автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Народное декоративное искусство Покутья XIX-XX вв.(История. Типология. Художественное особенности)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народное декоративное искусство Покутья XIX-XX вв.(История. Типология. Художественное особенности)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

і і о

О' Д

БОЙЧУК Богдан Васильович

УДК 745 (447)

НАРОДНЕ ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО ПОКУТТЯ XIX-XX СТОЛІТТЯ

(Історія. Типологія. Художні особливості)

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів -2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі образотворчого мистецтва і дизайну Прикарпатського державного університету ім. В. Стефаника

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор, завідувач

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор кафедри

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства фольклористики

та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, сектор народного мистецтва

Захист відбудеться ” листопада 2000 року о годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35. 103. 01 у Львівській академії мистецтв за адресою: 79011, Львів, вул. Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської академії мистецтв (79011. Львів, вул. Кубійовича, 38).

Автореферат розісланий ” жовтня 2000 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради

відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович

художніх основ та історії архітектури Державного університету “Львівська політехніка”

БОДНАР Олег Ярославович

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри українознавства Львівського державного інституту фізичної культури ,

ПАДОВСЬКА Олена Мирославівна

кандидат мистецтвознавства

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українське народне декоративне мистецтво - це величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість. Унікальна своєрідність українського народного декоративно-прикладного мистецтва виформувалась під впливом конкретних природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп. Сьогодні в умовах гострих протиріч між технічними досягненнями людства і низьким рівнем їхньої моральності, що загрожують знищенням антропосфери, особливої ваги набувають екологія природи та екологія культури. Однак у нашій мистецтвознавчій науці ще недостатньо провадяться комплексні синтетичні дослідження народного декоративного мистецтва визначних осередків і регіонів. Переважно вивчають окремі види мистецтва або локальні художні проблеми, але монографічне дослідження декоративного мистецтва певного краю дозволило б з’ясувати закономірності розвитку і згасання ектномистецьких традицій, причинно-наслідкові зв’язки й взаємовпливи.

У зазначеному контексті наукових завдань нам видається актуальним дослідження народного декоративного мистецтва Покуття, етнографічна територія якого найменше вивчена в порівнянні з сусідніми Гуцульщиною, Бойківщиною і Поділлям. Таким чином, дане дослідження є важливим у плані грунтовного пізнання національної художньої спадщини Покуття та локальної етномистецької традиції, яка сьогодні нестримно втрачає пріоритети розвитку.

Сформульована наукова комплексна проблема поставлена для розв’язання вперше. Її виконання дасть можливість заповнити існуючу прогалину, має теоретичне і практичне значення, відкриває перспективи для наступних досліджень у галузі українського декоративного мистецтва.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації входить у плани науково-дослідної роботи аспірантів і викладачів Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, а також узгоджена з програмою наукових досліджень Інституту народознавства НАН України, розв’язує одне із завдань науково-дослідної тематики “Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8.), одну з проблем теми: “Історичні парадигми параметрів українського народного мистецтва: традиції, типологія і

локалізація” (шифр 3. 3.4.9).

Мета роботи - обгрунтувати, що народне декоративно-прикладне мистецтво Покуття в усіх його різноманітних проявах є унікальним

етнокультурним явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини України.

Для досягнення зазначеної мети передбачено наступні завдання:

1) визначити основні історичні віхи розвитку народного декоративного мистецтва і цехового ремесла Покуття;

2) проаналізувати твори різних типологічних груп, виявити тектонічну еволоцію форм, структуру декору та локальні художні особливості;

3) висвітлити процеси взаємовпливів місцевої мистецької етнотрадиції з мистецтвом сусідніх регіонів;

4) впровадити в науковий обіг корпус досі невідомих творів, провести їхню атрибуцію;

5) показати стан народних художніх промислів у другій половині XX ст. і можливості для їхнього розвитку на перспективу.

Об’єкт дослідження - твори і типологічні групи творів народного декоративно-прикладного мистецтва Покуття, менше уваги звернено на артефакти цехових ремісників і сучасних професійних художників, які працюють у стилістиці фольклоризму.

Географічні межі дослідження окреслюють Покуття, тобто рівнинну територію, що лежить між Карпатами і Дністром. З півночі і північного заходу обмежена річкою Бистриця Надвірнянська; входить східна частина Надвірнянського р-ну, весь Тлумацький, Городенківський і Снятинський р-ни, більша частина Коломийського (за виключенням південно-західної території, що полінії Делятина - Стопчатів відійшла до Гуцульщини), південно-східна частина Косівського р-ну (по лінії Стопчатів - Вербовець - Кути), південна межа Покуття проходить по Черемошу до границі Чернівецької області.

Хронологічні рамки роботи в історичній частині сягають епохи трипільської культури. Однак детальніший аналіз художніх явищ, типології та художніх особливостей творів проводиться на матеріалі ХІХ-ХХ ст., що дає оптимальну кількість фактологічної інформації для обгрунтованих висновків і результатів.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше в українській мистецтвознавчій науці отримано узагальнені знання про давню мистецьку спадщину і традицію народного декоративного мистецтва Покуття у контексті тривалих етнокультурних процесів. Уперше висвітлено діахронію основних етапів розвитку народного декоративного мистецтва і цехового ремесла. Удосконалено типологізацію творів у відповідності до змін соціально-економічних та політичних умов регіону. Дістали подальший розвиток визначення художніх особливостей творів і врахування зовнішніх впливів, осередків і майстрів народних художніх промислів другої половини XX ст. Залучено до наукового обігу значну кількість досі невідомих творів.

з

. . - г .

Практичне значення одержаних результатів полягає у їх використанні при написанні розділів історії українського мистецтва, навчальних посібників. та у музейництві (атрибуція пам'яток, експозиційна діяльність тощо). Висловлені підсумкові рекомендації, що стосуються сучасних народних художніх промислів, будуть корисні для підприємців та організаторів виробництва. Методичні прийоми і теоретичні висновки роботи сприятимуть розв’язанню аналогічних завдань у дослідженні народного декоративноприкладного мистецтва інших етнографічних територій країни.

Апробація здійснювалася на засіданні кафедри образотворчого мистецтва і дизайну Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Основні результати дослідження виголошені на наукових конференціях, зокрема на щорічних наукових конференціях кафедр Прикарпатського університету (теми виступів:" Народна вишивка Покуття", 1988; "Декоративно-прикладне мистецтво Покуття", 1990; "Писанки в мистецтві Покуття, 1990; "Дерев’яна скульптура Покуття XIX ст.”, 1997; "Дослідження металопластики Покуття ХІХ-ХХ ст., 1998); на Міжнародній ювелейній науковій конференції "Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України" (Івано-Франківськ-Галич, 1998); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Мистецька і дизайнерська освіта в Україні та шляхи її інтеграції у європейський простір: досвід, проблеми перспективи"(Івано-Фравківськ, Коломия, Галич, 1999).

Структура. Дисертація (обсягом 150с.) складається із вступу, шести розділів (містять чотири аналітичні таблиці), висновків, списку використаних джерел (181 позиція) та додатку у вигляді альбому (116 ілюстрацій) зі списком основних характеристик творів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету, завдання і об'єкт дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки роботи, надаються відомості про наукову новизну, практичне значення й апробацію досягнутих результатів.

У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” висвітлюється сучасний стан вивчення народного декоративного мистецтва Покуття, наводяться основні методи і джерельну базу роботи. Уточнюються територіальні межі Поділля, які в літературі XVIII-XX ст. розглядалися завужено, як межиріччя Прута і Черемоша, або навпаки -сягали далеко вшир, захоплюючи частково Бойківщину, Гуцульщину, Опілля та Верхньо-Дністровське Підгір’я.

1.1. Огляд літератури за темою. Перші стислі відомості про народне мистецтво покутян є в подорожніх замітках Я.Головацького (1838), нарисах В.Поля (1851), А.Беловського (1857), а також у каталогах і оглядах етнографічних виставок. М.Турковського (1880), І.Франка (1887),

В.Дідушицького (1894), М.Бойчука (1812), Д.Лукіяновича (1912), А. Чорного (1912) та ін. Фундаментальна праця О.Кольберга (1882) була першою спробою узагальненого викладу народознавчих відомостей про одяг, особливості житла, меблі й начиння, знаряддя праці, але найбільше уваги дослідник: приділив духовній культурі краю. Окремі розрізнені факти з історії народного будівництва, деревообробництва та інших промислів Покуття зустрічаються в працях польських вчених К.Мокловського (1903), С.Глогера (1907, 1909), А.Фітера (1929), Т.Северина (1929). Останій до покутських центрів гончарства зараховує не тільки Коломию і Кути, але й помилково Косів і Пістинь, при цьому випускає з уваги такі осередки як Снятин і Кулачківці. Він найбільше аналізує орнамент і не зважає на форму й типи виробів. Унікальні пам'ятки дерев'яного зодчества, ковані увінчуючі хрести, дерев'яні намогильні хрести, різьблені ручні хрести з Покуття увійшли до видань В.Щербаківського (1913), Д.Щербаківського (1926), Г.Колцуняка (1918), В.Свєнціцької (1939) та ін.

У повоєнний період коротка інформація з різних питань народного декоративно прикладного мистецтва Покуття знаходиться у монографічних дослідженнях про ткані вироби С.Сидорович (1979) і О.Никорак (1988); стилістику вишивки - І.Гургули (1965); Р.Захарчук-Чугай (1988); вироби зі шкіри - Г.Горинь (1986); одягу, головних уборів і прикрас - К.Матейко (1977), Г.Стельмащук (1993); А.Будзана (1975); твори художнього деревообробництва

- А.Будзана (1950), М.Моздира (1980), М.Станкевича (1955); творів кераміки -КМатейко (1959), ЮЛащука (1955), О.Слободяна (1981); художнього металу

- Л.Сухої (1955), С.Боньковської (1991); художнього скла - ФЛетрякової (1975); витинанак - М.Станкевича (1985).

У другій половині 1990-х рр., появилися дисертаційні дослідження

О.Федини, М.Гринюк, А.Колупаєвої та ін., в яких автори торкаються питання своєрідності окремих галузей покутського народного мистецтва. Найбільший внесок у розробку ткацтва краю внесла О.Олійник (1997).

Втім, історіографічний огляд засвідчує, що автори лише частково розкривають окремі аспекти народного декоративного мистецтва Покуття, а тому залишається не вирішеною низка важливих проблем.

1.2. Загальна методика. Методологічною основою даного дослідження є принципи історизму, типології і системності. Завдання для визначення основних історичних етапів розвитку народного декоративного мистецтва Покуття потребували історико-генетичного методу та історико-порівняльного як у синхронному, так і в діахронному вимірах. Для з’ясування мистецьких особливостей давніх творів використано методи стилістичної реконструкції та структурної типології. Методи художнього аналізу і синтезу, графічно-аналітичний були корисні при висвітлені стилістичних відмін у творчості покутських народних майстрів. У загальнотеоретичному, мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою для автора стали

концептуальні дослідження українських і зарубіжних вчених М.Драгана, П.Жолтовського, В.Свенціцької, В.Січинського, Я.Запаска, Р.Захарчук-Чугай, Т.Кари-Васильєвої, М.Селівачова, М.Станкевича, О.Федорука, А.Блаховського, М.Некрасової, Є.Сахути та ін.

1.3. Джерела дослідження. Протягом 1990-1999 рр. автор досліджував художні твори народного декоративного мистецтва покутян, які зберігаються у Державному музеї українського народного декоративно-прикладного мистецтва, Музеї народної архітектури і побуту України, Музеї Івана Гончара. Державному історичному музеї України, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національному музеї у Львові, Львівському історичному музеї, Музеї народної архітектури та побуту у Львові, Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, Косівському музеї народного мистецтва, а також у приватних збірках.

Важливу джерельну базу складають польові матеріали автора із 36 осередків народних художніх промислів Покуття (зберігаються в Архіві Інституту народознавства НАН України). У дисертації використані архівні матеріали Центрального державного історичного архіву у Львові, Івано-Франківського державного обласного архіву.

Другий розділ. “ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА НА ТЕРИТОРІЇ ПОКУТТЯ”

2.1. Форми і засоби творчості з найдавніших часів до IX ст. Розглядаються керамічний посуд дунайських племен з ритованим меандровим і “нотним” орнаментом та рештки фігурок (неоліт, с.Незвисько); триколірно-мальований спірально-меандровими мотивами посуд, модельки санок і човника трипільської культури; (Городниця, Незвисько). У господарській діяльності племен культури Ноа (XIII—XI ст. до н.е.) важливу роль відігравали ремесла: гончарство і бронзоливарництво.

Характерні особливості предметів культури фракійського гальштату, а згодом і племен карпатських курганів (ІІ-У ст.) поступово зникають, натомість чіткіше виступають риси матеріальної культури слов'янської давнини (типу Лука Райковецька). Уже з середини першого тисячоліття на території Середнього Подністров’я значного розвитку досягли художня обробка каменю і металу, дерева і кістки, шкіри і волокна тощо. Формується засоби виразності, традиційні форми і мотиви орнаментування. Це дає можливість говорити про генетичну спадкоємність між мистецтвом давньослов’янських племен і жителів території Покуття княжих часів.

2.2. Декоративне мистецтво Х-ХІУ ст. Внаслідок посилення феодальних відносин зароджуються міста як ремісничі, торговельні, оборонні й адміністративні центри. На основі опосередкованих фактів у підрозділі припускається, що деревообробництво було однією з найважливіших галузей,

об'єднуючи теслярство, різьбярство та інші ремесла. Художня обробка металу забезпечувала масове виробництво зброї, знарядь праці, ювелірних виробів і церковних предметів. Кераміку виготовляли кількох типологічих груп і майже не орнаментовану. Основними формами декоративного мистецтва були домашні промисли та міські ремесла.

2.3. Народне мистецтво і ремесло ХУ-ХУІІІ ст. Деревообробництво і ткацтво залишалися провідними промислами селян. Жінки ткали різноманітні тканини, в тому числі й узорні, а чоловіки виготовляли з деревини знаряддя праці, довбано-різьблений пссуд, плетені вироби з лози, рогози й соломи.

Цехове бондарство преважно розвивалося у Коломиї, Печеніжині, Ланчині. Вірогідно, що центром різьблених ручних хрестів та інших сакральних творів був Скит Манявський. Серед кованих мистецьких виробів переважали увінчуючі хрести, окуття транспортних засобів, дверей, клямки, решітки тощо. У ХУ-ХУІ ст., на Покутті гончарний посуд виготовляли в Коломиї і Снятині, а з кінця ХУП ст. керамічне вирбництво розгортається у Кутах, Тисмениці та Кулачківцях. 1661 року в Коломиї засновують гончарний цех, де крім посуду виготовляли каганці, свічники й кахлі, прикрашені фляндрівкою та ріжкуванням. Виготовлення зі шкіри одягових речей, взуття та предметів упряжі, прикрашених плетінням, аплікацією і вишивкою, зосереджувалось у Тисмениці, Городенці, Коломиї, Снятині і Заболотові. У ХУІ-ХУІІІ ст. Кути славилися виробництвом кольорового сап’яну.

2.4. Народне декоративне мистецтво XIX ст. З кін. XVIII ст. Покуття стає краєм із розвинутими мистецькими осередками міського цехового ремесла і сільського домашнього промислу. Провідними видами декоративноприкладного мистецтва були ткацтво, вишивка і кушнірство, гончарство і художнє деревообробництво. Важливе значення для їхньої діяльності мали деякі привізні матеріали, інструменти та устаткування. Водночас із ткацькими підприємствами (в Коломийській окрузі їх налічувалося 153), сільські ткачі виробляли різноманітний асортимент інтер'єрних і одягових тканин.

Найбільшими осередками кушнірства були Тисмениця, Богородчани, Надвірна, Городенка, Тлумач, Снятии та ін.

Коломийський гончарний цех об'єднував близько сотні ремісників, які продукували мальований посуд, кахлі з квітковими і сюжетними мотивами, церковні свічники тощо. Сіродимлений, теракотовий і мальований посуд виготовляли також у Кутах, Снятині й Тисмениці.

У деревообробництві найпоширенішими були теслярське, столярське, бондарське і різьбярське ремесла. Теслярі, крім монументальних будівельних робіт, створювали брами, каплички, придорожні й намогильні хрести, прикрашені різьбленням і профілюванням. Столярі виготовляли народні меблі. У другій пол. XIX ст. на Покутті працювали майстри плоского і рельєфного різьблення: М.Ващинський (Пужники), Ю.Мороз (Коломия), К.Таранюк

(Надвірна) та ін. Транспортні засоби виготовляють у майстернях К.Фрітча (Коломия) і С.Максимовича (Станіслав); бондарів майстерні І.Іваніва (Богородчани); плетені меблі з лози в робітні В.Антонюка (Мишин).

У серед. XIX ст. народне мистецтво Покуття досягає найвищого розквіту, але вже в кінці століття зазнає конкуренції з боку фабричної продукції.

2.5. Народне мистецтво і художні промисли XX ст. У Коломиї і Снятині на початку століття розповсюджується виробництво килимів. Наводяться статистичні дані про розвиток цього виду декоративного ткацтва в 1902, 1920х і 1930-х рр. Висвітлюється тенденція згасання традиційного мистецтва під тиском промисловості. Зменшується виготовлення народного жіночого і чоловічого одягу, виробництво гончарного посуду та предметів художнього деревообробництва. Перестають діяти малі гончарні осередки: Кулачківці, Тисмениця та ін. У деревообробництві названо кілька причин, які привели до скорочення, а згодом і цілковитої ліквідації традиційних промислів.

До серед. XX ст. не зазнавала конкурентного тиску художня обробка металу: ковальсько-слюсарські окуття дверей, замки, клямки, решітки, увінчуючі хрести виготовляли в Коломиї, Снятині, Городенці, Тлумачі та ін. Зберігалася традиція плетіння з природних матеріалів, виготовлення писанок і паперових витинанок, посилюється мода на розписи печей.

У 1950-1980-ті рр. на Покутті організовано низку підприємств, цехів і дільниць, які виготовляли сувеніри, і вироби широкого вжитку із вишивкою, різьбленням і карбуванням. Однак, художню ідею для таких предметів рідко шукали в місцевій, традиції, а тому вони були чужі для регіону.

Розділ третій. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТКАНИН, ВИШИВКИ, ШКІРЯНИХ ВИРОБІВ І ЛОКАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ ОДЯГУ.

3.1. Тканини. Пропонується власна методика транспозиції датування деяких тканих виробів кінця XIX ст. на 100-120 років, мотивуючи тим, що в часових межах однієї традиції (найменша тривалість сім поколінь майстрів) твори тієї самої типологічної групи майже не різняться художніми особливостями. З'ясовано, що покутські поперечно-смугасті й картаті тканини належать до найдавнішого узорного архетипу. В ХУІ-ХУШ ст. набуває розвитку візерунчасте чиновате ткання в поєднанні з перебірним, виникають основні орнаментальні структури покутського ткацтва, що дотривали аж до поч. XX ст. Розглядаються художні особливості традиційних тканин покутського житла: верети (поперечно-смугасті, клітчасті, "павучкові", "писані"), "заборові", наволочки, скатертини і рушники. Аналізуються ткані одягові компоненти: запаски, обгортки, перемітай, хустки, пояси і торбинки. Встановлено подібність інтер’єрних і одягових тканин (технологічні засоби, мотиви орнаменту), збагачення колориту тканин і формування локальних

відмін настає з кін. XVIII ст., ускладнення орнаментальних переміткових заборів починається із серед. XIX ст. У кін. XIX - першій пол. XX ст. на Покутті налічувалось близько трьох десятків ткацьких осередків.

3.2. Вишивка. Розглядаються народна вишивка покутян на сорочках перемітках, хустках, кептарах і кожухах. Її орнаментика і різноманітні техніки мають давню традицію. Припускаємо, що деякі орнаментальні мотиви і композиційні схеми можна віднести щонайпізніше до ХУГІ ст. (хрест у колі, хрест у квадраті, розета у квадраті, ромбічні зображення). Аналогічні хрещаті мотиви орнаментів зустрічаються на виробах із металу й дерева. Найдавніші покутські вишивки були монохромні: вишиті червоними нитками, чорними або білими. Одноколірні зразки дотривали до XX ст. Оригінальністю відзначаються білі вишивки ХУІІІ-ХІХ ст. Снятинського району із застосуванням, ажурного наскрізного шитва. Рослинні узори в покутській вишивці появилися значно пізніше, ймовірно у XVIII-пoч. XIX ст. Ними оздоблювали пазушний розріз і весь рукав сорочки у вигляді великих восьмипелюсткових квіток. Висловлюється сумнів щодо давності походження у вишивці с.Видинів орнітоморфних мотивів (за М.Аранцем). Вірогідно, такі мотиви в кін. XIX ст. могли перейти у вишивку з розписів. У XIX - поч.ХХ ст, простежується еволюція локальних стилістичних відмін покутської вишивки у зв'язку з функціональними, символічно-образними засадами та ін. впливами. В XX ст. вишивка Покуття має три основні тенденції розвитку, при цьому поступово втрачає свою регіональну художню виразність.

3.3. Художня обробка шкіри. Висвітлено питання характеру оздоблення традиційного шкіряного одягу, взуття та ін. предметів. Три основні типи плечового одягу: кожух, кожушок і безрукавка прикрашували “в рубец” облямуванням чорним смушком, аплікацією сап'яном і сукном, її генезис спільний із витинанками. Розглядаються традиційні мотиви шкіряних витинанок ("рачки", "кучери", “зубці” та ін.), мотиви вишивання ("козлик", "кривулька", решітка, "ружі"). Святкове взуття оздоблювали плетеним швом тисненням і вирізуванням дрібних отворів, наколюванням візерунків, аплікацією шкірою, вишиванням кольоровими нитками та набиванням мідних цвяшків з округлими голівками по краях підошв і на закаблуках. Орнаментальні мотиви на взутті XIX - першої пол. XX ст, діляться на давні (зигзаги, закрутки, цятки, хрестики, зірочки) та новітні кін. XIX ст. (гілки, листочки, квіти). Стримано прикрашені пояси, юхтові сумки і калитки.

3.4. Комплекси одягу. На Покутті вирізняється стилістично цільна етномистецька система одягу, що за силуетом, добором декору та кольорів утворює чотири локальних комплекси. На південному заході - надвірнянсько-коломийський, відзначається ощадливістю засобів виразності. Стрункості дівочій постаті надає поступове звуження плечевого та поясного одягу додолу,

туго обвинені бедра полотнищем опинки, її вертикальні лінії, смуги піткання. На південному сході - снятинсько-заболотівський комплекс одягу XIX ст. має романтичний характер: багато різноманітних прикрас та традиційне поєднання білого з насиченим червоним кольором. Обгортки одним кінцем заткнуті за пояс, створюють глибокі діагональні складки, надаючи постаті динамічності. На сході -городенківсько-обертинський комплекс одягу відзначається фактурними засобами виразності. Сорочки вишивали на рукавах червоною ниткою, темно-червоні опинки переткані чорними смужками. їх запинали з двох боків, відкриваючи нижній поділ сорочки. Рясування застосовують на компонентах жіночого і чоловічого одягу. На півночі - тисменицько-нижнівський комплекс одягу багатий на колорит і прикраси. Помітна тенденція до поліхромних поєднань як окремих компонентів одягу, так і його частин. Розглядається також жіночий верхній одяг і чоловіче народне вбрання. У 1920-1930-х рр. відбувається інтерпретація традиційних форм, розмивання характерних особливостей локальних комплексів одягу.

3.5. Прикраси з бісеру та інших матеріалів. У XIX ст. значного поширення у вбранні покутянок набули начіпні прикраси з бісеру - силянки та гердани. Висвітлюється застосування бісерних прикрас дівчатами, жінками і парубками. Порівнюються техніки виготовлення; плетіння ("силяння") і ткання на невеличкому станку. Для покутських бісерних прикрас характерне переважання силяних геометричних узорів яскравих кольорів. Білий служив переважно тлом. На Покутті носили й інші оздоби: скляні, коралові або металеві намиста, персні, обручки, пряжки для чоловічих поясів тощо.

Розділ четвертий. “ТЕКТОНІКА І ДЕКОР ДЕРЕВ’ЯНИХ І ПЛЕТЕНИХ ВИРОБІВ”.

4.1. Художнє деревообробництво. Із п’яти технологічних галузей деревообробництва на Покутті знайшли поширення чотири: теслярство, бондарство, столярство і різьбярство. Проводиться аналіз кращих зразків теслярського профілювання кронштейнів церковних піддаш XVIII ст. (Ворона, Білий Ослав), стовпів, країв дощок (Хлібичин). Традиції профілювання добре збереглися до серед. XX ст. при виготовленні дерев'яних брам у південно-західній і західній частині регіону (Вільхівець, Рашків та ін.) Декоративні мотиви виступають давніми обереговими символами, пов'язані з деревом життя. Унікальними творами покутського теслярства були намогильні стовпоподібні знаки XIX - поч. XX ст., які лише умовно можна віднести до хрестів. їх кінці мали різну конфігурацію (округлу, прямокутну, трикутну) та непарну кількість, що збігається із священними числами 5,7,9. У кін. XIX — поч. XX ст. на Покутті виник стилістичний напрям "маломістечкової" архітектури, інспірований народними стереотипами теслярства.

Характеризуються художні особливості творів контурного різьблення. Встановлено, що виїмчасте різьблення Покуття відрізняється від аналогічного

гуцульського зубчастою конфігурацією мотивів і застосовується в оздобленні ручних та напрестольних хрестів, трійць, скарбничок, рамок та ін. Рельєфне й ажурне різьблення виконували переважно цехові майстри, а кругле було засобом народної скульптури придорожних "фігур". Аналізуються типологія і мистецька виразність предметів церковного улаштування ХУІІІ-ХІХ ст.

Уточнюється типологія покутських.столярних виробів, яка мало чим відрізняється від всеукраїнської. У XVIII ст. столярі разом із ковалями і слюсарами виготовляли церковні двері щитово-набірної конструкції (Чорнолиця) та рамково-фільонкової (Палагичі, Хмелева). Столярі виготовляли деякі предмети церковної обстави: аналой, тетрапод, жертовник, лави, запрестольне крісло, скрині та ін. Проведено огляд тектонічних і декоративних засад столярних виробів для обладнання сільського житла XVIII

- поч. XX ст. З'ясовано, що в регіоні виготовляли традиційні полиці мисники, кілька типів скринь, які містили контурно різьблені геометричні мотиви з наступним розфарбуванням. Переважала поліхромія у порівнянні з гуцульською дихромією. Основними центрами столярства були Коломия, Кути, Печеніжин та ін. До малих столярних форм слід віднести музичні самозвучні інструменти ("клепала", "деркачі") та рухомі іграшки.

На Покутті цехове бондарство вже існувало у XVIII ст. Відомий привілей, наданий 1789 р. бондарному цеху в Снятині. Форми покутських бондарних виробів не виділяються складністю. Вони більше подібні до подільських ніж гуцульських прототипів. Уточнюється типологія асортименту виробів, складається із трьох функціональних родів. Констатується, що кожна типологічна група має свої мистецькі особливості, що стосується пропорцій форм і ліній силуету.

4.2. Плетені вироби з лози, рогози та соломи. У художньому плетінні з лози кін. XIX ст. виявлено дві тенденції: 1) виготовлення народними майстрами традиційних виробів, 2) виробництво модних предметів за локальними модернізованими зразками для міського покупця. Наводяться приклади творів із Джурова, Мишина, Ст. Кут, що показують весь діапазон технік і можливостей варіації форм, у залежності від функціональних та естетичних засад. Розглядаються художні особливості виробів, плетених із рогози і соломи.

Розділ п'ятий. “НАРОДНА КЕРАМІКА, СКЛО І ХУДОЖНІЙ МЕТАЛ”.

5.1. Гончарство. Першою засадою для вивчення гончарства регіону є типологічний аспект. Розглядаються типологічні групи посуду: мисок, ринок, горщиків, баньок, горнят та ін. Рід гончарних виробів для обладнання житла складається із кахлів, предметів освітлення, вазонників та ін. Серед церковних речей трапляються керамічні свічники, напрестольні хрести, ікони мальовані

на пласті. З'ясовано, що типологія покутського гончарства є неповною порівняно з всеукраїнською.

Для висвітлення ролі Коломиї у розвитку покутської кераміки здійснюється історичний екскурс у ХУІ-ХУШ ст. до моменту заснування у місті гончарного цеху (1661). Наводяться статистичні дані, наприклад, 1866 кожний четвертий гончар Галичини працював у Коломиї. Аналізуються найдавніші твори - дві керамічні ікони М.Ковальського (1811). Підтримується гіпотеза Ю.Лащука та І.Лобурак, що згадана ікона могла бути виконана в Коломиї. При цьому наводяться порівняння з коломийськими кахлями, уточнюється їхнє датування та іконографія, доведено, що з поч. XIX ст. керамічний центр у Коломиї щораз більше впливає на стилістику гончарства сусідніх регіонів. Приводяться численні факти про участь випускників Коломийської школи гончарства в організації роботи керамічних підприємств в Україні та за кордоном. На поч. XX ст. коломийське і косівське гончарство впливає на керамічне виробництво в Польщі, Німеччині та Угорщині.

Розглядаються художні особливості гончарних виробів Снятина, Кулачківців і Кут. Посуд Снятина був сіродимлений, теракотовий глазурований або покритий коричневою, зеленою поливами, рідко розписаний. У Кулачківцях виготовляли не мальований посуд великих розмірів. Давніми традиціями відзначається кераміка Кут, але лише з 1920-х рр. вона стає пишно мальованою. Керамічні осередки північно-східного Покуття у кін. XIX -першій пол. XX ст. були невеликі за кількістю майстрів: Ганусівка, Тисмениця, Пасічна, Ступків, Гончарівка, Тлумач, Угорники та ін. Виготовляли побутовий посуд, однак у деяких центрах застосовували нескладний розпис білим ангобом (стрічки, хвильки), "мармуруванням” та лискуванням по димленому черепку. Вперше встановлено, що на Покутті в кін. XIX - поч. XX ст. діяло понад десяток осередків гончарства.

5.2. Вироби зі скла. Аналізується гіпотеза В.Рожанківського про існування склоробної гути кін. XVIII - поч. XIX ст. в околицях Снятина, що випускала скляний посуд, який розмальовували місцеві народні майстри. Спростовується друга частина припущення, зважаючи на реалістичну манеру декору. Вірогідніше, що розписи виконували ремісники, які мали практику малювання фаянсових виробів.

5.3. Художній метал. Народне і міське цехове ювелірництво розвивалося на багатовіковій традиції, ношення у святковому одязі покутянок металевих прикрас: хрестиків, перснів, сережок і намиста. Коломийські і снятинські ювеліри виготовляли свою продукцію з дорогоцінних металів невисокої проби або з міді, бронзи тощо. В Кутах виготовляли рукоятки до чоловічих і жіночих палиць, остроги до чобіт, пряжки до пасків, кінської збруї, котрі стилістично були близькі до гуцульських. У XVI - поч. XIX ст. в Ів.-Франківську виготовляли з металу деякі літургійні предмети,

церемоніальнії, кубки, карбовані вотуми та ін. У ХУ-ХУП ст. об'єднання ковалів-зброярів були в усіх покутських містечках, У наступні століття ковальство поєднується із суміжними професіями, змінюється асортимент виробів та художні особливості. Увага приділяється кованим архітектурним деталям. Аналізується мистецька виразність металевих частин вхідних церковних дверей, кованих увінчуючих хрестів (Добротів).

Розділ шостий. “ОРНАМЕНТАЛЬНІ ВИДИ ТВОРЧОСТІ”.

6Л. Витинанки. Навдавніші українські витинанки походять із північно-західного Покуття (Стриганці, Довге), датовані 1887 р. Досліджуються композиційні типи давніх і сучасних витинанок регіону (зірочки, стрічки, витинанки-фігурки та ін.). Серед покутських паперових прикрас житла найчастіше зустрічаються витинанки-хрестики. Поширення хрещатих мотивів можна пов'язати із їх розміщенням довкола образів, вздовж сволока, що надавало їм сакрального змісту. Із витинанок-хрестиків складали стрічки й зображення хреста. Наводяться конкретні твори майстрів з Коломийського і Тлумацького районів. Робиться висновок, що покутські витинанки виражають свою мистецьку природу через характер орнаментальних мотивів, спосіб симетричної побудови та засоби художньої виразності. Орнаментальні мотиви (геометричні, рослинні, зооморфні та ін.) покутських витинанок містять складний синтез символів і образів.

6.2. Декоративні розписи житла поширилися у середині XIX ст. Вони розташовувалися в інтер'єрі хати в залежності від конкретного місця. На простінках вікон і дверей композиції мали вигляд візерункового фриза. Мотив гірлянди у вигляді стебел винограду, хмелю служив для обрамлення вікон, дверей, сволока тощо. Найбільше уваги в декоруванні приділяли печі та сволоку. Основні композиційні схеми розпису, які традиційно застосовували покутянки на комині печі: "гілка", "букет”, "вазон" і "гірлянда". Зустрічався розпис у два кольори, що заповнював усю площину .стіни однорідними мотивами цяток, квіток тощо. На південному сході Покуття побутувало й зовнішнє декорування стрічкових узорів. Декоративні розписи на склі беруть свій початок від традиції малюваня на склі ікон.

6.3. Писанки на Покутті відомі з кін. XVIII - поч. XIX ст. Застосовують дві воскові техніки "крапання" (найдавніша) і писання писачком із трубочкою. Писанки різних теренів регіону мають свої локальні мистецькі особливості. Вони виявляються у застосуванні тих чи інших схем поділу поверхні яйця, у поєднанні конкретних мотивів, своєрідності колориту й манери виконання. Розглядаються художні відміни писанок різних осередків Покуття. Помітним стало відродження писанкарства в 1990-х рр., але зустрічається й шкідлива тенденція наслідування космацьких писанок.

13

висновки

1. Народне декоративне мистецтво Покуття в усіх його багатогранних проявах видів і типологічних груп є унікальним етнокультурним явищем. На цій території з давніх часів побутували й успішно розвивалися ткацтво і вишивка; теслярство, бондарство, столярство і різьблення на дереві та плетіння з рослинних матеріалів; гончарство, ювелірництво і ковальство; орнаментика витинанок, розписів і писанок. Протягом століть тут вдосконалювалася місцева технологія виготовлення найнеобхідніших знарядь праці, побутових і сакральних предметів, які втілювали в собі міру, гармонію і доцільність.

2. Визначено основні історичні віхи розвитку народного декоративного мистецтва і цехового ремесла. У середині І тис., на сучасній території Покуття формуються мистецькі традиції виробів з кераміки, каменю, металу, кістки та інших матеріалів. їх порівняння з аналогічними артефактами стародавніх археологічних культур дають підстави припустити генетичну спадкоємність, яка тривала й далі до давньоруських часів. У період Галицького князівства існували домашні промисли, міські й вотчинні ремесла, ковальство, ливарництво, склоробництво, ювелірництво, кушнірство та ін. Для розвитку художнього виробництва краю провідну роль відігравали стародавні мистецькі традиції, а також нові конструктивні форми, декоративні мотиви й образи, засвоєні у процесі культурного взаємообміну.

Народне мистецтво і ремесло Покуття ХУ-ХУШ ст. відзначаються бурхливим розвитком усіх галузей, зародження цехів і утворення нової мистецької традиції з численними типологічними групами виробів ткацтва, шкіри, гончарства, дерева, металу та інших.

Встановлено, що середина XIX ст. - найвище досягнення народного декоративно-ужиткового мистецтва Покуття. Виникають і поширюються новітні локальні мистецькі традиції: малювання на склі ікон, хатні прикраси з соломи ("павуки"), з паперу - "голуби", "квіти", витинанки, квітчасте малювання стін тощо. Але в кінці століття промислова продукція витісняє з ринку рукотворні вироби з дерева і глини, доморобні тканини і тому подібне. Для захисту народної творчості на Покутті засновують дев'ять фахових шкіл, організовують виставки і музеї.

У XX ст. поглиблюється процес згасання традиції покутського мистецтва, зникають окремі типологічні групи виробів а то й галузі, підприємства "народних художніх промислів" лише позірно відроджували й розвивали народне мистецтво краю, насправді впроваджували вторинні, фальшиві традиції із значним впливом гуцульських стереотипів.

3. Проаналізовано твори різних матеріалів, морфемних структур і типологічних груп, визначено еволюцію форм і художні особливості

14 .

покутського декору. До найдавніших традицій узорного ткання регіону віднесено поперечно-смугасту структуру із застосуванням чорних та червоних ниток піткання. У вишиваних орнаментах сорочок домінантою виступають монохромні геометричні мотиви (вишневого, чорного з виколюванням, білою ниткою, по білому). Шкіряні вироби-прикрашували аплікацією сап'яном і вишивкою, що лягала по швах. У народному вбранні XIX - початку XX ст. збереглися давні одягові компоненти: сорочка, обгортка, перемітка, пояс та начіпні прикраси: коралі, дукачі, згарди, сережки тощо.

. Теслярство і столярство на Покутті було галуззю мистецького дере-вообробництва. У кінці XIX - на початку XX ст. виник стилістичний напрям маломістечкової архітектури, інспірований народними стереотипами теслярства, столярства і різьблення. У Коломиї, Печеніжині, Тисмениці та інших містах архітектори зводили будівлі з ганками, які нагадували окремі конструкції та профільовані деталі народного будівництва. До унікальних типологічних груп локального деревообробництва необхідно віднести профільовані ворота Городенківського району, намогильні профільовані і різьблені хрести Коломийського району, а також трійці і скорбонки, які заховали давні традиції нині забутого покутського різьблення. Воно відзначається ощадливим застосуванням контурної виїмчастої техніки у вигляді дрібних виямок-зубців, різьблені ручні і напрестольні хрести сталих іконографічних і орнаментальних мотивів або ускладненої конструкції. Столярні і бондарні вироби покутян прикметні скромністю форм і раціональністю конструкції, ощадливістю оздоб.

Плетіння з лози, рогози і соломи у своїй переважаючій більшості типологічних груп і типів засвідчує глибокі традиції, котрі є спільними для українського мистецтва. Новаторськими пошуками у лозоплетінні меблів і сповідальниць для церков відзначився у кінці XIX ст. осередок Мишин Коломийського району.

З початку XIX ст. керамічний цех у Коломиї щораз більше впливає на становлення стилістики гончарства Покуття, Гуцульщини і Поділля. Згодом цю роль виконувала коломийська гончарна школа, її випускники працювали в Україні і за кордоном. На початку XX ст. коломийське, косівське і пістинське гончарство почало впливати на керамічне виробництво в Польщі, Німеччині та Угорщині. Встановлено, що в кінці XIX - початку XX ст. на Покутті діяло більше десяти гончарних осередків, котрі переважно виробляли не мальований або сіродимлений посуд. Лише в Коломиї, Кутах і Снятині гончарні вироби були прикрашені традиційними квітковими мотивами.

Художній метал на Покутті існував як мосяжництво із центром у Кутах, як ювелірництво в Коломиї, як ковальство в містах, містечках і деяких селах регіону. Мосяжні вироби: чепраги, хрести, згарди, стилістично були близькі до

гуцульських. Увінчуючі ковані хрести мало чим відрізнялися від аналогічних подільських чи гуцульських.

Найдавніші українські витинанки з 1887 р., які дійшли до нашого часу, походять із Покуття (с. Стриганці). Тут поширені розети, хрестики, фігурки і стрічки. Декоративними квітковими розписами прикрашували стіни, оздоблювали дерев'яні вироби, виконували розписи на папері ("мальовки"), на склі, полотні тощо. Покутські писанки вирізняються поєднанням технік "крапання" і писання, геометрично-рослинною структурою орнаменту, а також чорним, коричневим, вишневим тлом.

4. Систематизація, аналіз і порівняння досліджуваного фактологічного матеріалу дає можливість висвітлити процеси взаємовпливів місцевої мистецької етнотрадиції з мистецтвом сусідніх регіонів, що найбільше виявлені в гончарстві, художньому металі та розписах.

5. Зібраний і досліджений фактологічний матеріал, більша частина якого вводиться у науковий обіг вперше, дозволяє констатувати про широкі можливості застосування спадщини народного декоративного мистецтва Покуття у сучасному художньому процесі, для засвоєння професійними художниками. Отримані результати створюють певні передумови для їх практичної реалізації в справі організації творчих майстерень для виробництва творів народного декоративного мистецтва за покутськими традиціями.

Розроблена методика дослідження регіону може послужити основою для виконання аналогічних дослідних завдань в інших регіонах України.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Старогалицькі джерела в народному декоративному мистецтві Покуття // Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції.-Івано-Франківськ-Галич: Плай, 1998.-С. 165-168.

2. До історії народного мистецтва Покуття // Народознавчі Зошити - 1999. -№4.-С. 538-549.

3. Орнаментальні види творчості покутян // Народознавчі Зошити - 2000-№ З,- С. 387-395.

4. Коломия - визначний центр покутського гончарства // Мистецтвознавство’99.- Львів: СКІМ, 1999.-С. 93-102.

5. Сакральне мистецтво Покуття XVIII - початку XX ст. // Наукові записи Тернопільського державного педагогічного університету ім.В.Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство-2000-№ 2.-С. 121-126.

БОЙЧУК Б.В. Народне декоративне мистецтво Покуття ХІХ-ХХ століття (Історія. Типологія. Художні особливості).— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06.— декоративне і прикладне мистецтво.— Львівська академія мистецтв, Львів, 2000.

У дисертації розглянуто народне декоративне мистецтво Покуття як самобутнє етнокультурне явище. Визначено й уточнено основні історичні віхи розвитку народного декоративного мистецтва і цехового ремесла Покуття. Проаналізовано типологію і художню виразність творів узорного ткацтва, вишивки, комплексів традиційного одягу, виробів художнього деревообробництва, металу, витинанок, розписів та ін. Досліджено еволюцію тектоніки форм, структури декору та їх локальні художні відміни.

Ключові слова: Покуття, декоративне мистецтво, типологія, художні особливості, тектоніка, форма, орнамент. '

BOYCHUK B.V. Folk decorative art of Pokuttya region, XIX-XX cc. (History. Typology. Artistic peculiarities).— Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, History and Theory of Arts; speciality 17.00.06 — Decorative and Applied Art.

Lviv Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 2000.

The dissertation is devoted to consideration of folk decorative art in Pokuttya region, being original ethnocultural phenomenon. The study provides definitions and corrections of main historical points in development of folk decorative art and manufactural crafts in Pokuttya. Analyses are given of typology and artistic expressiveness in artefacts of fancy weaving, embroidery, traditional clothes, products of woodcarving, metalwork, cut paper decorations, paintigs and so. The research data in evolution in form tectonics, structure of decorations and some loca artistic variation of ones are presented. .

Key-words: Pokuttya, decorative art, typology, artistic peculiarities tectonics, form, ornament. ' ’ , .'

БОЙЧУК Б.В. Народное декоративное искусство Покутья XIX-XX вв. (История. Типология. Художественное особенности).- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 — декоративное и прикладное искусство,-Львовской академии искусств, Львов, 2000.

В диссертации рассмотрено народное декоративное искусство Покуть как самобытное этнокультурное явление, выделяющееся среди народног творчества других регионов Украины. Определены и уточнены главнь:

исторические вехи развития народного и цехового ремесла Покутья. Прослеживается формирование художественных традиций в керамике, камне, металле и др. видах, начиная с археологических культур, эпохи Галицкого княжества.

Проанализированы произведения изготовленные из различных материаллов, имеющие разнообразную структуру и принадлежащие к разным группам, определена эволюция форм и художественные особенности декора. К давним традициям отнесены в ткачестве орнаментальная композиция поперечно-полосатого типа с применением черного и красного, в вышивках сорочек монохромные геометрические мотивы.

Исследуются художественные особенности, типология произведений из дерева, отличающиеся традиционностью форм. Новаторскими исканиями в лозоплетении мебели и места для церковной исповеди выделяется центр с.Мышн. Установлено особое значение коломыйской керамики в формировании выразительности декора гончарной посуды Покутья, Гуцульщины, Подолии и некоторых соседних зарубежных центров. Художественные изделия из металла стилистически близки к аналогичным предметам прилежащих регионов. Рассмотрены покутские вырезанки из бумаги, выполненные в различных техниках и имеющие разную композиционную структуру, орнаментика настенных росписей, писанок и другое.

Определено, что середина XIX в,- наивысшее достижение декоративноприкладного искусства Покутья. Возникают и распространяются новейшие локальные художественные традиции. Выработана программа защиты народного искусства. Систематизация, анализ и сравнения исследуемого фактологического материала дают возможность показать процессы взаимовлияний местной художественной этнотрадиции с искусством ближайших регионов, что наиболее показательно в керамике, металле и росписях, менее заметно в дереве, ткачестве и вышивке.

В научный оборот введены неизвестные произведения и имена мастеров разных видов традиционного творчества. Полевые исследования и результаты диссертаций дают возможность констатировать перспективы освоения наследия народного декоративного искусства Покутья в современном художественном процессе Полученные результаты параметров художественных особенностей тех или иных видов народного искусства способствуют возрождению в регионе народных промыслов по производству изделий керамики, ткачества, вышивки, дерева на базе покутских традиций.

Ключевые слова: Покутье, декоративное искусство, типология,

художественные особенности, тектоника, форма, орнамент.