автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Политическая конфронтация и вооруженная борьба России с Украиной (1917 - нач. 1918 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Политическая конфронтация и вооруженная борьба России с Украиной (1917 - нач. 1918 гг.)"

Г 5 ОД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І. КРИП’ЯКЕВИЧА П / Г’? СПЕЦІАЛІЗОВАНА ВЧЕНА РАДА Д 04.09.01

На правах рукопису

ГАРЧЕВА Людмила Петрівна

ПОЛІТИЧНА КОНФРОНТАЦІЯ ТА ЗБРОЙНА БОРОТЬБА РОСІЇ З УКРАЇНОЮ (1917 - лоч. 1918 рр.)

Спеціальність 07.00.02)— історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

ЛЬВІВ — 1995

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І.КРИП'ЯКШЧА Спеціалізована вчена рада Д 04.09.01

* На правах рукопису

. ГАРЧЕВА Лядмила Петрівна .

ПОЛІТИЧНА КОНФРОНТАЦІЯ ТА ЗБРОЙНА БОРОТЬБА РОСИ З УКРАЇНОЮ (1917 - тюч,І9І8 рр.).

Спеціальність 07.00,02 - історія Украіня

А В Т 0 Р.Е Ф Е Р А Т диоертапіі на здобуття наукового сіупеяя доктора іоторитавх наук

Львів -1995

Дисертацією' в РУКОПИС ‘ І.

Робота виконана у відділі новітньої'історії Інституту українознавства ім.І.Крип"якевича НАН України .

СШціййі олонентаг -'доктор історичних наук, професор ' * Іваненко Валентин Васильович

доктор історичних наук, професор ' . їїлисюк Василь Пилипович .

доктор історичних наук, професорі. "Гурченко , іедір Григорович

Провідна організація: «Енецький державний університет

—-------------------;—‘ /м. Донецьк/

Захист відбудеться II квітня 1995.р. о 12.годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 04.09.01 в Інституті українознавства ім.,І.іфнп"якевича НАН України /290008, м.ііьвів, вул. Винниченка,24/

З дисертацією можна ознайомитись, у бібліотеці Інститут: українознавства ім.І.Крип"якевича НАН України /290008, Львів, вул. Винниченка,‘24/ ; . ...

Автореферат роаелано "'{О' . березня 1995 і

Вчений секретар • ; /,

спеціалізованої вченої ради

"••• Актуальність- дослідження. -Дослідження політичної конфронтації та збрсГзоі боротьби між Росією і Україною в 191,7 - на початку 1918 рр. стало особливо актуальним після розпяду ..'СРСР та утворення незалежної Української держави. Уроки істопіі-повинні сприяти політичним, а не силовим засобам розв'язання всіх'проблем, ідо виникли мізк двома ріібільниип. республіками колишнього:Радянського Союзу. Взаємовідносини російського і українського народів протягом віків складались по.різнрму. Історичний досвід свідчить, по відросг.епіія української дерзав?' в часи Богдана Хмельницького та іі союз з Росієп змінили. геополітачну обстановку ■ , в Европі. Могутньому по-

тенціалу обох народів не могли протистояти давні суперники Росіі ' Польша'і Швеція. Ч$рез кілька десятиріч вони перетворилась у другорядні держави, а Р^сія за допомогою людських, матеріальних, культурних ресурсів України (яка поступово втрачала овою державність) ста-

• ла великою європейсько-азіатською імперією - вийшла до берегів Балтики, Чорногб і Каспійського морів, Тихого океану. Осзр, ння нових земель на європейському півдні Ро-іі, в Середній Азіі, Сибіру і Далеко^ Сході здіГюйша лось обома народами. Козацтво на Дону, Кубані Тереку, Уралі та'азіатській частині'імперіі формувалось за участи

українців. Кожний третій солдат.у-всіх війнах. Росіі останніх трьох- • • , * - - ■ сот літ <їув українцем. Понад б мільонів українців полягли у боротьбі з фашизмом. . ; ..

. Однак з чаоів-перших Ромаяоввх і до Горбачова російська бюрарратіяяе рахувалась з зве, щб украінський народ завоював не-залекніоть від Польші не для того, щоб втратити овоюмову і культуру в складі Росіі, а пстім СРСР. Політика русифікації, нічим не прикрита в чаой царизму і замаскована ідеею формування єдиного ра-

донського народу. в СРСР, жорстке адміністративно-командне управління Україною з Москви, переслідування українських "націоналістів" спонукали українців до боротьба за відродження своеі держави. Найбільш мзситабним і трагічним, за своіііп паслідкацз був конфлікт

» ■ - ' , "" • ' • ' . .

Радкяркоку Росії з українською Центральною Радою. . .

Причина політичяоі конфронтації, яка в листопаді 1917 р. ' переросла у війну більйовлпькоі Ресіі проти демократичної України, хід війни-та її наслідки історики висвітлювала у загальних расах, однобічно, з партійних позицій. Вся впну, за конфлікт з урядом Лені-■тгап^Дянські-історзкз перекладали на Центральну Раду, поразка остан ньоі пояснгвглз відсутністю підтримка народних шс Украіня, їх прагненням до утвердження більшовицькоі "радянськоі" влади. Українські історика за рубежем здебільшого об’єктивніше аналізували причини пелітачноі конфронтаціі та збройної боротьби Росії з Україною, але з їх розпорядженні було занадто мало документальних матеріалів. Лише сам мояша пояснити іх концепцію про неспроможність _ Центральної Ради забезпечити відродження української детоави у зв*я; ку з іі неправильною соціальною полїтиеог. ілюзіями про автономію Украіня з складі федеративної Росії, низько» національною свїдо-місто і недостатньої) підтримко?) народу. Ця концепція'майте не від-різняеться від радянської. Значення зовнішнього 'фактору, як вирі-" шзльяогп, відкидається і -радянськими, і зарубіжними істориками. > • Тптаоои, насамперед імперська політика Росіі, Німеччини і Азстро-Угоргоши, не зацікавлених у відродженні укрвїнськсгі дерййвнойі," були прячаною поразки Центральноі Вайи,’'-с*вореяоі“неі). УНР. •• 4 *•*:-.“

- Актуальність-дослідження'визначається також війсутніс'ї»г" спеціальної, фундаментальної- пр&цї* -написаної на бснов1; протоколів '

засідань Радяаркоыу та воього комплексу першоджерел. Нема теоретичних розробок про погляди Центральної Ради та більшовиків, Рад-наркому з питань перетворення Росіі у федерацію народів, що іі населяли, місце у ній Украіня, юридичний статус Радянської УНР як " федеративної частини РРКР, і.т.п., : -

Війна Раднаркому з Центральною Радою в порівнянні з наступними подіями громадянської війна та інтервенції здається незначною за своїми масштабами і жертвами. Радянські історякп навіть твердили, що війна мі* Раднаркомом і Радою, Росією і Україною взагалі не було і мала місце лише братерська допомога трудящий України у встановленні більшовицької влади. Зарубіжні українські історики здебільшого дотримуються думка, що Центральну Раду ніхто не захищав,, крій київських студентів І гімназистів (які наче б то самі дали бій під Круїаїш). Але документи свідчать, що поряд з громадянської, війно» наприкінці -І9І7 - на’початку 1918 рр. на Україні точилася і війка національна, у якій взяли участь'сотні тисяч солдат, червоногвардїйців та вільних козаків, багато тисяч було забито і поранено. '

Розпад СРСР у 1991р., утворення на його території незалежних дерзав, зокрема Української, стали мохливами тільки завдяки надзвичайно сприятливим міжнародним обставинам і' демократичним реформату Росії. Українські політики та історики намагаються врахувати , досвід Центральної Рада, у і і взаємовідносинах з російськими урядами. Одні з них засуджують'"нерішучу” політику Ради,

. пошук компромісів з Тимчасовим урядом і Раднаркомом, вимагають від нинішніх керівників Уіфаіни безкомпромісних відносин з Росією. А політики.та історики лівої орієнтації стверджують,- що Центральна Рада ухилялась від переговорів і угоди з Раднаркомом, вдмага-ють уникнути і і помилок у віднооинах з Росією тепер. Отже, вивчення взаємовідносин та війна міх Раднаркомом і Центральною Радою в

1917 - 1918 рр. мае не ляше наукове, а й політичне значенні.

.Об’єктом дослідження е політичне протистояння Раднаркому Росіі з Центральною Радою з кінця новтня І9І7 р. та війна між ними з 25 листопада І9І7ір. до березня 1918 р. Оскільки Раднарком одержав у спадщину "українське питання" від Тимчасового урвду у роботі елсвітллється назрівання конфлікту Центральної Ради з імперськими силами Росіі у березні - ковтні 1917 р. У дисертації аналізується стратегія і тактика Тимчасового уряду'та Центральної Ради у іх протистоянні, пошуках компромісів, оцінка іх у радянській та зарубіжній історіографії. ' - .

У радянській історіографії утвердився міф про.підтримку Леніним,, його партією права націй , в т.ч. украінськоі, на самовизначення. Тому автором проведено експерті;зу програми РСДРП(б), ріпень УП Всеросійської конференції б;льзовацько| партії, (квітень

1917 р.) і Ш Всеросійського з’їзду Рад (січень 1918 р.), праць Леніна з національного питання. . ; .

У дисертації аналізується зміст вимог Центральної Ради про перебудову Росії на йедератввкцх засадах, проведення нею "З’ЇЗДУ народів" у Києві (вересень 1917 гі,) як важливого кроку у,

досягненні цієї мети, формування українського війська та його

- , , . . . • - ' І ' чисельність до жовтневого перевороту. ■ , . '

Аксіомою з історичній науці е уявжння, що у конфлік- ‘ ті та війні Раднаркому з Центральною Радою місцеві Рада робітничих і солдатських депутатів були на боці Раднаркому. Тому у д^серта™ ції досліджуються ставленця до, конфлікту. Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, місцевий організацій всеросійських , політичних партій, правомочність всеукраїнських з’їздів Рад у Києві та Харкові в грудні.1917 р.,;їх рішень.^ Окремі_ розділи роботи . присвячені юридичному статусу ..оголоіленоі в Харкові радянської

УНР, аналізу іі повної залежності від ЦЕС РКП(б) і Раднарком. '

' Одним з головних сгпетів є підготовка та проведення Раднаркомом військових операцій проти Центральноі Ради з залучення?.! фронтових і тилових російських частин і червоногвардіііців України, контрзаходи Центральноі Ради, визначення чисельності збройних сил обох сторін та іх боєздатності. Вва.чаеться, що після відступу Центральноі Ради з Києва в іі розпорядженні було об;.:аль військ - і вона поЕєряулась до міста на. початку березня 1918 р. в обозі німецької арміі.. Тому дослідіено бойові операціі украінськоі армії на чолі .з С.Петлюроюна Волані, Поділлі, Київщині у другій половині лютого 1318 р., ііс контрнаступ на Кзів.

. ' Цісля.підписання Брестського миру та військової угоди

Центральноі Рада з Німеччиною та Австро-Угорщиною у березні 1918 р. на Украіні розпочалась війна з іншим складом учасників. Автор визначив чисельність і роль військ Центральноі Ради у цій війні, ос».

кільки вони,занижувались.

. : ч - Стан натково і розробки теми. Спеціальних наукових праць

про взаемовїднбсцшз російських урядів' з Центральною Радою, війну Раднаркому з нею нема. Ці проблема висвітлювались у статтях і промовах керів.лків Раднаркому і Центральноі Ради, потім у мемуарах, дослідженнях про революцію та громадянську війну,-загальних праця* з історії Україна. .

. Відомі статті Леніна про конфлікт Тимчасового уряду з Центральною Радою, його виступ на І-Всеросійському з*іздї Рад у червні 1917 р. з критикою урядової політики в національному питанні створювали видимість захисту вовдем РСДРП(б) національних прав українського народу. Під чао конфлікту Раднаркому з Центральною Радою Ленін неодноразово декларував "необмеиецу" свободу українського народу, перекладав на Раду всю вину за війну, яву готував проти неї. У постанові Раднаркому від ЗО грудня, напередодні останнього ’ ‘ - • ' ' •

наступу російських війоьк на Київ з фронту і Харкова, він твердив про перемогняй хід "влади Рад" на Україні завдяки револлційному РУХУ "українських трудящих класів"1. Ця леніноька концепція про утверднення більшовицької влада і "розгром" Центральноі Ради ук-раінськаіла робітниками і седанами лягла в основу радянськоі історіографії револпціі 1917 - 1918 рр. на Україні.

Вагомий вклад в розробі<у необ'єктивної комуністичної концепції цро війну Раднаркому з Центральної) Радо» належать "За-ппскац" про громадянську війну колишнього наркома В.О,Антонова ("Овсіепка"), який'за дорученням Леніна очолив похід російських

■ • О ' " :'Г. . ‘ . ' ' ' ' '

вііїськ на Україну . Але величезний фактичний матеріал, недостатньо профільтрований автором і цензурой, нерідко суперечить цій концепціі. Він частково розкривав роль Раднаркому, Леніна в організації широкомасштабних наступальних бойових операцій проти Центральної Ради з використанням дислокованих на Волині, Поділлі, Білорусії фронтових російських частин, зведених загонів солдат, матросів і. черзояогвардійців Петрограда, Москви, інших міст Росіі, а такоа російськомовної Черзоноі гвардії України. ; ..

Кодаїліі кандидати у члени ЦК РСДРП(б> З.Б.Бош і 11.0. _

Скрипник, які за дорученням ЦК утворили, і очолили, "кишеньковий" більшовицький уряд радянської "УНР", у своіх мемуарах та нарисах

■ про "соціалістичну" революцій на Украіні^ обгрунтовували ленінську концепцію про "буркуазність" і "контрреволаційність".Центральної Рада, повалещя і і трудящими масами'України,'місцевими Радами робітничих,,солдатських і селянських депутатів. ‘ ' ...

І. 'Декреты Советской власти. Т.І. Ы,,1957. С.304. - '

* 2.' Антонов-Овсеенко .В.А. Записки о грагданокой войне. Т.І. ІЛ.-І., 1924. . '

3. Бои Евгения. Год борьба. -М.,1925 (2-е видання: К.Д990); .Скрпп-

• • ^ . • - •

ник И.О. Історія пролетарської р&ібШ&і в» Україні, Короткий нарис.-- К.,1923. \

. Однак, в радянській історіографії 20-х років ця точка зо-

ру ще не утвердилась остаточно. Навіть в історико-партіДнііі літературі визнавалось, що більшовицькі організаціі на Україні булл слабкими, не мали значного впливу, і навіть у Харкові та Катеринославі влада більшовиків була' встановлена російськими загонацн Днтрнова-Овсіенка?. .

У 30-50 рр. радянські історика взе керувались виключно ленїнсько-стадінаьков концепцією про "бурнуазність" та "контрреволюційність" Центральної Рада, іі партій, "соціалістичняй" характер револпціі 1917 року на Україні, яка наче б то і завдала поразки Раді. Більш-менш грунтовна праця з цих .проблем появилась тільки після смерті Сталіна, іі автором йув відповідальний працівник апарату ЦК КПРС О.В.Лихолат . Деякі питання даної тема розгляде-лись такон у брощурах С.И.Королівського і М.І.Супруненка , книзі М.А.^бача про революційні аграрні перетворення4. Зусилля авторів були спрямовані на обгрунтування "пролетарського", соціалістичного характеру револщіі на Україні, правомочності проведеного більшовиками у Харкові "всеукраїнського” 'з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів, "контрреволюційності" Центральної Ради, розг-роцу іі трудящими Украіни за незначної) допомогою Раднаркому Росіі, його загонів. Конфлікти Ради з Тимчасовий урядом і Раднаркомоа по

1. Попов М. Нарио історії Комуністичної партії (більшовиків) Украіни. -Харків, 1923. -С.125-140. .

2. Лихолат А.В. Разгром националистической контрреволюции на Украине <1917 - 1922). -М.,1954. -С.53-84.

3. Королівський С.И.Перший з'їзд Рад України. -К.,1957; Супрунен-ко М. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Украіні. -К.Д957.

4. Рубачі,!.А. Очзрп по лсторви резоягцзолнэго преобразования аг-

раргасс отношений на Украине. -К.,1957. , .

- а -

суті до простежувались, питання про чисельність збпоіішх свж Рада і .Раднаркоцу не розглядалось, боііові опапаціі васвітлввалвсь охе-мзтично. . . ■ . : , . '

. Еталоном у висвітленні всіх проблем револщіі 1817 -1216.рр. на Україні,* бід якоть не з'Еіка іЗуад ■відгшп’зся, стала праці Інституту історії АН України та Інкгяїсузу історії, партії ггра ДК КГІ України1. Роль Радваркоцу в організації. шрокоіласатаб- . ної війни з Центральною Вздоп замовчувалась, розгром, .військ Центральної Ради "череокогваркіМськетп загонаив". пояснювався їх розк-_тшдонт^ойг®ли^пераніЯ!.і~?іулб^прясвячено всього кілька сторінок.

. Найбільшим досягненням радянської історіографії булз . опубліковані Інститутом історії Україна узагальнюючі праці з їсто-

О ‘ \

' ріх революції". Навіть на хвалі хр7щовськоі подітячноі "відазгл" автори не змогла. внести істотних змін у етндшціі, зрдху^ердалась у .часи сталїнпзшз. Конфлікт Центральної Рада з Тетао;овиа урадаа '' розглядався як протиріччя з таборі російської і української *3ур-х^уазії. Хо:лпрклісна політика Вада в шзтавні азтоноаіі Ухраіна проголошувалась зрадоз інтересів ужраіняьїнхро нараду з ізетов угво- . рекня ЄД2Н0ГС "Здауазкого" бронзу лсззш ’"■созі-гліслзпшої'’ ;резол»~ ції. Визнавалось, :цр паства сел2н,д рвЗіТЕДкгв Україна .деякий чаг “ішла за центральної) Вдаю* ©ве де дастопада т- дздаші. 3217 $. іначе

б то позбулися заїра з неї, Бортегьч^у Таднарікщу-. йкго збройних таці проти Центральної Ради цроігнорЕБанв. 'Ств^рдздзадсшь, що ’"рвзтрпгі" Цеятргхьвпї Тадз «е&з здШсзєнеїї робгтнзїзст» ФшдашЕЯ ї феяеешш.. України за доіюшгзда лаше .теренах загшіз з ?вгї5. -Еаяслш зшзїт-ллвався хід збройної боротьби, гєтшїзя ^ервдшдваіго@йа. ,

1. Істооія Української РСР. В двох тоїах. Т.Тї,-Кт,І957,-С.'Ц-В'7:; Карне історії Коіуністачноі партії Українв.-!С,,І?€1,-С.Кв-ЖЗ.

2. Перемога Великої Яоетнєеоі сдціалістпчпот рзволайг на Тктаїяг. В двох Toi.ax.-K. ,1967; КорошвсизЗ С.Й., Е^бак И.А., О^іщвгзт ЯЛІ. Победа Советаксй власта на ТЕразяе.-И. ,1367..

.. Такої кконцгпціі дотримувалась.і авториколективної монографії .про громадянську війну на Україні, опублікованої з

• _ т . .

1927 р. Інститутом історії пертії псз ЩГ Кії Ткраіна'1'. Але вони вазяали, що не тільеи частина грузшпрх дасс дсшїрала Центральнії! Раді, а й більшість Рад робітничих і 'солдатських депутатів України до грудая І5І7 р. не'флв щіовілникаца більзовацьког лінії у ревшшціі. Обгрунтовувалась дуігкг. цо ці г Рада пеидко білкзовд-дгуваласа і на'всеукраїнсько^ а»ізді у Харкові обрали робітнзчо-селяЁськнИ уряд, якацу Раднаркоа допошгг розгромити "контрреволп-цйз* . Стисло ваавітдиача хід бойових операцій» автора писала про одчаЗдуинва опір гайдамацьких частая» а у .висновках, з поснлашша на працр В.Ванначгн2а "Бідродаеяш надіі", тверщада про їх повний розклад. . : ■ ' . .

У 1266 р. з*явплось едане в радянській історіографії .досаідшша про чисельність військ,, направлених Раднаркомоц Росії ' * ? ' ' для ровгрогду Центральноі Ради (розуиіетьоя, у плані збройної допомоги "російського народу•'трудящий України")...Автор врахував далеко не всі російські полки і загони,' які були.’ в розпорядженні 'наркома ійтоаова,"*йеі®зйі'дй' умга~<Ялшовяцькі "війська Південно-. Західного фронту, використаних у війні а Центральной Радою. Проте, навіть ці применшені дані, а такоя наведені у статті матеріали про відправку з арсеналів Рос і і загонам Антонова ї черзоногвардійцяг.; України величезної кількості зброі і боєприпасів істотно доповняли уявлення про масштаба збройної боротьби Раднарсо.чу з Центральною Радов.

1. Українська РСР в період громадянської війни 1917 - 1920 рр. В

трьох томах. Т.І. -К.,1967, -С.І4І-І53, 171-200. . .

2. Гарчев П.І. Збройна допомога російського народу трудящим Украі-ни в боротьбі проти Центрально і Ради і Каледіна //УШ. 1966. ’VII. -С.103-109.

- 10 - ,

Б&яним у радянській іоторіографіі було і дослідження про військові формування Центральної Рада^. За наведённый данями у грудні 1917 р. українська армія налічувала иайяе 400 тио.'чод.,

з них 180 тис. у Діючій Армії, ІбО тис* у твловйх гарнізонах,

60 тис. У загонах "вільного козацтва*; Автор твердив* що в украія-ських частинах переважали більшовицькі настрої, і вони буди небоєздатними - всупереч відомим'фактам про використання українського віііська Радоп у боротьбі за владу. ■ ’ . -

В узагальнюючій праці з іоторіі Червоноі гвардіі ЗГк-

о

рзіка було в™світле»о формування,- озброєння та чисельність Червоної гвардіі Украіни, іі роль у війні Раднаркому з Центральною Радою. Авгор уперше показав, що до середини грудня 1917 р. збройні сили Ради сі-римували війська Раднаркому і придущували виступи Червоноі гвардіі у Києві, Одесі та інших містах. Перелам у війні на користь Раднаркому він пояснив прибуттям з Росіі добровольчих загонів та озброєнь, завдяки чому чисельність Червоноі гвардіі

Укпаіни зросла до 130 тис. .

: - з • ’ -

У зв’язку’посиленням боротьби проти "украінського

буржуазного націоналізму" у 70-80 рр. погіршились умови для до-! слідження тсторіі революції і Центрально! Ради, мав місце відступ до сталінських концепцій 30-50 рр. Знову оівердаувалось, що Центральна Рада була виразником їнтнресів виключно украінськоі буржуазії, поміщиків і куркулів, майяе не згадувалось, ио за нею йилп українські тсудящі маси. Единим захисником національних прав украінського народу наче б то були РСДРП(б), іі місцеві організації на Укпаіні. Роль Раднаркому в організаціі збройноі боротьби

1. Ткачук А.Г. Крах спроб Центральної Ради використати українізовані військові формування в 1917 р.//УК. 1957. $ 8.-С.75-84.

2. Гарчев П.І. Червона гвардія Украіни у Жовтневій револлціі.

- Харків, 1969. .

- п - •

з гадов не розкривалась, про створення-у Харкові иыабу на чолі з Антонинам і Муразйовиы ыайге не згадувалось. Встановлення впади Центральної Рада ^.більшості регіонів Украіни в листопаді - на початку грудня 1917 р. пояснивалось наявніоті) у Петлпри надійних військових частин, загонів "вільного козацтва". Миролюбна політика Раднаркому наче б то дозволила йому уникнути війни з їздов, яка була розгромлена трудящими масами радянської УНР. Такі концепціі стали обов’язко-іиьш для радянських дослідників, бо воші обгрунтовувались у виданнях Академій Наук СРСР*, Украінської РСР^, Інституту історії партії при ЦК, КП Україна.

1. Минц И.И. История Великого Октября. М.,1978. Т.2.-С.451-454, 758-76І; его же: История Великого Октября. М.,1979. Т.3.-С.477-

' 538; Лйхолят А'.В, Под ленинский знаменем друабы народов. Здип-' ство действий трудкпузхся Украины.я Россия з борьбе за победу и ' укрепление Советской власти. М.,19*Ю.-С.103-109, 127-132, 153: 157, 176-180, 201-284.

2. Гамрецькяй Ю.Й., Тимченко Я.П., Щусь О.й. Рада України в 1917 р.

К. ,1974; Історія Української РСР. У восьми томах. Т.5. К. ,1977. С.31-35 , 92-100, 156-159, 197-249; Гамрецкяй Ю.ГЛ., Тимченко Ж.П. Щусь О.іі. Триумфальное шествие Советской власти на Украине. К., 1987.-С.25-71: Хмїль І.В. Трудная селянство України в боротьбі за владу Рад. К.,1977.-С.53-П7. •

3.' Очергаг история Коммуял (7 'гзтт о с кой партии -Укрэянн. К.,1872.-СЛ87-2?Х>; В блтгт,бе власт-. Пететов па Украине. Из ,;сторпп борьбы Лолїїтєїгісгсігях оргаийзаяк’й яа зазоетяпяэ я уі:р;плсняо Советской втасти ил Укртпя*. К., 1977.'-С.83-205; Варгатт П.Л., Курас И.З Солдатенко ВЖ В.ИДепсп я бодыговнстсзае оргапязиз?.а Украины

ч Октябрьской ревояеди. К.,1930. -0.206-250, ЗП-Э55; Велікп"

; А Т,^СМС!^т<ГТ^/^т^1:' хТ1 ^ лГ*"г’ '"Ч £ * —.»

ник. К., 1987. -С.134, 584-585.

На 'відміну від радянської історіографії українські політики та історики за рубеяем дотримувались різних концепцій у висвітленні історіі украінського національного руху.і Центральної ?ахп, ії конфлікту з Тимчасовим урядом та Раднаркомом. На наш погляд,.у значній мірі це зумовлювалось іх приналежністю до різних партій, симпатіями чи антипатіями до Центральної Ради, її керівників. В умовах еміграції історичні концепції визначались політичною боротьбою українських угруповань міг собою, пошуками винних у поразці украінського національного духу в І9І7-І920 рр., взаємними звинуваченнями. , '

Нестачею архівних та інших джерел могла пояснити відсутність у зарубіжній історіографії спеціальних досліджень про . Центральну Раду,- і і чзаемовідяосини з Тимчасовим урядом, Раднарко-мом. більшовиками та Радами робітничих і солдатських депутатів України. Цих проблем в-тій чи іншій мірі торкались керівники, Центральної Ради у своіх працях І9І7-І920 рр. Поряд з ними у 20-50 рр. певний вклад у висвітлення даноі тема внесло багато інших учасників украінського національного руху, революції та громадянської війни... Ах праці мала переважно мемуарний характер і являються, насамперед, цінним джерелом. ■ . , . .

Голова Центральної Ради, найбільший український історик професор м.С.Грушевський у загальних рисах висвітлив с^рю концепцію * по вказаним проблемам у статтях та брощурах І9І7-І9І8 pp.: "Україна і. Росія. Переговори в справі нового ладу”, "Якої ми хочемо ав-тономіі і федерації", "На порозі нової: України" та ігаях*. Він висвітлив у них стратегію і тактику Центральної Ради у боротьбі за відродження украінської. державності в складі федеративної Росії, розкрив імперську політику Тимчасового уряду,.Раднаркому, росі&-

I. Вони увійшли до книги: Гпупевськзй Михайло. Хто такі українці .

і чого вони хочуть. K..IS9I.

- ІЗ -

ських партій ер до. України.Тгушезськпй писав, що Раднаркпм,РСДШ{<5),

іі організації па'Україні розв’язали тотальну війну проти Центральної Радп не з різниць ^соціальних програмо;:, яких по суті не було, а з метоп утЕердг.ення'більшбвпщ>к.оі диктатури, збереження унітаряоі форми влада в-Єдиній і неділимій Росії. Він вказував, 50 більшовицька "радянська" влада‘на Україні встановлювалась завдяки загонам, які надходили з Росі і, а та кой підривній роботі БЖ на Україні.

• '■ Цих поглядів Ц.С.Ґрушевськпй в основно:^ дотрпцуїався і у

своій "Ілюстрованій історії України’’1,. опублікованій у 1920 .р. /іхз в написаних того 2 року "Замітках з приводу дебат на конференціях закордонних членів партії1*-(українських есерів) зія віддає шану РСДРЕІ(б) як провіднику свїтовоі революції, твердить про переваги "радянської"(більшовицької) демократії над "Сіуряуазноя", пїдтрицуе гасло "федерації соціалістичних республік 2врспи . Груаезськіщ прзкнрпзся з .бідьпеззцБіяш р-з:іл:лом, у 1324 р. повернувся до ІСаева і в:г.е ке міг давати об'єктивних оцінок'з проблем революції та війна Раднаркому Росії, з Центральною Радої). • /

Лідер УСДРП і Голова Генерального Секретаріату В.І{.2акнв-•че5ш6'~брав'айїявпу участь-.у .розробці стратегічного, курсу центральної Радп з 1917 р., її протистоянні великодержавній політиці Тимчасового уряду і Раднаркому Рзсіі. Потій віч "полівів"» наприкірці 1919 - ка початку 1920 рр. заявив про свій перехід на позіздіх комунізму, за угодоп з Раднархокоч Росії прпиув до Києва для участі в уряді Радянської України'. Са;.:е тоді .він-написав з. коаіунісхвчшіх цг-

злціЗ і видав у Києві та Відні трьохтоцну історій украінської ревоз .

лгціі . У ній проводилась дуака про недостатню революційність Центральної Рада, відсутність у неї підтримки в украінськоау народі та .

1.- Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України.-Вад.друге,-

£.,1992. , ..

2. ГрувсзсЬ:з5 П. Хто такі українці і чого ьоїш хочуть.-Х. ,1531,-

С.225-236. . ' в

3. Винначенко В. Зідродоеняя нації. Історія української революції.-

Киів-Відень,І920.- Т.І-3. ''

українській арміі. Хоч потім В.Ванниченко позбувся комуністичних поглядів, писав про одягнений у більшовицьку форму "російський ІМ-періаліг«"А, його трьохтсша праця з історії украінської революції ; мала зедачезіші вплав на радянську та. зарубіжну історіографію,' і до-’ сі використовується для доказу помилковості стратегії і тактики Центральної Ради, відсутності у яеї надійних збройних сда і здібних військових керівників, поразки їх від ударів власного народу.

Таких поглядів, зокрема про нездатність керівництва Цент- 1 ральної Ради, Петляри організувати збройні сила, дотримувались і { зілоні діячі українського соціалістячнрго національного руху П.Хрио-тюк га І.Казеза*4. З антисоціалістичних позицій влстусав у своіх ‘ творах індшй діяч Центральної Ради, відомий український історик ’ Д.Дорошенко. Він твердив, що Центральна Рада фла занадто революційно», не сприяла коксолідаціі усіх національних сил, була ннопромоа-на організувати українську дерзаву і ариію, заручитись підтримко» народу. Не дизно, що Його мемуари друкувались в СРСР^. '

' Відсутність даесел не дозволила об’єктивно висвітлити •

проблеми війни Раднаркойу з Центральною Радою у цінному науковому дослідженні "Історія українського війська", виданому у 1936 р. у. : • Львові. Його авторай.Крап’якеВііЧ, Е.Гцзтевпч, 3.Степанів та ія.) писам, ідо головними причинами поразок Ради буди непідготовлеянїсть укрзінського народу та його керівників до боротьби за повну дергавну-незалежнїсть, антшілітерна політика Центральної Рада, небоездатніст ніоть укоаткськоі арміі. У книзі ствердаувалось: "Украінської арііі не було, існувала тільки окремі відділи, малого складу, що на власну руку вели бій". Стислий опис бою невеликих украівських "охотничзх"

1.Ваннйченко Володимир. Заповіт Горцям; за вазволення.-К;ІІ99І.-^іІбі

2.Хриотпк.П Замітки і матеріали до історїі украінської ревогщіі

1917-1920 рр,-Прага, І92І.-Т.П; ііазепа І. Україна з огяі і бурі Рнболлціі І9І7-І92І,- Прага, 1942. ' ' .

3. Лоропенко Д.И, Война и революция на Украине //Революция на Укра-

ине. По мемуарам белых.- С.66-86. -

відділів під Крутами та в Києві - це все, що у ионографїі наведено про опір збройних сил Ради російським військам*.

.. ' Генерал араіі 7НР 0.Удовиченко дав високу оцінку Петлюрі як організатору української арміі., визначив чисельність іі відділів у 80 тис. у жовтні 1917 р. і 500 тис. на початку І9І8 р., більшість яках офорцувалась на фронтах за межами України і там же булл демо-білізовані2. Відсутністю дкерєл можна пояснити твердження автора про вторгнення московської арці і на Украіну на початку січня 1918 р, і у кількості Лише.до .40 тио. чол., захоплення неп Харкова 15 січня (хоч це трапилось 8-9 грудня 1917 р.). З тієї я причини автор обмежився висвітленням тільки бойової операції гайдамацького коза Сло- ; бідськоі України під Крутама, Бобриком та.в Києві. О.Удовиченко , писав про цілком організований відступ п’ятитисячного украінського війоька з Києва до Святоиипа 8 лютого (26 січня), перегрупуванні , українських сял. на Волині, перехід іх у контрнаступ та повернення : до Києва ї березня 1918 р. .

V. Учасник революції і громадянської війни на Україні м.Ста-хів опублікував у Ньхьйорку в.1955-1956 рр. монографії про першу • "советську" республіку на Україні^. З мемуарів їродького, Скрипника, Антонова, Христпка він наводив факти про окупаційний характер "радянські" влади на Україні, встановлення іі російськими військами, вказав; на сфальсифікований оільшовикамн "всеукраїнський" з'їзд "Рад’ у Харкові,, повну.підлеглість Української, Долецько-Криворізькоі та інших південних "радяноьких" республік-ЦК КШ(б) і Раднаркому Росїі. Автор перелічив місця жяаких боїв на захід від Києва, які вели укра-інськї війська, підкреолив, що воно власними силами отримали "російську офєнзйиу" на Волині, розпочали 'Ьротинаступ" і вели його 10

ї. Історія украінського війська.-ЛьвївгІ992.-Репр,вид.-С.370,40І-^1П

2. Удовиченко Олександр. Україна у війні за державність,- Вінніпег,

; 1954.- СД5-Ї6,20, ; ■ . ' ' - .'. .

3. Схахів Матвій. Звідки взялаоя соввтоька влада в Украіні та сто .іі булуваЬ.-Яь»-Йорк,І955; його ж: Перша совегська республіка в

• УкрвійНьии-Лорк* І93Є.

-16 -

днів без допшсги армій Центральних дерзав.

7 50-х роках за кордоном булл опубліковані праці Бідолах українських істориків В.Іваниса, П.кіїрчука, Л.іііанковського^. Вона '. стверджували, що соціалістичні погляди керівників Центральної'Ради,

_ іх куро,на.едлнпй революційний фронт і автономію‘України в складі, Росії.заваяалз згягнтуванню українців, утворенню украінської арміі. Українізовані частшги наче б то-розклались внаслідок більшЬввцьЕоі' агітації, Раду ке було коцу захищати, крім окремих добровольчих форг^увань. ■’ ’ . . . ' '

. У збірнику ”3а державність" колишній полковник араїї УНР

І.Палеолог.(учасник січневих боїв у Києві) засвідчив.одчайдушний і організований опір українських 'частин військам цуравйовз; учасник тлх подій Я.Зозуля стисло висвітлив роль нопЬ Слобідської України у захисті підступів до Києва, в придушенні•більшовицького постання у иісті . О .Юрченко у.ионографіі ироуяргінсько-російсьг.і стосунки

- . ; . , ■-.- о ‘ ■ ' - - ' - - ■

"б правнсму аспекті" після 1917 р. розцінив І і її універсали Центральної Ради як прояв іі самоотійницькоі політики, відаітзв нагатив' •не ставлення РКП(б), Леніна до українського руху'те перетворення Росії у.5едегзцію, іх агітаційну,та організаторську підривну роботу

на Укра іні „проти центрально і Ради. Але автор ввааае, що ЦВК.Рад і

* ‘ * - • 1 - . ' • -

Народний Секретаріат (харківський "советський центр") стали "коля- '

борантами" тільки після звернення до уряду Леніна по допомогу і в '

ході його воєнної акції на Україні. ■- . - •

І.Іванис В. Симон Петлюра - президент України.-Торонто,1952; Мірчук II. Українсько-московська війна.(1917-1919).-Торонто,1957;'йогс а: Евгея Коновалець.-Торонто,195?; ЩанковськийД. Украінсьна арШ в боротьбі за деркавнісвь,- Мюнхен, 1958. • •

2.3а дергавніоть. матеріали до історії війська 'Українського.- Зд.П, ..Торонто, 1966.' ' ... - ,х ’ • *■" •

3. Юрченяо Олекса вдер. Українсько-російські стосункз після 1917 р. в лсавному аопекті. -мщхен, 1971. ..........

-17- "

. Політичну конфронтацію та збройну боротьбу Росії з Україною зарубіжні українські історики висвітлювали у загальних рисах і в нарисах з історії України*. Використовуючи лише мемуари, особливо праці В.Вяннячеяка, Д.Дорошенка, П.Христюка, іх автори пояснювали поразка Центральної Ради іі неправильним соціалістичним курсом, не-ріщуіїотю,. відоутністю Ооездатноі армії, пасивністю українського народу, вважали помилковим курс Центральної Рада на автономію України зр складі федеративної Роаїі, пояснювала його соціалістичними утопіями українських керівників, твердила про можливість побудови не— залежної, украінської держави вже влітку І9І7 р. Вони заоуджувалв кв компромісу пррітпку Центральної Ради що-до Тимчасового уряду, писали про нездатніот^ іі керівників організувати українську армію і оборону УЇЇРрід військ Раднаркому. Начз б то українське' селянсгво ' дотрималось нейтралітету у війні, а українські частина стихійно і декобілїзовгвал?сь, переходили на бік бїльщовпків. ;

' . Зразком ігнорування історичних обставин, за якчх вїдроджувз-лаоь українська державність, єївзсяовки І. Лзсяка-Руднацького: Ле-

генда, що іі даба здзта до архіву,' це казка про "безчлсленні Польща" ворогів, що під їх ударам буцімто завалилася українська держава... Совэтська експанцїя була здібна попшравотпсь на ті краіяа, и;о їхнє власне безголов’я робило^, з них легку здобич"^...’ '

•• Відомі зарубіжні українські їоторякя А .Жуковський га

0.Субтельний у ов'оїх Нарисах історії Украіта"' булл сберехніззіїш в оцінці політичного курсу Центральної Рада. Але і вона ввазала, що Рада не підготувалась до війни: ;*краіної>кі частина і загона вільного козацтва були нечисленними, не могли протаотоятя військам Антонова і останні без опору, за.вайшггком бою під Кругами, захо-

1. Полонська-Васаленко Н. Історія України 1900-1923 рр.-К. ,1991;

МорозьВалентпн. Украіна в двадцятому отолітті.-Тернопіль, 1992;

Нагаевоький І. Історія Украіноькоі держава двадцятого століття.-

.' К.,1993. ... . ; . ■ .

2. Лисяк-Рудницьквй I. Mjs історіею і політикою.-Мюнхен, 1973.~С.215.

пила Лівобережну і Правобереяау Україну^. ,

Відоі-Шй американський історик українського 'походження Т.Гунчак вззнае виправданим стратегічний кура Центральної Ради не автономій 7країяп в окладі Росії ляше до повалення Тимчасового уряду. На його дуїжу, же у СІ Універсалі . від 7 листопада 1917 р. слід було проголосувати утворення незалекноі українськоі дерзави, бо Тимчасовий уряд, Раднаркон, російська демократія довели своє ' несприйняття федерації. Т.Гунчак правильно вказує, вд більшовицькі елементи на Україні відіграли другорядну роль у вікні Раднаркс-. му з Центральною Радою. Усиїх Раднаркому він псяснвг двома причинами: добре підготовленим наступом його військ та одсалепоа агітацією проти Центральної Рада. Він твердить, що в українсько-радянсько-му "двобої" селяни ї українські частини дотримувалась нейтралітету, навіть переходила на бік більшовиків. Українці наче б то не були тоді повноцінною нацією, над ними тяжіла спадщина царської неволі і русифікації, тоуу і не відстояли своєї державності. Цьоцу суперечать правильне тверднення автора, що для здобуття перемога Раднар-коцу довелось оточити Україну^з усіх сторін частинами російської

у працях- . • ' . - ■ • '

Історика західних краін^з історії російської революції

та Радянського Союзу тез торкались конфлікту Раднаркому з Центральною Радою. Річард ПаЗпс пояснював його великодеркавною політикою більшовизму. Він писав, що.більшовицька влада на Україні' утвердив: лась яє лише за допомогою московських полків, а й московських агітаторів, легкою здобиччю -яках, стали • солдати - украін- . • ■

1. Жуковський, Аркадї£, Субтельнай Ореат. Нарис історії України.

- Львів, 1931. - С.72-61. . -

2. Гунтак Тарас. Україна: периа половина XX століття. Нарис полі- .

тичноі історії. - К. ,1593. - С.84-130. < : • ;

ці*. Э.Карр ввакав більшовицький .реяпы революційним, виправдовував придушення Раднаркомои "націоналістичного" руху на Україні кеобхїд-ніста припинити громадянську війну, анархія. Італійський історяк-коцуніст Д.Бойдза вважав, що не .Раднаркон, а Ради робітниках і солдатських депутатів Україна прз підтразді надісланих Леніним багато-чясельнлх."револвцїйнпх” військ організувала наступ і ліквідувала владо Центральної Радп. Він перлам відмітив, цо Пі Всеросійський ' з'їзд Рад у січні 1918 р. на.пропозицію Сталіна замїоть права нації: на самовизначення схвалав резолщію про таке право тільки, "трудових . мас" нації3. . '. . ' ■ ,. .

• ПІЕ.гй розпаду СРСР і утворення незалежної української держава їаторзка і публіциста на Україні, переглядають заідеологізовані історичні концепції, в 7.4. пс даній темі. У виданому Інститутом історії АН Україна учбовому посібнику С.В.Кульчяцышй показує, г,о українські ссціалістліні партії, Центральна гада була единица злразялкаїа нгціональїілх інтересів українського народу, об’єктивніше оцінює іх війну з РаднаркомсиРосїі4. 1 статті про причанл пораз-кп Центральної. Рада І.Л.Гспуляк вказав на вирішальну роль Центральної Радп у створенні сузерсноі 7КР на основі принципів демократії, свободи і сп^авгддквостї. Він відкидає зовнішні фактори як вирішальні у поразці Радп.. На його дуіщ, вона не задовольнила соціальна:-: вамог трудящих, тому українські маси не підтримала її у війні

1. Р.Ріре5. The. Poiustion of the. Soviet Union. Jommunism and flaii-onaLism I9I7-IS23. Harvard University Press , 1954.- -C. 123-126.

2. Карр Э.Х. Русская революция. От Ленина до Сталина. I9I7-I929.

-М.,1990. - С.Г7-І9, 47-49.

3. Боффа Дзузеппе.* Исторпя Советского Совза. В двух томах. T.I,

. - М. ,1990. - С.79-81, 87. •

4. Коваль Ы.В., КульчицькиЗ С.В., Курносов Ю.О. Історія Украіни.

- It. ,1992. - С. 17-64.

Г 20-

з Раднаркомом через низьку національну свідомість1. В.Ф.Солдатен-ко.тен взанае, цо у Центральної Рада було іало боєздатного зійсь-. ка ( не більше 12-15 тис.) і тому-схильний занижувати чисельність військ Раднаркому у боротьбі з нлм^. . '

. Огляд історичної літератури свідчать про відсутність

спеціальних наукових дослідкень по даній темі в цілому та іі наіі-вачлквішм проблема. Кецуаря і дослідження з історіі революції на Україні занадто політнзовані, грунтуються на слабкій дкерельній ' базі. Радянські історики необгрунтовано твердили, що сані робіт-никз і селяни України, створений ними більшовицький уряд При під- . трямці окремих загонів Раднаркоцу розгромили війська Центральноі Рада. Українська зарубіжна історіографія з основному виходить з того, що керівництво Рада виявилось нездатним об'єднати народ, утворити надійні збройні сили, організувати відсіч російським інтєр-’ вентам. Поразка Ради одні пояснювали класовою солідарністю трудящих Україна і Росії, інші - низькою національною свідомістю украінського нарояу. ,

■ Тільки об’єктивний аналіз всього комплексу дгерел з

урахуванням-усіх зяутрішніх і зовнішніх обставпн будівництва_українсько і дерсави з 1917 - на початку 1918 рр. мозе дати відповідь на спірні питання про стратегічний курс Центральноі Рада, іі конфг-лікт з Тимчасовим -урядом та війну з Раднаркшом.

■ Завдання даного дослідження - комплексне вивчення війн2 Раднаркому з Центральної) Радов з урахуванням конфлікту Рада з Тимчасовим урядом та російськими партіями до жовтневого • більш--вицького перевороту в Петрограді. ... ’ - - _

1. Гоиуляк І.Л. Про прачі: і а порази Центральноі Ради //УІЖ. 1994.

15 І. -С.31-43. • • ' .~С . ’

2. Солдатенко В.Ф.' Збройні азлп в Україні (грудень-1917 р.- квітень І9Ї8.р.)7/Ш. 1992. -й 12. - 0:47-48. . .

Виходячи з означеного, автор ставить за мету вивчати

такі питання: . ,

- конфлікт Центральної Ради з російськими урядама і партіям в березні - листопаді 1917 р.; . .

- підготовку Раднзрісому до збройної боротьби з Радо» та хід неого-шпеноі війни з 25 листопада до 5 грудня 1917 р.;

- політичну позицію Рад України.і невдалі спроби більшовиків переобрати Центральну Раду на всеукраїнському з'їзді Рад в Києві;

- захоплення військами Раднаркому Харкова, правомочність проведеного тут "всеукраїнських" з'їзду Рад та селянськоі конференції, юридичний статус більшовицької УНР як "федеративної частини

. РРіСР"; ■ ' . ' . ' . , ; .

- організацій, озброєння і чисельність військ Центральної Ради і

Раднаркоау напередодні і під час війни, родь російоьких армій, дислокованих на Воллні та "Тоділлї;. . -

- імітацій Раднзркоідом переговорів з Радою та військові дії на

Украіні в грудні Х9І7 - січні 1918 рр.; .

- хід війни иіа Росією і нєзалекною українською державою в січні -лютому 1918 рр.; •

- контрнаступ військ УНР в другій половині лютого та міф про участь

у ньому німецької арміі. -

Відповідно до завдання і мети дослідження добиралися

та аналізувалися джерела: , •

- документи і матеріали.Раднаркому, всеросійського та всеукраїнського ЦВК, Центральної Ради та її Генерального секретаріату;

- документи і матеріали більшовицької Ставка, іі ВРК, канцелярії

і штабу наркома В.О. Антонова, українських військовий установ та штабів; ;

- документи і матеріали місцевих Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Украіни, їх з'їздів в Києві та Харкові,

_ Ш Всеросійського з'їзду Рад; т

- документи і матеріали російських і українськая партій та громадянських організацій; ■ . '

- матеріали.періодичної преси усіх напрямів;

- статті і промова керівників Раднаркому і Центральної Ради,

дуарл учасників конфліктів і війна ніж Росією і Україною в 1917 • 1918 рр. ■ ' ' '

■ Політику Радкарко.47 щодо Центральної' Рада, імітація пе-

реговорів з нею та підготовку війнп висвітлено на матеріалах фонду Раднаркоша, який раніше зберігався в малодоступному Партархізі пря-ЦК НІхРС, нлні в Російському центрі зберігання документів по-вітньоі історії (РЦЗЗаНІ, д.19). Найбільшу цінніоть мають протоколе засідань Раднаркоцу, які засвідчують агресивне ставлення Леніна, Троцького, Сталіна щодо Центральної Ради. У Дерзавналу архіві Російської Федерації (ДАМ) з фонду Радшркоцу (-5.130) взято мате-ріала про роль Леніна в організації бойових операцій проти Центральної Ради - телеграми, записи переговорів зі Ставною, штабом Антонова та ін. У цьому к архіві зберігаються неопубліковаяі і досі накази, оператзанї зведення, переговори польового птабу і ВРК . Ставка (Ф.375) та канцелярії наркш.:? Антонова (5.8415) в питаннях організації, озброєння, чисельності військ Раднаркому, іх наступу . проти Центральноі Ради в усіх регіонах .України, озброєння та залучення до війни місцевих червоногварді2цїв. Чимало цінних матеріа-дів е тут і про збройні сили Центральної Ради, іх опір більаовиць-кам зійськам. Такі я матеріали містить і фонд штабу наркома Антонова, що знаходиться в Російському.державному військовому архіві . (РДВА, ф.І4). . ' : . .. ; . . :

- З фоздіз' Всеросійського ЦБК Рад (ЛАР5, ф.І235), ЦБК

Рад Украіни (ф.І), якай зберігається в Центральному державному архіві вищих органів України (ІЩАВО Украіни) та рдпу обласних дер-

гр:::вів ззхсрлстгшо Езтсріада яро ахавлі-зпья цісдззах Рад до Рлдттарко;^, Харківського оілкиов^цьнего уряду і Цеяграль-'їсі гади. т;т-/::г. :.*.і~ Доїдає пта з фондів Чорно:;орс::оге Цеахрарлоху

(5.183) і- ТЬчаяьішка ахабу Чорногорського О^сту (3.397), які зка-::г~тг-'ія з Російсько:.!? дортавпог^у архіві ліДсьховс-:.:ораького .^доіу (?ДА Н,!5) г- Санкт-Петербурзі, дозьодязгь о 3 • сі:тлвш> весзіхдзіи роль зіпсьтсозп:: моряків у ці2 війні.

# У Центральне^ дср.^лло-v^' архіві ілдлп органів України зберігаються фонди Центральної Рада (2.ІЇІ5), їх Генерального С?::ргт,зр!2ту (З.ІГ'З), Ґ-зкарЕльпого Сгкрсгаріаїї у віїаькйьлх ейра-гг.:: '5.Ї07;}, усраікіоасапого п.аСу Одеського гііаьіійвоге округу {і.ТС??}. фондів - пос^апзвл, хакаол, :одггр«ш ва-

га?: ергапіз 7Н? росхрагсзть роль с-зхалкі:: з організації- відиічі

дізи. , ■. .

Нз "опи ваггиівлк дкаралем д.іі дисерііаЦі & коиалекїл понад СО г^зот усіх ітолїїлчішх надрямків за ІЗІ7 - ISI8 pp., в т.ч. дгухсваш*.::' органів ІД ИИ(б) і ?^Дпарімиу, ц=нхрадькоі гада, їді о— дегд:: Рад і поліса^ілі: аархій Україна. Б нах друкувалась протоколи засідань, резолздіі, зідрала цархіііїйіх коиії'ехів і Рад, декрети Радкаркопу, Універсале Цеяхральгіоі Рада і т.д. Без цахеріалів loro's спої г^ад hjuosjuibo ііроолідг^захії хід зорсііяоі боротьба на Ук-раіні в листопаді ISI7 - дахому Х9І8 pp. .

Значна ча стана' архівних документів та цахеріалів га^ех за ті роки опублікована у телаиисіах і археографічних збірниках, хроніках подій революції іа і’роиаддаоькоі війка. Автор врахував ідоолаггіпу, нархіЛяу сцраиовайісїь цих збіршків і хронік..У.висвітленні яайзаягавіїззх цробием ти saicopacxaso такса иг«уара різних лодіхя-чалх ’напрямків, праці керівників російських урядів.і вартій (Леніна,Сталіна, Херенцького, Денікіна),. Центральної Рада

. (Грушевського, Винииченка та інших), прем’ер-міиістра Be дико бр і та-ні і Ллоіід-Джордаа. . . ■ ' •'

. При висвітленні кожного. пдРааля автор намагався вико-

ристати ве.сь комплекс дкерел з обов’язковий співставленії®.! і перевіркою іх достовірності. Наукова об'єктивність та історизм, побудова висновків .лазе на основі аналізу усіеі сукуішооті достовірних фактів - такими методологічними принципами керувався автор у досг ліченні всіх проблем. . .

Наукова новизна дисертації полягає насамперед у тому, що вона е першим спеціальним дослідженням про війну Раднаркому з Центральної) Радою. На основі документальних матеріалів, у значній мірі вперше введених у науковий обіг, обгрунтовано нову концепцію про взаемовідноспнн'Центральноі йди з Раднаркомом, причини, початок і хід війни, показано нездатність більшовицьких віїськ і Раднаркому ліквідувати Раду. _ ,

У роботі дається.об’єктивний аналіз радянської і за- . рубіжної (переважно української) історіографіі з найважливіших теоретичних проблем даної' тши, зокрема Сїратегіі і тактика Центральної Ради у револпціі, взаеиозідносийх з'російоькГіШї урядами і партіями в 1917 році, будівництві української арміі та інших.

Залучення нових матеріалів та об’єктивний аналіз вяе ,< відомих документів •дозволяли автору повніше і об’ єктивніше висвітлити конфлікт Центральної Ради з Тимчасовим урядом, по.новому показати ставлення до нього РСДРП(б), Леніна, спростувати твердження багатьох істориків про помилковість курсу Рада на відродження української державності в складі федеративної соціалістичної Росії. Автор показав, що цей курс не тільки забезпечив українським соціалістичним партіям 77% голосів па виборах до Всеросійських Установчих Зборів у листопаді 1917 p., а 2 підтримку майже всіх Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України. Складена вперле

таблиця про іх позицію в питанні про влагу спростовує "аксіому" комуністичної історіографії про протистояння більшості місцевих Рсд Центральній Раді, підтримку ними Раднаркому. • '

В дисертації вперле простежуеться роль ЦК РСДРПСб) і Рад-наркому Росії в організації кампанії "перевиборів" Центральної Ради та заміни іі б^льповпцышм уряд,ом, терміново проведених з цією метою обласних конференцій РСДРП(б) у'Києві і Харкові па початку грудня 191? р. Аналіз складу делегатів всеукраїнських з’іздів Рад у Києві і Харкові (що відбулись 4-12 грудня 1917 р.) дозволив зробите висновок про повловаглїсть київського і підтасований, більпо-вицько-партійніїїі характер харківського. Вперле проаналізовано такоа юридичний статус радннсьїоті УЇЇР 'як федеративної чеотвня Рооіі.

; . НоезЗ документальний матеріал дозволив об'єктивно висвіт-

лити причини війни Раднаркому'З Центральной.Радою. Спростовується полонення, що Центральну Раду ніксі^у було захищати. Проаналізовано чисельність військ обох сторін, які взяли участь у бойових діях в листопаді 1917 - лотому 1318 рр., вперше розкрито роль у них російських араій, дислокованих у фронтовій смузі Волині і Поділля.

Об’єктивніше ніа в мемуарах та доолідаеннях автор висвітлює хід ббйовзх дій, наступ військ Раднаркому на Київ з Південно-Західного і Західного фронтів, з Росії на Харків - Катеринослав-Полтаву - Глїз. ?з складеної автором таблиці видно, що збройна боротьба точилась на всій Україні і протягом-трьох місяців відбулось щонайменше 200 збройних'сутичок і баів гайдамаків і вільних козаків з військами Раднаркому і черврногвардійськими загонами Украіни. Вперше показано, що командуючому військами Раднаркому ІЗуравйову довелось 26 оїчня 1918 р. підписати у ІЦеві перемир’я з Центральною Радою на цілу добу. Це дозволило ій організовано відступити з усім військом і обозом, мобілізувати воі сили на Волині і Поділлі і в другій половині лютого здійонити контрнаступ..

■ Ка основі документальних матеріалів встановлено, що

- ' * ґ

кайзерівська ярглія передала фронтону лінів на Волині і Поділлі тільки наприкінці. литого 1918 р., кала війська Петлюри те розгро-кялл більшовицькі частпчп Південно-Західного фронту і вступила в сколлці Кяевз. 3 украінськпх регулярних частинах і загонах вільного козацтва на це:": час налічувалось близько ICG тваїч чоловік ■

'(я па 2-3 тле,, які паче б то рухались в обозі ніиецькоі агмії).

Автор злеяозлге д*і.су, по з прибуттям ка Україну кайзерівських і австро-угорських ^ійськ. та зіткненням їх з пятьаа армія:,ш наркома Антонова розпочалась іпаз війна. Головнлци учас-нпкгмл іі була дві західно-європейські імперії і спадкоємець царської - комуністична Росія. Остання вела іі від іиеяі.еїворедих неї; радянських "республік" - Української, Донецько-Криворізької, Кримської, Донської і Кубано-Чорноморськоі. Центральна Рада, УНР не ' могла впстояти 5 цій віГші трьох великих дераав за перерозподіл Ззропз, зокрема українських земель. .•

Головні полонення ддеертаціі, які закосяться на захист:

1. L-JI рі>С X .іСЬКі ХІБріІІ TS ТрЯДИ ІііїЛЗЯ JibBuba, tQCp’d IvJjjtiixCbKUl'O, більаовлка Леніна відстоювали едаїсть і неподільність шшіїїкьоі російської іилеріі, була проти в^дроджєшія улраіисьлоі деркач-

НОСТІ. - ,,

2. Курс Центральної.Ради на державну автономію Гкраіня в складі ЛЄг.»окіХі*йчниі федератадноі Росії був у ISI7 р. ьайоїьгвмалькіїлза• ІСош?рі-иісаа поліїйка Рад; дозволила ій укаїшук збройно і боротьби з Тимчасовим урядом, конфронтації з иісцевЕьа Радами, протягом півроку організувати власні зброГіні елли.

3. Після жовтневого перевороту в Петрограді каііае всі місцеві Рада робітничих, солдатських і'селянських депутатів ьпзййлб,.Центральну Раду найвпшоа владоз на Україні, не підтримала уряд Леніна.

4. Перехід влади на Україні до Центральної Рада та еоеро-аеншвиць-

кпх місцевих Рад, утворення по суті незалеяноі Української На. *

родноі Республіки були головною причиною в піни з нею більповиць-

■ кого Раднаркому Росії.

5. Війну з Центрально» Радою Раднарком розпочав 25 листопада 1917 р наступом більшовицьких військ з фронтів на Хлів, організацією зброіінлх виступів бі;./ловяків Києва та їншх міст, наклепницько*

пропагандистськон кампанією.про "контрреволюційність" Ради.

2. Бсеужрагнськпіі з'їзд Рад у Кіїєзі (4—3 грудня 1917 р.) був пов-

новакним, підтримка ним Центральної Ради і осуд уряду Леніна вїдобраяалп ставлення місцевих Рад до влади. .

7. Організовані Ленініщ у Харкові "всеукраїнський" з’їзд Рад, біль-шовлцька УЗ? та і і уряд була фікгазншлГ, війну продовжував уряд Леніна. ■

3. Очолювано Петлюрою українське зіЛеько (близько 400 тгс.ттол,), до сзр.іданг. грудня успішно сгрпатзалс наступ війсн: Раднарког.'у на Кі5Їз і прлдупувало збройні виступи червоногаардійців України.

3. Захоплення у грудні Харкова і Лівобережної Україна війська»'" наркома Акгонова стало усгіллвим завдяки активи!?.'! дія!» росї^'гьнпт армій на Волині і Поділлі, які скувала основні оняз Петлвря.

10. Війська наркома Актснова і київські червснсгзардійці не змогли

ліквідувати Центральну Раду ї 26 січня 1917 р. заклвчиля перемир'я з нес. ч

11. 7 другій половині летого І9І8 р. українська армія * загони ві-

. льпого козаі^гва здійснили контрнаступ яз Волині і Поділлі, Київщині без пїдтрдукз агстро-пїкецьглх військ і оволоділи значної) частиною України з Києвом. .

12. Докуііантз не підїззрдгувта міф про перехід українських частин на бік більшовиків. ЩсяаЙЕЗЕЕ? .200 боів і збройних сутичок ггін зійськпігг йдЕзрзлпу, .чзрвояоітвардіЯцями України і української) арахви та вільним козацтвом засвідчують боєздатність збройних

сил Центральної Ради. . ' .

Практичне значення дослідження насамперед полягає в тому, що його теоретичні висновки та узагальнення можуть бути використані у розробці новоі, об’ективноі концепції історії революції

і громадянської війни на Украіні. Введений у науковий обіг документальний матеріал сприятиме написанню узагальнюючих наукових праць з цих важливих наукових тем, підготовці нових учбових посібників, загальних курсів і спецкуроів з історіі України. .

Публікація матеріалів дисертації сприяє формуванні) національної гідності українського народу, подолання необгрунтованих концепцій про наче б то його низьку національну свідомість у ті часи. Чимале політичне значення має показ методів і шляхів ліквідації української державності більшовиками і Раднаркомом наприкінці 1917 - на початку 1918 рр., підміни незалежності Украінв куцою обласяоп автокоміез з ігаріонетковш комуністичним урядом на чолі.

У будівництві колодоі українськоі деркави народ України та його керівники нє повинні повторювати пошлка минулого, які ведуть до інтервенції, гроиаданоькоі війни, сечованищення. ■

• . Апробація роботи. Основні питання війни Раднаркому з

УНР автор висвітлив у доповіді на І Всекримськоцу конгресі українців (Сімферополь, 9-ІІ ковтня 1992 р.), опублікованих матеріалах науково-практичної конференції "Українська держава та українська армія" (Київ, 30-31 жовтня 1992 р.) та інших опублікованих працях.

П.Структура і зміст роботи.

В оояову структури дослідження покладено пробледао-хро-нелогічний принцип. Він дозволяє виділити ооновнї етапи у назріванні конфлікту між Центральної) Радою і російськими урядами, ставлення до нього російських політичних "партій, початок війни з 25 листопада Раднаркомом та йогозаходя по створенню маріонеткового бїльшовв-

такого уряду на Україні, хід військових дій у грудні 1917 - люто. ♦ му 1918 pp. Дисертація складається із вступу,, чотирьох глав (які

містять ІЗ розділів), заключения, додатка з двох таблиць, списка дасерел і літератури. .

У вступі обгрунтовується актуальність теш, розглядається ступінь іі наукової розробки, визначено предает, мету і завдання дослідження, охарактеризовано використані даерела, розкрито наукову новизну та практичне значеная дисертації.

■ 3 не тій главі - "'fame протистояння Ради з урядами

Росіг в березні - листопаді 1917 р." - насамперед проаналізовано конфлікт Ради з Тимчасовим урядом у березні-ковтні 1917 р. та ставлення до нього російських соціалістичних Лартій, зокрема РСДРП(б).-На основі документальних матеріалів показано, що Тимчасовий уряд

i всі російські політичні партії були 'проти надання автономіі Україні, бо в унітарній формі російської держави вбачали запоруку

ii цїлігсяостї. Урядова і партійна преса розпочала агітацію проти українського національного руху та його керівника.Центральної Ради. У рішеннях П Всеукраїнського військового з’їзду про автономію Укпаіяя, виданому Радою І Універсалі та створенні Генерального Секретаріату вони вбачали■сепаратистський бунт, дериавний злочин проти цілідазсті Росії, навіть "німецьку інтригу". Крім погроз яа адресу українського руху і Центральної Ради Тимчасовий уряд вдався до адміністративних заходів - спробував заборонити скликання

П Всеукраїнського військового, з’їзду, оголосив незаконними його рішення та прийнятий Радою І Универсал, консультувався з штабом Київського військового округу про вжиття репресій. .

Тямчзсовий уряд та урядові партії есерів і меншовиків тільки наприкінці червня пішла на компроміс з Центральною Радою у зв’язку з загостренням політичної кризи всередині країна (червнево-липневими демонстраціям більшовиків • та анархістів) та по раз-

і;ог; червневого наступу російських аргдіГі на фронті (Поділлі і Волині); Наведені матеріали дозволяють зробнгї засновок, и:о приїзд міністрів коаліційного урдяу до Києва, і:: угода з керівництвом Роде про автономію України б складі Росіі були маневром, спрямована»» на заспокоєння українців та використання іг. у боротьбі прота "внутріп-пього" ворога та авсгро-нікецьглг аргдій ка фронті. Ллє навіть декларацію про автономій України (яку мінїстрл-соціалїсти не гбзпалпсь виконувати) пе підтрясала копстлтуціз1”о-де;,юкрата'іна партія і коа- . лїційяяй уряд на деякий час розпався.

ТТт^ ттсг ттпптГ7ТТҐ!!-Т57Я 9^Т~ТР5І^Г'307’С' В:!С'.1ГГПУ Г ''?■ ТІЬ'ЛОЗП—

ктв у Петрограді на податку йпттяя і стабілізації фрог: Т^г і».03ЛХДГі1 пиЯ уряд (иїпїотри - ссій?.яїст:: і копстптуційгі демократі:) відмовились від досягнутої угоди з Центральної) Радсн. В "Інструкції”" Гене-

Г''ЗТ’’-Г*Г''7’ Т’ттт А БОНІ7 :т*у £/-у^О -~~СТ* *

і.застерегла собі і своїм органам ка Україні моелзвість діяти в об-зстл Гелералтлого Ов'чтетчоїаг®'. Останній так і не став ’^.■ідоу. Укса-хни, не одержував ніяких асигнувань'. '

' Аналіз ттрограїш РСДРН(б), постанови їі УП Квітнево! і:он-

фарепціі ? нацїонагшого лягання, статей і влступім Леніна за 1917 р. ДОЗВОЛЯВ відкпнутн 7В?РДТ2НПЯ Про НІДТГП.’ГКу '6ЇЛЬ20£ПКЄЧП ззмзг українців. Перебудова державного устрою Росії яа федеративних заси-жах більшовицькою партією, Жененим вяккючвлаоьі Лоттускг.лась лкгс адміністратпвно-гооподзрська обласна автономія, о здійснення праве па відокремлення народів бід Рооіі вазнавалось шкідливим для прояа-таріату. Виступи і статті Леніна в підтримку влмог "українців" про автономія. його псязїї про іїозлрвхоть федератамиого устрою російської деркала мала вяюязчпо протк>тдшстоьхяй характер, тому 71 с’ізд РСЛЯКбУ не взяв іх до уваги. Більшовицька партія (як і партія "кадетів") не визнала Центральної гада. Згідно з рішеннями’УЕІ Квітне-, воі т-г'г*с~г>нпїі РСДРП(б) і і місцеві органїзаціі на Україні, оссбла-

- ЗІ -

во Київський комітет на чолі з Г.П’ятаковим, виступали проти палання автономії українцям, звинувачували Центральну Раду, українські партії в сепаратизмі та буржуазному націоналізмі, заклякали до боротьби з ними. Право націй на самовизначення РСДНІ(б), Ленін тракіувалп як право виклично трудящих, пролетаріату, на вирішення цієї проблем. .

Наведений у дисертаціі матеріал свідчить, що курс ■ Центральної Ради на компроміо з Тимчасовим урядом та автономій Україна в складі федеративної Росіі був єдино можливим, ^накше і'і спіткала 6 доля сейму Фінляндії, розігнаного військам Тимчасового уряду 18 липня 1917 р. Введення урядом смертної кари на фронті, масові арешти учасників антиурядових виступів, розстріл 26 липня у Києві ешелонів українського полісу їм. Б.Хмельницького засвідчили відмову Тимчасового уряду від розв’язаїшя політичних проблем шляхом компромісів, використання ним репресій, силових структур проти інакомислячих. ' ■ .

. Тільки після серпневого путчу .генералів на чолі з Кор -ніловим та викликаної ним глибокої кризи влади керівники Центральної Ради змогли діяти активніше. В роботі проаналізовано рішення скликаного в Кивві "з'їзду народів" про перебудову Росіі на федеративних засадах, заяву Генерального Секретаріату наприкінці вересач про вступ його до управління Україною, вимоги украінськоі фракції з Предпарламент! про відставку міністрів-кадетів та утворення соціалістичного уряду федеративної Рооіі. На основі цифрових даних про склад Ради, показано, що у цей час вона в основному вже була робітяичо-селянськсго, першим соціалістичним парламентом України на терені колишньоі імперії, у яком? були представлені всі національні меншості. Тому вге у вересні - жовтні багато Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України заявила про підтримку украінськоі Центральної Ради, що підтверджувть документи.

У розділі ввсвітлаеться загострення ко&флікгу Тимчасового уряду з Радои, формування українських збройних сил - гайдг-шцькзх та "украінізовавдх” частіш не фронті і в їздових гарнізонах, загонів"вільного козацтва” з цивільного населення міст і сіл України. У цих умовах небажання уряду'і російських партій задовольнятл впмоги українців про автономія неминуче вело до збройного конфлікту.

. Окремий розділ дисертації присвячено Жовтневому перевороту, діда Центральної Ради після повалення Тимчасового уряду.

У ньому показано, що спроба більшовиків за:іучятя Центральну Раду на . свій бік не вдалася. Вона, як і майзе всі Рада робітничих, солдатський і селянських депутатів’Україна, не вязнаяг 'однопарті&зй Радняр-ком Рссіі урядом всієї котшпньсі імперіі, зокрема України. Цент-

•ппгт.г»^ р^тто ОЗ^ТГїТТГ.^ГЛЯ х^7ігч"^П !!СС, С'б^ОІ1'1П!Л ИЛТО-СМ,

пп?,:атагаст- н® допустити ре?в’язапші більсокітп грогіжкіськоі ві5-!>•*. 7 гГ’СТ'ТНДЯ Т9Ї7 Р-. ТТГСГЛГГі';*—Я утворення Угра?ї!'ліг.0* Егрсддзі Рзснублікр ч окладі Ропті. ЇЇт*?.г,-у д^сертеціг тг.блиця Г> Т свідчить, що не тільки Радг.:>!ЄЛЯнськЕХ депутатів; 6 й міські' Раі-п 'робітничих ї солдатських депутатів у листопаді підтрякаля Центральну Ряду у їі протястр'тнчї Ряднаркону, визнали їі кяйвящоа владою в УНР. Разом з іт представниками на місцях вопя утворили міські, повітові та губернські рявкокя - органи багатопартійної соціалістичної' влада. Тільки в окремих гірничих округах Донбасу та в місцях дноло-каціі більшовизованих частин російської армії на Поділлі ї Волані прибічникам Раднаркому вдалось захопити владу. По оуті на всій Україні після повалення Тимчасового уряду влада перейшла до Центральної Ради та ревкомів на місцях, керованих соціалістичними партіями.

В роботі показано, до і в Росіі йшла боротьба за створення багатопартійного соціалістичного уряду замість бїльшовиць-. кого Раднаркому. 29 ховтійя - 4 листопада 1917 р. у Петрограді працювала комісія за участю лідерів меншовиків, еоерів, більшовиків-

(Каменева і Зінов’єва) по створенню багатопартійного соціалістичного уряду Росії. В ній взяли участь і представники' Центральної Рада. То був шлях до злагода мїя всіма політичними силами, уникнення громадянської війни в країні . Майже половина членів ЦК РСДШ(б) і Раднаркому висловилась за створення коаліційного соціалістичного уряду. Однак, на засідання»ЦК РСДЛІ(б) 1-3 листопада Ленін, Троць-кий і Сталін протягли рішення про утвердження в країні однопартійної більповицькоі влади на чолі з Радн'аркоиом. Не для того вони захопили владу у 5лвтпеві да і, щоб ділити їі з іншими соціалістичними партіями та Центральною Радою. То була головна причина війни -

Раднатому.з Центральною Радою.

* * ■ , тсь

В питанні про владу екстремісті лідери РСДРП(б) на

чолі з Леніним не йшли ні на які поступки. Від імені Раднаркому про це заявив Сталін у переговорах по ’прямому проводу з Києвом 17 листопада 1917 р. Аналіз його розмови свідчить про ультимативний характер вимог Радваркому про владу на Україні - вона має бути тіль кп "радянською” (тобто більшовицькою) і ’’крайовою" (а не республіканською) . - . . -

' Документа свідчать, що взе у листопаді Рлдяархсм

розробив план ліквідації Центральної Ради. Він передбачав збройний виступ російських більшовицьких гарнізонів і червоногвардїйців у Києві, Харкові і Одесі, допомогу іи 2-го гвардійського корпусу з Жмеринка, захоплення Харкова несподіваним ударом російських загонів з Бєлгорода. Після цього негайно .мав бугз окликаний всеукраін-ськлй з’їзд Рад - більшовицький за своїм складом - для проголошення ’радянськоі" влади на Украіні та визнання Раднгркому урядш всієї країни. Такий сцшаргй:дузе нагадував більковицькай перево- ' рот у Петрограді від 25 жовтня і здійснення його розпочалось чярез місяць 25 листопада. , ' '

. Але. на ЗІД4ІН7 від "£/рзуазного" йігааросого уряду

Центральна Рада мала досить надійні збройні сш, її підтрвкали есеро-меншовицькі Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проти збройної боротьби з нею висловилися всі політичні партії на Украіні, в т.ч. Київський, Катеринославський, Одесьгшіі, Миколаївський комітети РС,Е?П( б). Харківський і Донецько-Криворізький комітети більшовиків не вірили у ліолсливість поваленая Центральної Рада і взяли куро на виділення Донкравбасу з України та дроголопвн-ня його "радянською" республікою в складі Рооіі. .

У лиотопаді Центральна Рада відчувала себе впевнено, дала згоду на проведення всеукраїнського з«їзду Рад, пропонувала уряду Леніна перетворити Рооію у федеративну державу. Вона вела про це переговори із СтавкоюЛухоніна у Могильові, лідерами есерів і иениозиків, обласними козачими урядсіш Дону і Кубані. Російський генералітет, військові місії та'уряди Антанти бачили у ній єдину салу, здатну протистояти анархо-бідьаоїшму, повному розвагу фронту. Це було вакопястано Раднаркомсм для звинувачень Рада у "бурау-азнооті", зв’язках з внутрішньою та зовнішньою "контрреволюцією".

Друга глава - "Початок військових дій та спроба переобрання Ради" -присвячена збройній боротьбі Радааркоау та його прибічників на Украіні за повалення Центральної Рада, задіну іі органами більшовицькоі влади. Поразка РСДРЩб) на виборах до Всеросійських Установчих Зборів у лзстопаді в дев'яти украінськах- губерніях (зібрала близько 10% голооів) та перемога украіноькиї есерів та українських соціал-демократів на цих виборах (одержали 4% голосів) заовідчили немогливіоть приходу більшовиків до влади на Україні парламентським, демократичним шляхом. Переобрати Центральну Раду на всеукраїнському з’ізді Рад робітничих* оолдатаьких і селянських депутатів 63га неможливо, бо майже всі місцеві Ради були проти'однопартійної влади більшовиків. Точу Раднарвом поспішав до цього з'їзду утвердити свою владу в Києві та інших найвадливі-

щих містах та регіонах Уяраіни за допомогою дислокованих тут більшовизованих російських війоьк, а такоз найбільш екстремістської частина лромиолових робітників.

У дисертації проаналізовано заходи Раднаркому у підго-танці війни з Радов -> відправку на Украіну емісарів з інструкціями більшовицьким комітетам та Червоній гвардії, передачу оотаннім у листопаді - на початку грудня понад ЗО тис. гвинтівок, 2,5 тис. револьверів, 10 млн. патронів та іншоі зброі (в основному з арсеналів Росії). Але головна роль відводилась арміям Південно-Західного і Західного фронтів і тиловим гарнізонам Києва, Харкова, Одеси. Піоля захоплення Ставки Духоніяа у Могильові створений тут за вказівках) Леніна військово-польовий штаб став знімати з фронтів і нап-. равдяти на Київ більшовицькі військові частини на допомогу російському гарнізону ї червоногвардійцям ьііста. Одночасно у Петрограді, Москві, Новгороді та інших мїо^Росіі створювались добре озброєні зведені вагона солдат, матросів і червоногвардійців і за наказом раднаркому негайно відправля ись на Украіну.

Приводом для війни з Радою була іі відмова сприяти Радааркоцу у розгромі козачого Дону, уряду Каледіна'. 25 листопада Раднарком, Ленін звернулись з відозвою "До всього, населення", у якій закликали до збройноі боротьби з Надедїяим і Центральной Радою, заборонили переговори з ними, погрожували суворою карою за підтримку іх. Одночасно за вказівкою Леніна, розпочавоя рух фронтових частая на Киів, готувалиоь збройні висзуша більшовицьких гарнізонів і червшогвардійців у Києві, Харкові, Одесі та інших містах Украіни. Так розпочалась війна.

- На документальному матеріалі у цій главі проаналізовано контрзаходи Рада: демобілізацію російських гарнізонів на Україні шляхом надання відпусток додовд вихідцям з Рооіі, посилене фор-муваняя українських частая уоіх видів зброі в тилу і фронтовій ему-

зі при підтримці роаійоького 'генералітету і офіцерства, українізацію Чорноморського військового флоту. Протягом листопада - грудня чисельність гайдамацьких та українізованих частин зросла щонайменше до 300 тйо. чоловік, у загонах "вільного,-козацтва" налічувалось десятки тисяч членів цивільної національної гвардії. Під керівний-твом Генерального секретаря військових справ Петлюри вони.діяли рішуче, наприкінці листопада - на, початку грудня затримали цросу- • вання більшовицьких ешелонів на підступах до Києва і біля Жмеринки Коростеня, Бахмача та в інших місцях. Гайдамаки, українізовані частина і вільні козаки відіграли головну роль у -Ліквідації більша-вицьких фронтових БЕК у Бердичеві і Ксах, роезброіли більщовизова-ні російські гарнізони у Києві і Конотопі, придушили збройний вис-. туп червоногвардійцїв і матросів в Одесі, не допустили іх виступів у Харкові,-Катеринославі та інших містах. Спроба Раднаркому захо-пати Раду зненацька і ліквідувати іі негайно не вдалася - на від, міну від уряау Керєнського вона мала достатньо захисників. .

Окремий розділ дисертації присвячено "ультиматуму" уряду Леніна Центральній Раді та рпроб переобрання іі на всеукраїнсь-кому-,з*ізді Рад у Каеві. Тут показано, що 2 грудня Раднарком заклю-5 чвз перегар’я на австро-аімецькоцу фронті і в той же день щ> доповіді Сталіна відправив телеграму Головнокомандуючому Краленко яро 1 зняття фронтових частин для повалення Ради. ІЛалось на увазі.за до-шшогов фронтовиків захопити Киів і провести там всеукраїнський , з'ізд Рад за своіи одрнаріеа. Дря ідеологічного прикриття ліквідації Ради на засіданні Раднаркому 3 грудня комісії в складі Леніна, Троцького і Сталіна було доручено негайно підготувати "особливий меморандум украіноькому народу і послати Раді ультиматум". Але комісія обмежилась написанням першого документу,, ультиматуму Раді -не виробила, оскільки іі не визнавала, не хотіла вступами в прямі стосунки з не» (була впевненість у поваленні Ради через день - два)

На вечірньому засіданні. Раднаркоы затвердив поданий комісією ’’Маніфест до українського народу",, який за підла о он Леніна ранком 4 грудня бузз переданий по телеграфу і радіо, .5 грудня' опублікованії іі а газеті "Правда". ' . ■

• _ . ' ? архзо!:рафічнзх збірниках і творах Леніна цей доку-

мент публікувався з п-япясков у назві "з ульміигивниьш вямогамз '

Яо Центральної Рада", що дозволяло' Ь торзнам твердим про звернений Раднаркс;:у до' неї та прагнення порозумітися з Радоп. Ллє зміст документу свідчить . про його суто пропагандистський, агітаційний характер. Це було звернення до украіноького народу в обхід Центральної Ради та іі уряду, із безпідставним звинуваченнями останніх у буржуазній еолітзді.'Перед ^цем'народів Українсько і і Російської Республік” Раді ставились ’’запитання” - чи згодна вона підтримати білї~овлпь:а2’урлд Рссіі у боротьбі 5 кадетської) і каледінськсв контрреволюцией. Раднарісом заявив, що негативна відповідь на ці запитаная означатиме початок війни (хоч вів' іі вже понад тигдень).

Автором проана іізовано відмову ЦН РСДРП(б) обласному комітету більсовзків Південно-Західного край про скликання обласного1' партійного з’їзд? від дев’яти українських губерній та утворенню всеукраінськоі більяовлцькоі'організації.^В роботі показано, що . партійний з*ізд у'Киезі (3-5 грудня) відався як обласний (а не все-украінський)з і цілком керувався вказівками ЦК РСДРП(б), його "Маніфестом до українського народу". На ньому навіть не піднімалось питання про створення Української Радянської Республіки (за таядень до іі проголошення в Харкові), йедося тілі’3 про ліквідацій вяе існуючої ШР, розроблено сценарій зриву ройотд всеукраїнського з’із-Л7 Рад у Києві''4-6 ггудшї. Алз білкховщькац полкам 2-го гвардійського ісорйусу не "вдалось захопити Київ і ліквідувати Раду, перший всеукраїнський' з ’ їзд Рад 17т відбувся в вярмальнах умовах. В роботі вперше' проаналізовано його склад,оправоночність, ухвалені резо-

лиці і "Про ультиматум більшовицького УРЯДУ". "Про довір'я Центральній Раді", відозву до робітників і селян Рооіі про щшшкення війни з Україною, затверджену на цьому з' іадї вмотивовану "Відповідь” Генерального Секретаріату на. ультимативні "запитання" Раднаркому. Більшовицька фракція чиоельніотв 127 чоловік (менше 10%, делегатів з'їзду) 5 грудня з протестом покинула з’їзд, оголосила його неправомочним. .

7 третій главі - "Захоплення Харкова і огодоазння Радянської УНР" - аналізуються дії Раднаркому після невдалих спроб захопити Київ і провести там всеукраїноькай з'їзд Рад за більшовицьким . сценарієм. Коли це визначилось, 5 грудня Раднаркои ухвалдь шотаао-ву вважати себе в стані війна з Радою і доручив комісії в окладі Леніна, Троцького і Сталіна діяти від його імені, ваити відповідних заходів разом зі Ставкою, випустити дві відозва: до .українського’ народу і солдатів. Тут ае кошндукгш військша Вадааркону у війні з Радою був затверджений нарком В.А.Антонов. У розпорядження Авто-нова передавались фронтові більшовицькі частини і звздені загони з ' добровольців солдат, .матросів і червоногвардійців Петрограда, іїоск-ви та інших міст Росіі для захоплення‘2а ркова і ДЬнецьЕО-Криворізьт* кого басейну. 5-6 грудня посланці Леніна. М.Брснськпй і В.Шідт провели у-Харкові обласну конференцію більшовиків Донкравбасу. Вона ; переконали останніх у необхідності війни Раднаркому з Радою, бо , "маси -біднішого, наоелення України" все ще підтримують іі політик і замість національного самовизначенщ "одераать національне гноблення вяе своіх поміщиків і капіталістів”. Бронськай і Шідт допомогли більшовикам Донкравбасу на чолі з Артемом подолати овій облаа вий сепаратизм, прийняти рітення про негайне проведення у Харкові партійного з'іздуразом з більшовиками Південно-Західного краю, їнсдедувати з ними воеукраінський з'їзд Радв цьоцу ж іііощі.

Вперше в роботі васшітлЕвтьоа засіданнв Раднаркому

від 6, 7, 8, 9 їь 10 грудня 1917 р., на яких розглядались пропозиції Центральної Радй про врегулювання конфлікту мирним шляхом. Показано, що після арешту у Петрограді повноважної делегації від Центральної Ради та гострих диокусїй за участю Леніна і Троцького пер§могля войовнича позиція оотанніх - військових дій проти Ради не припиняти, послати ніа Украіну 500 агітаторів - знавців української мови, опублг кувати та відправити туди велику кількість прокламацій тією ж мовою з закликами до соціальної революції. Замість переговорів дуло ;ухвалеяо пред'явити Раді • г

ультимативні вимоги: пропускати через Украіну більшовицькі війська (наче б то для війни з Каледіним), постачати продовольство в Рооію, без дозволу Раднарввцу не всаупатв в дипломатичні отосунки з іноземними дернавана та не брата у них позик. X ці дні до'Києва відправилась делегація Всеросійського селянського з’ізду на чолі з членом ЦК партіі ліЕих есерів П.Прош’янои, але без повноважень веотя переговори з Радою, від імені Радваркому, про що заявив останній.

■ . Еге 8 грудня' війсвна Раднарксму вотуїшли до Харкова і,

незважаючи на протести Харківського більшовицького -комітету, піоля даохгоданного бою роззброїли українізований ^ройеДзйїзіон та ряд іЕашх частин, арештувала керівників Харківської украіноькоі Ради і гарнізону. Влада в місті зосередилась в руках штабу наркома Антонова, який очолив підполковник російської арміі лівий есер Муравйов. Член ЦК РСДРП(б) Артєп викликав з Києва більшовицьку фракцію всеукраїнського з’ізду Рад, але до Харкова прибула тільки третина їх на чолі з Е.Бош, кандидатом у члени ЦК РСДРП(б). Заміоть всеукраінсннм го з’ізду більшовиків 9 грудня відбулось об'єднане засідання Харківського міського та обох обласних комітетів РСДИІ(б) - Донецько-К^аворізького і так званого Головного комітету РСДИІ(б) о.-д. Укра-іаи. На ньому домовились провести у Харкові "всеукраїнський" з’їзд Рад, об’єднавши делегатів Ш з’ізду Рад Донкривбасу з членами біль—

щовацькоі фракції київського з'їзду Рад України. ;

У даоертаціі показано, що Ш з'їзд Рад Донкрнвбасу не ви-садково був "білою плямою" в радянській історіографії, його 77 делегатів були переважно "комітетниками" -учасниками грудневої обласної конференції більшовиків Донкрнвбасу. Вони представляли третину Рад робітничих і солдатських депутатів Донкрявбасу, вірніше іх більшовицькі фракції. З'ізд був неправомочним, про що одразу заявила невелика есерівська фракція. Але більшовики відкрила його і проведи рішення "злитись з представниками крайового з ’ізду (які прибули, з Києва) та іменуватись "з'їздом'Рад робітничих і солдатських депутатів за участю частини селянських депутатів" (хоч останні не мали вирішального голосу). . . • . ... . , /•■'

1 Наведені в роботі матеріали свідчать,.що Ленін забезнечвв успішне проведення "всеукраїнського" -з'їзду Рад.у Харкові не лише' зідапавкою сюди великої кількості військ з , деома бронепоіздаш, а й подвійним партійнші контролем. В’їзд діг.бд. розпочатись.З грудня . . під керівництвом Артека (члена Щ) і ;Е.Бош (кандидата у члени ЦК). Але він відкрився тільки IX грудня - з'?'прзбуттяа. послаіщін.Леніна'. наркома Антонова і С.С.Бакинського (Л .ГиЕерснгейма). Антонов і фінансував роботу з'їзду з своеі "каси”. Склад делегатів з*ізду був профільтрований: -з 123 чоловік (що мали вврішльидйголос) ПО являлась членами РСДРИ(б), переваено обласних та ідіськпх комітетів партії і були делеговані ними. Вони представляли не Рада робітничих і . солдатських депутатів Україні] (які на той 5ас за влйаяпсої* 12-15 булл есеро-^зпііЕГ22іх&ЕПш), а іх більшовицькі фракції. На з’їзді <%т більшовики тільки від 82 Рад України (з близько 500), тоцу його есе-ро-мекшовицька фракція (ІЗ чоловік) оголосдла з'їзд недійсна* - - ■ . "більшовицьким фарсои". . . •1

II-12 грудня відбулась два засідання з'їзду, на'яких біль-аовикс с^ісім:л вШу Раднарвому. з Радою, прийшли резолюцію. про

самовизначення України як робітничо^елянськоі (а не національної) реопупліки—федератявяоі Чіаотани" Росії. В резолщії "ПрЬ організацію влади на Украіні" Центральна: Вада звинувачувалась у;"роздуванні націоналістичного угару оеред народних мас України", (буржуазній політиці. Більшовики на цьому з'їзді оголосили Україну "Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів”, частиною Рооій-ськоі федерації (хоч остання ще не <3ула проголошена федеративною державою). Вони вирішили скасувати постанови Дентральноі Ради і пошарити на Україну декрети Раднаркому Р09ЇІ. До найвищого органу влади "радянської" Украіни - ЦВК Рад - обрали з свого середовища 35 чоловік і п'ять місць надали своїй союзникам - лівим есерам і соціал-демократам. Переважній більшості з них ледве виповнилось 20-25 років, університетів вони не кінчала. ЦВК Рад виділив зі свого снладу уряд-Народкпй Секретаріат Украіни. 3,12 "народних секретарів" II були членами більшовицьких уомітетів, в т.ч. З від ЦК РСДРП(б) (Артем, Е.Еоп, М.Скрипиик), б від Головного комітету РСДРП(б) с.-д. України,

2 від Донецько-Криворізького обласного і Харківського міського комітетів партії. Серед них було тільки 2 украінця (Скрипник і Затонсь-кий). Всі вони як партійні. працівники висоцих рангіб <2ули ^під повним контролем Щі РСДШ(б) і здійснювали його політику на Україні, уособлювали і партійну і дераавну владу одночасно (за зразком Раднаркоіла) Керівництво Центральної Ради розглядало рішення V їзду Рад" у Харкові як провокацію і недооцінило його значення у розколі українського руху. .

З окремої^ розділі дисертації вперше проаналізовано юридичний статур Радянської Украіни та становище іі вищих органів у Харков|: - епіцентрі донецьких сепаратистів? На документальному матеріалі показано, що Раднарком не створив правовоі оонови не лише для рівноправних "ссшзнях" відносин у Російській радянській республік, ада і дав ісяраннз автономная національних утворень в іі

окладі. В 1917 - 1918 рр. у. Рооійоькій федерації не <Зуло ходноі національної радянської республіки (за винятком украіноькоі, ліквідовано і за вказівкою з Москви у квітні І9І8 р. на догоду сепаратистам з Донецько-Криворізькоі республіки). У неофіційних, а чаато і в офіційних документах Раднарком навіть не називав радянську Україну "республікою". Питання про кордони та форму федеративних взаемовід-

нослн між радянськими республікам Рооіі і Украіни. не піднімалиоь.

. , . . органи

На практиці ЦВК і Народний Секретаріат Украіни діяли як^адмініотра-

тивно-автономноі області, або краа, виконували розпорщщення на£ва-сійх органів деркавнЗі влада Рооіі (насамперед Раднаркоцу,' Леніна). Партійні і радянські працівника Донкривбасу не допускали хшширення ; влади ЦВК Рад і; Народного Секретаріату Україна на Донецько-Криворізь-, кий баоейн (а наприкінці аічня 1918 р. одержала санкцію ЦК партії, Леніна Еа утворення ' овоеі "реоцублікн". - ДКР), Обидві сторони конф-лііяугади з повноважним наркомом Антоаоиш, ьтаб і .військові коиеа- . даній якого прзба^лд ваавладу на Украіяі до своїх рук. Щоб поота-витя іх на свое кіоце'І9 грудня Раднаркоц призначіш Серго ОрдаояіЕід-' зе ."Надзвичайним Комісаром району Украіни (а ко реоцубліки - Л.Г.) для об'єднання дій функціонуючих .там Радшшкшх організацій у. всіх . галузях іх роботи (військової, продовольчої, банківської і і.п.)"

Він прлбув до Харкова 25 грудня,, його вказівки булн обов'язковіша' | для уріду.радянської Украіни ї донецьких сепаратистів,. а ним рахувався і Антонов. (хоч був відповідальним тішса іхерзд Леніним).' ,

■ ■ В органній главі - "Хід війки в хідні 1917 -ішхоцу. ; 1918 рр."- наоашеред розглянуто. організацій і «аоельніоаь військ . Ргдааршзг.і Ценіральноі Рада. Залучений у рибрїі.аовай до^еікгаль--. пай матеріал дозволив зробатл засновок, що у .вШі з Радов драла і учасгь добровольчі захоііа’ІЦігміова з Рооіі часельнісши кз в 10-12 тасяч чоловік (як вззюасшш). а нз кениз 60 зисот. Веди, иали на .

ОЗбрОсііЛ ї СиОіііПОІ3;^1, ОрОіІ^йЬіи&їі^рйї, іф—

лемегпі кокавдг,' 14 літаків з авіабазам у Харкові і Сдав'янсьгу..

За три місяці бойових операцій загонам Анїонова і Червоній гвардії Украіни було постачено з арсеналів Рооіі 150 тао. гвинтівок, близько 2400 ручних кулеметів і 342 станкових ("максим"), багато ішоі зброї, Чисельність Червоної гвардії України зросла до ЇЗО тло. чол. Для керівництва маййе' двохсбттйснчйим військом Антонов мав штаб у Харкові з відповідними відділами і службами. Йому підлягали всі міські червоно*вардійські штаби і Центральний штаб Черзпноі гвардіі Донбасу, певну допомогу подавали такоз ЦВК Рад і Народний Секретаріат України. Штаби групи військ Берліна у Гомелі і ‘‘північних" загонів Кудинського у Брянську теж були підпорядковані Антойову.

Українізовані і гайдамацькі частини тилових гарнізонів Украіни налічували приблизно 150 тис. чол., а вільних козаків було понад 60 тис. Менше половини іх перезвало в губерніях, які зазнали нападу загонів Антонова - Харківській,'‘КатерияоалавоьвіЙ, Полтавській і Чернігівській. Добровольчих гайдамацьких куренів тут було мало, а українізовані частини тільки формувались у запасних доднях після відпустки додому солдат-рооіян. Зброі і боєприпасів у тилових гарнізонах не вистачало, тому українізовані частини і вільні козаки <3гли набагато гірше озброєні, ніж добровольчі загони Антонова. Чи не найбільшим прорахунком украінського уряду була відсутність спеціального штабу для управління війоьками Слобідської і Лівобережної України під час боротьба з Антоновим.

У дисертації по суті вперше розкрито роль у війні з Радою семи російських армій Південно-Західного і Румунського фронтів (3,1 мян солдат), особливо дислокованих на Поділлі і Волині. іДайае половина солдатів йшла за більшовиками, лівими есерами, анархістами і підтримувала Раднарком. Інша половина перебувала під впливом правих есерів, меншовиків, українських есерів і с.-д. При підтримці генералітету і офіцерства фронтових і армійських штабів Петлюра прискорв.формування гайдамацьких і українізованих частин

на фронті, в середині грудня в них налічувалось близько 180 тис. солдатів і старшин. Але українські полки і дивіаіі була розпорошені у тисячекілометровій фронтовій смузі Волинської, Подільської і Бесарабськоі губерній. Тільки завдяки більш високій дисципліні та підтримці донських казачих шстия. молдавських і румунських з*ед- . нань вони протистояли перевазапчш силам більшовицьких військ. До кінця січня І9І8 р. фронтові українські, частини і з»єднання, в т.ч. корпус П.Скоропадського ледве стримували рух більшовицьких, еиеіш-: нів з фронту на Киів і не змогли взяти участі у боях з доброволь-' чикя загонами Антонова на Лівобережній Україні. ■ — -

В роботі показано, що одразу'після захошшаня Харкова, Раднарком, його Ставка організували всеоходяшчзії еосззге більстваць-. ких військ на Украіні, Загони Антонова наступала зі сходу, на Сдо- ' бідськііі Украіні, фронтові частини з заходу (Поділля і Волині) та півночі (з Гомеля). Головна роль відводилась фронтовам частинам, які ударами э Жмеринка, Коростеня і Бахмача протягом кількох днів шли захопити Киів і ліквідувати Центральну Раду.. Одночасно більшовицька преоа в Рооіі і на Украіні розгорнула агітацій проти Рада, Червона гвардія:готувалась до_вистугіів у -Катерзнославі, ..Києві,- Одесі та інших містах. . ■ ;

Окремий розділ дисертаціі присвячено бойовим діям у другій декаді. грудня І9І7 р. Тут висвітлено роль Леніна і Сталіна у розгортанні наступу проти Ради, контрзаходи Петлюри (ліквідацію II грудня більшовицьких БЕК всіх армій румунського фронту і XI армії : Південно-Західного фронту), наступ більшовицьких ртодпит? з Емерин- > ги і Короотевя на Киів, затримання і часткове роззброєная іх українськими частинами та вільним козацтвом. По дяни„і Ставки і штабу Антонова підступи до Києва з заходу обороняли війська Вади чисельністю 100 тис. чоловік. .' \ •

Провал наступу з заходу пршуаив Ставку і Антонова вже

• • - 45 - -

_ • • у середині грудня міняти напрямок головного удару і захоплення Києва доручити гомельській групі у складі двох дивізій (командуючий Р.Я.Берзін) і трьом дивізіям, зосередзенш у Новозибкові, КаллЯковичах і Брянську. Але більшість полків цих дивізій відмовилось виступати проти ЦентральноіРади. Сформовані наспіх добровольчі ейгони, незваяаючз на підтримку бронепоїзду, були затримані.українськими ву-ренями (до 5 тис. чол./ на півночі Чернігівщини. Тільки наприкінці грудня за наказом Ставка гомельська група військ і більшовицькі еталона Південно-Західного фронзу ззкцу -тгартгя наступ т Еаів.

Активність зЗйгьЕ більшоввцаші Схзвзв і псстіїінв загроза Києву сприяла услізая загонів Антеясза у. Харківська і Катерзно-слазській губерніях, Иетдира не зніт звяаза з фрошу і наслати проти них жвдаоі фронтової чаотаяя. 12-13 грудня зів шцравав з Києва до їїожгави курінь поету іиЛЗмяаяа Іаедьнщьаого. азе сил не вистачило навіть для роззброєння білшовшаддх частаа писцевого гарнізону (до

5 тзс. солдатів). Військам Антоне® протистояла тільки Запорізький вш у Куп'янсьху, українізований заласний вашзьеріїеькай полк в Ізшх і Балакліі, даа га2денадай звдені в Ватериносдааі, па одному з Олександрївську, Балеті і Лугансьву. Сєрдещкий полк їм. отамана Орлика, який у листопаді лр%в з Ле-грограда до Катеряослава, наполовину був більшовицькая і «голосив "нейтралітет". Чугуївське юнкерське училище на підтримала іаідатцькі курені у зв'язну з білииови-цько-а^тиукраїнсіиїгш н^стриана тастана шкерів. Війська Антонова аала багаторазову ікреваїу щ жшм- і бойовій техніці "і пр підтримці шсцЕвзх -°ерводвіварді1аза у другій декаді грудня з боями оволоділа зашї^взгзнзш иагісзїшшии Заркїв — Лозова — Синельниково, Харків ~ чіуїзгїв — Ізалшайя. — &шл±БЕа, Вадуйкп>~ Куп’янськ. З останній и&я&Р'за шугшу січня вона захотш вся Іарзївгїду і

йїгеїлшослязойїїу губернії. Українські частини скрізь узнала шеф* не Зуло я одного випадку періоду 22 на отсфКїу ^етшшпз. йщгн®-

цькі курені в Катеринославі дві доби вели боі з місцевої) Червовою гвардією та загонами Антонова, частина іх відступила і продовжувала боротьбу. , . : \

У відповідь на мирні пропозиції Генерального Секретаріату і делегадіі лівих еоерів на чолі з Прош'яном 19 грудня Раднар-ком обмезвдвоя поотановою про баганість "спроби усунути війну з Радою". Водночас вказувалооь, що тільки з утвердженням "радянсь-коі" (більшовицької) влади на Украіні "зіткнення між братніми народами будуть неможливі". Заміоть негайних переговорів пропонувалось Раді визначився з місцем іх проведення - Смоленську чи Вітебську. ЗО грудня Раднарком за наполяганням Леніна відхилив пропозиції Ради про переговори і переклав на неі всю відповідальність за продовження війни. . ; . •

Щоб уникнути звинувачень Росії в агресії партійна конференція у Харкові 1-2 оічня 1918 р. під керівництвом надзвичайного комісара Радн^ркому С.Ордеонікідзе ухвалила, що всі загони Антонова вестимуть віііну з Центральною Радою тільки від імені ЦВК і Народного Секретаріату Украіни. Виконуючи це рішення, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. оголосив -про загальний похід проти "ворога народу" Центральної Ради, закликав робітників і селян подавати допомогу "революційним військам Народного Секретаріату і військам Ради Народних Комісарів". Це звернення підписало 7 "народних секретарів", серед яких тільки один був українцям - Юрій Коцюбинський (його і подали першим у списку).

З наведених у дисертації матеріалів видно, що січневий наступ військ Раднаркому проти Ради теж був комбінованим і всвсшь ішачим . За наказом Ставки активізували бойові дії російські армії на Поділлі і Водині. Більшовицькі частини 7-і арміі при підтримці артилерії після запеклих боів 4-Ю січеія оволоділи містами Браілоз і .Вінниця. Шлях на Киів ім внсву засгуллв 34-іі (І—її укра-

інський) корпус, начальником якого замість П.Скоропадського був призначений генерал Гандзюк. Дві дивізії корпусу до кінця січня не пропустили до Києва, війська Раднаркоыу з цього напрямку. Російські полки у Гомелі були поповнейі загонами балтійських матросів і про-бдлиоь до,Бахмача, вступили у затяжні боі з гайдамацькими куренями Чернігівщини та заггяом юнкерів, що-прибув з Києва, А головною ударною силою тепер були війська наркома Антонова, поповнені чер-воногвардійцями Харкова і Донбасу, підтримані трьома бронепоїздами. Під командуванням підполковника Муравйова вона 5-10 січня захопили . Полтавуі Кременчук, Гадяч, Миргород, Ромодан та ряд інших міст Полтавщини, розпочала наступ на Киів. Тільки у Карлівці гайдамацький курінь, а в Полтаві гайдамаки та юнкери (місцевого Віденського училища) яаванялзсь дати бій переважаючим силам Раднаркому. Одночасно четверте угруповання військ - "північні загони" з Москви, Брянська, Рославля та іншх міст Рооіі - з І по 10 січня захопили залізничні магістралі Ворозба - Суми, Ворожба - Путивль - Глухів -Хутір Михайлівський. Газета Правда" 17 січня опублікувала телеграму Р.Я.Берзіна, в якій говорилось: "Радянські війська залізним кільцем охоплюють Киів, як головний центр і цитадель українських контрреволюціонерів".

За 10 днів до вступу військ наркома Антонова до Києва Центральна Рада після бурхливих дебатів ІО-Л січня 1918 р. ухвалила ІУ Універсал про незалезшїоть Украінськоі Народної Республіки і вгавала заходів для іі оборони від російських військ. Як показано в дисертації, становище ускладнилось одночасним збройним виступом 14—17 січня червоногвардійців Одеси, Києва та ртог інших піст, організованим за домовленістю з Народним Секретаріатом України і наркомом Дятоновим. Ці виступи бойовиків здійснювались без санкції не тільки ніских Рад, а й більшовицьких комітетів. Авто^о вперше наводять відозву обласних комітетів РСДРП і російських есерів

Південно-Західного краю, українських' і 'єврейських соціалістичних партій про підтримку Центрально і Ради у1 ці дні. Політичну кризу і розкол у Центральній Раді в середині січня, викликаний прибічниками Раднарксыу і Народного Секретаріату, вдалось подолати шляхом відставки Генерального Секретаріату на чолі з В.Винниченком, заміни його переважно есерівським Кабінетом Міністрів УНР.

Наведений документальний матеріал спростовує твердження про відсутність боєздатних частин у Центральноі Ради в оічні 1818 р..

Про це свідчать . запеклі триденні боі в Одесі і Чернігові

. ' . » - • • • ■ ‘ - !- - - .

(15-17 СіЧПЛ/ а чотириденні на дільниці Бахмач - Крути - Заворичі

(15-19 січня) , десятиденні у Києві (16-26 оічня), активні бойові діі гайдамаків на Південно-Західному і'Румунському фронтах. У таблиці 16 2 додатку до дисертації (яка не претендує на повноту) перелічено понад 80 бойових операцій війовк Раднаркому і Центральноі Ради за січень 1918 р, В них брам учаоть с.отні' тисяч російськая і українських'солдатів фронтової'смуги і тилових гарнізонів України,, вільних козаків і червонргвадаійців. Ш’Ру^нсЬкойу^онті. (у_Беса-рабіі) більшовики у оічні зазнали повноі поразки, на Південно-Західному боротьба йшла з перемінним успіхом. Тільки на Лівобережній Україні добровольчі загони наркома Антонова, переформовані у три . "революційні” арміі, з боями оволоділи Полтазпзвою і Червігівщпною, 22 січня вступили до Києва. . ’ V

Для висвітлення збройної боротьби на Україні в січні

І9І8 р. використано багато нових матеріалів, які дозволили об'єктивніше висвітлити хід і наслідки бойових операцій. Зокрема показано, що величезні втрати армій Антонова-Муравйова у вуличних боях у Києві (понад 1000 чоловік) примусили більшовицьке командування і "народних_ секретарів" України 26 січня підписати перемир'я з Петлюрою на цілу добу, дозволити Раді та іі ураду залишити мійто разом

з військом, обозом, пораненими. Вперше зроблено висновок, що по су-

. .... ■ Л- , -49- . ..

ті війська Радааркому зазнали невдачі бо не змогли ліквідувати Центральну Раду,•припиним іі-збройний опір, перешкодити підписання нею 27 січня мирного договору з державами Четверного Союзу в Брест-Лятов-ську. ' . ' " ■ ' ■ - . ■ '. .

В історіографії і досі домінує думка, що після’Ьтечі" Центральної Ради з.Києва в українському війську налічувалось всього 2-3 тис. чоловік і вона повернулась з ним через три тижні в обозі нїмецькоі .армії. У дисертаціі показано, що наприкінці січня і в лютому І9І8 р. збройна боротьба між більшовицькими і українськими військами продовяувалась на величезній території Київської, Волан- . ськоі, Подільської, Херсонської і Бесарабської губерній за участю сотен тисяч бійців. В ній взяли учаоть не тільки регулярні частини, а й місцеві тераторааліні фо^вання - вільні козаки на одній стороні, червоногв^рдійці - на протилежній. В цей чао більшовицькі війська Румунського фронту зазнали поразки і з боями відступили за Дністер. 7 лютому Петлюра організував розгром військ Радааркому і на Південно-Західному фронті. Документа свідчать, що у контрнаступі української арміі .н^ Каів взяли участе українізовані-та гайдамацькі частини чйсельнїсі|ю близько 80 тио. чол, не менш 20‘ тис. вільних козаків, частини двох "5аніх" дивізій, сформованих з українців у таборах військовополонених у Німеччині. Автором вперше встановлено, що німецькі війська (як і авотро-угорські) рушили на Україну тільки наприкінці лютого і включились у бойові операції на початку березня

1918 р. Контрнаступ стотисячної украінськоі армїі в другій половині лютого І9Ї& р. заьерщив двобій Раднаркоцу з Центральною Радою на користь останньої. , .

- У заключеннї зроблені висновки0 по., основним проблемам

- ^ " і " " ". ’’ , - . . 1 . дисертаціі. Візується, що конфлікт Тимчаоового уряду, а потім Рад-

наркому з,,Центральною Радою був викликаний небажанням російських уря-1

дів і партій перетворити Росію у федеративну дерзаву» визнати рів-

нопразкість і і складових частин', зокрема України. "Українське питан- . ня" Раднарком одержав у спадщину від Тимчасового уряду і вирішив розв’язати його збройною силою, ліквідувати Раду в Києві тим ке спо- . собом, що й уряд Керенського у Петрограді. Роззброєння більшовицького гарнізону у Києві та інші контрзаходи Петлюри примусила Раднаркоа перейти до широкомасштабноі війни з залученням сотень тисяч .солдатів Західного, Південно-Західного і Румунського фронтів, добровольчих загонів з Росіі (не менш 60 тио. чол.), Червоної гвардіі України. До j середини грудня ім успішно протистояли гайдамацькі і українізовані 1. частини, загони вільного козацтва. Імітація переговорів з Радою до-зводила уряду Леніна виграти час, надіслати на Україну додаткові си- ' ли, утворити маріонетковий більшовицький уряд у Харкові, від імені . якого потім і велаоь ця війна. Насправді, вона була війною ЦК ГСДРП(б) уряду Леніна за збереження унітарноі російсько і дераави, проти соціалістичної Центральної Ради та есеро-меяшовицьких Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів', які не визнавали його влада на Україні. Бідніші верстви міст і сіл, особливо донецькі робітшшКне ’

більгае третини населення УНР) повірили деклараціям Радааркоца і пб-давали підтримку його військам. Національні і соціальні мотиви у цій .» війні переплітались: за владу Раднаркома билось чимало українців, а . за Центральну Раду - рооіяв. . . 'V

Вторгнення наприкінці лютого австронзімецьких військ на Украіну без запрошення Центральноі Вади, їх прооування у Крим та Ь Донську область по суті означало продовження першоі світової війни. ’ Дві європейські імперії скористались короткозорою політикою Раднарко-ма для розширення своїх територій і сфер.впливу за рахунок колишньої Російської імперіі. В оточенні трьох великих дераав УНР не могла вистояти. Кайзерівські війоька ліквідували Центральну Раду, але і Рад-нарком, створені ним на Україні і в Крику буферні більшовицькі республіки зазнали поразки. Уряд Леніна наказав знищити Чорноморський

флот,зашштвв Німеччині величезну контрибуцію, заключив мир з гетьманом Скоропадським про кордони між Російською і Українською державами. • ' . , ■ . ...

Війна Раднаркону з Центральною Радою була злочином Іеніна, більаовицькоі партіі не тільки щодо украінського і російського народів, які понад 200 років не воювали міх собою. В ім’я збереження єдиної і не-.ілямоі Російської дераави Ленін, РСДШ( б) знехтували демократичною ідеею про рівність всіх народів світу, іх правом на власну державність. Тому відомий російський історик Бердяев-порівню вав Леніна з деспотичними і жорстокими російськими монархами - будівничими московської централізованоі дераави .

/ Наслідки війни комуністичної.Рооіі з демократичною Україною не можна забувати. Тільки рівноправні добросусідські державні відносини між російським і українським-народами відповідають іх інтересам, збережеш» миру у всьоцу овіті.

Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях автора: . ' ■ , : -

1. Воорухвнная борьба Совнаркома а Центральной Радой.-Деп.в ДНТБ Украіни ІЗ 556 - УК.94 ; І6.Ш.-94.-ІЗ друк., арк.

2. Историография Великой Октябрьской социалистической революции на

Украине (з соавторстве).- К.,1987. -17 друк. арк. '

3. Республіка Тавріда (у співавт.).- К.,1990. - 8 друк. арк.

4. Крым в период Великой Октябрьской социалистической революции и

гражданской войны ( в соавт.).- Деп. в ИНИОН АН СССР. 1Ь 26126 25. 07. 86. - 7 друк. арк. . '

5. Збройні сдли Центральної Ради (лютий - квітень 1918 р.).//Військо України. 1993. В 8. ~ І друк. арк.

і. Зброййі сиди Центральної Ради у боротьбі з комуністичними республікам // Матеріали науково-практичаоі конференції "Українська дераава та украівська армія". - К.,1992. -0,2 друк.арк.

7. Війна Ра'днаркому Рос'іі з Центральною Радов (кінець листопада 1517 - лшвіі Ї9І8 рр.) //СурііН. Орган національної гвардії Укра-ііш . ' - І995. Ь І. '- 1,5 друк. арк. ’

Б. Позиція Рад України в шіташі про владу у аовтні 1917 р.- дато' ыу 1918 р. //Науково-теоретичний вісник Нижньої Наддніпрянщини. -.Бапорісія, І995. - 1,5 друк. арк. ■ ; .

9. Центральная Радаа крццако-твтарскяй Курултай - сошники в .войне о Совнаркомом Роосиа //Мёанацаональные отношения в’ Криму В' XX вє

ке. Материалы-науздой конференции. -СицфероСоль, І£95. - 0,2 др.

_ . " . • . • - ■ ■ • . ' . ■ ари

ІО.іі.і.Лєііін - організатор єдиного фронту оборот на півдні країни

у березні - квітні Щ8 р, //УВІ. 1979 й 4. т і друк; арк. .

11.Вооруженные силы Советской' Республика Тавриды //Вопросы ясторш

СССР: Республиканский ыеаведоцственныГ; научный сборник. -Харьков, 1979. Вып.24. - 0,4 друк. арк. . = ’ ; .

12.Вооруженные силы Советской Республика Тавриды р боях за Крым

// Года борьоы а побед: Материалы Всесоюзной научной конференциі К.,1983. - 0,4 друк. арк. ■ .;

13.Оборона Крыыа от германского нашествия в апреле 1918 г.. //Воен--но-й? у отческий гурнал. 1984. £ 2; - 0,7. друї;. арі;.

Gorcheva.L.P. Political Confrontation and,-Armed Struggle of Hissia with the Ukraine (from. 191.7 to the beginning of 1918),.

' i'he Dissertation to compete for a Hoc tor*, a’ degree in histo- . xical aciencea on the speciality 07.00.02 - History of the Ukraine, the -CriaeanLIedical Institute, Simferopol, 1994. ,

.- .-u!he Dissertation, ".o be defended, consists of 4 Chapters . and .13 Sections (390 p.), being devoted to the little studied . ■ yroblea of mutual relations between the Ukraine and Hussia in connection with the collapse of Ku3sian Empire and the^formation of the Ukraine an People's Hepublic by the Central Hada. In the work the Soviet and foreign historiography of this theme is ana-lyaed, a unilateral, too ideologized approach is marked•in. the interpretation of the causes of the conflict of the Central Rada with Provisional Government and the Council of People's Commissars, the course of the war at>th.e end of 1917 - the beginning of 1918, and its results. . - . .

On the basis of archival documents and materials from newspapers of all trends of that tine the Dissertation discloses a negative attitude of Hussian- governments and parties, including aSDRP(S)' to the revival- of the Ukraihfean State, system, the conversion Of Russia into a federation. It was shorn that the war of the Council of People's Conmisaars against the Central iiada was caused by Lenin's uncompromising aspiration for an establish-nent of Bolshevist oower in the Ukraine. The course of the war in Hovenber, 1917 t February, 1918 was elucidated.

She materials of studies received practical realization in the deposited monograph 307 p. in.volume and published papers, reports at the Bepublican scientific and practical conferences Ln Kiev and Simferopol, in the pedagogical and lecture work of ;he author.

Гарчева Л.П. Политическая конфронтация и вооруженная борь- . ба Россия о Украиной (1917 - нач. 1918 гг.).

Диссертация :иа. соискание ученой степени доктора псторг.чеаках наук по специальности 07.00.02 - асторяя Украины,' Институт Украиноведе-няя Ан Украины, Львов, 1395. ■ . . \

. Защищается диссертация пз 4 Глав я 13 разделов (390 с.): посвященная слабоизучённой проблеме взадмоотйогкяпи Украины с: Рос-слей в связи о распадом Российской имперяй.и созданием Центральной Радой Украинской НародноЗ Республика. В'работе-цроаналззлрова'ш . советская я зарубежная ясторяографзя данной теші,;от»ечен односторонний, заидеологизвдованный подход в'освещения прдчзн конфликта -Рады с. Временным правительством и Совнаркомом, хода войны в конце : 1917 - начале 1918 гг., ее‘результатов. ;

, На основе архивных документов н материалов газет всех •направлений того времени в диссертации раскрывается отрицательное . отношение российских правитёльств и партий, в т.Ч. РСДРП(б), к .

. возрождении украинской государственности, превращению России в. . • федерацию. Показано, что война Совнаркома .с Радой была вызвана я. бескомпромиссным стремлением Ленина утвердять больиевистскую власті на Украине. Освещен, ход войны в ноябре 191? - феврале 1918 гг.; \

• ; Материалы исследования получали практическую реализации:

в задепонированной монографии объемом' 307 стр. и опубликованных ' отатьях, докладах на республиканских научно-практических конфе-. ренцвях в Киеве и Симферополе;, в педагогической я лекционной ра-? боте автора. Г

Ключові олова: Центральна Рада, війна Рооіі 8 Україною;:.