автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Межнациональные зiдносини как объект управления (политологический аспект)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Межнациональные зiдносини как объект управления (политологический аспект)"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БІЛА Ірина Іванівна

ЖЖКАЩ.ОНАЛЬНІ ЗІДКОСЯНИ як об’єкт УПРАВЛІННЯ ■

/ ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ /

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 1994

Актуальність теми дисертаціШюго дослідження.Актуальність теми дослідження зумовлена новизною і динамізмом змін у сучасному світі, реформуванням усіх сфер суспільного буття. Проблеми міннаціопальних відносин належать до тих проблем, що протягом історії розвитку людського суспільства виступали найважливішою складовою реальної соціальної дійсності. Питання управління, тим більше наукового управління, було ключем до вирішення цих проблем.

Сучасний стан колишніх республік СРСР характеризується різьки.м загостренням міжнаціональних відносин, сагатонаціональ-1-на структура населення викликала до життя цілий ряд проблем, поява яких при зовнішній спонтанності зумовлена досить серйозними глибинними чинниками. Ці чинники органічно були притаманні системі суспільних відносин, які панували протягом радянської історії. Політична практика та теоретична думка подавали стан міжнаціональних відносин як по суті вирішену проблему, управління цими відносинами як їх успішне регулювання, що зрештою детермінувало накопичення негативних якостей у цих відносинах. Таке становище привело до політичного вибуху, до зміни самої системи. У гуманістичному плані така зміна набула вигляду людської трагедії, загибелі людей. Набула такої форми, зняти яку можливо лише одним засобом, який, на наш погляд, оптимальний у теперішніх умовах. Це політичне втручання у міжнаціональні конфлікти, в тому числі та в особливості, інституціо-нальне втручання, і в першу чергу, державних інститутів. В цьому зв’язку різко зросло значення управлінських зусиль суспільства, усіх його інститутів.

Політичний розум, високо гуманне втручання в міжнаціопальні конфлікти управлінськими методами в достатньо ефективним засобом відновлення цивілізованих відносин між націями. Враховуючи важливість проблем відновлення миру між націями колишнього Союзу, актуальним слід вважати загальне бачення стану відносин між націями і роль управлінських факторів у організації цих відносин. Виникад цілий ряд проблем, пов'язаних з суверенізацією національного життя, в першу чергу, з республіканської) сувере-нізацієго. Завдання полягає в тому, щоб в умовах багатонаціонального складу практично усіх колишніх союзних республік здійснити два рівня управлінської організації міжнаціональними відносинами. Перший рівень - внутрішньодержавні управлінські структури, дру-

гий рівень - міждержавні структури управління. Така робота ежє розпочалася, але вона ведеться дуже повільно, ефективність цих структур, особливо міждержавних, поки що дуже низька, про це свідчить тривала напруженість у ряді регіонів колишнього Союзу. Яскравий приклад тому - конфлікт між Вірменією і Азербайджаном.

У інших, здавалось би зовнішньо благополучних в цьому плані регіонах, виникають проблеми управлінські, не передбачені відповідними політичними інститутами, що теж свідчить про слабкість організаційно - політичних механізмів регулювання міжнаціональних відносин як у межах держав, так і поза ними.

Трудність ефективного управління міжнаціональними відносинами полягає в науковій нерозробленості проблем управління цими .

, відносинами, у відсутності необхідних методологічних підстав для організації високо ефективної управлінської діяльності у цій сфе-: . рі суспільного киття. Відсутнє творче реагування вчених на прин-' ципово нові явища у міжнаціональних відносинах, які ще декілька років тому-не мали змоги бути об’єктом філософського та соціально - політичного аналізу.

Стан розробленості теми.Проблема управління міжнаціональними відносинами багатоміриа, вона досліджувалася у різних планах, але поки що теоретично.розроблена недостатньо. У науковій літературі питанням націй і національних відносин приділялось велике місце, без перебільшення, вони були навіть пріоритетними.

Цими питаннями займалися в тих чи інших аспектах такі вчені як Бромлей Ю.В., Калтахчян С.Т., Холмогоров О.І., Баграмов Е.О., Тадевосян Е.В. Треба зробити наголос на працях Афанасієва В.Г. його роботи "Наукове управління суспільством" / 1973 р./, "Системність і суспільство” / 1980 р./ - певна методологічна основа розгляду питань, пов*язаних з системним підходом до управління різними соціальними спільностями, в тому числі і національними відносинами.

Необхідно визнати за цими авторами певні заслуги в теоретичному опануванні таких важливих аспектів національної проблематики як джерела національної консолідації, причини виникнення національного питання,, шляхи його вирішення, закономірності інтернаціоналізації суспільного життя, майбутнє розвитку націй.

. Але г поряд з позитивними сторонами в опануванні теорії та Практики національних відносин мали місце і суттєві недоліки, які пов’язані з ідеологізованими поглядами та висновками щодо на

ціональних відносин. Привертать до себе увагу однакові наукові підходи, невеликій набір проблем, навколо яких обертається дослідницька діяльність. Рух у глибшу опанування преблага кайлее не відбувався. Визначальний був ідеологічний шшша, иало місце батання підігнати існуючу соціальну пршгггагу під пенні теоретичні постулати. Управління національними відносинами розглядалося переважно черзз призму політичної діяльності комуністичної партії. Такий характер теоретичних розробок та оцінок не сприяв накопиченню позитивного наукового знання, виявленню та вирішенню національних проблем. •

Рубіж 1965 року для соціально - політичної науки безуиозно знаменний. З цього часу з’явилася змога говорити про нове русло, яке прокладає наукова теоретична думка в опануванні питань про нації та національні відносини, упразління національними процесами. Динамічна, мінлива дійсність не знаходить втілення з теоретичних розробках вчених, таким чином створюється небезпечний розрив між теорією і практикою, який тільки збільшує суперечності. Головна причина такого становила полягає в тому, що не бралися до уваги діалектичність, суперечливість процесів становлення і розвитку націй. Був відсутній належний аналіз розвитку націй з точки зору заперечення заперечення, перерви неперервності, спадкоємності в процесі розвитку. Недостатньо використовувся нормативно - регулятивний та прогностичний потенціал науки. •

Значення цього потенціалу сьогодні особливо зростає. Ретроспективний аналіз причин національних суперечностей відкриває можливість наукової корекції управлінських процесів в інтересах окремих націй та в їх спільних інтересах. Суспільству необхідна теорія, яка реально віддзеркалювала б життя, була б здатна стати базою моделювання та прогнозування внутрінаціональних і міжнаціональних процесів.

На сьогодні вчені першорядну увагу приділяють розглдцу питань національного поступу у контексті історичного досвіду,теорії етносу та національних відносин.духовно - культурному відродженню. Зроблено спробу створити перші учбові посібники, словарі. Слід відмітити українських авторів,які вивчають нації і національні відносини - Горовський Ф.,Римаренко С-.Курас І.,Картунов 0., Михальченко М., Майборода 0., Кремень' В., Лебидинець В. :

Свій внесок у розгляд названій питань роблять наукові конферє ціТ і дискусії.

Разом з тим у літературі, присвяченій розвитку націй і на ціональним відносин поза межами наукових інтересів, як і рані залишазться цілий .ряд гострих і ду~.е важливих для сьогодніа-ньої практики питань. До них треба віднести проблеми націонал кої державності, державне управління національною структурою, формування соціально - політичних механізмів вирішення супере ностей у сфері національних відносин, аналіз існуючих форм на ціонального об’єднання і моделювання нових. Існуз практика, ю ли питання піднімаються, але на каль не вирішуються. " РуйніВ' на " сторона в роботах переватае конструктивну хоч, безумовно ■неможливо провести дійсно науковий аналіз без критичного опан: вання проблеми чи питання.

. ■Мстою дисертаційного дослідження є встановлення основкю

чинників системної саморегуляції, методологічне опанування управлінських проблем міжнаціональних відносин у сучасних умої

Для реалізації мети дослідження передбачається рішення ті ких завдань:

- методологічно осмислити природу націй і національних рі носин як соціально - структурних утворень з точки зору ЕСТаНОЕ лення потенціалу їх саморегуляції;

- дослідити об’єктивні чинники системної саморегуляції на ціональних відносин, ступінь їх впливу на реальне функціввання міжнаціональних відносин;

- здійснити теоретичний аналіз проблем управління міжнаці кальними відносинами в двох аспектах: внутрішньому і зовнішньо

- проаналізувати місце і роль управління міжнаціональними відносинами в політичній структурі суспільства;

- дослідити соціально - політичні чинники, які визначають ефективність управлінської діяльності в економіці;

- теоретично осмислити реальні механізми управління міжнаціональними відносинами в сфері духовної культури.

Теоретико - методологічною основою дослідження є діалекте ні принципи і методи аналізу явищ соціальної дійсності, також і користано цілий ряд загально - наукових методів - сходження в і; абстрактного до конкретного, аналіз, синтез, абстрагування. Боливии е підхід до вивчення політичних процесів з точки зору за-

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ ? '

У вступі обгрунтовується актуальність теми, формулюється мета Я завдання, новизна дослідження, висвітлюється ступінь розробки проблеми, теоретична та практична значимість роботи.

В першому розділі "Методологічні підстгіви дослідження управління міжнаціональними відносинами" знайпли відображення нозі підходи де питань політичного управління міжнаціональними відносинами. Автор розглядає: методологічні аспекти управління міжнаціональними відносинами у радянські часи, та їх суттєву зміну сьогодні, в нових політичних умовах. З'ясовз'Ється практика міжнаціональних відносин з різних соціальних системах. Підкреслюється, ео процеси розвитку суверенізації, національної державності України Рдуть через пироку демократизацію суспільних відносин, впровадження загальнолюдських цінносте? світової цивілізації.

Сучасна теорія нації, яка мас з начни? методолсгичниР потенціалі, з останні роки суттєво переосмислюється у контексті сьогоднішнього суспільного розвитку . Це зумовлено тим, со практика використання теорії як наукового орієнтиру, виявилася неспроможною, більші того, вона декеріино змінила уявлення про національні видносини в різких соціальних системах. . •

Розглянуто зв’язок між теорією національниз відносин і . практикою прийняття політичних рігень. Робиться висновок, що головною причиною неефективності управління міжнаціональними відносинами в пслгтккс-органіпаціРній, економічній та культурній сферах було недостатнє використання теорії як наукового орієнтиру в діяльності головних політичних інститутів країни. Політичний прагматизм підносився над теоретичним осмисленням дійсності, що, в свою чергу, призвело до відповідного стану наукового знання.

. Великі надії виникли у вчених в зв’язку з суверенізацією націй, з утворенням незалежних держав, у яких національна ідея набуває справжньої сутності.

Автором аналізуються деякі концептуальні положення теорії соціалізму з приводу управління національними відносинами.

Самоорганізаційні можливості націй і народностей, що мешкали в Радянському Союз і, соціалістична практика перетворила у штучне організаційне об’єднання. Розвиток можливості- національної самоорганізації був практично припинений у зв’язку з реалізацією програми загального міжнаціонального руху до єдино! мета.

'• ' Ігнорування національних можливосте? слід бачити, насамперед, в організаційній сфері, яка саме сьогодні виявляється головною зброєю людства в утворенні більи досконалих £орм життя.

Не випадково колишні союзні республіки йдуть шляхом визначення власного суверенітету. Політичні сили розраховують не тільки на духовний, але й на організаційний потенціал національної ідеї, вищим втіленням якої є національна незалежність.

Теоретичний аналіз законів суспільного розвитку дозволяє зробити висновок,-що національним відносинам притаманні дві риси. По - перте, вони надзвичайно складне явище, яке охоплює різні сфери життя суспільства: від демографічної і економічної до ідеологічної та психологичної. По - друге, національні відносини характеризуються значною стійкістю і зміняються уповільнено. Тому вони потребують комплексного розгляду та історичного підходу. Організаційна, управлінська діяльність - механізм переходу націй в більш ефективний стан розвитку, тому організаційні зусилля в соціальній системі виступають законом суб’єктивної самоорганізації.

Колективістські принципи можуть утвердитися в міжнаціональних відносинах не як засіб вирівнювання економічного і культурного розвитку, а як наслідок їх реального вирівнювання за допомогою різних 4орм співробітництва. Соціалістична спроба вийти на такий стан через тоталітарну організацію, командно - адміністративне управління є негативним організаційним втручанням в між-націонЕиіьні відносиш. Суспільна система, яка організаційно протиставила себе об’єктивним потребам власних елементів, перестає бути системою, а ії складові втрачають свій потенціал.

Розглядається теза,.що соціалізм як суспільна система автоматично знімає національне питання з порядку денного. З цього приводу слід наголосити, що таким автоматизмом організаційно не володіє.жодна система. Кожний якісно новий етап поступового розвитку людства вносить свою частку в .історичне вирішення національного питання. Міжнаціональні відносини лежать в руслі за-гальдаеволюційного процесу і розвиваються згідно з ним.

Сьогодні політична практика і наука не мають гарантованих можливостей організації міжнаціональних відносин, які дійсно утворили б реальні економічні, політичні, культурні умови, щоб не допустити напруження в цих відносинах. Тільки конкретний стратегічний і тактичний розрахунок управлінської діяоьюсті на під-

ставі урахування об'єктивних факторів міжнаціональних відносин може дати конкретний історичний є<*ект.Треба відмітити, ідо жодне багатонаціональне утворення, навіть коли йдеться про високо демократичний його стан, не позбавлене міжнаціональних проблем. Проблеми міжнаціональних відносин з сучасному світі стоять майже на першому плані.

Виникнення соціальних єдностей історично супроводжувалось утвердженням їх самоорганізаційних можливостей. Тенденція розвитку привела до того, сз самоврядування стело домінуючим явипем і поступово перетворюється в основний засіб розвитку соціальних спільностей. Простежується певна закономірність: чим вищий рівень демократизму в міжнаціональних відносинах, тим більш елективні організаційні чинники управлінської діяльності відповідних інститутів.

У філософській літературі самоорганізаційна діяльність соціальних утворень як закон розвитку іноді кваліфікується як елемент інхих законів суспільного розвитку. Статус елемента закону уявляється достатнім для такого об’єктивного явииа,як самоорганізація національних утворень. Таким чином, недооцінюються суб'єктивні можливості людини і всього людства кодо організації процесу життєдіяльності .

Національне - це не лияе рівень економічного і культурного ■ розвитку народу, а результат організаційного потенціалу національної ідеї, національного руху. Саме нації, їх утворення являють собою історично переломний етап в розумінні людством своїх організаційних можливостей. Це той рівень соціальної консолідації, який відкрив справжній потенціал людської самоорганізації.

У другому розділі " Управління міжнаціональними відносинами і національна політика" управління міжнаціональними відносинами подається в двох аспектах: внутрідержавному і міждержавному. Розглядаються рівні управління міжнаціональними відносинами, представницькі інститути політичного управління.

Управління міжнаціональними відносинами в політичній сфері є- головною ланкою в системі національної політики- В історії сві-тоеого соціально - політичного розвитку продовжується пошук управлінських структур, державних форм організації управління адекватних особливостям міжнаціональних політичних відносин.

Соціальний прогрес в сфері міжнаціональних політичних відносин характеризується послабленням міждержавних зіткнень, на на-

ціональній підставі і переходом проблем міжнаціональних відносин в сферу внутрідержавну. Такий факт свідчить про загальну гуманізацію міжнаціональних політичних відносин, але ж внутрідержавні конрлікти мають свої характерні риси, що на жаль не робить цю проблему нєіїп трагічною.

Організаційний потенціал управління міжнаціональними відносинами повинен бути на відповідному цим відносинам рівні. Такий рівень має дві сторони: організаційну та управлінсько - діяль-нісну. Перша передбачав утворення політичних механізмів взаємовідносин між націями, друга г- високоефективну управлінську діяльність певних політичних інститутів. Політичними регуляторами міжнаціональних відносин виступають державний устрій, принципи державної діяльності, політична система, система демократії в цілому, конституційні та правові суспільні / державні/ норми, самі політичні відносини.

Державний устрій не є синонімом суспільного устрою.Більше того, держава і громадянське суспільство постійно знаходяться в системі єдності і суперечності. Система суспільних відносин -це об’єктивний регулятор міжнаціональних відносин, держава як політичний інститут є безпосереднім органом управління міжнаціональними відносинами. .

У Радянському Союзі управління міжнаціональними політичними відносинами мало два рівні: вищий рівень - союзна система органів державного управління; нижчий - республіканська або національна. Зовнішньо демократично, насправді же організаційним джерелом була вертикальна ієрархічна структура управління. В державному управлінні ця структура утвердилася примусовими засобами певних управлінських механізмів, завдяки яким була створена можливість класового панування всупереч національним інтересам. Та-ш чином, державний управлінчий устрій стояв над національними відносинами, нав’язуючи їм принципи державного життя, замість трго, щоб бути в системі цих відносин. ,

Сьогодні інтегратівні явища в галузі міжнаціональних політичних відносин набули інших джерел ефективності. Насамперед, це політична воля націй і народностей, яка визначає рівень організації державного життя, зміст механізмів управління міжнаціональними відносинами внутрідержавного і міждержавного рівнів, утворення відповідних державних структур, які спроможні забезпечити суверенітет. В першу чергу це інститути політичної системи, в яких держава виконує традіційну роль управління міжкаціо-

- ІЗ -

налыпши політичними відносинам:!. Принципопа зміна міститься в тому, цо це демократична держава, яка функціонує в демократичній політичній системі.

Розглядаються представімцькі інститути управління міжнаціональними політичними відносинами в Україні. Основа управління Верховної Ради правова, тобто за допомогою права здійсняється управління всіма ресурсами, які має держава. Виконавча влада повинна максимально скорочувати різні неконституційні правові акти з тим, соб безпосередньо і ефективно працювали статті Конституції.

Співвідношення потенціалів законодавчої та виконавчої влади в управлінні міжнаціональними політичними нідносинами може бути досить ефективним тільки за умови організації управління а системному виді. Система повинна грунтуватися на чіткому теоретичному визначенні причиню - наслідкових залежностей між суб’єктом і об’єктом управління. Порушення функціонального призначення політико - управлінських інститутів зеде не тільки до відриву управління від реальних потреб об’єкта, ач о і до деформацій у розвитку самого об’єкта.

Політична систем?, суспільства, ії конституційні елементи не мають змоги достатньо елективно впливати на управління иіжтаціо-нальними відносинами, якщо но буде використано увесь демократичний потенціал суспільства, особливо самоврядування яя механізму міжнаціональних відносин. Демократична самоврядування. і управління міжнаціональними відносинами співвідносяться міа собою як ціле і частина, як об’єктизно і суб’єктивно.

У третьому розділі "Шляхи підвищення іюкливості управління міжнаціональними відносинами в сфері економіки" розглядаються питання управління економічная відносинами, їх національним проявленням в двох аспектах / внутрішньому і міждержавному/^ тео-' ретичш майже ке опрацьовані. Особливо це привернуло увагу до себе, коли було створено СНД і йглося про створення нової якості економічного лиття. .

Міждержавний аспект управління в економічній сфері розглянуто на матеріалах взаємовідносин країн Співдрулності Незалежних Держав. Внутрідержавний - на підстазіматеріаліз управлінської діяльності в сфері міжнаціональних економічних відносин в Україні. Організація спільної економічної діяльності в межах СНД, насамперед, зумовлена характером спільного виробництва на. протязі радянської історії. СНД треба вважати тільки перехідною необхід-

ністю , а не прогресивним процесом економічної інтеграції. Всі економічні угоди між державами повинні враховувати реальний суверенітет кожної держави. Укладання договорів, які торкаються внутрішніх цілей і навіть засобів економічного розвитку не може бути нормою організації, а лише винятком.

Розглянуто той пункт Угоди про співдружність незалежних держав, який говорить про утриманім від будь-яких діР, які можуть вчинити економічну шкоду партнерові. Цей пункт міжнаціональної угоди вразливий з точки зору самого процесу. Така стаття в сучасних умовах може виглядати не як умова згоди, а скоріше як ії принцип. Реалізуватися він може тільки на певному рівні стабіліза зації економічного становища в країнах - членах СНД.

Нежиттєздатним виявилося положення про єдину рублеву зону. Національні валюти сьогодні реальність. Світовий економічний досвід доводить, що єдина валютна система ряду країн - свідоцтво рівня їх економічного розвитку, який при певних умовах привів до об’єктивних можливостей такого ступеню економічної інтеграції. В зв’язку з цим, єдина валютна система є не засобом виходу з кризи, а шляхом подальшого руху високорозвинетах економічних систем. Для дійсної координації економічної політики державам СНД не вистачає певної наукової доцільності, реальних теоретичних і практичних розрахунків.

Управління міжнаціональними відносинами як внутрішня Функція порівняно з зовнішньою є більш високим ступенем загальної соціалізації. Управління спрямоване на повне самоствердження усіх етнічних утворень держави. Внутрішні економічні зв’язки між етнічними утвореннями можуть кваліфікуватися як комплексне явище, яке все більше набуває реального системного змісту. Елементи такої системи мають економічні, а не національні підстави.

Суверенна Україна може здійснювати управління економічною діяльністю усіх етнічних утворень тільки в умовах власності народу на національні багатства. Такому управлінню в сучасних умовах може сприяти різноманітність і рівноправність усіх ^орм власності та їх державне забезпечення. В основі державного організаційного управління економічною діяльністю, в зв’язку з плюралізмом економічної діяльності, може бути лише децентралізація власності і роздержавлення економіки, повна господарча самостійність і незалежність підприємницької діяльності усіх юридичних та фізичних осіб. З точки зору управління така незалежність і

самостійність може бути забезпечена зиїдаи правовики ксрмами дериави.

Четвертий розділ "Механізми управління м і з нац і о наль ними відносинами з сфері духовної культури" присвячений дослідженню питань духозного розвитку і можливостям управління в цій галузі суспільного буття.

Міжнаціональні відносини в с^ері духовної культури - це найбільш складний, безпосередньо не підвласний упраалінському втручанню об"єкт. Духовну культуру можливо подати як духовне "виробництво”, це дає можливість підійти до нього як до системного утворення, яке має власні механізми самоврядування. До них належать самоорганізація творчого процесу, передача і'ого наслідків споживачу, механізми самого споживання відповідне з об"є-ятивюгми і суб"єктмвними потребами населення /нації/.

Виходячи з особливостей міжнаціональних відносин в духоз-ній культурі, управління має бути подано як організація відносин з приведу виробництва, а- ні в якому разі, творчого процесу взагалі. Основною метол управління в цьому разі е розвиток культури відповідно з історичним рухом національної культури. Ка цій підставі організація культурної діяльності здійснюється в межах існуючого духовного національного потенціалу.

В межах культури управління міжнаціональними відносинами має внутрішній і зовнішній /міжнародний і міждержавний/ аспекти. В країнах з однонаціональним населенням внутрішній аспект виникає як необхідність управління розвитком національної культури в її контактах із зовнішнім культурним світом. Внутрішній аспект присутній у зз"язку з міжнародними взаємовпливом культур, прагненням оволодіти культурними здобутками інших народів, потребою вивести свій національно-культурний розвиток в більш високий загальноцивілізований культурний простір. Внутрішній аспект управління міжнаціональними відносинами в сфері культури доповнює зовнішній.

В багатонаціональних державах, етноси яких мають свої державні форми, управління міжнаціональними відносинами в сфері культури грунтується на національній ідеї. Культурні інтереси усіх націй і народностей, які утвореють державу, інтегровані у різноманітності духовної єдності суспільства, жодна з культур не повинна заперечувати саморозвиток народу як державного суверена. На зовнішньому міждержавному різні тане протиставлення

-не-

можливе, воно навіть може бути причиною міждержавних суперечностей. Відмінність в тому, шо внутрішнє управління, внутрідержавні управлінські структури структури несуть політичну відповідальність за ті умови, які мають різні етноси для розвитку своїх культур. Стосовно інших держав Функція управління культурою такої відповідальності не мав. Але кожна держава несе опосередковану відповідальність за стан культури в інших державах в зв"язку з організаційною участю в різних міжнародних установах або угодах.

В процесі управління досить ефективно проявляють себе принципи об"єктивності, науковості, оптимальності, конкретності, урахування основної ланки, ієрархічності, повної і правдивої інформації- Управління міжнаціональними відносинами в сфері духовної культури на підставі загальносистемних принципів - це управління її організацією в широкому плані, структурою і функціями національної культури з урахуванням об"єктивних характеристик, культурних потреб, інтересів і цілей етюсу.

• Внутрішня функція управління міжнаціональними відносинами в сфері духовної культури може успішно реалізуватися за умови наукового врахування особливостей міжнаціональних відносин, які не визнають національних переваг. .

Більш складною є зовнішня функція управління міжнаціональними відносинами в сфері культури на міждержавному рівні. Вона здійснюється на підставі суперечностей між загальнолюдським, загальнонаціональним культурним потоком і національно-державною формою її організаційного існування.

Найбільш "м'якою" формою управління міжнаціональними культурними відносинами є управління державно-автономними етносами або територіями, на яких проживає ряд етносів. Політична автономія неминуче приведе до культурної автономії, це сьогодня єдина можливість національного самоствердження культури. Вона більш .

' ефективна, з точки зору організаційної, для проходження цих процесів.

У висновках формулюються основні результати дослідження, окреслюються перспективи подальшого, вивчення проблеми.

Основні результати дослідження викладені автором у таких публікаціях: І. Нове політичне мислення і проблеми національних відносин // Тези респуб. наук .-метод. кон£. - Київ, 1991. - 4.2.

- С. 53-65; 2. До питання управління національними відносинами.

// ИНИЗН РАН "Депонированные научные работы", 1992. -№І0 ,р-93, б/от 10.01.93г.; /73. Методологічний аналіз політичного управління національними відносинами //ШИ0Н РАН Депон.научн.раб.,

1992. -М0,р»93, б/от 10.01.93г.

Подписано к Зак.7#?^

размножено гЫ шшстата окраины 001І ,