автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.02
диссертация на тему: Народная инструментальная музыка Западного Подiлля: проблема эволюции традиционных форм музиковання

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народная инструментальная музыка Западного Подiлля: проблема эволюции традиционных форм музиковання"

КИЇВСШЛ ДЕРЖАВНА КОНСЕРВАТОРІЯ імені П.Г. ЧАИКОВСЬКОГО

Спеціалізована вчена рада Л 092.14.01.

ВОДЯНИЙ БОГДАН ОСТАПОВИЧ

НАРОДО. ШСТРУМЕНТАЛЬНА НУЗУКА ЗШДТОГО ПОДІЛІЛ: ПРОБЛЕМА ЕВОЛЦІЇ ТРАДИЦІШИХ «ЮРТІ МУЗ ЖУВАННЯ

17.00.02 - Музіпшо Мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата миотецгиознавстпа

На правах рукопису

Київ - І5Р4

Дисертація в рукописом.

Робота виконана в секторі інструментознавства Російського інституту історії мистецтв.

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник МАЦІЄВСШИИ ІГОР ВОЩЩШРОВИЧ

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор ІМЩЦШДО АНАТОЛІЙ ІВАНОВІЙ

кандидат мистецтвознавства .

ХАП МИХАЙЛО ЙОСИПОВИЧ

Провідна організація - Вищий музичний інститут ім. М.В. Лисенка у Львові.

Захист відбудеться "■#?" квітня 1994 р.

о "І1) 60" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 092,14.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства при Київській державній консерваторії ім. П.І. Чайковського за адресою: 252001,

Київ-І, вул.Карла Маркса І/З, 2 поверх, ауд.36 '

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці консерваторії. Автореферат .розісланий 11 " березня 1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат мистецтвознавства /.’ 4" )

/ Тишко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертації. Традиційний інструменталізм Західного Поділля виступав як цікавий і самобутній пласт народної культури, який що й до сьогодні виявляє різні форми сольного та ансамблевого музикування і в цілому характеризується єдністю художньо-с.тильових ознак. Проте цо цього часу Ця традицій залишалась цілком недослідаеного ділянкою українського етномузикознавства. Лана робота <5 першою спробою висвітлення проблем, пов'язаних з народно-інструментальною культуро» Західного Поділля. Важливість дослідження полягає в тому, що, всебічно вивчаючи одну музичну традицію, ми вказуємо на необхідність забезпечення стабільності і відтворення етносоціологічного угрупування як специфічної системи, що характеризується своєю неповторністю. Без здійснення такої функції будь-яка регіональна традиція неминуче розчинюється в навколишньому історико-культурнбму середовищі.

Загальна проблематика дисертації,актуалізується ще й нинішньою етнокультурною ситуацією. З одного боку зростає інтерес до витоків традиційної культури, е. з іншого - спостерігаються гострі деструктивні процеси в цій сфері. Під натиском всезростаючої урбанізації життя і побуту сучасного суспільства традиції народної інструментальної музики невблаганно в’ідходять разом з їх носіями. Бсе це ставить під сумнів саму можливість спілкування молодого покоління З народним мистецтвом. Через те молодь позбавляється важливого чинника національного самоусвідомлення, морально-естетичного і духовного розвитку. Тому особливо гостро постає необхідність не лише зберегти культурну спадщину, але Я використовувати її у вирішенні важливих завдань вихованні і художньої практики.

Мета та завдання. Мета дослідження - виявити суттєві сторони генезису, формування та еволюції інструментарію і народної інструментальної музики /далі НІМ/ західноподільського регіону в системному взаємозв’язку з традиційнім побутом народу, Його історією і культурою. _

Завдатки вивчення еволюційних процесів розвитку народного інструменталізму, а також станом самої ЦІМ в регіоні визначений вибір основних об'єктів дослідження - інструментарію, типології ансамблевого музикування та музичної стилістики.

Методологічною основою дисертації б наукові праці видатних українських та зарубіжних дослідників і МЛксенка, Ф.Колесси, К.Квітки, Г.Хоткевича, І.Маціевського, А.Чєкановської, О.Ельшека та іптах авторів. В основу роботи покладено діалектичну концепцію єдності матеріальної і духовної культури, праці і мистецтва, які розглядаються в їх цілісності і історичному розвитку. В дослідженні використовуються методи сучасної органології - структурно-типологічний, оистемно-етнофонічний, метод аналітичної і синтезуючої транскрипції.

Дослідження також грунтується на матеріалах польових обств-аень регіону, які проводились дисертантом протягом І9В1-І990 рр.

У роботі використано як цінний інформативний матеріал багато розповідей, висловів, записаних від носіїв народної інструментальної традиції. Результати польових досліджень координуються зі всіма відомими нам джерелознавчими роботами І реконструктивними матеріалами. '

Наукова новизна дисертаці ї полягає в тому, що вперше у вітчизняному етномузикознавстві предметом спеціального наукового дослідження стала традиційна інструментальна культура землеробського етносу. Зроблено спробу простежити розвиток цієї традиції від її витоків і до нашого часу. Тому дана робота набуває теоретичного значення для етпоінструментознавства, яке більшу увагу приділяло скотарським культурам. ' 6

Практичне значення роботи. Результати дослідження традиційної ЦІМ Західною Поділля можуть бути використані при розробці курсу лекцій, спецкурсів з історії української музики, а особливо етноінструментознавства, на иуаичнух і музично-педагогічних факультетах та відділах у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України) можуть бути однім із розділів теми "Народні музичні інструменти і інструментальна музика" при нанисанні навчального посібника з фольклору. Висновки, зроблені в роботі, допоможуть правильно формувати культурну політину в галузі народної творчості.

Апробація результатів дослідження проходила у формі доповідей на звітно-наукових конференціях викладачів Тернопільського державного педагогічного інституту /І‘Хб-1992 рр./, на наукових нонференціях дослідників народної музики Червоноруських /Галиць-ко-Володимирських/ та суміжних земель у Науково-дослідній лабораторії музичної етнології Вищого музичного інституїу ім, М.Лксен-ка у Львові /1950-93 рр./

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на секторі етноінструментозиаиства Російського інституту історії мисг тецтн /Санкт-Петербург/. Основні положення дисертації викладені в публікаціях автора.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, якнП мас 330 найменувань.

В окремому томі Додатку подаються зразки народної інструментальної музики, записані і розшифровані дисертантом у досліджуваному регіоні, а також відомості про інформантів, фотографії окремих виконавців та традиційних інструментальних ансамблів.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальніогь і наукова новизна роботи. Окреслюється загальна проблематика дослідження, визначаються мета і завдання, методологічна основа і практичне значення дисертації. Подається огляд літератури, що торкалась.питань, пов’язаних із HIM Західного Поділля1. Формулюються основні положення дисертації, які виносяться на захист. ’

Перший розділ. "Загальні проблеми історичного розвитку народної інструментальної культури Західного Поділля". Тут висвітлюються питання витоків народної інструментальної культура, аналізуються зовнішні та внутрішні фактори, які впливали на становлення і еволюцію традиційних <![орм музикування в західноподільсь-кому регіоні.

У першому параграфі подається історидо-етнографічна характеристика Західного Поділля. Згідно з існуючим адміністративно-територіальним поділом це центральні і південні райони Тернопільської області. Кліматичні і грунтові умови в регіоні сприятливі для розвитку землеробства, Впродош віків воно було провідною галуззю господарства і головним заняттям для більшості населення цього краю. Етнічна структура народонаселення характеризується абсолютною чисельною перевагою українців при наявності декількох етнічних груп: поляків, молдаван, євреїв, росіян.

У княжу добу /IX - І пол.Х ст./ "ця область стояла, очевидно, осібно і не була в залежності від київських князів" /М.Мол* чановський/.

У період існування Галицько-Володанирської держави Західне Поділля було складово» частиною її території. Після занепаду цієї держави західна частила Поділля відійшла до Польщі /ХІУ ст«/. У кінці ХУІІІ ст. внаслідок розділу Польщі Подільська земля ділиться на дві частини: Західна Поділля, яке опиняється у складі Австрії, і Східне - у складі Росії. Річка Збруч розділила один народ на дві держави і стала політичним, а згодом і етнографічним кордоном. Період панування конституційної Австрії /XIX - поч.АХ ст./ позначився значними здобутками українства в культурно-освітній, соціально-політичній сферах життя, в розвитку ідеї української державності. Все це склало передумови до утворення Західно-Української Народної Республіки /ЗУНР - І9І8 р./. Короткий час державного самовизначення закінчився черговою історично» трагедією. Внаслідок українсько-польської війни Галичина знову потрапила під панування Польці, яке утримувалось до И)35 року. Подальші історичні події /приєднання західноукраїнських земель до Союзу РСР, Друга світова війна і наступні десятиліття диктату комуністичної ідеології/ в значній мірі сповільнили процес національно-культурного розвитку. Сповільнили, та не перервали, його традиції і дух залишилися живши і виявились особливо яскраво сьогодні.

Майже шість віків приречені на неповноцінний політичний, економічнії!!, культурний розвиток, на посилену полонізацію, германізацію, русифікацію подоляни зуміли зберегти свої нацшіальні особливості і самобутню традиційну культуру. Широко розповсюджене в регіоні художнє ткацтво, гончарне виробництво зі своїми особливостями форми й орнаменту. Дішуючь свосю різноманітністю вироби заліщицьких і бережанських різб’ярів по дереву, захоплює довершеністю орнаментальної композиції вишивна. .Духовна культура знаходилася в тісному взаємозв’язку з різними сферами життя народу, його суспільною і господарською діяльністю. З глибшій віків передавались від покоління до покоління народна музика, пісні, танці, словесний фольклор, У Західному Поділлі до сьогоднішнього дня залишились у живій традиції глибоко архаїчні пласти вокальної музики - календарно-обрядові пісні, пов’язані з трудовим рокои селянина: Весняні /гаївт/, купальські, петрівчані, жниварські, обжинкові, ьолкдки і цзирівки. Обрядові пісні, пов'язані з колективний цикоїшвстьои - хиро водами, іграми, театралізованими дійствами. Валику групу складають пісні весільного обряду: сольні вівйти, пісні і приспівки до всіх випадків, пе-реціачздих весільною цічімог. Гаїатоииаельиим жанром пісенного

- ь -

матеріалу п ліричні і сімейно-побутові пісні з найрізноманітнішою тематикою і надзвичайно широким колом образів і настроїв.

Ніс невід'ємна частіша традиційної культури функціонували і розвивались музичні інструменти і народна інструментальна музика, яка своїм походженням, розвитком, стилістичними особливостями пов'язана з побутом споконвічно землеробського народу. У численних функціональних проявах HIM виявляв органічний взаємозв'язок з . іншими вилами народної творчості і, насамперед, з танцювальними жанрами. Інструментальна музика виступає важливим складовим компонентом багатьох народних звичаїв і обрядів, що здавна побутують в регіоні: весілля, вечорниці, досвідам, толока, обжинки, запусти та інші.

У своєму розвитку HIM Західного Поділля пройшла декілька етапів, які обумовлювались складними процесами розвитку музичного мистецтва, а також історичними і соціальними умовами. Це відобразилось на стратиграфічних пластах народного інструменталізму. Як специфічна форма відображення художніх імпульсів народу, його побуту, історії, світогляду HIM зусиллями багатьох поколінь протягом віків сформувалась у самобутнє естетичне явище.

Другий параграф. "Розвій традиційних форм музикування".

Тут робиться спроба прослідкувати розвиток HIM на якомога довшому часовому проміжку, відтворити умови побутування інструментарію та інструментальної музики минулого часу і визначити основні етапи розвитку інструментально-музичної культури цього істо-рико-етнографічного регіону.

Початок письмової фіксації матеріалів про HIM Західного Поділля /ХУІ ст./і* зрозуміло, не збігається з початком функціонуванням самої традиції. Практично неможливо встановити нижню хронологічну межу початків народного інструментального музикування. Вона губиться в глибині віків так само, як і сама історія народу. Відомості про інструменталізм "праслов'янської епохи", а ца - пастуша, мисливська, побутова музика, до нас не дійшли. Пертим важливим фактором формування інструментальної культури був тип господарювання в цьому регіоні. Археологічні знахідки на багатьох селищах Західного Поділля "кидають світло на культові вірування подільських трипільців, які були тісно пов'язані з хліборобськими обрядами" /Я.Пастернак/. Це, без сумніву, вплинуло на (формування особливостей інструменталізму подолян, бо їх

ыуэичиий фольклор і до сьогодш е типовий проявом культури людей, основним заняттям яких було і залишається землеробство.

Наступним ({актором формування інструменталізму був вплив античної і візантійської культур. Картина, яку відкривають перед нами ранні даерела з історії античного музикознавства вражає багатством і різноманітністю інструментарію, а також високим рівнем органіки - розділом античної науки про музику. Використовувались всі основні групи інструментів: ідіофони - кротальон, кимбалон /за Є.Герцманом - цимбали/, крупедзіон, сейстрон; аерофони - авлос, сірінко, сальпінкс) хордофош - ліра, кифара, форыінга, барбітос, самбук, епігонейон, пентахорд та ін. інструменти. Аналіз морфологічної конструкції цього інструментарію виявляє певну типологічну спорідненість між традиційними в регіоні інструментами і їх, в даному випадку, античними прототипами.

Історико-політичні, торгові та культурні контакти Русі з Візантією /УIII—X ст./ сприяли також взаємовпливам між музичними культурами обох країн. Візантія мала в своєму "музичному вжитку" численні види інструментів, які використовувались в найрізноманітніших сферах життя! ліри, кіфари, псалтеріони - хордофо-ни; труби, корнікси - аврофони} сірінги, оксюбафи - ідіофони. Інструменталізм Еллади, а потім Візантії, який протягом .багатьох століть розкішно функціонував на південному сході від Західного Поділля, не міг не впливати на формування НІМ. Тим більше, що цей регіон зіиходився на шляху вплиеів античної і візантійської культур /а Царгороду через територію Сербії і Болгарії в Україну/. Цілком вірогідно, що традиції інструментального музикування, а також інструменти могли потрапляти цим шляхом на подільські землі.

Вже в ХІ-ХІП століттях, а далі ще активніше, проявились впливи в сфері народного інструменталізму із заходу, завдяки близькому сусідстві західаоподільського краю з європейськими державами.

У період давньоруської держави найбільш репрезентативною формою професійної, музичної культури було мистецтво скоморохів.

Див. Герцман Е. Инструментальный каталог Поллукса // Из истории инструментальной музикальной культури. - Л.,19ё8.- С.7-30. М»^ іІЬи'гік киЛіау алйісгпу.вгвсіиДгиі». - ;Уиг«о>лі.Ш6.-с.£05.

Ці мандрівні співці-музігканти змішувалися з музиками місцевого походження і мали великий вплив на розвиток народної музики, вносячи сюди лові мотиви, музичні інструменти. В розвитку скомо-рошої культури можна виділити два етапи: перший - коли професійні епіці виконували героїчні пісні-билини і шукали собі знатних слухачів у кнтому оточенні, серед дружинників /напр. Дмитро Ня-туса - XIII ст./ і другий, пізніший, - коли скоморохи пішли в народ, від якого отримували засоби для проииття, пристосовувались до смаків і вшог мас і творили таким чином фольклорну галувь -НІМ безписемної традиції. В Західному Поділлі сліди скоморохів збереглися в деяких топографічних назвах - сала Скоморохи, Ігро-виця, Бубнівка, Дзвиняч та інші.

Птохаямгоп подіоо, яка вплинула на долю всіої українсько! культури, було прийняття християнства /X ст./. Висвітлення питання про відношення християнської релігії до музичних інструментів і НІН має суттєве значення для розвитку інструментальної культури, оскільки інструменталізм контактної безписемної традиції о дитям поганської доби і по тій причині церква вола з ним боротьбу. Характерно» особливістю для західноукраїнських земель, в т.ч. і для Західного Поділля, було те, що вяе з ХІУ ст. тут відчувався сильний вплив католицької церкви, яка дозволяла використовувати інструментальну музику в культових потребах. А в ХУІІІ ст. окремі священники почали вводити інструментальну музику і в • греко-католицькнй обряд. Вона звучала разом з хоровим співом або самостійно між молитвами. Інтерлюдії виконувались на органі, с також свідчеііня вігаористання традиційних інструментальних ансамблів та малого складу-'духових оркестрів. Такі спроби введення інструментальної музики в церковні обряди в Західному Поділлі проіснували до 40-х рр. переважно в парафіях Чортківсьгого, Теребовлянського, Бучацького, Зборівського районів. Більше того, зусиллями грепо-католицької церкви було збережено україномовну відправу, релігійні пісні, колядки, щедрівки і гаївки національного змісту, вертеп, традиційне народно весілля з церковноп обрядовістю, християн та ін. В регіоні зберігалось середовищ, в якому була потрібна і діставала умови для свого природного розвитку і функціонування традиційна НІМ.

ХУІ-ХУІІ століття у становленні НІН були періодом,і,кий зумовлювався загальноісторичшши тенденціями розвитку музичного мистецтва, активним засвоєнням якісно нових принципів органіка-

ції звукового матеріалу, тісним контактом з академічною музичною культур00! інтенсивним взаеиообміном з сусідніми музичними культурами. В містах України, які були наділені магдебурзьким правом формуються і активно діють музичні цехи. За свідченням документів, в Західному Поділлі існували музичні цехи в Підгайцях, Бучачі і Чортрові, а такса в Кам’даці-Подільському /пограниччя Східного і Західного Поділля/. В цей період у самій інструментальній музиці відбувається процес її остаточної диференціації на академічну і народну. Закріплюється ца головним чином завдяки розділу цехових музикантів на два типи виконавців, відповідно до сфери музикування - "сербської" та "італійської" капел. /Б.Фільц/ Гака соціальна відособленість носіїв зумбвлюа історично неминучу диференціацію між фольклорною та академічною /європейської традиції/ музико». Музичні цехи відіграли значну роль в розвитку народної і академічної музики, Саме в їх середовищі продовжувались розвиватись різні {юрми виконавства - сольного /гра на скрипці, дірі, деяких духових інструментах/ і ансамблевого /розвиток характерних окладів інструментальних ансамблів/, складались нові форми інструментального музикування,

Подальшим розвитком інструментів та інструментальної музики відзначалася і доба козаччини. З цим періодом пов'язане виникнення жанру думи. "Всі засоби народної поетики, словесної і музичної, які були вироблені в українській творчості в попередні періоди її розвитку, сконцентрувалися в думі, ще більше розвинулися, долучивши до себе ряд нових елементів. Один з цих елементів, напр,, став інструментальний супровід, в тій мірі і в тій формі, як в українських думах, не .знав досі ні один з жанрів української народної творчості".* Це наклало певний відбиток на розвиток HIM в цілому. Музично-інструментальний аспект проблеми в історії козацтва е явищем досить значним, і воно-потенційно могло проникати і в локальні традиції окремих етнографічних регіонів. Так, у народному побуті Західного Поділля вкорінились танці ’Козак", "ІЬпак", "Сагайдачний!1, значна частина маршорої музики. Це» очевидно, Є результатом запозичення стильоеих, інтонаційних і жанрових особливостей інструментальної музики періоду "козацької республіки". Це власне той зв'язок, який зближує інструментальну музику аахіііноподільського регіону з HIM центральних Областей України.

Рршченко М. Унр.нар.інструч. музика // Вибране,- К..К-59.-С.Г:

XIX - початок XX століття НІН Західного Поділля, як і вся українська культура, вступав в попу стадію розпитку, яка зумовлювалася новими історичними обставинами. Особливість цього-порі-оду полягас в характерній дпопланопості розвитку HIM. З одного боку народне музикування ¿функціонує в свосму природньому середовищі, забезпечуючи свос існування простим відтворенням традиціїJ з другого - HIM стикується з різними сферами суспільного і мистецького життя: академічного музикою, театром, освітою, церквою та іншими культурно-просвітницькими організаціями. В роботі окремо розглядаються ці два аспекти: І/ Розвиток HIM в автентичному середовищі і 2/ НІЙ у взаємозв'язках з суспільно-художній життям

і авторським мистецтвом.

1. На основі джерел, які 'інформують про -музично-етнографічну ситуацію в регіоні кінця ХУІІІ - поч. XX ст., та експедиційних матеріалів, в повній 'мірі відображається широчінь побутування інструментальної музики а народній виконавській практиці соціально і етнічно компактного сільського середовища. Наведений матеріал висвітлює функційну роль НІН у традиційних обрядах та звичаях, які поширені в західаолодільсьних селах: весілля, вечорниці, досвітки, "забава" або "танці", толока, обжинки, "запусти", зимові обряди, пов'язані з святкування Різдва, Нового року, Водохрепр. Найповніше проявилася фугиційна роль інструментальної музики на традиційному народному весіллі, де вона виконує інструментальні . обрядові мелодії, :анцітальну «узику, супроводжує спів і урочисті весільні'процесії. У весільних обрядових мелодіях, які збереглися до наших чдаів, масмо чи на пайдаеніші зразки Інструментального фольклору Західного Поділля взагалі.

Розглядається також система навчання гри на музичних інструментах, яка забезпечувала спадкоємність народного інструментального мистецтва від покоління до покоління. Узагальнюючи цей матеріал, можна назвати основні шляхи передачі традиції інструментального музикування в регіоні: родимі традиції, школи народних музикантів-інструменталістів, самоосвіта. .

2. Характеризуючи HIM Західного Поділля даного періоду з погляду на її взаємозв'язки з різними сферами суспільного і мистецького життя, відзначаємо такі головні аспекти:

- створення містечкових і сільських хоровтас колективів та філій товариства Тоян", при яких організовувались інструментальні ансамблі й оркестри і здійснювалось навчання гри на музичних інструментах /як по нотах, так і па основі безписемної традиції/}

- формування нової сценічної форми побутування музичного фольклору шляхом залучення народних музикантів до концертів, які організовувались під егідою товариств "Просвіти"}

- участь традиційної НІН в аматорських театральних спектаклях з такими основним» функціями; музичний супровід до танців, акомпанемент до окремих шкальних номерів, виконання інструментальних творів шд час заміни декорацій та антрактів}

- вплив на формування нового репертуару НИ літературної і музичної творчості січових стрільців /УСС/{

- поштовх до розвитку НІІ.і завдяки новий елементам, які привносились зі сфери академічної музики, міського середовища.через тісні коитакти з іншими національними культурами і, насамперед, польською і єврейською.

На культурно-соціальному тлі сільського середовица все рельєфніше виступають тепер уяв два напрямки інструменталізму, які тісно взаємодіють і взаемовпливають один на одного. Перший - традиційне музикування, яке забезпечуе потреби народу у проведенні родинно-побутових свят і обрядів; другий - інструментальне музикування,- яке набирає форы самодіяльних ансамблів і оркестрів, які в своїй творчій діяльності орієнтуються на академічну музику. Традиційне мистецтво вийшло за мекі села, намітився лроцес його зближення з міським фольклором, починалася пора його вторинного побутування.

Культурно-історичний процес наступних десятиліть /період між Нерпою і Другою світовими війнами/ характеризується в цілому спрямуванням зусиль українського народу на оборону культурних і національних інтересів перед загрозою полонізації. Ца стані народного інструменталізму цей період суттєво не позначився, але ЦІМ очікували серйозні трансформаційні зміни, які почалися разом з приєднанням західноукраїнських земель до Союзу PCP.Вся народна культура потрапляв в жорстку систему здійснюваних тоталітарною державою заходів по управлінню культурним'процесом. Ціллю цих заходів було витіснення традиційної культури селянського середовища. Будь-яка тво.рчість народу могла існувати тільки в межах художньої самодіяльності - явища, що цілком контролювалося державою. Характерною ознакою цього періоду було створення в регіоні великої кількості ансамблів і оркестрів, ідо функціонували в рамках худсшіьої самодіяльності із залученням до них традиційних музикантів. J;а складу цих колективів входили інструменти, що ні копи wuntïs не побутували в даній місцевості - домри, балалайки, бая-

ни. Відбувався процес русифікації, а. згодом і руйнації традиційної HIM. Народний інструментарій піддавався інтенсивним реконструкціям .і експериментам, які часто переступали ту грань, про яку говорив В.Андреев: "Всякое усовершенствование народного гудна в конечном итоге приведет к скрипке, альту или виолончели".

Отже, традиційні інструменти були просто поставлені в умови вимирання. Дійсно, треба дивуватися величезній силі народних традицій, які, про (ішовши через такий складний період свого розвитку, зуміли залишитись до цього часу серед народу, Сьогоднішній стан HIM - це продукт еволюції традиційних {юрм музикування, найпнтоміші*елементи якого залишилися життєздатними в сучасній народній інструментальній практиці,

Другий розділ. "Проблеми еволюції музичного інструментарію та інструментального виконавства". Т^ут розглядаються музичні інструменти, які раніше побутували в регіоні, а тепер вийшли з активної практики народного музикування; традиційні інструменти, які е основою західноподільського інструментального стилю, а також класичні і сучасні інструменти, які беруть участь у традиційному музикуванні. Практика народного музикування детермінована рядом соціально-побутових умов, етно гра річними та історико-політичнініи {акторами, специфікою світогляду і естетичного сприйняття етносу. Від цього залежить особливість побутування і функціонування народних музичних інструментів, встановлення відповідних форм музикування в традиції і а цілому стиль певного історичного періоду. На матеріалі HIM Західного Поділля дослідження вказаної проблеми проводилося вперше.

Музичіи інструменти розглядаються в конкретному регіональному культурно-історичному контексті, в реальній народній практиці, в типових для даної традиції функціональних і структурних проявах. Висвітлюється діяльність самого носія традиції - народного музиканта-іпструменталіста: його статус а середовищі, в якому він живе, взаємостосунки з оточуючими, матеріальне становище, критерії оцінювання його діяльності тощо. Все це валлиьі фактори для дослідження процесів розвитку HIM.

Перший параграф. "Рарітетна сфера інструменталізиу". Представниками тут виступають дуда /волинка - індекс 422. 22-62; інші народні регіональні назви: "коза", "дутий"/ і

Соколов 5. В.Андреев и его оркестр. - Л.,І9«2. •• tJ.SS.

л і p-а /індекс 32I.227.28j інші регіональні назви: "лєра", "лєрва”./ ■

Гра на дуді тривала в народній інструментальній практиці до 50-х pp. нашого століття, хоч час активного побутування інструменту завершився раніше - на поч. XX ст. В регіоні, згідно з пізнішими даерелами і повідомленнями інформантів дуда використовувалась як весільний інструмент. Наводиться матеріал про походження луди в Західному Поділлі, який виявляє виразний західноєвропейський, і насамперед через Польщу, вплив на формування традицій музикування на дуді в цьому регіоні. ■

Поділля вважається одним із осередків лірництва /поряд з Волинню і Прикарпаттям/. У ХУІІ-ХІХ ст, в містах Бучачі і Чорткові діяли лірницькі цехи, Лірники, крім того, що своєю музичною діяльністю заробляли собі на прожиття, виконували важливу суспільну роль як виразники демократичних ідей, носії релігійних ідеалів, просвітителі широких мас. У репертуарі ft виконавстві західнопо-дільських лірників добре законсервувалися сліди зв'язків з давньоруською епікою, хоч основа репертуару все-таки обмежується рамками руховної та побутової тематики - "побожні і жалобні" пісні, псальми, обробки евангельских притч та ін. Ліра, яка побутувала в Західному ііоділлі, мала три струни, дві з яких утворювали постійний бурдон, а третя, на якій виконувалася мелодія, настроювалася на октаву вище від верхнього квінтового звука. За допомогою И-ІЗ клавішів утворювався дорійський хроматнзований звукоряд. Після виходу ліри з активної народної інструментальної практики, вона зазнала певних реконструктивній змін і ввійшла в склад декількох {юльклорних ансамблів. Огяе, лірницгво в цьому регіоні в по-ріод,свого зародження і розквіту виступав як мистецтво професійних співців-музикантів. Відокремленість в соціальному плані, наявність цехів і спеціального лірницького лексикону /либійська мова/, авторських творів у репертуарі, регламентований процес навчання - все це ознаки професіоналізму. Лірники в цьому регіоні були продовжувачами і носіями національної епічної традиції. У наступний період /кін.XIX - поч.XX ст./ діяльність лірників спрямовується на побутове музикування: вони грають в корчмах, на весіллях, мають у репертуарі певну кількість творів танцювальної музики, грають на замовлення слухачів, живуть серед народу, грають для нього, отримують від громади духовну і матеріальну підтримку, засоби для існування - все це зближує лірництво з традиційною HIM, Там, де були осередки лірництва, деякі сфери'ЩМ зазнають його

- із -

впливу, який найяскравіше позначився на формуванні в регіоні народного вокально-інструментального виконавства.

Другий параграф. "Домінантна сфера традиційного інструменталізму". ïÿr розглядаються такі інструменти:

Скрипка /індекс 321,322.771} регіональні назви: "скрипка", виконавець на скрипці - "скрипак", "скрипшстий"/. Завдяки досконалості своєї конструкції, багатству і різноманітності виразових можливостей скрипці в інструментальній традиції Західного Поділля належить роль провідного інструменту, вона е основою народного інструментального стилю, Побутування скрипка класичного зразка в цьому регіоні зафіксовано вже в документах дУІ-.ХУІІ століть, Проте в народній інструментальній практиці скрипка, очевидно, використовувалась значно раніше. Завдяки скрипці НІН дістаз могутній поатовх для свого подальшого розвитку. D параграфі висвітлюється історія становлення в рол юні народної скрипког вої культури. Значна увага приділяється характеристиці особливостей народної манери гри, аналізується народна термінологія, яка стосується скрипкового виконавства /напр.,,"вторувати", "брати зи-соко", "грати низько", "грата шаланно", "різано", "січено"/. В наведеноігу матеріалі фрагментарно описані місцеві традиції саморобного виготовлення інструментів. Впермо в роботі названо імена найвидатніших народних скрипалів західноподільського регіону. Серед них - Михайло Джога, Кирои Стасів, Дмитро Ниронюк, Петро Без-коровайний, Василь 4остій, Йосип Галиняк, Остап Кілик, Степан Ма-ланчук та багато інших. Саме вони сьогодні е основними носіями . традицій НІМ,

Цимбали - /індекс 314,122.4} інші рйчональні назви -"цимбал", "цимбалзтка"/ф Це другий після скрипки за функціональним значенням, розповсюдаешстю, престижністю гри і складністю освозння традиційний інструмент, який суттєво впливав на формування стильової специфіки НІМ Західного Поділля,

Більшість інструментознавчих робіт вказує на східне асеіро-вавілонська походження цього інструмента, В нашій роботі ми зупиняймося на опрацюванні двох версій цодо лочатків використання іуш-бал у народній інструментальній практиці. Згідно з першои версією, цимбали були занесені в каш регіон через посередництво західноєвропейських країн і найбільше, очевидно, їїольці. Бо маємо тут не Тільки історичну спільність, але й багато споріднених рис на иу-аично-етнографічноі'У рівні /териінологія, особливості фсуші, прі-Ясии гри/. Друга версія пов’язує виникнеш ¡я цішбал а прлясіиі

еволюції древньоруських гусліб, і тому цимбали можна вважати історична притаманними українському народові. Для обгрунтування цієї версії, ми посилаємося на роботи О.Новосельського, М.Грін-ченка, А.Гумонюка, Е.Горнбостеля і К. Закса. Поширення цимбал у регіоні відбувалось не рівномірно як в часовому, так і в територіальному плані,

З появою цимбал новий імпульс для свого розвитку одержує ■ ансамблеве музикування. В ансамблях цимбалам відводиться роль акомпануючого інструмента. Ведення мелодії в ансамблі, а також сольна гра в народній музичній практиці на цимбалах’ явище значно рідша. Значна увага приділяється питанням саморобного виготовлення цимбал, яке тривало в регіоні приблизно до 60-х років нашого віку. Оіисані окремі елементи технології виготовлення, підбору і комбінації матеріалу, місцеві особливості форми, строю, діапазону інструментів. Характеризуються виконавські худоянь о-вирока-льяі й технічні можливості цимбал.

Бас- /індекс 321.322.71; інші регіональні назви: "басок*, "пів-конгро", "маля віольончельо"/. В НІН Західного Поділля бас набув широкого розповсюдження в процесі формування традицій ансамблевого музик; іання /ХУН-ХУІІІ ст./. В ансамблях виконує басову функцію. В регіоні найчастіше використовуються трьохструнні баси саморобного виготовлення. Відомо декілька строїв: квартовий -¿-А-Є íj-A-Д та квінтовий -d-4-c . Рідше зустрічається змі-

шаний кварто-ввінтовий -сі-А-Й ; а-і- А . Басова партія структ турно досить проста. В основному вона базується на головній то-ніио-домінангових устоях, які мають виразний остінатно-бурдонний характер.

С^о п і л к а - /індекс 42I.III.I2j інші регіональні назви; "дудка”, "дудочка"/. В західноподільському регіоні, де здавна домінує землеробський тип господарства, використання сопілки а традиційній народній практиці носить дещо епізодичний характер. Сопілка в основному побутувала в дитячому та парубоцькому перодовиці. Незважаючи на певну соціальну обмеженість носіїв, в регіоні зафіксовано декілька осередків кустарного виробництва сопілок. Де були діатонічні б-ти отворні інструменти. З 1970-х років набуте широкого вжитку реконструйована сопілка конструкції Д./.емінчука, хроматичний звукоряд якої дозволяє їй виходити оа макі лишз фольклорної традиції, і вона розповсюджується в колективах художньої самодіяльності та в системі, шкільної освіти.

В музично-інструмеї.тальну практику ввійшов новий уніфікований інструмент без б^-яних регіональних ознак.

Мембранофони в традиційних інструментальних ансамблях Західного Поділля мають два стабільних різновиди - бубен /інденс 2ІІ.2І2.92;( інші регіональні назви: "барабан", "великий бубен"/, та решітко /індекс 211.ЗІ; регіональні назви: "бубен","бубенчик"/. Описи, документальні згадки, археологічні знахідки цих інструментів у регіоні досить ранні /ГУ-ІІ тис. до н.е. - знахідки при розкопці трипільських селищ у Більче-Золотоиу, Кошилівцях, Ланівцях(. Борщівського р-ну/. Історичні джерела свідчать /Т.Кост-руба/, що барабан використовувався як сигнальний інструмент з розробленою певною системою семантичних виразів звукових сигналів. В інструментальному фольклорі пізнішої формації мембранофо-ни в складі ансамблів виконують ритмо-організуючу функцію.

У цьому параграфі розглядаються такоя функціонуючі в народному побуті ідіофони, які створюють лише шумові ефекти /калатала, деркачі,- взиваються як ритуальні інструменти під час церковних відправ перед Великоднем - "магільнцця", "копито"/. Звертається увага і на інструменти, які належали дитячому музичному побуту /керамічні окариновидні свистуни у вигляді зозульок, півників, коників і т.ін., з 1-4 ігровими отворами і без них, а такоя гра на травинці, гребінці, листочку/.

Гретій параграф. "Класичний і сучасний інструментарій в традиційному музикуванні". Туї розглядаються музичні інструменти, які в силу різних історичних причин були привнесені в народну інструментальну культур/ Західного Поділля. Умовно ці інструменти розділяються на дві групи: |/ Інструменти, які завдяки своїм техніко-виконавсьним та худоаньо-виразовим якостям поступово лу-чилися з типовими особливостями мелосу і стилістики регіональної культури, на руйнуючи при цьому її самобутньої основи. До цієї групи належать флейта, кларнет, труба; 2/ Інструменти, які спричиняли швидкі трансформаційні процеси і порушували стилістику традиційного музикування. Сюди відносяться баян, акордеон, саксофон, тромбон, а пізніше і всі електрофони /гітари, органи/.

Всі ці інструменти, так чи інакше брали участь у народному музикуванні і поряд з традиційними інструментами виступали як взасмо-обумовлені елементи єдиної системи - НИ Західного Поділля.

Третій розділ. "Канрово-стильова еволюція народної інструментальної нузики". Аналіз розвитку НІМ, принаГші за спгаинп

столі'ігя, в Західному Поділлі свідчить, що при відносно повному збереі<йші глибоко архаїчних пластів народної вокальної музики, традиції інструментальної музики поступово зникають. Однім із чинників, який піддає НІМ активним зовнішнім впливам і зумовлює її швкдку еволюцію, є процес змінності типів традиційних інструментальних ансамблів. Однаковою мірою це впливає і на стильові особливості народно-інструментального музикування. В першому параграфі цього роздіду розглядається вказана проблема - "Еволюція типів традиційних ансамблів".

На основі писемних та іконографічних пам'яток, літературних фольклорних джерел, які інформують про спільну гру наших предків висвітлюється історія ансамблевого музикування в регіоні. З наве деного матеріалу робиться висновок, що ансамблі в складі трьох і більше інструментів були поширені в Україні протягом багатьох ст літь, та з появою скрипки вони еволюціонували в т.зв. "троїсту її зику", яка завершила багатовікові традиції ансамблевої гри доскр нового періоду. Протягом більше як двох століть у музичному побу ті оахідноподільського регіону основними інструментами традкційн інструментальних ансамблів були скрипка і цймбали. Приєднання до них в певних комбінаціях таких інструментів, як бубен, великий С рабан а тарілкою, бас, контрабас, утворювало традиційний ансамбі який в кінці XIX ст. досягнув свого найвищого ступеня рогвитку. Введення до складу традиційних ансамблів духових інструментів: кларнета, флейти, труби, що здавна використовувались у регіоні е побутовому музикуванні, дещо.розширили засоби музичної виразносі а також збагатили темброву палітру цих ансамблів. Головне, що гтр цьому не порушилась автентичність інструментального стилю. Склад ансамблів, до яких входили названі вище інструменти /найчастіше один із них приєднувався до основного складу/, теж можна ввалат; традиційним. З 50-х років нашого століття розпочинається період, який вносить інтенсивні зміни в склад традиційних ансамблів. У і, ру того, наскільки втрачають значення традиційні інструменти і переважають сучасні /загальноєвропейські/, настільки швидко руйі сться всяка регіональна самобутність і специфіка народного інст] ментального сталю.

Другий параграф. "Розвиток жанрів та еволюція музичної сти; тики". В цьому параграфі характеризується весь західноподільські народно-інструментальний матеріал з жанрово-стильового погляду : 35, побільш загальними ознаками визначаються характерні напрямкі

розвитку традиційного музикування. Розвиток HIM, принаймні в стадіальному розумінні, буде показано за рахунок уведення до цілісної жанрової класифікації всіх проявів традиційного інструменталізму, тих, які існують у.даний час і тих, які вже вийшли з активного вжитку. Отже, з функціонального і музично-стильового боку цілісна жанрова картина HIM Західного Поділля виглядає так: '

1. Звукові сигндли, скеровані на комунікацію між людьми в процесі їх суспільної діяльності з вираженою утилітарно-прикладною функцією /гра міських ратушних барабанів, сторожові і церковні дзвони, поштові труби/;

2. Дитяча ігрове звукотворення - інструментальний жанр, в якому використовуються переважно ідіо- та аерофони /гра на свистку, травинці, гребінці, глиняних свистульках/;

3. HIM обрядово-ритуальної дії /весільні обрндові інструментальні мелодії, в основі яких традиційні наспіви типу ладкань -

"До благословення", "До віночка", "На відпровадини до шлюбу", а також похідна музина, марші, які супроводять весільні процесії і награвання,. що відображають всі найважливіші моменти весільної драми - "Надобридень", "Повернення додому від шлюбу", "До посагу"/;

4. Інструментальні імпровізації, в основі яких народнопісенні мелодії, що утворюють малочисельну в регіоні групу "музики для слухання" або "для себе", у форм; складних періодизованих або циклічних структур /найчастіше в'язанки на теми улюблених пісень/;

5. Найбільш обширна жанрова група - танцювальна музика. Тут виділяються декілька підгруп:

- інструментальна музика, що за походженням пов'язана тільки з танцювальним матеріалом, без відповідних пісенних еквівалентів /Козак, Аркан, Танець, до розводу, Танець під вербами/;

- танці місцевого походження, що виконуються з приспівками

або без них /"Микита", "Швець", "Канада", "Чикуляда.","Василкха", "Два голуби" та ih./j -

- пісенні мелодії з виразною танцювальною ритмікою /"Чорні очка, як терен", "Oft, Марічко, чичері" - польки; "Ьодайея когут знудив", "Чорна я си чорна" - вальси; "Гуцулка Ксеня" - танго/;

- інструментальні твори, які ввійшли в репертуар традиційної музики внаслідок тісного спілкування з иузичними культурами сусідніх народів та етнічних груп /польські - шзурка, краков'як,

оберей; російські - "Яблочко", "Коробейники", кадрилі; єврейські - "Сім-сорок"; молдавські - "Молдовеняска"/. Сюди к можна від нести сучасний репертуар, який викочують народні музиканти, запозичений з естради, радіо, телебачення, художньої самодіяльності тощо.

Формування стилістичних основ дослідиуваної нами народно-інструментальної традиції сягає ХУІІ ст. Наступний період аж до середини XX ст. характеризується відносною стабільністю всіх її найголовніших компонентів - використання інструментарію, форм і типів організації звукового матеріалу. Сучасна доба в розвитку НІН стала завершенням того процесу, який ми називаємо класичним періодом в процесі еволюції народної музичної культури безписемної традиції. Сучасне народно-інструментальне музикування виявляє схильність до стильової взаємодії з давніми пластами інструменталізму. Це проявляється у збереженні традиційних форм танцювальної музики, типології ансамблевого музикування, у перейманні скрипкової стилістики виконання мелодії такими інструментами; яї кларнет, труба, сопілка, зрештою прилаштуванням самих традиційних інструментів, і насамперед скрипки, при допомозі звукопідси-лвючої апаратури до потреб сучасної інструментальної практики.

У висновках підводяться підсумки дослідження, окреслюються нові завдання і проблеми в подальшому вивченні HIM Західного Поділля. Відзначається, що важливим фактором формування характерних рис інструменталізму подолян є землеробський тип господарства і пов’язаний з ним весь уклад життя. В процесі історичного розвитку ця інструментальна традиція від ужитково-прикладної функції еволюціонувала в напрямку забезпечення духовно-естетичних потреб суспільства. Характерні риси HIM сформувались на кін. ХПІІ - поч. XIX ст. Тип господарювання обумовив специфіку жанрів. Музичний інструментарій як основна детермінанта розвитку музичної стилістики, формування типів ансамблів найбільше піддається впливу навколишньої історико-культурної системи і стає своєрідним виразником відповідних реалій конкретного періоду ;кіп тя етносу. Дисертація в цілому тільки поклала початок у вивченні HIM західноподільського регіону.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автораі .

1. Проблеми розвитку традиційної народної інструментальної музики Західного Поділля // Тези доповідей і повідомлень 1-ї Тернопільської обласної наукової історико-краезнавчої конференції, - 4,3. - Секція 51 Етнографія і фольклор / Редколегія:

B.Лавренюк, Я.Гайдукевич, І.Герєта та ін. - Тернопіль, 1990, -

C, 44-46. - 0,1 др. арк.

2, Зреоки інструментального фольклору Західного Поділля: "Микита", "ІИвець", "Киванеиь", "А в полі могила" // Украинские народные наигрыши /Составитель В.Гуцал. - М., 1906. - С. 78-79, 120-124. - 0,25 др, арк.

' 3. Традиційна народна інструментальна музика Західного По-

ділля /форми сучасного побутування/ // Тези Першої конференції дослідників народної музики західноукраїнських земель. - Львів,

1990. - С.39-41. - 0,1 др. арк. ■

4. Еволюція складу традиційних інструментальних ансамблів Західного Поділля // Друга конференція дослідників народної музики Червоноруських /галицько-володимирських/ земель. - Львів,

1991. - С,43-47, - 0,2 др, арк.

5. До джерел народної інструментальної музики Західного По-

ділля // Чатверта конференція дослідників народної музики Червоноруських /галицько-володимирських/ та суміжні.: земель. -Львів, 1993. - - 0,35 др. арк.

Підписано до друлу 14,03.94р. «іормат паперу о0хс4 ^16. Друк о{стений^ро_топізицтний.0дин друкарський аркуш.Папір білий.

Терьопіль,вул.ііад Ставом, Ю.Обласне управління статистики. Відділ оперативної поліграфії.