автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Краеведческое движение в Украине (конец 50-х - начало 90-x гг. XX ст.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Краеведческое движение в Украине (конец 50-х - начало 90-x гг. XX ст.)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На правах рукопису

- 9 ШОЛ 1РЯ7

Савчук Оксана Вікторівна

КРАЄЗНАВЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ (кінець 50-х - початок 90-х рр. ХХст.)

07.00.01.-Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ-1997

Дисертаціє» е рукопис.

Робота викохана в Інституті історії України НЛН України.

Науковий керішшк-академік НАН України Тронько Петро Тимофійович.

Офіційні опоиеїті: доктор історичних наук Сарбей Віталій Григорович, кандидат історичних наук Шеремета Ольга Василівна.

Провідна організація — Кн/аськлй державний університет ім.Т.Г. Шевченка.

Захист відбудеться 1997 р. о “/О " год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.50.17.01. для захисту дисертацій в Інституті історії України НАН України (252001, Київ, вул. Гру шевського, 4).

З дисертаціє#! можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України ПАН Україні!.

Автореферат розісланий /*■>/> №7 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради доктор історичних наук

І. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми.

Завдання національно-культурного відродження України, становлення її державності значною мірою обумовлюють необхідність осмислення досвіду, набутого українською інтелігенцією у справі збереженню багатовікових народних традицій, дослідження маловідомих сторінок історії нашої держави. '

Особливої упаги дослідників потребує краєзнавчий рух, який пиконувап не лише непересічні просвітницькі і виховні функції, а і! консолідував кращі наукові, творчі сили, зацікавлені у реалізації національної ідеї.

Демократичний за своїм характером, розрахований на ініціативу ентузіастів краєзнавчий рух псиною мірою уііикнуи багатьох недоліків, притаманних "офіційній науці", заклав підгрунтя для написання повноцінного і об’єктивного літопису України, відкрив широкі можливості для формування національної самосвідомості народу.

Успадкувавши кращі традиції краєзнавства ХУІІІ-ХІХ ст., спираючись на цінні починання дослідників рідного краю доби української революції, національно-культурного відродження 20-х -« початку 30-х рр., краєзнавчий рух у досліджуваний період піднявся на принципово новий рівень, зріс кількісно і якісно.

Свідченням цього стало налагодження системних студій з історії міст і сіл України, окремих промислових і сільськогосподарських підприємств, культурно-освітніх установ, розширення мережі музеїв і музейних кімнат, наявність планомірної і дійової, пам’ятко-охоронної роботи.

Останнє дало змогу підійти до розв’язання цілої низки національно-культурних програм, що сприяли . збережепню самобутності українського народу, ного багатовікових традицій.

Йдеться, зокрема, про підготовку фундаментальної енциклопедії населених пунктів, • реалізацію Державної програми, пов’язаної з увічненням славних сторінок історії українського козацтва, збереження Національних реліквій, освячених іменами І.П.Котляревського, 7-Г.Шевченка, І.Я.Франка, Лесі Українки, створення унікальних етнографічних музеїв, які яскраво відтворюють життя і побут минулих поколінь. .

Національне забарвлення краєзнавчого руху, його орієнтація на реалізацію регіональних програм викликало занепокоєння вищого політичного керівництва СРСР та УРСР, ідеологічних структур на місцях. Як свідчать прийняті щодо цього рішення ЦІ( Компартії України, обласних, міських та районних комітетів партії, у 70-х -першій половині 80-х рр. робилися реальні спроби відвернути краєзнавчий рух від дослідження проблем минувшини українського народу, зосередити його увагу на питаннях сучасної історії. Одночасно з цим різкої критики зазнали окремі дослідники рідного краю, звинувачені в “ідеалізації патріархальщини”, “милуванні старовиною” тощо. -

Разом з тим, навіть в умовах функціонування тоталітарної системи, краєзнавчий рух повністю і переконливо довів свою життєздатність, знайшов можливі шляхи для вирішення поставлених перед ним завдань.

Проголошення державної незалежності України ознаменувало новий етап у розвитку краєзнавчого руху, який визначається відновленням діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців, виданням закритого у 30-х рр.' часопису “Краєзнавство”, опублікуванням значної кількості оригінальних праць, що привернули увагу широкого загалу українського суспільства.

Таким чином, осмислення досвіду організації та діяльності краєзнавчого руху в кінці 50-х - на початку 90-х рр. має винятково як наукове, так і практичне значення. Воно сприяє відтворенню

маловідомих сторінок у суспільно-політичному, науковому і культурному житті України згаданого періоду, введенню в обіг нових документальних матеріалів, з’ясуванню ряду важливих подій і фактіп. Водночас, критичний аналіз набутого досвіду відкриває можливість вироблення конкретних, иауково-обгрунтопаних рекомендацій, спрямованих на піднесення краєзнавчої роботи на сучасному етапі творення незалежної Української держави.

Об’єктом дослідження е краєзнавчий рух, який у кінці 50-х -на початку 90-х рр. займав помітне місце у суспільно-політичному, науковому і культурному житті України, об’єднав навколо себе низку громадських організацій, краєзнавчі формування на місцях, десятки тисяч самовідданих дослідників рідного крага.

Предметом дисертаційного дослідження є конкретно-історичпі умови, які передували формуванню краєзнавчого руху у досліджуваний період, обумовили його піднесення протягом останніх трьох десятиріч, діяльність науково-організаційних структур, що забезпечували проведення краєзнавчих досліджень, досвід краєзнавчих об’єднань і окремих дослідників рідного краю, безцінна спадщина українських краєзнавців, яка не втратила своєї актуальності на сучасному етапі розвитку науки..

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з кінця 50-х' років, і обумовлені доцільністю дослідження тих процесів в українському краєзнавстві, які виникли І отримали свій розвиток на хвилі рішень XX з’їзду КПРС, нетривкого і суперечливого періоду дссталінізації країни. Верхня межа дисертаційної роботи обмежується початком 90-х років, коли проголошення державної незалежності України дало змогу вийти краезнапстпу на інший,'якісно новий етап, отримати більш широкі можливості для організації і проведення досліджень. .

Територіальні рамки дослідження визначені межами існування України у складі колишнього СРСР.

З

Стан наукової розробки теми. У 70-х - 80-х pp. дослідниками історії України проведена певна робота по вивченню і узагальненню досвіду краєзнаичого руху останніх трьох десятиріч. Особливу увагу привертає виконана в Інституті історії України НАН України колективна монографія "Історичне краєзнавство в Українській PCP", у якій ла широкій джерельній базі проаналізовані основні етапи розвитку краєзнавства, розкриваються форми, напрями і зміст регіональних досліджень як невід’ємної складової історичної науки.1

Позитивно . оцінюючи згадану працю, опублікований на її сторінках фактичний матеріал, необхідно відзначити, що період 60-х

- 80-х pp. не знайшов у роботі достатньою висвітлення. До того ж, зайва заідеологізованість видання не дозволила повно і об’єктивно висвітлити процеси, які мали місце в українському краєзнавстві, дати їм належну практичну оцінку.

Не вичерпує всього кола питань, пов’язаних з розвитком крає-пнавства, також монографія "Историческос краеведепие в СССР: ьопросьі теорни практики”, підготовлена па основі матеріалів І Всесоюзної конференції з 'історичного краєзнавства, проведеної у жовтні 1987 року у ».Полтаві. Разом з тим, у ряді поданих статей вже спостерігається формуианпя принципово нових підходів в осмисленні проблем музейництва, пам’яткознавства2.

Вагомий внесок у дослідження і висвітлення Проблем краєзнавства зробив академік НАН України П.Т.Тронько, який протягом свого життя органічно поєднує наукову роботу з практичною діяльністю на теренах українського краєзнавства. У 1962 р. вчений очолив Головну редакційну колегію Історії міст і сіл”, брав безпосередню участь у виробленні науково-методичних і організаційних принципів видання.

1 Історичне краєзнавство в Українській PCP. - К.,1982- 237 с. ,

* Историческое краеьгдение в СССР: вопросы теории и практики. - К., 1990. - 340 с.

Досвід проведеної роботи знайшов своє відображення у монографії П.Т.Тронька, виданій у 1981 р. за постановою бюро Відділення історії АН СРСР.1 Практична робота з написання багатотомного літопису населених пунктів знайшла своє відображення і в інших працях вченого2.

Спираючись на 20-річний досвід роботи головою Українського товариства охорони пам'яток історії і культури, академік П.Т.Тронько торкнувся у своїх дослідженнях також цілого ряду пам’яткоохорошшх питань. У ного монографіях, статтях, доповідях знайшла відображення діяльність у даному напрямі вищих органів. державної влади та

* Тропько П.Т. Летопись дружбы и братства: Из опыта создания “Истории городов и сел Украинской ССР".- К., 1081. - 128 с.

2 Тропько П.Т. До написания “Історії міст і сіл Радянської України"// Укр.іст.журн. - 1963. - N° 2. - С.24-30; Його ж. Деякі питання розвитку історичного краєзнавства в Українській РСР//ВІСН.АН УРСР. - 1982. - М? 5. - С.4-5; Його ж. Историческое краеведение п Украинской ССР// История СССР . - 1982. ■ № 1. ■ С.205-208; Йога ж. Развитие исторического краеведения в Украинской ССР. Опыт, проблемы, перспективы// Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению. Октябрь 1987. г.Полтава.

- К. 1987; Його ж. Розвиток історичного краєзнавства на Україні: досвід, проблеми, перспективи// Пам’ятники України.-1988. - № 2; Його ж. Актуальні проблеми історичної науки і сучасність: питання розвитку історичного краєзнавства// Укр.іст.журн. - 1988. - N° 8; Його ж. Подготовка истории городов и сел как одно из направлений историко-краеведческой работы. 2 Всесоюзная конференция по историческому краеведению. г.Пепза. 1989. - С.4-6; Його ж. Вивчення історії міст і сіл України - один з напрямків історико-краєзнавчнх досліджень// Дослідження малих та середніх міст України п контексті дальшого розпитку історичного краєзнавства. - Чернігів, 1990; Його ж. Стан та перспективи розвитку краєзнавства на Україні //Вісник АН УРСР. - 1990. - № 11. Його ж. Родовід українського краєзнавства //Краєзнавство.^ 1993. - № 1; Його ж. Краєзнавство у відродженні духовності та культури. Досвід. Проблеми. Перспективи. -Київ: Рідний кран. - 1994. - 1G8 tî.

управління, УТОПІК, інших громадських організацій як у центрі, так і на місцях1.

Відзначаючи беззаперечний авторитет академіка П.Т.Тронька у розробці проблем історичного краєзнавства, узагальненні набутого досвіду, не можна однак не визнати, іцо його праці не позбулися недоліків, характерних для тогочасної історичної науки у цілому. Зокрема, у них спостерігається певна ідеалізація існуючої у той час нам’иткоохоронної системи, принципів музейництва на громадських засадах, перебільшувалась роль політичного керівництва в організації та происдснпі краєзнавчих досліджень.

Аналогічно, на нашу думку, слід оцінювати монографію доктора Історичних наук Є.М.Сіоіяренка, и якій чи не вперше в українській Історіографії робиться спроба підсумувати досвід розробки в Україні історії нромпсловнх підприємств, внесок громадськості у вивчення біографій фабрик і заводів. Однак, незаперечною заслугою автора стали подані на сторінках книги підрахунки виданих книг, брошур, статей згаданої тематики, здійснені на основі суцільного перегляду

1 Троиько П.Т., Войиалович В.А. Увічнена історія України. - К,- 274 с.; Троиько П.Т., Тимофсенко В.Н. Методические рекомендации для подготовки томов "Свода памятников истории культуры на род о и СССР” по Украинской ССР // АН УССР, 11и-т истории; Укр. о-во охраны памятников истории культуры. - К., 1981. -208 с.; Тронько , П.Т. Берегти і примножувати історико -культурну спадщину// Укр.іст.жури. - 1972.-№ 4.-С.З-18; Його ж. Звіт республіканського правління Товариства II з’їзду Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури. Доповідь // Пам’ятники України. -1972. - № 1. - С.5-36; Його ж. Культура - всенародне надбання. - К. -1977, - 155 с.; Його ж. Звіт республіканського правління Українського товариства III з’їздові Українського товариства охороин пам'ятників історії та культури. Доислідь //Пам’ятники України. - 1977. - Мч ,1. -С.3-18; Його ж. Закон “Про охорону та використання пам’яток історії та культури” і завдання організацій Товариства //Пам’ятники України. - 1979. - № 1. - С.60-С1.

реєстраційної бібліографії (Літописи книг, журнальних і газетних статей).1

Розробка історії промнслопих підприємств стала також Предметом дослідження доктора історичних наук Л.І.Смоленського, кандидата історичних наук О.М.Кравець, які порушили у працях книгознавчі аспекти, пои’язапі з організацією роботи над книгами з історії фабрик ' і заводів, їх художнього та поліграфічного оформленім.2

Внесок громадськості у пинчеїшя історії сільськогосподарських підприємств прнверпуи увагу доктора історичних наук В.О.Горбика, кандидата історичних наук Є.П.Талан, які на прикладі роботи над книгою з історії колгоспу “Здобуток Жовтня” розкрили форми співдружності науковців і краєзнавців - аматорів3.

У 60-Х-80-Х рр. зріс інтерес дослідників до питань становлення і розвитку громадського руху за. створення музеїв і музейних кімнат. Присвячені цьому праці опубліковані А.С.Василепком, А.Шифманом, М.І.Ожнцькою, І.Т.Булашім, І.Г.Єптушснком, А.І.Євсєепим, М.І.Москаленком та ін. 4 '

1 Склярснко Е.М. История фабрик и . заводов. Историография,

проблемы . - K., 1986. - 198 с. . .

2 Евселевский Л.И. Историография истории фабрик и ' заводов Украинской ССР//Рабочий класс Страны Советов. - Минск, 1980; Кравець О.М. Книга з історії фабрик і заподів Радянської України. -K., 1982.

3 Горбик В.A., Талан Е.П.; История отдельных колхозов о локально исторических исследованиях / / Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению. Полтава. Октябрь. 1987. -К., 1987.

4 Василенко A.C. Літопис слави народної: з історії становлення і розвитку народних музеїв України . - K., 1974; Василенко A., Шифман

А. Пам’ять народу: музеї України та інтернаціональне виховання трудящих. - K., 1983. - 180 с.; Ожицкая М.И., Василенко A.C. Могучий арсенал воспитания. - К., 1984. - 123 с.; Буланый И.Т., Евтушенко И.Г. Музей на общественных началах. - М.,1985. - 205 с.; Евсеев А.И. Общественное начало в культурно-просветительной оаботе.

Належну основу для шшчешія і висвітлення участі громадськості у пам'яткоохоронному русі заклала праця

В.А.Вонналовича та Ю.З.Данилгака, в якій широко використані фонди ие лише українських, а й колишніх союзних архівів1. На жаль, у згаданій праці основний акцепт робиться па пам’ятках архітектури, монументального мистецтва, не надається належна увага збереженню унікальних зразків народної культури, реалізації важливих національно-культурних програм.

У досліджуваний період окремі аспекти краєзнавчого руху знайшли своє відображення у дисертаціях А.М.Аббасова,

А.С.Василснка, Ю.З.Данилюка, В.С.Прокоичука, які справедливо можна вважати першим важливим кроком у виробленні наукових підкодів до висвітлення краєзнавчого руху2.

Цілком очевидно, що наведеш праці ие вичерпують усього кола робіт, присвячених краєзнавчій тематиці, однак їх сукупний аналіз переконує, що в українській історіографії відсутні роботи, які б на основі шнрокоп кола джерел і, передусім, відповідних архівних документів, комплексно■ розглядали краєзнавчий , рух на всеукраїнському і регіональному- рівнях, розкривали основні напрями

- Харьков, 1965. - 150 с.; Москаленко М. Громадські музеї: Пошук і ііпрішеиня//Соц.культура. - 1974. - № 8. - С. 34-36.

1 Войналович В.А., Даннлюк 10.3. Охорона, використання, пропаганда пам’яток історії та культури в Українській PCP. - K., 1969. - 153 с.

J Аббасов A.M. Развитие исторического краеведения на Полтавщине Авторсф. днсс. на соиск. уч. степени канд. ист. наук. - К.: Ил-т истории АН Украины, 1972. - 21 с.; Василенко A.C. История возникновения и развития народных музеев Украины и их роль в коммунистическом воспитании трудящихся. Авторсф. дисс. на соиск. уч.степени канд.ист.наук. - Одесса: ОГУ им.Мечникова, 1971. - 21 с.; Данилюк 10.3. Развитие общественных форм исторического краеведения на Украине' Авторсф. дисс. на соиск.уч.степени кард, нст.нау Харьков: ХГУ, 1991. - 22 с.; Прокопчук B.C. Історичне краєзнавство па Поділлі. Авторсф. дисер. на здобуття ьч. ступ. канд. іст. наук. - K.: Ін-т історії України НАН України, 1995. - 24 с.

краєзнавчих досліджень, критично оцінювали вагомість здобуткіп дослідників рідного краю.

Мста І завдання дослідження. Представлена до захисту Кандидатська дисертація станнть за мету показати питокн краєзнанчого руху, органічне продовження ного традицій у кінці 50-х - на початку 90-х рр., розкрити організаційні форми дослідження та популяризації історії рідного краю, визначити місце і роль краєзнавчої роботи у формуванні національної самосвідомості народу.

У зв’язку з цим ставилися такі запдапші:

- розкрити осіїонні етапи розвитку історичного краєзнавства;

- проаналізувати напрями, форми і методи краєзнавчої роботи у досліджуваний період;

- охарактеризувати шляхи поєднання наукових і громадських форм краєзнавства;

- висвітлити місце і роль краєзнавчих організацій у реалізації найбільш пріоритетних національно-культурних програм;

' - дати критичний аналіз здобутків українських краєзнавців;

-дослідити законодавчу і нормативну базу, пов’язану з

організацією і здійсненням краєзнавчої роботи, залученням

громадськості до розв’язання основних проблем музейництва та

збереження національно-культурної спадщини. .

. Наукова новизна роботи визначається перш за все темою, яка досі не була об’єктом спеціального дослідження. Особистий внесок автора полягає у тому, що ним систематизовані і узагальнені матеріали, які дають можливість:

-глибше і всебічніше уявити місце краєзнавчого руху у

суспільно-політичному, науковому і культурному житті України у кіпці 50-х - початку 90-х рр.;

- розкрити роль краєзнавчого руху у збереженні національних історико-культурних традицій українського народу;

- показати непересічне значення краєзнавства для розвитку музейництва, належного функціонування пам'яткоохорошіої системи; .

- визначити конкретні шляхи використання результатів краєзнавчих досліджень у процесі формування національної самосвідомості, відродженню духовності і культури.

Методологічною та теоретичною основою дослідження е

положення про нерозрипний діалектичний . зв'язок усіх суспільних процесів та явищ, необхідність їх глибокого і всебічного пізнання на основі принципів об'єктивності та історизму, визнаних представниками різних історіософських ‘Цікіл і напрямів.

' У процесі роботи дисертант спирався на предметно-

хронологічний, структурно-системний та порівняльно-історичний методи комплексного аналізу подій, явищ і процесів. їх органічне поєднання відкрило можливості найбільш повно реалізувати поставлені у дисертації мету та завдання.

Джерельну базу дисертаційної роботи складають документальні матеріали вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади, державного управління СРСР та УРСР, нісцсиїїх радянських, партійних органів, творчих спілок, культурно-освітніх установ, громадських організацій тощо. Всього у процесі роботи опрацьовано близько 6 тисяч справ з 105 фондів, 27 архівів.

Особливий інтерес викликають документальні матеріали фонду

Народного комісаріату освіти України ((¿>¡-166), з Центрального

державного архіву вищих органів державної влади України, який містить цінні відомості щодо функціонування краєзнавчих організацій 20-30-х рр., шітокіг’ численних громадських ініціатив, що були реалізовані гіротягоМ осташііх трьох десятиріч.

Діяльність пам’яткоохоронпих організацій, і, насамперед, Українського товариств«/; охорони пам'яток історії та культуои простеагіпо дисертантом на основі фондів УТОПІК (Ф.-4633) ЦДАВО України, фонду ЦК КПУ (Ф.-1) у Центральному державному архіві

громадських об’єднань України, а також фонду Спілки письменників України (Ф.-590), та деяких документальних зібрань шідатних діячів української культури (В.Василевської, П.Тичини, О.Гончара та ін.).

■ Серед фондів місцевих архівів, що активно використовувались дисертантом, слід особливо виділити фонди обласних управлінь культури, народної освіти, обласних організацій Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, колекції документів редколегій-"Історія міст і сіл", окремих місцевих краєзнавців (Фоменко

В.Г., Бичук І.M., Горб Є.В., Прнсяжнюк A.A., Мсльшічук Я.Г. та ін.).

Ряд важливих сторін краєзнавчого руху розкривають документи Державного архіву Служби безпеки України , а також архіви управлінь СБУ по Харківській, Львівській, Тернопільській областях, які дозволили дисертанту розкрити діяльність учасників неформальних об'єднань і груп краєзнавчого напряму, віо перебували під “опікою” органів КДБ і зазнали політичних репресій з боку владних Структур.

У роботі над дисертаційним дослідженням • широко використовувалась монографічна література, 'збірники документів, матеріали наукової періодики і періодичної преси.

Теоретичне значення лисертапії полягає у тому, що викладені у ній положення сприятимуть формуванню загальної концепції історії України, української науки і культури новітнього періоду, уточненню' змісту понять "краєзнавчий рух”, "краєзнавство", "пам'яткознавство" тощо.

Практичне значення роботи визначається тим, що узагальнені у ній матеріали сприятимуть підготовці фундаметальних праць з історії України, історії української культури, розробці нових курсів і спецкурсів у вищих навчальних закладах, оновленню діючих музейних експозицій.

Водночас, висловлені у дисертації практичні рекомендації, на нашу думку, сприятимуть активізації краєзнавчої роботи Всеукраїнської спілки краєзнавців, Українського фонду культури,

Українського топаристпа охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій.

Наукова апробація дослідження.

Основні положення дисертації обгоиорюиалися на засіданнях відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, Науконо-мстодичної ради при правлінні Всеукраїнської спілки краєзнавців, доповідалися на Міжнародних, Всеукраїнській та регіональних конференціях, викладені у семи публікаціях. За темою дисертації прочитано ряд оглядових лекцій для учнів Кам'лнсць-Подільського училища культури.

Дисертація рекомендована до захисту відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

метою і завданнями дослідження.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків,

У "Вступі" обгрунтовується вибір теми, її хронологічні рамки, визначаються актуальність та ступінь розробки досліджуваної проблематики, коло джерел, па основі яких викопана робота, сформульовані мста і завдання, а також наукова новизна та практична значимість дисертації.

МІШКУ— 30--.Х. -рр»____Ш5___важливий етан______подальшого становлення

краєзнавчого руху в Україні* - розглядається велика, багатогранна діяльність української інтелігенції по організації та проведенню краєзнавчих досліджень, що послужила реальною основою для усієї наступної роботи у даному напрямі.

Характерно, що питання розвитку краєзнавства, використання його конкретних ' результатів у формуванні національної

визначається змістом проблеми, поставленою

списку використаної літератури та джерел. її обсяг - 166 сторінок.

II. ОспошґМ'ї зміст та результати дослідження.

самосвідомості, відродженні духовності 1 культури постали на порядок денний уже в період національно-визвольних змагань 1917-20-х рр. Великого значення надаиап йому Голова Центральної Ради, видатний український пчении-історнк Михайло Сергійович Грушевськиіі.

Це засвідчує, що саме він - глава української держави -■ підтримав і гаряче схвалив ідею створення Центрального комітету пам'яток старовини і мистецтва (ЦКОПСМ), навіть погодився стати його голоиою.

На організаційних зборах ЦКОПСМу, що відбулися 12 травня 1917 року, членами Комітету було обрано таких авторитетних вчених і подвижників української культури як Микола Василенко, Дмитро Дорошенко, Сергій Ефремов, Микола Біляшівськиіі, Василь Кричевський, Дмитро Яворшщький, Федір Кричевський (с. 15-17).

Незважаючи на те, що згаданий Комітет в умовах громадянської війни так і не встиг належним чином розгорнути свою роботу, його значення важко переоцінити.

Доцільно відзначити, що вже у 20-х рр. було започатковано ряд важливих справ, котрі були реалізовані лише в останні три десятиріччя. Йдеться, наприклад, про укладення історико-географічпого словника, робота над яким розпочалася ще у 1919 р. Вироблені на той час наукові принципи видання були осмислені і реально втілені у процесі підготовку “Історії міст і сіл України”, яка досі не має аналогів у світовій практиці (с.19-23).

У 20-х - на початку 30-х рр. о Україні активно культивувались ідеї створення мережі центральних і місцевих музейних закладів, які б на належному рійні представляли багатовікову культуру українського народу. Думки та пропозиції таких талановитих українських музейипків як О.Федороиський, М.Біляшіпський, Ф.Ернст, Д.Щербакіиський та ін. були частково використані у практиці музейного будівництва иісляиоєнного періоду.

У дисертації приділена увага осмисленню тогочасного досвіду пам'яткоохоронної роботи, який винятково позитивно вплинув па діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, інших громадських організацій і формувань, відповідних державних структур (с. 57-60).

Як переконуємося, на досвід Українського комітету краєзнавства, створеного у 1925 р., повністю опирається Всеукраїнська спілка краєзнавців, яка проголосила себе у 1991 р. правонаступником згаданої громадської організації, взяла на себе відповідальність за продовження започаткованих нею програм (с. 53-57).

Наведені у дисертації факти засвідчують те, що, хоча період 30-х рр. позначений згортанням політики українізації, наступом на українську інтелігенцію і наніс непоправної шкоди краєзнавству, однак не викорінив зініційованих у цей час важливих і корисних справ. Усе це відкрило широкі можливості для відродження краєзнавства у другій половині 50-х рр.

У другому розділі - ‘‘Поєднання наукових і громадських форм дослідження рідного краю у процесі краєзнавчої роботи" - на широкій документальній базі розкривається спільна участь наукових установ, вищих навчальних закладів, культурно-просвітницьких організацій, краєзнавчих формувань у процесі написання багатотомного літопису міст і сіл України, вивчення історії окремих промислових і сільськогосподарських, підприємств, проведенні наукових і науково-практичних конференцій, реалізації інших важливих проектів.

• Рівня високої державної ваги досягла робота над “Історією міст і сіл України”, у підготовці якої взяло участь близько 100 тис. науковців, викладачів, вчителів, музейників, архівістів, краєзнавців-аматорів найрізноманітніших професій. Важливим результатом згаданої роботи було й те, що вона заклала наукові основи для подальших регіональних історичних досліджень (с. 67-84). Наприклад, лише архівними установами України за період роботи над багатотомником

було тематично розписано близько 15 мли.справ, упорядковано 1,6 мли.карток. Крім .того, до держашшх архівів республіки за цей чйс надійшло з архівів Росії, Польщі, Румунії, Чехословаччини, інших держав 430 тис. кадрів мікрофільмів, 12 тис. копій документів з історії населених пунктів (с. 76-80).

Завдяки проведеній роботі в Україні сформувалась струнка система довідково-бібліографічного апарату. Лише у Державній історичній бібліотеці Україні! зведений краєзнапчий каталог налічував близько 1 мли. карток. Аналогічні каталоги сформувалися в усіх обласних і деяких районних бібліотеках (с. 80-82). ,

Співпраця між науковими і громадськими організаціями відіграла важливу роль у розробці проблем історії промислових і сільськогосподарських підприємств. Незважаючи иа зайву заідеологізованість, ця справа мала виняткове значення, оскільки . сприяла виявленню унікальпих маловідомих місцевих матеріалів, опрацюванню особистих фондів організаторів промислового . і сільськогосподарського виробництва, масовому збиранню спогадів серед робітників і селян (с.85-100).

Практичному зближенню наукових і громадських форм дослідження рідного краю служили Всеукраїнські конференції, започатковані у 1980 р. Інститутом історії України АН України і академічною Науковою радою з питань історичного краєзнавства.

Позитивно оцінюючи сам факт проведення республіканських конференцій з історичного краєзнавства, можемо з переконаністю відзначити, що вони значною мірою активізували регіональні історичні дослідження, привернули до вивчення і висвітлення краєзнавчої тематики широке коло дослідників з числа викладачів вузів, учителів, музейників, архівістів, піднесли авторитет самовідданої праці аматорів. До того ж проведення краєзнавчих конференцій у різних регіонах республіки сприяло піднесенню в них широкого краєзнавчого руху.

Очевидно, що високий рівень краєзнавчої роботи в Україні, глибока зацікавленість регіональними дослідженнями з боку наукових установ Академії наук України, громадських організацій обумовили проведення в 1987 році І Всесоюзної конференції з історичного краєзнавства. її організаторами виступили Академія наук СРСР, Академія наук України, міністерства культури, освіти, вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, Державний комітет СРСР по професійно-технічній освіті, Державний комітет СРСР у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі, Радянський фонд культури, Спілка письменників СРСР, Всеросійське та Українське товариства охорони пам'яток історії та культури, Полтавський педагогічний інститут ім.В.Г.Короленка, ряд громадських організацій. Характерно, що подібний краєзнавчий форум не проводився в СРСР починаючи з 1924 р., а отже сам факт проведення конфереції символізував собою відродження краєзнавства не лише в Україні, а й у масштабах СРСР.

Наслідком І Всесоюзної' конференції стало вироблення програмового документу “Основні напрямки дальшого • розвитку історичного краєзнавства в СРСР”, у якому ставилися конкретні завдання, спрямовані на піднесення регіональних історичних досліджень, музейництва, пам’яткоохоронної роботи, поліпшення викладання історії рідного краю у вищих навчальних закладах, технікумах, професійно-технічних училищах. У документі порушувалися- також проблеми видання краєзнавчої літератури, підготовки підручників, посібників, наочних приладів.

Практичні рекомендації І Всесоюзної конференції обговорило на своєму засіданні 26 листопада 1987 року бюро Відділення історії АН СРСР, яке серед іншого висловило пропозицію створення організаційного центру як у масштабах СРСР, так і в кожній республіці (с. 107).

Чимало зусиль для відновлення наукопо-методичиого і організаційного центру краєзнавства в Україні доклали Національна академія наук та Український Фонд культури. Саме з їх ініціативи у серпні 1991 р. буї) проведений І установчий з’їзд краєзнавців України, що проголосив відновлення Всеукраїнської спілки краєзнавців. У. своєму статуті Спілка визначила себе як науково-творчу організацію, покликану на практиці об’єднати наукові та громадські форми краєзнавства, піднести на належний рівень авторитет дослідника рідного краю (с. 108-109).

У третьому розділі - "Збереження національної історико-культурної спадщини у контексті краєзнавчого руху" - основний наголос зроблено на висвітленні участі краєзнавчого активу у реалізації найважливіших національно-культурних програм. Так, глибоке зацікавлення в українському суспільстві ви кликала зінінійсвапа краєзнавцями державна програма увічнення славних сторінок історії запорізького козацтва. Останній передувала велика багатогранна науково-дослідницька і пошукова робота, яка дозволила виявити основні пам’ятні місця, пов’язані з ратними подвигами українського козацтва. Реалізація вищезазначеної програми позитивно вплинула на стан подальшої розробки тематики у цілому, сприяла виходу у світ ряду науко них праць, спорудженню пам'ятників, встановленню обелісків, меморіальних дошок тощо (с. 111-112, 121-132).

Краєзнавчі організації України відіграли важливу роль у реалізації проблем, пов’язаних з увічненням пам’яті видатного сипа українського народу Т.Г. Шевченка. Завдяки їх зусиллям був проведений благоустрій могили поета у Канові, відтворена хата у с.Моринці Черкаської області, де народився Великий Кобзар, встановлені пам'ятники національному генію у ряді населених пунктів республіки (с. 138-141).

Помітним став внесок дослідників рідного краю у вшанування пам’яті І.Котляревського, І.Франка, Лесі Українки, І.КариенкЯ’

Карого, Л.Мартовича, І.Паилика, М.Гнатюка, М.Черемшини та багатьох інших (с. 141-144).

Зібрані краєзнавцями документальні матеріали стали основою експозицій музеїв і музейних кімнат, піднесли музейництво на якісно новий рівень.

Заслугою дослідників рідного краю можна вважати створення мережі етнографічних музеїв і у першу чергу унікального скапцену-музею народної архітектури і побуту у Києві, музеїв під відкритим небом в Ужгороді, Косові, Переяславі-Хмельницькому та інших.

.Серед започаткованих українськими краєзнавцями, іншими громадськими організаціями проектів особливе місце посідає також програма збереження історико-культуриої спадщини малих і середінх міст України та інших населених пунктів республіки, що мають пам’ятники історії, археології, містобудування й архітектури. Згадана програма, базувалася на рекомендаціях Міжнародного конгресу ІКОМОСу, проведеного у м.Ротенбурзі на Таибері (ФРН) 1975 року, в яких аргументувалася необхідність широкого роз’яснення історико-культурного і морального значення охорони архітектурної спадщини старих міст, мобілізації широкої громадської думіси для вирішення цих актуальних питань. .

Враховуючи це, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури рекомендувало провести відповідні дослідження і висловити свої пропозиції щодо переліку ' міст, які потребували першочергових заходів у справі збереження їх історико-культуриої спадщини. Сформульовані краєзнавцями ііропозиції лягли в основу постанови Хі 532 Ради Міністрів України від 24 листопада 1976 року, якою затверджувався перелік старовинних, малих і середніх міст України та інших населених пунктів, що мали виняткове історико-культурне значення. До нього увійшли 39 населених пунктів, розташованих у 16 областях, а саме: м.Володимир-Волинський, м.Коростень, м.Овруч, м.Радомишль Житомирської області; м.Мукачево

Закарпатської; с.Крнлос і м.Коломия Івано-Франківської, м.Біла Церкпа, с.Білогородка, м.м.Богуслав, Васильків, Вншгород, Псреяслап-Хмельницький Киїпської області; м.Керч Кримської; м.Белз, с.Підгірці Львівської області; м.Білгород-Дністронськнй, с.Роксолани Одеської області; м.м.Лубни,•Лохвіїця Полтавської та ін.. (с. 144-147).

Регіональні історичні дослідження, проведені краєзнавцями, позитивно позначилися на етапі збереження пам’яток історії та культури, істотно вплинули на формування наукових засад пам’нткоохороиної роботи. Пропозиції краєзнавців стимулювали розробку ряду законодавчих, нормативних актів, пов'язаних із збереженням безцінних реліквій українського народу.

У "Висновках" підведені основні підсумки дослідження, висловлено ряд практичних рекомендацій, спрямованих на подальший розвиток українського краєзнанстиа.

Аналіз документальних матеріалів, опублікованих джерел, ознайомлення дисертанта з досвідом роботи місцевих організацій дає підстави стверджувати, що масовий краєзнавчий рух у кінці 50-х - на початку 90-х рр. залишався невід’ємною складовою частиною суспільно-політичного, наукового і культурного життя України, служив своєрідною протидією політиці русифікації, прищеплював мільйонам наших співвітчизників любов до власної історії і культури.

Основні положення шо виносяться на захист:

- краєзнавчий рух кіпця 50-х - початку 90-х років активно спирайся на традиції українського краєзнавства ЙУИ-ХІХ ст.ст., періоду української революції, національного відродження України 20-х -початку 30-х рр.;

- навіть о умовах тоталітарної системи краєзнавчий рух зберіг демократичний характер, всіляко орієнтувався па ініціативи місцевих краєзнавчих організацій, окремих дослідників рідного краю;

- рушійного силою краєзнавчого руху виступила передова українська інтелігенція, яіса послідовно боролася за відновлення історичної правди, створення повноцінного і об'єктивного літопису України, твердо стояла на захисті історичних реліквій українського народ}';

-.у досліджуваний період краєзнавчий актив республіки відіграв винятково важливу роль у реалізації ряду національно-культурних програм, спрямованих на збереження самобутності українського народу, його багатовікових традицій;

- у 50-х - на початку 90-х рр. були здійснені реальні кроки у поєднанні наукових і громадських форм краєзнавства, що значно активізувало дослідження історії міст і сіл, фабрик і заводів, сприяло піднесенню музейної та пам’яткоохоронпої роботи;

- провідну роль у піднесенні краєзнавства відіграла Академія наук України, яка створила у своїй структурі відповідні науково-дослідні підрозділи, забезпечила необхідне методичне керівництво краєзнавчою роботою.

Основні результати дослідження викладені у публікаціях:

1. Збереження національної історико-культурної спадщини у контексті краєзнавчого руху б Україні у кінці 50-х - на початку 90х рр.-К.: Рідний край, 1997.- 71 с.

2. Громадські форми вивчення історії краю на Хмельниччині//

Творці рідного краю: духовні внтоки Поділля. Міжнародна науково-практична конференція. Матеріали засідань секцій.-Кам’янець-Подільський, 1994.-С. 405-407- '

' 3. Громадські форми історичного краєзнавства - важливий засіб

збереження національних та культурних традицій українського народу//УП Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність”/Матеріали пленарного та секційних засідань).-Київ: Рідний край, 1995.-С. 70-71.

4. Реалізація громадських ініціатив по збереженню національно-культурної спадщини//Інтелігенція: суть, історичні долі, перспективи. Міжнародна наукова конференція. Матеріали засідань секцій. -Дніпропетровськ, 1996.-С. 141-142.

5. Особисті фонди краєзнавців* як джерело історичного

краєзнавства//Історія України: маловідомі імена, події, факти

(36.статей).-Київ: Рідний край, 1996.-С. 91-103.

6. Музейне будівництво і краєзнавство па Україні у першій половині 20-х рр.//Наукові праці вчених історичного факультету.-Кам’япець-Подільський, 1996.-С. 20Є-212.(у співавторстві)

7. Дослідники історії краю//Дуііаєвеччіша очима дослідників, учасників і свідків історичних подій. Матеріали наукової краєзнавчої конфсреції.-Київ: Рідний край, 1997.-С. 240-242.

Савчук Оксана Викторовна. Краеведческое движепне в Украине (конец 50-х - начало 90-х гг. XX ст.)

Диссертация на . соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01.-История Украины.

Институт истории Украины НДН Украины, Киев, 1997.

Защищается диссертация в виде рукописи, п которой на основе широкой Источниковой базы впервые п украинской историографии анализируются основные этапы, направления, формы и методы краеведческого движения и Украине во второй половине 50-х - начале 90-х гг., показаны пути. сближения научных и общественных форм исследования родного края, подведены итоги совместной деятельности научных учреждений, вузов, музеев, архивов, библиотек, общественных организаций в разработке краеведческой тематики,

сохранении национального культурного наследия, возрождении духовности и культуры украинского народа. .

In defending the said thesis, it is, for the first time in Ukraine's historical studies, analyzing the principal periods, directions, forms and methods of studying the local folklore in the second half of the 50's to early 90's in Ukraine. The thesis is supported by various sources and demonstrates the mutual cooperation of scientific and social methods in studying the country's history. This work summarizes activities of scientific and educational institutions, museums, archives and libraries in developing the country's studies, preserving the national heritage, and reviving Ukraine'sspiritual and cultural traditions.

Ключош слопа: Краезнавство, краезнавчий pyx, ¡сторнко-культурна спадщина, охорона пам'яток, музе!, apxion, 616л¡отеки, народи! традици. .

©Савчук О.В., 1997 р.

Підписано до друку 20.05.1997 р. Формат 60x84/16. Папір офсет. Умови, друк.арк. 1,2, облік. Вид. арк. 1,2. Тираж 100 примірників. Зам.2в2 Безплатно.