автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Историософские основания украинского национально-освободительного движения 20-50 гг. XX столетия

Полный текст автореферата диссертации по теме "Историософские основания украинского национально-освободительного движения 20-50 гг. XX столетия"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

. УДК 1(091) : 325.483(477) «19»

ДИЧКОВСЬКА Галина Орестіена

ІСТОРІОСОФСЬКІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 20-50 рр. XX СТОЛІТТЯ

Спеціальність — 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Українського державно лісотехнічкбго університету, МО України.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Сичивиця Олег Михайлович, Українськ: державний лісотехнічний університет, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук Кашуба

Марія Василівна, завідувач кафедри теорії та історії культури Львівського державного університету ім. І.Франка

- кайдидат філософських наук, доцент

Русин . Мирослав Юрійович, Київський . , університет імені Тараса Шевченка,

• завідувач кафедри історії української

• філосЬфії та культури 1

Провідна установа — Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, м.Київ

Захист відбудеться 28 вересня 1998 року о 14.00 на засідані спеціалізованої вченої ради Д.01.01.06 у Київському університеті імеї Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 330).

З дисертацією можна. ознайомитись у науковій бібліотеї Київського університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58

Автореферат розісланий « » серпня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Діденко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дисертаційна робота виконана в руслі (сліджень української філософської думки. Актуальність теми (слідження значною мірою визначається рівнем зацікавленості та по->еби суспільства у глибокому і всебічному осмисленні певної пробле-ітики. Саме життя поставило в центр філософської рефлексії проблемі української духовності. Здобуття незалежності; утвердження держав-юті в історичній реальності відбулось, на жаль, без достатнього духсв-зго самоосягнення нашого народу, що знову і знову спонукає до по-уку ним свого істинного колективного «я», до осмислення свого місця стратегії самореалізації у сучасному цивілізованому світі.

Український національно-визвольний рух 20-50 рр. XX столітгя — шце по-своєму унікальне і порівняно малодосліджене. Лише недавно дкрився доступ до великого масиву документальної та теоретико-філо->фської спадщини цього руху. Якщо імена В.Винниченка, В.Липинсько-), Д.Донцова, Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Бабія добре відомі науковому за-ілу, то такі постаті, як В.Мартинець, Д.Віконська, Ю.Вассиян, З.Кос-ік, О.Дяків-Горновий, П.Полтава, М.Колодзінський, С.Мазлах, В.Шах-ій, В.Старосольський та ін. ще відсвічують «білими плямами» в сфері іукових досліджень.

Крім суспільно-політичної діяльності, на яку в основному звертать свою увагу історики, в національно-визвольному русі ішов пошук, ормування, протистояння різних теоретико-філософських доктрин, віддалось осмислення історичного процесу. Бажання зрозуміти причини фаїнської бездержавності і поразка державотворення привело до нама-іння проникнути в суть «мудрості історії» і вже на основі історіософсь-их висновків поступово формуються власні ідеологічні системи.

Говорячи про актуальність дослідження, слід взяти до уваги, що ільшість філософських принципів української суспільно-політичної думи набували завершеного вигляду в зазначений період саме в контексті аціонально-визвольного руху. Тому аналіз історіософських основ руху, одного боку, дає змогу глибше зрозуміти специфіку його діяльності в :торичному аспекті, а з другого, — прослідкувати процес формування, іункціонування та взаємовпливу філософських ідей в контексті тра-иційної української ментальності.

Український національно-визвольний рух 20-50 рр. XX століття не ув філософсько-теоретичною течією на зразок західноєвропейських ікіл. Однак, як і кожен суспільно-політичний рух, він спирався на певні

філософські ідеї, розвивав і осмислював їх, роблячи у такий спосіб сві вагомий внесок в історію української філософії.

Беручи до уваги той факт, що філософські ідеї, як правилі справляють неабиякий вплив на розвиток суспільно-історичного проц* су, за умов сьогодення видається вельми істотним і актуальним з'ясуваї ня сутності філософських ідей національно-визвольного руху. Водночг дослідження історіософської спадщини вказаного руху е складовою ча< тиною вивчення загального генезису української філософської думки.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є український націс нально-визвольшш рух 20-50 рр. XX століття. • Цей термін об'єдн> політичні партії, організації та окремих осіб, які проводили практичну теоретичну діяльність в напрямку визволення України від національної поневолення.

Предметом дослідження є історичні, публіцистичні, філософські соціологічні і політологічні праці, виконані в контексті національно-ви: вольного руху. Саме в них формуються основні філософські постулаті що стали базою для витворення нормативних документів та характер практичної діяльності. ’

Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягала з'ясуванні світоглядних основ і керівних історіософських парадиг українського національно-визвольного руху, у виявленні тих філософа ких ідей, які є безпосередньою частиною української духовної культурі

1 У зв'язку з цим виник певний ряд завдань, які необхідно бул вирішити в процесі дисертаційної роботи:

— провести аналіз структури українського: національна-визвольш

го руху і прослідкувати динаміку основних його напрямків на основі : філософських поглядів; :

— з'ясувати онтологічно-світоглядні основи руху та їх взаєм< пов'язаність із традиційним українським менталітетом;

— виявити характер філософських уявлень національно-визволі ного руху про суспільство та характер історичного процесу; ■

— визначити аксіологічні орієнтації руху, з'ясувати характер б;

чення соціального ідеалу, шляхи і методи його реалізації; ' - :

— спираючись на одержані результати, визначйти значення філе софської Спадщини руху для української духовної1 культури та осмислі ти її в контексті сьогоднішніх проблем державотворення.

Теоретико-методологічна основа досліджешія. Важливу метод< логічну функцію у дослідженнях виконував загальнонауковий принци об'єктивності наукового пошуку, прагнення відмовитись від упередж<

з

гості, незважаючи на політичні орієнтації і уподобання можливих чи-'ачів. Оскільки дана тематика має дуже неоднозначне трактування, прин-щп об'єктивності повинен бути дотриманий з усією відповідальністю і іавіть прискіпливістю.

Крім того, методологічною основою досліджень був системний іідхід, що супроводжувався свідоміш прагненням уникати тенденційного іобору фактів та тенденційної їх інтерпретації.

Істотного значення надавалося принципу історизму, яюій вимагає іри аналізі емпіричного матеріалу врахування конкретної історичної ситуації (у даному випадку — не лише в межах України, а і в загаль-іоєвропейському масштабі). Не менш важливим є адекватне бачення ду-совно-культурної і навіть психологічної ситуації в суспільстві, оскільки юна впливає на формування і розвиток філософських ідей та політич-іу діяльність.

Важливу регулятивну роль відіграли основні парадигми філософії сторії, крізь призму яких здійснювався аналіз уявлень українського ■іаціонально-визвольного руху 20-50 рр. XX століття про природу суспільства і рушійні сили історичного процесу.

Осмислення таких категорій, як єдиний гармонійний Всесвіт, гіація-організм, тотальна боротьба, необмежене свобода особи і мораль-збмеження, соціальна справедливість і її всеохопна детермінантність то-цо, відбувалось в контексті певних історичних подій. На цьому тлі особливо важливим бачиться висвітлення взаємодій між різними філософсь-їими ідеями національно-визвольного руху та характер впливу на них української духовності.

Наукова новизна роботи. Варто зауважити, що новим є сам підхід до феномену українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття, акцентування уваги не на історичній, а на філософській проблематиці. Новий підхід своєрідно змінює «кут аналізу» що дає змогу переосмислити традиційні проблеми і по-іншому глянути на ряд усталених понять. Має наукову новизну і залучення в роботу раніше яевідомих архівних матеріалів, а також маловідомої історичної, філософської, соціологічної, політологічної і публіцистичної спадщини руху.

Внаслідок пошуку та теоретичного аналізу було отримано ряд висновків і положень, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

— в дисертації проведено структуризаційний поділ національно-визвольного руху 20-50 рр. XX ст. на шість основних напрямків: соціал-пібералізм, націонал-соціалізм, консерватизм, націоналізм, ультра-націо-калізм;

— з’ясовано, що світобачення руху органічно пов'язане із наступним понятійно-термінологічним рядом: єдиний Всесвіт-організм, людство-організм, нація-організм, людина. Онтологічні уявлення руху пов'язані з українською ментальністю і формують уявлення про те, що світ прагне гармонійної єдності духовного і матеріального;

— встановлено, що в уявленнях національно-визвольного руху про суспільство домінуючою концепцією є органіцизм, котрий передбачає розгляд об'єктів соціального життя як органічно-цілісних утворень. На основі цих уявлень доведено відмінність між націоналізмом та ультра-націоналалізмом, для якого органіцизм не притаманний, а центральною філософською віссю виступає ідея боротьби;

— вияснено, що основними ціннісними орієнтаціями руху є універсальні поняття «справедливості» і «свободи». Але узмістовлення цих понять в різних напрямках відбувається по-різному, що і зумовило суттєві відмінності при формуванні уявлень про соціальний ідеал;

— обгрунтовано думку про те, що філософські ідеї національно-визвольного руху витворюють парадигму біоетноценозу, тобто концепції, яка орієнтована на гармонійну взаємодію етносу і природного середовища, що є актуальним на сьогоднішній день не лише на тлі екологічної кризи, але і як позитивно-ідеальний орієнтир в процесі державотворення.

Практичне значення одержаних результатів. Здійснений істори-ко-філософський аналіз уявлень українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття виявляє специфіку розвитку української філософської думки в зазначений період, з'ясовує «генезис» становлення основних філософських ідей руху, що дає змогу більш повно осмислити особливості процесу розвитку української філософії.

Основні положення дисертації можуть використовуватись при вивченні таких явищ як націоналізм, імперіалізм, соціалізм, лібералізм, при дослідженнях, пов'язаних із такими темами: індивід та суспільство, нація і людство, людина і Всесвіт.

Результати досліджень можуть бути використані для розробки ідейно-теоретичної філософської бази нинішнього державотворчого процесу, для підготовки лекцій та семінарських занять при вивченні курсу історії' філософії України, також при формуванні спецкурсів філософсь-ко-соціойогічного і політологічного змісту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані в брошурі, в збірках наукових ста-

ей та журналі «Розбудова держави» (Див. список опублікованих робіт). Іро окремі результати дослідження автор повідомляла в доповідях на аукових конференціях: Всеукраїнській науковій конференції «Україн-ька Повстанська Армія і національно-визвольна боротьба в Україні у 940-1950 рр.» (Київ, 1992 р.), людинознавчих філософських читаннях Гуманізм. Людина. Культура.» (Дрогобич, 1992), науковій конференції ОУН і УПА. Історія. Уроки. Сучасність.» (Ів.-Франківськ, 1993 р), Усеукраїнській науково-практичній конференції «Влада в Україні. Історія а сучасність.» (Дніпропетровськ, жовтень, 1993 р.), науково-практичній :онференції «Національне виховання молоді в навчальних закладах.» Львів, 1994 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Гуманітарна ісвіта як важливий фактор формування національної свідомості сту-[ентів та учнів». (Полтава, 1995 р.), Міжнародній науковій конференції :Теорія еліт і сучасні проблеми державотворення» (Львів, 1996 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані з іроніурі, науковому журналі, збірнику тез міжнародної наукової хонфе->енції, двох збірниках матеріалів наукових конференцій, та чотирьох ібірниках тез наукових конференцій, а також в двох науково-популяр-шх журналах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, висвітлгаєть-:я ступінь її розробленості на сучасному етапі, характеризуються методологічні підходи, використані в дослідженні, визначається мета та завдання роботи, формулюються основні положення наукової новизни та іауково-практичне значення, вказується, на яких наукових конференція:: зприлюднено результати досліджень, що включені до дисертації.

В першому розділі дисертації «Структура і еволюція націонал ь-ю-визводьиого руху 20-50 рр. XX ст.» здійснено диференціацію *осліджуваного руху. Поділ на напрями проводився на основі різниці між х філософськими поглядами. Схематично-історичний поділ за партійною іриналежністю, хоч формально часто може співпадати із філософською лруктуризацією, та водночас не дає бачення «глибинних» процесів і не зиявляє характеру взаємодії ідей різних напрямків.

На основі різниці між філософськими уявленнями вичленено хіість основних напрямків: ліберал-соціалістичний, націонал-соціалістич-ят, націонал-комуністичний, консервативний, націоналістичний, ульт-ра(квазі)-націоналістичний. Водночас всі напрямки тісно взаємов'язані, а

ідеї, що виникають в одному напрямку, стають основою для розвиті часом протилежних ідей іншого.

Ліберал-соціалізм формується в кінці ХІХ — на початку XX сі максимально виявляє себе в період державотворення (1917-20 рр.), а 20-50 рр. зазнає занепаду. Його репрезентує переважна більшість діяч Центральної ради та УСДРП. Ідеї розглядуваного напрямку суттєЕ впливають на характер розвитку філософської думки в усіх інших н; прямках. В цьому напрямку домінуючими є дві ідеї: ліберальна (своб< да особи) та соціалістична (уявлення про ідеальну соціальну справе, ливість). Доводиться визнати, що ідея державності та нації тут не заі має першорядного місця.

Ліберал-соціалізм — проблематичний феномен. Назагал, особлис в західноєвропейській традиції, прийнято протиставляти ліберальну і соціалістичну ідеї. Лібералізм десь в суті своїй передбачає наявність пі вної економічної свободи як складової свободи людини, а соціалізм уяі лається як суттєве обмеження підприємницької діяльності. Але в уя представників розглядуваного напрямку не існувало жодного антагонізм Соціалізм уявлявся насамперед як звільнення від експлуатації, тобто 6} не суперечний, а тотожний звільненню, свободі особи.

Націанал-комунізм — течія, що грунтується на основних догмі комуністичної ідеології, а саме: ідеї класової боротьби, диктатури прі летаріату, залежності соціального устрою від рівня розвити продуктивних сил. Націонал-комуністи щиро вірять: Радянська вла; обов'язково реалізує соціальну справедливість, а ця остання включає себе і справедливість національну. Зіткнення з реальною політикою Р: дянської влади зумовлює поступовий відхід від класичного розуміш історичного матеріалізму, від догмату класового монізму та соціальні економічного детермінізму до більш широкого і складного розуміш історичних процесів.

Націонал-соціалізм — течія, що не має нічого спільного із н; цистською Німеччиною. Це соціалістична течія, що спочатку конценг рується на ідеї захисту національних прав українського пролетаріату, п( ступово все більше схиляється до ідеї «нація-організм». Вказаний напр; мок за характером свого філософського мислення дуже схожий і націонал-комунізму, та, на відміну від останнього, він неприхильно ст; виться до Радянської владй, не вважає, що вона здатна забезпечіп соціальну справедливість. Найвизначнішим представником напрямку б] В.Старосольський.

Консерватизм, репрезентований В.Липинським, — напрямок, що :відомо протиставляється ліберал-соціалізму. Його філософічні пошуки сонцентруються на ідеї обмеження: надмірна свобода руйнує державу, гому стихія має бути обмежена елітою, еліта — монархом, монарх — Вожим законом, мораллю.

Інший напрямок, що також не приймає ідей соціал-лібералізму — тьтра-націоналізм. тут ігнорується ідея соціальної справедливості, а ба-ювим філософським підгрунтям всієї системи поглядів є ідея боротьби, (окрема боротьби між націями.

Цей напрямок, репрезентований Д.Донцовим, найчастіше тракту-оть як націоналізм, тому значна увага приділена саме різниці між уль-гра-націоналізмом та націоналізмом. Видатний діяч націоналістичного иа-ірямку В.Мартинець стверджував, що «український націоналізм багато в тому звучить як антитеза до постулатів Д.Донцова».1)

Філософічні підстави націоналізму формуються на основі ліберал-юціалізму, консерватизму та ультра-націоналізму. Основною ідеєю, що іумовлює специфіку націоналізму є теза «нація-організм». В контекст уявлення одночасно укладається недоречність ідеї класової боротьби і іеобхідність поборювання експлуатації; актуальною є свобода особи і іідпорядкованість її «організмові».

Зазначена диференціація національно-визвольного руху є передумовою аналізу власне філософських ідей, які витворило дане середови-це. Другий розділ дисертації «Онтологічно-світоглядні основи руху» ірисвячено вивченню онтологічно-космологічних уявлень руху. При (ослідженні виникає ряд труднощів: жоден з напрямнів не має офіційно (екларованої онтологічно-світоглядної концепції, тому загальносвіто-’лядні теоретичні конструкції доводиться реконструювати із фрагментар-іих висловлювань, інтуїтивно-емоційних поетичних одкровень та не-іакінчених, невпорядкованих розвідок.

З іншого боку, відсутність директивної онтологічної парадигми — зсобливо цінний і цікавий момент. Відбувається своєрідне творення за-'альносвітоглядних уявлень «знизу». Учасники руху не дотримуються кодної доктрини, але часом навіть до кінця не усвідомлюючи суті своїх тсловлювань, люди поступово формують власне філософське розуміння

^ Марганець В. Ідеологія організованого і т.зв.. волевого націоналізму, 'шалітично-поріикяльна студія. — Вінніпег, 1954. — С.32—35.

Всесвіту. І, навіть будучи незавершеними, онтологічні уявлення почина ють справляти вплив на трактування соціологічних, аксіологічних навіть практично-політичних проблем. ..... :

Український національно-визвольний рух у міжвоєнне двадця тиріччя перебуває під впливом кількох факторів, що визначають напряг онтологічного пошуку. Насамперед, це сильна антиклерикальна і зага лом матеріалістично-позитивістська спадщина попередньої епохи. Цілкої очевидно, що соціалістичні течії дотримуються матеріалістичної традиці їх загальносвітоглядні позиції співпадають із класичними тезами діалек тичного матеріалізму. Якогось оригінального бачення світоглядних пре блем не витворено, хоч тут доволі поважного значення надається твор чим потенціям духу, але це більше стосується не онтології, а сфер людського і суспільного життя, філософії історії (М.Хвильовий, В.Оп росольський). ' ' ..

З іншого боку, українська філософська думка має в собі глибої корені спіритуалізму, зокрема християнського. Окрім цього, одним визначальних факторів у сфері онтологічного пошуку є прадавня сир) мованість українського (мабуть, ще праукраїнського) мислення на ося: нення Єдиного Всесвіту, усвідомлення себе природною частиною йоі гармонійних структур. Ця своєрідна форма пантеїзму неодноразово ві, значається різними вченими (К.Сосенко, Д.Чгокевський).

Така спрямованість космологічного пошуку найбільш характері для консерватизму (І.Мірчук, В.Липинський) та націоналізму (З.Косса

О.Бабій, Д.Віконська). На інтуїтивно-образному рівні такий тип мисле ня набуває форми споріднення з природою і прагнення осягнути її га монію. Витворюється своєрідний світогляд, котрий розуміє КОСМОС ! структурно єдине, творчо самооновлюване духовно неподільне ціле.

Ідея живого Всесвіту, з котрим людина може й повинна жити гармонії і який для людини ототожнюється з навколишньою природо формує відповідний підхід до всіх інших проблем буття. Утверджуєть ідея організмічності, яка матиме надзвичайно велике значення для я дальшого розвитку історіософських уявлень національно-визвольного { ху, адже теза «Всесвіт-організм» передбачає: все, в тому числі люда суспільства (нації), є органічні утворення або організми різнопорядков масштабів.

Саме з онтологічних уявлень бере початок кардинальна різни між націоналізмом та ультра-націоналізмом. Ідея гармонійного єдине Всесвіту стає в націоналізмі тим обмежуючим і облагороднюючим ф; тором, який нівелює негативістські та деструктивні тенденції ульт]

націоналізму. Конструкція цілісного органічного Космосу для ультра-націоналізму абсолютно нехарактерна. Д.Донцов не оперуе такими поняттями як Всесвіт, Космос, Природа, Природа служить лише прикладом боротьби за існування, а поняття гармонії загалом трактується як негативне, рівнозначне стагнації.

Жоден із зазначених напрямків не витворив хоча б наближених конструкцій, котрі так чи інакше пояснювали б виникнення чи кінець. Всесвіту. Ніде не прослідковуються есхатологічні настрої, обходиться проблема первинності-вторинності духу-матерії. ,

У третьому розділі дисертаційної роботи досліджуються «Філософські уявлення національно-визвольного руху про природу суспільства і рушійні сили історичного процесу», з'ясовується, що онтологічна парадигма безпосередньо пов'язана із основними концепціями філософії історії. Зокрема, «Космос-організм» поступово набуває характеру не всезагального, а лише вселюдського всесвіту, в якому кожна «нація-організм» творить частку гармонії людства. Доводиться, що основною філософською позицією, яка дає ключ до розуміння проблем соціуму є органіцизм — концепція, котра передбачае розуміння суспільства як організму, як складної цілісної системи, всі елементи котрої перебувають у динамічному, складному природному (органічному) взаємозв'язку.

Уявлення про націю-організм формуються це наприкінці 19 ст. (Русько-українська радикальна партія, Львівська народна рада, Національно-демократичне сторонницвто, Братство Тарасівців, І.Франко, Л.Це-гельський) і продовжують активно функціонувати до 1905 р. (М.Міх-новський, Б.Грінченко, С.Єфремов). Посилення соціалістичних впливів, утвердження Української соціал-демократичної партії (УСДРП) призводить до занепаду ідеї «нація-організм». Пошук ідеалу соціальної справедливості не заперечує якимось невідворотним чином тезу органічної нації. Але такі уявлення як перманентна класова боротьба, - соціально-еко-номічнйй 'детермінізм та впливи російського анархізму поступово формують негативне ставлення до розуміння нації і держави як цілісної органічної структури, сприяють механістичному їх тлумаченню.

В соціал-лібералізмі ідея органічної нації відсутня. Національний гніт — наслідок соціально-економічйої експлуатації, яка здійснюється за допомогою апарату насильства — держави. Виходячи з логіки, згідно з якою рішення економічних проблем, знищення соціального гніту звільняє людину водночас і від гніту національного, адже національний гніт — це лише форма соціального визиску, форма «панування капіталу» — а

з другого боку, що ідея «гармонізації», «органічності» суспільства затемнює класові суперечності, український ліберал-соціалізм тезу «органічна нація» не приймав.

Вагомість вказаного моменту стає очевидною при аналізі націонал-соціалізму. Цей напрямок еволюціонує від ліберал-соціалістичких уявлень до поняття «нація-цілість», «нація-особистість», «окремий суб’єкт». Такий процес проаналізовано на основі роботи В.Старосольсь-кого «Теорія нації». До ідеї «нація-організм» приходить і націонал-ко-мунізм (В.Мазлах, С.Шахрай), найчастіше вона набуває форми «самовизначення українського пролетаріату» (М.Скрипник).

Нація-індивідуум, що самореалізується в державі-організмові— вихідне положення консервативного та націоналістичного . напрямків. Різниця між ними полягає в тому, що для консерватизму основою, об'єднуючою націю в цілість, є територія, земля, а для націоналізму — етнос, душа' нації. Органіцизм вказаних напрямків — явище значно складніше і ширше простого трактування нації як цілісної органічної структури. Це скоріше відбиток загального світобачення, котре,' як і в онтології, так і в сфері філософії історії та суспільства, шукає цілісну єдність, внутрішні структури якої пов'язані органічними зв'язками. .

Онтологічний єдиний гармонійний динамічний духовно-матеріальний Всесвіт зумовлює специфіку світобачення в сфері соціуму. Нація-організм є аналогом Всесвіту-організму, але не лише нація, а й людство уявляється як модель Всесвіту-організму. Тобто сам характер мислення є органіцистським, спрямованим на пошук гармонії в будь-якій цілісній структурі, на виявлення органічних природних зв'язків у будь-якій системі- ' ;

В контексті ідей організмічності проаналізовано ультра-націоналізм Д.ДонЦова. Формально Донцов ніби проголошує пріоритетність. та органічність нації, що і дає йому змогу назвати свою концепцію націоналізмом, однак насправді питання це значно складніше. Адже проповідь необмеженої волі до влади, вічного динамізму без мети, глорифікація ідеї перманентної боротьби фактично руйнує істоту органічної нації, веде до її деструкції і врешті приводить до анархізму.

Базовою в світогляді Д.Донцова є ідея вічної безкомпромісної боротьби, а не ідея органічної нації. ЮЛипа, видатний діяч націоналістичного напрямку, дає таке визначення ультра-націоналізму: «Це — властиво, інтернаціональний націоналізм, дуже подібний у своїй концепції до марксизму (головний двигун — ненависть і руїна внутрі раси)». Справді, в молоді роки (1909-1910) для Д.Донцова основною була ідея класової

іротьби. Переорієнтація із пролетаріату на націю не заперечила глитаної спрямованості на конфронтацію, а лише змінила «вектор» при-іадання сил. Ідея «світ — це боротьба» неминуче передбачає не лише іжнаціональну боротьбу, але й боротьбу внутрішньонаціональну, між :обами, між «сильними хижаками», що аж ніяк не служить гармонізації щіональних структур. Саме тому Донцов «нищить» Україну як «окре-ий організм». В даній роботі зроблено наголос на розмежуванні ульт-інаціоналізму і національму, які мають абсолютно відмінні загальноон-могічну та історіософську основу.

В третьому розділі також показано, що в процесі осмислення при-ал і закономірностей розвитку соціуму національно-визвольний рух, гобливо в 20-30 рр., доволі сильно підпадає під впливи географічного зтермінізму —т намагання представити історичний процес як наслідок гаиву фактору території, що було притаманне, зокрема, російському зразійству.

Такі настрої найбільш характерні для консерватизму. Для В.Ли-инського земля — це настільки суттєве, що вона здатна виступати як ершорядний, мало не єдиний і основний об'єднуючий націю фактор. Ісобливо привабливим для національно-визвольного руху виявляється браз Степу. Але протиставлення «плуг — степ» — це не просто вив географічного детермінізму, ще скоріше «географізація» домінуючої консерватизмі ідеї «обмеження». «Степ» в даному випадку тотожний вободі особи, анархії, а «Плуг» — обмежуючим, організуючим функціям ержави. Такі настрої характерні не лише для консерватизму, але й для аціоналізму. Водночас вони абсолютно відсутні в ультра-націоналізмі, дже постійне акцентування на,«волі до чогось», «розрості», «гоні» тою робить до певної міри нелогічною ідею обмеження.

Ультра-націоналізм впадає в спримітизований і вульгарний «харчо-ий» натуралізм, котрий пояснює різницю в поведінці людей якістю спо-шгої їжі (м’ясоїди і травоїди) (Д.Донцов, В.Мартинець). Географічній етермінізм абсолютно не притаманний соціалістичним напрямкам. Тут >геп — всього лиш зовнішній фактор долі (І.Мазепа), а не формотвор-;а чи навіть внутрішньо імманентна поняттю нації сила.

Крім розглянутих вище тенденцій у цьому розділі досліджується ;арактер звертання національно-визвольного руху до спіритуалізму. Апе-іяція до поняття Бога найчастіше і найпослідовніше зустрічається в кон-ерватизмі та націоналізмі. Однак коли йдеться про фактори впливу на :ід історії, то виявляється, що Дух-Бог виконує скоріше ідеально-нор-іативну функцію, до певної міри пасивну, тоді як суб'єктивізований дух

особи — це той активний елемент, що безпосередньо впливає на істо ричний процес. Найяскравішим виявом суб'єктивно-спіритуалістичноп (ідеалістичного) підходу е елітаристські тенденції, найбільш чітко вияв лені в консерватизмі, ультра-націоналізмі та великою мірою присутні : націоналізмі. Проаналізовано феномен волюнтаризму, вияснена неодно значність осмислення цієї проблеми в консерватизмі, націоналізмі та уль тра-націоналізмі, досліджуються причини ототожнення понять «націо нальне» та «ірраціональне».

Показано, наскільки суттєвими в національно-визвольному русі < ідеї історичного матеріалізму. Вони враховуються, в тій чи іншій формі всіма напрямками руху, окрім ультра-націоналізму, котрий критику будь-які прояви матеріалістичного світогляду різко і категорично.

Четвертий розділ «Аксіологічні аспекти українського націо пально-визвольного руху 20-50 рр. XX століття» присвячений вив ченню притаманних йому ціннісних орієнтацій. Доведено, що найбільї універсальною аксіологічною категорією, спільною дня всіх напрямкії крім ультра-націоналізму, є ідея справедливості. Для ліберал-соціалізм універсальна справедливість досягається через утвердження соціальне справедливості (рівності) і свободи особи, а остання виступає виключи в позитивній іпостасі, тобто імпліцитно присутнє вірування в те, що лю дина використає свободу виключно для добра, адже зло не властиве лю дині, воно виникає виключно внаслідок соціально-економічної експлуа тації.

В націоналізмі справедливість, а також свобода, є основним ціннісними орієнтирами. Але справедливість реалізується не через осяі нення свободи особи чи встановлення соціальної справедливості, а в де сягненні паритетності між свободою (нації, особи) та справедливість. ] даному випадку справедливість виконує обмежуючу функцію стосовн свободи. В консерватизмі зазначена пара має безпосередній вигляд: свс бода-обмеження, із наголосом на останньому. Тобто тут існує застере ження перед руїнницькою; силою свободи (особи), зона, трактується н лише як умова творчого зростання, але й як причина руйнування позі тивного (держави).

В націонал-комунізмі та націонал-соціалізмі абстрактним поняття «свобода» та «справедливість» особливої уваги не надається. Але мо» на визначити, що-. нездатність соціальної . справедливості адекватн вирішити національну проблематику, призводить до певної переорієнтац і прагнення досягти не лише соціальної, а й національної справедливост

Рухаючись в цьому напрямку, робляться спроби поєднати дещо суперечні доктрини соціального антагонізму і органічної нації. ;

Цілком окреме місце займає ультра-націоналізм, який відкидає поняття справедливості як фальшиве і неіснуюче, а основними цінностями вважає боротьбу та експансію, котра проголошується «імманентною поняттю нації» (Д.Донцов).

Крім абстрактно-теоретичних аксіологічних вартостей, якими є категорії справедливості, свободи, боротьби, обмеження, національно-визвольний рух виробляє більш прагматичні «реальні» орієнтири, одним з яких є соціальний ідеал суспільства. "" ,п

У ліберал-соціалізмі чітко прослідковується традиція пошуку справедливості, але реалізація соціального ідеалу бачиться не в площині створення власної держави президентського чи парламентського типу, де соціальні інтереси переважають національні, а в своєрідному громадів-ському самоуправлінні виразно бездержавного, антицентралістського, ан-тиунітарного характеру (М.Грушевський, В.Вішниченко).

Найяскравішим виявом заперечення «а-державного» громадівсько-го лібералізму є український консерватизм. Соціальний ідеал, зафіксований у «класократії», — це не просто аристократична трудова монархія, в ній ми знайдемо свідоме протиставлення цінностям ліберал-соціалізму. Особа монарха (символ централізації та унітарності) і аморфний федералізм громад — це виразні антиподи. На противагу ігноруванню військового елементу виставлено фактор войовничості. Категорія власника-продуцента, зокрема земельного власника, на відміну від «буржуазного експлуататора», набирає цілком позитивного змісту.

Свободолюбство лібералізму на рівні абстрактних міркувань протистоїть ідеї обмеження у консерватизмі. В уявленнях про соціальний ідеал спостерігається продовження згадуваної тенденції: необмежена державою свобода громад і особи на противагу державному обмеженню населення монархом, елітою.

В контексті ціннісних орієнтацій соціал-лібералізму доречно розглядати і деструктивну позицію ультра-націоналізму. Внутрішня логка Д.Донцова, відділена від величезної маси еклектичних нашарувань, розвивається наступним чином: якщо справедливість не здатна забезпечити утвердження національної екзистенції,.— значить вона безвартісна і навіть шкідлива. Єдине, що може порятувати націю — це усвідомлення: світом править боротьба, а не справедливість. Звідки, закономірно, основною аксіологічною вартістю стає сила і експансія. Ультра-націоналізм ігнорував поняття справедливості, але лінії обмеження свободо-

люства тут не спостерігається. Адже «обмежити» — значить заперечити «експансивність», — основну ціннісну орієнтацію.

Націоналізм, організаційно «наймолодший» із всіх напрямків, в 20х роках механічно поєднує ціннісні орієнтації інших напрямків: це і сво-бодолюство, і справедливість (національна, а не соціальна), і сила, і боротьба. Але «засадничий кут зору націоналізму — цілість» (Ю.Вассиян), тобто органічна (цілісна) нація є не просто методологічною основою у підході до проблем суспільства, але й водночас і головною аксіологіч-нон> орієнтацією.

Спостерігається спроба примирення «експансивності» і «цілісності», що призводить до визнання факту боротьби, Котра одначе не повинна руйнувати націю-організм. Таким чином «цілість» виступає як обмеження до ідеї боротьби, остання не може набути форми «всеосяжної», «до повного знищення» тощо. Войовничість, агресивність приймаються як факт, з яким треба рахуватись, але вони не стають основною цінністю.

В 20-х роках націоналізм не має ще чітко сформованих уявлень про соціальний ідеал суспільства. Вважається: «національний організм»

— система динамічна, тому, в залежності від співвідношення класів, станів, партій та інших суспільних груп, економічної, загальнополітичної внутрішньої і зовнішньої ситуацій, нації потрібно прийняти той устрій, який найкраще відповідатиме вимогам часу і максимально забезпечить її органічну структуру.

Аналіз соціального ідеалу націоналізму підводить до висновку, що найсуттєвішою тут є соціал-демократична спадщина. Фактично соціальні ідеали націонал-комунізму, націонал-соціалізму та націоналізму надзвичайно схожі за своєю суттю, адже вони прагнуть створити національний соціум, влаштований за законами соціальної справедливості. Причому уявлення про соціальну справедливість мають значні лінії споріднення. Різниця лише в тому, що націонал-комуністи вважали Українську Радянську Соціалістичну республіку втіленням свого ідеалу, а націонал-соціалісти та націоналісти виступили проти більшовизму як проти сили, що руйнує українське національне «я».

Уявлення про націю як соціум у всіх напрямах національно-визвольного руху найбільше містить соціал-демократичних елементів. Навіть консерватизм виразно протиставний «капіталісту-експлуататору», та уявляє собі владну еліту не просто «роботодавцями», а «організаторами виробництва». Захист прав трудівника червоною ниткою проходить через розмаїття політичних структур. «Колектократія» В.Винниченка перегу-

кується з державно-приватною власністю в націоналізмі. Всюди (крім консерватизму) основними суспільними класами виступають: інтелігенція, робітництво і селянство.

їде поступовий відхід від настроєності на соціальну революцію (в ліберал-соціалізмі) до ідеї корпоративної нації, максимально гармонізованого суспільства, де панує прагнення усунути соціальні антагонізми, досягти соціального примирення. Окремо слід згадати ультра-націоналізм, який не зумів на ідеї вічної боротьби побудувати конструктивну модель соціуму.

Крім того, в четвертому розділі вияснено, що для українського національно-визвольного руху характерним є надання великого значення гармонійному співжиттю соціуму і Природа. Соціум формується на основі етносу і його симбіотичної взаємодії з навколишнім середовищем, що створює природню сукупність — біоетноценоз, котрий здатен забезпечити повноцінне середовище для життя нації. Неантагоністичне об'єднання різних соціумів-біоетноценозів покликане зберегти земний Всесзіг-організм.

У висновках узагальнено і сконцентровано представлено результати дослідження, вказано найістотніші особливості філософствування представників українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття стосовно онтологічних, соціологічних, аксіологчних проблем та їх безпосередній зв'язок із розвитком філософської думки на Україні. Результати досліджень коротко можуть бути сформульовані наступним чином:

— Осмислення філософської спадщини національно-визвольного руху дозволило провести структурний поділ на окремі напрямки на основі глибинних світоглядних уявлень. Пропонується вирізняти наступні напрямки в національно-визвольному русі: ліберал-соціалізм, націонал-соціалізм, націонал-комунізм, консерватизм, націоналізм, ультра-націо-налізм.

— Дослідження онтологічних уявлень визвольного руху, характеру його звертань до філософсько-метафізичної проблематики дало змогу стверджувати, що головною онтологічною парадигмою руху є ідея єдиного гармонійного духовно-матеріального Всесвіту. Цей своєрідний пантеїзм, що виявляється у формі певного обожнювання Природи і прагнення досягти рівня її гармонії, притаманний не лише національно-визвольному рухові, але корениться в глибинних пластах української ментальності.

— Домінуючим у національно-визвольному русі є органіцистський підхід до проблем суспільства. Його особливістю є постійний наголос на духовній, ірраціональній основі «суспільства-організму». Орієнтація на наявність природних гармонійних' зв’язків між різними системами і постійне прагнення до збереження цілісності об'єкта вибудували наступний понятійний ряд — Всесвіт : людство : нація : особа.

— Дослідження аксіологічних аспектів руху дозволило виявити, що його універсальними абстрактно-теоретичними цінностями є свобода та справедливість, хоч їх співвідношення і трактування має доволі істотні відмінності в різних напрямках.

— Соціальний ідеал національно-визвольного руху об'єднує ідеї національної та соціальної справедливості. Всі напрямки зорієнтовані на захист прав трудівника. Водночас уявлення про соціум проходять еволюційний шлях від орієнтації на класову боротьбу до ідеалу корпоративної нації.

— Філософські пошуки українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття орієнтовані на гармонійну взаємодію особи і соціуму із Всесвітом, Людством, Природою і містять значний гуманістичний потенціал. Філософське осмислення проблем української нації та її історії збагачує загальнокультурну спадщину та є складовою частиною розвитку української філософської думки.

Основні положення дисертації опубліковано в наступних роботах:

1. Дичковська Г.О., Український націонал-комунізм. К., 1998. —

с.35. '

2. Націоналізм та імперіалізм: взаємовитоки чи протистояння? // Розбудова держави, ч.І., К. — 1998. — с.

3. Теорія еліт та сучасні проблеми державотворення // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України. Міжнародна наукова конференція. Львів, 1996. — с.15-16.

4. Гуманістичні аспекти в ідеології національно-визвольної боротьби: 40-50 рр. XX століття // Гуманізм. Людина. Культура. Тези доповідей людинознавчих філософських читань. — Дрогобич, 1992. — с.87-88.

5. УПА і гуманізм ЇЇ Українська Повстанська Армія і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — К., 1992. — с. 45-48.

6. Соціально-політична програма українського національно-виз-юльного руху 30-50 рр. II ОУН і УПА. Історія. Уроки. Сучасність. Ма-'еріали наукової конференції. — Івано-Франківськ, 1993. — с.73-76,

7. ОУН-УПА і національне питання // Визвольний шлях. 1993. і.З. — с.270-277.

8. Людина і в пеклі людина // Україна, К., — 1993, ч.1. — с.17-18.

9. Екологічний пафос філософської творчості Г.Сковороди // ГХковорода — український мислитель (ювілейні читання до 270-річчя іід дня народження). Львів, 1992. — с.51-52.

10. Історична правда про ОУН-УПА і національно-патріотичне ви-совання молоді II Національне виховання молоді в навчальних закладах. Матеріали науково-практичної конференції, Львів, 1994. — с.90-91.

11. Влада і держава в філософсько-політичній спадщині націонал-консервативного та націонал-радикального руху 20-50 рр. XX століття // Влада в Україні. Історія та сучасність. Тези. Всеукраїнська науково-практична конференція. Дніпропетровськ, 1994. — с.25-26.

12. До питання про динаміку української національної свідомості

II Гуманітарна освіта як важливий фактор формування національної свідомості студентів та учнів. Всеукраїнська наукова конференція. Полтава, 1995. — с.132-134. '

Дичковська Г.О. Історіософські основи українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. — Історія філософії. — Національний університет ім.Т.Г.Шевченка, Київ, 1998, ' 1

Дисертацію присвячено дослідженню історіософських парадигм українського національно-визвольного руху 20-50 рр. XX століття. На основі аналізу філософських поглядів представників руху проведено його структуризацію на наступні напрямки: ліберал-соціалізм, націонал-комунізм, націонал-соціалізм, консерватизм, націоналізм, ультра-націоналізм. Чітко розмежовано націоналізм та ультра-націоналізм на основі відмінностей між їх аксіологічними орієнтаціями та історіософськими уявленнями.

Автор доводить, що філософські ідеї національно-визвольного руху витворюють концепцію, яка орієнтована на органічну взаємозалежність людини і етносу, гармонійну взаємодію різних етносів людства, а також етносу і природи. , .

Ключові слова: Національно-визвольний рух, націонал-комунізм, націоналізм, ультра-націоналізм, органіцйзм, аксіологія, географічний детермінізм, волюнтаризм, спіритуалізм, історичний матеріалізм, еліта, соціальний ідеал.

Дичковская Г.О. Историософские основания украинского национально-ос-вободителыюго движеш!я 20-50 гг. XX столетия. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой стене ни кандидата философських наук по специальности 09.00.05. — история философии. — Национальный университет им.Т.Г.Шевченко, Киев, 1998.

Диссертацию посвящено исследованию историософских парадигм украинского национально-освободительного движения 20-50 гг. XX столетия. На основании анализа философских взглядов представителей движения проведено его структурное разделение на следующие направления: либерал-социализм, нацио-нал-комунизм, национал-социализм* консерватизм, национализм, ультра-национализм. Четко разграничено национализм и ультра-национализм на основании различий между их аксиологическими ориентациями и историософськими представлениями.

Автор доказывает, что философськие идеи национально-освободительного движения служат концепции, которая ориентирована на органическую взаимозависимость человека и этноса, гармоническое взаимодействие разных этносов мира, а также этноса и природы.

Ключевые слова: национально-освободительное движение, национал-кому-нязм, национализм, ультра-национализм, органицизм, аксиология, географический детерминизм, волюнтаризм, спиритуализм, исторический материализм, элита, социальный идеал.

Dychkovska H.O. Phylosophical imagination of the national liberation movement in the 20-th century.- Manuscript.

Dissertation is to receive scientific degree of the candidate of phylosophical science following specialization 09.00.05. - History of Philosophy - T.H.Shevchenko National University, 1998.

Dissertation deals with the investigation of the phylosophical imagination of paradigma of the Ukrainian national liberation movement of the 20-th - 50-th years of the 20-th century.

According to the analis of the philosophical opinions of the representatives of the movement it is divided into the next branches: social liberalism, conservatism, nationalism, ultra-nationalism. Nationalism and ultra-nationalism are differentiated according to their differences between valuable references and phylosophical imagination.

Autor proves that phylosophical ideals of the national liberation movement create the conception which is orientated towards correllation human and ethnos, interaction between ethnos and natural environment.

Key words: national liberation movement, national communism, nationalism, organizism, geographycal determinism, spiritualism, historical materialism, social ideal.