автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Христианство в ранневизантийском Херсонесе (по культовым памятникам)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Христианство в ранневизантийском Херсонесе (по культовым памятникам)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ^ ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А,КРИМСЬКОГО

' ° ,,Г'Л

.» ' V, • ■>

- Ц 0 А' удк 94 (100) + 26/28 : 246/247 (477.75)

ЗАВАДСЬКА ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

ХРИСТИЯНСТВО В РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКОМУ ХЕРСОНЕСІ (ЗА КУЛЬТОВИМИ ПАМ’ЯТКАМИ)

Спеціальність - 07.00.0^ - Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2000

Роботу виконано на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків Сімферопольського державного університету Міносвіти України (нині Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського)

Науковий керівник доктор історичних наук, доцент АЙБАБІН ОЛЕКСАНДР ІЛЛІЧ,

Таврійський національний університет, доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор СОРОЧАН СЕРГШ БОРИСОВИЧ,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна,

професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

доктор історичних наук ІВАКШ ППБ ЮРІЙОВИЧ,

Інсппут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу археології Києва

Провідна установа Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, кафедра історії стародавнього світу та середніх віків

Захист відбудеться ” -^//ие-^сЛ 2000 р. о /У годині на засіданні спеціалізованої вченої раДи Д 26.174.01 по захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН України за адресою: 252001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту сходознавства ім. АКримського НАН України за адресою: 252001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий “ /6п С-еусді-сл 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОШ

Актуальність теми. Процес християнізації населення Херсонеса, найбільшого центру Візангійскої імперії у Криму, є одним з головних аспектів його раншюсередньовічної історії. Дослідження етапів поширення тут християнського вчення має велике значення для глибшого розуміння соціально-політичної та ідеологічної ситуації в той період як у самому місті, так і на території всього Південно-Західного Криму, який перебував у сфері його впливу. Проблема, що розглядається, має велике значення ще й тому, що згідно з письмовою традицією саме Херсонес був тим місцем, звідки християнство як державна релігія прийшло в Київську Русь.

Нині, з відходом від атеїстичної ідеології в післяргданському українському суспільстві, змінюється погляд на місце та роль релігії в суспільно-культурному процесі, зростає інтерес до джерел релігійної історії нашого народу. У зв’язку' з цим, виникає необхідність в об’єктивному висвітленні історц християнства на території України, особливо її ранніх етапів.

До теми християнського Херсонеса в тій чи іншій мірі зверталося багато дослідників історії міста. Більшість робіт присвячено окремим питанням даної проблеми, розглянутим на підставі аналізу окремих груп джерел. Найбільш повно вивченими є письмові джерела, головним чином, агіографічна література, яка містить відомості з історії початкового етапу проникнення християнства у Херсонес. Критичний аналіз житій святих єпископів херсонських подано у творах В.В.Латишева. Головні положення його досліджень визнаються сучасними вченими.

Іншу групу джерел, що також часто використовується при вивченні процесу християнизації Херсонеса, становлять матеріали некрополя. Одержані при його розкопках дані про християнські поховання зібрані у роботах М.І.Ростовцева, А.Л.Якобсона, В.Ф.Мещерякова, П.Д.Діатропова, В.М.Зубаря.

У ході дослідження могильника та городиіца Херсонеса було виявлено ряд епіграфічних пам’яток ранньохристиянського часу. Вони значно доповнюють відомості про християнізацію ранньосередньовічного Херсонеса. їх описи та оцінка увійшли до праць багатьох дослідників.

Аналіз перелічених груп джерел є основою робіт з історії

проникнення та утвердження християнства у Херсонесі (В.Ф.Мещеряков, П.Д.Діатропов, В.М.Зубар). їх автори у своїх концепціях важливу роль відводять також пам’яткам ранньосередньовічної християнської архітектури, пов’язуючи з їх появою початок масової християнізації населення міста. Але, незважаючи на визнашш значення цієї групи джерел, їх аналізу в згаданих творах немає.

У Херсонесі відкрито велику кількість різноманітних та різночасових культових споруд - від великих ранньовізаіпійських базиличних комплексів до малих каплиць, розміщених у кожному кварталі пізньосередньовічного Херсона. Значення цієї категорії пам’яток як історичного джерела важко переоцінити. Храмова архітекіура Херсонеса являє собою надзвичайно інформативну групу джерел з різних аспектів його історії, зокрема політичної, економічної, культурної, і, передусім, з історії християнізації міста.

Церковне зодчество ранньовізантійського Херсонеса в усі часи привертало до себе велику увагу. Більш як за 170-літню історію археологічного дослідження херсонського городища накопичено багаго матеріалів про храми міста. За цей період у світ вийшло чимало публікацій як про окремі пам’ятки, так і про ранньовізантійську архітектуру Херсонеса загалом. Багато проблем, що піднімалися у цих працях, продовжують залишатися дискусійними. Особливо значні розбіжності викликають питання хронології відомих пам’яток. Одні й ті ж об ’ єкти датуються часом від IV до X ст. Результати досліджень ряду храмів у 50-80-х рр. дають можливість уточнити їх датування, а також встановити хронологічні межі культового будівництва у ранньому' середньовіччі. Потребує свого вирішення також проблема генезису ранньовізантійської архітектури. Більшість вітчизняних дослідників поділяють точку зору А Л .Якобсона (1959 р.), який зробив висновок про малоазійске походження форм херсонеських храмів. Однак надруковані в останні десятиліття матеріали, що стосуються вивчення великої кількості церков на території різних частин Візантійської імперії, дають змогу переглянути висновок

А.Л.Якобсона. Співставлення херсонеських пам’яток з ранньовізаіпійськими аналогами допоможе також проясниш питання інтерпретації різних частин храмових комплексів та реконструкції християнських обрядів, що в них проводилися.

Розв’язання цих та інших проблем допоможе розширити наше уявлення про процес християнізації Херсонеса, прояснити деякі “темні сторінки” в його історії та переглянути окремі положення, що

з

панують у науковій літературі з даної тематики.

Хронологічні межі дослідження. Нижню хронологічну межу - IV ст. - визначають писемні свідчення, що фіксують створення Херсонеської єпархії. Верхній рубіж - перша половина VIII ст., коли Готська єпархія як самостійна церковно-адміністративна одиниця вийшла зі складу Херсонеської єпископії, вплив якої після цього обмежився містом та його найближчою округою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана під час навчання в аспірантурі в рамках планової теми кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Сімферопольського державного університету (ніші - Таврійський національний університет їм. В.І.Вернадського) “Західна Євразія у стародавності та середньовіччі”. Тема дослідження також включена до наукового плану' відділу візантології Кримського відділення Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України.

Мета і завдання дослідження. Мета запропонованої роботи -на основі всебічного вивчення матеріалів багаторічних дослідженнь пам’яток християнської архітектури Херсонеса та порівняння одержаних результатів з іншими групами джерел відобразити процес християнізації населення ранньовізантійського Херсонеса. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

- висвітлити основні етапи вивчення християнського Херсонеса та охарактеризувати існуючі концепції християнізації місцевого населення, а також критично розглянути головні положення наукових праць з проблем церковного зодчества Херсонеса;

- з’ясувати хронологію християнських культових пам’яток, розглянути їх архітектурно-планові композиції, складні частішії базилікальних комплексів, визначити їх призначення;

- порівнявши херсонеські храми з аналогічними пам'ятками на території колишньої Візантійської імперії, виявити напрями архітектурних впливів та зробити висновок про походження ранньохристиянської архітектури Херсонеса;

- шляхом комплексного аналізу різіпіх груп джерел намітити основні етапи проникнення, поширення та утвердження християнства у Херсонесі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є принцип історизму. Для розв’язання поставлених завдань у роботі застосовувалися різноманітні методи, що використовуються в історичній науці: критичний аналіз та порівняння різних груп джерел,

порівняльно-історичний метод, метод виділення археологічних датуючих матеріалів для визначення хронологічних меж об’єкта -його terminus post quem та terminus ante quem, метод архітектурио-типологічного зіставлення, який дозволив простежити генезис херсонеських пам’яток та культурні зв’язки міста у ранньовізангій-ський період.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на підставі критичного розгляду відомих джерел та різних поглядів фахівців вироблено самостійну концепцію історії християнізації ранньовізантійського Херсонеса; вперше за кілька десятиліть вивчено й узагальнено численний матеріал, одержаний при дослідженні пам’яток християнської архітектури, значна частина якого досі не була введена у науковий обіг; запропоновано нову хронологію ранньовізантійського храмового будівництва Херсонеса, що базується на комплексному використанні археологічних даних; у дисертації переглянуто пануючу в науковій літературі теорію про малоазійське походження херсонеської архітектури і на підставі детального зіставлення архітекгурних форм місцевих храмів та їх візантійських аналогів показано головну роль столичної школи у формуванні ранньосередньовічних пам’яток церковного зодчества Херсонеса.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можна використати для подальших наукових досліджень піздньоангичного та ранньосередньовічного Херсонеса, викладання історії Криму у школах, при написанні лекцій, підготовці семінарських занять та розробці спецкурсів у вузах, при написанні науково-популярних робіт, у музейних екскурсіях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднено на міжнародних конференціях, які відбулися у червні 1997 р. у Севастополі (“Візантія та Крим”), у жовтні 1997 р. у Лозанні (Швейцарія, УШ міжнародний колоквіум стародавніх мозаїк), у грудні 1998 р. у Санкт-Петербурзі (“Скіфи. Хазари. Слов’яни. Стародавня Русь”).

Публікації. Основні результати дисертації викладені у статтях автора, надрукованих у V, VI випусках МАІЕТ, у І випуску Бахчисарайського історико-археологічного збірника, у № 9-10 “Сходознавства” за 2000 p., у збірнику наукових праць “Історичний досвід міжнаціональної та міжконфесійної згоди у Криму”, а також у тезах конференцій “Візантія та Крим” (Севастополь, 1997 p.), “Скіфи. Хазари. Слов’яни. Стародавня Русь” (Санкт-Петербург, 1998 p.).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (180 стор.), списку використаних джерел та літератури (378 найменувань), списку скорочень (2 стор.), ілюстрацій (18 рис.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, хронологічні рамки, мету, завдання та методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подаються дані про їх апробацію та висвітлення у публікаціях.

Розділ 1 - “Історіографія християнізаціїта історія вивчення культових пам’яток ранньовізантінського Херсонеса” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі розглянуто концепції історії християнізації Херсонеса вітчизняних дослідників ХІХ-ХХ ст. У дореволюційній історіографії при висвітленні процесу поширення та утвердження християнства серед місцевого населення першорядне значення відводилося писемним свідченням, в яких ідеться про перебування в Херсонесі апостола Андрія (І сг.), римського єпископа Климента (кінець І - початок П ст.), святих єпископів херсонських (перша чверть IV ст.). Специфіка агіографічних пам’яток як історичних джерел сприяла виникненню навколо них широкого спектра поглядів від абсолютної довіри до їхніх свідчень, зокрема, представниками церковного напрямку (митрополит Макарій, протоієрей С.Серафимович), до повного заперечення їхньої історичної цінності (І.Франко, Є.Голубішськіш, К.Харлампович). Як достовірні факти наводяться повідомлення агіографічних джерел у працях Ю.А.Кулаковського (“Прошлое Тавриды”), А.І.Маркевича, О.Л.Бертьє-Делагарда (“О Херсонесе”).

Епохальною роботою стало дослідження В.В.Латишева про житія святих єпископів херсонських. Його основні положення значною мірою визначили погляди на дану проблему більшості наступних, у тому числі і радянських, учених. Критично проаналізувавши та порівнявши різні версії житій, В.В.Латшпев довів їхню цінність як історичного джерела, в основі якого лежать реальні події. Висновки В.В.Латишева підтримав С.П.Шестаков. У його "Очерках по истории Херсонеса” окремий розділ присвячено історії поширення тут християнства. Остаточне торжество нової релігії в місті дослідник пов’язує з діяльністю св. єпископа Капітона. М.І.Ростовцев не

визнавав історичність єпископа Капітона, що значною мірою пояснюється впливом концепції І.Франка. Однак, на відміну від останнього, він вважав, що частіша житій, в яких мовиться про перших місіонерів - вихідців із Сирії та Палестини, має в основі історичне зерно. На його думку, цей факт підіверджуеіься найближчими сирійсько-палестинськими паралелями фресковим розписам херсонеських раньохристиянських склепів.

В історії дослідження християнського Херсонеса у радянський період значно зросли роль та значення археологічних даних. Вони перестають бути другорядним матеріалом і починають дедалі більше впливати на уявлення про хід християнізації місцевого населення. Нова концепція появи та поширення християнства у Херсонесі подана у роботах А.Л.Якобсона. Згідно з житіями, “зародки” нової віри та створення херсонеської єпархії автор відносить до початку IV ст. Однак, на відміну від дореволюційних дослідників, на його думку, це зовсім не свідчить про значне поширення християнства не тільки в IV, а й у V ст. Процес так званої масової християнізації А. Л.Якобсон датує часом не раніше кінця V і, головним чином, VI ст., епохою Юстиніана І, коли у Херсонесі будуються численні базиліки - наслідок візантійської політики “посиленого насадження християнства”. Але й тоді основна маса населення, як вважає автор, продовжувала сповідувати язичництво, що, на його погляд, підтверджується джерелами УИ-ІХ ст. Намічена А.Л.Якобсоном схема процесу християнізації Херсонесу стала у радянській історіографії загальноприйнятою і набула свого подальшого розвитку в працях наступних дослідників.

Спеціальні узагальнюючі роботи з історії проникнення християнства у Херсонес належать В.Ф.Мещерякову, П.Д.Діатропову,

В.М.Зубарю. Незважаючи на розходження в деталях, автори дотримуються загального висновку про повільний та складний процес проникнення та утвердження християнської ідеології в Херсонесі. Початок широкої християнізації міського населення вони, так само, як і АЛЯкобсон, синхронізують з масовим будівництвом храмів, котре датують кінцем V-VI ст. чи другою половиною - кінцем "УІ-уИ ст.

Інших поглядів на цю проблему дотримується С.О.Бєляєв. Його уявлення про процес хриспюгізації Херсонесу в цілому відтворюють основні положення церковної історіографії.

Надзвичайний інтерес у зв’язку з нашою темою викликає стаття К.Цукермана “Епископы и гарнизон Херсона в IV в.” Запропоноване

у пій перелатування жигійшіх подій дає можливість по-новому уявити весь процес поширення та утвердження тут християнства.

У другому підрозділі розптянуто еташі історії дослідження ранньосередньовічних культових християнських споруд Херсонсса. Практично всі нині відомі рашіьовізантійські херсонеські храмові комплекси й окремі храми, за винятком двух базилік, відкриті та частково розкопані у дореволюційний період (О.А.Уваров, Одеське товариство історії та старожитностей, Археологічна Комісія, представником якої був К.К.Косцюшко-Валюжиніч). Через недосконалу методику тогочасних розкопок значна частина інформації про досліджувані об’єкти, зокрема з питання їх датувати, була втрачена. До 90-х рр. XIX ст. відносяться перші узагальнюючі праці про херсонсську храмову архітектуру (І.І.Толстой та Н.П.Кондаков,

О.Л.Бертьє-Делагард). У “Раскопках Херсонеса” О.Л.Бертьє-Делагард описав будівельні залишки та архітектурні деталі відкритих храмів, а також торкнувся багатьох проблем з історії християнського зодчества Херсонеса. У своїй наступній роботі “О Херсонесе” він також звернувся до архітектурних пам’яток, у тому числі до баптистерію Уваровської базиліки. Праці ОЛ.Бертьс-Делагарда є, по суті, першими науковими дослідженнями херсонеських храмів. Робота Д.В. Айналова “Развалины храмов” має описовий характер та включає в себе докладну характеристику практично всіх відомих на той час культових архітектурних об’єктів Херсонеса.

Досить часто в роботах дореволюційних істориків обговорювалися питання історичної топографії. Спроби встановити зв’язок конкретних храмів з уривчастими свідченнями писемних джерел здійснили О.Л.Бертьє-Делагард, А.І.Маркевич, В.В.Латишев,

С.П.Шестаков, Д.ВАйналов, Є.Е.Іванов.

З 1930-х рр. під керівництвом Г.Д.Бєлова почалися планомірні щорічні розкопки північних кварталів Херсонеса за новою методикою, в наслідок чого значно зросли якість та результативність робіт. Датування окремих пам’яток дістало археологічне обгрунтування. Розкопані на Північному' березі базиліки 1932 та 1935 рр. Г.Д.Бєлов відніс до VI ст.

Видатна роль в історії дослідження християнськоїархітектури Херсонеса належить творам А.Л.Якобсона. У них він узагальнив і систематизував відомості про храми та їх декоративне оформлення, запропонував свою хронологію даних пам’яток, практично вперше звернувся до проблеми походження ранньосередньовічної культової

архітекіури Херсонеса.

Противником ранніх датувань, запропонованих Г.Д.Бєловим та А.Л.Якобсоном, був М.І.Рєпников (ненадрукована робота “О датах базилик Крьша”). О.І.Домбровський відніс більшість монументальних споруд до періоду не раніш УІІ-УШ ст.

У післявоєшіий період продовжувалося дослідження відкритих раніше храмів і території довколо них: у 1950-1960-х рр. - базилік 1932 та 1935 рр. (Г.Д.Бєлов, С.Ф.Стржелецький, Є.М.Жеребцов), Західної базиліки (Є.Г.Суров), у 1970-1980-х рр. - Північної базиліки, Базиліки в базиліці (С.Г.Рижов), чотириапсидного храму (О.І.Дом-бровський, В.О.Кутайсов), Базиліки на горбі (С.О.Бєляєв). Дослідники перелічених об’єктів виклали свої погляди на їх історію в ряді спеціальних статей.

У даному підрозділі розглянуто також періодизації храмового будівництва у Херсонесі та у Криму в цілому на підставі орієнтування церков (Л.В.Фірсов, ненадруковані роботи) та за архітекгурно-буцівельними характеристиками (ІО.ЕЛосицький).

Історіографічний огляд свідчить про значний інтерес до християнської культової архітектури Херсонеса з боку його дослідників у різні часи. В їхніх працях порушено найважливіші питання, що стосуються багатьох аспектів міського храмового будівництва. Але далеко не всі воші розроблені в достатній мірі. Серед дискусійних залишаються такі основоположні проблеми, як хронологія та походження херсонеських ранньосередньовічних храмів.

Розділ 2 - “Опис та хронологія херсонеських ранньохристиянських храмів”. Зараз до ранньовізантійських християнських пам’яток архітектури Херсонеса з певністю можна віднести одинадцять базилік (Уваровська, Північна, 1935 р., 1932 р., Західна, на горбі, Базиліка в базиліці, № 17, № 28, Східна, Базиліка Крузе), чотириапсидшш храм та заміський невеликий храм на території некрополя. Практично всі базиліки були центрами цілих культових комплексів як з рівночасшши з базилікою спорудами, так і з пізнішими, що виникли у процесі її функціонування. У другому розділі подано опис історії дослідження коленої пам’ятки, розглянуто їх архітектурно-планові композиції, складові частини базилічних комплексів, їх призначення, деталі внутрішнього оформлення, характер пізніших перебудов. У цьому розділі на підставі археологічних даних з’ясовано також хронологію більшості цих храмів. Для визначення часу будівництва базилік Північної, Східної,

Крузе, № 17 і № 28 археологічний матеріал не зберігся. Однак завдяки ряду спільних рис з іншими базиліками Херсонеса (архітектурний тип, техніка мурування, деталі інтер'єру) цілком очевидно, що вони синхронні з рештою ранньосередньовічних храмів. ,

Найранішою з відомих християнських споруд є храмик, пізніше перекритий Заміським хрестоподібним храмом. Згідно з нумізматичними знахідками, його побудували наприкінці IV - на початку V ст. За монетами постюстиніанівських випусків визначається час спорудження центрального за своїм значенням херсонеського комплексу Уваровської базиліки, яка разом з хрещальнею виникла у період приблизно з 70-х pp. VI ст. Базиліка 1935 p., збудована на насипу “третього” шару, датується за керамічними знахідками та монетами з цього шару, а також із засипу ям та цистерн безпосередньо біля неї. На їх підставі можна припустити, що базиліку' спорудили не раніше середини - третьої чверті VI ст. До цього ж періоду, мабудь, відноситься і Базиліка 1932 p., що також визначається за керамічними та монетними знахідками. Приміщення, які входили до комплексу обох базилік, виникли трохи пізніше. Західна базиліка, розміщена на північно-західному краю городища, побудована на ділянці римського некрополя після включення його у межі міста внаслідок будівництва оборонних стін не раніше епохи Юстиніана І. Terminus post quem Базиліки на горбі також визначається за монетами Юстиніана І з колодязя на південний схід від неї та за ранньосередньовічною керамікою із заповнення гончарної печі під її північним нефом. Ранній комплекс Базиліки в базиліці споруджено в другій половині VI ст. не раніше правління Юстіна II, монету якого знайдено під субструкцією мозаїки. Археологічний матеріал з шарів, рівночасних з будівництвом чотириапсидного храму, датує його часом не раніше другої половини

VI ст.

Отже, судячи з матеріалів археологічних досліджень пам’яток ранньовізантійської архітектури, вони були споруджені в один хронологічний період. Масове будівництво почалося, скоріш усього, в епоху Юстиніана І і тривало протягом усього VI ст. Цей процес завершився в першій половині, чи навіть на початку, VII ст.

Усі ранньосередньовічні храми Херсонеса, які дійшли до нас, функціонували триваліш час. Храми, розміщені у східній частіші городища, збереглися до XIII-XIV ст. Базиліки на заході міста (Західна базиліка, Базиліка на горбі, Базиліка в базиліці) та на Північному

березі (Базиліки 1932 та 1935 pp.), а також чотириапсидшй храм були зруйновані значно раніше, за нумізматичними даними (монетними скарбами) в період з останньої чверті X по першу чверть XI ст. Не виключено, що їх загибель стала наслідком походу князя Володимира у 988 р. У шздньовізаіпійський період на території більшості з них існували вже інші культові будівлі.

Розділ 3 - “Генезис ранньовізантійської культової архітектури Херсонеса”. Цей розділ присвячено проблемі походження херсонеських храмів, яка вирішується шляхом їх співставлення з аналогічними спорудами з інших регіонів за такими характеристиками: загальний тип, елементи літургійної обстановки передвівтарного простору (солея, амвон), структура та форма вівтарної частгаш, побудова західної частини (нартекс, екзонартекс, атріум), хори, оформлення інтер’єру (внутрішні опори, підлога), техніка мурування (opus mixtum).

Абсолютно всі базиліки Херсонеса належать до еліністичного типу, найголовнішою рисою якого було перекриття із застосуванням крокв на відміну від склепінчастих базилік східного тішу. Цей факт дає змогу говорити про входження Херсонеса до сфери впливу великого регіону з центром у Константинополі, де переважала еліністична базиліка (Егейське та Середземноморське узбережжя Малої Азії, Греція, Балкани, Кіпр, прибережні райони Сирії, Палестини, Північної Африки).

Одна з особливостей херсонеських базилік - це їхні в більшій чи меншій мірі укорочені пропорції, що були, вірогідно, відображенням загальної тенденції до скорочення довжини споруд у V-VI ст. Однак відміни у пропорціях між ними не можуть свідчити на користь їхньому різночасу, на що вказують приклади будівництва вкорочених і більш витягнутих базилік в один період.

Для базилік Херсонеса характерна висунута у середній неф солея у вигляді невисокого помосту. У двух базиліках збереглися залишки амвонів. Таке оформлення передвівтарного простору херсонеських базилік, яке мало велике значення в літургійном дійстві, повністю відповідало зразкам константинопольскої та грецької архітекіурішх шкіл. Для порівняння можна відмітити, що висунута солея не типова для базилік Сирії, центральних областей Малої Азії, Закавказзя.

Усі херсонсські базиліки спочатку' мали одну виступаючу апсиду, напівкруглу зсередини та напівкруглу чи п'ятигранну ззовні.

Згідно з археологічними даними та архітектурними паралелями, базиліки з обома видами апсид побудовано в один період. Популярність п’ятиграної апсиди у Херсонесі, скоріше, пояснюється його зв’язками з Малою Азією.

Серед базилік Херсонеса особливо виділяється Базиліка Крузе, яка мала триконхіальиу форму апсиди. Таку ж апсиду мав храм у комплексі Уваровської базиліки. А.ЛЯкобсон пов’язує ці споруди із сирійською архітектурою і датує їх появу не пізніше V ст. Але базилікальні споруди з подібним оформленням вівтарної частини відомі і в пізніший час. До них відноситься одна з найближчих аналогій херсонеським пам'яткам - базиліка храмового комплексу св. Симеона в Антіохії VI ст. Судячи з того, що найчастіше храми з триконхіальною апсидою були мартиріями, можна припустити, що і аналогічні херсонеські споруди були об’єктами меморіального культу.

Належність херсонеських базилік до еліністичному типу демонструє західна частина їхнього плану. Всі воші мали нартекс, що був традиційною рисою базилік Константинополя, Греції, Балкан, Егейського узбережжя Малої Азії. Єдина базиліка у Херсонесі, Уваровська, мала атріум з фіалом. Наявність атріума, зокрема, у базилі ках Кіпру, Греції, Малої Азії, розглядається як свідчення впливу Константинополя.

Значне поширення базилік з хорами у регіонах, де мав перевагу еліністичний тип, дає можливість з великою долею імовірності припустити, що базиліки Херсонеса також могли мати хори. Це підтвержується значною міцністю фундаментів їхніх стін та стилобатів, а також відміченим фахівцями фактом знаходження під час розкопок колон двох основних розмірів, менші з яких могли належати хорам.

Характерною рисою всіх базилік Херсонеса є масове застосування мармурових деталей в їхньому інтер’єрі, зокрема, колон, що поділяють наос на нефи. Аналогічні деталі як за стилем, так і за матеріалом, знайдено в багатьох регіонах Візантійскої імперії, і вони розглядаються дослідниками як безумовне свідчення прямих контактів окремих місцевостей з Константинополем. Багато аналогій серед візантійських пам’яток знаходять також мозаїчні підлоги херсонеських базилік.

Судячи з архітектурних залишків херсонеських ранньосередньовічних храмів, можна зробити висновок про широке застосування у культовому будівництві міста змішаного мурування.

Чергування шарів каменю та цеїли (opus mixtuni) характерне для столичної архітектурної школи і зустрічається як у храмах Константинополя, так і на території, іцо зазнавала його сильного впливу, зокрема на Балканах, у Греції, в західній частині Малої Азії.

Таким чином, композиційно-типологічні та будівельні характеристики ранньосередньовічних храмів Херсонеса, розглянуті в цьому розділі, не залишають сумнівів відносно належності наших пам’яток до ранньовізантійської християнської архітектури. Акцентуючись на засадних характеристиках, можна зробити висновок, що для будівничих херсонеських храмів головним орієнтиром у виборі архітектурних форм була, насамперед, столична архітектурна школа, що поширила свій вплив на значну територію Середземномор’я та Причорномор’я. Це проявилося як в елініетичному типі, який визначив вигляд усіх херсонеських базилік, так і в декоративному оформленні їхніх інтер’єрів, у будівельній техніці та в літургійному улаштуванні.

Крім столичних рис, херсонеська архітектура увібрала в себе також елементи інших регіональних шкіл. До них відносяться, наприклад, триконхіальні апсиди, близькосхідне, сирійське походження котрих підкреслював А.Л.Якобсон. Невеликі купелі у апсиді чи ниші (Західна базиліка та Базиліка в базиліці) також пов’язуються із сирійською традицією.

До свідчень малоазійського впливу відносять п’ятигранні апсиди деяких херсонеських базилік. Скоріш за все, архітектурним зв’язкам саме з Малою Азією Херсонес зобов’язаний хрестоподібними спорудами у вигляді як самостійних храмів (Заміський, Західний заміській, № 19 та № 27), так і прибудов до Західної та Східної базилік. Ранньосередньовічні паралелі дозволяють припустити, що прибудови херсонеських базилік можуть відноситись до періоду близького до спорудження самих базилік (приблизно з VII по IX ст.).

Найближчі аналогії чотириапсидному храму дають ранньосередньовічні тетраконхи Закавказзя (Дзвелі-Гавазі, Кашветсышй храм та іши.), що, можливо, визначає напрям пошуку його джерел.

Таким чином, формування ранньохристиянської архітектури Херсонеса проходило під впливом різних регіональних шкіл при домінуванні столичних канонів. Однак цей процес не був простим копіюванням іноземних форм, які, будучи максимально пристосованими до тодішніх потреб та умов, набували місцевої специфіки. В результаті появилася невелика локальна архітектурна група пам’яток,

головним чином, базилік, схожих між собою як у початкових формах, так і в наступних перебудовах.

В розділі 4 “Історія християнізації Херсонеса” зроблено спробу висвітлити процес становлення християнської ідеології серед місцевого населення на підставі сукупності наявних даних. Основним джерелом з історії поширення християнства у Херсонесі є житія єпископів херсонських, історична основа яких визнається практично всіма сучасними дослідниками. Але деякі суперечності лиж текстами різних версій житій та невідповідність наведених у них фактів історичній ситуації першої чверті IV ст. викликали сумнів у правильності віднесення описаних подій до цього часу. На думку К.Цукермана, вони мали місце протягом тривалішого періоду. Еферія, попередника єпископа Капітона, він ототожнює з херсонеським єпископом, учасником П Вселенського собору 381р. Діяльність трьох єпископів, які перебували у Херсонесі до Еферія, К.Цукерман, відносить до другої та третьої чверті IV ст. До цього часу тут проповідував єшіскоп Василей, за якого, згідно з житіями, у місті вже були окремі християни.

Знайомство херсонеситів з християнським ученням цілком могло відбутися вже в перші століття н.е. Цьому сприяли інтенсивні торгово-економічні зв’язки міста з різними областями Римської імперії та, передовсім, з Малою Азією, де християнство мало значне, поширення. Неможливо також виключати можливість перебувати у Херсонесі засланих християн (св.Климент). Однак, серед міського населення тоді тгова віра ще не дістала визнання, про що свідчить повна відсутність будь-яких християнських пам’яток І-Ш ст. Тим часом у релігійному житті тут, можливо менш інтенсггвно, ніж у центральних областях, відбувалися такі ж процеси, що підготувати грунт для поступового утвердження монотеїстичної ідеології у формі християнства.

У першій половині IV ст. число християн у Херсонесі було незначним. Писемні джерела фіксують окремі випадки навернення у християнство за попередників Еферія. У першій половині 70-х рр., згідно з епіграфічним джерелом, у Херсонесі перебував загін баллістаріїв, котрий К.Цукерман ототожнює зі “всесильним воїнством”, що прибуло в місто при Еферії. Посилення Імперської влади, безумовно, сприяло зміцненню християнської громади Херсонеса, яка саме за єпископа Еферія оформлюється в єпархію. Але навряд чи можливо припускати значне збільшення її чисельності

в цей період. Язичництво серед міського населення, як і в ряді областей імперії, зберігало міцні позиції. Ангаязичшщька кампанія почалася лише в епоху' Феодосія І. Проведення імперської політики щодо утвердження християнства активно розпочалося у Херсонесі, певно, за єпископа Капітона. І хоча християнство в останній чверті IV ст. залишалося релігією меншості населення, певне зростання християнської громади, яка перебувала під захистом місцевої провізангійської влади та військових, звичайно ж, відбувалося (до другої половини IV - початку V ст. відносяться перші датовані християнські поховання). Значення та вплив єпископа у місті зросло. Діяльність Капітона в цих умовах ознаменувала початок нового етапу в процесі християнізаціїХерсонеса, проведення якого стає державною політикою.

Наприкінці IV - у першій половині V ст. християнська громада у Херсонесі співіснувала з прихильниками язичницьких культів та іудаїзму. До цього часу відноситься функціонування іудейскої синагоги, залишки якої знайдено під Базилікою 1935 р. Її руйнування в другій половині V ст., більш за все, сталося з політичних причин і було зумовлене зростаючим впливом християнства.

Нині відомо не так уже й багато джерел з історії християнства в Херсонесі у V - першій половині VI ст. Однак на їх основі можна говорити про те, що вже в цей період церковна організація міста являла собою значну суспільно-політичну силу, а християнські ідеї неухильно поширювалися серед місцевих мешканців.

Не виключено, що з осганьої чверті IV ст. у Херсонесі почали споруджувати християнські храми, незважаючи на відсутність у даний момент їхніх архітектурних залшпків. Як свідчать житія, храмове будівництво велося за Еферія (синаксарна стаття) та Капітона. Від церков І\7-У ст. збереглося кілька скульптурних груп. До початкового етапу культового будівництва відноситься тільки невеликий храм на рубежі ІУ-У ст. на території некрополя. Група відомих раїшьовізашійських церков, розглянутих у розділі 2, умовно належить до другого етапу християнського будівництва у Херсонесі.

Спільні риси з херсонеськими мають базиліки, що відкриті на Мангупі, Зскі-ІСермені та в Партеніті. Композиційна і технічна схожість цих споруд, особливо на ранньому етапі їх існування, підтверджус думку про їхній генетичний зв’язок і хронологічну близькість. Центром поширення християнства на території Південно-Західного Криму був Херсонес - провідник візантійскої політики на

півострові. Саме він і став ініціатором та виконавцем храмового будівництва в окремих пунктах Кримської Готії, яка у церковно-адміністративному плані входила до складу Херсонеської єпархії протягом другої половини VI - першої половини VIII ст.

Ранньосередньовічні базиліки Херсонеса функціонували кілька століть. В епоху так званих “темних віків” жодна з них не була занедбана. Швидше за все, саме в цей період базиліки добудовувалися новими спорудами і перетворювалися на центри окремих культових комплексів. Цей факт свідчить про збереження та поступове посилення позицій місцевої церковної організації в УПЛТП ст. і підтвержує висновок дослідників про відсутність підстав говорити про глибоку соціально-економічну кризу в Херсонесі в той час. Звинувачення херсонців у “язичницьких правах” з боку папи Мартіна навряд чи варто розуміти буквально. В контексті його листа це висловлювання виступає лише як синонім нелюдяності та, більш всього, не містить у собі релігійної ознаки.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумок дослідження історії християнізації Херсонеса можна зробити наступний висновок. Незважаючи на порівняну віддаленість від центральних областей Візантії, місто перебувало у сфері її інтересів та постійного впливу. Тому цілком закономірно, що процеси у суспільно-політичному лапті всієї імперії знайшли своє відображення і в історії Херсонеса. До таких процесів відноситься поступове перетворення християнства на монопольно панівну ідеологію. В середині - другій половині VI ст. християнізація населення Херсонеса досягає найвищого ступеня. Безумовно, побудова численних храмів диктувалася, насамперед, прагненням візаіпійскої адміністрації поширити вплив церкви та зміцнити владу імперії у цій віддаленій, але стратегічно дуже важливій, області. Однак необхідно враховувати і той факт, що таке масове християнське будівництво не могло не визначатися також внутрішніми потребами міської общини. Судячи з кількості великих церков, розташованих по всьому місту, число їхних прихожан повинне було бути досить значним. Скоріше за все, у другій половині VI - на початку VII ст. вони становили більшість міського населення. Таким чином, імперська політика християнізації, що активно проводилася протягом ряду століть, загалом досягла своєї мети. Християнство у раїшьовізаіггійському Херсонесі (Херсоні) здобуло перемогу.

СПИСОК НАДРУКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті:

1. Проблемы стратиграфии и хронологии архитектурного комплекса “Базилика 1935 г.” // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь, 1996. - Вып. V. - С. 94-105.

2. Раннесредневековые храмы западной части Херсонеса // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. -Симферополь, 1998. - Вып. VI. - С. 327-343.

3. Этапы христианизации Херсонеса // Сходознавство. - Київ, 2000.-№9-10.-С. 179-194.

4. Некоторые проблемы датировки комплекса Уваровской базилики Херсонеса // Бахчисарайский историко-археологический сборник. - Симферополь, 1997. - Вып. I. - С. 304-311.

Матеріали конференцій та тези доповідей:

5. К дискуссии о религиозной принадлежности раннего храма комплекса “Базилика 1935 г.” в Херсонесе // Исторический опыт межнационального и межконфессионального согласия в Крыму. -Симферополь, 1999. - С. 52-60.

6. Проблемы датировки памятников раннесредневековой христианской архитектуры Херсонеса // Международная конференция “Византия и Крым”. Севастополь, 6-11 июня 1997 г. Тезисы докладов. - Симферополь, 1997. - С. 36-37.

7. О разрушешш Херсонеса в Х-ХІ вв. // Скифы. Хазары. Славяне. Древняя Русь. Международная ночная конференция. 9-12 декабря 1998 г. Тезисы докладов. - С-Пб., 1998. - С. 121-122.

Завадська І.А. Християнство в ранньовізантійському Херсонесі (за культовими пам’ятками). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. -Інститут сходознавства їм. А.Кримського НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню процесу християнізації населення Херсонеса в пізньоантичшй і ранньосередньовічний

періоди на основі вивчення пам’яток ранньохристиянської культової архітектури та інших груп джерел. Згідно з писемними даними, створення Херсонеської єпархії відноситься до останньої чверті IV ст. З цього часу в місті починають споруджувати хрисгаянскі храми, архітектурні залишки яких не збереглися. Групу відомих ранньовізантійських церков умовно можно віднести до другого етапу християнського будівництва, який, судячи з матеріалів археологічних дослідженнь, почався, скоріше за все, в епоху Юстшііана І і тривав до першої половини VII ст. На цей період християнізація херсонеситів досягає найвищого ступеня. Напевно, у другій половині VI - початку

VII ст. християни були більшістю міського населення. В роботі на підставі порівняння архітектурних форм місцевих храмів та їх візантійських аналогів показано головну роль столичної школи у складанні ранньосередньовічних пам’яток церковного зодчества Херсонеса.

Ключові слова: Херсонес, християнізація, єпархія, базиліка, храмове будівництво, хронологія, генезис.

Завадская И.А. Христианство в ранневизантийском Херсонесе (по культовым памятникам). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история.

- Институт востоковедения им. А.Крымского НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию процесса христианизации населения Херсонеса в позднеантичный и раннесредневековый периоды на основе изучения памятников раннехристианской культовой архитектуры и других групп источников. Согласно письменным данным, образование Херсонесской епархии относится к последней четверга IV в. Это произошло, скорее всего, при епископе Эферии. Проведение имперской политики по утверждению христианства активно началось в Херсонесе при епископе Капитоне, возглавившем местную кафедру после Эферия в эпоху Феодосия I, развязавшего антиязыческую кампанию. Хотя христианство в последней четверти IV в. оставалось религией меньшинства населения, определенный количественный рост христианской общины, находящейся под защитой местной провизантийской власти и

военных, безусловно имел место, что подтверждается археологически (ко второй половине IV - началу V в. относятся первые датированные христианские захоронения).

В конце IV - первой половине V в. христианская общшш в Херсонесе сосуществовала с приверженцами языческих культов и иудаизма. К этому времени относится функционирование иудейской синагоги, остатки которой обнаружены под Базиликой 1935 г. Ее разрушение во второй половине V в. произошло, скорее всего, по политическим причинам и было обусловлено растущим влиянием христианства.

Более чем вероятно, что с последней четверти IV в. в Херсонесе начали возводить христианские храмы, несмотря на отсутствие на данный момент их архитектурных остатков. По свидетельству различных версий житий, храмовое строительство велось при Эферии и Капитоне. От церквей ГУЛ7 вв. сохранилось несколько скульптурных групп. К начальному этапу культового строительства относится небольшой храмик рубежа IV-V вв. на территории некрополя.

Группу известных ранневизантийских церквей (одиннадцать базилик и четырехапсидный храм) условно можно отнести ко второму этапу христианского строительства, который, судя по материалам археологических исследований, начался, скорее всего, в эпоху Юстиниана I и завершился в первой половине VII в.

Во второй главе диссертации описана история исследования каждого памятника, рассмотрены их архитектурно-плановые композиции, составные части базиличных комплексов, их назначение, детали внутреннего убранства, характер позднейших перестроек. На основе археологических данных выяснена хронология большинства отмеченных храмов. К периоду их возведения христианизация херсонеситов достигает наивысшего подъема. Безусловно, возведение многочисленных храмов было продиктовано, прежде всего, стремлением византийской администрации расширить влияние церкви, и, следовательно, укрепить власть империи в этой отдаленной, но стратегически чрезвычайно важной области. Тем не менее, нужно учитывать и тот факт, что столь массовое христианское строительство не могло не определяться также внутренними потребностями местной общины. Судя по количеству обширных церквей, рассредоточенных по всему городу, число посещавших их прихожан должно было бьггь весьма значительным. Вероятнее всего, во второй половине VI -

начале VII в. они составляли большинство городского населения.

Раннесредневековые базилики Херсопеса функционировали на протяжении ряда столетий. В эпоху т.н. “ темных веков” ни одна из них не была заброшена. Скорее всего, именно в этот период базилики, обрастая новыми постройками, превращаются в центры целых культовых комплексов. Данный факт свидетельствует о сохранении и все большем укреплении позиций местной церковной организации на протяжении VII-VIII вв. и подтверждает вывод исследователей об отсутствии оснований говорить о глубоком социально-экономическом кризисе Херсонеса в это время. Обвинение херсонцев в “языческих нравах” со стороны папы Мартина вряд ли стоит понимать буквально. В контексте его письма данное выражение выступает лишь как стгошш бесчеловечности и, скорее всего, не заключает в себе религиозного признака.

В третьей главе работы на основании сопоставления архитектурных форм местных храмов и их византийских аналогов показана главенствующая роль столичной школы в сложении раннесредневековых памятншсов церковного зодчества Херсонеса. Это подтверждается как эллинистическим типом, определившем облик всех херсонесских базилик, так и декоративным убранством их интерьеров, строительной техникой, литургическим устройством. Помимо столичных черт херсонесская архитектура впитала в себя также элементы других региональных школ (Сирия. Малая Азия, Закавказье). Архитектурная ориентация на Константинополь вполне согласуется с фактом прямой зависимости Херсонесской епархии от Константинопольского патриарха, которую закрепил Халкидонский собор в 451 г.

Ключевые слова: Херсонес, христианизация, епархия, базилика, храмовое строительство, хронология, генезис.

Zavadskaya I.A. The Christianity in Early Byzantine Chersonesos (on the basis of cultic sites). — Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 07.00.02 - world history. - The A.Krymsky Institute of Oriental Studies of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2000.

The process of Chersonesian population’s conversion to Christianity through the Late Ancient and Early Medieval Periods was

investigated in the dissertation by studying sites of Early Christian architecture, and other groups of sources. According to the data of written sources, Chersonesian eparchy was formed on the last quarter of the 411' century. Since then Christian temples began to be built in the town, but theirs architectural remains had not survived. The group of preserved Early Byzantine churches has to be tentatively considered among the second stage of Christian building, which, according to the results of archaeological investigations, began most probably under Justinian I and lasted till the first half of the 7* century. The process of Chersonesians’ conversion to Christianity came to its upper point by this period. It seems most likely, that on the second half of the 6th - beginning of the 7th century the Christians formed the majority of the town’s population. The supremacy of metropolitan school in making Early Medieval sites of Chersonesian church architecture is shown in the dissertation by comparing local temples’ architectural forms with the Byzantine ones.

Key words: Chersonesos, conversion to Christianity, eparchy, basilica, temple building, chronology, genesis.