автореферат диссертации по социологии, специальность ВАК РФ 22.00.01
диссертация на тему: Механизм функционирования общественного мнения в системе социального контроля (программа социологи-ческого исследования)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Механизм функционирования общественного мнения в системе социального контроля (программа социологи-ческого исследования)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Р Г 6 ОД ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ

- 5 іїіОН 1995 на правах рукопису

ТАНАСЮК Олена Володимирівна

МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ (програма соціологічного дослідження)

Спеціальність 22.00.01 — теорія, методологія, історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Київ — 1995

Робота виконана у відділі соціології політики Інституту соціології НАН України

Науковий, керівник — доктор філософських наук, професор Оссовський Володимир Леонідович.

Офіиійні опоненти: — доктор соціологічних наук Макеев Сергій Олексійович

— кандидат філософських наук Куиіереіф Василь Іванович.

Провідна організація.:

Київський державний економічний університет, кафедра загальної та економічної соціології

Захист відбудеться ’ » І995 року о годині на засіданні

Спеціалізованої Ради Д. 01.08.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук при Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ — 21, вул. Шовковична, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України. .

Автореферат розісланий » 1995 року

Вчений секретар Спеціалізованої Ради кандидат педагогічних наук

Актуальність теми дослідження. Успіх процесу переходу від тоталітарного до демократичного суспільства в посткомуністичних країнах, безпосередньо в Україні, залежить в більшості від того, чи буде являтися громадська думка інструментом, який не тільки здібний лег ітимізувати демократичні основи влади, але і являтися фактором, стримуючим відхід влади від принципів демократичного управління.

Не дивлячись на єелику кількість здійснюємнх опитів громадської думки, залишається актуальною проблема вивчення змісту громадської думки з точки зору функцій, які вона виконує в період трансформації суспільства від тоталітаризму до моделі, характеристики якої ще не визначені. Ознаки майбутньої країни значно залежать від характеру громадської думки та її цінносних компонентів, домінуючих з конкретній культурі даного суспільства.

Громадська думка, П реакція на рішення, які приймає влада, завжди знаходилась в полі зору політиків. Певна залежність властей від громадської думки, прагнення підтвердити свою легітимність, приводить до маніпулювання громадською думкою і боку владних структур в своїх інтересах, з однієї сторони, а з цругої — громадській думці може надаватися право винесення остаточного вердикта по тому чи іншому питанню через систему зиборів, референдумів і т. ін. Громадська думка не залишається тасивною» в цій ситуації, вона все більш наполегливо стимулює ірактпчні дії (демонстрації, пикетування, страйки і т. ін.), намагаючись контролювати владу і впливати на процес прийняття йшень. Така активність громадської думки засвідчує початок іроцесу інституціоналізації громадської думки, яка прагне утвер-;итп себе (хоча б в символічній формі) як значущу цінність для їлади і для суспільства в цілому.

Процес інституціоналізації громадської думки знаходиться лине в стадії становлення. Нечітка структурованість суспільства, не-юзвинутість групових інтересів призводить до нестійкості громад-ької думки, дифузносгі і розпливчастості суб’єктів її вираження. ^ вигляді компенсації, яка дозволяє відстоювати особисту авто-

номію і легі тимність, громадська думка посилює свою дію, застосовуючи жорстку форму соціального контролю-тиску.

Набуття суспільством ознак, які притаманні масовому суспільству — загальна характеристика нашого часу, яка доторкнулась і громадської думки, носіями якої стають великі маси людей. Зважаючи на те, що контролююча функція громадської думки в цьому випадку виступає не тільки на рівні мікро-спільнот. але і на соціетальному рівні, суттєво зростає значимість наслідкії цієї дії та актуальність вивчення її механізмів.

Поява на політичній арені України політичних партій, які претендують на артикуляцію інтересів певних верств населення, свідчить про зародження механізмів, здібних регулювати взаємовідносини між формуючимися громадським суспільством і державою. В умовах практичної відсутності подібних механізмів кризи нормативної системи, недосконалості права громадська думка бере на себе і ряд невластивих їй функцій контролю. Наприклад, здійснюючи вторгнення у сферу права, вона нав’язує сво норми, застосовуючи певні санкції.

Усе це актуалізує тему дослідження у контексті конкретно! соціокультурної ситуації і з необхідністю веде до спроб новиі концептуальних підходів, які б були адекватні різноманітнії соціальній реальності, яку неможливо раз і назавжди заключиті в уже знайдені теоретичні схеми.

Об'єктом даного дисертаційного дослідження є громадські думка в системі соціального контролю.

Предметом дослідження е особливості механізмі) функціонування громадської думки, її контролюючому змісті і процесі взаємодії з органами влади (з оглядом на моноцент ричність суспільства).

Ступінь'-наукової розробки, проблеми.

На протязі багатьох століть, починаючи з античності, в науц існувала боротьба поглядів з приводу «думок» (Платон, Аристо тель, Парменід), Розвиток і уточнення цього понятті здійснювалось не дуже інтенсивно. Лише бурхливі процесі соціального, політичного і культурного життя кінця XIX — по чатку XX століть, процеси масовізації всіх сфер суспільства спри

яли тому, що громадська думка стала діючим елементом суспільного життя, що підштовхнуло до більш ретельного теоретичного осмислення даного феномену.

4 Глобальні перетворення, які відбувалися в суспільстві з початком індустріальної ери, послабили такі метасоціальні гаранти як релігія, мораль. Процес раціоналізації життя, який у свій час Тард відмітив як «дехристиянізація», а Вебер як «розчарування миру», привів теоретичну думку до пошуку пояснень функціонування суспільства не «зовні» його, а «з середини». Цс пояснює посилене вживання в концептуальних побудовах нового поняття в науці — соціальний контроль, яке спочатку використовувалось піонерами соціології, які займалися проблемами «соціального прогресу», зниженням ірраціонального в житті, та було інтелектуальним засобом поєднання соціального аналізу з людськими цінностями (Вінсент, Мід та ін.).

Можна впевнено стверджувати, що термін «соціальний контроль» був центральною теоретичною опорою багатьох соціологічних побудов (Росс, Тард та ін.). Одними із самих еврістнчних для наступних досліджень були роботи Дюркгейма (вторинні групи, норма і патологія, соціалізація індивіда та цінності і традиції і т. ін.). Центральні теми його праць мають безпосередній зв’язок з наступними двома напрямками. Перший більш зосередив зусилля при дослідженні соціального контролю на його цінностях, культурній основі (Вебер, Томас), другий — на дослідженнях проблем консенсусу, інтеграції та конформізму (Тьері, Парсонс, Мертон).

Серед авторів простежується тенденція обособлсння прихильників . «соціології порядку» (Росс, Парк, Берджсс), які відстоюють традиційні моделі соціального контролю (звичаї, традиції) і прихильників «соціології прогресу», виступаючих за раціоналізацію форм соціального контролю, за вивчення межі раціональності в діях (Вебер).

Приблизно в 30-х рр. намітилась тенденція розглядати соціальний контроль як поняття, яке з’єднує різні елементи аналізу, що привело до необхідності вивчення взаємодії мікро і макроструктур.

З

З часом поняття «соціальний контроль» звузилось, розвиток різноманітних дослідницьких напрямків стимулювало вивчення соціального контролю виключно в межах цих досліджень: соціологія девіантної поведінки, превентивна соціологія, соціологія соціального управління, соціологія засобів масової комунікації та ін.

Громадській думці в концептуальних побудовах, щодо соціального контролі^ належало місце своєрідного епіфеномену і лише в 60 — 70-х роках можна відмітити певне зростання уваги до контролюючого змісту громадської думки як у зарубіжній, так і в вітчизняній соціології (Коробейніков, Грушін). Приблизно до цього часу можна віднести зміщення розгляду функціонування громадської думки в системі соціального контролю в площину взаємодії «органи влади — громадська думка». Акцентуалізація цієї взаємодії (в онтологічному змісті) констатує, що громадська думка знаходиться зараз в процесі інституціоналізацн.

Вивчення громадської думки з позицій ціннісної обумовленості (Оссовський, Ручка, Костенко, Бакіров) націлює на новий концептуальний підхід щодо розгляду взаємовідносин «громадська думка — влада» з точки зору аналізу їх цінносних парадигм, які можуть існувати окремо і можуть перехрещуватися.

Слід зазначити, що суспільні умови періоду трансформації від тоталітаризму до демократії вельми унікальні. Саме тому їх вплив на механізми функціонування громадської думки, як інструменту соціального контролю, не набув статусу постійної уваги соціологів-дослідників, з врахуванням особливостей як соціальної структури, так і культури перехідних суспільств. Саме ця проблематика була обрана як тема дисертаційного дослідження.

Мета дослідження. Актуальність проблематики дослідження, практична відсутність у вітчизняній науковій літературі цілосного, змістовного вивчення особливостей функціонування громадської думки та П контролюючої функції, зумовили формулювання головної мети та завдань роботи.

Головною метою дисертаційної роботи е з’ясування соціокультурних механізмів функціонування громадської думки в

системі соціального контролю, характеру важелів П вплину на владні структури.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

— здійснити аналіз генезису інтерпретацій громадської думки та соціального контролю в історії соціології та культури;

— визначити соціокультурний контекст та конкретний механізм функціонування громадської думки та її можливості впливати на рішення органів влади в період трансформації суспільства;

— за допомогою розробленого пешукачем варіанту контент-аналізу преси простежити становлення (у момент кардинальної трансформації суспільства) нових цінносних систем, які декларуються політичними партіями в пресі;

— з’ясувати соціокультурний аспект формування груп тиску на владу, джерела їх рекрутації, засоби організації та функціонування як суб’єкта взаємодії з органами влади, проаналізувати зміст лозунгів, які декларуються групами тиску.

основою дисертації стало осмислення концептуальних побудов західної та вітчизняної соціології, в межах яких розкриваються суттєві механізми функціонування громадської думки в її контролюючому змісті. Основні положення дисертації базуються на емпіричних дослідженнях, які були проведені в 1990 — 1993 рр. як самостійно, так і в складі дослідницьких колективів. В дисертації використані результати контент-аналізу лозунгів ■■.■руп тиску» біля будови Верховної Ради, а також цінностей, які декларуються політичними партіями в пресі; в відповідних розділах наведені методики, за якими проводились дослідження.

Наукова нотпна результатів дослідження може бути узагальнена як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях визначення.

—внаслідок здійсненого аналізу генезису інтерпретацій громадської думки і соціального контролю в історії соціології, автор вважає за доцільне розглядати механізм функціонування громад-

ської думки в системі соціального контролю в трьох вимірах: термінальному, атрибутивному, інструментальному;

— враховуючи сучасні реалії визначено соціокультурні ознаки та специфіку функціонування громадської думки в системі соціального контролю, а саме її неструктуроваиість, амбівалентність та можливість впливати на рішення влади лише силою морального тиску;

— соціальний контроль розглядається не тільки з точки зору співставлення норм, традицій, які панують на макро та мікрорівнях суспільства, чи з позицій трактування контролю як соціального інституту, але і з точки зору ідентифікації соціального контролю як інструменту, здатному регулювати взаємовідносини між різними елементами соціума як на мікро, так і на її макрорівнях;

— проаналізовано континіум інструментальних і термінальних політичних цінностей, дскларуємих в пресі політичними партіями, які прагнуть до артикуляції інтересів і громадської думки певних соціальних прошарків та являють собою в цілому важливий зв’язуючий і контролюючий ланцюг між громадським суспільством та органами влади; зафіксовано схильність до декларування демократичних цінностей, протиріччя між демократичним змістом термінальних цінностей та притаманними тоталітаризму засобами їх втілення.

—розглянуто відносно новий феномен нашого життя — функціонування «груп тиску». Доведено, що останні в сучасних умовах здатні впливати на дію та рішення органів влади лише силою морального та культурно-символічного тиску. Характерною особливістю груп тиску е їх соціальна мозаїчність, ситуг-тивність утворення і функціонування, міфологічний характер центрів консолідації, розподіл на «своїх» та «чужих».

Теоретичне та практичне значення роботи:

— теоретична концепція диссртаціГта П окремі фрагменти можуть бути використані як програма соціологічного дослідження механізмів функціонування громадської думки ( як інструменту соціального контролю) з метою оптимізації процесу

регулювання взаємовідносин між органами влади та громадської думки;

— викладені в дисертації положення, висновки та результати емпіричних досліджень дають змогу визначити перспективні соціально-політичні орієнтири, які притаманні громадській думці в період переходу суспільства від тоталітарного до суспільства, ознаки якого ще не визначені;

— запропонована методика контенг-аналізу термінальних та інструментальних цінностей, що декларують політичні партії в пресі, може використовуватись як специфічний засіб визначення політичних цінностей, які становлять базу, регулюючу вербальну поведінку, і можуть стати основою пошуку компромісів з огляду на ділему «громадська думка — органи влади»;

— основні ідеї дослідження можуть слугувати основою для подальших розробок даної проблематики, можуть принести певну користь при читанні лекцій і проведенні семінарських занять в вузах країни.

Основні тези та результати дисертаційної роботи доповідались

на:

— другій Московській конференції аспірантів-соціологів «Соціологічні дослідження: теоретичні та практичні проблеми» (1990, Москва);

— Міжнародному семінарі «Комунальна політика» (ЗО серпня •— 4 вересня 1992 р, Будапешт);

— Міжнародній конференції «Зміни в Східній Європі — досвід, проблеми, перспективи розвитку» (18 — 21 березня 1993 р., Берлін);

— Міжнародній конференції «Толерантність і громадські стосунки» (25 — 26 червил 1993 р., Мінськ);

— Міжнародному науково-практичному семінарі «Християнсько-демократична політика в Європі — глобальна відповідальність» (17 — 20 лютого, Будапешт).

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, двох глав, висновку, додатку і списку використаної літератури.

Основний зміст дисертації.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробленості, сформульовано мету та завдання дослідження. Викладено основні положення, які розкривають новизну дисертаційного дослідження, П методологічну основу, наукову та практичну цінність. .

В першій главі дисертації — «Громадська думка і соціальний контроль — досвід концептуалізації» проаналізовано теоретико-мстодологічні основи ідентифікації громадської думки в системі соціального контролю.

Розглядається розвиток поглядів на громадську думку і соціальний контроль (як окремо так і у взаємодії) в історичному, соціологічному та культурологічному контексті Здійснено аналіз окремих теоретичних побудов, виділені ті еврістичні моменти, які стимулювали зміни парадігмальних схем щодо громадської думки і соціального контролю. .

Внаслідок чого всю різноманітність теоретичних конструктів можна звести до трьох домінуючих-підходів щодо соціального контролю:

— Перший — термінальний, розуміння соціального контролю як соціального інституту, визнання його культурного змісту, соціальної значимості.

— Другий — атрибутивний, розглядаючий певні елементи соціального контролю (норми, мораль, право, традиції, думки і т. ін->.як необхідну умову свого існування.

— Третій - інструментальний, тобто розгляд соціального контролю як процесу, здатного регулювати взаємовідносини між різними соціальними угрупованнями.

Розгляд громадської думки в системі соціального контролю в Межах першого (термінального) підходу обумовлює розуміння громадської думки як соціального інституту і становлення інституціоналізованих взаємовідносин громадської думки і органів влади. Придбання громадською думкою інституціоналізованих рис пов’язано передусім з визнанням органами влади громадської думки повноцінним суб’єктом взаємодії, а також^ формуванням в суспільстві елементів цінносного відношення до громадської дум-

ки. Для того, щоб громадська думка стала соціальним інститутом необхідно здійснення умови цінносного відношення до даного феномену, надання йому реальної, а не символічної значимості.

Можна констатувати той факт, що в період посттоталітарізма ні для держави, ні для громадського суспільства громадська думка ще не є значимою цінністю. Але необхідно відмітити, що жовтневі події 90-х років (студентське голодування, масові маніфестації біля будови Верховної Ради і т. ін.) показали, що за межами парламента е широкі Берствн громадян, здатних впливати на рішення, які приймаються. Неординарні, а іноді гранично складні взаємовідносини з парламентом вилились наприкінці в те, що останній визнав в «групах тиску» реальний правомірний суб’єкт взаємодії і пішов на деякі поступки їх вимогам.

Це означає початок дійсного визнання органами влади громадської думки як важливого чинника. Надання йому значимості є ознакою процесу інституціоналізації взаємовідносин між цими суб’єктами та ознакою інституціоналізації громадської думки взагалі. '

Другий ракурс (атрибутивний) виявляє всі можливі форми, в яких здійснюється контроль і всі можливі засоби, якими він здійснюється.

Атрибутивними основами, або складовими социального контролю, являється нормативна система, тобто передача і розповсюдження ідей, соціальних цінностей за допомогою суспільних правил і моделей, а також знаків, сигналів, символів.

До атрибутів соціального контролю відносяться також органи соціального контролю, санкції, які застосовуються до девіантів, тощо.

Основа атрибутивної дії — прагнення досягти за допомогою нормативного регулювання більш конкретного узгодження цінносних уявлень. В суспільствах демократичної спрямованості пошук нормативного узгодження базується в першу чергу на правовій системі, але не вичерпується нею. Так, дії правових регуляторів, як найбільш раціоналізованих, можливі тільки при підтримці морального схвалення, яке виража еться в тому числі і громадською думкою.

Необхідно підкреслити, що питання підтримки правових основ нормативного регулювання — це прерогатива держави, а підтримка моральних основ нормативного регулювання — компетенція гро.', ддянського суспільства. Несформованість в нашій державі громадянського суспільства, — з одного боку, і незавершеність процесу побудови державної системи — з іншого боку, пояснюють чому держава бере ла себе невластиві функції «піклування про мораль» (наприклад, цензура). В той же час, зростання соціальних експектацій при незмінних соціальних регуляторах, призводить до того, що навпаки мораль бере на себе функцію правового регулювання.

В межах третього, інструментального підходу, розуміння громадської думки відбувається не тільки як феномена суспільної свідомості, а і в площині соціальної взаємодії між різними суб’єктами суспільних відносин, акцентує громадську думку як форму вербальної поведінки, в основі якої лежать оціночні судження. Такий ракурс дозволяє подивитися на громадську думку з точки зору її дійсних засад, володіючих регулятивною і контрольною функцією.

Глибинним механізмом виникнення оціночних суджень являються потреби, виявлені в інтересі, а вибір стратегії вербальної погедінки по відношенню до об’єкта інтереса, залежить від системи соціальних цінностей, які приймає суб’єкт оціночного судження.

Поєднання максимально актуалізованого шару громадської думки з її глибинним змістом (Грушін), обумовлює концепту-алізацію громадської думки, яка функціонує в системі соціального контролю, в соціокультурному контексті її проявів.

Обмеження простору дослідження громадської думки в системі соціального контролю лише проблемами взаємовідносин між громадською думкою і владою дозволяє конкретизувати описані вище концептуальні направлення і надати напрямок подальших побудов.

В_" тіа-ХЛаЕІ«Взаємодія громадської думки та органів влади в посттоталітарному суспільстві» зміст викладених у першій главі концептуальних уявлень щодо функціонування гро-

мадсьхої думки в системі соціального контролю уточнюється у застосуванні до взаємовідносин громадської Думки та органів влади. Наголос робиться на погляді, згідно якому громадська думка розглядається як форма реалізації з вербальній поведінці соціальних відносин (які регулюються цінностями) між її (думки) суб’схтами і суб’єктами влади.

Гострота проблем в соціальній, економічній, культурній сферах життя України все з більшою наполегливістю висуває на перший план значимість політичної сфери, в котрій йде достатньо інтенсивна кристалізація всіх політичних цінностей, зумовлених загальнокультурними цінностями суспільства.

В ідеалі сфера політичних відносин — це та сфера, в якій відбувається пошук консенсусу різноманітних цінносно-норматив-них систем, а саме систем-цілей та систем-норм, правил реалізації цих цілей. Тобто, чим менше суперечностей (а вони неминучі між цінностями, які продукуються різними суб’єктами політичних відносин), тим ітенсивніше рух по вирішенню соціально-економічних проблем суспільства. Таким чином, політичні цінності, як фрагмент загально-культурних цінностей, виступають в якості механізмів, які регулюють політичну поведінку різних суб’єктів політичних відносин.

Головним методом реконструкції моделей політичної поведінки, яка розглядається на вербальному рівні, став контент-аналіз текстів преси, які адресовані масовому читачу політичними партіями , які являють собою в цілому важливий ланцюг між громадським суспільством і владою. Поле «розгортання» цінносних уявлень, декларуємих в пресі, розглядається в термінах, запропонованих Бурдье, як поле символічної битви за владу, в цій боротьбі символів агенти політичних відносин прагнуть завоювати авторитет та повагу, залучити як мога більш прихильників, та тім самим підкреслити свою вагу, значимість та прагнення до влади.

В основі ранжування цінносних структур лежить ідея про наявність термінального і інструментального рядів цінностей, яка запропонована американським соціологом Рокичем та згодом вдало адаптована Ядовим. Термінальні цінності — це цінності-і"'

1 і

бажані, уявні, імперативні, це образ майбутнього та свідоме уявлення наслідку діяльності. Інструментальні цінності - це цінності-засоби досягнення цілей, засіб діяльності, реалізація, уявлення про лорми поведінки, які розглядаються в якості еталона.

В запропонованій структурі цінностей, зважаючи на взаємоперехід інструментальних і термінальних цінностей, вдалося зафіксувати абстрактний, декларативний характер термінальних цінностей демократичного змісту, що розглядається (з оглядом на практичну неможливість сьогодні володіння політичними партіями реальною владою) як процес вироблення тонкого суттєвого механізму накопичення партіями символічної влади, та формою участі в політичному житті. Схільність до декларування демократичних цінностей обумовлена також прагненням підтвердити символічно свою прихильність «сучасної ідеї».

Те, що в якості головного інструменту вирішення поставлених цілей, виступає «політична діяльність», е ще одним підтвердженням участі партії в процесі символічного самоствердження, демонстрації своєї особливої місії та важливості. На другому місці серед значущих інструментів поступового руху до цілі знаходяться «ринкови перетворення», однак і тут спостерігаються ознаки лозунгового декларування, бо такий важливий інститут ринкових відносин, як наявність «приватної власності», в структурі цінностей практично не має значення і займає передостаннє місце. ■ ,

Звертає на себе увагу те, що значущим засобом досягнення поставлених цілей політичні партії вважають «традиції (аппеляції до історичного минулого, відродження національного духу і т. ін.). Звернення до минулого є чудовим інструментом в символічній боротьбі за владу, минуле виступає полем ілюзорного пошуку винних і відповідальних за невдачі, що дозволяє екстраполювати минуле в сьогодення, та більш ретельно класифікувати всіх суб’єктів політичної дії за принципом «праведні-винні» чи «свої-чужи».

Безперечно, що демократія і тоталітаризм мають свої специфічні системи політичних цінностей, є ряд основополагаючих цінностей, котрі по своїй суті притаманні демократії, а в тоталітарній системі вони відторгаються (це, наприклад, «пріорітет

приватної власності», «індивідуалізм», «толерантність», «моральність» і т. ін.).

Умовна класифікація цінностей на «традиційні і нові» дозволила з’ясувати деякі особливості амбівалентності ціннісних утворів та неузгодженість демократичних цінностей-цілей і засобів їхньої реалізації, котрі притаманні тоталітарному суспільству.

Що ж уявляє із себе цей бінарний простір, сроєрідний символ «старого» і «нового життя»? Зафіксована певна збалансованість термінальних і інструментальних цінностей «старої» і «нової» шкали в цілому, однак це не виключає розбіжностей в середині кожного бінару. Очевидний вибір в парі «демократизація — при-орітет влади» на користь демократизації, бінар «ринкова економіка — регулювання» демонструє, що вибір «нової» цінності однозначно не зроблено, зафіксована урівноваженість високої значимості як цінностей «ринкової економіки», так і «державного регулювання». .

Такі цінності «нової шкали» як «толерантність», «індивідуалізм», «соціальне розшарування», які повинні були значно уточнити прихильність до демократичного вибору, мають незначну питому вагу в термінальному та інструментальному просторі

Декларуючий характер цінностей «нової» шкали виконує скоріше пропагандистські завдання, роботу на імідж, демонстрацію лояльності до «сучасного підходу». Партії прагнуть знайти підтримку різних прошарків населення, як потенційного електо-рату, якій віддає свої голоси на виборах. Спрямованність на популістську політику, яку здатна сприйняти, якщо не більшість, то значна частка населення — це не просто декларації, а засіб звер-пути на себе увагу, робота «на майбутнє», шлях до влади в її реальному визначенні.

Розроблена методика контент-аналізу дозволяє також фіксувати термінальні та інструментальні цінності як з позитивним, так і з негативним Знаком. Слід відмітити, що своєрідна монополізація позитивних цінностей, які уявляють із себе продукт «колективної істини» даної групи, виступають не тільки як транс/3

ляція певного досвіду і знань та і як форма символічного примусу до контакту, тиску з метою схилити до своєї точки зору.

В певному розумінні можна сказати, що на основі позитивного зразка, залучаючи весь арсенал символічних уявлень цієї групи, наполегливо формується цінносна зорієнтованісіь шляхом символічного насильства, яке розповсюджується не тільки на органи влади (з метою демонстрації своєї символічної сили та авторитету) та і на масу читачів з метою пошуку і формування «соціальної бази», яка у більшості партій є відсутньою.

Політичні уявлення, які упроваджують партії за допомогою засобів масової інформації в полі політичних взаємовідносин, реанімують стару міфологему про «народ в цілому», «про народні маси». Так, в текстах преси апеляції «до всього народу в цілому» складають 42,4 % «до нації» — 15 %. Подібні апеляції розраховані на відтворення ілюзії ідентичності інтересів ко-мунікатора та читача (тобто «всього народу») і, по-друге, виступ від «усіх» дає комунікатору символічне право діяти так, як того бажає більшість, яку він прагне репрезентувати.

Таким чином, розгляд цінностей, які декларують конкуруючі між собою політичні партії, як відносно нові агенти політичної діяльності в нашому суспільстві, дає змогу розглядати механізм боротьби за символічний капітал, за владу. Тобто в символічному полі функціонують моделі, які виходять за межі символічного і починають існувати самостійно, нав’язувати моделі не тільки вербальної поведінки, а і поведінки в світі реальних речей.

В силу низки причин (відсутність реальної соціальної бази, обмежений доступ до засобів масової інформації, наявність інших суб’єктів і т. ін.), політичні партії не можуть і не повинні бути єдиними суб’єктами, здібними пов’язувати громадянське суспільство з органами влади, з державою в цілому. Цей взаємозв’язок є різноспрямованим та ще не достатньо чітким з оглядом на незавершенність процесу структурування суспільства та самоідентифікації окремих особистостей з дифференцьованими соціальними групами, а також в зв’язку з невизначеністю правового статусу ціх взаємовідносин.

В процесі становлення цих взаємовідносин влада відчуває

вплив на собі з боку різних соціальних сил, засобів масової інформації, груп тиску. Відсутність інституціоналізованого громадянського суспільства, можливостей легітимізації громадської думки приводить до того, що взаємодія, наприклад, груп громадян, які маніфестують біля Верховної Ради, з органами влади проходить у формі тиску. Під поняттям «тиск» мається на увазі такий засіб взаємодії громадян з владою, в основі якої знаходиться протидія воль, які прагнуть отримати перемогу.

Розглядаючи соціокультурні та соціально-психологічні аспекти формування груп тиску, які збиралися біля будинку Верховної Ради (1990 — 92 рр.) джерела їх наповнення, засіб і організації, сліп підкреслити, що характерною особливістю груп тиску є не тільки ситуатіїБність їх утворення, яка зв’язана з надзвичайною актуальністю питань буденного життя, які розглядаються Верховною Радою, але і ситуатнвність їх функціонування. Структурні елементи даної спільноти надто рухомі, вони можуть буквально на очах перебудуватись та утворити всередині спільноти динамічні групи, які при зміні обставин, що їх породили, відразу розпадаються.

Таке мозаїчне переструктурування елементів не порушує цілісність спільноти в цілому. Не дивлячись на те, що склад груп тиску змінюється не тільки в просторі, а і в часі, у її членів зберігається відчуття «ми», «єдності», існує чіткий розподіл на «своїх» та «чужих», є свої лідери, в тому числі і символі .ні. впливовими факторами ідентифікації себе з усіма членами "рупії є прийняття правил поведінки, притаманних групі, та володіння певними символами (прапори, національний одяг, гасла), наявність яких є ознакою належності до групи і одночасно є центрами об’єднання.

Особливістю груп тиску є також міфологічність уявлень її членів, присутність в ціх уявленнях образів колективної фантазії, які не відокремлені від емоційної, афективної сфери і мають ціноснс забарвлення. Ключове місце в мі(|ютворчості займас ритуальна символізація минулого та майбутнього, моделювання особливої реальності із змішаним простором та часом, порушенням логічного закону «виключного третього*.

Функціонування груп тиску акцентує можливість контролю громадською думкою органів влади не тільки через інституціональні, юридично оформлені канали соціального контролю (вибори), а і через силу морального впливу у вигляді морального тиску. Механізмом реалізації сили морального тиску може бути, по-перше, оцінка (позитивна чи негативна) особистих, ділових якостей об’єкта впливу, а також його діяльності та рішень, які він приймає. Подібна оцінка може бути висловлена в різних формах (констатуюча, сатирична і навіть поетична, тощо).

По-друге, вимога безумовної зміни поведінки (’’небажаних депутатів”, наприклад), а також вимога зміни рішення чи намагання постановки питання доцільного з точги зору суб’єкта думки.

Потужним засобом морального тиску є, по-третє, емоційне відношення суб’єкта громадської думки до об’єкта оцінювання та його рішень (від безмежної любові до такої ж безмежної ненависті і навіть остракізму.)

Особливо варто виділити нормативно-символічну форму тиску (символіка, ритуали, національні костюми і т. ін.). До нормативно-символічної форми тиску відносяться також соціальна кате-горізація, вивчення та систематизація соціального оточення, розподіл признаків і ярликів, що являється підтвердженням своєї «н рмальності», а зосередження уваги на «козлах відпущення» виконує функцію колективного катарсису.

Безперечно, що громадська думка може дати поштовх до дії таких санкцій соціального контролю, як громадська непокора, страйк, саботаж та ін., тому функціонування груп тиску є по суті засобом демонстрації своєї сили, щоб до неї не довелося удаватися в майбутньому. .

Таким чином аналіз соціального контексту функціонування громадської думки в умовах панування посттоталітарної політичної культури, недосконалості нормативно-правової системи регуляції відносин між громадською думкою та органами влади дозволяє розглядати громадську думку не тільки з точки зору виконаній функції комунікації між різними суб’єктами взаємодії,

але і з позиції регулятивно-контролюючого змісту. Єдино можли-

. . •

вим механізмом реального впливу громадської думи на владу та

контролю за П рішеннями є сила морального та культурно-символічного тиску.

мульовані основні висновки та накреслені перспективи подальшої роботи.

1. Функціонування громадської думки з молодіжній аудиторії.

— Киїш Знання. — 1988. — 1,4 др. арк. (у. співавторстві) з С. Івановим). Танасюх—Ідрук. арк. ■

2. Люди на майдані: хто вони і навіщо сюди прийшли? Філософська і соціологічна думка. — 1990. — № 12. — 0,2 др. арк. (у співавторстві з І. Головченко).Танасюк — 0,1 друк. арк.

3. Контрольна функція громадської думки в процесі прийняття управлінських рішень. // Матеріали Другої Московської конференції «Соціологічні дослідження: теоретичні та практичні проблеми». — М., 1990. — ОД др. арк.

4. Громадська думка в системі соціального контролю трудові х колективів. // Матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції «Соціальні резерви трудового колективу». — Феодосія. — 1990. — 0,2 др. арк.

5. Громадські настрої та групи тиску на владу. Громадська думка і влада: механізм взаємодії. — Київ. — Наукова думка. — 1993. — 1 др. арк.

Танасюк А В. Механизм функционирования общественного мнения в системе социального контроля (программа сої юлоги-ческого исследования). Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 — теория, методология, история социологии. Иі статут социологии Национальной Академии Наук Украины. Киев, 1995.

Диссертационное исследование содержит теоретическое обоснование специфики функционирования общественного мнения в системе социального контроля в период трансформации общества. Рассматривая контрольную функцию общественного мнения в контексте его взаимодействия с властными структурами, анализируются политические ценности и особенности их артикуляции в

дисертації зроблені підсумки дослідження, сфор-

посттоталнтарном обществе, а также социокультурные аспекты формирования и функционирования «групп давления» на власть.

В работе используются результаты контент-анализа лозунгов и контен.-анализа ценностей, декларируемых политическими партиями б прессе.

Tanasyuk A.V. Mechanism of functioning of public opinion within the system of social control (Program of sociological study)

Candidate’s thesis presented for a degree ’Candidate of sociological Science’, specialized field 22.00.01 - theory, methodology, history of sociology. Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1995.

The candidate’s thesis contains a theoretical substantiation of function of ihe public opinion within the system of social control during the transformation of a society.

The author has analyzed a control function of the public opinion in context of its interaction with power structures, political values and their articulation in a post-totalitarian society, as well as sociocaltural aspects of the formation and function of special ’pressure groups’ trying to influence upon authorities.

The work uses results of content-analysis of slogans and content-analysis of values declared by political parties in the press.

Ключові слова: громаде ка думка, соціальний контроль, система соціального контролю, соціальна взаємодія, цінності, норми, соціальний інститут.

УБЕНТЗ,1995,зам.294,тир.100