автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.06
диссертация на тему: Православие в контексте культурного развития украинского народа

Полный текст автореферата диссертации по теме "Православие в контексте культурного развития украинского народа"

РГ6

од

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

інститут гілосоФії

На правах рукопису УДК281.9

САГАК Олександр Назарович

ПРАВОСЛАВ"Я В КОНТЕКСТ І КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

03.00.06 - історія і теорій релігіі, вільнодумства та атеїзму

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ - 1993

Дисертаціап в рукопис.

Робота виконана у Відділенні рвапчюнавства Інституту філософі і Акадамії наук України. •

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор КОЛОДНИЙ Анатолій 1£иколаєвич.

Офіційні опоненти:

Доктор філософії і мистецтвознавства, професор СТЕПОВИК Дмитро Вдасоаич.

Кандидат філософських наук, ст. н. співр.

ЗДІОРУК Сергій Іванович

ведуча організація - Львівський університет ім. І. Франка

Захист відбудеться ОхІїСьЛ' " 19S ^р.

на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д. 016.26.01. при інституті філософії АН України / 252001-, Киів, вул.' Трьохсвятительська, 4/.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії /252001, Київ - 1, вух Трьхсвятительська, 4/.

Автореферат ррзіслано " 139 3р.

17^Г

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради ^

СИТЮГЧЕНКО Л. А.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ Україна вступила у період свого нового національного відродження. Поряд з розвитком національної ідеї, ідеї української державності, переживає своє відродження і релігійна ідея. Потяг людей до гуманізації суспільного життя, намагання утвердити пріоритет загальнолюдських цінностей спричинили масове зростання інтересу українського народу до духовно-культурницької сторони ДІЯЛЬНОСТІ різноманітних конфесій, релігійних напрямів, навколоконфесій-них організацій.

Такий стан справ значно активізував діяльність національно зорієнтованих конфесій, релігійних напрямів, зужтив ширше включення останніми у свою обрядово-культову практику і навіть у віровчення елементів національної культурної спадини і, разом з тим, породив часто спекулятивні, амбіційні виступи представників деяких Церков а ідеалізацією і навіть абсолютизацією ролі саме своєї конфесії у розвитку української культури, національної ідеї. Тому сьогодні потрібне неупереджене, об"єктивне вивчення діяльності, тенденцій розвитку кожної конфесії, релігійного напряму, шр діють в Україні. Потрібний все-бічний аналіз їх місг.я і ролі в житті українського народу, визначення їх внеску у збереження і розвиток української культури.

Без вичленування українського православ”я із загального контексту розвитку православ"я в Україні, на наш погляд, неможливе об"єктивне вивчення ні історії Української православної церкви, ні історії Російської православної церкви. Адже розглядаючи історію праЕослав"я в Україні у контексті єдиного поступального розвитку "русского" православ"я із X по XX століття, богослови РПЦ, а разом з ними й світські вчені-релігі-єзнавцї царської та радянської доби, неминуче приходили до пересмикування фактів, висновки, характерні лише для певної території, подавали як такі, що мають загальне "общерусское” значення.

Проблема українського православ"я містить у собі ще один аспект, який спонукає до його грунтовного вивчення. Мається на увазі механізм взаємопроникнення в духовному житті українського етносу релігійних, етнічних й народних елементів, утворення на цій основі егжжонфесійного синкретизму, який і є, власне,

найбільш глибинним корінням українського правоелав"я. Назріла потреба від загальних положень вивчеьня етноконфесійності культури, які П8ЕНСЮ міро» розроблені в працях вітчизняних дослідників, перейти до вивчення конкретної етноконфесійної специфіки української культури.

Зазначимо, щр детальний аналіз механізму утворення етно-культового, етчоконфесійного синкретизму в Україні може дати цікаві результати при моделюванні дохристиянських вірувань українського народу, у дослідженні формування етнопсихології народу, адже до кінця XVI ст. .українське православ"я було іш не єдинім релігійним чинником, ир активно впливав на розвиток ет-нопсихе українців. ;

Дослідження українського православ"я дасть змогу більй диференційовано і науково підходити до визначення ролі' пра-вослав"я у формуванні, розвитку і збереженні української культури. Адже оцінюючи роль православ"я у долі української культури, народу за "імперськими", "великодержавними" схемами, ми навіть не зможемо до кінця зрозуміти твори багатьох українських письменників - І. Нечуя-Левицького, П. Гребінки, С. Рудансь-кого і багатьох іииих, які широко використовували у своїх книгах елементи двоєвір"я, змальовували дохристиянські і уже ох-ристиянізован'і народні вірування, звичаї, обряди, щр були знищені з приходом в Україну Російської православної церкви. В цьому теж полягає актуальність даного дослідження.

СТАН ДОСЛІДЖЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ. Дисертаційне дослідження охоплює ряд питань, які по-різному розглядаються в наукових розвідках вчених. Так, значна увага філософів, релігієзнавців приділялась розгляду взаємовідносин, взаємовпливу релігійних і національних елементів у культурі, суспільному житті народів. Із закордонних вчених до ці єї теми ввертались Дж. фрезер, Р. Бойд та інші - у своїх дослідженнях вони авертали свою увагу в основному на загальні принципи вплетення релігійного чинника в процеси формування і розвитку етносів.

. Проблеми етноконфесійності досліджувались в Російській імперії Є. Анічковим, М. Гальковським, С. Максимовим, В. Гнатюком та іншими. Вони акцентували основну увагу на залишках язичницьких ідей та культу в обрядово-культовій сфері РПЦ, досліджували взаємовплив християнства і язичництва в Русі, не виходячи при цьому за рамки офіційної на той час історичної схеми розвитку

правоелав"я в Русі. ,

!з дослідників радянської доби етноконфесійні проблеми розглядались у працях А. Іпатова, Б. Глаголєва, Я. Мінкявічуеа, Г. Носової, О. Щуби, ЕАширова та ін., які уже більш детально, на конкретних прикладах з католицизму, православ"я та ісламу аналізували процес формування етноконфесійної специфіки культури народів. Проте безпосередньо етноконфесійною специфікою саме української культури дослідники в Україні почали займатися лише кілька років тому. Після загальної праці О. Еб'би "Православ"я і традиції національної культури" одним із перших, хто розглянув специфіку взаємовпливу етнічних і релігійних чинників на конкретних матеріалах української культури й історії був С. Здіорук ■

Проблеми етноконфесійності культури українського народу, впливу української куьтури на розвиток правослаз"я, займають значне Місце у науковому доробку вчених української діаспори. Дослідження митрополита Ілзріона (Ог’ієнка), І. Власовського,

О. Вороніна, Б. Микитюка, А. Жуковського і багатьох інших вчених містять багатий фактичний і методологічний матеріал із зазначених проблем. Проте слід визнати, що в деяких працях згаданих авторів часто абсолютизується роль православної Церкви, взагалі релігії у соціальному і культурному розвитку українського народу.

Іншу крайність в характеристиці ролі православ"я у розвитку культури радянській (у недалекому минулому) народів, а, отже, і українського, становлять праці вчених Д. Угриновича, В. Зоца, О. Шамаро, М. Капустіноі, ЕМзскальця, О. Баканурського та ін.. Даючи загальний критичний аналіз богословських концепцій ролі православної Церкви у розвитку культури "русского" (виходячи із контексту робіт цей термін часто охоплює і давньоруську і, водночас, власне російську культуру, щр не дозволяв виділити українську субкултуру) народу, самі виходили із марксиськоленінськоі концепції релігії як реакційного фактору у житті людства Тому не дивно, щр вище згадані автори позбавляли православ"я будь-якого права претендувати на позитивний вплив у генезі і розвитку культури народу. ■

Найменш дослідженою у вітчизняній релігієзнавчій літературі виявилась проблема вирізнення українського православ"я із загального розвитку православ"я в українських землях. Цими пи-

таннями до 191? року займались вчені К. Харлампович, К Ейгорн, П. Жукович,. Г. Маркевич, С. Тернозський, А. Архангельський, Є. Кри-жановський, митрополит Євгеній (Болхозітінов) та інші. Але їх праці у тій чи іншій мірі присвячувались лише окремим аспектам українського правсслав"я (власне поняття "українське пра-вослаз"я" тоді ще не існувало - все, що аідріаняло Київську митрополій від інших православних Церков ці вчені характери-аувли як самобутній розвиток Київської митрополії, а іноді -як "ушкодження" православ"я під впливом католицизму або протестантизму) .

У дослідженнях істориків М. Грушевського, Е Полонсь-коі-Василенко, Д. Дорошенка, І. Власовського, А. ДуОлянського,

А. Жуковського та ін. помітна спроба уже систематизувати багатий фактичний матеріал за певними особливостями православ"я в Україні, але вперше з чіткою концепцією українського пра-вослав"я виступи» і власне ввів цей термін у науковий вжиток митрополит Іларюн (І.Огіаїко). На думку цього вченого, українське православ"я - це явище, шр сформоване не тільки зовнішнім епливом, а передусім - закономірний результат політичного, економічного, духовного розвитку українського народу. Проте зазначимо, шр цей вчзний-богослов у своїх працях часто абсолютизував роль православної Церкви у розвитку української культури, не враховував значимість у п розвитку інших суспільних чинників. ■

В Україні за радянських часів проблема українського пра-вослав"я була, у зв"язку а боротьбою із "проявами українського буржуазного націоналізму", під негласною забороною. І лише після 1989 року, коли в Україні почала активно відроджуватись УАГЩ, а"являкгься поодинокі статті Я Яреми, К1 Ісіченка, А. Анд-ріевського, а Ульяновського та інших дослідників, які намагалися підняти проблему українського православ"я. Проте у більшості своїй ці праці носять полемічно-публіцистичний характер і в них розглядаються лише окремі аспекти цієї великої проблеми.

Підводячії підсумок зазначимо, щр стан дослідженості теми, незважаючи на ряд зазначених вище факторів, все ж дозволяє, при умові використання також великого потенціалу першоджерел (архіви, збірники давніх актів, свідчення очевидців тощо), поставити питання про дослідження українського православ"я у контексті розвитку української культури.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Метою дисертаційного роботи є комплексений філософсько-історичний аналіз взаємовпливу української культури і православного чинника, який відігравав найактивнішу роль у формуванні етноконфесійної специфіки української культури. Кз основі етно-православного синкретизму, ряду інеих чинників доведення існування і виділення осноених принципів розвитку українського православ"я, дослідження впливу цього правосдав"я на розвиток вітчизняно: культури.

Для реалізації цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

- проаналізувати роль етноконфєсійного синкретизму у розвитку культури українського народу;

- розглянути роль етнокультового синкретизму в процесі формування етнокснфесійної специфіки украінської культури;

- з"ясувати особливості українського правсслав"я як нацю-нально-культурного явищ;

- показати внесок і значення українського православ"я у розвитку української культури, його роль як етнозахисного яви-да від спроб деукраїніззціі українського народу.

ТЕОРЕТККО- МЕТОДОЛОГ ІЧНА ОСНОВА ДОСЛЩКЕКНЯ І ДЖЕРЕЛА. При вирі пенні поставлених завдань дисертант описався на сучасні досягнення в галузі методологи гуманітарного пізнання і релігієзнавства. Автор змушений буЕ критично ставитись до більшої частішії праць авторів радянської доби, які, окрім розгляду чисто наукових проблем, значну частину сеоїх досліджень присвячували вирішенню завдань, які ставились їм ідеологами КГіРС, або писали свої праці відповідно із соціальним замовленням.

Не ставлячи перед собою завдання поглибленої характеристики таких загальних питань, як суть культури, культурного розвитку, національної культури тоир (ці питання досить глибоко досліджені у працях Л.Гумільова, ІІЗлобіна, Е. Маркаряна, Є. Бкстрицького та ін. вчених ), дисертант намагався акцентувати свою увагу насамперед на етноаахисній функції укр інськоі культури. Саме з позиції еткогахисту найбільш чітко прослїдко-вусться і роль православної Церкни у процесі розвитку культури українці е.

При характеристиці етноконфесійної специфіки української культури автором використано ряд мето до логічних положень, пуз

- б -

містяться у працях 0. іпатова, Я Мінкявічуса, Б. Лобавика, М. Кй-рюшка, 0. Шуби, Л.Митрохіна, С. Здюрука та інших вчених. Конкретний фактичні«'! матеріал із цього питання оув взятий автором іа досліджень 3. Рибакова, Б. Грекова, 0. Кульчицького, К. Сосенка, Б. Кушніра, митрополита їларюна (Огієнка), І. Власовського,

В. Шаяна, архівних даних.

Метологічн'-’1 та джерельну базу для дослідження українського лравослав"я і його ролі у розвитку вітчизняної культури склади, в силу вищевикладених причин, в основному роботи дореволюційних авторів та вчених діаспори, а також матеріали ахівів, Збірники актів , документи (грамоти; статути, листи), шр зібрані В монографіях вчених в окремих розділах, богослужбові книги, спогади та шрдзники мандрівників, які були в Україні і писали про контраст між церковним життям Украіни й Кіоскові і. '

Для загального осмислення проблеми українського пра-вослав"я, яка знаходиться в тісному зв"язку ¿а політичним, економічним, соціальним розвитком українського народу, включена у загальний процес розвитку релігій світу, автором опрацьовані також ряд досліджень, присвячених загальним методологічним питанням історії України, питанням сучасного функціонування Церков в Україні, рзвитку української культури, взаємодії релігійних і народних елементів у культурі народу, розвитку і утвердження християнства на Русі, історії РЩ.

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ В дисертації вперте у вітчизняному релігієзнавстві дається комплексний аналіз процесу формування етноконфесійної специфіки української культури, ролі українського православ”я в цьому. Виходячи із розвинутого в Україні етно-православного синкретизму, особливостей психології українців, ав"язку УПЦ іа західно-європейськими Церквами, культурою, у роботі виділено і проаналізовано ряд характерних ознак українського православ"я, принципів будови Української православної церкви, які Сули в ній до 1686 р. і підтверджують її самобутність. Крім того, в дисертації переглянуті усталені ва радянських часів характеристики православ"я в проекції його впливу на розвиток української культури.

В роботі обгрунтовані наступні висновки, які мають наукову новизну:

- формування етноконфесійяого синкретизму - це складний і

суперечливий процес співіснування і взаємовпливу етнічних і релігійних чинників, що має об"єкгившій характер і відіграє одну іа основних ролей у розвитку української культури. В умовах поліконфесійності України цей синкретизм є основою формування етноконфесійних систем, взаємовідносини між якими моїчуть абагачувати українську культуру, прилучаючи її до надбань світового культурного процесу. Поряд а цим ці взаємовідносини іноді виступають чинником послаблення внутрішньонаціопальних ав”язків, фактором дестабілізаці і суспільно-політичного становищ, загострюють міжнаціональну ворожнечу;

- поняття "етнокультовий синкретизм", яке вводиться дисертантом у широкий науковий вжиток, є ключовим у дослідкенні ваашовпливу релігійного комплексу і тієї етнічно і ’ структури, в рамках якої цей комплекс існуа Поза етнокультовим синкретизмом вплив етнічного на конфесію не має чіткої національної забарвленості. Саме завдяки цьому синкретизмові православ”я Відіграло конструктивну роль у розвитку української національної культури, успадковуючи і зберігаючи в собі її елементи, а відтак розвиваючись і саме як національно зорієнтований культурний чинник;

- українське православ"я - це переломлені через призму особливостей національної духовності, передуючих релігійних традицій українського етносу, його історичного буття і самобутньої культури і ввібрані у ролі ідентифікаторів його духовності хистиянське віровчення і культ, організація церковного життя. Специфіка українського православ"я проявлялась насамперед в самобутності організації обрядово-культової сфери, мистецького оформлення церковно-релігійного життя, а також оригінальному прочитанні деяких канонічних основ християнського вчення. Своє узагальнене теоретичне вираження це пра-вослав"я знайшло в працях українських богословів XVII століття (Петра Могили, Лаврентія Зи^анія, Дмитра Туптала та інших).

- українське православ"я як національно-культурне явище виокремлюють у світовому правосдав'Ч такі характерні риси: демократизм церковного гниття і обрядової практики, соборноправ-ність у вирішенні питань церковного життя; порівняно висока віротерпимість; європейськість і відкритість іншим релігійним системам; онаціональнення обрядово-культової сфери, церковного мистецва і певною мірою самого віровчення; прийняття на себе

- 8 - 1 функцій національної інституційності і унезалежнення на Цій основі від-світської влади; гуманізм'і євангелізм;

- Вихідні засади українського православ"я слугували основою позитивних культуротЕорчих функцій Укпаїнськоі православної церкви доби фактично автономного і і існування в структурі Константинопольького патріархату, а саме: ролі в Підвищенні

рівня писемності ‘й освіти в Україні; в підтриманні і стимулюванні розвитку мистєіїгв (в тому числі і не традиційних для класичного православ"я); в сприянні прилученню української культури до європейської; в еткоаахисті від спроб деукраїніза-ції культури аа допомогою інших релігійних систем тощо.

ТЕОРЕТИЧНЕ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ полягав перш аа все в тому, що в ній автор вийшов ва рамки традиційних поглядів світських вчених і православних богословів РГЩ на роль і ана-чення української культури у розвитку православ"я в Україні. Вперше у вітчизняному релігієзнавстві обгрунтовано, що взаємовплив української культури і православ"я в Україні привів до якісних змін у православному церковному мистецтві, обрядово-культовій сфері православної Церкви в Україні, шр, в свою чергу, дозволяє нам науково обгрунтувати виділення українського православ"я як оригінального, до певної міри самостійного напряму у світовому православ"і.

Положення і висновки, сформульовані в роботі, можуть бути використані дослідниками, щр працюють над релігієзнавчими проблемами України, а також в галузі теорії українського етносу, його етнопсихології, етноконфесійної специфіки культури народу. Висновки дослідження можуть також слугувати рекомендаціями у становленні в Україні УЩ Київського патріархату, відновленні у цій Церкві народних традицій і тих принципів будови Церкви і її розвитку, що існували в УПЦ до часу її перепідпорядкування Російській православній церкві. ,

Дослідження може слугувати фактичним і методологічнийм матеріалом у педагогічній, культурно-освітній діяльності як світських, так і богословських навчальних закладів. Зокрема при вивченні навчальної теми "Національна культура і релігія", спецкурсів "Релігії в Україні”, "Історія української; православної церкйи", а також лекцій а релігієзнавства, істарі і України. • ,

АПРОБАДІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Отримані результати доповідались на: VI республіканських суспільно-політичних читаннях "Історія України: дослідження та інтерпретації" (Новгород-Сіверський,

V. 1991 р.); XIV Всесоюзному теоретичному семінарі "Людина, буття, культура" (Переяслав-Хмельницький, ІХ-Х 1991 р.); науково-практичній конференції "Культура та духовність" (Львів, XI. 1991 р.); всеукраїнській науковій конференції "Релігійна традиція в духовному відродженні України" (Полтава,' V.1992 р.); другій всеукраїнських історичних читаннях "Українська козацька держава* витоки та шляхи історичного роавитку" (Черкаси, V. 1992 р.); науковій конференції "Українське пра-вослав"я: особливості, історія, сучасність" (Київ, X. 1992

р.); науковій конференції "Актуальні проблеми історії української культури" (Київ, III. 1993 р.); науковій конференції "Релігія і Церква в духовному і суспільно-політичному : відродженні України" (Київ, III. 1993 р._); науковій конференції "Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у- роавитку культури України" (Київ, VI. 1993 р.) та ін.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ зумовлена логікою дослідження,' щр витікає а його мети і основних завдань. Робота складається', із трьох розділів, логіка розміщення яких відповідає ієрархи • поставлених вавдань, вступу, висновків і бібліографії. ,;ч .

Перший розділ дослідження присвячений розгляду механізму взаємодії української культури і православного чинника. Утворювані етноконфесійні специфіки як української культури, так і православ"я в Україні, ааклали основи самобутнього явищі у православному світі - українського православ"я, детальному аналізу якого і присвячено другий розділ дисертації. Виріанен-ня українського православ"я дещо змінює традиційний погляд науковців на роль і значення православ"я у розвитку і збере*?няі надбань української культури. Дослідженню цього дискусійного-у вітчизняній науці питання присвячений заключний розділ дисер-, таці І.

■ И. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У ВСТУПІ обгрунтовується актуальність роботи, аналізується наскільки ця проблема, досліджена у науковій літературі, формується мета і завдання дисертації, характеризується II методологічна і теоретична основа, джерела, визначається наукова новиз-

на, теоретична і практична значимість роботи, її апробація.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛі "Православ"я і формування етноконфесій-них особливостей української культури" дано поняття отнокон-фесійної специфіки культури, проведено аналіз її об"єктивного характеру і місця у національній культурі. Відзначається, що етноконфесійні системи, які утворилися внаслідк етноконфесій-ного синкретизму, по-різному впливали і впливають на розвиток національної культури Украіни. Зокрема, за умов поліконфесій-ності Украіни співіснування і взаємовплив етноконфесійних утворень поряд з певними позитивними аспектами - збагачення української культури надбаннями європейських культур, відіграє і велику негативну роль, що виражається у послабленні внутрішнь-онаціональних зв”язків, ескалації міжнаціональної ворожнечі, певній денаціоналізаціі українців.

В роботі аналізується також механізм утворення етнокон-фесійного синкретизму, зазначається, що найбільше значення при цьому відіграє обрядово-культова сфера релігійного комплексу. Національні чинники, шр впливають на процес онацюнальнення релігійного культу різноманітні. У випадку із православ"ям в Украіні серед таких вичленовані і розглянуті: особливості психології народу, його етнопсихе; особливості світосприймання народу; своєрідності мистецтва; національні культурні традиції; характерні дії представників етносу і іх життєві потреби; національна мова; внутрішньоетнічні і міжетнічні відносини.

Внаслідок дії на релігійний культ вищеназваних чинників утворюється особливий, етнокультовий синкретизм, завдяки якому найбільш чітко прослідковуеться етноконфесійний характер різних релігійних течій і Церков.

На осонові аналізу процесу християнізації Руси-України в роаділі роаглядається складний і неоднозначно витлумачуваний вченими-релігієзнавцями процес утворення православного етно-конфесійного комплексу української культури. Зокрема зазначено, щр напружена і кропітка праця православної Церкви по зниканню язичництва (яке, розуміється, є ширше від поняття "язичницька релігія" і виступає як своєрідний життєвий уклад, матеріальна і духовна культура людей, ер включає в себе і способи її передавання і відтворення, а не лише певний комплекс політеїстичних вірувань), виведенню його елементів зусіх сфер життя- українців і намагання ааповнити створювані пустоти христи-

янською ідеєю, неминуче приводило до інтродукування найбільш стійких народних обрядів, звичаїв у православний культ з іх послідучою християнізацією.

Саме така діяльність православної Церкви в Україні і породила явища етноконфесійної специфіки української культури, яке у дисертації розкладається на такі складові: злиття язичниць-

ких свят і обрядів з православними, що виражалось в особливій модифікації свят, коли правослана догматика слугувала засобом змістовного з"ясування і збереження язичницької обрядової практики; прийняття християнством місцевої релігійної термінології, а згодом і місцевої мови для церковного вжитку; поєднання язичницьких уявлень про богів з християнськими уявленнями про святих; прийняття християнством місцевої ТОПОНІМІКИ І її християнізація; канонізація руських святих і встановлення церковних свят на їх честь; вшанування у кожній місцевості своїх, канонізованих святих-патронів; встановлення в Україні церковних свят на честь подій з історії рідної аемді; проникнення християнських уявлень у фольклор, народно-пісенну творчість; ритуалізація трудових процесів, окалендарювання господарських робіт утне на основі християнського церковного кола, часто із збереженням елементів язичництва; "освоєння" і активне використання християнством національних культурних традицій (в архітектурі, образотворчому мистецтві, поезії, музиці тощо); проникнення у православ"я дуалістичних ідей, що на час хрещення Русі мали уже значне поширення в ній.

В дисертації відзначається також і велика роль взаємовпливу обрядово-побутово і сфери українців і православ"я у створенні етноконфесійної специфіки української культури. Не змігши повністю витіснити язичництво із побуту, оскільки воно було уже частиною суті народу, Церква почала християнізувати цей побут, а це, в свою чергу, зіграло величезну роль у набутті православ"ям місцевих рис. Проте процес створення нових християнізованих форм побутового життя українців затягнувся на століття. Це зумовлхшапося не тільки консервативністг побуту взагалі, але й особливостями саме українського побутового життя, формування якого переломлпвалось через особливості психологи українця і формування ’'селянської" структури українського народу. '

Утворення етноконфесійної специфіки української ' культури

створювало умови для швидкого поширення православ”я в Україні але одночасно це породило в Україні двовір"я. В дисертації зазначається, ар двовір"я довгий час було досить сильним в Україні, перетворившись згодом навіть у своєрідну національну особливість релігійності. Проте зниіщзння ідьйноі основи язичницьких вірувань, обрядів, дав можливість говорити в наш час лише про певну двокультність, ир в певних формах збереглась й понині (залишкп дохристиянських культів у культах релігійних конфесій, щр діють в Україні, дохристиянський підтекст деяких українських казок, приказок тощо). |

Етноконфесійна специфіка української культури стала основою українського православ"я, детальному аналізові якого присвячений ДРУГИЙ РОЗДІЛ дисертаційного дослідження, вд мав назву "Національно-культурницький аспект специфіки українського православ"я". Аналіз особливостей віровчення і культу українського лравослав"я часів Київської митрополії дає змогу зробити у роботі висновок про те, щр до 1666 року тут були вироблені власні підходи в організації церковного життя, розумінні і осмисленні деяких християнських догм і виконанні православного культу, створено оригінальну богослужбову і взагалі релігійну літературу, самобутнє церковне мистецтво. Ці особливості є підставою для виділення українського православ"я із загального процесу розвитку православ"я в Україні і витлумачення його як специфічного національно-культурного феномену.

Значна увага у дисертації приділена також періодизації українського православ"я. Зокрема обгрунтовано правомірність датування початків українського православ"я саме XII століттям. Виділено і проаналізовано чотири великих періоди у.розвитку цього православ"я: ХІІ-ХІУ століття - зародження і формування

основ українського православ"я; ХУ-ХУ 11 століття - час ' його остаточного оформлення і розквіту, фактично самостійний;,'розви-ток Київської митрополії; початок XVIII ст. - 70-80-ті -роки XVIII ст. інерційне існування залишків украі нського,\і лра-вослав"я; а 1917 року й до наших днів - період спроб .,ві;ірод-иення ідеї цього православ"я в діяльності УАЩ, українських православних Церков діаспори, УПЦ Київського патріархату. Цей останній період розділено на три підперюди: 1917 - ЗО -ті роки XX століття - певне відновлення українських традицій у пра-вослав"і завдяки створенню автокефальні« православних Церков

України, обновленським рухам в РПЦ; 30-ті роки - 1339 рік -розвиток ідеї українського правсслав"я е православних общинах української діаспори; 1983 ріп Я до наших днів - відродження УАПЦ, створення на її основі УІЩ Київського патріархату сприяло і сприяє відроджння багатьох традицій українського православ'я в Україні.

Аналіз особливостей українського правослаз"я засвідчує, гр останні розвивались у тісному нзаємсзв"язку з національно-культурним, суспільно-політичним розвитком України. Так, давні демократичні традиції Клівськоі Русі, ¡цо продовжували жити в українському суспільстві, не могли не знайти відображення у віровченні і культі Української прагослааної церкви -демократизм, поєднаний а виборною основою заміщення всіх церковних посад стає однією іа наЛвачшивіших рис українського правсслав"я. ШдальшиЯ розвиток 2 Україні гуманістичних традицій часів Київської Русі, демократизму українців, сприяв появі в українському православ"і досить високої (у порівнянні з інший Церквами) терпимості до іновірних, а це, поряд а іншими факторами, стимулювало розвиток таких рис УЩ, як європейсь-кість, відкритість іншим релігійним системам тощо, В дисертації на конкретних матеріалах дасться аналіз цих рис.

Та найважливішим було те, ар лравослав"я з Україні в XII--XVII століттях активно вбирало в себе елементи української народної культури, тобто тут проходили, процеси онаціональнення православного культу, а іноді навіть і віровчення. Завдяки Щіо>лу православ'я в Україні отримало можливість швидкого екстенсивного розвитку, щр було особливо важливо для прийшлої конфесії.

Найбільш яскраво процес онаціональнення православ"я в Україні (щр проходив паралельно з процесом оправославкекни української культури), прослідковуеться у церковному мистецтві -малярстві, архітектурі, галарстаі, співі, оздобленні ікон то-шр. Нові художні явища знаходили своє обгрунтували в українському богослов"і, а ці обгрунтування часто слугували новим поштовхом у творчих пошуках і церковних, і світських митців. Це яскраво проявляється, наприклад, в українському іконописі. Українські ікони кінця XVI - XVIII століть, наскільки це було можливо, відходять від надмірного символізму класичного православ'я. Не полишаючи виконання своєї основної мети - вихо-

- - 14 -

ваїшя побожності - українські ікони стають перш за все художніми творами, в яких оспівується національний ідеал досконалої, святої, прекрасної людини. Відступ українських іконописців від зворотньої перспективи та відмова від повної площинності сприяло порівняно ранньому зародженню з Україні світського живопису.

В дисертації аналізуються фактори, шо сприяли самобутньому розвитку українського православ"я. Зокрема підкреслено ведучу роль етноконфесійного синкретиаму у його становленні, а також розкривається роль географічного положення України,особливостей її історичного, політичного, релігійного розвитку в формуванні цього правосдав"я.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ "Роль українського православ"я у розвитку вітчизняної культури" в"ясовуигься, наскільки схеми і стереотипи, щр до недавнього часу побутували в Україні, шрдо релігії взагалі, і правосдав"я зокрема, можуть бути застосовані до вивчення українського православ"я.

В дисертаціі відзначається неоднозначність оцінки ролі цьо* го православ"я у загальному процесі розвитку і спадкоємності української культури. Адже боротьба православ"я, як конфесії, щр намагалась утвердитись на етнічно і релігійно новому грунті, іа залишками старих релігійних схем, культів, неминуче приводила до певного розриву процесу наступності у розвитку культури Руси-Украіни. Це зумовлене тим, що язичницька культура і зокрема - дохристиянські вірування етносу перебували у тісній єдності, без розриву якої неможливий був подальший розвиток православ"я в Україні, неможливим було толерування елементів язичницької культури у християнську. Такий розрив особливо відчутний у розвитку поетично-пісенної, музичної творчості, народно-сміхової культури. Проте ці процеси мають і оО"єктивне підгрунтя - ідеологічна перемога писемного християнства привела до поступового забування шедеврів усної народної творчості, інших культурних надбань дохристиянської Русі.

Проте не слід забувати, щр православна Церква довгий час виконувала роль стабілізаційного і навіть динамізаційкого фактору у розвитку українського суспільства. Безсумнівна И конструктивна роль як комунікативного фактору у розвитку культури ваагалі в перші століття після хрещення Русі, у розвитку писемності, освіти, збереженні культурних надбань в часи мон-

голо-татарського панування тощо. Особливо яскраво позитивний внесок українського православ"я проявився у ХУІ-ХУІІ ст. ст. Основоположні принципи українського православ'я сприяли оригінальному розвитку в Україні багатьох видів мистецтв, в тому числі і нетрадиційних для православ"я, допомагали піднесенню рівня вищої освіти, розвитку книгодрукування тоир. Таким чином українська культура прилучалась до європейського, а відтак і світового культурного процесу.

В роботі обгрунтовується думка, що поки православна Церква, і і культура, була в стані вбирати в себе елементи народних традицій і вірувань, поки православ”я проявляло значну гнучкість у ставленні до народної культури, воно зберігало в Україні значні життєдайні сили, мале великі потенції у своєму розвитку, користувалось шаною та авторитетом у народі і позитивно впливало на розвиток української культури. З приходом в Україну Російської православної церкви діалог "православ"я -українська культура" починає неухильно перетворюватись у протистояння. Як наслідок такого протистояння - падіння авторитету православ"я у середовищі простого народу, виникнення все більшої кількості критичних і саркастичних творів про цю Церкву і т. ін.

В дослідженні робиться також висновок, шр принципи українського православ"я, відроджені у православних Церквах української діаспори, гальмували процеси асиміляції української культури в чузюрідному мовному і культурному середовищі. Давні демократичні традиції допомагали тут організуватись багатьом українським православним і греко-католицьким Церквам, церковним братствам, сестринствам. А есє це разом з існуванням ' церковно-парафіяльних шкіл, українських науково-дослідних інститутів, українських факультетів в університетах топр, створювало певне культурне середовище, свого роду "малу батьківщину”, що допомагало не тільки зберігати українську культурну спадщину, але і роавивало нові форми культури. ' \

В роботі наголошується, що сьогодні, коли спостеріг<іегься катастрофічний валепад української мови, культури, особливо на сході і півдні України, е нагальна потреба в масовій украінсь-\ кій Церкву (не, деряавній - в умовах поліконфесійиості України державна Цертаа зараз і не можлива), яка відро дякувала б,'давні традиції українського православ"л. Це ие лише сприятиме абере-

женню і новому переосмисленню культурної спадщини, в й процесу дальшої ідентифікації українського народу, подальшому активному розвитку української культури. Крім того, Церква, яка повно» мірою опиратиметься на національну культуру, на нашу думку, стале рушієм нових ідей у мистецтві, науці, богослов"ї. Саме про це свідчить і історичний досвід розвитку українського православ"я в Україні в XII-XVIІ ст.ст. Національна православна Церква України допоможе самоусвідомленню української наді і як самоцінності.

У ВИСНОВКАХ підводяться підсумки до кожного розділу і дисетаціі в цілому а також окреслені перспективи і можливі шляхи подальшої розробки проблеми дисертаційного дослідження.

І

ОСНОВНІ ІДЕ! ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ!

1. Саган О. Я йормування етноконфесійної специфіки культури народу (на прикладі України).- , Депон. в УкрІНТЕІ, 18.12.1992, номер 2020 - УК 92. - 1,1 д. а.

2. Саган 0. R Національна самобутність обрядово-культової сфери // Релігія в духовному житті українського народу.- К., 1993.- 0,75 д. а.

3. Саган 0. Н. Етноконфесійна специфіка культури українського народу // Історія України: дослідження та інтерпретації.-К. , 1991.- 0,2 д.а.

4. Саган O.K. Наці анальна самобутність релігійного культу (на прикладі християнства) // Человек, битие, культура. -К-Переяслав-Хмельницкий, 1991.- 0,2 д.а

5. Саган 0. Е Параметри етноконфесійноїспецифіки культури (на прикладі правосдав"я) // Культура та духовність.- Львів, 1991.- 0,2 д.а.

6. Саган 0, Н. Українське правоелав”я - духовна спадщина народу /) Релігійна традиція в духовному відродженні України. -Полтава,, 1992. - 0,2 д. а.

7. /Саган 0. Е Українське православ"я - концентрований вираз

самобутнього державного, духовного розвитку українського народу // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - Черкаси, 1992.- 0,25 д.а. ,

8. Саган О. Е Роль українського православ"я у розвитку культури народу // Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у-розвитку культури України,- К., 1993.- 0,2 д.а.