автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Художественно-промышленная керамика Галичины конца XIX - начала XX столетий.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественно-промышленная керамика Галичины конца XIX - начала XX столетий."

рГ Б ой 2 і) МІР

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

ч

На правах рукопису

НОГА ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВА КЕРАМІКА ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ XIX -ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

СПЕЦГЛЛЬНГСТЬ 17.00.06 - ДЕКОРАТИВНЕ І ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

Львів 1995

Робота виконана у відділі мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник — доктор мистецтвознавства, професор ОВСІЙЧУК ВА.

Офіційні опоненти:

Доктор мистецтвознавства, професор ЛАЩУК Ю.ГІ.

Кандидат мистецтвознавства, доцент ШМАГАЛО Р.Т.

Провідна організація — Національний музей у Львові

Захист відбудеться 5 травня 1995 р. о 14°° на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській академії мистецтв (290011, Львів-11, вул.Кубійовича,

г З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської академії мистецтв

38)

Автореферат розіслано і квітня 1995 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства

ГОЛОД І.В.

Кераміка є одним із найдавніших виявів матеріальної та духовної культури людства. Упродовж тисячоліть її головні ужиткові функції, методи виготовлення та декорування суттєво не змінювались. Кардинальні нововведення почалися у кераміці з часу становлення такого її виду як художньо-промислова кераміка.

Художньо-промислова кераміка з'явилась порівняно недавно. Її становлення та розвиток у Європі припадає на другу половину XIX століття, що було пов'язано з винаходами в галузі керамічної технології та машинобудування. Ці винаходи - механічні преси, засоби механізациї та т.п. давали можливість за одиницю часу виготовляти в сотні разів більше виробів кераміки певного виду, ніж за такий самий період часу міг би виготовити, без необхідного механічного устаткування, звичайний ремісник. З іншого боку, технічні нововведення обмежували ру-котворність та зменшували можливості декорування виробів, що в кінцевому результаті призвело до виникнення специфічних методів і способів їхнього художнього оформлення.

Поняття “художньо-промислова кераміка” до сьогоднішнього дня не має чітко встановленого тлумачення, а відповідно до цього не обумовлена група тих видів кераміки, які складать її цілісність. Класичне визначення головних видів художньо-промислової кераміки, що подається у спеціалізованих виданнях, дає змогу при бажанні довільно трактувати приналежність того чи іншого зразка кераміки до одного чи іншого виду мистецтва кераміки. (Легенький Ю.Г. Архітектурно-художня кераміка.-Київ, 1990; ПруслинаК.Н. Русская керамика.- Москва, 1974; Кошовий О. Будівельна кераміка України.-Київ, 1986; Мороз И.И. Технология фарфоро-фаянсовых изделий.-Москва, 1984; Швайка А. Справочник мастера по производству стеновой керамики. -Киев, 1990; Юшкевич М. Технология керамики.- Москва, 1951).

Виходячи з необхідності уточнити поняття: “художньо-промислова кераміка”, а також визначити її види, ми, опираючись на попередні

дослідження і практичний матеріал зробили висновки, які стали за-садничими при формуванні плану і окремих структурних розділів праці.

Художньо-промислова кераміка є специфічною формою людської творчості, яка передбачає з одного боку - створення художнього образу і втілення його в керамічному матеріалі, з іншого - обов'язкову можливість його тиражування у матеріалі засобами машинного виробництва. Виходячи із вищевикладеного, стає зрозумілим, що для конкретного історико-мистецтвознавчого аналізу художньо-промислової кераміки необхідно розглянути два комплекси питань. Перший торкається аспектів інфраструктури, без якої неможливе виготовлення зразків художньо-промислової кераміки - заклади керамічної освіти, заводи і фабрики, робітники-виконавці, художній і технологічний потенціал і т.д. Другий комплекс питань розглядає остаточний результат діяльності всієї інфраструктури художньо-промислової кераміки, а саме , - декоративну дахівку і цеглу, кахлі, облицювальну плитку, керамічну пластику та ужиткову кераміку.

Спадщина української художньо-промислової кераміки в Галичині кінця XIX- початку XX ст. ще не ввійшла в обіг українського мистецтвознавства як чітка повноправна підсистема єдиного явища - української кераміки кінця XIX - початку XX ст. 1 донині немає комплексного вивчення художньо-промислової кераміки Галичини ні на рівні наукових монографій, ні на рівні наукових статей. У монографіях, присвячених кераміці в Україні, художньо-промисловим виробам того періоду, як правило, відводилось незначне місце. У нечисленних статтях подавався лише побіжний матеріал, по'вязаний, в основному, з архітектурним декором. Те ж саме стосувалось і художників, що працювали на підприємствах художньо-промислової кераміки.

Насвітлення, що домінували в українському мистецтвознавстві 19171992 рр. щодо спадщини художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX -початку XX століть, виходили із політичних доктрин , які були визначальними для всіх сфер культурного життя.

Мистецтвознавство "радянських часів" не звертало уваги на українську художньо-промислову кераміку в Галичині кінця XIX - початку XX століть, вважаючи її породженням так званої буржуазної культури. Оскільки більшість керамічних заводів Галичини на той період часу належала австрійцям, євреям чи полякам, то їхня діяльність, зрозуміло, також не вписувалась у рамки “українського радянського мистецтва” , хоча насправді ж мала вплив на становлення об'єктів української художньо-промислової кераміки. Ті заклади Галичини, що належали власникам-українцям, які на початку XX ст. зайняли чітку позицію в українському національно-визвольному русі (офіційними структурами влади СССР на період 1917-92 рр. подавався як “українсько-бур-жуазно-націоналістичний” з негативним забарвленням), також були зігноровані.

Таким чином, історія художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX - початку XX століть, була штучно вилучена із мистецтвознавчих досліджень.

Величезний незадіяний масив речового матеріалу і відсутність спеціального дослідження теми “Художньо-промислова кераміка Галичини кінця XIX - початку XX ст.” утворили прогалину у сприйманні такого цілісного явища, яким було українське мистецтво кінця XIX -початку XX століть. Все це в сукупності і обумовило необхідність детально висвітлити дану тему.

У своєму історико-мистецтвознавчому дослідженні ми намагалися на матеріалах архівних документів і літературних джерел кінця XIX -

початку XX ст., збірок кераміки з державних музеїв Львова, Коломиї, Києва, Івано-Франківська, приватних колекцій, фотодокументів, а також споруд із керамічним оздобленням будинків у західних областях України показати процес становлення і розвитку цієї кераміки як мистецьке явище, як в українському, так і в євролейському контекстах.

Часові межі лосліпження охоплюють 1890-1914 рр., хоча наявні пам'ятки, створені ще перед 1890-х рр., а також після 1914 року, що в праці зафіксовано.

Хронологія дослідження обмежена часом зародження художньо-про-. мислової кераміки та часом її розпаду чи трансформації.

Географічні координати дослідження охоплюють територію, що виходить за межі адміністративних земель Гапичини того часу, оскільки діяльність галицьких майстрів не лише була відома, скажімо у Польщі, Румунії, східних областях України, районах Буковини, але і впливала на розвиток художньо-промислового виробництва цих регіонів. Неможливо було оминути контакти із митцями Австрії, Чехії, Словакії, Угорщини. .

Разом з тим, загальноприйняті рамки дисертації не дозволяють дати вичерпну інформацію про мистецькі взаємовпливи в усіх без вийнятку регіонах Європи, безпосередньо задіяних у цьому процесі.

аналіз. Цей метод застосовується як щодо художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX - початку XX ст. як цілісного явища, так і щодо конкретних зразків кераміки зазначеного періоду.

У вирішенні спірних теоретичних проблем автор опирається на ряд досліджень, присвячених історії та мистецтву України кіця XIX -початку XX ст.

При відсутності конкретики або ж єдиної наукової думки в українському мистецтвознавстві (як наприклад, питання “українського стилю”), стосовно висвітлення теми “Художньо-промислова кераміка

становить історико-порівняльнии

Галичини кінця XIX - початку XX ст.” автор на основі всього комплексу доступних йому друкованих і речових матеріалів дає своє власне тлумачення цих явищ. •

Автор вдається до досвіду зарубіжних мистецтвознавчих шкіл. Так, в праці використовуються мистецтвознавчі концепції польських, російських та інших зарубіжних дослідників цих проблем, що підтримує теоретичні висновки даної роботи.

Для виявлення закономірностей становлення і розвитку окремих видів художньо-промислової кераміки було проведено типологізацію основних груп художньо-промислової кераміки. Таким ж принципом користується автор, розглядаючи композиційні та орнаментальні структури в зовнішньому оформленні об'єктів.

Методологічні засади використовувались для:

1. Вивчення соціально-економічних та культурних умов розвитку художньо-промислової кераміки Галичини, в контексті єдиного організму, — повного спектру інфраструктури і тих рушійних сил, що сприяли її становленню, а саме:

а) технічні товариства, державні комісії і т.д.; б) середні і вищі учбові заклади; в) ремісничі і вищі учбові заклади; в) ремісничі майстерні, цехи, фабрики, заводи; г) рекламно-виставочна діяльність; д) питання стилістичної спрямованості.

2. Вивчення окремих видів художньо-промисломислової кераміки Галичини і виявлення їх художніх особливостей у:

а) декоративній дахівці і цеглі; б) метлахській і облицювальній плитці; в) кахлярстві; г) ужитковій та декоративній кераміці; д) керамічній пластиці; е) предметах культового призначення. ■

3. Виявлення головних мистецьких засад у стилістиці формотворення та декорування виробів художньо-промислової кераміки Галичини через:

а) виявлення взаємовпливів народного українського мистецтва і про-

фесійної творчості на промислових підприємствах; б) мистецтвознавчий аналіз форми та декору у зразках кожної з окремих ділянок художньо-промислової кераміки в контексті стилістичної манери; в) розкриття художнього змісту керамічної продукції в аспекті використання як народних традицій так і запитів ринку; г) розгляд художньої стилістики в Галичині в контексті європейських мистецьких пошуків.

Окрім того, у дослідженні матеріалу автор використав безпосередні польові спостереження, подальшу камеральну , ретроспективну та описову обробку даних.

Стан досліджуваної проблеми. Історіографія

Дослідження української художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX - початку XX століть на повномасштабному мистецтвознавчому рівні не велось ні в Україні, ні за кордоном, до чого призвели як суб'єктивні, так і об'єктивні різнопланові чинники.

Однак, за період 80-х років XIX ст. - 90-х років XX ст. вийшов друком цілий ряд наукових (та науковопошукових) праць, де в тій чи іншій мірі розглядаються деякі аспекти становлення, розвитку та стилістики окремих видів художньо-промислової кераміки Галичини.

Опрацьований нами матеріал дає підстави для систематизації джерел в окремі групи досліджень:

а) публікації періоду УРСР - 1917 р. - 90-ті рр. XX ст.

б) публікації українських та зарубіжних дослідників кінця XIX -початку XX століть. - 1880-ті - 1944 рр.

в) публікації іноземних дослідників.

Протягом першого періоду, який в часовому просторі найближче до нас, було надруковано найменше інформативних даних, як щодо історії, так і щодо розкриття мистецтвознавчих аспектів. *

Серед тих поодиноких згадок за радянський період 30-х - 40-х рр. XX ст. про художньо-промислову кераміку Галичини та об'єкти, де вона використовувалась, можна виділити лише публікації О.Білоскурсь-

кого, де цій темі відведено по декілька абзаців. (Білоскурський О. Курс керамічної технології,- Харків: Держвидав України, 1930; Білоскурський О. Керамічна технологія,- Харків: Держвидав України, 1928).

У 70-х рр. окремі ентузіасти пробують повернутися до цієї теми, але закінчується це невдачею. У своїх працях авторам вдається подати лише мінімальну інформацію (декілька рядків) про художньо-промислову кераміку Галичини кінця XIX - початку XX століть, або ж згадати художників, що працювали в цій галузі.

У 70-80-ті рр. з'являється ряд публікацій про галицьку архітектуру, скульптуру, де побіжно характеризується вид керамічного архітектурного декору та керамічної скульптури. Це праці Т.С.Максиська, А.В.Німенка та інших. Окрім того, деяку спорадичну інформацію із теми нашої роботи можна було почерпнути з довідкових видань, присвячених українському мистецтву кінця XIX - початку XX століть (мистецькі центри, художники, скульптори). (Матейко К. Кераміка західних облатей Української РСР.- К., 1959; Лащук Ю.П. Закарпатська народна кераміка.- Ужгород, 1960; Лащук Ю.П. Косівська кераміка.- К., 1966; Матеріали з етнографії та мистецтвознавства.- Київ, 1961.- Випуск №6; Максисько Т.С. Скульптор Григорій Микитович Кузневич (1871-1948) //Українське мистецтвознавство.- Вип.6,- К., 1974; Нариси з історії укрїнського декоративно-прикладного мистецтва. Під редакцією Я.П.Запаска.- Львів, 1968. Німенко А.В. Українська скульптура другої половини XIX - початку XX ст. - К., 1963).

На такому ж рівні наукових зацікавлень залишаються праці 90-х років. Зокрема В.Є.Ясієвич, Ю.А.Бірюльов, І.Я.Жук, В.С.Вуйцик, Р.М.Липка, Г.С.Островський, В.В.Чепелик художньо-промисловій кераміці відводять другорядне або допоміжне місце. Майже всі ці дослідження присвячені мистецтву архітектури, а тому зразки художньо-промислової кераміки тут розглядаються лише крізь призму будівельного матеріалу або ж, у кращому випадку, як зразки архітек-

турного керамічного декору, без акцентування уваги на художньо-промислову кераміку як самоцінне художнє явище.

Окремої уваги заслуговує згадана праця Ю.А.Бірюльова, який зумів подати основну інформацію про керамічні підприємства Галичини та художників, які там працювали. (Львівська сецесія.- Львів, 1986;)

Що стосується теоретичних розробок проблем використання українських національних мотивів в кераміці Галичини кінця XIX - початку XX століть, то вони з'явились у дуже скромному вигляді в прагі&х українських мистецтвознавців лише в кінці 80-х - початку 90-х років. ( Жук І.Я. Народний мотив в архітектурі львівського модерну.//На-родна творчість та етнографія,- К., 1988; Чепелик В.В. Київський осередок розвитку народних традицій в архітектурі початку XX ст.// Етнографія Києва і Київщини: Традиції і сучасність.- К., 1986; Ясие-вич В.Е. Архитектура Украины на рубеже ХІХ-ХХ веков. - К., 1988; Чепелик В. Народний дім, “Просвіта”, клуб /шлях формування своєрідності архітектурно-художнього образу// Українська культура,- К., 1991; Ясиевич В.Е. Архитектура Украины на рубеже ХІХ-ХХ веков.- К., 1988). Можемо однозначно твердити, що ці праці не розставили переконливих акцентів щодо питання української стилістики, а їхні здобутки полягають в тому, що вони лише окреслили коло невирішених проблем.

До вивчених джерел належать (окрім речових документів) наукові та науково-популярні публікації 1880-1939 рр. в Галичині. Маються на увазі статті: в журналах - “Ілюстрована Україна”, “Науково-літературний вісник”, “Неділя”; газетах - “Діло”, “Руслан”, “Галичанин”; численних довідниках, календарях, альманахах, що виходили на початку XX ст. у Львові. Інформація також є в інших джерелах (Наприклад: Архів галицького намісництва,- ЛДІА, ф. 146; Документи будівельної комісії Львівського магістрату,- ДАЛО, ф.2; Магістрат у Львові: Концесії магістрату на будову жилих будинків (1863-1925).// Львівська

наукова бібліотека ім.В.Стефаника.- Відділ рукописів; приватні збірки п.А.Скрентовича, Л.Грицак-Герасимів, В.Потока, Р.Лінинського, В.Я-рицької у Львові; архів сім'ї Кицюків у Львові; архіви музеїв Львова, Івано-Франківська, Коломиї).

Щодо зарубіжних досліджень на Заході про українську кераміку Галичини, то тут є деякі матеріали, в першу чергу, у польських енциклопедичних виданнях та виданнях присвячених керамічному виробництву. (Slownik artystow polskich і obcych w Polsce dzialaj^cych: Malarze, rzezbiarze, graficy. - Wroclaw, Warszawa, Krakow, Gdansk: wyd-wo PAN, 1971.; лольськомовні видання, присвячені художньо-промисловій кераміці, що виходили в кінці XIX - початку XX століть в Галичині (“Przemyslowiec”, “Czasopismo Techniczne”, “Dwutygod-nik dostaw”) та Польщі (“Przegl^d ceramiczny”, "Przemysl ceramic-zny”). Однак, цілий ряд концепцій польських учених потребують сучасного критичного переосмислення.

В Україні за останні п'ять років з'явилося ряд досліджень до теми нашої дисертації, хоча вони і не розглядають проблему цілісно. (Шмагало Р. Гончарные промыслы Украины конца 19 - нач.20 в. (Исследование организационно-творческих процессов)//Автореферат дисс.канд.искусствовед,-М., 1992; Голубець О. Керамічні вироби фірми Івана Левинського//Декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво “Історія, теорія, практика//3бірник ЛДУПДМ.- Львів, 1991.- Вип.2.

Отже, маємо підстави говорити про відсутність спеціальних наукових розробок обраної нами дисертаційної теми, що підтверджує її актуальність.

З огляду на існуючу проблемну ситуацію, предметом лослілження-є процеси становлення та мистецького розвитку центрів художньо-промислової кераміки Галичини та окремих її видів в усьому комплексі основних і допоміжних аспектів.

Об'єктом дослідження взято зразки художньо-промислової ке раміки Галичини кінця XIX - початку XX століть.

Мета дослідження - дати мистецтвознавчу оцінку галицькій школі художньо-промислової кераміки кінця XIX - початку XX століть. Визначити її місце в українському та європейському мистецтві.

промислової кераміки та її вклад у формування оригінального стилю в Галичині. Окрім того, на прикладі фактичного матеріалу аналізуються контакти між Галичиною та Східною Україною. Окремо розглядаються питання взаємопливів кераміки Галичини та мистецтва Європи.

тецгвознавчою оцінкою творів. Автор прагнув органічно поєднати теоретичні питання з виясненням технології виготовлення керамічних зразків: плиток, кахель, скульптури тощо. З огляду на це праця матиме як теоретичне значення, так і практичний характер; її висновки можуть бути використані у реставрації чи консервації керамічих зразків досліджуваного періоду.

• Головні положення даної дисертації висвітлювались на наукових

тугу мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Рильського (“Художньо-промислова кераміка Галичини кінця XIX - початку XX ст.”; Львів, 1991); на науково-практичних конференціях учнівсько-викладацького складу, що проводились в приміщеннях Львівської Академії мистецтв (“Керамічні підлоги Львова, кінця XIX - початку XX століть”; Львів, 1985); доповідались на Першому Республіканському симпозіумі гончарства “Традиції і сучасність” (“Фабрика Івана Левинського у Львові і осередки кераміки на Полтавщині”; Опішня, 1989); на Міжнародній конференції “Писанкарство України” (“Керамічні писанки

дослідження полягає в тому, що вперше в широкому розрізі розглядається становлення галицької школи художньо-

не обмежується лише історико-мис-

читаннях, що проводились керівництвом Львівського відділення Інсти-

Західної України кінця XIX - початку XX століть, як продовження давньоукраїнських традицій”; Київ, 1992); на Міжнародній конференції “Проблеми Гуцульщини” (“Вплив народної гуцульської кераміки на професійне керамічне мистецтво Австро-Угорщини”; Косів, 1993). Праця О.Ноги (у співавторстві з Р.Шмагалом) “Кераміка Галичини кінця XIX - початку XX ст. у контексті міжнародних зв'язків. Контакти і взаємовпливи” була розглянута на Вченій Раді Львівської Академії Мистецтв.

Структурна побудова тексту дисертації складається із “Вступу”, трьох розділів, “Висновків”, списку використаної літератури (100 пози^ цій), списку скорочень, що використовуються в тексті, альбому (100 іл.).

У “Вступі” окреслюється предмет дослідження та обумовлюються принципи конкретизації зняття “художньо-промислова кераміка”, обгрунтовується актуальність теми, сформульовані мета і завдання дослідження, визначені головні методологічні принципи у підході до висвітлення теми дисертації.

рамічної індустрії Галичини в усьому спектрі дотичних до цього проблем, через 4 підпункти.

підпункт, який проявляє реальне місце Галичини в системі Австро-Угорської імперії в контексті соціально-економічних відносин, що в свою чергу було осново-засадчим для становлення цілісної інфраструктури художньо-промислової кераміки Галичини. Зроблено висновок, що Галичина як колонія Австро-Угорщини розглядалась центром як аграрно-сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили, де цілеспрямовано гальмується будь-який національний культурно-економічний розвиток. Дещо послаблюється така ситуація після революцій-

1 розкриває головні етапи та шляхи формування ке-

них подій 1840-х років в Австро-Угорщині, що і призвело до надання Галичині в 1867 році внутрішньої автономії у межах імперії. Не зважаючи на її обмежений характер, вона все ж таки привела до поступового підйому галицької економіки, до розбудови виробництв художньо-промислової кераміки, пов'язаних з будівельною індустрією. Протягом 1870-1894-х років будуються керамічні фабрики і заводи, засновуються навчальні заклади, налагоджується масовий випуск керамічної продукції всього спектру асортиментів художньо-промислу вої індустрії. За час 1894-х — початку 1900-х років в Галичині складається цілісна інфраструктура художньо-промислової кераміки, яка включає: 1) керамічні фабрики і заводи; 2) навчальні заклади, що випускають спеціалістів вищої, середньої та допоміжної ланки керамічного виробництва; 3) формується гроно художників, що працюють із керамікою; 4) в надрах технічних інституцій та товариств формуються комісії та скупчення спеціалістів у галузі технології керамічного виробництва; 5) з'являються галицькі посередницькі організації, які, починаючи від 1900 рокуі активно рекламують та поставляють галицьку художньо-лромис-лову кераміку за межі Галичини (отримала золоті нагороди на вистац-ці в Парижі) і так аж до 1914 року, коли вона вагомо заявляє про себе в мистецьких колах Європи, про що свідчать як високі нагороди на виставках, так і впливи її на керамічне мистецтво сусідніх країн.

промисловості Галичини” висвітлює зародження промислово-технічних товариств, об'єднань, гуртків в об'єктиві взаємозв'язків із керамічним рухом Галичини. Перші зусилля до створення таких товариств припадають на 80-ті роки XIX століття і завершуються виникненням “Політехнічного товариства” у 1878 році. В кінці XIX — початку XX століть це “Товариство” нараховувало в своїх рядах близько тисячі чоловік і було потужною силою у науковому і технічному розвитку краю. Воно відіграло першорядну роль як з матеріального, так і морального боку у

створенні галицької керамічної інструкції через заснування керамічних шкіл, фабрик та заводів, оголошення та фінансування конкурсів на зразки керамічних виробів.

Широко представлена тут і діяльність інших технічних угрупувань, що виникли значно пізніше, але також спричинились до становлення керамічного мистецтва. Мається на увазі: Організація українських робітників та міщан “Зоря” (1863 р.), молодіжне товариство “Основа”(1898 р.), “Руський керамічний гурток” (1907 р.), Українське технічне товариство (1909 р.), товариство “Праця” (1918 р.). Всі перечислені промислово-технічні товариства, членами яких була чимала кількість художників-кераміків, технологів, власників керамічних фабрик та заводів, відіграли роль своєрідних каталізаторів у розвитку художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX — початку XX століть.

3. “Хуложньо-промислова освіта” показує весь комплекс процесів, пов'язаних із фаховим навчанням керамістів усіх ланок: художників, технологів, техніків, працівників обслуговуючого персоналу.

Час становлення сітки промислово-художніх шкіл на теренах Галичини припадає на середину XIX ст. До того специфічно керамічних шкіл тут не існувало, а професійне навчання можна було отримати лише за кордоном. Поворот у розвитку місцевого професійного шкільництва був зроблений наприкінці 80-х років XIX століття, коли постали: Краєва станція керамічних дослідів при Львівській політехні-ці (1886 р.), гончарський верстат у Товстому (1886 р.), Коломийська гончарна школа (1876 р.), тощо. Саме в цих закладах протягом десятиліть готувались керамісти різного професійного рівня.

Спеціалістів вищого технічного та технологічного рівнів, худож-ників-керамістів готували в Галичині Львівська політехніка, Львівська та Краківська промислові школи. Серед художників-керамістів необхідно назвати ІО.Захарієвича, І.Левинського, О.Лушпинського та інших.

Окрім навчальних закладів, певну роль у підготовці керамічних кадрів

відіграли також професійні курси, що існували при великих керамічних фабриках, а також курси “Ліги промислової допомоги” (1904 р.) і т.п. На початку XX століття у Галичині сформувалась певна система спеціальної керамічної освіти.

ностей становлення керамічної-індустрії Галичини в контексті її безпосередніх виробників.

Безперечно, що праця галицької інтелігенції над створенням по-вномасшгабної керамічної індустрії не була б такою результативною, без активності самих робітників та майстрів. Якщо в 80-х роках XIX століття при створенні керамічних підприємств кваліфіковані робітники прибували переважно із Німеччини та Чехії, то вже на початку XX століття їх майже повністю витісняють місцеві кадри.

У статті розглянуто головні етапи формування власне робітничих об’єднань, умови праці робітників та їхній фаховий ріст у контексті формування цілісної системи художньо-промислового виробництва.

Розділ II. “Становлення окремих видів художньо-промислової кет раміки” подається для детального аналізу найважливіших ділянок художньо-промислової кераміки.

за мету показати в новому світлі використання дахівки та цегли як елементу декору. Так трапилося, що в кінці XIX — початку XX ст. у Галичині одним із найефектніших елементів декорування екстер'єру будівель була різних сортів цегла та дахівка. Взагалі, на той період майже по усіх великих галицьких містах цеглу виготовляли ручним або машинним методами різноманітних фасонів як згідно розміру, так і естетичних засад: звичайну, покриту поливою (прозорою або кольоровою), фігурну, тротуарну і т.п. Все це розмаїття знайшло широке використання як декор при архітектурному проектуванні і реальному втіленні

— цей пункт присвячено вивченню закономір-

£ представляє підпункт, що ставить

в таких архітекторів як І.Левинського, Т.Обмінського, Л.Левинського та інших.

Дахівка на фабриках Галичини виготовлялась в обмеженій кількості, оскільки переважно імпортувалася із-за кордону, але зате була різних видів і кольорів. Все це давало змогу місцевим будівничим творити першокласні споруди, де систему декору складали: сірі стіни з пластикою - червона цегла - кольорова дахівка.

2.”Кахлярство” — підпункт, який показує становлення кахлярського виробництва в Галичині. Початок промислового розвитку ках-лярства припадає на кінець 1880-х — початок 1890-х років, коли можна реально говорити про наявність близько 50-ти кахлярських підприємств. Одне з них виготовляло 5000 печей щорічно; 4 по 1000; 6 по 500; решта ще менше. Однак, першорядне значення для розвитку галицького кахлярства мали лише декілька фірм. Це, в першу чергу, Львівська фабрика І.Левинського, завод ІО.Захарієвича та Л.Вернера в Глинську та фірма “Кубін, Бріх: Корженіовський” у Львові. Саме ці підприємства виготовляли не лише найбільшу кількість продукції, але і слідкували за її якістю, про що засвідчили численні високі нагороди їхніх виробів на міжнародних виставках у Львові, Кракові, Парижі, Одесі і т.д'.

Що стосується впровадження у кахлярське мистецтво своєрідної стилістики, орієнтованої на українські народні мотиви, то тут “законодавцем мод” була фабрика І.Левинського. Художниками фабрики

О.Білоскурським, О.Лушпинським, М.Лукіяновичем, Е.Ковачем та іншими були розроблені зразки печей (в такому ж стилі), котрі користувались великим успіхом як на виставках, так і у покупців.

3.’’Облицювальна плитка” — пункт, що розкриває процеси, пов'язані із становленням цього найскладнішого виду керамічного мистецтва. Промислова першість у виготовленні як метлахських, так і облирювальних (1892 р.) керамічних плиток належала фабрикам І.Ле-

винського у Львові. Складність виготовлення цього виду керамічної продукції не дозволила цій галузі в Галичині постати так широко, як в сусідів — Чехії чи Австрії. Окрім згаданих фабрик І.Левинського, також в Галичині існували фірми “Брати Мунд.Львів” та “Ебер Генрік.-Львів.” Всі інші заводи, що випускали такого роду продукцію, були малоефективними. .

Не зважаючи на скромність цієї галузі, виготовлення як кермічної підлоги так і облицювальної плитки в Галичині йшло на досить високому технічному рівні, про що реально засвідчують сотні зразків на будинках Галичини, збережених і до наших днів. Щодо художньої якості продукції то одна група фабрик, а саме “Брати Мунд” та “Ебер Генрі-к”експлуатували історичні стилі. Натомість, фабрики І.Левинського розробили своєрідний стиль облицювальної та метлахської плитки, орієнтований на гуцульські орнаментальні мотиви.

4.’’Керамічна пластика” — підпункт, який розглядає один з підвидів пластичного мистецтва, а, власне, керамічну скульптуру. Під керамічною скульптурою художньо-промислової кераміки Галичини розуміється лише та продукція, що виготовлялася за оригіналами митців певними тиражами: погруддя, статуетки, вази та інші зразки начиння з великою масою рельєфних зображень, фасадні рельєфні плитки і т.п.

Керамічна скульптура у промисловому виробництві Галичини постійно виготовлялась лише на підприємствах І.Левинського (1889-1914), львівській "Станції" (1894-1914) та Пациковській фабриці Олександра Левицького (1912-1941). Необхідно згадати, що такого роду скульптуру на даний період виготовляли в обмеженій кількості у Львівській промисловій школі, гончарній школі в Коломиї та деяких галицьких кахлярнях (Львів, Глиняни, тощо).

До участі в моделюванні такої пластики запрошували найвидатні-ших скульпторів: Л.Марконі, М.Гаврилко, П.Герасимович, О.Попель, П.Левицький, С.Чапек та інші.

Щодо художньої стилістики цього виду продукції, то тут бачимо різноманіття стилів від історичних еклектичних поєднань до народно-стильових вирішень.

З+ІУжиікрва кераміка!! — тут розглядається ужиткова кераміка, що виготовлялась на фабриках і заводах Галичини в кінці XIX — початку XX століть в усьому комплексі формотворчих різноманіть, ужиткового призначення і стилістики.

Найважливіші відмінності між ужитковою керамікою народних майстрів та виробами фабричних підприємств полягали в наступному. 1) на фабричних підприємствах виробництво йшло протягом року, на відміну від майстерень гончарів, де цикл праць омежувався літньо-осіннім періодом; 2) відмінність існувала у кількості випущеної продукції та географії збуту; 3) найважливішою відмінністю народної кераміки від промислової були методи формотворення і декорування. Якщо народний майстер зберігав певний канон, то на заводах не дотримувались певних засад, а виходили в основному з потреб ринку.

Ужиткова кераміка виготовлялася у “Станції” при Львівській по-літехніці, на фабриках І.Левинського у Львові, у гончарських школах Коломиї, Товстого та в деяких інших закладах Галичини, правда, в меншій мірі вже з кінця 80-х років XIX століття.

Протягом 1880-х — 1914-х років місцевими підприємствами було виготовлено цілу мережу ужиткової кераміки: миски, таці, тарелі, флакони, вази, збанки, горщики, горнята, чашки і т.п., декоровані як правило на основі народних елементів орнаментики.

Серед найвизначніших митців у цій ділянці варто відзначити Ю.За-харієвича, Е.Ковача, О.Білоскурського.

б.’’Кераміка тгерковного признячення” презентує розділ художньо-промислової кераміки, який був безпосередньо пов'язаний з церковним християнським мистецтвом. ■

Так трапилось, що після короткочасного затишшя XVIII-XIX століть,

— 20-х років XX століття із визначенням головних стилістичних концепцій: а) еклетика; б) модери. У цих стилістичних напрямках простежується використання орнаментики попередніх епох, природних мотивів, форм, породжених уявою художника. У рамках модерну відбувалися пошуки своєрідної національної стилістики, яка протягом 80-х років XIX століття — початку XX століття щодо виробів кераміки Галичини йшла під різними назвами — “стилю коломийського”, “гуцульської сецесії”, “українського модерну” і т.п.

Виділяючи все те позитивне, що було зроблено на шляху становлення та розвитку художньо-промислової кераміки в галузі формотворення та декорування, треба зазначити, що остаточної мети, яку ставили перед собою засновники художньо-промислових виробництв Галичини, досягнуто не було. На 20-і роки XX століття художньо-промислові виробництва не змогли запропонувати переконливої з мистецької сторони концептуальної ідеї створення і переведення в матеріал конкретного художнього образу.

На нашу думку, причиною такої ситуації було не так нехтування головними засадами, які ставились перед художнім витвором у глині, в попередній період індивідуального гончарства, як неготовність художньо-промислової кераміки Галичини прийти до розуміння нового рівня формотворення та декоративізму XX ст., а саме - принципів дизайну.

Серед інших негативних рис у творчо-виробничих процесах художньо-промислової кераміки можемо назвати наступні:

1. Художники і виробники поставлені у жорсткі рамки машинної індустрії, не змогли на цьому етапі докорінно вникнути в характер і можливості сировини - глини, розкрити її пластично-декоративні горизонти, передати своє світобачення та світовираження, де образ твору пройшовши певну метаморфозу, досягав би сили символу;

2. Не було до кінця розроблено канони і техніку силуетно-графіч-

керамічне мистецтво з новою силою увійшло в церковне мистецтво на період з 90-х років XIX століття по 1914 -ті роки. Виготовлялась кераміка з урахуванням церковної специфіки лише на деяких підприємствах Галичини, а саме в закладах І.Лсвинського та частково в Коломийській гончарній школі. Щодо конкретних моментів використання кераміки в церковних спорудах, то обмежень тут не було: при зовнішньому оформленні церков часто використовувались або цегляні фризи, або орнаментальна плитка. В інтер’єрах бачимо використання кераміки в іконостасах, кіотах і т.п. Окрім того, широко використовувались в церковному ритуалі спеціально зроблені хрести, вази, свічники і т.п. З художніх проектантів, які активно працювали в цій сфері, можемо назвати Е.Ковача, Т.Обмінського, ОЛушпинського, Л.Левинсь-кого, Є.Нагірного.

' подають декілька позицій, що висвітлюють соціально-правову сторону проектування та виготовлення художньо-промислової кераміки в Галичині. Це було зумовлено зміною статусу “орнаменту і форми” у промисловом виробництві, який перейшов з допоміжного чиника в один з головних. Окремо розглядаються структурні засади, що використовувались при формотворенні та декоруванні виробів. У контексті цього питання формулюється система структурних елементів, які безпосередньо стосувалися проектування в будь-якій галузі керамічного мистецтва: ужитковій кераміці, кахлярстві, плитках і т.п. Всі вище названі позиції розглядаються у контексті формування своєрідного мистецького напрямку, що склався в Галичині в кінці XIX — початку XX століть.

— початку XX століть”. Дається мистецтвознавча оцінка вітчизняної керамічної продукції, виготовленої протягом 80-х років XIX століття

ного моделювання для художньо-промислового виробництва, які б відзначала легкість декору, що чергувався та доповнювався обрисами окремих незамальованих площин. У більшості зразків не було досягнено оптимальної гармонії між пластикою форми та розписами на підставі розроблених принципів і схеми декоративних побудов - виробів сферичної форми, не досягнено універсальної погодженості між зображальністю та орнаментальністю. Створені таким шляхом образи були чітко адресовані не стільки до підсвідомості, скільки передусім до свідомості людини, не до світу її емоцій і переживань, а до бажання знайти своє місце в ієрархії цінностей капіталістичного віку. В той час нехтування декоративністю при гонитві за гарантуючою прибуток модою на сюжет де сприяло росту художніх якостей виробів. Так, фігурні сцени витісняють гнучку мелодійну орнаментику, а геометричні мотиви зводяться до вихолощених схем лінійно-циркулього виконання. Пластика перетворюється на рясні недоцільні композиції, з'являються не-завжди виправдані розписи золотом. Поступово затирається лаконізм форми. Невпинне збагачення і варіантність композиції при збереженні основних традиційних форм зникає із художньо-промислових зразків майже повністю.

Відзначаючи всі ці недоліки художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX - початку XX ст., не варто забувати, що позитивна, як і негативна мистецька спадщина стала відправною точкою для майбутніх пошуків українських митців у сфері керамічного мистецтва.

міжнародних зв'язках.” — розглядає, в широкому розумінні, роль художньо-промислової кераміки Галичини у мистецьких європейських процесах. Окреме місце відведено моменту взаємовпливів між керамікою Галичини і мистецтвом Європи.

Розвиток української стилістики, починаючи із кінця 90-х років XIX століття, поступово виходить за етнічні межі території Галичини,

що відбувалося як через успішні виставки в Західній Європі, так і через окремих художників, які змінювали своє місце проживання. Поступово створюються українські осередки мистецького життя в Європі

— Прага, Краків, Відень, Варшава і т.п., де культивується українська стилістика ( в кераміці, різьбі по дереву, архітектурі, графіці).

Окремо висвітлено процеси взаємовпливів між Галичиною і Східною Україною в контексті загальноукраїнських проблем. '

1. Впродовж періоду 80-х років XIX століття - 20-х років XX століття в Галичині сформувалась струнка система повної інфраструктури художньо-промислової кераміки, що включала:

1) навчальні заклади із підготовки керамістів:

а) середньої та вищої кваліфікації: Краєва станція керамічних дослідів у Львові; Коломийська гончарна школа; Краєві курси керамічного промислу у Подгужі (тепер територія Польщі); Гончарна школа в с.Товстому (Тернопільщина); Курси гончарної майстерності в містечку Раті (передмістя Рави-Руської, Львівська обл.); Ремісничо-промислова бурса у Львові;

б) обслуговуючого персоналу нижчої ланки (професії робітників, формувальників, гіпсомодельщиків, випалювачів кераміки, майстрів розпису та інші види допоміжних професій) можна було отримати на курсах при керамічних фабриках і заводах Галичини - Івана Левинського, Олександра Домашевича у Львові, А.Потоцького та інших.

2. Інтелектуальний мистецький потенціал:

а) навчальні заклади в Галичині із підготовки художників-керамістів: Львівська художньо-промислова школа; Львівська політехнічна школа; Коломийська гончарна школа;

б) навчальні заклади за кордоном, де навчались художники-керамісти з Галичини: Краківська академія мистецтв; Краківська промислова школа; Віденська промислова школа та інші.

в) митці, що працювали в мистецтві кераміки Галичини: А.Захаріє-вич, Ю.Захарієвич, І.Левинський, О.Лушпинський, М.Лукіянович, М.Білоскурський, О.Білоскурський, Ю.Лебіщак, С.Дзбанський, М.Жук, П.Гаєвський, З.Горголевський, М.Паращук, М.Гаврилко, Т.Обмін-ський, Є.Нагірний, Є.Червінський, Г.Кузневич, Е.Ковач, Т.Кашка, Л.Марконі, В.Садловський, О.Кульчицька, Е.Дубрава, Теофіл і Олександра Джулинські, М.Ольшевський, Олександр і Йосип Левицькі, С.Дембіцький та інші.

г) організації та товариства, які займались питаннями художньо -промислової кераміки в практичних чи теоретичних аспектах: Товариство "Зоря"; Український керамічний кружок; Товариство "Основа"; Товариство для розвою руської штуки; Товариство приятелів української літератури, науки і мистецтва

3. Основні виробничі фонди художньо-промислової кераміки:

а) майстерні, цехи, фабрики, заводи художньо-промислової кераміки знаходились в містах та містечках Галичини: Городок, Галич, Голоско, Городенка, Бучач, Дрогобич, Долина, Миколаїв, Львів, Рава-Руська, Коломия, Кути, Рогатин, Глинське, Стрий, Золочів, Сокаль, Станіслав, Мостиська, Яричів та інших.

б) асортимент підприємств художньо-промислової кераміки: декоративна дахівка різних сортів і кольорів; кахлярські печі, коминки, плити; керамічна пластика: скульптура, рельєфи, горельєфи, медалі, плакетки, фігурки; ужиткова кераміка: вази, горщики, глечики, флакони, миски, тарелі та ін.; метлахські та облицювальні плитки; кераміка церковного призначення; технічна кераміка; кераміка індивідуальних замовлень.

4. Технічно-технологічна служба для потреб керамічного виробництва:

а) наукові комісії та технічні товариства: “Краєва комісія із промислових справ”; Товариство політехнічне; Українське технічне товариство;

б) науково-дослідні станції: краєва станція керамічних дослідів у Львові; хіміко-технологічна лабораторія фабрики І.Левинського; технологічна лабораторія Коломийської гончарної школи; технологічні кафедри Львівського університету та Львівської політехніки;

в) окремі спеціалісти з галузі керамічної технології: Едмунд Кржен, Валеріан Крицінський, Станіслав Дзбанський, Михайло Лук'янович, Кароль Ролле, Олександр Клімашевський та інші.

5. Основи конкурентоздатності виробів:

а) механізм реалізації та реклама, які дозволили вийти художньо-промисловій кераміці Галичини на економічні ринки Польщі, Румунії, Росії.

II. Художньо-промислова кераміка Галичини на зазначений період поряд із еклектичною стилістикою, в рамках модерну витворила своєрідний стиль формотворення та декорування керамічних виробів, базований на українській народній орнаментиці, який характеризується:

а) гроном митців, що працювали в цьому напрямку:

А.Захарієвич, Ю.Захарієвич, І.Левинський, О.Лушпинський, М.Лу-

кіянович, М.Білоскурський, О.Білоскурський, Ю.Лебіщак, Т.Обмін-ський, Е.Ковач, Т.Кашка, Є.Нагірний, Г.Колцуняк, М.Сосенкотаінші.

б) широким впровадженням в більшості виробничих закладів Галичини та деяких керамічних закладах за кордоном.

в) міжнародним визнанням через нагороди на виставках у Відні, Будапешті, Празі, Парижі, Берліні, Кракові, Львові, Стрию, Коломиї, Києві, Одесі, Санкт-Петербурзі.

Головні результати дослідження.

Таким чином, на основі історико-мистецтвознавчого аналізу художньо-промислової кераміки Галичини кінця XIX - початку XX ст. встановлено:

У 80-х роках XIX ст. - 20-х роках XX ст. у Галичині сформувалась інфраструктура художньо-промислової кераміки, що охоплювала навчальні заклади нижчої, середньої та вищої кваліфікації; технічно-технологічну службу для потреб кераміки; невеликі майстерні та великі заводи-гіганти; висококваліфікованих технологічних та художніх спеціалістів. В художньо-промисловій кераміці Галичини поряд із еклектичними проявами була сформована місцева стилістика керамічних виробів, що отримала визнання у Європі.

Згідно перерахованих вище даних можна стверджувати існування в Галичині кінця XIX - на початку XX ст. української галицької школи художньо-промислової кераміки, що характеризувалась виробами високої технічної якості зі своєрідною стильовою декорацією та формотворенням.

По темі дисертації опубліковано:

1.Нога О.П. Іван Левинський. Художник, архітектор, промисловець, педагог, громадський діяч.—- Львів, Основа, 1993.-77с. (10 с.іл.).

2. Нога О., Шмагало Р. Між сходом і заходом. Кераміка Галичини кінця XIX - початку XX ст. в контексті міжнародних зв'язків.- Львівська Академія мистецтв: в-во "Логос”, Львів, 1994.- 120 с.

3. Нога О.П. Вплив народної гуцульської кераміки на професійне керамічне мистецтво Австро-Угорщини.//Міжнародна конференція: “Проблеми Гуцульщини” - Косів, 1993// збірник “Проблеми Гуцуль-щини”.- Чернівці, 1993.-С.91-92.

4. Нога О.П. Керамічні пнсанки Західної України кінця ХІХ-по-чатку XX ст., як продовження давньоукраїнських традицій.//— Міжнародна конференція: “Писанкарство України” — Київ, 1992.

5.Нога О.П. Фабрика І.Левинського у Львові і осередки кераміки на Полтавщині.//— Перший республіканський симпозіум гончарства: “Традиції і сучасність” — Опішня, 1989.-е. 111.

Noga O. Industrial ccramic of art of the end XIX century and begining of the XX century in the Galicij.

The dissertation is submitted for a degree in study of art, speciality 17.00.06 -Decorative-applied arts, Lvov Academy of the Ministry formation of Ukraine, Lvov, 1995.

The manuscript which deals with the complcx rcscarch of Industrial ceramic of in the Galicij as the uriique occurrencc in artistic ceramic of Ukraine is being defended. The conformities of formation and development Industrial ceramic of art have been revealed. Various Kinds of decorative and their functions have been described. By means of system analysis of artistic peculiarities of Industrial ceramic of art there has been created the unique typology. Local peculiarities of main ornamental-composition schemes have been distinguished.

Key words: Industrial ceramic of art, ornament type, composition scheme.

Нога Л.П. Художественно-промышленная керамика Галичини конца XIX - начала XX столетий.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06. -Декоративное и прикладное искусство. Львовская Академия Искусств Министерства образования Украины, Львов, 1995.

Защищается рукопись, содержания комплексное исследование художественнопромышленной керамики Галичины. Выявлены закономерности становления и развития. Описаны различцие виды художественно-промышленной керамики. Выявлены локальные особенности основных орнаментально-композиционных схем.

Ключові слова: художньо-промислова кераміка, тип орнаменту, композиційна схема.

Підписано до друку 3.04.95

Формат 60x84 1/16 Папір друк. №1. Гарнітура тайме Офсетний друк. Умови, друк. арк. 1,2. Умови, фарб.відб.' 1,2 Замовлення 581 . Тираж 100.

Навчально-виробничі майстерні Львівського поліграфічного технікуму.

290004 Львів, вул.Винниченка, 12.