автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Национально-культурное возрождение Норвегии (1884 - 1905 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Национально-культурное возрождение Норвегии (1884 - 1905 гг.)"

РГ6 од

., донецький державний університет

Назарян Олена Анатоліївна

УДК. - 940.2

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

НОРВЕГІЇ (1885-1905 рр.)

07. 00. 02. -Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬК - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Донецького державного університету, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Біловолов Юрий Григорович професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького державного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Зав’ялов Анатолій Сергійович професор кафедри

всесвітньої історії Дніпропетровського державного університету

кандидат історичних наук, доцент Теміров Юрій Теніабайович доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького державного університету.

Провідна установа Інститут Історії України НАН України

відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин

Захист відбудеться «19» травня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11. 051. 02. Донецького державного університету, за адресою 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ауд. 32 II учбового корпусу.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету, за адресою 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 14 квітня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Актуальність теми дослідження

Національно-культурне відродження Норвегії - один із об’єктів наукового пізнання і, явище, цікаве вже саме по собі. У зв’язку з цим є слушним зауваження М.Блока в його монографії “Апологія історії, або ремесло історика”: “Сподіваюсь, у наші дні ніхто не наважиться стверджувати, разом із найсуворішими позитивістами, що цінність дослідження - у будь-якому предметі та заради будь-якого предмету - вимірюється тим, наскільки воно може буди практично використано. Досвід навчив нас, що тут не можна вирішувати наперед - найабстрактніші, на перший погляд, розумові спекуляції можуть в один прекрасний день виявитися на диво корисними для практики.”1

XIX століття пройшло під знаком національно-культурних відроджень у Європі. Процес становлення нації - складний та багатофакторний процес, який визначається корінними змінами в етносоціальному середовищі, економіці, політичному устрої, культурному житті; на шляху формування національної держави він супроводжується якісними перетвореннями індивідуальної та масової свідомості. Кожний етнос проходить цей шлях по-своєму, виробляючи та відтворюючи власний досвід етнодержав-ного будівництва, в якому одне з провідних місць належить фактору національно-культурного відродження. Існують різноманітні моделі національного відродження та набуття власної державності, які мають певні особливості та певні недоліки. Без досвіду Норвегії аналіз європейського національно-культурного руху буде неповним. Норвегія у 1905 році шляхом референдуму відокремилася від Швеції та стала незалежною державою, тобто обрала мирний шлях набуття незалежності. Україна також будує національну державу мирними засобами.

Досвід національно-культурного будівництва Норвегії для сучасної України є надзвичайно цінним, адже нині наша держава вирішує комплекс проблем, подібних до тих, що поставали перед Норвегією на межі XIX -XX століть.

Особливо важливим для сьогодення є те, що саме у норвезькому відродженні дуже чітко виявився взаємозв’язок між процесом становлення норвезької державності та розвитком культури. На межі ХІХ-ХХ століть норвезька культура виступає на світову арену: Г. Ібсен, Е. Гріг, Е. Мунк -імена, які нині відомі кожній освіченій людині. У Норвегії була створена національна культура, співвідносна з культурою загальноєвропейського рівня.

Предмет дослідження - національно-культурне відродження Норвегії.

! Блок М Апология истории или ремесло историка. - М.: Наука, 1973 - С. 17.

Об’єкт дослідження - діяльність інтелігенції у сфері культури та політики заради національно-культурного відродження країни.

Хронологічні рамки роботи: 1884-1905 роки. 1884 рік - прихід до влади демократичної партії “Венстре” та отримання автономії у складі Об’єднаних королівств Швеції та Норвегії. 1905 рік - відокремлення Норвегії від Швеції та набуття незалежності.

Територіальні рамки дослідження - територія сучасної Норвегії.

Мета - дослідити хід та зміст національно-культурного відродження Норвегії, розкрити його передумови та роль інтелігенції в цьому процесі.

Для досягнення цієї мети були вирішені такі завдання: проаналізована трансформація економічної та соціокультурної сфер норвезького суспільства; роль боротьби за національну мову в процесі формування нації; показано піднесення національного самоусвідомлення та досліджені ті політичні події, що привели до розірвання унії зі Швецією та набуття незалежності; виявлена роль освіти в національно-культурному процесі; проаналізовано становлення норвезької ідеї в художній культурі.

Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми, над якою працює колектив дослідників ДонДу (затверджена Міністерством освіти України під загальною назвою: “Історія соціальних і національно-визвольних рухів Європи й Америки XVII - XX століть”, номер держреєстрації 01.86.0099079).

Відсутність фундаментальних праць з даної проблематики у вітчизняній історіографії визначає новизну дисертаційного дослідження. У системі Академії наук України довгий час не існувало повноцінної інституції для вивчення проблем всесвітньої історії, тому цілком зрозумілою с теперішня наявність прогалин у дослідженнях історії Північної Європи. Проблема національно-культурного відродження Норвегії вперше у вітчизняній історіографії стала об’єктом дисертаційного дослідження. У зарубіжній історіографії, у тому числі і норвезькій, немає жодної монографії, яка б комплексно досліджувала процес норвезького націогенезу.

У дисертаційній роботі під час розгляду національно-культурного відродження Норвегії не тільки проаналізовано політичні події, а й вивчено процес духовного становлення нації, її внутрішнього “визрівання” для прийняття незалежності, її політичної зрілості.

Крім того, ціла група документів, які є дуже важливими для всебічного вивчення проблеми (наприклад, листування міністра іноземних справ Росії з дипломатичними представництвами за кордоном) вперше вводяться до наукового обігу.

ПСа ктичне значення роботи полягає в тому, що фактичний матеріал, теоретичні положення та йисновки можуть бути використані в курсах нової історії країн Європи та Америки, історії вітчизняної та світової культури, етнології, культурології, теорії міжнародних відносин та світового політичного процесу, а також у курсі політології.

з

Висновки дисертації можуть бути використані в практичній діяльності національно-культурних товариств та гуманітарних спеціалізованих фондів.

Той, хто продовжить вивчення історії Норвегії або окремих її аспектів, знайде в роботі достатньо повний список літератури (зокрема - новітньої) відповідної тематики.

Апробація дисертації.

Основні аспекти дослідження обговорювались на різноманітних конференціях, а саме: на міжнародній конференції “Східна Європа та світове співтовариство: історія і сучасність” ( м. Донецьк, 13-14 вересня 1996 року); міжнародній конференції “Культура, людина, освіта” (м. Москва, 1996 рік); регіональній конференції “Економіка та політика: історія, сучасність, перспективи” ( м. Донецьк, 1996 рік); вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи. (м. Донецьк, квітень 1997 року).

Опубліковано тези виступів на всіх вищеназваних конференціях.

Структура роботи підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Розділи, відповідно до проблем, що розглядаються, розподіляються на підрозділи. Обсяг тексту-156 сторінок. Список джерел та літератури складається з 302 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтована важливість та актуальність вивчення проблеми, вказано хронологічні та територіальні рамки роботи, визначено об’єкт дослідження, сформульовано його мету, розкривається наукова новизна та практичне значення наукової розробки даної теми, надається інформація про її апробацію.

У першому розділі - “Методологія, історіографія та аналіз джерельної бази” - надається методологічне обгрунтування обраної проблеми, характеристика наукового опрацювання даного питання та джерельної бази.

Перший підрозділ - “Методологічна база та історіографічний огляд.” Автор дотримується таких загальноісторичних принципів як історизм, комплексність а також принципу системного підходу.

В аналізі націогенезу використовуються методологічні теорії провідних європейських істориків та політологів: Е. Гелнера, Г.Кона, М.Гроха та інших.

Керуючись вказаними основоположними методологічними принципами, ми обрали найбільш дійові, на наш погляд, методи дослідження. До їх числа належать: порівняльно-історичний, хронологічний, структурно-системний, логіко-аналітичний та метод експертного аналізу.

Усі праці з історії та культури Норвегії, які були нами використані, в цілому можна поділити на дві великі групи. Головною ознакою, що по-

кладена в основу класифікації, є ставлення до розірвання унії: апологетика або критика.

Норвезькі історики, і це зрозуміло, захоплено сприйняли факт відокремлення Норвегії від Швеції, йшли шляхом національно-ліберального ідеалізму. З ранніх робіт можна відмітити монографії Й.Ворм-Мюлера та А. Берсгора2 . Вони поширили концепцію Е. Сарса про самостійний розвиток норвезького народу та доповнили її аналізом подій 1905 року. Але явним недоліком було те, що вони розробляли тільки питання політичної історії та політичного розвитку своєї країни. У зв’язку з цим багато важливих факторів залишилося поза їх увагою, тому історія Норвегії викладена дещо тенденційно. На ліберальних позиціях стояв і В. Кейлхау. У своїй роботі “Життя та історія народу Норвегії”3 він, як і вищеназвані історики, вихваляв діяльність партії “Венстре”, але, на відміну від них, ввів розділи з історії економічного розвитку країни. Підсумки вивчення норвезької історії нового часу підведені у багатотомному виданні “Історії Норвегії”, підготовленому під керівництвом бергенського професора К. Мюклана4 . Вона готувалася кілька років та увібрала в себе усе краще, що було у норвезькій історіографії. Написана докладно на широкій джерельній базі. Дванадцятий том монографії повністю присвячено подіям 1884-1905 років. Та, не дивлячись на цс, дослідження має серйозні вади: мало приділяється уваги культурному розвитку Норвегії, оцінка дій норвезького уряду в 1905 році суто позитивна, роль міжнародного фактора принижена.

Викладення подій на основі багатьох джерел - це характерна ознака норвезької історіографії. У цьому дусі написані “Історія Норвегії” А.Хольмсена, “Історія Норвегії 1870-1905” К. Нербовіка, “Історія Норвегії 1814-1905” М. Йенсена, Б. Фруе “Історія Норвегії 1814-1905”, Дж. Сарса та Е. Вельхавепа “Коротко про 1850-1915”. Але головним предметом дослідження в них є політична та економічна історія країни, а соціокультур-ні аспекти залишені поза увагою дослідників.

Науково-популярний характер носять “Коротка історія Норвегії” І.Мідгарда, “Коротка історія Норвегії” 3. Хопа, “Історія Норвегії” І. Лібека та О. Стенерсена. Але за своєю спрямованістю вони також написані з позицій підтримки боротьби норвежців за незалежність.

У Російській імперії до Норвегії завжди ставилися з симпатією. Перші серйозні дослідження з історії Норвегії належать провідному київському історику І. Лучицькому, професору університету Святого Володимира у Києві. Норвезькі події докладно проаналізовані ним у монографії

2Worm - Muller J. Ideer og menneskcr. Utvalgte avhandlinger, artikler og taler utgitf fil go arsdagen. - Oslo: Kreker-fore, 1954. - 112s

Bergsgard A. Norsk historic 1814 - 1880. - Oslo; Krekerfore, 1964. - 320 s.

’Kelhau W. Petnorske folks liv og historic gjenntm tidcne. Oslo' Tonum, 1929 - 1935. - Bd. 8-10.

Keilhau W. Norway in World History - London: Clarendon press. 1944 - 357p.

'Nordes historic. / Red. K. Mykland. - Oslo: Cappelen. 1978. - Bd. 12 - 520 s

“Нарис міжнародних відносин у Західній Європі з 1800 року.” Також у його статті “Норвегія” в енциклопедії Ф.Л. Брокгауза та І.А.Ефрона.

У Росії першими на події в Норвегії звернули увагу російські діячі культури, такі як П. Ганзен, П. Міжуєв, Л. Толстой ( син великого письменника Л.М. Толстого), С. Дягілсв, А. Купрін, І. Грабар. Вони перекладали твори норвезьких письменників, писали літературні есе про свої мандрівки до країн Скандинавії, критичні відгуки на художні виставки скандинавських майстрів. Зацікавленість життям на Півночі призвела до того, що почали виходити “Північні збірки” та -Фіорди” - журнали, в яких друкувалися твори скандинавських письменників, статті російських критиків, стародавні скандинавські саги та пісні. Першими перекладачами були П. Ганзен та М. Лучицька. Література з історії Норвегії мала прикладний характер, торкалась проблем сільського господарства, морської торгівлі, соціальної допомоги, боротьби з пияцтвом, станом шкільної справи та озброєних сил тощо.

Радянська історіографія, хоча й стояла на марксистських позиціях, але підтримала традиції, які були закладені українським істориком

І.Лучицьким у ставленні до питання про відокремлення Норвегії від Швеції. Як прогресивне явище оцінили цей факт у своїх монографіях А. Кан, А.Гурєвич, В. Рогінський, С. Бацис та інші. Виходить “Історія Норвегії” за редакцією А. Кана, його ж “Історія скандинавських країн.”5

“Історія Норвегії” - це колективна праця провідних радянських ска-ндинавістів, вона багата на джерела та будується за традиційною для класичного марксизму моделлю аналізу історичних процесів, при якому економіка детермінує суспільно-політичні та культурні процеси. Соціальна структура суспільства проаналізована однобічно. Головний акцент було зроблено на стані робітничого класу, який тоді у Норвегії ще тільки зароджувався. Історія норвезької культури виділена в окремий розділ та практично відірвана від подій у суспільно-політичному житті країни. Такий підхід, на наш погляд, мав специфіку й у доборі джерел. Така група джерел, як художня література та картини видатних норвезьких художників, зовсім не використані. Історичний процес охоплює широке коло явищ культури, а в їх складі художня творчість займає важливе місце.

Соціокультурні аспекти дуже вдало висвітлені в роботі американського історика О. Фалнеса “Національний романтизм у Норвегії.”6 Його монографія, яка присвячена ролі культури у процесі норвезького націогенезу, наділена цікавим коментарем, суттєво доповнює 12-й том монографії К. Мюкланда. Але робота О. Фалнеса має одну особливість, яка, можливо, є її недоліком. Він розглядає норвезькі події очима англій-

5 История Норвегии / Академия Наук СССР. Институт Всеобщей истории . Отв ред. A-С Кан. - М. ' Наука, 19S0. -710 с.

6 Falncs O.J National Romanticism in Norway - New - York AMS press, 1968. - 398p

ських дипломатів, використовує переважно документи англійського міністерства внутрішніх справ. Тобто, аналізує події певною мірою однобічно.

Ціла низка робіт присвячена питанням культурного розвитку Норвегії. Вони чітко не підпадають під обрану класифікацію. Ллє та висока оцінка норвезької культури, яка подається в цих монографіях, та те, що автори інколи пов’язують високий рівень культури Норвегії на межі XIX-

XX століть з подіями в політичному житті країни, дозволяють нам віднести ці праці до першої групи (апологетична література).

Іншу групу - література, у який критично оцінюється відокремлення Норвегії від Швеції - складають монографії шведських та деяких англійських дослідників консервативного напрямку.

З проблем доцільності відокремлення Норвегії від Швеції шведські історики займають стриману позицію, практично не беруть до уваги зростання національної самосвідомості норвежців, вважають розірвання унії результатом вмілої юридичної казуїстики норвезького стортингу (парламенту) та позицію великих держав, які підтримали в той час прагнення Норвегії до незалежності. З найбільш важливих можна назвати монографії Й. Всйбуля, О. Гасландера та інших7 . Незважаючи на велику кількість викладених фактів та детальну розробку джерел, їх висновки викликають заперечення, які заважають прийняти їх цілком.

Таким чином, нами проаналізовано великий обсяг літератури, що написана російською, англійською, норвезькою та шведською мовами. Усю сукупність монографій ми розбили на дві великі групи за ставленням до розірвання шведсько-норвезької унії: перша група - роботи, автори яких підтримували незалежність Норвегії; друга група - монографії, автори яких критично ставляться до подій 1884 - 1905 років. Таку розбіжність думок, на наш погляд, можна пояснити політичною орієнтацією дослідників. Історики ліберально-демократичного напрямку підтримували розірвання унії Норвегії та Швеції, а консерватори, напроти, ставилися до цього факту критично, вважаючи це результатом вдалого збігу обставин та діяльності радикально настроєної купки інтелігенції, відкидали зростання національної самосвідомості норвезького народу. Тобто, наочно бачимо зв’язок між світоглядом та ставленням до політичних подій. Історики, які спиралися на ліберальні цінності: індивідуалізм та визнання закономірностей історичного процесу, оцінювали розірвання унії між Норвегією та Швецією як прогресивне явище. Консерватори, виходячи з думки про перевагу традиції над новацією, негативно ставилися до подій на півночі Європи.

7Gasslander O. History of Stockholm’s Enskilda Bank to 1914. - Stockholm: Bokforlaget Bonnier Alba AB, 1962. -vol.l - 620p.

Hadenius S , Molin B , Wieslander II. Sverige efter 1900 En modern politisk historia • Stockholm: Bokforlaget Bonnier Alba AB, 1993. - 402s.

Але представники як першої, так і другої групи мало приділяли уваги соціокультурним аспектам. У зв’язку з цим, ціла низка джерел не була використана та не було показано, як розвиток культури впливав на політичні події. Тільки група робіт (з історії культури), яка чітко не підпадає під обрану нами класифікацію, дозволила з’ясувати, яким чином були вирішені головні завдання національно-культурного відродження: формування власної норвезької мови, розвиток національної літератури, розбудова музики та живопису на національній основі. Але ці праці мають специфічний характер: або мовознавчий, або мистецтвознавчий. Вони часто відірвані від тих суспільно-політичних подій, які мали місце в Норвегії на межі ХІХ-ХХ століть. Таким чином, є необхідність показати взаємовплив політичних подій та культурного розвитку країни.

Другий підрозділ - “Джерельна база дослідження”. Аналіз історіографії довів, що прогалини, які існують у літературі з проблем національно-культурного відродження Норвегії, обумовлені двома причинами: по-перше, не всі типи джерел були використані, по-друге, аналіз соціокуль-турних процесів був неповним. Нові методологічні підходи дозволяють використати нові типи джерел, та проаналізувати вже відомі дані з нових позицій. Джерела, що використані у даному дослідженні, розподілені на групи за походженням.

1. Документи державних органів та установ. Це, насамперед, протоколи парламентських слухань за 1884-1905 роки8. Вони відображають напруження внугріпарламентської боротьби в найбільш відповідальні для Норвегії роки. Аналізуючи їх, можна зрозуміти програми та вимоги консервативної партії “Хейре” та ліберально-демократичної “Венстре” і з’ясувати, яким курсом рухалася країна. Але виступи депутатів часто суб’єктивні, в них багато популізму, іноді вони навмисно згущують барви. Тобто, щоб зрозуміти дійсний стан справ, треба отримані факти порівняти з фактами з інших джерел, про які буде йтися нижче.

Допомогти розібратися у процесі державної розбудови може збірка норвезьких законів “Norges Lover 1682-1967.”9 Аналіз законів, що прийняв стортинг у період з 1884 по 1905р., дозволяє зробити висновок, що багато з них були прийняті на користь Норвегії, для захисту прав та свобод її громадян, як у політичній, так і в економічній галузях. Але в цій збірці наявні тільки тексти законів, і не можна зрозуміти, хто пропонував закони та як шли дискусії, які аргументи висувалися «за» та «проти».

Програмним документом, що відбиває принципи розбудови норвезької держави, є конституція Норвегії, текст якої надрукований у збірці

8 Kongenket Norges 39 ordentige Stortings forhandlmder - Del 2. - 1890/91. - Oslo1 Cappelens,1891. - 1700s. Kongeriket Norges 45 ordentige Stortings forhandlmder. - Del 4 - 1896/97 - Oslo- Cappelens.l 897. - 1472s. Kongenket Norges 54 ordentige Stortings forhandlinder -Del 7A. - 1904/1905 - Oslo' Cappelens,1905. - 1878s.

9 Norges Lover 1682 - 1967 - Oslo' Grondahl I Son Boktrykkeri, 1968 -2650s

“Конституції буржуазних країн Європи”10. Але цей документ показує тільки, на яких принципах грунтувалася розбудова, з нього ми не можемо довідатися, як, яким чином це відбувалося.

Також до цієї групи джерел належать документи іншої держави, а саме дипломатичні матеріали Російського міністерства іноземних справ. Зокрема були використані друковані джерела - збірка документів “Визнання Росією Норвезької незалежної держави”. Ці документи стосуються відносин між Росією та Норвегією, але охоплюють хронологічно тільки 1905 рік. Звіт А.Чернишова Імператору Олександру І у “Збірці Російського історичного товариства”, як® містить у собі текст Кільського мирного договору. Положення Моської конвенції, які можна знайти у «Хрестоматії з нової історії», допомогли проаналізувати причини норвезької боротьби за незалежність.

Щодо періоду, який вивчається, то ми звернулись до документів, які не були надруковані, а зберігаються в Архіві Зовнішньої політики Російської імперії, що входить до структури Міністерства іноземних справ Російської Федерації. Тут нами були використані декілька фондів, у першу чергу Фонд 137 “Звіти міністерства іноземних справ”, який містить економічну та політичну інформацію про стан справ у Норвегії за даними російських дипломатів. Це аналітичні звіти про внутрішню й зовнішню політику Норвегії. Другий, не менш цікавий - фонд 138 “Секретний архів міністра”, який містить листування Міністерства іноземних справ Росії зі своїми послами у Стокгольмі, Христианії, Копенгагені, а також листування з послами та міністрами іноземних справ інших країн з питання про розірвання шведсько-норвезької унії. Ще один важливий фонд №133 “Канцелярія.” У ньому знаходяться офіційні матеріали, що стосуються переговорного процесу про розірвання унії, у яких Росія виказує підтримку діям Норвегії.

Наступний фонд 340 “Колекція документальних матеріалів із власних архівів чиновників міністерства іноземних справ”, у якому були знайдені донесення міністру іноземних справ Н. Гірсу від посла Росії в Об’єднаних королівствах Швеції та Норвегії С. Арсепьєва про стан справ Норвегії, які до цих пір не були використані ніким з дослідників і вперше вводяться до наукового обігу.

З фонду 339 “Колекція документальних матеріалів на окремих письменників, мандрівників та провідних суспільних діячів”, дізнаємось про культурні зв’язки, що існували між Росією та Норвегією.

Фонди 288 “Генконсульство у Стокгольмі” та 193 “Російська місія у Стокгольмі” дають цікаві подробиці економічного стану Норвегії та її економічних зв’язків з Росією.

10 Конституции буржуазных государств Европы/Сост. Ф.А. Кублицкий. - М : Изд-во иностранной литературы, 1987. -С.713-738.

В цілому використані документи дипломатичного характеру показують ту значну роль, яку відіграв зовнішній фактор, дозволяють визначити місце Норвегії в системі міжнародних відносин та викривають нові цікаві риси її економічного та політичного стану, а також культурного розвитку. Але характер матеріалу вибірковий, докладно подані тільки ті моменти, які цікавили російську дипломатію. Культурному, економічному розвитку країни приділяється мало уваги.

2. Праці ідеологів норвезького національно-культурного відродження. Національна норвезька ідея знайшла своє теоретичне обгрунтування у працях представників норвезької інтелігенції. Погляди Б. Б’єрнсона, Г. 16-сена, Е.Гріга викладені в їх листах, статтях, літературних творах.

Політична концепція розвитку Норвегії Е. Сарса - видатного норвезького ліберально-демократичного історика, одного з авторів національної норвезької ідеї, відображена у його “Дослідженні історії Норвегії”.

У багатьох аспектах була програмною доповідь відомого норвезького педагога О. Андерсена про реформу середньої школи у Норвегії на скандинавському з’їзді вчителів.

Таким чином, усі наведені документи ідеологів норвезького національно-культурного відродження дозволяють простежити етапи формування норвезької ідеї, з’ясувати її основні засади та визначити, якою була програма відродження країни. Але ця група джерел стосується лише методологічної розробки норвезької ідеї та слабо висвітлює ті соціокультурні зміни, які відбувалися в етнічній самосвідомості норвезького народу.

3. Наступна група джерел - це статистичні матеріали. Були використані 5 статистичних збірок: “Norges officielle statistikk”, “Statistiske oversiker, 1948”, а також три випуски “Statistisk over Norges Fabrikarlaeg”. Вони містять різноманітні дані: про довжину залізниць, кількість робітників та селян; кількість підприємств у тій чи інший галузі, кількість пароплавів, народжуваність та смертність та інше. Дані статистики дозволили дати докладну характеристику економічному стану Норвегії, з’ясувати, що у країні відбувався процес індустріалізації, який було завершено у 1920 році, і Норвегія з аграрної перетворилася на аграрно-індустріальну країну. Але головним недоліком цієї групи джерел є те, що за статистичними даними не бачимо діяльності людей.

4. Довідкова література. Найцікавішим із цієї групи є путівник по Норвегії, виданий у Христианії російською мовою11. У ньому описані привабливіші туристичні міста, стан доріг, готелів та інше. Путівник дозволяє краще зрозуміти Норвегію початку XX століття.

Норвегия. Краткое описание наиболее известных маршрутов, достопримечательностей, а так же условий пребывания в Норвегии во время каникул для отдыха, как летом, так и зимой, составленная Всенорвежским туристическим ферейном для норвежских казенных дорог. - Христиания' типография Грендал и сын, 1915 - 114с.

12 Encyelopelia ofNationalism -Chicago and London’ Lousi L. Snyder, 1990 - 442p

До цієї ж групи можна віднести й “Енциклопедію націоналізму”, з якої були взяті визначення багатьох термінів: націоналізм, етнос,

націогенез та інше, які використані в даному дослідженні12.

Загалом, довідкова література, хоча не вносить чогось кардинально нового, але дозволяє зробити структурний аналіз знайдених фактів.

5. Наступну групу джерел складають мемуарна література та епістолярна спадщина сучасників. З них можна виділити підгрупу мемуарів, які написали російські мандрівники після свого відвідання Норвегії та Швеції. Серед них - Л. Толстой, А. Коптєв, М. ГІришвін. Ці мемуари мають суб’єктивний характер і значно залежать від політичних поглядів авторів. Спогади про Норвегію писали й самі норвежці, наприклад, Дж. Амундсен про політичній розвиток подій у Норвегії на межі століть. Спогади про своє життя написали К. Гамсун, Г.Ібсен, Е. Гріг. У листах Г. Ібсена та Е. Гріга перед нашими очима постає напружене політичне життя Норвегії у той період. Усі ці спогади с важливими, бо містять кваліфіковану оцінку сучасниками подій, свідками яких вони сталиіншу підгрупу складають спогади діячів російської культури. Вони містять їх роздуми та враження від норвезької культури, а саме враженій від виставок з участю норвезьких майстрів, від постановок п’єс Г. Ібссна та Б. Б’єрнсона (їх п’єси ставили МХАТ К. Станіславського та В. Немиро-вича-Данченка, театри В .Комісаржсвської та В. Меєрхольда), музики Е. Гріга, що лунала майже у всіх відомих концертних залах Росії того часу. До цієї підгрупи належать спогади К. Коровіна, С. Дягілєва, О. Синаке-вич, К.Коростіна14. Також надзвичайно цікавими для дослідження виявились листи російських діячів культури А. Бенуа, Д. Філософова, С. Дягіле-ва, П.Чайковського, в яких обговорювався високий рівень норвезької культури15.

Хоча ці джерела дуже суб’єктивні, але вони дали змогу відчути атмосферу та ритм життя того часу, визначити місце норвезької культури в загальноєвропейській культурі.

6. Політичне та культурне життя Норвегії в досліджуваний період характеризують матеріали як норвезьких, так і російських періодичних видань. Так, низка статей у російській пресі характеризує виставку картин скандинавських художників, що мала місце в Петербурзі та Москві у 1897р. Це статті І. Грабаря , а також авторів, що укрилися під псевдонімами Б. та С. Враження від творчості норвезького композитора Е. Гріга висловив у своїх статтях П. Чайковський, високу оцінку творчості К. Гамсу-на дав І.Купрін.

15 РГАЛИ, Ф. 938. «Нувель», он. 1, од. зб 46 «Письмо А. Бенуа к Нувелю», арк.1-2.

ИРГАЛИ, Ф. 816. «Нестеров М В.», оп. 1,од зб. 40. «Письмо Философова Д В Нестерову М.В.», арк. 6-1

15 РГИА, Ф. 448. «Бакашов И.П. », он 1 , од зб. 1062. «Письмо Дягилева С. И.П. Бакашову», арк 1-28. РГБ РФ ОР, Ф. 439 «ДесницкийВ.А. », оп 1, карт. 1-20

Разом з тим, діла низка статей з газет “Г'огпрозіеп”, “ИуІіесІзЬІасІеС’, “Dagbladet”, “АПепЬІасІеІ”, “Сішзііаша-Розіеп”, “Шизігегеї ИуЬесізЬІасі” містять політичні та культурні новини норвезького життя. Ці матеріали зберігаються в архіві зовнішньої політики Російської імперії, фонд №139 “2га газетна експедиція канцелярії, Міністерства Іноземних Справ Росії, 1814-1917”16.

Але матеріали періодичних видань часто заангажовані, необ’єктивні, підкорені рекламним цілям тих чи інших організаторів вистав та виставок, або підтримують ту партію, коштом якої видасться газета. Тому ці матеріали були співвіднесені з іншими джерелами.

7. Специфіка теми обумовила ще одну групу джерел, а саме художні твори. Це літературні твори відомих норвезьких письменників Г. Ібсена, Б.Б’срнсона, К. Гамсуна, X. Йєгера, А. Гарборга та інших. А також альбоми репродукцій норвезьких художників.

Таким чином, використані джерела торкаються майже усіх сфер норвезького життя, комплексне використання всіх перелічених типів джерел дозволило розкрити обрану тему в повному обсязі.

Другий розділ дисертації - “Норвезьке суспільство у другий половині XIX - на початку XX століть” присвячено дослідженню історичного розвитку Норвегії, з’ясуванню передумов її національно-культурного відродження та виявленню тих факторів, що впливали на національно-культурну розбудову країни. Проаналізовано події, які зумовили зміст, характер та напрямок явища, що досліджується.

У першому підрозділі - “Трансформація економічної та соціальної сфер норвезького суспільства” - розглядаються ті зміни, що трапилися в економіці Норвегії на межі століть. Відбувається перетворення промислів на індустрію, тобто створення крупної капіталістичної промисловості. Норвегія з аграрної стає аграрно-індустріальною країною, що супроводжується трансформацією структури норвезького суспільства. Поруч із торгі-вельно-промисловою буржуазією виникає новий клас - пролетаріат. Селяни починають усвідомлювати себе часткою народу Норвегії, а не тільки членами місцевих сільських громад. Нарешті, на арену політичної боротьби виходить дрібна буржуазія та інтелігенція. Середній клас відстоює свої цінності: свободу особистості, свободу підприємництва, громадянське суспільство. Стало зрозумілим, що захистити свої цінності та інтереси можливо тільки в рамках незалежної держави. Саме в середовищі буржуазії народжується нова ідеологія - націоналізм.

Другий підрозділ - “Боротьба за національну мову”. Несприятливі історичні умови, а саме унія з Данією протягом 400 років, мали тяжкі наслідки для норвезької культури та мови. У мові, художній літературі, офіційних колах, учбових закладах, на сценах театрів панувала датська мова.

16 АБПРИ МИД РФ - Ф. №139 «2-ая газетная экспедиция Канцелярии МИД России», 1814 - 1917, оп. 476, д.430, арк 49-198

Національна норвезька мова будувалася двома різноманітними шляхами. Перший із них полягав у приведенні письмової норми у відповідність із розмовною мовою, з реальною мовною практикою освіченого населення міста ( а це був більш-менш норвегізований варіант датської мови). Другий шлях передбачав утворення мови на принципово ішій основі - на базі сільських діалектів. Він був реалізований у працях І.Осена. Таким чином, у Норвегії стало дві державні мови: “датсько-норвезька”, тобто норвегізо-ваний варіант датської мови, яка отримала назву “риксмол” та мова, штучно створена на базі сільських діалектів - “ландсмол”. Боротьба за національну мову з філологічної галузі перейшла в політичну та стала тим стрижнем, довкола якого відбувалися націотворчі процеси. Боротьба між прихильниками риксмолу та ландсмолу надала значний імпульс розвитку норвезької культури.

Третій підрозділ - “Зростання національної свідомості та розірвання унії зі Швецією” - висвітлює пробудження національної свідомості та ті політичні зміни, іцо мали місце в Норвегії на межі століть.

У відносинах між Швецією та Норвегією протягом усього періоду унії то вибухали, то згасали суперечки навколо умов самого характеру унії, тобто про ступінь залежності Норвегії від Швеції. Відповідно до норвезької точки зору, унія - наслідок добровільного об’єднання двох рівноправних держав на основі Моської конвенції, рішень надзвичайного стортингу в листопаді 1814 року. Шведи дивилися на унію як на компенсацію за втрату Фінляндії. Норвегія повинна була з’єднатися зі Швецією (як свого часу Фінляндія) та стати частиною єдиної держави, і це передбачали умови Кільського мирного договору. Лише пізніше шведський король погодився признати Ейдсвольську конституцію. Для Швеції були очевидними її переважне становище в унії та право певиою мірою контролювати норвезькі внутрішні справи.

Політичним результатом національно-культурного відродження стало формування розвинутої двопартійної системи: ліберально-

демократична партія “Венстре” та консервативна “Хайреї їх ставлення до унії зі Швецією суттєво відрізнялося: консерватори вважали націю не готовою до самостійності і бачили в незалежності віддалену перспективу; ліберали оцінювали питання як назріле, пропонували негайне цого вирішення.

Зростання національної свідомості норвежців привело до влади в 1904 році коаліційний уряд, який у 1905 році оголосив про розірвання унії зі Швецією. У серпні 1905 року було проведено референдум, який схвалив розірвання унії. Великі держави підтримали Норвегію та не допустили збройного конфлікту. Таким чином, вперше у світовій історії конфлікт було вирішено мирними засобами, спираючись на міжнародне право.

Третій розділ - “Діяльність інтелігенції у формуванні національної ідеї” - присвячено аналізу змісту, характеру та напрямку національного відродження в художній культурі та освіті.

Перший підрозділ “Становлення системи освіти на національній основі”, в якому з’ясовується значення стану освіти для національно-культурних процесів.

Індустріалізація мала великий вплив на політику та культуру. Потрібні були висококваліфіковані кадри. У Норвегії було прийнято закон, за яким отримання початкової освіти стало обов’язковим для всіх дітей, а на батьків накладався штраф, якщо вони не відсилали дітей до школи. У результаті запроваджених урядом реформ 1869 та 1896 років система норвезької освіти являла собою єдине ціле. Початкова пікола мала своє органічне продовження в середній школі, а та, у свою чергу, пов’язувалася з усією сукупністю учбових закладів країни. Якщо раніше початкова школа була школою для бідних, середня - школою, де одержував освіту середній клас, то на межі століть із простонародної норвезька школа стала школою народною, національною, через яку проходила вся нація. Зі інколи, яка носила церковний характер, вона стала учбовим закладом, у якому надасться, головним чином, загальна освіта, необхідна для всіх прошарків населення.

Другий підрозділ - “Формування національної ідеї у літературі.” У XIX столітті перед діячами норвезького відродження постала ціла низка проблем культурного характеру, вирішення яких було обов’язковою умовою для виховання політичної нації та закінчення розбудови незалежної держави. Головною з них було формування національної ідеї в художній культурі і, зокрема, у літературі.

Наприкінці XIX століття норвезькими діячами культури була сформульована національна ідея. Г. Ібсен пише: “Врятування - якщо воно взагалі можливе - не у силі держави, а у силі народу”. Тобто висовується ідея, що не держава створює націю, а нація - державу, а це означає, що перше й останнє слово тут належить не політичним дефініціям національного, а філософсько-культурним візіям національного в історії. Е. Сарс, відомий норвезький історик, у своїй концепції історичного розвитку Норвегії головною метою називає ідею прогресу , понад усе прогресу духовного, морального та правового. Г. Ібсен чітко вказує місце культури у відродженні нації: “Держава як наша, не може будувати свою незалежність на своєму матеріальному достатку, але народ як наш, може здобути собі право на самостійне існування служінням культурі, науці, мистецтву та літературі” .

Третій підрозділ — “Національна ідея у норвезькій музиці та образотворчому мистецтві” - характеризує процес становлення власної норвезької художньої культури, яка базується на традиційній, тобто народній культурі.

Музика та образотворче мистецтво є начебто «підсвідомістю» культури, спираючись на які, нація знаходить підтримку в барвах та звуках. Без їх розвитку неможливе формування повноструктурної культури.

У 1880-1900-ті роки народжується національний норвезький живопис. Якщо у 70-ті роки скандинавський живопис сприймався в Європі як дещо цілісне, то у 1890-ті роки норвезькі художники стають національними представниками, мистецтво стало засобом відображення характеру рідної країни та її людей. Е. Мунк активно розробляє стиль модерн. Завдяки його творчості норвезький живопис отримує міжнародне визнання.

На межі століть у Норвегії склалася національна школа музики. Про цс свідчить ціла низка змін, що мала місце в музичній культурі Норвегії: з’явилась плеяда молодих, талановитих композиторів на чолі з Е. Грігом, які стояли на національному грунті та отримали визнання за кордоном; була впорядкована музична освіта, заснована норвезька консерваторія, яка дозволила готувати власні національні кадри; видавався власний музичний періодичний журнал та функціонували концертні організації “Музичне товариство” у Христианії та “Гармонія” у Бергені. Були створені національні традиції, на які потім спиралися усі наступні покоління норвезьких музикантів.

Високий рівень розвитку норвезької культури створив імідж норвезької нації у світі як висококультурної та цивілізованої. Де-юре Норвегію визнали незалежною у 1905 році. Де-факто цс визнання прийшло раніше, коли в європейських залах залунала музика Е. Гріга, а на сценах провідних театрів почали ставити п’єси Г. Ібсена та Б. Б’єрнсона. Коли весь світ вітав відважних дослідників Р. Амундсена та Ф. Нансена. Наведені приклади свідчать про вплив культури на політику та на долю країни.

Результати проведеного дослідження викладено у висновках.

Всі роботи з історії Норвегії відповідного періоду можна поділити на дві великі групи в залежності від ставлення до розриву унії зі Швецією: апологетичні та критичні. Просліджується невна кореляція між світоглядом авторів та їх ставленням до набуття Норвегією незалежності. Ліберали, як правило, вітали цю подію, а консерватори критикували.

Незважаючи на достатньо велику кількість праць, присвячених подіям у Норвегії на межі століть, до цього часу відсутнє комплексне дослідження національно-культурного відродження Норвегії.

Цікаві методологічні ідеї для дослідження націогенезу “недержавних націй” запропоновані чеським істориком та політологом М. І'рохом допомогли по-новому підійти до аналізу джерел, осмисленню національно-культурного відродження Норвегії.

Індустріалізація призвела до розкладання патріархальної громади, визволення робочих рук та формування ринку праці. Відбувається трансформація норвезького суспільства. На арену політичної боротьби вийшов

середній клас, який став носієм норвезької ідеї, сформував та здійснив національну програму дій. Індустріальний спосіб виробництва спричинив ствердження в суспільстві цінностей індустріального світу: громадянського суспільства, ринкової економіки та універсальної освіти. Таким чином, у результаті трансформації соціальної та економічної сфер норвезького суспільства, зростання національної свідомості сформувалися економічні, соціокультурні та політичні передумови національно-культурного відродження результатом якого стало відокремлення Норвегії від Швеції та розбудова незалежної держави.

Суспільству, чия політична система базується на економічному прогресі, необхідна чітка та мобільна соціально-професійна структура. Сам тип індустріального суспільства підштовхує до розвитку освіти, потребує стандартної освіти високого рівня якості, що охоплює все населення, а не тільки елітарну меншість. З’являється велика кількість освічених людей, здатних самостійно ознайомитися з досягненнями норвезької культури. Формується норвезька інтелігенція, яка розробляє національну ідею.

Національна ідея - це теоретичне обгрунтування національно-культурного відродження. Норвезька ідея від початку й до кінця розвивалася як ідея норвезької культури. Г.Ібсен та Е. Сарс, по-перпіе, вважали, пріоритетною роль народу перед державою, а, по-друге, що культурний розвиток - це найважливіший фактор для формування нації. Нація починає усвідомлюватися не як держава, а як спільність, у рамках якої та завдяки якій окрема людина отримує можливість реалізувати себе у властивому їй способі життя.

Зростання національної самосвідомості, тобто усвідомлення своїх власних інтересів, було основою політичного руху, який привів до розірвання унії. Нація усвідомлює, що адекватно захистити свої національні інтереси можливо тільки в рамках національної держави. Боротьба за незалежну державу стала головним стрижнем, навколо якого відбувалося подальше формування нації, її консолідація та усвідомлення себе суб’єктом міжнародного права. Ллє в норвезькому націогенезі незалежна держава усвідомлюється лише як засіб для подальшого розвитку нації, а не як єдина та остаточна мета. Головними завданнями національної програми були відродження національної свідомості та розбудова незалежної держави.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1.Україна-Норвегія: спроба компаративного аналізу національно-культурного відродження. //Схід - №4(11). - 1997. - С. 18-23.(0,8 друк, арк.)

2. Норвезька національна ідея 1884-1905// Придніпровський науковий вісник (Гуманітарні науки). - №106(173), листопад. - 1998,- С.43-50.(0,6 друк.арк.)

3. Філософсько-естетичні аспекти скандинавського символізму/ЛВісник Донецького університету (серія В) - № 2. - 1998. - С.86-90. (0,6 друк.арк.)

4. Роль освіти у національно-культурному відродженні // Придніпровський науковий вісник. (Гуманітарні науки). - №109(176), листопад. - 1998.-0.51-61.(0,8 друк арк.)

5. Мовний ренесанс у Норвегії (з історії національно-культурного відродження)// Доклады вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской и научной работы. Исторические науки. - Донецк: ДонГУ, 1997. - С. 56-60.(0,5 друк.арк.)

6. Украина - Норвегия: опыт сравнительного анализа идеологии нацио-наль-ного возрождения// Тези міжнародної конференції: “Східна Європа і світове співтовариство: історія і сучасність.”- Донецьк: ДонДу, 1996.- С.58.(0, 1 друк, арк.)

7. К вопросу о взаимовлиянии политики и культуры//Тезисы докладов региональной научной конференции: “Экономика и политика: история, современность, перспективы.”- Донецк: ДонГу, 1996.- С. 21.(0,2 друк, арк.

8. Философские аспекты северного символизма// Тезисы докладов международной конференции: “Культура, человек, образование.”- М.: МГАП,1996.- С.93-94.(0,2 друк.арк.)

Анотація

Назарян О. А. Національно-культурне відродження Норвегії (1884 -1905рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02. - Всесвітня історія. - Донецький державний університет, Донецьк, 2000.

Дисертація є комплексно-історичним дослідженням національно-культурного відродження Норвегії. У роботі аналізуються передумови національно-культурного відродження. Значна увага приділяється діяльності інтелігенції, яка розробила національну програму дій та норвезьку ідею. Норвезька ідея являла собою ідею розвитку національної культури. Національна програма складалася з вимог незалежної держави та власної культури, співвідносної з культурою світового рівня. Успішне виконання національної програми спричинило отримання Норвегією незалежності в 1905 році. Аналіз подій норвезького національно-культурного відродження проведено відповідно до сучасного рівня методології гуманітарних наук.

Ключові слова: етнос, нація, націогенез, етапи національно-

культурного відродження, національна ідея, національна культура, політична еліта.

Аннотация

Назарян Е. А. Национально-культурное возрождение Норвегии (1884 - 1905гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 02. - Всеобщая история. - Донецкий государственный университет, Донецк, 2000.

Диссертация является комплексно-историческим исследованием национально-культурного возрождения Норвегии. В работе впервые были проанализированы не только политические события, а детально изучен процесс духовного становления нации. Доказано, что норвежские события не являются каким-то исключением в европейской истории, а идут в контексте движения за независимость, которое на рубеже веков охватило многие европейские нации. Анализ событий норвежского национальнокультурного возрождения проведен в соответствии с современным уровнем методологии гуманитарных наук. Основывается на концептуальных разработках М. Гроха, Э. Гелннера, К. Коннора, французской школы “Анналов”, экзистенциальном понимании истории К. Ясперса, работах Н. Гумилёва. В научный оборот введены точки зрения на национальную идею видных деятелей норвежского национально-культурного возрождения.

В диссертации подробно проанализированы предпосылки возрождения.

На рубеже XIX - XX веков Норвегия испытывает бурный экономический подъем, который сопровождается индустриализацией. В результате Норвегия из аграрной страны превращается в аграрно-индустриальную. Преобладающим стал индустриальный способ производства. Экономический подъем привел к трансформации социальной структуры норвежского общества. На арену политической борьбы выходит средний класс, который становится носителем и проводником национальной идеи.

Индустриальный способ производства привел к утверждению в обществе ценностей индустриального мира, таких как гражданское общество, рыночная экономика, универсальное образование, индивидуализм, национальное государство и национальная идея.

Отмечается рост самосознания норвежцев - т.е. осознание собственных интересов, отличных от интересов других наций. Рост национального самосознания стал основой политического движения, приведшего к разрыву унии. Нация осознает, что адекватно защитить свои национальные интересы можно только в рамках национального государства. Борьба за независимое государство стала основным стержнем, вокруг которого шло дальнейшее формирование нации, ее консолидация, осознание себя субъектом международного права.

Обстановка национального подъема способствовала творческой свободе, и каждый мог реализовать себя. Вот почему в этот период появляется так много гениев норвежской культуры - Г. Ибсен, Э. Григ, Э. Мунк, К. Гамсун. Нация начинает ощущаться не как государство, а как нечто иное, как некая общность в рамках которой и благодаря которой отдельный человек получает возможность реализовать себя в свойственном ему образе жизни. Нация становится ареалом определенного единства мировоззренческих стереотипов и поведенческих реакций, ценностно-знаковых реакций, индивидуального быта и гражданского существования. И границы этого ареала могут вовсе и не совпадать с государственными границами и, в отличие от них, быть гораздо более продолжительными по времени.

В 1905 году Норвегию признали независимой де-юре. Де-факто это признание пришло гораздо раньше. О существовании самостоятельной норвежской нации Европа впервые узнала из пьес Г. Ибсеш и Б. Бьернсона, в музыке Грига Европа услышала что-то “близкое, родное, немедленно находящее в сердце горячий сочувственный отклик.” Норвегию признали самостоятельной нацией в европейской семье, которая сама может решать свою судьбу. Норвежская художественная культура была адекватна лучшим образцам европейской культуры. Норвежская интеллигенция создала собстве!шую концепцию культуры, основанную на народных традициях и собственную национальную идею, согласно которой не государство создает нацию, а нация -государство. Т.е. решающая роль принадлежит не политическим дефинициям национального, а культурным достижениям народа.

Норвежская национальная идея от начала и до конца развивается прежде всего, как идея норвежской культуры. Поэтому определение национальнокультурное возрождение наиболее точно характеризует те процессы, которые происходили на рубеже веков в Норвегии.

Ключевые слова: этнос, нация, нациогенез, этапы нациогенеза, национально-культурное возрождение, национальная идея, национальная культура, политическая элита.

SUMMARY

Nazaryan H. National and Cultural Renaissance in Norway (1884 -1905).- Manuscript.

Thesis presented for a degree of the Candidate of Sciences of History (Specialities 07. 00. 02. “World History”) - Donetsk State University, Donetsk, 2000.

Thesis is the complex historical research of National and Cultural Renaissance in Norway. Thesis is devoted to analysis of the terms, causes and preconditions of National and Cultural Renaissance. There is the forward disposition of the activity of intelligentsia, who elaborated of the national program and Norway idea. Norway national idea was bom as the idea of national culture. National program includes desire of the independence and

National program includes desire of the independence and own culture. The national program was successfully accomplished and Norway received it’s independence in 1905 years. The analysis of the development of National and Cultural Renaissance in Norway interaction is carried out due to the modem level of the humanities’ methodology.

Key-words: ethnos, nation, natiogenes, stage of the natiogenes, National and Cultural Renaissance, national idea, national culture, political elite.