автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Легитимация власти как социально-философская проблема (концептуально-методологический анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Легитимация власти как социально-философская проблема (концептуально-методологический анализ)"

Кшвськнй ушверситет ¡меш Тараса Шевченка

>— о

г»э РЯБОВ Серий Геннадшович

1ндекс УДК 13

ЛЕГ1ТИМАЦ1Я ВЛАДИ ЯК СОЩАЛЬНО-ФШОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА (концептуально-методолопчний анал1з)

09.00.03 — сощальна фыософ1я та фиюсоф1я ¡сгори

Автореферат дисертацп на здобуття наукового ступеня доктора фшософсысих наук

Кит — 1997

Дисертащею е рукопис.

Робота виконана на кафедр1 теори та icTopi'i фшософ11 фшософського факультету Кш'вського ушверситету ¡vieni Тараса Шевченка.

Науковий консультант — доктор фшософських наук, професор В.М.Князев, Укра'шська Академ1я державного управлшня при Президентов! Укра'ши, проректор.

Офщшш опонекти:

• доктор фшософських наук, професор ГЛ.Волинка, Украшський державний педагопчний ушверситет ¡м. М.П. Драгоманова, завщувач кафедри фшософп.

• доктор фшософських наук, старший науковий сшвробшшк А.М.Ермоленко, 1нститут фшософй' HAH Укра'ши, старший науковий сшвробггник.

• доктор юридичних наук, професор В.М.Шаповал, Конституцшний суд Укра'ши, судця.

Провщна оргашзащя — 1нститут нацюнальних в1дносин i полггологн HAH Укра'ши, В1дд1л теоретичних та практичних проблем полиологн, м. Кшв.

Захист ввдбудеться 1997 року о 14 годинi на засщанш

спещал!зованоТ вчено! ради Д 01.01.37. для захисту дисертацш на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Кшвському ушверситет1 ¡меш Тараса Шевченка за адресою: 252017, Кшв, вул.Володимирська, 60, ауд. 328.

3 дисертащею можна ознайомитися у науковш б1блютещ Кш'вського ушверситету (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розюлано "sif* 1997 року. [\

Вчений секретар спещаизованоТ вчено! ради "V^ ПЛ.Скрипка

ЗАГАЛЫ1А ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТ»

Актуалъшстъ проблем». Один.з парадокс!в сусп!льного життя полягае в тому, шо люди повсякчас мають над собою владу, проте школи не бувають шлком задо-волен! нею, вони завжди упцшладнеш, вт!м невпишо нар1как>ть на це, завзято змагаю-ться за вдаду, за право П визначати й застосовувати, а шшм ремствують, 1 за найпершо! нагоди так само завзято иамагаються Л повалити.

В1д стародавц!к час!» й до наших дн!в не припиняються.пошуки вщпов!д1 на питания про те, допоки людин! належить коригнся держав!, 8лад1, а коли вже можаа 1 треба чиннти ¡й оп!р. Як у принцип! можлива сусп¡льна влада? Чому людина, ¡стота, для яко! свобода е найвищою ц!нн1стю, виявляеться здатною' до того, щоб П житгед!я-льшсть була п!дпоряДкована якнмось зовн!шн1м щодо не! итеративам? 1Цо примушуе громадянина бути слухнхним у вгдносинах з владою? За допомоги яких засо^пв влада домагаеться послуху 1 повинна це робити, не обмежуючи людськаТ свободи й не зачша-ючи гшносТ! тддаиих? Якими е меж!, що до них може поширюватися влада, не викли-каючи заперечення 1 спротнву п1двладиих? "Якими е внутр'ищп шдстави для винрав-дання панування й як! зовнШш! аасоби слутують Дому опорою?" (М.Вебер). Ш та ¡ним питания у сукупносп складают») багатогранну проблему лептимаци влади, яку люди розв'яауютъ впродовж 1стор11 в1дпов!дно до вимог часу, аде вона знову й знову постае перед ними, бо ж, напевно, належртв до "вНних", а, отже, завжди актуалышх.

Злободеншсть вивченяя проблем лег1тимащ1 эумовлюеться як "вшкриттям" цього поняття у "пол|" в1ТЧИзняного соц1ал1>но^ф!лософського дискурсу, так 1 пов'язаними з трансформацию. украшського сусп1льства прагненняии перевести практику взасадни-чення влади на принцнпово нов! рейки, шо висв1тлюе нов| концепту альшаспекти проб-леми. Серед обставин, що роблять актуальними у глобальному масштаб! проблеми влади, з'ясування засад н аиторитетност! й легтгимносп,' назвемо констатоване багатьма на-уковцями загальне.поШйренИЯ кризи влади, девальвацт П авторитету, що дозволяв до-слЦникам говорит про тенденшю утворення новых форм державно! органЬацЦ, кризу "традицШних" форм полЫ|чно! демократ!«, иоширения "авторитарно!" або "сильно!" формн державносп, за яко! вЫбуваеться зосереджения влади в руках центрального вн-конавчого апарату ■ яка здШснюеться за рахунок обмеження пре(юга1нв не лише парлд-

менту, а й оргашв »исцевого врядування, спостеркаеться злиття, "переплетения" зако-нодавчо!, судово! та виконавчо! влад на баз] останльо?.

Криза влади виражаеться зокрема у незгод! громэдян з П настановами, ¡накодумст-в1, сумшв!, розчаруванш, запсреченн! авторитету НосПв влади, вщмов! визнавати повно-важення установ врядування, прерогатнвн влад!1ик1п, у готошгост! чиниги !м оп!р, в не-спроможност! ¡нститушй I чшшик1в леНтнмацП домагагися масово! лояльно«!, Яеобх!д-но! для виконання эавдань По управл!нню системою. Актуальи!сть досл!дження проблем леНтимност! випливае I з засв!дченого соц!ологами внсокого р!вня аномм у сучасних су-стльствах, що е наел ¡дном саме недостатньо! авторитетност! влади, незадовшьно! П леНтимност! 1 е особливо характерним для перюду руйнування старих сощальних систем, загрожуе наростанням деструктивно! иалружеаост!. "Наш! ДемократП, — вважае М.Рокар, — перебувають у процес1 пов!Лыгаго занепаду, що досягнув тако! меж1, коли для них головною проблемою, в!д яко! залежить врегулювания ус!Х ¡иших питань, стало в!дновлення авторитету полпично! влади Й П Здатност! ухаалювати ршення. Яюсть державного управл!ння у багатьох кра!нах ост4нн1ми десятир!ччямй суттево попршила-ся". Отож ирактичне значения досл!дження леНтимацП влади полягае у йбго спрямова-ност! на авторитетие, оптимальне та ефективне врядування, встановлення сощалъно! стаб!льност! й безпеки.

Разом з тим воно пов'язане з розв'язанням низки концептуальних 1 методолог!чних проблем влади, держави, пол1тики взагаль Криза авторитету й лептимност1 влади, крЫ ¡ншого, виходнть з недостатяоси суто формально-юридичних критерив лег!тимносп, розумшня Л як само! т1лькй законное^, в1дпов1Дност! структур, процес!в формування 1 фуикцюнупання влади букв! й духу чинного законодавства, ототожнения лег!тимцост1 та легальност1. Сюди ж вщнесемо непродуктивнкть поширеиого тлумаЧення влади як т!лькл вщносин залежност! М1зк людьми, коли одн! можуть зд!йснювати свою волю, п!дпорядковуючи соб! волю !нших, примушуючи 1х До певних вчинк!в. Поширення ново! св1тоглядно! парадигми, в!дпов1дно! засадам фЬюсофП постмодершзму, зумовлюе те, що люди дедал! б1лыие потрсбують, щоб у структур! владного тдггорядкушшия ¡с-нували або хоча б прнпускалися поряд з очевндними рёально-крсативними чинпиками ще й онтолоНчно-взасадиичуюч! начала, вартост!, що неп!ддатш вериф!кац!1, проте спромож!» вмотнвовувати громадянську лояльи!сть не лише м!ркуваш!ями страху чи зи-ску, а й в1дчутгям влаоно! свобод и, в!дпов1аир<л! владних штенцщ вищШ, сутшснШ ие-обх1дност1. .

Стан дОслгдженНя проблемы. "Влада" е ключовим.понягтям в пол'пнчлШ со-цшлтц Заход)-, яку дсхто (Г.Лассуслл, А.Каплан) вважае пол1тичНою дисцнплпюю,

зо[лецгованою сане на. винчения влади в сусшльсда. Класичний внесок у розробку проблем влади иалежить ИМакЦвелл!, Г.ВФ.Гегелю, К.Марксу, М.Веберу, Р.М1хельсу, М.Остро! орському, И {>ердяеву, Х.0ртега-1Тассету.

Будучи вираженням еп1стемолон1 позитив!зму ¡1 сциентизму, домшуюче з середини XIX стор1ччя сприйнятгя влади як вольового потешналу, панування сили, репресивно-го тиску, креативно! активности суб'екта, "волшия влади", прагнеиня до вищосп, пере-важання дт1лилося, зокрема, у потужиШ школ! палтичного биевюризму (Р.Даль, Г.Моргентау), коли влада тлумачиться як сп)вв1ддашення поведшок та вшишв, де одна сторона нав'яэуе Нпшй свШ вартнт розв'язання проблеми (А.Каплан, Г.Ласуелл), у мцжуванпях М.Фуко 1 представникш Франкфуртсъко! школи 1 в крайнЩ форм! — у "фЦософн д!1" Дж.Д'юТ. КультИвування суб'ектнвжЛ вол1 (ба павггь сваволО у шзнан-ш 1 здШснеиш суешльно! влади, затйерджения Практики рацюнально-бюрократичного паиуванця власне й породило проблему Легттносп влади як необх1дност1 обгрунгу-ващш й внэнання ¡мперативногп у взаемодЦ лдодей, що е ршшми ном1Ж себе.

3 друго! половили XX стор^ччя формуеться б1льш широкий погляд на феномен су-сшлыш! влади, що по-новому ставить проблему летттпмацп — вже не як доведения права на насильство, а як здобуття шдпошдносп окремо! вол! щодо вол1 загальио!. На про-тивагу попереднЫ тлумачецням влади; для яких характерие вии'ячування В!Дносин панування й н1дкорення 1 як| через' це квал1ф1куються «к реляцШш (до них слщ в!днести й р13номаи!тн1 вар1анти комушкашвних версий сутиост! влади, висловлеш, зокрема, А.Пдденсом, Ю.Хабермасом, М.Фуко), формуеться (а б»льш правильно — вщтворюе-ться) так званий нормативный вектор осягнецкя влади й П легчтимацп, пошук иад-суб'ектних пщстав валодарювання (Х.Арендт, Т.Болл, Н Смёлзер). У р1чиии нормативно! парадигм.и иеребувайть системнг розробки природи влади (Г.Алмонд, Ж-Бюрдо, К.Дойч, Т.Пирсоне), структурндфункщона.гып П концепци (М.Крозье, ДЛстон), до-сд)джения ЫстцтуцШпих аслектщ лептимност! влади, що характерце для французькоТ школи пол1тнчно! науки (М.Дюверже, М.Ор|у, М.Прело). Разом з цим висловлюються пропозицн про синтез, ноеднання реляцШного та нормативного тдходш у вивченш влади (М.Дюверже, Н.Смелзер). .

У простор!, окресленому цими напрямкамп, зднкнюються сироби критично осиис-лкти процеси п галуз! Державного управл'шня и дептимацП у теориях 'персаантаженоХ держави" (С.Брптен, А.Юнг, Г.Петсрс, Р.Роуз, С.Хантшгтон) та "кризи легшимяцП" (К.Оффе, Ю.Хабермас), вивчаються вар|анти тцполйгиацП фор.ч леггти.чноепп влади (Ж.-Л.Шабо), розглядаються принпщти й тип и лептиманп влади у зв'я.жу ¡3 < лрук!/-

рою й динагмкою пол)тичних елiT (Л.Санктебаи). Цжавнм е анаЛ13 сутност! феномешв пол!тики, зд!Йснсиик в дус1 феномен олог|чио! герменевтики П.Ржером.

Серед в!тчизня1шх дослщник!в Политики пом1тний внесок у розробку загалън<А тс-opii влади зробилн Т.А.Алексбева, В.Н.Амел1ц, А.Г.АнЬсевач, Ы.Антоиович, М.1.Байт!н, Ф.М.Бурлацький, ММ.Кейзеров, М.Кравченко, В.В.Мшвен1ерадэе, М.В.Попович, Ю.Д.Прилхж, Ю.А.Тихомиров, А.А.Федосеев, Г.Х.Шахназаров. ДослЬ дженнями охоплеие доенть широке коло лйтань, що стосуються лег1тимац!Т влади: ¡сто-р!я вивчення проблемы (В.Д.Бабк1н, А.Г.СлюсаренКо, М.В.Томенко, ЮЛ.Шаповал), фшософ1я полЬики, влади (В.П.Андрущенко, К.С.Гадж1ев, Б.А.Гасвсышй, ГЛ.Горак, A.M.Ермоленко, A.A.KepiMoB, А.А.Лузан, М.М.Мокляк, А.С.Панарш, Ф.М.Рудич, ВЛ.Шинкарук), . лептимац!я 1 влада в контекст! юридично! науки (МЛ.Козюбра, М.Ф.Орз^х, П.П.Юзьков), практичн1 аспект« здШснення влади (В.М.Бебик, Д.1.Видр1н, Ь.М.Князев, С.О.Макеев, А.М.Пойнченко, Г.Г.Почепцов), лег!тимац!я в аспект! функц1онування пол!тично! снетеми (Л.М.ЕнтШ, 1.П.1ль1нський, А.О.М1шин, Г.Г.ФЫппов), в контекст! 1нституц1й державно! влади (В.М.ШаПовал, В.М.Якушик), соц1алъно-психолог1чн1, 1дейно-св1дом1сн1 складов} й мехашзми лег1тим13увапня влади (О.В.Бабк1иа, е.К.Бистрицький, . О.В.Биий, ГЛ.Волинка, А.I.Демидов, МЛ.Михальченко, В.П.Пугачев, В.А.Ребкало, А.М.СалмШ, АЛ.Соловйов,

A.А.Федосеев, О.Б. Шестопал), лег1тимац1я управл!ння, пол!тичного р!шення i розв'яэання коифл!кт!в (В.6. Абизов, А.Т. 1шмуратов, A.M. Mirpaiwii, В.Г. Кремень,

B.Ф. С1ренко).

Незважаючи на эначний науковий доробок, масштабну досЛ!Дницьку роботу, у ni-зианш феномена леНтимност! влади залишаеться Ч1МаЛо нез'ясованого. Багатьом пщхо-дам бракуе системиост!, 1ншим властива надм!рна за|деолопзовашсть. Часто вщеутне бачення пол ¡тики i влади як суперечлйвого, амбивалентного явшца, сприйняття 1х як форм дуально! опозицИ. Зокрема потребуе роз'яснення суперечшсть, коли, з одного боку, влада е примушенням людей до д!й, яких вони не робйли б з власно1 Вол1, але вона ж передбачае згоду гндвлалних, визяання авторитетност1 приМушуючого ¡миеративу, у зв'язку з чим Ю.Хабермас иаголошував на парадоксальн1й потреб1 для лептимност1 влади конформно! повед!нки людей i конформно! ж мотивацц шодо сйстеми. Внаслшок попереднього дом!нування суто. юрндкчного гйдходу залишаеться недостатньо виевпле-ним зв'язок м!ж ушверсалмшми Началами полпики й лептимносп влади, найостанш-шими, граничинми П засадами та конкрепшми, однпичними П проявами. Чекае на по-далычу розробку проблема сшстемолоНчного синтезу "реляцШного" та "нормативного" наирямч1а осмислення влади.'Недостатньо з'ясован! специф\чт особливосп лептимаци

владн у пер!оди сусшльних трансформашй, модершзашй | пов'язаиих э цнм криз, за-безпечецня лег1тимност1 иеобк1дно5 за них унов сильно! га рфективно! влади, взае-моав'язок м1ж лептимЫстю влади та д1евктю врядування,

. Иажлнпов) задачек) е подолакня крайшшив юридичного позит?№1зму у ставлен!» до лептимащ! влади та у й здобугп, коли лептимшсть розум!ють лише як базувания владн на чиннкх правовик засадах, то надае Ш формальних ознак придатност! для унравлш-нч сусп1льством 1 прййнчтност! для чих, ким управлять, коли не зважають на мораль-шсно-!дейн1 засади ¡мперативноот. Праге маемо чимало ищстав вважати таке суто "юридичне" визначення лептимлосп влади не щлком задовымшм (хоча б через пошм-ренкть випадк1в парадоксально! делептимаш! формально легально! влади та, натомгсть, падашш ознак лег(тимиост| влад> Й порядкам, встановленим силою). Лептимшсть влади иередбзчае ¡снуваннц шших, не мент еуттевнх, н1ж суто формально-юридичш, крите-рив визиачення прийвятност) й доц1льност1 т!е! чи не! форми пладн, як| внходягь за рамки Н1Дцв1дуаЛ|>по|1 корпоративно!, рац1ональноТ дощлыюат, ознак, яги не можуть залежатц в!д нацюквилишшх приих иол1тинио1 кок'юикгури.. У зв'язку з цим шкавим 1 нерозв'язаннм, як слушно наголошуе Т.Траут, е аспект проблеми лептимащ! влади, пов'язаний з 1дечтифшащею ¡мнерэшяних дастаиов, пошукон критерии »¡дпошдносп шституцИ! влади домшуючим у .сусщльств1 нормам.

ЛеНтимн|сл> державно! влади часто визначають через И Д1ев'1сть та ефектившсть. Проте практична усп1ши!сть розв'язанпя сусшльних проблем не може бути вичергшою ознакою лептимност!, гшзаяк \ "ефективиа" влада зазиае ли "ефекту втоми" населения П1Д не!, синдрому "зношеносп влади" (згадаймо про поразку англшських консерваторов на виборах у трави! 1997фоку); з 1ншого боку — буваыть уряди, як! дктаюгь визнан-ня, лептимшсть як аванс за майбутню ефёктивн!сть. Зрештою, саме лептимшсть, вн-зяанкй. вдади часто надае ефективцост! П д!ям. Лег!тимн!сть та ефектившсть влади не забезпечурться вичерпно квал^фшащею викоиавщв владио! воль вишколом урядовШв, Гхньою доброчеси!стю, ие аиикае з порядку денного питания лептимноеп техникратН.

Метц досЛщження полягае у з'ясуванш сутност! лбптимацП влади 1 мехашзмю П здШснеиня, причин 1 снособш п1дпорядкувания. особистосп ¡нстнтуц1ям I настановам влади, в обгруптуванш правомфносп визиачення влади й леитимашГ, що виходять за рамки лоэитИв1стських дефш!шй, напрацюванш сучасно!, вшповино! потребам сусального буття методологи дослиження I зд|йснення процесс лептимаш! державно! влади, що сприятнме можливост! сповна вцкористати феномен лептимноеп у пронил державо-творення.

Для досягнення цЫ мегн було необхщно розв'язати таю заедания

• обгруитувати можлив1сть 1 нравом1ршсть визначснь влади й лептимащ!, що виходять за рамки позитивктських критер'йв, прийнятшсть поеднання сц1ентистських та метара шоналышх шдход1в, вшюшдшсть такого поедиання амб»валентному еству влади;

• систематнзовано з'ясувати обставини, чинники й мехашзми формування авторитету 1 лептимносп державно! влади, довести, то вони бувають р1зними у р!зних лцфоздшах державно! системи;

• в1д|гов1сти, чому та як бувае можливим тдпорядкування людшш шститушям 1 наста-новам влади, як формуеться згода громадян на таке п!дпорядкування й на дотримания директив 1 чинних норм;

• довести, що лептимн!сть влади е ознакою релевантности конкретного врядування, окремого ¡мперативного впливу та, з ¡ншого боку, загальносусп!льних, суттсних, над-суб'екптх ¡нтерес1в \ потреб;

• деф!н1ювати сутшстъ феномена лептимносп державно! влади через звертання до су-часних тлумачень ества таких сусшлышх явищ, як пол ¡тика, держава, влада;

• показати, що лептимшсть влади зиачною м1рою е функщею людсько! сшдомосп, результатом сприЙняття пщвладними кер1вних наста нов;

• розглянути здШснення лептимацп влади у рЬних площинах сусп1льно-пол!тичного буття (онтолопчно-субстанцшнш, 1нституцшно-функц1ональнШ, плеб]сцитаршй).

Об'ектом даного дослШження постае державна влада як сусшльно-полтмний феномен. Предметом досвдження — сутшсть 1 конкретш форми лептимацп влади, способи взасадничення кер1вних повел!вань, пцшорядкування й примушування.

Концептуалыю-методологгчт засади дослщження. Характер проблем I поставлених завдань передбачае, що !х розв'язання здШснюватиметься на засадах гно-ссолопчного плюрализму, синтетично! методолог!Г, застосування пршщишв постнекла-сично! етстемологН до дослщжеиня проблем влади, коли э самого и 1снування, з форм П здШснешм випливае висновок про дуальну опоэишйнкгь ¡1 ознак I визначень, про ме-тарацюнальну с1сладову П природи, про людську потребу у бодай потешпиному ¡сну-ванш авторитетннх, абсолютних начал буття.

При ядШгиснш дослщжешш суто ф!лософсьК1 методи, зокрема трансценденшя (з'ясування, як у принцип! можлнва сусшльна влада, як через не! забезпечуеться пин альна ц1лкн!сть), феноменолоМя (визиачення способов конкретного ¡снування, вира ження пладного гства, побудови систсми володарювання), д1алектика (розв'язання пл стчвнх феномену влали антшюм1й), моглнуюи.ся п загалыю.юг ¡чинми (анал13, гнним.

абстрагування, узагальнення, ¡ндукщя, дедукция), загальнонауковими (¡сторнчний, сис-темний, структурно-функщональний, гюршнялышй, /ияльшсиий) та соц1алыю-науковимн методами (едшсть ¡сторичного та лопчного, социального та гносеолопчноги анал1зу, шншсннй шдхщ, едн!сть формацшно! та штЫзашйно! парадигм). 3-иом1ж спещалыгах методiu в робот! були використаш зокрема сгатисшчшш, етимилопчиого анал1зу TepMiniB, ретроспективний.

Теоретичною та фактолог'тною базою дослщження е пращ вичизняних i

:iapy6i;Kimx aeropiB з соц!ально! фшософн, фЬюсофи права, полполош, теори держави

\

i права (450 найменувань). Важливим джерелом даних та засновк!в для умовисновмв були безпосередня комушкащя (oco6iicricna та через Internet) з украшськими й 3apy6i-жними колетами, а також спостережения i практична учасгь ангора у фупкшонуватн апарату владного адмш)стрування.

ДисертацШний доробок полягае в тому, то на шдссшы 1сймплексного анал]зу Й систематизаци вже ¡снуючих дослщжень проблеми леатимаци нлади розроблено кон-цептуальннй шдх1д, який дозволяв внявнтн закономерности становления i функцюну-вання влади, виходячи з визначення найважлнвшим чинником детермшаип i здшснен-ня влади як законно!, ефективно!, вщповщально! шдойми сусшльно! nuiicliocii, а також з визнання структур I ¡нтенцш врядування з боку населения, сошалышх труп, верств, псштичних сил, сприйняття ix як таких, що е релевантними надкорпоративним, загаль-НОСусШЛЬННМ П111НОСТЯМ.

В результат! сформульоваио низку теоретичиих i практичиих иоложень, що роз-кривають HOBi засаднич! аспекта проблеми лептимаци влади, евристичне значения яких полягае в наступному:

• вперше у в1тчизнянш сусшльшй nayui систематично, з використанням нетраднцш-них, ШновацШних тлумачень cyTHocTi феномёшв сусшлыю-полтмного життя напра-цьовано методолог!ю шзнання i здобуття лептимаци влади, показано и роль у рефор-муванш державного упрашшшя в Украпп;

• обгруитовано визначення влади як легального пщгюрядкування, що спираеться на взасадничену ¡мператнвшсть (лсптимшсть е атрибутом владн, а не П модусом); занро-ноновано дефпиц1ю лсптииност! влади як ¡дентичиост! окремих воль щодо вол! загаль-lio'i, аргументовано! вщпопМшосй конкретно! влади екзистенцшнпм парадигмам сусп!ль-ного буття, взасадниченосп права на владне нримушення через ренрезептування над-суб'ектних, нскорпоративних шлей, сутиосп бупя;

• удоскоиалеио схему разрозненна трьох п лощин усв!домлення 1 шзнання свпу пол1-тики: масово-повсякденно! св!домост1, нормативно-практичного й фундаментального знания, що дозволяв диференц1новано розум!т1( сутнкть лег1тямност! у кожному Конкретному ракурс! сприйняття; показана в изначальна роль полпично! св!домост! у здшс-ненн! суспЦьно! пзаемодИ, функцШ болодарювання Й лептимаш! влади, пеобх!дн1сть реабШтацН метарац!ональних форм полШгЯш! рефлекс!!; '

• д!стала подальший розвиток 1дея про багаторакурсну сут!нсть феномена держави — показано доц1Льн!сть внрЬнення таких П аспскт!в: а) влаДно-упорядковано! сП1льноти, б) апарату нубл1чного врядування, в) територ!ального устрою адм!н!струваиня; це дозволяв встановчти релевантн!сть окремих параметр^ державн (форми державного ирав-лин1я, форми державного устрою, пол!гичн1 режими) в1дповщ!1им аспектам П сутность вяводити тпполог!ю форм лег1тимиост! державно! влади та чтйшк!в II здобутТЯ;

• вперше визначецо йласне соц!алыю-науковий, органично пов'язаний з юрвдичним, параметр класиф!кацН форм держави, що мае зд!йснювагися не лише за ознакою дже-рела влади, ате й за способом формування 1 здШснення виконавчо! влади; занропонова-но вильляти автократичн! (абсолютна монарх!я, президентська республ1ка) Та колеН-ально-представницьк! (конституШйна монарх!я, парламеитська республика) форми врядування та вшюв!дн1 типи лЖтимпост! влади;

• розвинуто !дею розрйнення у структур! владно-ЫператИвного впливу абстрактно-идеального начала та його конкретного вт!лення, у зв'язку з чйм обгрунтовано висновок про вид!лення влади д1йсно1 (загально! вол!, обов'язково!, беззаперечно! необх!дност!, суверенно!, верховно! ! непод!лыш! !мператявност!, легального, монопольного гвдпо-рядкування людей) та влади реально! (окремо! вол!, предметно-1нструментального при-мушуючого й п!дпорядковуючого впливу); цё дозволило зробити евристичний висновок, що лептимац!я стосуеться саме 'влади реально! 1 ноллгае у способ!. розв'язання проти-р!ччя м!ж сутн!стю »лад» (дшена влада, иеобх!дн!сть, загальна воля) та П реальним, конкретно-корпоративним здШсненпям;

• доведено, що лег!тимац1я влади е багаторакурсням, комплексним процесом, в структур! якого пропонуеться вид!лити тай смислов! площини, як онтолоНчно-субстанцШна, ¡нститушйно-функц1ональна та плебюцитарна, кожна з яких характеризуеться специф!-чннмн процедурами й показчиками;

• доведено, шо однЦю з ознак лег1тймност! е поД1лен1сть влади реально!; под!л влади мае так! аспект: а)- функцюнальний (розр!знення врядування, законотворення, пред-ставництва, судочннства, установления), б) шстнтуЫйний (виокремлення.глави держа-

вн, уряду, парламенту, суду, мунщипальних установ, опозицп тощо), в) пропедуршш (терм!п кадешШ, ¡ми1чмент, достроковий рознуск парламенту тощо).

• зроблепо висновок про необхщшсть розр1знятн поняття джерело илади (народ, но-л'ггачна нашя), суб'екти влади (окрем'1 класи, верстви, пол'гтичш сили), 110111 пладп (органи врядувания, шштцчщ елпи);

« ' запропоновапо термш "субструктури 'влади" для позпачення полпично! онозпцп, особисупсно! залежносп урядовц1в, в тому чис.'П 1 "тшъово!", "неоф'иИйного впливу" ("крштокраш"), кл1ептели; визначено, що '¿хия роль полягае в ¡ллегалыюму внлив! на цектри прнйняття владних ршень 1 ноже мати деле11тим1зую'м пасл1дки.

Теоретичне й прахтичне значения. Правсдепе дослщження, отримащ ви-сновки, доведет концептуалып положения використовуються у з'ясуваши теоретичних проблем влади як сусшльного явища, К оргашзацП 1 здшснення, у напрацюваши методологИ иол'1тичного п1знання, у дискурс! з приводу актуальных проблем державного бу-д}вництва в Укра!и), у вжнванш конкретних заходш для встановлешгя демократичного, стаб!льного й безпечного сусшльного ладу.

ОтриМаш' реэультати буля викорнсташ при шдготоищ низки екснертно-аналтгчних доновгдних Нанюналыюго ¡нституту стратеНчних дослщжень для нент-ралЫгих орган!в держави, зокрема, з гжтанЬ конститушйного процесу в Украпп, шгги М1за1п1 виборЧо! снстеми, проблем нашональио! безпекп 1 стабильность Диссршнйна робота була складовою паукового проекту. "Сучасш сусшлмюгюлггичш пронеси в УкраЧ-н1: сутжсть, тенденцП, перспективи" вшцеиазваного ¡нституту.

Отриман! висновки й напрацьоваш' дёф!шцп мають гакож дидакгнчне засюсування . — можуть бу, а використаш при викладаиш. дисциплш сошально-фшошфського та по-л1толопчного «икл1в (як нормативних, так 1 спешалышх) у вузах, при шдготовщ фах1-вшв у галуз1 державногб управлПшя, для попо'внення й уточнения словннкового запасу - штчизняно! сусщльно-шш'гично! лексики.

Апробация. Голов«! Положения дисертацИ вик'ладеш в одшй одиоопбнш га дшш колективиих монографгях.

Голопщ теоретичн! н методолопчщ ¡Де! дисергацпяшго дослЦження обпшорювали-ся на кафедрг теорп та гстори фыософа Кшвського уншерснтегу ¡меш Тараса Шевчен-ка, у п'|дд1л'| дослижень сусп'1лы1о-пол'1тичних процес|р Шцюн^лыюго шстигуту страте-114них дослщжеиь. Результат» дисертацШнбго пошуку були опрнлюдпещ на чширнад-цятн г-пжнародиих, всеукрагнськнх 1 кпсцевих науково-мегодичипх копфсрсшаях I сем(-нарах, 'зокрема таких: "Центральна Рада 1 украгИський державотворчий нронп:" (до 303 - -

Р1ЧЧЯ створення Центрально! Ради) (Ки1в, 20 бсрезня 1997 року); "Демократ!я ! держа-вшсть в Украш!: проблеми гармошзаци" (Кшв, 6 — 7 лютого 1997 року); "ОсВИа вл-борЦ1в в Укра!н!: плани на майбутне" (Ки!в, 26 — 28 жовтня 1995 року); "Становления та трансформувания викладання нол1тично1 науки у вищих навчальних закладах Укра'(-ни" (Льв!в, 2—6 жовтня 1995 року); "Пол!тйка ! влада" (Запор!жжя, 20 — 21 квття 1993 року).

Концепту алый й нетодолоНчн! ¡де! дисертаци були засадовими при створенн! навчальних пос!бник!в (Рябов С.Г. Пол!толог1чна теор1я держави. — К.: Тандем, 1996. — 239 е.; Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорц политики. — К.: Тандем, 1996. -191 е.), словниково-довщникових публ!кац!й (Рябов С.Г. Полпнчш виборй: короткий словник-довтдник. — К.: УРП, 1994. — 23 е.; Рябов С.Г. Пол1толог1я: словник термш!в I понять. — К.: Тандем, 1996. — 191 е.; Короткий гоштолоНчиий словник / За ред. С.Г. Рябова, 3.1. Тимошенко,- К.: РАПО Укрвузпол1граф, 1992. - 103 е.).

1де1 та положения дисерташ! використовувалися при розробц! навчальних програм 1 курс!в лекцш з теорН но л ¡тики, як! читалисЯ впродовж останшх рок!в В !нстнгутг тд-вищення квал!ф1кац!1 вйкладач!в вищо1 школи при Ки1вському ушверсигет!, Ь 1нститут1 державного управлшия ! мкцевого самоврядування при Каб!неп м!н!стр!в Украши, в Кп!вському ун1верситет1, в Нап!оналышму ушперентет! "Киево-Могиляпська академш".

Структура дисертацИ. Робота обсягом 392 стор. складаеться з! вступу, трьох роздшв, подменах на в!ам йараграф!в, висловкш 1 списку вадорйстано! л!гератури.

ОСНОВНИЙ ЗМ1СТРОБОТИ

У "Вступг" обгрунтовано актуальшеть теми, показано стаи розробки проблеми лептимаци владп в соц1алыю-ф!лософськ1Й ! полЬолопчнШ лЬератур!, охарактеризовано кшщептуалы1о-методолог1чну базу дослшжеиня, сформульоваио його мету й Новизну отрпманнх результатов, показано 1хню науково-практичну значу щ!сть,.перел!чен! форми апробацм.

Перший розд!л 'Чдейио-гносеолопчн! засадл сприйнягтя ! здшсИення владно-нолтгичиих в1днос«н" присвячений аиал1зу тсоретнко-етстемолопчннх нередумов вивчення феномена лсптимпосп влади,- з'ясуванню того, як у принцип! можлнве знания про владу й политику, вилначеиню рол1 людсьноТ смломосп у здЩснснш сусшльно-наПтичиих процгс!в. -

У першому параграф} "Проблема влади и лептимацн у сощалыю-ф1лософсы<ш наущ" здШснено ретроспективну реконструкшю головних еташв процесу вивчення проблем легпимаци влади. Показано, що репрссивно-снлов1 визначення влади не е домшу-ючими в 1стор11 сошально-пол!тнчно1 думки, що у р131и часи '¿м нротиставлялнся вцшо-вщш вар1антн тлумачецня, ям виводять владну Ьшератившсгь з необх1дност1 холктсь кого типу. У сучасному сошально-нолпичному дискурс! ця аипшомгмпсть шдходш ви-ражаеться зокрема у розр13ненн| так званих "реляшйних" та "нормативних" конце наш влади.

Другой параграф "Структура 1 функци знань про полггнку" породжений м1рку-йшнямн про те, що розкрцття принщщових, ешстемологгших засад вивчення сшту по-Л1тики 1 влади, з'ясування того, як взагам можлив! його шзнання та усвЦомлення (знания про гю.итику та знания полгтики), безпосередньо шкорпороваш до запрононо-вано! на захист концепцп лептимацн влади. По-перше, одним з прннцшпв П нобудовн с парадигма методолопчного, гносеолопчного плюрал!зму: IX зм1ст виявлииься певннм синтезом вже зд^снених шдходш до вивчення цього явища 1 одшею з ключовнх в шй с теза про те, |цо справжия лептимшсть влади можлива як повне и сприйняття, комплекс реляшйно!, нормативно! и парадигмальноГ рефлексы. По-друге, па захист вИсувпетьсм висновок про те, що суттсва роль у процесс лептимацН належнть саме усвщомленшо влади людьми, снрийияттю П тдвладними, оцшщ тдпошдиосп II настанов певннм наперед задании образам, араэкам, щеалам, конструкщям гпшомосп, когштивно-цшшсним парадиг мам.

При осягнеин! сутност! влади, при здШсненн! полпики 1 владних вщносин неод-мшно доводиться виходити за рамки самого лише прагматично зор1ентованого знания, спиратися те й на продуковат ф!лософ1ею метанауков1 настанови. Висновок про мож-ливкть р1зних форм газнання шштично! матерЛ (протокондептуальних, сшентистських, метаращоналышх) дозволив запере^увати проявам политичного агностицизму, теоретн-ко-шзнавального скептицизму, породженого очевидною нешддапистю феномешв влади традцшйним позитшпстськнм параметрам шзнання.

У структур! знания про пол ¡тику належнть виокремлювати певн! площини, як1 в!д-[лзпяюгься одна шд одно! аспектами предмета осягнення, способом продукування ¡дей, !х виражецня, надання 1м комушкативних форм, сферою й характером ¡х використаиня, м1рою узагальнення 1 масштабом охоплення пропеап I явищ. Це а) масова, повсяклопц свщом1сть, вщповиша безпосередньому громадяиському життю; б) нормативш знания (використовуються у практичшн взаемодН людей М1Ж собою, Тхньому взаемному вплив| — шзнавальному та практичио-леретворюючому); в) фуидаменталын знания (осягнення

У

глнбинио! сутлост! ев ¡ту riojiimnn, держави, влади, вщнайдення i формулювання заки-HDMipmix залежпостей, э'ясувапня загальних пршщишв устрою й функц'юнувапня влади, полш1чних ¡мститущй).

Кожна з площин политично! свщомост! характеризуеться ш'дмотдпим способом ро-зум!ння i здШснення лег!тимащ! влади: визнання (або не визнання) 1снуючоГ снстсмн врядування, згода (чи в1дмова) 1й коритися, невпиние, екзистеншйне протистояния влади та шдвладних (илощина повсякденйого, масового знания про политику), вщнайдення формалмю-юрндичио! й процедурно! адекватно«*! чи пол!тично! дощлыюст!, cnocoôiB îï здобуття (нормативний piBCHb знания про полЬику), визначення того, яку владу СЛ!Д внзнавати й дотримуватися ÏI насТанов, якою взагал! повинна бути влада, щоб П внзна-валн (фундаментальний pieeiib). Це дозволяе по-разному вЦшовщати на питания,-пов'язаш з проблемою лептимацп влади. у першому випадку — кому слщ нщкорятися, у другому — як домагатися визнання владних повиоважень i у третьему — чому влагал i одна лгодина мусить шдкоряти свою волю imuin.

ГИзнання Г1ол1тмки е складним процесом, кожна стад!я якого дае eidnoeidue знания про не!; ус! пауков! н!дходи е правом!рнимн, позаяк дають правдиво, хоча й фрагментарно знания про полпику; повпе ж (одиак, не цЦковите) знания можливе т1льки як оргашчна цшешеть наявних i можлнвих шк!л i вчень. Така позиц!я е не нерозб1рливим еклектизмом, а лише закликом бачити, як, яким чином, за яких обставин предмет до-сл!джсшш може мати pi3Hi i нав1ть иротилежн! тлумачення, застосуванням до феноме-iiîb пол!тики плюрально! методолог!!, визнаниям духовно-культурно! детермШаци фено-MeiiiB полынки, в!дпов)дно до яко! структура об'екта ni знания визначаеться п!знаваль-ною структурою св!домост!.

Не заперечуючи загальносоц!олог1чних приицип1в пояснения сутност! суспмьно-пол!тичних явищ, вважаемо продуКтнвним визнавати й протнлежну тезу, в1дпов!дно до яко! при застосуваИня влади виэначалъиий вплив справляв людська св!дом!сть, ф!ло; софське оемнелення св!гу, володарюванпя й уп!двладнен!сть передбачають трансценде-нц!ю, з'ясування найосгани1ших начал, Граничних п1дстав справедливой!, осягиення ун!версалШ, яю б виправдовувалп, взасадничували владний примус, репрезентували по-, требу, що ё б|льш нагальною, н!ж сам! т!льки бажання учасник!в сусШльно! взаемодИ. Влада не е виключно ф1зичною силою, матер!альне в н!й постае вторииним, таким, що обслуговуе П !Деолог!чн1 вартост!. • .

Ф!лософське мислення здШснюе дв! протнлежш, але нерозривн! функц'ц в пол!ти-• ц!:-а) оемнелення й узагальнення конкретных даних сощал'ъного П!знання I б) внесения иараднгми'у сустльну св1дом!сть; введения крнтсрП'п,.формулювання оцшок ¡снуюЧого

шштичного й сошалыюго порядку, його влаштування, засад "правильного", легитимного пол!тичного життя. "Прийняпя певно! теорП детермшуе способ сприйняття я шин, тобто досвщ завжди е «теоретично навантаженим»" (ПФейерабенд).

ЛюдсЬка свцомкть виявляеться не лише в|дбиттям д1Йсност(, а й волшням, внра-женням чого е такнй важливий чрнник лег!тимаш1, як щеолопя — артикулящя, понят-теве формулювання ш>л!тичних 1дей, надання корпоративна !нтенц!ям форми теоретичного вчення, прагненнИ перетворитн ворування у певну ц11шк:ть на аргументами необ-х1Дност| П зд1йснення, накинути чиесь окреме на увесь загал. Натом1сть щеолопя дер-жавнипька е культурою державиоорган!зованого соц!уму, вираженням сукупного ¡н-£ересу, эагалЫшх Шнностей, взасадннчуе, лег1ТНМ1зуе ¡снуючий сусгнлыщй лад,, задае свиоглядш оргентнри, як| впродовж певно? вторично! епохн об'еднують людей, окреи1 верстви у едину сощокультурну цЫсн1сть, встановлюе духовну дисципл'шу, на яку снираеться система державностк Змкт ¡деологП державотворення, формування 1 зд!йс-нення якоГ за сучасних умов мае водбуватися з урахуванням лостиекласнчно! фмософ-сько! оркнтаци на множшшкть свггу, у наш час складають принцип» державного осну-вання сшльноти, законность | порядок, роташя пол1ТИЧШ1Х !деолопй, щанування щеал1В гумашзму (таких, як свобода, захист, права людиии), вимога лешпмносп влади й за-коносдухняшсть щодо не|.

Другид роздЫ "Природа ¡мперативност! владннх настанов" присвячений з'ясуванню сошалышх передумов влади та II лептимиост!, що спираеться на аналоэ сут-ност! пол!тики, Держави | влади як таких. Пщнощдио у першому параграфI "Влада — форма зняття сутшсних протир|ч полггнки як сусп!льного явшца" висловлюеться Й аргументуеться думка, про те, що ¡мператившсть владних настанов, найостаннШп засади 1х лептимацЦ закладен« у самШ ирироД1 пол ¡тики як тако!, у нротир1ччях, ¡манентно властнвих политичному "еству", серед яких визначальне значения у цьому контекст! мають антиномЦ класового та загальнолюдського, "корпоратив!зму-хол|зму", св!домого, дощльного, дов!льного та об'ективио-закономорного у пол|тичному житг1.

Не потребуе лептнмаци хол1стське розумЦшя I зд^йснення пол1ткки; так само I корпоратишстське з властивим його виконарцям волюнтаризмом, схнлымстю власноруч створюватй ознакн лептимпосп, будь-що домагатися !х впэиання й шдпорядкування. Под1тнка е сферою протиставлення окремнх групових, корпоратнвннх штерес!в, боро-тьбй за Тх здШснення, прагнень одних верств пшпорядкувати собо ¡нпп. Разом з тим через полотичну изаемод'но вдаеться узгоднтн ¡снуюч! у розшаропаноиу сусшльств! чис-лешн окрем! трупов! ¡итересн, пшпорядкувати й упорядкувати Тх, збсрегги структур©-вану цЫсшсть соц!уму.

/.ло г

Спираючися на розумшня соц!альиих 1шерее1в як виб'фково! щлёспрямованосп, вираження шгутршньо! сутНост1 суб'екта й сприйняття ним навколишнього свау, наяв-них матер1альних та духовних цшностей, культури, як об'ективно зумовленого мотиву д1ялыюст1, вщштовхуючися в!д висловлиюго в л1гератур! роэрЬнення ¡нтереав ¡пдивх-дуальиих, групових та усезагальннх, вязначасМо, що саме иротнлежшсть мЬк р{анями сусп!лышх !нтерес!в, а не лише М1ж р1зшши ¡итересами одного рхвнй с засадовою сто: совно полпнки як сусп!льного явища.

Пол1тика як царииа сусшлыюго бутТя — це перш за Все корислива упереджешсть, групова корпоративШсть, змагання за пр1оритети, за переважнс задоволення, реал!зашю певних окремих 1нтерес!в., Соц)альна структуровашста, диференшйпва1нсть е не-в1д'емилми озиаками громадянського сусп!лъства; конкуренц!я й мобшьнкть роблять його життесПроможним 1 збалансовано стабкльним. Проте глибинним смислом групових, Корпоративних 1нтерес!в е здШсненнЯ 1цтересу загалыюго — эабезпечення суснЬъно! цШсност! й функц1онаЛь(1о! едност! людсТва Та окремих сп1льнот, що досягаеться зо-крема засобами пол!тики, збереження самого кнувапня сусп1льства, людськогь 1снуван-ня людшш, здШсНсНня Л 1ндншдуалыю1 неНовгориост!, II самореал1зац11.

За умов соц!ального розшаруванИя вираженням усезагальпого сусп1лЫюго начала, п!доймами забезпечення цШСност! бувають держава, влада, Полянка, право як форми компенсацП попереднъо1 потестарно! синкретичностК Пол1тика як Царина сусшльно! життед1ялышст1 формуеться саме внасл!док Необх1дност1 узгоджувати, п1дпорядковува-ти приватн1, трупов! 1нтереси б!льш загалыюму ШТересу,

Соц1алышй вплив набувае власне Пол1тичних ознак. коли суб'ект виходить за меж! снтуацП, в яку в1н безпосередньо включений, прагие домогтися свого, не прямо вплива-ючи на не!, а опосередковуючи розв'язання сво!х проблем йпливом на систему, сусшль-ство загалом.

Розум1ння сутност1 леНтнмапИ влади пов'язане -з антиИом'шю об'ективпо! напе-редзаданост! пол!тичних процес1в та свобод», певно! дов1льност1 людсько! дЫльиосп, активно! рол! людсько! св1домост1 у зд1йсиени1 пол1тики, пцшорядкованост! пбл!тичних процссш настаиовам людсько! вол1. У зв'Язку з осташпм ПолЬичшсть постае цариною 'артефакту, взаемод!сю у стнл! подв1Гшо! гри, схильн1стго до дов!льних ¡нтерлретацш, до штучного крнг.труюВання обставим, коли люди проголошують I здШснюють певш прин-цшш, !дс!, завдяки яким вже стае можливнм задоволення безпосереднос потреб.

Зв1дси ознакн пол1Шчност1 мае така дЫлыйсть, в якШ одиочасно наяви! дв'1 в!д-мшш речи а) затенения рсальних справ,1 задоволення потреб /кнття та б) зовншшс мо-тирувдння цих д'|й, прагнення довести свох> авторитетнки. у них справах,' виключиу

правоту i здатшсгь управлчти процесами розв'язания проблем, свое предстаииицтво за-гального нгтересу.

ф1лософське з'ясувацпя сутносп поЛ1ТИКЦ як сощалыгаго явшда уможливлюе ба-чення П як тако! сфери життя сусгольства, в якШ прпродно, немов аснекти одного суне-речливого.щлого, поеднуються коифронташйце начало, протиборстпо piannx сошалышх труп, та начало штегративне, яке узгоджуе, и1дпорядковуе розр1зион1 чагтини сусшльс-тва загальному штересор|, aóepirae його umciúcrb, саые його ¡снувания й посгуп. На-лежить не просто в!дМовитися шд принципу класоиосп в осягненш пол1тнчних явшц, а, внзнавщи певну його правоьпршсть, поеднати його з бачеиням нолпикн як засобу здШ-¿неНня сшльних справ, розв'язания загальннх проблем. Полянка, влада та головна nl-дойма П здшснення — держава — е не лише засобами класового панування, гноблспня i шдлорядкування одних соц!алышх труп ¡шипи, а ще й чинником встанонлепия й збе-реження невного порядку, узгоджеиия груповнх inTcpeciu, розв'язания протир1ч, забез-печення сусп1льнр1 стаб|лыюсп it поступу, ockLilkii в зиаганнях за перинсть, за пере" важшсть окремих групових ¡итерес!в здЩснюеться необхиша за ¡снуючнх умов 1х субординация, досягаеться Тх дппакпчна piBiioeara | здШснення штересу загального.

Другий параграф "Амбшалситнс ество державно! владн" розкрнвае сугшсть влади та II лептпмащ! через звертання до суперечливо! сутиост! держави. Ahiiihom¡4-nicTb держави полягае в тому, що вона бувае способом установления усезагалыю! едно-ctí та зиаряддям класового панування, покликана забезпечувати добробуг населения i водночас ун!дневолюе його, виступае anTaronicTOM громадянського сусшльства, вона ви-никае стихШно й разом з там е предметом св!домого цЦеспрямованого конструювання.

Визначаючи державу як виокремлений з сусгЦльства, сформований пашвнимн вер-ствами апарат урравлШня громадськими справами, що надитеиий монополию влади, беззаперечними повноваженнями шдпорядковувати соб[ волю громадян невно! територ!!, встановдювати законн Й домагатися |х виконания, збиратц податкн, застосовувати силу для забезпечення цШенЬго та епорядкованого ¡снувания сп1лыюти, наголошуемо на трьох головних планах П 1С!|ування i сприйняття. Держава — не а) владноупорядкова-не, нормативно оршИзодане сусп!льство, "нац!я", б) апарат унравлншя, офншшз 1н-стнтуШя адмМстрування, нубл1чного врядування, в) територ1альна орган!зашя влади.

Держава е модусом сусп!льного буття, нормою ¡снувания громадн, невщ'емною й необх1дною умовою життеЫялыюсп людей, способом оргашэацп i керованого шюряд-кування сусщльства, збереження його цинсносп, оптимального функцюнування його Mexani3MÍB на засадах певши пришшшв та ззгальноприГшятних ¡мператишшх кори, знаряддям упровадженнч закону й порядку в сшлыюп, що, власне, н падай иешцй

4*

груш людей ознаки соц1алышст1, сустльства як такого. Отож авторитет державно! влади виходить з авторитету соШалыюго кнувашгя, з сусшльно! екзистенцП, зумойлюеться тим, що воиа виконуе «е т!льки функц1ю гноблення й примушування, а ще й внражас потреби самого життя. 3 цим розумншям держави пов'язаний такйй суттевий П параметр, як форма державного правл!ши, що визначав порядок орган1защ! верховно! влади, улаштуваиия й тдпорядкування К органе, !х формування, те, як; за якими ознака-ми й яким чипом вщбуваеться под!л системи влади на функШопалын складов!.

Не заперечуючи значущост! ознаки джерела влади, пропоиуемо в1дм!н1|! в!д фор-малыю-юридлчних, власне соц!алыю-ф1лософськ| критерЦ класиф1каш! форм держав- -ного правл!ння, коли толовний иаголос робиться на способ! формування уставов влади, репрезентацИ ними !нтерес!в корпоративних та загальнонашональних, механ!змах ! характер! взаемодп оргап1в влади один з одним та а Населениям, стйл1 ЗдШсНеннЯ рико-навчо! функц!! влади. 3 огляду на це 1сиувч| форми улаштуванпя ! здШсНеиня державно! влади можпа под!лити иа переважно колег1алыю-представницьк1 та мопократичш, кожиа з яких мае в1дпов1ди1 ознаки авторитету 1 леНтимност!.

З'ясування засад авторитетност! влади, п!днессмня П леНтимност! "»Иираеться" в питания про м!ру п!ддатност! таких ц!лей людськШ вол!, св!дом!й ПеретворюВальнШ д1-яльност! Пол1тик!в (особливо якщо Мати па уваз! креативну природу державного закону), про роль людини, людсько! св1домост1 та в!лыю1 активност! у створент дерЖави, здшенепп! П функц1й. Ад же, якщо держава е навмисною змовою Шдступних 1 багатих проти беззахисних громадян, то постае питания, як взагал! в л ада може бути авторитетною? Х!ба що як обман або 1деолог1чне иав!ювания. Якщо ж, навпаки, Держава ! влада 1спують ледве яе з Природном необх!дн1стю, незалежно В!д Вол!, бажання й зусиль людей, то чи можна в принцип! внлинути иа П авторитетность, на 1мперативй!сть П наста-иов? ' . ■

Визнаючи, що держава б ноаем эагально! функЦ1Г — публ1чио! влади, йеобхщио! для дотримания цшсност! сусп!льства, забезпечення самого його .¡снування, назвемо • державн! установи та 1нстйтуЦ1! засобами, знарадцями здШснення шеГ рол!,- ноаянн упорядковуючого принципу життя людей, виконавцями необхщннх для ц1л!сного й ста-. бЦьного 1сиуваиия си^льиотн узгоджуючих фуикцИ. В цьому аспект! держава е вже не лише союзом громадян, а й сукупн!стю посадовнх €¿¡6, це вже не т!льки ц!ле сусп!льст-во, а апарат державного управления, система органов державно! влади; "державие" оэпачае вже не "загалыюнац!ональнс", а "офШшне"', "формальне", "казеине". Державие (апаратне) начало сусшлыюго жиггя й!др1эняюгь вш начала цнвшышго,-громадян- . сьмпо так) ознаки як фдрмальиктъ, ¡ерарх1чшсть, шетруктнвна ретламентовашеть.

Сприйняття державя у апаратшИнституШйному paKypci робить необх1дним бачити П я« контрагента Громадянського сусп!льства, ставить проблему citi Fmiдношения остан-ньоГо з державою, характер i спос)б якого складаютъ зм)ст одн1е! з ключовнх категорШ пол1тично! науки — "пол!тичннй режим''. Стиль взаемодН держави-апарату та грома-дяиського сусп1льства значною м1рою визначае стан держави-сусп!лъства, держави-nanii, режим полггичного правл1ния в н!й, вплнвае на засади й п!дойми авторитетноет! i легпимносН державно! влади.

1иший аспект еутност! Державп, розумишя П як влади, обмежено! кордоном, як суверенитету, поширюванопз На ч!тко вияначену територ1ю, пов'язаний з тим, що соц!аль-не життя — господарювання, орган!эац!я влади, уяравл1ння сусп!льними справами, утворенйЯ об'едната громадян, эмагання м'1Ж еоц!альними трупами, Ix сп!впраця тощо ■ — в!дбуваеться переважио у межах нашональних територШ i мае державно-наШональнйй характер. Сутгевнмн параметрами держави-кра!ни е сувере)мтет влади, кордони, державна символ1ка, певпий спое!б взаемозв'язку, niдпорядкупания окремих складов«* частип краши (територ!альио-адм1н1стративний устр!Й), спроможшсть бути суб'гктом м1ждержавнНх в1дносин. Вс! вони е ЧинникаМи i разом з тим показниками ле-птимност! влади й держав!.

■ б1дправною точкою третього параграфа "Влада — авторитетне п!дпорядку-ваиня" е теза про те, що владиий вИлив Mictirrb у соб! два нев1д'емн! начала — п!дпо-. рядКуваиня Людей, прпмушваЫм !х до якпхось д!й та взасадничення права на таке тд-: порядкування Й примутувация, падания IM авторитетноет!, лег!тимност! через звертання до Ц1ДеЙ, що е загальними, перебувають поза межами 1итерес1В окремих. учасник!в сус-■ п1льно-П0л!тично! взаемодН. ■

Неприпустим!сть обМежешш вязначень влади т!льки негативними характеристиками, сприйняття П лише як поневолення й примушування виходять з того, що володарго-вання породжусться Heo6xittHicno дбтримуватися певного порядку, який у свою чергу е засадовий стосовно сусп!льного житгя, а отже е критер!ем беззаперечно! авторитетно«!. Влада мае бути визначеиа, з одного боку, як владна могутшстЪ, тобто здатн!сть якимось бажаннм чином бпливати на поведШку ¡нших (в тому числ! i примушуванням), як сила (power), а з ¡итого — як авторитет, авторитетио-владш повноваження, вплив, що спи-раеться на визнання його прийлятносп, здШспюеться з вол! пщвладних, внасл!док чч-йогось права впроваджуватя шрмативн1 насташви, в1ддавати розпорядження й розра-ховувати на !х ви'конания. Pisiii. полтгий снетеми в1др1зняються одна вщ одно!, кр!м • ¡ншого, ше' й Miporö того, як авторитетш повноваження влади доводиться доповнювати

примушуваниям ибо ж шшимн шдпорядковуючими чишшкамн, щоб домзгатнся надежного шдпорядкування.

Влада — це не просто примушування, а обои 'язкова легтщм{зоване примушуван-ня, лептимшсть е атрибутом, а не т(льки модусом влади. БуД1>-як1 Д1| рладного тдпо-рядкуиашш з необхщшстю спираються на певцу вищу шлю (пехай би то уявну чн н у давану), бйлыи значущу, шж окремь привагн1 ц1л1 й прагнсшм. Самою лнше власною волею, хоча б i потужною, у ^ладному функщонуванш не об1Йтися. Люди потребую» i шукають обгрунтування авторитетност! саого впливу, фдтверджения npaijoMipaocTi здшснюваного ними обмеження свобода iimnix, через що полтнеа е повсякчасним доведениям (або запереченням) чие!сь авторитетность намагапиям аргументувати прийнят-1нсть владиого впливу i обмеження свободы Шдвладних, надати йому видимосп об'ективно!, мало не природно! необх1дност1.

Влада — це соц«ально-орган1зована сшльиа воля, предметне кнування яко! вщбу иаеться через функщонування конкретных ¡нстатуцШ, створецих окремимц людьми i шддатних корпоративному, упередженому вплнров! окремих воль, це легальна воля, що ¡мплщитно присутня в будь-якому cycnUbcTBj, яка едино може зобов'язувати до чегось вшьну людипу. Загальиа воля атрибутивно лепгимнз i сама е критерием лептимносл реально! влади як il вЦшшдност!, узгоджеиост! з загалыюю волею. В остаточному тд-сумку не держава Й не закон творягь владу, владне начало присутне в сусЫльстш i без них, поза них чшшнкш. Держава ж е лише ностем цього начала, Гюго нредметним втЬ ленням, силовим знаряддям йога здШснення, яке з неойхишстюдодаеться до харизми авторитетност) владиого начала, яка за допомоги кодпф{кованих норы домагаеться за-гадьнообов'язкового дотриманни внмог сусп!льного житш. Учасники громадсько-полиичшЯ взаемодН камагаються иадатн сво!м вимогам I нам)рам подШност! до загаль-но! вол!, здобутн сусшльно-пол1Тичне дом1нування, щоб у такий спослб ртриматн мож-лншеть нереважиого задоволення корпоративна ¡нтерес(в, ixni эусилля часто, витрача-югься биьше на доведения 1хньо1 авторнтетност! у як!йсь справi, шж на саму справу.

Разом э incTiiTyuiajiiaaiiieKi загально» вол!, уособленням П у постатях окремих "смертмих" (десакралозащею) вщбулося розшарування влади як загально! вол!, форму-валнея два плани цього иШсного сусп!дыюго явища — влада дшена та вдада реальна. Дшсною владою (.true, authentic authority), впзнаваною ycina людьми такою, якш наложить безумовно коритися, е загальна воля, cyraicTb, правда сусального буття, втмю-вана у людськнх уявлениях про необхшне, про беззаперечн! закопц цього буття. Ii сут-iiiciia ознака — усезагальжсть, що означае не т|лькп всеохопне п1дпорядкування, а ще й тогожшеть влади та обсягу людською жпття, коли ш велпчшш Зб^гаються, коли воло-

дарювання, Тобто п1дпорядкупання людинй певним нормам, виникае з норм самого бут-тя. Ероз1я цього начала неодмЫно веде до деструктивних в1дхилень, флуктуадШ у жнт-т! сшльноти, до аномИ, соц!ально1 кризи.

MatotolcTb конкретна, реальна влада {practicable, realisable authority) означав д1я-льшсть, спрямовану на предметне зд1йснення загально! вол! як надсуб'ектного ¡мпера-тиву (дГйсно! влади), спроИожн1(мь окремих людей розпоряджатися кимось або чимось, сйравлятН визнаЧальнкй вллив, примуйгунати одних до викойання 6ол1 ¡нших, оргашзо-. вувати керовану, упорядковану повед!нку, робити Це э застосуванням як ¡дейних, так i предМетМих засоб!в, примушуваяня. Функщго конкретного володарюванпя виконуе не якась абстрактна сйла, а конкретн! ж люди -* иос)! влади. Реальна влада — не актуальна ¡мператившсть, конкретно вт1лення д1йспо! владй як 1мператявност1 потенцШно!, це те, чому доводиться коритися у конкретн1Й-ситуащ!. Якщо д1Йспа влада — це п!дпо-рядкування окремих воль бшьш загальнШ вол1, то влада реальна полягае в утПдвлад-ненн1 окремпх воль 1яш1й так1й сам'гй окрем№ вол(, в залежност! люДини В1Д людини, а не В1д справи, яку вона мае Шжонувати, не в!д ества, природи речей. Реальна, конкретна влада — Не влада людей, профайла влада, опредметнеяня 1де! владност!, П д1Йстсть, зд!Йснення' функцн володарюванпя. Негаразди в Т1 функц!онуванн1 не обов'язково при-звоДять до дсстабЫзаШ!, йонад те, Пер1одична зм!на конкретного складу i змшту влади е передумовою сусп!льно! стаб1льност1.

Авторитет, авторитети1сть е важливим параметром феномена влади, Bin безпосере-дньо пов'язаний а П Лёг1тимац!ею, с невШ'емною ознакою влади дШсно!, тим, чого безупийно домагаетьсй влада реальна, позбувшися чого вона перестае бути владою як такою; перетворюеться на усього лише прнмушування. Справжие володарюванпя, правдив« ушдвладнення передбачае лоялинсть п!ддаяих, визйання ними авторитетност! вла-днйка, йоГо права п1дпорядковувати.

' РоэрЬненяя влади дшсно! та влади реально! наводить на висновок про те, що iii-стптуШя леНтимацП потр1бна саме влад! реальшй (П нос!ям), щоб здобувати визнання П як виралсеНня, репрезенташю влади д!йсНо1, вэасадничувати владну силу, визначати, насыльки ця Конкретна сила репреэентуе загальну волю, здобувати авторитетшсть вла-днйх повноважень. Проблема лег!тймнос11 влади, потреба у тй в остаточному п1дсумку породжуються тйм, що внасл!док зам!щення влади дШсно! владою реальною ОнституцШнбю) з упровадженням опоссредкованого представництва загального начала сусп1льного буття В|дбуваеться вщчуження всезагального ¡нтересу, загально! Bo.ii Bit громадн, в!д окремих (ндншдГв, що становить органНиу складову процесу со1нал1зацЛ, HHBi.iwauii.

Вичужеиня н примушування, эдшснюваш нладою, не обоэ'язково бувають пов'язаш з обмежеиням людсько! свободи, гноблениям. Влада (причому не тмьки воло-дарювання, а й ушдвладнеиють) може бути способом здшснення людсько! свобод и, нрннаамш це характеризуе справжню владу, а проблематика лепгимност! тут е одним з прояв1в иластивосп влади бути знаряддям здобуття I забезпечення свободи. Сусгнльна влада е не т1льки оргашзованим насильством, пригшченнян одних люден шшцми. а ще й способом нодолания вЦчуженосп людинн вщ стану свободи: шлыю визпачаючи владу реальну, впливаючи на не!, людина суверенно шднорядковуе себе влад} ¿Ийснш. Влада — це не нозбавления вол! тдвладивх, а певце пшиорадкування, унорядкування ¡хшх воль вщповщно до вимог загальио! вол1, вито!, шж ¡нтереси окремих людей чи труп, нео6х1дност!; це залежшсть, коли людина дотрпмуёться владно! настанови з власно! воль через нанувания авторитету; це 1 (синий сщх!б буття свободи люднни Це вплив, що грунтуеться иа лег»тимност!. На В1дмшу вщ впливу, що базуеться на застосуванш мате-р1алышх ресурс!в й ф!зичному примушуванш, авторитетно-владш шдноснни е суб'ективними, психолог!чними, духовннми й ¡дейно-моральнимн за свош характером, грунтуються на добрШ вол1 пщвладнвд, як! щдкоряються !х доскв! з власно! вшц, бо вважають це правилышм, доконечним, готов! дотрнмуватнся його нормативиих иаста-нов. Влада — це не т\лькн нанувания одше! вол1, привласнення нею чужо! »от, а ще й вшдавання власно! вол!.

Розумдочи волю як здати)сть людинн д!ятн щлесярямовано, виходячи з поиере-днього нам!ру 1 св!домого вибору, як спроможшсть нщиорядковуватн свое життед!яль-и!сть досягнению мети, вважаемо, що формулою, яка б ие заперечувала »одну з скла-дових феномена рвободи (детерм!нащю та самодостапнсгь), може бутц II внзначення як здатност! людинн тдыю внзначатн детермшанти свого жпття. У сусшльно-лолтгтому контекст! такою детермШантою, яку в!льно виэиачае для себе особист!сть, е феномен авторитету. Будучи в!лыю обраною ¡нднвшом детермшантою його життя, авторитет е формою зд1йсцецця людсько! свободи. Люди, хоча вони й вЦьн) (власке, сане через те, що вони в1льн1), потребують мати авторитет у своему жиги.

Лептнмашя влади, якщо не обмежуватися суто юридичним визначенняц цього понятая (вщповщшстю шститушй та настанов влади чинному захонодавству), означав ви-знання громадянами правомфиосп владних ршеиь, лояльЫсть, ¡хню згоду з чшмось . правом справляти визначалышй вплив на них, Лептимащя влади - це з'ясування або встановлення засад та ногив1в Внзиання сусшльстром наивного у центр!в влади Т1е1 М1-ри авторитетности яка е веобхшною й достатньою для прийияття ¡мперативних ршёнь, це формуюиия лояльноот! громадян ыодо влади, своерЦна полшмна соШамзашя.

Спираючися на таке розумшня лептимаиН влади, додаемо до пього, що П !дея та практика нолягають у прагнени! стримулатп конкретну, "земиу" владу, обмежуватн i'l через з'ясування Mipn П в'шповщногп яагалыпи вол1, Д1Йсн'1Й влад1. Ставлсння людини до реально! влади мае в1дпов!дати пмб)Пал<чтпй сутност! останньо! — в ньому повинш ноедНуватися, з одного боку, поважания представництва в и!й засадничих потреб буття (що передбачае певн! уявлення про taKi потреби, образи Абсолюту), д!йсно! влади та, з шшого боку, — вимоглива критичнкть щодо властиво! 1й суб'ективно! упередженосп, корисливост!, обмеженост!, а часом 1 свав1льност1.

Иластнш феномену влади дуальн! опозицИ "fliRclia влада — реальна влада", "загальна воля — окрема воля" розв'язуються через феномен суоНльно-тштичного представництва, В фупкц!онуванн! якого м!ститься значний потеншал лег!тимаин й авторитету державно! влади. В1дштовхуючнся в!д аисловлених у соц!альшй Hayni двох конпепнШ сусп!льноГо представництва (репрезентаЦ1Я й в1дстоювання окремого, групо вого на кону загального та ¡нтегративне внраження эагального, уособлсння шло! сп!ль-нотн перед множиною груповях, корпоратпвннх 1нтерес!в), доводимо, шо вони не запе-речують одна одну, а в!лображають амб!валентне ество сусшльно! репрезе!пац!!.

Прагнення 3ano6irra загрозаМ, пов'язаним з суб'ективн1стю окремого здШснення загально! вол!, породжувало р!зн1 концепту альт та практичн! модел! лег1тимаци, зо-крема ¡де! права ! законност!, "под!лу влади", "стримуваиня й протйваг", практику регламенте I процедур. У фундамент! державно! влади, лсНтимност! П впливу м!стигься чимало величин конвенцШного характеру, певних умовностей ! домовленостей.

ВазклИвою тдоймою лег1тимац1? реально! влади е П под!лен1СТЬ, сенс яко! полягае у запоб1гаИн! п!дмши, "перекриТтя" реальною владою владя дШсно!, перетвореиня "земно!" влади людей на "владу" ествз. Саме з уевдамлення обмеженост! реально! влади випЛивала нёобх1дн1сть з'ясовувати П В1Дпов!лн1сть верховному началу. 3 !ншого боку з Цим пов'язаНа необх1Дн!сть перманентно перссв1дчува1-ися у обмеженост! реально! влади, встановлювати таку обмежен!сть шляхом под!лу влади. Подшешсть конкретны влади лег!тим!зуе останню самою Потребою домагатися й доводи™ П лептимшеть. .

Вимогу подшу влади сл!д спряиовувати тшькн на владу конкретну (реальну), не вбачати в и!й саме лише роэрЬиення "г!лок" державно! влади та Ixhix ролей, а сприйма-ти як cnoci6 стримуваиня виконавц!в бёзпосереднього врядування, HocilB авторнтетно-владннх повноважень, фрагментування влади реальноТ, П диверсифжаШю ("division"), розосередження м!ж багатьма суб'екгами вир!знених сошальних ¡нтерес1в, як! самим сво!м сукупнйм сшв1снуванням складають ¡нтерес. усезагальнпй. Так само i перюдичиа змша реально! влади е и невш'емною властив1стЮ i формою под!лу. Саме у цьому план!

особливу роль ими грае юридичне лептимЬуващщ, лептимаШя як закоиовщношдшстъ, що мае усе ж обмежене значения, звужене до взасадничетш змши нолггичних ел1Т.

Розр1знення влади дШсно! (загалыю! руопльио! волО та Влади реально; (безпосередиього, конкретного П вираження) дороджур висновок про диверсифиаиане субстратне тдгруптя алади, про необхгдшсть пои^ттевого розргзнеиня в нш таких складоБих, як джерело влади, суб'екти влади та носа влади. Зпдно з либеральною полг тичною фшософкю, джередом влади е народ, "наша", "сусшльна екзнстенщя". Суб'ектами влади слщ вшнати Т1 сусшльш гругш (верстви, класи тощо), яка у кожний конкретшш момент Переймають репрезентування загальносусщльних штересш, задово-лення нагальних погреб буття, його су гносп, що робцть можливим 1 иавпь цеобхЦаим иеретворення на закон Омперативну норму) вол! окремо! групи, пашвно! (виаслщок економ1Чних, духоиннх чи шишх обставин) верстви. Суб'ект влади — це вже не цша сшлыюта, а цевна II частка, яка прагне визначати конкретщ образц загально! волг Без посередшми ж нос ¡я ми влади е особистосп й видшеш з сустльства шетитуцц громадсь-кого врядувания, сусЫльш кола ("елпи"), фахова д!яльн/сть яких забезиечуе фуцкщо-пування систем» унравлшня сусп1льним зшпям га окремими його галузями.. Демократизм, легтинисть 1 авторитегшеть влади у праврвЩ держав! Значновд м^рою залежать В1Д компетентное™ и квал1ф!кацц державннх упрашЦнщв.

Вщпошдио до поширено! у сучасному свш прагматнстсько! фи|ософн нолггичного реализму, ознакою лептимносп влади часто иощцовуеться п здат'нстъ контролювати си-туащю, забезпечувати догримашш порядку й сгаб!льиост| в сусшльств!. Вим, полвдч-1Шй прагматизм I ращона;цзм не е виключними методолопчннми засадами лептишзу-вання влади, навпакч, парадоксальним чином вони здатш призиодиги до наслщкт, иро-тилежних рац1онал1Стичним задуман, — до кризи правоевцомоетт, делептцмаци влади, девальваца авторитетов. Формально-юридичне розуышня лептимносп, креативно-наказовмй стиль сошалчного улаштувапня й буття е одними з чшшиюв, що лороджують проблему лег1тимност1 як вимогу аргументуиання в1дповшност! володарювання фор-мальним критериям прийнятность Рац|анал1стцчцо виведеш ¡деалыи параметр)! в пол>-Т1Ш| або виявляються нездшенешшмц, недосяжпнми, нереальными, або е релнтивиими, зкодме формалыю-рашональне описания социуму це може охопити ¡¡ого щлком, в ньому иезмшно збер)гаеться левний ¡ррацюнальний залишок, доступций шшим, шж сам} т1пь-К!1 концептуадмю-снстематизоваш и лог)чно несуиеречлнЫ, критерии оцписи та чинни-кам впливу. Вважаычи слиом за М.Вебером, то авторитет це мае ращоралышх засад, дедал! бЦьше сучасннх дослщшшв внзнають. трацецендеитальну природу дШсно! влади.

УбезпеЧити еусп!льство в!д кризи Лептимносп влади можна, якщо не лише дотри-муватися ращоиальних вимог лептимпост!, а й спирати структури 1 процедури волода-рюваиня на принциПи Природного права, траш«№«1 чи й харизматнчт вартост!, вщтво-рювати пшену свщомкть, повериути Ш метаф!зичн1 ознаки, прймирити знания та в!ру, визнати правом1рн!еть 1х обох як спе«иф1чних форм сприйняття I ставлення до в!дпов1-. дннх сфер бутгя.

ЛгоДська схильнкп. пов'язувзтн функШю конкретного володарювання з певними сутн!сними, иадситуативними значениями 6 передумовою для харизматичного сприйняття влади, Якщо не сВ!Дченням трансцендентного ества остаиньо1, то принайми! виражен-ням потреби людей бачйтй у влад! начала сакрального гатуику, очшувати на !х ¡снуван-ня.

■ Ор1енташя людей на порядок, оц!ика його прийнятносп постають насл!дком пере-св1дчення у його В1Дповщ1юст| панугочнМ у сусп1льсГв! Доктриналышм настановам, лег!-тимЬуюч'гй !де! — Ноширеному уявленню про образй правом!рного пол!тичного ладу. ПродукуващШ й сприйняття такйх Щей та иастаиов бувае Переважно ¡ррацганальним, Що часто робнтъ 1х предметом м!фу, релШйНо! в!ри або ф1лософськоГо дискурсу 1 не е виявлеинЯм т!лькн забобонност! чи 1леолог1чНо! зашореность Саме з ¡деоло^чно-метаф1зичн0-1рраЦ10нальиих глибин черпаються апршрн), так1, що не п!ддаються вери-ф1каш!, ¡стнни, цпшоет!, на як! вже П1зп!те спираються поЗитивн! закони й як! задають парадкгми побудовн рацкмальнйх. тсорп1 кожного коикретно-1сторнчцого типу пануван-ня.

ЛептнмШсть належить розуМти як в!дпов!дн!сть ¡мператипних настанов I шститу-цШ п1дпорядкуванИЯ й примушуваипя способов! сприйияпя, осмислення верховного начала влади, ества П авторитетное!!, образам Абсолюту. Переважною формою лептимащ! влади ё самё побутування, екэйстенцшне прийияття народом певно! снстеми норм 1 шн-Ностей, умов ! правил "гри", ¡снуюче за будь-яко! пол)тично1 системи волевиявлення народу, яке полягае у самому спонтанному побутуванн! за конкретно! влади 1 створених нею обставйн; визнапн! та ¿год! (або навпаки у в1днав0 людей дотримуватпея продуко-ваних нею норм, у попсякденному. "голосу панш" громадян самою 1хньою життед1ялыпс-тю. ЗавжДи ¡снуе якась межа прийияття народом наявно! влади, й примушувального впливу, виХ1Д за рамки яко! призводить до ухилення в!д внконання владних ¡мперати-В1В, до непокори, деЛептимацЦ владиЧ у кшцевому П1ДсуМКу — До П повалення. ЛШя такого розиежування вшновщае певному порядку у плаштупаши сустлылва, який е не-обхишим 1 доетаппм Для його жнттеД1Ялыгаст], самореа11заш! ¡ндитдт. У повсякден-ному бутт! народу самопли'нио складаються норми й цшносгп, пеобхупи для оптималь-

но! вэаемодп (ириродне право), в iiepecinHiii поЛ1тнчи1й свщомосп формуеться лептим* зуюче ыислення, яке вже й е шдмурком для формально-юридично! нормотворчосп, позитивного, писаного права.

Висловлена критичшсть у ставленвд до ращоиальних засад лептпмносп влади у цьому контекст! означав jie продавда» контррашоиал(зму, а заклик, по-перще, до peaöi-лпацп метарацюналышх засад лептииаш!, вкорщепйх у самому сусщльному бутп, со-щалынй онтологИ motubib в^адних вщносвн,. i, но-друге, до сирийняття цих та щишх можлнвих форм взасадничсння влади не як взаемовиключних, а як таких, що допов-нюють одна одну i у cyKymiocri склэдають цшсний процес волрдарювацня.

ТретЩ роадшд "I петиту ui'i й пррцеси лептимацц державно! влади" приевчччнии розгляду конкретних форм лег1тимаш1. 3 »нркувань перщ за все еятстемолопчно! дощ-лыюст! проноиуеться подйитн !х на так| смислов! рлощини: онтолопчно-субстанщйпа, шетитушйпо фуцкшвнальна та илебкцИтарпа. Кожна з них характеризуемся вщповщ-нпми процедурами й критериями лепт>(мност|.

Параграф перший "Онтолорчно-субетанщйний аспект летимацн державно! владн" MicTHTb з'нсування засад лептимност], дов'язанйх 1з схарактеризованнм вшце розумшням держави як модусу суаплыюст1, владнооргашзовано» ciii льноти, в якШ встановлен! nemii упорядковуюЧ! принцнпи, соц!альН1 норми; виражрщ, сфррцульоваш передуйц у державних законах. Характер законов держави й Mipaix дотримання грома^ дянами постають суттевими ознаками авторитетное« й легитимно«! влади та, з шшого боку, — 1хчишщками. '

Вид1ляючи чотари суттев! ознаки державного закону — а) выдаче, встацовлене найвишим, законодавчим органом державно! владн загальце правило, б) норма, обов'язкооа для виконання, в) усЫа громадянэми г) pienon трою, тобто однаково за-стосовувана до eeix, — наголошуено на св!дом1Й, вольовШ дощльност! эаконодавчих формулюваиь, биьщ чи менш довшыПй ¡нтерпретацК сусшльних зв'язкЫ i залежностей в них.

З'ясування cyTHOCTi лептимносп влади пов'язане з цетотожшетю права (/ад) — сукупност! невщ'емних, нев1лчужуваних особастих свобод i обов'язив та закону (lex) — кодифГкованото вираження права, як загально! роль втшено! у вол! пашвцо! иол1-Тично! сили. Право — це нормативне пщгрунтя. сусп^Ьства, з якого виростають закону, мораль, релдайш кодекси тощо; воно ieiiye пезалвжно вщ урядових настанов, не иа-даеться людям державою i не може бути скасоване законодавцем чи залежати вщ.примх ÖKTbuiocTi еЛекторату. Юрнднчве ж ("ло.шптле"), волевстинопжие право, державш закон» мають бути вЦбнттям "природного" права, мою артикуляшею, вербальным вира-

женняи, знаряддям зд1Йснення, засобом примушування люден до дотрнмання нстанов-леного порядку, /(¡еш'сть, • ефективн!сть та справедлив!сть такого примушування зале-жать в!д того, наск!лькн закон в!днов!дае нраву, а зв|дси авторнтетшсть 1 лсг!тимн1сть влади визначаються релевантшстю II д!й 1 рЬпень щодо "природного" права. Ироте зда-ттсть закону невною м!рою творпти право, бути одним з його джерел закладае переду-мови для юридично! свавол!, може нороджувати вндии!сть того, ню жнття шлком грун-туеться лише на юридичннх законах, пробуджуйати абсолютистськ! прстензи законода-вця.

КрнтерП лептимност1 влади у держав! сл!д »¡днаходити у царнш прапа, а не т!льки закону, у сфер) громадянсьКого, цивильного буття. Спроби надМ1рно формал^зувати жнття сшлыюти иризводять до В)дриву закону в!д реалышх потреб, до обмеженпя свобод ! як наслщок — до правового н!гЫзму. Практика "юридичного П0зитив1зму", коли право подаеться т!льки як настацопа, наказ офшШно! влади, що примушуе вважати правовою Ту чи шшу проголошену нею норну, може мати делспттнзугоче значения. Ознакою хибно!, перекручено! леНтимаш! е ннмога всеснлля будь-якого наказу, коли вважаеТЬСя, Що варто лишё прнЯнятй Добру постанову, правилышй закон, як одразу ж В1д цього вииикне реальпе право.

Розр!знюючи сл!дом за М.Вебером традиц!йне та ц!лерац!ональне ои!нювання порядку, його леНтимност!, виокремлюемо емп!ричну та норматпвну значунЦсть самого Порядку. Оизнання максими, що закон не обов'язково породжуе право, яка е аксюмою демократичност!, пов'язане 3 потребою надавати соц!олог1чно! (зам!сть пануючо! дос! командно-наказово!) ор1ентацП в!Тчизняному законотворчому процесов1: приймаючи закон, сл(д з'ясовувати не т!льки те, чи задоволышть в!н чиГсь окрем! !нтереси або ск!ль-ки в!и "коштуватиме", а ще Я.те, чи буде в!н дотримуватися взагал1.

Лвторнтетн!оть влади й лейтимнкть П иастанов значною м!рок> здобуваеться через осйовний закон держави, КонстнтуцН надають авторитетност! й леНтимност! влад! пере-дус!м завдяки тому, Шо вони обмежують, зупиняють, формально регламентують П пре-рогативи.

Розгляд феномена конституц!! у цьому контекст! породжуе щонаймеише три ви-сновки: 1) конституи!я не може бути предметом посп!шно!, невиважено! нормотворчост1, актом законодавчо1 свавол!; 2) эначущскят конституци иалежнть домагатися не приму-шуванням (нехай нав!ть б!льш!стю при голосуваиш), а в!дображенням в основному закон! Д1йсних прагнеиь ус!х та включениям до нього переважно консенсуальних поло-жень, як! не виклнкають заперечень серед громад; 3) констнтушя як основннй, пай-

<Üju.ui чагалышй закон державц не може бути аакоиом прямо! дн, ц практична реал!за-nia пеодмншо нотребуе тлумачень i коментувань.

Нажливим аспектом онтолопчно-субетаншйного аспекту лептимацП влади е форма держанною иравлшня. Аналпуючи цен параметр держави, доходимо висновку про мар-шсть суперечок щодо переважност! якоюь з форм державного иравлшня, оск1льки кож-на з них мае сво! переваги и недолжн, а нршритетним можг бути т'иькн иовне, пшене внкористаннм ¡хшх нереваг.

Параграф друшй 'Ъюгигушнно-функшднальшш аспект.лешимност державно! влади" присиячешш розгляду такого плану лептнмносп державно! влади, що нолягае у ипсшноваженосп opraiiie i установ врядування на здшсненпя сощалыю значущих функ-цш, а ефектившстъ ¡хньо! Д1ялыюсп визначае авторитет Tie! чи iniuoi установи влади, ноиажшсть ставлення до Hei громадян.

Авторитет влади в держав! — цшсиш cucteMi взаемопои'язаних, взаемозалежннх установ, — с сукушшм вираженням авторитету П складових, вщбиггя онгималыгастт встановлелого подолу влади й дотрииапня ршновагн, ycnimnoro виконання кожнпм свое! рол!.

АналЬуючн природу авторитету й лептнмносп президентства, обои'язково стикае мося з властивими iiiii ¡нституцН пропцлччями: плебкцитарна природа влади президен та надае йому беззаперечних ознак демократизму й лептимност!, проте вона м1стить не редумоаи узурцаиЛ влади, встановлення режиму одноосхбиого панування. Вхдстоюючи переваги одноосного врядування, слщ пам'ятати, що формування влади т1льки шляхом белюсереднього усезагального волевцявлелня потенцншо спромоЖие загрожуваги авторитетов! влади, оск!льки мае В1дбитск профашчносп, "кухарчиного" пол!тиканства.

Авторитет парламенту як ¡петитуци влади не лише випливае з конкретного обсягу повноважень, але мае ще й принципове, методолопчне шдгрунтя — тут зд!йснюються нредставництво, ренрезенгацш на державному piBiii корпоративиих, групових, окремих, частковнх iirrepeciB, ix вираження, декларування й аргументування вимог про !х враху-иання чи задоволешш, а разом з цим формулюються и ухвалюються рннепня загапыю Ыпоратиапого значения.

Ннходячи з тези про те, що авторитетною е влада, яка визнае й донускае иротива ги щодо себе, cniuiciiye з tum, що!! обмежуе, а також ¡з суперечлицого, двозначного ес-тва сус1пльно-нолпичного представиицгва, маемо тдетави зробши висновок, що знач-ннй резерв нотеншалу лептимацн й авгорнтетносп державно! влади (эокрема эаконо-давчо'О MiciiiiLc« у пршшнш й практиц! бжамералЬму, якнн с одним з наибьшш ноши-

рсних 1 д1евих способ1в здшспсшш пормн ни/чшитто (корнорщнпнмго тп 1,111 гпнчыы опального) представши! гва.

Авторитет Шло! державно! влади великою гпрою заложит!» В!д ефсктнпносп функ цюнування П виконавчого П!дрозд1лу — установи верховного врядування, управлпн'ч сусп!лышми справами, виконання настанов законодавчо! влади й злбезигчепня дотри мання ухвалеиих законов. Особливкть мюця 1 рол1 пиконавчо! влади полягле и тому, то саме з приводу П влаштуваиня, визначального впливу на неТ, як правило, розтргагтьгн пол!тична боротьба м!ж главок» держа пи та законодавцем, м!ж полтпшими париями, а способ розв'язаиня них питань е чи не найважлив!шнм критер1ем тнполопзацп форм державного праплпшя. Авторитет виконавчо! влади здобуваеться через квал1ф]кашю, профес1онал!зм I! носив, через сфектпвн1сть, уешшшеть публ1чного ядмппстрування. Проте й з ¡ншого боку ефектнвн1сть громадського врядування залежнть не т!льки вщ фахового вишколу йото виконавшв, а ще й п\д лепгнмиосп влади, в'щ визиання п'швла дними попиоважень на управл!ння та санкц!!.

1нститущйнс сприйняття держави нерозрипно пов'язаие з такою П характеристикою як бюрократичшеть, що мае безиосередне значения для авторитету й лептнмлнп (чи делептимащ!) влади, бо абсолютизация, псреб!льшенпя ро;п й значущосп формального боку будь-яко! справн означае перетворення бюрократичное™ (як неви'емно! риси нубл!чного адмнйетрування) на бюрократизм, коли вШбупаеться зосереджснпя пажелш влади в руках анарату чиновниюв, управл'шня обмежуеться пеухилмшм дотрнманпям директив, вщрнваеться в!д здорового глузду й потреб життя.

Авторитет 1 лептнмшеть м!сцево! влади виходять з Я специфиси, що полягае у без-посередн!й причетносп до життя громадян, а також иов'язаш з проблемою Поеднання двох протилежних начал — держашю-централ1зованого та мушцнпального.

Судов! органи й установи постають шетитушями влади у т!й частин! свое! дшльно-СТ1, в якш воин, вже поза межами "традицшно!" сфери нравосуддя (розгляду позов1п; хоча й тут 1м иалежить влада визнавати когось винуватим, встановлювати факт пору-щення закону), видають прерогатишн макази загалыю! Л'Т — ршгення й розпорядження, як! справляють результативний визначальний (який зобов'язуе до чогось або щось эа-бороняе) вплнв на функц!онування юридичних оаб, на поведшку громадян. Конкрет-!шм вт!ленням принципу подшу влади, потужною тдоймою тднесення П авторитетноетт е и самообмеження через конститунпнпш суд. Роль ! значения судовоТ влади полягають у визиант лептнмпост1, нравочнниосп шших шдроздЫв держави.

Серед чшшиюв детермшуиаиня влади, П обмеження поряд з традишйними ' I ¡лками" назвемо структурн и сили, альтерпатпшл щодо правлячо! партН, позаурядоп!

■ш неофщшш або й пелепшмш, як! вшшвають на державш шституцц, на центра при-йляття ¡пшснь, — субструктури влади. Це перш за все полдачна опозишя (своершшй пол1ТИчнцй статус, який означае не просто заперечешш, нротидш влад!, а й критично-коаструктнвне опонувапая нравлячому курсу, готовшсть до альтернативно!, але держа-вницько! за масштабом ! змютом дшльносп), jii.ini способн неформального ! навгть ¡лле-гального вплнву на владу, обмежелня П самодостатност1 (персональна залежшсть уря-довшв, юнентела, нимоги партШпо! дисциплшн, вплив структур добывания, корпоративна лрнналежшсть, земляцтво, особист! симпати або навггь неправов! зв'язки корум-пованого чи криминального походження).

Сирнйняття держави в шстцгуцшному аспект! иов'язане з феноменом фомадянсь-кого суилльства, лешим!зуючий нотеншал якого вмлливае з його концепту — вшокре-мленосп ! навггь иротисгавлепня приватного життя людей щодо державного офщюзу — 1 нолягае у обмежуваша його повноважносп, стримуваши Його етатистських прояв!в, прагнеипя до розширешш вплнву, литорктарносп, у вйзиаша 1 пришит! громадянамн' структур та настанов влади, що у свою чергу иадае щ озлак силн и ста6!льност1. Защси сильною с влада, яка снйраеться на цшроку громадську шдтримку, здатна виражати й захнщати штереси ьс1х, поважати права менишп, яка е не результатом захоллення, а наслщком волевиявлення громадян, яка захищае й гарантуе права ! зд1Йснення виокре-млышх пггсрссш шдшидш ! сп1лыют, спираеться на громадянське сусшльство, докладае зуслль для його формувания 1 розщпку, що й визначае Л лептнмтсть. У зв'язку. з цим од1нск) з ознак лептимност! демократичного шштнчного режиму е його стабильность, яка здобуваеться через його динашчшсть. ЗдШс^шваи! тут перюдична зм1на особового ! партийного складу оргашв державно! влади, ротацн» домшуючнх иол!тичних сил, онов-лення у рядового курсу не лризводять до руйнування чи порушення усталеного порядку, а роблять сусшльство та його уряд гнучкими, здатними чутливо реагувати на змщюваш вимоги часу, надають влад! авторитетное«, оскЦькивона збсрпае ¡снуючий лад, стабг льнкгь 1 недоторканшсть його засадничнх принцитв..

Параграф третш "Плеб!сцитарн1 аспекта дещнмаци влади" лобудований на ¡де! про те, що ^>унк1ня володарюваиня, П ефектившсть злачною м)рою е насл!дком ви-знання П пщвладними. Нроявом плебкиитарно! лептцмцост! с самий факт екзнстенщй-ного визнання (снуючо! влади, шо виражаеться у згод! людей шдкорятлся Щ, жити тд П проводом. Якшо життя людей не захщцаеться владою, в. народ! формуеться не-нрцйняття структур врядування, виликае криза лептимност!. Стабшьною е система, коли не влада нроголошуе свсбоди й надаяе правами людей, а, навиаки. виьне волецця-fc.it »ни громадян гширкд органа влади для захисту прав ! свобод.

Важлипнм р13Новидом плебкцитарно! лег1тймаци владн, взасадничення ¡снуючого порядку за допомоги самого ж народу е пол!тичн! внбори, гцо вважаються найбшын поширсннм способом визнання влади, чийогось авторитету, участ! громадян у пер!однч-ному оноВленн! !нституц!й державно! влади, 1хнього впливу на визиачення урядового курсу й контролю за його виконанням, виявлення лояльного ставлейня населения до державн. Пол!гиЧн! вибори — це не самий т!льки виб)р ("cholse"), головним в mix е обрання {"election"), делегування повповажень, над!лення Владого, визнання внщо! ав-торитетност! за ватажкой, л!дером, якоюсь Иосадовою особою товю, зосередження воль багатьох у вол1 представника або представнииького колепалыюго органу.

Потужним напрямком ллебгсцитарного р!зновиду лептимаЦИ влади е пс!ляк| оии-тування населения, вивчення та формування громадсько! думки.

Лег1гнмн!сть I авторитетн1сть влади значною Mipoio залежать в!д стану пол!тично! культури громадян, в структур! яко1 проиоиуеться розр!зняти власне культуру пол!тич-иост! та культуру громадякськост!. Перша характеризуеться схилыйстю й roTOBHicno людей до боротьбп за зд!Йсненяя Ixrtlx окремих lirrepeciB, до змагань з ¡ншнми верства-Ми й пол!тичними силами за корпоративие дом!нування, за вплив на владу чи П завою-ваиня; П формування у в1дпов1дному напрямку е окремою справою конто! пол1тично! ПартИ.

Громадянсмнсть, иа в)дм!ну в!д громадянства як формальио-горидичного статусу особи, який надаеться !й Шсля досягнення в1диов1дного в!ку або через натурал!зац!ю, е станом св!домост1, духовно-моральною варт!етю, св!тоглядно-психолог!чною характеристикою людиии, П само1Дснтиф1кац1сю щодо конкретно! держави, лояльним ставленням до П ¡нституцШ та закон!в, почутгям власно! г!дност1 у стосунках з представниками влади, знаниям 1 поважанням прав людиии, переваг громадянського сусп!льства, roTOBHic-тю 1 вм!нням домагатися дотримаиня власних прав, вимагати В1Д державн виконання П функций, в!дпов1дальним ставленням до cboix обов'язк1в перёд нею, патр!отизмом.

Сучасна культура лег!тИмаяН влади передбачае складний, комялексний, багатови-Mipiiiifl характер П сприйияття i зд!Йснення, м!стить в соб! елементи парадигм минулого (так!, як конвенщя, геронтократ!я, жереб) та поеднуе рац!оиальн1 критерм (законов!дпов|дн!сть, Перш за все) з ¡нднкаторами й чинниками протоконнептуального й метарацюналыюго типу. Такс вштворення повноти, ц!л!сност1 пол!тично! св!домост! мае стати иар!жним каменем сучасно! пол!тично! культур«.

У висновках п!дб1гга пдеумки виконано! роботн. Розрюияючи три piBHi усв!дом-лення ! п!знання ceiTy политики — масовий, норматнвно-нрактичний ! фундаменталь-ннй, наголошуючи на вцзначальнШ po.ii пол'тнто! св'|домост! у здЫснент суешлыю!

взаемодн, функшй володарювання й лептимацц влади, визначаемо осташпо як здобуття й аргументування шдпов1дпост1, релевантност! конкретно! владн екзистенцшним парадигмам сусшльного буття.

З'ясування сутностч держави передбачае вир1знешш окремих П аеперт!в: владно-уцоряд1совано1 самьноти, аиарату публ1чного врядування, територ!альногр устрою адм1-н1стрування, що пщводить до констатацп релевантное^ окремих параметр1В держави (форми державного правл'шня, форми державного устрою, нолтрнн режими) вщповщ-ним аспектам и сутносп. Виглядае дощлышм використання власне сощально-наукового (у сполученш з юрндичним) параметру класнфшацП форм держави — не за ознакою джерела влади, а аа способом формування 1 здШсиення иикоиавчо! влади. •

Визначаючи владу як легальне тдпорядкурания, що спираеться на взасадничену ¡мператившеть, розрЬняючи в структур! владнсНмперативного впливу владу д!йсну (сутшсну необхщщеть) та.владу реальцу (окрему волю), легяимншть влади розум^емо як ¡дентичшеть окремо! вол! щодо вол! загалыю!, як спос!б розв'язання протир1Ччя М1Ж сутшстю влади (загальною волею) та н реальним, конкретио-корпоратцышм здШснен-ням, як атрибут влади, а не П модус.

Поряд з управлшською значупистю, шетрументалышю ефективи!стю, влад! властна! шшпеш вим1ри, як! полягають у П органичному зв'язку з фундаиентальцими варто-стями социального бугтя — його законами, принципами, моральнимн нормами, що прн: мушуе розр!зняти шетрумеиталыши та щинсний аспекта влади як в!дпов1дно легаль-ний та лептимний П параметри. Якщо легальн!сть означав дт влади у межах нею' ж установлен!« норм, то легггимшеть — цс вшпов!дшсть влади до дшчо! у суипльств! снстеми щшюстей ! пр'юритетш, що робить владу пршшЯтною для людей, уможливдюе. 1хню згоду гндкорятися ¡й. ' , *

Лепгимащя влади е багаторакурсним, комплексним яроцесом, у структур! якого належить видшяти онтолопчно-субстанШйну, шетитуцшно-функшоналыту та плеб!сци-тарну емнедов! площини, кожна з яких характеризуемся специф!чними процедурами й показннками лептнмносп. Багатопланрва й сунерсчлива сутшеть влади як суспГлыюго явнща зумовлюе ¡снування багатьох чиннщод "П лептимацН ! водпочас робить необхщ-ипм пошук вщповщних ситуаш! способ!!! ¡х синтезу, поеднання, здобуття шлкпемлт й повноти. Справжня лептнмшеть влади як атрибут стабильно? та ефектнвно! державн не-, релбача? присутшеть, задЫциггь вс!х грловних механ!зм!в Я взасадничення.

Ochobhî положения i висновкн дисертзщНного доел¡дження апробовано у 79 нау-кових i методичних публ1кашях загальним обсягом поиад 100 друк. арк. 3 них най-б1льш значушими е так1:

Моиографн:

1. Рябов С.Г. Державна влада: проблемй авторитету ii лептимносп. — К.: ШСД, 1996.

- 117с.

2. Рябов С.Г. Политическое сознание и политическая Деятельность // Материальное и духовное в социальном развитии / Авт. • коллектив: А.А.Лысенко (руководитель), А.И.Горак, Т.И.Ящук, С.Н.Гатальская, Б.А.Головко, Л.В.Губерский, З.Д.Деникина, А.И.Колос, А.И.Кошелев, А.И.Погорелый, С.Г.Рябов, Е.Н.Сырцова, А.Ю.Чернов, Л.Я.Ярош, - К.: Выща школа, 1986. - 208с. (C.U5 - 123).

3. Рябов С.Г. СоШальна диференцЫОя i корпоративна ¡нтереси. Демократична культура громадянськосп // Сощалыю-полпичпа ситуацЫ в Укранн: лостул й'яти ро-kîb / Кремень В.Г. (кер!вник авт. кол.), Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д., Валев-ський О.Л:, Головатий М.Ф., Миценко М.М., РубанеЦь М.Л., Рябов С.Г., Ситник П.К., Яременко О.О. - К.: ШСД, 1996. - 107с. (С.63 - 72, 96 - 100).

Стап1:

4. Рябое С.Г. Конститущйний пронес чи украТиський експеримент? // Полпична думка. - 1996. - №1. - С.30 - 37.

5. Рябое С.Г. Метаф1зика iHTepeciB як засадове бачення пол!тики // Мо.'птолопчш чи-. таннй. - 1992 . - №1. - С. 110 - 126.

6. Рябое С.Г. Пол ¡тика як соШальне явище // Пол1толопчн1 читання. — 1994. — №2.

- С.189 - 222.

7. Рябое С.Г. Сошолопчиий сенс громадсько! думки // Ф1лософська i соц)олопчна думка. - 1994. - №3-4. - С.230 - 241.

8. Рябое С.Г. Структура i функцП знань про пол!тику // По.гптолопчм! читання. — 1994. - №1..- С, 167 - 196. .

Inmi:

9. Рябое С.Г. Полполопчна теор1я держави. — К.: Тандем, 1996. — 239с. (Два вндан-ня).

Ю.Рябоо С.Г. Полполопя: Словник термЫЬ I понять. — К.: Тандем, 1996. — 192с. И.Рябое С.Г., Томемко М.В. Основи Teopiï пол1тнки. — К.: Тандем, 1996. — 191с. (С.6 ~ 71, 95 - 157, 169 - 188).

Рцбов С.Г. "Лептимацш влади як сощально-фЦософська проблема (коицептуально-методолопчний анал1з)". — Рукопис.

Дисергашя на здобуття паукового ступеия доктора фиософських наук за спещаль-шстю 09.00.03 — социальна фЬюсоф1я та фшософш 1старП. — Кшвський ушверситет ¡мен! Тараса Щевченка, КиЧв, 1997.

В дисертйцц проаиал1зовано сощальш й шзнавалыго-теоретичш засади легггнмност) державно! влади. Визначен! засадов( передумови ¡мперативносп «ладного внлину, що виходять з нротиргч пол1тики, держави, влади як сошальннх феноменов. Розглянуто ш-ституцШно-нроцесуальиий аспект лептимаш! влади, в якому вндглено онголопчно-субстанцшну, шдтитуцшно-функщональну. к плебгсцитарну нлощини. Роэроблен) теоре-тнко-методолопчш проблеми вивчення владно-тиитичних процес!в.

Ключов'1 слова: авторитет, в л ада, воля, держава, дШсна ьлада, личтимашя, нод1л влади, политика, реальна вдада, сустльне представиицтво.

Рябов С.Г. "Легитимация власти как социально-философская проблема (концептуально-методологический анализ)". — Рукопись.

Диссертация На соискание ученой степени доктора философских паук по специальности 09.00.03. — социальная философии и философия истории. — Киевский университет имени Тараса Щевченко, Киев, 1997.

В диссертации проанализированы социальные и познавательно-теоретические основания легитимности государственной власти. Определены основополагающие предпосылки императивности властного влияния, исходящие из противоречий политики, государства, власти как социальных феноменов. Рассмотрен институционно-процессуальный аспект легитимации власти, в котором выделены онтологически-субстанциональная, институционно-функциональная и плебисцитарная плоскости. Разработаны теоретико-методологические проблемы изучения властно-полишческих процессов.

Ключевые слова: авторитет, власть, свобода, государство, действительная власть, легитимация, разделение властей, политика, реальная власть, общественное представительство - "

Riabov S. Legitimisation of power as a social-philosophical problem (conceptual-methodological analysis). — Manuscript.

Thesis for a Doctoral Degree by Speciality 09.00.03 — Social Philosophy and Philosophy of History. — The Taras Shevchenko Kiyv University, Kiyv, 1997.

In this thesis social and cognitive-theoretical foundations of legitimacy of state power are analysed. The author identifies basic preconditions for imperativeness of imperious influence resulting from contradictions of politics, state and power as social phenomena. Institutional and processes aspect of legitimisation of power is considered with the focus on ontological-substantial, institutional-functional and plebiscite dimensions. Theoretical-methodological approaches to the study of imperious-political processes are developed.

Keywords: authority, power,- freedom, state, true power, legitimisation, separation of powers, politics, real power, public representation.

Шдп. до друку If.OtSf. Формат 60x84'/|6.

Пашр друк. J6 / . Cnoci6 друку офсетиий. Умовн. друк. арк. /М ■ Умовн. фарбо-в1дб.f,9) • Обл.-вид. арк.Z.0 . Тираж ■ Зам. J6 fjfjf

Фйрма «В1ПОЛ» 252151, КиТв, вул. Волинська, 60.