автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.14
диссертация на тему: Лексические синонимы в письмах Марка Туллия Цицерона, Луция Аннея Сенеки, Плиния Младшего (на материале прилагательных)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Лексические синонимы в письмах Марка Туллия Цицерона, Луция Аннея Сенеки, Плиния Младшего (на материале прилагательных)"

ГБ ОД лыпнпысип

ДМ'ЖА IIIШЙ УIIШКР< ИТ1Л’

. 6 V?;.’1; ШЕШ 1ВА11А ФРАНКА

. На нцттл |>уиппису

МИСЛОИОЬКА ЛИС,II НАСИЛИИ! А ЛЕКСИЧШ СИНОШМИ В ЛИСТАХ МАРКА ТУЛЛ1Я Ц1ЦЁРОНА, ЛУЩИ АНН МЛ СЕНЕКИ, Г1ЛШШ МОЛОД1ПОГО

/ на оспой! щшкметникт /

.Сшщ'шлыпсть: 10.02.1'] - «лисичий фЬкшинм

А а т о [) е ф « р а т

дисертами на пдобуття паукового ступени кандидата фиюлмпчних наук

Лыш» - 1991

Роботи ПІІХОННІІП НИ КІіфсДрІ класичної філології Львівського дер* тяпноп» університету імені Іплна Франка.

КОШТИ' - доктор філологічних н«ук,

професор Оленин Ромни' Михаїшоїшч

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

професор Шарнпкін Сергій Л кошті,

кіиїдитпт філологічних І пук, проф. Ціанін Юрій Вадимович

Провідна установа - Одеський держіїшіна уніиерситет

імені І.Мє’ПіІКОПП.

ип ппгіднині сгн’ціаіііііошіної вченої ради К 008 20.10 по овхисту дисертацій на идобуття науконого ступеня кандидата філологічних наук у Львівському державному університеті ім. І.Франка / 290000, Львів, ву;і. Університетсько, 1 /.

0 дисертацією можно ознайомитися у науконіи бібліотеці Львівсь-ніго державного університету / пул. Дрпгомаиова, б /.

Вчений секретар сирційдіиоваио) вчено' ради

доц. Вунницька Т.О.

Проблема синонімік і синонімії булл і налишитс# актуальною, цікиаою і складною для лініністІіі неіх часі», нмііажаїочн іи> чо, то їй приділялось.) приділисться підносно Оагато у>4*141 1* ЛІ11І ІІН ТИЧИііХ дослідженнях.

У широкому розумінні проблема синонімії етіїїтіїнті. чіч-. і ішу Йільш нагальної і-роініоми-тотожності і нідмінноеті лмшд «Л'сьтішної дійсності і їх мідоАражсішя п моні. Синонімік с ртштиднігтю промну II моні тотожності, їло нключае >| себе І ШНШІ ВІДМІННОСТІ.

Синоніми .ЧИТИНСЬКОЇ МОВИ ПрІПКфТШШ уиигу ЛІШ'ПІСТІВ 1IU’ It XIX

ст. На початку століття «’являється нраця Ерпесті "Verswch «i«u:r alt-gemeinen lateinbchen Synonymik in einer Handworterbuch” !8ІІ, н лкій синоніми ріпних частин мояи роомпцмгі п алфавітному порядку невс-личкимн статтями. Значно піоніше було видане відносно обшнрне, на наш погляд, дослідження Л.Дедерляйна ’’Lateinische Synonym»: und Etymologien”, в якому наводиться багато прикладів синонімі», інніри-них о текстів рісших латинських авторів (від Пяавта до Лінія). У дослідженні також ставиться проблема аа’иоку синонімії і етимології слів.

Дослідження Л.Дедерляйна ’’Handiiuch der tateinisdicii Бунонуїнік” 1819, Ф.Шульца ’’Lateinische Synonymik zuniiclist ftiг <lio olicren Klassen der Gyrnnasien” 1850, Г.Меиге "Lateinische Synonynu; fur die obersten Gymnasialklassen” 1882, Л.Шмальфельда ”i,ateinu«:he Syito-liymik" 1882, Г.Тегге ’’Lateinische Schulsynoriymik und Stilistik” 1Й00 *: довідниками і навчальними посібниками для гімнашй, які лшно констатують явище синонімії і синонімів, їх виклад иіданачлоться схематичністю і одноманітністю.

Заслугоиує на увагу дослідження Й.Шмідтя ” Uaiulburh der lat. ініа-cficn und griechisdnm Synonymik” 1880, в якому латинські і грецькі синоніми рошмиїднтться » поріиндльному плані, кількість прикладі» досить неликп, шіСраиа а різножанрових творів латншч.кнх і грецьких анторін.

Не і наанані роботи написані іц« в XIX столітті і с <іікі арі/ш!.ш

о точки сучасного моьоопгіиетші. Вопи лише нннодять перелік

синонімі» о» 'іііі:тиіими мини і деякі приклади. Однпк весь комплекс ІШТШІЬ, іииі’я.кичіи о проблемою синонімів І СИНОНІМІЇ не був предметом дослідження піп и(іііг икииапмх робіт.

Актуальність роботи обумовлюється тим, іцо лексико - се» мшггипиі властивості синонімів латинської мои» не були об’єктом спеціального дослідження. Лексичні синоніми в дисертаційній робочі рООРЛЛДЙЮТЬСЯ о пооицій лінгвістики тексту, оскільки о точки йору комунікативної лінгвістики дослідження воаємовідиошень між синонімами тільки оа даними словників, як це робилось в традиційній лексикології, с недостатнім.

Дослідження синонімів-прикметників у листах М/іуллія Ціцеронп, Л.уці.к Аннпл Сенеки, Плінія Молодшого дає підстави робити висновки інї лише про індивідуальну систему їх вживання, художню майстерність еніс голографів, але й про певні тенденції розвитку синонімічної лексики, їх особливо синонімів-прикметників латинської мови.

Враховуючи відсутність спеціальних досліджень у вітчизняному миї.ооштіп'ві в дисертації ставиться мета - дослідити лексичні сипонім я-прикметники в листах Цідерсна, Сенеки і Плінія Молоділого, вшшити їх функціональне оиачення у творах епістолярного жанру.

Відповідно до цього у роботі ставляться такі ОСНОВНІ

оавдашш:

1) розглянути оагальнотеоретичні положення, що стосуються лексичних синонімів, в ов’яоку о встановленням критеріїв синонімічності, способів класифікації синонімів, принципу групування їх в синонімічні ряди і т.д.;

2) встановити інвентар лексичних синонімів-прикметників в листах

Ціцеронп, Сенеки, Плінія Молодшого; '

3) юяшіігштн семантичну структуру прикметників на основі аналізу слониикопих дефініцій та вживання в тексті;

■і) ногрунувптн виявлені синоніми в синонімічні ряди, виоинчити

домінан ту кожного рнду;

5) встановити ступінь синонімічності прикметникш-стюнімін по йіднотімнио до домінанти;

В) дослідити лексичну снолучуианість сиііонімін-ііриііметшіїтіі 7) рочглииутя фуіІКЦІОІіуиііІШН ИрИКМеТШНСІН-СІІНОНІмІИ у листах до-слідхіунаинх ннторіи.

Лк Методи ДОСЛ іджошш ішкористипуиалмгь компонентний аналіо, метод ідентифікації, метод підстановки, па міни в тексті ОДНОГО синоніма іншим, гіннстішлялнсь синоніми слинників і контексту. ІГі>ії функціоналі.іш-семянтичниму нпалімі лексики оастооо-цуиалися контекстуально-семантичний і частотно-статистичний методи.

Фактичний матеріал дослідження становлять твори епістолярного жанру (листи н кроні) Марка 'іуллія Ціцерона (4Л-10(і р.р. цо н.е.), ЛуцІя Аіінея Сенеки (початок І ст. - Й5р. н.е. ), Плінія Молодшого (ві-ііа р.р» н.е.). Цідерои - шнаменитнй оратор, найяскравіший нрг-дстпвник жанру «ністолографії 1 ст. до н.е., Оенека і ІТліній Молоділий репревентушть ’’срібну” латинь, що дає можливість провести псине співставлений вжиішшш синонімів рісшими авторами в рііміі, хоча і не дуже ціддплені п часі, періоди роанитку латинської мини.

Пішчення синонімік у названих япторіа є цікяиим також и огляду на те, що їх листи різноманітні" оа своїм прішначеші.ям і формою. Епістолярна спадщини Ціцеронп - це справжні листи, що мають ислику історичну піаністі, як документи, що иідображашть політичне життя республіканського Риму, ропкришноть духоинин (лнт блискучого оратора. Послання Сенеки до ЛуцЬіі* - це також справжні листи на ріпномініітні етичні геми, втілені п літературну форму, сшвовучні часу, аідішнідають настроям і прагненням самого актора. Для ІІлінш'Молодшого лист був лише літературною формою художнього твору, що підобрнжас життя імператорського Риму І ст.

и.е. вислуга ШІнІЯ в чому, що піп створи» художній ЛИСТ В ІірООІ. 1

Наукова иошюна дослідження поліпис и тому, що вперше у вітчизняному мовоонавстлі робиться спроба рооглинути синоніми на матеріалі латинської мови. Проблема синоніміи-прикметними роаглядаеться иа рівні тексту, досліджується семантична структура і синонімічні ізв’япки латинських прикметників, псталошіюютьсі сі(івііі"Коіисші'і синонімі», вчфіксоианих а тексті и відповідними синонімами синонімічного словника латинської моии Алера, сииопімічн ряди будуються » урахуванням коефіціснта синонімічності кожно' лексеми ряду по нідиошеишо до домінанти, иионачаються особлиност вжинапіш авторами деяких синонімів.

Теоре/тинца цінність роботи. Отримані реоультати доїш можуть глибше проникнути в структуру і функціонування латинсь кої мови, у внутрішні оакони її розвитку, а також поглиблять наш олашаї про мову Ціцерона, Сенеки і Плінія Молодшого. Дані дисер тацііпгого дослідження можуть бути також використані в теоретич йому плані при подальших дослідженнях латинських СИНОНІМІ!!.

Практичне використання результатіи дослідження полягас току, що сформульовані положення роботи можуть використовуй тись при схладіиші словників сішоиішв латинської моии, при читані теоретичних курсіп о лексикології і стилістики латинської мови а окремого спецкурсу. Матеріали дисертації можуть використовуй! тись ня практичних оаняттях при читанні творі» пнторіп, дослідж; ваїшх у дисертаційній роботі. •

Апробація роботи. Реоультати дослідження доповідались і исееоккнпк науково - методичній нараді ’’Актуальні проблеми »икл дашія дисциплін класичної філології і оарубіжної літератури” (Ха ків, 1087), Кримській наукопій конференції "Проблеми античної кул тури" (Сімферополь, 1088), науковій конференції ’’Актуальні пр блеми викладанні) латинської моии і медичної термінології” (Льиі

1 Куоиепона Т.И. ІІми.м» Шміша Младикіо ш друиьнм. // Ліші'іппи онисто/иц (>«<!• О'К'ішн. М. ІІИІ/, <Г/У. ' ■

1У87), на ігпукочих читаннях, пригсвячечих нам’яті нроф. С.Л.Лур’е (Лі.ІЩІ, iOHT-lOSM), Я!» «ЦорІЧІІИХ наукових КОиферШщЬіХ професорсько

- шікладацькоіч» складу Льніпського держанного університету (Ювв-1994). «Зміст роботи шдобраікеииіі м 8 публікаціях.

Обсяг І структура роботи. Дисертація складається оі пступу, трьох рооділі», пиенопкіп (152 стор), списку використаної літератури (227 н;иш).

Зміст роботи

У Вступі подано короткії» огляд історії" питання, обгрунтовується актуальність томи, ііишілчсчіо мету, оапд.'чікл, об’єкт дослідження, методи, нідкрео.ііості.ог наукона ношшна та теоретичне

і практичне плаченім дисертаційної роботи.

Перши» розділ ” Основні питання теорії лексичної си-НОШМІЇг’ скліідлсті.оі <з чотирьох хшрнгрдфів.

В першому параграфі ’’Пошиття сішопіма в античності” рооглядаються погляди античних грамптикім і вчених на синоніми. Вперше у стародавній Греції на синоніми онернуп упагу ще Дсмокріт ( 400-370 p.p. до ц.о.). У фрагменті 20 читаємо, що ’’слово не є Абсолютним ДІІІИЧНКОМ речі, яку воно гіооначас, і доходом цього е наявність ріииошшітних слів на пооначеїшл однієї і тісї ж речі.1

Софіст Продік (кінець V Ст. до н.е.) а Кеоса- (учень Протагора і нчитслі, Сократа) також ціканішся питаннями мови. Особливу упагу иін приділяв виявленню смислових розбіжностей між словами, блиоькими оа онпчоїшям. Користуючись сучасною термінологією, можна схяиати, іцо сферою лінгвістичних оацікаалень ГІродіка була синонімія. Іїи-оіигтаючи розбіжності між близькими оа опачеиням словами, Продік итпвіпі перед собою стилістичні огшдпшія, прагнув виробити норми правильного ижинапил елі».

, , Про синоніми писав також Гермоген. У його творі ’’Про ідеї” (ЇДІ) о находим о пршіуіцешиї, що "синоніми можуть мати в собі... деякий

2Дгмоіфнт. Тексты. Нсрсіюд. Исследования, / под. РЧД- С Л .Лурье Л. 1970, с.353.

ШіеОНаїІМ, уточнення, ампліфікацію або дещо інше подібне. Синоніми можна ставити Поруч один о одним.”

Сломами, ріпними ни апутішям, але (ілнін.кими on «містом, цікавився і Платні» (427-347 p.p. до н.е.). Платин доводить, що ріоні чн поучанням слова можуть мати не тільки спільне шшчешіл, але й те, що і» сучнсному мопоошінстві наиинастьса внутрішньою формою слови. Платой іншніпч: це ідеею імені.

Арістотель (3(4-322 p.p. до и.е.) у своїй ’ЧІостиці” (21,22) ти ”Риториці” (Ш) писав’-про користь синонімів. ’’Серед імен омоніми корисні для софіста,... а синонімії - для поста”, И Коментарії 2,3 Лммомід до трактату Арістотслд ’’Про тлумачешш’’ говориться: ”... Одна і ти ж річ чисто напинається багатьма іменами”. Арістотель стверджуваи, що хоча слова і можуть вживатись одне (замість одного, оанячпіоть одне Й те ж, але одне слоно може бути більш ижишшим, швидше допомагає ииочно уявити предмет, ніж інше, і, крім того, ріоні слова подають предмет не в одному « тому ж світлі.

ІНсні стародавнього Риму також цікавились питаннями синонімії. Ще Мпрк Тулліи Ціцерон u трактаті ”De oratore” писан про доцільне оастосувлшія найріспіомпнітніших оасобі» мови, серед яких автор особливо цінував синонімію, створювану шляхом переносного вживання слів. Вчетій-ендиклопедист Шгідій Фігул в своїх ’’Граматичних оаписках” (’’Conmientarii grammatici”) оначіїу увагу приділяв синонімам. Веррій Фдакк (друга половина І ст. до н.е. - початок І ст. н.е.) писав про синонімії у своєму великому словнику латинської мови ”ГІро онпчення слів” (”De verborurn significatu”). Синонімія слів цікавили також ІІлінін Старшого (23-70 p.p. н.е.). Це питання ро-оглядалось ким у праді ”ІІро сумнівні форми мови” (’’Dubii негшоїна libri”). Ноній Марцелл (IV ст.) повністю присвятив V частину свого словника-довідники синонімам та питанням рообіжності оначень синонімія. Про роль синонімів у мові шісао і Марк Фабій Квінтіліан (35-DO p.p.) у творі ’’Дапчшшя оратора” (’’Iristitutio orntoria”).

У другому ппраграфі ’’Критерії синонімічності лексичних

(і

ОДИНИЦЬ роаглядаютьсл ріпні підходи сучасних вчених до вивчення проблем синонімії, тому що без вивчення цих пи-тань неможливо дати глибокий аналіз синонімів-прикиетликів у 'творах; античних: авторів.

Треба відзначити, ідо в розумінні синонімів і їх класифікації існують ріоні думки, до цього часу не досягнуто повної ЄДНОСТІ ПОГЛЯДІВ аа природу даного явища и мові, не існує і (загальноприйнятого, единого визначення синонімів.

Критерії синонімічності в лінгвістичній літературі роиглядаються які а)тотожність лексичного значення (С.Г.Вережан, А.Д.іужгор’ева, В.М.Г^игорян); б)блипькісті>, але не тотожність лексичного значення (Р.А.Вудагоп, А.В.ІІІапіро, Д.Н.Шмельов, Й.Філінець, А.П.Коааль); в)блиаькість або тотожність лексичного иначення (А.П.Свген’ева, В.А.Гречко, З.С. Александр она, В.Н.Клюева); г)тотожність сполучуваності (дистрибуції) (В.А.Звегінцев, К.С.Горбачевнч, М.В.Раєвський); д)воаемозамінюваніеть в одному й тому ж контексті або в близьких аа омістом контекстах (Л.А-Вулаховський, В.Г.Фаворин, В.А.Сиротіла); е)спільністЬ номінації (Е.М.ЇІалкіна-Федорук, А.А.Реформатський).

При дослідженні синонімії, на нашу думку, треба де тально аналізувати семантичну структуру слова, що дозволяє диференціГшо підходити до ріпних (значень багатозначного слова, а синонімічні відношення розглядати на рівні структурно-обумовлених елементів семантичної структури слова - лехсико-семантичних варіантів (ЛСВ).

У своїй роботі ми використовуємо поняття ЛСВ у тому ошічениі, якого йому надає І.В.Арнольд. ЛСВ - це двосторонній мовний знак, що є єдністю поучання і оиачення, оберігає неомікне лексичне вивчення в рамках властивої йому парадигми і системи синтаксичних зв'язків. Семантичну структуру слова ми рооуміємо, аа ІЛЗ.Арнольд, як структурну чисельність її ЛСВ. Звідси випливає, що якщо уявити семантичну структуру слова у вигляді набору ЛСВ, то синонімами будуть лише ті близькі оа смислом лексичні одиниці, які мають хоча б один еквівалентний ЛСВ. Відповідно, синонімія - це не семантичне

спіип&дішіл цілих елі», а екиіишіснтність окремих їх структурних елементів. Спіппадішія ЛСВ слова - це суттєва для синонімії оонака. Додатковою оонахою с тотожність сполучуваності.

У третьому параграфі ’’Синонімія і полісемія. Синонімія-ШШ ряд 1 домінанта рооглядасться цааємооаяаок сішоншп і полісемії, поняття синонімічного ряду і домінанти. Досліджувані синоніми групуються в синонімічні ряди навколо слова-ідентифікатора, домінанти ряду. Домінантою ряду ми вважаємо семантично найпростішу, стилістично немарковану і синтагматично найменш оакрІ-илену лексему, яка, як правило, мас високу частотність вживанім в техстах. Застосовуючи формулу виміру синонімічності слів, аа-пропоноваиу С.Г.Бережаном, ми встановлюємо коефіцієнт синонімічності кожного члена ряду по відношенню до домінанти. Це доово-ггмє побудувати синонімічні ряди а урахуванням амплітуди відхилення кожної о лексем ряду від основного значення домінанти.

У четвертому параграфі “Класифікація синонімів” роогляда-ються рісші погляди ловоаневців стосовно класифікації синонімів. Загальноприйнятим вважається подія синонімів на Ідеографічні і стилістичні. Існує такой інша, на наш погляд більш переконлива класифікація синонімів, яка поділяє їх на повні і неповні або часткові, Повні - це синоніми о смисловими структурами, що повністю співпадають, неповні - синоніми о смисловими структурами, що співпадають лише частково. Між повними і частковими синонімами існу< постійна взаємодія. Слова, що повністю співпадають оа смислом

о часом набувають нових семантичних, відтінків і перестають буті повними синонімами, переходять в групу часткових. Рааом о тим, і міру появи у рісших слів нових ЛСВ (головним чином, на основі пере несення оначень і метафоризації), -словникові елементи, які нічоп спільного початково не малн в .смисловому відношеній, вступают: окремими елементами своїх оначень в синонімічні ои'яоки. Завдякі цій динаміці семантичного роовитку, часткові синоніми - це найчи сленніша категорія синонімів на кожному етапі історичного рошштк;

МОІІИ.

Другий рооділ ’’Лексихо-семантична характеристика і синонімічні пв’яохи прикчстішкіа на основі листів МЛ.у«лім Ціцерона, Луціл Аішея Со.иеки, Плілія Молодшого” складається о п’яти паряграфіп.

У першому параграфі ”ЛСГ прикметників на повлачеіпія рооміру” на основі аналізу фактичного матеріалу і слон пики них дефініцій до. сліджусться семаїтічна структура пршеметпикіп і встановлюються синонімічні ов’яоки між ними. Прикметники цісї групи характери-оують величину предмета у всіх можливих вимірах, незалежно під напряму. Прикметники подають роомір певного предмета як величину підносну. Відносний характер роомірності закріплюється в семантичнії! структурі прикметника семами ’’вище/нижче" тієї норми, яка властива даному класу і береться иа стандарт. '

Найбільш частотним синонімічним рядом прикметників о вихідним роомірним оначенкям є ряд гп.^пиа, іі^епз, £тпп(ііз, атріив, ііп-тапів, об’єднаний на основі оонаки ’’великий, оначиий оа иелнчиною, роомірами, об’ємом, протяжністю.” Спільне для членів ряду оиа-ченпя сформувалось як відображеная порівняння певних оешак предметів (у даному випадку величини). Ступінь самої величини може бути неодинаковим, ідо дає можливість виділити диференційний елемент значення градаційного типу у деяких членів ряду. Нейтральний (або нульовий) градаційиий ступінь фіксується прикметником п^пиз. Це домінанта синонімічного ряду. Прикметникам іпцепя, grandis, атріиз, іттапів властива вростаюча градаційна ооиака (сема ’’вище норми”), причому максимальний ступінь градації виражений прикметником ігпталів (великий + сема "надопичайно”).

Сема ’’перевищуючий ‘нормальну, навіть відносно велиху величину” в семантичних структурах прикметників атріив, іттапів надає аначенням вкаоаних лехсичіних одиниць оцінного характеру. Наприклад, ЬеІІиа іттапів (Сіс. АіЬ. У,1в) - величеошш ввір,

* На основі асоціативноюбрааннх уявлень у наввапих вище прикмет-

никіп виникне потенційна сема "оначний, важливий, видатний”, Яка стає бамою для утворення метафоричних переносних значень, на основі яких прикметники утворюють ноні синонімічні ряди:

1) magnus, iugens, grandie, arnplus, immanie - великий aa кількістю;

2) inagium, ingene, grandie, amplue - великий, оначний oa силою сприйняття.

Розміщення членів цих рядів на градаційній шкалі виглядає так само, як і в попередньому випадку; причому найвищий ступінь градації виражений прикметником tmmanie.

У дисертаційній роботі проведено аналіо лексичної сполучуваності прикметників всіх ЛСГ досліджуваних прикметників-синонімів, виведені моделі сполучуваності для кожного ряду.

Прикметники parvus (у авторів інколи оустрічасться демінутив parvulue), minutus, exiguus, pusillua об’єднуються у синонімічний ряд на основі оонаки ’’невеликий, неоначний па роомірами, малий оа вели-чиііою, об’ємом.” Найкомпахтнішу семантичну структуру, що відповідає даній ознаці, має прикметник parvus. Як антонім до magnus він визначає загальне оначення величини і є домінантою синонімічного ряду. Решта прикметників ряду характеризується наявністю в їх семантичній структурі уточнюючих сем, які конкретизують основну семантичну ооивку (домінантну сему). їїис, minutus, exiguus, pusil-ius вионачають роомір предметів, що мають меншу величину, ніж предмети, що визначаються черео parvus.

Ознака маленької величини викликає асоціативні уявлення про щось неоначн", маловажливе; на основі цього у прикметників утворюється потенційна .сема ’’неоначний, малий, маловажливий”, яка є баоою для розвитку переносних значень прикметників, що утворюють нові синонімічні ряди: .

1) parvus, minutus, exiguus - малий, неоначний оа кількістю,

2) parvus, minlitue, exiguus, pusillue - неоначний оа величиною, інтенсивністю, силою прояву оонаки.

Розміщення прикметників на градаційній школі такс ж, як і в по-

передньому синонімічному ряду,

У другому параграфі ”ЛСГ прикметників на пооначення часу” досліджуються прикметники autiqmis, ргіасия, pristimis, vetus, vetustus, які об'єднуються н ОДИН СИНОНІМІЧНИЙ р«д Ifft основі ЛСВ ’’старий, стародавнім”. Намнищмй коефіцієнт синонімічності по підношенню до домінанти antlquus мають priacus (v=0,67), pristinus (v=0,fl), далі poo-міщені vet;us (у=0,44), vetustus(v=:0,4).Ti»e6a відинячити, що прикметник witiquus і vetustus в сполученні о іионгшкпми конкретної семантики може виражати пооитипну конотацію, пкпоуючи на давнє походження та історичну цінність денотата, наприклад etatua antiquissima (РІіп. Ер. VIII, 18). Priacus - слопо високого стилю, о яскраво вираженою псоитивною конотацією,, о а семантикою близько до antiquus, наприклад, templunv priecum (РІіп. Ер. VIII, 8) стародавній храм.

Метонімічній перенос оначеїшя ’’давно існуючий” утворює она-чегіия ’’минулиЇї, колишній, попередній”, на основі якого перечислені прикметники утворюють новий синонімічний ряд о спільним значенням ’’колишній, минулий, попередній” і новою домінантою pristinus.

На основі ЛСВ "новий"' прикметники novus, recens утворюють синонімічний ряд. Коефіцієнт синонімічності даної пари (v=0,7). Аналіо сполучуваності дає можлиаість стверджувати, що контекстними партнерами синонімів даного ряду є найчастіше іменники абстрактної семантики. При цьому обсяг вживать* синоніма гесопв досить обмежений. Rocene вживається Яїіше тоді, коли треба визначити щось нове, як таке, що тільки тепер виникло.

Прикметники aeternus, sempiternus, perpetuus об’єднуються в один синонімічний ряд на основі ЛСВ ’’вічний”. Коефіцієнт синонімічності по підношенню до домінанти aeternus у прикметника sempiter-nus (v=0,5) perpetuus (v=0,3). Як оаспідчують приклади, для досліджуваних прикметників характерні атрибутивні синтагми. Часто вживаються сполучення о іменниками абстрактної семантики: vita feeterna (Sen. Ер. 92,95) - вічне життя.

У третьому параграфі ” ЛСГ прикметників на позначення

фізичної хар.чктеристики людини” рооглядаються прикметники синонімічного ряду firmue, robuetus, valens, validus, які містять у своїй структурі ЛСБ ’’сильний, міцний”. Коефіцієнт синонімічності по підношенню до домінанти firinus у robustus (v=Q,57), valens (v=0,3), validus (v=0,3). '

Актуалізація спільного он вчення ряду відбувається в атрибутивних сполученнях о іменниками - її новими осіб або іменниками абстрактної семантики, ов’яааних о фіаи'шию характеристикою людини. Прикметники, як правило, виступають в атрибутивних сполученнях Da моделлю N+A.

На основі асоціатишю-обраошіх уявлень у прикметників виникають потенційні семи, які стають баоою для утворення метафоричного переносного сшачеиня, на основі якого утворюється новий синонімічний ряд оі спільним (значенням ’’сильний, могутній”. У роботі досліджується лексична сполучуваність і синонімічні ов’яоки новоутвореного рлду.

У листах Сенеки синонімом до firmus і robustus виступає solidus (Sen. Ер. Sen. Ер. .72,5). В листах Ціцерона Fam. XVI, 21

синіиймиді до firmus ст&е corstar.s, хоча ЛСВ ’’сильний, мінний” в їх структурі відсутній. Це відбувається внаслідок асиміляції оначень у конкретному контексті.

Антонімічні до попередніх прикметники imbecillus, infirmus, debilis об’єднуються р один синонімічний ряд на основі ЛСВ "слабкий, бео-силий”. Коефіцієнт синонімічності по відношенню до домінанти іт-becillus у infirmus (v=0,5), debilis (v=0,3). Спільне значения ряду, як свідчать приклади, реаліоується в сполученні о іменниками-наовами осіб а також о абстрактними іменниками, семантика яких овяоана о слабким фішічним станом людини.

Подібно як і в попередньому ряду, у наованих прикметників виникають потенційні семи, які дають метафоричні переносні значення і на їх основі утворюється новий синонімічний ряд imbecillus, infirmus

о спільним «значенням "слабкий оа характером”.

У четвертому параграфі ”ЛСГ прикметників па u<mначе н на ОЦІНКИ’* рооглядаютьсл найбільш частотні оцішіі прикметники, що зустрічаються в листах М.ТУллія Ціцерона, Луція Аннея Сенеки і Ппінія Молодшого. Основною специфічною рисою семантики оцінних прикметників е тс, що о їх. осноиі лежить оціїшиа покашшк "добре” гби ’’погано”, який с відображенням граматичної категорії оцінок.

Оцінні прикметники мають складну семантичну природу, наділені ивдоаичайло рооггшуженою системою ииачеиь, ідентифікаі,:а яких можлива лише при текстуальному анапіоі.

У дисертаційній роботі ровглядпються прикметники bonus, probua, frugif honestus, які в синонімічному словнику латинської моніі Алерв наводяться як синоніми в аначенні ’’добрий, хороший”. Але шіаліа семантичної структури даних прикметників, проведений на основі текстуального пналіоу, свідчить, що JICB ’’добрий, хороший" с лише у прикметників bonus, probus. Однак всі наведені слова стають синонімами на основі JICB ’’чесний”. Отже, у дисертації досліджуються синонімічні ряди: '

1) bonus, probus - добрий;

2) bonus, probua, frugi, honestus - чесний.

Прикметлики-синоніми першого ряду е власне оцінними; прикметники другого ряду дають характеристику осіб в плані їх моральиої оцінки: ftima bona (Сіс. Att. VII, 26,1) - добра слава, сопзиіез Ьопі (Сіс. Вги. 1,3,4) - чесні консули.

Прикметники malua, nequam, pravus на основі JICB "поганий” -утворюють синонімічний радо домінантою malua.

Вони мають у своїй семантичній структурі оцінний покашімк ’’погано” і иакріплюютьс* в негативній модальній конструкції. Маїии як антонім до bonus - основних прикметних дій характеристики негативної «кості, поганий у фшичному і моральному плані. Сполучається u іменниками абстрактної семантики, а також а імешшками-и&авами осіб, наприклад: miles malua (Sen. Ер. 107,9, Suit. Ер. 1011,4)

- поганий воїн.

Вихідне оначешш pravus - кривий, викривлений. На основі даного оначення утворюється потенційна сема "той, що не відповідає вимогам”, яка стає бапою дій переписного аничення "той.що не відповідає вимогам (ои яиістю), поганий”. І саме цим переносним значенням даний прикметник входить у наведений синонімічний ряд.

В сполученні malua pravusque, maJue ооначає вроджену аіпсо-ваність людини, природну схильність до шіих вчинків, a pravue невірний напрям, який сама людина надає собі і своєму характеру.

Вихідне (значення nequam - неодатний до вчинків, нікчемний, а переносно шіачеиня "такий, що не відповідає вимогам, поганий’’. Nequain оустрічається тільки у сполученні о іменниками-напвами осіб, особливо часто о іменником homo. О hominem nequam! (Сіс. Att. XV, 13). О погана людиної

Прикметники pulcher, formoaus, venustus, sp«cioaus, bellus утворюють синонімічний ряд на основі ЛСВ "красивий”. Ці прикметники е прикметниками естетичної оцінки, отримують в цистах досліджуваних авторів позитивну конотацію, коефіцієнти синонімічності по відношенню до домінанти pulcher у formosus (v=0,5), у specio-виа, venustus (v—0,4), bellus (v=0,3). Pulcher ооначае красивий оонні, той, що справляє «статичне враження гармонією і пропорційністю, а також красивий у моральному відношенні. Formosua - красивий в першу чергу оовиішньо, фігурою і пропорціями тіла. Прикметником speciosus визначається те, що має вигляд блискучий, неовичайний, такий, що кидається у вічі. Venustus означає красивий, привабливий, оскільки має в своїй структурі сему "привабливість”. Bellus мас оначешш гарненький.

Ахтуаліоаціа основного оначешія ряду відбувається в сполученні о іменнихамії'ііаоаами осіб, іменниками конкретної семантики та великою групою іменників абстрактної семантики. Вкапані прикметники, як правило, актуаліоують своє оначешш у моделі N+A. Наприклад: gubernator formoaus (Sen. Ер. 76,7) - красииий керманич, facies pul-

ciira (Sen. Up. 115,3) - upm-цие обличчя

Прикметники foedtis, tnoter, turpie, (iel'ormis на основі ЛCB ’’бридкий, ОГИДНИЙ” yr»0|»WI(»TI, СИНОНІМІЧНИЙ ряд, причому у прикметник» deformis по опнчсиня с переносним. Ці прикметники ішрпжагать естетичну негатнішу оцінку і сполучаються, нк ирапнло, п імешіикпми-нашіами осі!) або іменниками абстрактної семантики: Umno teeter (Оіс. Q. Ґі'. 2,ЇЙ) - огидни людина.

Синоніми даного ряду мають нскргшо пиражсну негативну конотацію. Tdetel* ПІДКРЕСЛЮЄ ігепрнсмнє чуттеие сприйняття, foedue і deformit* - естетичне сприйняття.

На оспопі in іііоі'о J1CU "страшний, жпхліїним” перечислен! прикметники утворюється ІІОПНЙ синоиімічіпш ряд. Осипане онн-чешія ряду реалізується » сполученні а іменником» абстрактної семантики - taelmm spectacuium (Сіс. Bru 1,15) - жахливо яндопище. Прикметники iucundus, gratus, acceptus, amocnus, auavis, dulcis, gratiosus утворюють синонімічний ряд на основі ЛСБ ’’приємний, милий”. Вопи с емоційно-оцінними прикметниками. У смисловій структурі кожного прикметника даної групи с семи емоцінно-оцішіогсі підношення {кооитнвного чи негативного), що обумозлюс приналежність одних :j них до меліоративної лексики, інших - до пейоратишюї ІІайииіциіі коефіцієнт синонімічності по підношенню до домінанти іи* cundus у ашоешш (v=0,8), acceptus (v=0,8), suavis'(v—0,7).

У текстах листі» часто iucundus і gratus вжинаються поруч, семантично наближені. Наприклад: О gratas tuas iucundasque litteras (Cic. Att. IV,4) - о милі і приємні твої листи.

Аналш сполучуваності спідчить, що синоніми ряду поєднуються о іменниками абстрактної семантики в птрибутишшх сполученнях оа моделлю N+ А або в предикативних сполученнях' оа моделлю N+A-f-V.

Прикметник amocnus нкаоус лише на красу місцевості, тому має семантично обмежене коло сполучуваності, «з'єднуючись лише о іменником Іосча та villa (у Плінія Молодшого): locus amoenus (Сіс. Att. XII,И?) - приємне місце.

Ннхідпе «кочення прикметники сіиіеін - солодкий. Солодкий смак

- нрикмннй. На основі цього унплешп» «ішикас потенційна сема ,г/флешшй”, яка дає початок переносному метафоричному оначешоо,

І саме цим переносним ишічкшілм прикметних. «іиісі» входить в даний синонімічний ряд. Аналогічні мошцп підгуляються в семантиці прикметники вшгуія, причому у вихідному оиачонні (іиісія характери-оус смак, нштв належить до одорптмшіої лексики. Прнкметники-сішоніми (Іиісш і тіамін сполучаються о іменниками-нлоиами осіб і широким спектром імениикш абстрактної семантики. Наприклад: риег яиауіяйіпши (Сіс. Ггнп. V,!)) - дуже приємний хлопець, аеіад <іи!сів (Пін. Кр, (1,78,1) • нрисмний пік.

Пайщицу частотність и листах доеиіджуппних авторі» мають іи-сшкЛия, £ги(.іін, шшуіз.

У кількісному підношенні вживаная прикметників пооитишюї оцінки шіачно перепитують нжиианір прикметників негативної оцінки (70% і 30% шдішпідио). •

У м'ятому параграфі ”ЛСГ прикметників на позначення емоційно - психічного сталу і інтелектуальних одібно-

СТЄ.Й ЛЮДЯНІЇ.” досліджується семантична структура, сполучуваність і синонімічні відношення прикметників синонімічних рядів; 1) «яріепя, ргисіепв, ііосіие, саііиіив - рооуммнй; 2) атепв, «Ісшсіш, ех-согв, уссо'-я, ІНКПШ18, Гигіозіїа - Сожеиілмтй; 3) ЬеаЬив, Гсііх, Гогіинаїие, Ггтвіив - тнсліітці.

У третьому рооділі ’’Функціонування синонімів » листах М Тушіія Ціцсзрола, Луція Аннея Сенеки-і Плінія Молоділого” підкреслюється, ицо рооумішім мопи лише як системи оннкіп иуиьке, одностороння, дійсно наукопе піонашш мови неможливе бео вивчення иакономірностей її реального існуванню і функціонування в тексті.

Марк ТУ-плій Ціцероп, Луцій Анней Сенека і ГІліній Молодший часто в своїх листах оиертались до синонімічних груп, особливо до си-ншгімічних пар. Найпоширеніша форма вживання синонімів у ла-

!(>

€

■пінській моні характерна для листів - це попарно о’еднннї синоніми, що вжішаються для підсолений і искрапості вислову. Дуже часто це синоніми одного синонімічного ряду. Наприклад, vir forlis «її сіишніт (Сіс. Fam. VII,18) - муж сміліший і відважний.

Для листі» Сенеки характерно ажинаши попарно п’еднаїїкк си понімів одного синонімічного ряду а сполучником ас, що уточнюють один одного: memoriu нецнів ас leuta (Sea. Ер. 74,1) - пам’ять неповоротка і лінива.

У листах Ціцерона і Сенеки оустрі чаються сполучення синонімії! а сполучником -que н иостіюинцп: fortuiiatus beatusque (Sen. Ер. -15, W)

- іцаслишій і блаженний; aciens prutlensque (Сіс. Fam. VlII,lt),5) -рооуміпііі і мудрий.

Накопичення синонімії» або власне ампліфікація - це дуже поширений спосіб сполучення синонімів для підсилення поняття. Зустрічаються випадки яжимаїшя двох або більше спішні мі», які а'едиуються беасіїолучниково. їх оначеїшя тісно об’єднані, і і» результаті, створюється концентрацій смислі» (підсилення пшічення на висловом А.П.Євгеи’сиої) і, як правило, підвищена емоційність. Таке поєднання синонімів пустрічасться часто у листах Ціцероііа; gratulatio iucunda, grata, accupta (Сіс. Fam. IV,7) - привітання миле, приемке, любе.

Контекст може ототожнювати навіть синоніми нершноцішп, вживаючи їх для підсилення і уточнення думки: rex... eupertnie, crudelis, iimuoderaf.us fuiese (Сіс. Alt. X1II,28) - цар... був гордий, жорстоьий, страшний.

Нерідко її текстах листів шустрі чаються синонім и-прнкметники в суііерлятниі, ідо нядас мопі більшої емоційності: наприклад, homo turpieeimiie ct зопініі.^кіти.ч (Сіс. ЛИ. IX,9,3) - людина дуж« ганебна і підла.

У Висмонкнх нідсу монуютьси оснонкі результати проведеного дослідження. .

Псі досліджувані у дисертаційній роботі прикметиикіі-сииошми мають досить складну семантичну структуру. ОинонімКиі іш'моііїї

між ІШМ21 встановлюються по лінії окремих. ЛСН на осноиі аагалі.ник семантичних; і дистрибутииних оонак.

При формуванні синонімічних рядів «раховано коефіцієнт синонімічності кожної лексеми ряду по відношенні до домінанти, У листах досліджуваних аиторін переважно оустрічаїотьсм пастко»! синоніми, Що пояснюється, як правило, багатозначністю латинських прикметник! и.

Особливою частотністю вживання у листах досліджуваних авторів виділяються прикметники на пооначешш оцінки (особлино у Ціце-рона).

Синонімічні ряди прикметників на поиначенші рооміру містить ди-ференційний елемент опачення градаційного типу, маємо прикметники о нейтральним або нульовим ступенем ознаки, решта прикметників градоцішю марковані, при чому оу стрічаються прикметники о максимальним ступенем градації.

Сшіоніші-прикметники на позначення емоційно-нсихічного стану та інтелектуальних властивостей людини найчистіше оустрічаються в листах Ссиеки. Це пояснюється тим, що в листах нідомого філософа порушуються.проблеми моралі і самовдосконалення особистості.

. На осноиі асоціатипно-обраоних уяилень у прикметників багатьох синонімічних:.рядів виникають потенціі'ші семи, які стають баїюю для утворенні переносних метафоричних опачень.1 Н реоультаті цього синонімічні ряди стають більш обширшши і роогалуженими.

Для тілеішя сяоїх авторських оадумів Ціцероп, Сенека і ГІліиій Молодший шікарнстоиують в листах синоніми, які виконують н тексті різноманітні функції: підсилення, уточнення, оцінки. Одночасно

прикметішки-слношми надають мові переконливості, вираоності, яскравості, барвистості.

Алаліо погюа», що моип листіп Цїцероня с більш екснресишіою і барвистою ніж у Сенеки і Пліпіл Молодшого. Це пояснюється спрямуванням листі» » характером самого ангора.

Сшвстинленіїя даних п)>о вживання синонімів в листах Цін'-рона,

О-Ііеки, НпІіШІ 'Молодчюго НОКПІ>ус, що (ІЛГ.ЧТІЯ ’! ОітоІіІМ! К.'І у ЦІЦгі-юі-.и. Л.ч*- ді-які с.юпа с більш частотними ;• листах Сенеки або Плініл

Ч'ЗОД'Ж'ЧОГО. . .

,'Дліі ли стін ЗГлініл Молодшого ХарЛК'П'рче «ЖЇІПГЧІНЛ сліп ішсокого ■■'ічиио.

Проведене дослідження відкривше можлішості для подальших досліджень сиисшіміа я рісших ітнрямхах. ТГерскектизішми с висічення :лколі.мі» інших частіш моои у ріоних Жішрлх і у творчості різних штирів, лексичної слолучуп-июсті синонімії), ОСОбдіІПОСТСі”. їх семпн--ячної структури.

Зміст роботи відображений в наступних публікаціях:

. Вопросы синонимии прилагательных с ’’отрицательным” оначе-[ием в латинском ж»ыке (на материале писем М.Туллия Цицерона) / Інооемча філологія. Львів 1985, Врп.80, с.60-65.

. Синонимия прилагательных, выражающих обіцую положитель-ую оценку в латинском языке (на материале писем Цицерона, Се-еки, Плиния Младшего). // Деп. в ИНИОН АН СССР N27847 от ,01.1087г.

. О синонимии существительных, обооначающлх абстрактные по-нтия. (на материале писем Цицерона, Сенеки, Плинкл Младшего) / Деп. в ИНИОН АН СССР N 35935 от 26.10.88г.

. Стилистическая роль синонимов в письмах Цицерона // Теоусы вкладов Крымской научной конференции "Проблемы античной куль-у'ры” чЛ, Симферополь 1988, с.77-78.

Лексическая синонимия прилагательных с исходным раомерным іачением (на материале писем М.Туллия Цицерона, Луция Ан-:я Сенеки, Плиния Младшего) // Інооемна філологія. Львів ЇЛ89, ИП.95, с.13-21. .

Синонимические рдды прилагательных со значениями ’’сильный -абый” (на материале писем Цицерона, Сенеки, Плиния Младшего)

1 "Классические яоыхи и сравнительно - историческое яоыкооиа-ю”. Теоисы.Томск 1090, с.39-40.

7. Лексична синонімія прикметників и оціночним нтепмгилм "приемник” (на матеріалі листів МДУллія Ціцеронн) // 1лои<..\;на філології:. Львів 1&00, Ьип.99, с.£8-32.

в. Лексична синонімів ак аасіб характеристики інтелектуальний .:.ж-стивостен людини (на матеріалі листів Ціцерона, Сенеки) // Іномсмни філософія. Львіи 1903, Вііп.ІОЗ, с.121-120.

Мысловская Л.В. Лексические синонимы в письмах Марка Туллия Цицерона, Луция Аннея Сенеки, Плиния Младшего (на материале прилагательных). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических иа^к по специальности 10.02.14 - классическая филология; Львопский государственный университет. Лыюь 1904.

Защищаются научные положения, которые содержат исследопа-нмл лексической синонимии латинских прилагательных. Синонимические евтаи между латинскими прилагательными устамиияиьа~ ютск по .'жиня отдельных ЛСВ на основании общих семантических и дистрибутивных признаков. При формировании синонимических: рі'дои учитывается коеффациент синонимичности каждой лексемы р,вд.-< яо отношению к доминанте. Высокой частотностью в.яссле-ді-ем'-:х г аистах писем хар 'лхт сриау юте я оценочные прилагательные (особенно у Цицерона). Аналио свидетельствует о том, что глык писем Диі'ирона более окспрессивен, чем Сенеки и Плиния Младшего. Ото объясняется тематикой его пасем и манерой иыскашлшшх автора. В письмах Сенеки чаще всего встречаются прилагательные-снионкмы, выражающие эмоционально-психическое состояние м іш-толсктуальные особенности человека, так как известный «философ акцентирует внимание на проблемах морали и самосовершенстиоипшш личности. Лоык писем Плиния Младшего более нейтрален, но для него уже характерно употребление пои высокого стиля. '

Синонимы-прилагательные и текстах инеем исследуемых актором иолмфункцпоиальны. ’

L. V.Myslovnkn. Lexic/d synonyms in the letters of Marcus 'i'ullius Cicero, Lucius Aniu-us Seneca, Minins Minor (boned on adjectives). Tlie thesis ih submitted for the degree of candidate of sciences (pbilol-gy) on speciality 10.02.14 - classical philology. Lviv State University. Lviv, 10!M.

The theses dealing wit!) lexical synonymy of Lntin adjectives are foregrounded for defence. The undertaken analysis gives grounds to conclude that the synonymous links Lei ween the adjectives in Latin are determined hy separate lexico-synonymic variants on the basis of their common semantic and distributive features. Ill the formation of synonymous series the coefficient of synonymity of encli lexeme to the dominant in taken into account. Jn the letters undr' investigation (nnrncly in Cicero’s lettera) the evaluative adjectives are characterized by high frequency. The analysis proves the fact, that the language of Cicero’s letters is more expressive than that of Seneca and Plinius Minor. This accounts for the subjects of his letters as well as the author’s style of narration. In the letters by Seneca n great number of synonymous adjectives denoting the emotional and psychic state as well os the intellectual characteristics of a person are very often to come across. It is accounted for the fact, that in his letters much attention is paid to the problems of morality and self-perfection of a personality. The language of Plinius Minor’s letters is more neutral, it is notable for the words, pertaining to the high style. Synonymous ndjcctives under investigation are poly-functional.