автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.15
диссертация на тему: Коннотонимизация онимов как лексико-семантический процесс.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Коннотонимизация онимов как лексико-семантический процесс."

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ ім.Н.К.КРУПСЬКОЇ

КОНОТОШМІЗАЦІЯ ОНІМІВ ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ ПРОЦЕС

Спеціальність 10.02.15- загальне мовознавство

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

УДК 801.313

Горлівка- 2000

Дисертацією с рукопис

Робота виконана на кафедрі російської мови та загального мовознавства Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов ім.Н.К.Крупської, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор,

Провідна установа - Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні

НАН України.

Захист відбудеться «2000 року Л годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул.Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету.

Автореферат розісланий « 2000 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, ^

заслужений діяч науки і техніки України Отін Євген Степанович, завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Глущенко Володимир Андрійович,

доцент кафедри загального та російського мовознавства Слов’янського державного педагогічного інституту

кандидат філологічних наук, доцент Зубов Микола Іванович, завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства Одеського національного університету ім.1.1.Мечникова

доктор філологічних наук, професор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Специфікарозвитку семантичної сторони мови передбачас розгляд шляхів семантичної зміни мовних одиниць і категорій, виявлення конкретних порогів семантичного варіювання слів у межах лексико-семан-гичноїсистеми мови.

У досліжденні, що реферується, здійснена спроба системного опису шару конотативних онімів (далі -конотоніми або КО) у межах лексико-граматичного класу власних імен (далі - ВІ). Конотоніми - це особлива група ВІ, що спочатку нарівні слововживання, потім потенційно нарівні їловотвору набувають певної смислової структури, стають лексично по-знозначними. Внаслідок цього віртуальне значення КО перестає дорівню-зати його актуальному значенню, що властиво ВІ. Тобто у синтагматиці :творюється нова семантична значущість, яка виступає як новий смисл, ‘семантичний приросток” до загального значення одиниці.

Традиційно для опису лексико-семантичної структури мови викори-:товують або рівень слів-лексем як одиниць вокабуляру, або рівень слововживань як одиниць мовлення. Рівень лексико-семантичних варіантів як іроміжний (якщо методологією дослідження є погляд на мову як сукупність рівня системи та рівня норми (системноїреалізації) й мовлення) юміж вказаних найчастіше не стає предметом лінгвістичного дослідження, особливо у підсистемі ВІ.Оніми тлумачаться з точки зорулексе-иатики мови (як асемантичні знаки) або лексематики мовлення (як знаки і обсягом семантики, що практично дорівнює екстралінгвальній інформації про денотат). Аналіз смислової структури КО на рівні лексико-;емантичних варіантів дає можливість розкрити семантичний потенціал знімів не тільки у мовленні, але й в узусі, а це є спробою осмислити іагальномовну значущість ВІ.

Смислова структура КО зумовлена наявністю конотативного сомпонента у складі значення ВІ як актуального знака. Наше розуміння сатегорії конотації склалося під впливом праць 0.0.Потебні, В.М.Телія, З.І.Шаховського, М.Г.Комлєва, В.І.Говердовського та інших вітчиз-іяних і закордонних лінгвістів. Концепція категорії конотації у підсистемі ВІ грунтується на наукових положеннях, розроблених у працях 2.С.Отіна, Л.М.Буштян.

Конотативний компонент значення ВІ, що актуалізується у мовній >диниці у мовленнєвому використанні та доповнює її об’єктивне значен-ія асоціативно-образним уявленням про денотат, у більшості випадків іабуває в онімі провідної ролі. Конотації ВІ - наслідок дії у пропріаль-юму просторі лексико-семантичного процесу. Цей процес на рівні ВІ

розуміється намияклінгвальна сутність, що показує динаміку набування ВІ конотативного значення на рівні лексико-семантичного варіювання, дозволяє виявити правила семантичного розгортання, ідентифікувати форми мовного вираження результатів семантичних перетворень у знаку, у тому числі й на рівні словотвору.

Як показує аналіз процесу, першою фазою лексико-семантичного розгортання на рівні ВІ є фіксована, цілеспрямована семантизація онімів, коли переосмислення відбувається на основі метонімії за схемою: предмет-носій імені-* предмет-носій ознак, якостей, соціально закріплених за даним ВІ. У цьому випадку онім стає “замінником об’єкта” (О.В.Суперанська), “абревіатурою, що вказує на певний предмет” (Б.Ра-сел). Далі ВІзівже набутим семантичним навантаженням може бути вжито у непрямій номінації, коли ім’я відривається від конкретного денотата та починає вживатися для нетрадиційної номінації референта у комунікативному акті, де конотативний компонентзначенняоніма виходить на перший план. При цьому переосмислення відбувається частіше за все на основі метафори, рідше-метонімії. Таким шляхом вирішується проблема певної “...неадекватності номінативної системи мови нагальним потребам вираження. Це засіб виразити те, що важко виразити, та позначити те,для чого немає у нормі прямого позначення, причому виразити та позначити, не збільшуючи словник одиниць та їх синтаксичну складність”.' Таким чином, суть проблеми, що розглядається, полягає в описі лексико-семантичного процесу при вживанні ВІ у непрямій для мовної одиниці функції найменування.

Оніми з конотативними співзначеннями здавна привертали увагу дослідників. Спеціальному вивченню КО присвятили свої праці Є.С.Отін, Л.М.Буштян. Зверталися до цієї теми Н.Д.Арутюнова, Л.А.Булаховсь-кий, О.Ф.Журавльов, С.І.Зінін, Г.Пауль, О.В.Суперанська, О.О.Тара-ненко, Л.М.Щетінінтаінші науковці. В основному питання про КО розглядалося як окреме в системі більш загальних питань: проблеми номінації (Л.А.Булаховський, О.Ф.Журавльов, Г.Пауль), проблеми номінації в ономастиці (Т.О.Печерських, Д.І.Руденко, О.В.Суперанська), метафоричного переносу (Н.Д.Арутюнова), складу вокабуляра, історії та етимології ВІ (Л.О.Введенська, М.П.Колесников, В.Е.Сталтмане), конотації (Н.О.Купіна, М.Ф.Скорнякова), оказіональних онімів (Н.Є.Кася-ненко), функціонування онімів у художньому контексті (В.П.Григор’єв, В.М.Калінкін, Ю.О.Карпенко, Н.О.Кожевникова), словотвору (Р.М.Ри-мар, М.М.Шанський), образно-експресивних одиниць мови (Т.О.Косме-

1 Никитин М.В. О семантике метафоры // Вопр. языкознания. - 1979. - № 1. - С.92.

з

да), фразеологічного складу мови (В.М.Мокієнко, О.О.Москаленко). Однак багато проблем, що є зараз актуальними у теорії конотаціїВІ, недостатньо розроблені або зовсім не підлягали розгляду. До таких проблем слід віднести вивчення вторинної конотонімізаціїонімів нарівні лексико-семантичних варіантів та лексичної деривації, зміну лексичної і граматичної парадигм КО як наслідок конотонімізації, розгляд результатів лек-сико-семантичного процесу.

Л.В.Щерба зазначав, що у мові цілком зрозумілими є лише крайні випадки, але найбільш цікавими з точки зору лінгвістики є проміжні. До таких проміжних мовних явищ належать КО, що акумулюють у своїй семантиці й функціонуванні елементи пропріальних та апелятивних одиниць.

Актуальність теми зумовлена недостатньою вивченістю у сучасному вітчизняному мовознавстві дії лексико-семантичного процесу у про-пріальному просторі. Крім того, для сучасного мовознавства характерною є тенденція вивчення комунікативної сторони мови. Тому, за словами М.М.Кожиної, “...крім логіко-поняттєвого аспекту мови, необхідне прискіпливе вивчення його конотативної сфери, якій з ряду причин не приділялося раніше належної уваги та яка залишається-незважаючи на численні праці, що їй присвячені,-майже зовсім не вивченою яку таксономічному, описово-класифікаційному плані,так іу функціональному”.1 Категорія конотації на сематичному рівні не отримала остаточного вирішення. У підсистемі пропріальних одиниць адекватне витлумачення конотативного та поняттєво-логічного ускладнюється ще й існуванням до кінця не вирішеної проблеми семантики ВІ, у тому числі внаслідок абсолютизації дихотомічного розчленування мовноїдіяльності на рівні мови й мовлення. При цьому ігнорується факт існування таких явищ, що не відповідають параметрам вказаної дихотомії, де протиставлення мови і мовлення призводить до дещо штучних узагальнень, не дає можливості створити струнку систему, побудовану на об’єктивних фактах. Конотативна ономастична лексика як об’єкт лінгвістичного дослідження є одним з можливих шляхів спеціального вивчення конотативної сфери на усіх мовних рівнях, причому яку структурному, так і функціональному плані. Це зумовлено насамперед тим, що денотативне (у широкому тлумаченні) й конотативне у ВІ певною мірою відокремлені одне від одного та діють нарівні парадигматики й синтагматики відповідно.

1 Кожина М.Н. О языковой и речевой экспрессии и ее экстралингвистическом обосновании // Проблемы экспрессивной стилистики. - Ростов - на/Д.: Изд-во Ростов, ун-та, 1987. - С. 10.

Така відносна автономність компонентів смислової структури КО пов’язана, по-перше, з якістю таких знаків (на мовному рівні В1 - асеман-тичні одиниці), по-друге, екстралінгвальними причинами (референтна віднесеність онімів навіть при непрямих номінаціях суворо фіксується у розумі мовця, будь-яке порушення кореляції: об’єкт-ім’я-виводить ВІ за межі класу ідентифікуючих знаків). Таким чином, конотативний компонент значен ня ВІ є більш “прозорим” об’єктом досліджен ня у порівнянні з апелятивними одиницями. У загальному смислі процес конотонімізації онімів (у тій його частині, що стосується апелятивації) повторює онтогенез усіх мовних одиниць відстану, коли план вираження та план змісту не розведені (рівень ВІ) до моменту формування поняття (рівень ЗІ) при необхідному проміжному етапі експресивного слова-символа (рівень КО). Саме тому конотативна пропріальна лексика дає ключові орієнтири для вирішення більш загальних питань лінгвістики: адекватного витлумачення мовленнєвоїдіяльності, взаємодії денотативного/конотативного, екстралінгвального/власнелінгвального, оказіонального/узуального у мовленнєвій діяльності.

Об’єктом дослідження став лексико-семантичний процес, що розглядається у пропріальному просторі як конотонімізація онімів.

Предметом дослідження стали ВІ, що набули впродовж дії лексико-семантичного процесу конотативного значення та використовуються у функції непрямої номінації.

Зв’язок з науковими планами. Робота виконувалася в рамках державної теми кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету “Лексикографічні аспекти вивчення ономастики (конотативні словники власних імен в українській та російській мовах)”, номер державної реєстрації ДР 0196 \УО 13133. Тема дослідження затверджена вченою радою Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов ім.Н.К.Крупської.

Мета дисертаційного дослідження - вивчити особливості дії лекси-ко-семантичного процесу у підсистемі ВІ (на матеріалі російської, української, англійської мов), що відбувається як конотонімізація онімів.

Завданнями дисертації, виходячи з її мети, є: 1) визначити особливості семантики конотативних онімів; 2) проаналізувати процес конотонімізації онімів у даних мовах у плані зміни лексичної та граматичної валентності ВІ; 3) встановити характер внутрішньої форми КО, її відмінностей від внутрішньої форми ВІ і ЗІ; 4) класифікувати КО за їх темпоральними, локативними характеристиками; 5) визначити фактори, що впливають на появу у ВІ конотативного значення; 6) встановити параметри оказіональних та узуальних конотативних онімів; 7) про-

гежити особливості функціонування КО у контексті; 8) визначити спе-ифіку графічного оформлення КО.

Матеріалом для дослідження стали словники та довідники з ро-йської, української і англійської мов, лексика з творів художньої літе-ітури, періодичних видань, усне мовлення, у тому числі у засобах масо-зї інформації даними мовами, побутове мовлення російською та <раїнською мовами.

Методи дослідження. Для вирішення поставленої у дослідженні мети і завдань використовувалися наступні лінгвістичні методи і прийоми. Описовий, при залученні прийома категоріального аналізу, що базуєть-[ на розподілі ВІ у групи та аналізі структури цих груп; прийома класи-ікації і систематики, що направлений на виділення підкласів КО та іастивих їм ознак; прийома опозиції, що грунтується на протиставленні ови та мовлення; прийома контекстового аналізу при застосуванні кон-ікстової сегментації для з’ясування синтаксичної сполучуваності КО і семантичної сегментації, спрямованої на визначення семантичної иіентності КО. Використовувався також прийом інтерпретації одиниць гочки зоруїх зв’язків з іншими одиницями мовноїсистеми. 2.3іставний етод використовувався при ознаковому порівнянні української, ро-йської та англійської мов для визначення особливостей дії лексико-:мантичного процесу у підсистемі ВІ та паралельному вивченні, спря-ованому на синхронний аналіз одиниць у даних мовах. 3.Метод формалі-іціїта моделювання застосовувався при побудові моделей утворення знотативного значення в онімах.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в узагаль-гній формі простежені шляхи формування конотативних значень у ВІ, )бто зміни,яких зазнає онім внаслідок дії лексико-семантичного проце-'. КО розглядаються як одиниці лексико-семантичної, лексичної, лек-іко-граматичної систем мови. Типологічний аспект роботи дозволяє :оретично зумовити необхідність розширення лексичного поля дослід-ення при укладанні двомовних та тлумачних словників за рахунок роз-іщення у їх складі КО. У роботі запропоновано обгрунтування можли-)сті уніфікації графічного відбиття КО.

Теоретичне значення роботи полягає у подальшій розробці таких за-ільнотеоретичних проблем, як суттєві характеристики і статус конотації у эвному знаку,співвідношення понять “власнеім’я”,“загальнеім’я”,коре-іція категорій екстралінгвального та власне лінгвального, проблема адек-ітного розчленування мовленнєвої діяльності. Узагальнений опис мікро-істеми КО, виконаний за трьома характеристиками лексико-семантичної істеми мови: смислова структура одиниць, парадигматика одиниць та особ-

ливості семантичного контексту-є спробою вирішити однуз проблем праг-малінгвістики (термін Л. О. Кисельової) як дисципліни, що спеціально вивчає всю конотативну сферу мови, у тому числі на рівні ВІ.

Практична цінність роботи визначається можливістю застосування деяких теоретичних положень для розробки майбутніх двомовних та тлумачних словників (особливо тезауруси ото типу). Результати дослідження можуть бути використані при роботі над курсами “вступ до мовознавства”, “загальне мовознавство”, “лексикологія української, російської, англійської та інших мов”. Результати дисертаційного дослідження щодо графічного відбиття конотонімів,за відсутності загальних правил написання КО, можуть бути використані при укладанні орфографічних словників, розробці орфографії власних імен.

Особистий внесок здобувана полягає у системному, синтезуючому описі шару конотативних онімів,розпочатому Є.С.Отіним, Л.М.Буш-тян. Проведений аналіз КО з точки зору їх смислової структури, парадигматичних відношень та синтагматичної сполучуваності дозволяє виявити специфічні риси цих одиниць як мікросистеми на лексико-семан-тичному, лексичному та лексико-граматичному рівнях.

Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертації викладалися на науково-практичних конференціях за підсумками роботи кафедр Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов ім.Н.К.Крупської у 1997 - 1999 роках, на міжнародній науково-теоретичній конференції “Функціональна граматика - II” (Донецьк, 1999), обговорювалися на засіданнях кафедри російської мови та загального мовознавства Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов ім.Н.К.Крупської, а також міжвузівського ономастичного семінару на кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету. З теми дисертації опубліковано 8 статей.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, переліку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації- 185 сторінок. Перелік джерел займає 4 сторінки. Перелік використаних літературних джерел займає 17 сторінок (207 найменувань).

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність та стан наукової проблеми, що досліджується, обгрунтовано обрання теми дисертації, з’ясовується її актуальність, наукова новизна, теоретичне та практичне значення. Сформульовано мету й завдання роботи, методи дослідження.

У першому розділі - “Семантика онімів і конотативних власних імен та їх інтерпретація у сучасній лінгвістиці” - розглянуті питання семантики ВІ та КО. Перший розділ складається з двох підрозділів, другий підрозділ складається з двох пунктів. У першому підрозділі стисло висвітлюється сутність питання про семантичні особливості ВІ у зв’язку з інтерпретацією поняття значення як такого. У підрозділі визначені тлумачення понять значення взагалі тазначення ВІ, що є базовими для побудови теорії КО у даному дослідженні. У другому підрозділі розглянуті сучасні підходи щодо проблеми конотації та'її особливостей у пропріаль-ному просторі. У підрозділі обгрунтовується вибір терміна “конотоні-мізація” з-поміж інших, що існують для номінації цього лінгвістичного явища: “розширення значення”, “апелятивація”, “псевдоідентифікація у межах одного класу”, “метафоризація онімів” і ін.

Питання про семантику пропріальних одиниць ще не має остаточного вирішення. Більшість вчених погоджуються, що семантичну структуру онімів слід розглядати, зважаючи на різні аспекти мовленнєвої діяльності. Нарівні мови ВІ не мають сталих понять окрім концепта “приналежність до пропріального поля”, що гносеологічно дорівнює концепту “одиничність”. На рівні мовлення (потенційно - узуса) оніми набувають семантичного наповнення, що не є однорідним: вирізняються усталені і оказіональні ознаки. На цьому рівні денотативне у ВІ може співіснувати з конотативним, коли прагматичний аспект значення перевищує ко-гнітивний.

Численні підходи щодо трактування явища конотації свідчать про те, що ця проблема теж залишається край дискусійною, незважаючи на зусилля сучасних дослідників. Відносна єдність думок стосується тлумачення конотації як лінгвальноїсутності, що відображає емотивно-оціночне та стилістично марковане ставлення мовця до дійсності, на підставі чого це значення набуває експресивного забарвлення. Ніхто не заперечує тезу про системну організацію компонентів конотації при загальному віднесенні їх за межі предметно-логічної частини значення. За традиційними поглядами, конотація займає периферічне становище при ядрі денотації. Алеу ряді робіт підкреслюється, що “...поняттєво-логічне й конотативне у мовній одиниці є рівноправними з точки зору мови як дійсної свідомості, складаючи єдність в її смисловій структурі”1. У процесі мовленнєвої діяльності схема: центр (денотація) - периферія (конотація) -порушується з можливою нейтралізацією традиційноїдіархіїабо навіть

1 Кожина М.Н. О языковой и речевой экспрессии и ее зкстралингвистическом обосновании // Проблемы экспрессивной стилистики. - Ростов - на/Д.: Изд-во Ростов, ун-та, 1989. - С 9.

висуванням на домінуючу позицію конотативного аспекта значенні (Н.О.Лук’янова, В.І.Шаховський, Л.С.Шестопалова). На думю В.І.Шаховського, співвідношення конотації та денотації є “...віднос ною діархією з перевагою... тієї чи іншої сторони у залежності від намірії мовця”'. У сфері пропріальних одиниць, асемантичних знаків мови, ко нотативне значення набуває провідної ролі у їх смисловій структурі.

У другому розділі - “Зміни лексичної та граматичної валентност онімів як наслідок дії лексико-семантичного процесу” - досліджуютьо питання особливостей переносного значення онімів при метафорі і ме ‘ тонімії, специфіка лексичноїта граматичної парадигм КО. Розділ скла дається з трьох підрозділів. Перший підрозділ містить 2 пункти, другий -4пункти,третій-Зпункти.У першому підрозділі розглядаються особ ливості переносного значення ВІ. Поява конотативного додатка у В пов’язується, як вважаютьЄ.С.Отін, Л.М.Буштян, з метафоричним аб( рідше- метонімічним переосмисленням значення оніма. Метафоричнії/ або метонімічний перенос можуть супроводжуватися такими граматич ними способами словотвору, як плюралізація (найбільш продуктивн; модель), сингуляризація, утворення КО-сполучень, конденсація контек сту до рівня КО.

Особливість дії лексико-семантичного процесу у підсистемі влас них імен пов’язана зі специфікою семантики та функціонування цих оди ниць. Так, при переосмисленні значення ВІ екстралінгвальний фактої відіграє більш значну роль, ніжу ВІ. Саме соціальна закріпленість оні ма за певним денотатом дозволяє пояснити можливість вживання КО ; конструкціях із запереченням типу ... не КО, що невластиво апелятив ним метафоричним конструкціям. Оскільки оніми належать до тих слії мови, що мають екстралінгвальні пресупозиції, пресупозитивний смис.і висловлювання ... не КО , наприклад: “Я знаю сам, що я неЦіцерон...’ (Л.Українка. Господин політик) (під пресупозицією розуміються умови які мають бутизадовільнені, щоб речення могло функціонувати як стверд ження, питання, наказ і под.),-відповідає його прямому значенню. Длі реалізації метафоричного значення необхідно, щоб факт незакріпленост імені заданим денотатом був соціально маркованим. Заперечувальниі компонент посилює значення КО, оскільки саме значення, а не пресупо зиція залучається до сфери дії заперечення, а пропріальність як компо нент значення знаходиться саме у пресупозитивній частині смислу. Ма буть, цим можна пояснити широку розповсюдженість таких конструкції у мовленні.

1 Шаховский В.И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1987. - С.17.

Те або інше конотативне значення знаходить своє втілення у певній моделі утворення КО. Специфіка значення КО полягає у тому, що один з компонентів знака (внутрішня форма, зовнішня форма, стосовно до ВІ -ще й узуальні параметри знака), що є твірною основою, виступає як образна характеристика іншого, похідного слова. Таким чином, номінація, що відбувається в онімі як лексико-семангичний процес, призводить до появи у КО внутрішньої форми у загальнолінгвістичному розумінні, оскільки у протилежному випадку факт номінації не мав би мовної повноцінності. Внутрішня форма КО. на нашу думку, відповідає внутрішній формі семантичних дериватів-апелятивів, що трактується як переосмислена (Т.Р.Кіяк). Але щодо КО доцільніше, як видається, казати про семантизовану внутрішню форму КО з образно-асоціативного уявлення твірного ВІ, щоєекстралінгвальним компонентом його смислу. Внутрішня форма КО не є стабільною, має імовірнісну структуру, що відображає певні межі внутрішньої організації смислу оніма.

У другому та третьому підрозділах аналізуються особливості лексичної та граматичної парадигм КО. Конотоніми як образно-мотивовані одиниці, що пов’язані з денотатом та формують своє сигніфікативне значення, тобто набувають поняттєвої повноцінності, починають функціонувати як ЗІ. Наприклад, КО властиві відношення варіативності таких типів: синонімія, антонімія, омонімія, полісемія. У другому підрозділі досліджується лексична парадигматика КО: лексико-семантичні парадигми синонімів та антонімів у мікросистемі КО, а також специфіка омонімічних та полісемантичних відношень КО. Синонімія КО (особливо це стосується оказіональних конотонімів) має контекстно зумовлений характер. Вступаючи у синонімічні відношення з ЗІ, КО проявляють прагнення семантично зблизитися з нормативною лексикою. КО при цьому зберігають денотативне значення, тобто не синонімізуються за денотатом. Це відрізняє синонімію КО від синонімії ВІ, оскільки в апелятивній лексиці різні знаки синонімізуються у тому випадку, якщо мають загальний денотат. Це дозволяє конотонімам широко використовуватися у конструкціях зі з’єднувальним сполучником і, що в апелятивній лексиці заборонено мовною нормою, за винятком так званих словесних бінарних блоків з експресивним забарвленням. Наприклад, вживання блоку ловелас і донжуан для номінації тотожного денотата свідчить про їх повну апелятивацію.

Можливість утворювати антонімічну парадигму є особливістю, що відрізняє КО від ВІ. Конотоніми вступають у антонімічні відношення як з іншими КО, так і з апелятивами. Антонімію у мікросистемі конотонімів можна визначити як соціально зумовлену. КО-антоніми є суб’єктивно ха-

рактеризуючими одиницями, що сприймаються розумом як протилежні у залежності від встановлених у мовній ситуації норм оцінки певного явища, а це пов’язано насамперед з у мовами ситуації або стереотипами, що склалися! Встановленню антонімічних відношень між КО, КО і ЗІ сприяє наявність у складі їх значення оціночного компонента. Для КО-антропонімів актуальною також є наявність у складі значення семи “особа”.

Омонімія у мікросистеміКО не завжди тотожна омоніміїВІ. Омонімія у підсистемі ВІ має денотативно зумовлений характер. Визначення ВІ як омонімів пов’язане з їх співвідношенням з різними категоріями об’єктів, наприклад, ВІ Москва^місто), Москва, (ріка), Москва, (ресторан). Аналогічний характер омонімічних значень можна знайти у КО, якщо їх твірною основою є ВІ із загальною зовнішньою формою й різними денота-тивними значеннями, як-от: (рос.) Эльдорадо - “щастя”, “рай на землі”, Эльдорадо - “трактир”. Значення конотонімів також можуть розглядатися як омонімічні, якщо є наслідком розпаду полісемії. Набуваючи узуальних конотацій, КО поступово втрачають зв’язок з твірною основою - денотатом ВІ.Тоді конотоніми позбуваються нетривіальної (тобто нееле-ментарноїз точки зору предметів, предикатів, логічних зв’язок) загальної частини значень, яка утримує схожість семантичних тлумачень слів. Так, узуальні КО Фігаро - “перукар”, Фігаро - “слуга” з деактуалізованими денотативними значеннями можуть бути прикладом такого процесу.

Як і антонімія, специфічною ознакою конотативних онімів є полісемія. Полісемантичними слід вважати КО, що утворені від ВІ з єдиним денотативним значенням, оскільки у такому випадку існує рівень семантичного опису, на якому КО об’єднані нетривіальною загальною частиною, що виконує тотожну роль відносно інших семантичних компонентів. Цією загальною частиною стає денотативне значення оніма.

У третьому підрозділі розглядається граматична парадигматика та синтагматика КО. Зміна смислової структури КО, що властива цим одиницям, впливає на їх граматичні якості, зокрема, словотвірну активність. Так, КО може стати твірною основою для появи нових узуальних слів. Наприклад, Геркулес' Геркулес2 -> Геркулес,,де ГеркулесІ - ім’я міфічної особи,Геркулес 2 - “силач”, Геркулес} - “цирковий силач”, назва професії. Останнє значення зафіксовано нами у творахО.І.Купріна, В.М.Гаршина. Слід зазначити, що ономастичні та конотативні парадигми з ідентичною основою у більшості випадків збігаються, оскільки в обох відбувається апелятивація твірних основ онімів при словотворі. Іноді можлива зміна мотиваційних відношень твірних ВІ та похідних КО. Наприклад, суфікси -ик-, -чик- в українській мові (й відповідні їм у російській мові) вживаються у складі КО як словотвірні форманти в антропонімних моделях з пейоративним значенням. З ВІ ті жсу-

фікси мають меліоративне значення. Порівняйте: КО Гампетик, Наполеончик (зневажливе від ВІГамлет, Наполеон)та Тарасик,Льончик(пестливевід ВІ Тарас,Льоня). Конотоніми можуть змінювати словотвірну структуру, наприклад, шляхом еліптування: Вавилонське стовпотворення-ъ Вавилон, Хома Невірний - Хома і под. Іноді лексичне значення оніма(його частини) переростає свій статус та стає типовим, що властиво словотвірним значенням. Так, кінцева частина КО Watergate(Уотергейт) -gatey сучасній англійській мові, а потім і в інших мовах, у тому числі українській, російській, стала повноцінним суфіксоїдом, оскільки формує самостійний, обсяжний й продуктивний словотвірний тип. Статус оказіональної дериваційної морфеми може набувати будь-який КО, що мас сталі асоціації, наприклад, КО Іуда в словах іудо-демократи, /удо-депутати набуває дериваційного значення, синонімічного префіксоїду псевдо-, але при цьому має більший експресивний потенціал за рахунок збереження яскравої внутрішньої форми.

Зміна граматичної парадигми КО у першу чергу виражається втратою такими онімами фіксованих роду й числа, що є ознаками, властивими ВІ. Відомо, що можливість створення форм generic singular, generic plural кваліфікує ЗІ. Семантичне протиставлення: один предмет-багато предметів одного класу - є ознакою, яка характеризує КО. Так, пари КО Гамлет - Гамлети, Собакевич - Собакевичі і под. фіксують не одиночні об'єкти й тезоіменність відповідно^ предмети одного класу, протиставлені за ознакою одиничність/множинність. Форма множини КО виступає як сильна, багатозначна. У багатьох випадках вона стає словотвірним засобом, якщо відношення встановлюються між ВІ singular та КО plural. Плюралізація у підсистемі пропріальних одиниць є універ-салією (Н.В.Подольська). При цьому морфологічне значення плюралі КО за ступенем абстрактності кількісного значення ближче до збірності, оскільки має не абстрактно-кількісний характер,а скоріше конкретно-збірний, коли численність об’єктів номінуеться як ціле. Плюраль КО “...не визначає великої кількості осіб, а найчастіше репрезентує певну властивість або якість’’1. У цьому смислі онтогенез плюралі КО повторює, на нашу думку, розвиток граматичної категорії множини у мові. Так, В.І.Дегтярьов зазначає, що історично формазбірності, яка поєднувала в собі одиничність та множинність як загальне числове значення, передувала граматичній категорії числа.2 Форма ж плюралі КО, що но-мінує сукупність осіб як тип численності, також генетично пов’язана з

1 Калінкін В.М. Функціонально-граматичні аспекти поетики онімів // Лінгвістичні студії: Зб.наук.праць. Випуск 5 . - Донецьк: ДонДУ, 1999. - С.188.

2 Дегтярев В И. Собирательность и категория числа в истории славянских языков // Вопр. языкознания. - 1982. - № 4. - С. 100.

формою однини твірного ВІ. Втрата зв’язків з денотатом твірного оніма призводить до граматикалізації значення числа КО. Отже, більшість узуальних КО типу меценат, ескулап, донжуан і под. з деактуалізова-ним денотативним значенням створюють корелятивні пари числа, аналогічні кореляціям апелятивів.

Конотоніми зазвичай зберігають ті ж родові кореляції, що й ВІ. Вживання роду КО семантично мотивується статевою приналежністю денотата (це актуально для антропонімів та зоонімів). Однак іноді опозиція за статтю, що історично полягає в основі протиставлення чоловічого та жіночого роду, знімається. Це відбувається, коли конотативна ознака стає провідною у семантиці слова. Внаслідок цього КО “чоловічого оно-мастикону” можуть позначати особу як чоловічої, так і жіночої статі, а іноді (за умови максимальної абстрагованості якісного компоненту значення) й неживі об’єкти. Зафіксовані такі родові кореляції КО - об’єкт номінації: КО “чоловічого ономастикону” - особа жіночої статі: She -Judas, (рос.) она - Вергилий', КО “жіночого ономастикону”-особа чоловічої статі: (рос.) он-евангельская Мария; КО “чоловічого ономастикону”-нежива істота: (рос.) государство - альфонс. Іноді значення роду КО підкреслюється за допомогою лексичних “нейтралізаторів” сем “жіночість”, “чоловічість” у твірному ВІ , наприклад: (рос.) Гамлет в юбке, Пугачев женского рода, Феникс в женском поле, Mister Billmann (від імені фігуристки, відомої своєю гнучкістю) і под.

Оціночна семантика впливає на особливості синтаксичної сполучуваності КО. Частіше вони зустрічаються у позиції предикатива, звертання, прикладки. В інших позиціях для актуалізації конотативної ознаки необхідні допоміжні слова, якими стають займенники, прикметники, числівники, іменники у родовому відмінку. При цьому факультативність допоміжних компонентів при ВІ протиставлена їх обов’язковості при КО. Відмінною особливістю КО є поява з ними слів кванторної семантики типу усі, кожний, будь-який, всілякий і под. Ідея загальності, втілена в КО як їх категоріальна ознака, пов’язана з ідеєю множинності, що виражається, як вже зазначалося, формою множини оніма. Ще одним експлікатором цієї ідеї стають слова-квантатори, що показують загальність ознаки, але не збірно, а роздільно. Важливою особливістю КО є можливість позначати не постійну, а змінну ознаку об’єкта або навіть нереальну, але бажану чи передбачену ознаку. Саме тому КО зустрічаються у позиції предикатива при напівзначних зв’язках опинитися, зробитися, залишитися, здаватися і под., що позначають виявлення, знаходження, зберігання стану або ознаки, а також зі зв’язкою бути у нереальних способах та у формі майбутнього часу, при модальних дієсловах та

словах з модальним значенням, як-от: могти, хотіти, бажати, повинен, готовий і под.

У третьому розділі - “Динаміка утворення та функціонування конотативних онімів”,-що складається з двох підрозділів, аналізуються причини появи конотативного значення у ВІ (перший підрозділ) та класифікація КО (другий підрозділ). Перший підрозділ складається з 3 пунктів, другий - з 4 пунктів.

Серед численних підходів щодо питання про шляхи появи конотативного значення в онімах вчені сходяться в оцінці значущості у цьому смислової сторони ВІ, зовнішньої форми імені, а також тієї соціально релевантної інформації, що утримується в імені як наслідок його узуальних ознак (активність вживання у певному соціумі у певний проміжок часу). Виділяються три основні засоби утворення конотативного співзна-чення у ВІ: на основі енциклопедичної інформації про денотат твірного ВІ, на основі зовнішньої форми ВІ, на основі узуальних особливостей імені. У першому підрозділі послідовно розглядаються усі три джерела появи конотативного співзначення у ВІ.

Найбільша кількість КО утворюються внаслідок переосмислення образно-асоціативного компонента значення твірного ВІ. При цьому де-нотативнезначення похідноїодиниці зберігає образно-опосередкований зв’язок із твірним онімом. Похідний КО внаслідок дії метафоричного, рідше - метонімічного переносу набуває образного компоненту значення, семантичну двоплановість, опосередковану денотативну відне-сеність. В основі утворення таких КО знаходиться засіб типізованого уявлення про об'єкт при унікальному, характері сукупності властивих йому рис. При цьому КО може імплікувати значення як конкретне, співвідносне зі значенням синонімічного апелятива, так і неконкретне, певну семантичну єдність. Наприклад, при порівнянні особливостей семантики КО Ірод та Іуда виявляється, що ці слова протиставлені як ідентифікуюче ім’я та предикатне ім’я відповідно. У першому випадку-КО Ірод зі значенням “нелюд, кат” - твірною основою оніма є так зване “соціологізованеім’я” з ідіоматичним змістом. КО номінує предмет навколишньої дійсності, імплікуючи певний набір ознак,що приписуються даному предмету. Тоді предмет номінації ідентифікується, характеризується у всій сукупності притаманних йому якостей. У другому випадку

- КО Іуда зі значенням “зрадник” - номінується одна з сукупності ознак предмета. Тоді він отримує предикативну характеристику, тобто за однією ознакою. Перші імена позначають “соціальну роль” предметів оточуючого світу, за якою ці предмети відрізняються один від одного. Це імена з переважним денотативним змістом. У другому випадку створю-

ються одиниці з переважним сигніфікативним змістом, що відповідає поняттю, яке номінується.

Іноді КО, які створені на основі енциклопедичної інформації про денотат і мені, стають символами. Символізація КО тлумачиться нами як максимальне абстрагування значення оніма, набування ним багатозначно-алегоричного характеру.

До цієї ж групи КО нами віднесено конотоніми, що утворені шляхом конденсації на лексико-фразеологічному рівні. Це КО типу Іван {Йван), рос. Иван, англ. Jack, John і под., що мають статус узуально звичайних, максимально “соціологізованих” імен. Проте смислова структура таких КО формується саме у фразеологізмах. Так, наприклад, КО Йван у складі українських ідіом набуває значень “проста людина”, “п’яниця”, “бідна людина”, “працьовита людина”, “дурень” та інші (О.Мороз).

Узуальні параметри імен також є важливою причиною появи конотативного значення. Вченими неодноразово підкреслювалося, що саме акт соціальний робить ВІлінгвальною цінністю. Норма відбирає “правильні” та “неправильні” ВІдля позначення того чи іншого об’єкта. Потім норма мовна (а часом і правова) регулюють функціонування онімів. Так, широковідомі й вживані у російському ономастиконі імена Иван, Петр, Марш, в англійському ономастиконі John, Jack, Jane, Molly активно використовуються для позначення абстрактної особи чоловічої або жіночоїстаті.У сфері узусу знаходиться позамовна основа конотем “великий дворовий собака”, “дворовий собака” у ВІ Барбос, Жучка: “віслюк” ^ Neddy, “папуга” - Polly. Звуковий вигляд таких ВІ є звичним для носіїв мови, отже, вони здатні узагальнювати.

Завдяки саме узуальним факторам з’явилися конотативні співзна-чення в іменах, що приналежать (або приписуються) національним оно-мастиконам.Так, наприклад, для у кр аїн ця, ро сі я н и н а фриц це “німець”, Джон, Джек -“американець або англієць”,Лбрам- “єврей” і под. Для англійця ВІ Paddy, Pad асоціюються з ірландцем, з шотландцем,

Jerry-з німцем. Як наслідок, імена набувають відповідних співзначень. Теж стосується імен, широко розповсюджених у межах певних соціальних груп. Іноді узуально нормативні ВІ починають функціонувати у правовому полі. Наприклад, в англійській мові антропонім Tom Atkins вживається у документах британської армії для позначення солдата, справжні ім’я та прізвище якого невідомі. У британській юриспруденції учасники судового процесу, чиї імена невідомі або не підлягають розголосу, позначаються ВІ John Doe (перший позивач), John Stiles (другий позивач), Richard Roe (перший відповідач), Richard Miles (другий відповідач). Поява конотативних значень “позивач”, “відповідач” у

даних ВІ забезпечується їх вживанням у відповідності з правовими нормами суспільства.

Зовнішня форма онімів також є фактором, що впливає на появу конотативного значення. Причому КО може утворюватися як безпосередньо зі звукового матеріалу мови, так і грунтуватися на вже існуючих у мові звукосполученнях, ідо відповідають/не відповідають звуковим нормам мови. Можливість звукосполучення становитися онімотвірним засобом грунтується на існуванні у мовленні фонетичних норм, які відрізняються надзвичайною “роздратовуючою” спроможністю. Мова тут іде про “соціологізацію” фонетичної сторони імені. Ненормативні звукосполучення трактуються як негативно конотуючі. Таким шляхом,зокрема, утворюються смішні, незграбні прізвиська типу Міклухо-Маклай, Антидюринг, а новоутворені “чисті” ВІ набувають конотацій: (рос.) Пендераклш, стрюцкий і под.

У другому підрозділі третього розділу розглядається питання класифікації КО. Є.С.Отін запропонував класифікацію, що грунтується на локативних характеристиках (інтерлінгвальні і інтралінгвальні) та тем-поральних характеристиках КО (оказіональні і узуальні). У підрозділі послідовно розглядаються усі групи КО.

Можливість розподілу конотонімів на інтерлінгвальні (тобто такі, що мають значення, релевантні для неблизькоспоріднених мов) та інтралінгвальні (зі значеннями, що актуальні для однієїабо кількох близько-споріднених мов) показує, що КО являють собою проблему не тільки лінгвістичну, а й соціолінгвістичну. У встановленні статусу КО велику роль відіграють проблеми історії, культури, словом - ідеології суспільства. У цьому випадку інтерлінгвальні конотоніми вживаються як універсальні позначення понять, що характеризують карти ну світу. Інтерлінгвальні конотоніми не однакові за ступенем їх засвоєності у мовах. Вони можуть вживатися як оказіональні одиниці, мати “соціологізовані” значення й регулярно відтворюватися у мовах саме в цих значеннях. Серед інтерлінгвальних немає КО, утворених від ВІ з актуалізованою зовнішньою формою, оскільки фонетичні норми діють тільки у межах близькоспоріднених мов.

Інтралінгвальні КО-більшзначна упорівнянніз інтерлінгвальними КО група онімів у складі будь-якої мови. Такі КО характеризуються неможливістю бути перекладеними на мови інших культур без підрядкових пояснень. У неблизькоспоріднених мовах нерідко можназнайти інтралінгвальні КО з близькими або однаковими значеннями, що зумовлено універсальністю картини світу, яка інтерпретується людиною вербальними засобами. Наприклад, у російській та англійській мовах функціонують такі КО

з близькими значеннями: Florence Nightingale -Даша Севастопольская -“сестра милосердя”, “військова медсестра”; Botany Вау - Сибирь - “заслання, каторга”; Jack, John -Иван, Ваня- “звичайна, пересічна людина”; Charlie - дядя Ваня, дядя Вася - “нічний сторож”, “рядовий працівник” і под. “Національна близкість” денотата ВІ у ряді випадків е головни м фактором, що впливає на частотність вживання КО у мові. Так, наприклад, ВІ з інтерлінгвальною референцією типу Shakespeare, Шевченко, (рос.) Пушкин переважно вживаються у значенні “письменник”, “видатний письменник” у “своїй” національній мові. Аналіз фактичного матеріалу свідчить, що віднесення КО до групи інтерлінгвальних або інтралінгвальних умовне

і залежить від типу значення (загальне або вузьке), від ступеня контекстуальної зумовленості співзначення. Так, на нашу думку, усі контекстуальні оказіональні КО слід оцінювати як різновид оказіональних інтерлінгвальних конотонімів, оскільки вони є семантично самодостатніми у межах певного контексту'.

Конотоніми народжуються в мовленні й функціонують у момент їх створення як оказіональні одиниці. Особливість оказіональних співзна-чень КО пов’язана з особливостями семантики ВІ. Оказіональні конотоніми мають високу синсемантичність значення,оскільки відсутність морфологічних засобів вираження словотвірного значення компенсується контекстовими умовами вживання КО. Ступінь прогнозованості конотативного значення, на відміну від оказіональних апелятивів, може варіюватися від мінімального до максимального, що залежить від рівня конвенціональності смислів КО. Межа між оказіональними та узуальними КО не є абсолютною. Узуальні КО також можуть розвивати оказіональні співзначення внаслідок актуалізаціїнеконвенціональних смислів твірного ВІ. Наприклад, типовою моделлю утворення оказіональних КО від ВІ є актуалізація семи “зовнішній вигляд” у змістовній структурі твірного оніма, наприклад: (рос,)Дон-Кихот - “людина із зовнішністю старого” (Куприн. Яма); Робинзон Крузо - “велика на зріст людина з довгим волоссям та бородою” (Чехов. Степь); Леонардо да Винчи- “красень” (Маяковский. Надоело) і под. До утворення оказіонального конотативного додатка може призвести також переосмислення узуального співзначення оніма, появауузуальногоКОзначення, ніяким чином не пов’язаного зі змістом твірного ВІ та безпосередньо КО. В умовах усного мовлення, за відсутності широкого контексту, провідним засобом виявлення оказіонального співзначення в онімах є ситуація. Таким чином, можна виділити контекстуальні та ситуативні оказіональні конотоніми.

Узуальні КО - порівняно невелика група онімів у мікросистемі КО. Вони мають сталі співзначення та вживаються саме у цих значеннях. Фор-

маЛьним показником узуального характеру семантики КО е кодифікація, тобто фіксація КО у словниках. Апе’оскіль'ки кодифікація більш імперативна, ніж норма, за межам и розгляду лексикографів залишається досить значна частина узуальних КО. їм властиві такі ознаки канонічних слів, як відтворюваність, нормативність, що формується, можливість розгляду у діахронії. З оказіоналізмами їхріднить підкреслена експресивність та мо-тивованість значення. Таким чином, узуальні КО - це одиниці, які не можуть бути однозначно витлумачені у термінах мови або мовлення. Тобто це одиниці узусу як категорії, де поєднуються ознаки мови і мовлення. У цьому смислі узус являє собою певний рівень мовленнєвої діяльності, у якому представлені навички носіїв мови.

Розділ четвертий - “Функціонування конотативних онімів у тексті”

- присвячений розгляду синтаксичних зв’язків КО у контексті, особливостям їх графічного відбиття. Розділ складається з двох підрозділів. У першому підрозділі, що містить 3 пункти, розглядаються особливості функціонування КО у мікроконтексті, під яким розуміються сполучення слів, що формують цілісне значення: словосполучення з КО, парні та багаточленні онімні та онімно-апелятивні утворення типу Геро іЛеандр, пан та Йван, (рос.) Иванов, Петров, Сидоров і под. Тут також розглядаються особливості використання онімів у науковому контексті. Матеріал, що було досліджено, дозволяє зробити висновок, що лексико-семан-тичний процес призводить до формування специфічного семантичного контексту КО. Оскільки семантичні перетворення у ВІ передбачають набування словом нового значення впродовж більш-менш тривалого використання, суттєву рольв утворенні переносного значення відіграють слова, що уточнюють це значення. Провідна роль при цьому належить означенням. Роль атрибутів при КО та ВІ не однакова. Наприклад, різниця між омонімічними конструкціями:

1. Рудий Антошка - з базовим словом - ВІ;

2. Рудий Антошка - з базовим словом - КО-

полягає у тому, що атрибут при ВІ орієнтований на денотат імені, а при КО атрибут має характеризуючу функцію, тобто орієнтований на сигніфікат. Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що означальні слова при КО прагнуть встановити зв’язок з якісним компонентом значення конотоніма, лексикалізуючи наявність переосмислення, експлікуючи актуальні у комунікативній ситуації семи.

Для аналізу функціонування КО у макроконтексті обраний науковий контекст внаслідок практичної невивченості зточки зору ономастики та прагмалінгвістики. Як свідчать результати дослідження, у науковому макроконтексті вживаються КО зі сталими конотаціями узуального плану

та мінімумом індивідуальних конотацій. ВІ цього типу близькі до КО, що вживаються у складі прислів'їв, оскільки мають схожий тип семантики та реалізують у контексті аналогічний набір сем. Деякі ВІ стають постійним (часом інтернаціональним) онімним фондом наукового стилю, своєрідним стилістично маркованим засобом, навіть за умови виходу з активного використання у суспільстві.Оскільки". ..у пам’яті носіїв мови зберігається певна інформація про частотність тих чи інших одиниць у різних функціональних стилях”1, кількісні характеристики ВІ типу Jack, John, (рос.) Иван,Петр та інших таких онімів стають з часом їх якісними характеристиками, тобто конотаціями.

У другому підрозділі аналізується графічне відбиття КО. Зміни у ВІ як наслідок дії лексико-семантичного процесу впливають на тип передачі онімів на письмі. Можливими стають такі типи графічного оформлення КО: з великої літери/з малої літери, в лапках/без лапок. Питання про тип відбиття КО на письмі вирішується автором тексту. Вирішальноїролі при цьому набувають такі фактори: сталість/несталість конотативного значення, негативний/позитивний тип конотації, актуальність/ неактуальність денотату твірного ВІ. Лапки є факультативним знаком переосмислення значення ВІ. Лапки не є показником оказіонального характеру КО.

Розв’язання поставлених у дослідженні завдань для досягнення його головної мети дозволяє зробити такі висновки:

1. Лексико-семантичний процес на рівні слововживання, потенційно-словотвору, у підсистемі ВІ призводить до утворення онімів з пев-ною смисловою структурою, характер якої визначається як “імовірнісний”. Як наслідок, утворюється одиниця, що має категоріальні ознаки лексико-граматичного класу ВІ та ознаки слів з повною семантичною структурою,тобто ЗІ.

2. Утворені семантичним шляхом КО мають своївідмінні риси, які відрізняють їх від “чистих” ВІ та ЗІ. Зокрема, КО мають властиві саме їм лексичну та граматичну парадигми.

3. Семантична цінність КО полягає у здатності цих одиниць позначати не тільки предмети, а й їх ознаки, тобто мати пропозитивний тип семантики. Це, у свою чергу, змінює їх синтагматичну валентність. Внут-рішньосистемна значущість КО утворюється насамперед у синтагматиці як нове системне значення одиниці.

4. Існує три головні шляхи утворення конотативного значення у ВІ. Співзначення у ВІ з’являється внаслідок актуалізації екстралінгвальної

1 Троянская Е С. Общая характеристика лексики стиля немецкой научной речи // Лингвистические особенности научного текста. - М.: Наука, 1981. - С.20.

інформації про денотат, узуальних характеристик імені та його зовнішньої форми.

5. КО не є однорідними за темпоральними та локативними характеристиками. Виділяються оказіональні та узуальні, інтралінг-вальні та інтерлінгівальні КО.

6. КО відрізняються специфічністю використання у контексті. Так, конотативні оніми формують сталий семантичний контекст як умову свого існування у мові.

7. КО відрізняються особливостями графічного оформлення. Невизначеність щодо відбиття КО на письмі пов’язана з проміжним типом семантики цих одиниць.

8. Розглянуті у дослідженні три специфічні риси, релевантні для аналізу одиниць лексико-семантичної системи, а саме: опис смислової структури знака, семантичного контексту, форм парадигматичних відношень-дають можливість стверджувати, що КО створюють свою мікро-систему у підсистемі ВІ.

9. Конотонімізація онімів є мовною універсалією.

Головний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:

1 .К вопросу о коннотонимизации онимов // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі (мовознавство та літературознавство): 36. наук, і наук,- метод, праць. Випуск ІУ.-Т.2. - Гор-лівка: ГДПІІМ, 1998. - С.32 - 36.

2 .Понятийное содержание онимов с референтными коннотациями// Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі (мовознавство та літературознавство): 36. наук, і наук.- метод, праць. Випуск ІУ.-Т.2.

- Горлівка: ГДПІІМ, 1998,- С.37-39.

3 .Особенности окказиональных и узуальных коннотативных онимов (на материале русского, украинского, английского языков) //Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск пятый. Сборник научных трудов.-Донецк: Донеччина, 1999. - С.74-81.

4.Графическое оформление собственных имен с референтными коннотациями //Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск пятый. Сборник научных трудов.-Донецк: Донеччина, 1999.- С.142-150.

5 .Характер определительных слов при коннотативных онимах// Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск пятый. Сборник научных трудов. -Донецк: Донеччина, 1999. - С. 171 - 179.

6.Узуальные параметры проприальныхединицереферентными созна-чениями (на материалерусского и английского языков)//Лінгвістичні студії: 36. наук, праць. - Випуск 5. - Донецьк: ДонДУ, 1999,- С.205- 211.

7.Внешняяформаонимов как один из аспектов появления коннота-тивного созначения //Записки з загальної лінгвістики. Вип.1: Збірник наукових праць,- Одеса: Астропринт, 1999. - С. 113-119.

8.Особенности грамматической категории числа коннотативных они-мов//Вісник Донецького університету. - Науковий журнал. - Серія Б.

Гуманітарні науки, 1999. - № 1. - С. 157 - 160.

АНОТАЦІЇ

Бєліцька Є.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.15 -загальне мовознавство. - Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов ім.Н.К.Крупської. -Горлівка, 2000.

Дисертацію присвячено питанню конотонімізації власних імен, що розглядається як лексико-семантичний процес, тобто використання ВІ у непрямій номінації. У дисертації вивчені специфічні ознаки онімів з конотативними співзначеннями. Конотативні оніми розглядаються налексико-семантичному, лексичному та лексико-граматичному рівнях. Встановлено, що такі оніми мають специфічні ознаки, які відрізняють їх від “чистих” ВІ: наявність смислової структури та внутрішньоїформи, можливість утворювати антонімічну парадигму, можливість мати полісемантичну структуру, особливі синтагматичні зв’язки на рівні словосполучення й речення. Уточнено існуючу класифікацію конотативних онімів за темпоральними і локативними характеристиками. Встановлені основні шляхи утворення конотативного значення онімів: актуалізація екстралінгвальної інформації, узуальних характеристик імені, зовнішньоїформи. Проаналізовані особливості функціонування конотативних онімів у контексті, особливості графічного оформлення цих одиниць.

Ключові слова: конотація, конотонімізація, власне ім’я, лексико-семантичний процес, конотативний онім, денотат, лексична парадигма, граматична парадигма, контекст.

Белицкая Е.Н. Коннотонимизация онимов как лексико-семантический процесс. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15-общееязыкознание.-Горловский государственный педагогический институт иностранных языков им.Н.К.Крупской. - Горловка, 2000.

Диссертация посвящена проблеме коннотонимизации собственных имен, рассматриваемой как лексико-семантический процесс. В диссертации изучены особенности коннотативных онимов: (онимов с коннота-тивнымн созначсниями). Конно'Гатив н ые о н и м ы (КО) исследуются на лексико-семантическом, лексическом и лексико-грамматическом уровнях. Впервые в обобщенной форме представлена микросистема КО, рассмотрены особенности их смысловой структуры, лексическая и грамматическая парадигмы, исследованы синтагматические связи. В диссертации установлены основные пути формирования коннотативных значений в собственных именах (СИ), уточнена классификация КО, предложено обоснование возможности унификации графического изображения этих единиц.

Содержание диссертации определено ее целью и задачами. Работа состоит из вступления, четырех глав, выводов, списка использованных источников и литературы. Общий объем работы - 185 страниц.

Цель, поставленная в данном диссертационном исследовании, заключается в системном изучении действия лексико-семантического процесса в подсистеме СИ, рассматриваемого как коннотонимизация они-мов (на материале русского, украинского и английского языков).

Решение поставленной цели дает возможность констатировать:

1. КО - онимы сконнотативными (референтными и/или стилистическими) созначениями, употребляющиеся в переносном значении,- обширный класс слов в пределах подсистемы СИ.

2. КО, относясь к подсистеме СИ, обладают некоторыми признаками нарицательных существительных. Так, КО обладают смысловой структурой, имеющей вероятностный характер. Как мотивированные единицы языка, КО имеют внутреннюю форму, соотносимую с внутренней формой нарицательных существительных-семантических дериватов.

3. КО присущи такие типы вариантных отношений: синонимия, антонимия, полисемия, омонимия. Возможность формировать антонимическую парадигму, устанавливать полисемантические отношения внутри микросистемы КО является специфическим свойством этой группы единиц, отличающим их от “чистых” онимов.

4. Грамматическая парадигма КО отличается от грамматической парадигмы СИ. Коннотонимы утрачивают фиксированные род и число, могут образовывать формы generic singular, generic plural.

5. КО формируют постоянный семантический контекст, обусловленный изменениями в их смысловой структуре. Возможность КО номинировать переменный признак (а не постоянный, что свойственно СИ) приводит к тому, что эти слова могут употребляться со словами кванторной

семантики, а также в качестве предикатива при связках, имеющих значение переменного признака или модальное значение.

6. КО неоднородны по составу. Классификация КО может основываться на многих признаках, основными из которых являются: а/способы приобретения онимом коннотативного значения; б/ темпоральные и локативные характеристики КО. Таким образом, выделяются КО содержательного плана (с актуализированной энциклопедической информацией о денотате производящего СИ), КО узуального плана (с актуализированными узуально релевантными признаками: употребительностью/ неупотребительностью в определенном социуме), звуковые КО (с актуализированной внешней формой). Кроме того, в соответствии с локативными характеристиками различаются интер- и интралингвальные КО, а также окказиональные и узуальные КО (по их темпоральным характеристикам).

7. Особенности контекстного употребления КО связаны с наличием в их смысловой структуре качественного признака. КО обладают спецификой употребления в научном контексте.

8. Графическое оформление КО связано с субъективным восприятием этих единиц автором сообщения и не носит унифицированный характер.

Анализ КО, проведенный в диссертационном исследовании, дает возможность утверждать, что эти лексические единицы образуют свою микросистему в рамках СИ.

Ключевые слова: коннотация, коннотоншшзация, собственное имя, лексико-семантический процесс, копнотативный ошш, денотат, лексическая парадигма, грамматическая парадигма, контекст.

Belitskaya E.M.Connotonimization of proper names as lexico-semantic process. - Manuscript.

Thesis for searching the scientific degree of “Doctor philology”, discipline “General linguistics” - Horlivka, 2000.

Thesis is dedicated to the problem of connotonimization of proper names seeing as lexico-semantic process. Thesis studies peculiarities of connotative proper nouns (nouns with connotative meaning that are used in the non-direct nomination). Connotative proper names are analysed on the lexico-semantic, lexical and grammatical levels of the language system. It is argued that connotative proper names have some specific features that differentiate them from “pure” proper names: existence of semantic structure and inner form, possibility to form synonymous and antonymous paradigms, polysemantic meanings. Connotative proper names also have special syntagmatic ties on the phrasal and sentence levels. Thesis suggests classification of connotative

proper names by their temporal and locative characteristics, settles the major sources of connotative proper names formation. There analysed the peculiarities of functibning of such names in the context and their graphic interpretation.

Key words: connotation, connotonimization, proper name, lexico-semantic process, connotative proper name, denolate, lexical paradigm, grammar paradigm, context.