автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Меньшевики в Украине в годы революции и гражданской войны (1917-1920 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Меньшевики в Украине в годы революции и гражданской войны (1917-1920 гг.)"

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗША

МЕНШОВИКИ В УКРАЇНІ У РОКИ РЕВОЛЮЦІЇ І ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1917 — 1920 рр.)

07.00.01 ■— Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

На правах рукопису

ОЛШОВА Олена Михайлівна

УДК 329.14 (477) “1917/1920

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського иаціональш університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент КРАВЧЕНКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ, кафедра українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

доктор історичішх наук, професор ГРЕЧЕНКО ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, кафедра українознавства Університету внутрішніх справ (м. Харків)

Провідна установа:

кандидат історичішх наук ГАВРИЛЮК Г’ЕННАДГЙ ІВАНОВИЧ, кафедра філософії та політології Харківської державної академії культури

Донецький державшої університет Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться: "іса-^Л. 2000 р. о годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.64.051.10 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, аудиторія 4-65)

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Автореферат розісланий “З У"/уа ГА-^2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Є.П. Пуга1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідженпя. Розбудова незалежної Української жави на сучасному етапі неможлива без вдумливого урахування попереднього »ричного досвіду. Особливу увагу дослідників привертає період Української ¿онально-демократичної революції 1917-1920 рр., коли у порядок денний були тавлені питання державного будівництва, відображені у теоретичних концепціях ленннх політичних партій, що діяли на той час в Україні. Вивчення історії цих тій дає змоіу заповнити наявні прогалини у вітчизняній історіографії, дозволяє ще усвідомити сучасні політичні процеси та сприяє зростанню політичної Юмості народу нашої країни.

Важлива роль у політичному' житті тогочасної України належала партіям іал-демократичної спрямованості, серед яких помітною була партія російських шовиків. Вивчення історії меншовизму в Україні є актуальніш не лише через ив російської соціал-демократії на перебіг подій у добу7 революції. Меншовики і однією із соціалістичних партій, що знаходилася в опозиції до більшовиків — ої соціалістичної партії, яка монополізувала право вирішувати долю усього оду. З огляду на довготривалий комуністичний експеримент у країні, а також на що соціал-демократичний рух посідає значне місце у сучасній політичній отьбі, актуальними залишаються питання: чи могла соціал-демократична гернатива втілитися у життя? Про що треба пам’ятати сучасним соціал-оісратам, щоб їхня політика не перетворилася на низку декларативних заяв?

Широко відомим є твердження про те, що революцію задумують романтики, :снюють прагматики, а плодами її користуються циніки. Саме до романтиків злюції, на наш погляд, належали меншовики. Що стосується ідей та тактики шовизму, то сьогодні, на початку XXI ст., коли політичний романтизм остаточно нов нанівець, казати про їх “науковість” не доводиться. Проте, ідеологія соціал-ократії формувалася навколо життєво необхідних завдань забезпечення хлібу .'щного, задоволення елементарних людських потреб. Тому в сучасних умовах, і ці ж проблеми багато у чому не вирішені, досвід масовою політичного руху не таен залишатися поза межами суспільної свідомості.

Сучасне суспільство ближче, ніж будь-коли, підійшло до можливості дати шовизму по-справжньому' об’єктивну оцінку, з урахуванням мотивів, що гачали політичну' поведінку меншовиків.

Предметом даного дослідження є Російська соціал-демократична тнича партія (меншовиків) в Україні у період від Лютневої революції 1917 р. акінчешія громадянської війни у 1920 р.

Об’єктом дослідження є програма меншовицької партії, точніше, ті грамні вимоги, які визначали її діяльність з лютого 1917 р. до кінця 1920 р. і •ково до ліквідації партії 1924 р.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від лютого 1917 р. інця 1920 р. Нижня хронологічна межа відповідає зміні стратегії й тактики

партії після Лютневої революції. Верхня збігається з завершенням у цілол громадянської війни, коли виразно виявилася безплідність меншовицької політш умовної підгримки Радянської влади.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням акіуальнос обраної теми та рівня її наукової розробки і полягає у комплексному вивченні істор меншовицької партії у добу Української національно-демократичної революції і громадянської війни 1917-1920 рр. Досягнення поставленої мети передбачї розв’язання таких завдань:

- вивчення теоретичних та політичних поглядів російського меншовизм в пореволюційну добу,

- характеристику організаційних основ діяльності РСДРП в Україн соціальної бази партії, її соціального складу, чисельності та еволюції політичної впливу;

- визначення стратегії й тактики РСДРП щодо українських урядів (кінеї

1917-1918 роки); *

- вивчення політики РСДРП щодо більшовиків на різних етапах револкш в Україні;

- дослідження внутрішньопартійного життя РСДРП та причин орган заційних розколів серед меншовиків в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаи вперше в українській історіографії на основі новітніх досягнень світової і вітчизняної історичної думки зроблено спробу комплексно дослідити діяльнісі РСДРП в Україні у роки національно-демократичної революції і громадянської віт 1917-1920 рр. Зокрема: .

- введено до наукового обігу невідомі та маловідомі документ меншовицької партії — поточні, ретроспективні, аналітичні, прогностичні тощо

- в результаті вивчення стратегії й тактики РСДРП в Україні показано, н меншовизм в Україні мав свої особливості, які зумовлювалися політично нестабільністю України і необхідністю пристосувати партії до умов Українськ національно-демократичної революції;

- автор дослідження довів, що соціал-демократична політика не знайпи широкої підтримки серед робітничого класу України внаслідок змін, що сталися складі пролетаріату в результаті Першої світової та громадянської воєн;

- у дисертації доведено, що еволюція програми РСДРП в Україні національного питання віддзеркалювала спроби місцевих меншовиків збереп загальнопартійний курс на відновлення державної єдності Росії в специфічні умовах розвитку революційного процесу в Україні;

- з’ясовано характер взаємовідносин РСДРП з українськими урядами' зроблено висновок, що ставлення до українських урядів визначалося меншовики» в залежності від їх характеру — як його розуміли меншовики;

- вперше предметом оіфемош дослідження стала діяльність Головної комітету (Головкому) РСДРП в Україні, яка фактично була поза увагою дослідник

з

гаведеної проблеми. Автор не лише порівняв політику Головкому з курсом пральних установ партії, але й визначив причини “полівіння” Головкому, який і час другого встановлення Радянської влади визнав радянську форму організації іди за єдино можливу;

- в роботі проаналізовано причини поляризації крайніх крил в партії. Автор сував, що суть внутрішньопартійних розходжень серед меншовиків в Україні шачалася різним ставленням до Радянської влади;

- у дослідженні доведено, що, визнавши Радянську владу, меншовики, з того боку, підтримали комуністів на фронті, оголосивши мобілізацію членів ДРП до Червоної Армії, а з іншого, залишалися партією, опозиційною ьшовикам. Наслідком такої “шовної” підтримки меншовиками Раднаргаму сгали іресії більшовицького уряду проти РСДРП;

- зроблено висновок про те, що основна політична лінія меншовиків у си Української ггаціонально-демократичної революції та громадянської війни івилася помилковою, оскільки виходила із теоретичних концепцій лідерів шювизму про загрозу революції з боку контрреволюції, перемога якої призвела

0 встановлення в країні буржуазної диктатури. Одначе, не буржуазне, а тоталітарне гсродження загрожувало Радянській владі, що зрозуміли російські і закордонні сіал-демократн (Р.Гільфердінг) лише у 30-х роках.

Практичне значення роботи визначається придатністю її матеріалів, їіговків, архівних документів, для використання у підготовці лекційних курсів з зрії України, спецкурсів з проблем історії меншовизму, при написанні курсових шломннх робіт, підготовці узагальнюючих праць з історії нашої країни. Досвід пповизму, як масового політичного руху, має не лише наукове, але й політичне чення. Результати дослідження дають можливість уникнути на сучасному етапі их фатальних помилок, яких припустилися меншовики у 1917-1920 рр. і які :ппі-решт перетворили партію на “жменю емігрантів, майже символ минулого” Гарві) та призвели її до політичної загибелі.

Апробація дослідження. Основні висновки і положення дисертації оворювалися на методичних семінарах і засіданнях кафедри українознавства рківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, доповідалися на кових конференціях у Харківському державному аграрному університеті

В.В. Докучаєва. За результатами дослідження автором опубліковано 4 статті.

Структура дисертації обумовлена характером і змістом, метою і даннями дослідження. Вона складається з вступу, п’яти розділів, висновків, геку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг дисертації становить

1 сторінок; з них список використаних джерел і літератури (334 найменування) 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність наукової розробки проблеми, зуються предмет, об’єкт, мета, завдання дослідження, визначаються хронологічні

рамки роботи, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробаці розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база дослідженії» присвячений вивченню наявної літератури і джерел по темі дисертації.

Перемога більшовизму в Росії висунула перед російськими соціа. демократами завдання з’ясувати причини політичної поразки меншовиків. З іншо боку, комуністичні ідеологи, пояснюючи монопольне захоплення вла; більшовиками, так само не могли не звернутися до історії меншовизм Меншовицька еміграція та перенесення діяльності РСДРП за кордон сприяг виникненню в Європі, а потім, з кінця 30-х — початку 40-х років, у США, цент] по вивченню історії РСДРП, автори якого, збираючи документальні джерел узагальнювали окремі проблеми історії меншовизму. Зрозуміло, що західі історіографія меншовизму розвивалася відокремлено від радянської та впритул і 90-х років розглядалася останньою як така, що підриває офіційно затвердже висновки щодо цілковитої закономірності ідейного та політичного кра; меншовизму.

З урахуванням усього комплексу критеріїв, включаючи власне наукої концептуальні, ідеііно-політичні, — історіографію меншовизму можна умові поділити на три періоди:

1. З 1917 року до середини 50-х років XX сторіччя, в межах якого можі виділити окремі етапи. Радянська історіографія поділяється на два етапи: 1) в революції до початку 30-х років, на якому відчутно відбилося протистояння час революції та громадянської війни; 2) із середини 30-х років до середини 50-х рокі що було зумовлено встановленням тоталітарного режиму та виникненням жорсткої ідеологічного контролю з боку влади над істориками. Західна історіограф меншовизму так само поділяється на два окремі етапи: 1) від революції до кіш 30-х років включно, що пов’язано з перемогою більшовизму та виникненням Європі — спочатку в Берліні, а з 193 3 р. у Парижі—політичного центру меншовшеі які емігрували з Радянської Росії внаслідок репресій, яких зазнав меншовицькі рух; 2) з початку' 40-х років до середини 50-х років — гітлерівська окупація Єврої примусила соціал-демократів перенести свою діяльність до США та призвела і зміни напрямків історичних досліджень та загального ставлення меншовицькі авторів до радянської системи: від спроб поєднати “найкращі риси” більшовизму демократичним соціалізмом (Ф. Дан) до принципового неприйняття радянської тоталітаризму (Р. Абрамович).

2. З другої половини 50-х до кінця 80-х років XX сторіччя тривав другі етап історіографії історії меншовизму—від короткочасної лібералізації радянськ політичної системи—через посилення ідеологічного тиску' на істориків—до кра: тоталітаризму. Закордонні дослідники меншовизму не могли не зважати на політич процеси в СРСР. Результатом цього стало утворення наприкінці 50-х рок Міжуніверситетського центру по вивченню історії меншовизму та видання велик

л;ості літератури, авторнякої ретельно збирали та систематизували наявні іричні джерела й істотно розширювали коло наукового пошуку.

3. Сучасний період розпочався на межі 80-х — 90-х років XX сторіччя, їх тоталітаризму та зміна політичної обстановки в колишньому СРСР зумовили сшвість об’єкпгвного висвітлення історії меншовизм}'та залученім до науковою іуку всіх відомих джерел і літератури, як радянських, так і закордонних. З іншого у, нові можливості дія вивчення історії меншовизму в Україні дозволяють иачити дійсне місце російської соціал-демократії у перебігу подій Української іонально-демократичної революції 1917-1920 рр.

Детальніше охарактеризуємо розвиток історіографії пореволюційного шовизму в межах окреслених періодів.

Жорстке протиборство часів громадянської війни на початку 20-х років йшло своє продовження на історичному “фронті”. Окремі проблеми з історії шовицької партії висвітлені на сторінках численних творів більшовицьких )рів І. Вардіна (І.Мгсладзе)1 та М. Попова2, колишнього меншовика. Особливе іення має робота Б.Колєснікова3 — її цінність полягає у зібраних автором шеіггальшіх джерелах, за допомогою яких він викривав “контрреволюційну” іьність меншовиків. У цілому зміст робіт більшовицьких авторів того часу иівся до ідеологічного виправдання тієї безкомпромісної боротьби, що вели уністи проти соціал-демократі в.

Після “самоліквідації” РСДРП у середині 20-х років інтерес до меншовиків )ку РКП(б) помітно ослаб. Лише у зв’язку з фальсифікованим процесом юзного бюро меншовиків” (1931 р.), останні знову стали об’єктом критики, ¡лі цисти — П. Лісовський, П. Лепешинський, П. Грішии, О. Шліхтср та ш.4 — твним своїм завданням вважалп доведення “терористичної та підривної іьності” меншовиків. ■

Наприкінці 30-х років “Короткий курс історії ВКП(б)” кваліфікував шовиків як “банду шпигунів, шкідників, диверсантів, вбивць та зрадників >ківщіши”. Не будучи самостійними в своїх наукових пошуках, радянські історшаї иім числом оформлювали меншовизм в систему опортуністичного анти-тнського напрямку.

Значну' активність у написанні історії власної партії виявили меншовицькі )ри. Перший нарис історії РСДРП до початку 20-х років належить Ф. Дану —

1 Вардин И. Меньшевики и РКП'/ Большевик. — 1924. — №1; Його ж. От мелкобуржуазной тоции к реставрации капитализма/'/ Пролетарская революция. — 1922. — №13/14; Його ж. Партия шевиков и русская революция. — М., 1922; Йото ж. Революция и меньшевизм. — М.; Л., 1925 гаін.

2 Попов H.H. Некоторые итоги политической эволюции партии меньшевиков// Пролетарская яюция. — 1922. — №11/12; Його ж. Мелкобуржуазные антисоветские партии: (Шесть лекций). — 924 га ін.

3 Колесников Б. Профессиональное движение и контрреволюция: Очерки из истории іессионального движения на Украине. — Харьков, 1923.

4 Лисовский II.А. На службе капитала: Эсеро-меныпевистская контрреволюция. — Л., 1928;

ішинский П.Н. Меньшевики. — М., 1931; Меньшевизм на службе русской и международной рреволюции: Сб. статей. — М.; Л., 1931 та ¡н. ■

він був виданий як продовження “Історії російської соціал-демократії” Ю. Мартов Історія меншовизму знайшла своє відображення в роботах Р. Абрамовича, Д. Даліп Г. Аронсона, М. Валентинова5. Найвагомішші внесок у вивчення історії РСДР зробив Б. Ніколаєвський, якого слушно вважали “живою енциклопедіє революційного і визвольного руху” (І. Гессен). Історичні дослідження більшос меншовицьких авторів належать західній історіографії, яка перейняла з їхніх твор багато висновків і оцінок.

Підсумовуючи розвиток історіографії пореволюційного меншовизму ві революції до початку 50-х років, зауважимо, хцо протягом цього часу була розпочаї робота по збиранню та вивченню основних джерел з наведеної проблеми, хоча істор меншовизму в Україні не стала предметом самостійного вивчення.

Перша спроба переглянута найбільш одіозні оцінки меншовизму в радянські історіографії була розпочата незабаром після XX з’їзду КПРС редколегією журна: “Вопросы истории”6. Одначе, вже у березні 1957 р. позиція журналу була підцаї розгромній кригиці в спеціальній постанові ЦК КПРС, а потіму директивній стат журналу' “Коммунист”7.

Лише у 60-70-х роках у радянській історіографії з’явилися спеціаш» дослідження про діяльність меншовиків під час революції та громадянської війн Історикам — П.Соболевій, Л. Спіріну, М.Рубану, Т. Сивохшгій, П. Подболотову8 -вдалося поширити тематику досліджень й ввести до наукового обіїу значші фактичний матеріал. Проте, всі наведені роботи базувалися на старій теоретичнії методологічній основі, були свідчеїшям певної ідеологічної упередженості.

70-80-ті роки виявилися помітною межею у вивченні меншовицького руху Україні. Дослідники Р. Ветров, Б. Корольов, Ю. Гамрецький, М. Савчин, Т. Тригу І.Курас9 ввели до наукового обіїу новий фактичний матеріал, хоча традицій методологічна залроірамованість не дозволила їм скласти об’єктивну картш діяльності РСДРП в Україні. Посилення адміністративного тиску на істориків у 81 ті роки вплинуло на значне зниження теоретичного рівня досліджень. Це сто суєти й єдиної з історії меншовизму в Україні монографії Р. Вєтрова10, де багаті:

1 Dan Th. Sozialdemokratie Rußlands nach dem Jahre 1908//Martov J.—Dan Th. Gcschichte der mssisc

Sozialdemokratie. — Berlin, 1926. — S.223-320. Абрамович P. Русская революция и русская социа демократия// Социалистический Вестник. — 1931. ■— №№23/24; Його ж. Трагедия запоздавш'

революции//Социалистический Вестник. —1952. —№3; Далин Д. Политика Мартова в польско-совегси

войне//Социалистический Вестник..— 1943. —№7/8; Аронсон Г. Меньшевизм. Опытхарактсрисгаю

Социалистический Вестник. — 1949.—№10гаін. ^ ф

6 Вопросы истории. — 1956. — №3.

7 Коммунист. — 1957. —№4.

8 Соболева П.И. Борьба большевиков против правых эсеров и меньшевиков в период упрочею Советской власти (Окт. 1917-1918 гг.). — М., 1961; Спирин JI.M. Классы и партии в гражданской войне России (1917-1920). — М., 1967; Рубан Н.В. Октябрьская революция и крах меньшевизма (март 1917 г. 1918 г.). —М., 1968 та ін.

9 Ветров Р.І. Боротьба більшовиків Кагеринослава проти меншовиків у період підготовки Вели» Жовтневої Соціалістичної революції // Наук, праці з історії КІХРС. — K., 1975; Ветров Р.І., Корольов Б Криза меншовицьких організацій па Україні в період підготовки більшовиками Жовтневої революці Укр. іст. журн. — 1979. — К°4 та ін.

10 Ветров Р.И. Победа Октябрьской революции и банкротство меньшевиков на Украине. • ХарьковД983.

кгичніш матеріал поєднується із застарілими оцінками політичної еволюції гаповизму. Підсумки радянської історіографії пореволюційного меншовизму (били П. Подболотов і Л. Стрій11. Проте, збереження старих методологічних шцій знецінює ретельно зібраний ними фактичний матеріал. До того ж, зміст і шоція партійної програми не знайшли у цих авторів достатньо повного юбраження, а деякі провідні документи меншовизму (наприклад, платформа 19 р. “Що робити?”) не вказані зовсім.

80-ті роки стали помітним рубежем у створенні радянськими дослідниками оріографії пореволюційного меншовизму. Найбільш повний історіографічний ліс відповідної літератури був складений П. Подболотовим12. Загалом, характер кладення матеріалу і висновки робіт радянських авторів були жорстко обумовлені алітарною ідеологічною кон’юнктурою.

Натомість, за межами СРСР з другої половини 50-х років розпочалося широке ;лідження історії РСДРП. Восени 1959 р. групою ліберальних американських ориків був заснований Міжуніверситетський Проект по вивченню історії ншовизму, в межах якого, під редакцією відомого дослідника Л. Хаймсона, були зані грунтовні дослідження з історії меншовицької партії. У 1974 р. в СІЛА ішла колективна робота Д. Даліна, Ю. Деніке, Л. Лаіще, С. Воліна, Б. Сапіра, де ;вітлсна історія меншовизму від Лютневої революції до 1934 р.13. У1987 р. було іано запис розмов з Б. Ніколаєвським, Ю. Деніке та Л; Дан про їхню ранню юлгоційну діяльшеть14. В останній збірці міститься й стаття Л. Хаймсона, де він зегежує впліш меншовизму на еволюцію російської інтелігенції. Інші роботи Хаймсона, видані за нових умов у пострадянській Росії, роблять його найбільш пітним й об'єктивним дослідником історії РСДРП15. Публікацію матеріалів жуніверсіггетського Проекту продовжив ІО.Фельптшський. У1988 р. було видано рку статей Б. Сапіра, Ю. Деніке, Б. Ніюлаєвськош, Л. Ланде та ін.16. Наступна рка статей і спогадів меншовиків Б. Ніколаєвського, С. Воліна, Г. Аронсона вийшла 990 р. та охоплює період від жовтневого перевороту до НЕПу17.

Вагоме значення для нашого дослідження має робота С. Воліна “Меншовики "країні (1917-1921 pp.)”, написана на замовлення Міжуніверситетського Проекту

Подболотов 11. Д., Спирин Л.М. Крах меньшевизма в Советской России. — Л., 1988.

12 Подболотов И.А. Борьба РКП(б)'с меньшевизмом и крах партии российских меньшевиков// ьба Коммунистической партии против непролетарских партий, групп, течений (послеоктябрьский иод): Историоіраф. очерк. —JL, 1982.' — С. 23-57.

13 The Mensheviks: From the Revolution of 1917 to the Second World War / Ed. by L. Ilaimson. — cago a. London: The Univ. of Chicago Press, 1974.

14 The Making of Three Russian Revolutionaries: Voices from the Menshevik Past / Ed. by L. Haimson. Cambrige: Univ. Press etc., 1987.

15 Хаймсон Я. Меньшевизм и большевизм (1903-1917).. Формирование менталитетов и итической культуры/ М., 1994;. Хаймсон Л. Исторические корни Февральской революции// Анатомия олюции. 1917 год в России: массы, партии, власть.— СПб.: Глаголь, 1994.— С. 20*36.

16 Меньшевики: Сб. статей/ Сост. Ю. Фелыптинский. — Benson, Vermont: Chalidze Publ., 1988.

17 Меньшевики после Октябрьской революции: Сборник статей и воспоминаний Б. Николаевского,

долина, Г. Аронсона/Ред. Ю.Г. Фелыптинский. —Denson, Vermont: Chalidze ГиЫ., 1990.

ще у 1962 р., але видана у Бенсоні (Вермонт) тільки у 1990 р.18. Широке ко; документальних джерел, що збереглися в архівних цеігграх зарубіжжя, дозволю автору скласти хронологічно-послідовне викладення історії меншовицької партії Україні в добу революції та громадянської війни. На відміну від радянських авторі

С. Волін визнає, що саме український національний фронт визначав специфії меншовицького рух>' в Україні. Проте, багато фактів С. Волін, як меншовик і учасш революційних подій, оцінює з точки зору меншовицьких поглядів на перебіг поді в Україні. Деякі питання автор розкрив неповно чи лише поставив ту чи ііш проблему, про що докладніше говориться в дисертації.

Протягом 60-80-х років західні історики видали добре документеваі біографіїТ.Плеханова (С. Берон), П. Аксельрода (А. Ашер), Ю. Мартова (І. Гецлер І. Церетелі (В. Рубол), монографічні дослідження з історії РСДРП у 1917-1918 pj (Дж. Безіл, В.Бровкін, JT. Хаймсон, В. Бройдо, Р. Вільямс).

Увагу західних дослідників привертали не лише окремі проблеми ісггор РСДРП. У1968 р. у Стенфорді (США) була ввдана найбільш змістовна бібліографі творів меншовицьких авторів від початку сторіч1 ія до пореволюційної еміграції (; грудня 1965 р.). Цей довідник, складений А. Бургіною, за участю її чоловії Б.Ніколаєвського, є зараз найважливішим посібником для вивчення історії РСДРП1 Із закордонних історіографів меншовизму також треба відзначити А. Ашера (США який гадготував короткий, але змістовний огляд радянської та західної літератур про меншовиків20.

Таким чином, з середини 50-х до кінця 80-х років два історіотрафічні поток

— радянський та західний, як і раніше, існували майже окремо один від однол Проте, саме цей, західний потік, підготував той інформаційний прорив, що ставе незабаром — на межі 80-90-х років у радянській, а потім пострадянські історіографії.

Нові підходи до вивчення історичної спадщини російського меншовизм запропонували на рубежі 80-90-х років В. Міллер, М. Капустін, С. Тютюкії В.Шелохаєв, Г.Йоффе, О. Волобуєв, Г. Ільящук, В. Крилов та ін.21. Характерної рисою історіографії меншовизму другої половини 90-х років став перехід історикі від висвітлення окремих питань з історичного минулого РСДРП до узагальнена історичного досвіду російської соціал-демократії22. Сучасні українські дослідішк

11 Волин С. Меньшевики на Украине (1917-1921)/ Ред. Ю. Фельштаиский. — Benson, Veimou Chalidze PubL, 1990. .

” Бургшіа A. Социал-демократическая меньшевистская ли гераіура: Библиограф. Указ.— Stanfor Calif: Stanford Univ. Press,1968.

20 Sowjetsystem u. Demokratische Gesellschaft: Eine Vergleichende Enzyklopädie. — Bd. IV.-Freibui etc.: Herder, 1971. — S. 501-506.

21 Йоффе Г.З., Тютюкіш C.B. Меньшевики// Паука и жизнь. — 1990. — №11; Тюпокіш С.Е Шелохаев B.I3. РСДРП на дсмокрагическом этапе революции (1905-1917 гг.)/У Вопросы истории КПС<

— 1991. — №1; Волобуєв О.В., Ильящук Г.И. Послеоктябрьский меньшевизм// История СССР. — 199

— №2; Тюткжин С.В. Меиыпевикн// Политическая история России в паргаях и лицах. — М., 199: Миллер В. 1917-й: взлет и падение меньшевиков// Свободная мысль.— 1995. —№10таін.

22 ТумаринеонВ.Х. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опытисторнческо реконструкции).—М.; 1994; Меньшевики в 1917г. Т.1-2. — М., 1994-1995; Мепыпевики//Поліпическі парши России. КонецXIX-перваятретьXXвека. Энциклопедия.—М., 1996; Меньшевики и меньшевик

— М., 1998; Павлов Д.Б. Большевистская диктатура против социалистов и анархистоа. 1917 — середи» 1950-х годов. —М., 1999.

іьки приступили до комплексного вивчення меншовіщького руху23. Сприятливі ови, що склалися в Україні для наукового пошуку, дають підстави вважати, що 'орія порсволюційного меншовизм}', як невідривна частина українських волюційних подій, приверне до себе увагу сучасних дослідників.

Таким чином, загальний огляд історіографії свідчить про те, що історія ішювизму в Україні 1917-1920 років нестала предметом комплексного вивчення, ратегія й тактика російських соціал-демократів на різних етапах Української ціонально-демократичної революції залишилася поза увагою вітчизняних ориків. Тривалий час їхні погляди були прикуті лише до бурхливих подій 1917 р. перших місяців 1918 р. Стосунки РСДРП з українськими урядами не стали сдмстом спеціального дослідження, як і стосунки меншовиків з комуністами за сів чергових повернень останніх до влади. Теоретичні та програмні основи революційного меншовизму’, як і внутрішнє життя РСДРП, майже не вивчалися, же, обрана тема дисертації до цього часу досліджена ще далеко не повно і може ги об’єктом самостійного вивчення.

Джерела по темі дисертації багаті і різноманітні. Основний масив джерел ясна у мовно поділити на чотири групи.

До першої групи відносяться друковані документи РСДРП. У1919-1921 роках ншовикн тричі легально видавали документи своєї партії24, а також віщали дві рки статей25, які дозволяють з’ясувати політику РСДРП в 1919-1920 роках. У 96 р., вперше за нових умов, російськими істориками була видана грунтовна ірка документів меншовицької партії — документи за 1917 р. дозволяють слідити історію РСДРП до жовтневого перевороту“6.

Наступна група джерел — архівні документи. До ішх належить архів ЦК ДРП 1917-1923 рр., який зберігається у Російському центрі збереження і користання документі в новітньої історії (фонд 275) і за яким можна конкретизувати ш інші офіційні партійні документи. Фонд 95 містить документи про діяльність нтрального Бюро Київської Ради профспілок, які дозволяють вивчити стосунки ншовиків з позапартійними робітничими конференціями. Деякі нелегальні зіодичні та неперіодичні друковані виданій ЦК РСДРП і місцевих установ партії рані у фонді 622.1 хоча ці віщання відносяться до періоду’ 1921-1924 років, за ми ми можемо з’ясувати окремі питання попередньої політики партії. Також до

23 ВсіровР.І. Більшовики™ меншовики на Україні в 1917 р.//Наук. праці з питань політ, історії. 1991. — Вип.169; Мовчан О.М. Придушення меншовицької опозиції в профспілковому русі України

20-1924)// Укр. іст. журн. — 1993. — №2-3; Мовчан О.М. Справа київських меншовиків 1920 рЛ >блсми історії України: факти, слджсгшя, пошуки — К., 1994. — Вип.З.

24 Партийное совещание РСДРП. 27 декабря 191X г. — 1 января 1919 г.: (Резолюции). — М., 1919; щал-демократия и революция.— Одесса, 1920; Сборник резолюций и тезисов ЦК РСДРП и партийных ещаний.— Харьков, 1920; Сборник резолюций и тезисов ЦК РСДРП и партийных совещаний.— дивосток, 1921.

2І За год: Сборник статей /Дан Ф., Мартов Л., Ерманский А., Далин Д., Горев Б. — Пг.; М., 1919; )рона революции и социал-демократия: Сборник статей/ Ред. Л. Мартов. — Вып. 1. — Пп; М., 1920.

26 Меньшевики. Документы и материалы. 1903-1917 гг. — М., 1996.

дослідження були залучені матеріали Державного Архіву Російської Федерації Ф.Р. — 376, де зберігся невеличкий фонд Б. Ніколаєвського, а також докумен профел і jjok друкарі в за 1919-1923 роки. За документами Центрального державно архіву громадських об’єднань України (фонд 1, документи ЦК КП(б)У і місцев організацій 1921-1924 pp.) та за документами Харківського обласного держархі (фонд 1, документи Харківського губ кому КП(б)У 1919-1924 pp.), через бороть комуністів проти РСДРП, можна з’ясувати окремі питання історії меншовизму.

Третя група джерел представлена соціал-дсмократіїчною періодико: Детальний огляд меншовицького друку в Україні автор наводить у досліджсн: Найважливішими для вивчення історії РСДРП в Україні є органи київського юміте РСДРП “Знамя труда”, харківського — “Социал-демократ”, одеського — “Южш рабочий”, орган Головкому РСДРП в Україні “Наш голос” і орган київсьі організації РСДРП і Головкому “Начало”. Велике значення для дослідження м центральний орган РСДРП “Рабочая газета”, соціалістична газета “Ден (Петроград), а також газета “Вперед” — орган спочатку' московського, а пот Центрального комітету РСДРП. Документальні джерела містить й двотнжнев журнал ЦК РСДРП “Партийные известия”, а також щотижневій політичний жури “Новая Заря” (Москва). У Харкові з січня до червня 1919р. видавався щотижнев марксистський журнал “Мысль”, що зібрав навколо себе всіх видатних теорстш меншовизму. З лютого 1921 р. емігрантська організація меншовиків видавак Берліні журнал “Социалистический Вестник”, який з жовтня 1922 р. ст центральним органом РСДРП.

До четвертої групи джерел належить мемуарна література. Спога

О.Єрманського, І. Майського, М. Рафеса, О. Мартинова27 цікаві з точки зо з’ясування мотивів, що зумовили еволюцію їх авторів від меншовизму більшовизму. У 20-х роках були видані “тюремні” мемуари Ф. Дана та Г. Аронсон

— меншовиків, які і в еміграції залишилися на соціал-демократігших позиції Спогади членів ЦКРСДРПу 1921-1924 роках Б. ДвіноватаГ. Кучнна29 були вид; в межах Міжуніверснтетського Проекту в 60-х роках — ці роботи мають ці ник для вивченій ідейно-теоретичних дискусій навколо партійної програми.

Всі вказані вінце джерела мають, так би мовити, “меншовицьке походженні Зрозуміло, що наведена характеристика не охоплює всього спектру джер< використаних у дисертації. Розкриваючи тему, автор звертався до твої основоположників марксизм); робіт лідерів німецької соціал-демократії, велики прихильниками якої були меншовики; використані у дисертації праці вожі

27 Майский И.М. Демократическая контрреволюция.— I In; М., 1923; Рафес М. Два года революї на Украине: (Эволюция и раскол “Бунда”). — М.,1924; Мартынов А.С. Мои украинские висчапіени размышления.—М.; Пг., 1923.

а Дан Ф. Два года скитаний (1919-1921). — Берлин, 1922; Аронсон Г. На заре красного тсррс

— Берлин, 1929.

н Двииов Б. От легальности к подполью (1921-1922). — Stanford, Calif., 1968; Кучин-Орапсі Г. Записки//Двинов Б. От легальности к подполью... (Приложение).

[ьшовицьгаї революції. Автор звертався також до надрукованих документів та зіодики більшовицької партії та до різноманітних тематичних і статистичних ірників. Велике значення для дослідження мають мемуари, автори яких едставляють різні полюси суспільного протистояння у роки революції — Винниченка, Д. Дорошенка, М. Суханова, А. Денікіна, В. Мякотіна, Гольденвейзера та ін.

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона цілком стовірна і достатня для розіфиггя геми.

У другому розділі “Загальна характеристика меншовизму” автор зеслив теоретичні та ідеологічні принципи, що стали підгрунтям иореюлюційного ішіовизму. Як теоретична доктрина і як політична течія меншовизм сформувався іезультагі поєднання “ортодоксального” марксистського напрямку в європейській діал-демократії з особливостями революційної боротьби в Росії. “Ортодоксальний” рюші, головним виразником якого в Німеччині на початку XX ст. залишався Каугський, виходив з необхідності революційного перетворення суспільства лише ді, коли процес об’єктивного економічного розвитку підготує для цього всі редумовн.

Російських меншовиків не можна вважати простими учнями західних зретиків. Якщо розвиток західної соціал-демократії на початку XX ст. відбувався, разно кажучи, зліва направо, від К. Маркса до Е. Бернштейна, то в Росії праві у з ему консерватизмі перевершували навіть Е. Бернштейна, а партія, якою керував . Мартов, у пореволюційні роки займала, як правило, позиції лівіше за Каутського.

У1917 р. партія меншовиків вступила розколотою. Суть незгод визначало авлення до війни: оборона вітчизни та “національна” згода з буржуазією Плеханов, О.Потресов, М. Лібер), чи боротьба за негайний демократичний мир інтернаціональному’ союзі соціал-демократів усіх воюючих країн (10. Мартов, Дан, І. Церетелі)? Після повалення самодержавства розкол в партії ще більше силився. І. Церетелі та Ф.Дан очолили так званих “революційних оборонців”, і закликали до захисту революції від навали німецького імперіалізму. Блок еволюційних” і “чистих” оборонців визначав політику партії з березня до жовтня 17 р. З Ю. Мартовим — лідером лівого крила — спочатку залишилися декілька ратників (Р. Абрамович, О. Мартинов, І. Астров, Д. Далін та ін.). Воїш й очолили ртію з жовтня 1917 р. та керували її діяльністю протягом наступних років.

Досвід двох російських революцій вплинув на еволюцію теоретичних глядів меншовиків. На їх думку; Жовтнева революція була наступним етапом ржуазної революції, хоча й виступала під прапором соціалізму. Змінилися й лишні уявлення про характер рушійних сил: восени 1917 р. мова йшла про ржуазну революцію без буржуазії. Через невдалий досвід коаліційного кабінету ;ншовики звернулися до ідеї однорідного соціалістичного уряду, який повинен в очолити радикальні перетворення в межах буржуазної революції. У той же час, пыповикн, на думку лівого ЦК РСДРП, залишалися партією робітничого класу, а

їхня справа, з точки зору буржуазної революції, була історично виправданою. Звід

— нейтральна позиція РСДРП у протистоянні більшовиків і сил так зваї “демократичної контрреволюції”.

— Такі висновки підштовхнули меншовиків до спроб “вписатися” більшовицьку систему. У грудні 1918 р. РСДРП проголосила практичним завданн. партії перехід до соціалізму. 12 липня 1919 р. погодження між більшовикамі меншовиками було закріплено у спеціальній платформі ЦК РСДРП “Що робити' а в квітні 1920 р. лівіш курс ЦК знайшов підтвердження в тезах “Світова соціаль революція та завдання соціал-демократії”. Лише восени 1922 р., під впливі негативного досвід)’ більшовизму, меншовики стали на той шлях, який коли пройшли Е. Бернштейн, К. Каутський, Г. Плеханов — від диктатури пролетаріа до демократичного соціалізм)’.

У третьому розділі “Меншовики в Україні в 1917 році: від Ліотпсі революції до жовтневого переворот)” висвітлюються організаційні осно діяльності РСДРП в Україні після поваленій самодержавства, соціальна база соціальний склад партії, її чисельність та еволюція вплив)’ меншовиків протяті 1917 р. Окремо вивчається історія об’єднаних соціал-демократичних організаці а також ставлення РСДРП до українського національного рух)' від утворен Центральної Ради до більшовицької революції в Петрограді.

Російський пролетаріат та зрусифіковане населення українських міст бу. основними верствами, серед яких поширювали свою політику меншовики, хоча можна заперечувати інтересу до РСДРП українців, а також того, що серед меншовш було багато євреїв. Незважаючи на національність, провід РСДРП захищав пе{ за все державні інтереси Росії. В умовах Української національно-демократичт революції це мало для партії негативні наслідки — часто до неї ставилися воро; саме через національні причини.

У своїй практичній діяльності меншовики традиційно спиралися : найсвідоміший “середній” шар робітничого класу. Зміни у соціальному скла пролетаріату, внаслідок воєн та революцій, істотно звузили соціальну базу РСДІ в Україні. Робітники України зовсім інакше — не так, як розраховували меншови

— реагували на руйнівні зміни свого існування, що свідчило про непридатніс “ортодоксальних” висновків меншовиків щодо соціальної бази партії. До того меншовики втратили опору серед пролетаріату внаслідок суперечності м соціальною базою партії та її соціальним складом — переважаючу більшість Р СД.1 складала дещо відокремлена від робітництва “соціалістична інтелігенція”, а так через тс, що РСДРП все більше замикалася в собі, як виключно міська партія.

РСДРП в Україні навесні 1917 р. досягла блискучого успіху: ряди пар швидко зростали, меншовики мали значну перевагу в міських радах, профспілка робітничих організаціях. Своєю довірою робітники України вперше й востан надали РСДРП унікальну можливість здійснити свою програму демократичне оновлення країни. У роботі автор вивчає, чому соціал-демократи не скорисгали цією нагодою.

Важливою проблемою післялютневої історії меншовизму було утворення іьної з більшовиками соціал-демократичної організації на підставці визнання ма фракціями буржуазного характеру революції. В дисертації простежується ішення цього питання в головних центрах меншовицького впливу на різних тах революції: з березня 1917 р. до липневих подій, а потім — до Жовтневої злгоціГ. Не викликає сумніву, що головний удар то об’єднавчим тенденціям іали більшовики, націлені на оволодіння державкою владою. У дослідженні )р визначає міру відповідальності меншовиків за розкол демократичного табору іни. Беззастережна вірність теорії, істотні політичні помилки, насамперед, ііція з кадетами, непереборені внутрішньопартійні розходження мали своїм 'льтатом тс, що наприкінці 1917 р. меншовизм, не діставши згоди, розколовся 5езліч фракцій та груп. Питання про об’єднання з більшовиками переросло у ання про єдність самої РСДРП. Звідси — неспроможність меншовиків запобігти .шовицьким експериментам. ■

Меншовики в Україні реальніше, ніж їхні російські лідери, ставилися до аїнського національного руху. Однак, міцних контактів з українськими зіднсіпши партіями — УСДРП та УПСР — у меншовиків не склалося через рішняття ними національної програми цих партій. Співробітництво РСДРП з тральною Радою, що розпочалося в липні 1917р., було ускладнено взаємнішії ізрами. У цей час меншовики поділяли автономістські ідеї та були запеклими гивниками федерації.

У четвертому розділі “Стратегія і тактика меншовицької партії в іаїні (кінець 1917 р. — 1918 р.)” вивчається політика РСДРП в Україні від шовицького перевороту7 в Петрограді до другого встановлення Радянської влади іикінці 1918 р.

Жовтневий переворот, до якого меншовики поставилися вкрай негативно, ¡нив їху тому, що іншого демократичного претендента на владу ніжЦентральна

і, в Україні не існує. Тому, незважаючи на суперечливе ставлення до Центральної ї, меншовики визнали її крайовою владою і вважали за необхідне всіляко римувати її як осередок антибільшовнзліу і відновлення державної єдності Росії.

Меншовики були рішучими противниками сепаратних переговорів тральної Ради з Німеччиною. Проте, незважаючи на розсудливість й абачливість меншовицьких застережень щодо наслідків сепаратних переговорів, урс не привернув до себе уваїу українських діячів. З огляду на розпочату шовиками війну проти УНР, у Центральної Ради іншого виходу не було.

1917 рік позначився змінами у ставлеіпгі меншовиків до українського руху, шовики зробили крок від культурно-національної автономії до федерації, яку, іче, розуміли як засіб до поновлення державної єдності Росії.

В умовах війни Радянської Росії проти УНР меншовики підтримали гральну Раду. Водночас, зміст своєї діяльності РСДРП розуміла як боротьбу на фронти — проти більшовизму і проти українського сепаратизму; що, у свою у, ослаблювало партію та руйнувало єдність української та російської демократії,

про яку так непокоїлися меншовики. '

Перше встановлення Радянської влади в Україні у грудні 1917 р. призве, до загострення протиріч між оборонцями та лівими. Інтернаціоналісти підгрима загальний курс партії на оволодіння радянськими установами; оборонці заперечува владні функції рад і вагу у своїй діяльності перенесли на повернення Централы Ради та роботу в органах міського самоврядування.

РСДРП негативно поставилася до німецької окупації. Тактика партії: відношенню до окупаційної влади зводилася до політичного невизнання Брест що, з одного боку, відбивало спроби ЦК РСДРП домовитися з більшовиками п організацію однорідного соціалістичного уряду, а з іншого, свідчило про нездатніс меншовиків більш вагомо впливати на політичні процеси.

Ставлення до українських урядів за часів німецької окупації визначало меншовиками в залежності від їх характеру — як його розуміли меншовик Демократичний характер Центральної Ради не викликав сумніву —тому меншови надали їй підтримки, поклавши провішу за окупацію України ці лшм на бі льшовик Владу гетьмана П. Скоропадського РСДРП визнала за режим відкритої реакці головним своїм завданням проголосила збройну боротьбу з гетьманщино: Теоретична та політична упередженість не дозволила меншовикам звернутися, позитивних боків гетьманської програми. Курс на збройну боротьбу, чер обмеженість соціальної бази, мав лише пропагандистське значення і штовх меншовиків до пошуку погодження з більшовиками. Власних сил на здійснен своєї програми меншовики не мали, а з-поміж можливих союзників найближчії; до них були більшовики. Тому' можна сказати, що політичне примирення двох парті що сталося наприкінці 1918 р. на грунті визнання соціалізму за стратегічну' ме РСДРП, в Україні мало своє коріння — курс на збройну боротьбу з гетьманщино: Стосунки РСДРП з Директорією взагалі були короткочасними. Невизначе політична програма Директорії, дрібнобуржуазна, на погляд меншовиків, соціаль база цієї влади, обмежене виборче право, — все цс не сприяло порозумінню сторі Головні надії на майбутнє України меншовики пов’язували з демократизації російської влади, що повинно було стати, на їхній погляд, фундаментом д “возз’єднання” Росії. Тому' головною проблемою для РСДРП стали стосунки більшовіжами.

1918 р. ознаменувався поверненням меншовиками впливу в профспілк Українська Центральна рада профспілок фактично перебувала під необмежені впливом оборонців. У той же час, загальнопартійні дебати щодо одержавлен профспілок не набули в Україні аіоуальності.

З метою координації політичної діяльності в квітні 1918 р. був утворен Загальноукраїнський комітет РСДРП в Україні, який перебував під впливі оборонців. Загальне “полівіння” меншовизму в Україні відбилося на його долі: і отримав назву Головного комітету РСДРП в Україні та переїхав восени 1918 р. Харкова, де його очолив лідер харківських інтернаціоналістів І. Бер.

У п’ятому розділі “РСДРП в Україні у 1919-1920 роках” викладен

еріалу розпочинається з аналізу політики меншовиків в Україні під час другого шовлення більшовицької влади. Певна поміркованість заходів Раднаркому на атку 1919 р. породила серед меншовиків надії на співробітництво з .шовицьким урядом з мстою демократизації його політики. Не маючи широкої іальної підтримки та прагнучи зберегтися, як робітнича партія, меншовики стосовувалися до радянських умов. У квітні 1919 р. РСДРП в Україні визнала їнську форму влади єдино можливою не лише для Росії, але й для майбутніх ипсйських революцій. Цей висновок Головкому був набагато радшеальнішим за щіїюій курс РСДРП: наприкінці 1918 р. ЦК меншовицької паргії, висунувши ; на соціалізм, визнав радянський лад лише де-факто, а не як принцип.

У травні 1919 р., у зв’язку з наступом А. Денікіна, Головком проголосив ілізаціго членів РСДРП до Червоної Армії. ЦК партії наслідував українській Іативі лише 1 жовтня 1919 р., хоча курс на підтримку більшовиків висунула ще знева (1919 р.) нарада РСДРП.

Проголошення відкритої підтримки Раднаркому призвело до посилення грішньопаргійних суперечностей, що було свідченням невпевненості багатьох аїнських комітетів РСДРП у вірності запропонованого ЦК курсу. Праві, гречуючи курс центральних установ партії, закликали до “боротьби з здержавшім рухом більшовиків”. Інтернаціоналісти у роки війни вели перед у ітьох комітетах партії і, спираючись на підтримку ЦК, не зупинялися на люченні окремих фракцій правих меншовиків — і навіть всієї Одеської шізації — з РСДРП. Але, підтримавши Радянську владуг на фронті, в тилу шовики всіляко підкреслювали свою опозиційність більшовицькому урядові, а “умовна” підтримка меншовиками Раднаркому, через свою небезпеку для іннього, вилилася незабаром у репресії уряду' проти соціал-демократів.

Головним завданням профспілкового руху меншовики вважали збереження з незалежності від правлячої більшовицької партії, що надавало РСДРП шівість утриматися на політичній сцені пореволюційної Росії. Загально-шовицькі дебати про одержавлеїшя профспілок набували в Україні акіуальності іе за часів Радянської влади. За часів гетьманату', денікінсьюї диктатури, які шовики розуміли, як перемогу контрреволюції, на перше місце висувалося щння збереження легальності та організаційної єдності профспілок, з метою шізації боротьби з контрреволюцією.

Денікінська окупація призвела до посилення впливу оборонців у деяких ітетах РСДРП та профспілках. У той же час, політика Центрального Бюро фспілок у Києві відповідала загальноменшовицькому курсу на збройну боротьбу штрреволюцією. Тому процес над київськими меншовиками-членами трального Бюро у березні 1920 р. свідчив, що більшовики не могли пробачити ІРП не співробітництва з денікінцями в профспілках, а самого існування ілежних профспілок під керівництвом РСДРП.

Останнє встановлення Радянської влади наприкінці 1919 р. передало до більшовиків всі важелі тиску на соціал-демократів. На кінець громадянської ш РСДРП в Україні не могла протистояти комуністам на рівних. Вся наступна

історія меншовицької партії в Україні — цс історія нескінчсних арештів соціа демократів.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Меншовизм — це російський варіант міжнародного демократично] соціалізму. У протистоянні з більшовиками меншовики представляли “західні варіант” робітшгіого руху, з більшою опорою на легальність, демократизі самодіяльність робітничих мас. У цьому була їхня сила — тому після Лютнев революції меншовики вели перед у більшості робітничих організацій. А: “європеїзм” РСДРП ніс у собі зародок її майбутньої загибелі. Ще в 1917 О. Потресов застерігав, що Росія — не Європа, що західний марксизм, торкнувши російського грунту, набуває не властивих йому на Заході рис. Вихід з цього складно: для РСДРП становища знайшли більшовики: вони, переставши бути соціа. демократами, першими усвідомили роль політичної влади, як головного важе: соціальних перетворень і використали її для здійснення своїх радикальних програ! Меншовики, навпаки, залишалися партією “ортодоксальною” марксизму, яка заміс швидкого політичного успіху обрала вірність теорії.

Меншовизм в Україні мав свої особливості, головна з яких полягала залежності стратегії й тактики партії від перебігу подій Української національна демократичної революції. Іншою характерною рисою меншовицьких організац була фатальна нездатність їх лідерів домовитися між собою. Незгоди, перенесені російських столиць, набували особливого значешія в специфічних умовах розвиті революції в Україні. Утворення навесні 1918 р., з. мстою координації партійн лінії, керівного органу партії в Україні — Головкому РСДРП—ще більше посилій розходження між політикою ЦК РСДРП та курсом меншовицьких організацій Україні. Політика Головком)’ відрізнялася більшою зацікавленістю у пошук погодження з більшовиками.

Незважаючи на наполегливі спроби меншовиків захистити майбуті пролетаріату , результатом їх діяльності стала політична ізоляція РСДРГІ в Україї Вона відбулася як через звуження соціальної бази партії, так і через низку політичні прорахунків лідерів меншовизм)'. Ще однією важливою причиною падіні політичного впливу РСДРП в Україні було прохолодне ставлення меншовиків і українського національного питання. Після другого встановлення Радянської влаї в Україні головною проблемою дія російських соціал-демократів стали стосунки більшовицькою владою, тим більше, що власних сил на реалізацію своєї програм меншовики не мали.

Головний зміст політики РСДРП протягом 1919-1920 рр. полягав організації спільної з більшовиками боротьби з контрреволюцією з одночасній спробами демократизувати політик)' Раднаркому. Хоча цей курс формувався п впливом різних об'єктивних обставин, він ніс у собі пристосування до політик нав’язаної країні комуністами. Проте, змагатися з більшовиками на рівні меншовики були не в змозі. Лише у часи приходу' до влади антибільшовицьких сі РСДРП помітно зміцнювала свої позиції. Чергові повернення більшовиків до влад завдавали меншовицькій партії нових, більш сильних ударів. Комуністи не моп

Занити меншовикам їх опозиційної діяльності в тилу — результатом цього став гхід партії на нелегальне становище. Робітничій партії не знайшлося місця в 'ємі диктатури пролетаріату.

Надаючи підтримки більшовикам, РСДРП прагнула не допустити іновлення в країні контрреволюційної буржуазної диктатури. Але історія :удила інакше. Не буржуазне, а тоталітарне переродження загрожувало янській владі. Тому вся основна політична лінія меншовиків виявилася илковою.

Основні положення і висновки дисертації викладені автором у таких ¡іікаціях:

Меншовики Харкова в 1917-1920 рр.: динаміка політичного вплішу в ітничому середовищі// Вісник Харківського університету. №401. Історія аїни.— Харків: Основа, 1998. —С.45-55.

Звуження соціальної бази меншовиків в Україні у 1917-1920 рр. та його іідки// Вісник Харківського університету. №401. Історія України. — Харків: ова, 1998. — С.93-100.

Меншовики: боротьба за вплив у профспілковому ру сі України (кінець 1917) рр.)// Вісник Харківського державного університету: №442. Історія України. Харків: Видавничий центр ХДУ, 1999. — С.78-84.

Меншовики в Україні в 1917 р.: до проблеми існування об’єднаних соціал-ократичних організацій// Збірник наукових праць ХДПУ: Серія історія та рафія. Вип.4. — Харків: Основа, 2000. — С.225-236.

АНОТАЦІЇ

Голікова Олена Михайлівна-. Меншовики в Україні у роки революції і гадянської війни (1917-1920 рр.). —Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за оальністю 07.00.01 — Історія України. Харківський національний університет

З.Н. Каразіна. Харків, 2000.

Дисертація є першою комплексною роботою у вітчизняній історіографії з рії меншовицької партії в Україні у роки революції та громадянської війни 1917) рр. Зокрема, основні гпггання дослідження включають: загальну характеристику іетичних та політичних поглядів меншовиків у пореволюційну добу; особливості пгегії й тактики РСДРП в Україні на різних етапах Української національно-ократичпої революції; стосунки меншовиків з українськими урядами та шовицькою владою; досліджується політичний вплив меншовиків у робітничих иізаціях. Робиться висновок, що соціал-демократична альтернатива не могла итися в життя не лише через звуження соціальної бази партії чи неприйняття [повігками української національної ідеї. Зберігаючи вірність теорії та прагнучи гетити майбутнє пролетаріату, меншовики були примушені пристосовуватися ■мов, нав’язаних країні більшовиками, що врешті-решт привело партію до

політичної загибелі. ■

Ключові слова: російська соціал-демократія, меншовизм, “ортодоксальні марксизм, революція, соціалізм, оборонці, інтернаціоналісти, фракція, олозіщі

Голикова Елена Михайловна. Меньшевики в Украине в годы революци гражданской войны (1917-1920 гг.). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических ні по специальности 07.00.01 — История Украины. Харьковский национальн университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2000.

Диссертация является первой комплексной рабогой в отечествен!] историографии по истории меньшевистской паргаи в Украине в гады революци гражданской войны 1917-1920 гг. В частности, основные вопросы исследоват включают: общую характеристику теоретических и политических воззрен меньшевиков в пореволюционный период; изучение организационных ось деятельности РСДРП в Украине после свержения самодержавия; анализ социалы базы и социального состава партии, а также численности меньшевиков в Украй Отдельно изучается история объединенных социал-демократических организаи и решение вопроса об объединении с большевиками в главных центр меньшевистского влияния; определяется мера ответственности меньшевиков раскол демократического лагеря страны. Предметом специального изучения сте национальная политика РСДРП в Украине. Особое внимание уделено изучен стратегии и тактики меньшевиков на разных этапах Украинской националы демократической революции. Доказано, что политическая изоляция РСДРГ Украине произошла как из-за сужения социальной базы партии в годы революц и гражданской войны, так и вследствие серьезных политических просчетов лидер меньшевизма. Еще одной причиной падения политического влияния партш Украине было традиционно прохладное отношение РСДРП к украинско национальному движению (хотя меньшевики в Украине более ответствен воспринимали украинскую национальную идею, чем их российские лидеры). Отск

— ограниченные контакты РСДРП с украинскими социалистическими партиям] достаточно напряженные отношения с украинскими национальными праї тельствами. Общее разочарование РСДРП в намерениях и возможностях украннск правительств окончательно отвернуло меньшевиков от сотрудничества с нт Главной проблемой для российских социал-демократов стали отношенш большевистской властью.

Впервые предметом самостоятельного изучения стала деятельное Главного комитета РСДРП в Украине. Автор сравнил политик}' Главкома с курс центральных органов партии и определил причины большей, по сравнении политикой ЦК РСДРП, “левизны” руководящего органа меньшевиков в Украш Проанализированы причины крайней поляризации меньшевистских фракции Украине и доказано, что суть внутрипартийных расхождений заключаласі , неприятии некоторыми комитетами РСДРП в Украине предложенного ЦК

вкомом РСДРП курса на сотрудничество с Советской властью. Поддержав внарком, меньшевики, с одной стороны, вступили в непосредственное рудничество с коммунистами для организации совместной борьбы с трреволюцией, а с другой, всячески подчеркивали свою оппозиционность ътсвистской власти. Коммунисты не могли простить социал-демократам их гозиционной деятельности в тылу. Результатом этого стали репрессии ъшевистской власти против меньшевиков. В диссертации делается вывод о озможности осуществления социал-демократической альтернативы в стране в чаемый период. Храня верность теории, и стремясь защитить будущее »летариата, меньшевики были вынуждены приспосабливаться к условиям, :язанным стране большевиками, что, в конечном итоге, привело партию к ¡нгической гибели. Политический нурс меньшевиков в годы гражданской войны »гировался на основе признания ими того факта, что стране угрожают две [сности: или победа контрреволюции, или бонапартистское перерождение 5стской власти. Поддержав большевиков на фронте, социал-демократы полагали, результатом их деятельности станет консолидация пролетариата, который сумеет •анизовать борьбу за свое действительное освобождение. Но история порядилась иначе. Не буржуазное, а тоталитарное перерождение угрожало зетской власти. Поэтому' вся основная политика меньшевиков оказалась ябочной.

Ключевые слова: российская социал-демократия, меньшевизм, “орто-сальный” марксизм, революция, социализм, оборонцы, интернационалисты, исция, оппозиция.

Golikova Olena Myhavlivna. Mensheviks in Ukraine in the years of Revolu-

i and Civil War (1917-1920 yy.). — Manuscript.

Thesis for a Degree of the Candidate of Historic Sciences on the speciality 00.01 — History of Ukraine. — Kharkiv National University named after V.N. razin. Kharkiv, 2000.

The Dissertation is the first complex work in national historiography on his; of the Mensheviks part}' in Ukraine during the years of National-Democratic Revo-on and Civil War of 1917-1920. Specifically, the basic research questions include: icral description of theoretical and political veiws of Mensheviks during the post olutionaiy period; strategy’ and tactics peculiarities of the Russian Social Democratic ty in Ukraine on different stages of Ukrainian revolution; Menshevik’s connections, h Ukrainian governments and Bolshevik authority; Mensheviks political influence labour organizations is investigated. It has been concluded, that a social democratic :mative could not be realized not only because of the construction of the Party’s ial base or non-acceptance by Mensheviks of Ukrainian national idea. Preserving ally to the theory and aiming to defend the proletariat future, the Mensheviks had to

fit to the conditions, bound to the country by Bolsheviks, that finally brought the Pa to the political death.

Key words: Russian Social Democratic, menshcvism, “orthodox” marxis revolution, socialism, Defenders, Internationalists, fraction, opposition.

Відповідальний за випуск

доктор іст. наук, професор КиричокР.І

Підп. до друку 23.05.2000 Формат 60 х 84/16.Обсяг: 1,0 ум.-друк, арк., 1.0 обл.-иид. арк.Тираж 100 Замовлення 132,

Редакційно-видавничий відділ Харківського державного аграрного університет; 62483, учбове містечко ХДАУ,п/в "Комуніст -1",Харківська обл.

Дільниця оперативного друку ХДАУ