автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Искусство в системе тоталитарного общества. Социально-философский аспект

Полный текст автореферата диссертации по теме "Искусство в системе тоталитарного общества. Социально-философский аспект"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

- ц О'У Ь"

ГРИНЬКО Олена Андріївна

УДК 130.2

МИСТЕЦТВО В СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ ТОТАЛІТАРНОГО СУСПІЛЬСТВА

(соціально-філософський аспект)

Спеціальність 09.00^- соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2000

Дисертацією с рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету будівництва і архітектури.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вуд.Володимирська. 60).

'З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ. вул.Вододимирська. 58).

Автореферат розісланий <с2000 року.

Свідло Микола Степанович,

Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор,

член-кор. АПН України,

Андрушенко Віктор Петрович

Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України, директор

кандидат філософських наук, доцент ІІІморгуп Олександр Олександрович,

журнал "Розбудова держави", головний редактор

Провідна установа - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України, відділ соціальної філософії

Захист відбудеться «2^ -С 2000 р. о /^годині

годині на іасианні

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17

Скрипка П.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В періоди глибоких історичних змін і соціальної нестабільності загострюється осмислення га переосмислення людської культури, її закономірностей і шляхів розвитку. Мистецтво, як один з вищих проявів людського духу, його творчого начала, знаходиться на вістрі соціальних процесів, а його роль в цих процесах є однією з найбільш складних і валивових. Активне буття мистецтва, його універсалізм і практико-перетворюючип потенціал стимулюють свідомі, культуротворчі процеси в усіх сферах духовного і матеріального життя суспільства. Ці сутнісні характеристики мистецтва можуть сприяти як трансформації соціуму і створенню нової культурно-історичної реальності, так і закріпленню тих соціальних і культурних інститутів, що вже склалися. Саме через це влада, політичні сили завжди прагнули використати силу мистецтва для свого ствердження. Світова історія дас досить багатий і. нерідко, вражаючий матеріал з цієї проблеми.

Вже в давніх цивілізаціях, згідно даних археології і письмових джерел, жерці і політична еліта широко використовували можливості мистецтва для керування і, почасти, маніпулювання різними верствами населення. З розвитком як самого суспільства, так і мистецтва, появою його нових видів і нових технічних засобів впливу, зросла і роль цієї сфери людської діяльності в соціумі. Причому двома шляхами: безпосередньо і через систему культури, в якій мистецтво займає одне з визначальних місць. З появою засобів масової комунікації, особливо кіно, телебачення, інших екранних мистецтв, а тепер і фантастичних можливостей комп'ютерної графіки і "віртуальної реальності”, ступінь впливу мистецтва на людей суттєво посилюється. Однак тут. разом з величезними можливостями для творчості і залучення до цінностей духовної культури, виникає "своє інше". Людство не тільки опинилось перед загрозою цілеспрямованого формування соціо-культурних і політичних орієнтацій громадян, але й перед небезпекою майже необмеженого маніпулювання масовою свідомістю і профільного зомбуванпя населення. Ці загрози виглядають ще більш зловісно, коли врахувати можливість використання вказаних перспектив у розвитку мистецтва і техніки тоталітарними режимами.

Відомо, шо тоталітаризм як соціальна система завжди прагну в до якомога повнішого контролю не тільки над суспільними процесами, але й над кожною конкретною людиною, її особистим життям. Тоталітарні режими нового і новітнього часу досяглії в цьому неабиякого успіху. А

сама можливість спиратися на сучасні досягнення науково-технічної думки і соціальної психології, в поєднанні з талантом митця, криє в собі небезпеку не тільки духовного одурманення і зомбування низки поколінь, але ґі потенційно може привести до духовної деградації та інтелектуального виродження цілих народів.

Тому недивно, шо проблема ролі мистецтва, його активності в соціокультурних процесах належить до найбільш значущих і в соціальній філософії, і в естетиці, і в культурології.

Ступінь розробки проблеми. Проблема соціальної значущості мистецтва, його впливу на ті чи інші сторони суспільного розвитку, а також зворотна затежність мистецтва від політичного режиму і

соціально-економічного ладу є об'єктом дослідження вже протягом багатьох століть і мас чисельну літературу. Причому ця проблематика розроблялася як соціаіьною філософією та естетикою, так і

мистецтвознавчими та історичними дисциплінами, а тепер і

культурологією.

В європейській традиції першими дослідниками соціаіьної значущості мистецтва були піфагорійці, Сократ, Плагон і Ціперон. Із ствердженням християнства роль мистецтва де-факто ще більш зростає, азе посилюється і розрив мистецтва на канонічне (церковне) та простонародне (фольклорне). У середньовіччі соціально значущим вважаюся лише церковне мистецтво. І якщо Августин Блаженний, генетично пов'язаний з античною культурою, ше визнавав красу світу, нехай і гріховну, то в пізньому середньовіччі Фома Аквінський. а пізніше і постанови Тридентського собору повністю підпорядкувати мистецтво церковному символізму і дидактиці. Ще більш суворо регламентованими були функції мистецтва в системі культури християнського Сходу - Візантії: у проповідях Іоанна Златоуста (Хризостома) і богословських творах Іоанна Дамаскина а також у постановах Другого Нікейського Собору.

Епоха Відродження розширила горизонти як самого мистецтва, так і мистецтвознавчої проблематики. Леонардо да Вінчі, Л.С.Альберті, А.Дюрер висловили глибокі думки щодо впливу мистецтва на формування духовного світу людини і суспільства. Але лише в епоху Просвітництва з’являються фундаментальні теоретичні роботи з питань естетики і соціатьної значущості мистецтва. Насамперед це праці

А.Шефтсбері, Д.Дідро, Ж.-Ж.Руссо, Н.І.Вінкельмана, Й.Г.Гердера і Г.Е.Лессінга. У працях німецьких романтиків Ф.Шеллінга, братів А. і Ф. Шлегелей, Ф.Шдейермахера, Новадіса (Гарденбергаї, Е.Т.А.Гофмана та Й.Х.Ф.Гельдерліна розробляється концепція перетворюючої ролі

мистецтва по відношенню до реального світу. Ідеї німецьких романтиків надалі знайшли розвиток в «філософії життя», а саме у Ф.Ніцше,

В.Дільтея і О.Шпенглера, а згодом у раціовіталізмі Х.Ортеги-і-Гасета та в екзистенціалізмі.

Сучасний рівень'розробки проблеми як у вітчизняній, так і в зарубіжній філософській і культурологічній літературі характеризується кількома напрямами у дослідженні ролі мистецтва в системі культури, зумовленими насамперед різною інтерпретацією соціальної значущості та активності мистецтва, його суспільних функцій, а також конкретно-історичною і науково-теоретичною орієнтацією їх представників. Велику роль в розробці загальнотеоретичних аспектів проблеми, шо виноситься на захист, належить вітчизняним дослідникам: С.Аверінцеву, М.Бахтіну, М.Бердяеву, В.Біблеру, П.Гуревичу, Ю.Давидову, М.Зерову, Д.Лихачову, О.Лосєву, Ю.Лотману, Є.Маланюку, І.Огієнку, М.Хвильовому. Д.Чижевському та іншим відомим вченим.

Значний внесок в розробку проблеми взаємодії суспільства і мистецтва зробили представники «київської школи»: В.Андрущенко, Ю.Афанась(в, І.Бнчко, В.Горський, В.Іванов. С.Кримський, Л.Левчук, Ю.Петров, М.Попович. В.Скуратівський, В.Табачковський, В.Шинкарук та багато інших.

Серед зарубіжних дослідників проблеми місця і ролі мистецтва в системі культури тоталітарного суспільства варто згадати Т.Адорно. X.Аренд, Р.Арона, А.Бенуа. А.Камю. Д.Лукача, Т.Манна, Г.Маркузе, Х.Ортегу-і-Гасет. Д.Оруела, К.ГІоппера. Ж. П.Сартра.. П.Сорокіна, А.Тойнбі, Е.Фромма, О.Хакслі, Й.Хейзінгу. М.Хоркгаймера. К.Ясперса. Названі дослідники заклали основу сучасної критики тоталітаризму, як суспільної системи.

Принципово важливе значення для з'ясування специфічних характеристик і особливостей конкретних тоталітарних суспільств угають історичні і мистецтвознавчі розвідки. На загальному тлі насамперед потрібно назвати авторів фундаментальних праць, присвячених дослідженню тих історичних епох, шо використовуються в дисертації як соціальні моделі: А.Арну, М.Бахтіна, Е. Берка,

А.Валіцького. І.Грігулевича, Н.Ейдельмана. Ж.Жореса, М.Карамзіна, Т.Карлейля. Ш.Ланглуа, Г.Лебона, С.Лозішського, Х.-А.Льоренте.

А.Манфреда, А.Мейера, Ж. де Местра, М.Молчанова. І.Тена. С.Тарле, А. де Токвіля; а також авторів низки важливих спеціальних мистецтвознавчих праць, присвячених окремим видам мистецтва та їх ролі в тоталітарному суспільстві: Ф.Бенуа, А.Вайсфельда, Д.Велча, Г.Гюнтера, Н.Зоркої, К.Державіна. С.Ігнатова, Т.Каптеревої.

К.Котляревської, З.Кракауера, І.Левіної, М.Лівшица, В.Парнаха, Р.Пельше, З.Плавскіна, Н.Пушнової, Р.Роллана, Р.Соболєва, Ж.Тьєрсо,

В.Шкловського, А.Штейна, Р.Юренєва.

Підсумовуючи, слід ’зазначити, що в багатьох філософських, естетичних і культурологічних дослідженнях розроблені окремі аспекти проблеми, що виноситься на захист. Разом з тим, малодосліджешіми є аспекти, пов'язані з роллю і функціями мистецтва в системі різних історичних типів тоталітарного суспільства.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є соціально-філософський аналіз ролі і функцій мистецтва в системі культури тоталітарного суспільства різних історичних типів. Мета дослідження обумовила необхідність вирішення наступних головних задач:

- здійснити соціально-філософський аналіз генези систем культури тоталітарного суспільства;

■ - на основі конкретно-історичного матеріалу проаналізувати

найважливіші особливості і функції мистецтва в системі культури тоталітарного суспільства;

- обгрунтувати необхідність соціальио-історичної типології тоталітарного суспільства і розкрити залежність від неї функцій мистецтва;

- реконструювати соиіально-політичну значу шість різних масових театралізованих вистав і видовищних мистецтв як складових культуроутворюючої парадигми тоталітарного суспільства;

- дослідити закономірності взаємообумовленості мистецтва і тоталітарного режиму, що виявляється в динаміці взаємодії свободи творчості і соціального замовлення.

Наукова новнзиа лослі.іжсння. У дисертації розроблений і концептуально обгрунтований нетрадиційний підхід до вивчення феномену тоталітарного суспільства, ролі та функцій мистецтва в системі його культури:

- тоталітарне суспільство розглядається не тільки як феномен XX сторіччя, а й як соціально-політичний устрій, що мав неодноразові втілення протягом всієї історії людської цивілізації, як явище, властиве періодам кардинальних змін у соціально-економічному і суспільно-політичному житті, що у свою чергу вимагає розробки типології тоталітаризму;

- виходячи з зазначених тверджень, дисертант пропонує розглядати два основні типи тоталітаризму: революційний - як політичний режим періоду становлення нового соціально-економічного і суспільно-політичного ладу і консервативний (охоронний.

контрреволюційний) тоталітаризм - як реакція пануючого класу на зміни в суспільстві з метою попередити їх подальший розвиток. Запропоновані типи тоталітаризму є одноструктурними, але різнополюсними (в соціально-політичній площині вони виступають антагоністами), що не виключає взаємозапозичень і навіть взаємодії, проте дуже обмеженої часом;

- в дисертації досліджуються функції мистецтва в системі культури двох конкретних втілень різних типів тоталітарних режимів, які, на думку автора, є найбільш вираженими соціальними моделями в історичній ретроспективі минулих епох: охоронний (консервативний) тоталітаризм в Іспанії часів інквізиції і Контрреформації та революційний тоталітаризм періоду Великої Французької революції:

- аналізуються соціально-політичні функції і розкривається подібність масових театралізованих вистав, інших масових видовищ і всеохогілюючих (тотальних) громадських заходів, вказується на схожість їх режисури і соціальних функцій, а також досліджуються спільні механізми соціально-психологічного впливу на населення. Підкреслюється, що незважаючи' на всі відмінності, пов'язані з історичним часом, ідеологією і технічними засобами втілення, масові заходи та видовища є характерними складовими системи культури всіх типів тоталітаризму.

Теоретичне і практичне значення роботи. Основні положення та ідеї роботи, наведений конкретний матеріал сприяють осмисленню соціальної значущості мистецтва, його ролі у системі культури тоталітарного суспільства.

Дисертаційне дослідження дає основи хія конструктивного перегляду і подолання існуючих стереотипів в оцінці культурно-художніх явищ тоталітарного суспільства. Ряд висновків дисертації може стати основою конкретно-історичних і мистецтвознавчих досліджень функцій мистецтва у системі культури як минулих епох, так і сучасності, а також може використовуватись при аналізі впливу новітніх всеохоплюючих інформаційних систем на населення.

Матеріали дослідження можуть бути використані при поновленні вузівських курсів соціальної філософії, політології, культурології, естетики і мистецтвознавства.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були викладені автором у наукових публікаціях і на науково-практичних конференціях: «Культурні парадигми перехідних епох» (Одеса, травень 1996); «Виховання студентів у технічному вузі:

методологічні засади, практика, перспективи», (Київ, жовтень 1996); "Міжнародні Бердяєвські читання"’ (Київ, березень 1999 року); щорічних наукових конференціях (секція суспільних наук), що проводилися в Київському національному університеті будівництва і архітектури (квітень 1999р. та квітень 2000р.), щорічній конференції, присвяченій дням наухи, що проводилась на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 1999р.).

Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії Київського національного університету будівництва і архітектури та на засіданні кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дисертаційне дослідження стало основою для підготовки авторського спецкурсу з соціальної філософії для студентів із спеціальностей; архітектура, театрознавство, кінознавство, мистецтвознавство.

Структура роботи. Дисертація структурно складається зі вступу, двох розділів, висновків, а також списку використаних джерел і літератури.

ОСНОВНИЙ ЧМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрита актуальність теми, обгрунтовано вибір її, як предмету дослідження, з'ясована ступінь розробленості проблеми, сформульовані мела і завдання дисертації, показана новизна дисертаційної роботи, представлені дані про апробацію та структуру дослідження.

У першому розділі дисертації “Мистецтво в системі культури консервативного тоталітаризму” розглядаються основні риси, закони функціонування, соціальне значення та обумовленість розвитку мистецтва консервативного тоталітаризму. Моделлю для вказаного соціально-філософського аналізу обрана духовна культура Іспанії періоду інквізиції і Контрреформації.

Докладно розглядається проблема типології тоталітарного суспільства, визначення сутності терміну «тоталітаризм» в історичній ретроспективі та сучасних підходів до цього питання з позицій соціальної філософії. Пропонується нова типологія тоталітаризму, застосування якої дозволить вийти за рамки XX століття. А саме, автор пропонує розглядати два основні типи тоталітаризму: революційний і консервативний.

Революційний тоталітаризм - це політичний режим періоду ствердження нового соціально-політичного ладу. Він може бути

встановлений як в результаті соціальної революції, так і внаслідок зовнішньої агресії га поневолення одного етноса іншим з подальшим встановленням жорсткої ієрархічної структури і режиму масового придушення.

Консервативний (охоронний) тоталітаризм виникає як реакція пануючого класу (еліти) на процеси в суспільстві, що загрожують зміною існуючого суспільно-політичного ладу. У такому випадку консервативний тоталітаризм можна розглядати як «реакційний», а в конкретно-історичних умовах як «контрреволюційний».

Мистецтво консервативного тоталітаризму, так само, як і власне консервативний тоталітаризм, має свої особливості. Так, якщо консервативний тоталітаризм усіма засобами перешкоджає впровадженню будь-яких соціальних нововведень, цілком спираючись на традицію, то мистецтво консервативного тоталітаризму -індивідуальне і, багато в чому, революційне. Це удаване протиріччя знаходить своє вирішення в ідеології: якщо революція в мистецтві може сприяти придушенню революції соціальної, то вона має право на існування. Звідси йде протегування мистецтву загалом і його видатним майстрам зокрема дбайливе зрощення того, що прийнято іменувати зараз елітарним мистецтвом. Звідси ж і те байдуже ставлення до часу, як до величини маловажливої в тому нескінченому потоці, ім’я якому -вічність.

Мистецтву консервативного тоталітаризму невластива політика слабких ідеологізованих скороспілок «на злобу дня». Установка дається на створення, нехай і впродовж тривалого часу, талановитих, могутніх за своїм духовним впливом творів. Справити враження, примусили відчути всю велич тих духовних орієнтирів, які покладені в основу ладу, що захищається консервативним тоталітаризмом - ось одне з головних завдань мистецтва.

Обмеження па свободу творчості в період консервативного тоталітаризму переважно латентні, а не директивні, зовні досить м'які, хоча і включають в себе низку суворих заборон суто ідеологічного характеру. Але, як правило, не існує жорсткої, чітко окресленої регламентації самого процесу творчості га його кінцевого результату. Митцям забезпечується той необхідний мінімум творчого простору, без якого надзвичайно важко уникнути занепаду мистецтва. За часів консервативного тоталітаризму мистецтво спрямовується в потрібному режиму напрямку всією системою духовної культури, яка спирається на традиційну релігію та національний менталітет.

У дослідженні здійснюється аналіз причин встановлення в Іспанії тоталітарного режиму і запровадження у цій країні інквізиції. Підкреслюється, що іспанський консервативний тоталітаризм мав як релігійний, гак і світський характер. Іспанська інквізиція була не лише зброєю церкви в боротьбі з вільнодумством, але й слугувала політичним інтересам королівської влади. Беззастережна відданість церкві і монарху, як головна чеснота всіх підданих, закономірно випливала з цього. Тому навіть в найяскравіших зразках іспанської ренесансної літератури і філософії чітко простежується тенденція до ідеалізації королівської влади і католицизму, а також до створення образів ідеальних носіїв пануючих ідеологічних уявлень.

Вказується, що ідеологічна обробка мас, виховання їх в потрібному дусі - питання виживання тоталітарного режиму. Певна відмінність консервативного тоталітаризму у вирішенні даної проблеми полягає в багатоваріативності непрямого впливу на особистість як власне у вихованні, так і у вихованні засобами мистецтва. Останнє, поділяючись на елітарне і масове, але переслідуючи на рівні ідеології єдину мету, відрізнялося різноманіттям прийомів психологічного тиску на індивідуума, варіюючись від явного до опосередкованого, малопомітного. Розвиток обох різновидів мистецтва однаково підтримується консервативним тоталітаризмом, бо обидва вони сприяють зміцненню його позицій: масове мистецтво - у вирішенні нагальних проблем, елітарне - в досягненні довготривалих стратегічних цілей. Адже саме завдяки мистецтву «гола ідея» перетворюється на конкретику ілюзорного художнього простору, набуваючи помилкового статусу перевіреної досвідом істини. Відбувається приховане «бомбардування» підсвідомості реципієнта ідеологічними штампами. Прищеплені йому подібним чином стереотипи поведінки, ідеали, моральні норми органічно сприймаються згодом за власні «відкриття».

Підкреслюється, що одним з найважливіших елементів духовної культури консервативного тоталітаризму є масові видовища: від суто театральних вистав до судових процесів, на зразок аутодафе. Подібні прояви масової культури консервативного тоталітаризму - ще один могутній засіб впливу на емоційність натовпу, а, отже, засіб керування ним. В Іспанії цього періоду існувала низка різноманітних релігійно-світських свят, кожне з яких мало викликати чітко визначені почуття. Всі ж разом вони чинили глибокий вплив на свідомість і підсвідомість людини, втілюючи «добре обличчя» Бога - Бога любові і всепрощення.

Інквізиція, зі своїм психологічно точно вивіреним ритуалом, втілювала «гнівний обрис» Господа породжуючи в серцях жах перед

божественною відплатою. Але інквізиція - не тільки репресивна машина, а й засіб могутнього психологічного тиску на людину. І як прямий продукт цього тиску - виховання в особистості нетерпимості до найменших проявів інакомислення (дисидентсгва) і морального права карати за це інакомислення. Саме тому інквізиція ретельно ритуалізувала всю свою діяльність, перетворивши її кінцевий продукт -покарання засуджених на своєрідне видовище, протилежне за настроєм релігійним святам. Страх божого гніву і вічних мук пекла був могутнім стимулом для дуже багатьох, а аутодафе сприймалось як видиме втілення цього гніву, перетворюючи його із сумнівної абстракції на очевидну реальність. Таким чином, аутодафе відігравало те й роль «наочного посібника», картинки до відповідного положення релігійної доктрини.

У розділі докладно розглядаються функції образу ворога в мистецтві консервативного тоталітаризму і в системі його культури загалом. Цей образ, шо акумулює в собі найжахливіші вати і діяння, є ефективним засобом тривалого впливу на світогляд населення. Він виконує функції «щеплення» проти будь-якої потенційно ворожої режиму ідеології. Образ ворога гранично узагальнений і має знакове ім'я, що викликає у свідомості більшості різко негативні емоції. Зокрема, в Іспанії періоду консервативного тоталітаризму ім'я ворога - єретик. Причому, під ним мався на увазі не тільки розрив з теологічною доктриною католицизму чи її спотворення, але. відповідно, і замах на державний устрій, невід'ємною частиною якого вона є.

Іншим важливим елементом психологічної обробки мас є створення образу позитивного героя. Позитивний герой, що стверджується у мистецтві консервативного тоталітаризму, обов'язково постає як наочний приклад торжества надособистісної ідеї, заради якої він діє. Але торжество ідеї зображувалося часто і шляхом покарання негативного персонажа або ного перевиховання відповідно до неї. У такому випадку цікавий сюжет, часом глибокий внутрішній психологізм і ефектний драматичний фінал покривають ідеологічну «начинку» твору шаром захопливості, а відсутність позитивного героя компенсується кінцевим торжеством втілюваних в його образі традиційних моральних принципів.

Ще однією характерною ознакою тоталітарної культури є виховання страхом. Духовна культура Іспанії періоду інквізиції і Контрреформації, обрана в дослідженні за модель, дає багато прикладів і вагомий досвід результатів такого виховання. Показові аутодафе, як прообраз страшного суду, постійне нагадування про гнів божий,

наскрізні агюкаліптичні мотиви в живописі, літературі і театральному мистецтві, акцентування на судних мотивах в богослужінні сприяли впровадженню у масову свідомість стереотипу щодо абсолютної невідворотності кари. Виховання страчом, покладене в основу апокалінтимного комплексу, зачіпало глибинні пласти світогляду нації, виступало тим самим «батогом» за допомогою якого влада керувала духовним настроєм мас, була тоталітарною основою соціального життя іспанського суспільства.

У другому розділі дисертації «.Мистецтво в системі культури революційного тоталітаризму» досліджуються характерні ознаки і особливості функціонування мистецтва в системі культури революційного тоталітаризму.

В розділі обгрунтовується доцільність вибору автором дисертації французького суспільства часів Якобінської диктатури та безпосередньо прилеглого до неї періоду як моделі революційного тоталітаризму в його рафінованому вигляді. Досліджуються ідеологічні та соціально-політичні передумови встановлення режиму революційного тоталітаризму у Франції періоду Великої революції. Вказуються характерні особливості революційного тоталітаризму, його відмінність від тоталітаризму консервативного. Так, революційно-тоталітарний уряд завжди діс від імені народу і як де-юре представник його інтересів, захищає і поглиблює принесені революцією нововведення.

Відповідно і буття мистецтва в період революційного тоталітаризму зазнає значної трансформації. В цей період пропаганда -головне завдання мистецтва і головна його особливість, художні ж якості відходять на другий план. І ше одна важлива детаїь: мистецтво революційного тоталітаризму - це суто масове мистецтво, розраховане на самого широкого глядача. Суворий полярний розподіл на добро і зло та гранична спрощеність - ось його основні характерні риси.

Невід’ємною складовою культурно-мистецької парадигми революційного тоталітаризму є також месіанська ідея і, як її закономірне продовження, міф про прийдешню світову революцію. За допомогою всіх наявних засобів агітації та пропаганди і, в першу чергу, засобами мистецтва ці тези закріплюються в свідомості громадян, створюючи ше один міцний ідеологічний стереотип.

Ця грандіозна мета не тільки повністю реабілітує державних діячів революційно-тоталітарного суспільства у власних очах за величезні людські жертви, але й немов би звеличує всю керовану ними націю, як націю виняткову, тобто найбільш близьку до ідеату. У випадку революційного тоталітаризму часів Якобінської диктатури це ідеал

філософів Просвітництва - Вольтера, Монтеск'є і, перш за все, Руссо. Виховані на вченнях цих філософів з їх ідеальними уявленнями про ідеальну державу, лідери якобінців не згодні на щось менше, ніж ідеальна республіка, населена ідеальними людьми. Ця тенденція до ідеального виразно простежується і в мистецтві періоду революційного тоталітаризму. Адже герой мистецьких творів живе поза конкретикою, в якомусь умоглядному світі, що нагадує платонівськнй світ ідей. Конкретні події революції - лише недосконалі копії чистої незаплямованої ідеї революції. Так само і Французька республіка -всього лише наближення до того раю на землі, який мався на увазі під поняттям ідеальної республіки. І всі подвиги здійснюються героями головним чином в ім'я ідей, а вже потім заради конкретних їх втілень. Кінцева мета цього процесу - зведення громадян до єдиного знаменника і цей знаменник - віра в безумовну перевагу умоглядного світу над світом реальним.

Ще одне завдання мистецтва в цьому контексті полягає у створенні ідеального образу громадянина, людини, яка втратила всі свої особисті інтереси і живе виключно інтересами суспільними. Корисність або некорисність того чи іншого вчинку для держави - ось той критерій, з яким такий персонаж звіряє всі свої думки. Композиція творів подібного гатунку гранично спрощена характери персонажів одномірні і статичні. Проте спрощеність - це одна з головних вимог, що висуваються революційно-тоталітарним урядом до композиційної побудови всіх творів мистецтва, оскільки вони мають бути доступними для розуміння найнеосвіченіших і естетично нерозвинених глядачів. Лінія, яка бере свій початок ще в «Законах» Платона і яка визнає мистецтво лише як виховний засіб, що стимулює в громадянах усвідомлення потрібних державі ідей, послідовно запроваджується в життя.

Все мистецтво революційного тоталітаризму в будь-яких його проявах зазнає суворої цензури, художня вартість при цьому до уваги практично не береться. Головне - це міра його корисності у вирішенні тих завдань, які стоять на даному етапі перед революційним урядом. Особливого контролю зазнають видовищні види мистецтва і театралізовані масові дійства. Що ж до сюжету творів видовищних видів мистецтва, то він являє собою художній переклад директив уряду, а також дає схему стереотипів поведінки, якими повинен керуватися громадянин нової республіки.

В розділі проводиться аналіз тенденції до героїзації буття, як однієї з характерних ознак революційно-тоталітарної дійсності загалом

і мистецтва зокрема. Ця тенденція стала своєрідною компенсацією за вимогу надто тісного єднання людини з державою. Тому і мистецтво, і інші засоби офіційної пропаганди, підпорядковуючи особисте життя громадян вищим суспільним інтересам, натомість підіймають її над буденною свідомістю, героїзуючи сам побут.

На прикладі обраної соціально-політичної моделі досліджується соціально-філософська значущість релігійних культів революції та їх сурогатних замінників, їх відображеність в мистецтві і загалом в системі культури тоталітарного суспільства. Необхідно було закріпити в свідомості людей зроблені революцією зміни в соціальній, культурній і духовній сферах. Для цього революційний порядок мав бути законсервований. Взаємодоповнюючими елементами такої консерватизашї виступають релігія і свята. Релігія - для того, щоб стояти на варті режиму і його ідеології, працюючи з підсвідомістю мас. Свята ж, за сутгю своєю, є містичними культовими зборами, чимось на зразок гігантського богослужіння, нагнітаючого фанатизм та істерію. Небачені раніше за кількістю учасників процесії, ходи, зібрання, приурочені до певної дати революції, і практично всеохоплюючі (принаймні у Парижі) дають не тільки певні політичні установки, ате й сприяють підвищеній збудливості, вразливості і легковір'ю задіяних в них осіб. Нескінченні клятви вірності революції, прокльони на адресу тиранів, стандартні лозунги, урочисті проходження, революційні пісні, що виконувалися усіма присутніми, військова музика, факельні ходи, постріли з рушниць і гармат складати замкнене коло ідеологічного кодування і зомбування багатотисячних мас. Кінцевою метою такої обробки було введення громадян в стан бездумного автоматичного прийняття на віру всього, що надходить від уряду, ототожнення себе з масою і якомога більш повне розчинення особистого у загальному.

Оцінка за зовнішніми ознаками суті явища, більше того, заміна цими ознаками суті є також характерною особливістю епохи революційного тоталітаризму. Зовнішні ознаки, в розумінні адептів револкшійно-тотаїітарного ладу, завжди вказують на прихований політичний підтекст, що призводить до розпізнання об’єкта (ким або чим би він не був) як свого або ворожого, навіть якщо його функції жодним чином не пов'язані з політикою. На основі подібного підходу кожному об'єкту виноситься вирок. Все, що не може бути названо республіканським, знищується.

Насильно заштовхуючи в суворо обмежену схему ідеатьного суспільства суспільство реальне, апологети революційного тоталітаризму безжалісно обрубували все, що в цю схему втиснутися не

югло. Нова “вільна” держава не тільки регламентує всі сфери життя :вої.х громадян, але намагається контролювати їх емоції, викликаючи у :воїх інтересах одні і стримуючі інші, тобто прагне до контролю над існхікою людини. Мистецтво використовується як один із засобів для шсягнення такого контролю, перетворюючись на щось подібне до іуховного молота, шо виковує з людини бездумного, екзальтованого іиконавпя. який живе лише для задоволення тих чи інших погреб іержави.

Висновки. Результати проведеного дослідження дають підставу іробити висновки щодо механізмів функціонування мистецтва в системі сультури двох різнополюсних варіантів тоталітарного суспільства, іказується, шо хоч бажаний результат тоталітарні режими досягали іасто різними шляхами, але головне було спільним: мистецтво іопомагало створити необхідну духовну атмосферу, яку неможливо іудо досягнути тільки за допомогою, контролю і терору. На прикладі вбраних соціальних моделей (тоталітарних періодів в історії Іспанії і Франції) легше аналізувати перипетії розвитку культури і соціально-ю.нтичних зрушень віку нинішнього, зробити певні прогнози на ■іайбутнг. Адже саме XX століття дало світові, разом з найбільшими «дкриттями і досягненнями науки і техніки, два нових втілення тоталітаризму: нацизм і більшовизм - політичних антагоністів, шо шкористовували подібні механізми соціального придушення і формування тоталітарної культури.

При аналізі своєрідності проявів художніх стилів і специфіки функціонування видів і жанрів мистецтза в тоталітарних суспільствах іеобхідно враховувати, шо всі вони завжди були складовими жорсіко іргашзованої системи культури. Цим досягалася «симфоиічпість» туховної культури і, разом з тим, високий ступінь її впливу на маси.

Характерною рисою ролі і функцій мистецтва в системі культури тоталітарних суспільств є те, що тоталітарні режими, спираючись на юсягнення науки і техніки, завжди широко використовують для )еалізації своїх цілей масову культуру і мистецтво. Наприклад, невдовзі іісля свого виникнення кінематограф став найважливішим ідеологічним шаряддям тоталітаризму, інтегруючи зусилля різних видів мистецтва і багаторазово посилюючи їх вплив, завдяки охопленню практично всього тселення країнн.

З кожним новим втіленням тоталітаризму все більше пдшліфовувалися специфічні прийоми і стереотипи пропаганди в іасобах масової комунікації. Зокрема, одним з головних таких прийомів г створення образу ворога, для актуалізації якого мобілізуються

насамперед видовищні форми мистецтва. Ворог мав стати впізнаваним для мас. Історія тоталітаризму дає багато прикладів вражаючих «успіхів» засобів масової комунікації та різних видів мистецтва в цьому відношенні.

На великий жадь треба визнати, що досвід тоталітарних країн спливаючого століття у використанні засобів масової комунікації був сповна перейнятий і іншими державами, в тому числі і з цілком демократичними традиціями.

Вже зараз очевидним є факт, що науково-технічний прогрес створює все більш сприятливі умови для тотального контролю свідомості. Сучасні PR-технології підтверджують великі можливості маніпулювання суспільної свідомості шляхом цілеспрямованого поєднання ЗМ1, масових видовищних мистецтв та індустрії розваг. Ще одним “новоутворенням” тоталітаризму є поширення в багатьох країнах новітніх тоталітарних релігійних об'єднань, які відверто проголошують наміри захопити владу: Аум-синрікьо, Біле братство, І Іерква єднання (муніти). Церква саєнтології тощо. Вивчення діяльності цих неоре.шіііних організацій показує, що крім використання досвіду тоталітарних суспільств минулого, все більшого значення набувають новітні технології: контроль за свідомістю (mind control), реформування мислення (though reform), масовий гіпноз, в тому числі іелегіаноз, техніки модифікації поведінки без інформованої згоди особи, де важливим компонентом технології є арг-терапія із застосуванням функціональної музики, спеціально підібраного відеоряду, а також ! активним застосуванням впливу кольорової гамп і світла для формування потрібного психічного стану і корегування в заданому напрямку світосприймання людини.

У висновках робиться прогноз-застереження щодо можливості встановлення тоталітарного режиму в постіндустріальному інформаційному суспільстві і використанні з цією метою потенційно нових мистецтв так званої віртуальної реатьності. Разом з тим. слід зазначити, що будь-які досягнення культури завжди були і будуть внутрішньо суперечливими. У цьому плані небезпечним є не сам по собі кінематограф, TV, віртуатьна реальність чи будь-які інші винаходи людського розуму, а певні засоби їх використання, спрямовані на обмеження свободи особистості, пригноблення суспільства. Протистояти цьому може демократичний устрій держави, плюралізм думок та інтелектуальна свобода.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях автора:

1. Гринько О. А. До проблеми генези європейського тоталітаризму // Мультнверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вин. 11,- К.: Укр. Центр духовної культури, 2000.-

С.72-81.

2. Гринько О.А. Тоталітарні засади соціальної (філософії Ж.-Ж. Руссо і дві парадигми Просвітництва // Мультнверсум. Філософський альманах. 36 наук, праць і Відп. ред. В.В.Лях. - Вип.7.- К.: Укр. Центр духовної культури, 1999,- С. 127-136.

3. Феоктистова Е.А. Духовная культура тоталитарного периода

Великой Французской революции. // Философия и социология в контексте современной культуры: Сборник научных трудов / Отв. ред. П.И.Гнатенко - Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1998,- С.40-48.

4. Феоктистова О.А. Тотаптаризм: проблема типології і

визначення меж у сопіаіьній філософії .7 Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політолої ія,-Випуск 31- К.. 1999 - 0.4 д.а., (знаходиться у виробництві):

5. Феоктистова Е.А. Герои в системе культ\ры тогаштарного общества // Філософія і культура. Науковий збірник / Гол. рел. М.С.Свідло - К.: КДТУБА. 1998.- 185-191.

6. Феоктистова Е.А. Кинематограф и другие средства массовой

информации в системе кулылры переходной эпохи /'/Культурные парадигмы переходных эпох. Материалы научно-теоретической конференции,- Одесса: ОПІУ. 1996,- С. 106-109.

7. Феоктистова О.А. Сучасні аудіовізуальні засоби іі

духовному вихованні студентської молоді // Тези доповідей

всеукраїнської на\ково-,методичної конференції «Виховання стуїентів у технічному вузі: методологічні засади, практика, перспективи».- К.: УДУХТ, 1996.-255-256.

Анотація.

Гринько О.А. .Мистецтво в системі культури тоталітарного суспільства. Соціально-філософський аспект.- рукопис.

Дисертація на здобуття пачкового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія і (філософія історії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, і999р.

Дисертація присвячена проблемі ролі і функції мистецтва в системі культури тоталітарного суспільства річних історичних епох. У відповідності з концепцією автора в дисертації обгрунтовується власна типологія тоталітаризму. Досліджуються функції мистецтва в системі культури двох конкретних втілень різних типів тоталітарних режимів, які, на думку автора, є найбільш вираженими соціальними моделями в історичній ретроспективі минулих епох: консервативний (охоронний) тоталітаризм в Іспанії часів інквізиції і контрреформації та революційний тоталітаризм якобінського періоду Великої французької революції.

Аналізуються соціатьно-політичні функції і розкривається подібність масових видовищ, масових театралізованих вистав та исео.чогиюючих громадських заходів, підкреслюється подібність їх режисури, досліджуються спільні механізми соціально-психологічного риливу на населення. Вказується, що хоч бажаний результат ютайтарні режими досягали різними шляхами, головне було спільним: мистецтво допомагало створити необхідну духовну атмосферу, якої неможливо було досягти використовуючи лише примус, контроль і терор.

Робиться пропюз-застереження щодо можливості встановлення тоталітарного режиму в постіндустріальному інформаційному суспільстві та використанні з цією метою потенційно нових мистецтв віртуальної реальності і так званої арт-терапії.

Ключові слова: тотаптаризм. мистецтво, система культури, духовне життя, інквізиція, революція, цивілізація, особа.

Аннотация

Гринько Е.А. Искусство в системе тоталитарного общества. Социалыю-фнлософский аспект.- Рукопись.

Диссертация па соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории, Киевский национальный университет имени Тараса Шевчепка, Киев, 1999г.

Диссертация посвяшена исследованию проблемы роли и функций искусства в системе культуры тоталитарного общества рачных исторических эпох. Тотатитарное общество рассматривается не только как феномен XX столетия, а и как одна ич ипостасей .мировой цивилизации, как социально-политический строй, имевший неоднократные воплощения в истории человечества.

В соответствии с концепцией автора в диссертации обосновывается новая типология тоталитаризма. Диссертант предлагает рассматривать два основные пша тотатитаричма: революционный - как политический режим периода становления нового социальнополитического строя и консервативный (охранительный) тоталитаризм -как реакция властвующей элиты на радикальные изменения в общество с целью недопущения их дальнейшего развития. Предложенные два гина тотатитаричма являются одноструктурнымн. но разнополюсными (в социально-политической плоскости они выстунаюг как антагонисты, что, однако, не исключает заимствований и даже ограниченного во времени взаимодействия).

В диссертации исследуются функции искусства в системе двух конкретных воплощений разныч типов тотатитаричма. которые, по мнению автора, являются наиболее выраженными социальными моделями в исторической ретроспективе: консервативный

(охранительный) тоталитаризм в Испании времен инквизиции и Контрреформашш и революционный тоталитаризм якобинского периода Великой французской революции.

Анализируются социально-политические функции и раскрывается подобность массовых зрелищ, а также всеохватывающих (тотальных) общественных мероприятий, показывается счожссть ич режиссуры, анализируются общие механизмы социально-психологического воздействия на население. Подчеркивается, что, несмотря на все различия, связанные с историческим временем, идеологией и техническими способами воплощения, массовые действия и

представления являются характерными слагаемыми системы культуры всех типов тоталитаризма.

В работе исследуются характерные особенности функционирования культуры революционного тоталитаризма, его отличия от культуры тоталитаризма консервативного. В период революционного тоталитаризма пропаганда становится главным заданием искусства и основной его особенностью, а художественные достоинства отходят на второй план. Отмечается, что искусство революционного тоталитаризма - это массовое искусство, рассчитанное на самого широкого зрителя. Элитарное искусство при этом строе также недопустимо, как и сама элита. Доходчивость, четкое полярное деление на добро и зло без нюансов и переходов, максимальная упрощённость -основные характерные черты искусства революционного тоталитаризма.

На примере избранных социально-политических моделей тоталитаризма исследуется социально-философская значимость религиозных культов и их суррогатных заменителей, их отражение в искусстве, в системе культуры тоталитарного общества в целом.

Отмечается, что хотя желаемый результат тоталитарные режимы достигали разными путями, главное было общим: искусство помогало создать необходимую духовную атмосферу, которой невозможно было добиться только с помощью принуждения, конлроля и террора.

Дается прогноз-предостережение относительно возможности установления форм-мутаптов тоталитаризма в постиндустриальном информационном общест ве и использование с этой целью потенциально новых видеоискусств виртуальной реальности. Указывается, что мировая цивилизация сюит перед лицом новой угрозы тотальной несвободы. Движение человечества к глобальному информационному обществу со свободой циркулирования информации имеет обратную сторону - возможность её тотального контроля, а значит и контроля над личностью и обществом в целом, В частности, новейшие РИ-технологии уже подтвердили большие возможности манипулирования общественным сознанием, опираясь на целенаправленное использование современных СМИ, массовых зрелищных видов искусства и индустрии развлечений, объединенных в единую систему.

Ключевые слова: Тоталитаризм, искусство, система культуры, духовная жизнь, инквизиция, революция, цивилизация, личность.

Summary

Grinko O.A. Art in the System of Culture of Totalitarian Society. ■iocio-Philosophical Aspect.- Manuscript.

Thesis submitted for the award of Candidate’s Degree of Philosophical kiances in speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of listory. Taras Shevchenko Kyiv National University. Kyiv. 1999.

The dissertation deals with the problem of role and function of art in he system of culture of totalitarian society of different historic epoches. In iccordance with author’s view her own typology of totalitarism was grounded. The functions of art in the system of culture of two concrete ncamations of different kinds of totalitarian regimes have been investigated. \ccording to the author's view' they are the most expressed social models in listoric retrospective of the past epoches. conservative (protective) otahtarism in Spain at the time of inquisition arid counter-reformations and evolutionary totalitarism of Jacobin period of the Great French revolution.

Socio-political functions were analyzed Likeness of mass sights and nass theatrical performances and total city measures was shown. Likeness of ts producing was shown. Common mechanisms of socio-psycologicl nfluence of the population has been investigated.

U has been determined that desired result of totalitarian regimes w as obtained in different ways but the main was common: art helped to create lecessary spiritual atmosphere which was impossible to reach without using inly primus, control and terror.

The forecast of warning concerning establishing totalitarian regime in nfomrational society and using of potenlially new art of virtual reality has >een done. ’

Kev w ords: totalitarism. art. system of culture,spiritual life, inquisition, evolution, civilisation, human being.