автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Исторические стадиальные флуктуации в развитии общества

Полный текст автореферата диссертации по теме "Исторические стадиальные флуктуации в развитии общества"

УДК 930.1

Рассоха Ігор Миколайович

ІСТОРИЧНІ стадійні флуктуації У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 09.00. 03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Харків — 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник —

доктор філософських наук, професор Кривуля Олександр Михайлович, професор кафедри філософії та політології Університету внутрішніх справ

Офіційні опоненти —

доктор філософських наук, професор Даніл’ян Олег Геннадійович, завідувач кафедрою філософії

Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого

кандидат філософських наук, професор Рибалка Веніамін Кузьмич, професор кафедри філософії

Харківського державного педагогічного університету Провідна установа —

Національний інститут стратегічних досліджень

при Раді національної безпеки і оборони України, м. Київ

Захист відбудеться 1 липня 2000 р. о______годині на засідаїші спеціалізованої

вченої ради Д 64. 700.01 при Університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 61180, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 31 червня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Гоц В. Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для сучасної ситуації у філософії характерна глибока криза практично всіх основних течій і шкіл. Сутність цієї кризи у тому, що майже всі вони так чи інакше довели свою неспроможність, тобто критики кожного з напрямків виявились більш правими, ніж його захисники. Відчувається ця криза і в соці&чьній філософії та філософії історії, але тут вона часто виявляється специфічно — зокрема, у вигляді прагнення до конструктивного синтезу таких різних методологічних підходів, що спочатку протирічили один одному, як цивілізаційний і стадійний.

Під стадійним (формаційним) підходом маються на увазі всі схеми, згідно з якими історія людства розглядається як ряд стадій (ступенів) прогресивного розвитку, взаємопов’язаних з рівнем технології. Найбільш послідовно такий підхід викладено у роботах засновників марксизму, зокрема, у вигляді закону відповідності між рівнем розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Але ж з приводу сутності та співвідношення понять “ступінь розвитку суспільства”, “спосіб виробництва”, “суспільно-економічна формація” у марксистській. літературі відбувалася постійна дискусія, бо в роботах К. Маркса і Ф. Енгельса зустрічаються різні варіанти поділу історії людства на стадії: ступені особистої залежності, речової залежності та вільної індивідуальності; ступені дикунства, варварства і цивілізації; азіатський, античний, феодальний і буржуазний способи виробництва (зокрема, в радянській літературі довгий час тривала дискусія щодо специфіки “азіатського способу виробництва”). Дискусія показала, що питання про кількість таких основних ступенів суспільного розвитку залишилося до певної міри відкритим. Але у будь-якому випадку визнавалася принципова відмінність між, з одного боку, первісними докласовими суспільствами і класово-становими (феодальними, рабовласницькими або “азіатськими”), з другого боку - відмінність між останніми та сучасним капіталістичним суспільством. Стадійний підхід, що в тій чи іншій мірі спирається на технологічний детермінізм, широко розповсюджений і в сучасній західній думці, досить навести приклад концепцій доіндустріальної, індустріальної та постіндустріальної стадій розвитку суспільства (Д. Белл, А. Тоффлер, 3. Бжезинський та ін.).

Проте не менш впливовим є зараз і принципово інший, цивілізаційний підхід, який було сформульовано у першій третині XX сторіччя О. Шпенглером та А. Дж. Тойнбі (а ще раніше - М. Я. Данилевським). Його розвиток у сучасну епоху пов’язаний з такими іменами, як, наприклад, І.

Валлерстайн і С. Хантінпон (в певному розумінні до них близький і Л. М. Гумільов). Особливо серйозно на сучасну філософію історії вплинули погляди А. Дж. Тойнбі, який розглядав кожну цивілізацію (групу країн зі спільною релігією і - ширше - культурою) як «осягаєме розумом поле історичного дослідження». На його думку, історія історія кожної такої цивілізації може бути зрозуміла «сама собою», але ж при цьому розвиток всіх цивілізацій виявляє риси «регулярності і повторюваності», що дозволяє застосовувати для їх аналізу порівняльно-історичний метод.

Проте в останні десятиріччя накопичено величезну кількість нових історичних фактів, котрі не можуть знайти пояснення в рамках кожного з цих двох традиційних концептуальних підходів. Так, з одного боку, стало очевидним, що вже, принаймні, з початку бронзового віку більшість народів Старого Світу була об'єднана інтенсивними економічними і культурними зв’язками 'в цілісну динамічну систему зі спільнішії ритмами розвитку. Це ставить під сумнів цивілізаційні моделі, які розглядають групи країн із спільною релігією (що звичайно мають на увазі під цивілізаціями в цьому значенні терміна) як замкнені системи, розвиток яких відбувається за своїми внутрішніми законами. З іншого ж боку, накопичені факти свідчать про зигзагоподібний характер історії людства, до того ж в історії часто спостерігається невідповідність між рівнем технології і загальним рівнем культурного розвитку конкретних суспільств (культура тут розуміється в самому загальному значенні, як протилежність природі). Ці історичні факти створюють найсерйозніші труднощі для стадійного підходу.

Вже ‘ із середини XX сторіччя робилися більш-менш удалі спроби синтезу обох підходів, розгляду' їх як взаємододаткових. Так, К. ІІсперс критикував і О. Шпенглера за ігнорування взаємовпливу різних цивілізацій, і марксизм за абсолютизацію економічних чинників. Він поділяв історію людства на три фази: доісторію (від виникнення мови до початку історичних культур), історію і світову історію - еру глобальної єдності людства (“її підготувала епоха великих географічних відкриттів, початок її відноситься до XX сторіччя”). Причому, з одного боку, “цілком очевидно, що від характеру праці і її розподілу залежать структура суспільства і життя людей в усіх його розгалуженнях”. Але, з іншого боку, “у другій фазі розгортання декотрих великих культур відбувається - незважаючи на ряд випадкових зіткнень - паралельно. Це - окремі історії”. Таким чином, історію цивілізацій, аж до сучасності К. ІІсперс розглядає скоріше “за Тойнбі”. Єдність історії людства виявляється лише в загадковому факті паралельного виникнення в різноманітних культурах у першому тисячолітті до н.е. ( у “осьову епоху історії”) специфічного виду мислення - філософської

рефлексії. Взагалі ж у таку єдність можна лише вірити. Тому загальний методологічний висновок К. Ясперса песимістичний: “Історія має глибоке значення, але воно недоступне людському пізнанню”.

Яскравим прикладом недосконалості традиційних методологічних підходів слугує нез’ясованість вже давно і добре дослідженого феномену античної цивілізації. Так, давньогрецька культура в цілому стала фундаментом всієї наступної цивілізації Заходу (до якої належить і Україна). Але самий феномен “давньогрецького дива” - разючого сплеску духовної енергії маленького народу - так і не одержав загальновизнаного пояснення. “Цивілізаційний” підхід у стилі А. Тойнбі визнає всі цивілізації в принципі рівноправними і не дає зрозумілої відповіді на запитання: “Чому саме культура Стародавньої Греції так важлива й актуальна для нас?” Точно такі ж складнощі виникають і у разі “стадійного” підходу (теорії “стадій економічного зростання”, різноманітний марксистських концепцій тощо). Чіткої та зрозумілої відповіді на запитання : “Чому саме Стародавня Греція?..” ані класики марксизму, ані хто-небудь із їхніх послідовників не дали.

Величезний вплив на дослідників античності справила (і продовжує справляти) “модернізаторська” школа, яка представлена такими великими істориками, як Т. Моммзен, Е. Мейер, М. Ростовцев. Вони практично поставили знак рівності між епохою античності і сучасністю, розглядаючи суспільства Стародавньої Греції і Риму епохи їхнього розквіту як капіталістичні. Ці спеціалісти найвищого класу зібрали для доказу своєї концепції величезний фактичний матеріал. Вони піддали жорсткій критиці уявлення про історичний процес як про безупинну еволюцію у напрямку прогресу. У їхніх працях виняткове значення античної культури для сучасності одержало переконливе пояснення. Наявність античного циклу історичного розвитку,- що закінчився періодом глибокого занепаду, “темними віками”, тепер визнається, мабуть, більшістю дослідників. Але представники “модернізаторської” школи так і не змогли подолати дві принципові труднощі. По-перше, вони не змогли дати достатньо задовільне пояснення причин занепаду античної цивілізації. По-друге, - і це для нас головне, - вони по суті ігнорували якісні технологічні і соціальні розбіжності між античними і сучасними індустріальними суспільствами (хоча і правильно помітили рад рис глибокої подібності між ними).

Новий етап у розвитку методології пізнання історії суспільства являють собою роботи істориків школи “Аннатів”, зокрема, Ф. Броделя . У своїй роботі “Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ-ХУIII ст.” він дає розгорнуту і аргументовану концепцію “світу-економіки”. Світ-

економіка - це “економічно самостійна частина планети, спроможна в основному бути самодостатньою, якій її внутрішні зв'язки й обміни надають певну органічну єдність”. Зокрема, у середні віки такий світ-економіка сформувався в Західної Європі - до Польщі і Скандинавії включно. Причому простір світу-економіки поряд із відсталою периферією “припускає наявність якогось центру, що слугує до вигоди певного міста і якогось уже пануючого капіталізму". При цьому, як правило, межі світу-економіки збігаються з межами культурними, цнвілізаційними.

Як бачимо, концепція “світу-економіки” увібрала в себе риси всіх трьох розглянутих вище концепцій. По суті світи-економіки в описанні Б.Ф. Броделя - це ті ж цивілізації. З іншого боку, Ф. Бродель у цій же роботі (І том) по суті чітко поділяє людські суспільства на чотири стадії: “дикості” (“нульовий рівень”), варварства (стадія “культури”), цивілізації Старого порядку і стадію “сучасного (індустріального) суспільства”. По-третє, найважливішу роль у концепції “світу-економіки” відіграє поняття його центру. В цілому в кожному світі-економіці в напрямку від периферії до центру формувалися все більш високорозвинені в соціально-економічному відношенні суспільства, у тому числі такі, що мали сучасні капіталістичні риси (на що вперше звернули увагу історики-“модернізатори”). Принциповим недоліком робіт Ф. Броделя можна вважати зосередження уваги майже винятково на економічній проблематиці, недостатнє врахування взаємовпливу соціально-економічної і духовної сфер (хоча в цілому школа “Анналів” дуже серйозно розробляє цю тему). Під соціально-економічною сферою в даній роботі маються на увазі всі аспекти соціального буття в їхньому системному взаємозв'язку, а під духовною сферою - суспільна свідомість відповідних суспільств у всій сукупності її феноменів. Також слід зазначити, що у вказаній праці Ф. Броделя підходи до дослідження суспільств ХУ-ХМІІ сторіч майже не екстраполюються на епоху античності, хоча він сам підкреслює коректність такої екстраполяції (наприклад, говорячи про технологію елліністичної епохи). Дана дисертаційна робота деякою мірою присвячена саме ліквідації обох цих недоліків.

Труднощі стадійного підходу, що пов'язані з необхідністю теоретичного пояснення зигзагоподібного характеру історії людства і, особливо, фактів невідповідності мім рівнем технології і загальним рівнем культурного розвитку конкретних суспільств, на нашу думку, можливо подолати. Вдосконаленню стадійного підходу в цьому напрямку і присвячене дане дослідження. Зазначимо .також, що, на думку автора, запропонований у дисертаційній роботі методологічний підхід виявився ефективним саме при застосуванні його до актуальних проблем історії

України, зокрема, щодо аналізу історичної сутності соціальних перетворень останнього десятиріччя. Ці проблеми отримали своє висвітлення у даній роботі.

. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема й зміст дослідження відповідають темі науково-дослідних робіт кафедри філософії Харківського національного університету “Філософія і багатоманітність соціокультурних світів”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є обгрунтування концепції історичних стадійних флуктуацій як закономірних проявів невідповідності між рівнем технології і загальним рівнем культурного розвитку конкретних суспільств.

Основна мета дослідження обумовила необхідність виконати наступні завдання:

1. Сформулювати суть концепції історичних стадійних флуктуацій і дати класифікацію їх основних видів.

2. Охарактеризувати вплив історичних стадійних флуктуацій на духовне життя суспільства.

3. Продемонструвати ефективність та евристичну силу концепції історичних стадійних флуктуацій при застосуванні її до аналізу різних конкретних історичних проблем, в тому числі проблем історії України.

Георетико-методологічну основу даної роботи складає система підходів, що розвиваються істориками школи “Анналів”. Особливо велике значення автор надає розробленій Ф. Броделем концепції світу-економіки. Автор також йде за школою “Анналів” у загальній методології дослідження. Її автори сформулювали цілий ряд загальних положень, що належать до філософії історії. Але всі ці положення сформульовані тільки на підставі узагальнення конкретно-історичного матеріалу. Ф. Бродель так визначив своє кредо дослідника: “Ми віддаємо перевагу над пошуками дефініції в абстракції спостереженню конкретних випадків досвіду". Виходячи з цього, автор у необхідних випадках також підсилював свої загальні теоретичні положення конкретними історичними фактами. Взагалі для школи “Анналів” є характерним прагнення до максимального розширення джерельної бази дослідження, залучення максимально різноманітного фактичного матеріалу, рясне цитування джерел і думок компетентних фахівців. Все це є і у даній дисертаційній роботі. Особлива увага до проблем ментальності також зближає підхід автора зі школою “Анналів”.

Особливо слід відзначити специфіку використання в роботі в якості джерела творів античних письменників. Як відомо, суперечки про цінність

Платона в якості історичного свідка, що вірне й хибне у Діогена Лаертського і тому подібні питання - проблема настільки ж вічна, як і нерозв'язувана, адже повна історична достовірність тут в принципі неможлива. Досить того, що дана інтерпретація джерел можлива як варіант і в такій якості не менше достовірна, ніж інші. У цілому ж автор схиляється до тієї думки, що античні письменники хотіли сказати саме те, що сказали, і розуміти їх слід прямо і буквально.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом наукового дослідження став історичний розвиток суспільства у його періодичності, та відображеня його у філософсько-історичній думці. Предметом дослідження є сутність історичних стадійних флуктуацій та форми їх прояву.

Дана дисертаційна робота присвячена обгрунтуванню певою мірою нового методологічного підходу - концепції історичних стадійних флуктуацій. У зв'язку з цим із самого початку хотілося б підкреслити, що, на думку автора, даний підхід, саме поняття “історична стадійна флуктуація” -лише зручна ідеалізація, що неминуче спрощує і спотворює зображення реального історичного процесу, або, по Максу Веберу, “ідеальний тин”. М. Вебер підкреслював, що кожний такий “ідеальний тип” - деяка “утопія, у якій об'єднані окремі, дифузно наявні риси матеріального і духовного життя, доведені у своїй своєрідності до позбавленого для нашого розгляду протиріч ідеального образу”. Але саме завдяки своїй відокремленості від емпіричної реальності, своїй відмінності від неї ідеальний тип може служити як би масштабом для співвіднесення з ним цієї останньої. Головне питання тут у тому, чи корисна концепція історичних стадійних флуктуацій для вивчення історії людського суспільства як у термінологічному і класифікаційному, так і в евристичному відношенні.

Наукова новизна дослідження визначається наступними,

положеннями: ,

1) Обгрунтування нової концепції (і введення нового терміну) історичних стадійних флуктуацій як закономірних невідповідностей між рівнем розвитку технології і загальним рівнем соціально-культурного розвитку конкретних суспільств.

2) Вивчення і класифікація основних видів історичних стадійних

флуктуацій, визначення умов їх виникнення і “розчинення”. ,

3) Визначення сутності соціального ладу стародавніх Афін при

Периклі й інших передових полісів Древньої Греції як

«ранньокапігалістичної» позитивної стадійної флуктуації, розташованої в центрі середземноморського античного «світу-економіки».

4) Дослідження відображення в духовному житті суспільства «ранньокапіталісгичної» позитивної стадійної флуктуації, формування в цих умовах того типу раціоналістичної й індивідуалістичної ментальності, який притаманний сучасному суспільству і який принципово відрізняється від ментальності Старого Порядку (феодального суспільства).

5) Розкриття значення давньогрецької софістики як найбільш послідовного вираження «ранньокапіталістичної» стадійної флуктуації в духовній сфері, що знаходило свої аналоги в наступних «ранньокапіталістичних» суспільствах,- а також доказ близькості до

мислителів, як Зенон Елейський, Сократ,

історичного факту, що найдавнішим зразком «ранньокапіталістачного» суспільства багато в чому сучасного типу слід вважати стародавню Фінікію.

склалася в інсгитуціалізованій формі саме в містах Фінікії приблизно на рубежі ІХ-УШ сторіч до н.е., і потім фінікійська філософська традиція була вже в готовому вигляді (як і багато інших досягнень матеріальної і духовної культури фінікійців) перенесена на грецький грунт;

8) Підкреслення єдності культури всього передньоазіатського регіону, куди крім Фінікії відносилася і стародавня Іудея, а також сильного духовного впливу Фінікії на Іудею, з яким варто зв'язувати «сучасний» характер багатьох положень Ветхого Завіту.

9) Розгляд феномену тоталітаризму як найбільше важливого прикладу негативної стадійної флуктуації, показ небезпеки виникнення стійких тоталітарних суспільств як одного з варіантів подальшої еволюції розумного життя у Всесвіті.

10) Обгрунтування поняття “бокових” історичних стадійних флуктуацій як такого варіанту негативних стадійних флуктуацій, при якому культурне відставання даного суспільства компенсується за рахунок постійного зовнішньго запозичення передових досягнень культури.

11) Доведення того, що в Україні ситуація “бокових” історичних стадійних флуктуацій складалася, принаймні, двічі - в епоху козацької державності і у радянському суспільстві післясталінської епохи.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що висунуто і обгрунтовано нову концепцію історичних стадійних флуктуацій, яка сприяє розв'язанню широкого кола актуальних проблем, пов'язаних із поясненням історії людського суспільства, зокрема, істотно конкретизує і доповнює стадійний підхід, заснований на технологічному детермінізмі.

7) Обгрунтування точки зору на те, що філософія вперті

Вона дозволяє по-новому пояснити в межах стадійного підходу цілу низку історичних фактів, що раніше використовувалися як потужний аргумент саме його опонентами. Використані в роботі прийоми аналізу, отримані з їхньою допомогою теоретичні положення і висновки можуть послужити основою для подальшої розробки даної проблеми і суміжних із нею, стануть корисними для широкого кола фахівців в галузі як соціальної філософії і філософії історії, так і конкретних історичних ДИСЦИПЛІН.

Апробація дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження висвітлювалися автором у виступах на наукових конференціях, семінарах, а також на засіданнях Харківського міського товариства “Філософська освіта”, членом якого дисертант перебуває. Зокрема, автор зробив три доповіді на теоретичних семінарах кафедри філософії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, доповідь на III міжнародному конгресі україністів, взяв участь у роботі Школи молодого філософа (Харків, 1999 р.). Основні положення дисертаційної роботи викладені у восьми наукових публікаціях, з них чотири - у фахових виданнях, затверджених В АКом України.

Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження і характером поставлених автором, завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, третій з яких поділяється на три підрозділи, висновків і списку літератури (185 використаних джерел). Загальний обсяг роботи -180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається суть і стан розробки проблеми історичних стадійних флуктуацій, обгрунтовується її значущість та актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічна основа, зв’язок із науковими програмами, показується наукова новизна теоретичних результатів, подається інформація про практичне значення результатів дисертації та їх апробацію.

У першому розділі “Історичні стадійні флуктуації” викладено сутність концепції стадійних флуктуацій. На початку автор формулює власне розуміння змісту поняття “стадія суспільного розвитку”. Будь-яка здорова людська особистість є цілісною (“людина має одну душу”). Отже, всі її цінності і уявлення про світ повинні пов’язуватись у певну, більш-менш цілісну, систему, інакше людина просто не змогла б адекватно реагувати на дійсність, що її оточує. Отже, повинно існувати досить однозначне співвідношення між способом життя конкретної людини та

способом її думок, бо інакше їй довелося б одне з цих двох змінити. Те ж можна сказати і про будь-який конкретний соціум. Можна сказати, що ми маємо справу з цілісністю культури кожного даного соціуму, як єдиного взаємопов’язаного феномену. Адже будь-яке суспільство складається з конкретних особистостей, кожна з яких веде певний спосіб життя, при тому ж діапазон (“меню”) можливих способів життя та соціальних ролей і їх співвідношення у кожному конкретному соціумі жорстко детерміновані -рівнем технології (хоча її звязок з суспільною свідомістю завжди діалектичний), а також особливостями історичного розвитку даного соціуму. Оскільки ж спосіб життя іноді змінюється стрибком, можна виділити декілька стадій розвитку людського суспільства.

Найбільш розповсюдженою і обгрунтованою є точка зору про п’ять таких стадій суспільного розвитку. Перша з них - бродячий, мисливсько-збирацький спосіб життя (за Ф.Енгельсом - “ступінь дикості”, за Ф.Броделєм

- “нульовий рівень історії”). Друга стадія - стадія варварства, її рубіж -виникнення землеробства і тваринництва, тобто сільського господарства. Третя стадія - ступінь феодалізму (включаючи сюди, як варіант і рабовласницькі відносини). Характерним для цієї стадії є існування кількох юридично закріплених і спадкоємних суспільних станів, з котрих нижчий -раби - повністю безправний. Початок цієї стадії відзначений “міською революцією”, тобто виникненням міст як. осередків мешкання несільськогосподарського населення, центрів споживання вилученого у селян продукту. Четверту стадію - сучасну — можна назвати стадією індустріального (капіталістичного) суспільства, її межею став промисловий переворот. Нарешті, у ряді найбільш розвинених суспільств вже проглядають контури п’ятої стадії - лостіндустріального суспільства.

Як правило, між різними складовими частинами людської культури -технологією, соціальним устроєм, політичною, системою, ідеологією, мистецтвом тощо. - існує стійка кореляція, причому врешті-решт визначальним чинником виступає рівень розвитку технології. Але в певних історичних умовах ця кореляція між рівнями технології і соціальним устроєм може закономірно порушуватись. Так виникають історичні стадійні флуктуації - невідповідності між рівнем розвитку технології і загальним рівнем соціально-культурного розвитку конкретних суспільств, коли суспільство виявляється істотно більш або менш розвинутим, ніж йому “належить” відповідно до його технологічного рівня. Історичні стадійні флуктуації можуть бути як позитивними, так і негативними. У всіх випадках відхилення пов'язані з обумовленим конкретним збігом історичних обставин більш високим (багатим) або більш низьким рівнем життя (більш

складним або більш примітивним способом жіггтя) суспільства, ніж той, який повинен відповідати його технологічному рівню.

У розділі проаналізовано всі відомі автору типи стадійних флуктуацій. Серед негативних стадійних флуктуацій це: консервація суспільства на стадії дикості після неолітичної революції (гірські народи Нової Гвинеї); збереження порядків епохи варварства після “міської” революції, в умовах досить високорозвиненої економіки (Фрисландія, Запоріжжя, Ісландія, лісові кантони Швейцарії тощо); нарешті, багато дослідників тлумачить сутність тоталітарних режимів як повернення індустріального суспільства до своєрідних форм кріпацтва і рабства. Серед позитивних стадійних флуктуацій це: прояв рис варварства у суспільстві мисливців і збирачів (епоха верхнього палеоліту у Східній Європі); також можна досягти вже межі класового суспільства і будівництва міст, тільки ледве-ледве починаючи перехід до продуктивного господарства (передкласові суспільства на сході нинішніх США у другій половині II 1-му тисячоліттях до н.е., зокрема культури Паверті-Пойнт, Адена і Хоупвел.); головні торгово-розподільчі центри європейського “світу-економіки”, де завдяки провідному місцю їх у світовій сисгемі обмінів створювалась така концентрація матеріальних і інформаційних ресурсів, яка призводила до виникнення багато в чому сучасного суспільства ще на доіндустріальній стадії технологічного розвитку. Всі історичні стадійні флуктуації є принципово нестійкими в порівнянні з «нормальними» суспільствами і «розчиняються», як тільки припиняється дія того конкретно-історичного чинника, що їх деформує, що викликає їх до життя. Однак, як виняток, можливий і варіант, коли суспільство знаходить нову внутрішню стійкість за рахунок зміни свого базового технологічного рівня. Наприклад, саме у «ранньокапіталістичній» Англії і відбувся промисловий переворот, що створив адекватну капіталізму технологічну базу.

Стадійні флуктуації - зовсім не єдиний тип історичних флуктуацій. Крім них в історії виділяються, наприклад, економічні цикли різної тривалості, такі, як піввікові цикли Кондрат'єва і більш великі вікові цикли. Але історики виділяють і ще більш грандіозні історичні цикли, такі, як цикл бронзового віку, що завершився приблизно в XII столітті до н.е. “великим переселенням народів”, що супроводжувалося багатократним зменшенням чисельності населення і колосальною культурною (у тому числі і технологічною) деградацією (“темні віки”). Наступний цикл - античний -завершився саме падінням Римської імперії в результаті нового “великого переселення народів” (те ж саме приблизно тоді ж відбувалося і у Китаї, і в Індії, і в Центральній Азії). В обох випадках йдеться про флуктуації всієї

системи суспільств Старого Світу. Ці глобальні циклічні флуктуації не були предметом спеціального розгляду в даній роботі. На відміну від них, історичні стадійні флуктуації завжди мали локальний характер і зовсім іншу природу. При історичних стадійних флуктуаціях соціальний прогрес або деградація як раз не супроводжувалися відповідним технологічним прогресом або деградацією. Саме в цьому і полягає, на наш погляд, сутність даного явища.

Концепція історичних стадійних флуктуацій, на нашу думку, істотно поглиблює розуміння багатьох складних історичних феноменів. Гак, винятково важливу роль у культурному розвитку людства відіграли суспільства з «ранньокапіталістичною» позитивною стадійною флуктуацією, які були розташовані в центрі середземноморського античного і західноєвропейського «світів-економік». Зокрема, такими сучасними рисами відрізнялась Англія вже наприкінці XVII сторіччя, ще раніше Нідерланди. Ще ж раніше, починаючи з XIV сторіччя, центр економічного життя Європи перебував у містах на півночі Італії - у Флоренції, Венеції та Генуї. Серед таких сучасних рис слід виділити: дуже сильний розвиток міського життя, міста є перш за все центрами торгівлі і промисловості, а не паразитичного споживання вилученого у селян продукту; “високе сільське господарство”; провідна роль в економіці вільної праці щодо примусової; правова держава з елементами демократії, зокрема свободою слова, багато сучасних рис у культурному житті. У марксистській літературі прийнято писати, що там склалися “ранньобуржуазні” відносини. Хоча там же було досить розповсюджене і рабство. До речі, і в Англії рабство скасували лише в 1833 році, інші ж форми примусової праці, наприклад, “роботні доми”.існували там і пізніше. Загалом слід зауважити, що жодна стадійна флуктуація все ж таки не тотожна тому суспільству, риси якого вона невчасно репрезентує. Скоріше, вона уявляє собою певну суміш рис теперішнього і майбутнього (або минулого). Проте, говорити про стадійну флуктуацію слід лише, тоді, коли кількість ознак суспільства “нетутешньої” епохи відчутно переходить у якість.

На думку автора, такі ж самі сучасні риси, як і у міст півночі Італії доби Відродження, мали набагато раніше головні центри світу-економіки Середземномор’я у античну епоху: Міяет, Афіни, Коріяф та інші найбільш розвинуті поліси стародавньої Греції, а також Рим та певні райони імперії у “Золоту добу Антонінів” (II ст., почасти І ст. н.е.). Тоді у римському праві навіть розповсюджується погляд, згідно з яким свобода людини проголошується природним станом, властивим людині як такій, а отже, і рабу, що також має людські права. Приблизно таким же було становище

рабів і у Афінах доби їх розквіту. Дана концепція дає істотно нове пояснення, зокрема, і феномену «грецького дива» в цілому.

Другий розділ “Відображення позитивних стадійних флуктуацій у духовній сфері” присвячений взаємовпливу соціально-економічної і духовної сфер життя суспільства. У ньому йдеться насамперед про феномен “давньогрецького дива”, коли були закладені основи всього наступного духовного розвитку людства, Саме в полісах античної Греції вперше сформувався у сталій формі гой тип раціоналістичної та індивідуалістичної ментальності, який притаманний сучасному суспільству і який різко відрізняється від ментальності Старого Порядку (феодального суспільства). Для ментальності суспільств Старого Порядку, не зважаючи на те, чи то йдеться про середньовічний Захід, країни Сходу, чи то про Русь, характерні такі риси: слабкість або відсутність особистісного начала, розчинення особистості у різних соціальних спільнотах; принципова неувага до зовнішньго світу, у тому числі і до співбесідника, монрлогічність; традиційність, несприйняття будь-яких новацій. На відміну від таких суспільств, Афіни вже у епоху Перікла демонструють цілком протилежні риси ментальності: індивідуалізм, повагу до права кожного на вільний розвиток своєї особистості, дух вільного діалогу, зокрема у громадському житті, тяга до новацій.

Найбільш послідовними виразниками такої нової ментальності булй давньогрецькі софісти. Вони стали також першими ідеологами цього принципово нового типу суспільних відношень, нового демократичного ладу, створивши, зокрема, концепції природного права і суспільного договору. На думку автора, феномен софістики в його соціальному, ідеологічному, педагогічному і філософському аспектах - найбільш яскравий і важливий (у Стародавній Греції) прояв позитивної стадійної флуктуації в духовній сфері. Саме поява софістики знаменувала собою початок нового етапу розвитку давньогрецької філософії. Софісти принесли у філософію дух рівноправного діалогу і навіть саму форму філософського діалогу, обгрунтували нову етику (трудову і, разом з тим, ринкову), заклали основи раціоналістичної наукової методології. Піднявши на науковий рівень ораторське мистецтво, софісти стали зачинателями наукової філології і створили передумови для розвитку формальної логіки. Такі мислителі, як Зенон Ел ейский, Сократ, Демокріт і Платон (за винятком пізнього етапу його творчості) теж належали до софістичної традиції, так само, як і Еврипід, Перикл, Гіппократ і інші діячі «золотого віку» давньогрецької культури. Взагалі ця епоха “давньогрецького дива” (друга половина V - перша половина IV ст. до н. е.), коли менше ніж за сто років грецька цивілізація як

цілісна культурна система досягла зрілості у всіх своїх інституційних проявах, співпадає з часом розквіту софістики.

Занепад же софістики був пов'язаний винятково із соціальною деградацією античного суспільства, з розчиненням стадійної флуктуації (і саме виходячи з цього варто розглядати значення всієї тодішньої і подальшої критики софістики). Всі наступні «ранньокапіталістичні» суспільства породжували соціальні явища, аналогічні софістиці, зокрема, надзвичайну увагу до ораторського мистецтва (бо тепер співгромадян можна було не примусити, а лише переконати). Так було у Римі “золотої доби Антонінів”, Італії епохи Ренесансу, має очевидні риси подібності до софістики і діяльність, скажімо, Дейла Карнегі. При цьому духовна традиція часто передавалася «по естафеті» від одного «ранньокапіталістичного» суспільства до іншого, затухаючи в проміжні “темні віки” і знову відроджуючись у відповідних соціальних умовах.

“Ранньобуржуазні” суспільства відіграли величезну роль у розвитку культури людства. Саме концепція стадійних флуктуацій вперше дає обгрунтоване пояснення феномену “давньогрецького дива”, коли маленький народ на протязі лише декількох поколінь заклав підвалини всього подальшого культурного розвитку Європи і людства. Стародавні греки залишаються вкрай важливими і сучасними для нас саме тому, що вони й були у соціальному відношенні нашими першими сучасниками. З іншого боку, стає більш зрозумілим, що саме “відроджували” італійці у добу Відродження.

Третій розділ “Концепція стадійних флуктуацій у проекції на минуле і сучасність” присвячений застосуванню концепції історичних стадійних флуктуацій як нового методологічного підходу до розв'язання конкретних історичних проблем. Розглянуто три приклади такого застосування (при очевидному методологічному взаємозв'язку кожного з них).. Тому розділ поділяються ще-натри підрозділи.: . '

Перший підрозділ “Фінікія - перше в історії сучасне суспільство” присвячений проблемі історичних коренів сучасної європейської культури. Виходячи з положень попереднього розділу, традиції сучасного типу ' духовної культури повинні були передаватися “від флуктуації до флуктуації”. ■ Сама Греція класичної егіохи також не була першим в історії «ранньокапіталістичним» суспільством. Ще ж раніше яскраві сучасні риси були притаманні містам Фінікії, і перш за все Тіру, який у IX - VIII сторіччях до н.е. став першим відомим нам класичним центром світу-економіки Середземномор’я. Не дивно, що збереглися історичні відомості навіть про переможну народну революцію та повне звільнення рабів у Тірі

тієї доби. Мабуть, де була найдавніша стадійна флуктуація такого типу. Багато досягнень своєї матеріальної і духовної культури, в тому числі писемність, греки запозичили в готовому вигляді від фінікійців.

Греки так само запозичили у фінікійців і їхню філософію, що вперше у світі склалася в інституціалізованій формі в містах Фінікії приблизно на рубежі IX-VIII сторіч до н.е. Фінікія є батьківщиною філософії як особливого Інституціалізованого роду людської діяльності. Автор приходить до цього висновку на підставі аналізу збережених текстів фінікійських письменників, насамперед Санхун’ятона. Інформація про фінікійських мислителів та їх «школи», що дійшла до нас, особливо про Моха і Санхун’ятона, цілком достатня для такого висновку. Історична роль таких мислителів, як Фалес, Ферекід і Піфагор, полягає насамперед у перенесенні фінікійської філософської традиції на грецький грунт.

Ще більшим був духовний вплив Фінікії на Іудею. Фактично фінікійці і євреї були до VI ст. до н.е. єдиним народом, з єдиною мовою і писемністю (взагалі іудеї відрізнялися тоді віл фінікійців не більше, ніж спартанці від афінян). Особливу увагу автор звертає на фінікійських пророків, чия діяльність (“школи”) і ідеї мали ряд рис подібності з давньогрецькими софістами (хоча повної аналогії і не було). Корені руху єврейських пророків і самої Біблії слід шукати у Фінікії. Саме з впливом “ранньокапіталістичної” Фінікії варто пов'язувати «сучасний» характер багатьох положень Ветхого Завіту. Особливо цікаві з цієї точки, зору книги Ісайї, Іони і Еклезіаста.

Безумовно, гіпотеза про існування самостійної фінікійської філософії претендує на інновацію в сфері історії філософії. Але сама постановка питання про те, що у Фінікії повинна була бути філософія - наслідок застосування концепції стадійних флуктуацій. До речі, і християнство також сформувалося в умовах історичної стадійної флуктуації - у період максимального розквіту античної цивілізації (Римської імперії'), але аж ніяк не її занепаду, як чомусь прийнято вважати. Виникнення фінікійської філософії - це також наслідок складання стадійної флуктуації. Як історична залежність давньогрецької філософії від фінікійської, так і глибинна єдність духовних коренів - грецького й іудейського - сучасної культури Заходу також є наслідком певної соціально-історичної ситуації.

Другий підрозділ третього розділу “Тоталітаризм як приклад негативної стадійної флуктуації” присвячений аналізу найбільш важливого для нас типу негативних соціальних флуктуацій - тоталітарних режимів XX сторіччя, кожен з яких являє собою диктатуру бюрократії. Тримаються тоталітарні режими завжди за рахунок деформації свідомості громадян шляхом встановлення інформаційної диктатури, тобто пропаганди певної

тоталітарної “великої ідеї” у поєднанні з терором проти навіть потенційних її опонентів. У цих суспільствах на індустріальному ступені розвитку відродилося багато рис Старого порядку - як у соціальному житті, так і в ідеології. Основна причина таких історичних рецидивів - збереження культурного поділу людства, бо відсталі народи так само духовно впливають на передові, як і навпаки. Активізація контактів з іншими культурами Землі на початку XX століття привела цивілізацію Заходу від “колоніальної експансії” до трагедії першої світової війни і подальшого встановлення тоталітарних режимів. Загроза встановлення загальнопланетного тоталітарного режиму зберігається і тепер. Виникнення стійких тоталітарних суспільств, здатних до подальшої експансії в Космос, може бути одним із шляхів розвитку розумного життя у Всесвіті.

Третій підрозділ «“Бокові” стадійні флукту ації і їхня роль в історії України» присвячений застосуванню концепції стадійних флуктуацій до розв'язання проблем історії нашої Батьківщини. Зокрема це стосується стадійної характеристики козацького суспільства, насамперед Запоріжжя. У даному розділі на конкретних історичних прикладах розкривається сутність “бокових” стадійних флуктуацій як такого варіанта негативних стадійних флуктуацій, при якому культурне відставання даного суспільства компенсовано за рахунок постійного запозичення передових досягнень культури ззовні. Цей тип стадійних флуктуацій може бути навіть корисний для подальшого історичного розвитку конкретних суспільств. Приклад - та ж сама Фрисландія, що так і не знала розвиненого феодалізму, а потім успішно розвивалася у складі “ранньобуржуазних” Нідерландів, або північні райони Швеції і Шотландії.

В Україні ситуація “бокових” історичних стадійних флуктуацій складалася, принаймні, двічі. Перший такий приклад - козацька державність, особливо Запорізька Січ. Ця негативна стадійна флуктуація в Україні породжувалася її унікальним геополітичним положенням на межі трьох цивілізацій, але козацтво було саме таким яскравим прикладом “бокової” флуктуації, що у перспективі навіть полегшувала перехід до сучасного суспільства . Другим прикладом є радянське суспільство післясталінської епохи. Таким чином, розвал комуністичного режиму в Україні варто розглядати не як “крок уперед”, а як “стрибок вбік”.

У висновках автор підводить підсумки дослідження, що вже викладені у попередньму тексті автореферату, підкреслює ряд загальних моментів. Він зауважує, зокрема, що плюралістична духовна атмосфера епохи розквіту давньогрецької софістики була у певному розумінні подібна до сучасної ситуації “постмодерну”, наприклад, своєю ігровою формою, тим,

Гб

шо у своему філософуванні греки часто взагалі не мели на меті здобуття абсолютної істини, насолоджуючись самим процесом її пошуку. Відзначено також завдання для подальшої дослідницької роботи, зокрема, щодо можливості застосування концепції “бокових” стадійних флуктуацій для розробки концепції соціально-економічного розвитку України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рассоха И. Н. Стадиальные флуктуации в мировой истории: к постановке вопроса// Філософські перипетії. ВісникХДУ № 437’99. Серія: Філософія.

- Харків: ХДУ, 1999. - С. 34-35.

2. Рассоха І. М. Стадійні флуктуації як закономірна історична випадковість // Науковий вісник № 8. Серія “Філософія”. - Харків: ХДІТУ, 1999. - С. 4656.

3. Рассоха И. Н. Тезисы о тоталитаризме II Политические исследования (Полис). - Москва, 1995, №2. - С. 147 - 155.

4. Рассоха I. М. Фінікійська філософія: Постановка питання // Вісник Харківського національного університету № 465. Серія “Теорія культури і філософія науки. - Харків: ХНУ, 2000.

5. Рассоха І. М. Про національні корені української філософії // Філософія. Історія культури. Освіта. Доповіді та повідомлення III міжнародного конгресу україністів.-Харків: Око, 1996. -С.45-48.

6. Рассоха И. “Украинская Сицилия” и “Украинский Пьемонт” // Бизнес Информ, 1995, № 19-20 (143-144). - С. 5-9.

7. Рассоха И. Н. Эпидемии насилия XX столетия как следствие глобального кризиса общения // Влада і насильство: Збірка наукових статей. - Харків: Ун-г внутрішніх справ, 1997. - С.84-90.

8. Рассоха И. К вопросу об “Украинском Пьемонте” и “Украинской Сицилии” И Региональное развитие Украины: проблемы и перспективы. Материалы Международного научно-практического семинара. -Харьков: Фонд “Українська перспектива”, 1995. - С. 6*7.

Рассоха Ігор Миколайович Історичні стадійні флуктуації у розвитку суспільства. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Університет внутрішніх справ, Харків, 2000.

Дисертація присвячена обгрунтуванню концепції історичних стадійних флуктуацій як закономірних невідповідностей між рівнем розвитку технології і загальним рівнем соціально-культурного розвитку конкретних суспільств. Досліджено формування в умовах «ранньокапіталістичної» позитивної стадійної флуктуації сучасного типу раціоналістичної й індивідуалістичної ментальності, зокрема, на прикладі передових полісів Стародавньої Греції, показано особливе значення у цьому процесі давньогрецької софістики. Обгрунтовано гіпотезу про те, що філософія вперше в світі склалася в інституціалізованій формі саме в найдавнішому «ранньокапіталістичному» суспільстві - в містах Фінікії - приблизно на рубежі IX-VIII ст. до н. е. Розглянуто феномен тоталітаризму як найбільш важливий приклад негативної стадійної флуктуації. Обгрунтовано поняття “бокових” історичних стадійних флуктуацій і показано, що що в Україні така ситуація складалася в епоху козацької державності і у післясталінському радянському суспільстві.

Ключові слова: історична стадійна флуктуація, ментальність, софістика, Фінікія, фінікійська філософія, тоталітаризм, «бокова» стадійна флуктуація, козацька державність, радянське післясталінське суспільство.

Рассоха И. Н. Исторические стадиальные флуктуации в развитии общества. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Университет внутренних дел, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена обоснованию концепции исторических стадиальных флуктуаций как закономерных несоответствий между уровнем развития технологии и общим уровнем социально-культурного развития конкретных обществ. Исторические стадиальные флуктуации могут быть как положительными, так и отрицательными. Во всех случаях отклонения связаны с обусловленным конкретным стечением исторических обстоятельств более высоким (богатым) или более низким уровнем жизни (более сложным или более примитивным образом жизни) общества, чем ему «положено» в Соответствии с его технологическим уровнем. Изучены основные виды

исторических стадиальных флуктуаций, определены условия их возникновения и “рассасывания”. Определена сущность социального строя передовых полисов Древней Греции как «раннекапиталистическая» положительная стадиальная флуктуация, расположенная в центре средиземноморского античного «мира-экономики». Исследовано отражение в духовной жизни общества данной стадиальной флуктуации, формирование в этих условиях того типа рационалистической и индивидуалистической ментальности, который присущ современному обществу и который резко отличается от ментальности Старого Порядка (феодального общества). Раскрыто значение древнегреческой софистики как наиболее последовательного выражения

«раннекапиталистической» стадиальной флуктуации в духовной сфере, находившего свои аналоги в последующих «раннекапиталисгических» обществах, а также показана близость к софистической традиции таких мыслителей, как Зенон Элейский, Сократ, Демокрит и ранний Платон. Наидревнейшим же образцом «раннекапиталистического» общества во многом современного типа следует считать древнюю Финикию, что подтверждено копкртными историческими фактами. Обоснована точка зрения о том, философия впервые в мире сложилась в институализированной форме именно в городах Финикии примерно на рубеже IX-VIII вв. до н. э., и затем финикийская философская традиция была уже в готовом виде (как и многие другие достижения материальной и духовной культуры финикийцев) перенесена на греческую почву. Указано на единство культуры всего переднеазиатского региона, куда помимо Финикии относилась и древняя Иудея, а также на сильное духовное влияние Финикии на Иудею, с которым следует связывать «современный» характер многих положений Ветхого Завета. Рассмотрен феномен тоталитаризма как наиболее важный пример отрицательной стадиальной флуктуации, показана опасность возникновения устойчивых тоталитарных обществ как одного из вариантов дальнейшей эволюции разумной жизни во Вселенной. Обосновано понятие “боковых” исторических стадиальных флуктуаций как такой вариант негативных стадиальных флуктуаций, при котором культурное отставание данного общества компенсировано за счет непрерывного заимствования передовых достижений культуры извне. Причем в Украине ситуация “боковых” исторических стадиальных флуктуаций складывалась, по крайней мере, дважды - в эпоху казацкой государственности и в советском обществе послесталинской эпохи.

Ключевые слова: историческая стадиальная флуктуация, ментальность, софистика, Финикия, финикийская философия, тоталитаризм, «боковая» стадиальная флуктуация, казацкая государственность, послесталинское советское общество.

Rassokha I. M. Historical stage fluctuations in the development of a society. Manuscript.

The thesis to seek a Ph. D. degree (specialty 09.00.03 - “Social Philosophy and Philosophy of History”.) University of Home Affairs, Kharkiv, 2000.

A concept of historical stage fluctuations as natural discrepancies between the economic development level and the general social-cultural development rates of particular communities has been considered. The forming of modem rational and individual mentality has been studied under the conditions of positive stage fluctuations characteristic of the “early capitalism” stage. In particular, some highly developed polices of the Ancient Greece have been used as examples to display the special role of antique sophistication in the above-mentioned process. A hypothesis has been grounded that it was in the most ancient society of an “early capitalism”, the Phoenician towns, where philosophy first appeared as an institution, about on the verge of IX-VIII centuries BC. The phenomenon of totalitarism as the most important example of negative stage fluctuation, has been considered. The notion of “side” stage fluctuations has been grounded, and it was shown that a similar situation took place in Ukraine in the epoch of the “Cossack state” and in the “Post-Stalin” soviet society.

Key words: historical stage fluctuations, mentality, sophistication, Phoenicia, Phoenician philosophy, totalitarism, “side” stage fluctuations, Cossack state, “Post-Stalin” soviet society.

Відповідальний за випуск О. М. Кривуля

Підписано до друку 15.05.2000 р. Зам. №260 Наклад - 100 прим. Умов. друк. арк. 1,1. Формат 60x843/і6. ТОВ “Техно - Арт”, м. Харків, вул. Артема, 32. Тел.43-32-04; 18-99-23.