автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Образ мира в украинской поэзии XVII-XVIII вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Образ мира в украинской поэзии XVII-XVIII вв."

НАЩОНАЛЬНА АКАДЕМ1Я НАУК УКРА^НИ 1НСТИТУТ Л1ТЕРАТУРИ 1М. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Р Г Б ОД

На правах рукопису

1 4 АПР 'Г"

КРИСА

Богдана Семен1вна

ОБРАЗ СВ1ТУ В УКРА1НСЬК1Й ПОЕ31]( ХУН-ХУШ СТОЛГГЬ

Спец1альн1сть 10.01.- УкраТнська л1тература

Автореферат дисертацП на здобуття паукового стуненя доктора ф1лолог!чних наук

КиТв - 1995

Дисергацкю е рукопис

Робота виконана у вщд1Л1 украшсько1 лггературн 1нституту ъкрашознавства ¡мЛ.Крип'якевича НАН Укращи

Офщ!йш опонеити:

1. Доктор фшософських наук Мар>я Васшивиа Кашуба

2. Доктор ф юлопчних наук Валер1я Леошдшна Смшянська

3. Доктор фшолопчних наук,професор Павло Павлович Охр1менко

Пров1дна г>ргашзащя -

КШВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УН1ВЕРСИТЕТ 1М.Т.Г.ШЕВЧЕНКА

эасщанш Спещально! вчено! ради Д 016.35.01 при 1иституп лператури ¡м.Т.Г.Шевченка НАН Укращи (252001, м.Кшв-1, вул. Грушевсько! о, 4).

3 дисерта'чею можна ознакомиться в б, лштши 1нстнтугу лиератури ¡м.Т.Г.Шевченка НАН Украши

Захист В1дбудеться

Ж"

/

1995 р. о 11

год. на

Автореферат розклано

Вчений секретар Спсцшпзовано! вчено? р 'ди

Сучасний стан досл1дження укра!нсько1 л^тератури XVII-XVIII стол!ть визначаеться поверненням в украТнське л1"~";ратуро-знавство флого ряду ¡мен 1 праць, появою великого корпусу л^тературних пам'яток, Гх новим прочитаилям й п!терпретац1ею, спробами штеграцп р1зиих пер1од1в духовно-юторччного жигтя.

Актуальн1сть дисертацИ посгае з потреби досл1дження укра!нсько1 иоези ХУН-ХУШ стол1ть як багатогрэнного 1 шлк-ного процесу 31 своГмн внутр^шшми закономерностями.

Мета дисертацП - з'ясувати характер украшсько! поезп ХУН-ХУШ стол1ть через проблем» взаемозв'язку м»ж стилем св1тов!дчуття i стилем поетичного вислову. Досягнсння ще! мет» передбачае ряд конкретних завдань:

- простежити формування художньоГ картшш св!ту, розкри-ти зумовлешсть цього процесу хрнстнянською моделлю, ренесан-сннми й реформащйними щеями та особливосгями першого укра-шсъкого в!дродження;

- дослшгги специфжу творения образу ¡деальногс сустль-ства, властивого украГнськ1й поезп першо! половини XVII сг., та ознаки модифтацп цього образу в-пЫиших'лггературнкх творах;

- проанал1зувати становления основних атрибупв нащспаль-но1 поетично! свщомост! та п найважлив1цп чиннйки;

- визиачититманентш риси украшсько! поезп XVII-XVIII сто-Л1ть ! IX взаемодш з новими фшософськими 1 художшми ¡деям'и;

- виявити засаднич! принципа украп'.сько! риторики т-1 !у. значения для розвитку поетичного мислення;

- простежити становления украшського поетичного барог.о з погл?ду його адекватное™ характеров} св>то!Пдчуття I самоусм-домлення в л1тературь

Мстодолоп'чною основою дисертаци е прпннип 1сторизму: вфшоваш пам'ятки ьивчагаться як твори конкретно! ¡сторичьо!

• 2

снохи з властивнми зй сб1тоглядншш, ссцлзльнимж £ хукэагшм! критериями. У робот; лосднаао так! шдкода, хх! ьннЕжазхггь. г природи самого предмета дослщженая: духоавл-иггоркчнаг, гер-меневтичний, структур пай, а також пор1ЕажльЕ.а-аа^л1Тпчяай т:

ШТУ1ТИЕЧИЙ.

Матер 12 л о кг для дослщжеиыя пс служили вГршоваш: твор: книжною украшською човою XVII-XVIII столгть — рукописи стародруки, публ1каци давшших I новшшх частж» ща дае иохлг з)сть охопыти широкий контекст 1х фуккпдонувгшня» тостбк} сюжет1п I жанров. переходи мЬк ргзншш паеткчшшж реггетрамк на такоиу загальном., тл! внЕчатн зкачшип л^тературш поеппх.

Наукова иозизяа робота соляг-е у спгдафщ! пастааленш завдань та вир!шувакш у т1й взаем о!й аавяза-Еаст!, ш поста/ з "сюжету" литературно! ¡сторп, ре кожке явшцг мае розви ток 1 вплив на ¡шш. Основным предметом. дасл1дж.еншг вперпи стае фшософ^ украшсьсо! поези названого Егршду як чинши чнутр!шньо1 днна»ики II розвитку.

ВыхДдним положениям дисертацп е пошукн цыпенаетх фиха софського 1 х)„ожш»ого свпгонережЕ ання тъ влдчення: тляиг переходу украТнсьхого слова вщ поетичшп фйюсофхх да ф£лс ссфсько! лирики.

Практична и.шшеть результат« про ведено га досшджяння: : тому, »до вони можуть стати шдставою, и^-перше^ дм одного з шлях"1в в1дтворсння повиоти й ¡сторнчко! неповторшзстг лхтера турного прс лесу ХУП-Х\Л1 стол1ть, па-друге, ддас перегляд лрогЕстояння >ак "с! рим™ * "новии" периодами: украГнсьх-а! ш тератури 1 вияву тих озыас, як;, засащчують тривалхегь да ратуриих ¡дей.

Дпроб&ц1я роботи. Дисертащя обговорена. £ схваленд: н зас!дашп в1дд!лу украшськоз лггературв Гнститугу украГшз

3

шавства ím. 1.Крип'якевича HAH Украши. Ochobhí П положения шкладеш у допов1дях на М1жнародному симпоз1ум1 "1ван Франко Í свггова культура" (Льв^в, 1986), на Сковородишвських читаннях (Переяслав, 1987, 1989), на наукових семшарах "Грецька культура i в1тчизняна ф1лософська думка епохи середньов1ччя" (Ки1в, 1987), "Вггчизняна середньов^чна ф1лософ'1я i культура. М1жнародний аспект" (Луцьк, 1989), на Першому (К., 1990) i Другому (Льв1в, 1993) Конгресах М1жнародно! Acouiaun Укра!-híctíb, на засщаннях Л1тературознавчо1 komícü Наукового това-риства ím. Т.Шевченка (Льв1в, 1991, 1994). На тему дисертацП опублжовано 15 наукових статей.

Структура роботи. Дисертащя складаеться 3Í вступу, трьох po3flinÍB i ВИСНОВК1В.

3MICT ДИСЕРТАЩК ТА i'í OCHOBHI РЕЗУЛЬТАТ»

У встуш обгрунтовано виб1р теми, П актуальность, внкладено tí ¡сторико-теоретичш проблема, ям окреслюють мел»1 до-сшдження.

Розд1л I складаеться з трьох параграф1в. У першому з них -¡Ipocmip i час - розглянуто формуяання велико! художньо! картнни св1ту, оск!льки проблеми св1тобудови i загального ceiu:y людського життя були центральними для украГнсько! поезп XVII-XVIII ст0л1ть. Ця внзначальна в пор!вняшп з ¡ншимк icio-ричними першдами особлив^сть поетично! св!домосп детермшо-вана християнським св1тов1дчугтям i християнською писемнию культурою. Легко п0м1тити, як у поетичних творах почагку XVII ст. В1длунюе гул божественного творения carry i проявляемся в pÍ3HHx napiauiflx одна й та ж картина: корабель у в1дкритих водах або пливе за cboím призначенням, ибо блукас i не

4

може Д1статися до гаваш. Образи води И човна гворять цШсн картину поетичного св1т<тдчуття, сшльного для шлькох покс лшь ухрашських поет!в упродовж двох стол1ть. На ще! зг гально! картини виникае шша - золотий небесний водоспад, яки символ1зуе хрнстиянську науку. Св1тл1 осяйм потоки еднакл небо й землю, пронизуючи прост»р i надаючи йому живого рух; Але нав1ть i темш полинш струмеш, як1 обмивають людсы втрати, збер1гають лттетворну домшанту води. Ця друга Kaj тина в украшськШ поезп дуже короткочасна. Вона появляеть^я вщходить у перших деся»ил!ттях XVII ст., шдкреслюючи сво! зкикнениям, >.к швидко cTapie в1зант1йська поетика на в1дмшу в тривалост1 св1тов1дчуття.

Людииа осмнслюе себе у розбурханому Mopi життя чер< переживания часу i простору. 1х важко роздЫити, проте в ур ¡нсьхому naconpocTopi найдужче вражае швидкоплиншс людського Bixy, що проходить мовби водномить, залишаючи eipuiax свою назву - "окомгнення" - та Ц1лий калейдоск( настроТв, який не може приховати туги за "цим ceiTOM". Дра» часу виникае власне шж щею тугою i потребою г щмнритися тим, що повинно бути. Чим rocTpiuie переживаеться час, ti невизначешший i чуж1ший npocTip. Ут1м, цей "початковий" час "початковий" npocTip швидко змшюються. У sipuxi Дем'я Наливайка "Просьба чительникова о час" вперше появляеться х рактерний акцент, який визначае цшу часу: його розумне напо нення. Вщбуваеться також освоения, обживання простору. зм1ни особливо знкчш в жанр1 плачу-ляменту, де вони викл каютъ pi3Hi канров1 модифшацп. Лише в одному дослщжуваечх TBopiB - у ляменп Мелет1я Смотр цького смерть Леонтгя К'-»повича - б1льш-менш збережено канош1 ознаки жанру. Анал13 шших Teopie цього плану - Bipuiis Каая

5

Саковича на смерть Петра Конашеаича-Сагайдачного, ляменту Дем'яна Наливайка на смерть Олександра Острозьк го, Оетрозь-кого ляменту 1636 р. - засвщчив покптш змши у жанровой структур}. Це насамперед увага до простору: "в всЪх краях, в татарских, турских, навет я в полночных" скршлено земну славу Петра Коиашевича-Сагайдачного. Тут немае в'щчуття розриву хронотопа - нестримно! у сво!й щлеспрямованосп стрши ч*.су 1 неокресле-ного застиглого простору, як у твор1 Мелет1я Смотрицького. Опанований, шдкореннй простер пробуджуе ¡нше переживания часу - минуле повинно не лише викликати жаль за померлим в1д ран гетьманои, а й бажання продовжитн його справу тут, на земль

Особлив! змши хронотопа засвщчуе Острозький лямент 1636 року. Початково прост1р замкнений до безвиход1': мкт, на якому все починаеться, бо нема де розминутися великодшй процесп острожан I панськ1й карет1; дал1 цвинтар, який мав би стати И1сцем спокою, а стае м!сцем ганьби 1 вбивства, наретт1, ярмар-ковий майдан - м1сце страти. Але страта - це ще не кшець, простер розмикаеться, кара стае безконечною (НЬмаш як ся розмо-внти з сус'Ьдами, Бо потаемнои здрады полно завсЬгдн, Там под окнами и в ночи слухают, Що розиовляют). Час д1е1 поди насильно вирвано з великоднього циклу, тобто зтгоровано його святко-вий зм5ст. Розриваеться урочистий пох1д, 1 час зулиняетъся, доходить до свого заперечення - вщбуваеться гранична змша його функцн. Коли час знову набувае в^дчутноГ плинност¡, год) тратить свое навантаження м1сце поди - воно тепер всюди,

Пер1од ХУП-ХУШ ст. засв1дчуе збереження в украшськШ поезП щлкностг свгговщчуття. Це стае можливим завдяки бароковому характеру ц1е! ц'1л!сност!, що полягае, як висловився

Д.Чижевський, у незаверленос-п, у в!дсутност1 обмеження, у "безмежност! иерспективи", у стремлжш до руху й до змши!.

I час, i прост1р несуть на соб! в1Дбиток жанру. Проте поглцд на укра!нську поеэт цього пертду як на цШсний процес форму-вання художньо! картини св!ту тдкреслюе скор)ше близьк1сть, шж опозицш М1Ж !! жанровими рЬювидами. ЕПдмшшсть полягае лише у ступеш I в способ1 розгорнутост1 того чи шшого сенсу. Коли "висока" поезЬ. акцентуе велич св^тобудови i загальннй сенс людського буття, то середшй 1 низький поетичш регистра озна-чують 1 виповнюють про. 1'орово-часов1 меж1св!ту. Це особливо пом1тно на дьох основни* сюжетах - 1Чздва I Воскресшня. ЛЫй-шсть, прискорешсть часу вщчуваеться нав1ть тут - у творах про СВ1ТЛ1 гаваш людського духу, де радость стае своерщнии христи-янським обов'язком щодо себе й щодо 1нтого. У р1здвяному сл,-жет1 потж часу поверт'аетъся з в1Чност1 на землю, бо тут наро-дився Син Божий. На пронизаному светлом простор! з'являються два кола - велике, царське, 1 мале, пастуше, обидва пов'язаш э приношениям дар1в. Р1здвяна поетика зближуе "високГ' 1 "низькГ' в1рцп, бо зниження - один з фшософських сенс1в Р'здва, Радкть, яку воно несе в соб1, - радкть ушэнання сакрального в добре ведомому, у щоденному.

Для в1рш1в, написаних на Воскресшня, властива вертикальна пронизашсть святкових картин з характерною трансцендентною окреслешстю того, що поеднуе ця вертикаль, - пекла 'I раю. Роз-риваються пекельш кола мук. ¡ людство д1стае можлив1ст,ь ви-зволитися з тягачу с'воГх гр1х1в. Життя приходить з неба у вигляд1 хл1ба, -к це зображено в одному школярських в)рш1в

1 Ч ижевськи Д. Культурночсторичш епохи. - Авгсбург, 1948.-С. 12.

(ВидЬлем, же летало з неба пасок много, я тилко не вловилем мЪзерний нЪчого), але щоб тримати в руках цей хл1б, т еба через страждання, тершння 1 ствчуття здобути перемогу над собою. Великодшй простф - це простер зустр1чного руху люднни i Бога.

Характер украшського поетичного св!тов1дчуття чутливий до особливих щеолопчних завдань, як» поставали перед поетами. Такяи завданням було утвердження науки як першоумови духовного й екзистенц!йного буття людини. У "€вхаристир1ош" Соф-рошя Почаського помине намагання видшити здатшсть кожно! з наук передавати щлкиий образ св1ту. Мотив едност! небесного й земного робить Ц1 в1рни найсв1тл1шими в художшй панорам1 св5ту. Тут cпiвicнyють первозданна земна природа, заслухана в музику творения, 1 св1т культури.

Пер!оди в1йн, хоча й нацюнально-визволышх, викликають В1'дчуття розриву М1Ж небом 5 землею. Настае особливий непроми-нальний час, що, немов анпшчшсть, зависае над рушою простору. А щоб эмшити щось, треба зрушити цей час 1 подолати цей прост5р. Тут спостер!гаемо ткне поеднання двох тенденщй. Перша з них - баг ння спокою, ст!йкост1 св1ту. Друга - внявляе себе в розумшш потреби руху, змшн, людсько! активное™ як загального порятунку.

Лппйний образ часу впливае на сприйняття лшеарност1 кторм, що засвечено в ряд1 й^ршованих творив. Проте трапчш ¡сторичш поди позначеш звичайно такою ламаною лпиею, яка не дае поступу, а творить замкнене коло. Аношмний автор, опису-ючи козацьку переправу тд Берестечком, спираетъся на особли-ву просторово-часову пов'язашсть: над островом, з якого немож-ливо вирватися, минають дш невдач1, а М1Ж ними - чекання й непевшсть як найповшше перебування часу.

Художня картина св^ту твориться, незалежно вщ р!вня таланту, вама авторами. Та на загальному тл1 вид5ляються окре-м1 художш св1ти. Глибиною переживания часу характерна насам-перед книжка 1вана Величковського "Зегар з полузегарком". П аиал1э засвщчуе традищйну основу, пом!тшшу, шж, наприклад, у в'фшах Дем'яна Наливайка чи наиггь Кирила-ТранквШона Ставро-вецького, бо перший протиставляе короткочасност! людського в!ку бажання савершити розпочату справу, а другий - свободу в1льного вибору, можлив1сть духовного змагання з вл^сними слабостями. 1ван Величковський подекуди нагадуе дидактичного о. В1тал1я. Огже, що такому випадку дае шдставу говорити про особливу часову окремшшсть? Поет "'дкривае не якусь нев!дому рашше сутшсть часу, а його м!ру. Вш е винах1дником поетичного юдинника, який показуе час евангельсько! 1 людсько! кт що перевищуе меж! людського сприйняття, бо спроба конкреТизаци неминуче виводить за щ межь Нав1ть своею формою В1рш "Мину-ти" нагадуе шсковий годинник. Час "пересипано" тут до кшця. Ця обставина вчить переживати в т«пер1шньому едшсть минулого й майбутнього. г, .корятися храсгивнсь ому ричлов! ся!ту.

1ышу конкрвтиэацш часу 1 простору энаходимо у Климент}* Зшов!ева. Характер П виразно денотативний, зумовлений рельефности 1 врвдметшстю самого життя. В1дчуття св»ту як боже-етв«ниог® внтвору незм!вно пев'язане з ^тматизмом автора, -зв!дси похвала лпговь добрШ погод1. За Климеит1ем, ремесло -¡деальний спе~1б досягти р ановаги м!ж цикл1чшстю часу 1 Його лш!рно1р перспективою, цо ктисовуеться як дотична до кола, & само *оло вдчие й лезнищенке.

Окрьч уае! свое! змодельованосп, зумовлено! христнянським свЗтосприйняттям, украшський поетичний часопрост1р можна розглядати через характер пейзажу, який розвиваеться I змшю-, ' - • 9

гься. У розвитку i змшах види1яються к!лька момрнччв, як ось: ¡дсутшсть, yMOBHicTb i реальшсть пейзажу. Картини природ», к! эустр1чаються у в^ршованих творах, найчасткле стверджують акони аналоги Mi» небесним i земним жнттям. Я кто духовной гаксимал1зм не доз -оляе иачити едност1 »¡ж людиною i приро-(ою, то ця ед'.псть шукае свого виходу там, де осноиною прикме-■оюстаерозковашсть вислову, наприклад, у школярських iiipuiax.

Справжньо! довершеност! художня картина свггу досягла у rBOpnocTi Григор1я Сковороди. На вщмп1у в'т 1вана Велнчков-:ького, Bin думае не про Mipy, а про сутн1сть чаюви- i иросто-рових ознак, як1 складають основу духоаного бу~. :я. Характерна для Григор1я Сковороди втеча-перех1д не означае протисталлення М1Ж часом i в1ч!пстю, мiж цим i гим сватами, бо вони прнсуч л одне в одному. Уточнения часовг i просгорових snnipiB вшбува-еться людиш. Тут стикаються пекло i рай, земля i небо, пнсота i глибнна. Вшшкае в^чуття не лише безпосередньо: присутносчч, а й безпосередньоГ участь Це не хтось одна з юрбл, яка шд хрестом чекае кари, чи спасшня, а той, що сам несе чпест, що ро-зш'ятий на ньому, що просить Христа померти саме за i; ого i чин осс'истий спаситель висить на Голгоф1 м!ж двома розбШннками.

Як им глибоким не було б вщчуття ччсного хресного шлях), / Григория Сковороди найперше вражае величшсгь простору -самотност! i свободи. I якщо зосередження на проблемах "vxob-ного життя рашше означало переважно в5дсутшсть природи, то в ¡снуваып його духовного ушверсуму природа е екзнстешийною потребою . найглг"шнм символом водночас.

Таким чином, ;осрашська пое '.я протягом XV1I-XVIII сто-Л1ть засв1дчуе "¡Л1сне переживания часу й простору, зумовлеле глибиною сприйняття християнсько! модел1 св!ту. У дьому пере-живашп вМбнлися i багатограншсть само! мсо.ел!, i характер

10

художнього св1тов1дчуття, що визначило динамку його розвитку, особлив!сть повторень та появу окремих художшх cbítíb.

У другому параграф! цього розд1лу - Сощальний космос -

досл'щжуються особлнвост! творения образу щеального сусшль-

стна, властивого украшськМ поезп першоГ половини XVII стол1т-

тя. ГПд вплнвами ¡дей ocbíth хрисгиянськ1 моральш внм>ри тут

о

спроектовано на практику громадянського буття i валено у uikwiunmtbi, nayiji, книговнданш. Християнську ¡дею p¡bhoctí трактовано як 1дею максимально можливо! вщдач1 cboix зусиль потребам сусшльства. У в1ршованих творах представлен! tí coui-;uibni герстви, як1 так чи шакше пов'язаш 3Í школою, - вщ кня-3íb, гетьмашв, мнтрополипв, вчених-книжник1в до рем1сник1в i мандрованих дяк1В. Укра1нський coniyM твориться навколо школа, змшн у шй позначагатьсг на bcíx його ровнях. Це дае шдставн твердити, що в'щчуття нов oí епохи на украшському rpyHTi най-6iльше виявилося в наполеглнвих зусиллях утвердити hobí форми ocüítii й виховання.

Сучасне слов. "осв1та" 36ep¡rae той мктичний 3M¡ct, з яким пов'язувалися результати навчання на початку XVII ст. Наприк-лад, sipuii Лавре1тя Зизашя несуть на co6i знак набутого знания як духовного шднесення, приборкання пристрастей. Граматика стае "ключей розумшня" не того чи inuioro тексту, а само! загадки життя, людських Tajiainin i можливостей. Читання е тим за-ня.тям, яке знзначае маПбутне.

На üípmax псршо; лолопшш XVII ст. помтшй сл ¡сторшсофсько! копцепцИ, яка сформуналася на ¡деях патрш-тнчиого сарматизму, i зпдно з якою виразно зазвучала думка, що национальна аристокрапя у повноп сного чину - релитйного, оси! nn.oi о, М1лггарного - повинна В1д'п рагн роль проводу. Укра-1 нськ i ал горн наголошують на рисах патрштично! традинп,

11

зараховуючи до найб1льших громадянськнх чесчот покровительство освт й книгодрукуванню. На ociiobi Л1тепатурних при-свят можна укласти чималий ряд аидатних ociu, що, KpiM ¡сну-вання иорально-етичного ¡деалу як одше! з рис нацшнально! caMOCBiflOMOCTi, д. г розумпшя певно! ¡сторичио! перспектив» особистостК

Шдтримка з Соку "старожитних" po/xie, ix присутшсть у сощальному yiiieepcyMi надають йому особливо! впорядкованос ri й певность Тут справд1 зустр1чаеиося з перенесениям суворо! ¡де! космосу в сусшльне життя, що спонукае шукати в чьому з!рок першо! велнчини^, Укра!нськ1 поети намагают ся акцентувати зв'язки м!ж поведшкою людини та ¡i високим походженням.

Розгортаючи тему чеснот дому Острозьких, Дем'ян Налив.Л-ко в лямент1 на смерть Олексан; ia Острозького пробуе включитн жнтт ' княжо! роднни в широкий контекст укражс.ко! менгаль-HOCTi. Чи не единий з украТнськлх книжннмв ein звернув увагу на особливе м1сце жшки в родинному KOJii. А вi ¡м, етнка родпнпого жнття визначаеться не лише ставленням до дружичи, дней, тона-ринив, а й до слуг. У спек-rpi людських стосунк1в одш i з основ-ни- Дем'ян Налнвайко вважае почуття в1рност!. Ця шляхетна BipiiicTb спрямована не лише на живих, а й на мертвих. 1нша 1, що це булн 1деальш уявлення i стосовно старого князч, людини не занадто послщовно! i не занадго вольово!, i стосовно ilf o на-щадк!вЗ.

Одночасно можна простежити напрям змши сощального стану: в«д Оч лти за правом зацности" до о(-з1тн, здобуто! важкс^

2 Донцов Д. Д"х нашо! давнини. - Дрого-'ич, 1991. - С. 118.

3 Грушевський М. Ку 'тьтурно-нацшналышй рух на Украпн в XVI-XVIII ст. - KniB-JIbBiB, 1912. - С. 90-94.

12

працею, що внступае найзначшшим аргументом П цшность Пер-шою умовою громадянського морального буття е виховання осо-бпстостк БойовШ слав1 Петра Коиашевича-Сагайдачного передуе довгий шнях навчання, неможливий без матер1алыю! допомоги й шдтримки. Таки.. же героТчним е шлях ученого, про що свщчить панеприк Якова Седовського з нагодн присвоения Григор1ев! Кир-ницькому, "Львовск^а земли обывателю', звання доктора ф!лосо-ф'п в "преславной" академп в Паду!. Тут зокрема наголошено яа тому, що Григор1й Кирницький "без соумту, без достатку" вивчив багато мов, 1 жодна "прелесть свЪта" не могла звести його з обрано! дороги.

Л1тс- 'атурн1 присвяти - своер1дна трансформащя акту "приношения дар1в" - виконують певну захисну функцш i щодо авторских ¡нтереив, 1 щодо збе^еження щеального образу покровителя. 3 цього погляду в робот1 проанал^зовано ряд твор!в, присвячених Петров! Могили Поеднання в одшй особ1 влади духовно I 1 св1тсько1 ставило особливнй акцент на його оточенш, як на такому, що по: лшо приносити " в слав1 охолоду". Понад золото \ д}аманти, нагадуе в "Свхарнстиршш" Софрошй Почаський, шдноснться гора вдячнос;т1, гора слави 1 гора спасшня, \ просить отворити ворота т1й гор^. Присвяга Петров! Могил! Острозького лямснту 1636 р. мютить у соб! к1лька мотив1в. Автор не прихо-пуе, що хоче потрапити шд його високу протекцш I в такий спо-С1б захистити св1й тв'ф: саму тему "о нещасном припадку утрапе-ных мещан острозких", а також його "просту" мову5.

Укра1нська пое:ля традищйно розробляла моралып пробле-ми. Дбаючи про адекватне сприйняття своГх твор1в, авторн

4 Украшська иоез!я. Середина XVII ст. - К., 1992. - С. 175-176.

3 Там само. - С. 190.

nocTiftiio звертаються до читач1в, беруть на себе ix виховання в дус1 христпянських чеснот: терпеливость инлосердя, розумишя i доброзичливост!. На ochobí сказаного робиться висновок, що у nepuiift половш^ XVII ст. украшсью Bipuii засв1дчують n^icne сприйняття софалышх проблем 3 точки зору осв^чено! csiao-moctí. Цей сощалышй космос, що твориться на ochobí христи-янсько! мораль наскр1*зь пронизаний ¡деею ocbíth i взаемноГ вдячность

3 середнни XVII ст. багато чого в цьому сощгльному порядку руйнуеться. Школа стае лише одним з центров переборення хаосу. Dona або захищена bía ceiTy високимн мурами вченость як Кпево-Могилянська академ1я, або, навпаки, кинута на хвнл1 cbí-ту. В anoHiMunx eipuiax про козацько-польську eifiny ц»лком природно появляеться BTÍxa В1д того, що вдалося приборкатн "гордость польску". Ка змшу сарматському м!фу приходить коэацький м»ф. Однак, як зазиачае С.Величенко, козаки ш'колн не Оули допасоваш до ¡снуючо? клерикально? штерпретацп русько! ¡CTopií, вироблело! на шдстав1 безперервност1 минулс.о i категорий 3aK0HH0CTÍ та династичност^.

"Похвалами" окремим гетьманам, зокрема Богданов! Хмель-пицькому, 1ванов1 Внговському, закшчуеться. час укра1нських naneripmcÍB. Натомкггь пншуться творн, в якнх або вже немае однозначно! о ,íhkh ¡сторнчиих oc¡6, або так!, що осуджують ¡х поведшку, як св»дчнть аношминй Bipui про 1вана Самойловнча. Таким чином поез«я долае вщстаиь В1Д позитивного до нега-

6 Величенко С. Володар"1 i козаки. Зам'пки до проблем» ¡сто-рично! лептимности i тяглости в украТнськ!» ¡сторшграфп XVII-XVIII ст. // Mediaevalia ucrainica: Менталыпсть та icropi* ¡дей. -К., 1992. - Т. I. - S. 111-120.

тибиого прикладу, коикретизуючи 1 норми громадянського морального буття, 1 йорушеиня цих норм.

Шдкреслюючи появу промосковських в1рношдданських в!р-ппв, автор вважае, що це сумне явище, яке так непоко!ло досл!д-нишв у кшц! XIX та у перших десятилптях XX ст. на жаль, мало сво! рецидиви в украшськт лпературь засв!дчус патологию жанру, шсшровану вкрай несприятливими деторичними обстави-нами, але не виэначае лпш лггературного розвитку.

У дисертаци дослщжуються особливост1 социально! заанга-жованост1 поетичного слова протягом ХУН-ХУШ ст. з погляду збереженн* I розвитку рис первинного образу ¡деального сусшль-сгва. ПроаналЬовано поезш ремесел Климент>я Зшовшва як гЛднриття ¡лдивЦуального сошуму, що тримаеться на 1де! неза-м!нностГ кожного, на традиц«йних уявленнях про добро 1 _>ло, багатс.во 1 б]дшсть, Сусшльш й людськ) проблема подано у його творах вперше через поетику речей, однак дидактик тут переважае над поетом.

Характер сощально! структури, зокрема характер права, тримаеться на тистиянст. В укра!нських »'^шах XVIII ст. проступають Т1 середньов1чш джерела номократичноГ концепцп права, що беруть свМ початок з послань апостола Павла. Поети постчйно шдкреслюють основш християнськ1 чесноти та нага-дують, що людина, покликана жити серед ¡нших, мусить бороти-ся з1 сво!ми слабостями. Кр1м того, укра!нськ1 твори залишають за собою старе право впл"вати на нових володар!в. У цьому найб1льше переконуе твф Семена Климовського "О правосуд1ю началст.вуюиОи, правдЬ и бодрости их",, адресований Петров! I. Модель ( ощ'ального устрою 20-30-их рок!в XVII ст 1 модель, яку запропонував Семен Климовський, незважаючи на сшльну християнську основу, суттево вшрпняються м»ж собою. У

15

першому раз» - це час формування власно! npoeiflnoi версгви, що супроводясуеться постановкою ц!лого ряду cf' оглядних Проблем, у другому - констатация важких i сумннх явищ, як1 моясуть бути усунет доброю волею когось ¡итого. В авторсыий передмов! до цього твору вражае повнота переведения хрнстпянських максим на практику сусшльного життя. Традн-qiílna тема Кари Божо! шдсилена темою володаря, що повинен, як смертельно! отрутн, як "повЪтренной язвы", боятися свого злого норову. У pÍ3H«x планах Семен Климовський пов'язуе дв( картшш: Страшного Суду i суду людського. На цей мотив звертае увагу Г.Нудьга у розв1дц! "Козак, фшософ, поет", комп'ютерний itaöip ЯК01 збер«гаеться в 1нститут1 украшознавства ím. 1.Крип'я-кепнча HAH Украши. Анал1зуючн тв!р Семена Клнмовського, автор днсертацп робвть висновок про його пов'язашсть з текстами Святого Письма, зокрема 3¡ псалмами 38-нм i 82-им. На uitt основ! розгортаеться ряд протиставлень: Царство Небесне i пекло, розб1йник i фарисей, благодать ¡ кара, миттевнй rpix i в1ЧИ1 муки. Передчуваючн можливу реак niю свого читача, Семен Климовський просить Бога: "Сей бисер да не будет свиниям верженний". РеакцН, очевидно, не було шяко!. Час Л1тературних вплнв1в на сусп1льне жнття безнадШно минув. Ця обставина розглядаеться як один з мотивов позасоц|ального стану Григория Сковороди, ьк.ий вс$ляко уникав суетного св»ту. Проте внразне протиставлення загальному особистого, що характерне для Григория Сковороди, - так само спроба впорядкувати cbít, почи-наючн "В1Д себе". Ониальний хаос у його розуминп - неуевщом-леш потреби, нестримш бажання, HenoTpiöni вчинкн. У кожно! людиин е можлив1сть подолати хаос - це Бог, при якому "может вес в благЧй конец так попасти, як к магшту сталь". Шдкрес-леппя TpnropieM Сковородою niel можлнвостГ при напруз1

16

власного саморсзумшня дае тдстави говорнгн не так про внклнк загальному, як про становления особистость

Отже, виразна спроба буд!вництва сощального космосу або впорядкування св!ту засв!дчуе чиншсть хрнстнянських ¡дей, сприйиятих 1 засвоених через проблем» громадянського » осо-бистого морального буття.

У третьему параграф» цього розд»лу - Проблемы слом -розглядаеться характер становления поетично! свщомост! як одше? з ознак першого украшського вщродження на меж» XVI-XVII ст. Роздуми нак словом, над його природою, силою ? слабкктю, .к! вв1бралч в себе укра.нсью в1ршоваш тексти, булн, очевидно, не лише природною потребою людей, як\ писали, а й широким В1длуииям тих гумашстичних ¡дей, як! ознаменувалн першд европейського ренесансу. 3 цього погляду вивчакг. ,ся особливост1 укра!нсько! поези в по^Лвнянш з шшими слов'янсь-кими Л1тературами, а також неадекватность сприйняття певних проблем и розвитку, зокрема мовно! проблемы.

У дисертацп наголошено на двох джерелах розвитку укра!н-сько! поетично! св1домост1. Перше - християнство, яке зумовлюе сакральшсть слова, що стоггь м1ж буттям 1 небуттям, смертю 1 воскресшням. Духовний план украшсько! поези, погляд на не! як на сприйняття й иперлретащю Слова Божого в!дтворено за тнми проблемами, як1 порушуе Кирило-Транквипон Ставровецький у передмов1 до свого "Перла многоценного". Зазначено, що 1дея повноти лкератури проявляеться тут через розумшня ¡1мо1ирносп жипрових модифЫащй одного й того самого сенсу.

Друге дх^рело - античшсчь, яка дае поштовх для розвитку поетично! свщомосп у свпському' плат. Якщо християнство иаздлило худож"е слозо правом » обов'язком назвагн й просла-вити Бога, то ¡мена земних геро!в потрапляють в украшський

17

текст через санкцмо античного ¡деалу. Мохсливкть л1тературних апалопй шдтверджуеться аналогами героизму в боях -<а свободу i пеэалезхшсть. У дпсертаци, з одного боку, акцептовано особли-boctí !снування реформацШно? поетично! програми, яка повинна . забезпечнтп р!вшсть з шншмп народами, аз другого - явища, як1 засв!дчують розумЬшя свое! самобутност! й неповторност!, що вкладаеться п понлття "простотн". I хоча не поняття, як засв]дчують наведен! фактп, пживалося в европейськнх поетиках у протиставному до античност« значеиш, воно в!Дпов1дало штуггивнону розумйшго украшсько! ¡дентичностк ПередуЫм це стосуеться мови, бо лнше в украшському текст! зв'язок м!ж свош i песвош mít бути шдкреслений. Саме украшський контекст дзе п!дстави говорнти про феномен античност! в процес! розвитку поетямно! св!домостк А втш, "простота" як формула усвщомленнл своеГ прнчетиост! до украшсько! л!тератури не впчерпувзлйся самою мовою, а несла на соб» в!дбнток того не-розчленовапого "топосу скромност!", що переходив у авторське самоствердженпя. йшлося не лише про Bn6ip мови, рими, ритму, а й про паяшисть певпо! познцн та здатш'сть П захнщати, що проявляеться на bcíx р!внях аж до р!вня жанрово! cbíaomoctí.

Задеклароваиа "простота" чимраз больше внлнваеться в ускладнешсть поетично! мовн. Опознал м!ж "cboím" i чужим" BHpiniyeTbci так, що "свое" повинно засвщчити напружену працю над словом, творчий експернмент, у якому результата навчання в шших поглиблюються floro самобутшстю. Заклик навчатися в античных автор íb був сприйнятий своерщпо - вся ухражська поез!я потрапляе п!д знак школи. ЕНршоваш передмовн до тдручншив, зарнмоваш граматичн! правила -спроба полегшити й зробнти приемиим процес ocbíth, виховатц особисткть, високий громадяиський статус яко! нерозривно пов'язаний з подвигом

18

навчання, зрештою, внхоьатн читача, посвяченого г. таешшцю писаного слова. Але не, так бн мовнти, лише горшш пласти поези, як! виходять на соц»альну практику.

Украшськз поетм одержим! ¡деею професШного литературного кавчання. Образ книги стае одним з найхарактершшнх у поегнч-ному свгговщчут™, осв1тлюючн вс-г навколо особлнвнм сппглом прив'язаност! до книги, обов'язку перед нею. Можливо, самс тому автори того часу так люблять кннжну иову сво!х творив -вона, як солодкий спогад про прочитаие, здатна буднти асофацп, бути знаком щукання i в^гадування сенсу. Тому, Ыдкндаючи весь негативный зм»ст, яким було надшено слово "книжшсть" у проце-С1 трорення ¡оторп укра!нсько! л^ератури, автор дисертацИ вва-жае його одним з ключовнх у самоусв1домленшукрашськ01 поези ХУН-ХУШ ст. Книжшсть виступае тут як певний етн^аск-холопчний стереотип, впливаючи на весь розвиток поетичного мислення, почннайчи з його «жерел ¡ зак1нчуючн крнтер!ямн оцшки твору. Це створюе, ясна р>ч, певну ел1тарну ситуацию. Яким эначним не був би прошарок осв!чених 1 вченнх людей, вш все одно несе на с^б! печать сошально! замкненгтгК Витворю-еться особлива сшльн!сть св1торозум1ння, що внплнвае 3) сп1ль-ностИ занять, життево! мети, покликання, а почуття виконаного обов'язку стае невт'емним В1Д читання I написания книг. Стих1я книжное™ витворювала 1дек> мисгецтва слова, яке несло в собГ незаперечну сустлъну користь 1 стояло водночас поза практич-ними внмогами часу.

Бажання р1внофнност! з ¡ншими народами, як уявлялося укражським п«Эгтам, могло зд»йсимтмс,я лише через досягнення виоокого ►•чстецьюго рияя, * шлях досягнення о/ ш-единий -поетичне "трудол б!е". 1дея инстецтва стае визначальною для функцюнування л1тературного твору в ус1х його сферах. На

19

ослов! 31ставлення погляд1в Кирила-Транкв!л!она Ставровецького та Гвапа Величковського зроблено висновок про пос^уповнй роз-виток поетнчно! свщомость Спирагачись на л!тературну традицпо 1 розглядаючн можль.Л результат« свого "трудолюб1я" у патрш-тичному контекст), 1ваи Величковський працюе иасамперед над формою в1рша. Вир^зне окреслення творчо! Ьдашдуалъност! спнраеться на збереження й розвиток взаемнн з читачем, хоча кожному тут, за словами 1вана Величковського, належало свое-поетов! - "охочо попрацовати", читачев! - "охочо читати 1 поймовати".

Настають нов! часи, I змпноеться характер поети«ного св!т0в1дчуття. У Григор!я Сковороди, поез^я якого впростае з глибик христнянсько! традицп, з! Святого Письма, уже немае Г1е1 книжно! одновим1рност1 в заняттях лпературою, яку бачимо в його попередиик1в. Проблеми книжника Грккор^я Сковороди мають сво! акценти: по-перше, ¡нтелектуальна праця передбачае поеднання книжек ! воль По-друге, вона вимагае почуття >прн 1 смаку, що в кшцевому результат! е переходом вщ учсност! до мудрость до в1льно! думки, здорового глузду як певногс запе-речення книжность

Отже, пое, ична СВ1Д0М1СТЬ впродовж XVII \ XVIII столпь, незважаючи на певн1 дннам!чш змши, мае Ц1Л¡сннП характер, що еформувався п!д впливом першого укра1нського вщродження в к!нц! ХУ1-г ">чатку XVII ст. Сусшльна функция поезп в!дзнача-еться ! багатозначшстю, ! високими вимогамн до П реал1зацп.

У розд!л! II - Творения слова як творения св'ту ~ увага зосе-реджуеться «а ¡манснтних ознаках розвнтку поетичного мислення та 1х взаемодм з "духом часу". Перший параграф - Псстична риторика - присвячений т'ршам "Перла млогоцшного" Кирилз-ТранквЬмона Ставронецького, що трактуеться як особлиинй р!знош1д поетнчно! фиюсофп, за словами поста, "книга то святоп

20

филсзофш бозкой". На тл! класичиих зпкнень м1ж традицШнкм богослов'ям \ риторикою своершно розгортаеться реформац1йний мотив читання-"почнвання" у слови Божому 1 авторському.

Кирило-Транкылшн Ставровецький радить: "Читай аггелом в ^онед-Ьлок, апостолом в четверток, мучеником святым в среду, о страстсх господних в пяток,о пока>ьшо в второк, а о Трох Персонах Бозких в неделю: А в том наболи читай, що соб-Ь подобает и зезволить сп'Бвати, чигати, хвалити Бога твоего, и благодарити а святых угодников Божшх"?. Передумм вш ставить соб! за м"ту поясннтн головш засади християнства через творения тексту, яу.ий дае можливкть иайг )вн1шого переживания цих засад. Отже, це и*; зпичай"э поез1я, а поез^я сакральна. I якщо у кожшй поезп е елеменг культу, то тут вш незаперечний. Метою ц1е! л!тур-пчно! здагност! авторського тексту е воскресения те» ;ту Святого Письма. I це воскресжня вщбуваеться через незвичайну, поегичну форму.

Озиаки реформащйного мислення проступають 1 в характер! штерпретацп. Екзегетична метода Кирила-Транкв^лшна Ставро-вецького вибудованг здеб^льшого на буквальном, ("ясному") сенс! Святого Письма. "1де1 ясиост|" - ключов1й »де! риторики - I служать метри, небуденна форма молитовио! науки. У цьому плот найпоказов1ша "Похвала ПренасвятЬйшей Персон-Ь Отце*-ской". написана за словами Отченашу, що, на думку митрополита Андрея Шептнцького, е "наче брамою до неба, до того неба, яким тут, на цьому свт, е вже "дух ласки й молитви", до того неба, до якого прямою дорогою веде молитва"^. Згадка про митро-

7 Украшськг поез1я, Кшець ХУ1-початок XVII ст. - К.. 1978. -С. 232.

& Шепгицькнй А. Твори. - Рим, 1978. - С. 74.

21

попита викликана тим, що його роздуми над Отченашсм у 30-i роки XX ст. не лише шдкреслюють духопну спор1дс-1пть з автором XVII ст., а й дають можливость зрозу\пти його текст чк гд кий, що мае певиу мету: вщкрити безодню Божо\ Премудрость В авторськШ ремарц! перед названим твором зазначено: "act таем-ници "Отченашу" съкритыи ясно откриваются под метра-ми... "9. Мнмов1льно чи навмисне допускае KKpiuro-TpaHKBLaion Ставро-вецький гру сл»в - "съкритыи ясно" чи "ясно откриваются", алг саметак виявляеться особливкть його завдання. Прагнучи до лсност{ викладу, вш вибирае незвичайний способ цього викладу. щоб передати воДчуття Tie? безмежно! глибини, яка ¡скуе у кожному слов! Христово! молитви. Читач дктае текст, з яким може звернутися до Бога i в особливому молитовному порив) зрозум!ти сенс сво!х прохань. У багатьох моментах "Перла мяо-гоцйгаого" проступав зв'язок з герменевтичною Teopieio в тому вигляд!, в якому вона була сформульована основоположником герменевтики протестантом Флац!ем [лл^риком. Отже, nipmi Кирила-Транкв1л!она Ставровецького незмшно навертаюгь до двох взаемопов'язаних понять: риторики i герменевтика - з icTopHMHoro перевагою перщого 3 них. Дотримуючись одного з герменевтичнпх принципов, bih "анатомуе тэкст": кожний рядок молитви внкликае народження нового в!рша, що е ампл1ф1кащею, розширеян. м певного !! сенсу.

В!ршований текст Кирила-Транкв1лшна Ставровецького мае традищйт риторичш ознаки, до яких треба взнести передуам повторения як джерело eKcnpecii, збереження еиощйного впливу. ВодноЧас, незважаючи на повторения, що виконують стил!стичиу й л!тург!чну функцио, помггно, що з запас:в теми автор нама-

9 Украшсъка поез1я. Кшецъ XVI-початок XVII ст. - С. 235.

22

(аеться добути нов! вщпнки сенсу, подобно до тбго, як в »¡герлретацм першого рядка - Отче наш, иже еси на небесЪх -внзначальною стае недостатшсть дару людсько! мовн для прославления Бога.

Джерелом поези Кирила-Транкв^лшна Ставровецького, як л християнсько! риторично! поезп за. алом, е насамперед множин-н'сть Божого ¿меш. Зпдно з богословською традищею вш прагне розкрити його як таке, що завдяки Йому все, що народжуеться на небесах 4 на земль отримуе буття 1 найменування. Ця стрижнева засада об'еднуе навколо себе вс! поетичш зусилля автора - як бага^меншть Бога, так 1 цшковиту не1Меновашсть його, 1 нерозд1льшсть Тр!йц1 Свято!. Лектура Кирила-ТранквШона Ставровецького передбачае бажання вщчути присутшсть Бога у цьому "дольному" свЖ через усв!домленнл людиною свое! гр!ховност1 1 велико!, спрямовано! на себе, ласки Божо!.

Под1бну функцию виконують шукання-називання Царства Небесного 1 вербал)зац»я гр!ха. Остание чи не найбЬплие пов'язу« в1рци Кирила Транк»1Л10на Ставровецького з його прозовими книгами. 1нша р1ч, що з ус1х апокриф1чних мотивов поет вибнрае найушверсальшший, де гр1х, зпдно 31 Святим Письмом, "це зрада Бога, отвертий бунт, "мерзеншсть запустшня", гшй ! хробацтво, осквернения, бруд"Ю. Про це св^дчить один з найкращих твор!в "Перла многоЦ1нного" - "Л!ки розкошникам цього св1ту".

На основ! анал1зу в!ршовг,них текст!в Кирила-ТранквШона Ставровецького зроблено висиовок про !х взаемну пов'яэашсть. Це стосуеться оасамперед "похвал", в яких автор вдаеться не лише до "ан^томН тексту , а й до "анаюмП сенсу", як це видно з

Ю Шептичький А. Твори. - С. 116.

23

"Похвали Flepcoirb Сыновской" i "Похвали до nej зоны Духа Лресвятого и Животворящаго". Риторика Кирила-ТранквЫона Ставровецького спнраеться тут не на конкретш рядки Святого Письма, а на ftoro сенс. Bin наголошуе на приход! Си на Божого як Слова Божого, завдяки чому eci, що е на земл1, "з небыпя в быт1е приведены". Цей перехёд В1Д небуття до буття хвилюе, очевидно, Кирила-Транкв1л10на Ставровецького не лише як хрис-тиянина, а як того, хто в1дчувае безпосередню приметнуть до цього переходу завдяки сво1й пращ над словом. Щкаво, що дм частини "Похвали ПерсонЪ Сыновской" - це спроба - креслнтн р1здвяний i великодний сенс без мук, без хресноГ море н, HKi i'x розд!ляють i об'еднуютъ.

У композищйшй лродуманост1 "Перла многоценного" вщбило-ся, з одного боку, бажання дати члтачев! тексти на sci випадки духовно, о i релепйного життя, а з другого - цимс<лсть ф!ло-софських i рел!пйних погля;ив автора. У цьому власне найб1льше переконуе останшй тв!р зсмрки - "Л;ки розкошннкам цього cnixy", який збер1гасзв'язок з ycina попередн1ми творами книги i входить у те герменевтичне коло, яке розширюе автор im ocuoei Свят го Письма. Тут найбкчьше ироявляеться авторська воля, його щедр1сть на слово.

К" рило-ТрацквШон Ставровецький розр!зняе жанр похвали i жанр молитви-подяки, яка йде шсля похвали. Вони творять л1тург1чну флкть, що в KinneBiil частиш мае виразш риси молитовного автоматизму, з яким повторюеться найголовтше: призчвання Бога, . .едркть Божого дару, що проявляеться * любов! до цього св^су, у посланнииьв1 свого Снна-Слова, в укртленш дупл „.юдсько!: "Прейди, вселнся в нас и сът-чори съб!; вЪчную обитель в душа: наших, да не грЬх, но сыла всемогущая

да царствует в душах наших във"Ьки"И. С тут св1й ритм - ритм слова, сказаного про себе, вшвголосу. Це молитва самого ритора, ¡нтерпрётатора, в як!й вш, опускаючи муки людсько! дупл, що в дороз! до Бога зустр1чае чимало перешкод, намагаеться ще раз найменувати нояидиму й таемничу Божественну силу окремо именем Отця, Сина 1 Духа Святого.

У поетичному письм1 Кирила-ТранквЫшна Ставровецького в'щбнвся синтез в1заит1йсько! й захщноевропейсько! риторики, про що св!дчить аналЬ вживаноЗ ним лексики, а тахож певш впливи на його в1рш! 1Конопису ХУЬХУП ст.

Богонатгнсншсть, вдячшсть за дар слова - це внутр^шня опора текстов "Перла многощнно^о". Його автор виховуе в соб1 й у свог I читача почуття едностЧ з Абсолютом. Святе Письмо постае не як лггературна "ам'ятка з певною культурою, мовою, ¡сторичною й часовою характеристикою, а як "отепер1шненкя" в1чного стану людсько! дуин, як духовые явище, Божественне послания, для сприйняття якого потр!бна в^ра. Його христи-янська поез!я I дернута до свЧту й до людини. Це поеэ)я, яка поборюе стихи в1ку, бо той, хто шддаеться стих1ям, хто не мае перед очима образу смерт1 на хрест], занурений у тьму гр1ха.

У кшц! параграфа зроблено висновок, що поетична риторика Кирила-ТранквЬиона Ставровецького мае сво! ¡сторичш риси, наприклад, у стил1 середньов1чного ритора вш схильиий роз-глядати результати свое! правд як вз!рець для шших. Ще бшьш помтшм е переважання риторичных жанров 5 форм. Водночас пщкреслено ознаки т1е! розкованост1 поетичного мовлення, яка характерна для його ¡нтерпретацп, ! при як1й розширення

^ Укргннська поез1я. Кшець ХУЬпочаток XVII ст. - С. 255.

23

ге^меневтичного кола неминуче супровэджуеться розширеннлм меж само! л1тератури.

Завданням наступного параграфу було' прост еж ити особливое™ переходу - вхЪ поетично1 риторики до нормативно/" поети-ки - у межах двох постатей Кирила-Транкв1л!она Ставровецького та 1вана Величковського, врахозуючи найблкжчий контекст кожного.

Зокрема шдкреслено, що украшська поетнчна риторика ¡снуе задовго до "Перла многоцшного", ¡снуе водночас \ з ним, ззсвщ-чуючи багатошршсть Л1тературного пронесу. Досить пригадати могутш ритми Мелет1я Смотрицького, щоб переконатися в розвиненос™ поетичного мислення, у тому, що "Перло много-цшне" появилося в лункому поетичному свт. От <е, ьа т.*л свого часу в1рпи Кирила-ТранквШона Ставровецького справдг арха!чш. Ця архаГчшсть виявляеться касамперед щодо ¡снуючо! системи в!ршування. Але головним аргументом лрот.ч того, щоб назвати його нер!вноскладов1 в1рш1 заримованою прозою, що -псом траплялося, е, очевидно, те, що вони творилися як В1рш). Шби думаючи над от зищею в1рш-проза, Кирило-ТранквШон Став-ровецький розкривае мотиви й процес свого писания як оз.таку саме поетично! св1домость Себто вш не бо!гься на т ' иопе-редник!в 1 наступник1в бути са^птником, йдучи за ¡дентнчшстю свого рел^пйного й поетичного чуття.

Процес становлення-молитви, зосередження-моллтви надае творам Кирила-ТранквЫона Ставровецького особливого свгтэ-творчого характеру 1 дозволяе вихопити !х з багатом!рного литературного процесу.

3 другого боку, в!рш! 1вана Величковського мають свою проблематику контексту, в якому чони появляються 1 функщ-онують. Постать 1вана Величковського виступае дл.ч украшського

26

лоеткчного авангарду чи яе единою опорою, що не губиться в глнбкш XVII ст. Та п дксертацп звертаеться увага на те, як трш1 цього поета, що так легко переступав меж! л1тературних епох, ьиростатоть з украшсько! поетнчно! традицп. Саме на тт ще! традици формально пошуки 1вана Величковського - неабияке до-сягнекня. Працюючи чад формою, -лн волод!е и внутр!шн!м ¡нту!-

тизним в1дчуттям як\форми, що адекватна образов! св1ту. На

•• . . ' А

ОСИОЭ1 З1ставлеиня з^адничих принцишв риторики з нормативною

поэтикою 1вана Величковського робиться висновок про загачьну

тсндепщю до "стягнення шршованого тексту ! його внутр1шню

оргашзацпо.

Вже у зб!рщ "Зегар з полузегаркоч" на тл1 траднщйного зм1сту в 1вана Величковського дуже виразно виступають 1гров1 моменти, як1 засв1дчують поглиблення л!тературно! св!дог эси, певну перспективу пращ над словом.

Дещо шший характер гри у зб1рц! "Млеко". Певна при-речешсть, пов'яэспа з часовою визначешстю людського життя, поступаеться мкцем перед можливютю спасшня, виборювання соб1 заслуг перед Г">гом ! Вггчизною. Вияазний о гим!зм друго! книги пос'язаний з тим, що в шй розробляеться проблема неви-чершюст! слова, яке протисто!ть часов! 1 його перемагае. Тема Богородиц!, що об'еднуе ц! дв1 книги, розвиваеться як тема народкення такого слова. Таким чином, з одного боку, неза-иеречинм стае поступ 1вана Величковського пор!вняно з ус!ма його пспередниками, з друго: '„- цей поступ зд!йснено знову ж таки на Грунт! традицп.

¡Поетична корма, в 1вана Величковського - своер!дниЙ код; розшифрув. шя якого дае можлив1сть певного проч.«тання. Але саме таке прочит*лня, на якому наголошуе автор, лежить в оснсв! народження того чи дншого ь!рша. Текстом, на який

11

спряновапо увагу, е з остаточному aapiairrí калька 1мен, як! cu iBOflisyiOTb цтсшсть Святого Письма i цШсшсть христи-янсьхо! icTopii - Анна, Мар1Я, Христос. Очевидно, у розкриттг коду можна вбачати своер^дну модификацию риторнчноГ 'Чде! ясност1". Чнтачев! noip¡6ne особливе знания, щоб прочитати техст, I bíii отрнмуе це знания »¡д автора. Невичерпшсть поетич-ного сенсу тдкреслепо Пмов|рн!стю ще й шших cnoco6¡b цього написания-прочитания. Бачнмо незнаний рашше ступшь зануре-hoctí в техст; на основ! яхогоможна припуститн, що риторика Кнрнла-Транкв!л!она Ставровецького i нормативна поетика 1вана Величковського В1др1знябться м1ж собою ступеней штчриори-эацН, "почивання" в слов!. Треба зауважити, що 1ван Велич-ковськнй дбае про те, щоб коло втаемннчених читач1в ставало шнршнм, под1био до того, як прагне "ирило-Транкв!лшн Ставро-вецькнй в" ;критн перед cboímh читачами сенс Божествеш^х ¡мен.

У поетичшй техн»ц1 1вана Величковського ¡дею множинност! Бога змоднф!Ковано як ¡дею його багатозначност!. Найваж ливший перехш М1Ж риторикою i нормативною поетик^ю в!дбу-ваеться через утвердження одного-единого ¡меш, що е коленом ir'UHX ^ожественних ¡мен. Якщо в риторичному текст! бачимо повторения одних i тих самих речень, то тут головного значення набувае порядок сл1в, порядок складов i порядок л!тер. Б^д-буваеться членування !меш Божо! MaTepi на окремг "силлябн" укрнвання в цьому ¡меш, перебування в ньому. Через пере-ставлення ,клад!в i л!тер автор добуваеться до двадцяти шести значень ¡мен! Mapia, це лише шлях, яким bíh закликае Яти cboix посл!довник!в. Таким чином твоу -гься Богородичний культ як явпще украТнського поетичного бароко.

У поетичних експериментах 1вана Величковського пом!тно два чьпрямки: членування слова, у nponeci якого шзу^еться його

28

семантика, 1 розшнфрування окремо! Л1тери як семантичного зиа- , ка. На глибоке переконання автора, кож на литера украшського алфшпту мае сакральний эмкт. Одна частина алфа«1ту - це своер1дний код мови пресвято! Богородиц!, а друга - це "мова наша ко Христу". Поет наголошуе на адекватное?! мови г в1ршовано! форми. Вш по-своему шдкреслюе повноту иоетнчного сенсу, пов'язуючи його эЧ способов написания Ч прочитання. Наск1льки б не кшялися способе, саме значения не може вийти поза визначене загальним християнським коитекстбиколо проблем. Але, подобно до Кирила-ТранквЧлшна Ставровецького, 1ван Величковський пробуе розширити це коло через "плюрал!зац1ю гр!ха", що мае в нього "жартовний" характер ! проявляеться в можливост! двоякого прочитання.

В1рнл 1вана Величковського засв2дчують ту лЫю розвитку поези, яка йде вЧд щедрост! ка слово, до ощадност! слова, навить лггери, до герметично! в!ршовано! форми, коли здаеться, що стан "стягнення'' свангельського сюжету доходить до лопчного кЧкдя - закритого "лябЧринту". Нареит, автор не забувае в рядку рел!пйного зм!сту эакодувати свое 1М'я. Можливо й тут вш продовжуе традищю ритора Кирила-ТранквШоиа Ставро-вецького, чкий, за словами С.Маслова, не в1докремлював сво!х заслуг В1Д Т1е1 високо! теми, як!й служив. Так чи ш, а проблему "рибутики, яка 1снуе щодо окремих в!рцпв, тут остаточно зншае сторожовий дзвш форми, що включае його ¡м.'я.

Таким чином, саме дистанщя м1ж риторичними в1ршами Кирила-ТрашсвШона Ставровецького г поетичними експери-ментами 1вана Величковського тдкреслюе 1снування М1Ж ними певних зв'язк1в, що проявляеться як модификация лрийому з характер! протиставлення. Ригоричш амшиф|каци своершю вщлунюють у "стягнених" формах - в азбучних в!ршах чи

29

¡прци-стовт аж до "ляб!рштв", де читачев1 присв1чують промеш одиакових букв.

Очевидно, в!рип 1вана Величковського можна розглядатн не лише в план! динамики переходу в^д риторики до нормативного В1рша, але безсумшвним е те, що поетична "перемена матери" внростае I з риторично? традици. У цьому параграф5, ¡нд-креслено розвиток 1ванои Величковським формальних рис украшсько! поези XVII ст. Це витончений ритм^чшш рисунок, у якому поет шдхоплюе характерний ритм, що його вмчули украшсыо поети як загальну основу хрнстиячського св1ту.

Отже, в 1вана Величковського зиаходимо незвлчайлу аде-кватшсть м!ж формою 1 значениям, яка засв!дчуе ципстсть поетичного св1ту ! поетично! натури, сирямовано! на пошук. 1 утримування того порядку, що засвщчуе ¡снування в^рша як тексту вн/тр!Шиьо зоргашзованого. Цей текст ¡снуг у ¿еликому поетичному контекст1, акцентуючн й вщкриваючи його чайваж-лив11ш ознаки.

ТретШ параграф другого роздму - Текст / соИИ. Спроба осягнення поетики Григория Сковороди - у межах цього досл»-д енш. зумовлений особливим м!сцем Григория Сковорода в розвитку украшсько! релтйно! поези. Та й герметичшсть в!рш!в 1вана В личковського викликае законом1рне запитання: а що дал!, де ширше поетичне русло?

Увагу привертае насамперед характерна постава Григор1я Сковороди як найт.яациц1Йшшого поета у центр» украшсько! духовно! ктори12. ц- риклад, його зв'язок з античшстю суттево ншшй, шж у його попергдншав: не сак.е (гажання бути под!бним

12 Чнжевський Д. Ф1лософ?,я Г.С.Ског,ороди. - Варшава, 1934. -

С. 179.

до античних автор1в, не декларащя цього бажання ¡, здаеться, шде жодио! згадки про р1вноправшсть з ¡ншими народами, що мала би бути утверджена через працга над словом, через мистецтво слова. К1льк1сть античних ¡мен тут зведена до миймуму. Не потр1бними стали Т1 ¡меши герми, яю рясшли в украшсъких в1ршопаних текстах. Але кожне з1 згаданих ¡мен стае особливо значним. 3-пом1ж ус1х вш ^чбирае соб1 найближчих.

Його християнська М1стика теж особлива. Традищйшсть виявляеться тут через порушення тих самих тем - Божественного ¡меш, Царства Небесного, гр^ха, едност! з Абсолютом, подиву перед незбагненшстю Божественного чину. Водночас бачимо поглиблення цих тем, 1х суттево ¡ншу штерпретацш. У кожному випадку це в1дбуваеться ¡накше, але можливе й пеоне узагальнення, яке можна охарактеризувати як символ!чшсть, якщо шд цим розумгги "ьийжтимшше вщчуття св1ту"13.

У русл1 герменевтично! традицп твори Григория Сковороди засв1дчують незнайом1 раньше риси розумшня й ¡нтерпретаци. Хр^актер його гермеисвтичних засад винлнвае з бажання знати й розум1Ти не тон чи ¡нший текст або висл1в, а дш таемного закону, який проявляе себе у всьому - в писаному слов! 1 в явищах природи. Вш акцентуе невнчерпшсть 1стини та можлив^сть такого наближення до не}, яке допомагае з'еднати набутий духовний "осв1Д 1 В1дкрити присутшсть Бога у свт » Бога в соб1 - "Того, що е". ,

Тема Божественного ¡меш, немов магнгг, притягае до себе увагу Григория Сколороди. Але його не так править множинмсть цього ¡меш, як його глибина. "I Його ¡м'я, *1 есгво тотожш; коли

Товкачевський А. ГригорН! Сковорода // Украшська хага. -

1913. - Ч 4. 5. - С. 273.

I

та Пого тзвап, то в!дразу i естзо дав"14. Biu тдкреегюе насам-¿.^ред пемпнучу, раптову змшу, nepexifl, що настае тод!, коли екмовлено 1и'я: називання дор1внгое прнсутност!. Ця тема при-сутпост!, сшльна для ф!лософських праць Григор!я Сковороди i його nipuiia, п!дкресл,ое осойлнвкть риторично! поезп як поезп призпзаипя. Це певна мапл внбраного 1иен1, що тримаеться на глкбик! розумишя. Таким чином проблематику Божествешшх itien у oipuiQX Грлгор1я Сковороди треба сприйматн в контекст» ccieí його спадщннн як снмвол1чний прояв сутност! його текс^в, як символ ц1лог9.

Текст у rpniropia Сковороди програмни зведениГ до евггу, де в рад!си! його хвнлшш в»дбуваеться Божественне об'явлення, i де бодай хтось один попри весь св!товнй хаос чекае цього об'явлення i цпх хвплин. I коли 1ван Вели« овський, напрнклад, збирае поетпчн' текстн в один иильний текст, то Tpiiropitt Сковорода зОирае у своему текст! св!т, Його nocTiflHÍ заклики до розумшня треба сприйпяти як эдШсиення герменевтнчиого процесу збирання CBÍTy у слово.

Друга проблема, на як!й зосереджено увагу Гзигор1я Сковороди, - це проблема Царства- Небесного, tícho пов'язана з першою. Цей зв'язок внявляеться в тому, що кожен, хто зрозум1е сенс Божого 1меи1, хто навчиться "призиватн" його, зможе вщкрнтн для себе Царство Небесне й осягти щастя. У плаш риторично! поетикн ця тема мае характерн! кола наближе.ля й в!дДалення, з традищйно-незмшнии "Де?" -запитанням, яке повторюють украГнськ! автори, починаючи bía Кирила TypiecbKoro. Григорий Сковорода розшнрюе географ!ю пошук!в, щоб з большою переконливктю в!дпов!сти: "Шде". Його

14 Сковорода Г. Твори: У 2 т. - К., 1973. - Т. 1. - С. 444.

32

■прип вщновлюють пекельш кола пошукш, бо, не шуквючц, по можна знайти, не можна впевнитися у Воскресшш, | розтзнати на краю землЬ на краю уздх бажань Т1б! духовно! рят1сно1горн, вершина яко! вим1рюеться чистотою думок.

Григорий. Сковорода школи не зосереджуе у вагу на всьцму текст!. "Фрагментаршсть" дор!внюе тут еимвол1чнйст1, бо у фрагмент! захованнй весь текст, ¿ш звертаеться не лише до Святого Письма, а з1штовхуе р13Н1 тексти. Гра цитат, ¡мен, сл!в -це вщблиски невловимосп сенсу, мшливосп думки. Його »¡рш не дае однозначного розумшня жоднш з двох-трьох цитат, як! вибраш з р1зних джерел. Але тут уперше в украшськМ поези зустр1чаемося з Т1сю однозначЫстю, яко! набувае слово в по-етичному тексть Незважаючи на користуваиня готовою поетпч-ною лексикою, кожне слово звучить з особливою сковорода-' швською штонащею. Майже на очах чнтача, хоч трохи начитаного в украшськнх вфшах, цей В1рш эвзльияс прост!р для д1? Грав1тац1йного поля сл»в всупереч граматиц! П синтаксису.

В1ршована мова Григор1я Сковороди дае мохслиакть розглядатн його риторику як явите не лише розиовио-мовленневого, а й насшвно-мовленневого порядку. Бона маПже всуц}ль складаеться 31 звсртань, запитань, вщповедей, ГригорШ Сковорода говорить не тальки з Богом, вш незм>рио розширюе лоле поетнчно! риторики, створюючи враження. що це поет, який говорить Ё сшвае, зам«сть того, щоб писати. Його мова позбавлеиа того молитовного автоматизму, з я к им ми зустр!чаемося в "Перл1 многоликому" Кирила-Транквипона Ставровецького. Природне тяжшия мови до повторень кожного разу вщбуваеться через 1ншу тему. Часом повторения зумовлеш потребою ритму.

Розумшня - центральна проблема поетики Григория Сковороди - визначае особливкть мовног проблеми. Його мова,

:■.. 33 . ■ ■

що виклнкала иеприйияття Ü осуд, i значно р{дше оборону, иазвичайна. РозумЬшя породжуе брак слова, тугу за еловой, пемогхлив!сть висловлеиня, Григорий Сковорода в>дмовляеться в1д увагн до зовшшн1х зв'язмв слова, тому що перебувае есередин! нього. Це иоаа Лдсв1доиост1, а не лопчних onepauiü иаД словом, як! б примусили його внйтн з цього слова, загрожуючн втратою розум|ння. Погляди Григория Сковороди па проблеми поетики можна реконструювати за його ф»лософськнми текстами. Слово тут найменше пов'язаие з буквалышм 3míctom. Bíh постШно наголошуе на тлшногп знака, сл«ду, що веде до нетлЬшя джерела, г те джерело - cbít, у якому Бог. Зв1дси застереження Григор1я Сховороди, яке стосуеться прнроди художнього образу: "Осягати й торкатися -язва i смерть, а споглядати й розум»ти - насолода Й непередаване диво"^5. Анал1зуючи eipuii Григор»я Сковороди, автор намагався не забувати про це застереження, з якнм пов'язана природа поетнчного споглядання на вщмшу в»д рацшналыюго знания, iншимн словами, неповно» повпотп, що даруе людшп забаву, гуляння, як каже сам Григорий Сковорода, у соломошвськнх садах i домах.

Ще одна спроба осягнутн поетнку Григор!я Сковороди в контекст! традицн, яка ск^алася в украГнському поетичному «yiÍTÍ впродовж XVII-XVIII столггь, дае шдставн говоритн i про вивершешстьцього св»ту, i про яскравкть тнх рис, як! пов'язаш з глибин^ю розумпшя i слова, i caiTy.

У третьему роэдпп днсертацн - Бароко як стиль се/ юа1дчуття - автор виходпть ¡з домшуючо! функцп барок^., ' завдяки як1й воно вбирае в себе озн;Ми шших стил!э. Перший

l"» Сковорода Г. Твори. Т. 1. - С. 225.

34

параграф - IdeüHi й естетачш засади бароко - метить спробу визначения стилю з погляду його адекватност» проблемам роэумшня, як» було порушено рашше. Отже, за основу стилю прийнято в!дкриття людиною багатогранносто, неспод1ваност1 й законоМ1рност» евггу, яке серед багатьох почутт^в, що супро-воджують це вщкриття, породжуе, з одного боку, примирения з иезбагненшетк» евггу, з неможливк;тю його доконечного й повного розумЫия, а з другого - бажання в1Дтворити й передати сенс побаченого й зрозум«лого як сенс невловимо? таши буття, на якому лежить печать Божо» волк Такий. погляд передбачае до-сл!джеиня не лише св1Тоглядних мотив1в стилю, а й формаяышх його властивостей.

1деолопя украшського бароко сформувалася шд вплнвом ренесансних |дей, даючи ци»*1деям своер1дне завершения, яке не обмежуеться темою i сюжетом, а несе в co6i глибшг ознаки. У зв'язку з цим наголошено из процесах своер'|дного вибору й внпробування ¿дей для творения свого ¡дентичиого письменства. Зокрема украшс .Ki даяч! в к1нц! XVI-на початку XVH ст. ви-зиачнли себе спадкоемцямн i грецько!, i римсько! культури. Тому звертаеться увага на деяк! безтдетавш твердження, подобнГ до того, що бароко не е культурою "грецьких" украшав або що Кирило-Транкв1Л1он Ставровецькмй перебувае за межами бароко. Навпаки, "арха1чн1сть" останнього розглядаеться як приклад вгростанняз попередшк столггь украшського письменства.

Проведене Д0СЛ1Дження дае шдстави вважати, що найвл-разшшою особлив!стю барокового характеру е поеднання традшпйност! з "подвигом пошуку" (Михайло Ковалннський), до якого шднялися ч(льи! представники стилю. Традии!йшсть зумовлеиа сшлъшстю християиського джерела, з якого почи-наються. Bei Л1тературш теми, зокрема й CBiTCbKi. Тому при

■ ■ ■ 35 .

невеликих зусиллях можна було б укласти, з одного боку каталог найб!льш уживаних цитат 31 Святого Письма, лк» иико-ристовують Т1, що стоять по разнил краях лпературного першду, - його початку ! його закжчення. 3 другого боку, 1 це набагтго важче, эиайти в1дм1нност1 м1ж авторськнми текстами, зйвдйки як им ™ сам! цитати спрнймаються ¡накше. Це, очевидно, проблема герменевтики як у И середньов1чному, так ! сучасному сенск

Штературний смак, як ! характер св^товшчуття, визначеш.К каноном. Корисним 1 гарним ввчжаеться те, що йому .¡дповщт У чому ж криеться тод1 природа естетичкого почу» гя? I що це за прив'язашсть до канону, що не заважае, а, навпаки, спрняе моди-ф!кацН яеан(ив? Пам'ятки украшсько! поези Х\Ш-ХУШ столпь не раз дають можлнв!сть переко.атнся, що естетнчна насолода пов'яз да з поверненням до того самого, але завжди какого, чого не можна знати до кшця. Легко переконатися, що одни 1 той самий текст може справляти р!зне враження. Неспроста стар! автор» так дбали про уважне читання сво!х твор!в.

Отже, якщо ¡снуванкя л!тературного канону Яасв^дчуе пев' ий тип особистост!, то бароковий канон передбачае щлий ряд зовн1шн1х ознак, але таких, як1 виростають з внутр!шньо" природи. Таким чином тяжшня до творчого самовняву може проявлятися в окремих драматичних I бунпвних фактах лп-ературно! бшграфи I завершуватися традиц!йними текстами; може, нрот!каючи непомтю, заявити про себе незвичайшстю художшх яошук!р як'1 супроводжуе несастанна турбота про-адекватн!сть спрнйн^ття; може с атн стилем усього жнття з демонстратнвннм розривом 31 эовишшьою каношчшстю. Але це завжди характер цийсннй у тому сенс!, що творить себе навколо слова як Слова Живого.

У другому параграф! дослшжуються типолоичт ознаки укрмнсы по бароко. Перед!стор1я ц1е! проблеми коротко викла-дена в диссртацП. 11 особливкть полягае в тому, що в працях про слов'янське бароко украшськ! твори звичайио не згадуються. Погляд на украшську поезт як на функщоиальне явище загалыюс; ов'янського плану випливае з тих чинннк1в, як! його формуй,ть. По-перше, з1 спи:ьност1 переживания хркстиянсько! картини св1ту - картин» його творения та пов'язаних з цнм творениям тепер!шнього й майбутнього. По-друге, з под!бност! ¡сторичних умов, визначеннх протистоянням до ворожого св'|ту, при як ому завжди актуальний мотив руши I смертг на хресть Потрете, з1 сшльност! церковнослов'янсько! мови, яка витворила для х1лькох слов'янських народ!в однакову мовну палитру, щоб описати муки роз1п'ятого Бога I муки людини, що сво1мн грехами наблизила- це розп'яття. > цьому плат украшськ! В1рил, як засв>дчують приклади, своею лексикою, образами дуже спорщнеш з сербо-хорватськнми чи словацькими вфшами. Т) ознд .н, якими укра!нська л1тература прнлучнлася до вс1е! европейсько!, мали св!й процес формування та особливост! вняву, заевщчуючп певш законом^рност! I художнього, 1 почуттевого плашв. Слабни або сильшип елементи взаемовплив1в, що завжди мають мЧсце при вивершешп певного типу лператури, спнраються иг однаковшть чи под^бшеть вЦчуття св!ту , яке е набагато загалыпшим, шж т> художш прийомн, якнми воно передаеться. I ще од не: сшльшсть почувань не справляе враження стереотипу. Тому тексти, нав1ть стар'иочн, можуть бути сприйият1 людьми ¡нших покол1нь, яких об'еднуе з попередшми ймов1ршсть такого ж або под1бного евпопереживання.

До иайтривалших почутт!в, що визначають характер \ освоешсть бароково! картини св!ту, належить решпйнё лочуття,

37

яке набувае особличо! напруги 1 стае и - ше! картини - духовною вершиною. Якщо в такому плат зктавляти украшськ в1рш! в^д кшця XVI ст. 1 до Григ^я Сковороди, то розвиток релейного почуття стане незаперечним. Отже, явище типологп постае не як щось стале й незмшне, ¡» як найповшший вияв сутиього.

Загалом украшська пое31я може бути тдтвердженням двох тенденций: природност! бароко, яке виростае з усього поперед-нього "писемного" буття, 1 водночас його в1дкритосп щодо зах1-д-них запозичень, даючи шдстави вивчати типолопю не лише у слов'янському, а й зах»дноевропейському контекетах.

Деяю теми, як1 розвивало украшське бароко у глибокому художньому плаш, ставали центральними для всього европей-ського св1ту. Такою була насамперед Богород ша тема, що пщтверджуеться дослщженнями украшського ¡конопису та його впливами на зах1дне мистецтво.

Hapeштi, завдяки своерщносп свого розвитку, в якому сб'едналися ренесансш й бароков» риси, украшська поез!я вг^сла в барокову картину св1ту той оптим1зм, який характерний для поези "науки", "удожня форма тут будуеться з тих самих структурних елемешчв, як1 визначають християнське св1тов)д-чуття. Пров1дним стае образ правильно обрано! дорог , яка приводить до мети, рятуе в1д блукань, вимагаючи груду, терпшня 1 вдячност!. Таким чином ця тема протистоГть руин св!ту.

У третьому параграф! цього розд1лу зроблеко спробу визначити характерна прикмети укра'нюько¿' бароковог поез'п. Автор виходить з того, що украГнський поетичннй пронес XVII-XVIII стол1ть вщбуваеться в р1чнщ1 християнсько! ангитетнки. 3 одного боку, укра1нськ1 автори чиираз б1льше вшзнагать знаки ■уапНаз, то повторюючи прочитане 1 сказане, то додаючи снос. 3 другого - вщшукують те, що протистоггь знакам рупш 1 тлшня,

38

- сл1ди в1чностч та актвност! людського духу, як1 найчаст1ше можна розглянути через призму двох основних поетичних сюжет1в: Р1здва I Воскресшня. Саме ц! сюжети шдкреслюють особливу функцшнальну повноту украшського поетичного слова, що витворюеться як сшльшстю свггов1дчуття, так 1 присутшстю в ньому характерно! шди"Лду^.1ьност1. Поетика р!здвяного й великоднього сюжет!в розглядаеться окремо.

Украшська рЬдвяна поез1я ХУИ-ХУШ стол1ть щкава своею динамшою розвитку як у межах "високо.о", так ! "низького" регктр!в. 3 цього П01ляду в дисертацп проанал!зовано твори Памви Беринди, Кирг 1а-ТранквЬпона Сгавровецького, Григор1я Сковороди, а також р!здвяш школяг^.ьк! в!рнп. Зниження, що в1дпов!дае одному з ф1лософських сешлв Р1здва, спрняе особлив1й розкованост!, з якою почувае себе людина всередиш пое тчного сюжету 1 яка пробуджуе в шй "дар слова". У такому розумшш великодшй сюжет мае св1й характер. Це видно з того, як на-полегливо поети розробляють шляхи входження до нього: через глибину сшвчуття ! сшвпереживання. Тема воскресшня стввщ-носиться з особ ивим драматизмом утцердже ня особистост!. Анализ велнкоднъо! поезл дае пщставу зробити висновок про при-сутшсть у шй в!рипв, як! з певним застереженням можна в^днес-ти до середнього репстру. Саме шд знаком Великодня появилося найб1льше присвят, пов'язаних з книгодрукунанням.

Семантика Воскрес!ння своер!дно розкриваеться у в1ршах, написаних у веселому тош. Вони дарали шдстави говорити \ про чистоту збереження рел:-1йних правд, ! водночас про надзвичайно В1льне обход;к.ення з рел!пйним сюжетом, як це видно з досл!-джень М. Зозняка, М.Драгоманова та ш. У дисертанп шдкреслено структурну пов..зту цих творив, тобто наявшсть у них трьох основних структурних акт^в: дороги, боротьби ! трапези.

39

Метафора Великодня зумовлюе особлеевёсть еце! повноти. Рёздвяиий сюжет вёдбуваеться на найнпжчому рёвнё иттл. Пастухи, якё розповёдають про Рёздво, самё могли перебувати у р1здвяному колё. Велнкодшй сюжет, навпаки, зумовлюе пев^у вёдчужешсть. II не може зияти земне святкування. Впевнешсть у тому, що все вщбулося саме так, дае не ймовёрееёсть особистоё присутност1 \ не ймовёршсть паралелё мёж дёйсним буттям ё його коицепщею у свёдомостё, а христнянська в5ра, що життя неск1пченпе. Великдень нагадуе про межу мёж життям 1 смертю, забезпечуе певну дистанцёю, перебування поза сюжетом. У цёй груш вёршёв представлено також широкий пласт морально-етичних проблем, у яких вёдбиваеться ментальнёсть епохи. Зроблеио висновок про те, що у великоднёх вёршаг виразнпие, епж у рёздвяних, проявилася вёдстаееь мёж "високим" 1 "низьклм" бароковим свётовёдчуттям.

Розвиток барокового письма - це егасамперед "ёишёоть" погляду, зумовлена законами жанру 1 стилю, в якому кожен елемент щукае свого парадоксального пёцтвердження. Вёдмён-еюстё, якё иазбируют ?я, утворюгочи рёзнё полюск настро1в, вихо-дять за меди сюжету, засвёдчують смислову полёвалентнёсть, при якёй один з члет'в опозици може повторюватися. Дёалопчн-'"гь бароко полягае в можливостё тоналышх переключеиь, несиодь ваиоё змёше семантичного ряду ё, нарештё, тлъпого переходу вед одного сюжету до ёншого. Увага до Рёздва и Воскресения - е^е наПхарактерлёешгй вияв ритуалышстё земного ж :еття як "способу »регулюватее стосунки людей з безмежееоео всепёдмшшою вёчиёстю" ^ & ■

^ Шерех 10. "Поет" Тгодосёя Осьмачки // Не для дётеП. Лётсра-турно-критичнё статтё ¡4 есеё. - Нью-Йорк., 1964. - С. 29 .

40

А водяочас це спылб шакше висловити характер!» настро!: самотност1, туги, байдужост! свггу.

У характер! укра1нського бароко цшавий перюд становления, в якому особливу роль В1д!грае його ¡'енетичниП християнськ^ код. Цей стиль розвиваеться одночасно з! стилем св^тошдчуття : його незвичайнрю емоц!йно^ напругою, що и зумовлюе пере' конатсть у повсякчасному справджешп еваигельських 1стин нг тepeнi цього сыту. Найпотужшшим джерелом експреси е сам< слово, пробуджений дар иови, що п!дпорядковуетьсч ритмак сс1тов1дчуття 1 св1то!снувания. Напругу почутт!в виклшсае й зм1шуванкя, немо; ливкть вщд1лити радкть В1д страху, в!ру в!; сумшву, V лише едина любов до Бога допомагае втрнматися : цьому вир1. 1сторичш причини для позитивних емоц»й подаютьс: шд такою ж високою напругою змши 1 росту. У г эму план цжаве Оставления поетичних твор1В, як1 появилися в р!зни кульгурних центрах - Острозь Киев1, Львов!, бо вони тд хверджують певне взаемодоповнення, розвиток ! мшливкт завдань, як1 стоять перёд лггературою. Такою особливою озна кою льв!вськ 1братсько5 поезп е у,крав1 ь/аження вщ христи янських джерел - книг отц^в Церкви. Це радкть прилучення д христнялського знания, вщчуття на соб1 золотоI зливи ели В1зант!йг.ька поетика в П чистому, "золотому" вияв1 швидк старее, але поглиблюеться християнське св^товщчуття, виклг каючи нове художне письмо. Розвнток укра!нського барок тдкреслю'? тяжшня д> глибшого розумшня св!ту. В^ршовани

г

бароковий текст е т' 'ою семантичною системою, що в найкращи сво1х виявах шдтверджуе закон» зерна, яке проростае ! дае т зерне, генетичко пов'язане з першим. Зверненс увагу на те, як барокоЕШ Л.олЬалентност! посл)довно в1дбиваеться характ« засвоення античност!, а також на послщовшеть переход1в м!

41

широким КОСМ1ЧНИМ планом, текстом 1 коренями сл1в, що, з одного боку, засвщчуе протиставшсть художньо! св^домосп, а з другого - едшсть бароко на вс1х його рЬнях. Це проявляеться в композиц1йн!й ципсност! книг, у характер! художшх прийом1в. 1нколи ця под!бшсть барокового прийому стае помпною лише при такому вчитуванш в текст, якому вчить 1ван Величковськнй.

Ня тл! загальновживаних засоб1в проходить невидима межа м1ж стил1зафею 1 новим текстом. ЯкщО для прикладу вибрати Семена Климовського 1 Григор1я Сковороду, то в першого знайде-мо т1 коренев! повторения - "роди рейв", "води водою", як1 в другого стають ознакою його авторства через В1дкрш . я сенсу них повторень. Словесш бароков» побудови, наближення до невислов-леного - це Т1 сюжети, в яких основною дШовою категорию виступае саме слово. Повторения як одна з основних формалышх рис мае глибокий ф1лософський 1 художшй сенс. У пор!вняшп з шшимн бароковими евггами, зокрема польським, можиа говорити про аскетизм теми, але школи про аскетизм форми.

У висновках и.дводяться тдеумки дослщження.

Погляд на явища украшсько! поезп ХУН-ХУШ стол1Ть через йризму творения сбразу св!ту дае можлив»сть по-новому глянути на усталеш поняття, побачити внутршн! причини розиитку укр_!нського поетичного мислення, зумовлен! характером св1то-в!дчуття та ¡мтеатною природою слова.

Поетичний образ св!ту перебувае в залежност! в1д його хр<-стияисько! мо„ел1. Найб!льше це проявляеться в характер! п^этичного хроьотопа, вибудованого здебшьшого на прс ¿1-ставленнях часу 1 в1чност|, 'земл1 I ь.'да. Це епрнчинюе особливу напругу почутлв, що пронизуе розлогу Г чтнпу духовних ереживань.

Спостереження лад розвитком укра!нсько! поезп дае можли?'--ть побачити, як "горшшй" часопрост1р, детермшований

<г

образом в1чиосп, сшв^снуе з ¡сторичним "долшш!м" часопросто-ром, розшнрюючи його меж!. Драматизм !сторичних обставин нередко викликае вщчуття розриву цього другого хронотопа, але земний св1т збер!гае «¡лкшсть завдяки сво!й вписаност! в ¡стор!ю християнства.

Безпосередне значения у найзагальншшх уявленнях про широк! й вузыи виднокола людського життя займають уявлення про слово: гр1х 1 дар слова, "топос скромност!" I високий ступшь авторського самоусвщомления. Опозицп розв'язуються через посвяту в1ршованих твор1в Слав! Бож^й ! через санкцию античного 'цсалу на славу земним героям. Ц! момеити "розгр!шення" сшв-¡снують м!ж собою 1 в план!,протиставлення, 1 в плаш примирения. 1дея мистецтва слова з I! нев!д'емною першоумовою професШ-ного навчання внробляеться як приеднання ^до святостд ! як при-еднання до культурно! традицп.

Джерелом поетично! експреси виступаютъ иасамперед мно-жинн!сть Божествениих ¡мен, пошуки Царства Небесного, верба-л!зац!я гр1ха. Вл£ 1е ш три основн! проблеми поетично! риторики або поетично! ф!лософп дають можлив!сть простежити семан-тичну сдшсть р1зннх еташв розвитку укра!нського поетичного слова.

Переходи М1ж поетичною риторикою ! нормативною поетикою в стит 1вана Величковського можна визначити як "стягнення" В1р\ :опаного тексту на в!дм!ну в!д його ампл!ф!каци, в!дкриття знакового характеру Божественного !меш на в!дм!ну в!д його множинностк Це дае змогу побачити збереження сакрально! основн, на як!й проводиться експеримент ! яка визначае сенс формального пошуку. У такому протисгавному значенш риторична традищя впливае на характер иаступного етапу розвитку поетично! мови з виразннми ознаками формального доведения тих

43

самих християнських ¡стнн. Проблема розуйшня Святого Письма - градищйна ^дея ясностГ - модиф1куеться в авторських кодах прочитаиня, що стають нев!д'емною частиною В1рша.

Ознаки ново! авторсько! поетики виникають як результат интимного переживанн- св!ту, посилення в ньому л!ричного начала. Найяскрав1ше це проявилося у вершах Григор!я Сковороди. Його "Сад божественних шсень" можемо вщнести так само до жанру поетично! фшософп, що особливо пом1Тно у зв'язках м!ж вершами 1 ф1лософськими трактатами, Однак тут !снуе ц!лйй ряд рис, як! дають шдстави говорити про новий поетичний рЬновид -ф>лософську Л1рику.

У "Сад! божественних шсень" знову виповнюеться риторична тр!ада - проблема 1меш, Царства Небесного, пекла-гр1ха - тут вона забрана навколо проблеми роз; чгння; що набувае значения не перед-чого знания, а набутого власним досвщом почутт!в, до якого можна дМти, прислуховуючиоь, як "живе слово" гримить у кожному з нас. Григор1й Сковорода поглиблюе вже вщому проблематику в напрямку багатозначност! й символ!чност! слова, що постае через проблеми духовного сприйняття тексте Снятого Письма на вщм^у В1Д його букви. На щй. основ! в!н в1дкривае процес поетичного мислення як гру значень, м!нливГсть думки, в якШ можна вловити ¡стину. Отже, це шший етап ! поетичнсЯ риторики, 1 нормативно! поетики, де норми тексту насправд! не гснуе, але появляються ознаки поетично! штущп. Саме вони визначакл характер приналежност1 текст!в Григор1я Сковороди до контексту Святого Письма в щлому, надаючи автоном11 його В1рша,1. Естетична форма стае зале?'на насамперед в!д автора, який вловлюе !! ¡нтупивно, як художню М1ру тексту. Тому один з найвиразн!ших мотив1в його поетики мотив наближе.пш, що посг(йно иаштовхуе на думку про невичерпшсть сенсу

44

Етапи розвитку украшського поетичкого мислення можна прсдставити у таких зв'язках: cbit i текст, текст i текст, текст i cbit, де i свпг, i текст кожного разу змшюють свое значения, бо в першому випадку - це широко сприйняте Святе Письмо, яке зводиться до тексту, у другому - Л1тератури1 тексти, як! зво-дяться до авторського тексту, у третьему — це текст, в якому 31брано cBiT, точшше всю р1эновидн1сть свтв: Космосу, Людини i Слова.

Бароковий стиль украшськоТ поези треба розглядати як закономорний результат синтезу ¡дейних i естетичних засад, який вщбуваеться на основ! загального християнського св5тов1дчут-тя. Тут дтть принаймш дв» тенденцп. Перша з них виявляе себе в тому, що над творениям художнього образу св>ту тяж!е певний канон, зокрема поетика двох иайважлив1ших християнських сюжетов - Р1здва i Воскресения. Людина, яка творить S яка сприймае цей образ, перебувае всерсдиш цих сюжет1в, i розвиток поетичного мислення ствпадае 31 ступеней усвщомлення цього. Саме р1здвя ий i великодшй сюжети забезпечують повноту регктру украшського поетичного слова: в!д високо! тональное^ до низько! з yciMa можливими переходами.

Друга тенденц1я визначаеться св!домим прищеплюванням певних рис художлього письма з виразними елементами про-тиставлеиня до тих, як5 вже ¡снують. Моменги стил13ацп як насл1док св1домого прищеплення в таких внпадках неминуч1, i лише прагнення до адекватность м1ж свповщчуттям i його художшм висловом визначае межу м1ж стилпацкю i стилем.

Явища украшського поетичного бароко нажко роздишти на духовт i св1тськ1: i в одних, i в других бачкмо ri caMi структур»! елементи. Мктичний 3mict проглядае в них так само, як прог^ядае старовинна ¡кона Згшд Hoeiiuoro золотого иокрнтчя.

45

Хоч у цих юршах € багато i В1Д jxони,. i в)Д образу. На Bcix ' /ттевих i текстових р1внях можеио говорити про слрийняття св1топорядку i про текст як ступшь його розумшня.

I, нарешт!, шлях до ¡нтеграцп старого й нового пер)0Д1в нацюнально! л1тератури лежить, очевидно, не через прнйняття чи неприйняття Tbopie XVII-XVIII стол1ть, як1 е ¡сторичними пам'яткаин художнього иислення, що розвиваеться й змшюеться, а через законом!рне повернення до В1чних духовних джерел.

Основы положения дисертацН викладено в таких пуб.гЛкац1ях:

1. Воображения ренесансного св1тов1дчуття в л1тератур1 // <Х>1Л0С0ф1я Вщродження на Укра!н1. - К., 1990. - С. 128-143.

2. Укра1нська поез1я XVII-XVI" ст. в науковМ i художнШ спадщин? Г.Франка // Матер^али симтшуму "Франко i сватова культура". - К., 1990. - С. 37-40.

3. Р1здвяш i великодш Bipiui // Записки НТШ. - Льв1в, 1990. -Т. 221. - С. 33-47.

4. Украшська поез^я XVII-XVIII ст. як результат с^куля-гязац!"ного процесу Ц Секуляризац1я духовного життя на УкраГш. - К., 1991. - С. 91-110.

5. Феномен античности в процессе становления украинской поэзии Ц Отечественная философская мысль XI-XVII вв. и греческая культура. - К., 1991. - С. 285-291.

6. X актер самоусвщомлення украшсько! поези XVII-XVIII ст. // Записки НТШ. - Льв1в, 1992. - Т. 223. - С. 44 55.

7. Г.С.Сковорода in тл| украшсь' oi noe3ii XVII-XVIII ст. // Tpuropifl Сковорода. Дослщження, розвщки, матер^али. Зб1рник наукових праць. - К., 1992. - С. 175-181.

8. Украшська поезёя XVII ст. в крнтекст! слов'янського бароко // Слов'янськ1 лггератури. Допов1д1. XI М1жнародний зЧзд cflaBicTie.-Братислава, 1993.-С. 18-23.

9. Св5тоглядт основи украТнського поетичного бароко // Украшське бароко. Матерёалн I конгресу МАУ. - К., 1993. -С. 47-54.

10. Риторична традицёя в cncVeMi украшського поетичного бароко. Biprni К.Ставровецького // Другий м1жнародний конгрес укра5шст5в. Доповш i повщомлення: Л1тературознавство. - К., 1993. - С. 59-6.

Kryssa B.S. The image of the world in the Ukrainian poetry of the 17 th-18th centuries.

The dissertation submitted for the Doctor of Philology degree. The speciality - 10. 01. 02 - Ukrainian literature. Taras Shevchenko Institute of Literature, the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1995.

The submitted dissertation researches the concept of the artistic picture of the world as the main peculiarity of the coexistence of the philosophical and artistic problems in the 17th-18th centuries Ukrainian poetry in their both inconfluence and indivisibility. The aim of the present study is to elucidate the character of the Ukrainian poetic&l consciousness formation as well as to analyse the inner appropriateness of the poetical thinking progress. The Ukrainian poetical baroque has been analysed from the point of view of the Weltaneignung and poetics adequateness.

KgsCT SLG. Образ мяра- в укрзшюсой: шгазяп; XVII-XVII вв.. Дисссрглдпя ет: coijrsaroics ученей степени доктора: фпло-лоптхгстгпг пзух по специальности 10.01.02 — украинская* ллтературх. Институт литературы им. Т.Г.Шеачепка> НА!!! Укратш» Клея, 1995..

Защтпцгетсж текст диссертации, содержащий исследованче-худазсестЕеппой: картины мнрз как; взаимодействие философских; и художественных, проблем: украинской: поэзии XVTl-XVIir вш Определяется: характер становления украинского поэтического сазхпшшг,, анализируются: внутренние закономерности развития* потпгчесхого- мьпилетьт.. Украинское поэтическое барокко-расматряззется: с точкп зрешгя адекватности мироощущения и: сотппсп:.

Клгачав! слова:. свГтовГдчуття;. риторика, барака-

Ротапринт ЛвЦНТЕ! Замовлення 409 Тноаж À0O