автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Наука как предмет культурологии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Наука как предмет культурологии"

Р73 ОД '

\ 1 поя сз •

хлрькшськпй держачи пи ушитчтуг і

II .ч п|>ана\ рукопису

Філоненко Олександр С’см^кошіч —ґ]~~ Наука як предмет культурології

09.00.04. Філософська антропологія і філософій культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття пчсного ступоня кандидата філософських наук

Харків - 1Я96

Дисертацію *■ рукопис.

Робота штопана в Харківському держанному університеті.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

’ Шкода Володимир Васильович

Офіційні опонсиш: доктор філософських наук, професор

, Гшстрнцькіні (''иген Косттітлпошіч

доктор філософських наук, професор Д’яченко Микола Васильович

Провідна організація: Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться |юку о \ь. годині на засідл:

ні спеціалізованої вченої ради Ц.02.02.19 при Харківському державно* університеті за адресою: .

310077, Харків, маї'ід. Свободи, 4, аул^А_~~' З дисертацією можна оліаіїо\ттся у Центральній науковій бібіліоте ХДУ за адресою: 310077, Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розіслано “23” 1996 р.

Нчм»!!! гекрг-тлр Л Л

■ ік ■ніаліюьгіноі ачонгї раїн

Мороіко .1

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність томи-. Культурологія, що виходить < ідей поіа находження та культурно-історичної різноманітності, мак справу не і культурою взагалі, а з різноманітністю конкретних культур дослід луг сутність, динаміку розпитку та різноманітність окремих культурних форм (міф, релігія, мистецтво, право і т.л.) Не в абстрактному просторі миглеіі-ня, а в ментальних просторах конкретних культур. В такій перспективі становище науки як предмета культурології до останнило часу залишалось суперечливим. Традиційне мислення, визнаючи плюральніслі. культурних форм, ледве допускало її стосовно науки, єдність та об'єктивність якої видавалась иозакудмурною. Звідси, культурологічна ненроблема-тичність і виділеність науки, відбита трилінійною філософською темою “наука і культура".

Особливістю сучасного філософствування <•: усвідомлення того, що така виділеність наук» не є очевидною сутнісною констатацією, а являє собою наслідок певної філософської позиції ~ “стандартної концепції” науки, яка є найбільш глибокою перешкодою для культурологічного дослідження науки. Критика та подолання цієї концепції в сучасній філософії науки зумовили інтерес до концепцій та ситуаційних досліджень, пов’язаних з експлікацією соціокул ьту рних аспектів науки. Тема “наука і культура” поступається темі “наука в культурі”, в осередді філософії науки опиняється проблема соціокул ьту р по ї обумовленості наукового знання.

Ця проблема всередині філософії науки знаходить або інтерналістсь-кі, або екстеналістські інтерпретації, які виявляються рівною мііюю обмеженими. Причому ця обмеженість не пов'язана з слабкістю конкретних теоретичних підхатіо. а вказує на трашендентність самої проблеми для ім-манентної мови філософії науки, в якій дискурс неминуче розгортається в опозиційній напру женості “внутрішнього-зовнішнього” або “первинного-вторинного” /

Актуалізація проблемі соціокул ьту рної обумовленості науки вимагає більш глибокого філософського контексту, в якому МОЖЛИВИЙ розгляд науки як маніфестації культурної цілістності. В цій перспективі поруч з логікою науки та методологією науки виникає необхідність в культурології науки, здатній експлікувати культуру як ціле та досліджувати включеність науки в культуру.

Серед сучасних літії філософствування. здатних експлікувати культурну цілісність, вирізняються юрмоненшчна та семіотична традиції, які пройшли шлях від опозиційних щодо методології природош.шства методологій гуманітарних наук до універсальної філософії культури, але зу-тГі:ті:г~ясї» перед включенням в цеп горизонт наукопого досвіду. Чому і в цьому контексті актуалііуегься проблема розробки такої герменевтнч-' по орієнтованої культурології, яка, Будучи теорією середнього рівня між семіотикою та онтологією розуміння, близької до проему М. Хайдеггера, здатна використовувати розміну гу и них теоретичну мову для формуванні! культурології науки.

Третім філософським контекстом,що актуалізує дослідження науки в культурологічному горизонті, є теоретичний простір власно культурологічних концепцій, роті шутих дія ментальних полів конкретних культур і демонструючих методологічну рі шомлі/іішогі. підходів ло проблеми експлікації ти подів п конкретних культурних формах.

Саме в просторі, утвореному на перекрещешіі вказаних ліній філософствування: філософії науки, герменевтико-ееміоїцчної традиції та культурології,- стає актуальним завданій з’ясування передумов, а також висунення, методологічне осмислення та розвиток культурологічної програми дослідження європейської науки як конкретної культурної форми в цілісній европейскої культурній традиції.

Рівень розробленості проблеми. Культурологія науки, будучи рецепцією науки як культурної форми крізь призму певної культуролог гічиої парадигми, цо задає мову експлікації культурно» цілісності, становить різноманітність зрлікік науки, зумовлених різноманітностю таких парадигм - “ліній" в культурологічному просторі. Саме існування такого простору, здатного вмістити в себе науковий досвід, є дискусійним, оскільки в філософії науки обговорення статусу стандартної концепції науки зберігає свою напруженість, що слугує розвитку того теоретичного горизонту, ь якому можлива постановка проблемі соцюкультуркш обумовле-45-хлі науки. У цьому зв’язку особливий інтерес становляїь робот», які досліджують логіко-метододогічнш'і (Н.Хенсон, К.Поппер, історична школа- Г. Кун, С.Тулміи, І Лакатос, П.Фейерабенд), історичний (А.Койре), соціологічний (М.Мадкей, В.Барно, содіал№о-конструкпюісгська епістемологія нгтанбергської групи: В, ван лер Л*йдь. Г.Беме, В.Крон) аспекти Г!рчхисмн існування такого ди<ми<таиького простору. Необхідною пере-

думовою культурологічного аналізу науки к "ситуаційні -ь<‘нт}'’,

присвячені вивченню по загальних закономірностей наукового ні іпанн.і. а конкретних сюжетів з наукової практики окремої паукопої групи пГч> ч приводу проблемної ситуації о соціокультурному контексті (Дж.Хо.гюп,

І.Мітрофф. К.Френкель), Нарешті, для культурології науки першорядну важливість маг градині:! лослідж(>ння проблеми соціокультурно'і оиумо-атоності наукового шання в теоретичному просторі філософської пуки (інтернаціоналістські та ексірсмалістські дослідження, а також роботи Л.М.Косаропої. ПІП. і В.ГІ.Гацдснко, б'.А.Мамчур), результати якої повинні бути переінтерпреювані в культрологічнііі перспективі.

Рівень дослідження науки в герменевтпко-семіотичній традиції, то є необхідною передумопою для розгортання гермснашічио орі< итова-ної культурології. залишається неписокнм, хоча необхідно відзначити виявлення принципової відкритості герменентичного проекту Х.-Г.І а;іам<-ра для включення наукового досвіду, і ключову для- культурологічних експлікапін критику тотальності нього проекту стосовно паукового досвіду, розвинуту Ю.Хабермасом. Зближення герменевтичігої о проекту П.Рікера і кошютативної семіотики Р.Варта, здатне зняти цю критику, відкривав теоретичний горизонт для включеівія науки в культурологічну проблематику. ' .

Серед власне культурологічних концепцій слід виділити ті, які включали науку в контекст досліджені, культурно-історичних типів або епох (О.Шпенглер. Л .П.Карсавін, школа “Анналів”), або соціолшгаміки культури (П.Сорокін). Проте, ступінь розробки культурологічної рецепції науки в них не може бути визнана задовільним, оскільки сучасний філософський горизонт вимагає включення в цю тему проблематики філософії наукн. розвинутої в останні десятиріччя, і методологічного осмислення можливості та меж культурології науки, то передбачає герменевтико-семіотичну рефлексію з приводу статусу герменегітпчно орієнтованої культурології.

Таким чнно'м, рівень розробленості проблеми такий, що створені необхідні передумови для розробки тотальної культурологічної програми дослідження науки, здатної запропонувати таку типологію європейської культури її синхронічній та діахронічній шлістності, в рамках якої можлива демонстрація включеності європейської науки в цю цілісність

і експлуатація загальнокультурних ментальних структур та семіотичних механізмів п науковій практиці.. -

Мі:ти і задачі дослідження. Меюю даного дослідження є розпиток культурологічної рецепції європейської науки на основі побулої»! "семіотичної моделі європейської культури,- який передбачає прояснення її теоретичних і методологічних передумов та вкючає як синхронічний, так і діахронічним: аспекти науки в культурі. Для досягнення поставленої мені необхідно вирішиш ряд конкретних взаємопов'язаних задач:

' — опис, теоретичного нрогюру, и-якому можлива культурологія нау-

ки, і критичний <'ш;і-іі і лінійфілософствування, що складають цей иросгір (філософія пауки, герменевтика, семіотика, культурологія) та € значущими для культурологічної рецепції науки; .

— дослідження конкретних типів ментальностей, ідо змінюють один одного в європейській культурі, яке включає в себе експлікацію основних ціннісних орієнтацій, що задають високу культуру як текстуальну тканину культурної цілісності;

— аналіз семіотичної структури текстуальної тканини відповіданих цим типам ментальностей культурно-історичних епох. З’ясування на його основі текстологічних структурних Інваріантів, які задають типологію культури, засновану на типології ментальностей;

— розвиток семіотичної моделі європейської культурн.що передбачає

епсплікацікз семіотичних механізмів, типологічно пов’язаних з виділеними струкгуршши інваріантами; •

— синхронічне дослідження експлікованих структурних інваріантів та се.чіопгчнпх механізмів в наукових текстах відповідних культурно-історичних епох, яке повинно виявиш включеність науки в загальнокультурний контекст;

— розгляд динаміки науки через діахронічний аналіз культури, який передбачає експлікацію тих глибинки;: зрушень в науковому пізнанні, що пов’язані не з внутрішкьоиауковими проблемами, а з трансфор.мацізаш культурної -цілісності.'

Методологічна осноаа дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження складають сучасні концепції, які виявляють соціальну природу наукоього пізнання та реконструюють його історичну, динаміку. Серед робіт, що представляють ці концепції, слід виділяти робои з методології, соціологи та історіографії науки (Т. Кун. П. Ф«йє-

рабенд, Дж. Холтон, М. -.Малкой, А. КоГіре, І. Міторфф. <2.К..Бистриць-кий, Л.М. Косарева, П.І1. і В.П. Гайденко, И.В. Школа, B.C. Силпін, Є.А. Мамчур, В.Л. Рабинович), з теорії та історії культур» (О. Шпанглер, П. Сорокін, Ж.Ле Г<к|>ф, М. Блок, .М.М. Бахтіп, П.А. Флор' пм,-кий, К.А. Свасіял, Ж.-Ф. Ліохар, М. Фуко, К- Панофський. II.С. Дто-номова, Л.В. Карасьов), з теоретичних проблем герменевтики та семіотики (М. Хайдеггер, Х.-Г. Гадамер,, П. Рікер, 10. Хабермас, Ч. Пірс, М. Морріс, Р. Барт, Ф.де Сосо юр, Ю.М. Лотман, У.Еко). Важлшшм матеріалом є також роботи вчених, представлені або класичними текстами певних культурно-історичних епох, що слугують осноіюю лііі культурологічних експлікація (Д, Бонапентура, І. Ньютон), або методологічні роботи, щ освічують внутрішньонаукову рефлексію з приводу соціо-культурного статусу науки (Н. Бор, Р. Фейнмаи. В. Паулі, І. Пригожин, Я.Б. Зельдович,М. Борн, Г. Всйль). Окрім того, в основу дослідження покладено роботи, присвячені аналізу інших культурних форм і необхідні для експлікації загальнокультурних структур та механізмів. Серед ішх - мистецтвознавчі (Е. Панофський), літературознавчі (С.С. Хору жий), соціально-економічні (Ф.Хайєк), богословські (В.Н. Лосський), релігіознавчі (А. Кураєв) дослідження.

Методом дослідження є герменевтико-семіотичний аналіз, взятий в кульурологічному аспекті, на основі якого розвинута семіотична модель європейської культури, що слугує для культурологічної рецепції наукового досвіду. Предметом обрано соціокультурну обумовленість європейської науки, яка розглядається в синхроничному та діахронічному аспектах в теоретичному просторі культурології науки. В якості об’єкта дослідження виступає наука в європейській културі як одна з форм, в яких проявляється її цілісність.

Наукова новизна роботи. В ході дослідження отримані наступні результати, що виносяться на захист:

— запропоновано культурологічну модель, яка дозволяє досліджувати соціокультурні феномени в науковій практиці. Модель подає розвиток європейської культури як послідовну зміну її типів: антшюмічного, опозиційного іа мозаїчного; '

— показано, що антиномічність в науці не є недоліком, який виключає саме існування науки. Середньовічнанаукаж частина антиномічної культури за своєю суттю антиномічна. І намагання виключити антиномічн.чть

вважається руйнуючим наукову практику. За своїм гносеологічним статусом цей тин наукки « переважно ііершчпншнім;

— зміна перцептипної пізнавальної орієнтації на операціональну в опозиційній культурі задає транс<|х>рмацік> і наукової практики. В ній анти-номічністьстає недоліком, що спричиняє руйнування антшіомічшіх струн-, тур знання та заміну їх опозиційними структурами. Показано, що анти-иомічність в оітознційній культурі має прихований характер;

—- показано, що мозаїчна культура нарождена досвідом завершеності європейської культурії, який несе усвідомлення різноманітності культурно-історичних практик. У відповідь ііа “ситуацію завершеності'' формується дві стратегії: центрування як подолання різноманітності (модерн) і розсіювання, тобіо утвердження різноманітності як пршщн-пу (постмодерн). При цьому спостерігається своєрідне повернення: якщо практика модерну близька до опозиціної культури, то практика носімо-дерну зближується з культурою антиномічною;

— показано, іцо сучасна наукова практика допримується як модерністської, так і постмодерністської стратегії. Принцип відповідності за суттю своєю модерністський, поєднується з принципами доповнюваності та проліферації, що виражають посшодерністську стратегію.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Розробка проблем, «оставленій в дисертації, поминана сприяти розвнт-ку культурології науки і може послу житії перед) мовою для подальшого розгортання семіотичної стратегії в просторі герменевтично орієнтованої культурології. Значущим видається дане дослідження для вирішення задач гуманізації та.гуманітаризації науки і освіти. .

Результати дослідження можуть буїн використані як в науковій, так і в викладацькій діяльності, бути включеними до курсів та спецкурсів з філософії, філософії науки і теорії культури. Воші використовувались автором під час чигання курус) " Українська і зарубіжна культура” для студентів фпикотехнічного, радіофізичного, фізичного і механіко-математичною Факультетів ХДУ. Результати дисертаційного дослідження було ноклп.чою и основу розробки тематичних каталогів “ Наука і місшщізм" та Віноки духовності’’. проведеної ц Харківській державній науковій оиУГкггеці і». В.Г. Короленка. *

. Апробішія роГнуги. Основні результати дисертації знайшли відо-и грілк наукових статтях, п також були викладені в доповідях

на міжнародних конференціях: “Литературное и философское наследие • Вольтера ц современность’ (Харьков, 1994), “ Толерантность как культурная универсалия” (Харьков, 1996); на симпозіумі "Знание. Культура. Власть” (Харьков, 1993) та на науково-гюакіичному семінарі 'Інформаційний простір сучасної філософської освіти” (Харків, 1993). Ці вистугаї опубліковано повністю або у вигляді тез. Матеріали дисертації обговорювались на наукових семінарах кафедри теорії культури і філософії науки ХДУ.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, двох глав, висновку та приміток, які включають список літератури. '

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається ступінь її розробленості, визначаються мета і завдання дослідження та його теоретик о-методологічна основа, подаються результати, що складають наукову новизну роботи, характеризується практична значущість цих результатів. .

Перша глава роботи - “Філософія науки і культурологія: історико-критичний аналіз”складається з трьох параграфів і присвячена пошуку теоретичного простору, в якому можлива культурологія науки, та формуванню культурологічної програми дослідження європейської науки.

В першому параграфі - “Філософія науки: подолання стандартної концепції”,- аналізуються теоретичні передумови, які роблять можливим включення науки в культурологічний простір. Показується, що розвиток філософії науки від позитивізму та логічного неопозитивізму,| в лоні яких сформувалась стандартна концепція, через аналітичну -філр>

. софію і критичний раціоналізм до різних концепацій “історичної школи” та “соціально-констурктивістської епістемології” може бути подано як розгортання послідовної критики' стандартної концепції тз визначу-ваних'нею парадигм соціологічних, методологічних та історіографічних досліджень науки.

Демонструється, що в сучасній філософії науки визначальне місце займає проблема соціокультурної обумовленості, дослідження епістемо-логічного статусу якої показує, що її розгляд в межах філософії науки неминуче ставить дискурс в опозицію “внтурішній-зовнішній”, пов’язану з причинною опозицією“первіщний-аторітний”. Це визначає і дві логічні

можливості розгляду проблеми засобами філософі! науки - інтервалЬм та екстерналізм. В роботі проаналізовано припщшопу обмеженість иих Підходів та показано, що це пов’язано з “трансцендентністю” самої проблеми до мови філософії науки, яка вказує на необхідність розробки таких філософських концепцій, які здатні експлікувати культуру як ціле і забезпечити аналіз включсносіі науки в культуру, зберігшії головні культурологічні орієнтири -- принцип культурно-історичної різноманітності та принцип позазнаходження. Показується, що проблема соціокультурної обумовленості визначає появу особливої дисципліни поряд з логікою, методологією та історіографією науки - культурологію науки, яка виникає завдяки тому, що сучасна філософія науки, звільнившись від обмежень, які задаються стандартною концепцією, виявилась відкритою для культурологічної рецепції, підготувавши можливість розляду науки на всьому проблемному полі культурологічного аналізу. '

Другий параграф - “Герменевтика і семіотика; від методології гуманітарних наук до філософії культури”присвячується пошуку такого теоретичного простору, в якому можливий як опис культурної цілісності, так і науки в ній. В якості філософських концепцій, здатних вирішити цю задачу, аналізуються герменевтична і семіотична традиції, оскільки р цих підходах найбільш розвинута претензія опису цілісності та повноти людського досвід}', що о гримав культурно-семіотичну акцентуацію. Показується, що філософська герменевтика, зародившись як методологічна опозиція методології природничих наук, подолала внутрішню обмеженість сферою гуманітарного знання через поворот до фундаментальної онтології людського буття (М. Хайдеггер), Внаслідок цього герменевтична традиція набула того універсального горизонту, який здатний вмістиш в собі поряд з гуманітарними науками всі інші культурні форми та стати філософською основою Для експлікації культурологічної проблематики. Герменевтика Х.-Г. Гадамера включила до себе досвід філософії, мистецтва, історії, релігії, міфа, проте ставлення науки до герменевтичного досвіду в цьому проекті залишається двозначним. Аналіз критики такого положення Ю. Хабермасом, який сумнівається в універсальності гер-меневтичної перспективи і пропонує класифікацію наукового знання на емпірико-аналітичні, історико-герменевтичні та критично зорієнтовані науки, показує, що подальший розвиток філософської герменеветиьм, здатний спричинити гермекеатичну ренепнію наукового досвіду, пов'язаний з

и

диференціацією теоретичної моим. яка повинна описати ке лише онтологічну перспективу. але й конкретні інтерпретлішіні нрпкінки. специфіку їх взаємодії п єдиній культурній традиції. Проблема зв’язку розуміння як онторлогічного атрибута тут-буття та ро (уміння як конкретної інтерпре-таційної практики, що складає осереддя герменептично орієнтованої культурології, набула розробку в герменептичному проекті П. Рікс-ра, аналі і якого показуй, що включення природознавства и герменентичне поло і розвиток культурології науки помагають звернення до семіотичної традиції.

Демонструється нетривіальний паралелізм и розвитку герменевтики та семіотики від методологічної проблематики конкретно-наукових дисциплін до уніиерсалістської перспективи, якою в семіотиці стає загальна теорія знайомих систем, та прагне описати підядлишг і специфіку функціонування конкретних іпіерпретанінних практин. Аналіз універсалізації двох основних семіотичних ііілходіи (пірсопського та соторінгі.ного), то зустрічаються и проекті конпотатншіої семіотики Р.. Парта, мшшш загальні контури семіотичного простору, який включає дослідження знаку п трьох осях - символічній, парадигматичній, синтагматичній, і знакової системи в трьох площинах - синтаксичній, семантичній та прагматичній. Семіотичний пантекстуалізм, що подає культурну цілісність як єдиний текст, здатний скласти основу герменевтично орієнтованої культурології науки, яка являє собою теорію середнього рівня між семіотикою та герменевтичною онтологією розуміння. Герменевтична онтологічна перспектива включає культуру як єдину семіотичну систему в більш фундаментальний інтерпретаційиий контекст, трансцендентний для культурологів якості якого виступає Світ як ціле. У цій перспективі культура може бути зрозуміла як вторинний, інтерпретуючий текст до Світу - метатексту, диференціація наукової області якого заснована на розподілі синтаксичної, семантичної та прагматичної сфер інтерпретації. Показується, що матемаїичне природознавство може бути зрозумілим як дослідження . синтаксису Світу, гуманітарні науки - його семантики, а з прагматикою пов’язані філософія та богослов'я. Так онтологія розуміння надає культурі та диференційованим усередені неї культурним формам метафізичну основу, пов’язуючи в одній перспективі семіотику, герменевтику і культурологію, в якій пропонується культурологічна програма дослідження європейської науки.

В третьому параграфі - '‘Культурологічна програма”, - розвивається культу ролоіічна програма рецепції науки на поре піні кількох ліній сучасного філософствування: філософії науки, семіошкн. герменевтики та власне культурології. Для кшгп аналізуються концепції, які реалізують хол іс пічну стратегію в культурології, тобто ті. шо описують культури як конкретні цілісності та пропонують розробку особливого концептуального каркасу, що не зводиться до мов, які описують окремі культурні форми. ‘

Показується, що <|х>рму»ашін культурології иов’язано з усвідомленням радикальної різноманітності культур і позитивності їх інакшості відносно «здропейської культура, що отримало розвиток’ в культурфілософїї О. Шпенглера, шдіиіоифуючікь від якої с|юрмувались більш нічні культурологічні концепції. Проблема експлікації культурної цілісності та вираження її унікальності складай ядро шпєііглорокської теорії. Аналізується досвід дослідження науки в культурах, виконаний в її рамках, якій порівнюється з сучасними концепціями в філософії науки. Показується обмеженість шпенглгрівської культурології, пов'язана з нечухтивістю до проблематики самооїшсіа культури і культурно-обумовдених конкота-т піших полів, що визначаюгь цілісність культури в синхронічному аспекті. Проте, подальший розвиток культурології визначався дослідженнями, що реконструюють конноіатішні поля культури, які задаюгь само-опнси та складають ментальність тієї чи іншої культурної епохи. Показується, що розвиток культурології через експлікації ментальностей від Й. Хеціінш та Л.Н. Карсавіна через історіографію М. Блока і Л. Фе-вра до пізніх представішкіа школи “Анналів” (Ж. Ле Гофф) дозволило вирішити проблему соціокультурного синтезу ха описати культурну цілісність. Проте виявляється обмеженість культурології ментальностей, пов’язана з перевагою синхронії, структурного і функціонального аналізу перед діахронією та динамічним аналізом. Досліджується доповняльний підхід, в якості якого виступає культурологія ціннісних орієнтацій, подана концепціями Ж. Ле Гоффа. П. Сорокіна, П. Хензінги. Методологічним ядром кульгурології є проблема сполучення синхронічного та діахронічного підходів, яка аналізуються б семіотичній перспектив», цю лонмхчяе зрозуміти що доповняльність семіотики мови і семіотики знаку. Гімні шнгел діахронії ;а синхронії намічено в динамічній йодолі семїо-пічних '.-чосем ІО.М. Логманачер*--! сірукгурування коннотатнвного поля

культури «а ядерну та периферійну області. Показується, що мова, яка експлікує культурну цілісність, не може збігатись з самоопіїсуючими метамовами. Опис культурно-обумовлених коннотативішх ментальних полів та їх динаміки, достушпін цін мові, задає спецнфічшій дослідницький простір гермсш'втпчно орієнтованої культурології, яка спрямована на онтологічну р<'ц< пцію різноманітності культурного досвіду. В цьому теоретичному просторі розгортається культурологічна програма дослідження європейської науки як конкретної культурної форми в цілісній культурнії"! тра-дпції, що полягає в розгортанні наступних проблемних вузлів:

1) побудойа семіотичної моделі європейської культури на основі типо-логізації меніальностей в ній, що дозволяє виділити відповідні структурні інваріанти та пов’язані з ними семіотичні механізми, які характеризують текстуальність культурних типів;

2) синхронічне дослідження експлікованих структурних інваріантів і семіотичних механізмі» з наукових текстах відповідних ку.тьтурно-історпчішх сггох, ицо пошпшо виявити включеність науки в загальнокультурний контекст;

3) розгляд дщіаміки науки через діахронічний аналіз культури, що передбачає експлікацію тих глнбиннпх зрушень в науковому пізнанні, які пов’язані не з внутрішньонаукевнми проблемами, а з трансформаціями культурної цілісності. .

• У другій глапі роботи - “Культурологічна рецепція науки”, - розвішається семіотична модель європейської культури, в межах якої злійс-нюється культурологічна рецепція науки як в сінхрокІчному, так і в діахронічному аспектах.

Перший параграф - “Семіотична модель європейської культури”;,

- складається з п’яти розплів. >

В першому розділі - “Наука в семіотичній концепції: рецепція, метод, модель’, - показується, що методологічний простір культурології науки, принципово плюральний та поліпарадагматичний, являє собою різноманітність культурологічних рецепцій науки, серед яких вирізняється семіотична стратегія в просторі герменевтично орієнтованої культурології. Аналізуються методологічні та культурологічні передумови семіотичної моделі європейської культури, яка виходить з екстраполяції семіотичної парадигми на трансцендентні для культурології онтологічні основи культур». Європейська культура описується як коментар до Світу - ме-

тагексту, що розгортається, семіотичне структурування якого передбачає виділення синтаксіїчної, семантичної і прагматичної с<і>ер снмволотвор-чості та відповідних їм орієнтацій, які збігаються з технічним, практичним і емансипаційним інтересами (Ю.Хабермас). Домінування того або іншого інтересу задає панівну ціннісну орієнтацію певної культурної епохи, що цеіпрує її коннотативне поле. •

В другому розділі - “Структурні інваріанти та типологія культури”, - семіотична модель розвивається в діахронічному аспекті та показується, що розвиток європейської культури може бути типологізова-но через послідовну зміну культурно-історичних епох, які визначаються через домінування емансипаційної, практичної та технічної орєнтації і, відповідно, прагматичної, семантичної та синтаксичної сфер смисл отвор-чості. Проте, така тппологізація неповна без встановлення відповідності виділених культурних типів до семіотичних особливостей текстуальной тканини, яка створюється цими епохами. Семіотичніаі підхід пов’язує ти-пологізацію культури з виділеїшям відповідних структурних інваріантів текстуальності.

Європейська культура починається як культура теоцентрична, що поєднуює в собі “ідеаціональну та ідеалістичну культури” (П. Сорокін), шо відповідають культурніш типам з домінуванням прагматичної та семантичної сфер символотворчосгі. Структуршім інваріантом такої культури є антиномічність, тому вона визначається як антиномічна культура. “Сенситивна культура” (П. Сорокін), що відповідає культурному типу з домінуванням синтаксичної ціннісної орієнтації, висуває в якості пріоритетного початку операціональну пізнавальну інтенцію, для якої “Знання -сила”. Така трансформація ментального поля, спрямована до імперативів операціональності та раціональності, спричиняє те, що надлогічні антиномії витискуються раціональними системами. Текст неспроможній! вже утримати думку (“мнение” ) та сумнів ( “со-мнение’’) одночасно і розвиває одне з цих в якості своєї основи, створюючи необхідність в опозиційному тексті. Антиномічні основи культури стають неявними. Культура функціонує через вільне опанування опозиційних раціоналізацій. Опозиційність стає визначальним структурним інваріантом, томукультурологічний тип в семіотичній моделі, що приходить на зміну антиномічній культурі, визначається як опозиційна культура. Розгортання опозиційної культури завершує розвиток європейської культури як цілісного коментаря до Світу-

метатексту, ізоморфного йому маніфестуючого прагматичну, семантичну та синтаксичну сфери символотворчості. На зміну антиномічній та опозиційній культурам приходить культура, що шшіачає себе через усвідомлення “завершеності” європейської культури, її "смерті''. “заходу", ‘кризи". “кінця". В цій культурі завершеність спричиняє рпдин.-сіьиу плк> ралізацію культурного простору, задаючи мозаїчність як ви (начальний структурішЛ інваріант. Культура, лка приходить на зміну антиномічній та опозиційній, є культурою мозаїчною.

В третьому розділі - ‘‘Антиномічна.культура", - аналпуюгься особливості ментальності антиномічної культури та визначаючі її семіотичні механізми, нон'івані з антшюмічністю як структурним інваріантом. Показується, що антиномічна культура міщачасться периепіишюю нізнапалі.-ною ішенц'н ю. лка зала»- дні стратегії симио-юнюрчості - анофатичну і катафатичиу. пов'язані і ілеаніоналміим іа ідеалісшчною культурами відповідально. Лшпномічна культура ро,ішта<-:іьея ні.! лімфатичної до катафаіич!(->і практики, що утворює їі діахронічну ніеь. Синхронічною віссю нанру женність між антиномією іа її раціоналізаціями, яких слід уникати в ній культурі як культурної невдачі.

І) четвертому розділі - “Опозиційна культура", - аналізуються культурологічні засади трансформації антиномічної культури в культуру опозиційну, пов'язані зі зміною пізнали!,мого пріоритету з перімштногті на операпіональність. Досліджується ноіз’яз.зна з цими змінами переінтер-претанія символу, що очисщла його під багатозначності та анттюміч-ності. Показуються, шо раціоналізація як розрив антиномії перестає бути культурною невдачею і стає визначальною кульї урною стратегією. Синхронічна вісь атиномічіюї культури '‘Антиномія - раціоналізація’’ поступаються осі "раціоналізація - раціоналізація”, яка зала»-: напруженість двох раціональних систем, що виникаю п> на суперечних оіЮіііншннх полюсах антиномії. Опозиційна культура, спідомо ішключаючн акчпномічтеть з своєї текстуальності, утримує шлісність завдяки збереженню полярних шкіл, не зв’язуючії жодну з них зі структурах!!! елади. Нсяина анти-номічність культурних основ визначає діахронічний механізм опозиційної культури, шо визначає її маятникоподібний роїмпок під одні<-ї школи до опонуючої їй школи, що змінюють одна одну в міру вичерпанні! творчих потенцій однією і переносу пізнавального- інтересу на можливості іншої.

В пятому jio.u)ni --"Мозаїчна культура". - аналиуюгьси (тміоіпчні механізми мозаїчної культури, які вншачакпы’м їі мозаїчністю. Показуються, то досвід "завершеності", який несе усяідомлглші радикальної рі шомашіносгі культурних ай гін, в якій рвроіюііеька культура тратила '"виді-існе місце, а також фрагментація внутрішнього культурного проото-ру виводить на першій план проблему культури як единого комунікатни-кого простору. Мозаїчна культура постає як реакція-рефлексія на виклик ‘‘апуації кінця", причому, u ній виділяються дві доповняльні стратегії відповіді на цей шіклнк. Перша - модірн, - являє собою спробу виоратися з культурною різноманітністю через зусилля центрування та реалізацію Утопії. Друга стратегія - постмодерн, - є реакція, що виходить з визнанії» цінності культурного плюралізму, яка відмовляється від всякої мета-стратегії та розгортається в просторі Гетеротопії через зусилля розсіювання.. Пропонується інтерпретація модерну і постмодерну як загальнокультурних доповняльних тенденцій, формуючих як синхронічну, так і діахронічну осі мозаїчної культури, що почалась в модерністській сн-туації "тупі за втраченою Цілосністю” та розгорнулась в постмодерніст-ській ситуації іронічного звільнення від влади усталеної Мови для вільної культурної творчості. Показується, що коли структурні інваріанти модерністської текстуальності близькії до інваріантів опозиційної культури, то пост модерністська текстуальність зближується з текстуальністю антиномічної культури. ■ . .

. Другий параграф - “Наука в антиномічній і опозиційній культурах”, -присвячено культурологічній рецепції науки в рамках розгорнутої семіотичної моделі як в синхронічному аспекті, включаючи експлікацію в наукових текстах структурних інваріантів і семіотичних .механізмів, характерних для антиномічної та опозиційної культур, так і в діахронічному аспекті, включаючи дослідження трансформацій науки, в основі яких . лежить не внутрішньонаукова динаміка, а загальнокультурні процеси.

Наука в антиномічній культурі досліджується не в кумулятивістській перспективі подальшого розвитку, згідно з якою вона выявляв себе лише протонаукою. науки Нового Часу, але виходячи з горизонту середньовіччя, що вказує на ті області знання, які найбільш точно відповідають ментальності антиномічної культури. Аналізується структура середньовічної ндуки, в якій підкреслюється значення алхімічної традиції, що ігнорується в кумулятивістській перспективі. Показується, що європейська наука,

зароджуючись в ідеаціональній культурі, засвоювала античну спадщину через емансипаційну практику її критики, що звільняла науковий дискурс від античних теологічних включень за допомогою іншого, біблійного контексту. Апофатична стратегія антиномічної культури в науковій практиці означала не лише рецепцію, христианізацію і трансляцію античного наукового знання, але іі звільнення наукового дискурсу від аристотеліанської парадигмі, що постало необхідною умовою для формування науки опозиційної культури. Катафатичиа стратегія поміщає науку в ієрархічну єдність середньовічного символаріуму, який відповідає світу як ієрархічній єдності теофаній (фізика та метафізика світла Бонавентури).

Аналізується антична структура середньовічного наукового знання, виходячи з його перцептивної акцентуації, яка задає епістемалогічну модель пізнання з активною Істгатою-Откровегаїям і пасивним суб’єктом, що відкривається цій Істині. Показується, що наукова текстуальність формується в напруженості “антиномія - раціоналізація”, і тому не лише маніфестує безумовну трансцендентну Істину, але й містить апофатичне заперечення протилежних раціоналізацій. Аналізується розвиток алхіміч-ноІ традиції, виходячи з семіотичного механізму антиномічної культури.

Демонструється, що для адекватного опису трансформації середньовічної науки а науку Нового Часу недостатньо аналізу внутрішньо-наукового развитку, а необхідний культурологічний контекст, інтерпретуючий її як заміну антиномічної культури культурою опозиційною. Така заміна відбувається через зміну домінуючих інтенцій, які задають нову епістемологічну ситуацію з пріоритетом операціональності та технічного інтересу. Для вивчення цієї трансформації аналізується наукова практика XVII сторіччя. Показується, що якщо на початку XVII сторіччя наука конституювала себе в контексті антиномічної культури, то утвердження опозиційної культури до кінця XVII сторіччя спричинімо те, що природознавство міцно зайняло область ядра в коннотативному ментальному полі та почало задавати переінтерпретааію інших сфер снмволотворчості, підпорядковуючи поступово всю культуру новим ціннісним орієнтаціям. Особливо досліджена в цьому контексті трансформація статусу математичного знання. Показано, що діахронія іговочасної науки містить в собі поступове витіснення епістемологічних постаноп антиномічної культури, декларування самодостатності та безоспоаності гсрігродничонаукової практики як ідеальної сфери символотедрчості в опозиційній культурі. Д«*мон-

струється опозиційність наукової текстуальності в опозиційній культурі та експлікуються антиномічні структури наукового знання, існуючі в ньому в неявному вигляді. Розглядається культурологічна проблема співвідношення між рефлексивним рівнем самоусвідомлення опозиційної культури, на якому здійснюється розріш антиномії! через їх раціоналізацію, та визначаючим цю культуру аігатомічтм семіотичним механізмом, який задається співіснуванням опозиційних систем (Л/В) і (В/А) на основі антиномічної опозиції (А:В).

В третьому параграфі - ‘"Наука в мозаїчній культурі”, - досліджується сучасна наука в контексті мозаїчної культури. На мозаїчність як на структурний інваріант сучасної наукової практики вказують такі концепції як культурфілософія О. Шпенглера та концепція “фіналізації” науки, що аналізуються в роботі. Показується. иіо мозаїчність визначає фундаментальні характеристики не-класичної наукової практики, пов’язані з проблемаїизацією єдиного теоретичного простору і актуалізацією мовної та комунікативної проблематики. Усвідомлення науки як сфер» снмволотворчості, що описує у специфічний спосіб реальність в загальнокультурному контексті, який визначає науку як інтерпретатив-ну, але не пояснюючу практику, стає в мозаїчній культурі необхідних і продуктивним атрибутом самоусвідомлення наукового співтовариства Загальнокультурна лінгв стизація виявилась відбитою не лише на методо логічному рівні, але й послугувала для конструктивного вирішення про блем, що склали основу не-класичної науки. Показується, що формуван ня теорії відносності та квантової механіки здійснювалось через критик мови класичної науки. Нове розуміння статусу експерименту і прилад в науковому пізнанні спричинило усвідомлення фундаментальної знач} щості мовної проблематики (Н. Бор, В. Гейзенберг), пов’язаної з приї циповою констетуальністю наукового знання. В культурологічній пе] спективі втрати великого стилю, плюралізації культурного простору • оголення герменевтичної проблематики трансформація класичної науки не-класичну досліджується як прояв тішологічної зміни опозиційної кул тури культурою мозаїчною. Наукова практика описується як реакція виклик ситуації завершеності і в ній аналізується прояв модерністської постмодерністської стратегії відповіді на цей виклик (як стратегій № трування і розсіювання) відповідно. , . .

Показується, що модерністська практика проявилась в теорії відносності та ранніх інтерпретаціях квантової механіки, коли проблеми класичної мови науки вирішувались через пошук центруючої метамови, яка включав попередню в якості граничного випадку. Метамовна інтенція отримала вираження в принципі відповідності, що інтерпретується як методологічне ядро модерністської науки, яке задає легітнмізацію новоі теорії через демонстрацію її метамовної природи. Аналізується культурна реакція на не-класичну науку як на зразкову модерністську практику центрування, що поделала попередні метанарації. •

Показується, що постмодеркістська стратегія в науці, що виходить з теоретичної плюральное™ як безумовної цінності і прямує до її укріплення й розпитку як способу більш повного пізнання дійсності, в якості свого вихідного методологічного ядра містить принцип доповняльності Н. Бора, що складає альтенативу принципу відповідності. Досліджуєься борівська інтерпретація його загаїьнокультурного значення. В якості проявів пост-м оперні стської стратегії в науці аналізуються такі явища, і коткішії, як розгортання надмірних теоретичних інтерпретацій, інтерферування наукових формалізмів, коллажування незбіжних парадигм в міждисцшлінар-них дослідженнях, теорія сильно нерівноважних,систем І. Пригожіша, актуалізація антропного принципу.

Показується, що відома птологізація наукової діахронії як зміни класичної. нскдасичної та посткласцчної науки, побудована на основі методо і стічного аналізу (B.C. Стьопін), відповідає культурологічній інтерпретації наукової діахронії як зміни опозиційної, модерністської та постмо-дернісаської наукової практики. Аналізується наукова текстуальність в модерністській та постмолерністській стратегіях і показується, що колії текстуальна практика модерністської науки наближається до структурних інгзаріантів опозиційної науки, то текстуальність постмодерністської пнукн - до структурних інваріантів антиномічної науки. Напруженість номерну та постмодерну в мозаїчній, науці на методологічному рівні* досліджується на основі аналізу дискусій Т. Кука і П. Фейєрабенда, в яких . модерністській тезі про необхідність консенсусу як основи наукового спів-тоііар;н:тг*а протяотаатяється постмодерністський принцип проліферації, !ТЮ утверджує тсдераніність, як цінність, опозиційну консенсусу. . .

У нисношгу підведено підсумки дослідження, то проводилося, сформовано- дечк: перспективи подальшого розвитку темі! роботи.

Основні результати дисертації опубліковані в роботах:

• 1. Наука і.релігія: культурологічна рецепція діалогу// Філасофоіл*х-

соціодогічна думка. Київ, 195, Л-‘ 3-4, с. 153-163 (2,4 авт.арк.).

2. Божественна раціональність світу// Вісник Національної академії наук України. Київ, 1996. № 9-10, с. 53-53-67 (1,2 друк.арк., в співавторстві). .

'

3. Наука в культуре: версия Шпенглера// Вісник ХДУ, 1996, Бч с. 3539 (0,3 друк.арк.).

4. Наука і містицизм: Каталог. Харків, 1994, 64 с. (2,6 друк.арк., у співавторстві).

5- Витоки духовності: з історії релігійних вчень. Харків, 1995, 6'2 с. (2,7 друк.арк., в співавторстві).

6. Толерантность и консенсус как либеральние альтернанты// Толерантность как международная уннверсадіш. Материалы международной конференции. Харьков, 1996, с.22.

7. Вольтер: истоки философии-разоблачения// Литературное и философское наследие Вольтера и современность. Тезисы докладов международной научной конференции, посвященной 300-летию со дня рождения /1674-1778/ выдающегося французского просветителя, писателя и философа. Харьков, 1996, с.146-149.

8. Герменевтика и философия науки// Знание. Культура. Власть.

Тезисы выступлений на конференции молодых ученых. Харьков, .“Основа”, 1993, с. 63-65. • . ■

9. Этатизм в'образовании: ситуация ложного синтаксиса// Тези доповідей науково-практичного семінару “Інформаційний простір сучасної філософської освіти. Харків, ХДУ, 1993, с. 9-10.

Philonenko A.S. Science as subject of culturology. The dissertation thesis for the scientific degree of Candidate of Sciences (Philosophy) in speciality - 09.00.04- Philosophical Anthropology and Philosophy of Culture; Kharkov state university, Kharkov, 1996.

Contents of the thesis are reflected in the 9 published works.

The research of the problem of including science into the sphere of culturological reception is defended. The thesis elucidates the main semiotic features and semiotical mechanisms of the scientific textuality corresponding to developed european culture typology.

Фнлоненко Александр Семенович. Наука как предмет культурологии. Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук (Философия) по специальности -.09.00.04 - “Философская антропология и философия культуры”. Харько?кий государственный университет, Харьков, 1996.

Основные положения диссертации отражены в 9-ти опубликованных работах.

Рассматртааегся проблема культурологической рецепции науки. В исследовании выявляется' основные семиотические характеристики и механизмы научной текстуальности, соответствующие развиваемой типологии европейской культуры.

Ключові слова: культурологія науки, структурний інваріант, антиномія, раціоналізація, мозаїчність, антиномічність, антиномічна культура, опозиційна культура, мозаїчна культура.