автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Ментальность как парадигма события

Полный текст автореферата диссертации по теме "Ментальность как парадигма события"

іш правах чукошісу

БУЛІ11ЕИК0 ВІКТОРІЯ ВАСИЛІВНА

МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ПАРАДИГМА СШВБУТТЯ

Спеціальність: 09.00.0i. - філософська антропологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Робота виконана на кафедрі теорії та історії філософії філософською факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Горак Гайна Іванівна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Волпнко Григорій Іванович кандидат філософських наук

Хома Олег Ігорович

Провідна організація: Український лінгвістичний університет

Захист відбудеться і5 вересня 1997р. в 14 годин на засіданні спеціалізованої Ради Д 01.01.06 в Київському університеті імені Тараса Шевченка ( 252017, Кнїв-17, вул. Володимирська, 60, ауд. 330)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (Володимирська,58)

Автореферат розіслано “______”__________________1997р.

Вчений секретар спеціалізованої Ра,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми лослілжентм. Прикрі фіаско владні« органів у спробах активізувати економічні й соціальні структури українського суспільства безжально висвітлі ють кризовість не самих лише традиційних механізмів регулювання соціальних сфер, а й духовних сфер буття.

Назріла гостра потреба в теоретичному аналізі тих духовних явищ, що відтворюють спектр відносин, пов'язаних з буттям людської спільноти взагалі, яка прагне до природньої єдності, співпричетності. Соціологічні дослідження, опитування громадської думки - які ще виступають як копі явища для нашого суспільства, уважне вивчення програмних документів різних партій та політігчних течій, аналіз нова (мається на увазі raí фразеологія, так і термішлогіія), семіотики поведішш, яйа дуже часто і швидко змінюється останнім часом, усе це потребує цілісного знання духовного “набутку” людей. Одним з таких утворень є ментальність. ‘

Прп сьогоднішній широкій експлуатації цього поняття у філософській, соціологічній, етнологічній, історичній, художньо-публіцистичній літературі важко визначити, що саме вкладається в його зміст. Крім того, а сучасній вітчизняній науковій л: гературі вживаються одночасно два поняття: "ментальність" і ‘‘менталітет’“, які не мають поміж собою суттєвої різшщі, а являють переклад з різних іноземних мод. Саме: англійське

mentality - перекладається як ментальність, німецьке mentalitat -перекладається як менталітет. Хоча е автори, хцо розрізняють ці два поняття (Нестеренко В.Г., Пірен М.І.). Це викликає ряд методологічних і теоретичних дискусій.1

Сенс вивчення ментальності полягає не в тому, що вона надасть нам готові рецепти вирішення усіх проблем сучасного суспільства, або запропонує якусь нову "вишукану" технологію існування людства. На нашу думку, ментальність надає парадигму загальнозначимих для існування людства імперативів, що утримують його від самозшидепня і стають підгрунтям для його подальшого розвитку. На перший погляд здається, що філософія в черговий раз зазіхає на чужий предмет дослідження, наприклад соціальної психблогії чи етнології. Автора цікавить питання не стільки, що таке ментальність, а й як можлива ментальність. Яка природа ментальних утворень, де їхнє джерело: у соціокультурному бутті особистості, у бутті людської спільноти взагалі чи в її етноиаціодальній стихії.

Відповідь на поставлені питання ■ вимагає осмислення сутності і ф>:~.л’ій ментальності з точки зору її зв'язку з людським буттям, буттям в межах людської спільноти.

Ступінь.лог.ліяг;евоеті тематики .дисеріапії. Обираючи тему наукового дослідження, автор враховував не тільки актуальність

о

1 Бессмертный ЮЛ. Сшрн о пызшом.// Вопросы исторниЛ990,№б.-С.123-132; Бюрократия, ¡шгоршариш и будут?« дшократшя в России.// Вопросы философии. 1991, Кй.-С.З-ЗЗ; Российская ментальность. Материалы круглого стола.// Вопроси фнвософии. 1993,Ml. - С.2-40; Споры о главном: Дискуссии

о настоящем и будащга ксхернчгской науки вокруг французской школы “Аішалоз". М.:Наука, 1993. - С. 208.

з

теми і її нерозробленість у теоретико-методологічному сутнісному ракурсі. Проблеми, що стали предметом дисертаційного дослідження, виникають на перехресті багатьох гуманітарних наук: філософії, історії, культурології, психології, етнології, соціології тощо. Аналіз літератури з обраної проблематики свідчить про те, що накопичена велика кількість конкретно-історичних досліджень ментальності різних часів, і досліджень, в яких вивчаються .її окремі риси, прояви в тих -чи інших суспільствах.1

Так, Ф.Бродель вивчає особливості ментальності періоду становлення капіталізму, показує динаміку її становлення, зміни. Його цікавлять переважно прояви ментальності цього часу, які надають можливість дослідникові фактично визначити коло свого історичного аналізу. Така позиція притаманна і для Жана Ле Гоффа. Він присішчує багато робіт вивченню проявів середньовічної ментальності Заходу. Ментальність розглядається ним також як щось саме собою зрозуміле. Л.Февр у книзі "Проблема невіри у XVI столітті” показує, як ментальність опосередковано впливає па виникнення і функціюваїпія інших духовних явищ, залишаючи поза полем свого дослідження питання про витоки самої ментальності. Така позиція властива для групи істориків, що займаються вивченням "історії ментальнос'іей".

1 Бсссмсрній ІО.Л. К изучению матримониального поведения во Франции XII-ХШ вв. Одисссй-89. Человек в зістории. М.: Наука, 1989. - С. 98-114; Бродель Ф .Структура повсякдснносіі: можливе і неможливе. К.: Основи. 1995. - С.540; Гуревич А.Я. Средневековый міф: культура безмолствующего большинства. М.:Искусство, 1989. - С.343; Даркевич В.П. Народная культура средневековья: светская, праздничная жизнь в искусстве IX-XVI вв. М.: Наука, 1988. - С. 344.

Є роботи присвячені вивченню історії розвитку "історії ментальностей", для якої властиві інтерес до суб'єктивної сторони історії, ставлення до об'єктів дослідження як до співавторів історії. Вони відмовляються від сучасної настанови для якої властивий "гордівливий погляд на минуле як на темряву забобонів”. Автори цих робіт вивчають головним чином основні напрямки розвитку "історії ментальностей" як-то: економі ний, географічний, повсякденний, займаючи стосовно ментальності таку позицію як і представники "історії ментальностей". Більш плідним у цьому плані є дослідження Собуцького М.А., який аналізуючи мовну і культурну свідомість західноєвропейських "ренесансів", розглядає ментальність як своєрідну мову культури. Чинники її утворення на його думку треба шукати у реальності буття спільноти.*

Поняття ментальності розвивалось і закріплювалось в науково-дослідницькій літературі на підставі імпульсів отриманих з етнології, соціальної антропології, психологи, філософії життя, структуралізму. Філософію цікавили фундаментальні духовні феномена, які апріорно ¡спливала на буття людини. Досить згадйтн фуцдамелгаяьпу оптологію М.Хайдеггера, який бачив завдання філософії у розкритті фундаментальних принципів людського буття (таетг яко я^сг, турбота, тимчасовість); структуралізм М.Фуко, з його аналізом історичного апріорі, яке передбачає визначення досвіду і поведінки особистості; З.Фрейда

1 Собуцкий тл. Язьвгозоз и кугаиурнез созшнкс западно-европейских “рсіюссансов" дшшікка елькрішияшх кгтаяшостей. // фішософсхая и социолопгческгя мас®. 1991, N>4. - С. 102.

з його "ментальними формами", присутність яких не пояснюється власним життям індивіда.

Зумовленість того, що термін "ментальність" з'являється на початку XX століття, пов’язана ще з одним неабияким фактором. XX століття починається інтенсивним вибухом розвитку гуманітарних наук. Деякі дослідники/Автономова Н.С./ пов’язують цей підйом з переходом до нового типу мислення у. філософії, а саме, "некласичного", який пропонує нові моделі мислення.

Неперевершегаш внесок у вирішення цієї проблеми внесли представники французької школи "Ациаліз" на чолі з М.Блоком та Л.Февром. Подолавши міхсдисципліпараі перепони, історики групи "Анналів" побачили шві ракурси, у яких потрібно вивчати людину у суспільстві як розумну та мислячу істоту. Нові підходи вимагала нових методів і ковіпі понять. Ментальність стає головним пунктом їк методології.

Вивчення ментальності різних суспільств, або прошарків певних суспільств /як-то купці, ремісники, згмлероби, актори/ стає провідною темою їх досліджень. Тільки у Ж.Дюбі г»ш знайдемо спробу чіткого визначення ментальності як системи образів і уявлень, шо утворюється иа основі певних умов буття.

Коригування до розумі пня сутності поняття ментальності вносить структурна антропологія. Вона як нова наука, була запропонована К.Леві-Строссом на підставі незадоволення раціональністю XX сторіччя, яку він намагається обновити. В основу його концепції поклгдено думку французького філософа і соціолога М.Мосса про те, що усі культурні явища, що

спостерігаються дослідниками, являють собою знаки відносно до потаємних, глибин, визначаючих їх, і, що позначаються ними, інтелегібальних сутностей. Під останніми К.Леві-Стросс розумів несвідомі ментальні структури, втілені у структурах продуктів культурної діяльності людей. Ці сутності втілюються не у самих речах, а у відношеннях між ними.

Міждисциплінарна інтеграція, котра піднімає шпаннг про необхідність науки, у центрі якої має бути суспільна людина, породила шпаппя, пов'язані з предметом вивчення цієї науки. На думку багатьох представників гуманітарних наук, а саме, А.Я.Гуревича, М.А.Барга, АЛ.Ястребнцької, предметом вивчення такої науки повинна бути ментальність.

Не зважаючи на те, що необхідність в цьому понятті об’єктивно існує, чітких теоретичних розробок стосовно його змістового навантаження, його природи, його функцій у житті людської спільноти ми не зустрінемо. Як наслідок цього, різноманітність дефініцій /"колективне несвідоме", "культурний код", "духовний ефір" тощо/, або занадто "вузьке його розуміння /"психологічні особливості етносу”, "національна свідомість”, "традиція"/. Треба зауважити, що спеціальних монографій, цілісних досліджень на запропоновану тему майже немає. Що стосується загальних питань цієі[ проблематики, то як правило, ці аспекти займають 2-3 сторінки в невеличких статтях, присвячених вивченню особливостей соціуму, або людських спільностей того чи іншого періоду. Винятком можна вважати роботи

А.Я.Гуревіїча, ІО.Л.Безсмертного, Ж.Дюбі, В.Вжозека.1 У працях цих дослідників робляться спроби теоретико-методологічного аналізу цієї проблематики.

Певний внесок до вивчення цієї проблеми внесли автори ряду дисертаційних робіт останнього часу.2

Підсумовуючи висновки короткого аналізу стану розробки даної проблеми, слід зауважити, що опубліковані на сьогоднішній день статті та огляди, захищені з -суміжних проблем дисертації, обмежені історичними рамками, або носять описовий характер і пе дають чіткого уявлеіпш про методологічні можливості даного утворення.

Актуальність обраної проблеми та недостатнє вивчення сутності ментальності, її природи, функцій, структури і визначили тему дисертаційного-дослідження.' ■

ОбУктом гтогліпжяття є категорія ментальності.

Предметом дослідження є структурний прояв ментальності як специфічної духовної парадигми співбуття.

1 гурсюїч А.Я. Средневековый мігр: культура безмолствующего болышшетва. М.: Искусство, 1989. - C. 343; Бессмертный Ю.Л. Школа “Анналов": вссна 1989.// Европейский альманах: (История. Традиция.Культура.) 1991. М.:Наука, 1991. - С. 137-153; Дюби Ж. Развитие исторический науки во Франции после 1859 гол я. // Одиссей-91. Человек в истории. М.: Наука, 1991. - С. 48-59; Вжозск В. Ментальность: макрокосм в михрокосме? // Споры о главном: Дискуссии о настоящем и будущем исторической наукк вокруг французской школы “Анналов”. М.: Наука, 1993. - С. 145-162.

1 Хома О.І. Ідея зла в суспільній свідомості: штоки і історичні форми. Длсер.К., 1993. - С. 157; Єрмоленко А.М. Дискурс стичних норм та цінностей в

сучасній німецькій філософії. Автсрсф. док. філос. наук. K., 1996. - С. 26; Колісник O.A. Категорія ментальності та її прояви в українській культурі: культурологічний аспект. Автореф. канд. філос. наук. K., 1997. - С. 18.

Проведений аналіз історико-філософської, культурологічної і історичної літератури дозволяє визначити мету та завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічюш аналіз сутності ментальності, вивчення її природи і витоків, основних рис і функцій у бутті людської спільноти.

У відповідності до мети дослідження поставлено такі завдання:

- на основі аналізу історико-філософської літератури з даної проблематики, з'ясувати чинники виникнення цього поняття у гуманітарній науці, його природу і сутність;

- простеяштн шлях теоретичного осмислення поняття

"ментальність" у процесі його застосування в гуманітарних дослідженнях; ’ ,

- показати осеоїші етапи трансформації та зміни сутності

поняття "кгптальїіосгі“ в науковій літературі, проаналізувати вплив ідеї сзлІдагцншііЕарЕзсті схоооміо вїшчєшхя шодшш на зміст і суііпсть пзцщтя “кгвталькоетГ; ' '

- дососїп'.за’язоїї'цього'фокакгпу з* безпосереднім буттям людської спільноти у есій багатоплановій палітрі його проявів;

- обгрушусата, що буття людшш постаз. перед игят як

ешебугтя, що зуяозлюг одіютшші, ззгіуі&еозікшші саріаітгс беанзссрздШіОІ Ш£ЗДІШ£Ц, разреогої і практітшої діяльності ЛїОДСЙ, їіШсШ»! ДУЙ0ВШ24 відобра-йсешизі явах. і постає мзншашеть; ..■ ■; \ . V ' : • .. ' " ■

, - шзхзатп ког.'ашііість застссуЕахіш поняття парад птас, яке Бш;»рх:сїойує?ься голоапш чшіом у філософії і методології нау-

нового пізнання, щодо кет-альпості па підставі вивчення її головних рпс і функцій у спісбуггі;

- довести, що ггепталькістга садгз парадигмі' загальнозначпмнх для існувати людства ікператпвів, що утримують ного від самозтпцеппя і стають підгруптпм для його подальшого розвитку;

- проаналізувати підстави для здійснення гїолишвого структуруванпя даного духовного фенокеку, впзначптп позіппвні і негативні комептя такого crpyinypysaïïsn;

- конкретизувати місце позарзсіозаяіПЕХ ся»гетгів у

структурі ментальності, вспсгагш fct зялпв га процес формування ментальності. . '

В сспогі дпсгртгпії лкгшть поняття про бупя. яюдппз, як гзпттевай евіт, ідо постав цілісно. Він пгргдув ісцувашзд лмдпнн і визначає міру scia без вгасжочеїтя фспогипів її буття, зіслзчаючи його в загальний контекст оіиологічгаї цілісності, де пї існує зайвих деталей.. Подібний козпекст гпйпз логічно "непрозорий", "пгвшпа*гсшпТ*, . його вакско теоретично зафіксувати, його можна підтг.оргггп лппе opisrnymncri на ті протап, що мать споз кісцг з духовхю-істор!?ішя явпщгас, котрі прагнуть до утримування у собі логічно кгвярззгої цілісності буття. Бутт постав яз співбуття ( так rm зустрі’ггзко у Степуна Ф.А. сгдвашш двох полюсів у "пере~спзгіїиіи).< .‘Базуючись на

1 Сгзоук А.Ф. Жш;п> а тифчгеогго. 7/ Русява 'фнпягефи' (кепзд ХСС -середина XX ти). Атмюгнх. М.: Кн. дгязгз, 15-31. - С. 154-155.. ...

такому уявленні про буття людини, автор прагне показати, що у ньому виникають такі імперативи, що задають певну схему дії, відносин, думки, які знаходять своє відібраження у ментальності. На відміну від інших духовних явищ вопа прагне до акумуляції у собі цілісного сприйняття проявів людської буттєвості.

Реалізація вибраного концептуального підходу поставила автора перед необхідністю вести дослідження на межі з іншими філософськими і нєфілософськими дисциплінами, вплив яких не можна залишити поза увагою. Оскільки у сучасному гуманітарному знанні панує плюралізм думок, то це знаходить і свій відбиток у методах дослідження. При всьому цьому можна сказати, що автор робіпь спробу поруч з аналітико-сіттетичіпім методом дослідження використовувати окремі моменти структурного аналізу.

У своєму аналізі автор використовує науково-дослідницьку літературу представників французької школи ’'Анналів" /М.Блока, Л.Февра, Ж.Дюбі, М.Воевейя, Ф.Броделя та інш./ як провідного напрямку в розробці даної проблематики.

На формування структури дослідження вплинули праці вітчизняних дослідників /АЛ. Гуревича, ІО.Н.Афанас’єва, М.А.Зарга, ЮЛ .Бессмертного, М.Костомарова, В.Лшшнського, Д.Чнжєбського, В.І.Шппкаруїса, І.В.Вичка, В.Л.Храмової, С.Б.Кримського та інш./.

У роботі використовуються ідеї Тартуської школи на чолі з ЮЛотманом, а саме його дослідження про семіотичні системи їх взаємодію зі світом, і динаміку систем. -

Певний вплив на проведення дослідження зробили роботи Й.Хейзінга, КЛеві-Стросса, Г.Куна, М.Хайдеггера, С.Л.Франка та інших авторів. Керуючись конкретними аспектами проблеми, виділені та зіставлені дискусійні і мало вивчені напрямки дослідження, зроблена спроба авторського бачення відповедей на полемічні питання.

Науковадмтша дисертації визначається тим, що:

- дисертація є системним теорет яко-мет од о логічним аналізом природи "ментальності", визначенням ЇЇ апріорної сутності стосовно буття кожної людини. .

Основні елементи наукової новизни дослідження в положеннях, що виносяться на захист:

- з'ясовано, що виникнення проблеми ментальності пов'язано зі сплеском розвитку гуманітарного знання XX століття, пошуком нових методів дослідження і необхідністю зрозуміти духовні прояви буття людини як цілісну систему, усі елементи якої тісно взаємодіють поміж собою, надаючи нам можливість зрозуміти буття людської спільноти крізь призму особливих рис неповторності, своєрідності.

- На підставі аналізу історико-філософської літератури здійснена систематизація основних чинників виникнення проблеми ментальності і підходів до її вивчення у сучасній гуманітарній науці. Серед чинників виділені такі: міждисциплінарна інтеграція, розвиток структурної антропології і "нової" історичної науки. Проаналізовані п'ять підходів вивчення

проблеми ментальності: історичний, культурологічний,

лінгвістичний, антропологічний, етничнпй.

- Визначено, що ментальність є необхідним елементом становлення і розвитку буття людини в світі. Буття людини постає перед нами як співбуття, для якого властиві певні імперативи, що надають йому цілісності і роблять можливим співбуття взагалі. Саме ментальність конституює людське буття як реальність особливого роду, базовану на співбутті.

- Доведено, що тривалість, загальнозначимість, широка роз-повсюдженість, ідентичність використання ментальних утворень, іх семіотика надають можливість застосування щодо визначення сутності ментальності поняття парадигми, класичне вживання якого у філософії здійснюється у іншому ракурсі.

- Зроблено структурування ментальності, з урахуванням

природи цього утворення і його розвитку. Підставою такого структурування обрано соціальну теорію часу різних швидкостей. Запронована структура ментальності надао рам можливість зрозуміти це утворення як цілісне явище, <і не як низку окремих складових. '

Теоретичне тя пряктачие значення послі пження.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що воно може сприяти з'ясуванню міри розробки даної проблеми, визначенню кола питань, для подальшого вивчення яких необхідно зосередити увагу дослідників. Зроблені під час дослідження узагальнення та висновки спрямовані на те, щоб сприяти подальшому глибокому вивченню ментальності і її

проявів, її впливу на вирішення виникаючих у ньому проблем. Автор сподівається, що ця дисертація може дати поштовх до плідних дискусій у неопрацьованій сфері.

Результати дослідження можуть бути використані при виборі тем дисертаційних досліджень, при викладанні курсів з соціальної філософії, історії та теорії культури, історії у викладацькій роботі, прп проведенні соціологічних досліджень, при впвченніі історико-культурологічіїих і соціально-політичних подій.

Апробація роботи. Основні . положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у публікаціях автора. Концепція та головні положення праці обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії філософії, та методологічному семінарі аспірантів філософського факультету Київського університету ім.Т.Шевченка. Результати дослідження були висвітлені у виступах дисертантки на конференції по підсумкам наукової роботи кафедр Горлівського педагогічного інститу іноземних мов "Проблема розумінпя у контексті культури" Горлівка, 1993; культурологічних читаннях "Культура на зламі тисячоліть" Київ, 1994.

Структура дослідження спрямована, насамперед на досягнення сформульованих мети та задач- дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку

>

літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається доцільність і актуальність теми, окреслюється ступінь її опрацьованості у наково-історичній літературі, а також об’єкт дослідження, мета та завдання роботи. Описано джерелознавчу базу пошуку, формулюється його новизна, вказується теоретико-методологічна основа роботи. Визначена практична можливість застосування результатів дослідження. .

У першому розпілі "Феномен ментальності і теоретичні форми його експлікації" розкривається процес становлення поняття ментальності, робиться систематизація основних підходів вивчення сутності проблеми ментальності, здійснюється аналіз основ виникнення ментальності, що надають можливість визначити ментальність як парадигму сиівбуття.

Перший параграф "Історико-теоретичніг^ екскурс розвитку проблеми ментальності” присвячений висвітленню основних етапів розвитку і визначення сутності ментальності у гуманітарному знанні.

Аналіз історико-філософської традиції дає можливість ознайомитись з логікою становлення перших спроб наукового обгрунтування сутності ментальності. Цей аналіз висвітлює труднощі пов'язані з визначенням ментальності. Поняття "ментальності" ми вперше зустрічаємо в працях ЛЛеві-Брюля, який займається вивченням історії первісних суспільств, і в

працях психоллгів Ш.Блодделя і А.Валлона. Вони пов'язують її з особливостями психології дітей, або внсокорозвішутих тварин. Потім воно було застосовано представниками школи "Анналів": М.Блоком, Л.Февром, Ф.Броделем та іти., - для вивчення культури Ренесанса.

Розгляд різних підходів вивчення ментальності, надає можливість виділити п'ять головних напрямків її аналізу: лінгвістичний, культурологічний, їсторико-методологічний, культурологічний, етнографічний. У методологічному плані зазначені вшце напрямки визначення ментальності уявляють собою спробу "сумативного" розуміння цього феномену. Конструктивна роль такої спроби криється в тому, що вона надає можливість окреслити межі об'єктивації даного явшца у бутті спільноти: Але, фіксуючи існування різних проявів ментальності, воно не дає можливості відтворення цілісності цього ПОНЯТТЯ.

Історико-теоретичний екскурс дослідження проблеми ментальності показав, що існує гостра потреба теоретичного аналізу сутності даного феномену. Дисертант не ставить за ціль зробити аналіз всіх існуючих уявлень про ментальність, обравши тільки провідні точки зору, від яких відштовхується у подальшому дослідженні.

підставі можливого (у межах дисертаційного дослідження) аналізу історико-культурологічного матеріалу робиться спроба пошуку основ виникнення ментальності як цілісного духовного утвореіння. Автор виходить з того, що для визначення сутності

'Основа виникнення ментальності” на

ментальності, вона повинна бути розглянута не просто як. емпірично чи теоретично констатована даність, а проаналізована як явище, яке являється необхідним компонентом існування людини в світі.

Ментальність - це не один із елементів дійсності, а суттєве складове буття людини в світі. Буття людини розуміється в його екзистенційному трактуванні, спираючись на його класичних розробників М.Хайдеггера, Ж.-П.Сартра тощо, акцентується У22Г2 н? гттінбуттєвому характері людської буттєвості. В співбутті є загальні параметри і виміри, які утворюють певну модель, парадигму духовним відтворенням якої власне і є ментальність.

робиться спроба визначення ментальності як духовної парадигми співбуття, спираючись на основні чинники її виникнення і

формування.

Ментальність е своєрідна духовна єдність. Вона виникає як необхідність рівноваги співбуття. Тому вона постає як специфічна духовна "організація'' (що утримує у собі головні ознаки співбуття попередніх цоколінь), в яку попадає людина і, яка зумовлює можливості становлення і розвитку її власного

співбуття, що не надає їй шкоди. Той пебачимий ланцюжок, який поєднує всі вияви буття, надав їм певної, неповторної ознаки, на підставі чого ми можемо говорити про епоху середньовіччя, індустріальну і постіндустріальну цивілізації.

Цей масив виявів ментальності утворює специфічну

парадигму співвідносну з парадигмою співбуття (за основу

"Ментальність в коїпексті співбуття"

трактування парадигми береться її класичне розуміння Т.Куном). Спираючись на зазначене, дається наступне визначення ментальності: ментальність - це специфічна духовна парадигма співбуття спільноти. Це парадигма єдності безпосереднього , співбуття, який зумовлює свідомість і поведінку людини. Умовою виникнення такої парадигми є співбуття спільноти. Конкретне повсякденне буття людини в межах певної спільноти будь то держава, село, або що інше не просто забеспечує буття людини засобами для задоволення матеріальних" потреб і гарантує особисту небезпеку, а й надає буттю певний порядок, установлює моральні норми, звичаї, форми поведінки, що у специфічному вигляді "збираються" ментальністю. Головне призначення ментальності - інтерпретація для людини світу, спільноти і надання головних первісних орпєнтирів для її (людини) співбуття в них. . . ’

Завдяки ментальності людина одержує не тільки головні моделі поведінки, вмінь, первісних знань і т.д., а й розкриває для себе можливість бути визначеною з світі тим чи іншим способом. Таке визначення ментальності конкретизує її сутність, вона стає самодостатнім утворенням.

Другий . розділ "Ментальність і її співвідношення з духовними утвореннями" присвячена розкриттю сутності взаємовідносин ментальності з іншими духовними утвореннями з метою визначення специфіки функціювання ментальності і ЇЇ особливостей через урахування теоретичних та методологічних результатів дослідження, що мали місце у попередній главі.

У першому параграфі "Ментальність і культура" автор намагається провести демаркаційну лінію між цими двома духовними утвореннями. •

Культура виступає своєрідним осередком у просторі якого відбувається розгорнення співбуття і формування ментальності. Ментальна парадигма завади вбирає в себе особливості культури, ті особливості, що являються найбільш визначними, найбільш суттєвими для співбуття, незважаючи на побажання представників цієї культури.

' Буття людини у культурі постає символічним перехерстям різних засобів опанування дійсністю, що у комплексі знаходіпь відбиток у ментальності. Ментальність - це духовне утворення, яке викрісталізовується, формується на підставі співбуття, що розвивається у просторі культури, і панівним у пій, але не дорівнюється їй. Тому, що культура не мала би можливості для свого подальшого розвитку і поставала 6 геред нами як щось раз і назавжди дане, постійне, незмінне, як якась константа.

Ментальність' поєднує у собі два несумісні моменти, з одного боку, вона ніби окреслена межами розвитку культури, а з іншого, намагється вийти за межі офіціозу цього окреслення, вбираючи в себе як "бажане" так і "небажане". Саме тому ментальність виступає як парадигма "зібраності" співбуття, поскільки вона зориєнтована па цілісність. '

У другому параграфі "Суспільна свідомість і ментальність -способи констатування співбуття" автор показує специфічну роль

цпх духовних утворень у співбутті, вказує на особливість тих функцій, які вони відіграють у співбутті.

Суспільна свідомість спрямована па інституалізацію духовного в певних об’єктивних формах, які генетично відповідають параметрам і вимогам певної спільноти. Вопа виникає, фугчціонує, розвивається, як продукт взаємодії суспільної людини з дійсністю і виявляє себе як специфічне суспільне явище у процесі розвитку співбутгя. Це означає, що усвідомлення буття здійснюється завжди у певній соціальній формі. Воно виступає своєрідною соціальною регламентацією співбутгя.

Ментальність пов'язана з безпосереднього, здебільш неусвідомлепою, найширше розповсіодзхепою організацією співбутгя, в той час як суспільна свідомість - це осмислена організація співбутгя згідно соціальних параметрів. Якщо ментальність впступаз певрзіпшого організацією співбуття, оздобленнями його механізмами буття з світі взагалі, то суспільна свідомість констатує спіпбуття когсгого окремого індивіду у буття соціуму.

Суспільна свідомість ппступзз дугсоппсго формою соціальної інстптуалізації спіпбуття. Спіпбуггл констатується нею крізь призму духовного спрняття соціальних інститутів. Вона інтегрує його у буття соціуму з пезшпс соціальних формах. У ній об’єктивується окремі /соціальпо-зпачнмі/ вияви духовного, за її межами знаходяться неусвідомлені і пе об’єктивовані вияви людського буття, не зважаючи на їх фактичну присутність. На відміну від суспільної свідомості, ментальність враховує їх,

утворюючи духовну парадигму співбуття. Вона байдужа, як до,

. ' • ^

соціальної значимості, так і до об'єктивації тих чи інших явшц, якщо вони безпосередньо мають місце у бутті людини, Бона сприймає іх феноменологічно.

У третьому параграфі "Ментальність і світогляд" акцентується увага на іцдвдідному характері світогляду і надіндивідному характері ментальності.

Світогляд утворює синтетичну форму вишу духовпо-практичного буття ліодшю, відтворюючи іцдпвідуальпг усвідомлення взаємодії "людшіа-світ”. У світогляді визначну роль відіграють не просто знання, а переконання. Сама, яг, скгтемл переконань, світогляд визначається не пізнавшім, а буттям людшш. Воші несуть с собі комгпт ставлення до свого спшбутгк. Ментальність іцдефгргнтпа по відношегаїю до особисті»; переконань, игзпакп сота “непомітно" вшпшгг па процес і:; формування чергз юй пюашвй досвід, що зафіксовано у • її утвореннях. У вротслгжвість світогляду, ментальність є загальною ознакоЬ співбутш. Вова - певна духовна парадигма співбуття сезльхготс, гдо задає спектр мозилквостей співбуття у специфічній форт, тоді як світогляд - Ц2 процес реалізації власного “Еросїяу" еоівбугхя. .

^_трстьп??у—рааМлі "Мсвтальвість як дукозшій' пласт . цілісності буля* рзбзтьсй ацгжіз' оспозшхх ознак і функцій ментальності у еоівбутті, а також аналізуються нонитвї варіанта структурувапвя ментальності, і паціопальїпш характер як прояз ментальності. .

. У перше, іу параграфі "Сспоппі характеристики і функції ментальності" здділяїоться такі озяакп ментальності як непередбачепість, пгуспідомлеиість, ідентичність серед носів, етнічна зумовленість, а та:со::с такі функції: пізнавалано-

*Л

фупкціональпу, корзльпо-ціипіспу. '

Ідептпчпість мггпальяості серед його посіїв в межах певної спільнота зукозлепа спільпіст» укоз їх спісбупя. Свій прояв вопа знаходить у здатності паділлтп одїшм і тим значенням одні і ті ;гк прояви сб'ектязпого І суб’єктпзпого езіту, тобто тотожнім чином їх согхшосатз і зпрххотп їп з тих ~г еггполах.

Зплт етшгіглго ссргдозпгца па геніальність проявляється у доміпугочпх пппзггк тстро.ті лздей, у характерних особливостях спітозісгіуттп, сзітсспрпйкашш, у системі корзльппх зпиог, порп, ціиі:сстгй тз арипцшйз заховання, в організації побуту тоцо. . ■ . - ■ .

Процес форг-гузаїшя г-ггпталашгх утзорг» соз’язанпй зі гшпиш, по підбузагатг-сі хз езіті, з ягсму здійснюється прпсутпіста спігйуття, зі гміісг-ш його сприйняття,' зі зміеями □яалз цінностей, сі сїгівгпз плпізіпп іделліз, гі ггііпгмн всього того, що отоіуа його.' А таяі' сміпп гайае' ніколи не носять мапесохо, кардяпзльпого 'характеру. Вопя прагодя» повільно, тощ кгзтагзпі утсорзапя ' утворзмотадузогзу "константу" «небуття спільното, своєрідний -оберіг.:

Пізцзпа^по-фупіщіошуйпз роль кзотальпості розглядається удпоя гепгктая, "со-перпе, ггрігь призму її ролі у бутті конкретної'люд шш, по-друге, її роя5 у досліджені співбуття певної

спільноти. І в першому і другому випадку евристична цінність^ цієї функції криється в тому, що вона надає безпосередні знання^ про співбуття, незалежно від бажаних пріоритетів. Знання, що криються у ментальності разом з потребами співбуття утворюють ієрархію цінностей, яка вистиає моральним корелятом буття людини у певну епоху. В цьому полягає морально-ціннісна функція ментальності.

мїі«аЛ13У20ТЬСЯ можливі варіанти структурування ментальності: інсштуалізаційний і генетичний.

Здійснення структурування ментальності може відбуватися декількома шляхами на підставі об’ектування у формах свідомості, і виходячи з природи і розвитку цього утворення.

У першому випадку структура ментальності окреслює ментальність інстіггуалізованикп діями і відношеннями пов’язанами з їх реалізацією. Оскїлмш останні/соціальні інститути/ акцентують увагу головним чішом на тих виявам: співбуття, що підтримують стабільність існування спільноти. Такий підхід регламентує ментальність, що іде всупереч з її природою, автор ввахие його невдалим, хоча він може мати

Другий підхід - генетичний, пов’язаний з специфічною природою цього утворення, підставою для нього і теорія соціального часу різних швидкостей. Ця структура враховує специфіку • виникнення ментальності і її існування. Таке

"Ментальність: спроба структурування"

місце.

структурування надає можливість уявити ментальність як цілісне явище. •

ментальності" піднімається проблема надетничпої сутності ментальності, завдяки чому остання розглядається як духовна парадигма співбуття спільноти, а не тільки етносу. Предметом дослідження виступає національний характер, як духовне

співбуття етносу завжди пов'язане з рядом специфічних рис, як-то географічне розташування, клімат, домінуючи види діяльності тощо, ми намагаємось розглянути національний характер як одіш із проявів ментальності, що не вичерпує її сутності.

Досліджуване утворення розглядається як відображення емоційно-чуттєвої сторони співбуття певного етносу, центром якого виступає певна національна ідея. Вона стає тим стрижнем на підставі якого певний етнос усвідомлює унікальність і неповторність свого співбуття, як певний інваріант із можливих варіантів. Ментальність і парадигма, що містить у собі найпоширеніші ознаки співбуття спільноти взагалі. Ментальність асимілює в собі історію буття людства взагалі і тільки істотні зміни в останньому можуть призвести до її кардинальних змін. Можна говорити про національний характер як один із проявів ментальності, який не вичерпує її. Ментальність завжди прагне до відтворення цілісної картини співбуття спільноти.

У висновках г підсумовуються основні ідеї дисертації, яка є дослідженням теорє гико-методологічного аспекту категорії

"Національний характер як прояв

відображення особливостей співбуття етносу. Виходячи з того, що

ментальності. Стверджується, що головною рисою розуміння ментальності має бути розуміння її об’єктивного, духовного і надособистісного характеру. Основою виникнення ментальності виступає буття людини, яке постає перед нами як співбуття, духовним відтворенням якого є ментальність, доводиться, що тривалість, загальнозначимість, ідентичність використання ментальних утворень , їх семіотшса падають молсливість застосування щодо визначення сутності ментальності поняття парадигми, класичне вживання якого у філософії здійснюється у іншому ракурсі.

Зміст основних ідей дисертації відображено у таких публікаціях:

1. Буяшенко В. В. Ментальність: спроба історпко-

філософського аналізу. // Н&усогі згш:скп з Історії Україїш., Кіровоград, 1995. - С. 101-110. •

2. Бушпешсо В.В. Мешагацість о; ссціо::улілурщш образ епохи. // 1 куяьіурояогі'ші чиаиня “Культура на зламі тисячоліть". К. - С.20.

3. Буяшешсо В.В. Меїтальпость пек дукозная парадигма культуры. // Учптел» - совргкацныз гогшії в опыт. Горловка, 1995. - С. 43*34.

4. Буяшенко В.В. Пробдзиа допвмаїгдк в ковтексте культуры. // Тєоргггпчес’ ча і; паучцо-исслгдо’лательсЕсце аспекты деятельности в педвузе. Горлошщ, 1933. - С. 9-11.

' • 5. Буяшенко В.В. Ментальиість rat соціокультурна константа буття соціуму. // Тези наукових доповідей. K., 1996. - С.20

6. Буяшенко В.В. Феномен ментальності і теоретичні форми його експлікації. K., 1997. - С. 1-47.

7. Буяшенко В.В. Ментальність і національний характер: спорідненість і відмінність. Кіровоград, 1997. - С. 90-95.

Буяшенко В.В. "Ментальность как парадигма со-бытия".

Диссертация (рукопись) на сосискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 -философская антропология, Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1997г.

Диссертация содержит теоретические и методологические исследования в области философии. Ведущей идеей работы является положение о том, что ментальность образует парадигму со-бытия, которая отражает его специфику, конституирует его в качестве особой реальности бытия человека.

Buyashenko V.V. "Mentality as a paradigm of co-existence".

The scietific degree thesis (manuscript) in philosophy (PhD) -speciality 09.00.04 - philosophical antropology. The Kiev university named after Taras Shevchenko. Kiev, 1997.

The thesis contains theoretical and methodological philosophy research. The leading idea of the work is tue following statement: mentality creates a paradigm of' co-existence which reflects its specific features, and constitutes it as a particular reality of human existence.

Ключові слова: ментальність, співбуття, парадигма,

духовність, культура, суі лільна свідомість, світогляд, ознаки і функції ментальності, структура, інституалізаційний і генетичний підхід структурування, національний характер.