автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.08
диссертация на тему: Интенсиональный мир поэзии Лины Костенко.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Интенсиональный мир поэзии Лины Костенко."

На правах рукопису

Коляда Тетяна Федорівна

Інтенсіональний світ поезії Ліни Костенко

Спеціальність -10.01.06 - теорія літератури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацією є рукопис. -

Робота виконана на кафедрі українознавства Одеської ,дер? ної академії харчових технологій.

Науковий керівник : доктор філологічних наук, професор

БАНКОВСЬКА Ніна Павлівна

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук

ПАВЛИЧКО Соломія Дмитрівна кандидат філологічних наук • ЯРОВИЙ Олександр Степанович

Провідна організація : Український державний педагогічний

університет імені М.П.Драгоманова

Захист дисертації відбудеться "3 ” грудня 1996 року на засіданні спеціалізованої ради Д 0ЮІ2Й, по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка в конференцзалі за адресою: 252017, Київ-І7, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією кожна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимир-ська, 58). '

» Автореферат розісланий " <£ 11 листопада 1996 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент

Л.Ф. Дунаев

- з -

Поезія гдаальної української поетеси, лауреата Державної премії УРСР ім.Т.Г.Шевченка та лауреата Літературної премії ім.Франческо Петрарки Ліни Костенко відома далеко за межами нашої Батьківщини. Американський літературознавець Джордж Луцький назвав її "царицею поезії в Україні". Її творчість викликав до себе величезний інтерес, проте їй досі не приділено достатньої літературознавчої уваги. Сьогодні існують лише дві грунтовні роботи: в Україні -монографія В.С.Брюховецького та в Австралії - докторська дисертація Г.Кошарської, керівника славістичного відділу університету ім.Макворі, дочки відомого письменника Дмитра Нитченка. За останні роки з’явилося близько ЗО журнальних і газетних статей, присвячених в основному питанням поетики Ліни Костенко. Можна твердити, що наукове дослідження творчості Ліни Костенко лише починається. Бракує грунтовних аналітичних розвідок ідіостилю та концептуального виміру творів поета. Такий стан ніякою мірою не відповідає питомій вазі творчої особистості Ліни Костенко у вітчизняній літературі й культурі. Як ніякий сьогодні інший, поетичний доробок Ліни Костенко вартий того, щоби поцінувати його належним чином і визначити його місце в сучасній українській літературі і навіть у ширшому часовому континуумі. ■

Поезія Ліни Костенко нині досягла такої художньої зрілості й філософської та ідеологічної визначеності, ідо, безумовно, потребує

розгляду з різних теоретичних васал. У пропонованій дисертації________

обрано один з аспектів такого розгляду - аналіз поетичного світу Ліни Костенко в його духовно-семіотичному вимірі.

Предметом дослідження є поетичні твори Ліни Костенко як явище інтенсіонального, можливого світу семантики, як створіння іншенсі-ональної індивідуально-художньої мови митця. Обгрунтуванням вибору

названої теми є те, ідо поняття інтенсіоналу та інтенсіонального поступово набувають категоріальної значимості, що простежується у спорадичних звертаннях до цього предмета різних авторів. Але названі поняття, будучи прийнятими у вітчизняному мовознавстві, не дістали, проте, розповсюдження в нашому літератузнавстві. Сьогодні немає жодної розвідки, яка б трактувала конкретне літературне явище з позицій інтенсіональності як особливого стану художнього об’єкта та художньої свідомості. У вітчизняному літературознавстві цей предмет перебуває в стані невизначеності. 6 спроби зблизити дослідження мови й літератури, знайти спільну одиницю знакового характеру, котра б уміщала в себе єдність мови й літератури. Ми вважаємо такою одиницею ІНТЕНСІОНАЛ, і отже, сподіваємось, що такий підхід дозволить глибше осягнути естетичну специфіку мовного мистецтва, не покидаючи грунту його матерії - мовного знака - і водночас прилучаючись до нескінченного розмаїття закодованих у ньому духовних смислів..

Мета дослідження полягає в застосуванні до аналізу художніх текстів лінгвістичного поняття інтенсіоналу, який, згідно з зарубіжними його науковими концепціями, прокладає шлях до осягнення інтенсіонального, тобто можливого, віртуального світу письменника, створеного його індивідуальною інтенсіональною мовою. Цей шлях ми вважаємо найліпшим для вертикального прочитання текстів такого унікального майстра, як Ліна Костенко, та окреслення загальних контурів її інтенсіонального світу. Крім того, пропонуючи своє розуміння інтенсіоналу в його застосуванні до художньої літератури, ми сподіваємось, що введення його до літературознавчого активу в статусі категорії допоможе, по-перше, дещо оновити принципи літературознавчого аналізу, які вочевидь застаріли і не спроможні на-

далі давати належну наукову оцінку незвичній стилістиці та нерідко несподіваному змісту новітніх художніх творів; по-друге, проникнути в інтенцію письменника, увійти в кою його сигніфікативних і фасцинаційних утворень; по-трете, частково заповнити прогалини, що існують у сфері теоретичного осмислення художнього доробку Ліни Костенко. >

Наукова новизна роботи полягає в тому, ідо вперше об’єктом теоретичного дослідження стає творчість видатного майстра українського поетичного слова Ліни Костенко. Вперше в українському літературознавстві вводяться в науковий обіг поняття інтенсіоналу та ін-тенсіонального світу і застосовуються у теоретичних міркуваннях і практичному літературознавчому аналізі художнього тексту.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з відповідних питань філософії, естетики, літературознавства, мовознавства: Аристотеля, П.Флоренського, М.Хайдеггера, Р.Карнапа, Е.Гуссерля, Я.Голосовке-ра, Хосе Ортеги-і-Гассета, М.Костомарова, Р.Інгардена, В.Франкла, С.Кримського, Ю.Борєва, Ю.Лотмана, Т.Дрідзе, О.Леонтьєва, Ч.Моррі-са, Р.Варта, І.Фізера, О.Забужко, 0.Потебні, О.Веселовського, Ф.Буслаєва, Е.Бенвеніста, В.Звєгінцева, Ю.Степанова, М.Бахтіна,

О.Пека, М.ЗКулинського, Є.Маланюка, Є.Мєлєтинського, Г.Грабовича, Ю.Шереха, Д.Антоновича, М.Ігнатенка, А.Макарова, В.Моренця. Праці українських вчених ми прагнемо використовувати якнайширше, по-перше, з метою "введення українського інтелектуального потенціалу в... науковий обіг" (І.Дзюба), а по-друге, тому, що українська проблематика в нових умовах її розробки потребує необхідних знань, якими не володіють ні зарубіжні вчені, ні російські, виховані в традиціях нехтування національними культурами. Крім того, для фі-

лологічного аналізу неабияке значення має витончене відчуття національної специфіки, а також те, що І.Дзюба назвав усіма природними національними сентиментами та відчуттям кореня .

Практичне значення роботи полягає в можливості її використання при складанні лекційних курсів теорії літератури, історії української літератури та історії вітчизняної культури, при розробленні спецкурсів і спецсемінарів з сучасної .укрзнськбі яоезії, написанні дисертацій, дипломних і курсових робіт, при створенні посібників для вчителів і студентів вищих навчальних закладів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри українознавства та Гуманітарної ради Одеської державної академії харчових технологій. Окремі положення дисертації викладені у виступах на Міжнародній та Всеукраїнських науково-методичних конференціях, зокрема на Четвертій міжнародній конференції "Язык и культура" (Киев,1996), на Всеукраїнських науково-методичних конференціях "Функціонування української культури та мови в .умовах регіонів України з багатонаціональним складом населення" (Одеса,1993), "Вищі учбові заклади України і проблеми розвитку міжнародних зв’язків" (Одеса,1994), "Пятьдесят шестая научная конференция" (Одеса, 1996); на літературно-тематичних вечорах, зокрема на вечорі, присвяченому 65-річчю від дня народження Ліни Костенко в циклі заходів "Література українського Відродження" на базі Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки, спільно з Одеським відділенням Спілки письменників України та кафедри українознавства Південного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського; на фестивалі української книги, присвяченому 5-ій річниці Незалежності України, згідно з планом Управління культури Одеської обладміністра1 ції; на вечорі, присвяченому творчості Ліни Костенко, на базі

одеської школи-гімназії N 6.

З теми дисертації опубліковано 8 статей.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями досліджен ня і складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і бібліог рафії.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, формулюються мет і завдання роботи, визначаються наукова новизна й практичне викс ристаня результатів дослідження, проводиться огляд літератури питань творчості Л.Костенко.

У І розділі - "Інтенсіонал - алгоритм поезії" - визначаєтьс методологія дослідження, яка, на наш погляд, у найбільшій мі{ відповідає сучасним уявленням про художній твір. Це - аналіз поє тичних текстів з позицій нетрадиційного літературознавства, тобі як коммунікативниг актів При цьому спираємось на визначення тексг Т.Дрідзе, згідно з яким текст є певна система комунікативних ел< ментів, функціонально об’єднаних у єдину ієрархічну семанті ко-смислову структуру спільною концепцією або задумом (комунік; тивною інтенцією) .

Філософські праці, до котрих ми звертаємось у перебігу до< лідження, об'єднує та обставина, що на порозі третього тисячоліт' 'матеріалізм’(у його потрактуванні марксизмом) остаточно втраті філософську підтримку, а раціоналістичний причинно-наслідковий р< алізм - естетичну перспективу. Паралельно з цим, ірраціональні ві токи художнього мислення та підсвідомий характер перлокутивних мі ханізмів мистецтва завоювали наукову довіру й почали переміщати

зі сфери есеїстики у штивні лабораторії вітчизняного літературознавства. ■

Покладаючи в підвалини наших теоретичних міркувань поняття інтенсії, інтенсіоналу, інтенсіонального світу, ми виходимо з того, що адаптація лінгвістичних категорій до естетичних в нагальним і науково плідним методом на нинішньому етапі розвитку наукового знання. У відповідності до цього враховуємо семіотичну природу інтенсіоналу - поряд із філософсько-естетичним його наповненням. Спираємось також на думку видатного лінгвіста Е.Венвеніста, котрий твердить, що мовець в момент мовлення привласнює собі всю мову, накладаючи на неї координати того часу, коли він говорить, і того місця, де він говорить, та примушує слухача прийняти ці координати та пристосуватись до них . І це є запорукою перлокутивності інтенсії даної творчої індивідуальності.

Співвіднесеність феномену інтенсіоналу, інтенсіонального зі сферою мистецтва стала можливою тепер, коли наукова думка звільнилась від кайданів філософського монізму і надмірного соціологізму, і відтак поняття інтенсіоналу виявило притаманну йому світоглядну глибину й широкий естетичний зміст.

Оскільки у вітчизняному літературознавстві зустрічаємо лише поодинокі і досить невизначені згадування про інтенсіонал, то складається враження, що ця проблема в уявленні наших учених ще не вийшла за межі логіки й теорії мови і не усвідомлена її плідність у галузі художнього мовного мистецтва.

Інтенсіонал - поняття, що виникло в надрах семіотики (семіо-логії) і походить від слова "інтенсія" (або інтенція), що означає, намір, внутрішню напругу, втілення вольового імпульсу. В нашому дослідженні ми використовуємо обидва терміни: динамічний процесу-

альний термін "інтенсія" і статичний результативний - "інтенсіо-нал". На наш погляд, в категорії інтенсіоналу в його літературознавчому розумінні сплелося декілька супутних проблем, причетних до теорії семіотики й герменевтики. Відповідно до цього наша розвідка рухається по кількох суміжних лініях: визначення поняттєвого боку інтенсіоналу, потім його мовознавчого плану і врешті - літературознавчого наповнення на конкретному літературному матеріалі.

Як вже зазначалося, ми не м асш нехтувати лінгвістичними витоками поняття інтенсіоналу, котрі зобов’язують нас побудувати доказову кореляцію між його суто мовним та художнім вимірами. В цьому плані відзначаємо, що поняття інтенсіоналу пов’язане з пропо-зиціональними настановами (Н.Д.Арутюнова), і відтак наш літературознавчий інтенсіонал містить у згорнутому вигляді такі функціонально-семантичні відношення, як вважати, стверджувати, здаватись, вірити, уявляти тощо. У віршах досліджуваної нами поетеси реальність і вписується в ці модальності, маючи своїм джерелом художню інтенсію. ■

У розділі приділено належне місце історії виникнення й застосування термінів "інтенсіонал", "інтенсіональний", а також тому •змісту, котрий у них укладається. Світова філософська думка, починаючи від Аристотеля, поступово наближалась до вироблення цього поняття і вже в середні віки використовувала його у своєрідному вигляді. Концепція інтенсіонального отримала свій розвиток завдяки зарубіжним філософам і психологам нових часів, починаючи від винахідника терміна "інтенсіонал" Ф.Брентано і далі в працях В.Гум-больдта, 0.Потебні, Е.Гуссерля, Хосе Ортеги-і-Гассета, В.Франкла, Р.Інгардена, І.Фізера, праці яких або не мали доступу в радянське літературознавство, або через ярлик "буржуазності" не одержували

визнання. Нині існують усі підстави ввести поняття інтенсіоналу до теоретичного активу українського літературознавства і цим значно поглибити наукові уявлення, оновити науковий реквізіт і довести плідність цього поняття у застосуванні до конкретного літературознавчого аналізу художніх творів. Втіленням цієї ідеї і є наша спроба розвинути поняття інтенсіональної мови стосовно до поезії Ліни Костенко.

Нам близьке потрактування феномена інтенсіонального В.Гум-больдтом як "зусилля внутрішньої енергії", без чого мистецька форма залишається непояснюваною. У зв'язку з цим ми відкидаємо традиційне визначення акту художньої творчості як суб’єктивного відображення й відтворення об’єктивної дійсності й розуміємо під художньою творчістю творення віртуальної дійсності за власним образом і подобою, тобто, за словами Х.Ортеги-і-Гассета, "справжньої реальності", в яку людина вірить - на противагу від так званої "первозданної реальності", або "безглуздої й німої реальністі речей". Спираючись на твердження В.Франкла, що "інтенціональність щлехить до сутності людського буття" і тому є умовою пізнання, ми сподіваємось, що саме таким шляхом зуміємо збагнути конкретний інтенсіональний світ Ліни Костенко або її художню "індивідуальну дійсність" (Гегель).

Отже, двома причинами: з одного боку, чуттєвістю вербальної форми художнього створіння, а з другого,- суб’єктною його генезою і зумовлене пропонуване нами розуміння інтенсіоналу як алгоритму художньої мови, як знакового вмістища поетичного смислу. Як одиниця художнього тексту, що акумулює визначальні риси інтенсіонального світу. Як ключ до розшифрування цього-тексту на всіх його семіотичних рівнях. Концепт, який у згорнутому вигляді містить авторсь-

кі модальності. І при цьому - не модерністський концепт, абстрагований від тепла й кольорів денотатів, а згусток відчутних форм і духовних актуалій. У нашій розвідці термін інтенсіональність ми вживаємо в розумінні індивідуально-генерованої естетичної інтен-сіі, вкладеної в художній твір.

У II розділі - "Віртуальна дійсність інтенсіонального світу"

- феномен інтенсіональності розглядається у її більш точному філософсько-естетичному сенсі як енергія творення можливого світу. Залучаючи до наших міркувань такі поняття, як "інтенція художньої спроможності" (О.Пек), "тотожність у майбутньому" (О.Пек), активна свідомість суб'єкта, котра конструює "життєві світи" (Е.Гуссерль), естетичний предмет "як семіотична даність", яка "очікує на наше доокреслення" (І.Фізер), поетичне моделювання можливих світів (Ю.Лазебник), ми формулюємо наше уявлення про можливість інтенсіонального світу таким чином. Інтенсіональні об'єкти формуються з елементів реальної дійсності, і в цьому полягає можливість їх буття, їхня, так би мовити, онтологічна перспектива. Але треба взяти до уваги ту тонку психологічну обставину, що інтенсіональний світ вже збувся в уяві читача завдяки його вірі в нього. Так, філософ Я.Е.Голосовкер стверджував, що творюване уявою створюється насправді і стверджується як буття. Таким чином, можливість виявляється певним пластом або рівнем реальності. Звідси &існотмо,що. в мистецтві переконання в існуванні можливого світу втрачає сенс, завдяки чому реальне й можливе зближуються, отримуючи статус сут-нісної необхідності. Так, наприклад, інтенсіональний світ Ліни Костенко - це одна з іпостасей українства, яка піддається й підлягає визначенню і включаєтся у його реальну концептуальну модель, оскільки стала частиною свідомості реципієнтів поезії Л.Костенко.

Тому некоректним було б питати, якою мірою створений Ліною Костенко інтенсіональний світ накладається на так звану реальну дійсність. Художня можливість не збігається з реальністю і не протистоїть їй. Ці категорії просто перебувають у різних вимірах буття. Уся денотативна плоть, емотивні сягання та інтелігибельний дух інтенсіонального світу Ліни Костенко, вкладені в універсальний код

- мову, утворюють ту незаперечну в своїй очевідності духовну реальність, яку новітня філософія визнає субстанціально рівнозначною матеріальній реальності.

У III розділі - "Позамовні смисли" - аналізуються деякі смис-лозмістовні лінії поезії Ліни Костенко, втілені у вербально-знакових структурах.

Ми свідомі того, що двоїста природа мови ховав в собі певні складнощі, які виявляються при спробі виділити її зображально-чуттєвий бік, котрий при обмежених формах вбирає в себе незчисленне розмаїття смислів. У цьому випадку саме звертання до сигніфікату (який у Р.Карнапа дорівнює інтенсіоналу) словесного знака, тобто до його смислу допоможе нам зорієнтуватись у примхливій багатозначності поетичних образів, у які закодовано авторську інтенсію. Знаковий бік є вихідним моментом поетичного очарування Костенкових інтенсіоналів, і ми впродовж усього дослідження звертаємо на нього велику увагу. Відтак ми не можемо погодитись з тою недооцінкою духовно-виражальних можливостей знака, котра, за нашими спостереженнями, намітилась в науці; поняття знака помітно почало поступатись явищу висловлення, чим збіднюється суто зображальний ■ аспект художнього слова. В нашій роботі ми рядом прикладів з віршів Л.Костенко демонструєм надзвичайно богату інструментовку та колористичні можливості її поетичного слова.

Проте відомо: слово своїм значенням не вичерпуе авторської інтенсії, а відкриває уяві практично неосяжний семіотичний простір, який С.А.Васильєв називає "позамовними смислами". А це значить декодувати індивідуальні художні інтенсіонали, тобто зрозуміти митця. У цьому зв’язку ми стикаємось з неточністю художнього слова, з неповнотою втілення авторської інтенсії, а також з тою притаєністю деяких фрагментів текста, котру ми називаємо латентним текстом. Найвиразнішим прикладом такої акумуляції не збагнених уповні смислів є такі рядки Ліни Костенко:

Біля білої вежі

чорне дерево. Спи.

Позаяк художній текст, за висловом Р.Варта, є "відкритим", то читач має право домислювати його. Адже сама поетеса закликає: "Не ставте, не ставте, не ставте крапку над і"... Проте в цьому процесі домислювання ми убачаємо небезпеку повного відриву від авторської інтенсії і ставимо питання: що має обмежити нас у наших міркуваннях щодо сенсу даного художнього тексту? Певна річ, таке обмеження необхідне не для читача, а для дослідника-літературознавця, котрий переслідує мету збагнути інтенсіональний світ митця і для цього мав зберегти вірність духові його творчості. Ми прагнемо довести слушність наших міркувань, звертаючись до конкретних прикладів критики текстів Ліни Костенко іншими дослідниками (Г.Кошарсь-кою, Богданом Рубчаком, Є.Прісовським). А відповідь на поставлене нами вище запитання ми знаходимо на шляху до осягнення знакового боку поетичної мислі, будучи підтримані авторитетом Ч.Морріса, який застерігав: 'Ніхто не має боятися, що спостереження над зна-

ками уводить нас від речей. Навпаки, воно приведе нас до суті речей .

У зв'язку зі сказаним ми звертаємось до дискусійної проблеми кінечності чи безконечності можливих інтерпретацій художнього тексту. Наш погляд на це розходиться з твердженням І.Фізера про кінечність можливих інтерпретацій. Ми вважаємо, що у владі поета -генерувати практично нескінченні смисли, що долає знакову обмеженість мови. Але, як було вже сказано нами вище, дослідник має передусім відчувати специфіку інтенсіонального світу митця в тому випадку, коли хоче його зрозуміти. .

І тому наскрізним завданням нашого дослідження є спроби виявити, яка смислова аура обіймав поетичну мову Ліни Костенко. Головним знаряддям аналізу ми вважаємо сприйняття її творчості як систему суб'єктно-об'єктних зв’язків у їх індивідуально-конкретному варіанті. Проголошення такого принципу - осягнення Універсуму в особі найяскравіших Особистостей - ми знаходимо в працях Д.Віко, Ф.Шеллінга, Анрі Бергсона, Х.Ортеги-і-Гассета, М.Хайдеггера, П.Флоренського, О.М.Леонтьєва. Останній вважає усякий.інший принцип пізнання світу "аморальним". •

З метою пізнання концептуальної змістовності текстів Ліни Костенко ми проводимо аналіз тих їхніх художніх особливостей, які, на наш погляд, позначені характерними рисами особистості та світогляду поетеси. Це - безприкладна стислість, афористичність, фрагментарність, ряснота крапок і рідкість ком, повторюваність і музичність. Ці риси, як нам здається, свідчать про такі риси ідіостилю Л.Костенко: неабиякий, чоловічого гатунку, розум поетеси; надзвичайне багатство й напругу думки; своєрідну розірваність буття в її свідомості; елегійний склад душі; настійне, хоч і затаєне, прагнення гармонії буття, що ми вважаємо характерною рисою української естетичної думки. Осібно треба відзначити таку яскраву

особливість ментальності Ліни Костенко, як зачарованість національною давниною. Старожитності, сільській тиші, злагоді з неуш-кодженою природою, замилуванню простими одвічними справами селянина віддана душа поетеси. А сучасності - тільки розум інтелігента: Цінує розум вигуки прогресу,

Душа скарби прадавні стереже.

IV розділ - "Вежа самотності" - присвячений аналізові мотиву самотності, котрий видається нам помітною особливістю інтенсіонального світу Л.Костенко. Відчуття самотності, "Одинокості", як колись виразилась поетка, є як рисою її власної вдачі, так і глибинною схильністю української національної душі. Л.Костенко знайшла для неї карбовану метафору: "Вежа моєї самотності не оббита зсередини корком", котра, як завжди у цього поета, відкриває ще й простір для мислі.

Якщо розглядати творчість Костенко як суцільний текст, то спільна комунікативна.інтенсія, яка вибудовує семантико-смислову структуру її текстів, це - прагнення створити суверенний світ високих думок і заповітних почувань. Уникаємо вигідної для нашої поетеси паралелі зі славнозвісною "баштою" Вяч.Іванова, оскільки значно змістовнішою вважаємо міфологічну закоріненість образу башти (вежі) у поетичну підсвідомість. Для доказу звертаємось ще де одного архетипу в художньому арсеналі Л.Костенко, котрий і чуттєво-речовинно, і духовно-філософськи поєднаний з архетипом вежі. Це

- дерево. За нашими спостереженнями, дерево знаходиться в числі кількох інтенсіонал-слів, улюблених поетесою та навантажених особ: ливим змістом. Вчення про символи твердить, що дерево являє собок найдревніший та чи не найзмістовніший архетип, образ-символ, котрий уособлює зв'язок із землею і водночас із небом, будучи, такиї

чином, ніби центром світу. Цей образ певним чином осучаснений індивідуальною уявою Ліни Костенко. У багатьох віршах поетеса ототожнює себе з деревом, натякаючи на містичну спорідненість місії поета і місця дерева в космічному бутті. В теорії символів дерево і вежа близькі своєю тенденцією скерованості догори й міцним зв'язком із землею. У Ліни Костенко знаходимо метафоричне втілення цієї міфологічної ідеї-уявлення:

Глибина, вона що ж? - потойбічна сестра висоти. Зіставляючи мотив вежі в поезії Л. Костенко з відомим віршем А.Ахматової "Уединение" (1914 р.), отримуємо матеріал для висновку про істотну світоглядно-художню відмінність обох поетів, і це зокрема править нам за аргумент проти думки Майкла Найдана про естетичну спорідненість ЦИХ МИТЦІВ. '

В поезії Л.Костенко є ще одне значуще інтенсіонал-слово -"храм", сплетене в дивовижне афористичне інтенсіонал-речення:

Душа - як храм з очима древніх фресок. -■

Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.

В його межах виділяємо інтенсіонал-синтагму "все мовчить". Етруські віщуни розглядали земний храм як образ небесного храму, а уявний центр неба - як місце, де перетинаються два світи: небесний і земний. В поетичній системі Л.Костенко образ храму відтворює її одиноку й вразливу душу, котра є осереддям земних страждань та їх подальшим проростанням у якісь значні слова-вироки, а може, слова* розради чи слова-виправдання. А мотив мовчання дивним чином пов'язаний з поетичним спогадом Л.Костенко про її діда-храмострої-теля, безсеребреника й мовчальника, котрий у свою чергу асоціюється зі середньовічними ченцями типу Івана Вишенського, які дивовижно поєднували побутову аскезу і духовну пристрасть. Так само у

мовчазному силуеті вежі-храму поетової душі більше інформативності, ніж у зливі знецінених слів, про котрі з презирством говорить , Л.Костенко ("То непрощенно - гріх багатослів'я"). І це ще один приклад латентного тексту Костенко.

Мотив самоти втілюється в поезії Л.Костенко не лише у величному образі вежі, а й у вигляді маленької хатинки, ялинкової іграшки, яка спроможна дати ліричній героїні хвилинний притулок, у якому "ніхто мене вже не дістане". Так поглиблюються та емотивно увиразнюються витоки поетової самотності.

Згадуючи деякі вказівки на велику духовну самотність визначних речників української культури - Г.Сковороди, Т.Шевченка, М.Го-голя, І.Франка, В.Свідзинського і прилучаючи до них Л.Костенко, ми підходимо до думки про особливий характер цієї самоти. Її не можна розцінювати як аутизм, а радше як незгоду із сучасним станом речей і шляхетною тугою за "апостолом правди" (Шевченко), за "пасіонарними індивідами як необхідним ферментом... націотворчого духу" (О.Забужко про Івана Франка). '

І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?!

- запитує і Ліна Костенко.

У V розділі - "Барви "української мрії" - досліджується творчість Ліни Костенко як явище українства. Ця ідея була наскрізною в нашій роботі, проте в цьому розділі ми звертаємо увагу на деякі суто національні художні барви, якими розцвічена "українська мрія" в поезії Л.Костенко.

Помічаємо в свідомості поетеси характерну рису справжньої української душі - неодмінний домішок болю, навіть трагедії, в любові до рідного краю:

І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна.

Це надає її віршам своєрідної гостроти й очарування. В аналізованих нами поетичних текстах про село часів поетового дитинства, коли ще зберегалися національні етнографічні реалії та живим було покоління старозавітних "дідів і бабусь", своєрідно поєднуються гармонія і водночас вже відзначувана нами розірваність світовідчуття поетеси. Замальовки, ' де, наче уві сні, виникають хатинки, стежини, свят-вечори, дикі груші, мальви, криниці, сповнені тієї найвищої взаємоврівноваженості та внутрішньої вивершеності, коли всі складові картини, говорячи словами Аристотеля, щільно "приладнані одна до одної" і створюють те, що філософ іменує гармонією в її власному розумінні. А рознявши гармонію на частини, бачимо: де-нотативний план зображення складають етнографічні деталі, а сигні-фікативний план відтворює національний комплекс національно забарвлених почувань, котрі, будучи зсунутими в минуле, набувають романтичного і навіть сакрального відтінку. Це становить передній план забраження. А на другому - сум і нерідко й відчай, що "зникає мій народ, як в розчині кристал".

Л.Костенко неодноразово звертається художньою думкою до спогаду про свою бабусю. Вона виростає у збірний образ української бабусі, "старшої... мами" нації, на якій тримається все життя ("Земля без тебе ні стебла не вродить" //і молоді ума не добіжать"). Ця опоетизована бабуся здійснює медіальну функцію між милою серцю поетеси українською давниною і сьогоденням, у якому вона ловить зникаючі прикмети національного буття.

Нагальна потреба вже сьогодні рятувати українство як етнічний та духовний феномен зумовлює звертання Л.Костенко до національної

історії й національної тематики, серед якої помітне місце посідають мотиви вірності, зради, людської гідності та духовної цілісності. Цих рис Л.Костенко не знаходить у сьогоденні; єдина тільки українська мова - "трагічна мова", за висловом поетеси, - та ще славнозвісне українське "серце" є для неї запорукою того, що "ми ще відродимось". Будучи майстром традиційного художнього стилю, Л.Костенко не відчуває потреби у формальних новаціях і надмірному абстрагуванні лексем. Тому рідна мова виступає у неї в одному ряду зі сутнісними явищами простого земного життя: житом, хлібом, кров'ю, а також - на рівні одухотворених людською емотивністю реалій: вечоровою зіркою, щедрою нивою, сіячем у полі.

Інтенсіональний світ Л.Костенко відзначений передусім приналежністю його до національної культури, включеністю в національний стиль мислення й почування. Це конкретизується в художньому тезаурусі поетеси, який є внеском у розвиток українського мовлення, збагачення через неї духовності нації і, зрештою, у пробудження національної самосвідомості. У цей своєрідний поетичний.словник входять слова, які в національній свідомості набули особливого значення, випромінюючи пучки коннотативних смислів; такі, наприклад, як сонце, зірка, поле, луг, степ, могила, шлях, стежка, серце, очі, явір, калина, кінь, річка, криниця тощо.

Українська література досить швидко (якщо врахувати специфічні умови її розвитку) наблизилась до потреби оновлення різних мовно-стилістичних народних кліше, що ми й прагнемо показати на прикладі віршів Лесі Українки та Івана Франка, але ці слова залишились в активі поезії. І, зокрема, в поезії Ліни Костенко. Але в ній традиційна співвіднесеність душевних рухів із явищами природи ускладнюється надзвичайно шірокою асоціативністю і глибинною метафо-

ризаціею когнітивно одухотвореного слова. Лексика, маркірована фольклорно-романтичною традицією, поміщається в сучасний контекст, і в такий спосіб оновлюються її конкретні естетичні функції. Такій метаморфозі великою мірою сприяють ті "гени поезії", котрі, за спостереженням Веліміра Хлєбнікова, несуть у собі українські, "воістину самовиті" слова.

Такими багатоаспектними, поліфонічними словами виявляються в поезії Л.Костенко "дерево", "душа" і "кінь". За їх допомогою в індивідуальному інтенсіональному світі поетеси складаються ніби фрагменти національно забарвленої картини дійсності, або знакові моделі, здатні генерувати певні уявлення в національній свідомості. У цьому розділі ми доводимо це багатьма прикладами. Незрівняно більше вживаним з цих інтенсіонал-слів і справді поліфункціональ-ним є в текстах Костенко слово "душа". Його контекстуальне оточення дозволяє ототожнити його зі словом "серце", котре має в українській літературі й філософії особливий і відомий смисл. "Серце" все частіше згадується нині як важливий духовний компонент українського менталітету.

Без образу серця, душі неуявлювана поезія Л.Костенко. Слово "душа", яке поетеса вживає значно частіше, має в сучасній мові більш широкий сенс внаслідок послаблення релігійних асоціацій. Проте воно зберегає елемент сакральності, правда, переважно в її метафоричному значенні як сокровенної сутності людини: "Душа як храм з очима древніх фресок", "Мій храм у серці..." Порівняно із народно-поетичною традицією, в поезії Л.Костенко відзначаємо значно ширші функції цього образу; вони наближені в цьому відношенні ^ до тих, які спостерігаємо в Шевченка. Так, в одних випадках читаємо про "душу нетлінну", що "посмертно гріється" "у Бога на плечі";

це душа праведна, в якої "для ближніх знято тисячі свитин". Але є ще в поезії Костенко душа, котрій не властиве християнське всепрощення; порушуючи, слідом за Шевченком, усі національні канони "хронічної української доброти", поетеса воліє "збіліти в гнів до сотого коліна" проти ворогів України і таким чином ніби відродити прадавній бойовий дух козацтва: "козацький вітер вишмагає душу" "і на тому світі//душа козацьким сміхом засміється,//а вороги хай думають, що грім!" Такі рядки у своїм величнім гніві піднімаються до рівня геніального образу шевченківського "серця", яке смється, коли згадує славну добу Коліївщини. Дійсно, після Шевченка українська поезія не знала такої пристрасті патріотичного почуття. І водночас - ще не було в ній після Шевченка і такої повноти любові в широкому смислі і таких тонких відтінків душевних почувань, які являє поезія Ліни Костенко.

Тому не дивно, що під пером Ліни Костенко душа набуває обличчя самостійної людської істоти. "Душа не оглядається", душа дивиться "тривожними уважними очима" - таких зворотів багато в Костенко. Апофеозом образної напруги в цій семантичній гілці уявляється нам рядок - "В безсмертя також очі повні сліз", - у якому міститься богословськи сумнівна, але по-людському емоційні?-переконлива думка, що навіть безсмертя не спроможне зітерти сльози з очей людини, бо людина може забути образу, але "душа образ не забуває", адже вона є осереддям усіх всесвітніх болей, що накопичилися за історію людства, і її сльоза дорожча _за всю гармонію безсмертя.

Діапазон душевної чутливості Ліни Костенко такий же широкий, як і спектр її художньої чуттєвості. Її інтенсіональний світ - не безбарвна царина абстракцій, а насичений барвами та резонуючий

звуками простір. Денотативний світ Л.Костенко - це живопис, що звучить ("Півні кричать у мегафони мальв..."). Здебільшого це інтенсивні, різкі барви, без полутонів і цим нагадують українську вишивку. Знаменно, що у вірші "Біль єдиної зброї", котрий де в чому скидається на естетичну програму, є такі рядки:

Червоне й чорне кредо рукава.

Пшеничний принцип сонячного степу.

Духовно-матеріальна недиференційованість, притаманна естетичному мисленню XX сторіччя, вповні виявляє себе в тих текстах Костенко, де абстрактні поняття забарвлені у відповідні до своєї сутності кольори: "білий гнів", "синій притулок" і т.п. Контрастність барв часто набуває стилеутворюючого значення, що й доводимо прикладами.

Національне єство і активний склад особистості прихиляють Л.Костенко зображати антиномічність буття й людської природи в їхніх граничних вимірах-, з барокковою ошатністю і глибоким прокреслюванням контурів. В Ліни Костенко поєднується зір живописця й графіка. Вона дуже любить чорно-білий малюнок. За думкою мистецтвознавців, чорно-біле зображення являє собою більш досконалу форму виконання, ніж кольорове, оскільки ховає в собі натяк на щось. Так, потребує здогадки й домислювання орнаментальний мікротекст: "Біля білої вежі//чорне дерево". Одна з асоціацій - чорно-біла українська вишивка. У концептуальній поезії Л.Костенко чорний і білий кольори у своєму поєднанні немовби розташовані паралельно-різ-носпрямовано ("Білі, білі обличчя у чорній воді..." тощо) в тому розумінні, що білий є репрезентантом усіх кольорів і контрастом до чорного. .1 як завжди, можна знайти в Л.Костенко поетичну форму-лу-відповідність до нашої думки: "два виміри, і третій - в глиби-

ну". Так, об'єднавшись, обидва кольори створюють значеннєву глибину зображення. А висновком має стати погляд самої Ліни Костенко: "Мій рідний краю,//зроду ти не мав// нейтральних барв..." Подібно до її метафори про "червоне й чорне кредо" національного шитва, в її поезії і на референтному, і на семіотичному рівнях сусідять червоні спалахи й чорні пров&та української мрії і не вицвітають святкові й журливі барви "трагічної мови".

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження.

Дивовижне сенсибільне відчуття культурних реалій давнини та емотивне їх сприйняття, здатність будувати ідейно-психологічні та знаково-семіотичні відповідники між минулим і сучасним з настійною потребою створити підвалини тривкого майбутнього - всі ці особливості художнього мислення Л.Костенко свідчать про виразну історіо-софічну скерованість її поезії. Концептуально насичені поетичні тексти Ліни Костенко являють собою унікальний приклад такого абсолютного в культурі, або, інакше кажучи, співпричетності сконструйованої художньої реальності непроминальним цінностям світової культури.

В нашій роботі ми прагнули всі часткові спостереження над текстами Ліни Костенко та викликані ними міркування звести до вищих категорій буття, бо, за нашим переконанням, сенс "прозрінь" поетеси, "суть речей", що "з усього світить" її серідо та уяві, є стрижнем її концептуальної поезії. Звідси ми висновуємо, що справжнє, глибинне теоретичне дослідження поезії Л.Костенко лише починається. Нашу розвідку ми розглядаємо як першу таку спробу осмислити творчість Л.Костенко в її системних зв'язках.

Інтегруючим моментом ми обрали інтенсіонал як статичний результативний термін, похідний від динамічного процесуального по-

няття "інтенції". За нашою гіпотезою, інтенсіонал являє собою духовно-знакову одиницю інтенсіонального, можливого світу художньої семантики,' створіння інтенсіональної індивідуально-художньої мови митця. Це поняття, на нашу думку, має всі підстави набути категоріального значення і послужитись знаряддям пізнання художнього світу письменника.

Звертаючись до інтенсіоналу, ми цим самим прагнемо прикласти до художнього слова таке знаряддя аналізу, яке було б суміжним між мовою й літературою, і в такий спосіб увести наші міркування в річище сучасної літературознавчої думки.

У процесі художнього аналізу ми вважали доцільним ввести поняття інтенсіонал-слова та інтенсіонал-речення як своєрідні мовні еквіваленти інтенсіонального переживання. Двома причинами: з одного боку, чуттєвістю вербальної форми художнього твору, а з другого,

- суб’єктною його генезою - зумовлене пропонуване нами розуміння інтенсіоналу як алгоритму художньої мови. Інакше кажучи, як концепт, який у згорнутому вигляді містить авторські модальності.

Вичерпний поняттєвий обсяг інтенсіональності включає в себе категорію віртуальності, або можливості. Спираючись на таке мовознавче його потрактування, котре знаходимо у Лінгвістичній енциклопедії, залучаючи до нього міркування О.Пека про "інтенцію художньої спроможності", згадуючи визначення Аристотелем спроможності як "початку руху або зміни речі", ми воліємо визначити інтенсіональ-ність як енергію творення можливого світу. Шляхом розкриття вертикального змісту поетичних текстів Л.Костенко ми прагнемо довести, що вони створюють ту незаперечну в своїй очевидності духовну реальність, яку новітня філософія визнає субстанціально рівнозначною матеріальній реальності.

Значне місце в дисертації приділено семіотичному аспекту Кос-тенкових творів. Оскільки слово своїм значенням не вичерпує авторського замислу, а скоріше вводить свідомість у невичерпну царину "позамовних смислів", то нашим завданням і було видобути з текстів Ліни Костенко ці позатекстові концепти, закодовані в слові. Враховуючи такі властивості художніх текстів, як неповноту, латентність, багатозначність, нескінченність, відкритість, беручи до уваги індивідуальні властивості стилю Л.Костенко: стислість, афористичність, фрагментарність, музичність - ми аналізуємо найбільш показові в цьому плані вірші і прагнемо довести смислоутворюючий характер означених вище рис.

Інтенсіональний світ Л.Костенко позначений, передусім, приналежністю його до національної культури, включеністю в національний стиль мислення й почування. Це конкретизується в художньому тезаурусі поетеси. Ми виділяємо в ньому слова з національно-забарвлени-ми коннотативними полями, з яких складаються фрагменти національної "картини світу". Окреме місце відведено аналізові образу "душі", який виступає синонімом поняття "серце" і є найпоширенішим й заповітним інтенсіонал-символом у поезії Костенко, в якому в єдиний концептуально-емотивний вузол сплелося генетично-народне, традиційно-літературне й індивідуально-поглиблене.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. "...одне, своє, неповториме" (контури інтенсіонального світу Ліни Костенко//Язык и культура. Четвертая международная конференция. Материалы.- ч.III.- К.,1996.- С.52-55.

2. "Вежа самотності": позамовні смисли//Сучасність.- 1996.- N

11. - С. ... /у співавторстві/

3. Інтенсіонал - алгоритм поезії//Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України.- 1996. - N10.-C.26-3/.

4. Віртуальна дійсність в поезії Ліни Костенко//Світо-вид.-

1996.- N 3.- С.119-121. ’

5. Поетична мова у семіотичному аспекті//Всеукраїнська науково-методична конференція "Функціонування української культури та мови в умовах регіонів України з багатонаціональним складом населення: 18-19 листопада 1993 р.- Одеса,1993.- С.200-201.

6. Моделювання поетичного світу//Всеукраїнська науково-методична конференція "Вищі учбові заклади України і проблеми розвитку міжнародних зв’язків": 25-26 листопада 1994 р.Тези доповідей.-0деса,1994.- С.98-99.

7. Інтенсіонал - алгоритм художньої мови//Пятьдесят шестая научная конференция: 9-12 апреля 1996 г. Тезисы докладов.- Ч.2.-Одесса.1996.- С.331.

8. "Не треба думати мізерно..." (До проблеми морально-естетичного виховання студентської молоді)//Методическое совершенствование обучения и высокоэффективная оценка знаний студентов - залог подготовки специалистов высокого уровня Материалы 26-й научно-методической конференции преподавателей ОГАПТа.- Одесса,1995.-С.128-129

АННОТАЦИЯ

Коляда Т.Ф. Интенсиональный мир поэзии Лины Костенко.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. Национальный университет имени Тараса Шевченко.

В диссертации исследуется на проблемно-эстетическом и семиотическом уровнях поэзия Лины Костенко. Впервые в украинском литературоведении художественный текст рассматривается как явление интенсионального, возможного мира семантики, как творение интенсионального индивидуально-художественного языка. Установлено, что введение в литературоведческий актив понятия интенсионала как опосредованной языком ■ художественной интенсии позволяет глубже проникнуть в существо авторских модальностей. '

ANNOTATION

Kolyada T.P, Intensio.ial ooeury v«arld of Lina Kostenko.

Kolyada's thesis for a candidate's decree in philolPgy i.i

speciality 10.01.0& - t.ieor./ of literature.Taras Shevchenko national University.

The thesis deals with the poetry of Lina Kostenko on the pro ble:.i-ao3thetio and seaiotic levels.It is for the first time in the Ukrainian study of literature that a work of art is considered as a phenomenon of inteii3ional possible world of semantics as a v/ork of i.idividual a.id art lan^ua^c.Introduction of a notion intensio-nal in the terminology of literary criticise as conveyed by means

of art intention makes it oossible to penetrate deeper into the

creature of author's modality.

Ключові слова: інтенсія, інтенсіонал, інтенсіональність, інтенсі-ональна мова, інтенсіональний об’єкт, інтенсіональний світ, інтен-сіонал-слово, інтенсіонал-речення, віртуальна дійсність, концепт, вербальний знак, семіотичний рівень, семіологічний потенціал, національна свідомість, національні коннотації, українська мрія, мовний код, позамовний смисл, латентний текст. '