автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Французская и российская историческая мысль (70-е гг. XIX — нач. 40-х гг. XX ст.) в контексте изучения французской революции конца XVIII ст.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Французская и российская историческая мысль (70-е гг. XIX — нач. 40-х гг. XX ст.) в контексте изучения французской революции конца XVIII ст."

УЖГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РГБ ОД

“ ‘ї Сі‘:Ц '.пц/.

ТАРАН Лідія Валентинівна

ФРАНЦУЗЬКА ТА РОСІЙСЬКА ІСТОРИЧНА ДУМКА (70-і рр. XIX — поч. 40-х рр. XX ст.)

В КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ ФРАНЦУЗЬК '.ї РЕВОЛЮЦІЇ

КІНЦЯ XVIII СТ.

07.00.03 — всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Ужгород — 1994

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загальної історії Українського педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Офіційні опоненти — доктор історичних наук,

професор В. А. Дунаєвський,

доктор історичних наук, професор В. Г. Сарбей,

доктор історичних наук, професор Г. В. Павленко.

Провідна установа — Одеський держуніверситет

ім. І. І. Мечнікова.

Захист дисертації відбудеться « /(р » ЩіҐ._______________1994 р.

на засіданні спеціалізованої ради Д. 15.01.04 в Ужгородському держуніверситеті (294000, м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Ужгородського держуніверситету.

Автореферат розіслано « /«& (Ь&і 1994 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради, кандидат історичних ня^у,_ ^ доцент

о

іУ

МАТЬОВКА М. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ

Останні роїш існування нашої країни різко змінили умови розпитку історичної науки. Була знята заборона на критику марксизму, рішуча покладано край "холодній війні" в іоторіографії, яка точилася до недавніх часів, розчищена атмосфера для дальшого співробітництва з світовою 'історіографією, відкриті можливості для обговорення і засвоєння передового досвіду найбільш серйозних і перспективних напрямів світової історичної думки, в числі яких визнаний з світі пріоритет належить французькій. Протягом останнього століття зона зазнала суттєвої методологічної трансформації: прой-чілл іаяях від емпіричної, фактографічної, подійної історії, з перепаяної) увагою до політичного та військово-дипломатичного аспекту,-цо історії, яка стала глобальною, зсеосяяною, синтетичною наукой про людину, поставила світоглядні питання про закони людського розвитку, історичної причинності, соціальної значямооті історичних уроків, звернула особливу увагу на соціально-економічні аспекти ішіулого, а потім і на весь обсяг явищ духовного мггя людства, зо охоплюється поняттям "мєнтальніоть", подалася до синтезу результатів усіх наук про людину з метою розвитку історії.

Навіть з умовах "холодної війни" в історіографії -передові зчені колишнього СРСР не припиняли наукового діалогу з французькими колегами, часто-густо підспудного. Традиції цього діалогу, ілідного для всіх його учасників, мають більш як столітню історій і закладалися при розробці, насамперед, стотів Великої французької революції. •

Вивчення проблем революції для історіографії ХІХ-ХХ століть Зуло і залішасться актуальним -з загальновідомих причин. Воно опри-їло формуванню найва-глжвішах методологічних ідей історіографії, ікі, постійно оноалюичлек, зберігаються в активі науки й оьогодні, і також по великому рахунку приноокло оновлене розуміння онтоло- • січного аспекту історії та опістемологічних аспектів історичного знання. • • • • - ■

Сучасне дослідження еволюції французької та російської історичної думка останньої третини ХІХ-40-х років XX от. з контексті завчення революції 1789 р., внлылоння спільних рис та особливостей іаціональних історіографічних процесів являє, без сумніву, інтерео уія науки й суспільства, -оскільки в умовах нових методологічних іспуків науки пострадянського періоду сприятиме виріканню найаісгу-игьнішого завдаїіня сучасної історіографії: оновленню уявлень про іредмет історії та її методи з урахуванням сучасного рівня знань

в цій галузі. Сама ці міркування визначили предмет дослідження та його актуальність. - '

Наукова новизна дисертації. Автор на поділяє переконання у вищості марксистських історико-філооофоьких принципів, але й далекий від їх огульного -заперечення; в диоертації вжито плюралістичні принципи дослідження історії історичної думки Франції та Росії, вивченої до того ж на основі нівдисциллінарності: на перетині філософії, соціології, історіографії, днерелознавотва, з урахуванням сучасних досягнень історичної географії, психології, антропології, економічної науки -тощо. - -

Оригінальність даної роботи полягав і в току, ідо в ній вперше в науці представлений порівняльний аналіз науковій трансформацій вивчення Великої французької революції з французькій та росій оькій історіографіїї; мова йде про "російську історичну школу". Ав тор -дисертації вважав за можливе приділити значну увагу україн-оьким аспектам її діяльнооті: в дорадянській паріод - творчості київських вчених І.В.Лучицького та його учня Є.В.-Тарде, а в радянський - діяльнооті в Україні учнів та послідовників корифеїв школи до початку 40-х років. • • • ■ -

З позицій сучасного науковоі’о знання, яке е надбанням світової історіографії XX століття, в дисертації оцінюються досягнення школи, а також підводяться підоумки "ревізії" класичної історіографії революції та окраслюютьоя подальші перспективи- вивчення цього* безсмертного оюжега. -

Наукова спрямованість дисертації така. Якщо враховувати лише головні ідейні рушійні -сили історіографічного процесу, то слід констатувати, що університетська наука Франції, Рооії та колишнього СРСР до 30-х років XX ст. розвивалася під впливом позитивізму, неокантіанства та марксизму. Глибина та часові ритми цих ідейних впливів на співпадали в них і кінцеві наукові феномени були різні: школа "Анналів" у франції і тотальне утвердження марк сизму в СРСР, який лише в останні: роки став в країнах СВД об’екто наукової критики. В дисертації вперше проведене дослідження загального та особливого у формуванні, еволюції та взаємодії позити вістського, марксистського та наокантіантського історизму у Франції та Рооії, врахована овосрідність сприйняття та входження їх ідей до методологічного арсеналу як французької, так і російської потім радянської науки, простежено еволюцію методологічних та аністенологічких принципів вивчання історичної реальності, зокрема,- історії «Ьранцузької революції. Методологічні та концептуальні

- з -

аспекти трактувань феномену революції проаналізовано з урахуванням як історизму історичної свідомості епохи» який визначав спільне у розвиткові історіографічних процесів, так і специфіки ідейних впливів, що позначалися на їх національній особливостях. '

Хронологічні рамки дослідження доцільно обмежити 70-ми роками XIX - 40-ми роками XX століть. За цей чао у французькій істо- . рісграфії стався перехід від позитивістських підходів у вивченні історії до методологічних принципів, сформульованих школою "Анналів" Л.Февра та і\1.Блока. Дослідження революції 1789 р. активно сприяло оновленню історії як науки, і в 30-х роках було представлено творами Ж.Лефевра, яриовяченими її ментальним аспектам. Такті чином, до 40-х років у французькій історіографії чітко визначилася ті підходи до розуміння предмету історії та методів її . пізнання,- які й зараз визначаать її творче обличчя. •

• 3 70-х років формується "російська історична школа", корифеїв

якої Я.Лефевр вважав своїми вчителями. її теми, а часто-густо й висновки були відправною точкою розвитку першого етапу радянської історіографії Великої французької революції, якиИ закінчується початком 40-ос років. • -

Практично ж автор досліджувала стан (французької та російської історіографі: до кінця 80-х років XX от., оскільки тільки з позицій сучасного знання можливий підхід до історіографічних досягнень зазначеного вище періоду. ..... •

У відповідності -з концепцією дисертації, на захист виносяться гакі основні положення та висновки. -

■ І. Теоретико-методологічні засади французької позитивістоької історіографії, які утвердилися з 70-х роках XIX ст., визначали іринциш джерелознавчого аналізу та синтезу. Деякі з положень іериого пали загальнонаукова значення, привели іоторихів до воа-іічного і повного використання архівних джерел, -відповідно до кола іаукових -інтересів, та до розробка деяких наукових правил джерело-навчої критики. Слабким місцем позитивістського історизму було ирішення проблем історичного синтезу, особливості розуміння якого ндливали з контовської класифікації наук за предметом вивчення, ніфікації наук як гуманітарного, так і негуманітарного профілю, іри в можливість досягнення істинного •знання шляхом безпосеред-ього спостереження, досвіду, прочитування джерел. Обмеженість икористання ідейного арсеналу позитивізму примушувала французьких сториків відмовлятися від послуг філософії історії, пошуків при-іяносгг й закономірностей, замикала їх на фактографізмі, повзучо-

му емпіризмі. Разом з тим історики науки підкреслювали добротність позитивістського фактографізму, пізнавальний оптимізм цієї історіографії, яка ыоза розглядатися і як підготовчий етап для подальших широких узагагальнень та висновків. - '

2. Гострота соціально-політичного становища Франції в оотан-

ній третині XIX сг. зробили пріоритетний для її істориків вивчення політичного досвіду революції 1789 р. Вагомий -внесок в розробку цього питання зробив А.Олар,- Його журнал і школа. З вивчання проблем Великої французької революції починав свою діяльність і учень А.Олара майбутній академік - П.Ренуван. • - •

. . Специфіка осмислення Французької рафолюції ними методоло-

гічно поояшовалася рівнем розуміння проблем епістемології історичного знання - віров у можливість його досягнення на основі аналізу одного роду однотипових явищ; стосовно до школи А.Олара -на основі аналізу лише політичної іоторії.

3. У- розвитку історичної науки та історичної думки у Франції, Росії та України з 70-х років XIX ст. до початку XX от. були спільні й особливі риси. Спільні -визначалися історизмом історичної свідомості епохи - епохи промислового перевороту, торлеотва лібара- ■ лізму та позитивізму - саме ца визначало структуру знань людей

про світ й про себе, як про суб’єктів історії. Російські історики запозичали досвід своїх західних колег,- удосконалювали свої знан-.ня в їх семінарах, активно працювали в архівах за рубежем. Але в сиду окладносгі російської та уіфаїнської дійсності вони раніше французьких університетських вчених відчули -незадоволеність позитивістськими ідеями та дебатували проблему кризи в історіографії. Автор диоертації вважає щшзу нормальним ішанентно-виникаючим -явищем у розвиткові науки, яке виступає наслідком як зиін соціальної дійсності, що ставить нові вимоги до іоторії та історіографії, так і -результатом нагромадження нових знань і в науках про природу, і в науках про людину. Зміна та-ускладнення умов існування людини на початку XX століття -загострили увагу на едістемологічних проблемах історичного знання, розробкою яких займалося неокангі-анотво. В дисертації доолідаено особливості неокантіанського історизму, його зв'язок із попередніми, позитивістськими, уявленнями науки про свій предмет, а найбільше - відміннооті у розумінні як останнього, так і, оооблаво, --методів його пізнання. • -

4. Формування "російської історичної школи" прийшлося на 70-і роки XIX ст. - час кризи першого позитивізму, який плідно долався нею сприйняттям марксистських ідей. Представники "другого позитивізму" - серед них - учень І.В.Лучицького - Є.В.Тарлв, а

такоя М.І.Карссв та М.М.Ковалевський, відчули вплив неокантіанат-ва, але поставились до його досвіду оберозшо. В цілому, завдячуючи високому рівню сприйняття нових тооретико-методологічшіх ідей науки свого часу, в російській історіографії Французької революції, як і в медієвістиці, не було ні загальної методологічної криза, ні впливового критичного напряму. Багато з ідей, які в 30-х роках розробила французька шкода "Анналів", огавилися вченими Росії в кінці XIX - на початку XX ст. •

5. Складність російської та української дііісності, гоотрота селянського питання визначали вибір тем наукових доолідззнь істориками "російської історичиої школи". Вони вивчалл французьку аграрну історії) ХУ1ІІ сг. з метою використання її досвіду для того, щоб запобігти революції в Росії, й досягла наукових результатів, які визнано в світі як класичігі. ГІрорахуикд я їх концепцій поясняються впливом народницької ідеології, невизнанням мануфактурної отадії розвитку капіталізму та, на наш погляд, нерозробланністю

в науці на той час проблеми перехідної опохи від феодалізму до капіталізму, що було зроблено лише сучасними істориками.-

■ Під час дискуоій, які розгорнулися в ув'язку з 190-літтям та 200-літтям революції 1789 р., істораки-"ревізіоніоти" - Ф.Фюро, Е.Лоруа Ладврі, Д.Ріше, П.Губер, &.£узсар та інші •- знову дебатували проблеми 11 наповнила клаоичні суперечки,- у тому числі й відому суперечку І.В.Лучицького а М.М.Ковалевського про конкретні ■ процеси переростання феодалізму у капіталізм, новим документальним та оврістичвам змістом. - *

6. В Україні в традиціях "російської історичної ніколи" сюхе-

ти Великої французької революції досліджувана одеський історик Г.Є.Афанас’сз та каївоькиЛ учень І.В.Лучицького - Є.В.Тарле. Ці традиції була щодо тематики відправною точкою розвитку україн- • ської історіографії у 20-40 роках. Тоді їх з успіхом продовжували одеські вчені О.Л.Вайштейн та К.П.Добролюбськай, які стали істориками-марксистами. Активно працював у галузі проблем Французької революції - Харківський науковий центр. На початку 30-х років діяльність останнього була в цьому напрямку майже прилило-на, -а боротьба за утвердження марксизму набула не тільки безкровного, а й кривавого характеру. Наслідки гонінь на інтелігенцію, яких вона найбільше зазнала в ті чаоа, загальновідомі, їх подолання в країнах СНЦ лише намічається. • •

7. В кінці- XIX - на початку XX століття у французькій історіографії поряд з традиційним позитивістським напрямом отата по-

мітнам зростання,нових тенденцій. Широкого розповсюдження набувають соціологічні теорії Е.Дюркгвйма, позитивіста, який зазнав впливу неокантіанства. Він та його послідовники оприллн поширенню нових, більш поглиблених уявлень про зміст історичного процесу та соціологізовалі методи його пізнання. Е.Дюркгейм справив оуттевий вплив на А.Берра, який боровся за синтез історії з філософією, ооціологією та виступав як організатор істориків Франції. Серйозний -вплив на .оновлення методологічних підходів до вивчення революції І78Я р. оправила “Соціалістична історія" -Ж.Еореса, яка відзначалася обоягом охоплених нею проблей, перш за все, економічних та соціальних. Н.Жорео відчував вплив марксистських ідей. Нада-хаючись концепціями Ж.їїораоа, створює свою праця про Французьку революцію П.О.Кропоткін, який змалював її як широкий соціальний, насамперед, селянський рух. ■ ■

8. Після першої світової війни історична наука у Франції переживала чергову кризу історизму, викликану як соціально-політичними, так і загальнонауковими причинами. Вона долалася послідовниками Ж.Жореса та А.Берра. Серед перших найбільшими спеціалістами з історії революції 1789 р. були А.Матьсз та Е.Лефевр.

Вони намагалиоя -примирити французьку демократичну і соціальну, традиції з марксистською інтерпретацією історії Французької революції.- Оотання ж більша запозичила з- ідейного багажу своїх поперед; ниць, ніж дала сама. • .

•В методологічному відношенні новизною підходів була відмічена праця Ж.Лефевра "Ьа Ьгапйе р,еиг 1789 », взірець вивчення суспільної свідомості,ментальності епохи. Класикою світової історіографії стали й дослідження учня А.Матьсза - Е.Лабрусс$,який вивчав як тривалі, так-і короткі цикли французької економіки з метою пояонення революційного вибуху 1789 р. • -

В 30-х роках опільними зусиллями як радянських, так і вищеназваних французьких’ істориків була розроблена класична історіографія Французької революції.- - -

' • 9. -В 1929 р. послідовниками А.Берра - Л.Февром та М.Нязком було створено журнал "Аннали економічної та соціальної історії" та школу “Анналів". Розроблені нею методологічні парадигми визнані найбільш плідним оновленням іоторичного знання у ЇХ столітті. Увібравши традиції позитивістської історіографії, школа, тим не менше, зробила вирішальні зусилля задля її подолання. "Аннали" обстоювали ідеї глобальної історії, поклали в основу її періодизації цивілізації, вважали, -що в центрі історії знаходиться -люди-

на, її свідомість, психіка, пропагувала міждисциплінарнії!! підхід до предмету історії. Праці М. Блока, присвячені проблемам французького та західноєвропейського феодалізму, високо оцінені як взірець ді&югу з економічною наукою, соціологією, географією, археологією, лінгвістикою тощо. • - . •

10. ІЛ.&іок, Ж.Лефевр; Л.Февр ввали в науку ключово поняття

ментальності. Л.Февр особисту праце історика присвятив дослідяен-ні) ментальності людей ХУІ от., яко вів, спираючись на досягнення економічної науки, археології, медицини, філології, семантики, іконографії тощо. • ' -

- В зв’язку з постановкою проблем ментальності, і у фран-

цузькій і в російській науці волаоя критика марксової теорії ба-засу-надбудови, протиставлення матеріального та ідеального,- було сформульоване отавлення до історико-культурних явищ, як до соціальних і політичних одночасно, цілком переглянуті принципи епістемології -історичного знання. Сприйнявші тезу неокантіанського історизму про кордони людського розуму, "Аннали" ввели в теорію пізнання принцип релятивізму та висунули тазу про конструювання предмету дослідження істориком у тому а розумінні, що й в інших науках.

11. З середини ЄО-х років представники третього покоління школи "Анналів”, а з 80-х років і російські історики, "ревізували" класичну -концепцію Французької революції.- Для останніх стаю можливим в умовах нової суспільної атмосфери не враховувати офі- ■ ційних трактувань революції, нав’язаних історикам у 30-х роках,-критикувати марксизм, лояльно поставитися до суджень немаркоист-ських вчених, визнати їх принаймні еврістичний пріоритет в дебатуванні й розробці тих наукозхх понять й категорій, вивчення яких мас першочергову вадливість для дослідаення цього феномену. Як відповідь на виклики немарксистської іоторіографії моауть розглядатися -праці М.А.Еарга і Є.Б.Черняка про великі соціальні революції - англійську та французьку, розглянутих в контексті- перехідної епохи; перст спроба Є.Б.Черняка вписати революції в цивіліза-ційний хід розвитку історії; Є.М.Козсокін та А.В.Рев’якін по-новому підійми до вивчення внутрішньої отруктури французької буржуазії та до оцінки селянської революційності. Л.В.Піменова та ОЛ.Лебодєза (икола А.В.Адо) переглянули рать дворянства напередодні революції. В.Г.Резуненков, В.А.Дунаєвський, Є.Б.Черняк переглянули концепції класичної історіографії революції. В результаті узяв гору плюралізм думок, а також незмірно вяріо обсяг проблем,- які наука вивчає у зв’язку з феноменом революції.

- а -

Наприкінці XI ст. складається иова методологія історії. Перед наукон Росії та України, яка десятиліттями перебувала в ізоляції, стоїть завдання наведення мостів із світовою наукой, перетворення наших історіографія у складову 'частину світової науки. Останнє мохливо лише при умові врахування овітового досвіду й кращої в XX ст. його частіша - ідей школи "Анналів". •

Апробація та практична значення дослідження. Дисертація грунтується на результатах багаторічних досліджень, викладених у працях, ідо публікуються з 1966 р. -Вони відомі науковій громадськості. Монографія одержала позитивний відгук у пресі. Автор більша двадцяти ц*яти років підтримував тісні наукові зв’язки з спеціалістами Інституту загальної історії АІІ СРСР, де виступав з історіографічних проблем; починаючи з 1369 р. брав участь у Всесоюзних та Міжнародних конференціях, в тому числі, в міжнародній конференції, присвяченій 60-літтю школи "Анналів" (Москва, 1989 р.). Концепції, розроблені ним, враховані навчальними посібниками з історіографії нового та новітнього часу, виданими Московським університетом у 1977 і 1990 роках; стаття про Анрі Берра, починаючи з 1977 р., входила до затвердженого Державним комітетом СРСР з народної освіти переліку рекомендованої студентам літератури, монографія включається у списки літератури програмами з курсу історіографії, розробленими вченими Ужгородського університету,- Чернігівського педінституту тощо. -.-

- Багато років автор веде у вищій школі нормативний курс історіографії нового та новітнього часу країн Європа і Америки; частину лекцій цього курсу вакладаз за овоїмл опублікованими роботами. Публікації дисертанта враховуються бібліографічними виданнями Ро-оії та України, відомі вони й за рубєаем. ■

• Положення дисертації доповідалися в листопаді 1930 р. в Сзх-торі нової історії 131 АН СРСР, дисертація вперше -була рекомендована до захисту. -Той же сектор у березні -1992 р. підтвердив рекомендацію, обговоривши текст дисертаційної доповіді.- Позитивний відгук на текст дисертації дала Кисво-ІЛогилянсші академія у бе-разні 1394 р. ■ ■

СГИСУІИЙ ВИКЛАД ПРОБЛЕМІ •

І. Історіографія. .

Дана праця опирається на в2.таку роботу попередників. Щодо французької історіогра^рії, то її аналізу ажз присвячена досить значна за обсягом література, що з'явилася головним чином у останні тридцять років. •

• Першим російським істориком, який вивчав її проблеми, був Микола Іванович Кареєв. Він уватшо досліджував як в цілому епоху Великої французької революції так і її історіографію, переважно французьку та російську, огляди якої систематично друкувалися на сторінках наукової періодики обох країн. У 1924-1925 рр. вийшло фундаментальне дослідження М.І.Кареєва про істориків французької роволюції,* яке містило ретельний аналіз значної кількості праць

з даної проблеми. В.М.Далін назвав цю книгу єдиною "у всій світо. о

аій історіографії" революції. Другий том твору висвітлював французьку історіографію другої половини XIX - початку XX століття. В ньоау давалася всебічна характеристика наукової діяльності А.Олара .та д.ЗКороса. Рецензія М.І.Кароєва на третій тон книги Я.Жореса "Іоторія французької революції" вийшла й окремим виданням (Петроград, 1923). ■

У 20—ЗО—і роки наЯзначнішш марксистський істориком французької революції був М.М.Лукін. Цикл його статей, приовячонях А.Ола-ру, Н.Норесу, А.Матьєзу, л.Лефевру, зберігає своє значення і до цього часу. Він вперше відзначив вплив на діяльність А.Матьсза та З.Лефевра не тільки Ж.їореса, але й І.В.Лучицького та всієї "російської історичної школи". М.М.Лукін вперше простежив зв'язок иіа практичною діяльністю воздя французької соціалістичної партії Ж.лореса та його оцінками ролі буржуазії і селянства в період • йраицузької революції. Всі особливості -аналізу соціального аспекту революції в працях А.І'лтьеза та сванських рухів під час неї а працях Н.Лсфевра були такод оцінені Н.М.Лукіпям.'3 -Доповшягаоь та

1. Кареов Н.И. Историки 4-ранцуэской революции. Л.* 1924-1925. Т.1-3.

2. Далан В.М. Историки Франции Х1Х-ХХ веков. И., 1981. С.93.

3. Лукин Н.М. Алфонс Олар (1В49-1920)//Иоторик-ыаркспсТ. 1928.

Т. 10; он ле. Норес ка!с историк французской революции/УПредиал, к кн.: Зорео К. История французской революции. М.-Иг., 1933.

Т.3^ он до. Альберт Иатьсз (1874-1932)//Историк-марксист.

193^. Т.З.

деталізуючись, ііоуо концепції за принципом залшиалиоя основою радянської історіографії цих проблем до 60-х років.*

Одним з перших авторів радянського періоду, які звернули увагу па иетододогічні трансформації французької історіографії та олідісувалп за ними протягом всього свого життя,- був видатний історик ВДІ.Далін. Ще у 1936 р. в журналі "Историк-ыарксист" було ■ опубліковано Його невелику статтю, у якій відзначилося Й позитивно оцінювалося віщання у Парші за редакцією А.Валлона першого тому збірника “У світлі марксизму" (История техники) "Историк-ігаркоист - 1935''. Після фактичного відродження вітчизняних історіографічних досліджень у другій половині 50-х років вийшла дру-кои велика стаття В.Ц.Даліна про Люсьена йеьра; У ній автор вперше кваліфікував школу "Анналів" як"крок вперед у розвитку французької -історіографії другої -чверті XX ст.".^

В той ео час вийшов російський переклад книги Ы.Елока "Характерні риси французької аграрної історії" з передмовою А.Д.Люблінської. Даючи ретельний аналіз поставлених М.Лзокои проблей європейського та французького феодалізму, підкреслшчи новішу підходу автора до цих еюнотів і його наукових висновків, А.Д.Люб- * дінська писала, ідо книга -с епохіальною серед французьких досліджень з цієї теми. Таку к високу -оцінку праці М.Блока дали інші видатні ізедієвисги: М.А.Барг, Ю.Л.Бессыертний, А.Я.Гуравнч.- ■ Загальна характеристика наукової діяльності И.Блока цістить-оя в отаттях І.С.Кона та А.Д.Люблінської, В.В.Іванова.'4 А.О.Ходо-нов^ підбив підсумки вивчення творчості Ы.Блоха на початок 60-х років. -На початку 60-х років з'явився перший огляд яурналу "Аннали",- що належав перу Г.Г.Дилигенського.6

1. I)Ouncevsl:i V»A« 2і ccademicieii ulkolei Loulrine liistorien de la . Grande revolution franftu.se du XVIII sciecle//cricice utorica

Bollcti.no д.3-3.Romn, 1040 guicno, iv-2. P. 343-J4D.

2. Видаль В. (Даліш В.hi.) Люсьен Фсвр//Вестник истерии шровой культури. 1957. Й I.

3. Люблинская А.Д. Ирздисловие//Бяок М. Характерные черты фран-

цузской аграрной истории. М., 1987; ее ке. Источники в сиеаншс с историей науках//Проблемы источниковедения западноевропайоко-го средиевековья/Под ред. В.И.Рутенбурга. Л., 1979. •

4. Кон И.О., Люблинская‘А.Д. -Труди французского историка Марка

Елока//Бопр.истории. 1955. Й 8. Иванов В.В. К характеристика взглядов і/арка Елока//Натодологические и историографические вопроси исторической науки. Томск, 1955. Вин. 3. .

5. Ходонов А.С. М.Блок в советской историографцц//Вопр. всообщоі! истории и историографии. Тоыск, 1982*.

6. Дилиг’енский Г.Г. "Обзор журнала :,/.rmrlcs. Гсогопп о;:. Зисі.-і-ч.

Clvj 11 autionи»//Вопр.истории. 1362. Ji 7. ~*‘

В кінці 60-х та у 70-х роках в Моокві вийшов ряд навчальних посібників з- історіографії нового та новітнього часу, а також історіографії середніх віків.* В розділах, приавячених французькій історичній науці, узагальнювалися досягнення радянської історіографії по її вивченню. • ■

Можна вважати, що уоі особливості, що були до нещодавнього часу притаманні радянській історіографії французьких історіографічних процеоів новітнього часу, вперше були в узагальненому вигляді представлені в нарисі, який належав перу М.М.і<5ашкіна.

Великим блоком літератури, гірисзяченої французькій історіографії кінця XIX - початку XX століття, є праці філософів, соціологів та істориків, у яких досліджувалися соціальні та загально-наукові причини, аналізувалися симптоми та ознаки кризи історизму і систематизувалася критика ортодоксального позитивізму, праць його окремих представників та пропонованих ними позитивних програм виходу з методологічного тупика. Тут слід відзначити праці І,С.Кона, які почали виходити у світ іде з кінця 50-х років. Вони враховували Я позитивні явища в розвитку світової історичної, філо-оофської та соціологічної думки, наприклад, у.овітогляді А.Берра.

Найбільш помітний внесок у розробку зазначених проблем зробив О.Л.Вайнштейн,- який у 20-х роках починав свій пмях в Одеському університеті як історик Великої Французької революції, ала в історію історіографії радянського періоду ввійшов передусім зав- ' дяки своїм працям з проблем західноєвропейської думки та історичної науки.4 В "Очерках развития буржуазной философии и методологии истории в ХІХ-ХХ веках" він простежив фази розвитку філо-

1. Гугнова 2.В. Историография истории средних веков. М. 1974; Историография нового времени стран Ьвропи и Америки. Под ред. Вебера Ь.Г., Галкина И.О., Дементьева П.П., М., 1967; Историография новой и новейшей истории стран Европы и Америки. Под ред. И.С.Галкина, ll.il.Дементьева и др. М., 1977.

2. Историография новой и новейшей истории стран Европы и Америки. Под ред. Галкина И.С., Адо А.В. и др., М., 1968.

3’. Кон И. С. Философский идеализм и кризис буржуазной исторической .мысли. М., 1959; он же. Некоторые вопросы длзлософии истории в современной французской историопзафия//Веотник истории мировой культура. 1959. й I; сн же. Позитивизм в социологии. Л., 1964; он же. Философия и методология истории. М., 1977.

4. Вайнштейн О.Л. Историография средних веков в связи о развитием исторической мнели от качала средних веков до наша дней. Л., 1940: он же. Западноевропейская средневековая иоториограйия. М., 1964; он же. История советской медиевистики. 1917-1966.

М., 1968; он же. Очерка развития буржуазной философии и методологии истории в Х1Х-ХХ веках. Л., 1979.

софської історичної дуики цього періоду, ретельно охарактеризував теоретико-методологічні особливості позитивізму, ДОСЛІДИВ зв’язок його сильних та слабких сторін з попередніми ідейними течіями, визначив причини ісризи позитивізму, як процесу, що почався з кінця XIX ст. Все це подасться на широкому міжнародному фоні. У книзі присутня критика не» тільки французьких, ала й німецьких, -італійоь-* ких, американських напрямів філософії історії, і ке тільки позитивістських.3£ ' - .... .

• Помітним рубежем у розробці проблем французької історіографії ХІХ-ХХ століть був вихід в кінці 70-х - на початку- 60-х років трьох монографії:, присвячених данііі проблематиці: М.М.Соколової,-* Ю.М.Афанасьева^* та В.М.Даліна,® обговорення яких відбулося на-засіданні сектору Історії Франції Інституту загальної- історії АН СРСР у 1932 р. • - - -

М.Н.Соколова виділила та висвітлила три великі проблеми, яки-

і.:и була заіінята французька історична думка XX ст.: -глобальна іото-рія; класи, класова боротьба та революції; співвідношення наук про ладану та історії. Вона досить детально характеризує погляди ЕДефевра.-Опираючись иа висновки своїх попередників, таких як М.М.Лукін, В.М.Далін, А.Собуль,^ М.М.Соколова підкреслила прагнення Ж.Лефевра до сивтезу політичної, соціальної та економічної історії, до якого пізніше додалися зусилля у вивчанні природних, біологічних факторів, -індивідуальної та соціальної психології. Вона відзначила паралельність -еволюції! методологічних поглядів історика та поглиблення вивчення історії Французької революції. Окрім

ц. Критика позитивізму в німецькій, французькії! та італійській історіографії ХІХ-ХХ століть була дана і чеським .істориком ■Ярославой Кудрнои. Ним ретельно досліджено ідейні витоки шкоди ’'Анналів": проаналізовано погляди Е.Дюркгвй«а, й.Сіміана, Е.Гупвцча па шляхи .оновлення методів соціології та історії і моі-ушвості діалогу цих наук. Ефективність, шляхів виходу з. методологічного тупика, пропонованих школоя "Анналів", оціюовалаоя Я.Кудрлою більш отримано, ніж у радянській історіографії цього періоду. Kucjma J. Ке kritike.poeitivistau v saneasne burzoasni nemedce, frajicouzs:;e a Itclolte historiografii 19 a 20otoleti. Brno, 1903* '

1. Соколова М.Н. Современная французская историография. Основные танденціш в объяснении исторического процесса. Ы., 1970.

2. Афанасьев J0.H. Историзм против эклектики. Французская историографическая школа "Анналов" в современной буржуазной историографии • 1м • у 1980.

3. Далин В.М. Историки Франции ХІХ-ХХ веков. М., 1981.

4. Собуль А. Корж Лефевр - историк французской революции (І874-І959)//2гранцузскиіі ежегодник. 1959. М., I9SI.

монографії, йору М.Н.Соколової належать й інші значні праці.^

З позицій марксизму були піддані кришці історико-філософські позиції школи "Анналів" у монографії Ю.М.Афанасьева, яку можна ■ вважати більша за працю філософ, ніж історика. Йому належить також низка праць, присвячених осмисленню історіографічних процесів у Орадції, в яких проявилося назріла прагнення радянської історичної науки відмовитися від позиції вищості по відношенню до ивмарксистської історіографаї (зокрема, французької) та зав’язати з нею рівноправний діалог. Б останні роки Ю.М.Афаласьевим у співавторстві з С.Ф.Блуменау написано рядотатей, присвячених сучасній французькій історіографії революції 1789 р. їх можна розглядати як вагомий внесок у наукову полеміку,- яка розгорталася навколо проблем революції, в зв’язку з їх 200-літтям.2

Книга В.М.Даліна була досконало» працею історика про істориків Франції та Великої французької революції. У ній автор аналізував історичні роботи та протидіючі історіографічні концепції • Французької революції на широкому фоні- розвитку іоторичної науки у Франції ХІХ-ХХ століть з переважною увагою до долі школи "Анналів”, її- передісторії, становлення та подальшої еволюції. Це персоніфікована історіографія, представлена творчими портретами А.Матьєза, д.Лофснра, 1.1. Едока, Л.Февра, Е.Лабрусса, А.Собуля, які автор писав протягом кількох десятиліть. -

Чи не единим з сучасних українсьшіх дослідників, що вивчав • історію французької історичної думки періоду, який досліджується, був А.В.Санггшич. В і:ого теоретичній книз-і про методику -історичного дослідження були піддані аналізу джерелознавчі принципи

ІІІ.В.Ланглуа та Ш.Ссньобоса. Автор з-вернув увагу на-книгу Марка Блока "Апология истории" і оцінив її як дужо корисну.^

1. Соколова М.Н. Современные Французские исторические журналы// французский ежегодник. 1970*. М., 1972; она же. Историческая теория Фернана Броделя//Французо1Шй ежегодник. 1972. Ы., 1974; она же. Проблема "глобальной истории" во французской.исторео-

' графии//Бестн.Акад.наук СССР. 197В. .>ё 2; она же. дурнал Анналы" и его эволюцил//Новая и новейшая история. 1984. Я 4;

. она аз. Пали современники - зарубегниз историки Великой французской революциа/Дам же. 1907. й 4.

2. Афанасьев Ю.Н. Ведущее направление французской историографии// Современная зарубежная немарксистская историография. Критический* анализ. М., 1989; он же. Фернан Бродель и его видение иото-рии//Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. аУ-ХУШ вв. М., 1986. Т.1; он же и Блуменау С.®. Дискуссия вокруг Великой французской революции//Великач французская революция и Россия. Под род. А.Л.Нарочницкого, А.В.Адо и др.

М., 1989.

3. Санцевич А.В. Методика исторического исследования. К.. 19842-е изд. К., 1990. • ’ ‘

У 70-00-х роках у розвитку радянської історіографії з’явилася нові тенденції. Бони пов’язані передусім з діяльністю М.А.Барга, А.Я.Гуревича та Ю.Л.Беіосмвртного,к які на просто -доалідаували та осмислювали процеси, що мали місце у французькій та овітовій історіоі’раЬії, ала й плідно враховували їх кращі досягнення в своїй творчооті. Завдяки цьому було зроблено перші -кроки до оновлення та збагачення, виведення на рівень сучасної історичної думки уявлень про історичний процес, предмет історії, завдання та матоди історичного дослідження. • •

- Почавши з вивчення соціально-економічних проблей середньовіччя, М.А.Барг дав оцінку багатьом досягненням французької історіографії феодалізму, про що вже згадувалося. Проте головним внеском М.А.Барга в науку було сучаоне переосмислення принципів історизму, сучасна розробка таких наукових категорій та методів історичної науки, як простір, час, історична свідомість, цивілізація тощо.* • • • • ...

Багато років уважно вивчав проблеми сучасної французької історіографії та медієвістики А.Я.Гуревич. У 1973 р. вперше, а у •

1986 р.'-вдруге вийшов російський переклад книги Марка Блока "Апология истории" з включенням до неї розділів з його ж "Феодального общества". А.Я.Гуравич редагував книгу, -склав до неї примітки, а також написав післямову, у якій дав детальний аналіз загальносвіто-глядних позицій М.Блока, особливостей його методу дослідження соціально-економічних відносин французького села з найдавніших до нових часів та -високо оцінив його вионовіш про сутність феодалізму в цілому. Особливу увагу він приділив проблемам соціально-історичної психології: їх постановці, розробці Ы.Блоком, А.&звром та їх оучаониш послідовниками - представникам "нової історичної науки" у Франції. Без сумніву, під впливом останньої А.Я.Гуравич як дослідник почав заглиблюватися у коло питань, які охошшагься поняттям "ментальність",' а саме - у соціальну поихологію, середиьо-

й. Автор відзначає лита тих істориків, діяльність яких пов'язана

з розробкою сюжетів, що є лредмах-ом дослідження в дисертації.

І. Барг М.А. Вопросы метода в современной буржуазной историогра-фші//Вопр.истории. 1972. & 9: он из. Принцип историзма а познании социальных явлений. М., 1972; он же. Проблеми социальной истории в освещении современной западной медиевистики. М., І97Н; он же. Категории и методы исторической науки. М., 1984; он не. Эпохи и идеи: становление историзма. М., 1987; он не. Категория "цивилизация" как метод сравнительно-исторического иссладошшпл (Человеческой измереіше)//История СССР. 19ЭТ. I; 5.

вічно бачення авіту. Після М.М.Бахтіна* його праці стали найбільш серйозним внеском у розробку нього нового для історіографії радянського пзріоду зрізу історії.Л А.Я.І^ревич доклав'зусиль-з йотою узагальнення і творчого засвоєння досвіду методологічних пошуків оучаоних французькі* істориків, які ведутьоя і в інших напрямах.® Оотанніші роками вчений -піддає критиці історичну теорію К.Маркса; ш критика мас, безумовно, наукове -значення.'1 У статті "Уроки Лпсвона Февра", яка супроводжує російський переклад книги

А.Февра "Бон за исторіш", А.Я.Гуревич пише про кризу вітчизняного історичного знання і вважає головною умовою її подолання "засвоєння досвіду, накопиченого світовою іоторичиою думкою за останні десятиліття", і передусім, досвіду французької думки.® •

Творчо враховував досягнення сучасної французької історіографії в своїх працях і відомий радянський історик Ю.Л.Бессмертний. Під впливом поглядів й.Дюбі ним та іншими медієвістами було під-кориговано розроблену в радянській історіографії загальну концепцію феодалізму. Звернення до проблем історичної демографії та соціальної психології, ментальності середньовіччя а творчості Ю.Л.-Боссмортяого також відбулося під впливом французької "нової історичної науки". Дому належить пріоритет у розробці цих сюжетів, які знаходять втілення у надзвичайно серйозних працях".6 Ю.Л.Бос-

1. Бахтин М.М. Творчество йраноуа Рабле и народная культура ■ средневековья и Ренессанса. Гл., 1965.

2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.. 1972 ( 2-е изд.1984); он же. Проблемы средневековой народной культуры.

М., 1981; он же. Изучение ментальностей: социальная история

и поаоки исторического синтеза//Советская этнография. 1988. Я 6; он же. Культура и общество средневековой Европы глазами современников. М., 1989; он де. европейское средневековье и современ-ность//Бвропойский альманах. X, 1930; он яе. Средневековый мир: культура безнолствугидего большинства. 1.1., 1ЭЭ0. • ;

3. Гуревич А.Я. Этнология и история в современной французской ’ ' медиевисткке//Советская. этнология. 1984. Я 5; он же. Смерть как і проблема исторической антропологии: о новом направлении в зарубежной ис?ориографии//Одиссей, 1989.

4. Гуревич А.Я. Социальная история и историческая наука//Вопр.

философии. 1990. .'I 4: он же. Теория формаций и реальность

' историй//Вопр.философии. 1990. й II; он яе. О кризисе современной исторической науки//Вопр.философии. 1991. № 2-3.

5. Гуревич А.Я. Уроки Люсьена Февра//Февр Л. Бои за историю. М.,

1981. С.501-502. '

6. Бессмертный Ю.Л. Исгопико-демографические процессы в Западной

Европе ХУІ-ХУШ вв. в современной науке//Истсрическая демография: проблемы, суздсиия, задачи. М., 1989; он же. Историческая демография западноевропейского средневековья и начало нового времени (Характерные тенденции разп:ітия)//Современная зарубежная немарксистская историография, і/і., 1989; он же. Ниэнь и ■ смерть в средние века. М., 1991. '

смертний був в числі організаторів міжнародного колокиіуиу, присвяченого 60-літтю школи "Анналів" і -вносить вагомий внесок в осмислення НОВИХ ТОНДЄіЩІД в роз-витку цієї ШКОЛИ і "нозої історичної науки" у Франції.*’ ... .

Історія російського позитивізму та досягнення "російської історично: школи’1 у вивченні Великої французької революції широко висвітлені як у російській дореволюційній історіографії, так і в історіографії радянського періоду. Яскравість та оригінальність постановки в російській історіографії проблема Французької революції, загального підходу до її історії відзначили такі дослідники, як В.Н.Бузескул та І.І.І.Кареев. Праця професора загальної історії Харківського університету, відомого дослідника античності В.І.Бу-зескула "Всеобщая история и ее представители в России в XIX а начале XX вв." (М.-Д., 1929) мала узагальнюючий характер, систематизувала великий історіографічний матеріал у галузі вивчення в Росії загально: історі-ї, в тому числі проблем Французької революції. Нш було висвітлено -діяльність В.І.-Герьє, М.І.Каресва, І.В.Лучицького, М.М.Ковалевського.- Ця робота зберігає своє довідкове значення й по сьогодні. . • •

Третій том зазначено: вище праці іі.І.Кареева про істориків Французької революції був присвячений вивченню її сюжетів за магами Франції, а саме в Росії.^ Йому передували історіографічні огляди російських праць, що публікувалися на сторінках наукової періодики Росії та Франції.® Останній з них написаний‘на прохання Анрі Се, який-звертався, до автора від імені редакції "Revue d'Uifitoire modeme", враховував досягнення марксистської школи у вивченні історії Франції і містив оцінку праць В.П.Волгіна, М.М.Лукіна, Г.С.Фрідлянда,- Я.і!.Захара, В.ІЛ.Даліна, К.ІІ.Добролюб-ського та ін. Він побачив світ лише в 1989 р.4 -Історіографічні праці М.І.Кареєва,- незважаючи на особливості методологічного під-

1. Бессмертный Ю.Л. Нікола "Анналов" вчера и сегодня. Споры о глав-

• пом (к итогам коллоквиума)//Новая и новейшая иотория. 1990. й 6} он же. "Анналы": переломный этаа//Одиссей, 1991; он же. Шкала "Анналов": весна 19В9//Европейский альманах. М., 1991,

2. Кареев Я.И. Историка французской революции. В 3 т. Т.З. Изучение французской революции вне Франции. Л., 1925.

3. Кареев Н.И. Работы русских ученых по истории французской революции в трудах русских ученых за последнее десятилетие

(І902-І9І2). СІЙ., 19X2. .

4. Кареев Н.И. "Французская революция в марксистской историографии в Росони"//Великая французская революция и Россия.

ходу» властивого ліберальній позитивістській історіографії, не втратили свйгЬ значення та наукового інторесу до нашого часу.

Принципово ново осмислення поглядів М.І.Каросва, І.В.Лучиць-кого, М.М.Коваловського, б.В.Таряе, а таксис П.А.Кропогкіна відбувалося в радянській історіографії вже в передвоешшй період її розвитку. Методологічною основою цього було те, що в історичній науці утвердилося марксистське уяплончл про мануфактурну стадів розвитку капіталізму та притаманні їй складності ооціашінх процесів. У другій половині 20-х років з'явилися праці Є.О.Космииського,

В.-М.Даліна, Ф.В.Дотьоикіна, які'висвітлювали з марксистських позицій сутність промислової революції, -її передумов та соціальних наслідків для Франції та Англії. Зміст останніх у період переходу від мануфактурного капіталізму до промислового В.М.Далін оцінив як "розрив пролетарізованих еломвитів з селянаьков пуповиною".

Він зазначив, до цей процес "повинен вивчатися як один з важливі-шях показників промислового перевороту, витиононня мануфактури • фабрикою".2 •

Подальша історія дослідяення селянського питання опохи Великої французької революції з СРСР свідчить, цо кращі досягнення "російської історичної иколи" та П.О.Кропоткіна стали її складовою частиною,-1 а слабкі їх сторони вона подолала з позицій нового наукового знаная та нових докуцентів, які було введено в обіг за останні десятиріччя. Завдяки цьому -з’явилася можливість оказати ' й децо принципово нове про дискусію І.В.Лучицького та М.Н.Козалев-оького з приводу тих змін, які відбувалися у французькому оелі наперододні революції. Це було зроблено С.Д.Сказкішш, який багато в чому спирався на власні дослідження епохи феодалізму та на гака мало вивчено до нього даерело, як праці французьких февдистів

І. Косминский Е.А. Английский рабочий з эпоху промышленного пере-ворота//Архив К. (Маркса и £.Энгельса. 1927. Кн. 3; Далии В.М. Мануфактурная стадия капитализма во Фраяшш ХУШ века в освещении русской иколы"//Псторик-мархсисг. 1929. Г.14; Потемкин ФЛ Гшомигпеїшая револЕцил ео Франции по новеШаим работам//Архив К.Маркса и ^.Энгельса. 1929. Кн. 4. . '

I; Труди первой всесоюзной конференции историков-марксистов. М., Іг'оО. х.2. С.74.

*. Книга Адо А.В. Крестьяне и Великая французская революция. Крестьянское движение в 170Э-1794 гг., яку було видано у Москві двічі - у 1971 р. та 1987 р., с найкращою серед робіт на цю . тему., її високо оцінено як вітчизняною, так і зарубіжною науковою критико». До 200-річчя Великої французької революції вийшла французькою мовою. . • .

ХУП-ХУШ століть.* ' .

Узагальнення та систематизація знань, накопичених історіографією у галузі вивчення російської ліберальної і стоїчної думки кінця XIX - початку XX століття, були зроблені Б.Г.Вебером, йдеться про його праці С 0-х - першої половини 70-х років: розділи УП - IX тому Ш, присвячені М.І.Караеву, М.Ы.Ковалевському,• І.Б.Лу-чицькому в "Очерках истории исторической науки в СССР" (1<і., 1963), частини в навчальному посібнику з історіографії "Историография нового времени стран Европы и Америки" Ш., 1967), а також його дикторську дисертацію і монографію присвячену історії історичної науки в Німеччині з кінця ХУІІІ ст. до середини XIX ст. і в Росії у другій половині XIX •- на початку XX століття.2 • • ■

Автор ретельно вивчив російську ліберальну історіографію Великої французької революції, дав оцінку місця та'значення цієї проблема у розвитку російської історичної науки. Ним всебічно розглянуто наукову діяльність В.І.Герье, М.І.Кареева, І.В.-Лучиць-кого, М.М.Ковалевського, зроблено аналіз їх концепцій, в тому числі аграрної історії французької революції. Книги Б.І’.Вебера були певною мірою -завертанням тієї історіографічної традиції вивчання досягнень "російської історичної школи", початок якої було покладено самими її -представниками. Розділ книги В.М.Даліна "Историки Франции XIX - XX веков", який присвячено вивченню в -СРСР Великої ■французької революції, характеристиці діяльності російських істо-•риків, опирався на його праці більш раннього періоду.- В книгу-увійшов також науково цінний етюд* про П.О.Кропоткіна, який таа було-написано раніше. - -

З кінця 60-х років у вивченні російської історіографії останньої третини XIX - -початку XX століття утвердився новий підхід. Він проявився в працях істориків-Томського університету,- які займаються теоретичними та методологічними аопектами історіогра- -фії в широкому плані. • • - 1 •- - ..

- В 1969 р. вийшло в світ дослідження томського вченого

1. Сказкян С.Д. Февдист Эрве и его учение о цензиве//Средние века. М., 1942. Вып. I; он же. Спорные вопроаы аграрной истории Франции накануне ровол»ции//Европа в новоеи .новейшее вреия.

М., 1966. .

2. Вебер Б.Г. Историографические проблемы нового времени: Автореф.

дисс. ... д-ра ист.наук. М., 1970; он же. Историографические проблемы. М., 1974. . .

Б.Г.Могильницького,* присвячана політичним та методологічним ідола російської ліберальної медієвістики пореіормеїшого часу. В ньому розроблялися проблеми позитивізму, який характеризувався як окладно» багатопланово та протирічлива явища, розглядалося його сприйняття російською історично» наукою в специфічних умовах російської дійсності з її назрілими і новиршоними проблемами демократичних перетворень. Б.Г.Ыогияышцький проотожив зв’язок міх політичними ідеями російської медієвістики, її методологічними концепціями та визначенням сюжетів для наукових пошуків. Томський історик на тільки конкретно вивчив еволюцію історико-філоаоі'сьхих поглядів І.В.-Лучидького, її!.І.Караева, Ы.М.Ковнловського, ала й констатував, що практика цих вчених "виходила далеко вперед принципів", примушувала їх не зважати на доктрину позитивізму. Однак де ретельно дослідження с таким, що стосується методологічних ао-пзктів медієвістики. Б.Г.Могильницькому полохать також розділ Б частини Ш та розділ 6 частини ІУ у підручнику "Историография погорай нового времена стран Европы и Америки? який вийшов за родакці-сю І.П.Дементьева в .Москві в 1990 р. і відмічений високий науковим рівнем. •

• Книга іншого томського історика Л.ІІ.Хшльова^ також присвячена методологічним проблемам російської історіографії. Це дослідження кас теоретичний характер і виовітліос проблему становлення • мотодологічної історії, ускладнення її проблематики в російській історичній науці на зіткненні століть. Автор торкається проблем еволжції російського позитивізму на початку 900-х років, зростання вішіву на неї нсокантіаяотва. . -

Вагоме дослідження російського позитивізму XIX ст., проведене з урахуванням західноєвропейської філософської та методологічної думки, налегить московському вченому ІІ.С.Шкуринову.3 ііа відміну від авторів, які до нього вивчали особливості позитивістського та нзокантіанського історизму, московський вчений показав взаємозв'язок їх принципів, в результаті чого неокантіанстж) виступає лк явище, зумовлена внутрішніми закономірностями розвитку науки.

. Наукознавчий аспект мас праця казанського іоторика Г.П.Мягко-за, яку присвячено "російській історичній школі".^ Алтор розглянув

1. Ьіогильницкий л.Г. Политические идеи русской либеральной медиевистики серодины 70-х гг. XIX в. - начата 900-х годов.

Томск, ІУ6У.

2. Хмклов Л.1І. Проблеми методологии истории в русской буржуазной историографии конца XIX - начата XX вв. Томск, 1978.

3. Шкуриков П.С. Позитивизм в России XIX века. М., 1980.

4. Мягков Г.П. Русская историческая школа. Мотодологичес:шо и идей-

передумови га факторії* які сприяли формуванню школи, визначанню її позицій в науці та суспільно-політичній практиці російського суспільства останньої третини .XIX - початку XX століття,- Торкаючись причин пробудження у Ц.І.Кареева інтересу до соціально^еко-номічни:: питань першої французької революції, становища народу, Г.ІІ.іЛягков вказує на вплив, який справляли на історика ІІ.О.Кро-погкін та Ц.П.Драгоманов. Автор підкреслює, що погляди Н.Ц.Драго-манова були іл.І.Каресау більш близькими, пік погляди II.ІІ.Лаврова.

Своєрідним підсумком вивчання як російської, так і французької історичної думки на сьогодні е вищезгаданий навчальний посібник з історіографії (Цосква, 1ЭЭ0). Він оцінений як "велике досягнення вітчизняної історичної науки", праця, цо не має "аналога за рубежем11 (Новая и новейш.ист. 1ЭЭ2. і» 3. С.228). Його автори відмовилися від поняття "буржуазна історіографія", від класово-партійного догматичного "виміру" зарубіжної історичної думки, виявили прагнення об'єктивно оцінити досягнення зарубіжних вчених як домарксистського, так і післямаркоистського періоду. Останнє цілком притаманне розділам, присвяченим як французькій історіографії (їх автори -'професори А.В.Адо та Ю.И.Афанасьев), так і російській історіографії, дослідженої профеоором Б.І’.Могилькицьким.- ■

- Як бачимо, у величезному океані літератури, цо приівячена Французькій революції, на сганидася проблема порівняльного аналізу розвитку французької га російської історичної думки з 70-х років

XIX до 40-х років XX ст. в контексті її вивчення ні в історіографії радянського та післярадянського - періоду, ні у зарубіжній науці. Де завдання є предметом дослідження даної роботи. - -

* Джерельною базою дослідження були праці істориків французьких, російських та українських. З метою вивчення теорзтдко-мето-дологічних принципів наукової творчості французьких істориків позитивістів були використані твори О.Конта і його послідовників в історіографії - Ф. де Куланжа, І’.Моно, Г.їЬан'єза, ІД-.Сеньобооа, Ш.Ланглуа, £.Лавісса, А.Раабо; особливості підходу до історії Великої французької революції розглядаються на -прикладі творчості А.Сйара та П.Ренувена. Російська та українська іоторіографія революції, досліджена на основі- ознайомлення з творами ЫЛ.Караева, Ц.ы.Ковалевського, І.В.Лучицького, а такоа учнів і послідовників цих вчених, які діяли в Україні до початку 40-х років. Всебічно вивчено, використано та частково опубліковано матеріали Київського архіву І.В.Лучицького, що зберігаються у Відділі рукописів ЩЕ АН України, а також матеріали ЦДІА України -в Києві. Було -використа-

но також рукопис спогадів дружини історика М.іі.Л^шдьхої, які містять цінні відомості про знахідки вченого у французьких архівах та ііого ставлення до них. Дослідження французької маркснот-' ської та соціалістичної історіографії проводилось лише тією мірою, якою впливали вони на зміненая підходів до історіографії французької революції 1739 р. Це вимагало звернення до творів К.Маркса, Ф. Е>- - , '.-за, П.Лафаргя, д.Геда, д.дороса. Особливий вид джерел становлять праці філософів та соціологів, які виступати проти ортодоксальї: то позитивізму взагалі та у Франції зокрема -К.Маркса, Ф.Енгальса, В.І.Леніна, л.ДиркгеіШа ти А.Берра. Автор не ставив за мету виачетш розвитку історіографії французької революції у Франції у повному обсязі. Джерелами дослідження оновло-нпх методологічних підходів до неї в І0-х-40-х рок'х XX ст.* булл праці д.Нореса, А.Матьеза та Н.Лефевра. Для визначення теороти- ■ го-методалогічних принципів школи "Анналів" та "нової іоторнчної науки" у Франції настільки, наскільки воїш впливали на еволюцію магістральних напрямів історіографії в цілому та історіографії революції 1789 p., вивчені та використані праці Л.Оевра, М.Блока, Ф.Броделя, Р.Мандру, Ї.Ле Гофф-я, ІЛ.Моразе, ІІ.Нора, Е.Лабрусса,

Е.Ло Руа Ладгрі, М.&орро, i.fepe.

Широко використані матеріали періодики, а саме: французьких журналів "Revue hictoriquc", "Bevue Uc oyntheae", "ліпоісз. Есоаояіез. ijocletoa. Civillaatlono", "La devolution fronpaiae", "дплоіоз rovolutlonnolroa", "дплаїез kiotorique do la nevolution Ггппрпіпо’', російських та українських історичних журналів "Вести. РоссийскоД Акадзмли наук", "Бести Санкт-Петарбургского униБсроитз-та”, "Аннала", "ііаучнуй историчоокаіі журнал", "Кяовская старіша", "Универсйтетские извсстия" СКиїв), "Онанпе", "Прапор марксизму", "Лсторик-марксист". '• ■

Як дяерола використовувалися також праці, статті, нариси,

І СТОрІОГрзфІ *2! І ОГ-Тг’ДІ* французьких та російських озторів, у яких підсумовувалися та узагальнювалися результати розвитку історіографії за певні проміжки часу, викладалися пануичі методологічні концепції чи наводилася їх критика, підводилися практичні підсумки дооягнень історичної науки, здрбутих на базі цих концєецій.

Вони містять багатий та цікавий фактичний матеріал.*

При аналізі джерел із метою синтетичної, узагальншчої істо-рико-дослідницькиї роботи, автор дисертації застосовував проблемно-хронологічний та порішіяльно-історичний методи. Це дало можливість здійснювати порівняльний аналіз загального та особливого в розвитку французької, росіііоької та української історичної думки, оновлений якої радикально сприяли в числі інших факторів нові методологічні знахідки у вивчанні Великої французької революції.

Метопологіею дослідження є: використання діалектичного нагоду вивчання історії, дуики; системність, яка передбачає сполученні давілізаційних та формаційних оціночних принципів як загального рівня розвитку історіографічних процесів, так і досягнень у дослідженні французької революції; конкретно-ісгоричниіі аналіз історіографічних феноменів; об'єктно-суб’єктний підхід до ідауіїісго-ричної думки, яка йоде розглядатися і як об'єктивно детермінований процес, і як результат діяльності вчених, що обумовлена історично» свідомі ста епохи їх творчості. В цілоіду в дисертації приділяється значне місце історії методологічних пошуків науки ЇХ ст. та узагальненню їх досягнень на сьогодні.

Перший розділ роботи присвячений аналізу французької познти-

I. Названо лише головні французькі праці; аналіз переважної більшості російських, містився в історіографічному розділі. Hiatoi-re et hiatorien.depuis cinquente ena. Methodec. orf cniostion et rccultuts du travail hiatorique de 1876 a 19^6. p., 1«£?; Lnrtt p. Les historlcna du xi'A sciecle. p. ,1946. V.I; 1947. V*1I* Arnould cfaosid. V-,. Lenuillot P., Senflairo A. Vingt-cin£ onnoea d'histoire ccorsotaique et socicle. P., 1953; Schneider, Braudel, Labrousse et Renouvin. Los orientations do la recherchc hiatorique. Kr.cete du С.К.П.З./Acvue hiutori-que. 1959, juillet-eept• T.222. vinst-cinq ana de recherche hiatorique ea prcnco (1940-1965). P.,1966; La nouvelle histoire. sous la direc. de l.Le Goff, K.Chartier, I.Revel. p.,1970. La recherche hiatorique en ?rnnce depuis 1965. P., 1930; Coutecu-Beserie >j. Lo phonomene "Mouvelle h.istoire”. p.,1934; Burguierfe A. Ecolg dea ".tfmol es"//iJictiormnlre deo sciences hiatorique. P., 1?8б. Иагс Bloch eujJord'hui.Hiotoirc ■ сомрагее et sciences sociolea. p., 1930; ojentona l'experience// ддпьіea. n-s.c. 192^. і: 6; дабй Ж. Развитие исторических исследований во Франции после 1950 года//Одассеіі. М. 1391;

Спори о главном. Лиску ссии о настоящей и будущей исторической, науки вокруг французской школы "Анналов". М., ІУ93.

вістської ліберальної історіографії 70-х років XIX - початку XX ст. та наукової творчості А.Осара. Соціально-політичні реальності життя Франції останньої третини XIX ст. полягали в наслідках її поразки у франко-пруській війні І870-І87І рр., потрясінні суспільства, пов’язаному з Паризькою комуною; характеризувалися нестійкістю республіканського режиму. Це сіиаднв переплетіння зовнішньо- та внутрішньополітичних проблем примусило французьких істориків замислитися над питанням про міоцо історії, як науки, в системі національного виховання в дусі літоральних та республіканських цінностей, про її роль у відновленні могутності та престижу країни. У 1872 р. Фюстедь де Куланх у статті "і)е 1а яоліого іі'ссгіге 1 *Ьіоіоігс сп ?гелсе сі сп ЛІІгто^о" ВИОЛОВИВ думку про те, ідо перемога Німеччини над іранцісю - це перемога передусім німецької історичної науки, "шкільного вчитоля історії" га закликав своїх колег перетворити іоторію на могутній засіб виховання «ас. • ■ • .

У І876 р. ідеї Ф. де Кулаижа було підтримано та розвинуто в програмній статті журналу "тїсуііє ііізіогіцие", заснованого молодими істориками Г.Моно та І’.Оальсзом. Враховуючи німецький досвід, автори статті ставили завдання професіоналізації французької історичної науки. Засобами досягнення цього вони вважали: відродження французьких університетів та вдосконалення системи історичної оо-віти в країні в цілому, використання передового досвіду навчання • істориків-дослідників за методом історичних семінарів Л.Ранке; налагодження, професійних контактів істориків тощо. Але, як головне, програма "р.еуио Ьізїогі^ио’' передбачала звернення істори-ків-дослідників до сумлінного га якомога більш повного вивчення документальних джерел з будь-якої проблеми*- що стає предметом дослідження, та безпристрасне викладення добутих з них відомостей.

• В останній четверті XIX ст. ця програма активно здійснювалася, чому сприяло зміцнення республіканського ладу. Було розширено словесні факультети університетів, відношено їх адміністративну самортііїність та визначено структуру. Міцніли та розширювалися- вищі національні школи, які готували викладацькі кадри для вищих учбових закладів. Якісно змінилося навчання ісгориків-до-слідників, розширилися їх контакти, широко публікувалися документи тощо.- •

Політичний клімат початку 70-х років XIX ст. сприяв, поширен-• ню серед -істориків -методологічних положень Огйста Конта. його вчення було прошгзане впевненіСГ£> у могутності розуму та позитив-

мої навіси. Прогрес у галузі природничих наук, відкриття найвазли-віишх законів неорганічної матерії та живої природи примусили

О.-Конта подивитися й на людське суспільство як на соціальний організм та спробувати віднайти закони його розвитку. О.Коіїт вваяав за необхідна-зробити історій "позитивною" наукою, яка заснована на точних і перевірених фактах.

їеоретико-методшшгічні концепції позитивізму було покладено в основу праць професорів Сорбони Ш. - В.Ланглуа та Ш.Сеньобооа, присвячених проблемам джерелознавства та методики науково-дослідницької роботи історика: Ш.-В.Ланглуа и Ш.Сеньобос. Введение в изучение история. М., 1898. Ш.Сеньобос. Исторический метод в приманений к социальный наукам. U., 1902. .

Ш.-В.Данглуа та Ш.Сеньобос дали історії як науці визначення, яке цілком відповідало духу того часу: "Історія є нічим іншім, як застосуванням документів". Французькі вчені виклали своє розуміння завдань і методів джерелознавчого дослідження, охарактеризували предмет джерелознавства, дали класифікацію даерел та, узагальнююча досвід філологічної та історичної критики ХІУ - XIX. століть, розробили комплекс правил критики джерел. Багато з висунутих ними положень відносно джерелознавчого аналізу зберігають загальнонцукове значення й досі, оскільки форцу;. свалися на основі досвіду та здорового глузду істориків-практиків.1

Принципи історичного синтезу, історичного узагальнення, ( запропоновані Ш.-В.Ланглуа та Ш.Сеньобооом, була неспроможними в науковому відношенні. Вони передбачали "сортування" добутих з документів фактів за ознакою однорідності в хронологічній послідовності, що, між іншим, було визнанням одного з найголовніших принципів історигму - генетичного аналізу кожного явица, кожної установи, їх конкретики, специфіки тощо. Але нехтування, виказане ниті до проблем методології, теорії історії обумовило слабкість їх принципів історичного оиитезу, узагальнення, викладення ними розуміння історичної закономірності, причинності та питання про соціальна значення історичних уроків. .

- ІІ.А.Барг оцінив позитивістську історіографію як необхідний підготовчий етап -у розвитку історичних досліджень у Франції. її конкретні результати, втілені- в працях з певної проблематика, в подальшому стали грунтом -для широких узагальнень та висновків.

Особливоогі такого розв'язання загальнометодологічних проблем історичного пізнання відображають праці з історії Великої французької революції Альфонса Слара, створені ним до початку XX ст.

А.Олар (I849-I92G pp.) очолив у останній третині XIX ст. республіканську шісолу d історіографії революції. Незважаючи на їв, ЩО В передмові ДО СВОЄЇ ГОЛОВНОЇ КНИГИ - "Ilistoire politique de la Revolution Jnantjaiae» (Paris, 1S01) - ВІН ПОПередяуваз ЧИ-

тача: "Ця книга - не партійний твір", його наукова та громадська діяльність мала цілкои визначену політичну спряиованість. Він вивчав історію Французької револиції з иатою захисту режиму Третьої республіки від ніиадок монархістів, клерикалів та націоналістів. А.Олар та його школа підішли вивченім револиції на новий професійний рівень. У І8В6-І923 pp. він очолював у Сорбоні кафедру історії французької революції, з 1087 р. був редактором нурналу ■Ча нevolution Гг£лс;а1ае", з 1888 р. керував Товариством історії французької револиції. •

А.Олар, його учні та послідовники розгорнули величезну діяльність по публікації докуиенгів з історії революції. Колосальна праця ерудита передувала створенню А.Оларои "liiotoire politique de la Revolution frenpaiae". Завдяки сумлінності вченого було зруйновано чимало легенд, усунуто багато неточностей і фактичних помилок, u;o u і снишся в старих творах з історії революції. Разсц з тим таку працю було можливо здійснити завдяїси штучній вибірковій увазі до політичного аспекту історичного шшулого. Коло дазр*-..-: d результаті такого підходу було звуаено, і історик міг втішати себе надією вивчити "всі" факти, досягнути абсолютної повноти емпіричного опису. '

А.Сяар та вчені його иколп виробили той .традиційнії!! образ Французької революції, який сприяв вирівешш назрілих політичних проблем французького суспільства останньої третшш XIX ct.j зміцненню демократичних принципів та інститутів, національній: і патріотичних традицій, започаткованих революцією. •

Концепція.революції, що належала А.Одару, була такою: окресливши хронологічні райки революції 1789-1804 рокаш, він виділив у ній чотири періоде, конішй з яких вваиав історично виправданні! і необхідний в цьому "блоці". Особливості розробленої шш г.нут- . рішньої періодизації революції проаналізував В.Г.Ревуненков. Багато дослідників відзначали характерне для А.Олара та істориків-республіканців бажання пом’якшити непримиреність, гостроту соціально-політичної боротьби революційного часу. Улюбленці» гароєи історика був революціонер Ж.Дантоіг.

' Одним з учиів А.Олара був Н.Ренувзн (1893-1974 pp.), в майбутньому професор Сорбони, академік,' визнаний спеціаліст у галузі

історії та теорії міжнародних відносин останньої третини XIX -середини XX століття. D 1921 р. він підготував під керівництвом А.Олара докторську дисертацію "Leo aoaernblces provlncidlea de 1727 (origlnes, dcvelop^eaent, reBultato)" та опублікував з своєю передмовою та коментарями документ тієї епохи "L'ешветИ. есе dee notables tie 1707" (tario, 192C). «Іолодий П.Ренунен дослідив причини невдачі адміністративної реформи 1787 р. Перша ниукова праця

ІІ.Ренуввна була традиційним, в дусі школи А.Олара, дослідження і за темою і за виконанням. Зміна наукових інтересів ІІ.Рекувена, перехід до вивчення кола проблем, пов’язаних з історією першої світової війни, відбулися'значною мірою також під впливом наукової та громадської діяльності його вчителя у воєнні та повоєнні роки. - • •

Другий розділ дисертації присвячено дослідженню методологічних і Концептуальних особливостей вивчення історії революції I7G9 р. "російською історичною школою" та продовження її традицій українськими -вченими -першого періоду розвитку радянської історіографії цієї проблеми (тобто до 1940-х років). - -

Якщо порівняти в цілому загальнонаукові позиції істориків Росії та програм журналу "Revue hiBtorique", то можна виділити і спільне, і особливе. -

- -Російська історична наука останньої третини XIX ст. також набувала-професіоналізму, як і французька. Громадське піднесення 60-х років XIX ст. сприяло демократизації рооійських університетів розширенню історико-філологічних факультетів, наукової історичної періодики, активізації діяльності наукових товариств, зміцненню контактів істориків Росії між собою і з зарубіжними колегами, в тому числі -з французькими. Спільною була тверда переконаність вчених Франції й Росії в необхідності вести історичні дослідження на. документальному фундаменті. М.І.Кареєв,- І.З.Лучицький, М.М.Ковалевоький - вчені, яких наукова традиція об’єднала в "російську історичну шкоду" - були піонерами у розробці архівних фондів Франції, Англії, Іспанії, Німеччини та іншіх країн, відповідно до кола своїх наукових інтересів.

; . Багато видатних російських істориків у свій час пройшли під-

готовку-в семінарах німецькій та французьких професорів. Розроблені Е.Бернхаймом,'Ш.-В.Ланглуа, Ш.Сеньобосом методи роботи над , джерелами отали серед російських вчених загальновизнаними, їх праці з джерелознавства протягом кількох десятиліть були настільними -книгами російських істориків, а коли були перекладені на ро-

аійську мову, - зробилися доступними ІІ ДЯЯ студентів, Вище ВКй зазначалося, що французькі ісшрака, в тому числі іг А.Олар, були на передньому краї боротьби за республіку та демократію і це визначало їх методологічні підходи до історії першої французької революції. Гостротою відрізнялися також соціальні та політичні проблеми життя російського суспільства. Чероз революцію чи реформа "зворху" Росія подолає той розрив, ідо утворився на її історичному шляху, спільному з передовими країнами світу? Ось питання,яка хвилювало російське суспільство. Першим почав читати лекції з історії Французької революції в Московському університеті В.І.Гер'є, М.І.Кареев, І.В.Лучицькнй, Ц.М.Ковалевський високо оцінили революцію 1783 р. як видатну подію всесвітньої історії. їх досягнення в дослідженні аграрної історії ревокації, якою вони зайнялися, щоб вивчати французький досвід та використати Пого в умовах Рооії кінця XIX ст. - початку XX століття і таким чином запобігти революції, були визнані в світі як класичні. •

Методологічні'підходи істориків "російської історичної ШКОЛІ!" до вивчення Великої французької революції визначалися передусім світовим рівнем розвитку історико-філософсько: думки, де особлива місце заіімаа позитивізм. В останній третині XIX ст. він був широкою міжнародною течією, позиції якої укорінялися завдяки могутньому економічному піднесенню капіталізму. Під впливом позитивізму розвивалася історіографія не тільки у Франції, але й в Англії, Італії, С?!А, Росії. "Російський" позитивізм відрізнявся від "французького". Особливостями російської соціально-політичної дійсності та інтелектуальним кліматом порєформенної епохи можна пояснити більш швидкий, нін у французьких вчених, відхід від "чистого" позитивізму, сприйняття ідей неокантханства - Г.Ріккор-та, В.Віндеяьбанда, окремих полонень марксизму -іоторшса-Лі "російської історичної школи". Проблема методологічної перасріентації історичної науки Росії останньої третини ХБ1 - початку XX ст., як проблема пошуку шляхів виходу з кризового стану, дебатувалася як корифеями школи, так і кількома поколіннями радянських учеиих. На сьогодні більшість з них справедливо вважають, що сутність кризи слід пов'язувати не з еволюцією, але з кардинальним розривом з позитивістською філософією та заміною її мзтодояогічними ідеями неокантіанства. В рооійській ліберальній історіографії це, на думку більшості учасників дискусії, сталося після революції 1905 р. та чітко відбилося у творчості О.С.Лашіо-Данилевського. М.І.Кареев, М.М.Ковалввський, Є.В.Тарла на його позиції цілкои не переходила, .

але його досвід враховували, також, як і досвід марксизму. Останній впливав на діячів школи в 70-80-х роках, тобто, набагато ра- . нішо, ніж на французьких університетських вчених; запозиченням йото методологічних ідей долалася криза'Першого позитивізму" який був представлений М.І.Кареєвик, І.В.Дучнцьким, М.І.І.Ковалевським. Криза "другого позитивізму" (б.В.Тарде, Р.Ю.Зіїшвр, В.П.Бузескул, Д.М.Петрушевськиіі, а також і М.І.Кареєв і М.М.-Ковалевський) долалася сприйняттям теоретико-методологічних концепцій неокантіанст-ва. Серед них найважливішими були такі. В.Віндельбанд і Г.Ріккврт дали нову класифікацію наук - за методом, який ними використовується, - розподіливши їх на дві основні категорії - науки про природі- (номотегичні), здатні спостерігати повторювальні явища та відкривати закони, та науки про культуру (ідеографічні), описові, -про специфічна, одиничне. За історією, як наукою про культуру на визнавалася здатність формувати загальні поняття, закони, але вона повинна була ставити ці питання за допомогою філософії історії. Формуючи загальні поняття, категорії, наука за допомогою цих логічних конструкцій систематизує історичну реальність, але іі спро-ідує, перетворює її. Кеокантіанський історизм поставивши проблему кордонів людського розуму, ввів в теорію пізнання ПОНЯТТЯ релятивізму, визнав залежність пізнавальнооті об’єктів науки від суб’єкта, який їх вивчає, бо саме він робить відбір історичних явищ, співвідносячн їх з культурними цінностями епохи. Діячі "російської історичної школи" боролися і проти Конта, і кроти Канта. Розуміючи, слідом за неокангіаицямп, глибоку специфічність історії, вони вважали її наукою, здатною відкривати закони (ця теза не відстоювалася ники послідовно); пропагували ідеї історичного синтезу на кілька десятиліть раніше А.Берра; розробляли теорію особистості, то проявляє собе в історії у сукупності своїх антро-по-ііснхологічних, а частково й соціальних якостей, тобто підходили до особи з позицій, близьких тик, які французька школа "Анналів” висунула лише у 20-30-х роках XX ст. ііими ставилися проблеми міждисциплінарносгі, як основи історичного дослідження: наго-лоо ставився на співробітництві з соціологією, психологією, біологією. - ■

-■ !ї!.і.Каросву, І.З.Лучицькому, М.М.Ковсілевському було притаманно розширене розуміння предмету історії. ВОНИ не тільки не приділяли переватшої уваги політично:^ аспекту минулох’о, але й засуджували такіїй підхід. Не шнш, ніх за півстоліття до виходу в світ "лппоієа сІ'Ьісїоіго ссоїіояісис 6 і. ьосі'иіс", І.В.ЛуЧіїЦЬКИІІ,

починаючи з ВО-х років, іше писав про пріоритетність вавчешія соціально-економічного аспекту минулого та пошуку в ньому причин історичної еволюції. м.І.Кароєв прагнув оновити історію співробітництвом з такими науками, як політична економія, -соціологія та • психологія. Вчений вважав, що лише в психології та соціології існують закони, за допомогою яких можна пояснити історичішй -процес, що закономірність в історії - явище психологічно, а особистість - ца єдиний фактор історії. М.и.Ковалевський писав, що історія набуде пояснювальної сили на шляхах біопсихологізму.

Найскладнішою проблемою епістемології було визначення критеріїв узагальнення, історичного синтезу. М.І.Кареєву, який найбільша займався цими питаннями, належать цікаві міркування про "індивідуально ватишве" і про "суттєвий процес" у ту чи іншу епоху, навт/и яких слід групувати факти, та про "здоровий глузд" істори-ка-дослідника, останньому надавав переваги і І.В.Лучицький. Все ца було боротьбою проти фактографізму, повзучого емпіризму, постановкою питань історичного синтезу,- хоч його проблеми А не були для "російської історичної школи" остаточно вирішеними; вони залишаються такими й для сучасної науки. •

Загальноматодологічні позиції "російської історичної школи" безпосередньо пов'язані з -особливостями її розробок з історії революції 178Э р., яку вона,.слідом за І.Теном, розглядала "знизу", як боротьбу народних мас, і вирішальною мірою боротьбу селянства. На противагу І.Тену вона з співчуттям поставилася до цієї боротьби і заглибилася у вивчення її причин. ,

М.І.Кареев вперше підійшов до селянського питання як до головного у французькій революції. В той час, як попередня історіографія, і передусім французька, займалася вивченням юридичних ао-лекгга звільнення кріпосних селян, становленням громадянських прав-особистості, російський вчений вперше зацікавився еволюцією земельного наділу, показаа складність становища селян у перехідну епоху від феодалізму до капіталізму, коли вони зазнавали ■ експлуатації з боку буржуазії не тільки оільської, але а міської. Він простежив становлення того, що,- забігаючи вперед, називав "земельною власністю" селянина ще при феодалізмі. Загальновідомими е вплив творів К.Маркса на історико-філософські погляди М.І.Кареєва та висока оцінка К.Марксом і Ф.Енгельсом його праці про французьких селян. - •

І.В.Дучицькйіі, який починав як дослідник історії кальвінізму й французьких релігійних війн ХУІ ст., писав, що звзрлувся до

- зо -

вивчення аграрних відносин у країнах Заходу під зализом україн-оької дійсності, Обраний гласним Золотоноського повітового, а по-, тім - Полтавського губернського земства, І.В./учицький у зв’язку з -своєю громадською діяльністю безпосередньо зіткнувся з українськими аграрними відносинами. •

В українській історіографії 70-80-х років XIX ст. загальновизнаного була точка зору,- що Малоросія є класичної; країною особистого подвірного володіння, що общинне землеволодіння суперечить духу й характеру її населення. Вчений довів існування общини на Україні в минулому та наявність її пережитків на той чао. Ало в історію -світової науки І.В.Лучицький увійшов своїми видатними працями, присвяченими ісгсрії французьких аграрних відносин, які щв за життя вченого одержали світове визнання.

Ы.Ы.Ковалевський був визнаний в науці як видатний історик, етнограф, соціолог-позитивіст. Глибоко дослідивши передумови та перший етап французької революції (до 1791 р.), вчений хотів показати згубність різкого загострення соціальних антагонізмів, яке у Фралції привело до революції.

Всі теоретично-методологічні особливості досліджень істориків "російської історичної школи* визначалися не лише світовим рівнем наукового пошуку, але й російськими ідейними пошуками того часу. В.М.Далін, Б.Г.Вебер першим відзначили сильний вилив на них народницької ідеології, супоречок народників і марксистів з приводу даті російського пореформенного селянства, недооцінку ними мануфактурної -стадії розвитку капіталізму. ■

. М.І.Кареев та І.В.Лучицький применшувати рівень капіталізації Франції напередодні роволюції, а Л.М.Ковалевський та сучасні реінтерпретатори революції, цей рівень перебільшують. Таким чином, поява говорити’про продовження класичної дискусії, про важливість та наукове значення тих проблем,.які було поставлено в свій час істориками Росії. •

■ Директор "Анналів" Ф.Фюре, його однодумець Д.Ріпе, їх послідовник Г.Шосоіан-Ногаре, руйнуючи "традиційний образ" революції з 60-х років XX ст., по суті, сперечаються навколо класичних проблем: що відбувалося з сеньоріею напередодні революції, яко» була питома вага сеньоріальних сплат, і схиляються до тези, протилежної тій, яку відстоювала "російська історична школа", - говорять про майже повну відсутність феодалізму у Франції ХУІЛ ст., наполягають на тому, що сеньсрія стала колиско;-' капіталізму в аграрному секторі національного господарства ‘іранції. •

- ЗІ -

Сучасна "ревізія" французької революції піднімає на якісно новий рівень відому дискусію І.В.Лучицького та Ы.Ы.Ковалевського. На початку 90-х років І.В.Лучацький справедливо твердив, що а Англії процеси обезземелювання селян та звільнення їх від феодальних повинностей відбувалися паралельно, а у Франції селянська власність зростала їда до революції; до останньої він відносив "цензиву", яку С.Д.Сказкін, С.В.І^тнова та інші спеціалісти відносили до власності феодальної, "обтяженої багаточиолешшші умовами та сплатами". Ы.Н.Ковалевський, навпаки, перебільшував у аграрній історії Франції глибину тих тенденцій, які зближували її з Англією, де після резолюції ХУЛ ст. переміг лендлордський шлях, що призвело до обезземелювання селян. •

’ Сучасна "ревізіоністоька" концепція, викладена у працях істориків школи "Анналів", наповішз новим змістом класичну дискусію, започатковану І.В.Лучицьюш та Ы.Ы.Ковалевоькиы, та переводить- її в нову площину. Який з шляхів переходу до капіталізму в сільському господарстві є більш сприятливим для країни та -її економіки, французький-салянський чи англійсьішй-лендяордоький? Інакше -калу чи, ставиться питання про підсумки революції.

” X

XX ’

І.ВЛучіздький був, безперечно, найвцдатншш представником "російської історичної школи" на Україні. Навколо нього гуртува-лися-'його учні та послідовника, яких цікавили соціально-економічні сшети французької, української, іспанської історії. Найбільш відомий серед них був б.В.Тарло. Після закінчення Київського-університету С.В.Їарле, під впливом порад І.В.-Лучицького, почав, вивчати один з найменш досліджених сшетів революційної епохи - стан оброблювальної промисловості та становища працівників, робітничий рух у Франції під час революції. Продовжуючи традиції "російської історичної школи", б.В.Тарле висновки своїх перших праць (Рабочие национальных мануфактур во Франции в эпоху революции. По неизданным документам. СПб., 1903; его же. Крестьяне и рабочие во Франции в эпоху Великой рвволющш. СПб., 1914) обгрунтував на величезній кількості архівних дкерел, які почерпнув з Національного та про-вїнціальних архівів Франції. • , '

- Одним з центрів вивчення Великої французької революції в Україні був Новоросійський університет. На його історико-філоло-гічному факультеті в кінці XIX - на початку XX сг. працювали такі відомі спеціалісти з історії нового часу, як О.С.Тра-'іевський,

Р.Ю.Віипер, П.Н.Ардашев, І.І.Іванов, С.ьІ.Іцеикін. їх наукові інтереси та лекційні курси так чи інакше були пов’язані з історією . Франції ХУЇІ1 ст.

Серед одеських істориків безперечним прсдозяу вач'гм традицій "російської історичної школи" був Г.З.Афанасьев. У 1634 р. він захистив і видав магістерську дисертацію "Главные моменты министерской деятельности Тырго", а в 1692 р. -.докторську дисертацію "Условия хлебной торговли во Франции в ХУШ веке".

Висновки праць Г.С,Афанасьева, які базувалися на матеріалах, французьких архівів, мали наукове значення: він зумів показати соціальну спрямованість міністерської діяльності відомого реформатора Тврго; дослідив організацій хлібної торгівлі в різних регіонах Франції напередодні революції, феодальні державні утиски, які гальмували їх розвиток, політику, її урядових та місцевих регламентацій і боротьбу проти них буржуазних кіл у передреволюційний чао. (До речі й реформи Тюрго повинні були відкрити щдяги вільній торгівлі). Щоправда, Г.Є.Аф-анасьсв не дослідив взаємозв’язку умов хлібної торгівлі та становица французького народі’, не виявив причин зміни умаз торгівлі хлібом, його праці перекладалися французькою мовою й видавалися у Франції. ■

Видатний радянський історик О.Л.Вайнштейн починав свою діяльність у 20-і роки в Одеському університеті як дослідник Французької революції. Його невеличка книака "Очерки по истории французской эмиграции" (Харьков, ІУ24) була написана з урахуванням вперше досліджених багатих матеріалів Зоронцовзького фонду наукової йібліотеки Одеського університету: преси емігрантів, сучасних революції брошур тощо. Робота мала риси соціального аналізу: містила дані про розшарування дворянства й буржуазії у перші роки * революції, була яскраво й кваво написана. С.В.Тзрле позитивно оцінив її. •

• Найбільш відомим дослідником Великої французької революції серед істориків Одеського університету був його професор К.П.Доб-ролюбсіжий (1885-1953 рр.). Опублікувавші першу волику працю "Экономическая политика термидорианской реакции" в 1950 р. (в ній є лише одне посилання на К.Маркса) і 12 статей в період з 1930 р. по 1947 рік на.сторінках центральної преси та вузівських наукових збірників,- він узагаяьниз результати своїх досліджень у великій роботі Термидор. Очерки по истории классовой борьби во Франции в 1794-1793 гг." (Одеса, 1949). іїого праця була присвячена ретельному аналізу соціально-економічного життя Франції цього пе-

ріоду. Він дослідив, на відміну від М.І.Карасва, який теж займався дна сюжетом, соціальний склад паризьких секцій, класову боротьбу в них під час Термідору, склав їх відповідну каргу, додану до монографії. Вчений логічно визнавав термідоріанську реакцію продовженням Французької революції. .

К.ІІ.Добролюбський брав участь у створенні колективної праці "Французскал реьолюция 1789-1794 гг." (Под рад. В.П.Волгяна, •

б.В.Тарло. ;і., 1941). В основі праці та трактувань революції в радянській історіографії 30-40-х років і пізніше були концепції М.М.Лукіна. В "Замечаниях на конспект учабяика "Новая история"-, які належали перу Сталіна, Дцанова й Кірова, вони спрощувалися й вульгаризу вали ся.

• Ще і/І.І.КарееЕ писав про та, що російська перекладна література з історії революції - займає перше місце в усій Європі. Ці традиції продовжувалися. У 20-30-і роки на: Уіфаїні були перекладені А видані (активно при цьому діяло столичне харківська видавництво "Пролетар") праці А.Олара, А.Матьеза, В.Елоса, В.Бона, промови Н.Дантона та листування Робесп’ера, надруковані цраці російських та українських дослідників революції: С.Моносова, Ц.Фрід-лянда, А.Слуцького, А.Камишана, О.Ваґшштейна, М.Балабанова, • П.Щоголева, К.Доброліобського та ін. .

Досить значна робота українських істориків по дослідженні) революції знаходила відображання на сторінках журналу "Прапор марксизму", органу уіфаїноького Інституту марксизму-ленінізму.

В період до 1930 р. він друкував статті та наукові рецензії українських спеціалістів. В цей час український Інститут марксизму-ле-нінізму одержував серед інших такі французькі наукові видання: P.evue hiatorique, Revue d'hiatoire raodeme, Revue d'histoire, modeme et conteaporaine, x,a Revolution frcncoisa, Revue dea etudea siavEa. Такої низки французьких видань з проблем всесвітньої історії Україна на одержувала більша ніколи! •

Па превеликий жаль, видавництво "Пролетар" і журнал "Прапор марксизму" з самого початку 30-х років майже зовсім згорнули діяльність щодо вивчення Великої французької революції, а боротьба за утвердження марксизму прийняла не лише безкровний, але й кривавий характер. Найважливіші й сумні наслідки репресій проти інтелігенції загальновідомі, їх подолання з країнах ЙЩ лише намічається.

' Третій розділ дисертації присвячений перегляду позитивістських теоретико-методологічних принципів соціальних наук та істо-

ріографії у Франції з позицій неокантіанства й марксизму; аналізу французької історіографії революції 1789 р. до кінця 30-х років

XX от. • • - •

Наприкінці XIX - початку XX століття, в умовах загострення економічних та класових протиріч, зростання робітничого руху, зміни всієї соціальної ситуації у Франції (в зв’язку з настанням першого етапу науково-технічної революції), занепадом лібералізму, явно виявилася криза позитивізму і активізувалися пошуки нових підходів до пояснення історичного процесу. Такі вчені, як Б.Г.Мо-гшіьницький, І.Валлерст-ейн (США), К.А.Агіре-Рохас (Мекоіка) констатували на цей чао відоутність сдиної ооціальної науки, активні пошуки, що йшли по різних траєкторіях у цій галузі; Ф.Досс (Франція) писав про небезпечну конкуренцію історії з боку соціології, яка мала амбіції уніфікувати під своєю егідою всі науки про лвди-ну. Мова йшла про французьку соціологічну -шкоду Е.Дюркгейма. Е.Двркгейм (І858-І9І7) поділяв позитивістські погляди, але відчував вплив неокантіанства, баденської школи - Т.Ріккерта та В.Він-дельбанда. Він вважав, що г овиим змістом історичного процесу -с розвиток суспільної свідомості. Наука -моле пізнавати та пояснювати суспільство, в якому, на його думку, синтезовані усі сили воеовіту, а також суспільні явища, до останніх соціолог відносив релігію, мораль, право,- економіку, естетику, -суспільні заклади, закони. За Е.Дюркгеймом, процес пізнання с соціологізованим: тільки через колективні уявлення усвідомлюється об’єктивний зміст -суспільних явищ і категорій, в тому числі іі таких, як простір, чао, встановлюються причинні зв’язки мік фактами соціального життя та відкриваються закони суспільного розвитку. Суспільство він розумів як сукупність вірувань, ідеалів, колективну свідомість епохи - з одного боку, та структурну систему соціальних іруп, яким властива колективна свідомість, - з другого. Він вважав, за необхідне досліджувати "напрями думок, дій та почуттів”, що панують у суспільстві, обстоював потребу створення єдиного наукового методу дослідження суспільства, соціологічного методу. Такі науки, як історія, геоірафія дадини, соціальна статистика, етнографія . та інші, повинні були лише постачати соціології емпіричні дані, що перетворило б їх у допоміжні дисципліни останньої. Таким чином, проблема міждисциплінарного методу пізнання суспільства була вперше поставлена Е.Дюркгеймом. Останній справив значний вплив на.французьку історіографію й, перш за все, на наукову діяльність А.Берра. •' •

А.Барр (ІВ63-1954 pp.) виступав як активний пропагандист руху за "історичний синтез" у Франції. Він критикував традиційну історіографію за те, що вона обмежувалася аналітикою і не робила синтезу. Вчений вважав, що історія, як і іші науки, повинна прагнути до створення "загального" у своїй галузі, пізнавати закони історії людства, вивчати причини її розвитку, вплив соціального фактору на людину. Щоб досягти цієї мети, вона повинна здійснити на свою користь синтез результатів всіх наук про людину за допомогою міждисциплінарного методу. Передусім, вчений боровся за синтез історії з філософією та соціологією.

А.Берр був ініціатором багатьох великих починань, які були спрямовані на те,- щоб поєднати французьких істориків на основі нових програмних поглядів на завдання їх науки: він заснував журнал "Revue do synthese hiatorique", Міжнародний центр синтезу, проводив Тижні синтезу, започаткував видання 100-томної всесвітньої історії під назвою "Еволюція людства". Академік Ф.Бродаль вважав А.Бзрра "вчителем усіх вчителів" сучасної французької історіографії. ' •

Вплив неокантіанства не був єдиною перетворюючою дісю для Французької історіографії. Французькі історики писали й-про необхідність вивчати вплив марксистських ідей, враховуючи ступінь їх проникнення у методологічний арсенал науки останньої третини

XIX - початку XX ст. В цей період зароджується марксистська історіографія, завдяки діяльності Н.Геда, П.Іафарга, а особливо

Н.-Жореса. Ж.Жорес (І859-І9І4), відомий політичний діяч, соціаліст був і крупним істориком. У І90І-І904 pp. вийшла його відома праця

"L’Histoire tiocialiste do la Revolution franpoise". '

Італійський історик Вентурі відмітив, що Ж.Жорзс надихався ідеями К.Маркса, Ж.Мішле та Плутарха. Він хотів написати соціальну історію, намагався зберегти "містичне співвідношення між соціальним миром та своїм натуралістичним і релігійним баченням всесвіту". Особистий політичний досвід надихав Ж.Жореса на та, і;;сб показати значення особистості в історії (Venturi F.joures е nltri atorici del.l a Rivoluzione franocse. Torino, 1940).

Е.Лабрусс зазначив, що з часів S.Hopeca в історії Великої французької революції почалось вивчення економіки та поеєдінки суспільних класів. Концепція революції Ж.Іореса, за аналізом Е.Лабрусса, була такою: підйом буржуазії та зростання матеріальних багатств, починаючи з ХУІ от. й до ХУШ ст., призвів до економічного та соціального порушення рівноваги старого суспільства.

З поглядами Ж,Жореса перекликаються погляди 'і.Броделя, який досліджував економічне життя світу з ХУ по ХУШ ст. (див. вгай-

del p. Civiliention пиЛсгісіІ е, economic et cipitalicmc, XVе-XVIIIе eiccle. p., 1979* T-I-III). Ж.Жорес першим намагався відобрати життя в цілому, і ца відмічали во і його критики, його історія "всеосяжна", "повна", "міжнародна", "охоплює загальну перспек-твку двох століть", це "соціологія революції та контреволщії". Можна сказати, що концепція Ж.Жореса навіть глибша за концепцію Ф.Броделя. В блискучому дослідженні останнього немає місця історії класів, соціальних груп, їх руху та боротьби, яким так багато уваги приділяв 2.Норас. Ставлення Ж.Жореса до марксизму аналізували Ю.Лукін та український історик О.Камишан; останній відмітив прагнення французького вченого зняти протиріччя між матеріалізмом та ідеалізмом. •

Дужо близькою концептуально до "L'Histoire aocioliete" S.So-реоа була книга ІІ.О.Кропоткіна "Великая французская революция. 1789-1793", яка побачила світ у 1909 p., спочатку французькою, німецькою та англійською мокши; її перше російське видання вийшло в Лондоні в 1914 р. Головною ідеє^ Л.О.Кропоткінабула та, що французька революція була б неможлива "баз страшного народного повстання"; її доля вирішувалася нескінченними селянськими повстаннями, що тривали до 1793 p., а також рухом міського, насампе-рзд, паризького, плебсу. Картину географічної локалізації пов-отань, намальовану ІІ.О.Кропоткінкм, уточнив А.В.Адо в своїй праці про селян. •

Під впливом нових ідей, ідо прокладали собі шлях працями "російської історичної школи", Ж.Жореса, П.О.Кропоткіна, змінювався напрям діяльності Товариства по історії французької революції та наукових -інтересів А.Олара, який його очолював. Це у 18Э7 р. цро наукові висновки І.В.Лучіщького з аграрної історії іранції ХУШ ст. говорив з трибуни палати депутатів французького парламенту Ж.Жорес. За його пропозицією та під його головуванням парламент у 1903 р. створив комісію для видання документів з економічної історії революції. Реально справа опинилася в руках А.Олара й набула грандіозного розмаху. Видання джерел даю поштовх історичним дослідженням. Російські вчені взяли таку діяльну учать в розробці економічної та соціальної історії революції 1789 p., що саме в -цей час французи заговорили про -"російську школу" в її вивченні*4 Сам А.Олар визнав недостатність вибіркового аналізу лишу політичного та ідеологічного аспектів історичного !.:шіулото і в праці "Французька революція та феодальний реким", що в;:ііил:і у 1919 p.,

деякою мірою враховував матеріалістичні фактора аграрного законодавства. • ...

Після першої світової війни становище в історичній науці Франції відзначалося новіш етапом методологічної кризи, викликаної як соціальним, так і загальнонауковими причинами. Бона знову спинилася перед віковічними питаннями, на які повинна була дати відповіді: що таке предмет історії та якими в методи і!ого дослідження.

• В умовах ін^чяції старих теорій багато французьких вчених звертали свої погляди до марксизму.- До нього ж підштовхувала економічна криза 1929 р. та дискусії в економічній науці. В цей час увагу істориків особливо привертала діяльність Ф.Сіміана, який з одного -боку обернув грубість й силу критики проти "історнзуючої" історії,- а з другого - боровся за встановлення зв’язісів між соціологією та політичною економією. • ■ -

- Загальноіителектуальний клімат епохи справляв вплив на французьку університетську науку. Тут продовжувався розвиток трьох основних ліній - д.Нореса, А.Берра та А.Олара. Історики - послідовники Я.Еореса знаходилися під більшим впливом ідей марксизму,- ніж послідовники А.Берра. Наступником Н.Жореса був великий спеціаліст з історії Французької революції 1789 р. А.Матьез (1874-1932 рр.-) • Він починав як учень А.Олара, але вже у 90-х роках став прибічником соціалістичних ідей. У 1907-1908 рр. організував Товариство робзсп’еристських дослідаень та журнал «лппсіез гетоіиііоппаі-гев». її.Іефевр та Н.-Р.Сюррато вбачали привабливість для А.Матьєза ідей Ж.Нореса в тому, що останній примиряв французьку демократичну та соціальну традицію з марксистською інтерпретацією історії. Британський вчений Е.Хобсбаум вважає, що марксисти набагато більше запозичили з республіканської історіографії революції, нік -внесли в неї нового. А.Матьез, як -історик лівого напрямку, які після першої овітової війни виходили наперед, вперше даз загальну картину революційних рухів та ввів революцію в межі економічного пояснення історії. В своїй капітальній праці "іа уіе сіїеге 'сі 1е тош/єтаеиі* зосіоі воиа 1с ісггеиг*1 (Рагіз, 19-7) ВІН зосередив ГОЛОВНУ увагу на житті й боротьбі народу, показав її в усій склад- . ності; класовою боротьбою пояснив найважливіші факти революції, наприклад, законодавство епохи терору. А.Матьез захоплювався працями В.І.Леніна, якобінським періодом революції, діяльністю Ро-бесп'ера та ототожнював якобінізм з соціалізмом. Він негативно ставився до Дантона, зменшуючи його роль- у революції. На початку 20-х років А.Матьез зблизився з французькими комуністами та ра-

дяноыадми істориками. В цей період його кращі книги перекладалися на російську мову, а його фундаментальна праця "in devolution . fronpaiae". v.1-2. (рсгіо,і922) вийшла й українською мовою (Харків, 1931). .

• Оновленню історії сприяла і діяльність учня А.ЬІатьєза -Е.ЛабруоСа..В СВОЇЙ Першій МОНОірафІЇ "Saquinse du mouvmient de prix et revenue cn France сад XVTI1 o.( Paris, 1933} "crae ed. pario,1904) він заїдався дослідженням тривалих економічних циклів, які пов’язував з економікою старого тішу, й показав, що її особливості були причиною революційного вибуху 1789 р. Праця увійшла до -золотого фонду світової історичної науки. Аналіз коротких економічних циклів французької економіки, здійоненнй Е.Лабруссом, пізніше підтвердив висновки першої праці (Laaiae do l'economie їгойраіае ale fin Ue 1'дпсіеп Recife et ou debut de la Revolution. rario,19^, 2-cd. гaria, 1990). Висновки праць

А.Цатьєза, Е.Лсфевра, Е.Лабрусса в 30-х роках стали складовою частиною класичної історіографії революції. '

Трохи раніше А.Матьеза - у 1904 р. - почав визнати соціальний та економічний аспекти Французької революції Sops Лефег.р (1874-1959), Після смерті Л.иіатьєза він став головою Гобєсп'срист-ського товариства, редактором "дппеієз biotoriqueo de la Revolution frencoise", з 1937 p. no 1946 pp. завідував кафедрою історії Французької революції в Сорбоні. Відоко, ідо вчений вважав своїм вчителем Ж.Еореса, зазнав впливу соціалістичних та марксистських ідей, з яких цінував економічне пояснення історії та діалектичну точку зору на минуло людства. Ж.Лефевр називав А.Берра "апостолом оновлення", був великим другом Іг'.Блока. Ж.Лефевр брав безпосередню участь в тому широкому русі за оновлення історії, який . розгортався у Франції, і часто писав про своє розуміння історії та завдань історичного дослідження. Н.Лефевр визнавав, що зай-1 нявсл вивченням революції 1789 р. під впливом праць М.І.Кареева,

І.В.Лучицького, £>.Саньяка та, як те вказувалося, Ж.Жореса. За оцінками М.М.Лукіна, В.М.Даліна, А.Собуля, праця Л.Лефевра "Lea poyoens би lTord i>endcut la Revolution irencaiae" (Lille, 19E4) була значним внеском у вивчення економічної та соціальної історії 5фаіщії ХУШ ст. Ж.Лефевр довів самостійність селянських рухів -та їх цілей відносно до боротьби, яку вели в період революції буржуазія та міські низи. А.В.Адо, найбільший радянський спеціаліст з цих питань, відзначив, що французький історик показав не тільки автономність селянської революції за походженням та цілями.

але й та, що вона "опинилася у драматичному протиріччі з вимогами передової агрікультури та капіталістичного виробництва" дійшов висновку про їх "економічно консервативний характер". •

Н.Лефевр - особливий історик. В його біографії дослідника Французької революції е межа, яка розділяє традиційне вивчення революції та новий напрям, який на сьогодні вважається найбільш перспективний у світовій історіографії, іідеться про працю "La Grande peur 170S" (їегіа, -1932). Історик піддав ретельному аналізу вплив економічних і соціальних факторів на політичне, духовне та психологічна жаття, дослідив стан соціальної психології французького суспільства в рік революційного вибуху. -

Кінець 20-х років був відзначений появою журналу "Ajmtles d.' iiiato-ire Gconomique et social є", заснованого видатними істориками Лосьсном Февром (1878-1956 pp.) та Марком Блоком (1886-1944), продовжувачами справи А.Берра. їх боротьба за привернення уваги французьких істориків до вішчення економічної та соціальної історії пояснювалася, в тому числі, й загальним знайомством з ідеями марксизму. Велику роботу по пропаганді марксизму в 30-х роках проводила ШІ. Про особливості сприйняття ідей К.Маркса французьку інтелігенцією та французькими істориками писали ЬІ.Дошаняе, Ж.Брюа, В.-Бертольд, П.Віллар, Ж.Гленіссон, Е.Састан, писав та доповідав автор дисертації. Забігаючи наперед, можна констатувати, що розповсюдження ідей марксиз-му та ідей школи "Анналів" було у Франції паралельним, і пік його припадає на 60-і pp. XX ст. Загальним у трактуванні -марксизму у Франції та CPGP в 30-і роки була переважна увага до "економізму", про що писали М.Ферро, 1 А.І.Фуроов та інші дослідники.- В силу обсягу економічних завдань, які стояли перзд суспільством в 30-х роках в GPGP в умовах культу особи розповсюджувався вульгаризований марксизм, йшла дасуб’єкти-візація марксової теорії, людина виявилася на лише "гвинтиком" системи, але й непотрібним елементом історичної теорії. Вплив неокантіанства на історіографію Франції дозволив їй уникнути розвитку подібних тенденцій; в СРСР процес розповсюдження його ідой був штучно перерваний з кінця 30-х років. У цілому к, як вважас сучасний директор "Анналів" Е.Леруа Ладері, історія проникнення ідей марксизму в методологічний арсенал французької науки потребу о подальшого вивчення. ■

В четвертому іюзділі роботи досліджується роль школи "Анналів" у розробці наукових принципів історіографії у 20-40-х роках .

XX сг. в цілому, а також у становленні сучасних наукових принци- . пів історіографії Французької революції.

■ Школа "Анналів" здійсняла справжню революцію в історіографії; це визнано вірніш як у контексті розвитку французької історичної думки, так і в контексті світового розвитку науки, де простежується вплив розроблених нею методологічних парадигм на всю європейську та американсьад історіографію. ■

Позитивною рисою поглядів Л.Февра та М.Блока був захист історії як науки, відстоювання този про її високу соціальну значущість, розуміння необхідності змінювати уявлення істориків про предмет й метода їх науки, відповідно загальному ритмові розвитку наук як природничого, так і гуманітарного профілю.

"Аннали" рішуче виступили проти історії-розповіді, й вели боротьбу як проти О.Конта, так і проти В.Віндельбанда й Г.Ріккер-га, разом з тим сприймаючи в їх поглядах все, що було, на їх думку, позитивним. Історик повинен починати свої розвідки з архівів, але спочатку він формулює проблему, його пошук де загальна ідея, філософська теорія, яка служить для пояснення фактів, дає змогу встановлювати причини явищ, відкривати закони розвитку людства. Засновникам школи "Анналів" було властиве уя&тення про глобальність, тотальність предмету історії, необхідність вивчати все ба-гатотво минулого життя, різні: взаємодіючі фактори історичного процесу. К.І»1аркс в "Німецькій ідеології" Ц847 р.) таким же чином ставив питання про предмет історії,- Але, на думку Л.Февра, історик повинен вивчати цивілізації,- зосередженням, нервовим центром яких є людина. Синтез результатів досліджень всіх наук про людину віднині здійснювала історія, а не соціологія, як думав Е.Дюркгейи. І все z "Аннали" разом з тим заповнили типово французьку "лакуну" історичної наука, якою було вивчення економічної іі соціальної історії, але не самих но собі, а в контексті всесвітньої, глоб&ть-ної, тотальної історії. Тотальна історія нз могла не стати міждисциплінарною; це було слідуючої найважливішо» методологічною . парадигмою школи. Дослідження М.Блока з аграрної історії середньовіччя і серед них такі відомі, як "xes caractera бгірДАпиг dc

l’histoire rurclo fran$oisc-' '(*oris, 1931), "Xa socicte Xcednlc” £у.(рш?іо, 1959-I'j'tC) увійшли в історію науки, як приклад застосування міждисциплінарного методу, діалогу історії з економічною наукою, -соціологією, психологією, археологією, лінгвістикою, істо-

нією техніки, фольклором, етнологією, історією права, але, особливо, географією. Історія, яка вивчається на перетині з географією, ризикує віддати перевагу статиці над динамікою. Вивченню статики, "часу великої подоьнзності", тобто тієї історії, яка розгортається на перетині з географічний середовшцеы проживання людини, присвятив свою особисту працю історика Ф.Бродель, який очолив "Аннали" другого покоління. Лише в останні часи, в зв’язку з розпочатою в науці СНД розробкою цивілізаціііїшх підходів до вивчення історії, була визнана не слабкістю,- а сильною -стороною засновників "географічного матеріалізму" -в історіографії спроба дослідити вплив при-роднього її актору на історію, звернено увагу на то, цо він може безпосередньо впливати на людську свідомість, а може виступити первинною ланкою у ланцюгу історичних подій, що формаційний розвиток (детерміністський процес), входить складовою частиною у _ більш широкий потік цивілізаційного розвитку (індатерміністськиіі процес), "іічаваючі зв’язки" (6.Б.Черняк) між лиш і потребують пильної уваги з боку істориків. Плідним прикладом такого вивчення визнані праці Ф.Броделя. - •

Історіографія післярадянського періоду, зокрема А.Я.Гуревич, врахувала й інші -ідеї-, розвинені істориками школи "Анналів";

Л.Февр й М.Блок вважали, що природа класів в різних суспільствах е різною, поділ на класи відбувається в залелсності від того, цо люди даної епохи вважають найбільш цінним. В сучасній історіографії Франції приділяється велика увага вивченню соціальної історії, історії класів, соціальних структур, становища різних класових • прошарків у суспільстві. Так продовжується оправа М.Блока,

Л.Февра,- Е.Лабрусса, ЖґЛефевра.

Французька історіографія 20-30-х років відстоювала найважливішу тезу про історію,- як науку про людину. К.Маркс та Ф.Енгельс такок в свій час наполягали на цьому. Але головна зусилля К.Маркса, як вченого, було присвячене дослідженню об'єктивних економічних процесів та розробці економічної -теорії капіталізму. -

1.1.Блок, Л.Февр, Ж.Лефевр ввели в науку ключове поняття ментальності, дали блискучі зразки його вивчення та намітили шляхи подальших досліджень в цій галузі. Вони розуміли, слідом за Г.Рік-кзртом, що історія е наукою про людину, вона повинна-дошукуватися сенсу її діяльності. Тим самим французькі історики обгрунтовували необхідність діалогу з психологією. Старший із засновників "Анналів" Л.Фзвр присвятив свою особисту працю історика дослідженню історичної психології, йот йде про його книги: :,р рюЬ1<?те

1'іпсгоуаусе ііи XVI есієсіе: 1с. геїісіоп сі о т?2.Ье1г.іо С Гагіо,

19'іС); ип аесіііи Т.'аіЧіп ЬеіШсг ( Іпгів, 19-3); Аиїоиг цс ■

1* Нор когаогоп* отоиг с;лсге, споиг ріхзСспе ( Тїлгіо, 10.4/+) .

Дня М.Блока соціальна сфера також виступала як результат взаємодії об'єктивних умов та їх психічного сприйняття. Розпочавши дослідження проблем ментальності середньовіччя ще у 1927 р.

(иідса то із- Шаитаїиі^исс") , він продовжував їх і в інших працях ("ьоа зосіоі,с Іеоїйсіе"). Л.йенр обгрунтував необхідність міядио-циплінарного підходу до вивчення ментальнойі людини певного суспільства: співробітництва з археологією, економічною наукою, історичною геограмісю, медициною, філологією, семантикою, іконографією та ін. В тісному зв’язку із'вченням проблем ментальності у французькій історіографії велася критика марксової теорії -"базиса-надбудови", як такої, цо спрощує історичний процес та механізм історичного руху, як парадигми, яка має на увазі проти-

■ ставлення -матеріального та ідеального, висуває класову боротьбу як універсальний засіб пояснення історії та зводить їх до "безпосередніх зіткнень у сфері економіки".' Критика велася Ф.Броделем. Ще у 1943 р. -"небезпечні судження" з цього приводу висловлював академік С.Д.Сказкін. Нині критика ведеться д.І.!. Гой ом, Р.ї^артає, А.Я.Гуревичем, Ю.Л.-Без смертним та ін.; сформульовані судження про те, що історико-культурні явила с в той же час і явааами соціальними, і ідо явища культури складають більау частину тієї сіирн, яку традиційно називають політикою. .Ментальні уявлення ладеіі далекого й близького минулого, часто-густо кевербадізозані, кіе стак-ть предметом уваги й дослідження з боку істориків кіпця XX ст. і, передусім, в тих країнах, де десятиліттями панував визнаний офіційною ідеологією спрощено трактований марксизм.

• Шкала "Анналів" суттєво понов.іла погляди істориків на проблеми епістемології історичного знання. Вона сприйняла формулу позитивістської історіографії, згідно якої "історія робиться "за документами". Остання була для Л.Февра та ш.Блока запорукою добросовісності доолідника, повільними і важкими підходами до історичного синтезу. Але вони не вважали за можливе обмежуватися нею, вбачали за нею вузькість проблематика, безпроблемну історію, поверхове фактоградуваннязамість дослідження історичного процесу. ■

"Аннали" пропагували розширене розуміння історичного джерела, вимагали від істориків звернення до аналізу даних економічної науки, отагистики, демографії, психології, історичної географії, лінгвістики і т.ін., що в свою чергу ставило нові, підвищені ви-

моги до професійної підготовки історика. Ці міркування Л.Февра та Ц.Блока зиайииш відображення у настановах солідної книги "HiHtoire ос sea niotbodc^" с Вігіa, 1961), яка дає уявлення про методику роботи з фото-, фоно-, кіно-, теледокументами, описує методику обробки істориком даних археології, лінгвістики, психології, історичної демографії, статистики тощо. •

- іїа -відміну від позитивістського джерелознавства, школа "Анналів" -ставила проблема відбору джерел і пропагувала нозі джерелознавчі методи - порівняльно-історичішії та ретроспективний (останній -Е.Леруа Ладврі назвав -новиною з повія для науки 30-х років). -Також ж "новиною з новіш", близькою Л.Оевру було переконання в тому, що історик створює об'єкт свого спостереження за допомогою техніки,- часто-густо дуже складної. Критерії наукового аналізу дає історику сучасна йому культура, а її система цінноо-них орієнтацій. І не тільки аналізу, але й синтезу. Слідом за ноокантіанцяии, французькі історики вважали головний зиістон занять історією пояснення сучасності через минуле, через постійний діалог людей сучасності' з людьми інших епох і культур. Кожна нова покоління істориків "організує", "конструює" сзоз минуле (Кант, Віндельбанд, Ріккерт), певноы мірою перекручує. Л.Фезр та М.Нлок розуміла надзвичайну складцість істини, яку здобувають науки про культуру, істини, що в однаковій мірі стосується як минулого, так і сучасності. В зв’язку з цим, вони вводили в історичне розуміння принцип релятивізму. І лише в наші дні історики іфаїн СЩ (А.Я.Гуревич, Б.Г.Могильницький та ін.-) визнали їх правоту, правоту в цілому того постулату, що з чаоіз відкриття теорії відносності -А.Ейнштаііна наука опанувала одну з таємниць не лише фізики, а й оучасної культури в цілому: таємницю відносності знань людей про своє минуло й зміни цих знань відповідно до зміни картини овіту, сучасного досліднику • минулих епох. Історик мас справу з мислячим і відчуваючим суб'єктом минулого. Розуміння тісної взаємодії фактів усіх ступенів, які формують дану цивілізацій, привела "Аннали" до постановления проблем вивчення ментальності людей минулих епох. Останнє зусилля - це зусилля співставлений двох картин світу - картини світу історика-дослідника з картиною світу людей досліджуваної епохи. Це допомагає осмислити мотивацію її поведінки, в якій у найтісніший спооіб переплетені матеріальне та ідеальне. Мого штучне протиставлення йде від марксизму/ марксистського розуміння суспільства, як боротьби протилежних класів, історії філософії як боротьби матеріалізму та ідеалізму. Лише в наші дні- вчеииш країн СІІД додасться цей погляд на .

З 50-х років XX ст. - у світовій, а з 60-70-х років - у французькій історіографії Йшла "ревізія" Великої французької ре- . волюції* а також американської революції та більшовицького пера-вороту. Особливий внесок в ци справу був зроблений Р.Р Палмером,

Б.Муром, Ж.Годоо, Ы.Ферро, Е.Леруа Ладюри, Ф.Фмре - останні три історики представляють "Аннали" третього покоління. •

' Сутність перегляду проблем Французької революції полягає в слідуючому: • ■ .

-"ревізіоністи" заговорили про поршу всесвітню революцію, а про

■ Французьку - як про "революційне потрясіння", спільне для Європи та Америки; • •

- твердять, що Французька революція не зводитьоя до поняття "бур-куазна реватюція", підкреслюють 'її макросоціальїшй, а особливо, селянський характер;

- наполягають на току. ідо революція не означала категоричного розриву із старим порядком, в ході неї взяла гору тенденція наступності суспільного розвитку, а головний її результатом було торжество нових політичних принципів;

- по новому ставлять проблему класів: звертають увагу па різні

якісні характеристики буржуазії, яка входила в революцію та виходила з неї; • .

- перегляду було піддано роль дворянства напередодні та в ході

революції; • •

- "ревізіоністи" негативно оцінили підсуши революції (закріплен-

ня економічно консервативного селянського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві); ■ •

- ними сформульоване негативно ставлення взагалі до революційно- '

го шляху перетворень суспільства, до якобінізму, Робосп’ера, революційного терору. ■ - ;

Французькі історики марксистського напрямку почали врахову- ■' вати критику немарксистськкх істориків ще з 50-х років, але разом з тим продовжували відстоювати її класичні концепції.- їйоза йде ' передусім про А.Собуля, автора фундаментальних праць, присвячених • руху паризьких санкюлотів (Leo aonccaloties puricicna сіє 1»An II. ; Houvcment роі/аіаіго cfc nouverneaent rcvolutionaalrc. Г. juin 1793—Shertnidor An її. Гигіо, 1553). Розходячись у поглядах з ;

А.З.Манфредом, В.М.Даліним та іншими радянськими спеціалістами, . він вважав основою якобінської диктатури революційну буржуазію, а санкюлотів, тебто плебс та дрібну буржуазію, їх вождів - єбер- . тистів та скажених - зародком революційно-демократичної диктатури, яка.знаходилася на більш високому рівні, ніж чисто якобіноька ‘

диктатура. Під впливом А.Собуля з серадшш 60-х років почав переглядати класичну концепцію якобінської диктатури В.Г.Ревуненков, який такоа вважав якобінців виразниками інтересів великої та середньої бурауазії, а Паризьку комуну та її секції - виразниками інтересів народу; переглянув в теоретичному плані it фактологічно проблему якобінського терору, який слідом за А.Собулем, на ідеалізував; повертався до традиції "російської історичної школи" в трактуванні хронологічних рамок революції, закінчуючи її 18 брюмера 179Э р. Цю ж точку зору поділяв й К.О.Дкедаула.

В найосганні роки, в зв’язку із зміною суспільної атмосфери в країні, історики Росії зробили вирішальне зусилля задля того, щоб врахувати все конструктивне, що містили з собі підходи "ревізіоністів" до феномену Французької революції. - • ■

- Історик А.І.Фурсов, а такох S.Б.Черняк зробили спробу вписати Французьку революцію у щшілізаціііний потік розвитку людства. Бони визнали принаймні евристичний пріоритет немарксистськнх істориків, які розробляли категорії, еіівчєння яких має першочергова значення для розуміння революції 1789 р. Мова йдо про такі категорії, як формації, уклади, "держава й революція", ідеологія, класи. ■ ...

В ході передювілейної полеміки в зв’язку із 190- та 200-літ-тяа революції, було -звернено особливу увагу на необхідність вивчення перехідної епохи від феодалізму до капіталізму та місця в ній Французької революції (P.P.Палмер, Н.Годшо, Д.Робен та ін.). Радянські історики О.Л.Нарочницький, М.А.Барг, G.Б.Черняк, ■ ,

В.М.Малов визнали надзвичайну еврістичну цінність цієї категорії. Праці ІД.А.Барга, 6.Б.Черняка, особливо, велика робота "Великие • социальные революции ХУП-ХУШ вв." (Москва, 1990) можуть бути визнані плідною відповіддю вчених Росії на виклики немарксистоької історіографії в цілому напрямі. Піддавши аналізу "класичну" Англійську революцію, виявивши її класичні та некласичні риси, особливості та довісгарокові наслідки, М.А.Барг та G.Б.Черняк дали характеристику Французької резолюції у співставлених з нею та іншими ранніми революціями. їх праця - взірець продоа-кення діалогу французької Й російської історіографії революції, який нараховує ваа більше, як сто років. - • ■

Аналізуючи проблему криз в епоху мануфактурного періоду розвитку капіталізму, М.А.Барг і Є.Б.Черняк спиралися на висновки Е.Лабрусса; використали дані Ф.Броделя відносно темпів росту французької та англійської промисловості ХУШ от. •

Визначивші Французьку революцію як иікформаційну та міжстадіальну для Франції, російські вчені зробили висновок про те, що вся перехідна епоха знаходиться в полі тяжіння двох великих революцій - Англійської та Французької, і це знаходило відбиток в ступені розвиненості революційних класів та їх ідеології.

Аналіз внутрішньої структури буржуазії кінця ХУШ - першої половини XIX ст. був доннії і А.В.Рсвякіним, який спирався на висновки Л.Бержерона про те, що перехідна епоха народяувала два основні тшш капіталістичних підприємців: підприємця-промисловця і торгівця-підвриємця. В залежності від обставин він ліг або аристократизуватнсл, або заснувати династії промислової буржуазії. Цим пояснюється довготривалість епохи міяфоршційного переходу (О.Л.НарочницькіШ, Е.Хобсбауц).

М.А.Барг та Є.Б.Чєрняк не характеризувалії боротьбу французького селянства в рамках абсолютизму як класичне явища. Разом з тим висловили слусіну думку про те, що буржуазна й селянська революційність доповнювали одна одну: буржуазія (а також певна частина дворянства - як показали дослідження Л.В.Пімеиової та Е.І.Ле-бедевої) зіграли вирішальну роль напочатку революції, а селяни Й міський плебо - в завоюванні її перемоги (Є.М.Кожокін, А.В.Адо).

• Історіографія післіірадянського періоду переосмислила не лише сутність глибинних революційних процесів, але й класичні концепції революції 1789 р. Є.Б.Чєрняк в доповіді ”1794 год: актуальные проблемы исследования Великой французской революции" (Москва,

І9В8 р.) вперае сказав про те, чим була історія Великої французької революції для істориків СРСР: Французы» революція залишалася еталоном для порівняння та співставленнл з вітчизняною історією. З 30-х років її образ "доповнився рядом директивних вказівок", які містили обов’язкове офіційне трактування її історії. В доповіді було зроблено висновок про те, що до кінця 1793 р. революція досягла всього, що було історично можливим в гачуз і руйнування феодалізму; вперше було зисловлено думку про Термідор як форму відмови буржуазії від того, що заважало "нормальному капіталістичному розвиткові", констатовано глибоку нечесність терору 1794 р., піддано критиці мат’сзовськпіі культ Робесп’єра (при цьому було враховано аргументацію французьких істориків 0.Кошена та Ф.Фире), переглянуто традиційно позитивне ставленій марксистської та лівої історіографії до виступів народних низів, позитивно оцінено програму "донтоністів" та потенціал ідеології лібералізму взагалі;

Попри все марксистський напрям історичної дуіііш у .Франції продовжує залишатись авторитетной складово» частиною історичного РУХУ в країні. Розвиваючись поруч із школою "Анналів",• марксисти Франції вийшли за меді традиційної соціально-економічної проблематики й дали блиокучі- зразки -досліджень, присвячених соціальній овідоі.іості революційної доби (М.Воволь та ін.). Взагалі до -60-70-х рр. всюди в світі - від Франції до -Росії розпалися школи аграрної історії, тому що вичерпав сабе загальний підхід до неї, традиційний для'російської історичної школи". Історики зрозуміла необхідність зв’язувати соціально-економічні відносини з загальний розвитком, культурою, соціальною психологією (шлях Л,II.Кар- '

савіна, П.М.Біціллі, іЛ.М.Бахтіна, А.Я.Гуревича, Ю.Л.Безсмертного).

- Саернення до проблем ментальності, як засобу вирішення ко- ' ріншіх проблем методології історії, на стало для істориків XX століття панацеєю. їх пошуки продовжуються, продовжуються в -тому числі й зусиллями вчаних Франції, Росії й України, •

Основні публікації дпсортанта по досліджуваній проблематиці.

1. Французька історіографія (70-і рока XIX - 80-і роки XX століть). Київ:- Вища школа. 1991,- 7 друк. арк. - Рец. Джеджула К.О. Уіф. іст.аурн. 1992. Іі 2. С.156-158.

2. Развитие французской, русокой и украинской исторической мисли (70-е годы XIX - 40-е годи XX ст.) в контексте изучения Великой французской революции. Киев, 1993. Деп. в ГНТБ Украшш,

8 двч.л.

3. Судьбы исторической науки Франции и Роосии в XX воке. Киав,

1994. Из-во Либідь при Київському ун-ті ім.Т.Шевченка (друкується). 14 печ.л. • •

4. Письма И.В.Лучицкого. (Вступит.статья, комментарий)//Француз-

ский ежегодник, 1987. М., 1989, 2 друк. арк. .

5. Критика трактування П’єро.м Ренувеном причин першої світової війни. Тези доповідей на XX наук, конфер. Кафедра історії КПРС. Ужгород: Вид-во Ужгород, держ. ун-ту. 1966. 0,5 друк.арк.

6. Характеристика традиційного напряму французької історіографії

//Матеріали наук.конфер.аспірантів. Ужгород: Вид-во Ужгород.-деря.уінту, 1969. 0,75 друк. арк.

7. Деякі питання французької буржуазної історіографії і творчий шлях П’єра Ренуьена//Укр.іст.журн. 1970. !і 2. 0,3 друк. арк.

8. Теория "исторического синтеза" Анри Еарра//4ранцузский ежегодник. 1960. М., 1970. 1,5 друк. арк. '

9. П'ер Ренувен як історик міжнародних відносин//Питання нової та новітн.історії. Київ, 1970. Вин.II.- 0,75 друк.арк.

10. До історії виникнення традиційного позитивістського напрямку

французької історіографіЇ//Пнташш нової та новітн. історії. Київ: Бид-во Київського ун-ту, 1973. Ван. 17. 0,75 друк.арк.

11. Деякі тондеиції розвитку історичної науки у Франції в першій

половині XX ст./Діиїання нової та новіти.історії. Київ: Вид-во Київського ун-ту. 1974. Вил.19. 0,75 друк.арк.

12. Питання теорії джерелознавства у засновників напряму "Анналів" Л.Февра та М.Етока//Г1иташ1Я нової та новітн.історії. Київ: • Бид-во Вица школа при Київському ун-ті, 1975. Вид. 21.

0,75 друк.арк.

13. р.Лспоиуіп//2;оіІ£іс1ігііі ХІДг ОеасЫсМатЛ.поспасЬаГ!;. 1975*

Й 7. С.826.

14. Лукін Микола Михайлович//Українська радянська анцикдопеділ.

Під ред. Бажана Ы.П. - 2-е вид. Київ. 1982. Т.6. С.237-238.

15. Матьез Альбер//Українська радянська енциклопедія. Під ред.

Базана М.П. - 2-е вид. Київ. 1982. Т.6. С.4ІІ. • •

16. Мівше Еачь/Дкраїнська радянська енциклопедія. Під ред.

Бажана М.П. - 2-е вид. Київ. 1982. Т.7. С.50. •

17. Критика теоретико-методологических концепций французской исто-

риографии первой половины XX века//Вопросы новой и новейш.ист. Київ: ІІзд-во при Киевском гос. ун-те. Изд. объед. Вища школа. 1983. Вил.29. 0,5 друк.арк.

18. П’ер Ренувон про роль економічного фактору в міжнародних від-иосннах//Вісник Київ, ун-ту. Історичні науки. Київ: Вид-во ври Київському деря.ун-ті. Еид.об’сд. Вища пкала. 1933. Вил.25.

0,5 друк. арк. •

19. І.В.Лутацькпй - дослідник історії французької буржуазної революції (До 200-лігтя револзоції)//Укр.ісг.гупн. 1989. й 7.

0,5 друк.арк. • •

20. Великая французская революция - выдающееся событие всемирной истории ХУ11І века//і.'єтод.рекомендации научно-пракгич.конференции, посвященной 200-летии французской буржуазной революции ХУШ века (18-19 апреля 1989 г.). Киев: КГГІИ. 1989. С.7-ІІ; 27-30; 35-41.

21. Українські .сторінки творчості І.В.Лучицького//Лктуальні пробле-

ми вітчизняної історії. Збірка праць кафедри історії слов'янських народів. КДПІ. 1992. • 0,5 друк.арк. ' ■

22. Проблеми истории Франции и Украины п трудах И.В.Лучиикого//Рус-ские историки. Москва. 1934 (друкуються). І друк.арк.