автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Категория модальности, ее объем и средства выражения в современном русском языке

Полный текст автореферата диссертации по теме "Категория модальности, ее объем и средства выражения в современном русском языке"

ГБ ОД

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису.

ХРИЧИКОВ Борис Васильович

КАТЕГОРІЯ МОДАЛЬНОСТІ, її ОБСЯГ І ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 — російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

КиГв — 1994

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російського мовознавства Кам’янсць-Поділь-ського державного педагогічного інституту.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук професор Бриціїн М. Я., доктор філологічних наук Кудрявцева Л. О., доктор філологічних наук Мусієнко В. П.

Провідна установа — Львівський державшій університет ім. І. Франка.

Захист дисертації відбудеться 11 жовтня 1994 р. о.... год. на засіданні спеціалізованої ради Д,016.28.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства

ім. О. О. Потебні АН України (252001, Кнів-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства

АН України.

Автореферат розіслано « »..............1994 Г

Учений секретар спеціалізованої ради доктор філологічних наук

Н. Г. ОЗЕРОВА.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційної теми. Категорія модальності — функціонально-семантична категорія,'що відображає різні види іідношення висловлення до дійсності, а також різні види суб’єк-нвної кваліфікації того^ що повідомляється.

Категорія модальності — одна з суттєвих ознак речення; алежпо від контекстуальних умов, інтонації вона може внсту-іатн в різних модифікованих значеннях і відтінках. Різноманіт-іі й засоби вираження цієї категорії. У сучасній науці про ро-ійську мову (й у мовознавстві загалом) усе це поки що іол'> атньо вивчено: є різні розуміння змісту обсягу категорії мо-,альності, немає єдиної думки про засоби її вираження. Разом тим питання про зміст категорії модальності, її обсяг і засоби иражеїшя належать до глобальних питань синтаксису, а його іігрішення висвітлює побудову теорії речення. — основної оди-шці синтаксису, головної одиниці спілкування. Таким чином, іктуальність теми даної дисертаційної роботи мотивована: 1) не-ібхідністго дальшого поглибленого вивчення й уточнення зміс-■у, обсягу й засобів вираження категорії модальності, що вик-іикає науковий інтерес у теоретичному й практичному аспектах;

!) відсутністю спеціальних праць монографічного характеру, ірисвячених з’ясуванню змісту, обсягучі різнорівневих засобів іираження категорії модальності в науці про російську мову;

і) практичними вимогами до вміння побудови конкретного вис-ювлення, що пов’язане з культурою мовлення, коли мова дає южливість вибору і відбору різних лексичних одиниць, грама-ичних категорій, синтаксичних конструкцій; 4) потребою взнан-

Нях сутності й особливо засобів вираження категорії модальності, за допомогою яких мовець організує й оптимізує мовленнєве спілкування.

Наукова база роботи. Теоретичні положення дослідження у своїй основі спираються- на: 1) розуміння взаємопов’язаності мовніх рівнів, що утворюють структуру мови; мова знаходиться в постійному розвитку і зміні як результат протиріч між формами її існування, узусом та індивідуальним уживанням; закони розвитку мови об’єктивні; 2) учення І. П. Павлова про другу сигнальну систему; 3) дослідження, присвячені семантичному синтаксису, функціональному синтаксису, а також спеціальні праці, в яких описуються окремі модальні значення й засоби їх вираження; 4) результати узагальнення, великого фактичного матеріалу, вибраного з текстів художніх творів різних епох і жанрів, тлумачних, зворотних та інших словників. ’

Мета й завдання дослідження зумовлені актуальністю вивчення категорії модальності як невід’ємної властивості речення, як компонента граматичної будови, синтаксичної системи мови.

У сучасній лінгвістичній літературі зміст -модальності до, ^ сить часто пов’язується з розумінням реальності-нереал^ності, які в свою чергу співвідносяться з логічним уявлепняД^реаль-ність або нереальність. Таке розуміння сутності модальності значно звужує її обсяг. ■

У процесі пізнання людина взаємодіє з об’єктивною дійсністю, на рівні не лише інтелекту, а й емоцій.

' У процесі спілкування - людина виявляє в мовленні найріз-’ номанітніші ставлення до пізнаної дійсності, які порушують як інтелектуальну сферу,, так і емоційно-вольову. Тому модальність як функціональна категорія включає в свій зміст не лише ставлення людини, пов’язані з розумінням реальності або нереаль-

• ності факту (процесу), що передається, і, як правило, на думку багатьох, виражаються способами дієслова.

Зміст модальності має безпосередній зв’язок і з 'іншими сферами уявлень мовця про дійсність і його ставлення до неї. І тому модальність може виражатись різноманітними засобами.

Метою даної роботи якраз і є монографічний опис змісту категорії модальності і засобів її вираження на різних мовних рівнях. Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання:

' 1. Уточнити зміст понять предикативності як-суттєвої озна-[ речення і- модальності як суттєвої ознаки висловлення, па нові існуючих теоретичних положень, залучаючи фактичний >вннй матеріал, розглянути й охарактеризувати зв’язки між ми.

2. Визначити місце способу в системі засобів вираження мо-

льності і характер модальної семантики способів. Розкрити ’язок між способами й іншими,засобами вираження модаль-сті, специфіку їх значень; розглянути для цього модальні фуик-і форм дієслівних способів. *

3. Описати модальні значення дійсного способу в залежнос-від взаємодії категорії виду і часу з урахуванням -лексично-і значення дієслова-присудка, а також особливості виражен-

модальних значень умовного та наказового способів. .

4. Дослідити іменники із суфіксами суб’єктивної оцінки і ісувати їх відношення до вираження' модальності.

5. Розглянути своєрідність вираження модальних значень

іужбовиші словами ї простежити шляхи поповнення цих зрядів слів. -

6. З’ясувати синтаксичні засоби вираження категорії мо-льності в сучасній російській мові.

Наукова новизна. У даному дослідженні сутність речення, го основні ознаки — предикативність і модальність — розгля-ються на таких засадах: 1) речення може стати одиницею ілкування лише за умови, якщо в ньому виражається діалек-чна єдність одиничного (окремого) і загального; 2) розуміп-предикативності базується на положенні про те, що кожно-г реченню як одиниці спілкування з необхідністю властиві та-елементи діалектики, як взаємовідношення між одиничним і гальним, якому в свою чергу притаманні тотожність і проти-жність компонентів, що його складають; 3) зміст категорії дальності та її1 обсяг визначаються на основі розуміння взає-дії людини з навколишнім світом у процесі пізнання. Вплив ’єктивної дійсності на людину відбивається в її свідомості у гляді думок, почуттів, спонукань, виявлень волі, що й переда->ся в процесі спілкування.-Виходячи з цього, модальність виз-чається як граматична категорія речення (висловлення), яка ражає найбільш1 загальні відмінності у ставленні людини з її домістю до об’єктивного світу, зафіксовані структурою ре-іня.'

У дисертації вперше здійснюється в статичному і динамі1: лому аспектах всебічний опис змісту, обсягу та різнорівневи засобів вираження категорії модальності, взаємозв’язок ' ци засобів і їх ієрархію. Новизна дослідження зумовлена і тим, щ до вивчення залучені матеріали, які ще не були предметом сг мостійиого аналізу; не було монографічного опису категорії, щ розглядається, на Матеріалі російської мови. До цього часу пс . няття предикативності і модальності інтерпретуються по-різнс му. Ці різні точки зору, па наш погляд, пояснюються недостап ньою опрацьованістю теорії речення.

Модальність виражається різнорівневимн мовними засобе ми: 1) системою способів. У дисертації виявляються основні мс дальні значення способів та їх різні модифікації в простих т складнопідрядних реченнях;-2) ‘серед суфіксів іменників (рідш прикметників і прислівників) є експресивні, що вносять суб’єі тивно-оцінні значення, за допомогою яких до основного значеі

■ ня мотивуючого слова (іменника) додається додатковий елемеп конотації. Творення іменників з емоційно-експресивними оції ними значеннями пов’язане зі ставленням людини-до реалі об’єктивної дійсності, і якщо такі іменники містяться у ВИСЛОІ ленні, то вони як члени речення впливають на модальність я категорію речення. .

Утворення іменників з емоційно-експресивними оцінним значеннями часто супроводжується полісемією та омонімією. Н основі подібності емоційно-експресивних значень виділено тем: тичні групи (25) цих іменників. Дану класифікацію іменникі з розглянутими конотативними значеннями проведено на ост ві найближчої родової ознаки їх денотативного значення; 3) мс дальними та службовими,словами; 4) синтаксичними засобам] Ці чотири системи засобів вираження модальності об’єднаї спільним модальним значенням — значенням,, за допомогою яі« го мовець виражає своє ставлення до.дійсності, але вони і рі: няться своєю модальною семантикою, хоча-б тому, що одні, н; приклад, дійсний спосіб, вказують на ставлення мовця до дій' ності, у першу чергу враховуючи пізнавальну діяльність люді ни в плані інтелектуальної сфери, інші,, наприклад, суфікси,-емоційно-вольової.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у з’ясуваї ні змісту, обсягу і засобів вираження категорії модальності, ш пов’язане з найважливішими питаннями синтаксису, теорією р< чення. Категорія модальності — одна із центральних категорі

интаксису, яка лежить в основі визначення речення як основ-юї комунікативної одиниці. Наукове розуміння сутності та об-ягу цієї категорії дає можливість уточнити суттєві ознаки ре-ЄИНЯ, дефініція ЙОГО буде бІЛі:Л гочна'як у логічному, так і в раматичному відношенні. Тому результат дослідження можуть зути використані у подальшій розробці проблем фуикціопаль-юго синтаксису. ■ .

Висновки, одержані в процесі дослідження, знайдуть засто-уваиня у практиці вузівського та шкільного викладання. Снсте-[атизовані модальні значення, багатство засобів їх вираження простому та складному, реченнях можуть бути використані в роцесі читання курсу російської літературної мови та спецкур-ів із синтаксису. Деякі висновки й конкретні матеріали допо-южуть лексикографічній практиці: назріла необхідність ство-іення нового типу словника, в якому повинні бути зібрані сло-а з емоційно-оцінними та експресивними значеннями (типу во-ншка, домишко, замсчек, карандашик тощо). Такий словник [отрібен студентам-іноземцям, а також буде’корисніш і в шкіль-іій практиці: більшість слів із суфіксами емоційно-експресив-юї оцінки спричиняють орфографічні утруднення. -

Методи і аспекти дослідження. Загальнонауковою основою .ослідження є розуміння того, що для пізнання предмета необ-ідно його повиє і всебічне вивчення у, зв’язках з іншими Пред-іетамп, зі встановленням тотожностей і відмінностей. Вивчення атегорії модальності у її різноманітних зв’язках дозволяє вивити у ній нові якості, зумовлені належністю до синтаксичної нстеми мови. Функціонально-семантичний підхід видається нам айбільш прийнятним, при вивченні значень і системи засобів ираження модальності, він же визначає і напрям дослідження від тексту» до узагальнення. Як конкретні лінгвістичні методи процесі визначення основного категоріального значення мо-альНості, різноманітні модифікації й відтінки цього значення, також різнорівневі засоби вираження їх застосовується опнсо-ий метод, що передбачає планомірний аналіз фактів мови, по-снення їх будови і функціонування.

. В процесі дослідження використовувались також деякі екс-ериментальні прийоми: субституція, порівняння; наукова досю-ірність висновків підтверджується кількісними параметрами вищ, які вивчаються. ’ .

Значення категорії модальності, різноманітні модифікац цього значення і засобів їх вираження підлягали дослідженні в двох аспектах: як статичні словесно-граматичні структури в першу чергу, як динамічні структури, орієнтовані на фуикціс нальну перспективу, що виникає в процесі мовлення, в контекс ті.-Контекст розуміється як частина тексту, яка вичленована нього і об’єднана мовною одиницею, що в ньому-реалізується актуалізує своє значення. .

Дослідження мовного факту в його системних відношення і в зв’язках потребує передусім звертання до змістової сторс ни; класифікація модальних значень проводилась на основі се мантичної ознаки з урахуванням того, що у мові — основном; засобі спілкування — головну роль відіграє семантика. Вияв лення конкретних фактів мови, які містять модальні значення проводилось з позицій структурно-семантичного підходу, ЯКІІІ передбачає об’єднання різних способів вираження певних се мантико-синтаксичних відношень, а також урахування основни: ознак описуваних конструкцій як в плані внутрішньої, так і зов нішньої структури. Структурно-семантичний підхід дозволив по казати категорію модальності як явище, що відбиває системністі мови, а кожний засіб її вираження — як особливу підсистему в якій елементи нових якостей виникають на основі певних вза ємодій і відношень. Зважаючи на те, що належність до системи зумовлює в об’єкті виникнення нової якості, розуміння кожного модального значення орієнтоване на решту членів системи, але при конкретному розгляді акцентується те значення яке вирізняє його з-поміж інших.

Апробація. Результати досліджень поетапно доповідались ш звітних міжвузівських, регіональних та республіканських конференціях. ,

Основний зміст дисертації висвітлено в 23 публікаціях автора, в тому числі монографії «Категорія модальності, ц обсяг і засоби вираження в сучасній російській мові» (Київ; КГПІ, 1992—212 с.). ' '

Автор протягом багатьох років читає лекції з курсу синтаксису сучасної російської мови; неодноразово читався спецкурс «Категорія модальності, її обсяг і засоби вираження в сучасній російській мові», проведено багато спецсемінарів з аналогічною тематикою.

Структура праці. Дисертація складається зі вступу, п’яти, розділів, висновків, списку використаної літератури. .

На захист виносяться такі положення: '

1. Категорія модальності — функціонально-семантична граматична категорія, зафіксована структурою речення, яка інформує про найбільш, загальні відмінності у ставлені мовця і його свідомості до об’єктивної дійсності.

2. Мовна модальність функціонує в першу чергу на рівні

синтаксису, знаходиться в певних взаємовідношеннях з предикативністю. ' ■ .....

3. Сутність модальності — в суб’єктивному ставленні мовця до об’єктивного світу. В мові суб’єктивне знаходиться в діалектичному зв’язку з об'єктивним.

4. Категорія модальності включає в свій зміст низку різнопланових значень (інтелектуальної й емоційно-вольової сфер) і знаходить різнорівневі засоби вираження, серед яких способи дієслова займають центральне місце. Зміст модальності не уміщується у сферу реальність—нереальність, він значно ширший.

5. У складі речення іменники з експресивними суфіксами як головні або другорядні члени вносять у модальне значення висловлення емоційно-оцінний компонент. Утворення іменників

з даними суфіксами, призводить до появи нових значень у слові та омонімів емоційно-експресивного характеру.

6. Модальні слова — один із засобів вираження модальних значень, співвідносний з дієслівними способами.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюються мета та завдання дослідження, відзначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення виконаної роботи, формулюються положення, що виносяться на захист, визначаються методи аналізу, називаються джерела фактичного матеріалу. - '

У першому розділі — «Теоретичні основи і характеристика розробки вчення про модальність» — викладаються методологічні принципи дослідження, коротко розглядаються точки зору на модальність вітчизняних лінгвісті.? XIX—XX ст., пропонується дещо відмінне від традиційного, більш широке,-розуміння сутності змісту категорії модальності.

Лінгвіст, аналізуючи або узагальнюючи мовні факти, повинен завжди спиратися на положення про те, що мова 'соціальна за своєю суттдо'і походженням, за функціонуванням та^юзвит-ком, що основна функція мови — функція людського спілкування. Мова знаходиться у нерозривній діалектичній єдності з мисленням. Діалектико-матеріалістичне розуміння взаємозв’язку мови і мислення підкреслює їх специфічні особливості -як самостійних суспільних явищ, які .мають свої компоненти, одиниці і функції.

Важливим моментом будь-якого лінгвістичного дослідження є резуміння мови як системи і структури. Системний .підхід до мови був обгрунтований у працях О. О. Потебні (пізніше Ф. де Соссюром). При системному підході мова розуміється, як щось ціле, яке складається з елементів, що знаходяться між собою’в певних зв’язках та відношеннях. Сукупність же зв’язків та відношень, за допомогою яких мовні елеп&іти організовуються в ціле, розуміється як структура мови. Зв’язки і відношення немовби «пронизують» мову не лише на всіх її рівнях, але мають місце й міжрівневі зв’язки і відношення, що, певне, важливіше. Системний підхід до мови і виявляє усі ці зв’язки. Він не залишає поза увагою зв’язки мови з речами, предметами, явищами об’єктивного світу, суспільством і мисленням.

Дослідник при аналізі мовних фактів повинен врахувати: парадигматичні та синтагматичні зв’язки і відношення. Напр., розуміння парадигматичних відношень на синтаксичному рівні дає можливість усвідомити вираження таких категорій, як предикативність і модальність у реченнях типу: Веспа. Дождь і т. ін.; підхід до мови як до суспільного явища, що.розвивається. Розвиток мови проходить під дією певних внутрішніх та зовнішніх сил .(або умов). По суті розвиток зводиться до змін у структурі мови, її частин і компонентів.

Інтерес до мовної категорії модальності з’явився у багатьох лінгвістів після видання у 1950 р. однієї з найбільш, змістовних праць з теорії граматики акад. В. В. Виноградова «О категории модальности и модальных словах в русском языке». За подальший період опубліковано велику кількість лінгвістичних праць, в яких робляться спроби, теоретично осмислити сутність мовної категорії модальності, розглянути конкретні засоби її вираження, пов’язати різної глибини міркування про зміст цієї категорії, з найрізноманітнішим фактичним матеріалом.

Наявність великої кількості праць ще не означав того, то тосовно категорії модальності у лінгвістиці вже сказано остан-е. слово. Мабуть, цього і не може.бути, оскільки процес пізнайся безмежний, а предмет (категорія), який вивчається, може вп-влятп все нові та нові ще зовсім не вивчені сторони та якості.

Основні положення вчення акад. В. В. Виноградова про мо-альпість такі: І. Модальне значення притаманне кожному ре-еніпо і вказує на відношення речення до дійсності. 2. Категорія юдальності — центральна мовна категорія. 3. Зміст та форми враження категорії модальності історично мінливі. 4. Модаль-гість за своїм обсягом широка. 5.'В сучасній російській мові ;атегорія" модальності має різні засоби свого вираження. 6. Категорія модальності тісно пов’язана з категорією предикатив-[ості. - .

Мовна модальність цікавила видатних вітчизняних лінгвіс-тв. У розділі коротко розглядаються погляди па модальність А, В. Ломоносова, М. І. Греча, О. X. Востокова. Т. І. Давидо-■а, Ф. І. Буслаева, О. О. ГІотебні, Д. М. Овсянпко-Кулнковсько-

о, О. А. Шахматова, О. М. Пвшковського та ін. . - ‘ '

У вченні акад. В. В. Виноградова про модальність критич-то акумулювались не лише погляди вітчизняних лінгвістів, але і деяких зарубіжних, наприклад, Ш. Баллі, Е. Бенвеніста та ін.

Не всі сучасні лінгвісти у розумінні категорії модаль"г::г:ї • (отримуються думки акад. В. В. Виноградова. Сучасна пштлк- . :ична теорія містить' й інші погляди на сутність та засоби виваження цієї категорії. Так, наприклад, зміст модальності 1) обмежується планом реальності—нереальності, тобто розуміється як синтаксична категорія,- що характеризує той або інший сту-тінь реальності—нереальності змісту висловлювання; 2) виражає відношення висловлювання до дійсності з точки зору моз-дя; 3) виражає відношення мовця до дійсності та ін.

Гадаємо, що така різноманітність поглядів свідчить про недостатню розробку теорії речення, про необхідність дальшого поглибленого, вивчення основних найсуттєвіших ознак речення: предикативності та модальності. -

Суть категорії модальності розуміється нами на-основі вза--модії людини з навколишнім світом 'У процесі пізнання. Лютіша якимось чином ставиться до цієї впливаючої дійсності. 0/Г «е;у центрі розуміння змісту категорії модальності знаходиться мовець .з його свідомістю і ставленням до об’єктивної дійсності.

Розуміння категорії модальності як підношення змісту висловлювання до дійсностї в плані реальності—нереальності, істинності—хибності не повністю відбиває сутність цієї категорії, звужує її, зближує мовну категорію з логічними. У реченні— Он, кажется, болен — модальність полягає не у встановленні зв’язку між суб’єктом і його станом, не в ірреальності даногс висловлювання. Тут сутність модальності — в оцінці мовцем стану як можливого. Висловлена ситуація відповідає дійсності лише в можливому смислі. Це й є сутність модальності для даного висловлення, що й передається у процесі комунікації.

У багатьох спеціальних дослідженнях і навчальних посібниках висловлюється думка про наявність суб’єктивної та об'єктивної модальності. Гадаємо, що тут не обійшлось без впливу,

з одного боку, класичної формальної логіки з її трьома видами суджень: ассерторичних, проблематичних, аподектичнпх (об’єктивна модальність), а з іншого, — розуміння сутності модальності як ступеня достовірності—недостозірності з точки зору мовця (суб’єктивна модальність).

Річ у тім, що суб’єктивне завжди знаходиться у діалектичній єдності з об’єктивним, але в основі цієї єдності—об’єктивне. Категорія модальності функціонально-суб’єктивна остільки, оскільки висловлювання йде від мовця-інднвідуума, у . ньому виражено його ставлення до об’єктивної дійності. Об’єктивність цієї категорії в джерелі, в суспільній сутності мови.

4 Мовлення і мова являють собою діалектичну єдність одиничного і загального. ,

Другий розділ — «Способи дієслова — основний засіб вираження категорії модальності»"'*прнсвячеішй аналізу модальних значень способів.

Розглядаючи різноманітні модальні функції форм дієслівних способів, ми розрізнюємо ці форми у вільному та синтак-' сично обумовленому вжитку. У своєму вільному (незалежному) вжитку форми способів виражають найбільш граматикалізова-ні модальні значення.

Категорія способу являє собою,складну систему, що включає в себе складовими частинами три способи: дійсний, умовний і наказовий. Ця система пов’язана з іншими категоріями дієслова (часу, особи тощо). Категорія способу виражає найбільш загальні відмінності у ставленні мовця з його свідомістю до об’єктивної дійсності.

Дійсний спосіб. За допомогою цього способу в процесі спіл-уванн$1 мовець інформує, що для .нього висловлюване є прямим ідображенням дійсності. Значення дійсного способу ніяк не кладається в розуміння реальності. Для дійсної модальності ажливо, що мовець оцінює дію як ту, що відповідає дійсності, ггинний чи хибний цей факт для мовця несуттєво: це зовсім іший план, швидше логічного характеру. Основне модальнезна-епня дійсного способу в залежності від контекстуально-інтона-ійних умов, взаємодії категорії виду та часу, а також лекспч-ого значення дієслова-присудка може модифікуватися і висту-ати у своїх відтінках: '

1. Можливість (неможливість). Виражається формами те-ерішнього часу. Умный человек (Изот),. честный. Жаль — ма-юграмотен, едва пишет (Горьк.); майбут. док.: В игре ее кон-[ый не словит, В беде ■— не сробеет — спасет: Коня на скаку 'Становит, В горящую нзбу войдет! (Некр.). 2. Необхідність потрібність); Виражається формами теперішнього часу. Лее ірогнул, н веселые пушечные залпы ухарски покатились вдо-опку друг за другом. Это рядом, — сказал Кирилл. — Сейчас польет, бежим (Фед.), майб. док. Пойдешь на ту сторону, іайдеіиь Василия, передашь ему, что взрыв моста отставить гСпмон.). 3. Упевненості. Виражається формами майб. недок. }чера я приехал в Пятигорск; нанял квартиру на краю горо;1 іа самом высоком месте, у подошвы Машука: во время грозы )блака будут спускаться до моей кровли (Лерм.). 4. Небажання. Виражається формами майб. док. Эх, матушка! Что плакать о трошедшем, когда о теперешнем ле наплачешься (Лерм.). 5." Здивування. Виражається формами майб. док. Ну, что ж, дождетесь, поживете п іга воле, когда меня не будет. Вот уж тогда делайте, что хотите (О.'Остр.), б. Спонукання. Виражається формами тепер! часу. Катя сказала: Идем —■ у меня голова разболелась (О. М. Толст.); мин. док. Он взял руку Филипчука и дал ему пощупать пакет. — Чувствуете где? — Чувствую, —• сказал Филнпчук) — Ну, ладно, поползли (Симон.).

Відмінювані дієслівні форми, які виконують у реченні функцію присудка, можуть вживатися в переносних значеннях. За допомогою цих форм виражаються такі відтінки основного значення дійсного способу.

1. Упевненість мовця в готовності суб’єкта здійснити дію. Виражається формами майб. недок. Я приготовлюсь, выдержу

экзамен в гимназии, потом буду работать, тебе помогать. Мы мама, будем вместе читать разные книги (Чех.);.мни. док. Н-; какой-то миг мелькнула.у меня мысль, что если не хватит си.; и я не свалю его с первого удара, — я г.огиб (Шолох.); тенор час при позначенні майбутніх дій. Прощай, любимый город Уходим завтра в море (Чугжіи). 2. Вимушена необхідність. Ви ражається формами майб. недок. Раз никому нет дела до го ня, останусь и буду жить, как жила. (Фад.). 3. Слону: ан!:л Виражається формою тепер, часу при позначенні майбутнього

— Ну, — сказал он Полине, — Я решил: едем (Горьк.). 4.-Здо-гадуваність. Виражається формами майб. док. Посмотрим, таїли "равнодушно примет он смерть перед своей свадьбой (ПушіО: майб. недок. Как управлять ты будешь'под грозой, тушнть мятеж; опутывать измену? (Пушк.); тепер, час. Только вдпуг французы бросятся на нас. Я — стрелять, стрелять; перебью ужасно много; но они-все-таки бегут прямо на меня... (Л. Толст.).

5. Обурення. Виражається, формами майб. недок. Запрягая г: косилку коней, гремел хозяин: — Христа ради, взял его, а оч будет с сукиными сынами якшаться... (Шолох.); тепер, часу. Извини, сестра, но так нельзя... — брюзжал дядя, морща лицо.

— Я представляв тебе губернатора, а ты ему руки не подаешь!

(Чех). 6. Заперечення. Виражається формами мин. недок. Чего она тебе на самом деле, повернуться не дает! — Дэ ну, боялся я ее! — отвечал Плещеев (Панов.); миіг. док. в контрасті майбутнього. Так и поверила тебе, — думала она, делая глупое лицо, — нашла дуру.. (М.-Сиб.). _ '

4 Модальні значення, виражені складним дієслівним присудком з модальним дієсловом' в ролі допоміжного компонентз, за своїм змістом відбива^згальні та суттєві відношення між. дією і її суб’єктом. У цих випадках аналізований матеріал дає можливість виділити такі найбільш загальні модальні значення і їх відтінки, враховуючи значення допоміжного компонент?. .

1. Волевиявлення до здійснення дії з відтінками: а) бажання (небажання): Хотел писать — но труд упорный Ему был то-шШ.. (Пушк.); б) прагнення: Спешу поделиться с. вамп большой радостью: я женюсь (Тург.): в) старанності- Я мучительно силился понять, в чем дело (А. Гайдар); г) рішучості. Немецких пулеметчиков уже не было слышно, и Мария отважилась приподнять голову (Поповкін); д) готовності: Но ель Ворона взгромоздясь, Позавтракать было совсем-уж собралась, Да призадумалась (Крил.); е) спроби: Он пробовал резать проволоку

ерочинным ножом, но нож быстро сломался (Кожев.); ж) на* ;іру: Видали рощицу возле села? Мы наметили создать там олхозцый парк культуры и отдыха (Полторацький); з) згоди: [ дамское седло достал, Маг фа Ьаспльевиа: вам верхом ез-ить; графский берейтор берегся в месяц вас выучить (Гонч.); ) дозволу (заборони)В конторе, куда я пришел, мне разреши-и осмотреть завод (Серафим.); к) настанови: Из желаниядоб-а сестре. Юлннька учит Полину требовать от Жадова, чтоб он оступнл по примеру Белогубова (Черныш.); л) порадн (реко-іендації): Врач подозревал худшее, чем обычная невралгия, и екомендовал обратиться к хирургу (Леон.); м) прохання: По елефону Мересьев умолил Анюту как-нибудь подмениться с дежурства часа на два (Полев.); н) доручення: Обязали ее (мать) одпиской представить в гимназию сына по' выздоровлению Акс.); о) примусу; Скажите же мне, что вас побудило назна-ить свиданье Лу.чкову? (Тург.); п) наказу: В твою комнату я елел переселить Андрея с его скрипкой (Чех.).

2. Можливості (неможливості): ...Дальше выкрики перешли слйтный гул, но. дед Щукарь ухнтрился-таки пробуравить шум воим по-бабьи резким голосом (Шолох.).

3. Суб’єктивно^моційної оцінки: Но полно рассуждать — оюсь тебе наскучить (Пушк.).

• 4. Звичності дії: Игорь приспособился просыпаться раньше нгнала (Макар.). .

У реченнях зі складеним іменним присудком виділяємо такі юдально-оцінні значення на основі аналізу дієслів-зв’язок:

1. Звичної констатації відношень, за яких ознака і суб’єкт іс-ують як факт: Вся жизнь моя была залогом Свиданья верного тобой (Пушк.). 2. Оцінка відношень як констатація виявлення знаки: Брат становился непонятный (Горьк.). 3. Оцінка відно-іень як уявних: После Ялты с ее пышной набережной Алушта оказалась мне скучной (Пауст.). 4. Оцінка відношень у відпо-ідності з чиїмось поглядом» Рощин считался хорошим стрелком

О. М. Толст.). - " '

У висловленні модальні значення можуть виражатися не ише предикативним центром двоскладного речення, але й сло-осполученням типу: іменник-}-інфінітпа, у якому чітко висту-ають атрибутивні відношення. Такі словосполучення виражать модальні значення:. -

1. Емоційного відношення до дії з відтінками: а) внутріш нього стану як прагнення до дії: Фома воодушевлялся желанием говорить что-то правильное и высокое (Горьк); б) бажання (побажання) дії: Вскоре приехал вновь испеченный инженер Александр Образцов с тайной мыслью жениться на-Кетти... (Шишк.); в) прихильності до дії: Она задумалась, в ее усталом лице былс выражение готовності принять любой удар судьбы (В. Панов),

2. Волевиявлення до дії з відтінками: а) вираження волі до дії: Машинист сидел за отказ везти солдат на подавление забастовки рабочих стекольного завода (Марков); б) спонукання до дії: Сабуров, успевший уже привыкнуть к этому, равнодушно попросил у Бабченко разрешения выйти покурить (Симон.).

3. Можливості (неможливості) дії.’ Ведь я прошу одного, прошу права надеяться, мучиться, как теперь... (Л. Толстой).

4. Необхідності дії: У кого на руках эта карта, — начал

торжественно старик Шелестов, поднимая верхнюю карту второй колоды, — тому- судьба пойти сейчас в детскую и поцеловаться там с няней (Чех.). ■

Умовний спосіб: Категоріальним значенням цього способу е припущення. Значення припущення як основне модальне значення умовного способу може виступати у безлічі своїх різновидів та відтінків. Це залежить від: а) лексичного значення дієслів, від яких утворена форма умовного способу; б) наявність модальних слів, часток та інших лексичних'одиниць у висловлюванні; в) складу та структури синтаксичної конструкції; г) інтонаційного оформлення і деяких інших умов. _

У реченні умовний спосіб має дві групи модальних значень: 1. Здогадні. 2. Здогадно-оптативні.

Серед здогадних модальних значень виділяємо:

1. Немодифіковану здогадність! Он мог бы в одну минуту

запутать полицейского в «Восьмидомиках» и спрятаться у Любки или у Иванцовых, но Олег не имел права подводить их (Фадеев). Пор. мог бы запутать (здогадність) — мог запутать (можливість). ■ '* '

2. Необумовлену можливість'. Корчагин был военком батальона, этот батальон стоял за ним. Какой же пример дисциплины, показал бы он ему своим поведением (М. Остр.). Пор.-показал бы — мог показать. •

3. Обумовлену можливість'. Без вас я, признаюсь, долго бы просидел здесь (Гоголь).

4. Обов’язковості. Про него вот книжку не пишет никто, а стоило бы (М. Остр.)- '

Серед здогадно-оптативних модальних модифікацій умовного способу виділяємо:

1. Значення бажання. Эх, мандол инку б сюда. Я бы сыграл полечку, а вы бы сплясали (М. Остр.). Пор.: Я хочу сыграть* полечку. Частка бы часто вступає у зв’язок з іншими частками. По суті частка бы модифікується. У цьому випадку значення бажаності отримує різноманітні відтінки: власне бажання. Как он там сейчас, батька, милый! Если бы он знал о завтрашней встрече (М. Остр.) .Начали честных людей таскать... — Хоть бы ночыо таскали! — вторил кто-то из толпы (Горьк). — з відтінком незадоволення. О, скорее бы все это прошло, скорее бы изменилась как-нибудь наша нескладная, несчастливая жизнь (Чех.) — з відтінком нетерпіння тощо.

2. Значення спонукання. Серед відтінків волевиявлення чіт-

ко виділяються, принаймні, три: а) порада. Ты б, ласточка, ловила мошек, Полакомить безродных крошек (Крил.); б) прохання. Вона! Дал бы мне хоть пятерочку (Горьк:); в) наказ. Чтоб ее сегодня же здесь не было (Тург.). ‘

Наказовий спосіб.- Категоріальним значенням цього способу є спонукання. Спонукання стосується передусім співрозмовника, тому форма ^-ї особи однини і множини — основна форма наказового способу. Морфологічний арсенал засобів творення форм наказового способу бідний (афікси -и, -те), але він має найрізноманітніші відтінки спонукальної модальності. У вираженні цих відтінків найважливішу роль відіграє інтонація.' Виділяємо 12’відтінків значень синтаксично не зв’язаних форм наказового способу: просте спонукання. Скажи, ворон-птица, отчего живешь ты на свете триста лет, а я всего-навсего только тридцать три года? (Пушк.), прохання. Не спится, няня: здесь так душно: Открой окно, да сядь ко мне (Пушк.), благання. Вставай, сплесни, ненаглядный, руками, Сокольим глазком посмотри! (Некр.), умовляння.' Попроси, мои' друг! Ведь ежели отцу и лишний раз поклониться, так ведь голова не отвалится: отец он. Ну, и он со своей стороны увндит... сделай-ка это! право! (С.-Щ.), дозвіл. Ну, мой друг, бог с тобой! поезжай, уже если тебя так тянет отсюда (Гонч.), пересторога. Няня кричит: «Не убейся, родная!» (Некр.), наказ. Полно врать, — прервал я строго, — подавай сюда деньги или я тебя взашей прогоню (Пущк.), жартівливе або іронічне спонукання. Кричи еще шиб-

че, чтобы соседи услыхали, коли стыда в тебе нет (О. Остр.), наказ. Нам, критика из года в год нужна, запомните, как челове-'ку — кислород, как чистый воздух комнате (Маяк.), команда. Шагай круче, целься лучше! (Маяк.), побажання. Крешш н славься! — говорит народ своей Советской Армии (Вершигора), заборона. На замужних жен не зарься, — спешила она доска-'зать, =—это великий грех (Гонч.). - -

У синтаксично зв’язаних формах відтінки виступають в умовах певного контексту: особистого спонукання. Мерзлый грунт долби, лопата, Танк — дави, греми, граната. Штык работай, бомба — бей (Твард.), спонукання-Ьбажання. Но пока я умею глядеть її дышать, Пусть живут в моем сердце мечта-н тревога (Ошанин), спонукання + повинність: Чтоб и крестьянин жил в довольстве, и рабочий — сыт, — да не будет ни одной незасеянной полосы! (Маяк.), спонукання + припущення. Порфирнн законный наследник, — ну пускай ему недвижимость и достанется (С.-Щ.). ..

Більшість модальних значень форм наказового способу закріплена за тим чи іншим видом. Так, форми недокбнаного виду виражають більш категоричне спонукання. В конкретних синтаксичних умовах наказовий спосіб виявляє зв’язок з іншими способами. Можливі заміни форм умовного способу формами наказового. Пор.: Упади на него целый сугроб, то й тогда бы, кажется, он не наЩел нужным стряхивать с себя снег (Чех.) і Если бы упал на него целый сугроб, то н тогда бы, кажется, он не нашел нужным стряхивать с себя снег.

Спонукальна модальність також не має відношення до рс-' альності—нереальності, вона лежить в іншій площині, у площині відношення мовця і того адресата, до якого спрямоване волевиявлення.

У третьому, розділі — «Іменник із суфіксами об’єктивної оцінки і їх відношення'до вираження модальності» — аналізуються експресивні (чи емоційно забарвлені) суфікси іменників. У процесі словотворення за допомогою цих суфіксів до основного значення мотивуючого слова додається деякий додатковий елемент конотації, иапр.: городок, зубок, старичок тощо. Вони вносять у нові утворення суб'єктивно-оцшфіні значення: пестливі, зменшувально-пестливі, зменшувально-зневажливі, зневажливі. У процесі спілкування людина виявляє своє ставлен!»! не тільки до дії, але й до предметів об’єктивної дійсності і їх ознак. Це емоційно-оцін®<яні значення як одна з форм відобра-

ження матеріального світу є однією ,із сфер модально: гі і прп потребі проявляє свої засоби вираження. Конкретному' опису цих суфіксів передують деякі теоретичні положення: сі) суфікси оцінки — словотворчі: лексичне значення слова — це не тільки деіютатнвне значення, а Й нерозривно пов’язане з ним конотативне; б) категорія модальності переплітається 'і з емоційною сферою пізнавальної діяльності людніш і, природно, ик розумове, так і емоційне знаходить свої засоби виражені!;; в мові; в) інтелектуальне' й емоційне перебувають ’ в діалектичній єдності як у процесі пізнання, так і в процесі спілкування. Реально емоційне значення не сприймається поза стильовим* Тоіі, хто слухає, сприймає почуття, в конкретних умова;: мовлення; д) емоційність та експресивність — різні, але взаємопов’язані явища; е) відчуття, сприйняття, мислення та уява відображають різнорідні предмети та. явища, їх якості та властивості, найрізноманітніші зв’язки та залежності, а емоції й почуття послуговують людині для виявлення свого ставлення до змісту того, що пізнається; є) у мові суб’єктивне не існує без об’єктивного'і відображає його; ж) суб’єктивно-оцінні значення аналізованих іменників входять в обсяг модальності; і) експресивні суфікси не можна ставити в один ряд з іншими словотворчими суфіксами— структурними і категорізуючимн; вони мають специфіку.—■ "ііо переводять мотивовані слова в інший лексико-граматичний розряд слів (по відношенню до мотивуючого), зберігається в них і основна категорія іменника — категорія роду- мотивуючого іменника. По відношенню до мовленнєвого змісту слова це «пусті» суфікси, близькі до формоутворюючих. .

Утворення з цими суфіксами являють собою такі «нові слова», що відрізняються від тих.слів, на базі яких ваші з'явились, тільки особливим емоційно-експресивним забарвлу'гш,’; суф.-:-: н диференціюють його. Закономірно І те, ЩО тільки іОВор.'ІЧЛ Г.;>.) понятійний зміст слова, мн включаємо-в це поняття н яфектпв-ниії компонент. - '

Емоційно-експресивна оцінка мозця, на нашу'думку, відноситься до семантики модальності, позаяк у наявності точк^ зору мовця. Звичайно, якщо ядром ФСП модальності вважати реальність—нереальність, то емоційно-експресивна оцінка мовця, що знаходиться в обсязі модальності, займає місце на периферії, десь на розпливчастій межі категорії модальності та категорії оцінки, хоча про останню в сучасній лінгвістичній літературі поки що майже нічого не сказано.

Суфіксами, які творять іменники із суб’єктивно-оцінними значеннями, мовець передає, в першу чергу, своє ставлення до 'змісту слова. .Але якщо такі іменники включаються у висловлювання, то вони, як головні (що частіше) або другорядні члени речення, не. можуть не впливати на модальність, що виражаються якими-небудь засобами, -як категорію речення, хоча це не завжди достатньо яскраво виражено, оскільки підкреслюється безпосередньо модус слова і, звичайно ж, опосердковано — модус речення. У цьому плані ще О. О. Потебня помітив випадки поширення експресії, яка пов’язана із суфіксами суб'єктивної оцінки, на всі інші деталі висловлювання.

Емоційна оцінка, змісту висловлювання виражається різними засобами: лексичними, просодичними за допомогою вигуків, складно-підрядними реченнями -та деякими іншими. На наш погляд, опосередковано (через висловлення) вона виражається й суфіксами суб’єктивної оцінки. У вираженні основних модальних значень — значень дієслівних способів — безпосередньо беруть участь дієслівні афікси; у вираженні периферійних значень^— опосередковано беруть участь афікси (суфікси) імеп-ників, які вносять емоційну оцінку.

. У цьому розділі й розглядаються іменники із суб’єктивно-оцінними значеннями не як номінативні одиниці, а як члени речення.

.Слово, «відображаючи особистість (індивідуальну або колективну) суб’єкта мовлення, характеризуючи його оцінку дійсності; воно кваліфікує'його як представника тієї або іншої групи», — відзначив акад. В. В. Виноградов. Тому ми розглядаємо іменники із суб’єктивно-оцінними значеннями не лише як певний член речення, але й у більш широкому плані — стилістичному, оскільки реально емоційні значення не сприймаються без стилістичних. -

■ Іменники із суб’єктивно-оцінними значеннями частіше всього входять до складу предикативного центру. Напр.: С ободренною душой Князь пошел себе домой; Лишь ступил на двор широкий—Что ж? Под елкою высокой, Видит, белочка при всех Золотой грызет орех (Пушк.). Работничек в поле ты • был (Некр.). ■

Знаходячись у■предикативному центрі, займаючи позицію підмета або ^компонента складеного іменного присудка, іменники з суб’єктивно-оцінними значеннями забарвлюють основні мо-

іальнї значення, що виражаються формами дієслівних способів, ' іими оцінними значеннями.

У процесі словоутворення іменників із суб’єктивпо-оціноч-шми значеннями спостерігається синонімія суфіксів, пов’язана І і стилістичними особливостями використання. Напр.: гвоздок— гвоздик (зменш.), годок—годик, часок—часін^, (пестл.), суп-шк—Супец (пестл.), шпиончик—шпионишка (зневажл.) тощо.

Мотивуючими виступають як однозначні, так і багатознач-. її іменники. Мотивовані також можуть бути однозначними або Загатозначними, в них можуть з’явитися й нові значення (по-)івняно з мотивуючими) з тією чи іншою суб’єктивною оцінкою. Напр.: (волк — волчок). 1. З менш.-пестл'. до волк. 2. Іграшка), галка—галочка. (1. Зменш, до галка. 2. Помітка олівцем)

'а ін. ' ■ ,$*

При утворенні іменників з експресивно-емоційними оцінзй-іііми значеннями мотивуючими можуть виступати слова-омопі-ми. У нових утвореннях омонімів зберігається (з однаковими пі різними оціненими значеннями) або розпадається. Напр.: татка—латочка (зменш.-пестл.) і латка (посуд для смаження)

— латочка (зменш.-пестл.); лук (1. Овоч. 2. їстивне листя цієї гюслини) — лучок (пестл. до обох значень) і лук (ручна зброя [і,ля метання стріл) — лучок (1. Зменш.-пестл. до лук.. 2. Пристосування для виломлення птахів); липа (дерво) — липка (змеіші.-пестл. до липа) і липа (фальшивка); в нових утвореннях омонімів може й з’являтися.'Напр.: кабак (невеличкий ресторан) — кабачок (зменш, до кабак) і кабачок (овоч) та ін. '

У сучасній лексикографічній практиці при визначенні емоційно-оціночних модальних значень слова, на наш. погляд, допускаються деякі неточності. Напр., у 17-ти томному словнику сучасної російської літературної, мови зустрічаються позначки: блондиночка (пестл.), брюнеточка (зменш.); лшіка (зменш.-(пестл.), ивка (не має помітки), панамка (зменш.), шляпка (зменш.-пестл.); луковка (зменш.), морковка (зменш.-пестл.) та ін. До точнішого визначення емоційно-оцін^иих модальних значень подаємо класифікацію іменників, які нас цікавлять. Виділяємо 25 семантико-тематичних, груп, у яких слова повинні мати те ж саме оцінне значення.

Оцінні значення можуть бути виражені й деякими суфіксами прикметників. Ознаки предметів, названі прикметниками, здатні в процесі спілкування видозмінюватися в якому-небудь плані, здебільшого за ступенем наявності їх у предметі. Напр.

, При утворенні ступенів порівняння зіставляються ті чи інші, але аналогічні якості двох предметів. У цьому сутність ступенів порівняння, що не існує поза відповідностей зіставлення. Оцінені значення відображають той чи інший ступінь якості, але без будь-якого зіставлення предметів. Сутність цих оцінних значень

— виявлення ставлення мовця до якості предмета, напр.: дешевенький, малюсенький, тонюсенький тощо. Оцінні значення: а) зменшувально-пестливе (курносенький, щупленький та ін.); пестливе (густенький, смирненький та ін.); в) підсилювально-пестливе (белешенький, умнешенький та ін.) виражаються за допомогою' суфіксів -оньк-, -ошеньк- (-ешепьк-, -охоньк-), -ЇХОНЬК-, -юсеньк-.

Оцінні значення можуть передаватися і деякими прислівниками. У словотворчому плані це прислівники, мотивовані прислівниками й утворені за допомогою'суфіксів: -оньк- (-еньк-), які додають значенню суб’єктивно забарвленої підсиленості: дорогонько, давненько т;а інш.; і охоньк- (-ехоньк-) -ешеньк), -сшеиьк- з підсилювально-пестливим значенням: давнешенько, позднехонько та ін. Деякі прислівники, мотивовані іменниками, можуть, виражати зменшувально-пестливе модальне значення, напр, бочком, вечерком, утречком; втихомолочку, впрнтирочку, всухомяточку та деякі ін. •

У четвертому розділі — «Модальні та службові слова як засіб вираження модальності» — розглядаються модальні та службові слова як лексико-граматичний спосіб вираження модальності. При цьому, розглядаючи цей спосіб вираження модальності, ми добре усвідомлюймо, що модальність — це функціонально-семантична категорія, і про лексичні засоби її вираження можна говорити лише умовно. .

• Модальні слова. Основне, мабуть, найважливіше питання, яке потребує свого вирішення, — це питання про статус модальних слів серед лексико-граматичних розрядів слів. Дотепер щодо цього питання в теорії граматики побутує дві точки зору. Прибічники однієї — вважають модальні слова самостійною службовою'частиною мови, інші вчені виводять модальні слова за межі системи частин російської мови. •'

. Мп поділяємо точку зору акад. В. В. Виноградова на модальні слова як на самостійну службову частину мови. Модальні' слова мають специфічне значення, відрізняються морфологічною оформленістю і синтаксичною функцією від інших час-

тип мови, тобто володіють істотними озпакачл, необхідними самостійному лексико-граматичному розрядові сліп. , .

У сучасній російській мові модальні слова як самостійна частіша мови представлені більше ніж 450 словниковими одиницями: власне модальними словами (видимо, конечно та і и.), функціональними модальними словами (бесспорно, допустим, кажется та ін.), словосполученнями, в основному фразеологізмами, з модальним значенням -(грешным делом, собственно говоря, стало быть та ін.).

За своїм походженням модальні слова співвідносяться з багатьма частинами мови. Однак, очевидно, ігайчисельнішою виявляється група модальних слів, утворених із прислівників. Перехід слів із повнозначних частіш мови із модальні пов'язаний і з повного зміною їх лексико-граматичної структури: втратою номінативної функції, змінність морфологічного поділу, зміною, синтаксичної природи. Модальні слова використовуються як неподільні речення, за допомогою яких мовець фіксує різне стяп-лення до дійсності. Більшість модальних слів і словосполучень у російській мові виступає у функції вставних слів. Гадаємо, що не можна ставити знак рівності між модальними словами і вставними словами: модальні слова — це морфологічна категорія, а вставні слова — синтаксична. Адже в ролі вставних сліп можуть використовуватися не тільки модальні слозл. але н повнозначні, і при цьому не піддаючись граматикалізації.

Надзвичайно складним є питаная класифікації мочальнії" слів за їх значенням. В основу пропонованої класифікації покла- • депо два важливих принципи: по-перше, враховуються тільки найбільш загальні зафіксовані модальними словами відмінності у ставленні .мовця і його свідомості до об'єктивної дійсності І, по-друге, — співвідношення модальних СЛІВ З ДІЄСЛІВНИМИ способами. Класифікація модальних слів за значенням гимагао чіткої відповіді і па таке питання, — іно конкретно, які сфспн зачіпають ставлення мовця до об’єктивної дійсності? На тішп погляд, це: а) об’єктивний світ, з ■ необхідністю зображені'"! у кожному висловлюванні; б) мовець, його свідомість і мг нг.' в) адресат мовлення. '

Нами виділяються такі групи модальних слів зп значенням-

1, Модальні слова, і словосполучення, за допомогою яких виражається ставлення мовця до повідомлюваного як до лісного. Функціонально ці модальні слова і словосполучення спів* відносяться з формами дійсного способу (безуслог.по, деііствп*

телыю, правда та і п.). Модально значення, за допомогою якого виражається ставлення мовціРповідомлюва-ного як до дійсного, може мати свої модифікації. Це: А. Стверджувальна оцінка цих відношень: а). категоричне ствердження (вот и все, делу капеи, кончен бал та іи.); б) запевнення (разразн меня гром, лопни мои глаза та ін.); в) упевнення (честное слово); г) погодження (так и быть); д) рішучість (была не была); е) схвалення (давно бы так);, є) визнання правильності (верно, видимо, возможно, должно, допустим, пб-видимому та ін.). Б. Заперечна оцінка цих відношень: а) рішуче заперечення (ни под каким видом, ни в

- коем случае та ін.); б) заперечення, (как можно, да ты что та ін.); в) просте суперечення (так нет, почем знають та ін.); г) не' погодження (скажешь, постой(те) та ін.); д) неможливість (хоть убей та ін.). В. Модальні слова та словосполучення, які характеризують ступінь звичайності зображуваних Пактів (как водится, как всегда, как заведено, по обыкновению та ін.).

2. Модальні' слова і словосполучення, за-допомогою яких висловлюється ставлення мовця до повідомлюваного як до уявно передбаченого. Функціонально ці модальні слова та словосполучення співвідносяться з формами умовного способу (верно, видимо возможно, должно, допустим, по-видимому та багато ін.).

3. Модальні слова та словосполучення, звернені до співроз-

мовника з метою1 привернути увагу, викликати ту чи іншу реакцію па повідомлення. Ці слова функціонально близькі до форм наказового способу: вони орієнтовані на адресат мовлення (видишь, впдишЬ ли, заметим, не поверишь, помните (ли), поверьте та деякі ін.). , . -

4. Модальні слова і (частіше) • словосполучення, які виражають емоційне ставлення мовця до різних сфер спілкування: предметів і явищ об’єктивного світу, до предметів міркувань, співрозмовника і його мови. Тут виділяємо підгрупи: а) модальні слова та словосполучення з позитивним забарвленням: захопленням, замилування(оез ума, елки зеленые та ін.), дивовижність (чудное дело, что вы говорите та ін.), радість (бог ты мой), здивування ^вот тебе и на та ін.), побоювання (упаси бог, не оовен час та ін.), жалкування (и сам не рад, грешным делом та ін.), задоволення (к счастью, знай наших та ін.) тощо; б) модальні слова та словосполучення з негативним емоційним забарвленням: обурення (на что это похоже, где это видано та ін.), засмучення (к сожалению, жаль та ін.), прикрість (не было пе-

гали, чтоб пусто было та іп.), розпач (хоть плач, хоть головой об стену бейся та ін.), недовіра (знаем мы вас), невдоволення (что за черт, будь ты неладен та ін.), несхвалення (куда это 'одится), злість, докір (к черту, черт знает что).

5. Модальні слова та словосполучення можуть характери-?увати процес спілкування. Тут виділяємо підгрупи в залежності від створених відношень: а) мовець, характеризуючи висловлювання, може визначити своє ставлення до джерела, до автора мовлення (по преданию, по выражению, по слухам, по-тво£-му та іп.); б) мовець у процесі спілкування характеризує свою мову з точки зору її експресивності, емоційного забарвлення за’ допомогою модальних слів і словосполучень (по правде, по совести, скажу вам по секрету, уверяю вас та ін.); в) мовець упорядковує ставлення до способів вираження думки за допомогою модальних слів і словосполучень (по выражению, иными словами, позволю себе сказать, иначе говоря та ін.); г) характеризуючи процес спілкування, мовець може налагоджувати ті чи інші відношення між частинами висловлення за допомогою модальних слів та словосполучень (кстати, например, вдобавок, в частности, между прочим; во-первых,. как. указывалось та ін.).

Частка. Більшість часток належить до лексико-граматичних засобів вираження модальності. Модальні частки в сучасній російській мові — категорія, яка поповнюється.

■ У русистиці відсутній єдиний підхід до класифікації модальних значень (та їх відтінків), виражених за допомога часток. В основу пропонованої класифікації модальних значень, виражених частками, покладено ті ж принципи, що і при класифікації аналогічних значень, виражених модальними словами. Виділяємо: ■

1. Частки, за допомогою яких, визначаються ставлення мовця до'співрозмовника як до дійсного. Такі частки функціонально співвідносяться з формами дійсного способу дієслова. Це модальне значення має модифікації: утвердження, (да, именно, конечно, прямо, ровно та ін.); погодження (ага, ладно, во. что ж та ін.); посилення, підтвердження (то-то н оно, впрямь, пу, так

и, даже та ін.); заперечення (не,'нет, никак нет та ін.); незгоди (вот еще, где там, так ли та ін.); сперечання (все-таки, как же, куда та ін. ). При впорядкуванні відношень, за допомогою яких мовець виявляє ставлення до повідомлюваного як до дійсного, частки можуть вказувати на якість, кількість, ступінь чи міру того, про що повідомляється (беда, во-как, вон сколько, далеко не та ін.). ' .

2. Частки, за допомогою яких виражається ставлення мовця до повідомлюваного як до передбачуваного.- Функціонально ці частки співвідносяться з формами-умовного способу.

ЧОП-'Я гчступг»^ чк в немодифікованому виді, так і в своїх моли-(Ь;чаи?.х. А. 1 >'с:,юдифіковаііа передбаченість виражається частками: авось, будто, еще бьг, никак та ін. Б. Модифікована пе-редбачеиість має відтінки: а) бажання (побажання): вот би. добро бьі, лишь бьі, скорее бьі та ін. б) наказу (спонх-качня), прохання, напуття; будь (же), дай (ка), да, давай,-пусть, ч-тобн та ін. . ^

3. Частки, за допомогою яких мовець намагається ті чи шш£

реакції па повідомлення з боку співрозмовника. Ці частки функціонально близькі до форм наказового способу: а, вншь, ла. ну-с та ін. ' ' "

4. Частки, які виражають емоційне ставлення мовця до різних сфер спілкування; предметів та явищ об’єктивного світу, до предметів міркування; співрозмовника,, його мови і т. д.: а) частки г позитивніш емоційним забарвленням: здивування (а, тішь, віипь как. ишь как та ін.); б) частки з негативним емоцій,чим з~б-човленням: сумнів (будто, вроде, вряд ли та ін.), иевдоподри-ия Чзишь, ишь, как та ін.), зневага (вот как), насмішка -(-я:, зка). побоювання (как-бьі не, неровно та ін.).

5. Частки, які характеризують процес спілкування: де, дсс-кать, мол та ін., суб’єктивно передають чужу-мову: бпшь — означає бажання нагадати те, що згичайно знає і співрозмовник: нот, да, как(го та ін. — за допомогою них мовець може вказувати на висновки; роздуми, поступовість подій, перелік тощо.

Сполучники,-значення яких мінімально залежить від контексту, являють собою лексико-синтакснчний виразник модальних відношень у деяких складнопідрядних реченнях.

. У складнопідрядних реченнях розчленованої структури з вираженими умовними відношеннями модальне значення передбачуваної обумовленості забезпечується сполучни?;амн диференційованих значень: еслн, ежели, коли (коль)’, буде, ли... ли та ін. Ці сполучники виступають спеціалізованими показниками пе-редбачувано-умовних відношень.

У складнопідрядних розчленованих реченнях, які виражають порівняльні, відношення, вживаються сполучники як неди-ференційованого, так і диференційованого значення. За допомогою диференційованих сполучників може виникати достовірне порівняння. У реченнях з недостовірним порівнянням між головною і підрядною частинами утворюється умовно-допустові відношеп-

ія, -виражені сполучниками: словно, будто, как будто, ровно, исто. У складнопідрядних реченнях з часовим відношенням віі-іереджоння диференційований сполучник как вдруг ускладнює іе відношення модальним відтінком раптовості, несподіванос-

і. Напр.: Немцы только прибрали и'оборудовали здание под :сзармы, как вдруг здание загорелось (Фад.) .

Вигуки. Розглядаючи вигуки семантичної групи «емоцій і моційннх оцінок», доходимо висновку-, що ці вигуки виражають 1 і з 11 і емоційні ставлення мовця до «шматочка» об’єктивної дійс-юсті, закладені в конкретному висловлюванні. Емоційні відношення надзвичайно різноманітні, і кожне з них може виражатися ідним або цілою групою вигуків. У цьому розділі дисертації роблена спроба навести перелік основних почуттів та емоцій подини і показати, якими вигуками вони відтворюються. Такі г-пгуки в певних контекстуальних і інтонаційних умовах виражають емоційне ставлення мовця до дійсності: обурення (ах, однако), захоплення (ай, ай да та ін.), захват, (у, ура, эх та ін.), ірикрість (а, ах, господи та ін.), здивування (батюшки мои), гсдовіру (да ну, ничего себе та ін.), схвалення (браво та ін.), іаперечення (дудки, как бы не так та ін.), дратування (тьфу, ["у ты та ін.), жалкування (увы, увы и ах), сумнів (ой лн, дм), шкір (ай, ай-ай, ух-на та ін.), ствердження (ну-ну, как же та н.) тощо. ' , ' ■

Визначити, які безпосередньо почуття виражають ті чи Ічні вигуки,-не просто. Напр., у реченні: Ах, оставили бы вы меня 1 покое! — на думку деяких науковців, вигук ах виражає пора-іу та бажання. Гадаємо, що це не так: значення бажання дося-ається тут формою умовного способу, а вигук ах, експресивно іідснлюючи висловлювання,-вказує на почуття незадоволення.

З’ясування семантичних функцій вигуків, -на наш погляд, іалежить від розуміння ролі інтонації, яку вона ^ідіірас 1:711 оформленні самого вигуку й усього висловлювання, питомої ва- ‘ и вигуку в синтаксичній організації висловлювання. Безпереч-ю, що необхідно враховувати й інші фактори: зміст висловлювання, емоційне забарвлення всього процесу спілкування, снту-їцію, в якій відбувається спілкування тощо. ' •

, Аналіз фактичного матеріалу дозволяє уточнити принципи южливих класифікацій вигуків розглянутої групи, оскільки по-іуття та емоції людини різноманітні і припускають усякі підхо-ін до спілкування. Класифікацію цих вигуків можна предста-іити двома групами: 1) чисто емоційні вигукц, які передають трал, гнів, замилування тощо; 2) інтелектуально-емоційні вигу-

ки, які виражають сумнів, здивування, презирство тощо. Очевщ по, доцільно^ вести мову про дві групи вигуків на позначенії почуттів та емоцій: 1) ті, за допомогою яких висловлюютьс почуття й емоції самого мовця, і 2) вигуки з емоційною оцінкок з вираженим відношенням мовця до дійсності. Ці дві групи ВІ гуків відрізняються і спрямуванням своїх модальних (оцін# них) значень. .

Відносно невелику групу складають вигуки па позначенії волевиявлення: вперед, марш, тю-тю, се.с, шабаш, цьіц, алл1 та ін. Функціонально вони зближуються з формами наказовог способу. .

У цьому ж розділі подаються деякі зауваги про так зван дієслівні вигуки (верть, хвать і т. ін.).

У п'ятому розділі — «Синтаксичні засоби вираження мо дальності» — розглядаються деякі синтаксичні засоби виражен ня модальності. У сучасних наукових працях міцно усталилос; міркування про те, що інтонація супроводжує та формує будь яке речення. І воно цілком правомірне. Однак сама собою інто нація як цілий комплекс звукових засобів мови, очевидно, їй визначальна.' Інтонація може виражати будь-яку інформацію особливо модальні значення та їх відтінки, тільки в тому разі, якщо вона взаємодіє з певною синтаксичною конструкцією та лексичним наповненням цієї конструкції. У попередніх розділах ми зупинялися на аналізі ролі інтонації при відображенії тих чи інших модальних значень та відтінків.

У залежності від мети висловлювання виділяють три модальні групи речень: розповідні, питальні та спонукальні. Деякі лінгвісти виводять ці три типи речень за межі модальності, що, нь наш погляд, неправомірно. •' ' ■ .

Модальні значення можуть бути виражені майже всіма тинами односкладних речень, порядком слів у словосполученні з певною інтонацією. Звичайно, що особливе місце при організації модальних значень та їх відтінків посідають вставні слова та вставні сполучення слів.

У цьому розділі узагальнено описані також модальні значення, виражені за допомогою повторів, прикладок, звертань. Тут же розглянуті модальні значення складнопідрядних речень, у складі яких є форми умовного способу. -

Модальні значення складнопідрядного речення виступають ? залженості від: а) співвідношень простих речень у складі складнопідрядного* б) структури простих речень і типу присудка; в) ступеня взаємодії форми умовного способу з підрядним

сполучником; г) ступеня участі форми «л + бы» у зв'язуванні речень; д) порядку речень; е) ступеня участі контексту та деяких ін. . , ,

У реченнях розчленованої структури з неспеціалізованими за значенням спрлучниками, у яких виражаються умовні відно^ шення, основним модальним значенням виступає умовне-припущення: Человек вашего образования и опыта мог бы занять более высокое положение при новом порядке, если бы он этого захотел, — сказал майстер Брюкнер (Фадеев).

В-залежності від перерахованих вище факторів умовне припущення може модифікуватися і виступати в конкретному висловленні .у відтінках: а) можливості—неможливості: Он ушел, оставив Кувалду в приятном сознании, что купец боится его. Если б он не боялся, так уж давно бы выгнал: из ночлежки

(Горьк.); бажаності (жалю з приводу нездійсненності): Увы, на разные забавы Я много жизни погубил! Но если б не страдали нравы, я балы б до сих пор любил (Пушк.); в) упевненості: Это была суровая любовь, без признаний, и Павел ясно'сознавал, что нет такой жертвы, которую он не принес бы без колебаний, если б она была нужна брату (М. Остр.).

Частини цих речень характеризуються можливістю співвіднесення їх з будь-яким часовим планом. Однак увесь контекст або окреме слово його, включене в головну або підрядну частину, можуть конкретизувати часовий план, тим самим уточнюючи й модальне значення. :

У реченнях розчленованої структури, що виражають допустові відношення, головна та підрядна частини можуть з’єднуватися як спеціалізованими, так і неспеціалізованими сполучниками. В таких конструкціях допустові відношення мають характер здогадку. Близоцукий, хотя бы надел на нос вместо очков колесо с Комиссаровой брички, и тогда бы не распознал, что оп.о такое (Гоголь).

Модальні значення складнопідрядних речень з підрядними із сполучником чтобы. _

Сполучник чтобы вживається у складнопідрядних реченнях з підрядними: А.. З’ясувальними. Сполучник чтобы у цих реченнях разом із опорним словом виражає з’ясувально-волевиявие модальне значення. В конкретному висловленні, в основному в залежності від того, до якого лексико-семантичного розряду належить опорне слово, виступають такі відтінки загального воле-виявного значення: 1) з’ясування + бажання. Так он мечтал. И грустно было Ему в ту ночр^и он желал, Чтобы ветер выл не

так уныло, Й чтобы дождь в окно стучал Не так сердито (Пушк.). В-залежності від значення опор лого слова та ін. лексичних елементів висловлювання виступають більш диференційовані значення бажаності: а) з’ясування +прохання. 'Мама вас проепт; пока она не уехала, чтобы не рубилЦ сада (Чех.); б) з’ясування + порада. Я графине и то говорю, чтобы поменьше говорила по-французски (Л. Толст.); в) з’ясування +наказ. Да сказать Держиморде, чтобы не слишком давал волю кулакам своим... (Гоголь); г) з'ясування+неприпустимість. Мы будем бороться,

' г

правда, Толя? и не может быть, чтобы здесь никого не оставили для подпольной работы (Фадеев); д) -з'ясування +повинність. Да, землячка, требуется, чтобы барышня исчезла (Горьк.).

Сполучник чтобы не з опорними словами лексико-семантич-них груп побоювання, нагляду і деякі ін. встановлює відношення між головним і підрядним реченням з модальним значенням здогадності з відтінком побоювання. Одного боюсь.— за . вас и Сам, ■— чтобы не обмелели наши души (Маяк.). Б. Означальними. У цих реченнях спільно з опорними словами сполучник чтобы виражає: а) здогадний наслідок з відтінком бажання. Прочтите так, чтобы никто не вндел (Акс.); б) здогадне бажання (побоювання). Не угощай... никого, а веди себя лучше так, чтобы тебя угощали (Гоголь); в) неможливий здогадний наслідок. Ты слишком честен и-неглуп для того, чтобы мог со спокойной совестью пресмыкаться (Шолох.). Частка бы може вступати у зв’язок з інфінітивом. Сполучення незалежного інфі-нітнва + бьі входить до складу "простого односкладного речення як ного головний член. Більшість інфінітивних речень, у складі яких є частка бы, виражають бажану модальність з різними відтінками. — Уехать бы отсюда, — устало сказал Яков (Горьк.). Значення бажання тісно переплітається із значенням необхідності. Зачем дрожащею рукою Еще он носит булаву? Теперь бы грянуть нам войною На ненавистную Москву! (Пушк.). Зіставлення форм інфінітив + бьг и «л-Ьбы» (выжйть бы, выпил бы) дозволяє говорити про їх подібність і відмінність. •

Інфінітивні речення (з часткою бы) можуть входити у складнопідрядне як одна із його складових частин, частіше підрядна. У цих випадках можуть виражатися різні модальні значення, иапр., можливості. — Как взяли? спрашивал я, вскочив с постели н щупая голову, чтобы знать, сплю я или нет (Герц.); обумовленої здогадності, здогадної можливості. Быть бы нашим

ЗО

странникам под родною крышею, Кабы знать могли пин, что творилось с Грицїею (Некр.) і деякі ІІІ.

Форми «л4-бы», «інфінітив4- бы» можуть бути у складі безсполучникових об’єднань речень. В усіх речениях цього типу встановлюється модальне значення обумовленої здогадності. Был бы он в моих руках, заговорил бы (М. Остр.).

Висновки, зроблені па основі проаналізованого фактичного мовного матеріалу. -

Модальність — це полісемантична функціональна категорія, здатна виявляти себе різноманітними засобами російської мови.

У контекстуально-інтонаційних умовах модальність відбивається в багатстві своїх відтінків.

У центрі розуміння, категорії модальності перебував ставлення мовця і його свідомості до об’єктивної дійсності.

Розуміння модальності як відношення змісту внслоплюван--ня до дійсності в плані реальпості-нереальиості не з’ясовує сутності цієї категорії, звужує її, наближає що мовну категорію до логічної, в той час як між логічними та мовними категоріями спостерігається істотна відмінність. У реченні — Отец, кажется, приехал — модальність випливає не з визначення зв’язку між суб’єктом і його дією і іге з ірраціональності висловлювання. Тут модальність проявляється в оцінці мовцем дії як передбачуваного. Зображена ситуація відповідає дійсності лише в передбаченні. Це і є сутність модальності в наведеному прикладі. Ставлення мовця до об’єктивного світу, дійсності — суб’єктивні, хоча б тому, що вони випливають з мови та висловлені безпосередньо мовцем; воші виражають особисту оцінку тих чи інших проявів об’єктивної дійсності; разом з тим зони й об’єктивні, оскільки суб’єктивне не існує без об’єктивного, як не буває одиничного без загального.

Розвиток російської мови, поступове стирання меж між її літературними та розмовними формами в процесі спілкування, подальше удосконалення функціональних стилів постійно сприятиме розвиткові семантики та вдосконаленню засобів вираження модальності. . .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕННІ! В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Хрычиков ІЗ. В. Значения форм сослагательного наклонения в сложно-год пшенных предложениях с прйдаточньшн, присоединенными союзом что-би / Ученые зап. Новгородского гос. пед. ин-та, историко-филологический фак. — Новгород, 1956. — Т, 2. _ Вып. 2. — С. 209—220.

2. Хрычиков. Б. В. Значения Форм сослагательного наклонения в простом

предложении в современном русском языке / Ученые зап. Новгородского гос. пед. ин-та, историко-филологический фак. — Новгород, 1956. — Т. 1 —

^ Вып. 1. — С. 133—174. ’

3. Хрычнкоз Б, В. Значения форм согласительного наклонення в сложно-

подчиненных предложениях с придаточными условными и уступительными / Ученые зап. Новгородского гос. пед. ин-та, историко-филологический фак. — Новгород, 1957. — Т. 2. — Вып. 2. С. 195—208. ' *

4. Хрычиков Б. В. Некоторые вопросы грамматической синонимии / Ученые

зап. Новгородского гос. пед. нн-та, филологический вып. — Новгород, 1958.— С. 55—61. ' , ■

5. Хрычиков Б. В. Синонимия грамматических форм / Ученые зап. Новго-

родского гос. пед. нн-та, филологический вып. — Новгород, 1958. — Т. 3.— С. 133—142. '

6. Хрычиков Б. В. О соотношении категории модальности и предикатив-

ности / Вісник, Львів, ордена Леніна держ. .ун-ту ім. I. Франка. Серія філологічна. —■ Львів: Вид-во Львів...ун-ту, 1965. — Вып. 3. — С. 93~*97. '

7. Хрычиков Б. В. Речевая коммуникация в свете учения акад. И. П. Павлова о второй сигнальной системе / Тези доповідей. Філологія. Журналістика. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1965. — С. 59—61.

8. Хрычиков Б. В. Сослагательное наклонение — одно из грамматических

средств вираження категории модальности / Тези доповідей. Філологія. Журналістика, —• Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1965.—С. 59—61. •

9. Хрычиков Б, В. Семантическое отношение слов в языке / Лексшсоло-, гия п семасиология. — Львів: Изд-во Львов. ун-та, 1966.—С. И—44.

10. Хрычиков Б. В. Проблема ' системности лексических значений и сло-

варя / Лексикология и семасиология. — Львов: Изд-во Львов, ун-та, 1966.— С. 65—68. -

11. Хрычиков Б. Е. Модальные слова и их взаимоотношение с категорией модальности / Вісник Львів, ордена Леніна держ. ун-ту ім. I. Франка. Серія філологічна. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966.—Вип. 4.—С. 24—28.

12. Хрычиков Б. В. О сущности грамматической категории модальности п о модальных словах в русском языке / Сборник научно-методических статей. — Киев: Изд-во КВАИУ; 1967.-С. 88-104.

.13. Хрычиков Б. В. Виды русского глагола // Русский язык. Ежемесячный журнал. — Дели: Изд-во Советский Союз. 1968.—№ 19—26. — 2і с.; 1969,—№ 27*—28. — 7 с. (на англ. яз.). ■ .

14. Хрычиков Б. В. Наклонение русского глагола // Русский язык. Еже-

:ячный журнал. — Дели: Изд-во Советский Союз. — 1969.—№ 29—38.— с.; 1970,—№ 39—40. — 6 с. (на англ. яз.). ■

15. Хрычнков Б. В. Некоторые замечания о переходе наречий в модаль-е слова / Вісник Львів, ордена Леніна держ. ун-ту ім. I. Франка. Серія тологічна. — Львів: , Вища шк., вид-во при Львів, держ. ун-ті, 1973.— п. 8,—С. 59—63.

16. Хрычиков Б. В. Смотрнцкий о наклонениях [ Східнослов'янські гра-

тики XVI—XVII ст.: Матеріали симпозіуму. — Київ: Наукова думка,' 1982. С.' 140—141. • '

17. Хрычиков Б. В. В. И. Борковский — исследователь исторического

нтаксиса / Тезисы доклада. — Львов: Изд-во Львов, ун-та им. И. Франко, 90.-С. 34. '

, 18. Хрычиков Б. В. Коннотативный аспект коммуникативной функции ыка / Тезисы доклада. — Донецк: Изд-во Донецкого ун-та, 1990.—С. 34—35.

19. Хрычиков Б. В. Междометие — лексико-семантическое средство вы-жения модальности / Русский язык: вопросы функционирования и методики еподавания, — Львов’.: Изд-во Львов, ун-та, 1992.—С. 134—144.

20. Хрычиков Б. В. Категория модальности, ее объем п средства выра-2ния в современном русском языке. — Киев: Изд-во КГПП, 1992.—212 с.

21. Хрычиков Б. В. О статусе модальных слов п их происхождении. — ам’янець-Подільськпй: Вид-во КПДПІ, 1993 / Тези доповідей. —,С. 82—84.