автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Народная керамика Опошни (к проблеме традиций и инноваций в народных художественных промыслах)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народная керамика Опошни (к проблеме традиций и инноваций в народных художественных промыслах)"

ГБ ОД

7 Мі? —МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

КЛИМЕНКО ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

НАРОДНА КЕРАМІКА ОПІШНІ (до проблеми традицій та Інновацій в народних художніх промислах)

17.00.06. - Декоративне 1 прикладна мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

ЛЬВІВ - 1995

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства Ю.П. Лаідук

Офіційні опоненти:

1. Доктор мистецтвознавства, старілий науковий співробітник Петрякова С.С.

2. Кандидат мистецтвознавства, доцент Голубець О.М.

Провідна організація - Українська академія мистецтв

Захист відбудеться травня 1995 р. на засіданні *

Спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській академії мистецтв /29С0ІІ, м.Львів-И, Еул.Кубійошча, 38/.

З дисертацією кожна ознайомитись у бібліотеці Академії.-Автореферат розісланий X." Л&еияи. 19* Р.

Рчений секретар .

Спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства-

ГОЛОД

. з____________________- - "_

___Актудльчість__7?м!{. Опішня - провідний гончарний

осередок не лише Полтавщини, а й всієї України. Він

вважається однії» із символів нашого народного мистецтва.

нзуковий обіг і в мистецтвознавчій літературі висвітлена недостатньо, не зважаючи на велику кількість публікацій. Питання про міспе Опікші серед інших гончарних центрів та про її роль в історії українського мистецтва досі ще не розв”язане. Назріла нагальна потреба дослідити історію опішиянського промислу, встановити ряд дат, окреслити художні особливості кераміки, виявити витоки стилю та його еволюцію, висвітлити творчість провідних гончарів і з"ясувати,

що доцільно використати з досвіду попереднь і роботи з народними майстрами в сучасній художній практиці. Адже нині постало питання про збереження народної кераміки Опішні як явища нашої художньої культури, котре у найближчий час можб зникнути. В опішнянському промислі назріло багато невирішених проблем, і без зовнішньої підтримки він не виживе. Таким чином, мистецтвознавча роботг про народну кераміку Опішні е необхідною як для науки, так і для художньої практики, що й обумовлює актуальність даного дослідження.

дослідження народної кераміки Опішні і визначення своєрідності її стилістичних особливостей на основі вивчення в ній традиційних та інноваційних елементів, що дозволяє

Проте, до цього часу кераміка Опішні майже не введена у

Т Мета роботи - комплекси».

вирізнити Опішню серед інших осередків українського гончарства. Для досягнення мети ставились такі завдання:

9 з”ясувати історичні та соціально- економічні передумови збереження традицій та появи новацій у гончарстві Опішні на різних етепах розвитку промислу;

• виділити традиційні та нові елементи і з”ясувати їхні взаємозв"зки в матеріалах, технології, асортименті та художніх особливостях виробів;

• охарактеризувати творчість провідних опішнянських майстрів, виявити їхню роль у розвитку традицій та запровадженні інновацій.

Об"єкт дослідження - народна кераміка Опішні та навколишніх сіл і хуторів, безпосередньо пов”язаних‘ з опішнянським промислом (Попівка, Малі Будища, Заїченці, Хижняківка, Лазьхи, Міські Млини, Вільхове) середини XIX -XX ст. Хронологічні межі обумовлені тим, що даний період репрезентований значною кількістю виробів, тоді як від попередніх періодів зразки кераміки та відомості про неї майже не збереглися. .

Джерела та матеріали жаслілження. В процесі дослідження були вивчені колекції ряду музеїв; Державного музею українського народного декоративного мистецтва (Київ), Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, Полтавського краєзнавчого музею, Полтавського художнього музею, Музею народної архітектури та побуту (Київ), Музею Івана Гончара (Київ), Національного музею у Львові, Музею етнографії та художнього промислу у Львові,

Дніпропетровського^історичного музею імені Д.Яворницького, а також деяких краєзнавчих музеїв Полтавської області (в Лохвиці, Миргор ;і, Попівці, Батьках). Було використано літературні й архівні джерела (Державний архів Полтавської області, приватніш архів В.М.Ханка, Полтава, архів Національного музею-заповідннка українського гончарства в Опішні). У 1979, 1935-1994 роках здійснювались польові обстеження Спішні н навколишніх сіл (Міські Млини, Попівкл, Малі Будища, Вільхове, Хижняківка, Заїченці, Батьки, Лазьки, Глинськ) з опитуванням гончарів та місцевого населення, фотографуванням, замальовками, збиранням творів (більшість з них подаровано Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішні). Було також використано матеріали експедицій автора на Полтавщину та в інші регіони України у 1979-1994 роках.

' Ступінь вивченості проблеми. Найдавніші відомості про кераміку Опішні з ' констатацією наявності в містечку гончарного цеху знаходимо у топографічному описі Чернігівського намісництва, здійсненому О.Шафонським наприкінці XVIII ст. і опублікованому в 1851 році у Києві. Як гончарний осередок, Опішня згадується в працях першої половини XIX ст. з історії Полтавщини, зокрема, в монографії М.Арандаренка (Полтава, 1846). З другої половини XIX ст. Опішні, як провідному центру лівобережної кераміки, приділяється увага в роботах етнографів, істориків, археологів, статистиків, економістів, присвячених кустарним промислам Полтавської губернії, комплексне обстеження яких

організувало Полтавське земство. Важливе значення мають публікації В.Василенка, який займався керамікою Полтавщини поряд з іншими промислами. Особливості творів опішнянських гончарів 1870-80-х років демонструє альбом А.Зайксвича (1883). Фундаментальна монографія І.Заредького про гончарний промисел Полтавської губернії (Полтава, 1894) в значній мірі побудована на матеріалі Опішні й навколишніх сіл.

На початку XX ст. з”являються публікації, присвячені безпосередньо опішнкнській кераміці, з описом технології виробництва, відомостями про деяких майстрів, характеристикою дрібної пластики (статті М.Русова та Олени Пчілки). Важливий ілюстративний матеріал міститься -в альбомі Полтавського губернського земства, присвяченому гончарству Полтавщини (1913). Дані про опішнянські керамічні майстерні та про кількість гончарів наявні у звітах Полтавської губернської земської управи, матеріалах земських зібрань, виставок, статистичних відомостях про кустарні промисли.

У 1920-х роках продовжується вивчення опішнянської кераміки з позицій етнографії (Я.Риженко). Мистецтвознавчі розвідки з”являються у повоєнний час (Є.Дмитрієва, ІО.Лащук та Н.Кисельова).

Новий етап у вивченні історії опішнянського гончарства відкриває робота етнографа О.Пошивайла, присвячена діяльності в Опішні Полтавського земства (Опішня, 1989).

7 _________________________

^Матеріал Опішкі використаний О.Пошивайлом і у

монографіях, присвячених гончарству Лівобережжя.

Проте, не диг чячнсь на досить розгалужену бібліографію, відсутнє вичерпне уівлення про опішнянську кераміку як про цілісне художнє явище, а також про своєрідність стилістичних рис даного осередку та їхні витоки. Не досліджено взаємодію традиційних та інноваційних елементів в опішнянській кераміці: саме такий підхід і дозволяє зрозуміти особливості Опішні у порівнянні з іншим.*' гончарними центрами України.

Методологічною основою роботи є принцип історизму та системності. У дослідженні використано порівняльно-історичний, історико-генетичний методи. Кераміка Опішні розглядається як невід”ємна частина українського гончарства. Вивчення двох її напрямків - традиційного та інноваційного -здійснюється в історичному аспекті як у синхронному, так і в діахронному вимірах.

У теоретичному сісмисленні проблем розвитку народного мистецтва автор дисертації спирається на дослідження відомих українських та російських вчених: М.БІляшівського,

В.Василенка, В.Воронова, О.Данченко, Є.Кириченко, М.Некрасовой Є.Спаської, М.Сумцова, С.Таранушенка.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в мистецтвознавчій літературі:

• детально досліджено історію опішнянської кераміки;

® в гончарстві Опішні виявлено два напрямки - традиційний та інноваційний;

8 ' розглянуто стилістичні особливості форм опішнякського

посуду у порівнянні з іншими осередками;

проведено систематизацію і всебічний аналіз декору

опішнянської кераміки;

здійснено порівняння рослинної орнаментики Опішні з першоджерелом - бароковим шитвом XVII - XVIII ст.; поставлено питання про вплив на декоративно-вжиткове, й народне мистецтво так званого українського архітектурного стилю;

введено у науковий. обіг значну кількість нових імен опішнянських гончарів.

наявність двох напрямків - традиційного та інноваційного, пов"язаних з формуванням стилістичних рис опішнянської кераміки другої половини XIX - XX ст., що простежуються в матеріалах, технології, асортименті, художніх особливостях виробів; . -

збереження давніх елементів у формах та декорі простого кухонного посуду, мисок, в іграшці, поява новацій в столовому посуді з підполив”яним розписом і в дрібній пластиці історнко-стнографічного характеру; інноваційний напрямок опішнянсьі.Уї кераміки - наслідок діяльності в Опішні Полтавського земства, проекція українського архітектурного стилю;

виникнення в Опішні нової традиції підполив”яного контурного розпису;

- - - — 9-----*

наявність в Ьпішні трьох груп гончарів: а) переважна більшість майстрів, роботи яких тісно пов”язаш з місцевою традицією; б) майстри, котрі запроваджують нові елементи в практику колективу промислу; в) майстри, творчість яких випадає з традиції опішнянської школи.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вонп допоможе «»ріентузати народних майстрів Опішні на збереження традицій місцевої школи. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні історії українського народного мистецтва, при викладанні історії декоративно-вжиткового мистецтва у навчальних закладах, музейній роботі (атрибуції пам"яток, експозиційній роботі тощо).

Апробація роботи здійснювалась на наукові"; засіданнях в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ¡м.М.Рильського НАН України і на ряді наукових та науково-

• практичних конференцій, зокрема, на Всесоюзній з міжнародною участю- конференції в’ Москві (1990), на республіканських конференціях в Києві (1985, 1988, 1991, 1994), Полтаві (1989), Опішні (1989), Бердянську (1992), міжінститутських конференціях молодих вчених (Київ, 1985, 1939, 1990). Автором опубліковано 15 статей в журналах та наукових збірниках, що містять загальні положення та висновки дисертації. Головні з них наведено наприкінці автореферату.

Структура. роботи. Текст дисертації складається із зступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури й архівних джерел (316 позицій). Додатки

включають “Словник гончарів Опішні та навколишніх сіл” (близько 650 імен гончарів), таблиці форм посуду, перелік ілюстрацій і самі ілюстрації (157 фотографій).

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, методику дослідження, його наукову новизну і практичне значення, подано характеристику найважливійших літературних джерел.

Перший розліл - "До історії гончарного промислу в Опішні" - присвячено аналізу історичних та соціально-економічних умов, то вплинули на формування особливостей опішнянської кераміки друго" половини XIX - початку XX ст. (перший параграф) і 1920-х-середнни 1990-х років (другий параграф). Виділяються головні етапи розвитку керамічного виробництва, ранні періоди якого були передумовою блискучого розквіту гончарства Опішні у другій половині XIX -першій третині XX ст. Це надзвичайно важливий період в історії опішнянського промислу, період його найбільшого розвитку й зародження інноваційного напрямку. В цей час Опішня перетворюється на один з провідних осередків України, а в Полтавській губернії посідає найчільніше місце. Відбувається неухильне зростання кількості гончарів, панує / дрібнотоварне виробництво із зайнятістю всіх членів родини й частковим використанням найманої праці. Окремі заможні гончарі володіють приватними майстернями. Мала місце спеціалазація майстрів за видами продукції. Вироби вивозились далеко за межі Полтавщини.

11--------------------------

____ Організація виробництва та характер навчання, яке

здійснювалось переважно в родині, сприяли збереженню

традиційної основ" опішнянської кераміки, котра розвивалась

в річищі загальноукраїнських тенденцій. Наприкінці XIX -

початку XX ст. в історії промислу відбулися зміни, пов”язані з

діяльністю Полтавського земства, що й обумовило відмінність

Опішні від інших осередків. Змішї торкнулись спочатку

резнзчпої частини майстрів. Більшість з них продовжувала

працювати в межах давніх традицій до кінця 1920-х років.

В дисертації зроблено спробу об”єктивно оцінити діяльність Полтавського земства. Воно було найактивнішим в Україні щодо підтримки кустарних промислів. Важливу роль відіграли обстеження осередків, здійснені відоми: ¡5 вченими

А.Зайкевичем, В.Василенком, І.Зарецьким, а також майстерні та учбово-показові пункти, інструктори, яких направляли у провідні центри та Кустарний склад у Полтаві, котрий забезпечував майстрів замовленнями. Розвитку народних художніх промислів сприяла організація виставок, кустарних з’Тздів і нарад. В роботі проаналізовано позитивні й негативні наслідки заходів, що о цілому сприяли збереженню багатьох видів і центрів народного мистецтва й були спрямовані на економічну підтримку промислів та передбачали вплив на художні особливості виробів через орієнтацію майстрів ні національну традицію. Відмічено закономірність цього впливу й водночас йо.-о штучний характер, що пояснюється світоглядними настановами епохи. Даному питанню приділено особливу увагу: адже ж ситуація, що склалася в українській

культурі на зламі XIX - XX ст. мала безпосередній вплив на опішнянську кераміку й обумовила кординальні зміни її стилістики.

Характер української культури того часу відбиває один з найважливіших етапів українського визвольного руху. Ідеї епохи насамперед втілювались в архітектурі, де сформувався так званий український архітектурний стиль, який знайшов прояв також і в декоративно-вжитковому та народному мистецтві і був, по суті, національним варіантом модерну.

Орнамент українського стилю базувався на використанні мотивів бароко (в основному гаптів XVII - XVIII ст.). Його розробляли художники-професіонали для оздоблення архітектури (будинок Полтавського земства В.Кричевського),' а також для запровадження в декор виробів народних майстрів. З цією метою планується видавництво альбомів “південноруського орнаменту", в одному з класів Миргородської художньо-промислової школи розробляється "місцевий стиль", при Полтавському кустарному- складі зберігаються зразки виробів та альбом барокових мотивів.

Дана ситуація в художній культурі зламу століть і дозволяє зрозуміти причини виникнення в опішнянській кераміці інноваційного напрямку, найважливішим елементом якого є орнамент, орієнтований на мотиви XVII - XVIII ст. Зацікавлення життям народу, його побутом, історією спричинило появу в Опішні дрібної пластики історико-етнографічного характеру. Жоден центр Полтавщини (та й усієї України) не зазнав подібних цілеспрямованих зовнішніх

______ІЗ________________________

- імпульсів,- які вплинули на зміну стилю в цілому. Для втілення

ідей епохи серед гончарних осередків діячі культури обрали

Опішіпо. З її майстрами працювали у напрямку “націоналізації

стилю”, проводячи відповідну закупівельну й виставочну

роботу. Вирішальну роль в цьому плані відігравали земські

майстерні.

У роботі детальне розглядається і аналізується діяльність опішиянської керамічної майстерні (1894 - 1899) та гончарного учбово-показового пункту, організованого 1912 року. Поряд з позитивними наслідками (забезпечення гончарів дешевими матеріалами, кредитом, роботою, сприяння збуту виробів, навчання дітей тощо), функціонування майстерень сприяли появі ряду негативних моментів. Процеси, що відбувались, у промислі, дуже ускладнились. Постачання зразками виробів і, головне, ескізами розпису призвело до створення еклектичних речей, навіть до руйнування місцевої традиції. Лише через кілька десятиліть привнесені форми й орнаменти були перероблені колективом і збагатили опішнянську школу утворенням нової традиції розпису. Процес її формування завершився у середині XX ст.

У другому параграфі характеризується розвиток опішнянсько» кераміки 1920-х-першої половини 1990-х років, а також висвітлюються проблеми сучасної Опішні. Відмічається інтенсифікація промислу у перше пореволюційне десятиліття. Аналізуються особливості виробництва 1920-х років. На основі публікацій, архівні'х джерел та спогадів майстрів наводяться відомості про опішнянську майстерню та уточнюється дата

відкриття керамічної школи - 1927 р. Розглядається діяльність артілей “Художній керамік” (заснована 1929 року, у 1960 році реорганізована у завод “Художній керамік”) та “Червоний гончар” (функціонувала з 1932 року, разом з Опішнянським промкомбінатом у 1962 році приєднана до заводу “Художній керамік”). •

Продовжується формування і розвиток двох напрямків опішнянської кераміки. “Земські” впливи, що на зламі XIX -XX ст. торкнулись лише деяких гончарів, у 1920-х роках розповсюдились серед значної частини майстрів, а у 1930-х роках були активно розвин”ті артіллю “Художній керамік", куди в основному увійшли представники інноваційного напрямку, котрий поступово концентрується в умовах артільного виробництва з орієнтацією на декоративний посуд з бароковою орнаментикою. '

Традиційний напрямок з 1930-х років репрезентований гончарями, які працюють вдома. Саме вони стійко дотримуються давніх традицій. Після розквіту у 1920-х роках домашнє виробництво скорочується і поступово припиняє своє існування. З початку 1930-х років його цілеспрямовано знищували: колективізація, голодомор 1933, високі податки, заборона на використання свинцевої поливи тощо.

Сучасні проблеми Опішні пов”язані із загальною ситуацією в системі народних художніх промислів. Причини занепаду закладались багаторічною • політикою стосовно народного мистецтва, коли майстри були позбавлені можливості займатись промислом індивідуально, а артілі

15 ________________:_______

перетворились на заводи Л фабрики з механізацією,

тиразкуваннгм, втратою атмосфери творчості. Робиться

висновок про доцільність переходу в Опішні до невеликого

підприємства й про необхідність приділити увагу надомництву.

Підкреслюється позитивна роль Національного музего-

заповідника українського гончарства, який проводить значну

роботу щодо вивчення і підтримки промислу й Спілки

народних майстрів України, котра закуповує роботи опішнян.

Лругий розпіл - “Художні особливості опішнянського посуду” - складається з чотирьох параграфів. В ньому

зроблено спробу виявити .радиційні та нові елементи в матеріалах, технології, асортименті й художніх особливостях виробів. Головну увагу приділено посуду, у формах та декорі якого найбільш пскрльо окреслюються, з одного боку, риси традиційного напрямку, а з другого, - фіксуєтеся поява різних новацій.

У першому параграфі розглядаються матеріали _ н технологія виробництва. Протягом останнього століття в умовах домашнього виробництва в Опішні використання матеріалів залишилось майже незмінним і не виходило за межі загальноукраїнської традиції. На зламі XIX • XX ст. через земські майстерні здійснювалось інтенсивне введення нових матеріалів, яке торкнулось гончарів інноваційного напрямку й мало дуже обмежене поширення серед загальної маси майстрів.

Технологія виробництва в Опішні складається із спільних для більшості гончарних осередків України етапів: 1)

добування сировини; 2) приготування глиняної маси, ангобів, полив; 3) створення виробів; 4) їхнє декорування; 5) глазурування; 6) випал. Кожний етап суттєво впливає на художні особливості кераміки.

На основі літературних джерел кінця XIX - першої третини XX • ст. і польових матеріалів автора подано опис приготування глиняної маси в Опішні та її околицях. У порівнянні з іншими центрами він має незначні місцеві особливості. Дані сучасних гончарів Опішні, Малих Буднщ, Вільхового практично однакові, проте дещо відрізняються від свідчень дослідників зламу XIX - XX ст. Можна зробити висновок про прискорення процесу приготування глиняної маси, що характерно для багатьох осередків у XX ст. У другій половині XIX - XX ст. в Опішні побутує “волоський” або “веретенний' гончарний круг. Випал здійснюється у двокамерних горнах відкритого типу, які у XIX- першій третині XX ст. були в Опішні двох видів - чотирикутні ("мискові") й круглі. Горно сучасних опішнянських гончарів має виключно круглу форму.

В середовище гончарів інноваційного напрямку технологічні нововведенн' потрапляли значно активн'ше. Більшість з них пов”язана із земськими майстернями, завдяки яким опішиянські гончарі познайомились з механізованим способом приготування глиняної ман, відмучуванням глини, литтям, вдосконаленими горнами. Не всі новації закріпились у промислі. Головним нововведенням, що перетворилось на традицію і суттєво позначилось . на художніх особливостях

17 _________________

кераміки, стало використання гіпсових форм, які в основному

створювали для дрібної пластики.

Другий параграф присвячено асрряшенту___виррбіо. З урахуванням розроблених раніше класифікацій та на основі функціонального призначення виділяються такі різновиди асортименту: 1) посуд: кухонний, столовий, декоративний; 2) пластика: скульптура та фігурні посудшш у вигляді тварин, іграшка, спжсткі композиції; 3) архітектурна кераміка; 4) культові предмети; 5) речі господарського й технічного призначення. '

У другій половині' XIX першій третині XX ст. в Опішні створювали усі їй різновиди кераміки. До початку XX ст. асортймент не відрізнявся від інших великих осередків. Протягом останніх ста років у ньому відбулися зміни, П0в”язаиі із своєрідністю історичної ситуації у промислі. У гончарів традиційного напрямку спостерігається поступове скорочення асортименту, який в тон же час залишається традиційним. Нові види виробів з”явлпюїься зрідка. У представників інноваційного напрямку під впливом земських майстерень відбувається перехід до нових для народного мистецтва виробів. Традиційні різновиди кераміки отримують значну кількість варіантів або зникають. Деякі новації існують недовго. В артілі “Художній керамік" головна увага приділяється • декоративному посуду, проте водночас цілеспрямовано зберігаються традиційні його види, котрі змінюють функціональне призначення: перетворюються на декоративні речі. Загальноукраїнська тенденція скорочення

асортименту торкнулась в останні десятиліття і заводу “Художній керамік”, проте в загальних рисах тут ‘зберігається

У наступному параграфі подано аналіз художніх

найважливіших його різновидів із стислою характеристикою побутового застосування та співставлений назв із термінологією окремих регіонів України. Головну увагу зосереджено на художньо-стильових рисах форм опішнянського посуду у порівнянні з іншими осередками. Розглянуто варіанти в межах кожного виду посуду з виявленням традиційних та інноваційних елементів.

В конструкції посуду також знайшли прояв особливості кожного з напрямків опішнянської кераміки. Якщо в роботах представників традиційного напрямку зміни майже'не помітні, то у гончарів-новаторів з”являється значна кількість варіацій. До найбільш традиційних, котрі до наших днів без змін зберегли давні особливості конструкції, відносяться такі основні різновиди купонного посуду, як горщик, макітра, неполив”яний глечик, із столових посудин - миска. Саме ці види виробів, що виникл” в доісторичні часи, як слуїіно відзначає в своїх працях О.Данченко, і дозволяють говорити про регіональні особливості народної кераміки.

Поряд з цією групою ви, )бів наявна .значна кількість посудин, що виникли в різні періоди історії промислу й також на другу половину XIX ст. стали традиційними для опішнянської кераміки. Проте, протягом останнього століття,

традиційний асортимент.

Г. Розглянуто типологічні ознаки

19 _________________________

- Через зовнішні впливи, серед них з’явилось багато варіантів.

Це перев. .кно столовий посуд, який. вироблявся

представниками обох напрямків і з гончарів-новаторів зазнав

змін. .

До наступної групи відносяться зразки посуду (тикви, полнв”яні глечики, куманці тощо), які створюються виключно у межах інноваційного напрямку - вази, декоративні тарелі, сервізи тощо. їхні форми найчастіше не пов”язані із місцевою традицією й обумовлені модою та смаками замовника.

У четвертому параграфі розглянуто художні особливості ДЄКару опішнянської керамік*.. Проведено систематизацію його різновидів, виділено головні технічні прийоми: 1)

гравірування, 2) відтиски штампа, у?.!”ятини; 3) розпис: а) в техніці описки (без подальшого покриттю поливою); б) підполив"я:шй - флпндрівка, контурний, виконаний ріжком та з використанням гравірованого контуру; 4) рельєф; Г>) ліплення.

Детально проаналізовано кожен з різновидів декору з характеристикою композиційних схем і мотивів орнаменту з виділенням традиційних та інноваційних рис. При дослідженні контурного розпису робиться спроба розрізнити “до^емські" та "земські” елементи, прослідкувати трансформацію привнесених мотивів і зв”язок з їхнім першоджерелом -бароковим шитвом XVII - XVIII ст. В окремих випадках проводиться порівняння з вишивкою рушників Полтавщини

XIX - XX ст. Перераховуються головні мотили, шо ста;:и певними канонами. На прикладі засвоєння барокової

орнаментики розглянуто механізм зародження і розвитку нової традиції в народному мистецтві. .

Аналіз декору опішнянської кераміки дозволяє зробити такі висновки: давня традиція декору стійко збереглася в ранніх за часом виникнення типах виробів, нововведення торкнулись насамперед столового ,,!й декоративного посуду, форми якого більш схильні до змін. Найпопулярнішим видом декорування неполив”яних виробів другої половини XIX - XX ст. є описка. Порівняно давня місцева традиція збереглася в декорі мисок. Впливи земства стосувались контурного розпису, характер якого докорінно змінився на зламі XIX - XX ст. за рахунок введення орнаментики барокового шитва,. своєрідної проекції українського архітектурного стилю, котрий, по суті, є національним варіантом модерну. В цілому протягом останнього століття в Опішні відбулося поступове' скорочення кількості мотивів та спрощення композицій декору. Деякі його різновиди до середини XX ст. зникають або існують як залишкове явище (описка, гравірування) чи видозмінюються (фляндрівка). • -

У третьому розпілі - "Розвиток пластики 1 творчість провідних опішняпськгх

зосереджено на художньо-сти/ „ .

якій найбільш яскраво виявляється індивідуальне начало, що й

фігурного посуду, сюжетних композицій із розглядом творчості провідних гончарів другої половини XIX - XX ст. Серед них виділено три категорії: 1) переважна більшість майстрів, котрі

дало підставу поєднати досліджен :я іграшки, скульптури,

зберігають своєрідність місцевої школи; — 2) гончарі, що запроваджуй, гь у промисел новації, поєднуючи в своїх роботах традиційні Й нові риси (Ф.Чйрвеико, І.Гладиревський,

В.Поросний, І.Бережніш, О.Селюченко, Г.Пошивайло, І.Білнк, іЧ.Китриш та багато інших); 3) визначні індивідуальності, творчість яких виходить за межі традиції і найчастіше не сприймається колективом промислу (О.Ночовник).

Характеристику традиційного напрямку опішнянської пластики розпочато з іграшки, котра становить основу найдавнішої традиції Опішні, що виявляється насамперед в образно-стильових рисах: обмежена кількість сюжетів,

наявність канонів, ритуальна першооснова більшості образів. Розглянуто головні етапи розвитку опішнянської іграшки, подано аналіз творчості окремії« майстрів (Г.Грипич, М.Дугельна, Г.Дідепко, Є.Марчук).

З 1930-х років розрізняються домашня й артільно-заводська лінії розвитку іграшки. Остання стала першоджерелом виникнення нового явища в історії дрібної пластики Опішні сюжетної скульптури, яка, починаючи з і 950-х років, довгий час входила до асортименту заводу "Художній керамік”. Ряд майстрів (особливо у і 970-х роках) створювали її вдома (О.Селюченко, Г.Пошивайло, Р.Чабаненко). Деякі гончарі-пенсіонери продовжують ліпити сюжетні композиції і Б наш час (А.Білик-Пошпвайло,

В.Омеляненко, М.ІТошивайло).

. У XX ст. виробництво зооморфних та антропоморфних посудин • і скульптури - порівняно давнього різновиду

української' народної кераміки - у більшості гончарних осередків України припиняється. В Опішні ж воно продовжується до наших днів. На заводі “Художній керамік” по війні відбулося відновлення майже перерваної традиції, котре стосується переважно образного ладу й лише частково формальних особливостей.

Автор робить спробу вирізнити традиційні та нові елементи в опішнянській зооморфній пластиці другої половини

XX ст. й підкреслює, що збереглися давні образи народної глиняної скульптури - баран, бик, лев, цап. Не змінився старий композиційний принцип, залишились деякі прийоми декорування (імітація вовни у вигляді ліплення, пропущеного крізь тканину, гравірування, ум"ятини, відбитки штампа). Проте традиційні елементи трактуються по-новому. В сучасних роботах змінилося функціональне призначення: нб посуд для напоїв, а декоративна скульптура, - ускладнилась композиція, спостерігається перевантаження декором.

Детально характеризується творчість провідних скульпторів Опішні І.Білика, В.Омеляненка, В.Біляка, Г.Кирячка, М.Китриша та інших. Робиться висновок про те, що в розвитку скульптури й фігурного посуду наявна цікава взаємодія із загальною традицією промислу; цей різновид пластики був відроджений у повоєнний час. Проте відроджений на новій основі, . посиленням індивідуального начала у вирішенні традиційних образів.

Інноваційний напрямок опішнянської кераміки репрезентований рядом майстрів, осібне місце серед який

___23--------------------------------

- посідає Остап Ночовнйк з передмістя Опішні Міських Млинів. ГІодако ан.гг:з творчості талановитого майстра, підкреслено, що зв”язок його робіт з гончарством Опішні опосередкований, що його творчість в цілому випадає з місцевої традиції. '

Сер^д гончарів, котрі запроваджували в Опішні нововведення і знаходились біля витоків інноваційного напрямку, виділяються Ф.Чнрзенко, І.Гладиревський, ІО.РІзник, В.Поросний, Ф.Кариков, І.Бережний, О.Ковпак, Г.Гладиревський.

• Із впливом ситуації, що склалася в художній культурі України на зламі століть, г зв”язано виникнення в Опішні дрібної пластики на історико-етнографічну тематику, що створювалась за допомогою форм і зустрічалась лише із Опішні. Всі її зразки виконані в одному плані. Вони характеризуються тематичною різноманітністю певних сюжетів, що варіюються, та єдністю стилістичних рис: канонічність виявляється як в сюжетах, так і у формальному вирішенні образів з їхнім натуралізмом і 'деталізацією, породженими впливом професійної скульптури.

У Висновках автор підбиває загальні підсумки проведеного дослідження, підкреслюючи, то головною рисою опішнянської кераміки другої половини XIX - XX ст. є активне поповнення, місцевої традиції інноваціями.. Специфіка формування стилістичних особливостей гончарства Опішні обумовлена наявністю двох напрямків - традиційного та інноваційного. Найдавніші традиції Опішні збереглися а простому кухонному посуді та іграшці. У столовому посуді

спостерігається значна кількість варіацій. Новий декор з мотивами барокового шитва, запроваджений земством на зламі XIX - XX ст., творчо переосмислюється колективом промислу й стає новою традицією на середину XX ст.

Твори опішнянських гончарів другої половини XIX - XX ст„ засвідчують, що Опішня була і залишається одним з найвизначніших осередків української народної кераміки, історія якої не мислиться без Опішні.

1, Опішня сьогодні //Образотворче мистецтво.-1988.- №1.-

С.14-17.

2х Перший республіканський симпозіум • гончарства / / Образотворче мистецтво. - 1989. - №5.- С.10-12.

З» Опішня: тривоги і сподівання // Образотворче мистецтво.-1990.- К.2.- С.13-І5. .

4* Виставка опішнянської кераміки // Народна творчість та етнографія. - 1990. - №2. - С.89-93.

5, Відома майстриня іграшки /Про О.Селюченко/ //Образотворче мистецтво. - 1991. - №4. - С.39-41.

б» До питання про роботу Полтавського земства з гончарями Опішні //Українське гончарство: Національно-

‘ " щорічник. - Кн.І. - К.-Опішне, 1993. -

Опішні дореволюційного часу Національно-культурологічний

культурологічний

С.418-425.

Ъ. До історії народної кераміки / / Українське гончар -тво:

• щорічник. - Кн.І. - К.-Опішне, 1993. - С.261-266.

8* Опошня. Проблемы промысла // Народное искусство и современная культура. Проблемы сохранения и развития традиций: Материалы Всесоюзной с международным

участием конференции. - М.,1991. - С.287-292.

9, Опішня: минулі і сучасні проблеми // Золоті ворота.-1994. - №1. - С.148-161.

Klimenko Elena Alexandrovna ■

Op_Qshny.Jol!■ ceramic (The problem i. traditions and innovations irii.Qlk.art craft)

Thesis presented for a degree of master of art on the speciality

17.00.06 - Decorative and applied arts.

Lvov Academy of science. Lvov, 1995.

Manuscript is defended containing the complex investigation of Oposhay ceramic as a unique event of the Ukrainian folk art. History of Oposhny ceramic is investigated in details. Reciprocity in the creative work of its masters of traditional and innovation approach is studied. Production technology is described. Goods in stock are systematized. Art features of vessel forms and decor are analyzed. Plastic art development is examined. The description of leading potters creation work is presented.

Key words: Oposhny ceramic, tradition, innovation, forms of vessel, decor, painting technique. .

Клименко Елена Александровна ■ Шр5ДИаа._і<ерямЦКа_Опоиши_.(К_ лроблс.4е„лр£діішій . її ИНН£ШДШЙ_В. народвиХ-ХУДОжестдедных лромі голах)

Диссертация на соискание ученой стсисик кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 - Декоративное и прикладное искусство.

Львовская Академия искусств, Львов, 1995.

Защищается рукопись, содержащая комплексное исследование керамики Опошни как уникального явления украинского народного искусства. Детально исследована история керамики Опошни. Изучено взаимодействие в творчестве ее мастеров традиционного и инновационного направлений. Описана технология производства. Систематизирован ассортимент изделий. Проанализированы художественные особенности форм н декора сосудов. Рассмотрено развитие пластики. - Подана характеристика творчества ведущих гончаров.

Ключові, слоза: кераміка Опішні, трвдища, інновація, форми посуду, декор, техніки розпису.