автореферат диссертации по социологии, специальность ВАК РФ 22.00.01
диссертация на тему: Неофункционализм в современной западной социологии: Дж. Александер и Р. Мюнх

Полный текст автореферата диссертации по теме "Неофункционализм в современной западной социологии: Дж. Александер и Р. Мюнх"

АКАДЕМ1Я НАУК УКРАШИ

[5 Ой 1НСТИТУТ СОЩОЛОП!

- :

На правах рукопису ФЕДОРЧЕНКО Павло Володимирович

НЕОФУНКЦIOHAJIIЗМ В СУЧДСН1Й ЗАХ1ДН1Й СОЦЮЛОГП: ДЖ.АЛЕКСАНДЕР I Р.МЮНХ

Спец1альн1сть 22.00.01 - теор!я. методолог!« та 1стор1я соц1ологП

Автореферат дисертацП на здобуТтя Наукового ступеня кандидата соц!олог!чних наук

Кигв - 1994

дисертац!ею в рукопнс

Робота виконаиа на кафедр! ф!лософ!1 Ки1вського державного економ!чного ун1верситету

Науковий кер!вник - доктор ф1лософських наук, професор Св1нц!цький В.'М.

0ф1ц1йн1 опоненти - доктор ф!лософських наук.

професор Прилюк Ю.Д. кандидат ф!лософських наук Костенко Н.В.

Пров1дна установа - кафедра теорН та 1сторП соц!ологН Кн1вського ун1верситету !м. Тараса Шевченка

Захист в1дбудеться "Ж" 1994 о -10-00 годин!

на зас1данн! спец1ал!зовано1 вчено! ради Д 01.08.01 для захисту дисертац!й на здобуття наукового ступеня доктора соц!олог!чннх наук при 1нститут! соц!олог!1 АН Укра!ни за адресом: 252021, м. (1и!в,

вул. Шовковична, 12.

3 дисертац!ею можна ознайомитись в б!бл!отец! 1нституту соц!олог11 АН УкраЗши.

Автореферат роз!сЛано -и." . 1994 року.

Вчений секретар спец1ал1зовано! вчено! ради кандидат ф!лософських Наук

БЕКЕШК1НА 1-Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальн1сть тени. Зах1дна соц!олог1я, що опинилась у незвичних умовах "постмодерно! кондицЦ" (Ж.Ф.Льотар), змушена розробляти нов1 засоби для осягнення соц1ально1 реальности 1 саме схеми класичного сусп1льствознавства (особливо його фундатор1в - К.Маркса, М.Вебера 1 Е.Дюркгейма) демонструють свою адекватн1сть 1 актуальн1сть. Справд1. ми 6 сй1дками перетворення розвинутих кра!н Заходу на сусп1льства з економ!кою споживання 1 "культурой надлишку" (К.Бодр1яр), що призводить до продукування плюрал1стичного св1ту значень. до створеиня дубл!кату реального св1ту у засовах масовог комунШацИ, дубл!кату, який стае важко в1др1знити в!д само! реальност!. Постиодер1изм. таким чином не обмежуеться сферою культури 1 мистецтва; це скор!ше ознака процесу фундаментальних зрушень, 1мпл1кац11 якого в1дчуваються у трансформацП сусп!льно1 структури, вс1х соц1альних 1нститут1в, включаючи пол!тичн! 1 економ!чн1. Формулювання 1 концептуал!зац1я вказаних проблем стають мбжливими лише Т0Д1, коли соц!альна теор!я розум1еТься як 1нтелектуальна реконструкц!я свое! епохи. Така реконстругаДя створюеться лише в рамках метатеоретизування, що пов'язане 1з ф1лософським дискурсом. Саме такий тип наукового дискурсу стае широко розповсюдженим у зах!дн1й со1ДолоПчН1й сп1льнот1.

В умовах, коли укра!нське сусШльство намагаеться стати на шлях радикальних реформ, що покликан1 трансформувати 1снуючий соц!альний порядок. створийши • так! необх!дн1 компонента в1дкритого сусШльства як демократичний пол1тичний режим, ринкова економ!ка 1 автономна цив1льна сфера, нагальною стае потреба в артикуляцП 1 розробц! метатеоретичних питань соц1ологН, як! можуть допомогти у вир!шенн1 наших сьогоденних проблем. Б1лыие того, обмеження нашог перспективи лише ц!лями 1 завданнямИ модерн1зац11 в епоху пост1нДустр1ального сусп!льства, яке з прогнозу перетворюетЬся на реальн!сть, неминуче буде закладати п!двалини Для в1дставаннЯ. оск1льки Не дозволить адекватно в!дреагувати на протир1ччя, що породжуються самим процесом модерн1зац11.

Зах1дна соц!олог!чна сп!льноТа, починаючи з к1нця 70-х рок1в, демонструе в!дразу до емп!ризму 1 полем!зування.

проголошуючи прагнення до теоретичного синтезу, за допомогою якого повинна актуал!зуватись спадщина класично! соц1ально! теорП 1 створюватись концептуальна схема, що е адекватною проблемам сусп!льства к1нця Другого тисячол1ття.

В1дродження класики набувае р!зноман1тн1 форми, починаючи в1д веберХвського ренесансу 1 зак!нчуючи теоретико-комун1кативним п!дходом Ю.Хабермаса. Проте, нав!ть на фон! !нтенсивно'1 робота з ре1нтерпретац11 класики не може не привернута увагу "дивовижне" (Р.Мюнх) оновлення соц1олог1чно! концепцП Т.Парсонса, який оц!нюеться як найпрониклив!ший "теоретик сучасност!", котрому пощастило напрочуд посл1довно реконструювати класичну соц!альну думку, уникнувши на той же час П антином1й. Значения структурного функц1онал1зму Т.Парсонса визначаеться не лише його впливом на теорш. Адже весь повоенний розвиток зах!дно1 соц!олог11 можна розглядати як конкуренц!» парсонс1вського п1дходу 1з альтернативними йому формами теоретизування. Парсонс1вська теоретична схема денонструе свою евристичн!сть при поясненк! широкого спектру сусп1льних проблем.

Проте адекватна 1нтерпретац1я запропоновано! Т.Парсонсом теорИ дП 1 соц!альних систем стае можливою т1льки в контекст! досл1джень його посл!довник!в, як! иамагаються В!днайти "ядро" парсонс!всько1 концепцП ! об'еднати И з !Ншими, !нод! нав!ть протилежними за своею ор1ентац!ею напрямками соц!олог!чно1 теорП.

Найвизначн!шими представниками руху з релег!тимацН парсонс1всько1 теорП (як за науковометричними показниками, так ! за обгрунтоваН!стю аргументу) е американський соц1олог Дж.Александер 1 н!мецький теоретик Р!хард Мюнх. Саме в 1ХН1Х працях !з парадигматичною ч!тк1стю вт1лились тенденцП, що е притаманнимм розвитков! сучасно! теоретично! соц!ологП на Заход! взагал1 ! спробам удосконалити схему Т.Парсонса в особливост1. Кр!м того, дискус!я м!ж ними дозволяе глибше 1 точн!ше Висв!тлити засаднич1 припущення 1 пояснювальний потенц!ал концепц!1 Т.Парсонса.

Ступ!нь розробленост1 проблеми. В!тчизняна соц1олоПчна наука не залишила без уваги теоретичн! побудування Т.Парсонса 1 його посл!довник!в. Методологачн! ! теоретичн! засади ц!ех соц!олог!чно1 традицИ в ц!лому ! прац! окремих 11

представник!в анал!зувались в досл^дженнях Ю.М.Давидова,

A.Д.Ковальова, В.В.Пац1орковськ.ого,' 0.1.Погор1лого, А.О.Ручки,

B.В.Танчера, А.Ф.ФШпова.

Так, В.В.Пац1орковськИий. хоча i намагаеться запропонувати цШсну реконструкц1ю погляд!в Т.Парсонса, спираючись на його npaiú 30 - 60-х рок!в, неправом!рно трактуе napcoHciecbKy позицию виключно в TepMiHax Teopii дП, вбачаючи розрив i-йж и постулатами i положениями Teopii соц!альних систем, водночас 1гноруючи звернення п!зяього Т.Парсонса до розробки питань соц!окультурно1 еволюцИ i конфл1кту.

Досл1дження Ю.М.Давидова заклали концептуальн! осиови для анал!зу останн!х зм!н у зах!дн1й соц1олог!чн!й Teopii. В1н також розкрив позиц1ю Р.Мюнха як посл!довника Т.Парсонса, але розглядав це питания виключно в межах обговореиня проблец вебер!вського ренесансу.

Прац! 0.1. Погор1лого вивчають характерний для

соц1олог11 Т.Парсонса наголос на нормативна культур! 1 його розвиток в теоретизуванн! Р.Мюнха, який, на думку автора, намагаеться послабити гостроту "uíhhíchhx антином!й" соц1ального розвитку за допомогою концепцП взаемопроникнення.

Проблеми оиовлення Teopii Т.Парсонса в досл!дницьк1й програм! Дж.Александера анал1зуються у роботах 0.Д.Ковальова. 0станн1й характеризуе сучасний пер!од розвитку зах1дно1 соц!олог!чно1 Teopii як перех1д в1д негативно! критики Т.Парсонса до конструктивного анал1зу його системн; саме так оц^юються . роботи Дж. АлексаНдера, який експл!куе яарсонс1вський п1дх!д до проблем, що традиц!йно сприймались такими, що не потрапляють до кола наукових 1нтерес1в функц!онал1зму.

Проте jtf досл1дження мають сп1льний недол!к.: вони висв1тлюють лише окрем! аспекта концептуальних побудувань напрямку, що анал1зуеться, зосереджуючись, головним чином, на протирачч! м!ж "кризовими" i "стаб!л!зац1йними" тенденц!ями в "буржуазна соц1ологП". Сьогодн1 така 1нтерпретац1я, бувши 1сторично леПтимною i виправданою, е недостатньою. Звернення до со[Долог1чно1 класики е не лише св!дченням "втоми" (Ю.М.Давидов) соц1ально! Teopii. Воно поступово перетворюеться на основну форму теоретичного аргументу. Саме цШсно! реконструкцП погляд!в неофункц!онал1ст1в, яка дозволила б

г- H-iQii

з

оц!нити IX в контекст! загального розвитку соц!ально1 теорП, не мае у в!тчизнян!й науков!й л1тератур1. За межами уваги досл!дник!в залишилось таке питания як глибок1 розходження М1Ж Дж. Александером 1 Р.Мюнхом; також залишились не проанал1зованими достатньою М1рою "Теоретична лог!ка в соц!олог!!" Дж.Александера ! його останн! прац!.

Ц1л! 1 завдання досл!дження. Метою дисертац!йного досл!дження е систематичний анал!з неофункц!онал1зму, який е одним з найважлив!ших напрямк1в нового теоретичного руху в сучасШй зах1дн!й соц!олог!1. Для реал1зацП ц!е! мети автор ставить перед собою так! завдання:

- в!дтворити процес зм!ни парадигми у ф1лософП, соц!олог!1 Та !сторП науки, який призв!в до заперечення претенз!й лог!чного Позитив!зму на всеб!чне пояснения принцип!в розвитку соц1ального п!знання ! реабШтацП "теоретичного" в дискурс! соц!олог1в;

- проанал!зувати логыу зародження ! динам!ку розвитку неофункц1онал1зму у працях Дж.Александера;

- експл!кувати засаднич! припущення ре!нтерпретац!1 Р.Мюнхом парсонс1всько1 теор!1 д!1 ! соц1альних систем;

- зд1йснити пор1вняльний анал!з п1дход!в Дж. Александера ! Р.Мюнха до соц!олог1чно1 класики в ц1лому ! теорИ Т.Парсонса в особливост1.

На.укова новизна досл1дження полягае в тому, що в дисертац!йн1й робот! вперше у в!тчизнян!й соц!олог!чн!й л1тератур! зд!йснено комплексний анал!з

теоретико-методолог!чних принцип1в неофункц1онал!зму,

розглядаеться процес формування ! сучасний стан цього рпливового напрямку зах!дно! соц1олог!чно! думки к!нця XX стор!ччя. Автором дисертац!йного . досл1дження були отриман! результата, як! претендують на новизну ! виносяться на захист:

- перех!д в!д позитив!стсько1 ф!лософ!1 науки до постпозитив!стського погляду на природу сусп!льствознавства е методолог!чною передумовою зм!ни ор!ентир1в" сучасною зах1дною соц1олог!ею, результатом чого стало заперечення емп!ризму та реаб!л1тац!я "теоретичного" в дискурс! соц!олог!в;

- внесок Дж.Александера до розробки неофункц1онал1стсько1 досл!дницько1 програми полягае в тому, що в!н переконливо

дов1в актуальн!сть теоретично! спадщини Т.Парсонса. яка встановила концептуальний словник сучаснох . соцЮлогН, розробивши багатовим!рний п!дх1д до соц1альнох дП 1 порядку, що, в свою чергу. дозволило адекватно вир!шити проблему зв'язку м!ж м!кро- 1 макрор1внями соц!альнох орган!зацГх на шляху синтезу;

- 1нтерпретац1я парсонс1вськох теорП 1 1 соц!альних систем Р.Мкжхом грунтуеться на положенн! про наявн1сть кант1анського ядра дослхдницькох програми Т.Парсонса 1 безперервн1сть и розвитку;

- Дж.Александер 1 Р.Мюнх розробляють суттево в1дм1нн1 п!дходи до штерпретацП парсонс1всько1 концепцИ та II попередникАв: американський соц1олог намагаеться досягнути конвергенцП переосмислених постулат!в структурного функц!онал1зму 1з 1ншими. 1нод1 нав!ть протилежними напрямками соц!олог1чно1 думки, на той же час Р.Мюнх зосереджуеться на обсл!дуванн! першооснов дослхдницькох програми Т.Парсонса зсередини, а не 1ззовн1 хце'х традицП;

- теоретич!П побудування зах!дних соц!олог!в обмежуються хсторичним досл1дженням класичнох традицП х не в змоз1 запропонувати новх ориг!нальнх походи до концептуал!зац11 сусп1льних проблем.

Методологхя 1 джерела досл!дження. В дисертацП автор спирався на висновки теоретичного 1 методолог1чного характеру, як1" м1стяться в роботах А.Д.Ковальова, Е.Мокщицького, В.М.Св1нЩцького, В.В.Танчера, А.Ф. ФШпова, П.Штомпки та 1нших. Важливе значения для роботи Мали результата досл!джень з ф1лософП 1 методологИ науки З.Баумана. Т.Куна. 1.Лакатоса. Р.Рорт1, С.Тулм1на, А. Н. Уайтхеда.

Джерелами дисертацП стали.• виконан1 автором переклади праць М.Вебера, Т.Парсонса, Дж.Александера, Р.Мюнха, а також р!зноманхтн1 досл1дження зах1дних вчених-сусп1льствознавц1в, як!, головним чином, вперше включаються до наукового об1гу у в!тчизнян1й соц1олог!чн1й л!тератур1.

Практичне значения робота. Досл1дження одного з найвпливов!ших напрямк!в сучаснох соц!олог!х мае наукову ц1нн1сть, оск1льки дозволяе осмислити 1сторичний розвиток соц!олог1чнох думки, простежити тенденцП 1 напрямок зм1н в соц!альн!й теорИ. Немаловажним е те, що дослАдження переходу

2*

5

укра!нського сусп!льства в!д тотал!тарно! орган!зац!! до демократично!, також вимагае розробки концепц!й !з значним пояснювальним потенц!алом; створення таких концетдй стае можливим т!льки у раз1 актуал!зац1! 1 критичного засво'ення досв!ду зах!дно! соц!ально! думки.

Результати досл!дження можуть також використовуватись у практиц! викладання курс!в: "1стор1я соц1олог!!", "Нов1тн1 напрямки сучасно! зах1дно! соц1олог!!", "Соц1олог1чна теор1я".

Апробаи!я роботи. Результати досл!дження допов1дались I обговорювались на теоретичних сем1нарах кафедри ф1лософ1! Ки!вського державного економ1чного ун!верситету, на м!жнародних конференциях в Нов1-Пазар1, Югослав1я (1993) 1 Варшав 1 (1993). Го лови! положения ! висновки дисертацЫно! роботи були використан! на сем!нарських заняттях з курсу "Соц!ально! ф1лософ!!" в Ки!вському державному економ!чному ун!верситет!.

0крем1 положения дисертац!! викладен! також в ряд1 наукових статей.

Структура роботи. Дисертац1я складаеться !з вступу. трьох глав, заключения ! б1бл!ограф!!.

ОСНОВНИЯ ЗМ1СТ ДИСЕРТАЦП

У вступ! обгрунтовуеться актуальн!сть теми, розкриваеться ступ!нь х! розробки в науков!й литератур!, формулюються основн! ц!л1 ! завдання досл1дження. в1дзначаеться його наукова новизна, визначаеться методолог1я дисертац!йно! роботи ! !! основн! даерела.

У нерпой_глав! "Неофункц!онал!стський синтез

Дж. Александера" зд!йснюеться спроба проанал!зувати засаднич! припущення александер1вського п!дходу до реконструкц1! парсонс1всЬко! теорН. Такий замисел передбачае з'ясування ф!лософських засад александер!вського дискурсу, як! обумовлюють спрямован1сть його теоретичних побудувань ! !нтерпретатйвно! практики. Отже, адекватне розум!ння аргументац!! Дж.Александера досягаеться лише за умов анал!зу його погляд!в на природу соц1ально! теор!!, як1, в свою чергу, спираються на надбання класично! соц1олог!!. Цим пояснюгаться спроби Дж.Александера довести центральн1сть, тобто

б

актуальность 1 значуирсть класики саме для сучасно1 социологи. незважаючи на скептицизм соц1олог1в-практик1в позитив!стсько1 орхентацИ, як! вважають. що соц1альн! науки тотожн1 природничим, а останн1 не мають сво!х класик1в. Теоретичною традиц1ею. на яку спираються приб!чники тако! позицП, (найб1льш посл!довно 11 висловив Р.Нертон) е позитив!стська ф!лософ1я науки з И постулатами про наявн!сть еп!стемолог1чного розриву м1ж емп!ричними спостереженнями 1 неемп!ричними ствердженнями, впевнен1стю у незначущост! метаф1зично1 проблематики для практики тако! емп!рично-ор!ентовано1 дисципл!ни як соц!олог!я. Для цього напрямку характерною е вимога вир!шувати теоретичн! розб!жност! через емп1ричну перев!рку 1 експеримент. а тахож захист ствердження про "прогресивн!стьп. тобто л1н1йн!сть 1 кумулятивн1сть розвитку наукового п1знання. На противагу постулатам позитив1ст!в, постпозитив!стська ф!лософ1я науки (особливо так1 11 представники як 1.Лакатос, М.Полан!. Т.Кун, С.Тулмхн) розглядае емп!ричн1 дан! як теоретично навантажен!, а дистинкц!я факт-теор1я розц!нюеться як анал!тична, а не еп!стемолог!чна чи онтолог!чна. Ствердження про те, що науков! прихильност! грунтуються виключио на емп!ричних фактах, заперечуеться, а загальнотеоретична розробка сприймаеться в!дтепер як догматична 1 горизонтальна, а не як скептична ! прогресивна. Останн!й аргумент, спрямований проти позитив1зну, це положения про те, що фундаментальн! зрушення в наукових переконаннях в!дбуваються лише тод!, коли емп!ричним зм!нам в!дпов1дае наявн!сть переконливих теоретичних альтернатив.

В умовах, коли в!дчуваеться криза соц!олог!1, набувае особливого значения зауваження Дж. Александера про те,, що без сильно? 1 енерг!йно! соц1олог!чно1 теорИ не буде сильно! ! енерг1йнох соц!ологП. Найяскрав!шим прикладом створення ориг!нально1 соц!олог!чно1 думки. яка творчо використала класику, Дж. Александер вбачае спадщину Т.Парсонса. який сьогодн! сам зараховуеться до пантеону фундатор!в класично! соц!ально! теорП. Таке прочитання залежить в!д теоретичних установок досл1дника, !. в свою чергу. класичний текст надае суттевий поштовх новому теоретичному розвитков!.

Перша книга Т.Парсонса - "Структура соц!ально! д!1" -

трактувала саме так! гранично абстрактн1 1 загальн1 питания на пресупозиц1йному р1вн1. намагаючись 1нтегрувати 1нструментальну та ¡1деал1стичну традицП, чистий волюнтаризм 1з посл1довною теор!ею примусу, розробляючи загальну схему, яка започаткувала б нову "посткласичну" соц1олог!чну теор!ю. Зг1дно з Дж.Александером, "Структура соц!ально! дП" е одночасно демаркацШюю л!н!ею 1 !нтегруючим м!стком, котрий забезпечив конструкц1ю класики 1 переклад П на особливий концептуальний словник, що лишаеться д!йовим 1 сьогодн1. Т.Парсонс дов1в те. що його попередники - Е.Дюркгейм. М.Вебер, В.Парето 1 А.Маршал - встановили нову концёптуальну схему. Розглядаючи д!ю як таку, що знаходиться п!д впливом 1 нормативних, 1 кюндиц!ональних фактор!в, Т.Парсонс запропонував багатовимгрну концетЦю сусп!льного життя. Така парсонс1вська схема зосереджувалась на трьох головних питаниях, а саме, на гоббс!вськ!й проблем! порядку, рвения яко1 включае п!дх!д до д!1, а також трактуе ц!нност!, як! об'еднують перш1 дв! проблеми.

Александер!вський неофункц1онал!зм е спробою

реконструювати положения соц!олог!1 Т.Парсонса (п1д реконструкц1ею Дж.Александер розум!е теоретичну д!яльн!сть. яка в!дкривае основоположну теоретичну традид!ю !ншим напрямкам ! гг!ддае II ядро суттевим зм!нам, не пориваючи на той же час зв'язив !з нею) !, таким чином, розробити синтетичну теор1ю, котра подолала б одном1рн!сть попередньо! соц!ально! думки, що под!ляеться на М1кро- 1 макропарадигми.

Дж. Aлeкca^lдep доводить, що дихотом1я м!ж м!кро- ! макро-е анал1тичною опозшдею, а тому вс1 спроби звести П до конкретних протиставлень "!ндив!д-сусп!льство" або "д!я-порядок" е недоречними. Конституювання соц!ологП як самост1йно1 науково! дисципл!ни призвело до того, що ця дихотом1я, яка спершу носила пол!тичний ! ф1лософський характер, була перекладена на мову со1дальних наук ! набула форму питания: чи е д!я рац!ональною або !нтерпретативною, а соц!альний порядок виникае за згодою, або нав'язуеться колективними чи емерджентними силами? Це протир1ччя намагались вир!шити через обговорення м!кро- та макротем, як1 розглядались як в!дм!нн1 р!вн! емп!рично! реальност!, ! соц!олог!я повинна в!днайти емп!ричн1 в!дносини м!ж ними. 3

точки зору Дж.Александера, така постановка проблеми п!дштовхнула соц!олог1в до пошуку нового р!вня м!жпарадигматичного дискурсу 1 починае зам!нювати редукц1он1зм пошуком зв'язку м1ж м!кро- 1 макрор!внями. котрий був п!дготовлений синтетичним теоретизуванням Т.Парсонса. Але неможливо адекватно оц!нити досягнення Т.Парсонса без анал!зу перших спроб синтезу м1кро- 1 макро-, як! нам!тили щлях до експл1кацП лрихованих можливостей теоретичного синтезу.

До дисципл!нарного оформления соц!ологП вказана проблематика досл1джувалась у ф1лософськ1й 1 пол!тичн1й думц!. Так. Шотландська школа 1 Дж.Ст.М1ль заклали п1двалини м1кропозицП, а н!мецький !деал!зм 1.Г.Гердера. 1.Г.Ф1хте 1 Г.В.Ф.Гегеля разом !з революц!йним натурал1змом- К.Ж.Руссо в!дстоювали хол!стську ор1ентац!ю, на грунт! яко1 розвинувся макронапрямок як у класичн!й. так 1 в сучасн!й соц!ологП. 1з розвитком сусп!льних наук Ц1 ф1лософськ1 дихотомП почали вгдтворюватись у засадничих положениях нового. б1льш емп1ричного способу дискурсу, а саме, в соц!олог!чн!й теорИ, яка перетворила так! неемп!ричн! проблеми як метаф!зика 1 мораль на !мпл!цитн1 частини свого дискурсу. Вони, на думку Дж.Александера. стають "пресупозиц!ями" соц!олог!чного аргументу, !, нав!ть на такому р1вн1 пресупозиц!й, ф!лософськ! проблеми перекладаються на мову конкретних емШричних факт!в, що перетворюе питанння еп1стемологП ! онтологП на проблеми д1£ ! порядку.

Одним !з найв!дом!ших ! найпосл!довн1ших захисник!в макроперспективи в соц!ологП вважаеться К.Маркс, хоча в!н у СВ01Х ранн1х працях робив акцент на св!домост! ! д15. наполягаючи на первинност! людсько! д!яльност! над об'ективними силами, а в "Тезах про Фейербаха" висловив положения про те, що соц!альн! зм!ни !н1ц!шються д!ячами.

Коли К.Маркс наполягае на тому, що в!дчуження створюе приватну власн!сть ' (тобто в!дношення роб!тника до пр'ац! породжуе в!дношбння до т!е! само! прац! кап!тал!ста), а не приватна власн1сть створюе в!дчуження, в!н вважае. що !ндив!дуальний досв1д може бути незалежною перем!нною в макросоц!олог!чному анал!з! нав!ть тод!, коли в!н не вважаеться джерелом соц!ального порядку на пресупозиц!йиому рхвн!. д

В своему подальшому теоретизуванн! К.Маркс поступово переходив на макропозиц!ю; в1н перен!с акцент !з м!кроанал!зу св!домост1. мотив!в 1 нам1р1в на макроанал1з суб'ект1в кап!тал!стичного виробництва, як! керуються природно-!сторичними законами сусп!льного життя.

На думку Дж.Александера, К.Маркс запропонував блискучий анал1з 1нструментально! д!! 1 обгрунтував первинн1сть макрофактору над м!кро-, але згодом це створило фундаментальн! проблеми для спроб зах!дного неомарксизму поновити центральн1сть св!домост! в критичн!й теорП.

Не менший вплив. на формування хол1стського п!дходу до вивчення сусп!льства мала концепц1я Е.Дюркгейма, ключове положения яко'х проголошувало те. що соц!альн! факти е речами, котрим також властива здатн!сть до примусу над !ндив!дом.

Американський прагматизм став ф!лософським антагон!стом будь-яким р!зновидам рсалхзму. Найб1льш вдале використання його принцип1в м!ститься в працях Дж.Г.М1да. який пор1вняв сусп!льство !з грою, постулюючи, що саме !ндив1дуальний ДОСВ1Д е джерелом !дей, а смисл виростае !з взаемодП. Контингентн1сть таких 1грових ситуаций, д1й 1 в1дпов1дей д!яч1в обумовлюе критичне ставлення до "зразкового" соц!ального порядку,' 1, таким чином, його теор!я. веде до м!кросоцз.олог11, позбавлено! посилання на макрофактор. Це стае особливо пом1тним через в1дсутн1сь в працях Дж.Г.М!да анал1зу 1нституц1йних процес!в або внутр!шньо! будови культурно! системи.

Отже, Дж.Г.Шд, а також З.Фрейд концептуал!зували те, що Дж. Александер називае "!ншою стороною" дюркгейм!всько! макротеорП, в!дображаючи суб'ективна м!кропроцеси, як! в!дбуваються без застосування примусу.

Узагальнюючи результата свого !сторико-соц!олог!чного анал!зу, Дж. Александер пропонуе типолог1ю можливих п!дход1в до визначення в!дношення м!ж м1кро- 1 макро-, котра, враховуючи пресупозиц1йну складн!сть соц1олог1!, включае як м!н!мум п'ять можливих вар!ант!в: 1) рац!ональн!. ц!леспрямовфи 1ндив1ди створюють сусп1льство шляхом контингентних акт1в свободи; 2) !нтерпретативн! 1нднв!ди створюють сусп1льство через контингента! акта свободи; 3) соц!ал!зован! !ндив!ди заново створюють сусп1льство як колективну силу через контингента!

акти свободи; 4) соц!ал!зован! !ндив!ди репродукують суспгльство шляхом переведения вже !снуючого соц!ального середовища в («кроцарину; 5) рац1ональн1, ц!леспрямован! !ндив1ди мовчки погоджуються 1з сусп1льством п1д тиском 30ВН1ШНЬ0Г0 СОЦ1алЬНОГО контролю.

На думку Дж. Александера, серед класик!в соц!ально1 думки лише М. Вебер вбачав вих!д 13 цих традиц!йних дилем, 1 його внесок, при вс!й суперечливост1. не може не братись до уваги при спробах встановлення зв'язку м1ж г«кро- 1 макро-. Дж.Александер категорично заперечуе вс1 спроби квал!ф1кувати М. Вебера як методолог!чного ном!нал1ста, оск1льки • саме колективний порядок виступае в!дправнии пунктом його теоретизування, але на той же час йону вдаеться уникнути оц1нки рол! Д1ючих !ндив!д1в як зовс1м незначущо!. Вебер1вське теоретизування рухаеться м!ж макроанал1зом 1деац1йних комплекс1в 1 !нституц!йних систем 1 мАкроаналгзом цглеспрямованих д1й !ндив1д!в в таких ситуац1ях. Завдяки цьому М.Вебер !де дал1 Е.Дюркгейма, який зупинився на п1дтримц1 четвертого вар1анту зв'язку м!ж м!кро- 1 макро-, оск1льки наполягав на центральное^ .дП 1 П контингентное^. що лог1чно привело його до прийняття третього вар!анту. тобто до визнання того факту, що соц1ал1зован1 1ндив1ди наново створюють сусп!льство через сво! контингента! д11. Проте погляд на сучасн!сть як на структуровану "зал!зну кл!тку", функц!онування яко! не залежить в!д !ндив1дуальних мотив1в, посчупово наближала М.Вебера до п'ятого вар!анту. тобто до погляд!в. як! фактично протистояли його власному !нтерпретативному розум!нню дП, хоча таку тенденц1ю можна заф1ксувати нав!ть в "Протестантськ!й етиц!", особливо в тих 11 пасажах, як1 зансречують потребу сучасного кап1тал!зму в етичн1й санкцП. Анал!з процес!в рац10нал!зац!1 експл1кував ц1 положения ! зробив IX домтауючими у вебер!вському дискурс!.

П!сля М.Вебера лише Т.Парсонсу вдалось ефективно ! посл!довно пШйти до вир!шення проблеми м!кро- ! макро- на шляху синтезу. "Велика харт!я соцшлогП" (таку назву отримала перша ! без всякого сумн!ву найваливов1ша парсонс!вська книга "Структура соц1ально1 дП"), запозичивши осягнення М.Вебера ! уникнувши помилок Е.Дюркгейма, запропонувала нову досл!дницьку програму - '"волюнтаристську теор1ю дП". На думку

Дж.Александера, !снуе дв! сторони парсонс1всько! теорП: з одного боку - Т.Парсонс захищав центральность дП. що визначало м!кроаспект його анал!зу, але у той же час в!н наполягав на необх!дност1 в!докремлення "анал!тичного" !ндив!да в1д "конкретного". Анал1тичного 1ндив1да визначае крайня контингентн1сть його д!й. у той же час конкретний !ндив!д визначаеться також ! вс1м набором соц!альннх обмежень. Т.Парсонс вважав, що конкретний емп!ричний 1ндив1д повинен стати значущим елементом соц!ально1 теорП, якщо остання намагаеться бути волюнтаристською. Цей волюнтаризм поеднуе контингентн!сть та контроль 1 враховуе необх!дн!сть зв'язку м!ж м!кро- 1 макро-.

Т.Парсонс намагався точно експл!кувати механ!зм, щс пов'язуе м!кро-, тобто !ндив!дуальну д1ю 1з макро-, тобтс колективним контекстом. . В1н дослШуе цей процес у феномен! !нтернал!зацП. процес!, який, на його думку, лежав у центр! найб!льш важливих досягнень Е.Дюркгейма ! М.Вебера. Саме через визнання !нтернал1заци колектив1стська теор1я стае волюнтаристською., Але суттевим недолгом "Структури соц!ально5 д!1" е в1дсутн!сть обговорення реальних механ!зм!в, завдяы-яким реал!зуеться цей процес.

Середня стад!я" 1нтелектуального розвитку Т.Парсонса, яка охоплювала пер!од !з середини 40-х до середини 50-х рок!в, характеризуемся поеднанням в його концепцП досягнень дво> протилежних за сво1ми ор!ентац1ями представник!в класичноЗ соц!ально! думки: З.Фрейда ! Е.Дюркгейма. На думк^ Дж.Александера, Т.Парсонс соц!олог1зував психоанал!тичн) теор!ю особнстост! ! використав И-. результата дл; психолог!зацИ фундаментальних макропроцес1в. В св01х робота) американський теоретик детально продемонстрував залежн!сть ефективного. когн!тивного ! морального розвитку особистост! в!д !снування груповик структур.

Проте, незважаючи на те, що Т.Парсонс концептуал!зува| зв'язок м!ж' м!кро- ! макро- б!льш усп!шно, н!ж будь-хто !е його попередник!в або сучасник!в, Дж. Александер вбачае обмежен!сть ! в його спробах. Проблема полягае в тому, що хочг !ндив!д завжди був у центр! уваги Т.Парсонса, в!н все ж там не прид!лив достатньо! уваги поняттю контингентност!. ] Е.'Дюркгейм, ! З.Фрейд присвятили сво! зусилля тому. що£

юзбавитись " 1-й фу" про автономно 1чь 1ндив1да. Це сприяло ютриманию Т.Парсонсом четвертого вар!анту у визначенн1 ^дношення м!ж м!кро- 1 макро-. Хоча в!и ! в!днайшов соц1альну [сихолог1Ю, яко! бракувало Е.Дюркгейму, але використовував цей [1кроанал1з лише для того, щоб укор!нити соц1альне в ндив1дуальному. В результат! Т.Парсонс виявився неспроможним, ¡а невеликими виключеннями. концептуалхзувати трет1й вар!ант, Ильше того; притаманна йому тенденц1я 1нтерпретувати д!ю як юрмативну не сприяла анал!зу можливост! того, що порядок м!г >б'ективуватись. ! виконувати насильницький контроль над д!ею вар!ант п'ять).

1Исля друго! св!тово1 В1йни парсонс!вська версия зв'зку [1ж м!кро- ! макро- одночасно критикувалась як за макроакцент феноменолоПчним напрямком 1 етнометодологами, як! в!дновили [ерший ! другий теоретичн! вибори), так ! за зосереджен!сть на 1!кроаспект! сусп!льного життя. яка простежуеться в уваз1 до ;олюнтаризму ! !ндив!дуальност1.

Структурал!зм. особливо марксистсько! ор!ентац!1, аперечував !снувння будь-якого зв'язку м!ж м!кро- ! макро-. :адавши соц!альн!й теорП форму антим!кро ! • розглядаючи сторичний розвиток. соц!альн! конфлшти ! колективн! д!1 як пециф1чн! р!зновиди. трансформацП ! перевт!лення |ундаментальних структурних принцип!в. Реакц!ею на дискурс акого роду став ренесанс теоретизування у стил! М.Вебера ! .Парсонса з одного боку, ! зростання !нтересу до 1еноменолог!чних ! !нтеракц!он1стських теор!й та "соц!ологИ ¡овсякденност!" з !ншого.

Резюмуючи, ми запропонуемо загальну оц1нку внеску ;ж.Александера до синтезу м1кро- ! макро-. 3 початку 80-х ОК1В (тобто моменту, коли почала виходити його "Теоретична юг!ка в соц!ологП"). Дж. Александер в!дстоював позиц1ю. г!дно з якою лише шляхом припущення колективного та мерджентного порядков соц!олог!чна теор!я зможе осягнути заемн1сть контингенцП ! обмежень у соц!альному житт!. Проте оботам цього пер1оду повн!стю не вдалось уникнути юркгейм!вського ! парсонс!вського ототожнення теорИ дИ !з ,иференц!ац!ею гомолоПчних особистостей ! сусп!льств, тобто !н дотримувався четвертого можливого вибору. В подальших ©сложениях Дж. Александер починае надавати дП в .якост!

13

контингенцП б!льш важливу роль.. окреслюючи синтези м!» структурною Teopiew i етнонетодолог1ею, символ!чною взаемод1ек i Teopiew обмгну. Побудування всеохоплюючох модел1 дл; об'еднання MiKpo- i макро- вимагае не просто комб1нацП, зроблено! ad hoc. к!лькох теоретичних вар!ант1в, г використання вс!х п'яти вар!ант!в як айал!тичних BHMipiE емп1рично1 реальност1. Досягнення ц!ех мети (яке поки щс залишаеться справою майбутнього, незважаючи на татенсивщ !нтелектуалъну роботу зах!дних соц1олог1в) можливе виключно Н£ основ! багатовим!рного розумхння дП i анал!тичного- розум!нш в!дношень м1ж р!зними р!внями емп!ричнох орган!зац!1.

Друга глава "Р!хард Мюнх: спроба кант!ансько5 1нтерпретац1х соц!ологП Т.Парсонса" присвячена анал!зз особливостей п!дходу до парсонс!всько1 Teopix, якш розробляеться н!мецьким соцЮлогом Р.Мюнхом. Для нього < безсумн!вними як наявн!сть ядра Teopii д!х, так ! !стинн1ст| тези про безперервн!сть хх розвитку. 3 погляду Р.Мюнха, лиш< парсонс!вська соц!олог!я забезпечуе можлив!сть 1нтеграцГх дво! фундаментальних теч!й зах!днох думки; позитив!зму i 1деал1зму, що дозволяе !нтегрувати теор!х стаб!льност! i соц!альних зм1н, MiKpo- i макросоц!олог!ю, 1ндивз.дуал!зм i колектив!зм, Teopit д!х i Teopiw систем. Конкретизуючи ц! положения. Р.Мюш стверджуе, що, т!льки погодившись !з припущенням пр< в1дпов1дц1сть структури i методу Teopix дП i критично: ф!лософ!х Х.Канта, ми зможемо виробити адекватне уявлення пр< соц!олог!чну концепц!ю Т.Парсонса. Завдякй цьому парсоис!вськ( р!шення гоббс!всько! проблеми соц!ального порядку не ( утил1таристським. але на той же час не е норматтгстським. Р1шення Т.Парсонса, постулюе Р.Мюнх, базуеться на . понятт: взаемопроникнення окремих п1дсистем дП, яке походить !: трансцендентально! Ф1лосоФ1х I.Канта. 3 4iex перспектив! парсоис1вський теоретичний розвиток може !нтерпретуватись я! прогресивне розширення i удосконалення кант!анського ядра.

Кант1вська позиц!я базуеться на ствердженн1, зг1дно : яким сучасне наукове знания не може пояснюватись Hi я] генерал!зац!я емп!ричного досв!ду (eMnipH3M Д.Юма). Hi я) посл!довн!сть дедукц!й i3 перших принцип1в розум; (рац!онал!стичний погляд Р.Декарта), але лише як взаемод!: Teopix i досв!ду. Аналог1чна лог!ка простежуеться i 1

.ант!всыий критиц! утшйтаристськох теорП морал1, що плинула на негативну оц!нку Т.Парсонсом утилитаризму в оц!олог11. Таким чином, як I.Кант роэвннув свою ф1лософ!ю в юлем!ц1 з утил!таризмом, так 1 Т.Парсонс, використовуючи одбання А.Маршала, В.Парето, Е.Дюркгейма, М.Вебера, З.Фрейда А.Уайтхеда, запропонував альтернативу соцшлогччному гтил!таризму, назвавши !! волюнтаристською теор!ек> д1! (терм!н волюнтаристська" означав у цьому контекст!, що соц!альний юрядок не е лише каузально визначеним).

Т.Парсонс доводив, що саме Т.Гоббс найпосл1довн!ше :формулював д!леми утил!таристського р!шення проблеми :оц1ального порядку: для нього останн!й не е пох!дною в!д ;понтанного договору, а породжуеться централ!зоваиою владою.

Р.Мюнх переконаний. що новаторський доробок Т.Парсонса юлягае в розробцх альтернативно! - як позитив!стсько-лгил!таристським, так 1 !деал!стично ор!ентованим концепц!ям -юлюнтаристсько! теорП дП. Остання розглядае людську д!ю як зезультат взаемопроникнення ц1лерац1ональност1 I х! юрмативного обмеження. через що нормативна ор!ентац!я набувае такого ж значения для парсонсхвсько! схеми д!!. яке ?1д1гравало поняття простору в класичн!й меха1йц!.

Було б спрощенням зводити парсонс!вську думку лише до <ант!анськог традиц!!, але глибоке- сприйняття принцип!в критично! ф!лософП обумовило те, що попередниками золюнтаристсько! теорП дП розглядались т! мислител1, як1 знаходились п!д впливом великого кен!гсбергця. Тому найб!льший зплив на формування теор!! дП саме як кантхансько! теор!! пали еп1стемоло!я А.Н.Уайтхеда (так званий . "анал!тичний реал!зм"), соц!олог1я М.Вебера, Е.Дюркгейма ! концетЦя З.Фрейда.

Р.Мюнх заперечуе тради1цйну !нтерпретац!ю погляд!в иазваних мислител1в як одноб1чних ! редукц!он!стських. В1н переконаний, що Т.Парсонс усп1шно продемонстрував те, що ц! класики со1цально1 теор!! стояли 61ля виток!в дуал!стичнох концепцП дп х нав!ть б!льше того е предтечами сучасного сприйняття соц!олог!! як мультипарадигматично! дисциплиш. Досл!дження названих вчених створювали фундамент для подальшого розвитку концепц!! взаемопроникнення (хоча жоден !з них не використовував цього терм!ну). Так, Е.Дюркгейм !з ц!е!

точки зору вивчав проблеми !нституц!онал1зацП норм соц!альн1й систем1 i ïx !нт.ернал!зацхх окремою особист1стю, щ е напрочуд важливим для концептуал!зацП взаемопроникненн соц!альнох системи i системи особистост1. З.Фрейд також зроби внесок до Teopiï взаемопроникнення соцгальних систем особистост1, але, якщо Е.Дюркгейм був зосереджений на рол соц!альнох системи. З.Фрейд акцентував значения особистост1 ц!й взаемодП.

Абрис Teopiï взаемопроникнення Р.Мюнх знаходить i працях М.Вебера, оск1льки центральним пунктом вебер1вськог анал!зу походаення i розвитку зах!дного сусп!льства взаемод!я сфер, як! за межами Заходу лишались в!докремленим &ùo нав!ть протилежними. Лише на Заход! практичн! сфер економ!ки ! пол!тики етично регулювались,л оск!льки типов пуританська д1лова етика не е простим додатком до економ1чног надбання. але не е i чистою еманац!ею рел1г!йнох етики, продукуеться взаемопроникненням двох незалежних !нституц!йни сфер.

Таким чином, ми можемо зробити висновок. що для Р.Мюнх положения про кант!вське ядро науковох дослшшцькох програм Т. Парсонса дозволяе оц!нити ïï в контекст1 !сторичног розвитку соц!альнох теорП .i допомагае в1дстоювати тезу пр безперервн!сть ïï розвитку. який розум!еться тепер я уточнения i реал1заЩя принципхв первинного ядра. ГоловНим в!хами на цьому шляху були досл1дження сфер 1нструментально д!х i категоричного нормативного обов'язку в "Структур соц!альнох д1х" (1937), диференц!ац1я культурнох системи особистост1 в "Соц1альн1й систем!" i "На шляху до загально Teopiï fliï" (1951), розробка чотирьохфункцЮнальнох парадигм в "Робочих аошитах з Teopiï дП" (1953) та вступ до iepapxi к1бернитичного контролю та посередник!в взаемообм1ну на р!вн coцiaльнoï системи, системи д!ï i умов !снування людства.

Реал1зац1я цих теоретико-методолог1чних принцип!] дозволила Т.Парсонсу розробити новаторськ! п!дходи в сфер теор!й "середнього р!вня", наприклад, запропонувати концепц11 соц!альнох стратиф1кац!х . як певного в!дношенн: (яке набувае форми взаемопроникнення) м1ж економ!чною комунальною i культурною п!дсистемами соц!альнох системи a6i теор1ю соц!окультурних зм!н, яка також спираеться на понятт:

иференц!ац11 1 взаемопроникнення.

Таким чином, розглядаючи теор!ю Т.Парсонса як найб1льш декватний теоретичний !нструментар для анализу сучасних усп!льств, оск1льки вона дозволяв в!докремити анал!тичн1 онцепцп в1д емп1ричних суджень 1 створюе основу для найб!льш л1дно1 !нтерпретац!1 класики, Р.Мюнх !мпл!цитно захищае думку ро вир1шення основних пнтань соц!олог1чно! теор!! Т.Парсонсом його класичними попередниками; отже, сучасним соц1ологам алишаеться т1лькн адаптувати 1хню спадщину до вимог ьогодення. Таке ствердження правом!рне лише в т1й частил!, ка гйдкреслюе актуальн!сть ! значущ!сть класики в дискурс! оц!олог!в. але е. на наш погляд. хибним. коли перетворюе нал1тичну роботу з конструювання нових теор!й на ерменевтичне тлуначення класичних текст!в.

Глава третя "Диференц!ац!я уэ взаемопроникнення" рисвячена досл!дженню розб!жностей м!ж александер!вським ! юнх!вським п!дходами як до концепцИ Т.Парсонса, так ! до роблем соц!олог1чного теоретизування взагал1. Детальний нал1з погляд!в Дж.Александера ! Р.Мюнха на природу оцюлогччшл теорП 1 Н в1дношення до класики не дозволяе еззастережно квал1ф!кувати 1х як представник!в одного апрямку. Розб1жност1 г-иж Дж. Александером ! Р.Мюнхом эчинаються вже з визначення "м!ри актуальност!" того чи ншого класика; !, якщо для Дж.Александера вс! фундатори учасно! С0ц!альн01 теорП (до останн!х в!н в1дносить .Маркса, М.Вебера. Е.Дюркгейма ! Т.Парсонса) е р1внозначними, э Р.Мюнх схильний п!дкреслювати недол!ки ! хибн! момента эсл!дницько1 програми К.Маркса. протиставляючи 11 2бер!вськ1й, котра розглядаеться як !деалышй тип пасичност1. Кр!м того. н1мецький соц!олог протестуе проти /дь-яких спроб квал!ф1кувати Т.Парсонса як функц!онал1ста (як э робить Р.Мертон), в!дкидае в1н також намагання .Ейзенштадта зарахувати Т.Парсонса до табору структурних »шкц!онал!ст!в та !нтерпретац!ю з точки зору функц!онального груктурал!зму, котра пропонуеться Н.Луманом. Сам Р.Мюнх эсл!довно захищае погляд на Т.Парсонса як на автора теорИ лдально! дП, котра м!стить у соб! теор!ю соц1альних систем.

Щё б!льш гостра дискус!я ведеться цими авторами стосовно дедаментальних припущень парсонс!всько1 соц!ологП. Як ми вже

продемонстрували ран!ше, для Р.Мюнха поняття взаемопроникненн: стае ун!версальною в1дпов1ддю на вс1 проблеми. що виникають ; процес! функцЮнування 1 розвитку сусп!льства. 3 ц1ех точк! зору Р.Мюнх гостро критикуе Дж.Александера. який. на йог< думку, виявився неспроможним осягнути важлив1ст "взаемопроникнення" як центрально! парсонс!вськох 1дех. . натом1сть розробляе свою аргументами в межах традиц1йно теор!х диференц!ац!!.

Дж, Александер, з! свого боку. . посл1довно реал!зуе сво первинну програму, доводячи, що саме теор!я диференц1ац! найкраще всього п!дходить для визначення эагальних контур! цив!л!зац!йних зм!н.

На наш погляд, було б помилковим виводити сучасн концепц!» диференц!ацП виключно з дюркгейм1вськи досл!даень, як це схильннй робити Дж.Александер. оск1льк французський соц!олог розвивав св1й п!дх!д, критичн переосмислюючи доробок Г.Спенсера, якого по праву можн вважати автором першох модерно! концепц!! соц1ально диференц1ацН. Т.Парсонс вдало поеднав досягнення свох попередник!в, використавшн як дюркгейм!вську теор! диференЩац!!, так 1 вебер1вський погляд на соц!альн1 зм1ни 1нкорпорувавшн також т! 1деолог1чн1 традицИ, як1 постулювали що свобода конкретного !ндив1да заложить в!д диференц!ац! кондиц!ональних 1 нормативних структур.

Анал1зуючи соЩальн! зьани як диференц!ац!ю, Т.Парсон намагався довести,, що особистостх досягають автоном!! до тог р!вня, до якого !нститути, що е пов'язаними !з таким вим!рам сусп!льства, як функц!ональн! п!дсистеми економ1ки, пол1тики !нтеграц1х 1 п!дтримки зразку, стають диференц1йованими одн в1д одно!. Хоча цей розвиток вивчався. Т.Парсонсом контекст! соц!ально! системи як ц1лого, в!н ноже тако розглядатись як такий, що включае диференц!ац!ю трьох тип!в культурну, структурну 1 психолог!чну.

В трактуванн! культурно! диференц!ац1х Т.Парсонс йшо сл!дом за М.Вебером, розглядаючи основн! перходи останньох я радикальн! прориви в нормативному порядку, що викликаютьс рел1г1йними переворотами (особливо виникненням трансцендентни рел!гШ в р!зноман!тних цив!л!зац!ях впродовж першог тисячол!ття ! п!зн1ший культурний прорив, який був насл1дкс

фотесгантсько! РеформацН.

Розглядаючи диференц!ац1ю культурного або символ!чного юрядку як базову передумову для пол!тично! 1 правово! (Иференц!ац1! 1 зб!льшення 1ндив1дуально! автономЦ, Т.Парсонс 1е схилявся у той же час до 1деал1зму, оск1льки рух у напрямку Ю культурно! диференц!ацП 1 ун1версал1зму е рухом соц!альних •руп, як! вир!шують конфл!кти 1 формулюють нов! 1 б!льш ■рансцелдентн! символ1чн! зразки.

Структурна диференц1ац1я породжуеться боротьбою м1ж •рупами, як1 намагаються п!дтримати 1 розширити масштаб-свое! 11яльност1. Проте диференц!ац1я такого типу в!дноситься не до 1атер1альних умов самих по соб1, а скор!ше до 1нституц1йно! фган!зацП кожного з чотирьох окремих вим!р!в соц!ально! истеми. В 1сторичному аспект! структурна диференц!ац1я е ювгостроковим ! болючим процесом росту автономП р!зних нституц5.йних сектор!в, еволюц1ею в!д такого стану речей, коли 1крем! !нститути. групи ! л!дери зд1йснюють !, таким чином, !онопол1зують багатофункц!ональн! завданн'я до б!льш |иференц!йовано! ситуац!!, яка мае б!льш, н!ж один |ункц1ональний центр.

Т.Парсонс також доповнив цей анал!з досл!дженнями 1сихолог!чно! диференц!ац!!. 1нтегрувавши теорП розвитку ндивз.да, запропонован! Э.Фрейдом ! Ж.Маже, американський :оц!олог вивчав перех!д в1д найб!льш ранн!х стад!й дитинства Ю прийняття ролей дорослих. В терм!нах парсонс!всько! теор!! |ей процес може бути описаний як перех!д в!д пост!йио! участ! ( !нститутах, пов'язаних !з п!дсистемою п!дтримки зразка, до ¡!льш кондиц!онально-ор!еНтованнх орган!зац!й сусп!льства Юрослих, !ншими словами. моб!льн!сть такого типу досягаеться альки через зростання автономП ! контроль над афективною ;алежн1стю.

Резюмуючи, ми можемо характеризувати насл!дки процесу 1иференц!ац!! як так1, що ведуть до зростання !нституц1йно! :пец!ал!зац!! ! зменшення контролю родинно! орган!зац!1 над :усп!льством, фем1н!зац!1 пол!тики 1 розпод!лу прац! в 1алежност1 в!д економ!чних критер!!в. а не в!д в1ку або стат!. [ленство в сп1льнот1 долае етн!чну обмежен!сть 1 стае •еритор1альним 1 пол1тичним, рел1г!я робиться б!льш ■загальненою 1 абстрактною, б!льш 1нституЩйно в!докремленою

в!д !нших сфер, а культурна генерал!зац1я розривае путг рел!г!х.

Проте оптим!стичний ухил л!берального св! тог ляд; Т.Парсонса 1 його зосереджен!сть на проблем! адаптац!: соц!альних систем до середовища (з точки зору Дж. Александер; пристооування може розглядатись як результат 1нституц1йно5 1нновацП, але не як и причина) привели до того, що йому ж вдалось адекватно концептуал1зувати фактор воен (ширше ■ Насильства) як чинник переходу В1Д одШе! стад!! диференц!ац!: до 1ншо'1. Б1льше того, Т.Парсонс був переконаний, щ< панування, яке виникае в результат! завоювання. не < дифереиц!ац!ею. Тим самим в!н спростив реальну картин; соц!ально! еволюцП, зв!вши Останню до панег!ричного анал!з; Ренесансу, РеформацП, деиократичних ! промислових революц!й, повн!стю про!гнорувавши контрреформац!ю з П колосальним! насл!дками для соц!ального 1 культурного життя.

Таким чином, завдання детально в!добразити структури : процеси зм!н та пов'язати так! частков! теорН !з загально( теор!ею диференц!ац11. залишаеться актуальним ! для сучасни; вчених. Тому внесок Дж.Александера, який вдало використову« осягнення класично! соц!олог!1, не можна 1гнорувати.

' В заключенн! формулюються п!дсумки проведеноп досл!дження, окреслююТься можлив! напрямки рецепц!: в!тчизняним сусп!льствознавством надбань зах!дни: соц!олог!в-теоретик!в ! пропонуеться загальна оц1нка стану тенденц!й розвитку сучасно! зах!дно! теоретично! соц!ологП.

Осйовний зм!ст дисертацП був воображений в таки) публ!кац!ях:

1. Рел1Пя я економ1ка // Наука 1 сусп!льство. 1990. N.8. С. 26-28. 0.3 Д. а.

2. Диференц!ац!я в сусп!льств! ! соц!альн! !нститути ( соц!олог!1 Г.Спенсера. М.,1990. 14 с. Рукопис деп. в 1Н1СН А) СРСР N 43125 в!д 26.10.1990. 0.6 д.а. (рос. мовою).

3. ПсихолоПя соц!ал!зму Г.Лебона // Ф1лос. 1 соц!ол. думка. 1991. N.5. с.113-127. 1 д.а.

4. КоНцепц!я соц!ально1 диференц!ацП ! соц1альни; 1нститут1в Г.Спенсера // Ф1лос. 1 соц1ол. думка. 1992. N. 1. С. 100-104. 0,5 д.а.

5. I не введи нас реформами во !скушен!е // В!че. 1993.

1.5. С. 130-138. 0,6 д. а. (у сп1вавторств1).

в. Дв1 версИ соц!ологП Т.Парсонса: Р.Мюнх 1 [ж. Александер. Стаття пераа. ТеорИ д11 з кант1ансько! герспективи: 1нтерпретац1я Р.Мюнха // Ф1лос. 1 соц1ол. думка. 993. N.7-8. С.29-52. 1,4 Д.а.

7. Дв1 версИ соц1олог11 Т.Парсонса: Р.Мюнх 1 ¡ж.Александер. Стаття друга. Неофункц1онал1стська досл!дницька ¡рограма Дж.Александера // Ф1лос. 1 соц1ол. думка. 1993. !.9-10. С.48-71. 1.4 Д.а.

Пщп. до друку^й"^' Формат 60X84'/,...

Пашр друк. . СпосШ друку офсетний. Умовн. друк. арк. </"6 . Умовн. фарбо-в1дб. ¿Я/ . Обл.-вид. арк. /Р . Тираж ¿¿о , Зам. Лк

Ф1рма «В1ПОЛ» •

252151, КиТв, вул. Волинська, 69,