автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Либерально-демократическое движение в Украине(вторая половина XIX - начало XX века.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Либерально-демократическое движение в Украине(вторая половина XIX - начало XX века.)"

Жияенкова Ірина Миколаївна

■уПГ-

УДК 94(477)”18/19”:329

Ліберально-демократична течія в суспільному русі України ( друга половина XIX - початок XX ст.)

Спеціальність 07.00.(И>- Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2000

Дисертацією і рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України факультету українсько філології Національного педагогічного університету імен М.П.Драгоманова.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділом історії культури українського народу Інституту історії України НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Щербак Микола Григорович, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент Волощенко Аза Кирнлівна. доцент кафедри історії Київського інституту "Слов'янський університет".

Провідна установа

Захист відбудеться ‘ засіданні спеціалізованої

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, кафедра історіїУ'країни.

2000 р. о ‘ ' год. н; вченої / ради Д 26.001.20 в Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: ОІОЗЗ, Київ вул. Володимирська 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імен

М.Максимовича Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ

вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий

аний ".

2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

.1. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. її обсяг становить 203 сторінки. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, посилань, списку джерел та літератури ( 23 сторінки, 332 позиції").

Вступ. Актуальність дослідження. Відновлюючи національні традиції, українська історична наука дедалі більше уваги приділяє дослідженню тих сторінок минулого, що замовчувалися або й фальсифікувалися. Серед них й історія ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX -початку XX століття.

Під ліберально-демократичним рухом розуміють ту течію суспільно-політичного, громадського та культурного життя, представники якої проповідували ідеї свободи, суверенітету і прав особи, гуманізму, демократії, які й сьогодні залишаються актуальними. В Конституції України відзначається, що “людина, її життя і здоров’я, честі, і гідність, недоторканість

і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю."1 Лібералізм протистоїть будь-яким спробам використати державну владу на шкоду особистій гідності і правам людини.

Витоки лібералізму, як сукупності філософських, політичних, правових поглядів, сягають у XVII ст., але як самостійна течія він сформувався в середині XIX ст., набув популярності на рубежі XIX - XX ст., не втратив її і в сучасних умовах.

Ідейно-теоретичні основи лібералізму були розроблені видатними просвітителями Дж.Локком, Ш.Монтеск'є, Ж.Руссо, Д.Дідро, Т.Джсфферсоном та ін., які обгрунтували пріоритет особистої свободи людини , рівність громадян перед законом, засади правової держави. Співзвучні погляди висловлювали й українські мислителі, зокрема Г. Сковорода, М.Максимович, М.Костомаров, П.Куліш, Т. Шевченко та ін.

У XIX ст. ліберально-демократичні ідеї лягли в основу ряду суспільних і громадських рухів та політичних об'єднань. Спробу поєднати український національно-демократичний рух з європейськими ліберально-демократичними ідеями зробив М.Драгоманов. Носіями ліберально-демократичної ідеології стали громади, товариства. “Просвіти", земства, народницькі та інші громадські об’єднання, часописи “Основа", “Кисвская старина", численна періодика в Галичині.

Ліберально-демократичний рух в Україні - органічна частина її суспільно-політичного і культурного жппя. Історіософія лібералізму займала одне з домінуючих міст> у суспільнії! свідомосіі другої половини XIX сг., була невіддільна від діяльності громад, “Просвіти", народницьких груп, зародження політичних партій. Без всебічного дослідження цієї проблеми неможливо створити цілісну картину політичної і духовної історії України.

Ліберально-демократичний рух в Україні - складний феномен, що поєднав у собі як національні особливості, так і західноєвропейські впливи, мав певну специфіку на підросійських та підавстроугорських українських

Конституція України. -К., 1997. - С.4.

землях. 'З'ясування загальних існденцій і особливостей, порівняльний аналіз проявів ліберально-демократичної течії в різних регіонах України - важлива передумова її об’єктивної оцінки.

Ліберально-демократичний рух в Україні , його ідейні засади тривалий час були віднесені до заборонених або неактуальних тем, чимало його аспектів спотворені більшовицькою ідеологією та радянською історіографією. Як наслідок, історія ліберально-демократичного руху залишається малодослідженою проблемою.

Об'єктом дослідження є діяльність громад, товариств “Просвіти”, земств, народницьких груп, політичних партій, часописів та інших носіїв ліберальної течії в українському суспільстві та теоретична спадщина його провідників.

Предметом дослідження є закономірності зародження і розвиток ліберально-демократичного руху в Україні в другій половині XIX - початку XX ст.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб дослідити витоки і провідні тенденції розвитку ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX - початку XX ст., окреслити його етапи і‘місце в національно-визвольних змаганнях українського народу, критично проаналізувати конкретно-історичний досвід і винести уроки, які с повчальними для нинішнього суспільно-політичного життя України, утвердження її як незалежної демократичної і правової держави.

Ця мета реалізована шляхом розв’язання наступних наукових завдань:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення;

- з’ясувати історичні передумови зародження в громадсько-політичному житті України ліберальної течії, її зв’язок з загальнодемократичним рухом, розвитком просвітництва та народництва;

- обгрунтувати періодизацію ліберально-демократичного руху з урахуванням його регіональних особливостей, показати консолідуючу роль лібералізму в контексті всього українського національно-визвольного руху;

- дослідити загальноісторнчні та національні особливості українського лібералізму, вплив на нього західноєвропейських ліберальних ідей і специфіку російського ліберально-демократичного руху в Україні;

- проаналізувати програмні та організаційні засади ліберально-демократичного руху в Україні, окреслити внесок в його розвиток громадсько-політичних і культурницьких діячів, громад, товариств “Просвіти”, періодичних видань, з’ясувати причини і наслідки еволюції лібералізму в бік радикалізації та соціалізації;

- систематизувати погляди діячів ліберально-демократичного спрямування на українську справу, національну і державницьку ідею, на перспективи національно-культурного відродження України;

з

- узагальниш досвід лібералі.но-демокрагичної о руху та ііого іпстії іуцііі і на цін основі вивсстн уроки та сформулювати пропозиції щодо подальших досліджень проблеми і використання доктрин лібералізму в сучасному державотворчому процесі, в демократизації суспільного життя, у навчально-виховній роботі.

Територіальні межі дослідження охоплюють українські землі, що іеребували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. В ряді місць іисертант виходить за межі українських земель, особливо в процесі аналізу ііберальних видань та наукових досліджень української діаспори.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють другу половину XIX -ючаток XX ст., однак аналіз витоків ліберально-демократичних ідей :понукав до ретроспективного заглиблення в події та філософські течії кінця К VI11 - першої половини XIX ст., а простеження еволюції ліберально-іемократичного руху вийшло на початок XX ст. З 50-60-ми роками XIX ст. тов’язано становлення лібералізму. На рубежі XIX - XX ст. український іібералізм еволюціонізував у бік соціал-демократизму. На початку XX ст. іростежусться криза ліберальної ідеї, поразка першої російської революції, зеакція приводить багатьох її представників до радикалізму.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об’єктивності. У дослідженні використано методи аналізу та синтезу, іроблемно-хронологічмий та порівняльний метод, узагальнення та зетроспективи.

Проблемно-хронологічний підхід дозволив у межах другої половини КІХ - початку XX ст. виділити вузлові аспекти теми, всебічно розглянути тібсрально-демократичну течію на тлі всього національно-визвольного і ;успільно-політичного життя України, вичленити ліберальні ідеї в інших зухах.

Наукова новизна дисертації витікає з того, що в ній комплексно іосліджено історію зародження і розгортання ліберально-демократичного зуху в Україні у трьох його вимірах: ідейному, організаційно-структурному та 'ромадсько-культурницькому, показано вплив ліберальних ідей на інші тпрями українського руху. Вперше аргументується висновок про українське соріння і національну специфіку лібералізму в Україні, вплив на нього іахідноєвропейських та російських ліберальних теорій, розкрито причини, що :тримували ліберально-демократичний рух. Доведена безпідставність тверджень, поширених у радянській історіографії, про шкідливий вплив ііберальних ідей на революційний рух в Україні. Виявлено і залучено до тукового обігу цілу низку невідомих або замовчуваних джерел, критично зозглянуто історіографію проблеми, спростовано тенденційні оцінки іібералізму в заідеологізованих працях радянських істориків та політологів.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що воно ібагачує знання з історії суспільно-політичного розвитку України новими мдомостями про становлення ліберально-демократичної течії та її поширення, які можуть бути використані як в процесі підготовки узагальнюючих історико-політологічних праць, так і у викладанні історії /країни, політології, в розробці навчальних нормативних та спеціальних сурсів. Узагальнений досвід українського лібералізму, викладені пропозиції

та рекомендації маюіь прикладко значення в сучасних умовах демокраинації суспільства і творення правової держави і можуть послужитися громадсько-політичним об’єднанням ліберально-демократичного спрямування.

Апробація дисертаційного матеріалу. Дисертація обговорювалася на кафедрі історії України факультету української філології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Одержані результати доповідалися на щорічних звітних наукових конференціях викладачів НПУ ім. М.П.Драгоманова 1997-1999 рр. Основні положення дисертації викладені у брошурі, трьох статтях та в окремих розділах колективних монографій та учбових посібниках, загальним обсягом понад 8 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙ

Перший розділ “Джерельна база та історіографія дослідження” містить класифікацію використаних джерел, характеристику їх інформаційних можливостей, стислий огляд історії дослідження цієї проблеми.

Джерела з історії ліберально-демократичного руху в Україні можна умовно поділити на п’ять груп. По-перше, це документальні матеріали, частина яких оприлюднена в збірниках1 і працях попередників2, а більшість зберігається в архівах. В роботі використано документи Центральних державних історичних архівів у м. Києві, Інституту рукопису НБ України ім. В.І.Всрнадського. Цінну інформацію почерпнуто з фондів цензурних установ: Канцелярії київського окремого цензора (ф.294), Київського тимчасового комітету у справах друку (ф.295); органів державного управління: Київського губернського жандармського управління (ф.274), Канцелярії київського подільського і волинського генерал-губернатора (ф.442) ЦДІА України в м. Києві та ін.

Другу групу становлять літературні джерела, що в свою чергу підрозділяються на наукову, науково-популярну, навчальну, публіцистичну, художню літературу. З огляду на тему дослідження особливо цінними виявилися праці М.Костомарова, В. Антоновича, М.Драгоманова,

1 За сто літ: Матеріали з громадського і літературного життя України

XIX і початку XX ст./За рсд. М.Грушевського.-Харків-Київ, 1934; Общественно-политическое движение на Украине: Сборник документов: В 2г.-К., 1963-1964.-Т. 1.(1856-1862 гг.); Т.2. (1863-1864 гг.); Революционное народничество 70-х годов XIX века: Сборник документов и материалов: В 2 т.

- М., 1964; Крестьянское движение в России в 1870-1880 гг.: Сборник докумешов/Под ред. П.А/Зайончковского.-М., 1968; Робітничий рух на Україні (становище та боротьба робітничого класу 1861-1884 рр.): Збірник документів і матеріалів/Упоряд. А.М.Катрснко.-К., 1986.

2 Сборник программ, програмных статей русских революционных партий и групп и кратких очерков по истории русского революционного движения.- Женева, 1903; Савченко Ф. Заборона Українства 1876 р.: До історії громадських рухів 1860-1870 рр. - Харків-Київ, 1930; Світлснко С.І. Народництво в Україні 60-80-х років XIX століття: Аналіз публікацій документальних джерел.- Дніпропетровськ, 1995 та інші.

.Грінчеика, М.Г ру шевської о, О.КІсі які всі.кого, Б.Кісіяківського,

І.Подолипської о, І.Франка та ім.1

Третя група представлена матеріалами періодичної преси. В дисертації икористані насамперед часописи “Основа”, “Громада", “Киевская старина", Киевский Телеграф", “Січ”, "Академічна бесіда”, “Громадська думка" та ін., кі репрезентували ліберальний напрям громадсько-політичного життя 'країни. Для відтворення ролі провідного журналу ліберально-емократичного спрямування “Киевская старина" важливу роль відіграли іатеріали цензурних установ, які зберігаються в ЦДІАУ в м. Києві, а також рхів редакції, що відклався частково у ф. 11 2 Інституту рукопису НБУ л. В.І.Вернйдського.

Джерела особового походження - щоденники, листи, спогади - віднесені

о четвертої групи. Використано особові матеріали провідників емократичного руху М.Драгоманова, О.КІстяківського, Г.Житецького, шіих політичних, громадських і культурницьких діячів, зокрема, [.Антоновича, Б.Грінчеика, М.Грушевського, І.Франка2 та ін., чиї погляди іають важливе значення для розуміння теоретичних засад лібералізму. В оботі використано [поденники та епістолярну спадщину М.Костомарова,

І.Куліша, Ф.Лебединцева, О.Лазарсвського, В.Науменка, В.Горленка та ін.*

Комплексне використання всіх груп джерел, частина з яких виявлена втором особисто і вперше залучена до наукового аналізу, заклала надійний іундамент для всебічного та достовірного висвітлення теми.

В історіографічній частині з’ясовано ступінь і Повноту дослідження іберально-демократичного руху в Україні, окреслено основні етапи озробки, її сучасний стан. Перші публікації, Що проливають світло на вродження ліберально-демократичного руху в Україні, відносяться до іубежу ХІХ-ХХ ст. Своєрідним стимулом до наукового осмислення успільно-політичної думки в Україні і місця в ній ліберальної течії стала /країнська революція 1917-1920 рр. і відновлення української державності.3 З

1 Костомаров М.І. Історія України в життєписах визначних її діячів/ Іерекл. О.Барвінський.-Репринт, вид.-Львів, 1918.-К., 1991; Антонович В.Б. Лоя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори.-К., І995;Драгоманов Л.П. Переднє слово [до “Громади" 1878 р.]// Вибранеіо- К„ 1991.- С.276-326 а інші; Грінченко Д.Б., Драгоманов М.П. Діалоги про українську іаціональну справу.- К., 1994; Кнсгяковский Б.А. Страницы прошлого: К ісгорші конституционного движения в России.-М., 1912; Франко І. З останніх ;ссягиліп. XIX ст.// Зібр. Творів: У 50 г.- К., 1984,- С.471-530, його ж. 'алицьке українофільство (Відповідь па “Уваги русина")// гам само.- К., 1985.-’.46.-Кн. 1.- С.442-447 та ін.

2 Драгоманов М.П. Автобіографія.-К., 1917; Кістяківський О.Ф.

Доденник (1874-1885)// Твори в 2 т.-К.,1994; Костомаров Н.И. Исторические іронзведеінія. Автобиография,- 2-е изд.-К.,1990 та ін.

* За останні роки опубліковані спогади, щоденники, листи Л.Грушевського, С.Сфремова, В.Горленка та ін.

3 Грушевский М.С. Движение политической и общественной краинской мысли в XIX столетии.- СПб., 1907; Ефремов С. Из общественной

встановленням радянської влади і насадженням більшовицької ідсолої і основні зусилля офіційної науки зосереджувалися навколо ісюрі більшовицької партії і робітничого руху. І все ж за умов ПОЛІТИК! “українізації" побачив світ ряд публікацій, автори яких, хоч і опосередковано торкнулися окремих аспектів ліберально-демократичного руху в контекст історії опору царизму.1 По мірі утвердження сталінського тоталітаризму розгортання масових репресій на дослідження ліберально-демократичної течі було накладено табу, а самі її провідники віднесені до діячів буржуазно націоналістичного спрямування. Самі поняття “ліберал", “лібералізм використовувалися як лайка, а навішування діячам відповідних ярликів булі рівнозначним віднесенням їх до ворогів народу, адже за визначення» В.Леніна, історія лібералізму - це історія зрад, боягузтва, угод з урядом.

Натомість історики Галичини та української діаспори, досліджуючі суспільно-політичний і культурницький рух в Україні XIX - початку XX ст. знаходили місце і для ліберально-демократичної течії, зокрема її головноп провідника М.Драгоманова.2

У розділі підкреслюється, що лише під впливом хрущовської відлиги ; 1960 та першої половини 1980-х рр. був опублікований ряд праць, у яки: побіжно згадувався ліберально-демократичний рух. У монографія:

В.Лукеренко, Р.Іванової, М.Рудька, А.Волоїцснка3 та інших розглядалас: діяльність ліберальних народників в рамках пануючих тоді ідеологічни: доктрин, висвітлювалася ролі» М.Драгоманова в громадському просвітницькому русі.

У дослідженнях, що присвячувалися творчій спадщині, суспільно політичним поглядам І.Франка, Л.Українки, С.Подолинського їх захопленії: лібералізмом замовчувалося. Переважно в критичному ключі оцінювалис: погляди В.Антоновича, М. Гру шевського в т.ч. й ті, що носили ліберальній характер. '

З кінця 1980-х і особливо з 1990-х рр. бере початок сучасний етаї української історіографії, однісю з відмітних рис якого є звернення до таї

жизни на Украине.- М., 1909; Стороженко А.В. Происхождение и сутності украпнофильства.-К., 1912.

1 Грушсвський М. Сто літ українського народництва// Первісні громадянство та його пережитки на Україні. - Київ, 1927.-Вип. І-ІІІ.

2 Рудницький С. До основ українського націоналізму.-- 2-е вид,- Відсій. Прага, 1923; Томашівський С. Драгоманов: Галичина // Політика.-1925.-Ч.1-6 Бочковськнн О. Національне пробудження, відродження, самовизначення. Подебради, 1931; Федоренко П. Історія соціальної та політичної боротьби ні Україні.-Львів, 1936.

3 Лукеренко В.Л. Світогляд М.П.Драгоманова.-К., 1965; Іванова Р.П Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (другі половина XIX ст.).- К., 1971; Корнійчук Л.Я. Суспільно-економічна думка н; Україні в 70-х роках XIX ст. -К., 1971; Рудько М.П. Революційні народним на Україні (70-і роки XIX ст.).- К., 1973; Волошенко А.К. Нариси з історі суспільно-політичною руху на Україні в 70-х-на початку 80-х років XIX ст. -К„ 1974 таін.

ваних "білих плям", до замовчуваних або спої вороних радянськими сюрмкамм тем. Серед них на одне з поміших місць висунулася і проблема ііберально-дсмократичного руху.1 Сучасний егап історіографії проблеми іредставлений головним чином історико-політологічними працями, зокрема УІ.Томенка, В.Потульницького, М.Кармазіноїта ін.2

Вийшли в світ публікації, безпосередньо присвячені лібералізму3, які юсять здебільшого науково-популярний характер і пов’язані з сучасним ііберально-демократичним рухом.

Отже, історія ліберально-демократичного руху в Україні другої юловини XIX ст. ще не дістала систематизованого і всебічного дослідження, ї окремі аспекти лише дотично висвітлені в працях з історії суспільно-юлітичного розвитку України.

У другому розділі “Зародження та основні етапи поширення ліберальної гечії в громадсько-політичному житті України” простежуються витоки ііберально-демократичних ідей та їх розвиток у контексті українського тціонального пробудження і розгортання визвольних змагань на рубежі XIX

- XX ст. На конкретно-історичному і джерельному матеріалі аргументовано юложення про те, що ліберально-демократична течія в Україні мала власне сторичне та національне підгрунтя. Дух свободи, визнання її найвищою тінністю, суверенітет особи, невіддільні від історії українського козацтва, того вікових визвольних змагань за волю і незалежність України.

Як відомо, могутній поштовх до поширення ідей лібералізму дало тросвітництво. Козацько-гетьманська доба української історії пов’язана з /твердженням своєрідного культу освіченості, розвитку шкільництва,

1 Катренко А.Н. В борьбе за пробуждение народной революции ( Из тстории революционно-демократического движения на Украине в 80-х -тчале 90-х годов XIX в.).-К., 1988; Мельник Л.Г. Утвердження ідеї українського національного самовизначення (кінець XVIII - початок XX ст.).

- К., 1992; Коїювець О. Просвітницький рух в Україні (XIX - перша третина XX ст.).-К., 1993; Нариси з історії українського національного руху/Ред.

B.Г.Сарбей.-К., 1994 та ін.

2 Потульницький В.А. Історія української політології: Концепції

державності в українськії! зарубіжній історико-політичній науці.-К., 1992; його ж. Теорія української поліюлогїї. Курс лекцій.-К., 1997. Томеико М. Ліберальна ідея в Україні// Українська державність у XX столітті.-К.,1996.-

C.73-84; Голобуцькнн О., Куліш В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кіпця XIX - почаїку XX століття.-К., 1996; Кармазіна М. Ідея державності в українській політичній думці ( кінець XIX - початок XX століття).-К., 1998; Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: наприкінці XIX- початок XX століття.-К., 1999. та ін.

3 Воронова В.Г., Ясыр Н.Д. Либерализм: история, философия и современность.-Донецк, 1993; Вони ж. Проблема становления правового демократического государства и цивилизованного гражданского общества в контексте либерализма.-Донецк, 1993; Щербань В.П. Сповідь перед сном, або два роки заради майбутнього: Записки екс-губсрпатора, який відважився на реформи.-Донецьк, 1997 та ін.

колегіумів, заснуванням Києво-Могиляпсі.кої академії, киш одрукуванням Колонізаторська політика царизму, тотальне росіищснпя України переслідування української мови і культури, українсько-польськ; конфронтація в Австро-Угорщині, з чим пов’язане XIX ст., не зламалі волелюбного духу українського народу. Його еліта, що формувалася як і російських, в т.ч. Харківському, Київському, Новоросійському, так західноєвропейських університетах (Берлін, Відень, Краків, Львів, а згодом Чернівці) шукала моральну опору в українській історії, романтизувал; історію і традиції козацтва, проішкалася симпатіями до простого народу прагнула через культурництво дати йому порятунок.

У розділі наголошується на значенні філософських поглядії Г.Сковороди, сподвижницької діяльності М.Максимовича, М.Костомарова П.Куліша, Т.Шевченка, кирило-мефодіївців, “Руської трійці”, прогресивно частини українського духівництва, що в нових історичних умовах заклалс фундамент для розвитку українського патриотизму, народництва, ліберально демократичної течії. Показано вплив класичного західноєвропейсько™: лібералізму на український національно-визвольний рух, розкрите особливості російського лібералізму в Україні. В другій половині XIX ст. н£ Заході існував ряд теоретичних шкіл, концептуальних модифікацій функціонували політичні партії, що визнавали пррграмнаїо ідеологію лібералізму. З реір ув’язувалися доктрини конституціоналізму абс правозаконності, а вищим ідеалом суспільства оголошувалася “індпвідуальнг свобода”. Сподвижники ліберальної течії були прихильникам!1 недоторканості приватної власності, гарантії прав володіти і розпоряджатися нею. Ліберальні гасла викликали інтерес провідників українських товаристЕ на теренах Австро-Угорщини, зокрема студентської “Січі" у Відні. “Академічної громади” у Львові, “Просвіти”, а згодом поширилися і на Наддніпрянській Україні.

Ліберальні ідеї були підхоплені рядом громадських діячів Росії, зокрема

О.Герценом, К.Кавеліним, вихідцями з України М.Туган-Барановським, М.Славинським, В.Вернадським. Російський дворянський лібералізм в Україні мав політичний вплив на суспільне життя, окремі його представники виступали на захист селям, української самобутності, але, як напрям, він грунтувався на концепції "едшюй и недедимой", орієнтувався на збереження самодержавства, а тому вступав у протиріччя з українським авюномізмом.

На основі проведеного в розділі аналізу впливів західноєвропейського і російського лібералізму на ліберально-демократичний рух в Україні зроблено висновок про те, то найбільш довершених форм українська лібералі,на ідея дістала у спадщині М.Драгоманова. Його ідеал - цс суспільство гармонійно розвинених особистостей. Політичний шлях до такого суспільства він вбачав у федералізмі з максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. В розділі процитований лист М.Драгоманова до І.Франка, у якому моделюється лібералізм як “федерація - в справах державних, демократизм в справах соціальних з найтвердішою гарантією-асоціацією в справах економічних, раціоналізм в справах письменства, наукових"1. Заслуга

1 Драгоманов М. Листи до (.Франка та інших.-Львів, 1906.- С.83.

ч

М.Драї оманова полягала в тому, що піп, з одного боку, прагну» пов'язані українським національним рух з європейськими ліберально-демократичними ідеями, а з другого боку, пішов далі класичного лібералізму, максимально наблизившись до західної соціал-демократії.

На фактичному матеріалі висвітлено еволюцію ліберально-демокра пічного руху на рубежі ХІХ-ХХ ст., перетворення його ідей в домінуючий світогляд провідної частини української інтелігенції. Обгрунтовано положення про генеруючу роль спадкоємців М.Драгоманова у формуванні новітніх ідей українського лібералізму з врахуванням тенденцій радикалізації та соціалізації західноєвропейських та російської ліберальних ідей. У цій еволюції простежується відродження багатьох компонентів, характерних для Кирило-Мефодіївського братства. Йдеться про завдання, пов’язані з національним самовизначенням, з підвищенням національної та державницької самосвідомості. Величезна роль в реалізації цих завдань відводилася просвітництву, поширенню історичних знань, збереженню рідної мови. Громадівські та інші товариства Києва, Харкова, Чернігова, Одеси підтримували тісні зв’язки з національно-культурницькими діячами Галичини, друкували там наукові та літературні праці, одержували українську періодику.

Приведений в розділі конкретно-історичний матеріал послужив основою для обгрунтування висновку про те, що українським лібералізм на рубежі Х|Х-ХХ ст. еволюціонізував у бік соціал-демократизму, в чому виявилася певна загальноєвропейська тенденція. Г|ри цьому проводиться різниця між ідеологією західноєвропейської соціал-демократії та лівим радикалізмом її російської різновидності. У зв’язку з постановкою цієї проблеми в дисертації простежуються далеко не марксистські погляди Л.Українки, І.Франка, М.Грушевського, що грунтувалися на визнанні пріоритету еволюційних методів політичної боротьби і рішучого невизнання революційного насилля.

У третьому розділі “Програмові та організаційні засади ліберально демократичного руху в Україні" розкрито роль провідників українського лібералізму в обгрунтуванні його програмових завдань. Визвольні ідеї українського руху, що побутували з часів декабристських організацій, кирило-мефодіївського товариства і були пов’язані з іменами М.Максимовича, М.Костомарова, Т.Шсвчемка та ін., з 60-х рр. XIX ст. дістали подальший розвиток. Поряд з радикально-революційними гаслами підпільних груп розгортається легальний рух за еволюційні переміни суспільства, його лібералізацію і реформування. Найбільш яскравим і послідовним ідейним провідником цього напряму став М.Драгоманов -видатний вчений, історик, етнограф, філософ, громадський діяч і видавець. Ряд важливих теоретичних положень ліберального спрямування розробили В.Лесевич, В.Антонович, М.Грушевськин, І.Франко, О.Кістяківський, Б.Кістяківський, М.Павлик, С.Подолннський, частина з яких на рубежі ХІХ-

ХХ ст. помітно еволюціонізували в бік соціал-демократії.

У дисертації обстоюється погляд про те, що українським ліберально-демократичний рух, хоча й не завершив свого організаційного оформлення, мав помітний вплив на громадсько-політичне життя, сприяв порозумінню

представників різних течій національно-визвольних змаї аііь як па

Наддніпрянщині, так і в Галичині. В умовах протидії імперській політиці влади культурно-освітня та наукова діяльність ліберально налаштованої інтелігенції набувала політичної спрямованості. Наголошуючи на ролі земств, громад, товариств “Просвіти” у відстоюванні доктрин лібералізму, в розділі показано, що ці осередки української інтелігенції національно-культурницького характеру, які стали виникати з кінця 50-х рр. XIX ст. поступово набували громадсько-політичного спрямування. Перша Громада сформувалася в Петербурзі (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, О.Кістяківський, М.Стороженко, О.Лазаревський та ін.). З 1861 р. стала діяти Київська Громада (П.Чубинський, П.Житецький,

В.Антонович, Т.Рильський та ін.), а також Громади в Харкові ( О.Потебня, А.Шиманов, В.Кулик, Є.Милорадович та ін.), Чернігові (О.Маркович, Л.Глібов, О.Тишинський та ін.), в Одесі, Полтаві та інших містах. Вони не мали офіційної програми, проте їх діяльність була націлена на національно-культурне відродження, просвітництво народу, захист його прав.

Лібералізм громадівського руху знайшов відображення в

організаційних засадах, у відсутності офіційних програм і статутів, в ідеології народолюбства, основу якої складали демократичні ідеали свободи і прав людини. В розділі обгрунтовано висновок про тс, що громади опрацювали принцип організаційного лібералізму. Деякі риси цього принципу дістали втілення в земському русі, зокрема в системі земських виборів.

В 90-х рр. XIX ст. засновую і ься нові Громади, які дедалі більше орієнтувалися не на лібералізм, а на соціал-демократію. Як спробу примирити діяльність “старих" і нових Громад розглядається заснування Загальної Української Безпартійної Демократичної організації (В.Антонович,

О.Коннський), її перетворення в Українську демократичну партію (1904 р.), що поєднувала в собі елементи ліберального і радикального спрямування.

Плідну роботу щодо поширення освіти і знань, національно-патріотичне виховання народу провадили товариства “Просвіти” в Галичині та на Наддніпрянщині, багато з яких перебували під впливом ліберальних ідей.

Значне місце в розділі приділено українознавчим часописам ліберально-демократичного спрямування, зокрема журналам “Основа”, "Кисвская старина", "Громада", газетам “Киевскнй Телеграф" та ін. Громадська і наукова періодика сприяла нагромадженню та пропаганді знань з історії та культури українців, легалізації української справи, стимулювала культурио-просвітницькній рух української інтелігенції, усвідомлення її ролі в національному відродженні України. Лібералізм цих видань виявився у відсутності ідеологічної заапгажованості, відкритості, досгуппосіі, в плюралізмі поглядів.

“Громада” являла собою інформаційно-публіцистичний збірник, що видавався М.Драгомановим у Женеві (1878-1882 рр.) і опублікував ряд матеріалів програмово-теоретичного характеру. В розділі показано, що "Громада", на відміну від інших видань, що обмежували свої цілі чисто культурницькими завданнями, на пріоритетне місце висунула програму розгортання широкого українського руху як національно-політичного.

Таким чином, лібералі.ію-лемокрапічиш'і рух в Україні другої половінні XIX ст. хоч і не призвів до уїворепня якоїсь едпмої з чіткою структурою і програмою організації, але підготував ідейні та організаційні засади ліберальної демократії з урахуванням специфіки історичних умов і національних особливостей основних регіонів України.

Четвертий розділ “Національна і державницька ідея в концепції українського лібералізму" містить концентрований аналіз поглядів діячів ліберально-демократичного спрямування на українську справу, їх трактування національної ідеї, моделювання державності України. На пріоритетне місце в справі українського відродження провідники лібералізму висували культурно-просвітницьку роботу серед народу, ознайомлення його з європейською культурою і опір імперській політиці царизму російіцення українців. Враховуючи реалії становища українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, М.Драгоманов вбачав національно-культурне і державне відродження українців не лише в опорі на етнічний патріотизм, але й на гуманістичні ідеали і демократичні традиції інших народів, в т.ч. російського, на конституціоналізм і лібералізм. Демократизація імперії на принципах федералізму розглядалася як передумова поширення української національної ідеї в масах. Сама ж нація розглядалася як форма солідарності між людьми, а любов до свого народу як неодмінна умова поважного ставлення до національної самобутності інших народів.

В дисертації наголошується, що ліберально-демократичний рух дав поштовх створенню більш радикальних інституцій, зокрема “Братства тарасівців", “Нової громади", які в змаганнях за майбутнє України надавали першорядного значення консолідації всього українства, оволодінню українською мовою, знаннями з національної культури, рішуче виступали проти помосковлення українців, за збереження їх самобутності. На відміну від драгоманівців, що пропагували ідею територіальної автономії для України, проповідували космополітизм у культурнії! і політичній діяльності, молода генерація українського руху виступала за ідею української національної незалежності.

Залучені джерела, насамперед особового походження, дозволили аргументувати висновок про досить широкий спектр поглядів ліберальної демократії на українську державиісіь, спростувати поширене в літературі іверджспня, нібито М.Драгоманову та інтим провідникам українського лібералізму було чужим прагнення до самостійності України. В розділі наводиться уривок з листа М.Драгомапова, в якому він, торкаючись історичної долі болгар та' українців, наголошує, що “для правильного розвитку народів їм треба мати державну незалежність''.1 На думку І.Франка, ідеєю національної окремішиості України і необхідності, щоб українська інтелігенція служила українському народові, проникнугі всі праці М.Драгомапова.2 Прихильник його федсралісгичних поглядів

1 Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу.-К., 1994,- С. 7.

2 Фрапко І. Галицьке українофільство//Зібр. творів.: У 50 т.-К., 1985.-Т.46.-Кн. 1.- С.442-447.

Б.ЬСіс гяківським на чільне місце висував правові засади держави, її констигуційність, розглядав право як стичну цінність, показник культури суспільства. Гуманістичні цілі, права, самобутність правничих традицій українського народу обгрунтував О.Кістяківський. Однак, до найближчих завдань українського руху драгомагіовці відносили культурно-національну автономію України, федералізацію як Росії, так і Австро-Угорщини, правове вирішення національного питання.

Підсумковою є думка про те, що ліберально-демократичйа течія українського опозиційного руху легалізувала систему поглядів на українську справу, своє розуміння національної ідеї і шляхів її реалізації, значення культурно-національної автономії як сходинки до відроджешія української державності на шляхах утвердження федералізму і конституціййості.

У висновках підбито підсумки дослідження, сформульований ряд положень, які виносяться на захист:

1. Встановлено, що джерельна база достатня для вирішення проблеми. На основі наукового аналізу історіографії з’ясовано, Що ліберально-демократичний рух в Україні досі не знайшов повного і груйтовного висвітлення.

2. Зародження і розвиток ліберально-демократичної течії в українському опозиційному русі середини і другої половини XIX ст. стагіо закономірним явищем, обумовлеййм об’ктивііими факторами. В основу ліберально-демократичної течії в Україні ляглй національні чййййки, пов’язані з пріоритетами боротьби за волю і св&боду як домінуючих гасел всього попереднього українського національно-визвольного руху. Традиції волелюбності та нескореності українства, сформовані в кііяжі часи та козацько-гетьманську добу, послужили духовним фундаментом руху опору імперським потугам асиміляторської політики щодо українського йароду, дали поштовх його ідентифікації, усвідомлення своєї окремішності і морального права на самовизначення. Продовжуючи справу своїх попередників, фундаторів ідеї українського відродження, насамперед кирило-мефодіївців, виразника народного руху Тараса Шевченка, провідники ліберально-демократичної течії в новйх історичних умовах розгорнули широку просвітницьку діяльність на ниві національно-культурницького пробудження.

3. Ліберально-демократичний рух в Україні в досліджуваний період пройшов три фази: а) період становлення (50-60-і рр. XIX ст.); б) організаційне оформлення (70-80-і рр. XIX ст.); в) еволюція лібералізму в бік радиклізації та соціалізації (90-і рр. XIX - початок XX ст.).

4. Проаналізовані програмні та організаційні засади ліберально-демократичного руху в Україні дозволяють стверджуват и його самобутність, певну схожість і водночас специфіку вияву ліберальної течії на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорської та Російської імперій. Ліберально-демократична течія в Україні успадкувала свободолюбиві і визвольні традиції всього попереднього визвольного руху, творчо сприйняла доктрини західноєвропейського лібералізму, який ідеалізував суспільство індивідуальної свободи, недоторканість приватної власності, еволюційний шлях історичного розвитку. Особливість російського лібералізму в Україні

іумонлюпалася імперською заамгажованісі ю часшми ііого ідейних іровідпиків, їх пріїхильпісті, з одного боку, до ідеї “единой її иеделимоП 3оссии", а з другого боку, до її конституалізації, реформування, до оборони ірав селян та інших верств населення. Діяльність російських лібералів юсилювала опозиційний рух проти самодержавства, частково пом’якшувала штиукраїнську політику царизму.

5. Бездержавний статус України, штучна розділеність її земель між твома імперіями, кволість та розпорошеність національно-визвольного руху, іого переслідування з боку властей не сприяли організаційному оформленню вкраїнського лібералізму, створенню політичних партій ліберального :прямування. Однак діяльність громад, просвітницьких товариств, деяких ;емств, видання часописів “Основа", “Киевская старина” та інших засвідчили іаявність в українському русі потужної ліберальної течії, що віддзеркалювала )сновні ідеї західноєвропейського лібералізму на українському небосхилі. На >убежі XIX - XX ст. ліберально-демократична течія українського )позиційного руху зазнала певної еволюції. Вона виявилася як у частковій )адикалізапії ліберально-демократичної течії, її наближенні до робітничого і :сляпського руху, до соціалістичних гасел західної демократії, так і в юсилспні консервативних орієнтирів.

6. Провідниками ліберальної демократії були легалізовані прагнення вкраїнського народу до свободи, волі та незалежності. Найбільш довершеної [юрми ліберальна ідея дістала втілення у теоретичній спадщині И.Драгоманова, в його доктрині суспільства гармонійно розвинених )Собистостей, федеративному облаштуванні країни, демократизації міжнаціональних відносин. Помітну роль у розвитку українського лібералізму іідіграли також такі діячі як М.Туган-Барановський, В.Вернадський, .Петрункевич, М. Ковалевський, Б.Кістяківський та іи. Заслуга провідників ііберальної демократії полягає в тому, що своєю громадсько-політичною, туковою і видавничою діяльністю вони утверджували історичну і культурну :амобутність українського народу, сприяли зростанню його національної :амосвідомості, порозумінню представників різних течій націоналі.но-іизволі.них змагань як- на Наддніпрянщині, так і в Галичині, Буковині та їакарпатті, пошукам шляхів до спільної боротьби за соборні інтереси, права і :вободи, обгрунтували моделі майбутньої української державності, >прашовалп ідею правової держави.

7. Узагальнення історичного досвіду ліберально-демократичного руху в /країні другої половини XIX - початку XX ст. дозволило винести ряд уроків, ікі мають значення і для сучасного етапу суспільно-політичного жнгтя /країни, зміцнення її правових і демократичних засад.

Основні результати дисертації оприлюднені в публікаціях автора:

1. Ліберально-демократичний рух в Україні (друга половина XIX ст.).-<„ 1999,- 47с. (3,26 д.а.).

2. Історіографія ліберально-демократичного руху в Україні // Вісник •Сиївського університету імені Тараса Шевченка: Історія.-Випуск 45.-К.: ВЦ ‘Київський університет”, 1999,- С.108-112 (0,4 д.а.).

3. Ісіорнчні та національні віпоки українського лібералізму // Бористен.- 1999.-№12.- С. 19-21 (0,5 д.а.)

4. Українознавчі часописи ліберально-демократичного спрямування (II

половина XIX - початок XX століття) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Бюлетень №2,- К.:НПУ, 2000,- С.204-214 (0,5 д.а.). •

5. Формирование общественно-политической мысли в Украине (XIX -начало XX ст.) // Очерки политологии: Учебное пособие.- Харків, 1993.-

С. 101-126 (співавтор Васильєва I.Г., особистий внесок дисертанта - 0,5 д.а.).

6. Идеи национальной государственности и демократии в истории политической мысли Украины // Введение в политологию: В 2-х частях.-Харків, 1995.-С. 150-188 (особистий внесок дисертанта - 1,5 д.а.).

7. Соціально-політична думка в Україні про національно-культурне відродження та державність // Соціологія: Підручник.- Київ-Харків: Глобус, 1998.- С. 146-177 (особистий внесок дисертанта - 1,3 д.а.).

8. Формирование политической мысли в Украине // Политология:, наука о политике: Учебное пособие.- 3-є изд., доп.- Київ-Харків, 1999,- С.119-142 (особистий внесок дисертанта - 1 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Жиленкова І.М. Ліберально-демократичний рух в Україні (друга половина XIX - початок XX сг.).-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2000.

У дисертації на основі документальних, літературних та інших джерел досліджено історію зародження та розвитку ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX ст. Проаналізовано витоки і основний зміст ліберальних доктрин, показано самобутність українського лібералізму, а також вплив західноєвропейських ліберальних теорій.

Значна увага приділена дослідженню програмових та організаційних засад української ліберальної демократії, її місцю в національно-визвольному руху, ролі її провідників та видань. Проаналізовані погляди ліберально-демократичних діячів України на національну та державницьку ідею.

Ключові слова : лібералізм, демократичний рух, Україна, свобода особи, земства, громади, політичні партії.

REZUME

Zhilenkova І.М. Liberal-democratic trend in social movement of Ukraine (the second half of the XlXth - beginning of the XXth century) - manuscript.

Dissertation for a Candidate degree in History by speciality 07.00.01 -History of Ukraine.-Kyiv National University named after T.Shevchenko, Kyiv, 2000.

In the dissertation on the basis of documental, literary and other sources the history of origination and development of the liberal-democratic trend in the Ukraine of the second half of the XlXth - beginning of the XXth century is investigated. Sources and the main content of the liberal doctrines are analyzed, Originality of the Ukrainian Liberalism and the influence of the Western European liberal theories are shown.

Much attention us paid to the investigation of the programmatic and organizational foundations of the Ukrainian liberal democracy, its place in the national-liberal movement, the role of its guides and editions. The points of views of the liberal-democratic statesmen on the national and state idea are analyzed.

Key words: liberalism, democratic movement, freedom of a person, zemstvo, immunities, political parties.

АННОТАЦИЯ

Жиленкова И.М. Либерально-демократическое движение в Украине [вторая половина XIX - начало XX века.).- Рукопись.

Диссертация па соискание ученой степени кандидата исторических наук ю специальности 07.00.01 - История Украины,- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2000.

В диссертации на основании документальных, литературных и других 1Сточников исследована история зарождения и развития либерально-гемократического течения в общественном движении Украины второй юловины XIX - начале XX века. Проанализированы истоки и основное содержание либеральных доктрин, показано самобытность украинского тиберализма, а также влияние западноевропейских либеральных теорий.

Обоснована периодизация либерально-демократического движения на /крайне во второй половине XIX - начале XX века, выделено три фазы в его развитии: а) период становления (50-90-е годы XIX в.): б) организованное зформление (70-80е годы XIX в.); в) эволюция либерализма в сторону радикализации и социализации (90-е годы XIX - начало XX в.). Истоки шберализма связаны с конкретно-историческими традициями развития украинского освободительного движения, которые сложились еще в козацко-'етьманскую эпоху. Либерально-демократическое движение в Украине зазвивалось в контексте западно-европейского либерализма.

В диссертации значительное внимание уделено исследованию 1рограммных н организационных начал украинской либеральной демократии, ее месту в национально-освободительном движении. Роли ее 1роводников и изданий. Проанализированы взгляды либерально-темократических деятелей на национальную и государственную идею.

Наиболее закопченную форму украинская национальная идея нашла в ■ворчестве М.Драгоманова. Его идеал - это общество гармонически зазвитых личностей. Политический путь к такому обществу он видел в федерализме с максимальной децентрализацией и самоуправлением.

Фак юрами. коюрые стимулировали развитие украинскою либерализма, являлись, во-первых, отсутствие государственных единиц, как в Российской, так и в Австро-Венгерской империях, во-вторых, неразвитость демократических традиций в этих империях, в-третих, жестокий реакционный режим царизма, который преследовал какие-либо попытки украинского возрождения, в т.ч. и взгляды либеральных политиков.

Носителями украинского либерализма во второй половине XIX -начале XX века были громады, некоторые земства, общества “Просвиты”, научная и научно-популярная пресса (“Основа”, “Киевская старина" и др.). Общим для всех громад была идеология народолюбия, основу которой составляли демократические идеалы свободы, равенства, братства. Это приближало их к течению классического либерализма, который оформился на украинской национальной почве. Основные организационные признаки либерализма: отсутствие единого устава, бюрократического централизма и дисциплины, учета членов - в значительной мере были унаследованы от громадовского движения Общей Украинской Беспартийной Демократической Организацией, основанной в 1897 году. Некоторые черты организованного либерализма нашли свое отражение в земском движении, в системе выборов земских органов местного самоуправления. Участие деятелей громад в работе земств во второй половине XIX в. привело к усилению в них украинофильских настроений и придало земскому движению, как разновидности оппозиционного, украинскую окраску.

В диссертации дастся анализ украинской либеральной прессы. Громадовская и научная периодика способствовала накоплению и пропаганде знаний по истории и культуре украинцев, легализации украинского дела, стимулировала культурно-просветительское движение украинской интеллигенции. Либерализм этих изданий проявился в отсутствии идеологической заангажованности, открытости, доступности, плюрализме взглядов.

Заслуга представителей либеральной демократии заключается в том, что своей общественно-политической, научной и издательской деятельностью они отстаивали историческую и культурную самобытность украинского народа, способствовали росту его национальной сознательности, налаживанию отношений представителей разных течений национальноосвободительного движения как на Надлпепрянщине, так и в Галличинс, Буковине и Закарпатье.

Обобщение исторического опыта либерально-демократического движения в Украине во второй половине XIX - начале XX века позволило извлечь ряд уроков, которые имеют значение и для современного этапа общественно-политической жизни Украины, укрепление правовых и демократических основ ее независимости.

Ключевые слова: либерализм, демократическое движение, Украина, свобода личности, земства, громады, политические партии.