автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Микротопономия Западного Подолья

Полный текст автореферата диссертации по теме "Микротопономия Западного Подолья"

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛІСНЯК Наталія Іванівна

УДК 808.3.311

МІКРОТОПОНШІЯ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Ужгород - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі словацької філології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

ЖЕЛЄЗНЯК Ірина Михайлівна,

Інститут української мови НАН України, головний науковий співробітник відділу термінології та ономастики;

кандидат філологічних наук, доцент ПОЛЯРУШ Тамара Іванівна,

Кіровоградський державний педагогічний університет

ім. В. Винниченка,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет,

кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 21 травня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 61.051.06 при Ужгородському національному університеті (88017, м. Ужгород, вул. Університетська, 14).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ужгородського національного університету (88000 м. Ужгород, вул. Капітульна, 10).

Автореферат розіслано иЛ^' квітня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

ЧУЧКА Павло Павлович,

Ужгородський національний університет, професор кафедри словацької філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

доктор філологічних наук, професор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Мікротопонімія Західного Поділля (далі - ЗП) ще не була предметом спеціального лінгвістичного дослідження, а нагальність зібрати і проаналізувати мікротопонімію цього краю зумовлена тим, що цей клас онімів протягом останнього півстоліття зазнав і далі продовжує зазнавати значних змін. Багато мікротопонімів безповоротно і назавжди зникає з людської пам’яті, хоча майже кожен тісно пов'язаний з історією місцевої людності, в них відображається побут, вірування, творчість народу, простежуються його торговельні, господарські та культурні зв'язки.

Власні назви мікрооб’єктів входять до складу загальнонаціональної лексйки, утворюючи окремий лексичний шар, що підпорядковується законам її розвитку.

Мікротопоніми семантично близькі до загальних назв, проте визначаються меншою граматичною стійкістю, історично мінливіші. їх специфіка тісно й органічно пов’язана з різними особливостями іменованих об’єктів. Мікротопоніми здебільшого є фактами однієї мови і продуктом творчості одного народу.

Мікротопоніми - це назви малих географічних об'єктів, до яких належать іменування природних реалій (боліт, горбів, гір, джерел, долин, шляхів, лугів, пасовищ, полів, ставків, струмків, урочищ, ярів тощо) та іменування рукотворних невеликих об'єктів (вулиць, кутків й частин села, доріг, стежок, криниць, мостів, кладовищ, хуторів).

Мікротопоніми позначають невеликі об'єкти незначної суспільної ваги, мають специфічну деривативну структуру, здебільшого належать до первинних утворень, функціонують порівняно недовго та обслуговують громаду, обмежену територіально.

В Україні відомо небагато праць, присвячених дослідженню мікротопонімів окремих регіонів. Крім того, вітчизняній мікротопоніміці дотепер бракує чіткого окреслення її меж, потребують розв’язання і деякі теоретичні проблеми. У такій ситуації дослідження регіональної мікротопонімії, зокрема і ЗП, набувають особливої ваги. Вони не тільки збагачують українську ономастику новим матеріалом, але й сприяють поглибленню теоретико-методологічних засад.

Отже, результати дослідження дають можливість виявити специфіку територіальних мікротопонімів, доповнюють висновки інших ономастів щодо регіональних особливостей української мікротопонімії та є актуальними при подальшому вивченні онімів України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація реалізує один із напрямів комплексної наукової проблеми "Слов'янська діалектологія та ономастика", яку вже протягом років розробляє кафедра загального і слов’янського мовознавства, а нині в рамках теми - кафедра словацької філології Ужгородського національного університету.

Мета дисертаційного дослідження - здійснити лінгвістичний аналіз

мікротопонімії Західного Поділля. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

1) з’ясувати назви малих географічних об’єктів на території регіону в синхронному зрізі;

2) визначити роль різних розрядів апелятивної та онімної лексики у творенні мікротопонімів;

3) установити співвідношення апелятивної та онімної лексики, відображеної в основах мікротопонімів;

4) визначити специфіку творення мікротопонімів регіону;

5)дослідити словотвірну структуру мікротопонімів, виявити продуктивність основних словотвірних моделей та відповідних формантів;

6) укласти словник мікротопонімів ЗП.

Об’єктом дослідження є мікротопонімія ЗП. До цього регіону входить уся Тернопільська область, крім її північних (Кременецького, Лановецького та Шумського) районів, які до 1918 р. адміністративно належали до Волині. ЗП охоплює частину Подільської височини, яку через рівнинну поверхню та значні висоти називають Тернопільським плато. Географи локалізують ЗП між Розтоцько-Опільською географічною областю на заході і Товтровим кряжем на сході.

Предметом дослідження є словотвірна структура та лексико-семантичні особливості лексичної бази сучасних мікротопонімів ЗП.

Джерельна база дослідження становить лексичний матеріал, особисто зібраний експедиційним методом та шляхом анкетування респондентів, обстежено всі сільські кадастри ЗП, окрім тих, у яких здавна живуть етнічні поляки, а також вилучено населені пункти, до яких упродовж 1946-1947 років було переселено українців із Польщі. Внаслідок обстеження території 335 населених пунктів виявлено понад 6000 географічних мікрооб’єктів, які мають свої власні назви. Опитування респондентів, що проживають на досліджуваній території, велося за “Програмою збирання матеріалів для вивчення топоніміки України” К. Цілуйка.

Методи дослідження. У роботі використовується синхронно-описовий метод, методи лінгвістичного спостереження, а також прийоми класифікації та систематизації. Застосовується статистичний (для кількісної характеристики систематизованих мікротопонімів, їх твірних основ, а також самих об'єктів) та порівняльно-зіставний (при розгляді мікротопонімів різних семантичних груп) прийоми, дистрибутивний та диференційний аналізи. Для визначення мовної належності первинного значення апелятива вживаються прийоми етимологічного аналізу.

Методологічну основу роботи становить діалектична єдність синхронічного та історичного підходів до вивчення мовних явищ, принцип комплексної інтерпретації онімів, що ґрунтується на теоретичних досягненнях ономастики, ономасіології, дериватології, лінгвостилістики та передбачає застосування відповідних методів

з

аналізу конкретних фактів.

Наукова новизна одержаних результатів. Мікротопонімія Західного Поділля спеціально не досліджувалася. Окремі власні географічні назви раніше аналізувалися в працях О. Горбача, Я. Рудницького, С. Панцьо та ін. Сучасну гідронімію ЗП студіював Я. Редьква.

У роботі вперше здійснено комплексне вивчення недосліджуваної мікротопонімії старожитного регіону України з густою мережею сіл. У науковий обіг уведено і проаналізовано понад 5000 мікротопонімів. У процесі аналізу зібраного матеріалу встановлено семантику твірних основ та визначено структурні моделі мікротопонімів Західного Поділля. Укладено словник, у якому розкрито дотопонімну семантику кожної назви.

Теоретичне значення дослідження. Результати роботи доповнюють і уточнюють загальні закономірності та особливості творення і функціонування українських мікротопонімів. Висновки, сформульовані на основі комплексного аналізу мікротопонімії ЗП, сприятимуть поглибленню теоретико-методологічних засад української ономастики.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний і систематизований фактичний матеріал може бути використаний у лексикографічній практиці. Здобутки дисертації знайдуть застосування у викладанні лексикології, слугуватимуть основою для проведення спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів, стануть основою написання посібників для вищих навчальних закладів.

Особистий внесок автора полягає у зборі, систематизації та аналізі мікротопонімів Західного Поділля.

Апробація дослідження. Положення і висновки дисертації обговорено на ономастичних семінарах та звітних наукових конференціях викладачів, на засіданнях кафедри слов’янської філології Ужгородського національного університету і кафедри української мови Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (1995-2004 рр.).

Матеріали дослідження висвітлювались у виступах на наукових читаннях, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика (Івано-Франківськ, 1995), Національній науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження видатного українського вченого-природодослідника Івана Верхратського (Тернопіль, 1996), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Духовна і науково-педагогічна діяльність 1.1. Огієнка в контексті українського національного відродження” (Кам’янець-Подільський, 1997), ономастичних семінарах “Проблеми ономастичного словотвору”, “Українська ономастика” в Інституті української мови НАН України (Київ, 1997, 1998), “Слов’янська ономастика” (Ужгород, 1998), “Проблеми слов’янської ономастики” (Ужгород, 1999), “Зіауіса Ьакіса в ономастиці України” (Київ, 1999), Всеукраїнських Гнатюківських читаннях

“Українська мова: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Тернопіль, 1999), Десятій всеукраїнській ономастичній конференції “Українська ономастика на порозі Ш тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 2003).

Дисертаційні матеріали використовуються в спецкурсі “Топоніміка та мікротопоніміка” для студентів Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 22 друкованих працях, серед них 5 статей опубліковано в наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (230 позицій), та додатків (словника мікротопонімів ЗП, списку населених пунктів). У роботі вміщено 5 таблиць, 6 рисунків. Повний обсяг роботи — 173 сторінки. Додатки оформлені окремим томом і займають 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується об’єкт, визначаються предмет, мета, розкриваються завдання та методи дослідження, наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію дослідження.

Перший розділ “Мікротопонімія як об’єкт наукового дослідження” складається з трьох підрозділів: “Географія та історія Західного Поділля”; “Становлення української мікротопоніміки”; “Діалектні особливості мікротопонімів”.

У першому з них охарактеризовано географічне положення досліджуваного регіону, оскільки довкілля та суспільно-політичні умови безпосередньо впливали на стан лісів, полів, що спочатку були приватною власністю, потім стали державними, а тепер, внаслідок роздержавлення їх, роздані в оренду фермерським господарствам, пайовикам та приватним особам.

Значні зміни в чисельності і розселенні людності краю настали в роки Другої світової війни та в післявоєнний період. За часів сталінського режиму було винищено чимало українського населення, багато людей депортовано в Сибір. Протягом 1946 - 1967 рр. на території Західного Поділля припинило своє існування 202 населені пункти внаслідок переселення їх жителів. У післявоєнний період із ідеологічних мотивів понад сто сіл області було перейменовано. В 70-і роки хутори оголосили “неперспективними” селами. Усе це порушило історично сформований онімний пласт обсервованого регіону.

У другому підрозділі охарактеризовано здобутки дослідження мікротопонімії та визначено найважливіші проблеми, які стоять перед нею.

Зачинателем української топономастики справедливо вважається М. Кордуба, який уперше в Україні зробив висновок про час виникнення окремих поселень. Учений закликав збирати місцеві назви, доводив наукову вагомість топонімного

матеріалу, регулярно друкував топонімічний питальник. Він уперше в Україні здійснив структурно-семантичну класифікацію місцевих назв, розкрив походження ряду назв населених пунктів.

На зламі ХІХ-ХХ століть географічні найменування України були об’єктом постійної уваги М. Максимовича, І. Філевича, М. Сумцова, І. Франка та ін. У газетах та журналах 20-30 років XX століття з’являються статті, присвячені окремим топонімним назвам, їх етимології.

Наука про географічні назви інтенсивно розвивається в середині XX ст. Головним завданням ономастів тоді вважалося вивчення етимологічного складу топонімії України. Позитивну роль у розвитку топонімічних досліджень відіграла праця К. Цілуйка “Топоніміка Полтавщини як джерело історії краю”, у якій автор прагнув встановити співвідношення слов’янських і неслов’янських географічних назв цієї території, показати спільні та відмінні риси двох видів найменувань. Аналіз топонімії інших регіонів України пропонують Д. Бучко, К. Галас, Ю. Карпенко, В. Лобода, О. Мельничук, Т. Поляруш, Є. Посацька-Черняхівська, Г. Шило та інші мовознавці.При інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР у 1960 р. створюється Ономастична комісія. За редакцією К. Цілуйка видаються “Повідомлення Української ономастичної комісії”, які інформують наукову громадськість про роботу вітчизняних ономастів.

Плідний науковий доробок київських топонімістів: А. Білецького, І. Желєзняк,

B. Лободи, Л. Масенко, В. Німчука, О. Стрижака та ін. Вони досліджують топонімію різних регіонів України в історичному аспекті. Вчені-ономасти 10. Карпенко, Л. Корепанова, О. Стрижак, Л. Гумецька встановлюють моделі топонімів на основі морфолого-структурного аналізу їх граматичної будови.

Вагомим є також внесок зарубіжних та вітчизняних славістів. Уперше класифікували слов’янські назви населених пунктів Ф. Міклошич, В. Ташицький,

C. Роспонд, В. Шмілауер. До цих учених XX ст., які зробили значний внесок у розвиток ономастики, з часом приєдналися Г. Борек, С. Грабець, М. Карась, Д. Копертовська, М. Лесів, Р. Мрузек, К. Римут, І. Рудницький, 3. Штібер, та ін. Ґрунтовною ономастичною працею вважаємо “Зіотіік роІБкісЬ \vyrazow ІоропішісгпусЬ” (1991). Білоруську топоніміку репрезентують В. Жучкевич, Є. Адамович, А. Прищепчик, В. Ємельянович, які розглядали структурні особливості регіональної мікротопонімімії. Важливими є дослідження В. Лемцюгової, І.Яшкіна. У 1974 р. вийшла у світ праця “Мікратапанімія Беларусі” (за редакцією М.Бірили та

10. Мацкевіч), до якої увійшли матеріали, зібрані упродовж 1948-1972 рр.

Проблемам мікротопоніміки було присвячено Всесоюзну нараду, що відбулася 1964 р. в Москві. Вагомий вклад у дослідження російської топоніміки внесли ономасти В. Никонов, Е. Мурзаєв, Н. Подольська, О. Суперанська та ін.

В українській ономастиці неодноразово наголошувалось на потребі системного вивчення топонімії окремих регіонів України. Синхронічно-діахронічний аналіз

гідронімів здійснив Я.Редьква. Ойконімію Прикарпаття проаналізовано в дисертаційному дослідженні М. Габорака. Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті опрацьована у дисертації І. Чеховського. Мікротопонімію Підгір’я студіювала О. Михальчук. Мікротопонімію українських сіл Східної Словаччини описав М.Дуйчак.

Важливі питання української мікротопонімії порушуються у працях, присвячених топоапелятивам, географічній номенклатурі і термінології. Так, Т. Марусенко, вивчаючи назви рельєфу, опублікувала їх як матеріали до словника українських географічних апелятивів. Українські назви гідрорельєфу неодноразово висвітлювалися у роботах Й. Дзендзелівського. Над історією становлення української географічної номенклатури працював П. Чучка. Географічну термінологію Чернігівсько-Сумського Полісся дослідила Є. Черепанова. Мовознавець О. Даншіюк уклала “Словник народних географічних термінів Волині”. У колективній роботі “Ономастика України та етногенез східних слов’ян” подається “Словник географічних термінів Західного Полісся”. За редакцією В. Лучика вийшов “Словник народних географічних термінів Кіровоградщини”.

У третьому підрозділі охарактеризовано особливості вокалізму та консонантизму наддністрянського говору і говірок Західного Поділля, відбиті у звуковій структурі досліджуваних онімів. Мікротопоніми виникають у розмовно-побутовому мовленні і відображають особливості місцевих говорів. Більшість місцевих географічних назв ЗП своєю морфемною структурою та фонетичною будовою повторюють відповідні лексеми сучасної загальнонаціональної української мови або лексеми, які вже архаїзувалися.

Мікротопонімія ЗП формувалася на базі лексики наддністрянського говору української мови, що є органічною частиною південно-західного діалектного масиву. Місцеві географічні назви загалом зберегли специфічні, передусім фонетичні та морфологічні, особливості цього говору. Проте не всі діалектні риси говірок ЗП засвідчені у назвах мікрооб’єктів. Наприклад, характерне “укання” представлене лише в кількох назвах, які збігаються з апелятивами, як-от: [дурога], [жолуб]. Мікротопоніми спонтанно народилися в парадигмі діалектної системи. Це простежується насамперед на фонетичному та лексико-семантичному рівнях.

У другому розділі — “Семантика твірних основ мікротопонімів” -мікротопонімний матеріал розглядається у межах двох класів, визначених з погляду семантики твірних основ: мікротопоніми, утворені від апелятивів, та мікротопоніми, утворені від онімів.

Сучасні мікротопоніми ЗП є звичайними асемантичними мовними знаками. Однак на етапі становлення,, виникнення кожного з них мотивувалось певною індивідуальною семантикою, апелятивною або онімною. Апелятивні твірні лексеми мікротопонімів тоді виконували не лише номінативну, але й характеризуючу функцію. Пропріальним твірним притаманною була тільки перша з указаних

функцій, а їх семантика зводилася до словотвірного значення відповідного похідного оніма.

У цьому розділі мікротопоніми інтерпретуються з погляду тієї семантики, яку виражали їхні твірні основи до часу усталення співзвучних мікротопонімів. Під терміном твірна основа в цій праці розуміємо основу тієї базової назви, від якої утворився відповідний мікротопонім, а під семантикою - те лексичне значення (пряме чи метафоричне), з яким уживалася відповідна базова лексема доти, доки вона не стала власного назвою мікрооб’єкта.

Мікротопоніми, що утворені від апелятивів, складаються із лексем, які вказують на об’єкти натурогенного чи антропогенного походження. ■

Основи мікротопонімів ЗП, які послужили для найменування об’єктів натурогенного походження, за мотивами номінації співвідносяться з лексемами чотирьох тематичних розрядів, які характеризують: 1) рельєф; 2) структуру чи властивості грунту; 3) особливості флори; 4) фауну відповідного денотата.

Серед основ, що характеризують рельєф, при цьому виділяємо такі, що відображають: а) додатній рельєф; б) від’ємний рельєф; в) рівнинну місцевість.

Перші є найчисельнішими на ЗП. Ця група охоплює деривати, співвідносні з лексемами: баба, бердо, берег, бурт, вал, верх, вивіз, вила, віднога, говда, гора, горб, гріб, жбир, збіч, кемпа, копа, копичка, круча, курган, лаз, лоб, могила, обіч, скала, скеля, стінка, стос, товтри, іикарп, шпиль, шпіц, щовб. Мікротопоніми, основи яких відображають додатній рельєф, поширені на всій території ЗП. Поняття 'гора', 'горб', 'верх' тощо у різних місцевостях обстежуваного краю позначають різні за розміром об’єкти. На півдні (Борщівський район) - це вищі точки, на центральній території (Тернопільський, Збаразький, Зборівський райони) - нижчі, але в очах мешканців вони все-таки є підвищеннями.

До основ, що відображають від’ємний рельєф, належать деривати, мотивовані такими лексемами, як: бавка, безодня, вертеб, викіп, вир, вирва, вовківня, дебра, діра, діл, долина, жолоб, завалина, западня, зарінок, кадуб, корито, левада, лонка, луг, лука, облог, окіп, оболоня, печера, провал, рів, урвище, ущелина, шанець, яма, яр, яруга. Назви на позначення від’ємного рельєфу у мікротопонімії ЗП представлені досить широко, а найуживанішими є мікротопоніми, утворені від основи долина. Продуктивними виявилися також мотивувальні лексеми жолоб, вертеп, левада.

Лише 5 основ указує на рівнинну місцевість, а саме: лан, площа, рівнина, ровень, степ.

З-поміж основ, які вказують на структуру чи властивості ґрунту, виділено ті, що вказують на: а) корисні копалини, б) гідролітичні властивості ґрунту, в) водні реалії. Першу групу представляють лексеми: вопак, гіпс, глина, камінь, кремінь, пісок, торф. Друга група — це апелятиви: байора, болото, вимок, грязь, калабаня, калабатина, ковбанька, млака, моклєк, моклявина, мочар, понлави, руда, рудка,

сага, сплав, топилиско, трясовина та деякі ін. Треті утворені від апелятивів, що називають водні мікрооб'єкти: гуркало, озеро, озерце, потік, став, ставок.

Основи, пов’язані з флорою, поділяємо на дві семантичні групи: а) ті, що позначають ліс, гай, указують на рослинний покрив; б) ті, що пов’язані з окремими видами рослин. Перша група охоплює основи, пов’язані з характеристикою лісового ландшафту чи рослинного покриву поверхні (бір, бор, гай, запуст, корч, ліс, пустиня, пустир, стінка, чигор), а також основи, базові лексеми яких вказують на місця, де рослинність відсутня або вирізняється на фоні сусідніх об’єктів (галява, дичина, лаз, лозинка, лаканець, лиса, лисиця, лисоня, поляна, пустиня, пустка). На теренах ЗП виявлено мікротопоніми, які мотивуються назвами рослин (дерев, кущів, трав). Серед цих онімів панівними виявилися найменування, похідні від назв дикоростучих дерев. Найпоширенішими лексемами, що лягли в основу мікротопонімів обстежуваного регіону, є береза, верба, вільха, граб, дуб, липа, сосна. Менш поширеними - берест, бузина, бук, вишня, груша, калина, лоза, льопа, ліщина, малина, осика, смерека, терен, тополя, яблуня, явір, ясен. Лише зрідка трапляються мікротопоніми, що співвідносяться з основами апелятивів акація, базник ‘бузок1, виноград, глід, горіх, клен, модрина, морва, слива, шипшина та інші. Зустрічаються й мікротопоніми, мотивовані назвами однорічних культурних рослин (біб, гірчиця, жито, капуста, коноплі, овес, ріпак, цибуля). Найменше мікротопонімів, похідних від основ, які первісно означали трави: балабан, барвінок, вівсянка, волошка, вовчинець, кропивка, лопух, осока, очерет, реп’ях, спориш, травка, тростина, троща ‘очерет“, хопта.

В основах мікротопонімів ЗП відображені і назви фауни регіону, зокрема лісових та степових видів тваринного світу. Засвідчені мікротопоніми містять 28 основ із значенням різних видів істот. Мікротопонімні основи співвідносні з лексемами, що позначають: а) свійських та диких тварин (баран, бик, вивірка ’білка’, вовк, заєць, кінь, кобила, коза, корова, лось, ведмідь, пес, свиня, тур, цап); б) птахів (ворона, гуска, дятел, журавель, качка, сова, крогулець ’вид яструба’, сорока)-, в) комах (комар, оса); г) земноводних (жаба, рак). Однак не можна категорично стверджувати, що кожна з подібних назв прийшла у мікротопонімію безпосередньо від загальної назви відповідної тварини. Окремі з них, очевидно, були антропонімами.

Незважаючи на те, що антропогенні географічні об’єкти ЗП за часом їх появи є молодшими, ніж місцеві натурогенні, загальна кількість мікротопонімів, основи яких характеризують антропогенні географічні денотати значно більша. Та й набір самих сематичних груп основ мікротопонімів цього типу різноманітніший. Усі мікротопонімні основи відапелятивного походження, вживані на позначення антропогенних географічних мікрооб’єктів ЗП, поділяємо на дев’ять семантичних розрядів. Існує небагато основ, які вказують на спосіб освоєння земельних ділянок: заруб, згарище, зруб, карчунок, пасіка, порубка, теребіж, сторчаки, чертіж.

Найпоширенішими основами мікротопонімів, що вказують на умови заснування поселень, є основи апелятивів: колонія, місто, село, слобідка, хата, хутір. Менш поширеними виявилися основи лексем волиця, халупа. Найпродуктивнішою є основа апелятива село, що позначає, зазвичай, центральну (головну) частину чи вулицю населеного пункту, вона іменує понад ЗО мікрооб’єктів.

Основи мікротопонімів, що вказують на призначення та використання площі, представлені лексемами вигін, город, грядка, дендропарк, нива, обліг, парна, пасовиско, пастівник, поле, посадка, пріска, сад, саджіека, сіножать, толока.

Розряд основ мікротопонімів, що вказують на різні промисли, пов'язані з:

а) лісовим промислом (мазарня, майдан)-, б) виробництвом соди (буда, вуглярка, полельня, потаишя); в) скляною і паперовою промисловістю (гута, гутиско, папірня)-, г) виноробством, пивоварінням та виробництвом горілки (броварня, винниця, гуральня, гуральня, солодівня)', ґ) харчовою промисловістю (волівня, млиіі)\ д) виробництвом цегли та інших будівельних матеріалів (вапнярка, каменоломня, цегольня).

Найбільшу кількість серед топооснов, що позначали антропогенні географічні об’єкти, становлять ті, що пов’язані з назвами різних споруд. У цьому розряді виділяються групи топооснов, які вказують на різні споруди: а) господарські та побутові (бригада, водокачка, гребля, двір, клуб, конюшня, корчма, кузня, курник, магазин, митниця, ринок, стадарня, стадіон, стадниця, тік, торговиця, фільварок, школа)-, б) культові (каплиця, костел, монастир, фіґура, хрест, церква, цвинтар)-, в) фортифікаційні (город, городище, замок, казарма, стразкниця, стрільниця, фортеця).

Розряд основ мікротопонімів, що вказують на шляхи сполучення, охоплює 13 лексем, а саме: брід, бручевиця, гостинець, дорога, лінія, мурованка, переправа, розсохи, стежка, тор, траса, шлях та іитрека.

Розташування поселення, його загальний вигляд, розміщення житлових будинків у межах населеного пункту стали вирішальними чинниками при творенні мікротопонімів, в основу яких лягли апелятиви, пов’язані з просторовими ознаками об’єкта. Розряд основ, які визначають орієнтацію об’єкта в просторі, становлять основи лексем: бік, зад, кінець, край, кут, причепа, середина, рука, центр.

Основи мікротопонімів, які вказують на народну метрологію, є своєрідним відображенням давніх способів вимірювання площ, наділів, парцелювання землі. Такі основи вказують на: а) розмір площі, її величину (ар, гектар, гін, морґ, шнур)-,

б) частину від цілого (дільниця, додаток, кавалок, квадра, міра (мірок), парцела, півторак, помірок, придаток, чверть); в) кордони земельних наділів, їхні межі (віха, границя, кордон, лінія, межа, суголовок, тарифа)-, г) форму об'єкта (клин, кривуля, круг, поперек, ріг)-, ґ) спосіб отримання наділу його власником (викуп, довжок, контроверс). Форму чи розмір об'єкта виражають також лексеми безденний (довгий), великий, високий, вузький, глибокий, горбатий, довгий,

кривий, широкий. При іменуванні земельних ділянок місцеві жителі часто використовували апелятиви, що є назвами частин тіла людини чи тварини, як-от: клешня, коліно, перешийок, писок, потилиця, роги, серце, хвіст, шия. На форму денотата вказували й назви предметів побуту, зокрема лексеми бинда ’стрічка’, вила, горшок, грабельки, косичка, коцюба, лопата, макітра, макітриско, риза ’предмет культового одягу’, сани, тюльпан, цимбали, яйце.

Порівняно високий відсоток основ, відображених у мікротопонімії ЗП, становлять апелятиви з первісним значенням особи. З морфологічного погляду, переважна більшість цих основ - це присвійні, рідше - відносні прикметники і тільки іноді - іменники, які виступають означеннями до опорних назв відповідних мікротопонімів, виражаючи індивідуальну або колективну належність іменованого об’єкта колишньому його власникові чи громаді. Цей семантичний розряд охоплює такі групи основ, що вказують на : а) відношення до етносів (австрієць, волох, єврей, жид, мазур, німець, поляк, ромун, татарин, турок, циган, шваб); б) соціальний стан особи (дяк, князь, ксьондз, пан, піп, староста, цісар, шляхта); в) власника за родинними чи свояцькими стосунками (баба, батько, дід, невістка, син, стрийко).

Крім апелятивів, базою творення мікротопонімів ЗП віками виступали й власні назви, передусім антропонімні і топонімні. У ряді випадків уже наявні реальні імена, прізвища та прізвиська людей, назви макрооб’єктів, населених пунктів, найменування менших географічних об’єктів, у тому числі й гідрооб’єктів, переживали процес трансонімізації чи, точніше, вторинної номінації.

Базовими одиницями, від яких утворювалися відантропонімні мікротопоніми були імена, прізвища та прізвиська людей.

Аналіз відпропріальних мікротопонімів показує, що власні імена людей, відображені у мікротопонімах ЗП, належать головним чином до імен християнського календаря східного обряду. В основі мікротопонімів лежать, передусім, чоловічі імена православного календаря чи їх гіпокористичні варіанти, наприклад: Андрій, Андріян, Андрух, Архип, Валько, Василь, Василечко, Василько, Васько, Волександр, Гаврило, Гілько, Гнатко, Гнатуньо, Гриньо, Гриць, Демко, Данило, Данилко, Дмитро, Зінько, Іван, Іваночко, Іванцьо, Івась, Івасько, Йван, Йвасько, Йосип, Карно, Касько, Кирило, Кіндрат, Кузьо, Ксенько, Лесьо, Лук'ян, Макар, Максим, Марко, Мартин, Мар’ян, , Миколай, Миронко, Митрофан, Михаленько, Назар, Нітефор, Олекса, Онофер, Павло, Панько, Петро, Роман, Романко, Романьо, Савко, Софат, Семен, Семенко, Семко, Стефко, Стефцьо, Стах, Тарас, Только, Федір, Хома, Юрко. Серед них трапляються і повні імена та варіанти імен католицького календаря: Адась, Антон, Тадеуш, Юзик, Юзьо, Якуб, Ян. Поряд із християнськими в основах мікротопонімів представлені й єврейські імена: Берко, Борух, Гершко, Лейба, Мошко, Сруль, Хамко, Шоломко.

Рідше використовувалися для творення мікротопонімів ЗП жіночі імена: Анна,

Варвара, Варварка, Верка, Волена, Галька, Гандзя, Гануська, Дарина, Ганя, Ганька, Єва, Єлена, Іванка, Йвина, Катерина, Катеринка, Марина, Маринка, Марійка, Марія, Михайлінка, Ніна, Оксана, Олена, Павліна, Пазя, Паранька, Поліна, Руся, Таточка, Текля, Феська, у тому числі й жіночі імена католицького календаря: Бронька, Зося, Кася, Каська, Марися, Рузя.

Ми зафіксували сотні мікротопонімів, побудованих на базі основ прізвищ та прізвиськ. Більшість їх свідчить про тісний зв’язок відповідних людей із землею. Серед місцевих назв, утворених від онімів, переважають присвійно-прикметникові назви, які вказують, кому саме належала, чиєю власністю була певна місцевість, хто на ній проживав чи господарював: Баболенка (пасовище), Вільчинського (поле), Горішного (вулиця), Ліщинських (кут села), Марчукове (озеро), Олійникова (гора), П'ялова (вулиця), Яциків (поле). Деякі з таких іменувань не мають посесивного форманта, а виступають у формі називного відмінка однини відповідного іменника: Білофощик (ліс), Веприк (вулиця). У групі основ мікротопонімів, співвідносних з прізвищами й прізвиськами, наявна велика кількість двослівних назв, наприклад: Беркова Руда (поле), Бобрикове Озеро (пасовище), Ваців Ліс (ліс), Войткоеа Долина (поле) та ін. Десятки відпрізвищевих та відпрізвиськових мікротопонімів ЗП виступають у формі множини. Власні назви такого типу є дериватами від родових назв, як от: Бурдилі (горб), Германи (частина села).

Частину мікротопонімів утворено від різних розрядів топооснов, а саме: макротопонімних, ойконімних, мікротопонімних, гідронімних. Макротопонімні основи відображені в мікротопонімах - Аляска (кут міста), Грузія (частина села), Канада (частина села, пасовище) та ін. Серед топонімних основ найчисленнішими є ойконімні, наприклад: Бедриківсьшй (ліс), Лошнівське (поле) та ін. Мікротопоніми такого типу походять від назв сусідніх населених пунктів, у кадастрах яких знаходиться опорний денотат. Мікротопонімні основи менш частотні: За Млакою (поле) < мікр. Млака (болото), Замогила < мікр. Могила (могила), Скали (потік) < мікр. Чорна Скала та ін. Усе ж найменшою є група гідронімних основ. Цей розряд містить власні назви річок, ставів, потоків, струмків, джерел, які мотивують певні мікротопоніми: Закоропець (частина села) < гідр. Коропець, Збруч (в’їзд) < гідр. Збруч, Надсерет (поле) < гідр. Серет, Стрипа (луг) < гідр. Стрипа.

Третій розділ — “Структура мікротопонімів” - складається з двох підрозділів: “Прості (однослівні) мікротопоніми”, “Складені мікротопоніми”.

Словотвірні відношення у сучасних мікротопонімах можуть відрізнятися від тих, що діяли під час первинної номінації об’єкта. При словотвірному аналізі виходимо з того, що назви ніколи не функціонують ізольовано: вони завжди співвідносяться одні з одними, а кожна назва виникає лише серед інших найменувань.

У цій частині роботи розглядається словотвірна структура онімів. Аби з’ясувати, як виникла кожна назва і яким було співвідношення її морфем у момент

виникнення, встановлюються способи і засоби творення мікротопонімів ЗП.

За структурою назви поділяються на прості (однослівні) та складені. До простих (однослівних) відносимо лексеми, які мають просту чи складну основу, оформлену за лексико-граматичною моделлю іменника або прикметника в чоловічому, жіночому, середньому роді або у формі однини чи множини.

Однослівні мікротопоніми об’єднують: а) лексеми з неподільною основою, яка збігається з коренем або кореневі слова (Жолоб, Кут, Луг); б) структурно непохідні назви з неподільними основами (Березина, Залісся, Липник, Підліс); в) композити, що виникли на базі апелятивів або онімів (Новосілка, Суходіл); г) похідні афіксальні деривати (Борисівна, Качурина).; ґ) назви, що утворилися шляхом основоскладання (Сімочверть).

Твірними основами простих (однослівних) мікротопонімів ЗП виступають алелятиви, антропоніми та топоніми. Вказані мікротопоніми належать до первинних (лексико-семантичних), або до вторинних (морфологічних) дериватів..

Серед первинних мікротопонімів виділяємо дві групи: а) мікротопоніми з неподільними основами; б) мікротопоніми з подільними основами, співзвучні з афіксальними апелятивами.

. Мікротопоніми з неподільними основами - це назви, фонематична структура яких відповідає апелятивам. Серед них значна кількість мікротопонімів має форму однини: Акація (пасовище), Болото (частина села), Вертеб (балка), Гора (вулиця), Горб (частина села), Майдан (вулиця), Писок (поле) та ін. Якась частина таких онімів уживається в множині: Безодні (джерело), Берести (ліс), Бесаги (поле).

Найпоширенішими серед мікротопонімів, співзвучних із афіксальними апелятивами, є суфіксальні назви. У своїй структурі вони містять форманти: -к(а, и), -ок, -ищ (е, а), -иськ(о) (-иск(о), -ц(е), -ик„ -ник, -ечок, -очок, -ець, -няк, -ул(я): Брідок (вулиця, поле), Болотище (поле), Гірка (кут села), Клинець (ліс) Кривуля (поле), Куточок (вулиця), Жолубина (поле), Містечок (вулиця), Пільце (пасовище, поле), Селисько (кут села), та ін.

До первинних належать і мікротопоніми, які містять у своїй структурі префікси та суфікси. Вважаємо, що вони постали внаслідок топонімізації давніх апелятивів залісся, міжріччя і подібних, які фіксують словники всіх слов’янських мов. Досі в ономастичній літературі такі назви кваліфікувалися як утворення топонімного рівня деривації. Проте префікси за-, між-, над-, під- та суфікс -ь]е в них виконали свою словотвірну функцію на рівні апелятивів. Без структурних змін їх було перенесено до мікротопонімів. Загіря (гора, кут села, частина села), Заріжя (поле), Підліся (вулиця) зазнали звичайної онімізації апелятивів розмовно-побутового мовлення: загіря, загуменя, заліся, запотічя, заріжя, надрічя, підгородя, підлісє.

На ЗП засвідчено мікротопоніми, базові назви яких утворено способом складання основ. Такі лексеми мають у своїй структурі прикметникові, дієслівні, рідко - прислівникові основи у поєднанні з іменниковою основою у формі

називного відмінка однини чи множини, наприклад: Верхоголови (поле), Дерилози (поле), Дивигони (поле), Заваликут (хутір), Маливоди (поле), Мечихвости (поле), Сухорудка (поле,) Сухостави (поле). Серед композитних мікротопонімів пропонуємо розрізняти іменування, утворені від готових складних апелятивів (сухостав) та іменування, похідні від складних антропонімів (Мисколизи).

З-поміж простих (однослівних) прикметникових утворень виділяємо дві групи: мікротопоніми з неподільними основами; мікротопоніми, співзвучні з афіксальними прикметниками та онімами. До першої групи зараховуємо назви на зразок Біла (вулиця), Велика (вулиця), Лиса (вулиця) і под. Серед мікротопонімів, співвідносних з афіксальними прикметниками, кількісно виділяються назви на -ск(ий), -цк(ий): Берем’янский (в’їзд), Кровенецкий (ліс).

Морфологічні (вторинні) утворення ділимо на: суфіксальні, префіксальні та композитні. Дериваційна система назвотворення генетично пов’язана з формальними засобами апелятивного словотворення. Однак топоніми мають і специфічний набір формантів, особливі моделі, для кожної з яких властива своя продуктивність. Аналіз мікротопонімів ЗП засвідчує, що у межах назв, утворених морфологічним способом, найпродуктивнішими є суфіксальні моделі.

Похідні мікротопоніми з суфіксом -іек(а) в українській топонімії, як відомо, досить поширені і давні. Серед суфіксальних мікротопонімів ЗП переважають утворення з формантом -івк(а), основною функцією якого є посесивна. Мікротопоніми з формантом -івк(а) на ЗП творилися від власних імен, прізвищ та прізвиськ власників полів, лісів, садів і т.п. чи від іменувань перших поселенців засновників вулиць, хуторів, сіл: Андрухівка (криниця), їжаківка (частина села), Кисилівка (куток села), Косівка (частина села), Лопатівка (частина села), Мазурівка (вулиця, частина лісу), Паничівка (поле), Шандарівка (поле).

Близькими до попередніх за первісною функцією є спеціальні мікротопонімні структури на -ип(а), -щин(а), як-от Баранеччина (вулиця), Бікерщина (поле), Вербіччина (поле), Воліндарщина (поле), Волощина (вулиця), Восиччина (вулиця), Калинівщина (вулиця), Моравщина (поле), Нагаївщина (вулиця).

Можливо, здатність виражати належність спочатку була властива і мікротопонімам із формантами -инець, -овець, які додавалися до антропонімів, наприклад, Бабинець (частина села), Васьковець (урочище), Дудинець (пасовище), Раковець (кут села), хоча більш імовірно, що значення належності було притаманне таким структурам лише на етапі творення антропонімів цього типу (тобто прізвиськам Бабинець ’бабин син’, Васьковець - ’Васьків син’, Дудинець -’Дудин син’, Раковець - ’Раків син’), а не на етапі творення відповідних мікротопонімів.

Формант -их(а) представлений у назвах жіночого роду. Він приєднується до основ іменників, указуючи на жіночу стать. Суфікси -их(а), -іх(а) засвідчені у мікротопонімах: Алексеїха (поле), Бакаїха (ліс), Бенцалиха (поле), Баблиха (поле), Блавутиха (поле) та ін. Базовими назвами мікротопонімів були антропоніми.

Префіксальний тип деривації в українській мікротопонімії, як відомо, належить до непродуктивного. У досліджуваному регіоні він маніфестований невеликою кількістю утворень. Тут зафіксовано сім моделей. Серед них найпродуктивнішою є модель із префіксом за-. Продуктивною в утворенні мікротопонімів є й модель із префіксом під-. Базовими назвами префіксальних дериватів виступають назви географічних об’єктів, споруд, видів дерев тощо: Закоропець (вулиця) < річка Коропець, Підліщинка та ін.

Композитні мікротопоніми ЗП утворені за моделлю “числівникова основа + інтерфікс (або без нього) + ціле слово (іменник)”, наприклад: П'ятихатки (частина села), Сімочверть (поле), Стоморги (поле), Шестихатки (куток села). Правдоподібно, в аналізованих назвах треба вбачати кількісну характеристику об’єкта: поле, яке має сто моргів {Стоморги), поле, яке складає сім чвертей (Сімочверть), куток села, в якому є шість хаток (Шестихатки).

До складених мікротопонімів відносимо дослівні, багатослівні назви та прийменникові словоформи.

За частиномовною характеристикою двослівні мікротопоніми ЗП представляють п’ять моделей, у яких другим, опорним словом виступає іменник, а першим -прикметник, числівник, займенник, іменник: Біла Гора (кут села), Велика Вулиця (вулиця), Весела Криниця (місце розваги), Два Кути (вулиця), Дванадцять Паль (частина лісу), Три Кінці (поле), Сорок Потоків (ліс), Тамтой Бік (кут села), Долина Луги (долина), Середина Села (частина села). Трапляються і назви, що складаються з трьох слів: Ліс Великої Марії (ліс), Сад Селянської Спілки (сад).

Серед мікротопонімів ЗП виявлено прийменникові словоформи. У науковій літературі їх іменують назвами-орієнтирами. Вони вказують на місце розташування одного об’єкта стосовно іншого. Серед прийменникових виділяємо: власне прийменникові та номінативно-прийменникові конструкції. Власне прийменникові конструкції — це утворення, що складаються із прийменника і загальної (власної-) назви. Наші матеріали засвідчують утворення з прийменниками в, від, до, за, коло, на, над, під, наприклад: В Куті (долина), Від Гостинця (в’їзд), До Гаю (дорога), До Границі (поле); За Асфальтом (поле), Коло Вежі (поле); На Болоті (пасовище), Над Залізницею (ліс), Під Скалою (пасовище). Найменш продуктивними виявились конструкції з прийменниками біля, межи, перед, поза, понад, попід, при: Біля Яблунки (поле), Межи Лісами (поле), Перед Мочарами (поле), Поза Городи (стежка), Понад Гору (вулиця), Попід Ставок (стежка), При Камені (луг). Ця ж група містить і трикомпонентні конструкції, що складаються з прийменника та загальної (власної) назви, яка є двослівною: В Добрім Полі (пасовище), За Глибоков Долинов (поле), За Камінним Хрестом (поле). Нами виявлено і складніші структури, що містять по дві прийменникові словоформи: Від Фігури До Моста (частина села), Коло Івана З-під Греблі (стежка). До номінативно-прийменникових конструкцій належать назви, в яких опорним словом виступає географічний номен, а

диференціювальним знаком - неузгоджене означення в називному відмінку однини або множини, наприклад: Брід Коло Пасіки (брід), Вивіз Коло Панчихи (балка), Вигін На Голятин (пасовище), Дорога На Біле Поле (поле). Серед прийменникових конструкцій продуктивнішими є власне прийменникові утворення.

Комплексне дослідження мікротопонімії Західного Поділля дозволяє зробити такі висновки:

Мікротопоніми ЗП є невід’ємними компонентами онімної системи. Маючи свої структурні особливості, мікротопонімія Західного Поділля є складовою частиною загальнонаціональної мікротопосистеми української мови. Разом з тим склад мікротопонімів значною мірою залежить від історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного укладу, культурних і мовних традицій народу.

Виявлено, що словотвірною базою мікротопонімів ЗП послужила апелятивна та онімна лексика. Апелятиви, що лягли в основу творення мікротопонімів, з погляду семантики, діляться на натурогенні та антропогенні. До натурогенних відносимо основи, що характеризують рельєф, указують на структуру чи властивості ґрунту, пов’язані з флорою та фауною. Аргументовано, що найбагатшим є розряд основ, які маніфестують додатній, від’ємний та рівнинний рельєф. Окремий розряд об’єднує основи, які характеризують структуру ґрунту, водні реалії та корисні копалини досліджуваного регіону. Основи, які пов’язані з флорою, засвідчують перевагу дубових, букових, березових лісів. Поширеними є назви, мотивовані лексемами березина, бучина, дубина, кожна з яких іменує понад 10 мікрооб’єктів. Найменшу кількість налічує розряд, основи якого вказують на фауну.

У результаті лексико-семантичного аналізу твірних основ виявлено, що антропогенні лексеми становлять дев’ять семантичних розрядів. При цьому базові назви мікротопонімів вказують на спосіб освоєння земельних ділянок (зруб, пасіка, теребіж), умови заснування поселень (кольонія, осада, слобідка, футір), призначення та використання площі (вигін, воблоги, пріска, толока), різні промисли (буда, гуральня, солодовня, цегольня), господарські, культові та інші споруди (монастириско, стадарнє, фільварок), шляхи сполучення (гостинець, мурованка, штрека ), орієнтацію об’єкта в просторі (зади, причепа ), різні одиниці виміру площ, наділів (гони, суголовок), відношення об’єкта до людей (жидівський, циганський).

Семантичний аналіз базових основ мікротопонімів засвідчує, що при їх творенні найширше використано онімну лексику (близько 60 %). Отримані результати аналізу мікротопонімії ЗП дозволили встановити зв’язок між різними класами онімної системи і змусили пояснити закономірності утворення назв від антропонімів, макротопонімів, ойконімів, мікротопонімів та гідронімів.

Словотворчі засоби мікротопонімії, як і лексико-семантичний склад твірних основ, є відображенням специфіки словотвору української мови та місцевого говору.

За структурними особливостями виділяються дві групи найменувань: прості (однослівні) та складені мікротопоніми. Серед простих - первинні (лексико-семантичні) і вторинні (морфологічні) утворення. Найпродуктивнішим способом словотворення мікротопонімії ЗП є лексико-семантичний. З-поміж морфологічного способу творення продуктивним виявився суфіксальний. Такі суфікси, як -іек(а), -ччин(а), -щин(а), -их(а) можна вважати власне топонімними: Жеребеччина (поле), Мушарівка (частина села), Тарасівна (вулиця), Шпачиха (хутір). Найпродуктивнішою є модель із суфіксом -івк(а). При деривації мікротопонімів спостерігається певна закономірність сполучуваності твірних основ і формантів. Виокремлено композитні утворення, які виявилися непродуктивними в мікротопонімії обстежуваного регіону: усього чотири назви (П'ятихатки,

Сімочверть, Стоморги, Шгстихатки ).

Дослідження підтверджує, що складені мікротопоніми є словосполученнями, в структуру яких входять два або декілька вербальних компонентів. Специфіка їх полягає у тому, що будучи аналітичними утвореннями, вони є більш конкретними найменуваннями, які точніше характеризують той чи інший мікрооб’єкт. За частиномовними особливостями вирізняються такі типи складених мікротопонімів: “прикметник +іменник”, “числівник + іменник”, “займенник + іменник”, “іменник + іменник”, “іменник + іменник (іменник прикметникового походження) + іменник”.

Численними є прийменникові словоформи, які виражені власне прийменниковими (За Двором (поле), ЗаЛозами (поле), Коло Млинів (частина села)) та номінативно-прийменниковими конструкціями (Долина Біля Річки Стрипи (луг)).

Характерною рисою мікротопонімії ЗП є перенесення назв одного об’єкта на інший, суміжний із ним: Буркач (частина села) Буркач (джерело), Синій Хрест (поле) <— Синій Хрест (споруда) та ін. В окремих випадках воно викликало розбіжність граматичного роду мікротопоніма з граматичним родом загальної назви позначуваного мікрооб’єкта: Середній (гора), Затінкова (поле) та ін.

Переважна більшість мікротопонімів ЗП виникла на базі української апелятивної лексики. В окремих назвах простежуються риси польської мови: Ксьондзова (вулиця), Парцеляція (поле), Оґруд (поле), Отрудок (поле) та ін.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Префіксальні утворення в мікротопонімії Тернопільщини // Актуальні проблеми словотвору української мови. - Тернопіль, 1993. - С. 175-177.

2. Спостереження над мікротопонімією у картотеці “Історичного словника українського язика” // Українська історична та діалектна лексика: 36. наук. пр. -Вип. 3. - Львів, 1996 - С. 128-132.

3. Мікротопоніми Західного Поділля прикметникової форми // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І. Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження. - Кам’янець-Подільський, 1997. - С. 187-192.

4. Мікротопоніми з непохідною словотвірно-топонімною основою утворені семантичним способом // Питання філології: 36. наук. пр. - Тернопіль, 1997.- Вип.1-

С. 120-123.

5. Мікротопоніми Західного Поділля, мотивовані назвами позитивного і негативного рельєфу // Наукові записки: Серія 8: Мовознавство, №1,- Тернопіль: ТДПУ, 1998. -С. 63-69.

6. Композитні мікротопоніми Західного Поділля // Слов’янська ономастика,-Ужгород, 1998.-С. 141-145.

7. Мікротопонімія Західного Поділля з прийменником і префіксом під-.

Українська ономастика. - Київ, 1998. - С. 108-110. •

8. Мікротопоніми Західного Поділля, мотивовані назвами рослин // Наукові записки: Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. - Вип. 2. - С. 145-150.

9. Мікротопоніми, що вказують на структуру і властивості ґрунту // Проблеми слов’янської ономастики: 36. наук. пр. - Ужгород, 1999. - С. 97-100.

10. Мікротопоніми Західного Поділля, мотивовані одиницями виміру площ// Наукові записки: Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2000. - Вип. 2 - С. 72-77.

11. Префіксальні назви у мікротопонімії Західного Поділля // Наукові записки. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. -Вип. IX. - С. 222-225.

12. Пропріальні основи в мікротопонімії Західного Поділля // Наукові записки: Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - Вип. І. - С. 124-128.

13. Мікротопоніми як джерело дослідження історії народу // Екологія культури: історія, традиції, сучасність: Тези доповідей та повідомлень молодіжної конференції 11-12 травня 1990 р. - Львів, 1990. - С. 61-62.

14. Мікротопоніми, пов’язані з діяльністю людини // Проблеми регіональної ономастики: Тези доповідей і повідомлень наукового семінару. - Київ, 1994. - С. 33

15. Мікротопоніми Західного Поділля на -івк(а) // Проблеми ономастичного словотвору: Тези доп. наук, семінару. - Київ, 1997 - С. 72-73.

16. Західноподільські мікротопоніми у словотвірній системі української мови // Дослідження з ономастики. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 32.

17. Відображення духовної культури народу в мікротопонімії Тернопільщини // Мова і культура нації: Тези доповідей. - Львів, 1990.-С.67-68.

18. Використання ойконімів та мікротопонімів у процесі вивчення мови // Мовна освіта в контексті завдань української середньої і вищої школи: Матеріали наук.-практ.конф. - Тернопіль, 1995.- С.24а.

19. Про продуктивні типи мікротопонімів Західного Поділля// Актуальні проблеми українського словотвору. - Івано-Франківськ, 1995.-С.95-96.

20. Композитні мікротопоніми Західного Поділля // Слов’янська ономастика. -Ужгород, 1998.-С.141-145.

21. Мікротопонімія Західного Поділля, мотивовані назвами рослин // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999.-Вип.2.-С.145-150.

22. Мікротопоніми Західного Поділля у формі середнього роду // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. — Тернопіль: Збруч, 1999.- С.128-131.

АНОТАЦІЯ

Лісняк Н.І. Мікротопонімія Західного Поділля. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01. - українська мова. - Ужгородський національний університет. - Ужгород, 2004.

У роботі досліджено мікротопонімію Західного Поділля. У дисертації використано понад 5000 мікротопонімів, більшість з яких зібрано автором і введено в науковий обіг уперше. Проведено комплексний лінгвістичний аналіз матеріалу, зібраного експедиційним методом та шляхом анкетування респондентів. Здійснено класифікацію мікротопонімів, яка ґрунтується на детальному вивченні семантики їх твірної бази. Досліджено структуру, виявлено дериваційні особливості, зокрема встановлено моделі, за якими утворені мікротопоніми досліджуваного регіону, з’ясовано їх регулярність. Укладено словник мікротопонімів Західного Поділля.

Комплексний аналіз мікротопонімної системи Західного Поділля засвідчив, що вона функціонує як складова частина української топонімії.

Ключові слова: апелятив, гідронім, лексема, мікротопонім, мікротопонімія, ойконім, онім, пропріальна лексика, топонім.

АННОТАЦИЯ

Лисняк Н.И. Микротопонимия Западного Подолья. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Ужгородский национальный университет. - Ужгород, 2004.

Диссертационная работа является результатом исследования микротопонимиче-ских наименований 335 населенных пунктов Западного Подолья.

Источником исследования послужили материалы, собранные экспедиционным методом и путем анкетирования респондентов. В работе проанализировано больше 5000 микротопонимов Западного Подолья, которые введены автором в научный оборот впервые.

Во введении определяются цели и задачи научного исследования, методологические и методические принципы, которые легли в основу работы, а также научная новизна, теоретическая и практическая значимость исследования, дается характеристика источников из которых черпался фактический материал.

Первый раздел работы “Микротопонимия как объект научного исследования” носит теоретический характер. Микросистема собственных наименований рассматривается как подсистема в общей топонимике Украины. Анализу подвергается географическая и историческая специфика Западного Подолья,

прослеживается формальная зависимость микротопонимов от конкретной диалектной среды. Обзор достижений в области микротопонимии позволяет сделать вывод о том, что данная отрасль лингвистики опирается преимущественно на научные исследования зарубежной славистики.

Во втором разделе “Семантика производящих основ микротопонимов” внимание сосредоточено на выявлении семантического своеобразия апеллятивной и онимной лексики, которая послужила базой словообразования микротопонимов исследуемого региона. Это позволило определить роль лексических единиц разных семантических классов в процессах словопроизводства микротопонимов с точки зрения регулярности / нерегулярности, продуктивности / непродуктивности ' их использования.

Так, апеллятивы, послужившие базой образования микротопонимов, с точки зрения семантики делятся на две группы - натурогенные и антропогенные. Первые выступают наименованиями, характеризующими рельеф местности, структуру и особенности почвы, а также являются названиями представителей флоры и фауны данной территории.

Во вторую группу входят лексемы девяти семантических разрядов. При этом основы производящих слов содержат указания на способ освоения земельных угодий (зруб, пасіка, теребіяс), условия возникновения поселений (кольонія, осада, слобідка, футір), назначение и использование земельных площадей (вигін, воблоги, пріска, толока), единиц измерения площадей и наделов (гони, суголовок), отношение объектов к человеку (жидівський, циганський), пути сообщения (гостинець, мурованка, штрека), а также являются названиями промыслов (буда, гуральня, солодовня, цигольня), хозяйственных, культовых и других сооружений (монастириско, стадарнє, фільварок).

Производящие основы онимных единиц выделяют из себя две семантические разновидности - основы с антропонимным значением и основы-топонимы (среди них: макротопонимы, ойконимы, микротопонимы, гидронимы).

В третьем разделе “Структура микротопонимов” собственные названия географических объектов поддаются анализу с точки зрения их структуры. Это позволило выделить среди исследуемых единиц простые (однословные) наименования и составные микротопонимы, в структуру которых входят два или больше вербальных компонента. Наиболее продуктивными являются однословные микротопонимы (Безодня, Березина, Залісся, Мечихвости). В ходе исследования однословных наименований было установлено, что они возникают в языке в результате лексико-семантического (Жолоб, Кут, Луг, Став) или морфологического (Борисівка, Качуриха, Томаківка, Чапровщина) способов словообразования. Эта группа представлена в топонимике Западного Подолья наиболее многочисленно (72 %).

Специфика же аналитических (составных) микротопонимов состоит в том, что

они представляют собой более конкретные наименования, которые точнее характеризуют тог или иной объект, что объясняется наличием в их составе слов атрибутивной семантики (Великий Яр, Кругла Гора, Ксьонзова Долина, Панська Кирниця, Сорок Потокгв, Тамтой Бт; Шд Шском, Коло Д1да Онофра, Коло Jlicy В Загород/ Мокрее Яри На Глибокш Долин!).

Комплексное изучение микротопонимии Западного Подолья показало, что процесс её формирования не выходит за рамки тех закономерностей, которые имели место на протяжении столетий на территории Украины. При этом своеобразие микротопонимической лексики определяется тем, что в ней находят отражение исторические особенности общества, природно-географическая характеристика местности, общественно-экономический уклад, культурные и языковые традиции народа.

Подавляющее большинство микротопонимов Западного Подолья возникло на базе украинской апеллятивной лексики. В отдельных названиях прослеживаются незначительные черты польского языка: Ксьондзова (улица), Парцелящя (поле), ОГруд (поле), Осрудок (поле) и др.

Ключевые слова: антропоним, апеллятив, гидроним, лексема, микротопоним, микротопонимия, ойконим, оним, проприальная лексика, топоним.

SUMMARY

Lisnyak N.I. Microtoponymy of Western Podillya. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate Degree in Philology, major 10.02.01 - Ukrainian language, Uzhgorod National University, Uzhgorod, 2004.

The dissertation aims to research microtoponymy of Western Podillya. It is used over 5000 names of microtoponyms in this work, most of which are gathered and introduced into science by the author for the first time. The thesis expounds the complex linguistic analysis of the data, collected by means of field records. The dialect peculiarities of microtoponyms of the region have been notified. The classification of the microtoponyms, which is based on the detailed analysis of the semantics of their formative stem, has been provided. Appellative and onym lexis that is found in the microtoponimic stems has been described. The structure of the microtoponyms, their derivational peculiarities have been revealed; in particular, the models, according to which the microtoponyms of Western Podillya are formed, have been defined. The dictionary of microtoponyms of Western Podillya has been compiled.

Comprehensive analysis of the Western Podillya microtoponymy system demonstrated that it functions as a constituent part of Ukrainian toponymy.

Key words: antroponym, appellative, hydronym, lexeme, microtoponym,

microtoponymy, oykonym, onym, propriative lexis, toponym.