автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Национальные меньшинства Донбасса в 20-30-е годы XX столетия

Полный текст автореферата диссертации по теме "Национальные меньшинства Донбасса в 20-30-е годы XX столетия"

) і і ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Обидьонова Ольга Вікторівна

/Уіїг'

УДК- 947.1/9 (477.61/62)

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ ДОНБАСУ В 20-30-ті РОКИ XX СТОЛІТТЯ - -'-07-.00.01r- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк — 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Пономаренко Григорій Якович, професор кафедри історії слов’ян Донецького державного університету

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Демиденко Григорій Григорович, професор кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого

- кандидат історичних наук, доцент

Нікольський Володимир Миколайович,

доцент кафедри історії У країни Донецького державного університету

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти та науки України,

(м. Київ)

Захист відбудеться “ & ” травня 2000 р. о 13 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (83055, м. Донецьк, вул. Університетська 24, Ц корпус, ауд.32).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська 24).

Автореферат розісланий “ /Є” квітня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

О. В. Кранівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для створення в Україні громадянського суспільства, утвердження міжетнічної злагоди важливе значення має вивчення стану і тенденцій розвитку етнічних груп. Особливої уваги потребує розгляд тих національних груп, які є меншістю в державі й тому об’єктивно посідають несприятливі позиції в деяких сферах: законодавчій, освітній, побутовій тощо. Становище національних меншин в державі, врахування їхніх інтересів в суспільному житті є одним з показників розвитку демократії, забезпечення прав людини.

В умовах незалежності змінилися й ускладнилися етнічні взаємини в Україні. Це було пов’язано, по-перше, з перетворенням української нації в державну і вироблешим нової етнонаціональної політики, і, по-друге, з самовизначенням етнічних меншин України. Гострота епюнаціональних процесів пояснюється наслідками радянської тоталітарної політики, що ігнорувала самобутність і своєрідність різних етнічних груп, функціонувала як засіб їх уніфікації, спричинила денаціоналізацію життя в Україні. Поширення нащонал-нігілізму заважає сьогодні налагоджувати життя в країні, дезорієнтує суспільство, поглиблює духовну кризу. Тому створення сприятливих умов для розвитку етнічних груп в Україні є найважливішим завданням державотворення.

Розроблена протягом років незалежності концепція етнонаціональної політики, що відбилася в Декларації про права національностей в Україні (Ілистопада 1991 року), Законі про національні меншини в Україні (15 червня 1992 року), Конституції України (28 червня 1996 року), становить загалом основу для забезпечення прав і інтересів національних спільнот. Подальше її вдосконалення та практична реалізація конче потребують врахування змін, що відбуваються в житті певної етнічної групи внаслідок її внутрішнього розвитку, взаємодії з іншими етносами й державою.

Вітчизняна історіографія тільки починає ґрунтовно досліджувати ці проблеми: вивчаються питання взаємовідносин етносу і держави, розвиток окремих національних меншин. Однак, є необхідність переорієнтації наукових досліджень, які мають розглядати етнічні групи вже не стільки як об’єкт державної політики, скільки як суб’єкт історичних процесів. Тому уважно треба придивитися до періодів найбільшого піднесення в етнічному житті - національно-культурного відродження, який ще недостатньо вивчено у вітчизняній науці.

З цієї точки зору очевидною є зацікавленість дослідників періодом 20-30-х років XX століття. По-перше, в ті роки Україна, на відміну від попередніх і наступних періодів своєї історії, коли етнонаціональна політика визначалася і спрямовувалася спочатку імперсько-російською, а потім радянською комуністично-партійною догмами, здобула власний досвід у вирішенні епюнаціональних проблем. Розробка концепції української етнонаціональної політики, що розпочалася в часи існування Української Народної Республіки, в 20-ті роки не тільки знайшла своє

продовження в рамках політики українізації, але дістала практичного втілення. По-друге, в 20-ті - на початку 30-х років в Україні відбувався процес національно-культурного відродження, який найбільше цікавить сьогодні дослідників. До того ж в ті роки закладалися підвалини радянської національної політики, яка обумовлює стан національних меншин сьогодні.

Необхідність вивчення етнонаціональїшх процесів у Донбасі, як одному з найменш інтегрованих в етнічному плані регіонів в українській державі, обумовила регіональний аспект дослідження. У радянській науці проблеми регіоналізації майже зовсім не розроблялися. Проте вивчення особливостей етнонаціонального розвитку регіонів і їх врахування стає необхідною ланкою для посилення інтеграційних тенденцій і зміцнення єдності України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідницької теми, над якою працює колектив кафедри історії слов’ян Донецького державного університету, що затверджена Міністерством освіти України під загальною назвою “Наукове і методичне забезпечення курсу історії України для природничих та економічних факультетів ” за № Г-98/22.

Предметом дослідження є етносоціальне, економічне та національно-культурне життя національних меншин Донбасу в 20-30-ті роки XX століття.

Об’єктом дослідження виступають національні меншини Донбасу. Метою дослідження є комплексний аналіз стану й тенденцій розвитку національних меншин Донбасу.

Для досягнення мети в дисертації поставлені такі завдання:

- систематизувати та проаналізувати роботи вітчизняних та закордонних дослідників з проблеми, визначити рівень розробки теми, описати джерельну базу і обґрунтувати методологічні засади дослідження;

- з’ясувати наслідки змін в етнічному середовищі Донбасу (масштаби,

причинну зумовленість, територіальну спрямованість міграційних переміщень, динаміку чисельності і розселення національних меншин, інтенсивність етносоціальних процесів: урбанізації,

асиміляції);

- показати процеси соціально-економічного влаштування національних меншин в умовах радянської системи господарювання;

- дослідити перебіг культурного розвитку національних меншин. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-30-тих

років. Цей період характеризується особливими рисами, пов’язаними з новими реаліями національного життя в умовах становлення тоталітарної системи радянського типу, періодом етнічного відродження в Україні, який пройшов протягом двадцяти років стадії від розквіту до занепаду.

з

Географічні рамки дослідження окреслені історико-географічною назвою “Донбас” (сучасні Донецька та Луганська області). В 20-3 0-ті роки в адміністративному відношенні ця територія входила до складу спочатку Донецької губернії (1920-1925), потім п’яти округ - Маріупольської, Артемівської, Луганської, Сталінської та Старобільської (1925-1930), 17 районів (1930-1932), Донецької області (1932-1938), Сталінської та Ворошиловградської областей (з 1938 року). З дослідження виключені Таганрозький та Шахтинський повіти, що в 1920-1923 роках входили до складу Донецької губернії, а потім були приєднані до РРФСР.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному розгляді стану й тенденцій розвитку національних меншин в Донбасі в 20-30-ті роки XX століття. На відміну від інших праць зроблено багатофакторний аналіз предмета дослідження.

Вперше були простежені зміни в національному складі населення Донбасу протягом 20-30-х років і визначені рівень урбанізації, асиміляції національних меншин. Було доведено, що міграційна й переселенська політики радянського уряду завадили зростанню корінного населення в Донбасі, а урбанізація сприяла посилегапо російськомовної асиміляції національних меншин.

Дістали подальшого вивчення і узагальнення питання національної, адміністративної, соціально-економічної політики радянської держави. Був зроблений висновок про те, що радянська система об’єктивно була генератором асиміляційних процесів і тому національні меншини були приречені на денаціоналізацію.

В роботі була продовжена й поглиблена характеристика чинників денаціоналізації, серед яких названі адміністративно-територіальний розподіл, депортації і переселення, репресії, соціально-економічна політика.

Подальшого висвітлення зазнали питання національного районування, українізації. Вперше було розглянуто матеріальне та правове становище національних меншин у містах. Продовжена розробка проблем переселенської політики радянської влади як шляху вирішення національного питання, засобів русифікації.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці спеціальних і узагальнюючих наукових робіт з історії національних меншин України, при читанні курсів народознавства, етносоціології, етнодержавознавства, в роботі краєзнавчих та культурологічних організацій. Проведене дослідження допоможе у з’ясуванні національного фактору в житті суспільства, сприятиме формуванню цілісної концепції історії України новітнього часу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов’ян історичного факультету Донецького державного університету, доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Україна-Греція: історична

спадщина і перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1999 рік), IX Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1999 рік), Всеукраїнській науково-нрактичній конференції “Адміністративішй устрій та самоврядування в Україні XVII-XX століття” (Запоріжжя, 1999 рік), науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецького державного університету (1999 рік).

Публікації. Результати дослідження викладено в 7 статтях, що містяться у збірниках наукових праць, та 2 матеріалах конференцій загальним обсягом 5 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку посилань (499 найменувань), списку використаних джерел та літератури (23 стор.), додатків (8 стор.). Повний обсяг дисертаційного дослідженім становить 251 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтовується необхідність проведеїшя дослідження, формулюється його мета та завдання, подається коротка анотація нових наукових положень, визначається практичне значення роботи.

У першому розділі “Стан розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” систематизовані та проаналізовані роботи вітчизняних та закордонних дослідників з проблеми, визначений рівень розробки теми, охарактеризована джерельна база і обґрунтовані методологічні засади досліджешш.

Доведено, що всебічне вивчення історії національних меншин України в 20-30-ті роки XX століття розпочалося в умовах незалежності.

В радянській історіографії проблеми, що безпосередньо були пов’язані з розвитком національних меншин в перше двадцятиріччя радянської влади, розглядалися в 20-30-ті роки. Найбільш розробленими були питання формування державної етнополітики - коренізації (українізації)1. На підставі перепису 1926 року вивчався національний склад населення регіонів України, визначалися кількість та місця проживання різних етнічних груп, досліджувалися процеси асиміляції2.

Важливе місце посідала розробка питань соціально-економічного життя національних меншин - залучення до промисловості і

Національна політика радянської влади. Збірка статтів. - Харків: Кооперативне видавництво “Гарт”, 1923. - 127 с.; Скрипник М. Нариси підсумків українізації та обслуговування культурних потреб нацменшостей УСРР, зокрема російської. Промова на засіданні НКОУСРР від 14.11.33. - Харків: Радянська школа, 1933. - 36 с.

2 Хоменко А. Національний склад людності УСРР. - Харків: Державне видавництво України, 1929. - 71 с.; Гіршфельд А. Міграційні процеси на України ( в світлі перепису 1926 р.). - Харків: Держвидав України, 1930. - 87 с.

землеробства, переселення, запровадження колективізації, участь в індустріалізації, зростання національного пролетаріату тощо3. Розглядалися також питання освітньої політики серед національних меншин4.

Проте, більшості праць того часу бракувало об’єктивного підходу до оцінки стану національних меншин. Майже всі вони мали вписуватися в ідеологічну концепцію правильної ленінської національної політики. Тому відзначалися, в основному, тільки успіхи та досягнення в справі забезпечення прав національних меншин.

В 40-80-ті роки обмеженість тематики історичних досліджень не дозволила науковцям розглянути особливості розвитку етнічних меншин України. Вивчалися лише ті питання, що слугували доказом дружби, співробітництва, зближення націй і створення єдиної спільноти -радянського народу: природна, “ненасильницька” асиміляція,

багатонаціональний характер робітничого класу, братерський інтернаціоналізм трудящих5.

Короткі нариси з історії селищ національних меншин в Донбасі - від часів заснування до 70-х років XX століття — увійшли до багатотомної історії міст і сіл України6. В працях з історії робітничого класу Донбасу вивчався його національний склад7. Майже не досліджувалися питання соціально-економічного життя національних меншин. Лише в окремих монографіях, присвячених загальним питанням соціально-економічної історії Донбасу, зазначалися особливості грецького землекористування та

3 Глинский А.Б. Национальные меньшинства на Украине. -Харьков-Киев: ІДентриздат, 1931. - 79 с.; Демченко М. Національне питання та пролетаріат. - Харків-Київ: Держвидавництво України, 1930. - 108 с.; Зингер Л. Национальный состав пролетариата в СССР. - М.: Из-во «Власть советов» при Президиуме ВЦИК, 1934. -116 с.

4 Скрипник М. Перебудовними шляхами (Проблема культурного будівництва національностей України) // Український історичний журнал. - 1989. - №8. - С.118-124; №11. - С.99-108; №12.-0.129-135; Левітан М. Освіта національних меншостей // Шлях освіти. - 1927. - №10. - С.35-42

5 Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине. - К.: Наукова думка, 1975. -276 с.; Формирование и развитие многонационального рабочего класса СССР в период строительства социализма (1921-1937). - Тбилиси: Мецниереба, 1980. - 288 с.; Пономаренко Г.Я. Курсом индустриализации: исторический очерк. - Донецк: Донбас, 1974. - 167 с.

6 История городов и сел Украинской ССР в 26 томах. Донецкая область / Институт истории Академии наук УССР; Гл. ред.: Тронько П.Т. (пред.) и др.; Редкол. тома Ерхов Г.П. (пред.) и др. - К.: Главн. ред. укр. сов. энциклопедия, 1976. - 811 с.

7 История рабочих Донбасса в 2-х томах / Под ред. Ю.Ю. Кондуфора и др. - К.: Наукова думка, 1981. - Т.1. - 326 с.; Лихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток (1928-1937 гг.). - Донецк, 1973. - 178 с.

були наведені приклади запровадження колективізації по окремим грецьким та німецьким селищам .

В монографіях з історії народної освіти в Україні дослідники торкнулися питання українізації і забезпечення мовних інтересів національних меншин9. Вони продовжили обґрунтування тези про насильницьку українізацію національних меншин та природну асиміляцію.

В 90-ті роки інтерес дослідників до національної політики радянського уряду, етнічних процесів минулого та історії окремих національних меншин надзвичайно активізувався. Були проаналізовані теоретичні засади та практичні заходи національної політики радянської влади: запровадження та згортання коренізації, проведення національного районування, створення системи освіти мовами національних меншин тощо10. Спеціальні розвідки були присвячені історії німецького, грецького, польського, болгарського населення України11.

Накопичення фактичного матеріалу про життя окремих національних меншин зробило можливість першого комплексного дослідження з проблеми, яке було зроблено Б.В. Чирком12. Автор виділив загальні риси в історії національних меншин в Україні в 20—30-ті роки XX століття: політизований та заідеологізований характер національної політики, забезпечення деяких запитів національних меншин (створення мережі спеціалізованих адміністративних, радянських, освітніх та наукових установ, функціонування системи національного районування, здійснення видавничої діяльності), піднесення національної свідомості, пожвавлення

Лях Р.Д. Аграрні перетворення на Донеччині (1917-1923рр.). - Донецк, 1974. - 63 с.; Пиджарий Ф. Донецкая организация КП(б)У в борьбе за коллективизацию сельского хозяйства(1929-1934). -Сталино:Сталинское областное издательство, 1957. -63 с.

9 Паніотов 1.1. Комуністична партія України в боротьбі за розвиток народної освіти (1931-1941). - Харків: Видавництво Харківського університету, 1973. - 186 с.; Вовк

В.П., Яненко ВИ. Культурно-просветительская работа среди национальных меньшинств в Украине (1921-1925) // Вопросы общественных наук. - К.: Вища школа, 1974. - Вып.19. -С.91-101

10 Бритченко С.П. Деякі питання національних відносин на Україні. - К.: Тов-во “Знання” УРСР, 1990. - 46 с.; Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20-30 рр. - Киів-Полтава: Рідний край, 1992. - 149 с.; Даниленко В.М. До витоків політики “українізації” // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. - К.: Інститут Історії України НАН України, 1993. - С.53-66; Якубова Л.Д. Національно-культурне життя етнічних меншостей України (20-30 р.): коренізація і денаціоналізація // Український історичний журнал. -1998. -№6.-С.22-37

11 Кулинич І.М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. - К.: Інститут історії України НАН України, 1995. - 272 с.; Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920-і - 1990-і роки). - К.: ІНТЕЛ, 1994. - 183 с.; Наседкина Л.Д. Социальнополитическая, экономическая и культурная жизнь греческого населения Украины 20 -нач. 30-х гг.: Дис... канд. ист. наук: 07.00.01. - К., 1993. - 238 с.; Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20-30 рр. XX століття. - К.: Інститут історії України НАН України, 1994. - 74 с.

12 Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20-30 роки XX століття). - К.: Асоціація “Україна”, 1995. - 215 с.

етнокультурного життя, нетривалість національного ренесансу, тотальна денаціоналізація на початку 30-х тощо. На думку Б.В. Чирка, національна політика радянського уряду еволюціонувала від “інтернаціоналізму” до денаціоналізації та етноциду.

Історики розглянули тему геноциду стосовно національних меншин України - колективізацію, розкуркулення, голодомор, депортації та репресії13.

Дослідники історії Донбасу в 90-ті роки зробили перші кроки у вивченні етнічного складу населення регіону, запроваджеїшя окремих елементів політики коренізації - національного районування, створення мережі навчальних закладів для національних меншин14. Спеціальне дисертаційне дослідження було присвячено національно-культурному будівництву серед етнічних меншин Донеччини в 20-ті- на початку 30-х років XX століття15. Значний внесок зроблено донецькими дослідниками у висвітлення трагічних сторінок історії, зокрема репресій серед представників національних меншин Донбасу16.

Історія етнічних меншин України в зарубіжній історіографії розглядалася в рамках вивчення національної політики в СРСР. В цілому, дослідники наголошували на колоніальному становищі України, російській територіальній експансії, насильницькій асиміляції, обрусінні і денаціоналізації народів в СРСР17. Доробками зарубіжної україністики с

13 Польовий Л.П., Чирко Б.В. Національні меншини українського села в умовах колективізації// Український історичний журнал. -- 1993. -№4-6. - С.64-69; Бугай М.Ф. “За повідомленням НКВС СРСР були переселені...” Про депортацію населення з України у 30-40 роки. - К.: Вид-во товариства “Знание” України, 1992. - 48 с.; Винниченко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. - К.: Рада, 1994. -126 с.; Ченцов В.В., Архірейський Д.В. Деякі аспекти політичного терору проти національних меншин України у 1937-1938 роках// Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - Київ: Рідний кран, 1999. - Вип.8. - С.316-322

14 Резник И.И. Национальные районы в Донбассе в 20-е годы // Донбасс: прошлое, настоящее и будущее. I Региональная конференция. Тезисы докладов и сообщений. -Донецк, 1992. - С.36-39; Никольский В.Н. Национальные проблемы 20-х годов и их решение // Новые страницы в истории Донбасса: Статьи. / Упор. З.Г. Лихолобова. -Донецк: Донбас, 1992. - Кн.2. - С.51-70; Бут О.М., Попов Г.Д. Особливості етнічного складу населення і проблеми розвитку національних меншин Донецького краю // VIII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство та культура» (Наукові доповіді та повідомлення). - Київ-Харків: Рідний край, 1997. - 4.2. - С.36-38

15 Мартинчук І.І. Національно-культурне будівництво серед етнічних меншин Донеччини (20-і - поч.30-х рр. XX ст.): Дис...канд. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 1998. -192 с.

16 Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - 144с.; Никольський В.Н. “Греческая операция” // Правда через годы. Статьи, воспоминания, документа. - Донецк, 1998. -

С.39-47; Бут О.М. Коли б він знав куди їхав // Правда через роки. - Статті, спогади, документи. - Донецьк, 1995. - С.71-73

17 Галій М., Новицький Б. Геть маску! Національна політика на радянській Україні в світлі документів. - Львів-ІІрага, 1934. - 128 с.; Мирослав Прокоп. Україна і українська політика Москви. - 4.1. - Період підготовки до другої світової війни. - Мюнхен:

періодизація національної політики, викриття сутності та причин запровадження коренізації, визначеній періоду національно-культурного відродження, дослідження українізації, введення до наукового обігу таких понять як “совєтизація”, “комунізація” тощо.

В цілому, в історіографії проблеми залишилося ще багато нез’ясованих питань, пов’язаних з перебігом етнонаціональних процесів -визначення рівня асиміляції та розвитку національно-культурного відродження різних етнічних груп України, соціально-економічне облаштування національних меншин тощо. Є проблеми, що майже зовсім не розглядалися дослідниками — зміни в кількісному і соціальному складі національних меншин протягом 20-30-х років, становище національних меншин в містах, в промисловості, спад культурного відродження.

Отже, невивченість зазначених питань і відсутність комплексного регіонального дослідження з проблеми зумовили необхідність проведення дослідження.

Джерельна база дисертації складається з різноманітних документів і матеріалів: статтей партійних, державних і громадських діячів, законодавчих актів та документів центральних і місцевих органів влади, що опубліковані в спеціальних збірниках, статистичних даних, архівних документів, тематичних збірників матеріалів і документів, періодичних видань та мемуарів.

Статті партійних, державних і громадських діячів разом з законодавчими актами (законами, постановами, документами з’їздів, виконавчих та розпорядчих органів влади) с головними джерелами, які висвітлюють формування державної етнополітики в 20-30-ті роки в Україні18.

Значне місце серед джерел з історії національних меншин України посідають стенографічні звіти двох нарад по роботі серед національних меншин 1927 і 1930 років19 . На їх сторінках, де розкривається зміст виступів представників центральних урядових установ, делегатів з різних національних районів України, можна знайти повний аналіз заходів радянської влади стосовно національних меншин у всіх галузях -політичній, економічній та культурній й виявити реальні наслідки проведення коренізації на місцях.

Сучасна Україна, 1956. - 176 с.; Мейс Джеймс. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933) // Український історичний журнал. - 1995. - №1. - С.34-48; Кубійович В. Наукові праці. - Париж-Львів, 1996. - 800 с.

18 Національні моменти в партійному і радянському будівництві (доклад т. Сталіна і промови Раковського, Скрипника, Гринька на XII з’їзді РКП). - Харків: Шлях освіти, 1923.-68 с.

19 Первое всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств 8-11 января 1927. Стенографический отчет, резолюция. Постановления и материалы. -Харьков: Издание ЦКНМ при ВУЦИК, 1927. - 230 с.; Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств 2-е. Стенографический отчет. - М-Х-Минск, 1930.-160 с.

До складу третьої групи джерел - статистичних, увійшли матеріали переписів населення, дані обстеження господарств, відомості профспілкових організацій. Зміни в національному складі населення Донбасу можливо дослідити за допомогою переписів20. Найбільш достовірними є дані перепису 1926 року, який дає відомості не тільки про кількість представників різних національних меншин, але про вживання рідної мови, рівень письменності тощо. Кількість і місця розташування колоній та селшц національних меншин на Україні подані у спеціальному реєстрі21. Розширення мережі освітніх закладів національних меншин в 20-ті роки показано переписами установ соціального виховання в Україні22 Уявлення про зміни серед національного складу промислових робітників Донбасу дають дані перепису профспілок України23. Налагоджена робота статистичних установ 20-х років робить ці джерела репрезентативними.

Широке коло архівних, статистичних, періодичних матеріалів з національної політики, національних відносин і етнонаціональних процесів пропонується в тематичних збірниках документів24.

Цінними, хоч і більш суб’єктивними за всі інші, є матеріали періодичної преси 20-30-х років25. їх використання можливе лише за умов врахування їх характеру й порівняння з іншими джерелами.

Цікаві відомості про представників окремих національностей -героїв праці, стахановців можна знайти в мемуарній літературі26.

20 Всесоюзний перепис людности 1926 р. Т.ХІІІ. Українська соціалістична радянська республіка. Степ. Дніпровський промисловий підрайон, гірничий підрайон. Національність, рідна мова, вік, письменність. - Москва: Видання ЦСУ СРСР, 1929. -465 с.; Всесоюзная перепись населения 1939. Основные итоги / Под ред. Ю.А. Полякова. - М.: Наука, 1992. - 256 с.

21 Національні меншості на Україні. (Реєстр селищ). - X.: ЦСУ УСРР, 1925. - 65 с.

22 Народня освіта України на 1 січня 1925 року. Установи соціального виховання. -Харків: ЦСУ УСРР, 1925. - 116 с.; Народня освіта України. Установи соціального виховання на 1 грудня 1928 року. - Харків: Держвидав «Господарство України», 1930. -48 с.

23 Национальный состав членов низовых ячеек профсоюзов в 1923-1924 // Статистика Донбасса. - 1925. - №2. - С.17; Національний перепис робітників та службовців України (жовтень-листопад 1929). -Харків: “Український робітник”, 1930. - 160 с.

24 Національні відносини в Україні у XX ст. Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1994. - 560 с. ; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / Упоряд.: І.О. Кресіна, В.Ф. Панібудьласка; За ред. В.Ф. Панібудьласки. - К.: Вища школа, 1997. - Т.2. - 703 с.; Німці в Україні 20-30 роки XX ст. Збірник документів державних архівів України / Упорядн. Яковлева Л.В., Чирко Б.В., Пишко С.П. - К.: Ін-т історії У країни АН України, 1994. - 244 с.

25 “Революция и национальности” (1931-1934). - Щотижневий журнал Ради національностей ЦВК СРСР і Комуністичної академії; Просвещение Донбасса (19221925). - Щомісячний орган Донецького губернського відділу народної освіти; Масовик (1927-1928). - Двотижневик агітпропу Сталінського округового комітету КП(б)У; Социалистический Донбасс (1935-1940). - Орган Сталінського обкому, міському КП(б)У і обласної ради депутатів трудящих.

26 Нас выбрало время: Рассказы знатных людей Донбасса о времени и о себе / Сост. Бабенко Н.Ф. - Донецк: Донбас, 1987,- 191 с.

Головними джерелами дослідження стали матеріали центральних та обласних державних архівів України. Основна лінія держави в політиці щодо національних меншин відображена в документах центральних урядових установ - Народного комісаріату внутрішніх справ (фонд 5), Народного комісаріату землеробства ( фонд 27), Народного комісаріату освіти (фонд 166), Всеукраїнської комісії по землевлаштуванню трудятцих-євреїв (фонд 505), Центральної комісії в справах національних меншин при Всеукраїнському Центральному виконавчому комітеті - ЦКНМ при ВУЦВК (фонд 413), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Різнобічні дані, що свідчать про здійснення заходів радянської влади стосовно національних меншин, знаходяться в документах Донецького губернського, Артемівського, Сталінського, Маріупольського, Луганського, Старобільського округових, Донецького обласного виконавчих комітетів, що містяться у фондах Державних архівів Донецької і Луганської областей.

Важлива інформація з історії національних меншин 20-х, а особливо 30-х років знаходиться в документах ЦК КП(б)У (фонд 1 Центрального державного архіву громадських об’єднань України), Донецького губернського и обласного комітетів КП(б)У (фонд 1 п и 326 п Державного архіву Донецької області).

Враховуючи наявність своєрідних історичних джерел, сутність досліджуваної проблеми, теоретико - методологічними засадами дисертації стали комплексний та системний підходи, принципи об’єктивності та історизму. Вони дали можливість цілісного і всебічного вивчення проблеми. Наголос робився на виявлення тенденцій розвитку етнічних груп внаслідок їх власного розвитку, взаємодії з іншими етносами і державою. Комплексний підхід дозволив виявити взаємозв’язки всіх діючих факторів, що впливають на розвиток етнічних груп. Поглиблено вивчалися вплив національної політики (українізації) і національної свідомості (національно-культурне відродження). В дослідженні застосовувалися історико-типологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний методи та загальнонаукові методи - структурно-функціонального аналізу, дедукції та індукції, аналогії, кількісні, соціологічні тощо. Комплексний характер предмета дослідження обумовив міждисциплінарність дослідницьких процедур. В роботі використовувалися дані демографії, соціології, етнографії тощо.

У другому розділі “Зміни в етнічному середовищі Донбасу” встановлюється динаміка чисельності та місця розселення національних меншин, причинна зумовленість і територіальна спрямованість міграційних переміщень, інтенсивність етносоціальних процесів: асиміляції, урбанізації.

Встановлено, що самобутнє етнічне середовище Донбасу склалося ще наприкінці XIX - на початку XX століття внаслідок посилення сільськогосподарської та промислової колонізації з боку Російської імперії.

Трудова експансія Росії призвела до зменшення частки корінного населення в регіоні і збільшення частки представників національних меншин.

Нові тенденції у змінах національного складу населення регіону з’явилися в 20-30-ті роки XX століття. В ті часи донецький край став місцем найбільшої в Україні міграції населення. В 20-ті роки традиційний приплив в регіон безробітних з Росії, Білорусії, Татарстану та інших місць перекривався відхідництвом в міста українських селян. Це спричинило зростання частки корінного населення в Донбасі (до 64-65%). Проте з початком індустріалізації організовані набори робочої сили посилили приплив в регіон росіян, внаслідок чого кількість українців почала зменшуватися (до 61%). Стійкою була тенденція зростання росіян (з 26% до 32%). Серед інших національних меншин найчисельїгіїпими були греки (3-4% населення), німці (2,2%), євреї (1,9%).

Представішки національних меншин мали нерівномірний характер розселення на території регіону. В промислових центрах скупчувалися росіяни (57-63% від усього населення) і татари (2,6-2,8%). В сільській місцевості Маріупольської та Сталінської округ зосереджувалися греки (67%), болгари (0,4%). Компактні групи німців зустрічалися майже по всіх районах Донбасу. Євреї, білоруси, поляки, молдавани, а також представники нечисленних національних меншин - ассирійців, вірмен були приблизно рівномірно розподілені між округами регіону.

Міграційні переміщення представників національних меншин в Донбасі здійснювалися в декількох напрямках. По-перше, продовжувалася трудова міграція в регіон з Росії і її колишніх національних околиць. Подруге, завдяки кампанії по залученню національних меншин до промисловості і сільського господарства, тривала їхня міграція в Донбас з інших областей України.

Міграційна активність спостерігалася серед сільського населення регіону. Український уряд, який продовжував колонізацію півдня України, Далекого Сходу та Сибіру, звернувся до дореволюційної практики переселень. Разом з переселеннями українців і росіян відбувалося масове переселення представників національних меншин.

Переселення 20-х років були одним із заходів національної і соціальної політики держави, що мали сприяти ліквідації малоземелля та надлишку робочої сили, соціальної напруженості, продовжити колонізацію півдня України, поліпшити соціальну структуру представників національних меншин тощо. Переселення сільського російського населення в Донбас в 1933-1934 році мало на меті ліквідувати демографічні втрати України від голоду.

В 30-ті роки переселення національних меншин стали носити характер депортацій. Протягом 1935-1941 років органами ДПУ було проведено кілька операцій по виселенню жителів прикордонних округ України, серед яких переважали німці, євреї, поляки та розміщенню їх в різних регіонах України, в тому числі і в Донбасі. В 1939 році для

задоволення потреб регіону в трудових ресурсах була використана масова депортація біженців - українців, білорусів, поляків, євреїв та представників інших національностей з території Західної України і Західної Білорусії.

Через постійний наплив населення в Донбас важко підрахувати втрати представників національних меншин і всіх жителів регіону від еміграції, розкуркулешія і виселення, переселень, депортацій, русифікації і, нарешті, від голоду і репресій 30-х років.

В 30-ті роки високо рівня досягла урбанізація національних меншин Донбасу. В середині 20-х років найбільш урбанізованими були євреї (90%) і поляки (85%). Майже виключно міськими жителями регіону були представники нечисленних національних меншин - татари, вірмени, ассирійці, китайці тощо. Найбільший відсоток сільського населення мали греки (93%) і німці (87%). Це давало підстави для того, щоб визнавати їх селянськими. Відсоток міського населення у росіян сягав 61%. Наприкінці 30-х років в селах Донбасу залишилося 65% усього німецького населення, 59% грецького. 97% євреїв, 86% росіян, 73% інших національних меншин були міськими мешканцями.

Промисловий характер розвитку регіону, високий рівень урбанізації зумовили інтенсивність асиміляційних процесів. Найбільш відчутними були наслідки асиміляції, яка відбувалася у формі русифікації, у євреїв, серед яких лише 48% населення визнавало рідною мовою єврейську, і у деяких нечисленних національних меншин - циган, ассирійців, вірмен тощо. Значний рівень збереження рідної мови був властивий німцям (95% населення), татарам (95%) та грекам (85%). Українська мова заступила місце національної мови серед циган. У молдаван українська мова також мала перевагу над російською. Серед міських жителів регіону лише у росіян і татар відсоток населення, що вживав рідну мову, дорівнювався відповідно 94% і 99%. В значній мірі позбулися національної мови по містах німці (68%), українці (53%), євреї (46%), молдавани (43%), греки (40%). Майже повністю були асимільовані міські жителі нечисленних національних меншин. Виразно виділялася роль міста як осередку асиміляційних впливів. Компактне розселення греків, німців, молдаван та деяких інших національних меншин в сільській місцевості зумовлювало високий рівень збереження національної ідентичності. Посилена урбанізація населення Донбасу слугувала прискоренню асиміляції представників національних меншин.

Тому, незважаючи на постійний приплив представників етнічних меншин в Донбас, їх частка в населенні регіону, крім росіян, зменшувалась. Наприкінці 30-х років українці становили 61% від усього населення, росіяни - 32%. Частка національних меншин, крім росіян, знизилася з 11 % до 7%. Зменшилася частка представників найбільших національних груп - греків (з 3,4% до 1,9%), німців (з 2,2% до 1,3%), євреїв (зі,9% до 1,7%). Це було, перш за все, пов’язано з умовами соціально-

економічного облаштування національних меншин в регіоні і національною політикою уряду.

У третьому розділі “Соціально-економічне влаштування національних меншин” розкриваються наслідки політики коренізації, показується розвиток господарства національних меншин в селі та їх матеріальне та правове становище у місті.

Зазначається, що соціально-економічне влаштування національних меншин в Донбасі проходило в складних умовах суперечливої національної політики. Національно-державне відродження 1917-1920 років в Україні спричинило політику українізації. В офіційних документах вона передбачала забезпечення правових, економічних та культурних потреб національних меншин, залучення їх до радянського будівництва: пристосування усього радянського апарату (у сфері рад, освіти, загальноекономічної та сільськогосподарської політики, суду, охорони здоров’я) до обслуговування національних меншин їх рідними мовами.

На деякий час національні меншини здобули представників у виконавчих та партійних органах влади. Була створена Центральна комісія національних меншин при ВУЦВК та місцеві округові бюро. Протягом 1924-1930-х років в Артемівській, Сталінській і Маріупольській округах існували бюро національних меншин, а в Луганській та Старобільській округах діяли уповноважені в справах національних меншин. Національні секції були організовані при відділах народної освіти і при партійних комітетах. Але ж, в цілому, працівники національних меншин мали лише дорадчий голос і не могли приймати рішень без санкції місцевих радянських і партійних установ. Проте воші розпочали роботу по виділенню національних адміністративно-територіальних одиниць та допомозі соціально-економічному влаштуванню життя різних національних груп України.

Під час національного районування в Донбасі протягом другої половини 20-х років було створено 6 національних районів - німецький Люксембурзький, грецькі Мангушський, Сартанський та Велико-Янисольський, російські Сорокінський та Верхньо-Теплівський та 192 національні сільські ради - 86 російських, 40 німецьких, 30 грецьких, 4 єврейських, болгарська та молдаванська.

Не зважаючи на переведення діловодства в німецьких, деяких грецьких, єврейських радах на рідну мову населення, висунення керівних кадрів, проголошення принципу повного врахування інтересів та особливостей національних меншин під час влаштування їх життя, національні райони не розглядалися як органи національної автономії. До того ж, справжня національна політика, що яскраво виявилася під час адміністративно-територіальних реформ 30-х років, була націлена на перемішування населення України, розпорошення національних меншин серед українців і росіян. Постійні перекомплектації національних районів призвели до зменшення частки національних меншин в їхньому складі та створили умови для позбавлення їх національного статусу. Декларативне

проголошення принципів національного самоврядування створили умови для ефективного залучення національних меншин до соціалістичного будівництва, партійних та радянських установ.

Однак подолати недовіру національних меншин до радянської влади заважала її класова політика. Цілі групи представників окремих національних меншин - німців, поляків, євреїв та деяких інших визнавалися “класово-чужими елементами” через їх заможність. Тому вони найбільш постраждали під час політичних акцій - позбавлення виборчих прав, усунення з складів національних рад заможних селян, виселення поміщиків, куркулів та інших категорій населення та масових репресій. Суттєво вплинули репресії на стан національних кадрів. Протягом 30-х років чистки керівного складу були характерним явищем в німецьких, грецьких, болгарських, польських та інших національних районах, сільрадах і колгоспах.

Соціально-економічне влаштування національних меншин на селі, розвиток їх господарства загальмувався несправедливою відрізкою кращих земель у колоній, класовою податковою та кредитною політиками, переселеннями, хлібозаготівлями тощо. До революції сільське законсервоване життя багатьох національних меншин дозволяло їм додержуватися економічних, соціальних та побутових особливостей. Під час землеустрою, в межах зрівняльного перерозподілу землі, у греків та німців було відрізано подекуди до половини колишніх оброблювальних площ, більша частина з яких потрапила до українських і російських селян. Відрізки землі, що тривали до початку колективізації, спричинили збереження безземелля та малоземелля в колоніях, зменшення прибутковості товарних господарств, національних ворожнеч та еміграції. Розвиток більшості господарств національних меншин, навіть, в умовах нової економічної політики, відбувався повільно. Запровадження колективізації призвело до повної руйнації колись заможних господарств національних меншин, ліквідації їх досягнень у рільництві та тваринництві, повного зубожіння та голоду. Був змінений традиційно-побутовий уклад життя національних меншин, надзвичайно активізувалася міграції у міста.

Влаштування національних меншин у місті відбувалося в несприятливих матеріальних, житлових та побутових умовах. Масове залучення євреїв, греків, німців та інших національних меншин до важкої промисловості Донбасу, а потім і депортація населення з Західної України і Західної Білорусії сюди в 1939 році мало забезпечити її дешевою робочою силою. Важкими були матеріальне та правове становище національних меншин. Особливо тих, що не були русифіковані. Національні меншини, крім росіян, залишалися, в основному, низькокваліфікованою робочою силою. Тому з боку місцевих керівників на них не зверталося достатньої уваги. Розрахунок робився на самовіддану працю, зразки якої і були показані представниками національних меншин в роки індустріалізації. Інтенсифікація праці відбувалася за допомогою

розпалення масового ентузіазму, посилення агітації та страху. Тотальні репресії були складовою частиною національної політики.

В четвертому розділі “Культурний розвиток національних меншин” досліджується перебіг національно-культурного відродження.

В 20-ті - 30-ті роки XX століття процес національно-культурного відродження зазнав злету і занепаду. Українізація сприяла не тільки розвиткові і піднесегапо української культури в регіоні, а й пробудженню пригнічених за часи царизму мови та культури численних представників національних меншин України. Проте, протягом 20-х років були зроблені тільки перші кроки в напрямку українізації регіону. Не зважаючи на певні зрушення в справі українізації Донбасу, наприкінці 20-х років відсоток початкових і середніх шкіл, в яких викладання проводилося російською мовою, залишався значно вищим, ніж відсоток російського населення. Найбільших успіхів українізація в регіоні досягла на початку 30-х років.

Осередками культурного відродження національних меншин стали національні школи, преса, культурні установи - театри, клуби, видавництва. Наприкінці 20-х років в Донбасі були німецькі, єврейські, грецькі, татарські, вірменські, ассирійські, українсько-російські, українсько-німецькі, українсько-татарські, українсько-російсько-татарські, російсько-єврейські, російсько-грецькі, російсько-татарські, українсько-російсько-болгарські та російсько-німецькі школи. Повністю працювали рідною мовою німецькі, єврейські початкові школи, частково - грецькі, татарські та школи деяких нечисленних національних меншин (вірмен, ассирійців).

Національні групи - німецькі, єврейські, польські, болгарські з’явилися по всіх типах професіональних і вищих навчальних закладів — інститутах, технікумах, профшколах, установах робітничої освіти. Не зважаючи на класовий принцип формування студентського складу, кількість студентів з числа національних меншин у вищих навчальних закладах збільшувалася. Готувалися кадри, перш за все, працівників освіти, які мали стати носіями національної свідомості.

Процес національно-культурного відроджеїшя позначився на розвиткові національної преси, народознавства, літератури та мистецтва. В 1932 році в Маріуполі було створено обласне грецьке видавігацгво, яке розпочало випуск періодики, художньої та публіцистичної літератури грецькою мовою. Навколо нього гуртувалися грецькі поети, письменники, драматурги - Г. Костоправ, А. Шапурма, Л. Кір’яков, Д. 'Геленчі та інші. Німецькою мовою виходила газета в Люксембурзькому національному районі. В промислових районах Донбасу протягом 30-х років друкувалися дві обласних та шість районних татарських газет. Проте більшість газет і журналів Донбасу виходили російською мовою. Російськомовним залишалося переважно і театральне життя в регіоні.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років активізувалася дослідницька діяльність етнографів. Значний внесок у вивчення історії і народної творчості грецького населення Приазов’я зробили фольклористка

Кассандра Костан, члени Асоціації Сходознавства В.Д. Гавриленко, І.І.Соколов, Д.С. Сниридонов.

Однак, в середині 30-х років національно-культурне відродження було зупинено русифікаторською радянською національною політикою. Під прикриттям захисту інтересів національних меншин (росіян і євреїв), що нібито були порушені під час українізації, в 1933 році розпочалося її згортання. Українські школи почали масово перетворювати в російські, збільшилася кількість змішаних українсько-російських шкіл. Процес русифікації, що підтримувався деякими партійними колами в 20-ті роки приховано, в 30-тих розпочався з новою силою. Спочатку він проводився через мережу закладів політичної та партійної освіти, установ по ліквідації неписьменності, пресу, які працювали переважно російською мовою, а потім, в 30-х роках - через зворотне переведення навчальних закладів на російську мову та ліквідацію усіх національних культурних установ. Наприкінці 30-х років національно-культурне відродження було повністю придушено репресіями серед національної інтелігенції.

У висновках підведені підсумки виконаної роботи. Зазначається, що вивчення стану і тенденцій розвитку національних меншин Донбасу в 20-30-ті роки XX століття зумовлено відсутністю комплексного дослідження з проблеми, нез’ясованістю низки питань з стнонаціональної історії регіону, необхідністю наукових розробок, де етнічні групи розглядаються не стільки, як об’єкти державної політики, скільки як суб’єкти історичних процесів.

Було доведено, що зміни в етнічному середовищі Донбасу в 20-30-тих роках обумовлювалися активізацією міграцій, урбанізацією національних меншин і посиленням асиміляційних процесів.

Адміністративна політика уряду створювала умови для перемішування населення і розпорошення національних меншин, збільшеній присутності росіян в регіоні. Національна політика була лише засобом залучення національних меншин до радянського будівництва. Соціально-економічні заходи держави спричинили руйнацію традиційного устрою жштя національних меншин, їх масову міграцію до міст, де швидко відбувалися процеси асиміляції.

Українізація, як противага русифікації і основа, на якій мали забезпечуватися культурні права національних меншин, в Донбасі не змогла перемогти сильні асиміляційні впливи російської мови та культури.

На деякий час національно-культурне відродження стримало русифікаторські тенденції. Однак в умовах тоталітаризму це призвело тільки до появи жорстких форм асиміляції - репресій і депортацій.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Обидьонова О.В. Зміни в національному складі населення Донбасу в 20-30-ті роки XX століття Н Нові сторінки в історії Донбасу: Ст.

Кн.6. / Голов.ред. З.Г.Лихолобова. - Донецьк, 1998. - С. 142-153 (1 др.арк.)

2. Обидьонова О.В. Національні меншини в промисловості Донбасу (20-30-ті роки XX століття) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. - К.: Рідний край, 1999. - Вип.7. -С. 127-132 (0,5 др.арк.)

3. Обидьонова О.В. Національне районування в Донбасі у 20-30-ті

роки XX століття II Наукові праці історичного факультету

Запорізького державного університету. - Запоріжжя: “Тандем У”,

1999.-С. 91-95(0,5 др.арк.)

4. Обидьонова О.В. Етнонаціональні процеси в Донбасі в 20-30-ті роки XX століття // Нові сторінки історії Донбасу: Статті. Кн.7 / Головн.ред. З.Г.Лихолобова. - Донецьк, 1999. -С.54-65 (1 др.арк..)

5. Обидьонова О.В. Соціально-економічне влаштування національних меншостей в Україні в 20-30-ті роки XX століття // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - №109 (176). - С. 81-89 (0,7 др.арк..)

6. Обидьонова О.В. Культурне відродження греків Приазов’я в 20-30-ті

роки XX століття // Україна-Греція: історична спадщина і

перспективи співробітництва. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції. - Маріуполь, 1999. — Т.1. - 4.2. -С.427-430 (0,3 др.арк.)

7. Обидьонова О.В. Культурні процеси серед національних меншин в Донбасі в 20-30-ті роки XX століття // Історичні і політологічні дослідження. Видання Донецького державного університету. -1999. -№1-2. - С.90-97 (1 др.арк.)

АНОТАЦІЇ

Обидьонова О.В. Національні меншини Донбасу в 20-30-ті роки XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький державний університет, Донецьк, 2000.

Дисертацію присвячено історії національних меншин Донбасу в 20-30-ті роки XX століття. В роботі досліджується етносоціальний, економічний та національно-культурний розвиток національних меншин. Встановлено, що в Україні в 20-30-ті роки XX століття посилилися асиміляційні процеси. Адміністративна, соціально-економічна, переселенська політики уряду, репресії були головними факторами денаціоналізації життя в країні. Національно-культурне відродження не змогло подолати сильні асиміляційні впливи російської мови. В умовах тоталітаризму воно призвело до появи жорстких форм асиміляції -репресій і депортацій населення.

Ключові слова: національні меншини, коренізація, українізація, національні райони, депортації, асиміляція, національно-культурне відродження, русифікація.

Обыдёнова О.В. Национальные меньшинства Донбасса в 20-30-е годы XX столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий государственный университет, Донецк, 2000.

Диссертация посвящена одной из наиболее актуальных тем в отечественной исторической науке - истории национальных меньшинств.

В работе впервые на основе достижений украинской и зарубежной историографии, опубликованных и архивных документов, статистических данных, материалов периодической прессы и других источников комплексно рассматриваются положение и тенденции развития национальных меньшинств Донбасса в 20-30-е годы XX столетия. Всесторонне исследуются этносоциальная, экономическая и национальнокультурная жизнь представителей национальных меньшинств.

На основе анализа переписей населения и других материалов был детально изучен национальный состав населения Донбасса в рассматриваемый период, прослежены динамика численности и места расселения национальных меньшинств в регионе, определена причинная обусловленность и территориальная направленность миграций, интенсивность этносоциальных процессов. Было установлено, что изменения в этнической среде Донбасса в 20-30-е годы XX столетия обуславливались активизацией миграций, урбанизацией представителей национальных меньшинств, усилением ассимиляционных процессов. В диссертации показано, как миграционная и переселеігческая политики советского правительства помешали увеличению коренного населеній в Донбассе, а урбанизация способствовала усилению русскоязычной ассимиляции национальных меньшинств.

В диссертации было продолжено изучение административной, национальной, социально-экономической политики советского государства. Отмечено, что социально-экономическое обустройство жизни представителей национальных меньшинств проходило в условиях противоречивой национальной политики. В работе были проанализированы основные направления национальной политики: создание специальных органов власти для национальных меньшинств, выделение национальных административно-территориальных единиц, создание кадров руководящих работников и др. Установлено, что национальная политика была лишь средством эффективного привлечения национальных меньшинств к советскому строительству. Административные реформы создавали условия для перемешивания населения и рассеивания представителей национальных меньшинств.

В работе рассматривались вопросы развития хозяйства представителей национальных меньшинств, их обустройство в городах. Был сделан вывод о том, что социально-экономическое развитие хозяйств национальных меньшинств (немцев, греков) затормозилось из-за изъятия значительного количества земли, налоговой и кредитной политик, переселений, хлебозаготовительных кампаний. Подчеркнуто, что проведение коллективизации привело к полному развалу хозяйств национальных меньшинств, ликвидации их достижений в сельском хозяйстве, бедности и голоду. Таким образом, было доказано, что социально-экономические мероприятия советской власти привели к разрушению традиционного уклада жизни национальных меньшинств в регионе, способствовали усилению миграций в города. В работе было рассмотрены также вопросы обустройство жизни национальных меньшинств в городах, их участие в индустриализации, материальное и правовое положение.

В диссертации был проанализирован процесс национальнокультурного возрождения. Было отмечено, что он на некоторое время сдержал русификаторские тенденции, привел к активизации жизни представителей почти всех национальных меньшинств региона, усилил их стремление к сохранению национальной идентичности.

В работе была продолжена и углублена характеристика (¡акторов денационализации жизни национальных меньшинств в Украине -административно-территориальное деление, депортации и переселения, репрессии, социально-экономическая политика.

Ключевые слова: национальные меньшинства, политика

коренизации, «украинизация», национальные районы, депортации, ассимиляция, национально-культурное возрождение, русификация

Obydyonova O.V. Donbas national minorities in the 1920’-30’s of the XX century. - Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk State University, Donetsk, 2000.

The thesis is devoted to the history of Donbas national minorities in 1920’s - 30’s of the XX century. It covers ethno-social, economical and national-cultural development of national minorities.

It’s established that in the 20’s - 30’s the assimilating processes in Ukraine became stronger. Administrative, socio-economical, migration policy of Soviet government, repressions were the main factors of the life denationalization in the country. National-cultural revival couldn’t overcome strong assimilating influence of the Russian language. Under totalitarianism it led to the severe forms of assimilation: repressions in national intelligentsia, people deportation.

Key words: national minority, policy of corenization, “ukrainiazation”, national regions, deportation, assimilation, natio-cultural revival, russiofication.