автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Польский вопрос во внешней политике России в конце XVIII века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Польский вопрос во внешней политике России в конце XVIII века"

РГБ ОД

На правах рукопису

“ З т шз

ВЕРЕЩАК Василь Григорович

ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII СТОРІЧЧЯ

0СО,С'}>

07. 00.02. - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії західних та південних слов’ян історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Наукові керівники - доктор історичних наук, професор ЩЕРБАК Микола Григорович -кандидат історичних наук, доцент АНТОНЮК Сергій Матвійович

Офіційні опоненти: - доктор історичних наук, професор ПУТРО Олексій Іванович

- кандидат історичних наук, доцент РУДЬ Микола Олексійович

Провідна організація - Інститут національних відносин

і політології НАН України

Захист відбудеться ”<£'9 “■ 1996 р. о/<? годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.32. для захисту дисертацій в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка

Автореферат розісланий 199£Гр.

Вчений секретар спеціалізованої ради

кандидат історичних наук \fyu_ БожкоО.І.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (перший має три, другий і третій - по два підрозділи), висновку, списку використаних джерел та літератури.

Вступ. Актуальність дослідження. Розподіл Польщі наприкінці XVIII століття був однією з найбільш помітних подій того періоду. Він на багато років позбавив її самостійності, став доленосним не тільки для поляків, але й для народів, які довгий час перебували під їх гнітом, активно вплинув на міжнародні відносини в Європі, стимулював формування чергової військової коаліції для боротьби з революційною Францією. Трагедія Польщі послужила уроком недосконалого внутрішнього розвитку для багатьох інших європейських країн і висвітила зовнішньополітичні інтереси абсолютистських режимів наймо-гутніших монархій того часу: Австрії, Прусії та Росії. Наслідки розподілу протягом майже двох століть мали певне відлуння в міжнародних відносинах держав даного регіону. В зв’язку з цим широкий науковий інтерес викликають неоднозначні і до сьогодні думки та висновки істориків про участь, роль і місце в тих подіях військово-політичного керівництва Російської імперії.

При визначенні теми дослідження були враховані такі фактори:

-складність російсько-польських відносин в сучасних умовах та необхідність ретельного вивчення історичного досвіду зовнішньополітичної діяльності Росії для налагодження стосунків з нею незалежною Українською державою;

-підвищена увага до проблеми в зв’язку з двома важливими подіями в історії Польщі, які широко відзначалися в останні роки: двохсотріччя від дня проголошення Конституції Третього Травня і двохсотріччя від початку повстання під проводом генерала Т.Костюшко;

-наявність виявленої в архівах нової історичної інформації та наукових доробок, які дозволяють значно глибше і повніше проаналізувати зовнішньополітичну діяльність Росії у відносинах з Польщею наприкінці ХУШ століття;

-політичне значення проблеми, яке визначається протистоянням між Російською Федерацією та Заходом у боротьбі за вплив на держави, що входили до складу колишнього соціалістичного табору, або ж були республіками колишнього СРСР.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють останнє десятиліття існування Польщі як держави наприкінці XVIII сторіччя. Початком його є 1786 рік, коли остаточно сформувалась думка більшості шляхетської частини польського суспільства про необхідність визволення з-під російського панування, а кінцем - дата підписання повноважними представниками Австрії, Прусії і Росії конвенції про третій поділ Польщі - 13 жовтня 1795 року.

Стан наукової розробки проблеми. Праці дослідників, що складають історіографію питання, умовно можна розділити на кілька груп, хоч деякі із них містять неоднозначні висновки і потребують окремого розгляду. .

Так, із досліджень російських істориків до першої групи можна віднести праці, автори яких помилково, на нашу думку, вважають, що діяльність уряду Катерини II у відносинах з Польщею служила інтересам народів обох держав (1).

Другу групу утворюють дослідження, автори яких впевнені в тому, що керівництво Росії в даному випадку переслідувало загарбницьку мету (2). Більшість із них роблять обгрун-

1 Колотов П.И. Деяния Екатерины II, императрицы и самодержицы Всероссийския: В 6 ч. - СПб., 1811; Сумароков П.И. Черты Екатерины Великия. - СПб., 1819; Жизнь князя Григория Александровича Потемкина Таврического: В 2 кн. - М., 1808; Кулжинский И.Г. История Польши. - К., 1864; Данилевский Н.Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. - СПб., 1871; Пыпин Н.А. Польский вопрос // Вестник Европы. - 1880,- №2. - С. 703-706; Коялович М.О. История русского самосознания по историческим памятникам и научным сочинениям. - СПб., 1884.

2 Де-Пуле М.Ф. Станислав-Август Понятовский в Гродне и Литва в 1794-1797 гг. - СПб., 1871; Григорович Н.И. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени: В 2 т. - М., 1879, 1881; Иконников B.C. Время Екатерины II: В 4 вып. - К., 1881. - Вып. 1; Брикнер А.Г. История Екатерины Второй: В 2 т. - СПб., 1885. - Т.2; Его же. Потемкин,- СПб., 1891; Ключевский В.О. Курс русской истории: В 9 т.- М.: Мысль, 1989.-Т.5.

з

тований висновок щоло прагнення Катерини II підкорити та втримати Польщу в російській залежності, але перебільшують її агресивність, оскільки менш за все імператриця бажала досягнення мети у такий спосіб.

Єдино можливою та доцільною в умовах того часу вважають політику Росії автори робіт, які складають третю групу (1), До четвертої групи можна віднести праці, в яких необгрунтовано, на нашу думку, в основу польської політики Катерини II покладена теза ’’собирания русских земель”(2).

Неоднозначні міркування при розгляді цього питання висловили відомі історики С.М. Соловйов і М.І. Костомаров (3). Так, С.М. Соловйов в монографії ’’История падения Польши” наголошує на тому, шо Росія в даному випадку зводила давні рахунки з Польщею. В 26 і 28 томах ’’Истории России с древнейших времен” він пояснює її дії необхідністю захисту православного населення від релігійних утисків католицької церкви. В той же час претендування Росії на частину польської території в попередній праці він мотивує національними й історичними причинами, а в останній - правом завойовника, яке вона отримала, захищаючи православних. Цей фактор по відношенню до Польщі автор визначає головним, виправдовуючи її імперську політику. Проте більш грунтовне вивчення проблеми викликає сумнів в правомірності такого твердження.

1 Гильфердинг А.Ф. За что борются русские с поляками. - СПб., 1863; Иловайский Д.И. Гродненский сейм 1793 года. Последний сейм Речи Посполитой. - М., 1870; Аксаков И.С. Польский вопрос и западно-русское дело // Полн. собр. соч. В 7 т.-М., 1886. - Т.З; Бантыш-Каменский Н.Н. Обзор внешних сношений России (по 1800 г.): В 4 ч. - М., 1897.-Ч.З.

2 Уманец Ф.М. Вырождение Польши. - СПб., 1872; Самарин Ю.А. Современный объем польского вопроса // Сочинения. - М., 1877; Шолкович С.В. Сборник статей, разъясняющих польское дело по отношению к Западной России: В 2 вып.

- Вильна, 1885, 1887.

3 Соловьев С.М. История падения Польши. - М., 1863; Его же. История России с древнейших времен: В 29 т. - 2-е изд. - М., 1876. - Т. 26, 1878. - Т. 28; Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой. - СПб., 1870.

М.І. Костомаров у своєму дослідженні цього питання дійшов висновку, що становище, в якому знаходилась Польща після першого поділу, неминуче привело б її під абсолютну владу Росії. На його думку, на це була і спрямована політика Катерини II. Невдачі при її проведенні обернулись для Польщі трагедією.

Певний внесок у вивчення проблеми зробили історики радянського періоду і наступних за ним років існування СНД. їх висновки, викладені в дослідженнях, зводяться до двох протилежних переконань. Перше відображено в працях, автори яких, як і деякі історики попередньої епохи, вважають, що російський уряд у своїй діяльності переслідував загарбницьку мету (1). Проте ніхто з них не зазначає, що використання сили являлось в ній тільки наслідком довгої невдалої дипломатичної боротьби і завжди було небажаним для керівництва імперії.

Протилежної думки дотримуються автори робіт, які необ’єктивно, на наш погляд, стверджують, що уряд Катерини II регламентував свої дії російсько-польськими договорами і мав на меті захистити Польщу від агресивних посягань Австрії та Пру -сії (2).

В той же час ряд дослідників радянського періоду не

1 Воронков И.А. Польша второй половины XV - XVIII вв. // История южных и западных славян. - М.: Изд. Моск. ун-та, 1979; А.В. Манфред, М.В. Нечкина. Европа в период наполеоновских войн // Краткая всемирная история : В 2 кн,-М.: Наука, 1966. - Кн. I; АЛ. Нарочницкий. Европейская дипломатия в годы Французской буржуазной революции (1789-1794 гг.) // История дипломатии: В 3 т. - М.: Госпо-литиздат, 1959. - Т. I; Л.А. Никифоров, М.М. Штранге. Внешняя политика России во второй половине XVIII века // История СССР: В 12 т. - М.: Наука, 1967. - Т. 3; Адамов Е.В. Польша между Пруссией и Россией // Исторический журнал,- 1941,- № 9,- С. 36-46.

2 Пичета B.C. Вековая борьба польского народа с немецкими захватчиками // Исторический журнал. - 1941.- №9.- С. 64-73; Ростунов И.И. Генералиссимус А.В. Суворов. - М.: Воениз-дат, 1989; Михайлов О.Н. Суворов. - Воениздат, 1978; Раков-ский Л.О. Генералиссимус Суворов. - Л.: Ленгиз, 1949.

роблять однозначних висновків з цієї проблеми. Так, К.О. Дже-джула вважає, що на відношення Катерини II до Польщі значно впливали необхідність протидії революційній Франції, складний внутрішній стан Росії, нестійка власна позиція імператриці на троні і, головне, побоювання проникнення бунтарських настроїв поляків у межі імперії (1).

В.А. Смолій розглядає політику петербурзької адміністрації як постійну боротьбу за розв’язання суперечностей, що виникали в неї з керівництвом Австрії і Прусії після першого поділу Польщі та зміцнення в ній позицій Росії. Ця боротьба, на його думку, обернулась трагедією для Польщі. Він дає негативну оцінку її поділам, але приєднання Правобережної України до імперії вважає відновленням історічної справедливості (2).

Заслуговує на увагу точка зору нашого сучасника Б.В. Носова, який в своєму дослідженні робить висновок про вирішальну роль уряду Катерини II в анексії Польщі (3). Проте його твердження щодо дипломатичних ініціатив Прусії в цьому питанні потребує деяких уточнень.

Широкий спектр поглядів на проблему викладений в працях польських дослідників. Умовно їх також можна розділити на кілька груп. До першої доцільно віднести ті, в яких головна вина за долю Польщі покладається на уряд Росії (4).

1 Джеджула К.Е. Россия и Великая Французская буржуазная революция конца XVIII века. - К: Изд. Киевск. ун-та, 1972.

2 Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією.-К.: Наукова думка, 1978.

3 Носов Б.В. Разделы Речи Посполитой и русско-польские отношения второй половины XVIII века в зарубежной историографии //Славяноведение. - 1993. - № 5. - С. 86-100.

4 Koliataj Н. Uvvagi nad pismem о sukcessyi tronu w Polsce. - Warszawa, 1790; Koliataj H., Potocky S. і Dmochowski В. О ustano-wienin і о upadku konstytucyi З-go maja.-Mecca, 1793; Lellewel J. Panowanie krola polskiego Stanistawa Poniatowskiego. - Poznan, 1859 ; Moraczewski S. Dzieje rzeczypospolitej polskiej: W 9 t. - Poznan, 1855. - T. 6; Zaleski T. Panowanie Stanistawa Augusta do czasu sejmu czteroletniego. - Poznan, 1887; СташицС. Предостережения Польше // Избранное. - М., 1957 ; Шмитт Г. История польского народа. - СПб., 1866.

б

Більш зважено її роль визначили історики, праці яких утворюють другу групу (1). Росії в цьому випадку нарівні з Австрією і Прусією вони відвели роль хижака, що чекає на легку здобич, до якої прирівняли Польську державу.

В працях, які складають третю групу, російська політика взагалі не пов’язується з трагедією Польщі (2). В усіх бідах цієї держави на той час в них звинувачуються її король та магнати, що викликає деякий сумнів.

Дещо відмінні від інших висновки з цієї проблеми зроблені в дослідженнях В. Калінки, І. Крашевського, М. Бобржин-ського, Т. Корзона і Ф. Весоловського (3). Так, В. Калінка вважає, що російська “опіка” Польщі була для неї навіть вигідною, тому що не загрожувала поділом і захищала від агресивних намірів Прусії. І. Крашевський звинувачує петербурзьку адміністрацію в тому, що вона не приєднала Польську державу до імперії. М. Бобржинський та Т. Корзон вказують на те, що російська диктатура сприяла моральному відродженню польського суспільства, пробудила в ньому почуття патріотизму та прагнення до незалежності. Ф. Весоловський не досить переконливо, на наш погляд, стверджує, що діяльність Катерини II в Польщі була спрямована на догоду німцям.

Певний внесок у вивчення проблеми зробили також історики відродженої в XX столітті Польщі. Так, про всевладдя

1 Potocky S., Przarzmowski К. Prospekt historyi narodu polskiego. //

Pamietniky warszawski. - 1809.- Listopad . - S.29-46 ; Niemce-wicz M. Dzieje panowania Zygmunta III // Pamietniky warszawski

- 1819.- Marzec.- S. 63-77; Kwiatkowski E. Dzieje narodu polskiego za panowania Wladystawa IV // Pamietniky warszawski.- 1823.-Wrzesien.- S. 80-93. '

2 Wrdbliewski W. Slowo historyi polskiej. - Poznan, I860; Szujski J. Historyi polskiej ksiag dwanscia : W 4 t. - Warszawa, 1880; Hoffman H. Historia reform politycznych w Polsce. - Lipsk, 1867.

3 Kalinka W. Sejm czteroletni. - Lwow, 1886; Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorow. - Poznan, 1875; Бобржинский М. Очерк истории Польши. - СПб., 1891; Korzon Т. Wewnetrzne dzieje Polski za Stanislawa Augusta. - Krakow, 1886; Весоловский Ф.Ф. Русско-польский союз с историко-политической точки зрения. -СПб., 1890.

та засилля в ній Росії в період від першого поділу до початку роботи Чотирьохлітнього сейму і прагнення підновити його в наступні роки вірні висновки роблять Б. Освальд, І. Михаль-ський, А. Грабський, Б. Лесьнодорський та інші (1).

М. Згурняк, Р. Яворський, М. Серейський та Ю. Геровсь-кий прирівнюють польські реформи до лозунгів і справ революційної Франції (2). Це, на їх думку, й було головним збудником агресивності Росії.

Неоднозначного висновку у своєму дослідженні дійшов Й. Лоєк (3). Вірно визначивши агресію Росії проти Польщі в 1792 році як спробу відновлення в ній втрачених позицій, він не досить аргументовано, на наш погляд, стверджує, шо цією акцією Катерина II одночасно протидіяла революції у Франції.

Непереконливими вбачаються нам також думки авторів деяких робіт про загальнонародний характер протесту поляків проти російської колонізації, шо вилився у повстання під керівництвом Т. Костюшко, та про провідну роль опозиційних магнатів в організації Тарговицької конфедерації (4).

1 Oswald В. Z zagadnen ustrojowych Polski. - Warszawa, 1985; Mi-chalski J. Zmiersch prokonsulatu Stackelberga // Sejm Czteroletni i jego tradycje / Pod red. J. Koweckiego.-Warszawa, 1991; Grabski A. Program i symbol: 3 Maja w polskiej mysli politycznej // 3 Maja w tradycji i kulturse polskiej: W 2 t. - Lodz, 1991. - Т. I. - S. 213-219; Lesnodorski B. Dzielo sejmu czteroletniego (1788-1792). - Warszawa, 1951.

2 Zgomiak M. Les II-е et Ill-e partages de la Pologne et la Rewo-lution Francaise // Studia Gallo-Polonica. - Warszawa, Krakow, 1992. - S. 35-43; Jaworski R. Die Franzosische Rewolution und der Untergang der polnischen Adelsrepublik // Geschichte in Wissen-schaft und Unterricht. - 1989.- Ig. 40,- H. 7. - P. 394 - 403 ; Serej-ski M. Europa о rozbiory Polski.-Warsawa, 1960; Геровский Ю.А. Польша среди европейских государств (XVI-XVIII) // Вопросы истории. - 1977,- № 12. - С. 135-147.

3 Lojek J. Geneza i obalenie konstytucji 3 Maja. - Lublin, 1986.

4 Kieniewicz S., Zahorski A., Zajewski W. Trzy powstania narodo-we: kosciuszkowskie, listopadowe, styczniowe. - Warszawa, 1992; Szwarc A. Rezensio//Wojskowy przeglad historyczny.-1993.-№1.

- S. 251-257; Kadziela L. О potrzebie badan nad dziejami Targowi-

Таким чином, історіографічний аналіз проблеми свідчить про те, що, незважаючи на чисельність оцінок діяльності керівництва Росії у відносинах з Польщею наприкінці XVIII сторіччя, цілісного уявлення про її розвиток та мету, що переслідувалась при цьому, не існує. Слабо висвітлено процес втрати та спроба відновлення ліквідованого Чотирьохлітнім сеймом російського панування в Польській державі. Недостатньо досліджені причини, які примусили Катерину II погодитись з домаганнями короля Прусії про другий поділ Польщі та прийняти рішення про третій і реалізувати його. Суперечливими являються також думки щодо ролі в цьому питанні релігійного та етнічного факторів.

В зв’язку з цим метою дослідження є комплексний на основі критичного переосмислення існуючих джерел та узагальнення наукових доробок у вітчизняній і зарубіжній історіографії аналіз суті, основних аспектів та проблем зовнішньої політики Росії у відносинах з Польщею наприкінці XVIII століття.

Відповідно до мети дисертації здійснено спробу вирішити такі завдання:

-розкрити причини та показати процес ліквідації російського панування в Польщі;

-розглянути послідовність прийняття, розвитку та уточнення рішення керівництвом Росії про відновлення в Польщі втрачених позицій; _

-показати воєнний та дипломатичний шляхи реалізації зовнішньої політики Росії;

-визначити вплив внутрішніх і зовнішньополітичних факторів на прийняття рішення петербурзькою адміністрацією про поділи Польської держави;

-висвітлити роль та місце православного населення Польщі в антипольських планах та діях російського керівництва.

Предметом дослідження, таким чином, є історія російсько-польських відносин наприкінці XVIII сторіччя.

Методологічною основою дисертації являються закони діалектики й логіки суспільного розвитку, принцип конкретно-історичного аналізу суспільних явищ і подій. В роботі викорис-

су // Przeglad historyczny.-Warszawa, 1989. - Т.80. - Z.2. - S.367-376; Gierowski J.A. Historia Polski 1764 -1864. - Warszawa, 1979.

тано проблемно-хронологічний метод дослідження, який передбачає комплексний аналіз проблеми в інтересах якісного виконання поставлених завдань і досягнення наміченої мети.

Джерельна база дослідження поділяється на кілька груп: матеріали архівів; державні акти та архівні документи, видані в ХІХ-ХХ століттях; щоденники та спогади очевидців і учасників досліджуваних подій; матеріали періодичних видань.

Перша група - матеріали архівів. їх утворюють документи Російського державного архіву давніх актів, Архіву зовнішньої політики Росії, Російського державного військово-історичного архіву. Переважно це службове та особисте листування Катерини Іі з провідниками її політики в Польщі та з пруським і австрійським монархами, аналітичні зведення з відносин з іноземними державами та пропозиції імператорського секретаріату ”на високе ім’я” про їх подальший розвиток, протоколи засідань і нарад Колегії закордонних справ та імператорської Ради, записки з грифом ’’таємно” з особистими міркуваннями графів Безбо-родька, Остермана, Воронцова щодо ’’польських справ”, кримінальні справи репресованих противників тоталітарного режиму російського уряду, накази, інструкції, рескрипти, реляції, донесення, які безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми.

Друга група - державні акти та архівні документи, видані в Росії в ХІХ-ХХ століттях. їх представляють друковані зібрання прийнятих керівництвом країни в зазначений період постанов, указів, трактатів, конвенцій (1), а також частина особистої та службової кореспонденції Катерини II (2), князя Потьомкіна (3), графа Безбородька (4), накази, інструкції, депеші імператриці та донесення на її ім’я (5), збірка ряду польських судових мате-

1 Россия. Государственный Совет. Совет в царствование императрицы Екатерины II: В 5 т. - СПб., 1869.- Т.1; Мартенс Ф.Ф. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией и иностранными державами: В 15 т. - СП б, 1875. - Т.2; То же. -1883. - Т.6.

2 Русская старина. - 1871. - Т.З; То же. - 1876. - Т 15,17.

3 Русский архив. - 1865.

4 Архив князя Воронцова: В 40 кн. - М., 1876-1881. - Кн. 9-29.

5 Сборник РИО. - 1873-1893. - Т. 22,26,27,37,42,47,67.

ріалів про репресії на Правобережній Україні в 1789 році (1) та деякі інші. їх ретельний аналіз значно поглиблює розуміння досліджуваного питання.

Наступна група джерел - щоденники і спогади очевидців та учасників подій з російського і польського боків (2). Всі вони по-своєму суб’єктивно відображають російсько-польські відносини, але при грунтовному аналізі та співставленні з іншими джерелами дозволяють більш детально дослідити наміри, плани і дії урядів та керівників обох країн.

Четверту групу утворюють матеріали періодичних видань. Це газети, які видавались в досліджуваний період в Москві, Петербурзі і Варшаві, а також ряд російських, польських та радянських історичних журналів наступних років (3).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших в сучасній вітчизняній історіографії дослідженням, в якому робиться спроба всебічного, комплексного аналізу зовнішньополітичної діяльності Росії відносно Польщі наприкінці XVIII століття. Його результати дозволяють більш грунтовно визначити причини і розглянути процес ліквідації

1 Архив Юго-Западной России: В 8 ч. - К., 1902. - Ч.З. - Т.5.

2 Памятные записки А.В. Храповицкого статс-секретаря императрицы Екатерины II. - М.: Союзтеатр, (Репр. изд. 1862 г.); Денисов А. К. Записки донского атамана Денисова // Русский архив,- 1894.- Кн.З. - №11; Протасьев С. Страницы из старого дневника // Исторический вестник. - 1887. - Т.30. - №11; Тучков С.А. Записки,- 2-е изд.-СПб.: Свет, 1908; Энгельгардт Л.Н. Записки. - 2-е изд. - М., 1867; Килинский Я. Записки // Исторический журнал для всех. - 1909. - Т.З. - № 1-5.

3 Газета: ’’Санкт-Петербургские ведомости”, ’’Московские ведомости”, ’’Варшавская газета” - 1786 - 1795 гг. Журнали : ’’Русская старина” - 1871-1897 гг.; ’’Русский архив” - 18651894 гг.; ’’Сборник РИО”- 1873-1893 гг.; ’’Исторический вестник”- 1887 г.; ’’Исторический журнал для всех”- 1909 г.; ’’Исторический журнал”- 1941 г.; ’’Советское славяноведение”-1966-1988 гг.;”Славяноведение” - 1991-1994 гг.; ’’Новая и новейшая история”- 1991-1994 гг.;”Ргае§1а<1 ЫБШгусгпу”- 1989 г. ”Рагше1тку \varszawski”- 1809-1846 гг.; ”К\уа11а1шк ЫБЮгусгпу”

- 1992 г.; ’’\Vojskowy рггеяЫ ^огусгпу” - 1993 г.

та невдалу спробу відновлення російського впливу в цій державі, виявити фактори, які примусили петербурзьких політиків прийняти рішення про другий та третій її поділи, зрозуміти роль в даній проблемі православного населення Правобережної України та Білорусії.

Деякі документи та матеріали вперше вводяться в науковий обіг.

ОСНОВНИЙ ЗМГСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано тему дослідження, її актуальність, хронологічні межі, подано аналіз історіографії проблеми та джерелознавчої бази роботи, визначено її мету та завдання, методологічні засади, підкреслено наукову новизну результатів праці та їх практичне значення.

Перший розділ роботи носить назву ’’Польське питання в зовнішній політиці Росії напередодні і в період російсько-турецької (1787-1791 рр.) та російсько-шведської (1788-1790 рр.) війн”. В його першому підрозділі ’’Витоки та початок падіння російського панування в Польщі в 1786-1788 рр.” з’ясовуються чинники, під впливом яких зовнішня політика уряду Катерини II по відношенню до польської держави в зазначений період почала терпіти поразку, показані деякі наслідки такого розвитку подій. Визначається, що сталось це завдяки послабленню контролю з боку Росії за розвитком та змінами внутрішньополітичного стану в цій країні, невдалому для неї початку війни з Туреччиною, а згодом зі Швецією, недооцінці петербурзькою адміністрацією міжнародної обстановки та переоцінці власних можливостей, внутрішній нестабільності в імперії через неврожай зерна, антиросійській діяльності Прусії.

Першим актом непокори польського сейму Росії було його рішення про збільшення чисельності збройних сил держави до 100000 чоловік, потім - про ліквідацію військового департаменту Постійної Ради і, нарешті, досить сміливе - просити Катерину II вивести її війська з території Польщі, а в разі незгоди вигнати їх силою.

У другому підрозділі ’’Поглиблення кризи російсько-польських стосунків в 1788-1789 рр.” розкривається процес подальшої ліквідації в Польщі інститутів влади та законів, які були нав’язані їй і підтримувались Росією, а також невдалі спроби уряду Катерини II зберегти їх. Так, незважаючи на заперечен-

ня російського посла, сейм прийняв рішення про неправомочність департаменту іноземних справ та утворення підвладної йому депутації іноземних справ. Крім того, відмовляючись від російських гарантій існуючої влади, він спорядив до Берліну делегацію для переговорів про можливість укладення з Прусією військово-політичного союзу. Продовжувались його домагання від Петербургу щодо виведення із Польщі військ та вивезення військових складів, про заборону переходів військ через її територію на російсько-турецький фронт.

В даному підрозділі аналізується також план захисту західних кордонів імперії від можливої польсько-пруської агресії, яка прогнозувалась у зв’язку із зближенням цих країн на основі спільної антиросійської діяльності. За цим планом передбачалось узгодженими діями російсько-австрійських військ та при підтримці православного населення Польщі відібрати у неї Брацлавське, Подільське та Волинське воєводства, а при сприятливих умовах і Білорусію. Реалізація плану, крім територіальних, давала ряд військових вигод: Росія позбувалася загрози двох стратегічно небезпечних об’єктів - фортець Кам’я-нець та Бердичів, які можна було б надалі використовувати у власних інтересах; припинявся доступ Польщі до природних запасів найбільш багатих її регіонів; в залежність імперії переходило близько мільйону чоловік православного населення, значну частину якого передбачалось мобілізувати в армію; польське керівництво ставало неспроможним підтримувати боєздатність власної армії і цілеспрямовано її використовувати.

З військової точки зору цей план не викликає сумнівів, проте, виходячи із аналізу особистих листів та службових документів вищих посадових осіб Росії, він оцінюється і як намір чергового поділу Польщі. '

У третьому підрозділі ’’Протидія уряду Катерини II анти-російській політиці Польщі в 1790-1791 рр.” аналізується ситуація, в якій керівництво Росії, намагаючись не допустити польсько-пруського нападу, поступилось усіма своїми позиціями в Польщі, але водночас підготувало план ще більшого її закабаління. В основу плану було покладено існуюче на той час і додатково стимульоване російським послом у Варшаві невдоволення деякої частини польських магнатів та шляхти реформами, що їх намагався провести в країні сейм, прогнозова-

не утворення ними опозиційної конфедерації та її звернення до Катерини II за допомогою про відновлення старих порядків. Якщо цього не трапиться, ним передбачалось військове вторгнення в Польщу як реалізація російських гарантій від 1768 і 1775 рр. на встановлену тоді в ній владу і невизнання проведених в останні роки реформ.

Прогнозуючи можливі претензії короля Прусії на частину території цієї країни, імператриця вважала за доцільне в такому випадку поділити її між трьома сусідніми державами.

Події, які відбулися у Варшаві 3 травня 1791 року, дещо полегшили Катерині II здійснення її задумів. Прийняття в цей день сеймом нової конституції викликало невдоволення незначної частини польської знаті. Декілька магнатів виїхало до Росії і звернулось до імператриці з проханням, якого вона й очікувала - допомогти відновити стару владу в країні. З готовністю відгукнувшись на це, Катерина II доручила князю Потьом-кіну розробити з поляками, не розкриваючи своїх дійсних намірів, план реалізації їх бажання.

Другий розділ дисертації названий ’’Спроба відновлення російського панування в Польщі в 1792-1793 рр.”. В його першому підрозділі ’’План повалення нового польського ладу та його реалізація в 1792 році” розкриваються умови, що сприяли здійсненню антипольських намірів Катерини II, аналізується план і процес їх виконання.

Сприяла імператриці сукупність двох головних подій того часу - завершення російсько-турецької війни та буржуазна революція у Франції, до якої була прикута увага європейських монархів.

Загальний задум польської кампанії був таким: організовані в конфедерацію противники нового ладу в Польщі декларативно оголошують королю і сейму про початок боротьби за його ліквідацію і, водночас, офіційно звертаються за допомогою в цій справі до російської імператриці; імператриця як гарант старого ладу погоджується і, попередивши про це польське керівництво і населення, вводить війська в межі їх держави. Очікуваний результат спільних дій військ і конфедерації - відновлення конституції і порядків, встановлених в цій країні у 1768, 1775 рр., а також, що само по собі було зрозуміло, втрачених кілька років тому російських позицій.

Розгром польської армії передбачалось здійснити двома спеціально утвореними угрупованнями російських військ. Перше повинно було самостійно розгромити її формування в Україні, друге - в Литві і Білорусії, після чого, об’єднавши зусилля під єдиним управлінням, наступати на Варшаву, завершити розгром або примусити капітулювати відступаючого противника і заволодіти столицею Польщі.

Катерині II вдалось успішно реалізувати військову частину плану, ліквідувати існуючий державний устрій і нову конституцію Польської держави та здійснити ряд заходів для затвердження жорсткого російського протекторату в ній.

У другому підрозділі ’’Боротьба Росії з Австрією і Прусією в 1792-1793 рр.” аналізується процес протистояння уряду імперії спільним зусиллям пруського і австрійського монархів в намаганні не дати йому єдиновладно підкорити Польщу, розглядаються причини, які змусили Катерину II погодитись з домаганнями короля Прусії про її другий поділ та наводяться основні аспекти цієї ганебної акції.

Важливу роль в організації і проведенні польської кампанії Катериною II відіграв той факт, що пруське керівництво в своїй зовнішньополітичній діяльності перейшло від протистояння до пошуку шляхів зближення з Росією і разом з австрійським дало свою згоду на відновлення в Польщі старого устрою. Проте з розвитком кампанії і пруський король і австрійський імператор зрозуміли, що імператриця прагне встановити в ній проросійську владу, а отже, перетворити в цілком залежну від себе державу. Погодивши свої дії з австрійським монархом, король Прусії почав вимагати від Катерини II поділу Польщі, як компенсації за можливі великі втрати у війні з революційною Францією. Протягом майже року імператриця не погоджувалась з його домаганнями. В Польщі за цей час був встановлений її абсолютний протекторат і поступатись королю вона не вважала за потрібне. Але зробити це довелося. Причинами тому були: зростання небезпеки проникнення французьких революційних ідей в імперію, що несло в собі загрозу існуючому в ній ладу і персонально її главі; необхідність стимулювання Прусії до участі у війні; невдоволення правлінням Катерини II ліберально настроєних дворян, промисловців, офіцерів, різночинної та кріпосної інтелігенції; значний спад рів-

ня соціально-економічного розвитку країни та зниження добробуту її народу; чисельні локальні збройні виступи селян; складнощі всебічного забезпечення та моральний стан армії.

Поділ Польщі був грубим порушенням всіх існуючих на той час російсько-польських угод, відвертим обманом організованої і підтримуваної Катериною II конфедерації та її прихильників, проявом справжніх інтересів керівництва імперії в його відносинах з цією державою.

Третій розділ роботи має назву ’’Польська проблема - основна в зовнішньополітичній діяльності Росії в 1794-1795 рр”. В його першому підрозділі “Реалізація зовнішньої політики Росії О.В. Суворовим” розглядається роль і місце знаменитого полководця в антипольській політиці уряду Катерини II. Відзначається, що завдяки його військовим здібностям російським військам усього за 44 доби вдалось придушити повстання, очолюване Т. Костюшко. До призначення Суворова в район бойових дій найвідоміші російські генерали разом із пруським королем на чолі його армії протягом майже п’яти місяців неспроможні були впоратись з ним, а в деяких випадках навіть терпіли поразку. Завзяття та старання в цій каральній акції полководець виявив згідно зі своїм монархічним світоглядом, небезпідставно вбачаючи в спробі поляків повернути собі державну незалежність загрозу російському трону. Вміло організувавши бойові дії, він ефективно використав при цьому такий істотний фактор, як ненависть православного населення Польщі до своїх гнобителів. Значна кількість чоловіків із його складу була мобілізована в ряди російської армії та доукомплектовувала її в ході бойових дій.

Остання битва очолюваних Суворовим російських військ з поляками завершилась жорстоким розгромом тридцятитисяч-ного гарнізону передмістя Варшави Праги, яке розташоване на правому березі Вісли. За даними деяких джерел, тут, наряду з захисниками містечка, загинуло і біля 12 тисяч мирних мешканців. В зв’язку з тим, що за цією подією спостерігали з протилежного берегу ріки жителі Варшави Суворов вислав до них парламентаря з пропозицією здатись. Налякані побаченим, варшав’яни змусили міський магістрат погодитись з нею. Проведені після цього переговори завершились капітуляцією не тільки гарнізону столиці, а й всієї повстанської армії.

Окрім воєнної, в заслугу Суворову ставиться також його миротворча діяльність в Польщі, завдяки чому були утворені сприятливі умови для остаточного поділу цієї країни.

В другому підрозділі ’’Прийняття рішення про анексію Польської держави та боротьба за його здійснення” аналізується ситуація і наводяться причини, які спонукали Катерину II прийняти рішення про третій поділ Польщі, та розглядається російсько-польське протистояння, викликане незгодою короля Прусії на одержання визначеної йому і Австрії частини поділеної території.

Катерина II об’єктивно не могла лишити Польщу не поділеною, оскільки утримувати її в покорі Росії було далі неможливо. Цього вимагала також необхідність стимулювання Австрії і Прусії до боротьби з революційною Францією та зростаюча загроза проникнення її радикальних ідей безпосередньо в межі Російської імперії, внутрішньополітичний та соціально-економічний стан якої на той час з багатьох показників значно погіршав.

З метою реалізації свого рішення імператриця вдалась до спільної російсько-австрійської військової загрози Прусії.

У висновку викладаються основні підсумки дослідження, визначаються подальші напрямки вивчення проблеми, підкреслюється її повчальний досвід для сучасного етапу розвитку міжнародних відносин на теренах Центральної та Східної Європи. При цьому зазначається, шо прагнення уряду Катерини II втримати Польщу в російській залежності в складних умовах міжнародної обстановки в Європі і зростаючої внутрішньої нестабільності в самій імперії визначали її зовнішню політику щодо неї. На досягнення цієї мети спрямовувались значні зусилля зовнішньополітичного апарату та керівництва Росії у відносинах з Польщею і тільки надзвичайні обставини, які загрожували внутрішній і зовнішній безпеці країни та існуючому в ній режиму, змусили імператрицю відступити від прийнятого курсу. Це призвело до другого і третього поділів Польської держави, повної втрати нею незалежності.

Тут же відмічаються основні способи реалізації російської політики і наводяться фактори, які спонукали Катерину II до прийняття рішення про поділи Польщі.

Крім цього, у висновку наголошується на тому, що тільки рівноправні та взаємовигідні умови, підкріплені доброю волею народів та їх урядів, можуть бути надійною основою міждержавних відносин.

Основні положення дисертації, які виносяться на захист.

1. З початком та розвитком російсько-турецької а згодом і російсько-шведської воєн в Польщі розпочалась об’єктивна ліквідація встановлених і підтримуваних Катериною II інститутів влади та законів. Кінець цьому процесу поклала нова польська конституція, прийнята третього травня 1791 року.

2. Зближення Польщі та Прусії погрожувало Росії їх спільною агресією. Протидіючи цьому, керівництво імперії в якості запобіжного заходу розробило військовий план, яким передбачало можливість спільними російсько-австрійськими зусиллями при підтримці православного населення Польщі відібрати у неї частину території. З часом, удосконаливши цей план, воно мало намір повністю підкорити її собі, а в випадку претензій з боку Прусії узгоджено задовольнити їх.

3. В сприятливих умовах, які склалися для Росії наприкінці 1791, на початку 1792 років, Катерина II здійснила спробу встановити в Польщі свій єдиновладний протекторат, проте, внаслідок допущених прорахунків, ускладнення міжнародної обстановки та внутрішньої ситуації в імперії, вимушена була разом із Прусією у черговий раз поділити її.

4. Повстання 1794 року продемонструвало категоричну незгоду польської шляхти з зовнішньою політикою Росії, а за рядом прикмет і загрозу її безпеці. Ця обставина змусила керівництво імперії в умовах значного ускладнення міжнародної обстановки та внутрішнього стану країни прийняти і з великими труднощами реалізувати рішення про остаточний поділ цієї держави разом із Австрією та Прусією. Важливу роль в цьому процесі відіграла військова і миротворча діяльність О.В. Суворова.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали і висновки можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з історії нової доби, історії західних та східних слов’ян, історії міжнародних відносин, спеціальних лекційних курсів та семінарів.

Апробація дисертаційного матеріалу. Концептуальні положення дисертації та її основний зміст доповідались на наукових конференціях: ’’Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.)”, (Миколаїв, 1992 р.); ’’Українська державність: історія і сучасність”, (Київ, 1993 р.). Матеріали дослідження активно використовувалися при утворенні навчально-методичної бази з дисципліни ’’Військова історія” в Київському військовому інституті управління та зв’язку. Дисертація обговорювалась на кафедрі історії західних та південних слов’ян Київського університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у таких публікаціях автора:

1. Польське питання в зовнішній політиці Російської імперії наприкінці XVIII століття//Питання нової та новітньої історії. - 1993. - Вип. 39. - С. 140-147 (у співавторстві).

2. До питання про деякі передумови третього поділу Польщі (кінець XVIII ст.) // Питання нової та новітньої історії. -1994. - Вип. 40. -С. 44-49.

3. Новий погляд на російсько-українсько-польські відносини наприкінці XVIII ст. // Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.) : Друга Всеукраїнська науково-теоретична конференція. - Київ-Миколаїв, 1992. - Ч І. - С. 21-22.

4. Україна в польських проблемах Росії у другій половині XVIII ст. // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наукової конференції. - Київ, 1993. - С. 112-114.

Верещак В.Г. Польский вопрос во внешней политике России в конце XVIII века.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всеобщая история, рукопись, Киевский университет им. Тараса Шевченко, Киев, 1996.

В диссертации исследуется внешнеполитическая деятельность руководства России в отношениях с Польшей накануне и в период ее второго и третьего разделов. Установлено, что правительство Екатерины II стремилось удержать Польшу в единовластной российской зависимости. С этой целью оно проводило активную дипломатическую работу, неоднократно применяло вооруженные силы, подкупало, угрожало, шантажировало высших должностных лиц ее государственных институтов, вело упорную борьбу с претендующим на часть польской территории руководством Пруссии. Неудачи в проведении такой политики привели к разделам Польши.

V.G. Vereshchak. The polish issue in the foreign Policy of Russia in late XVIII.

The dissertation for a scientific degree of candidate of history on speciality 07.00.02. - The universal history, manuscript, the Kyiv state university, named after Taras Schevchenko, Kyiv, 1996.

The dissertation surveys the foreign policy activity of the russian leadership in its relations with Poland before and during its second and third divisions. It has been proved that the government of Catherine the second strove to hold Poland in autoritarian russian dependence. With this aim in view, it carried out active diplomatic activity, time and again resorted to the use of military force, bribes, threats, blackmail against the highest officials of its state institutions, was waging a stubom strugle with the leadership of Prussia putting forward its claims for a part of the polish territory. Failures in following such policy resulted in the divisions of Poland.

Ключові слова: монархія, дипломатія, сейм, війна, католицький гніт, імператорська Рада, посол, повстання, конфедерація.