автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Македонский вопрос в российском славяноведении и публицистике 1893-1912 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Македонский вопрос в российском славяноведении и публицистике 1893-1912 гг."

*>Г ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ка правах рукопису

Бур&іга Валептива ДіитоліЇЕпа

МАКЕДОНСЬКЕ ПИТАННЯ В РОСІЙСЬКОМУ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВІ ТА ПУБЛІЦИСТИЦІ (1893 -1912 РР.)

07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації па здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків - 1997

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Харківського державного університету

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент ПУГАЧ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ДАНИЛЕНКО ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ

кандидат історичних наук, доцент /ЮТРАШКОВ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Провідна установа - Київський державний університет іи. Т. Шевченка

Захист відбудеться 21 лютого 1997р. о 16год. 30хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 02.02.08 Харківського державного університету (310077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65)

З дисертацією можна оанайомитнсь у Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету (310077, и. Харків, пл. Свободи, 4)

Автореферат розісланий 20 січня 1997р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук,

доцент (5~~^ -З(Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеет. Крах комуністичних режимів у країнах Східної Європи спричинив безліч конфліктів на міжетнічному грунті. Підтвердженням тому служить кризисна ситуація на Балканах, що г»і всією виразністю виявила замовчувані раніше суперечності в галузі міжнаціональних відносин. До низки проблем, які вирішити не вдаетья декільком поколінням дипломатів, політиків, вчених, належить і так зване македонське питання, що полягав у визначенні етнічної, а отже й державно-політичної належності слов’янського населення Македонії.

Македонія, географічна область в центрі Балканського півострова, не мала на протязі століть чітких кордонів. Цю територію, що була в стародавності ядром держави Олександра Македонського, а пізніше входила до складу Римської та Вівантийської імперій, Болгарського та Сербського царств, наприкінці XIV - початку XV ст. завоювали турки. В XIX ст. вона становила строкатий конгломерат різноманітних народностей та віросповідань. Рішення Берлінського конгресу (1878), які перекреслили “створену” в Сан-Стефано “Велику Болгарію”, до складу якої входила майже вся територія Македонії, створили грунт для домагань сусідніх бал-канських держав. Болгарія, Сербія та Греція, посилаючись на історичні та національні права, намагалися включити то всю Македонію, то деякі її частини в сферу свого впливу.

В кінці XIX - на початку XX ст. македонське питання мало кілька аспектів, тісно пов’язаних між собою. Сутність релігійного полягала в греко - болгарські й суперечці про належність населення Македонії до константинопольської патріархії або болгарської екзархії; етнічного - в з’ясуванні його національного характеру (болгарського, сербського, грецького чи македонського); територіального - у визначенні кордонів проживання кожної з народностей. Внаслідок Балканських війн (1912-1913) Македонія була поділена на три частини: Егейська (48,5%) відійшла до Греції; Вардарська (38%) - до Сербії; а Пірінська (13,5%) - до Болгарії. В основному цей розподіл зберігся і після першої та другої світових війн. Проте складність і заплутаність македонського питання продовжувала і в новітній час спричинювати розбіжності між балканськими державами.

Розпад СФРЮ та проголошення восени 1991 р. незалежної Республіки Македонія надали проблемі нового звучання, пов’язаного з міжнародним визнанням молодої держави, чому завзято чинила опір Греція. Суть її заперечень зводилась до неможливості найменування нової країни одвіч-

ною грецькою назвою; іншою умовою вигнання Македонії Афіни ставили зміну її національної символіки, яка вела походження від давньогрецької держави Філіпа Македонського. В той же час Болгарія, перша, що визнала Республіку Македонія, відкидає існування македонської нації і мови, розглядаючи слов’янське населення цієї країни етнічно болгарським1. Незважаючи на те, що Македонія в 1993 р. була прийнята в ООН, а в

1995 р. стала членом ОБСЄ і Ради Європи, досі питання про назву цієї країни залишається відкритим: в усіх міжнародних актах вона називається Бувша Югославська Республіка Македонія.

Таким чином, македонська проблема, яка сягає своїм корінням в минуле, і в наші дні викликає гострі дискусії, суперечливі точки зору, розбіжності на міждержавному рівні. В зв’язку в цим здається актуальним звернутися до історії македонського питання, розглянувши його крізь призму поглядів та оцінок російського суспільства, які знайшли відображення на сторінках численних газет, журналів, книг та інших друкованих видань періоду загострення македонського питання в кінці XIX - на початку XX ст. Цс тим більш важливо, що в радянський період македонська проблематика належала до табуїрованих тем через її граничну політизованість і побоювання СРСР викликати неадекватну реакцію зацікавлених держав. Тому до цього часу в історіографії країн СНГ відсутні праці, в яких комплексно розглядалася б історія виникнення македонського питання, а також відношення до нього офіційної Росії, громадськості та друку.

Об’єктом дослідження є друк Росії, в якому відображалися погляди представників різних течій громадської думки на етнічну належність македонських слов'ян; різноманітні проекти вирішення македонського питання, що публікувалися на сторінках окремих книг, брошур, газет та журналів; еволюція поглядів авторів на македонськую проблему; дискусії та боротьба різних поглядів по цій темі.

Хронологічні рамки роботи - 1893 - 1912 роки - обумовлені найвизначнішими віхами в історії Македонії. Зі створенням в жовтні 1893 р. масової організації, що ввійшла до історії під назвою Внутрішня Маке-донсько-Одрінська революційна організація (ВМОРО), почалася цілеспрямована, планомірна боротьба македонського населення за визволення від турецького ярма та утворення незалежної держави. В жовтні 1912 р. між країнами-претендентами на Македонію, з одного боку, і Турцією, з іншого, спалахнула перша Балканська війна. Метою Болгарії, Греції та Сербії було

1 К&ракачанов К. М акедоискиит вьпрос и отношешіята между Республика Българня и Республика Македония / /Международные отношения.- 1996.- № 2.- С.45-50.

визволення і розподіл цієї області. Таким чином, в початком воєнних дій

• и V • и М

закінчився мирнии, дипломатичним етап вирішення македонської проблеми.

Стан плухоаої розробки тема. Важливість Балканського регіону для вовнішньої політики Російської імперії, історичні зв’язки, що склалися зі слов’янськими народами півострова - все це викликало інтерес російської громадськості до македонської проблеми і сприяло появі в дореволюційній Росії численних праць а цієї теми. Не завжди дослідницького характеру, часто тенденційні, вони, проте, містять в собі багатий фактичний матеріал і до цього часу являють інтерес як свідчення сучасників подій. Серед авторів, що займалися наприкінці XIX - на початку XX ст. македонською проблематикою, треба назвати вчених А.С.Буділовича, В.І.Ламанського,

0.Л.Погодіна, Т.Д.Флорінського, дипломатів А.А.Ростковського,

1.С.Ястребова, публіцистів О. В. Амфітеатром, О.О.Башмакова,

В.О.Гольцева, М.М.Дурново, мандрівників Н.І.Лендера, П.А.Ріттіха, пращ яких аналізуються на сторінках дисертації.

Балканські війни 1912-1913 рр. стали новим поштовхом до підсилення уваги російських істориків до македонського питання. Серед авторів, що займалися дослідженням цієї проблеми, треба назвати славіста М.Р.Овсяного, який на фоні полеміки болгарської та сербської преси про етнічну належність македонських слов'ян розкрив сутність питання і пока-аав боротьбу балканських держав за вплив в цьому регіоні . В працях іншого видатного славіста О.-Л.Погодіна показано історію болгаро-грецьких суперечок в Македонії, висвітлено прийняття Мюрцштегської програми . Проте висновки його дещо суперечливі: в одного боку, він визнавав розподіл цієї області між претендентами, що встановився внаслідок Балканських війн, як відповідний до її етнографічних кордонів, а з іншого, вважав мову македонського населення ближчою до болгарської. М. С .Державі н, критично проаналізувавши численну літературу болгарських, сербських, російських та інших вчених, крізь призму історії регіону показав складність македонського питання, виклав сутність суперечки про мову і національність жителів Македонії і дійшов висновку про їх болгарський характер .

1 Овсяный Н. “Кем населена Македония”// Его гке. Ближний Восток. - СПб.,

1913.2- С.230-253.

Погодин АЛ. Славянские государства Балканского полуострова. Македония //История нашего времени. - СПб., 1912 - Т.З.- Вып. 13.- С.300-306; Погодин А_Л. Славянский мир. - м., 1915.- С.358-417.

Державин Н.С. Болгаро-сербские взаимоотношения и македонский вопрос,- СПб.,

1914.

В міжвоєнний час більш за інших приділяв увагу македонській проблемі А.М.Селищєв, який доказував єдність македонських діалектів з болгарською мовою, а також вробив спробу класифікації їх загальних особливостей .

В радянській історіографії македонське питання розглядалося лише побіжно в працях загального характеру із східного питання, в зв'язку в конкретними сюжетами історії Балкан або в літературі, присвяченій історії Болгарії, Греції та Сербії . Єдиною в СРСР працею, що освітлювала власне історію Македонії а найдавніших часів до кінця Балканських воєн, став двотомний курс лекцій професора Казанського університету

А.С.Шофмана3. Проте ця робота не давала уявлення ані про виникнення македонського питання, ані про його сутність, оскільки автор був змушений обминати гострі кути, а жителів краю називав просто слов'янами або македонцями.

З радянських істориків найбільший внесок у вивчення проблеми зробив А.К.Мартиненко, дві монографії якого дають загальне уявлення про сутність македонського питання та відношення до нього офіційної Росії, але російську періодику згаданого періоду в них майже не притягнуто . Із зняттям заборон на опрацювання "небезпечних" тем у балканістів післярадянського періоду розкрилися широкі можливості для всебічного вивчення власне македонського питання. Першу спробу дати кагальний огляд цієї проблеми, намітити етапи її розвитку, зіставити точки зору грецької, болгарської та македонської історіографії було здійснено російськими вченими

А.Б.Едемським, А.В.Карасевим і С.П.Цехмістренко . Проте рамки їх оглядової статті не дозволили з належною глибиною висвітлити в усіх аспектах цю складну проблему, яка вимагає додаткового вивчення як архівів, так і періодики тих років. В дослідженні Н.С.Кіняпиної на основі широкого кола архівних матеріалів розглянуто мотиви, якими керувався офіційний

иапр.: Селищев А.М. Очерки по македонской диалектологии. - Казань, 1918. от И.С. Дипломатия европейских держав в связи с освободительным движением народов Европейской Турции (1905-1912).- М., 1960; Бестужев И.В. Борьба в России по вопросам внешней полктнкк. 1906-1910.- М., 1961; Жебокрицккй В А. Болгарка накатке Балканских войн 1912-1913,- Киев, 1961 и др.

Шсфмак А.С. Очерки по истории Македонии и македонского народа: В 2 т. - Т.12,- Казань, 1960. „

4 Мартыненко А.К. Русско-болгарские отношения 1894-1902 гг.- Киев, 1967; И ого ж. Русско-болгарские отношения накануне и в период революции 1905-1907.- Киев, 1974.

‘ Едемский Б.А., Карасев А.В., Цехмистренко С.П. К истории македонского вопроса // Славяноведение.- 1993.- № 3,- С.66-78.

1 Ккняпина Н.С. Балканы и проливы во внешней политике России в конце XIX века

(1878-1898).- М., 1994.

Петербург, визначаючи свій курс в цьому регіоні, в тому числі й щодо македонського питання, порушено проблеми взаємовідносин балканських країн в цей період що визначалися головним чином їх розбіжностями в Македонії.

Багато праць, що стосуються македонського питання, написано вченими балканських країн. Треба відразу зробити застереження, що вони часто бували засобом політичної пропаганди, через що не завжди були об’єктивними, інколи висвітлювали проблему однобічно, перекручуючи або замовчуючи факти, що свідчать на користь протилежної сторони.

Дослідження болгарських авторів засновані на тезі про болгарський характер населення, мови і церкви Македонії; політика ж Греції та Сербії в цій області в кінці XIX - на початку XX ст. розглядається як діяльність іноземної пропаганди, спрямованої на асиміляцію болгарського населення і на підготовку приєднання всієї чи частини цієї провінції Османської імперії . Не залишилась поза полем зору болгарських вчених і політика Росії з македонського питання . В монографії ж С.Германова , написаній на широкому колі джерел, в тому числі й на матеріалах друку, розкрито відношення російської громадськості до революційного руху 1893-1908 рр. в Македонії, проаналізовано різні погляди російських вчених та публіцистів на етнічну належність македонського населення, розглянуто проекти рішення проблеми, що пропонуються ними. Відношення російської преси до національно-визвольного руху в цій ^області почасти порушено в статті И.Шопова4, а також М.Петрова та И.Гешевої .

Історія македонського питання кінця XIX - початку XX ст. є однією з центральних тем історіографії в Республіці Македонія. Не заперечуючи близькості та навіть єдності деяких історичних процесів Македонії та Болгарії (наприклад, боротьбу проти грецького духівництва за церкву зі слов’янським богослужінням), македонські вчені доказують аатохтонність

' Пиков П. Въэраждаие на бьлгарския народ. Цьрковко-националіт борби и постижения.- София, 1971; Гоцев С. Борби на біілгарското население в Македония ерещу чуж-ди аспирации и пропаганда 1878-1945. - София, 1991; Църнушэдюп К. Македонизмгьт и сьпротивата на Македония срещу него. - София, 1992 та ш.

2 Див., напр.: Попов Р. Русия и Болгария (1894-1898). Политически отношения. -

София, 1985; ДюАгерова Н. Б-ьлгарскдаг национален вьпрос в политнката ка Рускя и Ав-

стро-Уигария 1894-ІУ03.- София, 1994.

5 Герианов Ст. Руската обіаесгвеност и революционото движение в Македония н Одрнкско. 1893.-1908.- София, 1992.

* Шопов И. Из руекня печат за Илинденско-Преображенското въегание / / Векове.-1978,- Ия 4- С.17-36.

‘ Петров М., Гешева И. Рускнят печат и болгарского нациоиално-освободително движение 1878-1903 г.// Военно-исторический сборник,- 1983.- № 3.- С.77-89.

своєї наді, мови та церкви. Політику сусідніх держав у період, що вивчається, вони відповідно розглядають як денаціоналізаторську та загарбницьку . Х.Андонов-Полянскі свою монографію присвятив вивченню поглядів відомих європейських політиків, дипломатів та істориків на македонське питання, зокрема і російських прихильників теорії самобутності македонської на^ії П.Д.Драганова та М.М.Дурново. Спеціальна праця Ц.Станоєвського присвячена російським публікаціям 1828-1913 рр. про Македонію. На жаль, автором проаналізовано та наведено тільки ті праці чи уривки в них, в яких населення цієї області називалося македонцями або слов'янами. Поза його увагою опинилися публікації з македонської проблематики багатьох відомих російських вчених та публіцистів, які стояли на інших позиціях.

Белградські історики, що підтримували тезу про самостійність македонської нації та мови, основну увагу приділяли вивченню дипломатичної діяльності Сербії в період, що розглядається .

Переважна більшість праць грецьких істориків, присвячених македонському питанню, ставлять за мету довести, що Македонією може називатися тільки її Егейська частина, яка входить до складу Греції. Виходячи з цього, в них відстоюється точка вору, що слов'янський народ не може носити ім'я македонців .

Дипломатичної діяльності Росії в Балканському регіоні в кінці XIX -на початку XX ст., а в зв’язку » цим і македонського питання торкалися західноєвропейські вчені .

Таким чином, огляд літератури свідчить, що дореволюційними, радянськими, сучасними російськими і зарубіжними істориками достатньо глибоко вивчено міжнародні відносини кінця XIX - початку XX ст., бал-канська політика Болгарії, Сербії та Греції. Менш грунтовно проаналізовано політику офіційного Петербурга а македонського питання. Історія ви-

1 Див., напр.: Поплазаров Р. Грчката политика спремо Македони}а во втората половина на XIX и почетокот ил XX в. - Otonje, 1973; Доклестик Л. Српско-македоиските односи во XIX от век до 1897 година,- Скоп)е, 1973; Ьитоскя Кр. Македошда и Кнежс-ство Бугарща (1893-1903).- Скоте, 1977.

г Андоноо-Пайанскя Хр. Македонского прашаше. - Скопле, 1990.

* Станоевскн Цв. Како ia вндоа Македонта. Руски публикации sa Македонюа.

1829-1913. - Скогце, 1978.

4 Див., напр.: Skakun М. Jugoslovensko-buigarski odnosi. - Beograd, 1980; Skakun М. Balkan i velike eile. - Smederovo, 1986; BojsoAih M. Cp6>qa у медуиародним односима Kpajcr XIX и почетном XX века. - Београд, 1988 та ш.

* Див., напр.: Марггис Н.К.. Фальсификация истории Македонии. - Афины, 1992.

‘ Anderson М. The eastern question 1774-1923. - London, New York, 1966; Rossos A. Russia and the Balkans: Inter-Balkan rivalries. Russian Foreign Policy 1908-1914. - Toronto, 1981; Jelavich B. Russia’s Balkan Entangemenis, 1806-1914. - Cambridge, 1991.

никнення і сутність македонської проблеми, відношення до неї російського друку, боротьба різних поглядів щодо етнічної належності населення Македонії і проектів рішення цього складного питання не досліджені ні в радянській, ні в сучасній російській, ані в українській історіографії.

Мета та освовві завдяшт дослідження. Метою дисертації є вивчення

• о - •

точок зору російської громадськості на македонське питання у взаємозв’язку з політикою Росії в балканському регіоні, яка знайшла адекватне відображення в друці 1893-1912 рр. Цим визначаються і завдання дослідження:

1. Проаналізувати матеріали російського друку та на їх основі показати відношення наукових і суспільних кіл Росії до македонського питання.

2. Прослідкувати міру взаємовпливу друку та офіційної політики Росії щодо Македонії.

3. Дослідити боротьбу поглядів в російському друці навколо проектів рішення македонського питання.

4. Показати точки зору російського друку на етнічну належність македонських слов’ян.

5. Вивчити відношення російських засобів масової інформації до офіційної політики Петербурга з македонського питання кінця XIX - початку XX ст.

Джерельну базу дослідження склали як окремі видання, так і матеріали провідних газет та журналів Росії, що служили трибуною основних суспільно-політичних течій. Аналіз матеріалів преси здійснювався у відповідності в прийнятою в сучасній історіографії класифікацією головних напрямків російських періодичних видань. Автором вивчено матеріали офіційної преси - газети Міністерства внутрішніх справ “Правительственный вестник"; друкованого органу Російського Синоду “Церковные ведомости**; дворянсько-монархічних газет та журналів (“Санкт-Петербургские ведомости'*, “Московские ведомости“Российский вестник**); буржуазно-монархічного “Нового времени"; газета ділових кіл “Биржевые ведомости”; ліберальних видань (журнал “Вестник Европы", газета “Россия**, “Русские ведомости", “Речь**); ліберально-народницьких журналів (“Русское богатство “Русская мысль**); періодики соці ал-демократичного напрямку (“Искра**, “Социал-демократ"); видань Санкт-Петербурвького слов’янського благодійного товариства (“Известия... “Славянские известия"); общеслов’янського журналу неославістського на-

' Див., напр.'. Волкова Т.И. Общественно-политическая жизнь России на рубеже ХІХ-ХХ столетий: На материалах периодической печати. - Ярославль, 1991 та ін.

о И гр - . .

прямку Славянским век . 1 реоа, проте, відзначити, що по відношенню до македонської проблеми на протязі досліджуваного періоду більшість газет та журналів не мали чітко виражених поглядів, внаслідок чого вони можуть бути віднесені до якого-небуть напрямку вельми умовно.

В дисертації широко представлені дорожні нотатки, що містять точки гору на етнічну належність македонських слов’ян, проекти рішення македонського питання громадських діячів та мандрівників (М.І.Лендера, П.А.Ріттіха, В.В.Водововова та ін.), які подорожували в кінці XIX - на початку XX ст. Македонією.

Праці російських славістів Т.Д.Флорінського, А.С.Буділовича, О.Л.Погодіна, П.О-Лаврова та інших, опубліковані як окремими виданнями, так і в наукових журналах “Живая старина”, “Этнографическое обозрение", київських “Университетских известиях" та ін., розглядали македонське питання в лінгвістичному, історичному та інших аспектах. Запропоновані вченими проекти виходу в македонської кризи базувалися в основному на результатах їхніх наукових досліджень.

Одним в важливих джерел під час вивчення теми стали спогади та щоденники російських і зарубіжних дипломатів, політиків та публіцистів: М.П.Ігнатьева, В.М.Аамвдорфа, С.Д.Сазонова, П.М.Мілюкова, Л Б' кженена.

Автором притягнуто також ряд збірок документів, що містять, головним чином, матеріали дипломатичного походження2, що дозволяють а різних сторін поглянути на історію виникнення і розвиток македонської проблеми.

Для аналізу офіційної політики Росії щодо македонського питання автором було вперше запроваджено в науковий обіг ряд документів Архіву зовнішньої політики Російської імперіі. Фонди “Консульство в Салони-ках“, “Консульство в Битоли“, "Гражданское агентство в Македонии", “Посольство в Константинополе", “Политархив" сконцентрували велику кількість матеріалів, що характеризують діяльність дипломатів по проведенню в життя лінії офіційного Петербурга в цін провінції Османської імперії. Особливу цінність мають донесення російських представників, що

1 Игнатьев Н.П. Записки (1875-1878).-София, 1986; Ламздорф В.Н. Дневник 1894-1896. - М.,1991; Сазонов С .Д. Воспоминания. - М., 1991; Милюков П.Н, Воспоминания. - М., 1991; Ьыокенен Дж. Мемуары дипломата. - М., 1991.

2 Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917. - М., 1952; Документы из турскитс държавнн архиви (1863-1909) //Докумеигн за бълг&рската история. Т.ГУ. - София, 1942; Британски дипломатически документ» по българския национален въпрос. Т.1 (1878-1893). - София, 1993; Томоскн Т. Документи од Виеиската Архива за Македонка од 1879-1903.- Скоп;е, 1955; та ін.

свідчать про їх особисту позицію з македонського питання, яка інколи не збігалася з урядовою.

Для вирішення поставлених перед дослідником завдань було притягнуто й деякі з документів Болгарського історичного архіву при Народній бібліотеці “Св.Св. Кирил и Мефодий“. Персональні фонди “В.И.Кьнчев“, “С.С.Бобчев", “Д.Х.Ризов" та інші містять листування цих громадських діячів з відомими російськими політиками та публіцистами, в я кому обговорюються різні аспекти політики Росії на Балканах і, зокрема, з македонського питання.

Основні палоягетт дисертації, що виносяться на захист:

- македонське питання з моменту свого виникнення після Берлінського конгресу 1878 р. на протязі двох десятиліть було в центрі уваги російської громадськості;

- більшість газет та журналів не мали усталеного погляду на етнічну належність населення Македонії та шляхи вирішення македонської проблеми; точки зору періодичних видань та окремих авторів змінювались під впливом як офіційної позиції Петербурга, так і подій, що відбувалися в цій провінції Османській імперії - Ілінденське повстання, реформена акція та інші;

- в кінці XIX - на початку XX ст. більшість представників вченого світу Росії та публіцистів вважали характер населення Македонії болгарським;

- практично ніхто з представників вченого світу Росії не підтримав тезу про сербську природу македонських слов’ян. Публіцисти, що поділяли подібні погляди, в основному були представлені сербами (С.Гопчевич,

С.Іванович, М.Цемович, Л.Піштелич), так чи інакше пов’язаними з Росією;

- незначна кількість славістів та публіцистів була прихильниками теорії

існування самостійної македонської народності (П .Д.Драганоа,

Д.М.Вергун); рівноправності всіх національностей, що населяли Македонію, і єднання слов'ян цієї області для спільної боротьби проти турецького ярма (В.І.Ламанськин, А.С.Буділович);

- в друці періоду, що розглядається, досить широко представлений весь СПіКТр поглядів російського суспільства щодо вирішення македонського питання: від прибічників збереження status-quo до утворення самостійного Македонського Князівства;

- більшість представників різноманітних течій і груп російського суспільства при складенні проектів вирішення македонського питання

орієнтувалися на політику збереження status-quo на Балканах, що проводив Петербург.

Наукова вовязвл дисертації полягає в тому, що вперше в історичній літературі на основі використання широкого кола джерел - матеріалів російсько! публіцистики, праць вчених-славістів кінця XIX - початку XX ст., дорожніх нотаток, нових архівних документів комплексно аналізується відображення друком Росії історії виникнення македонського питання, його суті, докладно висвітлені дискусії в друці відносно проектів його рішення. Детально проаналізовані всі точки зору російських вчених та публіцистів щодо етнічного складу македонського населення. В дисертації доведено існування досить великого взаємного впливу наукової і громадської думки та офіційної політики Росії я македонського питання.

Практичне япачеош дисертації полягає в тому, що її матеріали і результати можуть бути використані при підготовці нормативних і спеціальних курсів в нової історії південних слов’ян, написанні узагальнюючих монографій в історії Македонії та інших балканських країн, а також вузівських підручників та навчальних посібників. Підсумки дослідження будуть корисними при опрацюванні теоретичних проблем з міжнаціональних відносин та етнічних конфліхтів у Південно-східній Європі.

Апробація дослідженая. Головні підсумки дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях “Тоталитаризм и антитоталитарные движения4* (Харків, 1993), *‘Ш Дриновских чтениях" (Харків, 1994), "Европа в XX веке: путь от войны к миру** (Харків, 1995), “Россия и Болгария в XX веке: новые источники, новые идеи** (Софія, 1995), а також на традиційній науковій конференції історичного факультету ХДУ в

1996 р.

Струкіура роботи. Дисертацію побудовано за проблемно-хронологічним принципом; вона складається із вступу, трьох розділів, висновків і списка використаних джерел та літератури.

У вступі автором обгрунтовуються актуальність теми, хронологічні рамки, дається загальний огляд історіографічних праць та джерельної бази, а також визначаються мета, завдання і новизна дослідження, викладаються основні положення, що виносяться на захист.

В першому розділі “До історії виникнення македонського питання“ розглянуто боротьбу балканських держав у XIX ст. за вплив у македонських вілайєтах. Встановлено, що болгарська культурно-освітня та церковна діяльність в Македонії в XIX ст. пройшла два етапи, межею яких стала російсько-турецька війна 1877-1878 pp. Характерною рисою першого

етапу був рух населення Македонії та Болгарії ва незалежну від Константинополя болгарську церкву, а з моменту утворення екзархату (1770 р.) -за отримання дозволів для болгарських священиків у македонські єпархії. Після визволення Болгарії в цю роботу включилася болгарська держава і громадські організації, створені в Князівстві. Культурно-освітня та церковна діяльність Болгарії в Македонії, взаємно доповнюючи одна одну, сприяли відродженню й зміцненню болгарської національної свідомості серед населення македонських вілайєтів.

Особливою активністю в духовному та політичному житті Македонії в XIX ст. відрізнялася також і Греція, діяльність якої була спрямована на підготовку населення Македонії до об'єднання з Королівством та обгрунтування доказів правомірності своїх територіальних вимог на цю провінцію Європейської Турції. Проте, незважаючи на зусилля і великі матеріальні витрати, що виділялися на пропаганду в Македонії грецькою державою, їй не вдалося досягнути своїх цілей.

Із середини XIX ст. почалося також планомірне культурно-політичне проникнення в Македонію Сербії, що прагнула за допомогою рівних засобів та методів штучно створити сербську національну більшість чи враження про її існування. На виконання цього завдання було мобілізовано цілу систему організацій, з державного бюджету виділялися досить значні суми. Сербська пропаганда на різних етапах змінювала свою форму, постійно збільшуючи розміри територіальних домагань, але все ж вона виявилась неспроможною компенсувати відсутність сербської етнічної бази в Македонії та створити сприятливі умови для її приєднання до Королівства.

В другій половині XIX ст. активно здійснювала свою політику в Македонії і Румунія, що спиралася на наявність в цій області спорідненої куцо-власької меншості. Внаслідок багатолітніх зусиль румунська пропаганда хоч і досягнула певних успіхів в Македонії, але в порівнянні в активною політикою Болгарії, Сербії та Греції в цьому регіоні значно відставала від них.

Із середини XIX ст. Македонія потрапила в поле зору європейської політики. Якщо до 60-х рр. вона, як частина Турецької імперії, вабила великі держави в чисто економічному плані, то в виникненням греко-болгарської церковної суперечки македонське питання стало для них об’єктом політичних маніпуляцин. Після російсько-турецької війни македонська проблема набула нового змісту: відсунувши на другий план патріархістсько-екзархістське протистояння, вона для західних країн перетворилася в болгаро-турецьку. На цьому етапі в рішенні македонського пи-

тання Австро-Угорщина, Англія, Німеччина та Франція об’єднались в своєму протистоянні Росії, котра вважала Македонію частиною Болгарії. Після Берлінського конгресу великі держави виступали єдиним фронтом за вбережений на Балканах itatus-quo.

Піднесення болгарського національного відродження, боротьба слов'янських народів Балканського півострова проти османського політичного гніту та грецького церковного засилля, посилення уваги великих держав до Європейської Турції викликали інтерес до цього регіону не тільки європейських політиків, а й вчених, мандрівників і громадських діячів. У наступні роки а метою вивчення національного складу, мови, культури, побуту та економічного положення населення Македонії здійснювали подорожі А.Буе, А-Убічіні, Ф.Каніц, К.Сакс, EJWcAe, В.Григорович,

В.Макушев та інші відомі вчені. Більшість а них відстоювали тезу про болгарський характер слов’ян цієї області, а їхню мову вважали діалектом болгарської.

Друпш розділ дисертації навивається “Відображення македонської проблеми в російському слов'янознавстві та публіуцстии). 1893*1903 pp.". Загострення Східної кризи, боротьби європейських і балканських держав ва спадщину Османської імперії, що розвалювалась, - все це підняло на новий рівень традиційний інтерес російської громадськості до македонської проблеми. В російському друці найбільш численну групу складали автори, що вважали слов’ян Македонії болгарами, визнаючи наявність незначного проценту представників інших національностей, в тому числі й сербів (П.М.Мілюков, О.О.Башмаков, М.Р.Овсяний та ін.). Деякі публіцисти (П.А.Ровінський, А.М.Сиротінін, О.В.Амфітеатров,

В.П.Сватковський) дотримувались точки зору, що населення цієї провінції Турецької імперії ще не має власної національної свідомості і тільки формує її, відчуваючи кровні зв’язки з болгарами.

Поряд а проблемою етнічної належності македонських слов’ян, яка обговорювалась в російському друці, палкі дискусії на сторінках газет, журналів та книг велися навколо проектів вирішення македонського питання. Залежно від політики уряду в балканському регіоні та подій, що відбувалися там, точки зору на етнічну належність македонського населення, політичних поглядів та симпатій до балканських народів російські вчені, громадські діячі, публіцисти пропонували усілякі варіанти виходу з македонської кризи. Проте більшість в них орієнтувалась передусім на зовнішньополітичну лінію уряду, яка в цей період відповідно до міжнародних домовленостей вводилася до збереження *tatue-quo на Балканах. Але

були й прибічники рішення македонського питання на користь Болгарії. До них належали відомі державні, громадські діячі та вчені М.П.Ігнатьев, П.А.Кулаковський, М.В.Юркевич, а також ліберальна газета “Россия" та журнал “Вестник Европьі“.

Незначна частина російського суспільства, головним чином ліберальні народники С.М.Южакоз, В.О.Гольцев, виходячи із строкатості населення та відсутності точних статистичних даних, пропонували надати можливість вирішити свою долю самим жителям Македонії. Деякі публіцисти, підтримуючи політику уряду, спрямовану на стабілізацію обстановки на Балканах та доводячи багатонаціональність Македонії, вважали, що досягнути заспокоєння цього регіону можна тільки шляхом розподілу її між претендентами (М.М.Дурново, М.Мирський).

Не знайшли підтримки на сторінках російського друку точка зору П.Д.Драганова про існування окремої македонської нації та пропозиція публіциста “Странника" про утворення незалежної держави Македонія, а також погляди С.Л.Івановича та Я.Анджелацького про необхідність приєднання Македонії до Сербії. Варто уваги те, що серед авторів, які писали про македонське питання, не було прихильників теорії про грецький характер населення македонських вілайєтів і про рішення проблеми на користь Афін.

В третьому розділі дисертації “Македонське питання в дзеркалі російського друку 1904-1912 рр.“ відмічається, що початком здійснення Мюрцштегської програми, відмітною рисою якої став безпосередній контроль представниками Росії та Австро-Угорщини фінансових, адміністративних, судових та інших реформ, що повинні були проводитися Турцією в Македонії, наступив новий етап в розвитку македонського питання. В цей період відбулася також і нова розстановка акцентів зовнішньої і внутрішньої політики Росії, що призвело до зниження активності обговорення македонського питання в пресі, головну увагу якої тепер було прикуто до російсько-японської війни (1904-1905 pp.) та революційних подій 19051907 pp. Сприяло цьому й відносне затишшя в самій Македонії та в суперечці між претендентами на неї. Для прибічників status-quo на Балканах (барон Таубе, “Новое время") на перший план висувалися зовнішньополітичні інтереси Росії, для якої як ніколи необхідне було збереження миру в Балканському регіоні.

В 1904-1908 pp. значно вменшилась кількість статей проболгарського характеру. Хоч точка зору про вирішення проблеми на користь Болгарії залишалася превалюючою, в таборі її прибічників не було єдності. Одні з

них (В.О.Теплоа, С.О.Котляревський) схвалювали реформи і вважали за необхідне лише введення більш радикальних заходів до їх здійснення, які могли б привести до автономії цієї провінції. Інші (М.В.Юрксвич, М.І. Кулябко- Корецький), відзначаючи безрезультатність перетворень, закликали до здійснення планів, які було накреслено в Сан-Стефано.

Незначна кількість публіцистів підтримувала Мі.М.Дурново - прихильника розподілу Македонії між Грецією, Сербією та Болгарією. Зі сторінок газет та журналів зникли публікації про строкатість населення македонських вілайєтів або його виключно сербський чи грецький характер. Ніяк не виявили себе в пресі цього періоду послідовники точки зору про існування окремої македонської народності та утворення самостійної македонської держави.

Наприкінці першого десятиріччя XX ст. на Балканах сталися події, що докорінно змінили політику Росії в цьому регіоні. Анексія Боснії та Герцеговини, проголошення повної незалежності Болгарії 5 жовтня 1908 р. активізували діяльність російської дипломатії в утворення блоку бал-канських країн включаючи Турцію, який був би спрямований проти підсилення присутності Австро-Угорщини. Але незважаючи на це інтенсивність обговорення македонського питання в пресі 1908-1912 рр. не підсилилась. Офіційний Петербург в цей період не був зацікавлений в вирішенні македонського питання, яке спричинило б зміну існуючого в цьому регіоні становища. Така політика уряду находила підтримку на сторінках газети "Новое время*, яка залишилася, мабуть, єдиним друкованим органом, що продовжував активно висвітлювати македонське питання. В цей час дехто з публицистів покладав надії на вирішення всіх національних проблем Європейської Турції на младотурецьку революцію (О.Л.Погодін) або утворення балканського союзу (“Русские ведомости").

Значно зменшився табір прибічників вирішення македонського питання на користь Болгарії, оскільки фахівці по цій країні приділяли головну увагу висвітленню подій внутрішнього життя Князівства і проблемою визнання його незалежності. Ідею розподілу Македонії, як і раніше, підтримував М.М.Дурново, пов'язуючи її в цей період в утворенням балканського союзу. Табір прихильників ідеї несформованої національної свідомості македонського населення поповнився І.М.Кашинцевим та П.М.Ріттіхом.

Внсиовкк. Вивчення наукових праць славістів, публікацій російської преси, книг письменників та мандрівників, донесень консулів з Македонії свідчить, що вони достатньо повно й багатогранно відобразили погляди російської громадськості періоду 1893-1912 рр. на історію македонського

питання, проекти його вирішення, етнічну природу населення цієї області, дипломатичну діяльність великих держав, а також на цілий ряд інших проблем, так чи інакше пов'язаних а Македонією. Досконале дослідження матеріалів російської преси безперечно доводить велику їх цінність, як одного is важливих джерел для вивчення історії македонського питання.

Протягом всього періоду, що розглядається, домінуючою була точка аору про болгарський характер македонських слов’ян, якої дотримувалося як широке коло публіцистів (М.В.Юркевич, С.О.Котляревський, барон Таубе), так і вчених-славістів (Т.Д.Флорінський, П.М.Мілюков, Г.А.Ільїнський, Н.П.Кондаков). Причому останні в силу своєї наукової спеціалізації розглядали македонське питання в різних аспектах: лінгвістичному (Т.Д.Флорінський, М.С.Дрінов), історичному (Н.П.Кондаков, П.М.Мілюков), етнографічному (В. І. Григорович, В.В.Макушев). Капітальні праці таких вчених як Т.Д.Флорінський, М.С.Дрінов,

О.Л.Погодін, видані в той період, аж до цього часу не втратили своєї актуальності.

Виходячи зі своїх поглядів на етнічну природу македонських слов'ян, вчені, письменники, журналісти пропонували проекти рішення македонської кризи. М.П.Ігнатьєв, А.Кемеровський, М.В.Юркевич що займали про-болгарські позиції, бачили вихід у приєднанні Македонії до Болгарії чи наданні їй автономії, розуміючи, що такий статус в кінцезому підсумку все одно приведе до з’єднання цієї області з Болгарією (П.М.Мілюков,

С.О.Котляревський ). Прихильники інших точок зору в основному пропонували поділити Македонію між країнами-претендентами (М.М.Дурново, М. Мирський) або надати право вирішити свою долю самим македонцям шляхом референдуму (С.М.Южаков, В.О.Гольцев). Проте більша частина російської громадськості все ж таки підтримувала офіційний Петербург, який проводив політику status-quo на Балканах (“Новое время“, “Московские ведомости*1, “Церковные ведомости", барон Таубс). Аналіз джерел також показав значний взаємний вплив друку та офіційної політики Росії.

Освовт ааложкиш двсертлды вшмддево в вястушшх прлцях:

1.“Вестник Европы” (1878-1912 гг.) как источник изучения македонского вопроса//III Дриновские чтения. Тезисы докладов. - Харьков, 1994. - С.59-61.

2. Македонский вопрос в ранней публицистике Кр.Раковского // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы. Материалы международной научной конференции. - Харьков, 1995. - С.428-430.

3.Русские либерально-демократические журналы о начале первой Балканской войны: сквозь призму македонского вопроса/ / Европа в XX веке: путь от войны к миру. Материалы международной научной конференции. - Харьков, 1995. - С.33-35.

4.Македонският въпрос в кореспонденцията на руската дипломация 1893-1908 г. (По материала на консулствата в Солун и Битоля)// Македонски преглед. - 1996.- №1.- С.63-80.

5.Российская печать о реформах в македонских вилайетах Османской империи (1904-1909) //Болгария, Дагестан, Турция. Вып.И.- Махачкала, 1996. - С.12-18.

РЕЗЮМЕ

Бурбыга В .А. Македонский вопрос в российском славяноведении и публицистике 1893-1912 ГГ.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всеобщая история. Харьковский государственный университет, Харьков, 1997.

Защищается текст диссертации, в которой исследуется отражение в российской печати отношения научных и общественных кругов России к македонскому вопросу, излагаются дискуссии в прессе относительно проектов его решения. Значительное место в работе отводится материалам, касающимся этнического состава македонского населения; прослежена эволюция взглядов отдельных периодических изданий и авторов, а также официальной политики России по македонскому вопросу. Установлено, что в прессе рассматриваемого периода самую многочисленную группу представляли сторонники точки зрения о болгарском характере населения Македонии. Большинство ученых и публицистов в своих проектах решения македонского вопроса ориентировались на проводимую Петербургом на Балканах политику statue-quo.

RESUME

BurbigaV.A. The Macedonian Problem in Russian Slavonic Studies and Publicism in 1893-1912 years.

Presenting a Candidate of Historic-Science thesis for defence on speciality 07.00.02 - General History. Kharkiv State University, Kharkiv, 1997.

The text of thesis deals with different approaches to the Macedonian problem of Russian scientific and public circles is proved. It presents the discussion in press about the ways of its solutions. The essential place is given to materials, concerning the ethnic structure of the Macedonian population. The evolution of authors’ wiewa in periodicals is trased as well as the official Russian policy on the Macedonian problem. It has been determined, that in press of the investigated period the largest group is presented by the followers of the point of wiew on the Bulgarian character of Macedonian population, but most scientists and publicists working on the Macedonian problem were oriented by status-quo policy of Petersburg in the Balkans.

Ключові слова: Македонія, македонське питання, етнічна належність, російське слов’янознавство, публіцистика.