автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Политика государства по мотивации труда промышленных рабочих в Украине (1929-1938гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Политика государства по мотивации труда промышленных рабочих в Украине (1929-1938гг.)"

' МР 2000

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.Ю.ФЕДЬКОВИЧА

НІКОЛАЮК ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 947.7 “19”

ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЩОДО МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ (1929-1938рр.)

Спеціальність 07.00.05?- Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

\

Чернівці - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Університеті “Острозька академія”.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Скрипток Олександр Васильович, начальник відділу суспільних і гуманітарних наук Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Гордієнко . Леонід Митрофанович, Міжнародний інститут лінгвістики і права, завідувач кафедри міжнародних відносин;

Доктор історичних наук, професор Юрій Михайло Федорович, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського державного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри соціально-економічних наук.

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (м. Львів)

Захист відбудеться “24 “ березня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича (м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.)

Автореферат розісланий “ 24 “ лютого 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

Карпо В.Л

/. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Після скасування НЕПу перед радянським тоталітарним режимом постала облема пошуку мотивації продуктивної праці трудящих в умовах командно-міністративної позаринкової економіки. За цих умов, щоб примусити робіт-ків продуктивно працювати, застосовувалися різні методи, включаючи ідео-гічне обдурювання, репресії і голод, економічне стимулювання, підміну рин-вої конкуренції “соціалістичним змаганням”, рівняння на “маяків-стаханов-ї” тощо. Економічне стимулювання мотивації праці в зазначений період посіло чи не найостанніше місце.

Актуальність дослідження мотивації до праці робітників України в

29-1938рр. зумовлена рядом чинників. Найважливішими серед них є:

- Проведення дослідження зазначеної проблеми з позицій сучасних полі-чних реалій та винесення повчальних уроків для сьогодення. З 1991 року раїна стала на шлях власного державотворення, який видався надто супереч-вим і неоднозначним. Перспектива існування України як цивілізованої дер-ви в значній мірі залежить від того, чи зможе вона подолати сучасне важке пально-економічне становище, яке можна порівняти із станом періоду еко-мічної кризи 30-х років, спричиненого функціонуванням у 1929-1938рр. в СР і в УРСР позаринкового господарського механізму. Економісти і політи-сьогодні пропонують різні програми подолання економічної кризи, поліп-ння добробуту трудящих, проте, як правило, вони не враховують досвіду нулого. Об’єктивний аналіз і висвітлення методів, що застосовувалися у 30->р. для підвищення продуктивності праці робітників, дає можливість зробити ліовок про існування окремого позитивного досвіду економічного стимулю-ия праці, який можна використати для розробки стратегії сучасного соціаль-економічного розвитку країни.

- Вивчення і аналіз застосованих в період модернізації економічних і по-кономічних засобів стимулювання виробничої діяльності може сприяти в’язанню важливої проблеми про шляхи досягнення високого рівня продук-ності праці робітників у сучасному виробництві.

- Дослідження складних і суперечливих заходів, які застосовувалися то-ітарним режимом у 30-ті рр. щодо робітників, дає змогу спростувати твер-мшя окремих крайньолівих сил про “комуністичні досягнення” в добу Сталіну, що сприятиме об’єктивному дослідженню проблем розвитку радянського пільства у 30-і рр.

- Розкриття жорстких засобів впливу на свідомість робітників та викорис-ня страху як одного з найдієвіших примусових заходів, завдяки яким кому-гичний режим СРСР та УРСР активізував виробничу діяльність, сприятиме оріненню з свідомості сучасної людини віри в можливість побудови

“світлого комуністичного майбутнього” вже в незалежній Україні. Об’єктиві знання про жахливі умови життя та праці українських трудящих у 30-ті р] дасть змогу в складних суспільно-політичних і економічних обставинах розр бити стратегію розквіту Української держави.

Предметом дослідження стало з’ясування засобів стимулювання в робничої діяльності промислових робітників всіх галузей важкої, легкої і дрі ної промисловості, транспорту та будівництва УСРР (пізніше - УРСР), які з стосовувала держава для підвищення продуктивності їх праці в добу модері зації (1929-1938рр.), а також соціально-економічні наслідки цих заходів.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1929-1938рр., які насичс складними і суперечливими за своїми наслідками процесами утвердженню функціювання позаекономічної системи народного господарства, і поділяють на два періода: здійснення протягом 1929-1933рр. волюнтаристської політи “комуністичного штурму”, яка спричинила голодомор 1932-1933рр., та стабі. зація виробництва у 1934-1938рр. в Україні.

Дослідження проблеми стимулювання праці робітників починається 1929р., що пояснюється відмовою компартії від НЕПу та початком запрої дження позаринкової економіки. Проблема мотивації праці українських роб ників у 1939-1941рр. у дисертації не розглядається, оскільки на початку 193‘ тоталітарний режим на чолі зі Й.Сталіним почав підготовку до війни, що зу(* вило переведення радянської економіки на “воєнний лад”. Стимулювання праці робітників за умов воєнної економіки має інші, ніж у “мирний час”, вл; тивості й тому може бути предметом окремого дослідження.

Географічні межі дослідження окреслюють виключно території Укра ської СРР (пізніше - УРСР) у 1929-1938рр. у відповідності до адміністративі територіального поділу (без західних територій, які в цей час були складові частиною Польщі, Чехословаччини та Румунії). Використання у роботі наз “Україна” не поширюється на її геополітичний простір досліджуваного періо, стосується лише території УСРР, яка входила тоді до складу СРСР.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теореп но-історичне висвітлення проблеми мотивації праці робітників промислово України у 1929-1938рр., а також аналіз методів, що застосовувала держава і стимулювання їх виробничої діяльності, становить складову частину програ історичних досліджень, аналізу розвитку економічних і політичних процесів сучасному етапі розвитку країни взагалі. Дисертаційна робота, зокрема, є ск довою частиною загальної науково-дослідної програми Університі “Острозька академія”. Пропонована дисертація дає можливість у межах істо] чного дослідження розкрити те, яким чином з проблемою мотивації пр пов’язані соціально-економічні, господарські й ідеологічні питання в контек розробки актуальних проблем історії України.

з

Мета і задачі дослідження полягає в тому, щоб спираючись на розробки попередників та нову джерельну базу, розкрити зміст політики держави щодо стимулювання праці робітників української промисловості у 1929-1938рр., її негативний вплив на добробут і продуктивність праці трудящих, зробити відповідні висновки про соціально-економічні результати, яких було досягнуто шляхом економічного та позаекономічного стимулювання їх виробничої діяльності. Зазначена мета конкретизується наступними завданнями : по-перше, з’ясувати ступінь наукової розробки проблем мотивації до праці робітників промисловості України у 1929-1938рр;

по-друге, дослідити стан економічного та позаекономічного стимулювання праці промислових робітників України в період “економічного штурму” та його наслідки;

по-третє, проаналізувати матеріальні, ідеологічні, моральні, каральні, організаційні заходи та соціально-економічні результати активізації виробничої діяльності трудящих періоду економічної стабілізації;

по-четверте, дослідити ступінь запровадження різних заходів стимулювання робітників промисловості України, порівняти їх дієвість для підвищення продуктивності праці на етапах модернізації країни.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали загальні науково-цослідницькі принципи об’єктивності, історизму, приорітету фактів та загаль-¡юлюдських цінностей, а також спеціально-історичні методи досліджень, зокрема, історичний, логічний, порівняльний, проблемно-хронологічний та стати-личний, які дозволили провести всебічний науковий аналіз заходів держави щодо стимулювання праці робітників промисловості України в досліджуваний період.

Наукова новизна дисертації полягає безпосередньо у виборі теми та на-ірямку її дослідження:

по-перше, у роботі здійснено новий погляд на проблему мотивації до пра-ц робітників промисловості України, що раніше розглядалася історичною нау-сою в межах офіційного бачення проблеми правлячою в СРСР компартією;

по-друге, на основі нових архівних даних висвітлюються механізми за-ггосування тоталітарною владою економічних та позаекономічних стимулів до іраці;

по-третє, вперше досліджується зв’язок між запровадженими стимулами ■а соціально-економічними результами праці.

У дисертації, зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких нових положень:

- протягом 1929-1933 рр. в Україні компартія здійснювала політику комуністичного штурму”, зробивши ставку не на матеріальне стимулювання, і на ідеологічне, на свідомість робітників, на їх готовність працювати з енту-

зіазмом. Запровадження каральних заходів поряд з ідеологічним одурманенням трудящих і моральним заохоченням їх низькооплачуваної праці стали тими інструментами, які дали владі можливість здійснювати в 1929-1933 рр. «економічний штурм» з мінімальними фінансовими затратами;

- заміна належного матеріального заохочення робітників України їх позаекономічним стимулюванням поставила державу наприкінці 1933 рр. на межу економічної катастрофи;

- на початку стабілізації економіки (у 1934-1936 рр.) держава вперше звернула увагу на матеріальне становище робітничого класу і перетворила зарплату у цей період у вирішальний стимул для працівників. Це позитивно позначилося на результатах праці;

- у 1937-1938 рр. ідеологічне стимулювання і моральне заохочення виробничої діяльності робітників були доповнені каральними заходами, які напередодні другої світової війни перетворилися тоталітарним режимом у масові репресії;

- стахановський рух починався як серія досягнень окремих рекордсменів, яким створювалися належні виробничі умови. Однак робітники швидко брали ініціативу на себе, тому що держава усунула фіксацію заробітної плати на низькому рівні незалежно від досягнутого виробітку. Але високопродуктивна праця стахановців вступила в суперечність з негнучкою плановою економікою, керівники якої не встигали забезпечувати стахановців необхідною кількістю сировини й інструментом. Тому високопродуктивна праця новаторів дапг тимчасовий економічний ефект;

- внаслідок підміни належного економічного стимулювання прац “соціалістичним змаганням”, ідеологічною обробкою свідомості робітників -п репресіями, наприкінці досліджуваного періоду посилилася плинність робітників, зросли випадки браку та прогулів, знизилася продуктивність праці, посили лось відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн.

Практична значущість дисертації полягає в тому, що систематизова ний та узагальнений фактичний матеріал з проблеми мотивації до праці робіт ників промисловості України у 1929-1938рр. може бути використаний у таки: галузях: науково-дослідницькій /при розробці фундаментальних праць з історі України, її економічного стану, умов життя і праці українських робітників добі модернізації/; економікозастосовчій /у економічній діяльності відповідних ор ганів державної влади для правильної побудови сучасної політики у сфері зарп лати, цін, умов праці і життя робітників, охорони їх здоров’я та соціального за хисту/; навчальній /у процесі розробки та викладання нормативних та спеці альшіх курсів у вузах, для написання підручників і посібників з проблем історі України/; інформаційно-аналітичній /у роботі органів державної влади, полі тичних партій і громадських організацій, телебачення і газет для переосмис

леїпія власної історії та звільнення від ілюзій комуністичних доктрин щодо розвитку суспільства/.

Також окремі теоретичні положення дисертації рекомендовані кафедрою історії України Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка для використання на семінарах. (Історія України. Порадник для студентів неісторичних факультетів і спеціальностей: програма, плани семінарських занять, запитання та завдання, тематика рефератів і рекомендована література. Луганськ, ЛДПУ, 1999р.)

Апробація результатів дослідження. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційної роботи знайшли своє оприлюднення на IV Міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999р.), на кафедрі історії Університету “Острозька Академія” та кафедрі історії' України Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковнча, у 6-ти публікаціях автора.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження зумовили собою наукову побудову і логічну структуру дисертації, яка побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, загальних висновків (разом 180 сторінок), а також посилань (40 сторінок), списку використаних джерел та літератури (328 назв на 39 сторінках), додатків (25 назв на 78 сторінках).

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обгрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено предмет дослідження, його хронологічні та географічні межі, дослідницькі завдання, методологію дисертаційної роботи, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Джерельна база та історіографія проблеми” аналізуються характер архівної й документальної бази та рівень і стан наукової розробки проблеми дослідження.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні та інші документи, які доповнюються матеріалами преси та мемуарною літературою. Використані документи та матеріали 14 фондів двох центральних (Центральний державшій архів громадських об’єднань України (ЦЦАГО) та Центральний державній архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО)) і двох збласних архівів України (Державний архів Луганської області (ДАЛО), Державний архів Харківської області (ДАХО)). Значна кількість архівних матеріа-тів маловідома, або вперше введена до наукового обігу.

Під час дослідження теми різноманітну інформацію було одержано з то-'очасної центральної, місцевої та промислової преси, зокрема із газет “Правда”, ‘Комсомольская правда”, “Известия ЦК ВКП(б)”, “Социалистический Дон-

басс”, “За индустриализацию”, “Труд”, “Ворошиловец”, “Комуніст”, “За новин побут”, “Верстатка”, “Водный транспорт и Червонный штурвал», «Постачання. Кооперація. Торгівля”, із журналів “Плановое хозяйство”, “Справочник партийного работника”, “Партакгивіст”, що містять важливі відомості про умови праці та життя робітників в досліджуваний період.

Окрему групу джерел складають документи партійних з’їздів, конференцій, нарад і звітів виконавчих органів влади та профспілок, різного роду статистичні матеріали, збірники постанов та узаконень, статистичні збірники документів і матеріалів.

Статистичні дані зібрані у численних статистичних довідниках. Зокрема, матеріали промислової статистики, які зосереджені у зведених статистичних виданнях (довідниках, збірниках, щорічниках), становлять найважливіше коло джерел для вивчення проблеми мотивації праці робітників.

Вони, як правило, містять також дані про чисельність робітників по галузях важкої промисловості, відомості про їх виробничий стаж, матеріальне становище, культурний рівень, продуктивність праці, громадське життя. Але всі ці матеріали обмежувалися 1936 роком, до того ж при визначенні успіхів за рівень порівняння брались або дореволюційний 1913р. або голодний 1932р., що штучно надавало досягненням радянської економіки більш вагомого характеру. Значний фактичний матеріал про плинність робітників, їх житлові умови, сімейне становище міститься також в даних переписів різних галузей промисловості, що інтенсивно здійснювалися в роки модернізації.

Протягом 1940-1991рр. радянськими вченими уведено до наукового обігу багато історичних документів, які надруковано у численних збірниках, а саме: у тематичних збірниках, частково або повністю присвячених індустріалізації СРСР, виробничій діяльності робітників всієї країни, а також робітників Української PCP, історії окремих підприємств. їм значною мірою властив ідеологічний догматизм і тенденційна однобічність. Добірка істориками документів з окремих проблем, як правило, обмежувалась однозначно позитивним* матеріалами про соціалістичне будівництво. Тому значна за обсягом кількісті документальних видань не могла слугувати повноцінним джерельним фунда ментом для нашого історичного дослідження, оскільки не відображала всіє складності і суперечливості історичного минулого робітничого класу України і період модернізації радянської економіки.

Висвітленню ідеологічної обробки партійними ідеологами свідомост трудящих присвячено багато статистичних збірників: наприклад, «Культурні будівництво Української PCP. Стат. довідник.» (К., 1940. - 203с.) та «Культур не будівництво в Українській PCP. 1928 - червень 1941. 36. док. і мат.” (К. 1986.-415с.),

Серед численної мемуарної літератури зазначимо статті та виступи керівних партійних і державних діячів, істориків, економістів та публіцистів 30-х pp., а також спогади робітників. Вони написані в фарватері більшовицької політики й ідеології, спрямовані на зміцнення партійної диктатури в суспільстві, але, незважаючи на ці негативні моменти, містять значний фактичний матеріал про умови життя та праці радянських трудящих, зокрема в Україні, про продуктивність їх виробничої діяльності тощо.

Спогади учасників тих подій дали важливу інформацію про конкретну виробничу діяльність і творчі звершення передовиків, тому вони успішно доповнюють такі залучені до дослідження джерела, як архівні матеріали, документальні й статистичні збірники. Проте слід зазначити, що в мемуарах відображалося особисте ставлення автора до описуваних подій, фактів і явищ, через що цим джерелам певною мірою властивий суб’єктивізм.

Опрацьовуючи джерельну базу, дисертант намагався шляхом синтезу особливого й загального розкрити головні тенденції розвитку та показати основні джерела для вивчення досліджуваної проблеми. При цьому акцентувалася увага на уведенні до наукового обігу нових і маловідомих документів.

За найбільш доцільним, на наш погляд, хронологічним принципом історіографію проблеми у визначеному періоді умовно можна поділити на дві основні групи: радянська історіографія і сучасні дослідження українських вчених.

В радянській період проблема мотивації праці українських робітників у

30-ті pp. не набула комплексного дослідження, за винятком вивчення окремих питань, що торкалися деяких сторін побуту і праці радянських робітників. Серед таких монографічних досліджень радянської історіографії можна виділити чотири етапи висвітлення історії робітників СРСР, і зокрема УРСР.

Перший етап охоплює історичні праці, які було написано у 1929-1953рр. Це, зокрема, праці З.Мордуховича, С.Мінаєва, О.Рекіса, І.Сапова, Б.Маркуса та інші. Монографіям цього періоду притаманний політичний кон’юнктуризм, оспівування політики радянської влади, відсутність критичного історичного аналізу, замовчування історичної правди і приховування численних недоліків радянської системи господарювання. Це пояснюється існуючими на той час тоталітарною уніфікацією поглядів і знань, пильним наглядом партійних цензорів за історичними дослідженнями і підпорядкуванням історичних фактів ідеологічним вимогам компартії.

До другого та третього етапів радянської історіографії належать історичні праці, написані під час т.зв. “хрущовської відлиги” (1954-1964рр.) та “неосталінізму” (1965-1985рр.). Це узагальнюючі праці з історії радянського суспільства, компартії, профспілок, комсомолу, громадських організацій, історії індустріалізації країни і робітничого класу СРСР, а також подібні видання, підготовлені на матеріалах Української PCP. До їх складу увійшли також широко-

планові праці про соціалістичне змагання, про діяльність комуністичної партії, державних і громадських організацій по організації “соціалістичного змагання”, а також публікації, присвячені конкретним його формам. Це, зокрема, праці Ю.Бабко, Ю.Горбаня, Є.Єфременка І.Коломійченка, О.Кудлай, А.Слуцького, С.Сирцової, А.Епштейна, а також спільна монографія П.Гудзенко, С. Кульчи-цького, Є.Шаталіної - Трудові почини робітничого класу 1921-1937рр. (На матеріалах Української PCP). - K., 1980.

Різні аспекти активізації виробничої діяльності робітників України в роки довоєнних п’ятирічок висвітлюються в деяких з них фрагментарно, а в інших більш широко, але в цілому вони мають хрестоматійний для свого часу характер. Йдеться про існуюче тоді розуміння процесу індустріалізації країни і здійснення завдань довоєнних п’ятирічок, про загальне осмислення економічної соціальної політики партії наприкінці 20-х - 30-х pp., про догматичну оцінку “побудованого” в той час соціалізму. Звичайно, ці праці вміщують уточнення фактичного матеріалу, певним чином узагальнення проблематики трудової активності робітників, але коло дослідницької діяльності обмежувалося в них рамками концепцій, що в основному сформувалися і утвердилися в історичній науці ще в 30-х - першій половині 50-х pp. До того ж, на висвітленні проблеми позначилася фетишизація керівної ролі партії, а трудящі маси розглядалися переважно як об’єкт впливу і в значно меншій мірі як суб’єкт історичної творчості. Висвітлення всіх форм соцзмагання здійснювалось з метою лакування дійсності, відчувалось прагнення показати якомога більш широкий характер розвитку ударництва і стахановського руху. В цей період в історичній радянській літературі утвержується догматичний висновок про те, що ці форми змагання набули всенародного характеру.

Окрему групу складають дослідження радянських істориків про ліквідацію безробіття в Україні, зокрема, про його причини, динаміку чисельності безробітних, заходи компартії щодо його послаблення. Ці питання з різним ступенем глибини досліджені в працях Лобурця В.E., Слуцького А.Б., Лихолобово:

З.Г. Найбільш грунтовний аналіз заходів компартії по ліквідації безробіття ) 1921-1930рр. саме в Україні вперше був наданий у кандидатській дисертаці Л.М.Гордієнка “Ликвидация безработицы в Украинской ССР. (1921-1930гг.) -Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичні« наук. - K., 1975., яка була виконана в Інституті історії Академії Наук України.

Значну групу складають праці радянських істориків, що висвітлюють со ціально-економічні результати виробничої діяльності робітників протягон перших п’ятирічок, наприклад, дослідження вчених Академії наук СССР - Со циалистическое народное хозяйство СССР в 1933-1940 гг. - М., 1963. Дані пр< розвиток української економіки доби модернізації наведені у першому томі ко лективної двотомної праці українських істориків - Розвиток народного госпо

дарства Української PCP. - К., 1967. У третьому, четвертому і п’ятому томах семитомної монографії вчених Академії Наук СРСР - История социалистической экономики СССР. - М., 1977. зроблена ще одна спроба дослідити розвиток соціалістичної промисловості, торгівлі, культурного будівництва СРСР у зазначений період. Проте слабким місцем цих праць є замовчування їх авторами даних про низькі виробничі досягнення у роки перших п’ятирічок та значну відсталість СРСР у 30-ті роки від розвинутих капіталістичних країн.

Ще одну групу досліджень складають монографії, що висвітлюють ідеологічну роботу компартії у 30-ті роки. Значний фактичний матеріал з цього питання міститься у двох узагальнюючих працях, виданих Політіздатом, -Очерки истории идеологической деятельности КПСС. 1917-1937гг. - М., 1985. та - Очерки идеологической деятельности КПСС. 1938-1961гг. - М., 1986. В них наведено багато прикладів використання тоталітарним режимом різноманітних засобів, спрямованих на ідеологічну обробку свідомості трудящих, про їх моральне стимулювання.

Четвертий етап дослідження радянськими вченими історії індустріалізації припадає на 1985-1991рр. В умовах демократизації було зроблено спробу по-новому переоцінити та висвітлити історичні події доби тоталітаризму. У цей час намітився новий підхід до аналізу документів керівних органів КПРС і радянської держави, дослідники беруть під сумнів «правдиве» відображення ними реалій минулого; історична наука звільняється від «рамок» офіційної політики; обгрунтовуються нові погляди на роль керівників держави у розробці та здійсненні політики протягом 1929-1938рр.; вчені почали розглядати питання соціально-економічної історії робітничого класу в контексті суперечностей, зумовлених «сталінськими деформаціями радянського суспільства». Проте, до 1990р. історики продовжували розглядати рух ударників і стахановців як прояв соціалістичної свідомості робітників, замовчуючи його заформалізованість та залежність його розгортання від наявності матеріальної винагороди за працю.

Крах тоталітарної системи наприкінці 1991р., проголошення незалежної України, розбудова демократичного суспільства створили передумови для піднесення історичних досліджень на якісно новий щабель. Однією із особливостей сучасного історіографічного етапу стало перевидання історичних праць зарубіжних авторів українською та російською мовами. На повну силу заявила про себе історична література української діаспори. Сучасні українські вчені у цей період особливо грунтовно стали висвітлювати каральні заходи та репресії, які тоталітарна влада застосовувала до власного народу. Проте, в той же час, вони фактично відійшли від дослідження історії праці та життя радянських робітників у новітні часи, зокрема у 30-і pp., оскільки ця тема стала так би мовити “непопулярною”.Тому нових фундаментальних праць, в яких висвітлюються окремі аспекти виробничої діяльності робітників за умов тоталітаризму не має,

а тема мотивації до праці робітників промисловості у 30-ті рр. залишається зовсім недослідженою.

Історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі зовсім не висвітлені проблеми стимулювання праці робітників України, зокрема у 1929-1938рр., відсутній грунтовний аналіз впливу економічних та позаекономічних засобів активізації виробничої діяльності трудящих на підвищення продуктивності їх праці, не розглянуто вплив цих заходів на виробничі результати в межах всього народного господарства України. Характер історіографічної літератури певною мірою сприяв визначенню мети, завдання і наукової новизни дисертаційної роботи, зумовив її спрямованність і зміст.

Заходам стимулювання праці робітників промисловості України у період “комуністичного штурму” (1929-1933рр.) присвячено другий розділ дисертації. В ньому досліджуються стан економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників, причини підміни належного матеріального стимулювання виробничої діяльності ідеологічним засобами та каральними заходами. Значна увага приділяється також соціально-економічним наслідкам експлуатації робітників комуністичною тоталітарною системою.

Протягом 1929р.- напочатку 1931р. компартія повністю відмовилася від нової економічної політики й перейшла до політики “комуністичного штурму”, метою якого було проведенім в найкоротший термін модернізації країни. Це вимагало великих фінансових вкладень. Тому поряд із завданням найшвидшого будівництва нових заводів і фабрик державі довелося вирішувати проблему нагромадження грошових коштів, що робилося, перш за все, за рахунок грабування селян, а також надмірної експлуатації робітників, погіршення їх матеріального становища, обмеження застосування економічного стимулювання праці.

Однак у другому півріччі 1931р. та у 1933р. правлячий режим, враховуючи невиконання п'ятирічних планів, вдався до застосування відрядності й госпрозрахунку, як тимчасових заходів, притаманних ринковій економіці. Не відмовившись від своїх ідеологічних догм про загальну рівність, влада була вимушена запровадити прогресивно-преміальну відрядність та госпрозрахунок у вугільній та металургійній промисловості, а також на ремонтних заводах та в депо залізничного й водного транспорту. Це спричинило підвищення зарплати робітників цих галузей. Але при застосуванні нової системи адміністрація українських вугільних шахт та залізниць звела нанівець всі її вигоди через недбале нарахування “прогресивки” й поганий облік роботи, а також через штрафи за пошкодження робітником промислового майна.

Звужувало матеріальне стимулювання праці й карткове забезпечення робітників та рівень цін, що тоді існували. Малопродуктивні колгоспи не

адовольняли потреб населення в продуктах харчування, а промисловість - у ировині, що спричинило у 1932-1933рр. голодомор. Підрахунки про співвід-[ошения існуючих у той період цін із розміром зарплати доводять також не-проможність робітників купувати відсутні в робкоопах продукти на базарі та в омерційних магазинах, що значно посилило голод.

Обмежувала матеріальне стимулювання праці робітників і здійснювана іротягом 1929-1933рр. політика пограбування трудящих шляхом примусового алучення грошових коштів населення до системи державного кредиту зщадні каси, внутрішні державні позики) і в кооперацію.

Не стимулювали працю робітників і погані умови їхньої виробничої дія-ьності, а економія коштів на охорону праці призвела до великого травматизму обітників. У 1929-1930рр. існуванню на виробництві важких умов праці спри-ло також безробіття, наявність якого понукала до терпіння з боку робітників, собливо некваліф і кованих, щодо тих умов праці, в яких держава змушувала їх рацювати.

Економічне стимулювання праці також пов’язане з питаннями со-іального страхування, охорони здоров’я, стану громадського харчування й жи-побудівництва. Держава замінила притаманні капіталістичній системі соцстра-ування грошові внески робітників більш тяжкими умовами одержання оцдопомоги - за наявністю у них тривалого виробничого стажу. Між декларо-аними соціалістичними гаслами та умовами життя робітників пролягала не-цоланна прірва. В більшості міст України були відсутні елементарні кому-альні послуги, а запроваджена в 1929р. оплата житла була грабіжницькою для обітників, впроваджені владою “квартирні надбавки” не компенсували витрат і комунальні послуги.

Загалом, економічні стимули праці поступово звужувались за рахунок оширення позакономічних засобів: ідеологічного впливу на свідомість обітників, морального заохочення та каральних заходів. Було значно зільшено кількість й наклад газет і журналів, на які поширювався тотальний іеологічний контроль компартії. В цьому контексті особлива увага риділялася фабрично-заводській пресі. Компартія створила інститут робкорів-ореспоццентів, донесення яких про погану працю трудящих партійними (еологами розцінювалося як "самокритика" і всіляко їх підтримувала. Заборо-ивши у 1932р. існування вільних літературних гуртків, об'єднавши письмен-иків в єдину спілку та запровадивши контроль над їхньою творчістю, ком-артія змусила українських літераторів відображати в художніх творах лише 'ероїку соціалістичного будівництва і образ людини праці" і таким чином ви-звувати з трудящих «нових людей».

Морально заохочуючи окремих ентузіастів, влада використовувала їх як нрець, приклад для інших трудівників. Т.зв. “орденоносців” змушували вис-

тупати на зльотах, з'їздах та конференціях, щоб стимулювати трудящих особистим прикладом на героїчну низькооплачувану працю. Виконання робітникамі виробничих завдань держава досягала також шляхом застосування жорстокю каральних заходів, яких не запроваджувала жодна капіталістична країна світу Зіткнувшись із прагненням людей працювати за відповідного рівня грошову винагороду, партійні функціонери почали з цим боротьбу, застосовуючи мо ральний, матеріальний і фізичний терор.

Одним із заходів стимулювання виробничої діяльності українських робі тників у період “комуністичного штурму” стала спроба компартії організувап соціалістичне змагання у вигляді змагання ударних бригад за умов відсутност матеріальної винагороди за виробничі досягнення. Аналіз архівних матеріалі! свідчить, що незважаючи на значні організаційні зусилля, ударна праця без ма теріальиого її стимулювання не охопила більшості трудящих, соціалістичні змагання “захлинулось” і, як наслідок, спричинило негативні соціально економічні наслідки.

Вся сукупність архівних даних про щорічні результати праці спростовуї статистичні дані 30-х рр. про виконання п’ятирічних планів. Вона переконує що відсутність матеріального стимулювання призвела до економічного крах; радянської виробничої системи, а запровадження у другому півріччі 1931р госпрозрахунку та припинення у 1933р. політики “підхльостування” в умова; командної економіки все одно не змогло змінити ситуацію на краще.

У третьому розділі - “Стимули до праці в період економічної стабілі зації” на основі широкого кола архівних джерел досліджуються матеріальні ідеологічні, моральні, каральні, організаційні заходи та наслідки активізації ви робничої діяльності трудящих періоду економічної стабілізації (1934-1938рр.] Держава у цей період посилила економічне стимулювання виробничої діяльно сті, одночасно не відмовившись від позаекономічних заходів її активізації.

Щорічно протягом 1934-1938рр. влада підвищувала норми, щоб хоч як небудь компенсувати витрату коштів, зумовлених запровадженням матеріаль ного заохочення праці. Починаючи з 1936р. держава почала підвищувати нормі для всіх трудящих на підставі результатів високої продуктивності праці окре мих стахановців, які користувалися привілейованим виробничим становищем До того ж, норму збільшували без застосування нового технічного оснащенії виробничого місця робітника, яке повинне було сприяти виконанню виробни чих програм, а за рахунок виснаження власної фізичної сили робітника.

В 1935р. з метою забезпечення виконання п’ятирічного плану була скасс вана верхня межа в заробітках - тобто штучне обмеження їх розміру. Одночас ний перехід від карткової системи розподілу товару до його вільного продаж через магазини створив можливість вільно витрачати додатково зароблені грс ші й тим самим стимулював матеріальну зацікавленість. Запроваджена у 1936|

іідрядна пряма і прогресивна оплата праці робітників, яка значно збільшила їх ¡аробітки, а також встановлення директорського преміального фонду створили це один стимул підвищення продуктивності праці. Проте, вже у 1937-1938рр., юсилюючи репресії, влада поступово скасувала матеріальне стимулювання іраці, яке не відповідало зрівняльним комуністичним догмам. Були встановлені ‘більш низькі шкали прогресії”, майже в усіх галузях народного господарства •-касували преміювання, ліквідували різницю в оплаті кваліфікованих і неква-ііфі кованих робітників.

Матеріальне стимулювання праці обмежувала відсутність товарів в дер-кавних магазинах і висока ціна на них в кооперативній торгівлі і на базарі, а ~акож висока вартість харчування в громадських їдальнях. Підрахунки переко-іують, що розмір ринкових цін не відповідав рівню одержуваної робітниками арплати, навіть збільшеної у 1935-1936рр. До того ж, у 1934-1938рр. влада ¡більшила суму грошей, що вилучались у робітників через позики і внески в яцадкаси та податки. Запроваджена у 1936р. “конверсія” позик дала змогу дер-каві подовжити термін і зменшити відсоток коштів по них, що виплачувалися х власникам. Широко практикувалося вилучення грошей у населення для спла-■и численних лотерейних “добровільних” внесків, для оборони і побудови пові-ряного флоту, на пам’ятники тощо. До того ж, погіршились умови праці тру-дацих, збільшилась кількість аварій, на підприємствах усіх галузей промисло-юсті не дотримувалася техніка безпеки.

В цей період продовжував діяти залишковий принцип розподілу коштів іа охорону здоров’я, на заходи соціального забезпечення, на комунальне і жит-юве будівництво. Антисанітарний стан підприємств харчової промисловості, іестача лікарняних ліжок, лікарів, ліків, недостатнє водопостачання мешканців гіст, незабезпечення житлом робітників, а також неспроможність влади нала-одити трамвайне і автобусне сполучення в містах України значним чином по-начилося на погіршенні рівня життя трудящих, що в свою чергу, негативно :пливало на продуктивність їх праці.

В цілому, застосування державою економічного стимулювання праці в іей період було вимушеним, диктувалося відставанням рівня розвитку радян-:ької економіки від рівня розвинутих капіталістичних країн. Вже протягом 937-1938рр. тоталітарний режим рішуче відмовляється від матеріального за-іхочення виробничої діяльності робітників.

Ідеологічний вплив на свідомість трудящих постійно наростав. Боротьба з іелігісю, пропагандистські кампанії та агітація надихали робітників на героїчну працю”. Газети і журнали під пильним наглядом партійних цензорів ге друкували правдиву інформацію про дійсне важке становище радянської кономіки. Для поліпшення рівня агітації керівникам радіо, театрів, друкарень, іреси, робкорам і пропагандистам забезпечували привілейоване становище че-

рез матеріальне заохочення, завдяки чому їх перетворили на вірних ідеологічних агентів компартії.

З метою посилення ідеологічної обробки трудящих офіційна література і мистецтво запровадили єдиний творчий метод “соціалістичного реалізму”, завдяки чому пропагувались лише успіхи соціалістичного будівництва радянської держави. Цензори із Головліту та Головного управління по контролю за видавництвом і репертуаром стежили за відповідністю змісту театральних вистав, радіопередач, художніх творів ідеологічним запитам ВКП(б), дискримінуючи ненадійних режимові митців та забороняючи показ їхніх театральних вистав і кінострічок, вилучаючи з бібліотек книжки “ворогів народу”.

Зростання продуктивності праці робітників тоталітарна система, як і і попередній період, досягала шляхом пропаганди масового ентузіазму, запровадження “соціалістичних змагань”, зустрічних планів, “соціалістичних рахунків”, руху новаторів-стахановців, нагородження орденами та медалями, вручення перехідних Червоних прапорів, перетворення “орденоносців” в агітаторів інтенсивної виснажливої праці. З метою посилення виробничої діяльності робітників влада доповнювала зазначену діяльність каральними заходами, насамперед звільненням з роботи з одночасним позбавленням житла, виключенням : партії й комсомолу, а починаючи з 1937р. фізичним знищенням за скоєння аварій і невиконання підвищених норм.

Запровадження у 1934р. в металургійній промисловості і в 1935-1936рр. і усіх галузях народного господарства економічного стимулювання, а також заохочення стахановського руху значно підвищило продуктивність праці робітників: у 1934р. металургійна промисловість вперше за роки існування радянської влади виконала виробничий річний план, а вже у 1936р. ряд галузей української промисловості достроково виконали річні плани, що дозволішо держав скасувати дотації у важкій та лісовій промисловості. Проте, розгортання тоталі тарним режимом у 1937-1938рр. репресій та повне скасування ним матеріаль ного заохочення праці спричинили у ці роки різке скорочення виробництва і усіх галузях народного господарства, збільшення плинності робочої сили кількості прогулів та браку.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, фор мулюються висновки та уроки минулого, визначаються перспективи подальшиз напрямків дослідження проблеми.

Основні результати проведеної дисертаційної роботи можуть бути ви кладені у вигляді наступних тез:

- історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи н: значну кількість наукових праць, в історичній літературі зовсім не висвітлен проблеми стимулювання праці робітників України у 1929-1938 рр., не здійсне ний грунтовний аналіз впливу економічних та позаекономічних засобів активі

іації виробничої діяльності трудящих на підвищення продуктивності їх праці, іе розглянуто вплив цих заходів на виробничі результати в обсязі всього на-юдного господарства України. Звідси, в радянській історичній науці народив-:я міф про те, що протягом цього періоду, коли проблема капіталовкладень :тояла дуже гостро, капіталістичний досвід інтенсифікації праці в Радянському хиозі був нібито рішуче відкинутий;

- вся сукупність фактичних даних підтверджує висновок про те, що у 929-1933 рр. тоталітарний режим здійснив прискорену модернізацію за раху-юк значного обмеження споживаній робітників. Вищезазначений аналіз свід-ить, що вся економічна діяльність держави фактично здійснювалася без за-тосуваиня матеріального стимулювання праці. Натомість величезні зусилля вживалися з метою налагодити ідеологічну обробку свідомості робітників та юрального стимулювання праці, головним чином через організацію масового иробничого змагання. Проте компартії не вдалося у цей період замінити влас-иву ринковій економіці конкуренцію “соціалістичним змаганням”. Соцзмаган-ія “захлинулося” через відсутність матеріального стимулювання праці його часників, і через низьку продуктивність їх виробничої діяльності. Коли стало розуміло, що експлуатація ентузіазму не.може бути постійно ефективною, по-'яд з моральним та ідеологічним стимулюванням стали активно застосовувати : каральні заходи.

- фактична відсутність у 1929-1933 рр. матеріального заохочення праці акінчилася провалом багатьох проектів і п’ятирічного плану в цілому. Спів-тавлення натуральних показників першого п’ятирічного плану з обсягом виро-ництва у 1932р. наштовхує на висновок, що виконати п’ятирічку не вдалося в ереважній більшості напрямків.

- протягом 1934-1938 рр. обмеження матеріального стимулювання праці рудящих було меншим ніж за період здійснення політики “комуністичного ітурму”. Після скасування карткової системи зарплата перетворилася на ос-овний регулятор виробничої діяльності робітника, а її підвищення при високій родуктивності праці - вирішальним стимулом для працівників. Цю акцію ержава запровадила в умовах відставання рівня розвитку радянської економіки ід рівня розвинутих капіталістичних країн. Але вже протягом 1937-38рр. рудящих було рішуче позбавлено тоталітарною системою права працювати на пасний розсуд - тобто там, де більший заробіток і кращі умови праці, поза иіежності від державних інтересів.

- у 1934-36 рр. ідеологічне стимулювання і моральне заохочення вироб-ичої діяльності, в порівнянні з попереднім періодом “комуністичного штур-у”, доповнювалися її матеріальним стимулюванням, що позначилося на зрос-шні ефективності цих позаекономічних заходів мотивації праці. Після скасу-іння у 1937-38рр. матеріального заохочення посилилося застосування правля-

чим режимом каральних заходів, що напередодні другої світової війни спричинило перетворення їх у масові репресії.

- для підвищення продуктивності праці у промисловості влада організувала у цей період новий “робітничий почин” - рух за перевиконання норм, що був названий стахановським. Він зародився у 1935р. завдяки запровадженню матеріального заохочення праці, але розвивався всупереч командно-адміністративним методам керівництва. Дедалі більше давалися взнаки суперечності між освоєнням нових технологій та інтенсивними методами праці та надцентралізо-ваною системою планування та управління економікою. Протягом 1937-1938рр. стахановській рух фактично згортався, і перед владою постійно поставало завдання його штучно підгримувати.

- в цілому, під час стабілізації, завдяки більш тривалому застосуванню матеріальних стимулів ніж у 1929-1933 рр., соціально-економічні результати праці у 1934-1938 рр. були більш вагомими. Але розгорнуті з 1937 р. для стимулювання праці репресії в свою чергу обернулися зниженням виробничих результатів робітників і спричинили подальше відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн.

- аналіз ступеня запровадження різних заходів стимулювання праці робітників промисловості України підтверджує висновок про те, що найбільш дієвим для підвищення її продуктивності є матеріальне заохочення працівників шляхом оплати в залежності від якості та кількості виробленої продуції, а також, встановленням низьких цін, добровільністю підписки на позики, запровадженням розвинутих систем охорони праці та здоров’я, соціального страхування, громадського харчування, житлового забезпечення.

У 25-ти додатках містяться фактичні дані, які доповнюють і конкретизують висловлені здобувачем думки, а також в кожному окремому випадку обгрунтовують зроблені ним висновки. Додатки надають дисертаційному дослідженню більш переконливої вагомості, сприяють повнішому розкриттю досліджуваної проблеми, містять додаткову важливу інформацію.

З дослідження мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1938рр. важливо винести деякі уроки’.

- для досягнення високої продуктивності виробничої діяльності й уник-

нення незадоволення трудящих влада зобов’язана використовувати в повном} обсязі матеріальні стимули, не підмінюючи, а доповнюючи їх моральними т; ідеологічними. -

- застосування покарань з метою поліпшення трудової дисципліни на виробництві не повинно перетворюватися в масові репресії і слугувати основний примусом до праці.

- викриття жорстких засобів впливу на свідомість робітників та використання тоталітарним режимом страху як одного з найважливіших примусовю

заходів, шляхом яких стимулювалася праця робітників у 30-ті рр., дає змогу відмовитись від пропонованих сьогодні волюнтариських економічних програм виведення Української держави з економічної кризи, які нав’язують суспільству сучасні ліворадикальні партії.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Нечаєва Т.А. Економічні стимули мотивації праці робітників України в 1929-1932рр. // Український історичний журнал. - № 5. - 1998. - С.75-86;

2. Ніколаюк Т.А. Соціальне забезпечення робітників України в 1929-1934 роках.// Наукові записки Острозької Академії. - Т.2. - Ч. 1. Економіка, екологія, соціологія. - 1999. - С. 250-252.

3. Ніколаюк Т.А. Позаекономічні стимули мотивації праці робітників України в період здійснення економічного штурму (1929-1933рр.).// Український історичний журнал. - № 4. - 1999. - С. 51-63.

4. Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників України в період 1929-1934рр.// Вісник Донецького держуніверситету. - № 1. -1999. - С. 42-50.

5. Ніколаюк Т.А. Деякі питання економічного та позаекономічного стимулювання праці робітників промисловості України у 1929-1933рр. // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. -№ 9. - 1999. — С.54-64. (У співавторстві з А.О. Климовим).

6. Ніколаюк Т.А. Функціонування деяких складових системи соціального захисту робітників України у 30-ті роки.// Соціальний захист. - № 7. - 1999. — С. 59-62.

7. Ніколаюк Т.А. Стимули мотивації праці робітників промисловості України у 1929-1933рр.// Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999р. Доповіді та повідомлення. Історія. Ч. II. - Одеса; Київ; Львів, 1999р. — С. 383-388. (У співавторстві з А.О. Климовим).

АНОТАЦІЇ:

Ніколаюк Т.А. Політика держави щодо мотивації праці робітників промисловості в Україні ( 1929-1938рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за І>ахом 07.00.01 — Історія України. - Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, Чернівці, 2000.

Дисертація присвячена комплексному розгляду проблеми політики дер-кави щодо мотивації праці робітників в Україні в період здійснення

“комуністичного штурму” (1929-1933рр.) та стабілізації економіки (1934-1938рр.). Визначаються основні науково-методологічні підходи до вивчення цієї проблеми, аналізуються механізми застосування різних стимулів до підвищення продуктивності праці, серед яких головними були матеріальне стимулювання і моральне заохочення робітників, ідеологічний вплив на їх свідомість, організація “соціалістичного змагання” і стахановського руху, репресії як примус до праці.

Автор дисертації акцентує увагу на зв’язку економічних і позаекономічних заходів щодо мотивації праці робітників з соціально-економічними її наслідками, доводить, що тоталітарна влада здійснила у 1929-1938рр. модернізацію промисловості країни за рахунок значного обмеження добробуту трудящих

Після грунтовного аналізу проблеми, дисертантом зроблений виснової про найбільшу дієвість для активізації виробничої діяльності працівників сам< матеріального стимулювання, яке доповнюється ідеологічним і моральним за охоченням.

Ключові слова: мотивація праці, матеріальне стимулювання праці, мо ральне заохочення робітників, тоталітарна влада, ідеологічний вплив на свідо місгь, соціалістичне змагання, модернізація промисловості країни.

Николанж Т.А. Политика государства по мотивации труда промыш ленных рабочих в Украине ( 1929- 1938гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических науі по специальности 07.00.01 - История Украины. - Черновицкий государствен ный университет им. Ю. Федьковича, Черновцы, 2000.

Диссертация посвящена комплексному рассмотрению проблемы мотива ции государством труда промышленных рабочих в Украине в период осущест вления “коммунистического штурма” (1929-1933гг.) и стабилизации экономик] (1934-1938гг.). Определяются основные научно-методологические подходы изучении этой проблемы, анализируются механизмы осуществления тотали тарной властью различных стимулов труда, среди которых основными был) материальное стимулирование и моральное поощрение рабочих, идеологичес кая обработка их сознания, организация социалистического соревнования і стахановского движения, репрессии как принуждение к труду.

Автор доказывает, что в период осуществления «коммунистическог штурма» экономические возможности для стимулирования роста производи тельности труда равнялись нулю. В тоже время огромные усилия прилагалис для идеологического влияния на сознание рабочих и морального стимулировг ния их труда, главным образом, с помощью масового производственного сс ревнования. Однако, компартии не удалось в этот период подменить «социат стическим соревнованием» рабочих присущую рыночной экономике конкурсі

циго. Соцсоревнование «захлебнулось» из-за отсутствия материального стимулирования труда его учасников, что негативно отразилось на его производительности. Когда стало понятно, что эксплуатация энтузиазма не может быть постоянно эффективной, наряду с материальными и идеологическими стали активно использоваться также и карательные меры.

Фактическое отсутствие в 1929-1933гг. материального поощрения труда привело к провалу как многих отдельных проектов, так и пятилетки в целом. При сравнении натуральных показателей первого пятилетнего плана с объёмом производства в 1932 г. обнаружилось, что выполнить пятилетнюю производственную программу не удалось по большинству показателей. Вторая после В.Ленина попытка ликвидировать «стихийный рынок» и построить народнохозяйственную систему при отсутствии товарно-денежных отношений закончилась так же, как и первая, экономической катастрофой.

Изучив практику стимулирования труда рабочих в промышленности Украины за 1934-1938 гг., сделан вывод о том, что идеологическое и моральное поощрение производственной деятельности дополнялось её материальной заинтересованностью. Это привело к повышению эффективности труда.

На протяжении 1929-1938 гг., для организации масового производственного энтузиазма трудящихся, тоталитарная власть, наряду с идеологическим и моральным стимулированием, удачно использовала прямое принуждение и страх. Тех, хто не проявлял особого энтузиазма, сначала принуждали работать под страхом административных взысканий. Позднее, брак в роботе, случайное повреждение станков стали квалифицироваться как подрывная деятельность и заканчивались арестом и судом.

В 1935 году для повышения производительности труда в промышленности был организован новый “рабочий почин” - движение за перевыполнение норм выработки, которое получило назвние стахановского. Оно зародилось в 1935г. благодаря применению материального поощрения труда, однако развивалось вопреки командно-административным методам руководства - высокопроизводительный труд стахановцев вступил в противоречие с инертностью плановой экономики, руководители которой не успевали обеспечивать стахановцев необходимым количеством сырья и инструментом. Поэтому, уже начиная с 1937г., стахановское движение фактически было свёрнуто и власть начала его возрождать, усилив применение по отношению к рабочим карательных мер.

Автор диссертации акцентирует особое внимание на связи экономических и внеэкономических способов мотивации труда рабочих с социальноэкономическими его последствиями, доказывает, что тоталитарная власть осуществляла в 1929-1938гг. модернизацию промышленности страны за счёт значительного ухудшения уровня жизни трудящихся.

После углубленного анализа проблемы сделан вывод о наибольшей действенности для активизации производственной деятельности рабочих именно материального стимулирования, дополненного идеологическим и моральным поощрением.

Ключевые слова: мотивация труда, материальное стимулирование труда, моральное поощрение рабочих, тоталитарная власть, идеологическое обработка сознания, социалистическое соревнование, модернизация промышленности страны.

Т. A. Nickolayuk. State policy on motivation of industry worker labour in Ukraine (1929-1938 years). - Manuscript

Thesis is presented to compete the candidate degree in History, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - J. Fedkovich State University of Chemivtsi, Chemivtsi, 2000.

The thesis is dedicated to a complex consideration of state motivation problem of industrial worker labour in Ukraine in the period of “communist storm” (19291933 years) and economy stabilizing realization (1934-1938 years). The main scientific - methodological approches to the problem studying are defined, the mechanisms of the totalitarian authority application of different labour stimuli, including material stimulation and moral encouragement of workers, their consiousness ideological influence, socialist competitions and Stakhanov movement, repressions as compulsion to work, are analysed.

The author of the dissertation attracts attention to the connection between economical and non-economical means of worker labour motivation and its social-economical consequences, proves that, totalitarian authority carried out industry modernization of the country in 1929-1938 years at the expense of working people living standard marked worsening.

Upon the problem deep analysis the conclusion has been drawn that material stimulation together with ideologic and moral encouragement are the most effective, eans for worker production activity stirring up.

Key words: labour motivation, labour material stimulation, worker moral encouragement, totalitarian authority, consciousness ideological influence, socialist competition, state industry modernization.

Підписано до друку 21.02. 2000 р. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Др} к офсетний. Обсяг 1.25 друк.арк. Тираж 100 ею. Замовлення № 77.

Видавництво та друк - Інформаційно-видавничий центр Товариства "Знання" України 01005, Київ-5. вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), 57/3, к.214.

Тел. 227-41-45, 227-30-97