автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Импрессионизм в украинской прозе 1890-1930-х годов.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Импрессионизм в украинской прозе 1890-1930-х годов."

^ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І. І. МЕЧНИКОВА

4 'V \

ЯМЧУК Павло Миколайович

Г

УДК 883-3:7.036.2“ 1890/1935”

ІМПРЕСІОНІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 1890-х - і930-х РОКІВ

Спеціальність 10.01.01 — українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття паукового ступеня кандидата філологічних наук

ОДЕСА - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Чориоіваневко Євген Михайлове?,

Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова, доцент кафедри теорії та методики літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сивокінь Григорій Матвійович,

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, зав. відділом теорії літератури;

кандидат філологічних наук, доцент В’язовська Оксана Григорівна,

Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова, доцент кафедри української літератури

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка (МО України, м. Кіровоград).

Захист дисертації відбудеться 14 травня 1998 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському державному університеті (270058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, 91 ауд.)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (270057, м. Одеса, вул. Преображенська, 24)

« » ¡С

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Актуальність дослідження. Імпресіонізм — дуже помітне і важливе явнще в європейському художньо-літературному процесі кінця XIX — початку XX століть. Він став першою модерністською течією, яка, з’явившись у французькому живописі, швидко поширила свої естетичні принципи на інші види мистецтва і здобула виявлення у багатьох національних культурах, а також справила значний вплив на формування загальної естетики модернізму. Наріжною засадою імпресіоністичного світобачення та імпресіоністичної естетики стала їх виразна орієнтація на ствердження індивідуального і неповторного бачення митцем оточуючої реальності, на право митця зображувати світ, не керуючись загальновизнаними засобами та критеріями відтворення дійсності. Така спрямованість імпресіоністичної естетики неминуче призвела до боротьби двох світоглядних засад: модернової, яку було репрезентовано імпресіоністами, та традиціо-налістсько-реалістичної, яку обстоювала тогочасна критика.

Імпресіоністична течія є ще малодослідженою частиною українського літературного процесу 1890-1930-х років. Мовиться не лише про загальноестетичний пошук чи формування істотно відмінних від традиціоналістичних форм і засобів відбиття дійсності, але й про світоглядні засади, про глибинний генетичний зв’язок творчих принципів літературного імпресіонізму з іншими явищами в історії національної культури, про взаємозв’язок принципів відображення реальності, властивих прозовому імпресіонізмові з національним світосприйняттям.

Недослідженими цілком видаються нам також тематичне коло зацікавлень імпресіоністичної прози та його трансформація під впливом соціально-історичних обставин, особливо в період після революції та громадянської війни, а також зміни в світоглядних засадах, що до них призвели зміни предмета зображення.

На наше переконання, потрібно осмислити український прозовий імпресіонізм як самостійне, своєрідне і цілісне літературне явище, яке самим фактом своєї появи одночасно з виникненням імпресіонізму в багатьох інших літературах Європи засвідчило глибинну спорідненість та одновимірніеть українського та загальноєвропейського літературних процесів.

Важливою умовою дослідження українського літературного імпресіонізму як цілісного художнього явища є чітка періодизація :тапів його розвитку. До аналізу прозового імпресіонізму за періодами нас спонукає не самоцільне прагнення до періодизування,

а, головне, той факт, що саме за допомогою такого підходу ми матимемо змогу проаналізувати не розрізнені риси імпресіоністичної поетики, які притаманні різним методам або наявні в творчості окремих письменників, а зможемо дослідити літературне явище в цілому. Така періодизація, звісно, не може не враховувати істори-ко-культурного контексту розвитку літературного імпресіонізму, його вплив на формування засад імпресіоністичного світобачення та поетики, але в центрі нашої уваги знаходиться дослідження основних закономірностей розвитку та зміни в естетиці та поетиці течії протягом різних етапів її існування.

На нашу думку, саме дослідження прозового імпресіонізму за періодами розвитку, а не за лерсоналіями (як це зроблено в інших дослідженнях), дає змогу глибше зрозуміти не лише причини його виникнення в українській літературі, але й вирізнити найбільш типові риси поетики прозового імпресіонізму на кожному з етапів її розвитку, показати поступове вдосконалення імпресіоністичних прийомів відображення дійності.

Перевагою аналізу прозового імпресіонізму за періодами є також можливість вирізнити на кожному з етапів найхарактерніші для нього лінії розвитку, можливість простежити причини їх виникнення, розквіту і занепаду.

Аналіз прозового імпресіонізму за періодами є актуальним ще й тому, що довгий час в радянському літературознавстві об’єктивне дослідження всього, що було пов’язано з аналізом модерністсько: естетики та художніх засобів її творення, знаходилось під суворок забороною, а сам модернізм був неодноразово затаврований як буржуазний художній метод, що за своїми світоглядними засадами вва жався ворожим методові соціалістичного реалізму. Цим спричиня лися як заборона досліджувати поетику імпресіоністичної течії т; аналізувати риси цієї поетики в творчості українських письменникі] 1890-1930-х років, так і віднесення більшої частини здобуткії імпресіоністів до реалістичного методу. Цей нав’язуваний владои підхід робив неможливим об’єктивне визначення місця естетични: здобутків прозового імпресіонізму в літературному процесі 1890 1930-х років.

Водночас слід зазначити, що в минулому в українському літерату рознавстві з’являлись праці, автори яких подавали аналіз поетик творчості окремих митців українського імпресіонізму, досліджувал: і визначали в ній деякі специфічні риси поетики імпресіоністичні течії, звертали увагу на її жанрову і стильову своєрідність. Вшцезгс дані проблеми порушувались до революції в дослідженнях І. Фрау

з

ка, С. Петлюри, С. Єфремона, із радянський період — в окремих працях О. Білецького, М. Шумі їла, М. Рильського, В. Фащснка, М. Наєнка, Д. Наливайка, а останнім часом — у монографіях

В. Агеєігаї та Ю. Кузне дона, в дисертації С. Прнгодія. Але в жодній з цих праць імпресіонізм не досліджувався як цілісне явище українського літературного процесу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наше дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми кафедри теорії та методики літератури Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова “Інтеграція та модифікації в родах і жанрових різновидах літератури XX столітгя” (номер держ-реєстрації 0186013058).

Метою даної роботи є дослідження текези й закономірностей розвитку українського прозового імпресіонізму та обгрунтування його періодизації. Досягнення даної мети передбачає вирішення наступ -них питань:

1) обгрунтування закономірності виникнення імпресіоністичної течії в європейській культурі кінця XIX ст. як такої, що першою з модерністських течій вступила в боротьбу з традиційно-реатістич-шши принципами відображення дійності;

2) за допомогою здійснення аналізу впливу традиції українського бароккового мислення на появу модерністського світобачення встановити обумовленість появи українського літературного імпресіонізму синхронно з появою його в інших європейських та американській літературах;

3) визначення особливостей світобачення та поетики кожного з етапів розвитку течії;

4) виявлення особливостей головних магістральних ліній, що за ними розвивався український прозовий імпресіонізм в 1890-1930-х роках;

5) здійснення аналізу особливостей світобачення і поетики різних періодів розвитку течії на прикладах творів митців — найбільш виразних представників поетики течії даного періоду.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що

— вперше в українському літературознавстві імпресіонізм характеризується як цілісне явище літературного процесу;

— вперше пропонується періодизація розвитку українського літературного імпресіонізму 1890-1930-х років;

— вперше визначаються не окремі риси творчості окремих пись-ленників-імпресіоністів, а світоглядна й художня специфіка укра-

їнського імпресіонізму як літературної течії в цілому і окремих періодів його еволюції;

— вперше спеціально досліджуються процеси теоретичного та організаційного розгрому імпресіонізму і його вимушеного переродження в соцреалізм.

Практичне значення результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Запропонована нами періодизація українського прозового імпресіонізму з урахуванням особливостей історико-культурного контексту може бути використана при подальшому дослідженні закономірностей розвитку в українській літературі модерністського світобачення та естетичних принципів, висвітленні особливостей формування естетики й поетики інших модерністських течій аналізованого нами періоду', взаємозв’язків українського модернізму з модернізмом західноєвропейським, а також при характеристиці поетики творчості окремих письменників-імпресіоністів.

Загальна концепція та конкретні результати роботи можуть також бути використані при викладанні курсу історії української літератури кінця XIX — першої третини XX ст., при розробці й читанні спецкурсів, спецсемінарів з відповідної проблематики.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження були опубліковані в статтях, що побачили світ в наукових часописах та збірниках, а також були оприлюднені на наукових конференціях та семінарах різного рівня: “Критерії естетичної вартості художнього текст}7” (Львів, 1996 p.), “Роди і жанри літератури” (Одеса, 1997 p.), “Феномен текстовості в сучасній культурі” (Львів, 1997 p.). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри теорії та методики літератури Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. По темі дисертації є сім публікацій.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі Вступу, чотирьох розділів, Висновків та Списку' використаних джерел. Обсяг дисертації — 178 сторінок. У Списку використаних джерел названо 64 праці, які процитовано в нашій дисертації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовані вибір теми, її актуальність та вагомість, стан наукової розробки, визначено новизну, мету та практичне значення дисертації.

Перший розділ дослідження має назву “Імпресіонізм як явище світової культури і мистецтва”. Мова в ньому йде перш за все пре

передумови виникнення та обставини розвитку імпресіонізму у французькому живописі 1870-х років та про причини несприйнят-тя імпресіоністичної поетики тогочасною публікою та критикою. Далі подається теоретичне обгрунтування виникнення імпресіонізму в мистецтві та виклад авторового бачення світоглядних засад, на яких базувалась нова течія. В першому підрозділі розділу дисертант викладає концепцію, згідно з якою виникнення імпресіоністичної течії стало закономірним результатом внутрішнього усвідомлення європейською культурою вичерпаності традиціоналістичних шляхів її розвитку, неадекватності старих методів і прийомів художнього відбиття дійсності ше небувалій в історії людства епосі стрімкого науково-технічного поступу та значних соціально-історичних змін, якими була позначена друга половина XIX ст.

Мистецтво кінця XIX ст. підготовлене до появи імпресіонізму також розвитком і зміцненням філософських течій, що базувались на проповідуванні права на суб’єктивне бачення людиною світу, вчень, що дедалі більшу увагу звертали на психологію людини та на екзистенціальну проблематику людського буття. Такі течії та вчення мали виразний суб’єктивно-ідеалістичний характер, а їх загальна спрямованість була глибоко гуманістичною.

Разом з тим, тогочасне європейське суспільство в переважній своїй більшості було виховане на засадах традиційного реалізму, що заважало йому адекватно сприйняти назрілі новації імпресіоністів. Пропаговане імпресіоністами право митця на суб’єктивне бачення світу і небажання зв’язувати своє бачення предмета обов’язковими традиціоналістичними нормами видавались публіці та критиці нечу-ваною зухвалістю, бо ж заперечували наріжні і загальноприйняті у мистецтві категорії, як, наприклад, “малюнок, колір, виконання” (А. Вольф). Імпресіоністи були першими, хто відмовився від спроб залі розвивати традиційно реалістичні засоби відбиття і, натомість, запропонували дещо більше, ніж просто нові художні прийоми зображення, а саме — нове, виразно індивідуалізоване бачення об’єкта гворчості, що базувалось на принципово нових світоглядних заса-їах. Однією з наріжних засад нового, імпресіоністичного світоба-існня стало бажання митця викликати у читача сильне і неповторне зраження від зображуваного, збудити його творчу уяву, а відтак — зажання “дотворити” художню реальність, стати одним із співучасників творчого процесу її осягнення. Це бажання викликало появу з поетиці імпресіоністичної течії таких прийомів, як деяка недо-.іальованість, нечіткість зображення тощо.

Кінцівку першого підрозділу присвячено обгрунтуванню думки про те, що саме імпресіонізмові судилось стати першою з модерністських течій в світовій культурі і через де прийняти на себе найбільш чутливий удар з боку критики.

В другому підрозділі першого розділу подається огляд процесу поширення імпресіонізму в європейській культурі та в різних видах мистецтва. Відзначається, що найбільше поширення імпресіонізм знайшов у німецькому та австрійському живописі, театрі, музиці, в літературах Норвегії, Німеччини, Франції, Росії, України тощо.

Даті подається виклад авторового бачення причин виникнення літературного імпресіонізму в Україні. Дисертант обгрунтовує ідею, згідно з якою поява імпресіоністичного світобачення та початок формування імпресіоністичної естетики та поетики мали причиною не їх запозичення з інших європейських літератур, а, по-перше, були зумовлені всім ходом розвитку української культури, що завжди перебувала у руслі загальноєвропейських шукань, а по-друге, мали глибинну підоснову в барокковій літературі XVII-XVIII ст. Саме в барокковій добі слід, на думку дисертанта, шукати також і корені філософського світосприйняття, що було характерним саме для українського прозового імпресіонізму і мало виразну гуманістичну спрямованість.

Завершує перший розділ дослідження подання стислої періодизації етапів розвитку українського прозового імпресіонізму та короткої характеристики особливостей кожного з цих етапів: передім-пресіонізм (кінець 1880-х — середина 1890-х p.p.), ранній імпресіонізм (середина 1890-х — кінець 1910-х p.p.), зрілий імпресіонізм (1920-ті p.p.), період розгрому імпресіонізму (перша половина 1930-х p.p.).

Другий розділ дисертації має назву “Передімпресіонізм та ранній прозовий імпресіонізм”. Метою даного розділу є подання характеристики основних закономірностей, прикметних рис та специфіки двох перших етапів розвитку прозового імпресіонізму, здійсненні системного аналізу форм вияву імпресіоністичної поетики. У даному розділі подається також аналіз змін імпресіоністичного світобачення та удосконалення і усталення форм імпресіоністичної поетики на матеріалі українського літературного передімпрссіонізму ті раннього прозового імпресіонізму. Відзначається: якщо етап пе редімпресіонізму був позначений певною стильовою еклектикою мав ще багато рис, успадкованих від реалізму, то ранній прозовій імпресіонізм вже позначається сформованістю, в основному, н< лише власних світоглядних засад, але й принципів відбити

дійсності. Деякі з цих принципів були відкриті вже як власне літературні. Крім того, прикметною відмінністю лсрсдімпресіонізму від раннього прозового імпресіонізму стала поява в останньому постаті митця, в чиїй творчості імпресіоністичне світобачення і поетика знайшли своє повне виявлення. Таким митцем став для української літератури Михайло Коцюбинський.

Особливістю даного розділу можна вважати також авторський розподіл раннього прозового імпресіонізму за трьома основними лініями розвитку. Жанрове розмаїття, яке є характерною ознакою імпресіоністичної течії, за своєю світоглядною, тематичною, естетичною спрямованістю розподіляється нами на три основні різновиди. Цими трьома різновидами є імпресіоністична психологічна проза, ліро-імпресіоністична оповідь та імпресіоністична проза “потоку свідомості

В центрі увага імпресіоністичної психологічної прози раннього леріоду знаходиться особливий, нетрадиційно змальований і вирішений психологічний конфлікт, який мусить викликати у читача яскраве враження. Імпресіоністична психологічна проза, як і літературний імпресіонізм загалом, від самого свого початку мала широкий діапазон жанрових різновидів, здебільшого малої епічної форми. Найбільш характерними для цього спрямування були новела, “образок”, етюд, ескіз, акварель тощо. Така форма дозволяла авторові в гранично концентрованому вигляді подати перебіг основних подій, при чому ви будова сюжетних ліній часто була не традиційною, а підпорядковувалась головній меті — створенню у читача сильного враження від психологічного за своїм змістом конфлікту. Треба відзначити, що образність, тропи, яскрава колористика і звукопис були притаманні цій формі прозового імпресіонізму меншою мірою, ніж іншим, і не відігравали визначальної ро п' в поетиці імпресіоністичної психологічної прози, а лише допомагали митцеві створити особливу атмосферу твору, краще передати за допомогою деталей специфічність характерів і ситуацій. Навіть характерні для реалізму соціально-психологічні конфлікти здобували в творчості лисьменників-імпресіоністів абсолютно новаторську інтерпретацію.

Саме таке новаторське, глибоко психологічне прочитання імпресіоністом традиційного для української літератури сюжету знаходимо в результаті аналізу “образка” М. Коцюбинського “Помстився”. Треба зауважити, що протягом всього існування імпресіоністичної психологічної прози вона 63'ла найпоширенішою з усіх трьох [зиділених нами жанрових груп. В період раннього прозового

імпресіонізму її репрезентують твори М. Коцюбинського, В. Стефа-ника, М. Яцківа, О. Кобилянської.

До другого жанрового спрямування імпресіоністичної прози на ранньому етапі розвитку течії автор дисертації відносить ліро-імпресіопісттпу оповідь. Вона характеризується найбільшою наближеністю до поетичного і навіть малярського імпресіонізму за своїми естетичними принципами та засобами зображення. Ліро-імпресіо-ністична оповідь базується на принципі передачі власного враження письменника від оточуючої дійсності, концентрації уваги на йото спостереженнях, особистих переживаннях, що часто виявляються через асоціації з явищами та станами природи, у формі ліричних роздумів, мрій, снів тощо. Основну увагу в таких творах митець звертає на показ внутрішніх станів героя-оповідача, його самоаналіз та на аналіз власних вражень від світу. Суб’єктивне бачення світу тут є найбільш абсолютизованим, порівняно з іншими спрямуваннями розвитку імпресіоністичної прози. Митець концентрує увагу на кожній деталі, кожній миттєвості буття, намагається надати їй особливого звучання, а також звернути увагу читача на її неповторність. І хоча це загальноімпресіоністичніш естетичний принцип, та саме в ліро-імпресіоністичній оповіді він набуває особливого звучання через посилену уваїу до мало не малярського відбиття дійсності шляхом передачі різнобарвності пейзажів, великої гам и кольорів, витонченості описів, а також майстерного звукопису, ритмомелодійності, музичності прозового тексту.

Найпоширенішими жанровими різновидами ліро-імпресіо-ністичиої оповіді були акварель, замальовка, ескіз, “картка з щоденника”. Вагому роль у створенні ліро-імпресіоністичної оповіді і у формуванні її естетичних та поетичних принципів на ранньому етапі відіграли творчі здобутки М. Коцюбинського, М. Яцківа,

О. Кобилянської. На доказ наших міркувань про природу ліро-шпресіоністичної оповіді ми подаємо аналіз “картки з щоденника” М. Коцюбинського “На крилах пісні”.

До третього жанрового спрямування ми відносимо імпресіоністичну прозу “потоку свідомості”, що здобула своє найбільше поширення саме в період раннього прозового імпресіонізму. Її особливості виявилися у жанрових різновидах етюду, новели, ескізу. Форма “потоку свідомості” характеризувалась оповідуванням від першої особи, що надавало розповіді підкреслено інтимізованого характеру, концентрацією увалі на гранично загостреному психологічном> конфлікті, який відбувається, здебільшого, в свідомості головногс героя, часто між його свідомими та підсвідомими бажаннями

Конфлікт у цьому спрямуванні імпресіоністичної прози вражає самою своєю сутністю, бо метою автора тут, як і колись в барокко-віі'і проповіді, виступає бажання “вдарити по розуму або почуттю” (Д. Ч(іжевський) читача і шляхом деякої “сенсаційності” міцно закарбувати в його свідомості певне враження, що є носієм авторової ідеї.

Можливо, саме через таку увагу до змісту твору проза “потоку свідомості” є порівняно аскетичною за формою. їй менше, ніж іншим виділеним нами спрямуванням, властиві такі ознаки імпресіоністичного письма, як барвистість, майстерна гра кольорами, вишуканий звукопис, ритмомелодійний пошук тощо. Прозу “потоку свідомості” швидше можна назвати лаконічною, її мова є яскравою і виразною, але, водночас, гранично стислою, густою. Велика увага приділяється деталі, яка часто виступає ключем до розшифрування сутності характеру або конфлікту. Водночас оповідь є виразно суб’єктивною, ми бачимо описувані події лише очима героя-оповідача. Імпресіоністичну прозу “потоку свідомості” в досліджуваний період творили М. Коцюбинський та В. Стефаник. Ми розглядаємо основні закономірності розвитку імпресіоністичної прози “потоку свідомості” на прикладі етюду М. Коцюбинського “Невідомий”.

Третій розділ дисертації має назву “Імпресіонізм в українській літературі 1920-х років”. Він містить загальну характеристику специфіки історико-культурного контексту доби Розстріляного Відродження та своєрідності імпресіоністичного світогляду і естетики в даний період. Дисертант визначає цей період як зрілий етап розвитку течії. В розділі констатується, що 1920-ті роки були позначені істотними змінами в тематиці та проблематиці течії. Внаслідок значних соціальних подій (революції, громадянської війни, розбудови й руйнування української державності) в психології українців відбулись зміни, які не могли не привернути увагу творців імпресіоністичної психологічної прози. Постать українця у вирі цих історичних випробувань, а також в епоху становлення радянської влади, аналіз його соціально-психологічного становища обирають :обі імпресіоністи головним об’єктом уваги.

Проблема взаємовідносин людини з історичною дійсністю, конфлікт між націонатьною психологією, морально-етичними засадами українства, з одного боку, та дійсністю різноманітних терорів

експропріацій, з іншого, — на тлі такої дійсності спричиненні! їею конфлікт в родині або в свідомості героя між національною Тманістичною мораллю та нав’язаною йому ідеологією вирішується

в психологічній імпресіоністичнії! прозі на базі традицій української бароккової філософії (К. Транквіліон Стравровецький, Г. Сковорода) та на основі внутрішньо пов’язаної з нею екзистенціальної філософії.

Саме тому дисертант вважає провідними проблемами психологічної імпресіоністичної прози даного періоду проблеми свободи вибору, самотності, роздвоєння особистості, відчуження героя від власної соціальної функції, хворобливої трансформації його психології під впливом зовнішніх чинників тощо. Така проблематика є вже екзистенціальною, хоча й вирішується в світоглядній та естетичній системі імпресіонізму.

Новим героєм, який з’явився в імпресіоністичній психологічній прозі даного періоду, є український повстанець — свідомий борець проти жорстокості та нелюдського ставлення до національної і загальнолюдської честі і гідності українців, проти грабунку їх владою. Образ повстанця подається українськими імпресіоністами даного періоду неодномірно, суперечливо, але завжди з розумінням його внутрішнього стану, причин конфлікту між ним і дійсністю, між ним і владою. Імпресіоністи 1920-х років вдало показують, що лише крайні обставини могли примусити українців взятись до зброї задля оборони своєї людської та національної честі й гідності.

Іншим героєм імпресіоністичної психологічної прози в 1920-ті роки стає український інтелігент, який чітко усвідомлює свою внутрішню світоглядну відчуженість від оточуючої його реальності. Він не бореться з нею, а лише страждає від неї, добре усвідомлюючи власну безсилість, страждає від відчуття власної ідейної вини за ті соціальні струси, що їх переживає його народ. Такий тип українця яскраво відтворили в період зрілого прозового імпресіонізму М. [вченім, М. Хвильовий, Г. Косинка.

В притаманній імпресіоністичному світобаченню манері імпресіоніста подають яскравий опис конфлікту, щоразу утримуючись від відвертого висловлювання власної позиції, даючи змогу читачеві зрозуміти її самому. В поетиці імпресіоністичної течії аналізованого періоду виразно простежується злиття двох визначених нами в ранньому прозовому імпресіонізмі спрямувань розвитку психологічної імпресіоністичної новели та прози “потоку свідомості” в одне — психологічну імпресіоністичну прозу. Це спрямування синтезувало сповідувальність, лаконізм, граничну відвертість оповіді прози ‘•потоку свідомості” з поглибленим психологізмом, аналізом внутрішніх станів героя, незвичності їх виявів, мотивації його вчинків, що було притаманним психологічній імпресіоністичній новелі ран-

нього періоду. Саме в межах цього спрямування були створені кращі здобутки імпресіоністичної прозової течії 1920-х років.

Варто також відмітити, що, порівняно з періодом раннього прозового імпресіонізму, жанровий діапазон імпресіоністичної психологічної прози помітно звузився. В зрілому прозовому імпресіонізмі як домінуюча усталюється форма новели. Саме взірці імпресіоністичної психологічної новели подають творці зрілого імпресіонізму, що заявили про себе якраз в даний період.

Іншою, але менш поширеною формою вияву імпресіоністичної психологічної прози стала в 1920-ті роки форма імпресіоністичного психологічного роману. Еволюцію цієї форми від початку періоду до його завершення дисертант аналізує на прикладах “Блакитного роману” Г. Михайличенка та роману М. Івченка “Робітні сили”.

Творцями імпресіоністичної психологічної прози в період зрілого прозового імпресіонізму стали М. Хвильовий, Г. Михайличенко, Г. Косинка, М. Івченко, І. Сенченко, О. Копиленко, А. Головко. Особливості поетики імпресіоністичної психологічної прози дисертант аналізує на прикладах творчості Г. Михайличенка та М. Івченка.

Ліро-імпресіоністична оповідь здобула в 1920-ті роки в українській літературі досип, цікаве виявлення. Якщо імпресіоністична психологічна проза не змогла обійти увагою трагедію особистості у вирі соціальних потрясінь, то в ліро-імпресіоністичній прозі згаданого періоду ми спостерігаємо зворотну тенденцію. Ця тенденція позначена крайньою суб’єктивізацією оповіді, граничною концентрацією увага письменника на вигаданій реальності, а головне — ви будовою на базі імпресіоністичної естетики та національної міфології новаторської поетики модерністського імпресіоністичного міфу.

Світ такого міфу є синтезом народно-поетичної міфологічної основи та її імпресіоністичної інтерпретації, де химерно сплітаються стародавня міфопоетична реальність та її дотворення імпресіоністичним автором XX ст. Чистий естетизм, вільний від будь-якої опори на реальність, покладено в основу ліро-імпресіоністичної оповіді иа зрілому етапі розвитку течії. Особливістю розвитку цього спрямування в 1920-ті роки було те, що ліро-імпресіоністична оповідь розвивалась все більше не на теренах України, а в діаспорі, що може поясниш таку включеність її у процес модерністських шукань нової літературної естетики і деяку віддаленість від показу та вирішення в гворах соціальних проблем. Найбільш адекватне своє виявлення здобула ліро-імпресіоністична оповідь у творчості письменниці

української діаспори Наталени Королевої, зокрема у її збірці новел “Легенди старокиївські”.

Четвертий розділ дослідження має назву “Розгром українського літературного імпресіонізму”. Мова в ньому йде про етап насильницького придушення імпресіоністичного світогляду та поетики, який почався в кінці 1920-х років і тривав до кінця першої половини 1930-х років. В розділі подається аналіз причин боротьби, шо її розпочала влада та спрямовувана нею критика проти імпресіоністичного світогляду та естетики. Дисертант визначає, що основними причинами теоретичного розгрому та організаційного придушення українського прозового імпресіонізму стали рух радянської держави та пануючої в ній ідеології до деіндивідуалізації людської особистості, принесення суб’єктивного бачення світу в жертву колективізму, виведення ідей етатизму та русифікації на одне з чільних місць в радянській ідеології.

Ці чинники не могли не спричинити розгрому українського прозового імпресіонізму як течії, світоглядні засади якої базувались на принципах суб’єктивно-індивідуалістичного зображення світу, та такої, що мала виразне національне забарвлення. Крім того, на думку автора дисертації, при аналізі причин заборони прозового імпресіонізму слід враховувати історичний контекст, який свідчить про те, що саме в зазначений період Сталін розпочав геноцид проти українського народу, а особливо, проти його найбільш національно свідомих верств — селян та інтелігенції.

Важливою передумовою придушення прозового імпресіонізму стала потреба утвердити єдиний для всіх радянських письменників метод соціалістичного реалізму.

У цьому розділі аналізується також хронологія переслідування імпресіоністів та поступової заборони імпресіоністичної течії на прикладі статей Я. Савченка і С. Щупака. На матеріалі творчості одного з провідних майстрів українського прозового імпресіонізму Олександра Копиленка показано, як під тиском обставин здійснювалось неприродне переродження, точніше — вимушений перехід від імпресіонізму до соцреалізму. Приділено також увагу періоду після придушення імпресіоністичної течії — добі повної заборони імпресіонізму. Ця доба “випаленої смути” тривала для імпресіоністичних творів до початку періоду “відлиги”. Саме в добу “відлиги” твори та постаті деяких творців імпресіоністичної прози було реабілітовано, але, на догоду догмам соціалістичного реалізму, лише як реалістичні. Про реабілітацію імпресіоністичного світогля-

ду та естетики як таких мова вестись тоді не могла, бо вони, як ми вже зазначали, перебували на протилежних від соцреалізму засадах.

Помітною спробою відродження імпресіоністичного світогляду та поетики дисертант вважає новаторські експерименти українського “поетичного кіно”, доба розквіту якого припала на 1960-ті роки. Саме у фільмах, знятих за мотивами творів М. Коцюбинського (“Тіні забутих предків” С. Параджанова), В. Стефаника (“Камінний хрест” Л. Осики), та в деяких фільмах Ю. Ілленка можна спостерігати намагання авторів звернутись до імпресіоністичних засобів розкриття психології героя або застосувати в своїх стрічках імпресіоністичні засоби змалювання пейзажу, використати барвистість, звукопис, ритмомелодику тощо. Та в цих творах імпресіоністична поетика виявляється лише на рівні окремих елементів.

ОСНОВНІ висновки

При дослідженні українського літературного імпресіонізму 18901930-х років виявлено, що: '

1. Імпресіонізм слід вважати хронологічно першою течією в межах модернізму як літературного напряму. Саме цим пояснюється контрадикторність імпресіонізму реалізмові.

2. Український літературний імпресіонізм не лише був не-

від’ємною частиною європейського модернізму, але й грунтувався на глибинних підвалинах української бароккової філософії та естетики. ■

3. В розвитку українського літературного імпресіонізму можна виокремити такі етапи: 1) передімпресіонізм (кінець 1880-х — середина 1890-х p.p.); 2) ранній імпресіонізм (середина 1890-х — кінець 1910-х p.p.); 3) зрілий імпресіонізм (1920-ті p.p.); 4) період розгрому імпресіонізму (перша половіша 1930-х p.p.).

4. Для періоду псрсдімпресіонізму було властиве формування естетики і поетики імпресіоністичної прози. В цей же період були закладені основи імпресіоністичного світобачення.

5. Для раннього прозового імпресіонізму було характерне остаточне усталення світоглядних засад, оформлення естетики та поетики течії, основних жанрових різновидів імпресіоністичної прози.

6. Для зрілого прозового імпресіонізму були характерні сполучення форм прози “потоку свідомості” та імпресіоністичної психологічної новели в одному жанровому спрямуванні — психологічній

імпресіоністичній прозі. Також характерною ознакою даного періоду стало розширення тематичного кола імпресіоністичної прози, увага до постаті українського повс.л-шя, змалювання ного як цілком ек-зистенційної особистості. Основшш здобутком ліро-імп ре сі оя і с -тичного спрямування можна вважати створення особливої форми українського імпресіоністичного міфу.

7. Етап розгрому українського прозового імпресіонізму був тісно пов’язаний з,історичною ситуацією в СРСР, з посиленням боротьби держави з індивідуалістичним світобаченням модерністських течій. Іншою причиною розгрому українського імпресіонізму стала його виразна національна забарвленість, симпатія до власного народу, яка в 1930-ті роки була неодноразово затаврована як вияв буржуазного націоналізму.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Екзистенціальна проблематика імпресіоністичної новелістики Миколи Хвильового // Історико-літературний журнал. — Одеса,

1996. - № 2. - С. 47-50. '

2. Співвідношення авторового “я” та “я” головного героя в ранній імпресіоністичній новелістиці М. Хвильового // Молода нація. - 1997. - № 5. - С. 22-2.8.

3. Українська імпресіоністична проза 1920-х років у висвітленні тогочасної критики // Історико-літературний журнал. — Одеса,

1997. - № 3. - С. 126-132.

4. Психологія бунту в імпресіоністичній прозі 1920-х років //

Проблеми сучасного літературознавства. Віт. 1. — Одеса: Маяк, 1997. - С. 157-167. , '

5. Традиції і новаторство ранньої імпресіоністичної новелістики Михайла Івченка // Проблеми сучасного літературознавства. — Вип. 2. — Одеса: Маяк, 1998. — С. 148-158.

6. Співвідношення ліричного, епічного та драматичного начал в українській імпресіоністичній прозі 1920-х років // Роди і жанри літератури. Збірник праць за матеріалами міжвуз. конференції, присвяченої пам’яті професора Г. А. В’язовського. — Одеса, 1997. —

С. 192-196.

7. Деякі проблеми теоретичного переосмислення сучасної модерністської естетики // Критерії естетичної вартості художнього тексту. Тези доповідей міжвузівської наукової конференції. 22-24 вересня 1996 р. — Львів, 1996. — С. 63-67.

АНОТАЦІЯ

Ямчук П. М. Імпресіонізм в українській прозі 1890-1930 років. — Рукопис. .

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література. — Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова, Одеса, 1998.

У дисертації досліджується український прозовий імпресіонізм як цілісне літературне явище від появи його в українській літературі і до організаційного розгрому. В роботі обгрунтовано періодизацію розвитку українського літературного імпресіонізму. Автор подає характеристику та аналіз світоглядних, естетичних та художніх особливостей кожного з періодів, звертає увагу на взаємозв’язок прозового імпресіонізму з історико-культурним контекстом.

Ключові слова: імпресіонізм, проза, період, естетика, психологізм, світогляд.

АННОТАЦИЯ

Ямчук П. Н. Импрессионизм в украинской прозе 1890-1930-х годов. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. — Одесский государственный университет им. И. И. Мечникова, Одесса, 1998.

В диссертации исследуется украинская импрессионистическая проза как целостное литературное явление от момента его появления в украинской литературе и до организационного разгрома. В работе обоснована периодизация развития украинской импрессионистической прозы. Автор представляет характеристику и анализ мировоззренческих, эстетических и художественных особенностей каждого периода, обращает внимание на взаимосвязь импрессионистической прозы с историко-культурным контекстом.

Ключевые слова: импрессионизм, проза, период, эстетика, психологизм, мировоззрение.

SUMMARY

Yamchuck P. M. hnprassionism in Ukrainian prose of 1890-1930 years. — Manuscript.

Thesis for a Candidate degree by speciality 10.01.01. — Ukrainian literature. — Odessa Mechnikov State University. — Odessa, 1998.

The dissertation deals with the investigation of Ukrainian prose impressionism as an integral literary phenomenon from the time of its appearance in Ukrainian literature till its complete defeat. The paper suggests grounds for periodization of the development of Ukrainian literary impressionism. The author gives descriptional analysis of ideological, aesthetic and artistic features and peculiarities of each of the periods, and points to the connection of prose impressionism with historical-cultural context.

Key words: impressionism, prose, period, aesthetics, psychologism, ideology.