автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Названия дорог в украинском языке

Полный текст автореферата диссертации по теме "Названия дорог в украинском языке"

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Сірик Світлана Вікторівна

0/Г - .

: Г- 1 ' | -5 Г; Г* $

З ¿і —п

УДК 808.3- 541.2 + 801.311.152

НАЗВИ ДОРІГ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спещальнісгь 10.02.01 - українська мова

Авторефер ат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЗАПОРІЖЖЯ -1998

Дисертацією є рукопис. ,

Робота виконана на кафедрі зага:гьпоі'о мовознавства Запорізького державного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор '

Чабаненко Віктор Антонович,

Запорізький державний університет, завідувач кафедри загального мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Калашник Володимир Семенович, Харківський державний університет, завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук, доцент Мороз Валентина Яківна, Дніпропетровський державний університет, доцент кафедри української мови

Провідна установа: Донецький державний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти України, м.Донецьк.

Захист відбудеться “9“ грудня 1998 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Запорізькому державному університеті за адресою:

330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II, ауд.230.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою:

330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Q

Автореферат розісланий “ч-/ ” листопада 1998 року

Вчений секретар ^

спеціалізованої вченої ради ^ Хом’як Т. В.

Розвиток сучасного українського мовознавства характеризується посиленим інтересом до семантичних особливостей лексичних одиниць. З'явилось чимало праць, що стосуються теоретичних засад вивчення семантики слова (В.В. Дятчук, Л.О. Пустовіт, Є.А. Карпіловська, Л.А. Лиснченко, І.Ф. Савченко), а також окремих семантичних груп слів (А.А.Бурячок, Н.В.Варава, В.О. Винник, В.О. Горпинич, А.П. Критенко). Однак, незважаючи на це, проблеми системних відношень у межах лекси-ко-семантичної групи (ЛСГ), проблеми семантичної структури слова і змін у ній для української лінгвістики все ще залишаються актуальними. Так, зокрема, недослідженою є ЛСГ назв доріг. В україністиці немає окремих спеціальних праць, у яких би в повному обсязі розглядалася семантична структура назв доріг. У цьому аспекті увагу вчених привертали лише окремі, часткові питання; лексиці на позначення шлях і б сполучення присвячені поодинокі статті, а також принагідні зауваження (наприклад, Бичко З.М. Назви стежки в українській мові // Проблеми дослідження діалектної лексики та фразеології української мови. Тези доповідей.— Ужгород, 1978.—С.5-6 ; Ужченко В.Д. Чумацький шлях//Культура слова: Республіканський міжвідомчий збірник.— К., 1990.— Вип.38.— С.60-61 ). Назви доріг становлять багату семантичну мікросистему, що займає провідне місце у номінативній системі української мови. Шар лексики, що називає шляхи сполучення, щодо давності походження і стійкості стоїть на одному з перших місць у ряді інших тематичних груп. Назви доріг мають довгу і складну історію, яка пов’язана з розвитком суспільства, адже в основі лексичного значення слова лежить історично закріплена в свідомості людей співвідносність слова з певним явищем дійсності.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю системного дослідження згаданої семантичної групи слів на базі максимально повного фактичного матеріалу, без чого не можна сподіватися на достовірну лекси-ко-семантичну картину структури української мови.

Вивчення різних шарів лексики сприяє збагаченню лінгвістичної теорії та лексикографічної практики, а також формуванню нашого уявлення про мовну модель світу. Ось чому саме звернення до лексики на позначення доріг є актуальним.

Для вивчення історії народу, його духовної і матеріальної культури, соціально-економічного розвитку важливо дослідити групи слів, безпосередньо пов'язаних зі способом йог о життя, світоглядом і побутом. Серед цих слів значну кількість становлять лексеми на позначення доріг, що і є предметом дисертаційного дослідження.

Оскільки до уваги береться широке коло назв, поряд із терміном “назви доріг” оперуємо терміном “шляхи сполучення”.

У роботі розглядаються слова, що належать до лексико-граматичного класу "іменник", але граматична характеристика розгляда-них іменників як частини мови не входить у сферу дослідження.

Етимологічні екскурси, які мають місце у праці, служать допоміжним засобом для глибшого розкриття структури первісного значення окремих назв доріг.

Обрана лексика класифікується за тематичними групами, у межах яких аналізуються окремі компоненти. Кожна пазва розглядається (діахронічно, синхронічно) з особливою увагою до семантики слова, сфери його побутування, географії поширенім.

Для глибшого аналізу залучено матеріал з попередніх століть, доповнено роботу даними сучасних фахових та говіркових словників. Такий підхід до вивчення назв доріг дає можливість виявити окремі тенденції, характерні для процесу становлення і розвитку лексичної системи української мови.

Зв’язок з науковими планами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри загального мовознавства Запорізького державного університету, зокрема теми: “Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку”.

Метою роботи є дослідження семантико-структуршіх особливостей, стилістичних функцій, частоти вживання лексики на позначення доріг у сучасній українській мові, а також визначення тенденцій розвитку системи цих назв. Для досягнення зазначеної мети передбачається розв'язання таких основних завдань:

- встановити якнайповніший корпус назв доріг в українській мові;

- виділити основні лексико-семантичні групи назв доріг, що функціонують від найдавніших часів до сьогоднішнього дня, вказати на структурні та семантичні особливості їх розвитку;

- по можливості подати найбільш вірогідну хронологію появи і територіальне поширення окремих лексем;

- дослідити валентність, лексико-семантичні та стилістичні функції, словотворчі можливості слів на позначення шляхів сполучення на сучасному етапі.

Методологічною основою роботи є діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємопов’язаної системи, що перебуває у постійній динаміці, розуміння мови як суспільного явища. Мета і завдання зумовили вибір методів дослідження. У роботі використовуються такі методи: описовий (при аналізі лексико-семантичних підгруп), порівняльно-історичний (для

з

виявлення динаміки семантичних процесів, яка простежується при зіставленні різних часових зрізів української мови) та статистичний (при характеристиці назв доріг з погляду граматики).

Джерела дослідження. Матеріал для робота добирався із лексикографічних праць, у яких найповніше представлено багатство сучасної української мови: академічного 11-ти томного "Словника української мови", "Словаря української мови", упорядкованого Б.Грінченком, історичних, етимологічних, говіркових, фахових, морфемних, фразеологічних словників. Частина досліджуваної лексики виявлена в текстах творів відомих українських письменників, у публіцистичних працях та усній народній творчості (прислів’я, приказки).

Стан дослідження проблеми. ЛСГ назв доріг в українській мові ще не була предметом комплексного лінгвістичного дослідження. Окрім поодиноких публікацій, присвячених частковим питашіям, робіт із зазначеної проблематики немає.

Науковою новизною дослідження с те, що вперше в українському мовознавстві зібрані і опрацьовані слова на позначення доріг, проаналізовані їх походження, семантика, географія поширення, лексико-семаптичні та стилістичні функції на сучасному етапі. Робота є першим системно-структурним дослідженням семантичної груші лексики для називання шляхів сполучення в українській мові. Вона виконувалася на фактичному матеріалі, який досі не був так повно представлений у науковому обігу. На основі дисертації укладено словник досліджуваних назв.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження сприятимуть комплексному вивчеіпш лексичної системи української мови, зокрема, такого її важливого компонента як назви шляхів сполученпя.

Практична цінність дисертації. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані при читанні вузівських курсів "Лексикологія сучасної української мови", "Стилістика української мови’’, "Лінгвістичний аналіз художнього тексту", у спецкурсах та спецсемінарах, присвячених вивченню лексикології, під час написання курсових і дипломних робіт, у теорії і практиці словникарства, у практичному оволодінні культурою українського мовлення під час вивчення української мови як іноземної.

Особистий внесок. Автором уперше встановлено найповніший корпус назв доріг в українській мові, схарактеризовано основні лексико-семантичні групи назв шляхів сполучення від найдавніших часів до сьогоднішнього дня, досліджено структурні та семантичні особливості їх розвитку, словотворчі й інші можливості на сучасному етапі.

Апробація роботи. Основні висновки і положення дисертації та ре-

зультати дослідження викладені у 7 публікаціях: у збірнику наукових праць "Слов'янські мови в їх історичному розвитку" (Запоріжжя, 1996), у Придніпровському науковому віснику (№42, №46 1997; №37, №51 1998) і були предметом обговорення на Міжнародній конференції “2000 років з Різдва Христового” (Запоріжжя, 1996), IV регіональній науковій конференції "Історико етнографічні дослідження Південної України" (Запоріжжя, 1996), на Всеукраїнській науковій конференції: "Олесь Гончар і шістдесятництво” (Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 275-й річниці від дня народження Г.Сковороди (Переяслав-Хмельницький, 1998). Окремі розділита вся дисертація загалом обговорювались на засіданнях кафедри загального мовознавства Запорізького державного університету.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, словника досліджуваних назв, списку використаних джерел, використаної літератури та умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації - 206 сторінок, список використаної літератури нараховує 239 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовуються вибір теми й актуальність дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне і практичне значення, описуються методи дослідження, зазначаються положення, які виносяться на захист.

Пертий розділ “Назви наземних доріг” присвячений з’ясуванню семантико-структурних особливостей лексики на позначення назв наземних доріг у сучасній українській мові, визначення тенденцій дальшого розвитку системі! цих назв.

Встановлено, що в українській мові найменування доріг утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, до якої входять як назви наземних, так і неназемних шляхів сполучення.

Найдавнішою за походженням, найбільш повного і складною за організацією своїх елементів є підсистема лексико-семантичної групи назв доріг, що означає наземні шляхи сполучення.

У роботі здійснено семантичну класифікацію назв наземних доріг в українській мові і виділено 5 тематичних груп:

1. Лексеми на позначення дороги, що з'єднує населені пункти і проходить через них. Ця численна група охоплює 4 підгрупи, а саме:

а) лексеми на позначення доріг, пристосованих для переміщення по них транспортом (автомагістраль, автострада, брук, гостинець, друм,

магістраль, мостова, спідвей, тракт, траса, шлях, шосе);

б) слова на позначенім шляхів сполучення, якими пересуваються, як правило, пішки (набій, ггіхурка, пішак, протей, раґаш, ставка, стежка, трапаш, тропа, хідник та ін.);

в) назви доріг на позначення окремого виду наземного сполучення - залізниці (вузькоколійка, двоколійка, залізшщя, канатна дорога, трамвай, фунікулер, колія, тор);

г) лексеми на позначення різновидів доріг залежно від місця їх пролягання (межа, обніжок, різка, суголов; береговина, грядшіа, строма; карниз, облаз, плай; лаз, просіка).

2. Лексеми, що називають ділянки доріг, які різняться своїм призначенням, формою. Виділена мікросистема неоднорідна за своею семантичною навантаженістю. Її значеннєвий обсяг охоплює 4 підгрупи слів, а саме:

а) слова на позначення місця перетину шляхів, стежок, вулиць (крижова дорога, перетин, перехрестя, перевалок, роздоріжжя, розпуття, розхрестя, розвилка, Хрещатик);

б) номени доріг за їх напрямком та формою (вішерт, вигин, віраж, звив, зворот, коліно, поворот, сернантіша, скрут тощо);

в) слова на позначення ділянок доріг з чітко обмеженою відстанню, різні за своїм призначенням (підйом, спуск, узвіз, уловлюючій тупик, прогін, станція та ін.);

г) номени на позначення місця на шляху сполучення з певним призначенням і чітко визначеною функцією (перевал, переїзд, перелаз, перехід, проїзд та ін.).

3. Слова на позначення об'єктів, споруд, що виступають шляхами сполучення. Дана група складається із 4 підгруп:

а) назви мостів (віадук, естакада, кладка, міст, иакіт, переїздка, пе-ремітка, понтон та ін.);

б) слова на позначення споруд, які с водночас дорогами і гідротехнічними об'єктами (гатка, гребля, дамба та ін.);

в) лексеми, що називають технічні споруди, пристосовані для переміщення (апарель, ескалатор, ліфт, марш, підйомник, пандус, патернос-тер, сходи та ін;);

г) назви споруд, зведених для зручності переміщення (дебаркадер, зупинка, перон, платформа, поміст, станція тощо).

4. Назви доріг в населених пунктах. Тут чітко розрізняється 2 типи номінацій:

а) слова на позначення доріг, використовуваних як для проїзду, так і для проходу (авеїпо, алея, бульвар, вулиця, десяток, набережна, про-

спект, сутка, туппк та ін );

б) назви доріг, иристосоваиих для пішого пересування (обочина, панель, пішохід, поміст, тротуар, узбіччя тощо).

5. Номени на позначення доріг, використовуваних під час спортивних змагань. У дослідженій групі лексем виділено 2 підгрупи:

а) назви різновидів спортивних доріжок (велотрек, спідвей, трек);

б) слова, які називають спеціальні пристосування - продовження доріг, використовуваних у спорті (трамплін).

У роботі відзначено, що система назв наземних доріг - це кількісно помітний розряд лексики в українській мові.

Основну і кількісно переважаючу частину проаналізованої лексики складають слова слов’янського походження. Іншомовні запозичення мають незначну вагу (власне українські назви - близько 86%; іншомовного походження - 14%). Щодо території поширення - загальновживані лексеми становлять близько 71%: вузьколокальні - 29%. За частотою використання - активно вживані слова складають близько 65%, рідковживані -35%.

До семантичного поля назв доріг входять лексеми-терміни (перевід, понтон, рокада, серпантина, трек, трамплін).

Звертаємо увагу на використання загальновживаних номенів дослідженої ЛСГ злочинним елементом для кодування своєї мови (дорога -“зв’язок, яким нелегально переправляються заборонені предмети, листи”; прогін - “обман спільника”, перегін - “грошовий переказ”).

Зіставлення семантики назв наземних доріг, зафіксованих у “Словнику української мови” (СУМ), “Словарі української мови” за редакцією Б.Грінченка (СБГ), “Словнику староукраїнської мови XIV-XV століття" (ССтУМ), “Словнику української мови Х\Т-П пол. XVII століття”, говіркових словниках, переконує, що вона здебільшого зберігається без відчутних змін протягом тривалого часу, і лише деякі з назв змінили свою семантику. При цьому простежується розширення семантичного обсягу. Наприклад, лексема дорога. ССтУМ фіксує її у 3 значеннях, СБГ - 4, СУМ - 7. Іменник путь у ССтУМ подається із 2 значеннями, у СУМ - із 8. Слово тракт, функціонуючи у мові набуло термінологічного значення: “спец, сукупність технічних засобів керування, переміщення чого-небудь”, проте у своєму первинному значенні вживається обмежено. Апелятиви зазнавали і звуження семантичного об’єму. Наприклад, лексема тропа в сучасній мові втратила значення “напрямок слідів”. Дане значення зафіксоване ще СБГ.

У роботі відзначено, що деякі раніше активно вживані назви наземних доріг на сучасному етапі остаточно вийшли з ужитку, або, поступово

архаїзуючися, вживаються чимраз рідше, на обмеженій території (берва, бурок, грядшіа, накіт, орсак, переїздка, прогоня, протеп, сутісок, тама та ін.).

Однак досліджена мікросистема зазнає змін не лише кількісного характеру. Ііолісемічні слова (заворот, закрут, залом, прогін, проїзд, тупик) виступають компонентами кількох тематичних груп, тим самим являють собою точку перетину різних рядів, створюючи їх складні перехрещення, що і визначає системний характер лексики, про який свідчать також синонімічні, антонімічні зв’язки між лексемами- членами окремо взятої тематичної групи, а також омонімія, що виникає як в межах одної групи, так і між словами-компонентами різних класифікаційних груп.

Міжслівні парадигматичні відношення в лексико-семантичному полі виявляють себе в синонімічних рядах, антонімічних парах, омонімії. Встановлено, що лексеми, які належать до одної тематичної групи, часто перебувають у синонімічних зв’язках. Це дозволило виділити різні синонімічні ряди, наприклад, па позначення поняття “широкий асфальтований / бетонований шлях для масового автомобільного руху” вживаються лексеми: автомагістраль, автострада, автошлях, бетонка, гудрон, драйв, магістраль, спідвей, траса, шосе; а також діалектні большак, болыповгас, прохвіліровка, прохвіль.

Синонімічні відношення виникають як між словами (автотраса, магістраль, шосе), словом і словосполученням (грунтовка - ґрунтова дорога, фунікулер - підвісна дорога), так і між словосполученнями (крижова дорога, розстаіші дорога). Виявом міжслівних парадигматичних відношень є антонімія (тротуар - обочина за ознакою “мощена - немощена доріжка для ходіння”; проспект - завулок; протиставлення базується иа просторовій ознаці “широка - вузька вулиця”). У дослідженні підкреслюється зв’язок антонімії з синонімією, коли компоненти синонімічного ряду перетинаються з елементами антонімічної пари.

Спостережено явище мезонімії. Виділяємо ряд слів, що за своєю семантикою займають проміжне місце, стоять на семантичній осі між антонімічною парою (брук - грунтова дорога), яку встановлюємо за ознакою “мощена - немощена дорога”. Це лексеми бруківка, брущатка, мостова, каменка, гостинець, тракт, дорога, шлях, путь, ґрунтовка, манівці, які семантично розчленовуються на 2 групи: одні тяжіють до першого, а інші -до другого слова антонімічної пари.

Омонімічні взаємини фіксуються між різними тематичними групами (загальновживане бульвар - “обсаджена деревами широка алея посередині вулиці в місті, вулиця з такою алеєю”, діалектне бульвар -“стежка, що прокладена побіля парканів садиб”; загальновживане міст -

“споруда для переїзду або переходу через річку, залізницю, автомагістраль, яр”, говіркове міст - “доріжка з дощок вздовж хати”; загальновживане шлях - "смуга землі, призначена для їзди та ходіння”, говіркове шлях - “перехрестя доріг”; загальновживане прогін - “ділянка шляху між залізничними станціями”, діалектне прогін - “вулиця, якою виганяють худобу на пашу”).

У результаті дослідження формально-граматичної структури назв доріг в українській мові з’ясовано, що ця лексико-семантична група характеризується різноманітною структурою. Насамперед це велика група простих номінацій, які умовно можна поділити на первинні (магістраль, траса, шлях та ін.) та вторинні, з ускладненою, спеціалізованою семантикою (слова-композити автомагістраль, автотраса, автошлях).

Опрацювання лексикографічних праць дало змогу помітити передавання значення пгляховості синтаксично - двочленними словосполученнями як загальновживаними (брукована дорога, грунтова дорога, підвісна дорога, шосейна дорога), так і вузьколокальними (прохзіліровушна дорога, розстайш дороги).

Апелятиви на позначення наземних доріг неоднорідні щодо своїх, словотворчих можливостей. Найбільш дериваційно активні власне українські лексеми як у галузі коннотативних (доріженька, путивчик, роз’їзд очка, стежинонька, шляшок), так і денотативних утворень (автодорожшш, трасобудівник, шляхово-транспортний, шляхом), у яких використовуються як суфіксальні, так і безафіксні способи словотворення. Словотворчі можливості іншомовних слів значно обмежені порівняно з українськими апеля-тивами. Серед похідних від запозичених іменників превалюють суфіксальні деривати, в основному, прикметники. У роботі відзначено, що, функціонуючи у мові, двоскладні словосполучення (бетонна дорога, брукована дорога, шосейна дорога) стали базою для утворення універбів (бстонка, бруківка, шосейка).

Іменники назви доріг входять до складу фразеологізмів (виходити на вірпу дорогу, тернистий шлях, бути на розпутті), парафраз (азбука доріг, блакитна дорога, сталева траса), космонімів (Чумацька Дорога, Молочний Шлях, Тещина Дорога), прислів’їв та приказок, народних порівнянь (хитрий, як транвай на повороті; повезло, як сліпому на перелазі), народнопоетичних прикладок (шляхи-дорош, путь-доріженька). Досліджувані лексеми є складовими дво- і багаточленних словосполучень військової термінології (дорога, перпендикулярна лінії фронту; дорога, прихована від спостереження, шлях відходу), юридичної (дорожньо-транспортна пригода), інформатики та обчислювальної техніки (доріжка кодова, шлях доступу, перехрестя стежаче), спортивної термінології (бітова доріжка, міст з опорою

на передпліччя, слаломна траса), хореографії (доріжка-гіроменад, закритий поворот), музики (поворот мелодійної лиш), кіно (звукова доріжка), економічної термінології (економічніш шлях розвитку), автомобільного транспорту (дорожнє полотно, пішохідна доріжка), що за ступенем семантичного стягнення лексем поділяються на словосполучення, які не мають переосмисленого компонента і легко розчленовуються; словосполучення із переосмисленим компонентом. .

В розділі проаналізовано категоріальне вираження назв доріг у сучасній українській мові. Відзначено, що сема шляховості у мові оформляється за допомогою різних граматичних категорій (прислівниками навпростець, околицею), а також повністю субстантивованими прикметниками (мостова, набережна). Наголошено, що у формально-граматичному плані більшість назв доріг становлять іменники, оскільки імепник є особливою формою мовних знаків, за допомогою яких закріплюється назва предметів, зокрема, дорога. Всі розглянуті іменники назви наземних доріг функціонують у лексичному складі мови як назви матеріальних предметів (копкретних предметів, неістот, загальних назв). Загальні і власні іменники перебувають в стані постійної взаємодії. Двобічний зв’язок між ними виявляється на практиці в поповненні власних іменників за рахунок загальних (хреіцатик) і навпаки (Дауніпг-стріт). Відзначено належність прислівників із шляховою семантикою до лексико-семантичної групи назв доріг, хоча, на відміну від іменників, шляхова номінація в mix нашаровується на визначення ознаки дії або якості і не є їх основною функцією.

Досліджена підсистема репрезентована іменниками трьох родів, серед яких переважають апелятиви чоловічого роду - 50% від загальної кількості аналізованого матеріалу, іменники жіночого роду становлять 39%, середнього - 11%. У мікрополі назв доріг виявлено іменники подвійного чоловічо-середнього роду (иережіпцс, оувозіпце). Виявлено належність загальновживаних, вузьколокальних, зархаїзованих лексем до різних родових класів (шосе (с.р.) - соша, шаша (ж.р.); гата (ж.р.) - гатя (с.р.), гаток (ч.р.)).

Серед зібраного матеріалу переважають лексеми, для яких характерні форми і однини, і множини, Такі іменники назви доріг складають близько 95% від загальної кількості досліджених. Разом з тим, мікрополе найменувань наземних шляхів сполучення включає апелятиви pluralia tantum, які складають близько 5% (вати, манівці, сходи, сутки). Деякі іменники з розвитком мови набули, окрім множинної, сингулятивну форму (розвилка, обочина). Так, СБГ подавав лексеми обочина, розвилка лише як іменники pluralia tantum.

Друпш розділ “Назви непаземних шляхів сполучення в українській

ю

мові” присвячений з’ясуванню семантико-структурних особливостей лексики на позначення підземних, водних, повітряних шляхів сполучення, визначенню тенденцій дальшого розвитку системи цих назв. Встановлено, що досліджена ЛСГ назв неназемшіх шляхів сполучення залежно від характеру семантико-поняттсвого навантаження, зумовленого логіко-пред-метним змістом означуваних словами предметів і понять, включає кілька самостійних підсистем, а саме:

1. Назви шляхів сполучення, що пролягають водою. Досліджене поле включає 3 класифікаційні групи:

а) лексеми, що позначають ділянки водного шляху різні за своїм призначенням, функцією, формою (акваторія, каботаж, рейд, фарватер);

б) номени для називання напрямку руху суден (байдевінд, галс, дрейф, курс);

в) назви штучних споруд, призначених для пересування водою (канал, пірс, порт, пристань, шлюз).

2. Назви підземних доріг. Апеяятиви цього мікроиоля класифікуємо за 3 тематичними групами:

а) лексеми, що позначають шляхи під землею, які використовуються в гірничому виробництві (кверіплаг, лава, шахта, штольня);

б) номенн на позначення підземних шляхів, використовуваних під час воєнних дій (апроші, сапа, траншея);

в) лексеми на позначення підземних доріг різного призначення (галерея, метро, міна, тунель).

3. Назви повітряних ліній зв'язку. У складі дослідженого мікропо-ля виділяємо 3 відносно самостійні тематичні групи:

а) лексеми для називання повітряних шляхів сполучення; напрямків руху (авіалінія, авіатраса, курс, маневр);

б) номени на позначення споруд на землі, без яких повітряне сполучення неможливе (аеродром, аеропорт, злітна смуга, трап);

в) лексеми па позначення "космічних доріг та їх частин" (апоастр, апогей, орбіта, перигелій).

4. Найменування уявних ліній на земній кулі. Апелятивя цього мі-крополя не позначають безпосередньо шляхи сполучення, але називають поняття, без яких неможливе ні судноплавство, ні повітроплавання. Це лексеми бігун, екватор, меридіан, паралель.

5. Найменування доріг, що стоять поза виділеними підсистемами ЛСГ. Під час дослідження ЛСГ назв доріг було виявлено ряд слів, що можуть входити одночасно до кількох або всіх виділених підсистем. Це слова артерія, маршрут, мережа, рейс.

Лексеми на позначення неназемних доріг строкаті щодо похо-

дження. Деякі з наведених назв с давпіми слов'янськими словами, що їх українська мова успадкувала від давньоукраїнської (брід, заводь, перевіз, устя). Частина їх безпосередньо чи опосередковано була засвоєна українською мовою в різні часи і з різних мов (бухта, каботаж, фарватер, квершлаг, маршрут, репс).

У процесі функціонування досліджуваних слів їх семантика зазнала певних зрушень. Так, спостережено факт звуження значеннєвого обсягу лексем. Наприклад, іменник перевіз. СУМ, як і СБГ подає її із значеннями: “перевезення”, “місце, де переправляються через водну перепону”. А ССтУМ фіксував ще значення “плата за переправу", “право збирати плату за перевіз”. За час свого функціонування в мові лексема заводь набула переносного значення і вживається для називання спокійного, затишного місця чи середовища із спокійнім, уповільненим, відсталим, закоснілим буттям. Іменник пристань вживається переносно із значеннями: “вулиця міста або населений пункт на березі моря або річки; місце, де можна сховатися, відпочити, знайти притулок; переважно у сполученні зі словом тиха - місце, де можна знайти спокій, задоволення”.

Порівняно з виділеною вище ЛСГ назв наземних доріг у найменуваннях неназемних шляхів сполучення переважають запозичені слова, що може бути пояснено екстралінгвістичними чинпиками.

Щодо ступеня архаїзації апелятивів-складників видаленої ЛСГ, то він надто низький порівняно із іменниками назвами наземних доріг (фіксуємо перехід до пасивного шару слова бігун).

За сферою використання аналізоване мікрополе представлене на 90% загальновживаною лексикою від досліджуваної маси слів (брід, гавань, затока, канал) і на 10% говірковими словами (покал, похідня, пруд, стромовина).

Стосовно характеристики структури, то зібрані апелятиви являють прості (ріка, гавань, курс) та складні за своєю будовою однослови (аванпорт, аеропорт, коптр-аироші), при превалюванні простих; а також словосполучення (повітряна лінія, злітна смуга, стартовий майдан).

Іменники виділених тематичних груп неоднорідні щодо своїх словотворчих можливостей. Найбільш дериваційио активні власне українські лексеми як у галузі демінутивних утворень, так і коннотатів (бродець, бродом, річище, річковик, річечка). Найбільшого поширення іменники назви доріг з позитивним забарвленням набули в розмовній мові та поезії. Вони є засобом виявлення найрізноманітніших почуттів людини, її світосприймання.

Словотворчі можливості іншомовних за походженням слів значно обмежені порівняно з автохтонними апелятивами. Серед похідних від за-

позичених лексем превалюють суфіксальні деривати, в основному, прикметники (рейдовий, орбітральшш, фарватершш).

У граматичному відношенні досліджувана підсистема назв нена-земних шляхів сполучення є номінативною, тобто репрезентована іменниками, які функціонують у лексичному складі української мови як назви матеріальних/нематеріальних предметів. Значення предметності виражається за допомогою категорії роду, числа й відмінка.

Досліджувані назви належать до підкласу конкретних предметів, неістот, загальних назв.

Аналізована ЛСГ репрезентована апелятивами двох родів. Досліджуваний матеріал дозволяє говорити про перевагу іменників чоловічого роду над іменниками жіночого роду (окрім мікрополя слів для називання підземних доріг). Фіксуємо належність до різних форм категорії роду іменника тунель в літературній мові та діалектах.

Досліджувана ЛСГ імснпиків с макросистемою із складною структурою. .

Полісемічні слова, що входять до її складу (бетонка, вітка, віднога, внпш, виверт, викрут, галерея, дебаркадер, заворот, закрут, залом, курс, локсодрома, маневр, рейд, траверс, трап, хід) виступають компонентами кількох підсистем, тим самим являють собою точку перетину різних рядів, створюючи їх складні перехрещення, що і визначає системний характер лексики, про який свідчать також синонімічні, антонімічні зв'язки між лексемами-членами як окремо взятої тематичної групи, так і між лексемамн-комповентами різних класифікаційних груп.

Лексеми аналізованої ЛСГ входять до складу термінологічних словосполучень (аеродром базування, режим ріки), парафраз (підземні дорога, зоряна дорога), ідіом (іти у фарватері, политися рікою, брати курс, знягася з дрейфу, вічна пристань).

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Тут відзначається:

1. Назви доріг в українській мові утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну категорію, що формувалася протягом тривалого часу. Вона відзначається давністю походження, семантичною ємкістю, розгалуженою синонімікою та структурною різноманітністю.

2. Аналізовані наііменування неоднорідні щодо вжитку: серед назв наземних доріг загальновживані слова складають близько 71%, вузьколо-кальні - 29%, мікрополе ж неназемних шляхів представлене на 90% загальновживаною лексикою від досліджуваної кількості слів.

Назви шляхів сполучення різні за своєю структурою. Більшість із них є простими словами (вулиця, дорога, шлях); деякі являють собою

складні однослівні елементи (автомагістраль, автострада, спідвей); частина найменувань - складні двочленні утворення (бруковагіа дорога, фунтова дорога, канатна дорога, підвісна дорога, шоссііпа дорога). Характерно, що аналітичні форми мають одяокореневі дублети синтетичного складу (бруковаиа дорога - бруківка, ґрунтова дорога - ґрунтовка).

3. Лексеми на позначення шляхів сполучення строкаті щодо походження. Про давнє походження назв свідчить загальна поширеність їх не лише в слов'янських мовах, але й у деяких інших європейських. Основну і кількісно переважаючу частину проаналізованої лексики складають слова слов'янського походження. Запозичення в різних підсистемах назв доріг представлені неоднаково. Так, у підсистемі назв наземних шляхів сполучення вони складають близько 14% проти 86% споконвічно українських; у назвах доріг, що проходять водою - 49,9% нроти 50,1%; в інших підсистемах (назви повітряних ліній, підземних шляхів сполучення) іншомовні слова превалюють. Серед запозичених найменувань виділяємо екзотизми -елементи інших мов, що не увійшли в систему української лексики. Екзо-тизми позначають реалії, характерні лише для того чи іншого народу, відбивають національну специфіку (пор. драйв, хайвей).

4. З історичним розвитком мови лексеми на позначення доріг зазнали певних змін. Коло функціонування окремих назв постійно зростало. Семантика слів поширювалася в основному за асоціаціями зовнішнього характеру, тобто завдяки перенесенню назви на предмета, явища тощо, які своїми ознаками були деякою мірою подібні до нього (дорога, межа, стежка, шлях). Розширення семантики одних аиелятивів призводило до витіснення з ужитку їхніх синонімічних відповідників (лексема дорога витіснила з ужитку синонімічні путь, тракт). Окремі слова в процесі розвитку мови збільшили коло використання, проте, у своєму первинному значенні на сьогоднішній депь вони вживаються обмежено або, втративши своє колишнє значення, набули нового (тракт).

Виявлено випадки використання лексем на позначення речовини, якою покривають дороги, для називання самих шляхів сполучення. Маємо перенесення назв за подібністю, суміжністю (асфальт, гудрон).

Протягом функціонування в мові значна кількість лексем набула переносного значення (путь, стежка, шлях).

Деякі із значень аналізованих апелятивів, що пояснюється екстралінгвістичними причинами, зархаїзувалися. Увійшовши до пасивного складу лексики, ці слова вживаються в сучасній українській мові із стилістичним навантаженням, або на обмеженій території (берва, накіт, пішак, пішка, пігрть, рагаш, трапаш, хотар).

З розвитком мови розмежування лексичної семантики досліджу-

ваннх слів призвело до утворення нових лексичних одиниць, тобто до виникнення омонімів (гостинець, лаз).

ЛСГ назв доріг репрезентована іменниками, широта семантичного обсягу яких дозволяє їм одночасно входити до кількох тематичних груп різних її підсистем (виверт, залом, звив, згин, коліно, прогін).

5. На системний характер аналізованого семантичного поля вказують парадигматичні відносини (синонімія, антонімія, омонімія), що виникають як у межах певної тематичної групи, кількох класифікаційних груп, так і між підсистемами найменувань доріг.

6. Лексеми досліджуваної ЛСГ виступають компонентами складних. характерних для народнопоетичної мови, конструкцій. Вжиті переносно у таких композитах вони виступають у народнопоетичній мові як уточнюючі. чи інтимізуючі прикладки (шлнх-дороі'а, шляхи-доропі, шляхи-доріженьки, путь-дорога, путь-доріжка, путь-доріженька).

Активно вживаються назви на позначення доріг у складі стійких словосполучень, прислів'їв та приказок, як описових, так і образних парафраз, виступаючи в них основним, семантично визначальним компонентом.

Найменування дослідженої ЛСГ виступають у складі словосполучень термінології інформатики та обчислювальної техніки (магістраль даних, вітка програми), машинобудування (магістраль змазувальна), автомобільного транспорту (дорога вищої категорії, пішохідна доріжка, магістраль сполучення автомобільного транспорту), спорту (міст з опорою па передпліччя, слаломна траса), військовій (понтон, рокада), кіно (звукова доріжка), архітектурній (мозаїчна бруківка, торцева бруківка), у хореографії (доріжка-ііромсііад). Такі термінологічні словосполучення утворені в результаті метафоричного переосмислення, що виникло на основі асоціацій (подібності), аналогії. ;

7. Іменники досліджуваної ЛСГ виражають життєво необхідні для людини поняття.

Лексеми на позначення назв доріг мають широкі словотворчі можливості, які зумовлюються, очевидно, великою суспільною значущістю поняття. Найбільш активні в цьому плані власне українські лексеми, серед похідних від яких фіксуємо як денотативні, так і коннотативні утворення.

В українській мові існує значний шар лексики з позитивним емоційно-оцінним забарвленням на позначення шляхів сполучення. Побутуючи в розмовній та народнекпоетичній мові, демінутивні утворення (доріженька, иутик, розпуттячко, стежнночка, трахточок, шляшечок, шляшок) активно використовуються і в художній літературі.

Словотворчі можливості іншомовних за походженням слів значно

обмежені порівняно із власне українськими апелятивами.

Характерні для староукраїнської мови демінутивні похідні з суфіксом -к-(а) протягом дальшого розвитку втратили експресивність і, перейшовши у сферу стилістично нейтрального функціонування, у більшості випадків витіснили з ужитку невивідні форми. На сучасному етапі вони сприймаються вже як морфологічно нечленовані одиниці (гатка, річка, стежка тощо).

8. У граматичному відношенні досліджувана система назв доріг є, в основному, номінативною, тобто репрезентована іменниками, а також субстантивованими прикметниками (набережна, мостова) і словосполученнями (дорожнє полотно, крижова дорога, понтонний міст).

Дослідження категорії назв доріг ставить нас перед фактом існування групи слів, яка включає в себе віддієслівні іменники, прислівники, що не мають прямої номінації шляхів сполучення, але своєю семантикою тісно пов'язані з аналізованою ЛСГ (колупання, навпростець, тпрямкп. околицею).

Іменники загальні і власні назви перебувають у різнопланових, неоднозначних щодо мовної і лінгвістичної суті зв'язках (цей зв'язок на практиці виявляється у поповненні власних іменників за рахунок загальних нацр. - Хрещатик) і навпаки (назви-епоніми Дауігінг-стріт, Імельман).

Аналізована система репрезентована іменниками трьох родів, серед яких превалюють апелятиви чоловічого роду, які складають близько двох третин від досліджуваного матеріалу, іменники жіночого роду становлять одну третю і незначна частина іменників середнього роду. У досліджуваному мікрополі виявлено лексеми подвійного (чоловічо-середнього) роду (бережшце, оувозшце).

Категорія числа. Серед аналізованих субстантивів іменники, що мають форму однини і множини складають близько 95%, іменники ріигаїіа (агПит (вати, закрутаси, лавочки, манівці, марші, путя, розвилки, сходи, сутки) - близько 5% від загальної кількості обстежених. Підсистеми ЛСГ назв доріг включають незмінювані апелятиви авеїно, дефіле, піке, шосе. їм властива нульова словозміна.

9. ЛСГ назв доріг в українській мові становить особливу мікроси-стему. Досліджене семантичне поле відкрите лише до певної міри, його члени утворюють систему із складною структурою і перебувають у ієрархічних зв’язках.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1. Мовностилістичний потенціал ЛСГ назв шляхів сполучення (на матеріалі роману О.Гончара “Твоя зоря”) // Східнослов’янські мови в їх іс-

торичному розвитку: Збірник наукових праць, присвячених пам’яті професора С.II. Самійленка.— Запоріжжя, 1996.— 4.2.— С.91-94.

2. Мова фольклору як відбиття духовності народу // Матеріали Міжнародної конференції “2000 років з Різдва Христового”.— Запоріжжя, 1997.— С.234-236.

3. Лексична мікросистема із стрижневим елементом “залізниця” в українській мові // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки.—

1997.— №42 (53).— С.40-44.

4. До семантичної характеристики назви “дорога” в українській мові // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки.— 1997.— №46 (57).— С.39-43.

5. Мовностилістичний потенціал назв доріг у творчості О.Гончара // Олесь Гончар і шістдесятництво: матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження О.Гончара.— Дніпропетровськ, 1998.— С.134-136.

6. Номени на позначення шляхів залежно від місця пролягання // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка.— 1998.— №37(104).—С.44-48.

7. Лексична мікросистема на позначення назв місця перетину доріг в українській мові// Придніпровський науковий вісник. Філологія.-—

1998,—№51 (118).— С.46-48.

Сірик С.В. Назви доріг в українській мові.— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова.— Запорізький державшій університет, Запоріжжя, 1998.

У дисертації всебічно досліджена лексика на позначення доріг в сучасній українській мові. На обширному матеріалі із залученням джерел різнорідної часової приналежності у роботі розглядаються синхронічно й діахронічно компоненти лексико-семантичного поля найменувань шляхів сполучення з особливою увагою до семантики слова, сфери його побутування, географії поширення, простежуються їх структурні, дериваційні особливості.

Ключові слова: назви наземних доріг, найменування неназемних шляхів сполучення, мікросистема, лексико-семаптична група, семантика, семантичний обсяг, дериваційні можливості, демінутив, коннотат.

Сирык C.B. Названия дорог в украинском языке.— Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык.— Запорожский государственный университет, Запорожье, 1998.

В диссертации всесторонне исследована лексика для обозначения дорог в современном украинском языке. На обширном материале с использованием разновременных источников в работе рассматриваются синхронически и диахронически компоненты лексико-семантического поля наименований дорог с особенным вниманием к семантике слова, сфере его функционирования, географии распространения, прослеживаются их структурные, деривационные особенности.

Ключевые слова: названия наземных дорог, наименования неназем-пых путей сообщения, микросистема, лексико-семантическая грута, семантика, семантический объем, деривационные возможности, деминутив, коппотат.

Siryk S.V. Names of Roads in the Contemporary Ukrainian Language.— Manuscript.

Thesis for a Candidate"s Degree in Linguistics. Major - 10.02.01. -The Ukrainian Language.— Zaporozhye State University, Zaporozhye, 1998.

The dissertation is devoted to an all-round analysis of lexical units denoting names of roads in the contemporary Ukrainian language. Components of lexical semantic fields of names of roads are analyzed both synchronically and diachronocally on the basis of substantial materials and sources of different periods of time. Special heed is paid to the semantics of a word, the area of its use, its structural and derivational peculiarities.

Key words: names of land roads, names of non-land roads, microsystem, lexica! semantic group, semantics, semantic volume, derivational capabilities, dcminutuve, connotate.

Здано до набору 30.10.98. Підписано до друку 05.11.98. Формат 60x90/16.

Папір тилографський№1. Гарнітура Тайме. Ум. друк. арк. 1,25. Тираж 100 прим. Вид. №316. Зам. №47. Комп’ютерний набір Microsoft Word for Windows'98. Запорізький юридичний інститут МВС України. 330006 м.Запоріжжя, Північне шосе, 113.