автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.05
диссертация на тему: Пластика Руси-Украины конца Х - начала ХIV вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пластика Руси-Украины конца Х - начала ХIV вв."

.МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

і' І Б ОД На правах рукопису

„ ...... УЩ 73.027.2/47.74/

2 9 АПР

жишкович

Володимир Іванович

ПЛАСТИКА РУСІ-УКРАЇНИ

КІНЦЯ X - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІУ аг.

Спеціальність 17.00,05 - образотворче мистецтво

А в ї о р в й а р а ї . дисертації ш здобуття наукоевго ступеня ¡■члдидата иисїацтзозпааоте а

Львів - 1996

Робота виконана у відділі мистецтвознавства Інституту народознавства НАН Украг ни

Науковий керівник : доктор мистецтвознавства, професор В.А.ОВСІЙЧУК

Офіційні опоненти : доктор мистецтвознавства, академік Л.С.МІЛЯЄВА

Провідна організація : Національний музей у Львові Захист відбудеться/¿^травня 1996 р. о 11.00 годин: на

у Львівській академії мистецтв У2900ІІ, м.Львів-ІІ, вул.Кубійовича, 38/.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв

кандидат мистецтвознавства, доцент Р.Т.ШМАГАЛО .

засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.04.12.01

Автореферат розісланий */2. квітня 1996 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства

- з -

Актуальність_£2£2ІЗЇЇ§ЇЇЦ2 пластики Русі-України /кін.Х - пер-ої пол. ХІУ ст. /зумовлена важливістю загальної естетичної спе-.ифіки цього виду мистецтва, конкретною образна-змістовою напов-еністю творів тогочасних майстрів. В означеному часовому прос-орі пластика займала важливе іясцб, однак поряд з мозаїками, ресками, іконописом вона залишилася найменш вивченою сторінкою удожньої культури України. В науковій літературі належно не редставлено досліджень, де б староукраїнська пластика означе-;ого періоду розглядалася як цілісне оригінальне явище'. До не-.авнього часу в мистецтвознавчій літературі головну увагу при-.іляли лише незначній кількості творів окремих мистецьких осе-іедків, Із введенням у науковий обіг відкритих в останні деся-'иліття нових творів .¡ластики назріла необхідність у глибшою лмплексному мистецтвознавчому дослідженні з узагальненням на-'роыадженого наукового матеріалу. Воно повинно охопити широке :оло питань для повнішого усвідомлення мистецьких цінностей епо-:и. Лише всесторонне дослідження художнього процесу виявить ос-ювні тенденції розвитку пластики кін. X г першої ппл.ХІУ ст., і'уде сприяти вивченню художнього надбання нації, збагаченню іс-'орії українського народу.

Метою_2оботи є грунтовне дослідження та аналіз художніх ісобливостєй пластики Русі-України кін.Х - першої пол. ХХУ ст., газкриття її естетичних цінностей і з"ясуаакня місця в україн-:ькій художній культурі. У зв"язку з цим у роботі поставлені юнкретні завдання :

- визначити основні джерела формування іконографічних та іемантичнкх особливостей староукраїнської пластики ;

- вивчити усі відомі на сьогодні твори пластики ; пстєно-зити достовірність їх походження та датування ;

- 4 - .

- розглянути основні художньо-стильові процеси, пов"язані

з еволюцією пластики на ?усі-Україні ; визначити специфіку мистецьких осередків в історико-культурному аспекті ; ■

- провести аналіз ідейно-естетичних функцій пластики на різних етапах розвитку ;

- виявити типологічні особливості пластики в межах різних історико-кульгурних ситуацій вказаного відрізку часу, вичлену-вавши з її загального масиву естетично-вартісні зразки ; з'ясувати характер мистецько-видової системи пластики, її жанрові особливості.

Об'єктом дослідження е твори староукраїнської пластики, а також пам"ятки суміжних явищ культури, худовдьо-естетична сутність яких має спільні творчо-мотиваційні корені. Всього розглядається більше, як 200 цілих і фрагментарних відомих на сьогодні творів монументальної та дрібної пластики, що зберігаються в різних музеях України, Росії, історино-культурних архітектурних заповідниках Києва, Чернігова, Давнього Галича /с.Крило с/. Враховано також описи втрачених творів монументальної пластики стародавнього Холма.

Хронологічні рамки роботи охоплюють княжий період Русі-України кінця X - першої, пол. ХІУ ст., однак, відповідно до основної наукової проблеми - генези пластики, до розгляду залуча-аться явища, факти та твори попередніх дохристиянських часів. Головна увага приділяється дослідженню пам"яток тогочасних адміністративних худошьо-культурних осередків : Києва, Чорнігова, Давнього Галича, Холма.

Методологічною основою дослідження є розуміння мистецтва пластики яв одного з основних суспільно-значимих видів образотворчого мистецтва. Враховуючії багату естетично-сакральну приро-

ду староукраїнської пластики, різноманітність її форм та естетичних функцій, методологія даного дослідження спрямована в перші* чергу на матеріал монументальної архітектурної пластики та дрібної рельєфної ікони. При цьому враховуються принципи історизму, системності, комплексності дослідження, єдності форми та змісту художнього твору, а також основні принципи національної інтеграції у сфері культури. Такий підхід дозволяє досліджувати пластику Русі-України X - поч. ХІУ ст. як частину загальнонаціональної художньої культури. В дослідженні використані загальноприйняті у мистецтвознавстві методи : порівняльно-історичний, системний, науково-хронологічний.

Методика дослідження передбачає. :

1. Вивчення соціально-політичних та культурних передумов-розвитку пластики ^усі-України.

2. Вивчення окремих вадів староукраїнської пластики і вияв-

лення їх художніх та іконографічних особливостей у монументально-архітектурному різьбленому декорі, предметах культового призначення та рельєфній іконі. ■

3. Виявлення головних мистецьких засад у стилістиці формотворення староукраїнської пластини через : -

а/ виявлення взаємовпливів старослов"янського поганського мистецтва і професійної творчості княжих, монастирських, міських ремісничих осередків ; '

б/ розкриття іконографії та семантики в аспекті використання глибинних народних традицій і соціально-актуальних запитів тогочасного суспільства ;

в/ аналіз художньої стилістики пластичних творів(у контексті загальноєвропейських мистецьких подувів. .

Наукова новизна. Робота е першою спробою монографічного

комплексного дослідження розвитку мистецтва пластики Русі-України X - початку ХІУ ст. Б дисертації розглядаються такі важливі це не до кінця вирішені та дискусійні проблеми, пов"язані з ге-незои пластики. Значна увага првділяється висвітленню іконографічних, стильових, регіональних особливостей староукраїнської пластики. Зафіксовано значну частину відомого на сьогодні і введеного в науковий обіг фактологічного матеріалу, проведено його диференціацію за естетичними, мистецько-виражальнш.:и характеристиками, здійснено типологічний аналіз пластики за іконографічними та жанровими різновидами та художньо-функціональною роллю в загальній системі цінностей того часу. Уточнюється призначення й місце фрагментарно збережених творів пластики в оздобленні архітектурних споруд. Акцентується увага на визначальній ролі сформованих місцевих художніх кадрів, які не лише засвоїли візантійські та романські художні традиції, а й зуміли внести свій внесок у становлення оригінального стилю в мистецтві пластики Русі-України X - поч. ХІУ ст. •

Практичне значення роботи полягає у визначенні основних тенденцій розвитку староукраїнської пластики, аналізі її жанрових (орм, стилістичних напрямків і виробленні висновків про сукупність естетичних вартостей цього ввду мистецтва в контексті духовності української нації. Значна фактологічна основа дослідження робить його зручним для використання у лекційних курсах з історії українського мистецтва. Висновки дисертації будуть корисні при написанні нової історії українського образотворчого мистецтва, а також в дальшій науково-дослідницькій роботі.

Історіографія. Перші публікації з науковим осмисленням творів пластики £усі-України кінця X - початку ХІУ ст. з'явились наприкінці ХІХ-початку XX ст. Особлива увага у цей період приді-

лялась творам дрібної пластики /Б.І. та В.Юаненки, 1899, 1900, 1907 ; и.І.Петров, 1897 ; В.В.Тарновський, 1898 ; 1Д.Хойновсь-кий, 1893, 1896/. Важливим науково-інформаційним джерелом, де повідомлялось про найновіші на ті часи археологічні відкриття та найвакливіші теоретичні дослідження, була "Археологическая летопись ІОжной России", що виходила під редакцією М.Ф.Біляшів-ського /1899/. М.Ф.Біляшівський зробив класифікацію творів, за стилем та манерою обробки матеріалу, близькими епіграфічними ознаками.

Одним з перших, хто розглядав монументальну пластику Русі-Унраїни як особливий вид мистецтва, був професор Д.В.Айналов /1906, 1915/. Він нлгодощував на тідповідності різьбленого декору перших київських храмів візантійським аналогам Х-ХІ ст.На відміну від Д.В.Айналова, який відзначав співпрацю майстрів "із Грек", цо різьбили проконеськнй мармур, з місцевими майстрами, які в основному виготовляли різьби з овруцького червоного шиферу, про кавказьке походження окрамих творів київської монументальної різьбленої пластики вислоалазався академік Ф.І.Шшт /1919/, Глибоко науковий мистецтвознавчий аналіз орнаментованих шиферних плит парапетів Софії Київської провела М.А.Новицька /1979/ /доповідь була виголошена у 1926 р, у Києві/. У своїх наукових висновках дослідниця відстоювала дуыку про' виконання софійських рельєфів безпосередньо на Україні в XI ст«'місцевими майстрами. Перевагу місцевим різьбярам, що виховувалися на народник мистецьких і світоглядних традиціях, віддавали К.В.Ши-роцькия /1917, 1918/, А.Г.Роідн /1953/, М.І.КресальтШ /1960/, Ю.П.Лельговськкй/1959/,

Тривалий час наїібільа повно» робото» з оглядом ыайжэ усіз відомих тоді гш"ятон монументальної скульптури Киева була за-

лика стаття М.Є.Канарейка /1931/, Значну частину свого досліджен Ня М.6.Макаренко присвятив походженню та датуванню двох великокняжих саркофагів - шиферного з Десятинної та мармурового з Софії" Київської. У різьбленні шиферного саркофагу та плит парапетів Софії Київсьної дослідник вбачав роботу балканських майстрів, що предавали в кінці. X - на початку XI ст. Натомість мармуровий саркофаг Ярослава датував УІ ст. і пов"язував з колом творів малоазійського походження.

Одночасно а дослідженнями монументальної пластики Наддніпрянщини у науковій літературі з"являлись шшхідні характеристики галицької пластини, де основна увага првділялась різьбленому декору «.Пантелеймона /ЙЛНараневнч, 1888 ; Ы.П.Ковдаков, 1890; К.В.Скуревич, 1906 ; М.Грушевський, 1905 ; Й.Пеленський, 1909, 1914 і В.Гічинсьмий, 1926 ; Я.Пастернак, 1944/. .

Загалом в чисельних публікаціях,присвячених пластиці Русі-України, зберігалася тенденція до вивчення окремих пам"яток або групи творів, пов"язаних з певними культурно-мистецькими осередками. Предметом наукових бацікавлень залишались шиферні рельєфи Михайлівського Золотоверхого собору /А.І.Некрасов; 1925 ї В.Пуц-ко, 1977/ і типографії Києво-Печерського монастиря /С.Радойчич, 1970 ; О.П.Цибенію, 1982,; 6.1.Архипова, 1990/, саркофаг Ярослава /С.О.Висоцький, 1978 } Д.П.Крвавш, 1990/* шиферні плити Софії Київської /В.Пуцио, 1984/ та інші твори монументальної пластики /В.С.Вуйцик, І9&4 ; Д.П.Крвавич, 1982. ; б.В.Воробйова, 1976, 1981"; М.В.Холостенко, 1951, 19&7, 1969, 1975/. При дослідженні цих пам"яток на широкому історичному тлі були визначені основні критерії оцінки творів камняної монументальної пластики Русі-України. Позатим в оцінці семантики зображень, характеру сюжетів, у визначанні джерел походження основних скульптурних форы шгля-

ди дослідників розійшлися.

Чи не єдиним, найповнішим дослідженням в останні десятиліття, з аналізом широкого кола пам"яток, е написаний для пертого товд "Історії українського мистецтва" розділ Г.Г.Мезенцевої /1966/. Дослідниця вперше комплексно висвітлила скульптурні твори Києва, Галича, Чернігова. Чи не вперше в українській мистецтвознавчій літературі розглянула монументальні та дрібні рельєфні різьблені твори як сдиче мистецьке явище. Однак, з часу виходу в світ багатотомного надання Історії українського мистецтва були відкриті та введені у науковий обіг нові, невідомі Г.Г.Мезенцевій, твори, які суттєво доповнили загальну картину мистецтва пластики Русі-України. Інтенсивну роботу а плані систематизації та атрибуції пам"яток монументальної та дрібної пластики Києва, Чернігова,-Галича в численних дослідженнях зробив В.Г.Цуцко /1982, 1983,

1984, 1986, 1991/. Найповнішими, на наш поглед, е праці, де вирішуються проблеми, пов”язані а загальними явищами культури, що віддзеркалюються в пластичних творах. Найповнішим дослідженням монументальної пластики Києва в оствнні роки в кандидатська дисертація €¡.1 .Архипової /1994/. У своїй роботі дослідниця система, • . '

тизувала практично всі відомі на сьогодні пам"ятки монументальної пластики Києва.

Грунтовним дослідженням дрібної пластики, зокрема, різьбленої з каменю ікони, можна вважати науково обгрунтований каталог ' Т.В.Николаєвої /1983/, у якому представлено відомі на час публікації твори, що пов"язані з староукраїнським мистецтвом /Отдел І. Южнорусская группа/. Головна увага приділена рельєфним іконкам, що походять з Києва та Княжої Гори. Виділяються іконографічні, стилістичні особливості цик пам"яток. Порівняно менше місця в дослідженні присвячено пластиці іншого великого тогочас-

. ~ 10 -ного культурно-ремісничого центру - Старого Галича.

Загальний огляд наукових досліджень, присвячених окремим творам староукраїнської пластини та пов"язаною з ними проблематикою, який можна продовжити, свідчить, що назріла необхідність у цілісному дослідженні української монументальної та дрібної рельєфної Пластики X - початку XI7 ст. з врахуванням усього комшпксу відомих на сьогодні у мистецтвознавчій науці джерел.

Апробація. Дисертаційна робота обговорювалась на засіданні Вченої Ради Інституту народознавства НАН України і була рекомендована до захисту /Протокол Ш 7 від 4 грудня 1995 року/. Основні положення роботи неодноразово висвітлювались у виступах : на наукових міжнародних конференціях, що проводились у Львівській академії мистецтв /"Богородиця в стародавній скульптурній пластиці України-Руси” - Львів, 1993 р. ; "Образ Дмитра Солунського в давньоукраїнській скульптурніпластиці" - Львів, 1994 р. ; "Скульптура в ансамблі галицьких храмів ХШ-ХІУ ст." - Львів,

1995 р./; на науковому семінарі "Мистецтво України і традиції Сходу" в рамках постійнодіючого наукового семінару "Зустрічі", започаткованому Інститутом народознавства НАН України /’’Східні джерела в пластиці України-Руси” - Львів, 1994 р./ ; на шостій науковій сесії наукового товариства ім.Шевченка /"Дрібна пластика Київської Русі і образ Бориса та Гдіба" - Львів, 1995 р./; на науково-практичній конференції "Давній Галич.в документах і матеріалах" /"Скульптура Давнього Галича" - Львів, 1996 р./.

Крім того, головні.положення дисертації викладені у наукових

публікаціях. ' '

■** ’ . •

. Структура та г>б"ем роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та альбому з ілюстрація'-:!!. Поділ'роботи на 4 розділи та кіль.

иа підрозділів зумовлений хронологічними особливостями досліджуваного періоду, основними художньо-стильовими процесами еволюції пластики, її жанровими та мистецько-видовими ознаками. -

У Вступі обгрунтована актуальність дослідження, його практичне значення, сформульовано мату П завдання, визначено головні методологічні принципи в підході до висвітлення теми дисертації, висвітлюється історіографія питання.

^£§££2!і.¥_Ш35І5І “ "Історичні передумови становлення художньої культури Русі-України - у загальних рисах висвітлюються основні етапи та дкерела становлення художньої культури, складовою частиною якої було образотворчо мистецтво, і, зокрема, скульптура. В історичній перспективі прослідкояуоться динаміка взаємостосунків культур різних народів, визначається ступінь та шляхи проникнення фори, свистіп, образів у мистецьке життя стародавньої Русі -України. Найбільш діезои та показовою формою виявлення основних тендонцій становлення художньої культури стародавньої Русі була пластика, безперервні традиції творення якої на теренах України, в порівнянні з інзіімн пидаш образотворчого кисївцтва, лягали глибини віків.

Другий розділ - "Монументальна пласта кінця X - першої половини 7.П ст.” /містить 3 підрозділи/ - присвоївшії початковим еташзм розпитку монументальної ііластшш Русі-У країни означеного періоду. Для чіткішого визначення динаміки та езолації худоуньо-обрагнкх структур пластики ндсіб хрпетачнема, у підрозділі -"Давньо слов'янська язичницька скульптура" - розглядається комплекс питань, пов"язаних іа використанням мистецький традицій творення скульптурних фор» у слс>а"ян. язачшкіз. Іідстзцгзо скульптури давніх СЯОЗ"їїП-ПЗИч!«ШІЗ оуко глибоко СИІШОЛІПНИЧ й становило собов стійкі образотворчі форми, що сягали образу я Його

першооснові, Саш тому в давніх слов"ян не існувало принципової різниці між монументальною скульптурою та дрібноп пластикою. Розуміння краси, попри павиу примітивність окремих зображень, виступало різнозначним божественному образу і не могло сприйматись як некрасиве, оскільки було сутністю бога в його наглядному втіленні в худокньпму образі. Визначальною особливістю у зображенні людських фігур у скульптурі слов"ян-язичникіп була фронтальність та статичність* Архаїчна репрезентативність зображення фігури із християнізацією слов"янеьких племен збіглася з основними засадами християнського мистецтва, де найзначніші постаті, передусім Христос та Богородиця ¡зображалися фронтально. Показовим твором монументальної староукраїнської ідеопластиші в даному контексті е створений в період зміни релігійно-світогладних орієнтирів знаменитий Збручанський ідод. З утвердженням на Русі-Україні християнства роевиток об"ємної статуарної ідеопластики в офіційному мистецтві під тиском церкви практично припинився, однак, набутий майстрами досвід художньої обробки каменю та дерева не був відкинутій воасім. Під впливом християнської культури змінився характер і зміст скульптури, проте традиції, що ' склалися протягом попередніх часів, розвивалися і! надалі. Окремі стильові особливості., зокрема, площинний характер різьблення, знайшли продовження у монументальній оздобі староукраїнських" храпів. ’

Ранньому періоду становлення сакральної християнської пластики кінця Х-ХІ століття присвячений підрозділ - "Різьблений декор київських і чернігівських храмів". Активізації розвитку скульптурних форм на Русі сприяла архітектура. Започаткований у Десятинній церкві скульптурний декор, пкії.Ч органічно вхо-аир у аркітекщашй ансамбль й іш;:х київських та чернігівських

- ІЗ - .

храмів, розв"язував декоративні та ідейно-естетичні завдання і носив у цей період яскраво виражені риси візантійського стилю. Більшість оздоблених різьбленим орнаментом архітектурних деталей на початкових етапах були мармуровими /Десятинна церква/ і виготовлялися безпосередньо для конкретної споруди грецькими майстрами. В характері різьблених мотивів рельєфів та прийомах їх обробки виразно простежуються стильові риси візантійської пластики IXXI ст., що пов'Язаиі з ренесансом ранньохристиянських традицій.

У рамках ранньохристиянських візантійських ремінісценцій виконано пластичну оздобу мармуром /вівтарні перзгорожі та ківорій/ і шифером /парапети хорів/ Софії Київської, Спаського собору в Чернігові. Проте в художньо-знаковій структурі більшості шиферних плит Софійського собору, що продиктована місцевими особливостями та матеріалом /овруцький шифер/, переважають мотиви, що не мають прямих аналогій серед візантійських тогочасних рельєфів. Знакова структура плит відповідала ідеї тріумфу християнства ; вона була особливо актуальною в період християнізації ї’усі, а також пов’язувалася з символікою міфологеми у солярно-вегетативному культі, як символічне вираження циклічності життя /народження

- відмирання - народження/.

Унікальною пам'яткою* що належить до найкращих творінь кам'яного різьблення середньовіччя, є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого. Його було виготовлено та оздоблено на основі пошрених у Візантії 0 кінці X - поч. XI ст. зразків ще за життя князя Ярослава, що відповідало традиціям візантійсьного предв орного етикету, однією з норм якого був обов'язок імператора при вступі на престол вибирпти мармур для особистого саркофага. Ще життя були створені й аналогічні мармурові домовини Володимира Великого та його дружини, візантійської цісарівни Анни /Єлени/. Фрагменти

одного з цих саркофагів, що не поступався за художнім оздобленням Прославовому, віднайдено в сховку в південно-західній частині руїн Десятинної церкви, яка була першою усипальницею великокиїв-сьних князів. Є підстави ствердно/вати, що старанно дібрана про- • грама знаків та символів, які рівномірно невисоким рельєфом покривали поверхню саркофага, відповідала основним вимогам християнського мистецтва періоду іконоборства й була панегіриком на честь померлого. Мармурові капітелі, карнизи, фрагменти плит пе-редвівтарних огорож та парапетів хорів поряд із саркофагами та численними шиферними плитами, символічний код та пластичний характер яких надзвичайно близький, вказують на існування в Києві та Чернігові з кінця X - початку XI ст. художнього осередку, ідо добре засвоїв емблематику і засоби пластичної мови часів раннього християнства та юстиніанівської епохи, які на той чао відродились у візантійському мистецтві.

Підрозділ - »Монументальні сюжетні рельєфи Києва". У руслі візантійського мистецтва тривав розвиток пластики кінця XI-початку ХП ст. Однак» у цей період все виразніше проявлялися тенденції, що визначали своєрідність київської пластичної мови. У Києві остаточно формується своя місцева школа художнього кам"яного різьблення. Роавитон та функціонування рельєфної монументальної пластики кінця XI - поЧ. ХП ст. /орнаментальної та сюжетної / зумовлені конкретними обставинами й тісно пов"йзані із жанровими особливостями архітектури. Усі споруди цього періоду були збудовані синами та внуками Ярослава Мудрого, які будь-якими засобами намагались закріпитись у стольному Кнові.-В архітектурі вони вбачали втілення своєї князівської величі та. сили. ІСняео- ■ монастирські "вотчі" собори ставали деркавними центрами кйякої політики, яку кокаю князів В”'Гі;гс:> эпгалмйруеькор. Особливо ак-

-16 - .

туалышми в тому контексті були рельєфні патропальні зображення святих верзшиків-драконоборців, що входили до оздоби стін київських храмів /Успенський собор Києво-Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор/. Барельєфний характер різьблення, сухість промодельованих форі.; з нахилом до декоративного паралелізму врізаних ліній в обробці окремих деталей, а також симетричність у побудові композицій, відповідають основним рисам так званого грецько-східного стилю, що увібрав у себе традиції пластики стародавньої АсіріГ й з часом поширився в Персії доби Сасаніадів, Сірії, Малій Азії та Кавказі й особливо в християнському мистецтві Грузії.

Поряд з патрональними зображаннями святих вершників в монументальній рельєфній пластиці Києва набувають поширення сюжети з героїко—епічним трактуванням біблійних /плита із сценою двобою • Самсона з левом/ і антично-міфологічних образів /плита із зобра- ' женнлм молодого Діоніса / ? / на колісниці, в яку запряжено пару левів/. Героїко-епічними рисами наділений стилево близький до лаврських плит рельєф із сценою бороїьби озброєного мечем та щитом воїна з левом, В худошьо-образній структурі тогочасних споруд подібні рельєфи виступали в ролі символічних апотропеїв,

Третій розділ - "Монументальне пластика другої половини ХП-початку Ж ст.". В ХП ст. на фасадах староукраїнських храмів з'являється чимала кількість ріеьблених білокам"дайх рельєфів а характерники рисами романського мистецтва. Однак, відповідаючи основним засада?,« романської концепції пластичного декору, когкній регіональній школі Русі-України буяй властиві свої самобутні риси. Особливо виразною свозрідніотю відзначалися романізована архітектури плястгка Чорнігова, основні тенденції розвитку якої розгадаться я підрозділі - ”Білойам"ян9 різьблення Чернігова"*

■ . • - 16 -За характером барельєфного різьблення та трактуванням окремих мотивів чернігівські рельєфи ще міцно спирались на естетичні норми провізантійського київського мистецтва. Зокрема, в техніці різьблення переважають традиційні місцеві риси плоского різьблення, притаманного дерєв"яній різьбі та язичницькій нам"яній ідсо-пластиці. Водночас спостерігаються деякі риси, властиві романській горельєфній скульптурі /наріжний камінь Борнеоглібського собору/. Протягом ХП століття в мистецтві Русі-України виробився своєрідний декоративний стиль, в якому на грунті власної епічної міфології з яскраво вираженою солярно-вегетативною символікою органічно поєдналися тваринні та рослинні мотиви /східна иаяьметка/ із характерним стрічковим плетивом. Сформувавшись голо' 'о у середовищі ремісників-горєвтіЕ і майстрів книжкової мініатюри цей стиль перемістився в архітектурне рельєфне оздоблення фасадів чернігівських, а з часом і володимиро-суздальських храмів. Заповнена мотивами фольклору сюжетна лінія чернігівських рельєфів по-в"язана з темою щорічного відмирання та відродження рослинного ' світу й розкривала образи таємничих, фантастичних сил природи. Серед мотивів чернігівського "звіринного стилю" актуальною залишалася й тема боротьби добра та зла, символічне трактування якої знайшло відображення в білокам"яних капітелях Борисоглібського собору /сцени боротьби барсів із змієдраконаш/. Загалом у характері різьблених білокам'яних архітектурних деталей виразно проступають художньо-образні структури, в основі яких лежали східні ірано-кавказькі, романські ¿з домішками скандинавського стилю рунічних каменів/ то місцеві придніпровські мотиви.

Типово романські риси властиві галицькій монументальній пластиці, якій присвячений підрозділ - "Скульптурний декор в ансамблі храмів галг.цько-волкнських земель". За етилом, технікою

різьблення, динамічно-експресивним характером трактування зображень галицька пластика суттєво відрізняється від значно плоскіших романізованих чернігівських рельєфів. Іншим було й образно-функціонально навантаження скульптурного оздоблення галицьких храмів, частина з якого втратила семантичне навантаження і виконувала лише декоративні функції, розміщуючись головно на порталах, півколонах фасадів, обрамленнях вікон. Поряд з декоративним різьбленням з домінуючим рослинним плетивом в тимпанах окремих храмів містилися рельефні сюжетно-тематичні композиції релігійного спрямування 7ц.св.іоанна Золотовустого в Холмі, Успенський собор в Галичі/. В Галицьких землях, де за влучним висловом ІЛараневича /ІЄ8В/,"візантійське мистецтво змагалось з романським", за порівняно короткий відрізок часу сформувалась високохудожня скульптурна школа білокам'яного монументального різьблення. Свідченням художньої досконалості галицької монументальної пластики, зокрема відомих з літопису холмських рельєфів майстра Авдія, е вишукані горорізьби, що їх виконували численні артілі галицьких скульпторів, оздоблюючи фасади Вододимиро-Суздальських ■ храмів. Однією з таких артілей, що оздоблювала Георгіївський собор Юр"єва-Польского, ял відомо, був мзіістер Бакун. Широкою гале-ресіо тератологічних образів відзначалися унікальні оа художніми якостями галицькі рельєфні керамічні плитки. Як і Оілокам"яні монументальні рельєфи,зідна!\цєиі на первісній укріпленій території Давнього Галича в районі Золотого Току, керамічні рельєім крили в собі романізовані стильові риси. Пластичні форми романського мистецтва проникали й у різьблений декор київських споруд,

. свідчення» чого е некрцаино іїіднаіідона в будівлі другої половини >311'ст. орнаментована колонка з пісковина. В галицькій ирхітнктурі романізовані твори лластиаи проіснували щокзймекшз до початку

- IB -

ХІУ ст. Зокрема, у Львові було віднайдено білокам"яну підпору колони у формі лева, що криз s собі пізньороьанські стильові риси.

У четвертому розділі - "Іконографічні особливості староукраїнської рельєфної ікони ХІ-тчатку ХІУ століття"-роаглядається комплекс питань, пов"язвних з атрибуцією, художньо-стильовими характеристиками рельефної ікони, визначається роль Києва та Галича у становленні національних іконографічних особливосте?! в контексті загальноєвропейських мистецьких пошуків іа залучення;-) широкого кола аналогій. Рельєфні кам"лні та литі металеві ікони створювались головним чином в худолйх майстернях ігри монастирях, архієрейських домах, княких дворах, де поруч о різьбярами працювали іконописці та майстрі! книжкової мініатюри. На зв'язок в ху-докніки осередками вказує значна кількість професійно виконаних творів, го систематизуються за манерою різьблення та стильовими особливостями. Найкрупнішим центром на Русі-Україні виготовлення рельєфної ікони був Київ. Твори київського походження поширювалися по території всієї Київської Русі. Найбільшу їх кількість виявлено на Княжій Горі /Давній Родень/ поблизу Нанева. Київським творам притаманні специфічні риси техніки та стклй. Домінує невисокий плавно заокругленій до фону рельєф. На початкових етапах становлення-київську дрібна різьблена мастик« здебільше мала риси, властиві пластичним творам візантійського мистецтва'а яскраво вираженими антично-елліністичними традиціями. Важливіш -засобом вираження форми була гра світла та тіні, ир досягалася пластичним моделюванням анатомічно пророблених фігур, 2орму фігур виразно виявляли гшазда сяадазчі бганки дрзперій. Найяскравішим зразком цього типу слугліть стеатитова іконка з сценою "Уві-руваі;нл Хоми" /а Княжої Гори/, Окрім тйорів з ті іти о візантійськими рисаки, в Києві протягом ХП-гмчатку XII ст. формується ху-

. - 19 -

іожній осередок, з якого вийшла серія шиферних унікальних іконок і характерною системою орнаментації /домінують штрихи в "ялинку" ;а скісну сітку, численні дрібненькі кілечка і квадратики, що об-іямовували краї одягу, хрести, німби/. Така система декорації іевною мірою була орієнтована на орнаментальні ознаки староукра-’нських та візантійських перегородчасгих емалей та мініатюр, з ‘лементами стилізації кошінівських зразків. Показовими творами дьаго'типу є іконки "Розп"лття","Дмитрій Солунський",'Борис та '’ліб","Богородиця Ннкопея","Симеон і Ставрикій". .

У ХП-ХШ ст.ст. значним центром виготовлення різьбленої та штої рельєфної пластики був Давній Галич. Більшість відомих сьогодні творів, що пов"язуються з Галичем,носить синнретизова-їий характер, де поєдналися традиції східно-християнського та-за-:ідно-европейського мистецтва. Найпоказовішою в даному контексті : знайдена на.Княжій Горі в Давньому Галичі іконка "Зішестя до іекла". Поряд із строгим конструктивно-декоративним, пластично юверховим рішенням фігур іконці властиве значно об"ємніше жульптурне моделювання форми ликів в традиціях романського мистецтва. Загалом у дрібній пластиці Галича відбилися загальні тенденції, властиві староукраїнському мистецтву кінця ХП-першої юловини ХШ ст., характерною особливістю якого було злиття двох зтилів - пізньокомнінівсьного та пізньороманського.

Важливою ділянкою дослідження творів староукраїнської дріб-' іої пластики е іконографія, традиційні типи якої виробилися на jснові канонічних: зображень християнського мистецтва Візантії. .Іирокий спектр мотивів староукраїнського мистецтва ХІ-шч,ХіУст. тйдавніше відтворився саме у ріаьбленій іконі, чому сприяла не ните чимала кількість анаяоґів-взірців, до частіше і швидше пв-•5ЄНОСНЯИГЯ з місці »а місце, а Я безпосєр&дні індивідуальні ви-

- 20 - ' моги замовників, для яких переважно й виготовлялися иг твори. Серед відомих сьогодні творів рельєфної ікони зустрічаються практично всі, занесені а Візантії, традиційні іконографічні типи зображень Божої Матері та Ісуса Христа. Найшанованішим на Україні і, передусім, у Првдніпров"ї був іконографічний тип Богородиці Оран-ти, образ якої окрім знаку молитовного стану, був також символом материнського захисту, покровительства. Образ Оранти був актуаль- -ним, зокрема, в монументальному рельєфі щонайменше, до кінця ХУ ст. /рельєф-триптих з Лаврського собору Києво-Печерської лаври/.

Як свідчать збережені твори пластики поряд з Орантого в староукраїнській рельєфній іконі великої популярності набув й іконографічний тип Богородиці Одигітрії, найдавніше зображення якот відоме на фрагментарно збереженому монументальному рельефі з Десятинної церкви. В рельєфній іконі XI-ХШ ст. поширення набули також сюжетні композиції, серед яких переважали багатофігурні сцени страстного циклу, особливо іконографічний мотив "Розп”яття". В означений період широке відображення знайшли й мотиви, пов"язані з геро-їко-калокагатійноо тематикою і, зокрема, патрональні зображення святих воїнів /св.Георгій, Дмитрій Солунський, Федір Стратилат/.

Не меншою популярністю, особливо після канонізації, користувалися зображення смиренних мучеників князів Бориса та Гліба. Калока-гатійні епіко-героїчні образи святих князів Бориса та Гліба, святих воїнів виражали загальнонародний ідеал, який багато в чому відображав квінтесенцію стильових, духовних,емоційно-почуттєвих засад тогочасної середньовічної епохи, де процвітав дух лицарської ідеології.

, •/ •

Висновки. Мистецтво пластики, безперервні традиції творення якої в порівнянні з іншими вадами образотворчого мистецтва, сягали глибини віків, було найбільш дієвою та показовою формою вияв-

- 21 - .

лення основних тенденцій становлення художньої культури стародавньої Русі-України, .

У порівнянні з попереднім поганським періодом, на кінець якого припав пік розвитку статуарної скульптури у слов"ян-язични-ків /київський пантеон з дерев"яним Перуном у центрі, Збручансь-кий ідол/, пластичні форми християнської доби мали переважно барельєфний характер і органічно входили в архітектурний ансамбль, розв'язуючи декоративні та ідейно-естетичні завдання.

На початкових етапах староукраїнська пластина розвивалась в традиціях часів раннього християнства та Юстнніанівської епохи, і належала до центральних явищ візантійського мистецтва XI ст. Є підстави стверджували, що твори цьоі“о періоду були створені безпосередньо в Києві та Чернігові майстрами "із Грек" у співпраці з місцевими різьбярами.

У руслі візантійського мистецтва проходив розвиток пластики кінця ХІ-початку ХІ-початку ХП ст. Однак, у цей період, як свідчить детальний аналіз пам"ягох, все виразніше проявляються тенденції, ідо визначають своєрідність київської пластичної мови,

- формується своя місцева школа художнього кам"яного різьблення.

Б монументальному різьбленні особливо актуальними стають іконографічні мотиви із патрональними зображеннями святих воїнів. Поширення набувають і сюжети з героїко-епічним трактуванням біблійних і,антично-міфологічних образів. За манерою різьблення, іконографією та мистецькими особливостями рельєфи такого тематичного, спрямування відповідали Творам візантійського ремесла комнініпсь-кого неокласицизму другої половини XI-ХП от.

Друга половша ХП ст. відзначилася розвитком мистецтва пластики у великих культурних центрах давньої Русі-України як Галич та Чернігів. В основі галицьких та чернігівських скуяьп-

турних композицій переважали навіяні ронанікою риси. Романські риси, як свідчать археологічні розвідки останніх років, проявилися і в поодиноких творах тогочасної київської пластики. Однак, у порівнянні а романською пластикою, що пишно вкривала фасади римо-католицьких храпів Західної Європи, староукраїнська, зважаючи на її романський характер, виглядала більш розважливою та рефлексивно». Розважливість, рефлексивність художнього бачення тісно пов"п-зані в специфікою складу староукраїнських майстрів, вихованих на традиціях менш емоційного візантійського мистецтва, яке сприяло витісненню динамічної напруги романського стилю, зводячись до спокійнішої та стриманішої системи пропорцій. їпким чином, важливою особливістю староукраїнської монументальної скульптури ХП-ло-чатку ХІУ ст. був синкретизм, де поєдналися дві художні системи русько-візантійська та романська західноєвропейська.

Загалом, а монументальних творах сакральна семантика переважала над декоративною функціональністю й органічно підпорядковувалася еагальній хУдояньо-образній структурі християнського храму, як образу Світу. .

У порівнянні з монументальною пластикою, у мотивах якої інколи переважали народно-міфологічні засади, про що яскраво засвідчує сюжетна наповненість,чернігівських білокам"яних рельєфів,образна структура рельефної ікони відповідала канонічним нормам ' християнського візантійського мистецтва. На основі візантійських зразків у київському середовищі виробилася своя візаитшізуюча іконографія з притаманною особливою стилістикою пластичної шви, саоєрідністю формотворення, високою мистецькою якістю. В руслі київських ировідантійсьиих традицій тривав процес творення дрібної рельєфної ікони у великому культурному центрі Русі-України Галичі. З часом, наприкінці ХГІ-першій половші ХШ ст., галицька

рельєфна ікона під впливом романських віянь поступово втрачає яскраво виражені візантійські риси.

Аналіз конкретних збережених скульптурних творів, образний світ яких відповідав загальним тенденціям розвитку мистецтва Русі -України кінця Х-початку Х1У ст,, дають підстави стверджувати, що історичний процес становлення староукраїнської пластики був тривалим і багатогранним, у ньому наявні художні імпульси інших культур. На ранніх етапах важливу роль з образно-формотворчому процесі відігравали східні джерела, передусім, ірано-кавказькі, що прийшли з християнським мистецтвом Візантії й за принципом генералізації асоціативно сприяли відродженню у народній свідомості окремих образів сні ^¡«-сарматського періоду. З часом, зважаючи на своєрідний діалог культур, переважали елементи західноєвропейської "гібридної" дружинно-феодальної культури, з домінуючими рисами інтернаціонального романського стилю. Розвиваючись на глибоконародній основі в контексті прогресивних тогочасних греко-візантійських та західно-латинських, романських мистецьких традицій, пластика Русі-України кінця Х-початку ХІУ ст. склала вагомий внесок у скарбницю української культури.

По темі дисертації автором опубліковано :

1. Богородиця в стародавній скульптурній пластиці Українк-

Русі // Українське сакральне мистецтво : традиції, сучасність, перспективи. Матеріали міжнародної наукової конференції.-Львів, 1994. - С.89-94 /0.,4 др.а./ ; .

2. Образ жінки в стародавній скульптурній пластиці на Україні // Щовипадник. - Львів, 1994. № 12. - С.3-9 /0,5 др.а./;

3. Східні джерела в пластиці України-Русі. //Народознавчі зошити. -Львів, 1995. - № 3.-С.І5І-І54 /0,4 др.а./ ;

4. Образ Дмитра Содонського в давньоукраїнській скульптурній пластиці //Українське сакральне мистецтво : традиції, сучасність, перспективи. Матеріали міжнародної наукової конференції /Львів, 21-22 квітня 1994 р./. - Львів, 1996. - С.49-55 /0,5 др.а./ ;

5. Різьблена орнаментальна пластика Київської Русі кінця Х-першої половини XI ст. //Народознавчі зошити. - Львів, 1996. -№ 6. - С.340-346 /0,8 др.а./.

Zhyskovich v.I. The plastic of arte of Rue’ - Ukraine in the end of the Xth first half of the XlVth century.

Ussertation for getting a scientific degree of a candidate of art criticism in the speciality 17.00.05 - fine arts.

Iviv Academy of Arts f Lviv, 1996.

The manuscript ів defended and a complex research in done regarding development of plastic'в main tendency in Ukraine in the period of the end of the Xth century to the first half of the XlVth century. Especially attention is paid regarding researching of sculptural monuments of Kyiv» ChernigLv, ancient Ga-lych. Shis work lights on the artistic style and ikonographic peculiarities of monumental-architektural and small relief plastic. The ideological - aesthetic funlctions within the different historical-cultural situations in the context of european art are chowed there. The conclusion is done regarding formation in Ukraine and, especially in Kyiv in the ZIth - beginning of the Xllth century and in Chernigov in the HI th century and in Galich in the sekond half of the Xllth - XTIIth century, of sculptural schools with original artistic traditions.

Key words s plastics Xth-JCIVth century, Hus - Ukraine, iconography, style, active.

Жишкович В.И. Пластика Руси-Украшы конца Х-начала ХІУ вв.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05 - изобразительное искусство.

Львовская академия искусств, Львов, 1996.

Защищается рукопись, в которой на основании комплексного исследования определены главные тенденции развития пластики на Украине в период конца Х-начала ХІУ в. Особое внимание уделяется исследованию скульптурных памятников Киева, Чернигова, Древнего Галича. Определены художественно-стилевые и иконографические особенности монументально-архитектурной и мелкой рельефной пластики. Рассмотрены ее идейно-эстетические функции в рамках разных иоторико- • культурных ситуаций в контексте европейского искусства. Сделан вывод о формировании на Украине, в частности в Киеве, в Х1-нач.ХП в,, в Чернигове в Ш в., а также а Галиче во второй пол.ХЛ-Ш в., собственных скульптурных школ с самостоятельными художественными традициями. .

Ключевые слова: пластика Х-ХІУ ст., Русь-Україна, іконографія, стиль, мотив. - -