автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Функции антропонимов в современном украинском сатирическом романе.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Функции антропонимов в современном украинском сатирическом романе."

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Вннниченка

ОД

УДК 808.3 -313

ФУНКЦІЇ АНТРОПОНІМІВ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ САТИРИЧНОМУ РОМАНІ

10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Кіровоград - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент ПОЛЯРУШ ТАМАРА ІВАНІВНА, доцент кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

КАРПЕНКО ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, завідувач кафедри української мови

Одеського державного університету імені

. І.І. Мечникова;

- кандидат філологічних наук, доцент

МИХАЙЛИШИН БОГДАН ПАВЛОВИЧ, доцент кафедри прикладного українського мовознавства Львівського державного університету імені Івана Франка.

Провідна установа - Тернопільський державний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка, кафедра українського і загального

мовознавства, Міністерство освіти України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться «<£?] » %Ї4іЬи<Я^ 1998 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради 4С 23.053.01 в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 316050, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці університету.

Автореферат розісланий « ЛІ » лф(ХуИЗ^ 1998 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Задорожна Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Важливим елементом форми художнього сатиричного твору є система антропонімів, що становлять універсальну лексичну категорію тексту, яка разом з іншими мовними засобами бере участь у реалізації авторської концепції світобачення, у побудові художнього образу.

Робота нисьменника-сатирика над антропонімним матеріалом передбачає добір власних назв із реального антропонімікону або створення нових онімів на основі існуючих у мові моделей і суспільних традицій. Антропонімна лексика створює історичний, культурний, побутовий фон текстових ситуацій. Завдяки антропонімам читач як реципієнт інформації декодує художній текст через ряд асоціацій, які впливають на розуміння загального пафосу сатиричного твору. Тому літературна антропоніміка є важливою ланкою лінгвостилістики, одним із актуальних напрямків ономастики.

Сучасні лінгвостилістичні, і ономастичні зокрема, дослідженім грунтуються на теоретичних засадах, розроблених у працях Г.И.Винокура, В.В.Виноградова, Л.В.Щерби, Л.А.Булаховського, О.В.Суперанської,

Н.В.Прдольської, С.І.Зініна, Ю.О.Карпенка, М. В. Карпенко,

В.Д.Бондалетова та ін. Значний внесок у літературну ономастику зроблено представниками Одеської ономастичної школи професора Ю.О.Карпенка, які всебічно і грунтовно вивчають ономастикони творів художньої літератури.

, Однак більшість лінгвостилістичних досліджень виконане на базі російської літературної спадщини, серед яких помітне місце посідає науковий аналіз ономастикону одножанрових творів (роботи Рогозяної В.І., Калинина В.М., Ботвиної Н.В.). -

Ономастика творів української літератури вивчена лише фрагментарно. Об’єкт наукового дослідження обмежується традиційним колом дожовтневих (Т.Шевченко, Г.Квітка-Основ’яненко, М.Коцюбинський, Леся Українка, В.Винниченко) та сучасних українських письменників (О.Довженко, О.Гончар) - роботи Т.В.Немировської (1988), О.Ф.Немировської (1989), В.М.Галич (1993), Г.П.Лукаш (1997).

Сучасний український сатиричний роман досі не був об’єктом вивчення літературної ономастики, не досліджувалася його складна антропонімна система, ономастичні індивідуально-авторські особливості створення комічного.

Мета дисертаційного дослідження - шляхом лінгвостилістичного аналізу з’ясувати основні функції літературних антропонімів у сатиричному тексті: на антропонімному матеріалі встановити й охарактеризувати типові

У-'

та індивідуально-авторські риси іменотворчості письменників, а також способи створення сатиричного і комічного ефектів у замкненій системі художнього твору. Для досягнення цієї мети ставляться і розв’язуються такі завдання:

— виявити склад антропонімікону кожного із досліджуваних романів;

— проаналізувати антропоніми з урахуванням динамічних асоціативно-смислових зв’язків та мовленнєвих ситуацій їх уживання;

— розглянути взаємодію онімів із жанром твору, особливостями художнього світобачення митця, епохою, місцем описуваних подій;

— визначити художньо-зображ-увальні функції антропонімів у тканині сатиричного твору;

— встановити місце і роль літературного оніма у створенні сатиричного образу в аналізованих романах;

— з’ясувати особливості антропотворчості письменників-сатириків як елемента ідіостилю кожного з них.

Об’єктом дослідження є сатиричні дилогії О.Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки» і «Претенденти на папаху», Є.Гуцала «Позичений чоловік» і «Приватне життя феномена» та роман П.Загребельного «Левине серце». При відборі художніх творів ми керувалися темпоральними рамками подій, описаних у них. Окрім того, час написання зазначених творів укладається в період з 1973 до 1983 рр. З огляду на зазначене вище, об’єкт наукового дослідження було обмежено п’ятьма романами, загальна довжина тексту яких складає 1820 умовних сторінок.

Предмет аналізу, спостережень і узагальнень - антропонімні моделі та антропоформули, виявлені в текстах вищеназваних романів, що є способами номінації головних героїв, другорядних і згадуваних персонажів. Методом суцільної вибірки було виділено та включено в дослідження 1036 антропонімів, реалізованих 20258 іменовживаннями. Проте безпосередньому науковому аналізу підлягали лише ті антропоніми, які відповідали таким критеріям:

— були найчастотнішими у всій системі номінацій роману чи дилогії або в системі найменували окремого літературного персонажа;

— належали дійовим особам, які є ключовими у розумінні загального змісту художнього сатиричного твору, його ідейного спрямування, лінії поведінки головних чи інших персонажів;

— набували емоційно-оцінних конотацій. стаючи художньо-зображувальною деталлю сатиричного твору.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше об’єктом лінгвостилістичного аналізу став антропошмікон сучасного українського сатиричного роману, який розглядається у функціонально-конотативному аспекті. Вперше в українському мовознавстві зроблена

спроба проникнути не лише у психологію іменотворчості окремого гшсьменника-сатирика, а й у психологію прочитання, сприйняття літературного образу читачем-реципієнтом. Наукове дослідження дає змогу розширити уявлення про літературну антропонімію, про специфіку стилістичних функцій антропонімів у сатиричних прозових творах.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання їх у курсах лінгвістичного аналізу тексту, стилістики, спецкурсах і спецсемінарах, присвячених аналізу художнього твору. Вони можуть бути використані також у лексикографії - при укладанні антропонімних словників письменників-сатириків.

Особистий внесок здобувана. Усі результати дослідження отримані дисертанткою самостійно, що відбито у публікаціях, представлених до захисту. Тези «Способи номінації головних персонажів у сучасному сатиричному романі (на матеріалі творів І.Ільфа, Є.Петрова і О.Чорногуза)», написані у співавторстві з кандидатом філологічних наук Мариненко І.О., містять конкретний персональний внесок здобувача, який полягає у зіставленні лінгвальних явищ, визначенні особливостей засобів номінації персонажів у порівнюваних творах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлюються у семи публікаціях. Результати дослідження обговорювались на Всеукраїнській науковій конференції з питань зіставної семантики (Київ, 1995), на VII Всеукраїнській ономастичній конференції (Дніпропетровськ, 1997), а також на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (1994, 1996, 1997,1998). "

Структура дисертації грунтується на послідовному розташуванні номінацій від частотніших до таких, що виявили найменшу кількість іменовживань. Усі групи антропонімів об’єднані у два розряди: одночленні антропонімні моделі та формули і кількачленні способи називання персонажів українського сатиричного роману. У зв’язку з цим в основній частині дисертаційного дослідження виділяється два розділи. Робота включає також вступ, висновки, список використаної літератури (193 позиції), додатки. Загальний обсяг дисертації - 167 сторінок. Додатки являють собою таблиці антропонімікоиів сатиричних творів із зазначенням кількості іменовживань кожного антропоніма у художньому тексті, а також порівняльну таблицю частотності іменовживань антропономінашй персонажів сучасного українського сатиричного роману. Додатки складаються із шести таблиць і займають 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету і завдання, окреслено об’єкт і предмет наукових спостережень, встановлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Одночленна антропонімна модель і її функції в сатиричному творі», який складається з чотирьох підрозділів, досліджуються функції однокомпонентних антропомоделей та антропоформул, що структуруються з таких моделей, у сатиричному тексті. Пильна увага до асоціативно-смислових зв’язків, які виникають у результаті вживання оніма у тканині художнього твору, дала змогу визначити конотації літературного антропоніма (ЛА), а отже, і розширити уявлення про стилістичні можливості ЛА у сатиричному тексті як важливого засобу створення комічного.

Перший підрозділ «Прізвище літературного персонажа» складається з двох пунктів: 1.1.1. «Роль апелятива у єдності «доаятропонімне-

відантропонімне» значення оніма» та 1.1.2. «Прізвище сатиричного персонажа і контекст. Розширення конотація оніма».

У підрозділі зазначено, що однокомпонентні антропонімні моделі -найчастотніші способи називання літературного персонажа, а серед них найбільше уживаними і найчисельнішими є моделі та формули, стрижневий компонент яких - прізвище. Ця антропомодель поміж усіма іншими способами номінації персонажів досліджуваних сатиричних творів складає 46,9%. У дилогії О.Чорногуза прізвище представлене 7107 випадками іменовживань, що становить 60,0% антропонімного простору. Загальна кількість слововживань цієї антропомоделі у творі П.Загребельного «Левине серце» - 1373 (43,4%). Порівняно нижчою частотністю характеризуються прізвища сатиричних персонажів досліджуваної дилогії Є.Гуцала (555 іменовживань - 13,0%).

Враховуючи представлені критерії відбору літературних антропоніміє для проведення наукових спостережень, ми визначили, що прізвища з прозорою семантикою складають абсолютну більшість, тому й розглядаємо їх як важливий елемент художньої форми, опускаючи при цьому оніми із затемненою внутрішньою формою.

У результаті аналізу конкретних ситуацій уживання прізвищ персонажів у контексті сатиричного твору було виявилено, що семантика апелятива, покладеного в основу такої одночленної антропомоделі, впливає на загальне сприйняття художнього образу - об’єкта номінації, певним чином програмує читацьке ставлення до поіменованого образу. Найближчий же контекст (у тому числі й антропонімний) розширює зміст ЛА, наповнює його додатковими значеннями.

Отже, конотації ЛА, які виникають з конкретної ситуації чи контексту, перетворюють такий онім на важливу художньо-зображувальну деталь сатиричного тексту. Особлива увага звертається на номінації головних героїв досліджуваних творів, оскільки саме прізвища цих персонажів є здебільшого основним засобом називання носіїв. •

Так, у функціонально-конотативному аспекті досліджується прізвище головного героя сатиричної дилогії О.Чорногуза. Образ Сідалковського, уродженого Сідалка, завдяки антропономінаціям як елементам художньої форми набуває чіткої авторської характеристики: сатирик називає

персонажа то Сідалком (у двох романах таких онімів виявлено 12), то Сідалковським-першим (21), то Сідалковськіш-другим (3), то Сідалковським (2651). Як видно із кількості іменовживань представлених номінацій, перевага надається останньому із запропонованого ряду онімів. На нашу думку, саме цей спосіб найменування персонажа дав змогу авторові вималювати внутрішню суть роздвоєної особистості героя, де з одного боку стоїть справжній Євграф Сідалко, а з другого - Сідалковський (та безлика персона, що виросла на грунті тяжіння до вищих щаблів суспільної ієрархії). Ілюстрацією такого припущення може слугувати контекст: «Ти маєш рацію, - погодився з Сідалковським його двійник (із дзеркала - Л.К.). Ти був Євграф Сідалко, а тепер ти - граф Сідалковський, аристократ із Вапнярки» [Чорногуз О., 1986, 184].

Прізвищна номінація персонажів, як показують спостереження, характеризує не тільки авторське ставлення до об’єкта називання, а й служить засобом розкриття внутрішнього світу героя. Інші ж антропонімії, які створюють найближчий контекст, виступають своєрідним художнім тлом для образів ключових дійових осіб сатиричного твору.

Антропонімікон роману П.Загребельного «Левине серце» вирізняється прізвищами, витвореними на зразок демінутивних особових імен (01): Самусь, Киурець, Левенець, Листка тощо, що є однією з особливостей ідіостилю письменника. Однак демінутивні суфікси не завжди надають оніму зменшено-пестливого емоційного забарвлення. Наприклад: «Кнурець зрозумів, що не міг би бути філософом навіть у голови колгоспу... Він навіть ніби змалів, їіпсів, скапшучився, як надувна іграшка, з якої випустили повітря. Барвиста імпортна безрукавка Кнурцева враз потьмяніла...» [Загребельний П., 1978, 320]. Іронія, якої набуває образ завдяки демінутивному суфіксу -ець, вжитому в прізвищі, стає відвертою, а сам онім - характеристичною деталлю образу носія (згрубіла фамільярність увиразнюється й виділеними дієсловами).

Прізвище в сатиричному тексті виконує найрізноманітнішу роль:

1) створює ситуативно-мовленнєвий комізм: «Товариш Вивершений, треба сказати, був чоловік геть невиразний і непоказний, голова в нього була чи

то лиса, чи якась ніби облізла, на обличчі не вирізнялося жодної рисочки, враження створювалося таке, що в чоловіка й зовсім немає обличчя, а тільки якась білувата розмазана пляма на всім відомому місці» [Загребельний П., 1978, 81]; 2) використовується як засіб стилізації: «... син простого українського міліціонера Воскобойника був дипломатом, весь час перебував у зарубіжних країнах. Правда, слово «Воскобойник» якось не тулилось до жодної з іноземних мов, зате з додатком лягало скрізь, як влите: иМістєр Воскобойникер», «Мосьє Воскобойникг», «Синьйор Воскобоііникор», «Дон Воскобойникон»...» [Загребельний П., 1978, 201]; 3) зовнішня форма оніма і внутрішній його зміст служать показником авторського ставлення до поіменованого образу: <<Дармограїха стала клясти - кляла горлом і грудьми, кляла очима і бровами, кляла сивими посіченими косами» [Гуцало Є.. 1982, 212].

Тому основними функціями одночленної антропонімної моделі типу «Прізвище» в сатиричному тексті є: 1) характеристична; 2) емоційно-експресивна; 3) імплікаційна (підтекстова); 4) ідіостилістична; 5) текстотворча.

У другому підрозділі «Способи вживання і функції особових імен» досліджується система особових імен та їх форм, що використовуються в антропоніміконах кожного з аналізованих текстів.

Встановлено, що одночленна модель типу «01» - менш частотний спосіб називання сатиричних персонажів (складає 32,6% всього антропонімного простору).

Як показують спостереження, більшість 01 взято із реального антропонімікону епохи, описуваної у творах. Однак дилогія Є.Гуцала вирізняється насиченістю рідковживаних нині імен, як-от: Хома, Одарка, Христя, Трохим, Явдоха, Катря, Опанас, Секлета, Нимидора, Варка, Явтух, Гордій, Оксен. Функціонування ж таких онімів у художньому творі, у змісті якого відбиті події епохи науково-технічного прогресу (робот Вася, найновіші марки автомобілів, опис мегаполісів у США), сприяє створенню комічного ефекту.

Іменна номінація досліджуваних романів сатиричного жанру - досить строката і розмаїта. 01 тут представлені і офіційними формами, і демінутивами, і антропонімними формулами, в яких антропонім поширюється детермінативом. Конкретний художній контекст дає змогу не тільки виявити авторське ставлення до об’єкта номінації, а й створює ситуативний підтекст імені. Таким внутрішньо неоднозначним є онім, що називає головного героя досліджуваної дилогії Є.Гуцала Хому Прищепу. 01 Хома в україномовному середовищі з ряду об’єктивних причин викликає дещо негативні асоціації, які, до речі, підтверджуються низкою прислів’їв і приказок, використаних у тексті дилогії. Крім того, цим онімом

автор наділяє двох персонажів - Хому Прищепу і його названого сина Хому Борозенного, вивівши, однак, від цього імені різні варіантні ((юрми, які в тексті виконують диференціюючу роль (пор. Хома Прищепа - Хомонька, Хома Борозенний - Хомко). Взагалі ж, 01 у сатиричних романах Є.Гуцала засвідчують прагнення автора до нестандартних, самобутніх і своєрідних імен, а введення застарілих та рідковживаних - про великий талант сатирика, котрий зумів художньо поєднати ім’я і час.

Іменний фонд аналізованого роману П.Загребельного відбиває авторське світобачення. Система офіційних 01 роману неоднорідна, вона складається із двох груп однокомпонентних онімів: традиційних 01, що відповідають реальному аіпропонімікону, і нетрадиційних, своєрідних неологізмів. Оніми першої групи здебільшого стилістично нейтральні, хоча у художньому контексті вони набувають чітко окресленої конотативної семантики.

Оніми другої групи (Рекордист, Річард) витворилися як неологізми в результаті науково-технічного прогресу або були запозичені з інших мов. 01 Рекордист (47 іменовживань) завдяки своєму етимологічному значенню стає художньо-зображувальною деталлю для створення образу носія номінації, підсилюючи при цьому авторську іронію: «... обліковець тракторної бригади Іван Іванович Несвіжий здумав назвати свого сина Рекордистом. Ясна річ, хлопець ріс під суцільний регіт. І все ж відплатив запопадливому батечкові за своє ім’я. Ледащо на весь район. Тільки й знає: мотоцикл, горілка, дівчата, полювання, кабани, комбінації...» [Загребельний П., 1978, 199]. А онім Річард (4 іменовживання) не прижився в українському середовищі, тому автор знімає екзотику імені, замінивши його іншим, усталеним серед слов’ян антропонімом: «... від Річарда до Гриишрда і до Гришка. Хлопець ріс Грпшком...» [Загребельний П., 1978, 20-21].

Крім того, індивідуально-авторською особливістю антропонімікону П.Загребельного є насичення тексту демінутивами (Дашунька, Котюня, Сашка тощо), які виявляють авторську позицію до поіменованого образу, хоча в контексті можуть набувати різних конотащй.

Чітко індивідуалізований іменний простір романів О.Чорногуза. 01 дилогії - важливий штрих характеристики носія: « - Єаграф. Він вимовив ім'я гак, щоб воно прозвучало як титул - «я граф»... - Ви є графі.. - Так, Євграфі - гукнув йому (члену польської делегації - Л.К.) на вухо Сілшіковський. але його вигук прозвучав: «Так,я граф!» [Чорногуз О., 1989, 9]. Добираючи ім’я тому чи іншому персонажеві, О Чорногуз

враховує етимологічне значення оніма, бо саме воно створює підтекст антропомоделі (пор. Євграф - «добре пишу»).

Ідея загального потягу до аристократизму, поклоніння перед усім «імпортним» ч у тогочасному суспільстві, піднята в сатиричному тексті, відбивається і на художньому антрапоніміконі дилогії: іменна номінація обох романів О.Чорногуза включає оніми, витворені на зразок іншомовних (Філарет - від Филимон, Карло, Карл - від Карпо, Арій - від Андрій, Сусанна - від Оксана). Наведені 01 складають антропонімну периферію, яка набуває в тексті властивостей антропонімного центру, оскільки допомагає розкрити образ головного героя, а отже, виконує не тільки характеристичну, а й текстотворчу функцію.

Квалітативи, а серед них демінутивні форми 01, вживаючись у тому чи іншому сатиричному контексті, розширюють семантичну наповненість імені персонажа, служать засобом вираження авторського ставлення до об’єкта номінації Шихшіка, Кирик, Карлуша, Едик тощо), а фоносимволіка доповнює їх семантику.

Крім варіантів, що розвиваються з офіційної форми 01, деякі імена сатиричних персонажів мають низку «варіацій» [за Таїч Р.У.]. Наприклад, Євдокія Карапет у сатиричному тексті номінується то Мері, то Муся, то тьотя Маруся, то Дуся, то Люся. Кожен онім представленого ряду виконує не тільки номінативну функцію, а й служить структурно-композиційним елементом, за допомогою якого створюється антропонімна зона, той підтекст власної назви, що є показником художнього ідіостилю. Так, псевдоаристократ Сідалковський у прагненнях до всього іноземного для звертання до Карапет обирає 01 в іноземній огласовці: «У мене ж усе шпортне, Мері, і піджак, і штани, і сорочка, і галстук, і запонки, і черевики, і окуляри» [Чорногуз О., 1986, 109].

Імена-оказіоналізми, що функціонують у сатиричних творах (Ниля, Миля - аналізований роман П.Загребельного; Майоліка - дилогія О.Чорногуза), надають художнім текстам неповторності і самобутності, доповнюючи інші способи номінації цих персонажів емоційно-оцінними конотаціями.

Детермінативи, які входять до складу антропонімних формул, де основним компонентом є одночленна антропомодель типу «ОІ», розширюють або уточнюють семантику оніма.

У підрозділі 1.3. «Прізвисько сатиричного персонажа як засіб творення комічного і сатиричного ефекту» розглядаються одночленні антропомоделі типу «Прізвисько» у контексті сатиричних творів. Шляхом суцільної

вибірки встановлено, що таким способом номінації користуються не всі автори, тому визначено, що прізвисько у художньому тексті є одним із показників свідомості певної соціальної групи (такий спосіб називання продуктивний у романі П.Загребельного «Левине серце» - складає 6,3% всього антропонімного простору - і менше представлений у сатиричній дилогії О.Чорногуза - 1,5%). Номінація на прізвисько абсолютно відсутня в аналізованій дилогії Є.Гуцала.

Селянське середовище, серед якого проходять життєві колізії роману П.Загребельного, представлене рядом прізвиськ (Утюжок, Обеліск, Зновобрать, Несвіжий), хоча вони функціонують швидше як прізвища, оскільки останній спосіб номінації для вказаних персонажів здебільшого відсутній.

Сатирична дилогія О.Чорногуза менше насичена прізвиськами, однак цей спосіб називанім тут більш дійовий і стилістично навантажений. «Наукова» установа, де працюють поважні і серйозні люди, завдяки прізвиськам сприймається у реальному світлі; названа одночленна антропомодель дає змогу читачеві побачити справжні обличчя і характери героїв.

У прізвиську переплітаються денотативний, конотативний і стилістичний макрокомпоненти змісту. Називаючи того чи іншого персонажа прізвиськом, автор бере на себе відповідальність за цей онім, оскільки кожен читач може вкласти в антропонім найрізноманітніший (звісно, у певних межах) зміст. Тому виникає необхідність створити відповідні рамки сприйняття змісту прізвиська і сформувати ставлення реципієнта інформації до сприйнятого. Такими рамками є насамперед мікроконтекст. Загальне ж художнє тло - своєрідний макроконтекст, який підтверджує чи заперечує правомірність існування такого способу номінації.

Отже, прізвисько є, по-перше, засобом формування підтексту до основних способів називання, по-друге, засобом когезії (внутрішньотекстових зв’язків) у сатиричному творі, по-третє, художньою деталлю характеристики як окремого персонажа, так і мікросоціуму, в якому той існує.

У підрозділі 1.4. «Висновки» підводяться підсумки дослідження функціонування однокомпонентних антропосполук у тканині сучасного українського сатиричного роману, визначаються основні функції таких моделей у сатиричному тексті та індивідуально-авторські підходи до

К! '

називання літературного героя одночленними антропомоделями. Серед ономастичних показників ідіостилю сатириків визначено такі:

1) О.Чорногуз у досліджуваному художньому антропоніміконі надає відчутну перевагу прізвищеві сатиричного персонажа; як засіб підсилення експресії такого способу номінації вживає прізвисько. Найпоширеніша функція названих антропомоделей - характеристична, яка виявляється у

- семантичній несумісності внутрішньої форми мовного знака і змісту

художнього образу;

- використанні морфологічних та фонетичних засобів творення

сатиричного звучання антропоніма;

- організації своєрідного фонового ономастичного ряду;

2) П.Загребельний серед одночленних антропонімних моделей особливого значення надає особовому імені персонажа. Насичення тексту роману «Левине серце» демінутивними формами 01 створює загальний жартівливий тон оповіді. Прізвисько в аналізованому художньому тексті нерідко виконує функцію «промовистого» прізвища;

3)у досліджуваній сатиричній дилогії Є.Гуцала однокомпонентні антропонімні моделі представлені найменшою кількістю іменовживань. Однак структура типу «01», яка виділяється з-поміж інших, здебільшого виконує характеристичну, диференціюючу і текстотворчу функції.

У другому розділі «Кількачленні антропонімні структури в системі номінацій сатиричних персонажів» визначаються типи кількачленних антропосполук, їх варіанти та функції у художньому сатиричному тексті.

Розділ містить два підрозділи: 2.1. «Місце і роль двочленних іменувань серед засобів творення сатиричного образу» і 2,2. «Трикомпонентна ангропомодель і ії функції у сатиричному тексті».

Двокомпонентна антропомодель у досліджуваних творах представлена трьома типами: 1) 01 + ім’я по батькові; 2) 01 + прізвище (або модифікація прізвище + 01); 3) 01 + прізвисько. Кожен із наведених типів антропонімів має своі варіанти, різну кількість іменовживань. Але ндйчастотнішою серед двочленних номінацій є модель 01 + ім’я по батькові.

В аналізованих сатиричних творах ця антропосполука представлена такими варіантами: 1) повне офіційне ім’я + ім’я по батькові; 2) розмовний варіант імені + ім’я по батькові; 3) розмовний варіант імені + розмовний варіант імені по батькові; 4) демінутивний варіант імені + ім’я по батькові.

Модель типу «повна офіційна форма імені + ім’я по батькові» найбільш нейтральна, оскільки у текстах досліджуваних творів вона

и

використовується як пошанна форма звертання до особи старшого віку чи посадової або для називання такої особи: «Стратон Стратонович, заклавши руки за спину, ступав солідно й повалено» [Чорногуз О., 1986, 288].

Помітними у стилістичному плані є так звані тавтонімічні антропоніми, тобто такі, що структуруються зі спільнокореневих слів, доантропонімне значення яких накладає певний відбиток на сприйняття сатиричного образу. Художній же контекст може розширювати семантику такого антропоніма, доповнюючи її, наприклад, конотацією іронії: «Стратон Стратонович подав команду «закруглятися» [Чорногуз О., 1986, 35] (пор. «Стратон» означає «військо») - своєрідний «військовий командувач» подає команди за бенкетним столом, коли «тости уже важко сприймалися, алкогольні напої теж».

Аіітропомоделі такого ж типу є надбанням і інших досліджуваних нами сатиричних творів. Наприклад: Хома Хомович, Трохим Трохимович -у Є.Гуцала, Іван Іванович - у П.Загребельного. Введення їх до тканини художнього твору - один із показників того, що автори спиралися на реальний антропонімікон і традиції називання особи. Конкретний же художній контекст і конситуації, за яких уживаються ці J1A, розширюють їх номінативну функцію, переводячи до рангу імен-характеристик.

Загальною ідеєю твору пройняті двочленні антропомоделі типу «Офіційна форма імені + ім’я по батькові», які використовуються у досліджуваній сатиричній дилогії О.Чорногуза. Висміювання потягу до всього іноземного проходить не тільки на змістовому рівні, а й на формальному, показником чого є антропосполуки Карло Іванович, Арій Федорович, Філарет Карлович, які витворилися з українських Карно Іванович, Андрій Федорович, Филимон Карпович.

Модель типу «01 - ім’я по батькові» у тексті сатиричних творів представлена кількома підвидами: 01 в іноземній огласовці + ім’я по батькові (Карло Іванович, Арій Федорович); 01 в іноземній огласовці + ім’я по батькові в іноземній огласовці (Філарет Карлович, Октавіан Августович); 01 + рідковживане ім’я по батькові (Георгій Валеріанович, Єадокія Капітонівна, Маргарита Ізотівна); рідковживане 01 + ім’я по батькові (Рекордист Іванович). Такі підвиди антропомоделі, вживаючись у сатиричному контексті, набувають емоційно-оцінних та характеристичних властивостей, розширюючи при цьому денотативне значення антропоніма.

Моделі ж, до складу яких входить неофіційна (розмовна, демінутивна) форма імені, в аналізованих текстах виконують імплікаційну й структурно-

композиційну функції, створюючи підтекст не тільки номінованого персонажа, а й інших, головних чи другорядних, сатиричних персонажів. Такими є номінації Дашунька Юхимівна, Зінька Федорівна, Грицько Гріщькович (П.Загребельний), Страт Стратич (О.Чорногуз), Хамко Хомкоеич, Діодор Дормидонтович (Є.Гуцало). Наприклад: «Дашунька Порубай. Прізвище таке рішуче, що жоден уповноважений його і не називав. Викручувалися на імені та по батькові: «Дашунько Юхимівно, дозвольте...», «Даіиунько Юхимівно, даруйте...», «Дашунько Юхимівно, змилуйтеся...» [Загребельний П., 1978, 299].

Інша двокомпонентна антропомодель - 01 + прізвище - в аналізованих романах представлена досить широко: романи Є.Гуцала - 53,6%, твір ГІ.Загребельного - 43,9%, дилогія О.Чорногуза - 7,0%. Її стилістико-текстотворчу функцію у творах сатиричного жанру важко переоцінити. Називаючи сатиричного чи гумористичного героя, письменник має широкий спектр можливостей у моделюванні цієї антропонімної структури, а створюючи найрізноманітніші варіанти представленої моделі, - досягти бажаного звучання художнього твору.

Одним із варіантів'двокомпонентної антропомоделі 01 + прізвище є структура 01 + андронім, уживана в сатиричній дилогії Є.Гуцала. Антропокомплекс Одарка Дармограїха - важливий засіб авторської характеристики образу носія номінації. Завдяки фоносимволіці твердих фонем І ді, І рі, І кі; і д|, | р|, І м|, І г|, І р|, І х| модель набуває своєрідного згрубілого звучання. Доантропоншна семантика прізвища і контекст посилюють негативне враження від персонажа, що іменується у такий спосіб: «А ота пройда Одарка Дармограїха не матиме ні Хоми, ні телиці» [Гуцало Є., 1982,31].

Засобом авторської індивідуалізації сатиричного образу вважаємо іншу двочленну антропоструктуру - 01 + прізвисько. Така модель є одним із способів вираження авторського ставлення до художнього образу та важливим засобом створення ситуативно-мовленнєвого комізму й сарказму. Найширше представлений цей тип номінації в дилогії

О.Чорногуза, де майже кожен працівник «Фіндіпошу» має своє прізвисько: Адам Кухлик, Масик Панчішка ('прізвиськом є перша частина ономакомплексу).

Другий підрозділ розділу «Трикомпонентна антропомодель і її функції у сатиричному тексті» містить аналіз рідковживаних у сатиричному творіі тричленних антропосполук. Такий спосіб номінації, як показує лінгвостилістичний аналіз, є важливим засобом офіційного називання

літературного персонажа, однак художній контекст збагачує цю антропосполуку певними емоційно-оцінними відтінками, тяжінням до вираження авторської характеристики носія. Наприклад: «З сумом сповіщаємо, що сьогодні на роботу у «Фіндіпош» передчасно прийшов Кирило Гаврилович Кшох» [Чорногуз О., 1986, 606]. Офіційний спосіб номінації, вжитий у контексті, дуже близькому до некролога, та іронія, що в результаті цього виникає, надають зображуваному згрубілого негативного забарвлення,

Серед тричленних способів називання сатиричних персонажів досліджуваної дилогії Є.Гуцала помітне місце посідає модель Хома Хомович Прищепа, яка виділяє носія з соціального ряду: такими номінаціями у творі наділені лише «відомі» люди - голова колгоспу Михайло Григорович Дим, зоотехнік Трохим Трохимович Невечеря, бухгалтер Петро Зосимович Варава, учитель Діодор Дормидонтович Кастальський.

Ініціальні скорочення, що вживаються в структурі трикомпонентної антропосполуки і урізноманітнюють її варіанти, є здебільшого інформаційно-стилістичним показником: «Директорові «Фіндіпошу»

тов. Ковбику С.С» [Чорногуз О., 1986, 523].

Однак інколи навіть цей варіант антропомоделі виступає характеристичною художньою деталлю: неймовірно гірко звучить

комплекс М.М.Сідалковська в ситуації, коли рідний син, зрікшись власного прізвища і змінивши його, на свій лад «перейменовує» уже покійну матір: «Потім причепив нову (табличку - Л.К.), чавунну, з написом «М.М.Сідалковська» [Чорногуз О., 1986, 350].

Засобом створення комічного ефекту є тричленна модель з ініціальними скороченнями у Є.Гуцала: «Черевики свинячої шкіри Х.Х.Прищепи. В цих черевиках трудівник перевиконував норми в такі-то й такі-то роки» [Гуцало Є., 1982, 236].

Оказіональним вважаємо комплекс Хо Хо Прищепа, який у тексті аналізованої сатиричної дилогії набуває іронічного звучання: «А тепер, товариші, приступаємо до другої ... частини нашої зустрічі, яку пропоную провести не в музейному куточку імені Хо Хо Прищепи, а світлиці» [Гуцало Є., 1982,279].

Отже, трикомпонентна номінація у сатиричному романі вживається

1) як засіб офіційного називання посадової, старшої за віком чи відомої в обмеженому середовищі особи: 2) для створення іронії та комізму; 3) з метою ідентифікації особи.

Статус офіційності такої моделі робить її стилістично обмеженою, а вихід за рамки такого обмеження створює ситуативно-мовленнєвий комізм, який може переростати в сарказм.

У висновках до розділу підсумовуються функції кількачленних антропонімних сполук, визначаються ономастичні засоби створення комічного і сатиричного ефектів: а) семантична несумісність імені й прізвища; б) перевантаженість обох частин антропомоделі однаковими фонемами; в) фоносемантика антропонімів, які входять до складу моделі;

г) різні варіанти онімів (офіційна форма, демінутивна), що складають антропосполуку; г) різна стилістична маркованість складників; '

д) детермінатив, що доповнює антропомодель і переводить її до розряду антропоформул.

Тричленна антропоснолука в сатиричному тексті виконує номінативну, текстотворчу й характеристичну функції. Основним засобом створення сатири виступає семантико-стилістична поєднуваність компонентів у моделі.

У загальних висновках, підсумовуються основні результати виконаного дослідження.

Антропонімний простір сучасного українського сатиричного роману виразно стилістично маркований. Кожен спосіб номінації, поряд із деіготативною семантикою, яка здебільшого виникає з етимологічного значення оніма, містить ще й конотативну семантику.

Асоціативно-смислові зв’язки, що розвиваються у результаті сприйняття читачем номінації персонажа, можуть змінювати значення ЛА аж до антонімічного.

При доборі онімів та способів називання сатиричних персонажів митці спираються на реальний антропонімікон, хоча використовують й індивідуально-авторські способи номінації.

Характерним показником антропонімікону сатиричного тексту є розмаїття варіантів кожної із визначених антропосполук, що увиразнює літературний образ, розширює характеристичні можливості оніма. Кожен із представлених типів антропосполук підпорядковується жанру художнього твору, його змістові та загальній ідеї.

Антропонімікони аналізованих сатиричних романів дають можливість розширити розуміння художньо-зображувальних функцій антропонімів і виділити серед них такі специфічні, як: 1) характеристичну;

2) імплікаційну; 3) інформативно-стилістичну; 4) диференціюючу;

5) емоційно-експресивну; 6) текстотворчу; 7) ідіостилістичну.

Висока активність використання і своєрідні ознаки ЛА є важливим елементом ідіостилю кожного письменника-сатирика.

Список опублікованих праць:

1. До проблеми номінації головного героя в сучасному сатиричному романі //Придніпровський науковий вісник. Філологія. Педагогіка. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997. - № 56 (67). - С.33-38.

2. Власне ім’я як художня деталь у романі П.Загребельного «Левине серце» //Придніпровський науковий вісник. Філологія. Педагогіка. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 9 (76). - С.35-42.

3. Антропонім як художньо-зображувальна деталь сучасного українського сатиричного роману //Придніпровський науковий вісник. Філологія. Педагогіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 15 (82). - С.13-19.

4. Роль антропоніма у тлумаченні художнього змісту сатиричного образу (на матеріалі способів номінації головного героя дилогії О.Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки») //Питання мовознавства: Зб.наук.праць на честь 70-річчя В.О.Горпинича. - Кіровоград, 1997. - С. 106-113.

5. Проблема номінації персонажів у сатиричному тексті (на матеріалі творів

О.Чорногуза, Є.Гуцала, П.Загребельного) //Питання сучасної ономастики: Статті та тези за матеріалами VII Всеукраїнської

ономастичної конференції. - Дніпропетровськ, 1997. - С.103-105,

6. Семантична сполучуваність прізвищ-субстантивів у мікроконтексті сатиричного твору //Актуальні проблеми граматики: Зб.наук.праць: Наук, зап. Кіровоград, держ. пед. ун-ту імені Володимира Винниченка. -Кіровоград, 1997. - Вип.2. - С.201-205.

7. Способи номінації головних персонажів у сучасному сатиричному романі (на матеріалі творів І.Ільфа, Є.Петрова, О.Чорногуза) //Проблеми зіставної семантики: Матеріали Всеукраїнської наук. конф. - К., 1995. -

С.216-218 (у співавторстві з Мариненко І.О.).

АНОТАЦІЯ

Кричун Л.П. Функції антропонімів у сучасному українському сатиричному романі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 1998.

Дисертація присвячена дослідженню функцій антропонімних моделей і антропоформуд у сучасному українському сатиричному романі. Встановлено, шо стилістичні можливості літературного антропоніма залежать від денотативно! і конотативної семантики оніма. Запропоновано функціонально-конотативний аспект дослідження функцій літературного оніма в художньому тексті. Визначено ідіостилістичні показники антропотворчості кожного із письменників-сатириків, чиї твори аналізуються.

Ключові слова: антропонімна модель, антропоформула, денотативна і конотативна семантика оніма, функціонально-конотативний аспект, ідіостилістичні показники антропотворчості.

АННОТАЦИЯ

Кричун Л.П. Функции антропонимов в современном украинском сатирическом романе. - Рукопись. , .

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. -Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 1998.

Диссертация посвящена исследованию функций антропонимических моделей и антропоформул в современном украинском сатирическом романе. Установлено, что стилистические возможности литературного антропонима зависят от денотативной и коннотативной семантики онима. Предложено функционально-коннотативный аспект исследования функций литературного онима в художественном тексте. Определено идиостилистические показатели антропотворчества каждого из писателей-сатириков, чьи произведения анализировались.

Ключевые слова: ашропонимическая модель, антропоформула, денотативная и коннотативная семантика онима, функционально-коннотативный аспект, идиостилистические показатели антропотворчества.

ANNOTATION

Krychun L.P. Functions of anthroponyms in modem Ukrainian satine novel. - Manuscript.

Candidate degree dissertation in phylology 10.02.01 - the Ukrainian language. - Kirovograd State Pedagogical University named after Volodymyr Vynnychenko. Kirovograd, 1998.

The research is dedicated to the investigation of the fonctions of anthroponymie models and anthropoformulas in modem Ukrainian satiric novel. It is investigated that stylistic abilities of the literary anthroponym depend on denotative and connotative semantics of the onym. The functional-connotative aspect of investigating the functions of the literary onym in fiction is suggested. Idiostylistic markers of anthroponymie activity of every satirist, whose works heve been analyzed, are defined.

Key words: anthroponymie model, anthropoformula, denotative and connotative semantics of the onym, functional-connotative aspect, idiostylistic markers of anthroponymie activity.

Підписано до друку 25.05.98. Формат 60x90/16 Папір офсет. Друк різограф. Друк арк. І. Замовлення 593 . Наклад 100 пр.

Редакційно-видавничий центр Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка 316 050, Кіровоград - 50, вул. Шевченка, 1.