автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Приход к власти и кризис левого режима Тараки-Амина в Афганистане

Полный текст автореферата диссертации по теме "Приход к власти и кризис левого режима Тараки-Амина в Афганистане"

Національна академія наук України

1 з СЕН м

Інститут с^^рзнаїу^уіа ім. А.Кримського

CJIIHKIH Михайло Филантійовнч JL( £1.

УДК 951/959 (581)

Ірихід до влади і криза лівого режиму Таракі-Аміна

в Афганістані

07.00.02 - “всесвітня історія”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Таврійського Національного університету ім. В.І.Вернадського

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор КИРИЧЕНКО Василь Прохорович,

завідувач відділу політичних відносин Національного інституту українсько-російських відносин

- доктор історичних наук, професор ГОЛУБ Володимир Йосипович,

професор кафедри історії України Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України -доктор історичних наук, професор ЛЕЩЕНКО Леонід Овдійович,

головний науковий співробітник відділу Азії та Африки Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться “4.У. ”... ,#У. ]}. .2000 р. оіЯ.год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.174.01. для захисту дисертацій

в Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАНУкраїни за адресою:

01001, Київ, вул. М.Грушевського, 4

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України (01001, Київ, вул. М.Грушевського, 4)

Автореферат розісланий “^.^г”..^§^.|^!..^.^..2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Друга половина XX ст. була позначена в житті афганського суспільства і ;ержави буремними змінами та величезними зворушеннями. Вони іманентно були іаслідком і іестсрпної капіталістичної еволюції Афганістану, яка загострила до меж, >собливо. починаючи з 60!х років, давно назрілі в країні соціально-скономічні, юлітичні, ідеологічні, релігійні, етнонаціональїіі та інші протиріччя. В такій іепростій внутрішньополітичній ситуаціїнаарену суспільно-політичноїборотьби іийшли численні опозиційні течії та угруповання, кожне з них пропонувало свою ірограму заходів і дій, щоб вивести країну із глибокої соціально-економічної та юлітичної кризи, покінчити з кричущою віковою відсталістю, убозтвом і іевіглаством більшості населення і прилучити його до плодів світової цивілізації.

Серед різношерстої опозиції найбільшою активністю, організованістю та іпливом у політизованих колах афганського суспільства користувалися ліві сили та х угруповання. Всі суспільно-політичні рухи та угруповання, які діяли в країні, не іули (і не могли бути) вільними від зовнішнього впливу. Перш за все вони відчували іа собі великий вплив змін, які відбулися в світі і регіоні після закінчення другої БІТОВОЇ війни. Цьому, серед інших чинників, сприяло чималою мірою і те, що Афганістан, який займав важливе географічне положення в центральноазіатському іегіоні, опинився в даний період, особливо із середини 50-х років, на передових іубежах зіткнення геополітичних та ідеологічних інтересів і конфронтації двох лобальних соціальних систем.

Всі ці внутрішні і зовнішні чинники, разом узяті, наперед визначили особливу іапругу та надзвичайно жорстокий і тривалий характер суспільно-політичної іоротьби на афганській землі. Результатом півстолітньої, все ще не закінченої рагедії Афганістану, стала насильницька зміна чотирьох режимів, які послідовно іравили в країні: в липні 1973 року-монархії, уквітні 1978 -республіканського :аду М.Дауда, у грудні 1979 - влади лівих на чолі з Таракі-Аміном і в квітні 1992 юку - їх наступника режиму Б.Кармаля - Наджибулли.

Предметом даного д исертаційного дослідження взято виникнення та розвиток позиційного руху в Афганістані, прихід до влада лівих і крах режиму Таракі-Аміна. )собливаувагапрвдляш>сядослдаеннюпроблемиігафнаі4оналізащафіздськоїкризи.

Актуальність дослідження обраної теми визначається перш за все тим, що іві сили Афганістану, вийшовши на арену суспільно-політичної боротьби, залишили омітний слід в історії цієї давньоїкраїни. З приходом до влади у квітні 1978 року они відразу ж перетворилися на головний складник внутрішньоафганськоїкризи, іез детального і об’єктивного дослідження всіх сторін діяльності лівої опозиції з юменту її виникнення і до приходу до влади неможливо зрозуміти і правильно цінити в цілому її роль та місце в афганській історії. Історія тріумфального злету

до вершин влади і трагічного падіння лівого кабульського режиму заслугову серйозного вивчення і тверезого осмислення ще і тому, що, зійшовши з політичн< арени, він не випав із пам’яті афганського народу та його історії і продовжує незрим бути присутнім у кривавій круговерті громадянської війни, що затягнулася н десятиріччя. Уроки афганської кризи залишаються повчальними і для іі іших схожи ситуацій за межами Афганістану.

Інтерес до афганської проблематики завжди був досить високим як вітчизняному, так і зарубіжному сходознавстві. Але він помітно посилився післ приходу лівих до владні введення радянських військ до Афганістану. Нажаль, висвітленні і оцінках афганської кризи цього часу було нагромаджено чимал навмисної і безсоромної брехні, домислів і спотворень, допущено багат замовчувань і приховувань із різних корисливих політичних міркувань. На цьом грунті особливо постаралися і колишня радянська верховна влада, і числені вітчизняні “спеціалісти” з Афганістану, які спочатку з холопською завзятістю співап алілую офіційному курсу в афганських справах, а потім з таким же натиском почал на догоду кон’юнктурі ганьбити його. Свою чималу частку в перекручення очорнення всього, що було зв’язано з НДПА і лівим кабульським режимом, внесл і західні автори. В результаті численні аспекти афганської історії останніх десятирі XX ст. або залишилися білими плямами, або не отримали досить повног висвітлення, або ж були спотворені до такої міри, що опинилися далекими від істині А без істини, як відомо, не можебути Історії. “Як Природнича, так і Громадянськ Історія, - зазначав М.М.Карамзін, - не терпить вигадок, показуючи, що є чи було, НЄЩО бути МОГЛО” (КарамзініН.М. Историягосударспівароссийского. Книгапервая (предисловие - М.: Книга, 1988. - С. ХІІ).

Дати афганські події такими, якими вони були насправді, без всіляког лакування і перекручення, упередженості і лукавства важливо ще і тому, ш Афганістан, пройшовши через серце, розум, життя і долю багатьох радянські людей, склав частину нашої вітчизняної історії. Разом з тим детальне і всебічі дослідження джерел, причин, проблем і уроків афганської кризи є сьогоді актуальним нетільки з історичної, а й практично-політичної точки зору. Справа тому, що ця криза, перейшовши після квітня 1992 року в русло жорстокі1 міжетнічних і міжконфесійних розбірок, справляє з дедалі більшою силої дестабілізуючий вплив на становище в регіоні і світі, ставить під загрозу геополітичі інтереси, мир та безпеку багатьох країн і народів - близьких і далеких.

Потребує об’єктивного дослідження і питання про міру історичної і політичної відповідальності лівого кабульського режиму, особливо в перший періс його перебування при владі (1978-1979 рр.). Яквідомо, з моменту виникнені афганської кризи в працях західних авторів, а трохи пізніше і у вітчизняні “демократичній” пресі стало модним “вішати всіх собак” на ліві сили і приписуваї їм вину майже за всі лиха і нещастя, що звалилися на афганський народ в остані іі

з

верті XX сг. Звичайно, політика і практика НДГТА, як правлячої партії, були далеко е бездоганними. Наній, безперечно, лежить частина відповідальності за трагічний озвиток подій на землі Афганістану. Одначе це - лише частина правди, винувачувати тільки НДГТА і уособлюваний нею лівий режим - значить грішити роти істини і свідомо, з недобрими політичними намірами профанувати історію. Іе меншою мірою вина за трагедію Афганістану лежить і на внутрішній збройній позиції. Вона разом з лівими, знехтувавши глибокий зміст давньої афганської удрості “Що робиться терпінням, те не досягається війною” і, віддавши перевагу тройному насильству як головному аргументу в боротьбі за владу, відкрили шлях э жорстокої, братовбивчої війни. Особливого трагізму та безвихідного характеру їдала афгаї іській кризі безпосередня радянська військова присутність у цій країні, 'о розпалювання і посилення громадянської війни в Афганістані доклали рук і равлячі кола Заходу разом з консервативними режимами регіону, зробивши цю раїну полігоном, а афганський народ - заложником свого ідеологічного ротиборствазі світовим комунізмом.

Зв’язок роботи з державними програмами наукових досліджень, ланами і темами. Проблематика дисертаційного дослідження безпосередньо і’язана з науковою спрямованістю та спеціалізацією кафедри нової та новітньої торіїТаврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (раніше імферопольського державного університету) з “Історії зарубіжних країн”, означеною Міністерством освіти України. Тема дисертації була затверджена ченою радою Сімферопольського державного університету 25 березня 1983 року, ротокол № 3. Різні розділи даної теми розробляються автором з 1973 року дповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри нової і новітньої історії ДУ. Теми наукових досліджень автора з афганської проблематики було включено з Зведених планів сходознавчих досліджень Відділення історії АН СРСР, а потім зсійської академії і іаук (Наукова рада з проблем сходознавства), зокрема до планів 11995-1999 рр.

Цілі та завдання дослідження. У зв’язку з тим, що історія приходу до влади вих сил, зокрема початковий період їх перебування при владі, не дістали наукового трацювання у вітчизняній та зарубіжній афганістиці і продовжують залишатися в ігатьох її аспектах не вивченими до кінця, автор цієї дисертаційної праці робить іробу на підставі достовірних документів та фактів всебічно і комплексі ю дослідити (ціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші передумови афганської кризи, яльність опозиції напередодні повалення монархії та республіканського режиму .Дауда, внутрішню і зовнішню політику лівого режиму Таракі-Аміна, становище серівництві правлячої партії та державі, ситуацію всередині і навколо Афганістану іприкінці 70-х років, глибинні джерела і наслідки афганської кризи та чинники,

о започаткували її інтернаціоналізацію.

Для здійснення цих цілей потрібно розв’язати такі завдання:

- розкрити соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші передумої виникнення афганської кризи та її поглиблення наприкінці 60-70років;

- показати вплив лівого чинника на суспільно-політичну боротьбу Афганістані та зміну правлячих режимів;

• - наосновіприйнятихрежимомТаракі-Аміназаконодавчихактівтаінші

документів і матеріалів розглянути спрямованість, зміст, підсумки і наслідки рефор та змін, що проводилися в країні у різних сферах - економіці, політиці, систе влади та управління, правовій системі, культурі, питаннях побуту, соціальн національних відносинах і т.д.;

- вивчиги і з’ясувати причиї їй провалів та невдач лівого афганського режш при проведенні ним намічених реформ і перетворень;

- проаналізувати перипетії міжфракційної боротьби та розколу в партійно» і державному керівництві ДРА влітку 1978 року, що зробили НДПА і режим, які вона уособлювала, неспроможними;

- дати характеристику зовнішньополітичної д іяльності лівого кабульсько: режиму і міжнародного становища ДРА наприкінці 70-х років;

- розкрити анатомію афганської організованої збройної опозиції, програми, масштабні характер дій, а також її зв’язки та залежність відзовніши сил - противників лівого режиму в Кабулі;

- детально розглянути причини, характер і наслідки боротьби в самої халькістському партійно-державному керівництві влітку і восени 1979 року, и призвела до кризи і краху режиму Таракі-Аміна;

- показати протиправний, антиконституційний характер рішеї іня вищо радянського керівництва про введення військ в Афганістан.

Розв’язання поставлених вище завдань дає змогу зрозуміти в усій сукупної джерела, особливості й динаміку розвитку афганської кризи в останній трети XX ст., об’єктивно оцінити феномен приходу до влади лівих і діяльніс “кабульського комуністичного уряду” тадії збройної опозиції наприкінці 70-х рок показати ідейну і політичну неспроможність НДПА і партійно-державно керівництва ДРА, характер і масштаби ескалації втручання у внутрішньоафгансі справи як з боку СРСР, так і Заходу разом з консервативними режимами регіону також визначити їхню вину та відповідальність за афганську трагедію.

Наукова новизна поданої на захист дисертаційної роботи полягає в тол що вона є першим у вітчизняній та зарубіжній афганістиці спеціальним комплексні дослідженням історії виникнення та еволюції ліводемократичного руху Афганістані. В ній вперше поставлено і розв’язано такі основні проблеми: впл “демократичного експерименту” на процеси розхитування підвалин влади і кр афганського абсолютизму; місце і роль лівого фактора в суспільно-політичі

іоротьбі в Афганістані в 60-70 рр. XX ст. та зміні правлячих режимів; ісспроможність концепції однопартійної системи і партійно-номенклатурного оталітаризму; особливості інтернаціоналізації' афганськоїкризи. В роботі на новій онцептуально-теоретичній основі досліджено так звану “теорію хальківської ііародноі) революції” та лівацько-авантюристичний курс режиму Таракі-Амінаі юказанопргічини та наслідки його краху. . *

Практична значущість дисертації визначається передовсім її новизною, іона, заповнюючи існуючу прогалину в історії Афганістану останніх десятиріч (X ст., зв’язану з виникненням та поглибленням афганської кризи, і, зокрема, з [іяльністю лівого режиму Таракі-Аміна, вводить в науковий оборот цілісне, истематизоване дослідження. Воно являтиме інтерес для фахівців-сходознавців, :отрі займаються вивченням суспільно-політичних рухів, регіональних і нутрішньодержавких конфліктів, атакож різних шляхів і способів, що викорис-овуються в країнах Сходу на урядовому рівні для подолання їх вікової соціально-кономічної, політичної та культурної відсталості. Окрім того, подані в даній роботі исновки, узагальнення й характеристики можуть допомогти відповідним ержавним відомствам у визначенні та виробленні основ зовнішньополітичного урсу на афганському напрямі, а також бути корисними для політологів, соціологів, юлітиків, юристів, релігіознавців. ,

Дисертаційнаробота можебути використана викладачами і студентами вищої іколи під час вивчення істори Афганістану другої половини XX ст., атакож всіма, то цікавиться сучасними афганськими проблемами. Фактичний і аналітичний іатеріали, що наводяться у роботі, можуть знайти застосування при розробці пеціальних курсів з таких розділів, як “Афганська криза: причини, проблеми, роки”, “ІсламськийфундаменталізмвАфганістані”, “Афганськазбройнаопозиція: токи і цілі”, “Роль армії в політичному житлі країн Сходу”, “Міжнародні від носини :а Середньому Сході в другій половині XX ст.” та ін. ,

Наукові висновки, узагальнення й довідково-аналітичні дані дисертації дають могу уточнити й виправити багато неточностей, явних помилок, суперечливих і умі іівних думок та оцінок, що зустрічаються в сучасних публікаціях про Афганістан.

Особистий внесок здобувача. Всі результати наукового дослідження исертант отримав самостійно. Достовірність наведених у роботі фактів, явищ і одій та наукова обгрунтованість висновків і оцінок досконально перевірялися втором під час його численних службових відряджень і тривалої роботи в адянських представництвах в Афгаиістаніз 1957 по 1990 рік. Успіхові в розв’язанні оставлених завдань дослідження сприяли володіння здобувачем національними ювами Афганістану, особисте знайомствоібесідазбагатьмавідомимидержавними, ромадськими, політичними, військовими та релігійними діячами цій країни періоду

монархії та часу правління лівих, у тому числі і у вищих ещелонах влади, а тако можливості одержати доступ до закритої інформації, державних, партійних приватних архівів. '

Апробація роботи. Дана дисертаційна робота обговорювалась назасідані кафедри нової та новітньої історії Таврійського національного університет ім. В. І.Всрнадського, де дістала позитивну оцінку і була рекомендована до захист Результати досліджень з проблем дисертації автором регулярно, починаючи з 1973 ] і до цього часу, доповідалися на багатьох наукових конференціях професорськс викладацького складу Сімферопольського державного університету, зокрема з такі: питань, як “Виступ реакційного духовенства Афганістану в квітні-червні 1970 р, (1978 р.), “Політична боротьба в Афганістані напередодні квітневої революи

1978 р.” (1979 р.), “Військова організація НДПА таїї роль в перемозі квітневої збройного повстання 1978 р.” (1980 р.), “Релігія та духовенство Афганістану суспільно-політичній боротьбі Афганістану після 1978 р.” (1981 р.), “Проблем єдності НДПА в умовах реалізації політики національного примирення” (1989 р і т.д. Автор брав участь і виступав з доповідями на наукових конференціях теоретичному семінарі в Інституті сходознавства АН СРСР (1973,1975,1979 рр. атакож на міжнародній науковій конференції, яка проводилася в березні 1998 р. н базі Таврійського екологічного інституту (м. Сімферополь). У травні-червні 1990 ] автор на запрошення афганської сторони читав лекції з міжнародних аспекті афганської кризи в Кабульському університеті і для вищих посадових осі Республіки Афганістан.

З проблем, викладених у дисертації, здобувач, починаючи з 1980 року, чита на історичному факультеті Сімферопольського державного університет (Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського) 50-годинни спеціальний курс “Афганськакриза: причини, проблеми, уроки”.

Наукові дослідження та оцінки автора щодо афганської проблематик позитивно оцінили російські вчені-сходознавці, зокрема В.Н.Пластун т

В.В.Андріанов у їхній книзі “Наджибулла. Афганістан в лабета геополітики” (Пластун В., Андрианов В. Наджибулла Афганистан в тисках геополитики. - М Б.и.,1998. -240с.у.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідженн викладено здобувачем у 22 публікаціях загальним обсягом 63,46 авт. арк., у том числі:в чотирьох особистих монографіях “Народно-демократична парті Афганістану при владі. Час Таракі-Аміна (1978-1979 рр.)” (Сімферополі Видавництво Сімферопольського державного університету, 1999.-359 с,-19,1 ав-арк.), “Афганістан: країна, люди, суспільство” (Сімферополь: Видавництв Міжнароджного Таврійського еколого-політологічного університету, 1995. - 120<

- 7,5 авт. арк.), “Зовнішня політика та міжнародні зв’язки Демократичної Республік

фганістан” (Кабул: Госиздат, 1984. - 53 с. - Мовою дарі) І “The Foreign Policy and itemational Relations of the DR A” (Kabul: Government Printing Press, 1984. -74 p.); зох колективі іих монографіях “Історія збройних сил Афганістану. 1747-1977” (М.: [аука, 1985. - 206 с. -14,68 авт. арк. - Особистий внесокздобувача- 7,98 авт. арк., озділи 4, 5 та післямова), “Коротка історія Народно-демократичної партії фганістану. Частинаперша (до перемоги Квітневої революції)” (Кабул: Б.в., 1367 988). - 128 с. - 7 авт. арк. - Особистий внесок здобувача -1,5 авт. арк., розділ 5. -Іовою дарі); а також 16 статтях. Окрім тогодисертаї ітом у 1993 р. була депонована аукова праця “Народно-демократична партія Афганістану: шлях до влади” Сімферополь: Сімфероп. дєрж. ун-т, 1993. - 744 с. - 33,62 авт; арк. - Деп. в крНДІНТІ № 2327Ук-93від 18 листопада 1993). Три опублікованих роботи було аписано у співавторстві з російськими вченими-афганістами. Три роботи було вдано закордоном (в Афганістані) мовами дарі та англійською.

Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою та специфікою роблем, що впій розглядаються, а також поставленими автором цілями і завданнями ослідження. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновку і списку икористаї шх джерел та літератури. її загальний зміст викладено на 411 сторінках, яких 21 сторії іку займає список джерел і літератури (310 найменувань) російською овою, мовами дарі, пушту, англійською, німецькою, французькою і турецькою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дисертаційного ослідження” - розкривається ступінь вивченості дисертаційної проблематики у ітчизняній та зарубіжній орієнталістиці, даються оцінки використаних джерел і ітератури з точки зору їх достовірності та об’єктивності і викладаються авторська горетична концепція й*методологія дослідження.

Написання історії приходу до влади і краху лівого афганського режиму з’язапез чималими труднощами, оскільки немає цілісного архіву цього періоду, агато її документів з різних причин або булизншцеш, або ж потрапили до приватних ук і стали майже недоступними для дослідників. Автор вважає для себе великою дачею зустрічі і знайомство з рядом вищих афганських партійних, державних і зомадських діячів, які люб’язно надали в його розпорядження їхні особисті архіви, (о містять рідкісні, ще не введені в науковий оборот документи й матеріали. Під ас роботи надданою працею використовувалися також документи й матеріали з еяких архівів НДПА, що збереглися, Ради міністрів, міністерств національної борони та закордонних справ Афганістану, проекти документів та інформаційно-налітичні матеріали, підготовлені в радянському посольстві в Кабулі і групою

радянських радників-аграрників, свідчення безпосередніх учасників описуваних роботі подій, офіційна та приватна преса країни, в то му числі і друковані виданії афганської збройної опозиції на дарі, пушту та англійській мовах.

З моменту виникі іення Афгаї іістану на географічній карті ця держава ні ко л: не була “терра інкогніта” для вітчизняної історіографії. Інтерес до неї особливі зріс після другої світової війни. Одним з першйх у цей період суспільні рухі внутрішню й зовнішню політику правлячих кіл Афганістану дослідив відомії радянський афганіст Р.ТАхрамович у своїх працях “Афганістан після другої світовс війни”, ‘Афганістанв 1961-1966pp.” і ‘‘Радянсько-афганські відносини” (Ахрамови Р.Т. Афганистан после второй мировой войны. Очерк истории. - М.: 11BJ1, 1961. - 177 с.; его ж. Афганистан в 1961-1966гг. Политическое положение. Конституционная реформа. - М.: Наука, 196 -172с.; его же. Советско-афганские отношения. -М.: Политиздат, 1971). 1981 року ВИЙШО друком ДОВІДНИК “Демократична Республіка Афганістан” (Демократическая Республік Афганистан: Справочник /Отв. ред. МР.Арунова. - М.: Наука, 1981. -173 с.), в якому, OKpii загальних відомостей про країну таїїісторію, наведено лаконічну характеристик НДП А та її програми. В колективній монографії “Історія Афганістану” (Истори Афганистана с древнейших времен до наших дней /Отв. ред. Ю.В.Ганковскнй. М.: Мысль, 1982.-368 с.), виданій 1982року, певну увагу було приділено діяльнос афганських політичних організацій та угруповань, у тому числі і НДПА, та аналізої труднощів і суперечностей початкового сталу перебування при владі в країні лівог режиму. Роль і місце афганської інтелігенції в громадських рухахз початку XX с до кінця 70-х років, процеси складання опозиції монархічному й даудівськом режимам, а також деякі сторінки історії НДПА було розглянуто в роботі В.Г.Коргуі і ‘‘Інтелігенція У політичному ЖИТТІ Афганістану” (Коріун В.Г. Ннтеллигенциявполипшчееш жюни Афганистана. - М.: Наука, 1983. -198 с.). 1985 року було опубліковано КОЛЄКТИВІ1 МОНОГрафІЮ “ІСТОрІЯ збрОЙНИХ СИЛ Афганістану” (ІісториявооруженньїхсилАфганистан 1747-1977/Отв. ред. Ю.В.Ганковскнй. - М.: Наука, 1985. - 206с), ЩО ЯВЛЯЄ перше В СРСР І 2 кордоном спеціальне дослідження військової організації цієї країни. В ній бул показано процеси політизації армійських кіл в 60-70-х роках XX ст., їхні зв’язки лівими силами країни та причини, що зумовили вихід армії на арену відкриті політичної боротьби. Радянсько-афганське співробітництво в політичнії економічній, культурній та інших сферах було висвітлено у праці Л.Б.Теплинської “Історія радянсько-афганських відносин. 1919-1987”(Теплшіский Л.Б. Истор> советско-афганских отношений. 1919-1987. - М.: Мысль, 1988. -380с.).

У 80-і-на початку 90-х років радянська і російська афган і етика дали ря праць, присвячеідах дослідженню соціально-економічних і політичних переду мс афганської кризи та деяких аспектів діяльності НДПА після її приходу до владі Серед них заслуговують на увагу аналітичні праці: Г. Мурадова - “Демократичі Республіка Афганістан” і “Демократична Республіка Афганістан на новому ета Квітневої революції” (Мурадов Г.Демократическая Республика Афганистан. - М.: Зшшие, 19f.

63 с. і его же. Демократическая Республика Афганистан на новом опите Апрельской революции// фгапистап: прошлое и настоящее. -М.: Оби\ественные науки, 1982.-С.97-111), Г.А.Полякова -Афганістан революційний” (Поляков Г.А. Афганистан революционный. - М.: Международные тногченш, 1981. - 69с., Р.А.Ульяновського - “Афганська революція на сучасному гапі” ('Уліяио&аатР.А.Афгтіскаяреволітішнасовр£\іеп//омзпіапе//ВопросьііістортіКПСС. -1982. №4. - С.84-95.'), А.Д.Давидова - “Аграрне законодавство Демократичної Республіки іф гані стан (соціально-економічний аналіз)" і “Афганістан: війни могло не бути. )ЄЛЯНСТВ0 І реформи” (Дявьід.овА.Д,.АграрпоезакоиодательствоДемокраітіческойРеспублики фганиспшн (социально-экономический анализ ).-М.: Наука, 1984. -182с.; его же. Афганистан: войны оглонебыть. Крестьянство и реформы. - М.: Наука, 19S3. - 180 с.), В.В.БасОвата Г.А.ПолякОВа “Афганістан: важкі долі революції” (БасовВ.В., Поляков Г А. Афганистан: трудные судьбы эволюции. - М.: Знание, 1988. -64 с.)’, “Війна В Афганістані” (Война в Афганистане. -М.: оеннздат, 1991. - 367 с.) та ін. Цінні відомості та думки про ісламську опозицію в іфганісташ наведено в змістовній монографії В.Н.Спольникова - “Афганістан: сіамська опозиція. Витоки і ЦІЛІ” (Сполышков В.Н. Афганистан: исламская оппозиция.

’стоки и цели. - М.: Наука, 1990. -192 с.). ВаГОМИЙ ВНЄСОК В ДОСЛІДЖЄННЯ рІЗНИХ сторін фганської кризи зробили і українські вчсні-сходознавці І.Г.Майдан (Майдан И.г. гроблемы социальной базы Апрельской революции и политики национального примирения в фганистане. - Киев: Институт ствольных и экономических проблем зарубежных стран АН УССР, 988. - 54 с.; его же. О расширении социальной базы Апрельской революции в Афганистане (1978-У87 гг.) //Освободившиеся страны: особенности социально-экономического и политического развития 70-80-егоды). Сборник научных трудов. -Киев: Науковаду.та, 1988. - С. 179-198; его же. Расширение щиалъной базы Апрельской революции в А фганистане как фактор политического урегулирования ггиональпого конфликта // Зарубежный мир: социально-политические и экономические проблемы, еспубликанский межведомственный сборник научных трудов. - Выпуск 17.- Киев:. Наукова думка. Ш. - С.84-92 и др. ), П.Ф.Кирпенко (Кирпенко П.Ф. Новые пути Афганистана. - Киев: ’олитиздат Украгты, 1983. -150 с.; його ж. Афганістан у труді й борні. - Київ: Знання, 1987. - 48 ), І.Д.Комиренко (FCoMiipcHKO И.Д. Политика США в опитиеиш Демократической Республики фгапистан//Вестник Киевского университета Международные отношения имеждународное право.

ыпуск21. -Киев, 1985. - С.37-41) і ін. Наприкінці 80-90-хроків, крім того, появилося агато журнальних і газетних публікацій з афганської проблематики, що мали в сновному викривальний характер. їх автори, нерідко нехтуючи принципом торизму, описують окремі епізоди того, що відбувалося в країні, у відриві від ігального контексту внутрішньоафганської кризи й обстановки навколо .фганістану тих років. І тим самим вільно чи невільно дають одностороннє, оверхове трактування подій.

Осібно слід відзначити видану в 1984 році під грифом “Для службового зристування” тиражем лише 250 примірників колективну монографію “Актуальні роблеми афганської революції” (Актуальные проблемы афганской революции. - М.: Наука, >84. - 660с.). Це була, мабуть, єдина солідна праця в радянській афганістиці тих

років, автори якої спробували об’єктивно розглянути причинно-і іаслідкові зв’язк: суспільно-політичної боротьби в Афганістані в новітній час, насамперед після 50-років, і критично оцінити діяльність НДПА з моменту її виникнення. У КІШ' міститься дуже багатий фактологічний матеріал, причому частина його наводитьс у пресі вперше. Більшість оцінок і висновків, зроблених у цій праці, не втратіш своєї Цінності й актуальності досі. . *

Оцінюючи радянську афганістику з точки зору міри розробки теми про НДП/ та лівий кабульський режим, слід визнати, що видані праці розкривають лише окрем приватні питання і проблеми їх історії. При цьому вітчизняні автори, на жаль, н могли, дотримуючи принципу “не нашкодь”, сказати в них багато з того, що зпалі у зв’язку з делікатністю проблем внутрішньопартійної боротьби в НДПА т необхідністю захисту державних інтересів ДРА - нашого тодішнього друга, головне, з причиї м існування в ті роки суворої заборони та об межень на висловлені і дослідниками своєї власної позиції, яка не збігалася з офіційною. Все це, разом обмеженістю джерельної бази, перешкодило появі в радянський афганістиі спеціального, монографічного дослідження з історії Афганістану, що охоплювал б періоди до і після квітня 1978 року.

Що ж до афганських публікацій з проблем історії НДПА, то воі їй дуже скромі й обмежуються лише кількома брошурами. Перші з них були видані ротапринтниі і машинописним способами фракцією Хальк ще взимку 1975 та влітку 1976 року ставили за мету дискредитувати свого партійного суперника - фракцію Парчам та керівників (Народно-демократична партія Афганістану (авангард робітничого класу країни/ Доповідь ЦК з нагоди 10-їрічниці утворення партії. - Кабул, 1 січня 1975. - 10 с. - Переклад з daL (машинописний текст); Про Народно-демократичну партію Афганістану (авангард робітничо'< класу країни). - Кабул, 197б. - 32 с. - Переклад з дарі (машинописний текст); Парчалиш - обма трудягцих мас Афганістану. - Кабул, 1976. -Sc.- Переклад з дарі (машинописний текст)). Багат наведених у них фактів і тверджень потребують серйозного уточнення. Кілька таки же тенденційних за змістом брошур (Див., lump.: Коротка історія Народно-демократичн, партії Афганістану (авангарду робітниного класу країни) до Квітневої революції. - Кабул, 1978. -11 с. - Мовою дарі (таріх-емохпшеар-єхезб-е дсиократік-с хальк-с Афгансстан та енкслаб-є саур. Коротка біографія генерального секретаря Народно-демократичної партії Афганістану, голое Революційної ради і прем'єр-міністра ДРА Нур Мухштада Таракі//Ди Афганєстан колоний.-Кабу 1358 (1979). - с.4-25) побачили світ наприкінці 1978 - на початку 1979року, коли парті знову розкололась і Парчам виявилася поза законом. В подальші роки з пробле історії партії не було видано в Афганістані жодної солідної праці, якщо не рахуват короткої довідки про НДПА у “Довіднику активіста Народно-демократичної парт Афганістану” (Довідник активіста Народно-демократичної партії Афганістану. Запипшшіяі) відповіді. -1 Кабул], [1982]. - 120 с. Мовою дарі) та ряду Публікацій 3 Приватних ПИТані наприклад, “Молодіжний рух Афганістану і роль НДПА у створенні та зміцнені ДОМА” (Молодіжний рух Афганістану іроль НДПА у створенні і зміцненні ДОМА. - Кабул, 198 -88 с,- Мовою дарі (джомбеги-є джаванан дар А фгансстан ва накиї-с ХДХА дар іджад ва пшаакко.

и

є СДДжА)), “Створення і діяльність ДОМА в умовах перемоги і захисту Квітневої революції” (Маздак,Фарід Ахмад. Сгнворешія ідіяіьністьДОМА в умовах перемоги і захисту квітневої революції. -Кабул, 1365 (1968). -90с. - Мовою дарі (таїикіл ва фаапійат-с СДДжА дар июрайєт-епірузівадефа азенкслаб-є саурJ). “Органи Друку НДПА ДО ПЄрЄМОГИ Квітневої революції” (Осман, Ібрагім. Органи друку НДПА до перемоги Квітневої революції. - Кабул: Видавництво Кабульського університету, 1363 (1984). - 128 с. - Мовою дарі (органха-йє наиратійє • ХДХА каблаз пірузі-йс енкєлаб-є саур)), “Основні напрями ідеологічної роботи нашої партії' (Дехнешин, Феда Мухаммад. Основні напрями ідеологічної роботи нашої партії. - Кабул: Державний комітет по друку, 1363 (1984). - 104с. -Мовоюдарі (джсхат-є асасі-йє кар-сивсоложік-є .\езб-є.ш)). Зроблена в 1984 році з ініціативи радянських викладачів Інституту суспільних наук ЦК НДПА спроба написати коротку історію партії закінчилася лише складанням проекту КНИГИ (Коротка історія НДПА. Частіша перша (до перемоги Квігтіевої революції). -Кабул, 198S. - 128с. - Мовою дарі (таріх-є мохтасар-с ХДХА)). Незважаючи на м’якість та обережність формулюваї іь і оцінок з питань діяльності двох фракцій у різні періоди їхньої діяльності, книга була заблокована в ЦК НДПА і вийшла лише в кількох сотнях примірників мовою дарі, ставши, таким чином, протичко недоступною для широкого читача. Табу і іа написання історії НДПА мотивувалось її керівниками необхідністю не ворушити тліючі вуглини міжфракційних суперечностей в ім’я збереження партійної єдності. Офіційні документи, промови і виступи Таракі та Аміна, що відносяться до даного періоду, були опубліковані в солідному за обсягом “Щорічнику Афганістану” (Ди Афгапєапап калатш (“Щорічник Афганістану"). 7 саур 1357-1358. - Кабул: Видавництво міністерства культури і інформації, 1358 (1979). - 1388с. - Мовами пуіиту і дарі).

Події 70-80-х років в Афганістані знайшли широке висвітлення в зарубіжній, передовсім американській, афганістиці. їх вивченням займалися великі авторські сили: відомі науково-дослідні центри (Гуверівський інститут з проблем війни, революції та миру при Стенфордському університеті, Рада з питань Афганістану Азіатського товариства в Нью-Йорку, Центр афганських досліджень при університеті штату Небраска в Омасі, Асоціація з питань вивчення Афганістану, Австралійський центр стратегічних оборонних досліджень, лондонський Міжнародний інститут стратегічних досліджень, Принстонський, Корі іельський та інші університети, Фонд Карнегі і т.д.), відомі учені-спеціалісти з питань Афганістану та регіону, політики, журналісти, дипломати, державний департамент США, Пентагон, ЦРУ та ін. Результатом цих досліджень стала значнакількість виданих на Заході праць, що, як правило, значні за обсягом і містять багатий фактичний матеріал, почерпнутий авторами безпосередньо в країні перебувані ія - Афганістані. Серед них слід назвати книги: відомого американського спеціаліста з питань Афганістану та регіону Л.Дюпре - “Афганістан” (Dupree, Louis. Afghanistan - Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1980. - 778p.), “Афганістан В 70-x” (Dupree, Louis and Albert, Linette, ids. Afghanistan in the 1970-s. - N&v-York: Praeger, 1974)', КОЛИШНЬОГО працівника американської розвідки в Афганістані А.Арнольда - “Афганістан: радянське вторгнення в

перспективі” та “Дві партії комуніз му в Афганістані: Парчам і Хальк” (Arnold, Аг thony. Afghanistan: The Soviet Invasion in Perspective. - Stanford: Hoover Institution Press, 1981. - I26p. idem, Afghanistan If Two-Party Communism: ParchamarulKhalq. - Stanford: Hoover Institution Press, 1981

- 242p.) (ця праця c, мабуть, єдиною в світовій афганістиці, де робиться спроба даті узагальнене дослідження історії НДПА, і в той же час є найбільш спірною у свої: висновках та оцінках. - М.С.); кореспондента “Ассошіейтсд прес” в Афганістані н; початку 60-х і “Вашингтон стар” в 70-х роках Г.С.Бредшера - “Афганістан Радянський Союз” (Bradshar, Ilcnry S. Afghanistan arid the Soviet Union. - Durham: Duke L'nivei sity Press, I9S5. - 384p.); колишнього члена уряду 3. А.Бхутго, який потім був у вигнань в Афганістані з червня 1979 по січень 1984 року (з жовтня 1980 по березень 198 року він був в’язнем тюрми Ііулі-Чархі в Кабулі), Раджа Анвара - “Трагеді Афганістану” (Anwar, Raja. The Tragedy of Afghanistan: a first-hand account. - London- New-Yort Verso, 1988. - 286/>.); відомого дослідника проблем Південної та Південно-Західне Азії С.С.ХаррІеона- “Підпокровом Афганістану” (Harrison,ScligS. lnAfghanlstcmЇshadoi Baluch Rationalism and Soviet Temptations. - Washington, D.C.: Carnegie Endowment for Intermittent

Peace, І981. - 228 p.)\ дипломата, професора університету Північної Арізони т співзасновника Асоціації з питань вивчення Афганістану JI.Б.Пуллада - “Афганіста І Сполучені Штати Америки: критичні роки” (Poulladu, І.еоп В. Afghanistan am! the Unite States: The Crucial Yeats//Middle East Journal. - Spring 1981. - Vol. 35, №2.- P. 178-190)', професор історії Південно-Східної Азії Корнельского університету Р.С.Ньюелла та Неї н П.НьюеЛЛ - “Боротьба за Афганістан” (Newell, Nancy P., and Newell, Richard S. TheStrugg for Afghanistan-Ithaca and London: Cornell University Press, 1981.-236p.)', Німецького Журналіст Мартіна Бучхорна - “40 ДНІВ У Кабулі” (Ruchhorn, Martin. 40 Tage in Kabul. Weinheimw Basel: Beltz Verlag, 1982.-187p) таін. 1986 року вийшла друком робота відповідальног працівника Пентагону, майора Дж.Коллінза “Радянське вторгнення в Афганістаї Дослідження питання про використання сили в радянській зовнішні ПОЛІТИЦІ” (Collins, Joseph J. The Soviet Invasion of Afghanistan. A Study in the Use of Force in Sovi Foreign Policy. - Massashusetts/Toronto: Lexington Books. -1986. - 195p.), a 1988 року - КНИГ військового кореспондента газети “Індепендент” М.А.Урбана “Війна Афганістані” (Urban, Mark L. War in Afghanistan. - London. Macmillan Press, 1988. - 248 p. Значний матеріал з “афганського питання” з пропагандистською метою публікувал і широко оприлюднювали по всьому світу в ті роки засоби масової інформації і інформаційні служби західних країн, особливо США. В усіх зазначених вище пращ і численних публікаціях у періодичній пресі незмінно згадувалися теми про НДП/ “кабульський марксистський уряд” та “комуністичну експансію”.

Загальна характерна риса західної афганісгики цього періоду - тенденційній і упередженість поглядів та оцінок всього, що стосувалося НДПА, лівого режт тавнутрішньоафганських подій. Переважна більшість західних авторів, описуюч ті чи інші аспекти історії Афганістану, залишалася в полоні ідеології аі ітикомуніз,\ та офіційних політичних настанов і доктрин. Вони буквально в усьому намагалш

знайти “підступи” та “приховані розрахунки” Радянського Союзу, міркуючи за вельми спрощеною схемою: оскільки зміни в країні вигідні Радянському Союзу, отже справа не обійшлася без його безпосередньої участі. При цьо му дефіцит фактів і правдивої інформації здебільшого надолужувався всілякими вигадками і припущеннями. Особливо цим грішили праці А.Арнольда, Р.С.Ньюелла, Г.С.Бредшера та деяких інших авторів. Не прйймаючи такі вигадки й оцінки, разом з тим, не можна не визнати безумовну радянську ідеологічну та іншу причетність до афганських подай. Ідеї боротьби за соціальну справедливість, що йшли від СРСР, підкріплені конкретною матеріальною, моральною і політичною допомогою, безперечно, надихали і підштовхували (але не підміняли) афганських: лівих до радикальних дій. А втім, заради істини слід підкреслити, що до розпалювання афганського вогнища був причетний не тільки Радянський Союз. Однаковою мірою сухий хмиз в нього підкидав (з протилежного боку) і другий суб’єкт глобальної ідеологічної конфронтації - Захід разом з консервативними режимами регіону.

Політичні переміни в Афганістані в 70-х роках викликали неоднозначну реакцію в суспільних і урядових сферах країн регіону. Одні - демократичні й антиімперіалістичні сили - морально і політично підтримали нову владу в Кабулі, другі - кої ісервативні і прозахіді іі кола - не визнали її і почали активно втручатися у внутрішньоафганські справи, намагаючись змінити хід подій у цій країні в своїх геополітичних та ідеологічних інтересах. У зв’язку з. цим в оцінці й інтерпретації афганських подій появилися дві позиції, два різних підходи. З величезним інтересом і симпатіями до афганської революції та побаченого в країні, про її проблеми і труднощі писали індійські автори Садхан Мукерджі у книзі “Афганістан: від трагедії ДО тріумфу” (Mukhergee, Sadhan. Afghanistan: From Tragedy to Trhwiph. - New Delhi: Sterling Publishers Private Limited 1984.-258р.), Суміт Чакраварті у нотатках очевидця “Демаркаційна ЛІНІЯ кабульського часу” (Chakravar(y,Sumit. Dateline Kabul: An Eye-Witness Report on Afghanistan Today. - New Delhi: Eastern Book Centre, 1983. - I04p.) І ХарКІШан СІНГХ СурдЖІТ у статтях “Події в Афганістані” та “Рух неприєднання і боротьба проти апартеїду” (Surjeet, If.Singh. Developments in Afghanistan. - New Delhi: Des Raj Chardha, January 1982. - 22p.; idem, NonAligned Movement and Struggle against Apartheid//India and Non-Alignment. - New Delhi, 1983), ЧЛЄН парламенту Бангладеш, професор Мафізул Іслам у книзі “Афганістан: реальності та ВИМИСЛИ” (Islam, MafizuL Afghanistan: Facts and Fictions. - Comilla: Uttaran Prakashani Ltd., 1981.- 128+62p) таІН.

На противагу їм у країнах регіону, передовсім у Пакистані й Ірані, видавалося багато лрукованих матеріалів очоршовального характеру, побудованих, як правило, на грубих перекрученнях історичної та політичної дійсності і покликаних що б то не було дискредитувати кабульський лівий режим (Див., напр.: Hayat Khan, Azmat. The Antecedents and Origin of Khak/andParcham Parties in Afghanistan//Centra! Asia. - Winter 1987. - Vol. 28, Nt 21. - P. 27-43; Saikal, Amin. The Afghanistan Conflict: Gorbachev’s Options. - Canberra: Strategic Australian Defence Studies Centre. Reseach Schoolfor Pacific Studies. Australia National University, 1987.

-43p.). В цьому особливо старалися пропагандистські органи афганської збройно'

ОПОЗИЦІЇ (Дна., напр.: Раббані Б. Шлях вирішення проблеми Афганістану. - Тегеран, I9S3. -29. ■ Мовою дарі (рах-е халл-е масалр-йє Афгансстап); Хекматьяр Г. Політичне вирішення проблемі Афганістану. - Тегеран, 1983. - 61 с. - Мовою дарі (халл-е еійасі-йс казіє-йє Афганєстан) Хакшенас Ш.Н. Російські інтриги і злочини в А фганіспіані від еміра Дост Мухалтади до Байрака. Тегеран, 1984. - Мовою дарі (дасайесваджсиайат-ср.усдар АфгансстаназамірДоап МухаміїаЬпи Бабрак) та ін.; Russian Political Manoeuvres and Hypocracies on Afghanistan Issue. - Peshawar: Jamiat e lslami Afghanbtan, September 1981.-31 p.; Aims and Goals of Jamiat-e Island Afghanistan. - Peshavar, Janiiat-e Islanii Afghanistan, September 1981. -15p.; Amin J. Afghan Resistance: Past, Present andFntun //AsianSurvey. -1984. - Vol.24, Ns 4). Така друкована продукція ніяк не може прийматио навіру і потребує серйозного критичного переосмислення.

У другому розділі - “Складання соціально-економічних та політичних передумов афганської кризи наприкінці 60-х - на початку 70-х років” - на основ аналізу.соціальної, економічної та політичної ситуації, що склалася в Афганістан після другої світової війни, показується, іцо ас})гаї іська криза була підготовлена вт попереднім розвитком країни і стала закономірним наслідком надзвичайно тяжкого соціального неблагополуччя, безпросвітніх злиді іів і без прав ’я переважі юї більшост населення та гострої політичної боротьби між консервативними силами, ще прагнули втримати Афганістан на старих, середньовічних рубежах життя, з одного боку, та національно-демократичними колами, що виступали за радикальні оновлення суспільства на загальнодемократичних засадах, - з другого. В такії обстановці країна була приречена на соціальні потрясіння.

Перші тривожні симптоми кризи влади різко виявилися на початку 60-х років На той час Афганістан залишався землеробсько-скотарською країною Промисловість була розвинута слабо. Хоча в аграрній сфері все ще зберігались пережитки середньовічних виробничих відносин, однак афганське суспільство вжі перестало бути феодальним. У процесі капіталістичної еволюції в багатоукладнії економіці афганської держави провідними визначилися держкапіталістичний приватнокапіталістичний і дрібнотоварі іий уклади. В країні в міру її капіталізаці появилися і ставали дедалі гострішими проблеми пауперизації широких версті населення, зайнятості і масової міграції сільських меліканців у міста і, як результа-цих процесів, посилення соціальної напруженості в суспільстві. Вона доповніоваласі міжнаціональною, міжплемінною та міжконфесійною ворожнечею, що постійне давала про себе знати, а також боротьбою за владу між різними кланами двірцево та придворної аристократії.

Правляча монархічна верхівка, намагаючись усунути соціально-політичн; напруженість у суспільстві пішла на введення в 1964 році нової конституції ті допущення на її засадах широких демократичних прав і свобод для своїх громадян Ці заходи відкрили в країні період так званого “демократичного експерименту”

Його наслідком, всупереч сподіванням династії, стали активізація діяльності антиурядової опозиції та масові страйкові виступи різних верств населення, що відбувалися, як правило, під гаслами лівих сил і за активної участі радикально настоєних представників інтелігенції, державних службовців, студентської та учнівської молоді.

В даному розділі на основі великого фактичного і документального матеріалу аналізуються ідейно-політичні платформи і розкривається діяльність різних загонів антимонархічної опозиції. В ході її протиборстваз владою підвалини монархії було дуже розхитано. На початку 70-х років Афганістан вступив у смугу глибоких соціальних зворушень і кардинальних політичних змін.

У третьому розділі - “Державний переворот 17 липня 1973 р. і проголошення республіки” - аналізуються процеси зростання в афганському суспільстві соціальної та політичної напруженості і розкривається цілковита неспроможність монархії оволодіти ситуацією в країні шляхом демократизації суспільно-політичного життя та розв’язати насущні проблеми держави. “Демократичний експеримент”, проведений “згори”, став для монархіїфатальним.

В її збройному повалеї іні активну участь взяли ліберально-буржуазні та національно-патріотичні сили разом з ліворадикальними елементами. Державний антимої іархічний переворот, очолюваний двоюрідним братом короля - Мухаммадом Даудом, підвів рису під багатовіковим періодом афганських монархій і відкрив з проголошенням республіканського ладу якісно новий етап в історії розвитку цієї центральноазіатської країни. . .

Уряд М.Дауда розробив і оприлюднив широку програму щодо виводу Афганістану із загальнонаціональної соціально-економічної та політичної кризи. Аналіз даної програми, наведений в цьому розділі, свідчить про те, що вона не просто відповідала духові програми ліводемократичних сил, а й дослівно повторювала багато положень останньої. В цьому, безумовно, знайшли відображення не тільки широке представництво лівих елементів в уряді М.Дауда, а й його (М.Дауда) закриті контакти з деякими лідерами лівих організацій. Повалення монархії та намір республіканського режиму провести в країні глибокі перетворення в економіці та політиці, особливо в аграрній сфері, атакож посилення впливу лівих в органах центральної і місцевої влади викликали шалену протидію з боку консервативно-клерикальних і правоекстремістських кіл. Тільки за перші п’ять місяців республіканського режиму вони організували дві великі антиурядові змови, а влітку 1975року - антидаудівське збройне повстання, що охопило ряд районів в 11 -ти провії іціях центру, ПІВНІЧ! юго сходу і сходу країни.

В даному розділі детально розглянуто причини, що призвели до кризи режиму М.Дауда. Основними середних стали: розрив Даудом союзу з лівими силами та вигнання їхніх представників з керівних органів влади і управління; затвердження

Даудом авторитарних методів керівництва країною; невдачі в реалізації програмі іих гасел та обіцянок у сфері екої юміки і політики; зміна орієнтирів у зовнішній політиці і прагнення до встановлеї іня тісного співробітництва з Заходом та консервативними режимами регіону; намір піти і іа зговір з Пакистаном щодо пуштунської проблеми і визнати “лінію Дюранда” як державний кордон між двома країнами; ставка режиму Дауда на насильницькі методи придушення лівої опозиції та спроба фізичної розправи з її лідерами га ін.

Кульмінацією протиборства між авторитарним режимом М.Дауда і лівою опозицією стало квітневе збройне повстання 1978 року. В цьому повстанні, спровокованому самим М. Даудом, знайшла своє втілення концепція путчизму, якої упродовж багатьох років дотримувалися раднкали-халькісти на чолі з Н.М.Таракі.

У четвертому розділі - “Початок здійснення програмних настанов НДП А. Утвердження лівацько-авантюристичного курсу у внутріші ііГі та зовнішній політиці ДРА” - розглянуто зміст і результати здійснення режимом Таракі-Аміна намічених реформ і перетворень, причини невдач і провалів при їх реалізації, перипетії боротьби у вищих ешелонах партії та держави і наслідки цієї боротьби, міжнародне становище і зовнішню політику Демократичної Республіки Афганістан в 1978-1979 роках.

Початок створенню, в країні нової державної влади й управління та здійсненню перетворень і реформ у різних сферах - економіці, політиці, правовій системі, культурі, побуті і т.д. - було покладено декретами № 1 і № 2 Революційно: ради ДРА та оприлюдненням “Основних напрямів революційних завдань уряд> Д РА”. Названими декретами в Афганістані фактично встановлювалась од? юпартій і іг система в особі Народно-демократичної партії. Склад Революційної ради, вищого органу влади, майже повністю співпадав зі складом ЦК партії. Відмовившись ці; свого ключового програмного гасла і численних колишніх заяв з приводу насущно необхідності союзу демократичних і національно-патріотичних сил, НДПД і півні режим стали на шлях політичної самоізоляції і тим самим буквально на старті значне звузили свою соціальну опору в суспільстві, поставили під сумнів щирість свої> намірів демократизувати суспільне життя.

Крім того, відмоваНДПА від союзу з іншими політичними силами вкраі обмежила її можливості створити дієздатний й авторитетний в очах народ] державний апарат. Відповідно до прийнятого однопартійного курсу представимо напівлегальних ліберально-буржуазних, національно-патріотичних ліводемократичних партій та організацій, котрі виявили бажання співробітничати: НДП А й мали певний досвід державної діяльності та компетентність, не булі допущені на керівні пости не тільки в центрі, а й на місцях. В результаті до владі прийшли в основному недосвідчені в політиці люди, вік яких до того ж, особливе на провінційному й повітово му рівнях, не перевищував ЗО років. Обидва ці чинникі

- непрофесіоналізм і молодість бюрократичного апарату - не відповідали традиційним морально-етичним уявленням та вимогам значної частини населення країни і тому “не "працювали” на авторитет нового режиму.

В утвердженні всевладдя партії чимала “заслуга” належала радянському радницькому апаратові, який з літа 1978 року заполонив буквально всі партійні та державні структури ДРА. Діючи йідповідао до одержаних з Москви інструкцій, він . наполегливо насаджував в Афганістані елементи радянської однопартійної моделі влади та управління. Режим швидко почав набувати тоталітарних рис, що прикривалися демократичними декораціями,

У перші місяці після приходу до влади нове афганське керівництво у своїй діяльності важливе місцевідводило розв’язанню внутрішніх соціально-політичних

і економічних завдань, передовсім тих, які мали продемонструвати його твердий намір підвищити життєвий рівень населення країни, позбавити суспільство пут і оков віджилого минулого, спрямувати розвиток країни по шляху прогресу і закласти державно-правові основи проголошеного національно-демократичного режиму. Виходячи з цього, Реврада ДРА з середини травня до кінця листопада 1978 року розробила і прийняла, окрім згаданих декретів № 1 і № 2, ще шість нових декретів. Один з них, декрет № 3, стосувався судово-правової системи. Відповідно до нього новий афганський режим відмовився від принципу розподілу трьох гілок влади -законодавчої, виконавчої та судової, введеного в Афганістані 1964року королівською конституцією, і таким чином порушив одне з положень програми НДПА, ідо вимагало незалежності судової влади.

Декретами № 4 і № 5 було відповідно узаконено нову державну символіку -герб і прапор країни та вирішено долю членів колишньої королівської сім’ї, що жили у той час в еміграції-. Всіх їх оголосили націонали шми зрадниками і позбавили афганського громадянства та всіх прав.

Жодна з урядових постанов не викликала в афганському суспільстві, передусім на консервативно настроєній сільській периферії, такого неприйняття і прихованого протесту, як прийнятий у жовтні 1978 року декрет № 7, яким засовувались калим та ряд інших одіозних норм сімейно-побутових відносин, а гакож встановлювалися суворі покарання за порушення нововведень аж до позбавлення волі. Положення і заходи даного декрету, зрозумілі й логічні з точки іору менталітету західного суспільства, були сприйняті серед значної частини населення країни як замах на історичні, і іаціональні та релігійні цінності, як намір ювих властей комунізувати країну і суспільство. Цим скористалася озброєна сламська опозиція. Відтоді гасло “Іслам в небезпеці!” став її найсильнішим іропагандисгським козирем у боротьбі проти “кабульського комуністичного уряду”.

Фактичний провал з реалізацією декрету № 7 не було враховано під час іідготовки, організації та проведення в країні земельної реформи. Початок її іроведенню поклав “Декрет Революційної ради Демократичної Республіки

Афганістан № 8 про землю”,від 28 листопада 1978 року. Ним вводилося загальне обмеження розмірів землеволодіння для однієї сім’ї, що дорівнювало ЗО джерибам (6 га). Все, що перевищувало'цю кількість, підлягало вилученню без будь-якого викупу. Право на безоплатне одержання землі мали безземельні і малоземельні селяни, сільськогосподарські робітники і бідні кочівники.

Здійснення земельної реформи почалося в січні, а в липні 1979 року буле оголошено про її завершення. За офіційними даними землю безплатно одержали Майже 296 ТИС. селянських сімей (Achievements of the April Revolution in Afghanistan. - Kabul. Information and Press Department. DRA Ministry of Foreign Affairs, 1984. -P. 15). Фактично ЗЄМЄЛЬНС реформа залишилася невиконаною. Вона не тільки нерозв’язала гостру в країн продовольчу проблему, а ще більше загострила її. Багато селян не могли (та й не хотіли) скористатися наданою і'м землею через втрату Кабулом контролю над периферією в умовах, коди розгорялася громадянська війна.

Провал у здійсненні земельної реформи став значною мірою наслідком хибності самої аграрної політики ДРА, помилок і прорахунків партійного державного керівництва ДРА, а саме: перехльостування в оцінці суті квітнево революції як пролетарської; перебільшення міри зрілості соціальних суперечносте на селі та суб’єктивної готовності афганського селянства до глибоких аграрии} перетворень; посягання властей на приватну земельну власність, освячену і свідомості населення країни релігією та віковими традиціями; безллагногс вилучення земель в дрібних поміщиків-малеків, заможних селян і навіть середняків дробіння продуктивних г осподарств на дрібні; невиправданої поквапливості під час проведення земельної реформи; недооцінки специфіки країни і суспільства багатонаціонального складу, різноманітності форм господарювання на селі величезного впливу на людей місцевих духовних і світських авторитетів, глибоко прихильності населення до традиційних морально-етичних норм і патріархальною способу життя й побуту, особливо в зоні розселення афганських племен; відмові властей від політичних і правових компромісів з опозицією та сільською елітою актів сваволі, беззаконня, насильства, терору і зловживань владою службових осі* на місцях, в тому числі при розподілі земель; волюнтаристського насадженні реформи “згори”, через бюрократичний апарат, без широкого залучення до і здійснення самих селян і продуманої, копіткої роз’яснювальної роботи серед них слабкою фаховою підготовкою персоналу, якому було доручено проведенії: реформи, та його технічною незабезпеченістю і т.п.

Все це, разом узяте, призвело до дискредитації в очах населення земельне реформи, прогресуючої втрати довір’я села до “кабульського комуністичнол режиму”, деморалізації частини армійських кіл і державного апарату, дезоргаї гізац сільськогосподарського виробництва та подальшого загострення продовольче проблеми в країні.

Не мали успіху й інші реформи та перетворення. Провалом закінчилася кампані ліквідації неписьмені юсгі як через брак фінансів та відповідної навчально-матеріальне

5ази і загострення воап іо-політи'л юго стаї ювшца в край іі, так і внаслідок насильницьких «еподів і форм організації та проведення даноїкампанії. До кінця 1979 року вона була

іі іачною мірою згорі іуга. Слід підкреслити, що сільські жителі не прийнялинесаму грамоту, і метода і форми пршіучсі інядонеї. Саме на іц,ому грунті мали місце перші випадки ібройної конфронтації між владою й сільськими жителями.

Так Само суперечливо і з великими втратами вирішувалося національне титанію. В цілому керівники НДП А і ДРА не змогли висунути якусь всеосяжну й сонструктивну програму вирішення складного і вкрай хворобливого в країні іаціонального питання. Насправді його вирішення було зведено до культурно-мовної :фери. Уряд Таракі-Аміна ігнорував багатонаціональний склад населення Афганістану та його регіонів, вперто продовжував політику пуштунізаціїпартій ю-іержавного апарату, в основному за рахунок вихідців з гільзайсько-пактійських гдйонів, у внутрішньому спілкуванні, службовій кореспонденції, засобах масової нформацїі та публічних виступах демонстративно віддавав перевагу мові пушту, цо в даремовній, таджикізованій столиці і серед національних меншин сприймалося ік рецидив дискримінації за мовною ознакою на догоду пуштунському шовінізму, іс враховував національну специфіку регіонів під час проведення соціальних та кономічних реформ, відмовлявся від співробітництва з патріотично і прогресивно іастроєними авторитетами племен та різних етносів країни і більше того проводив іасові репресії й акти терору проти національних меншин та їхніх духовних і вітських авторитетів, не визнавав, звинувачував в сепаратизмі і намагався грубого илою ліквідувати політичні організації та угруповання (в основному лівого апряму), що виникли на національній базі і виражали інтереси етнічних меншин.

Авантюристичний лівацький курс афганського керівництва знайшов яскраве тілення в реорганізації держапарату, в армійській кадровій політиці, у створенні ової політичної системи суспільства, в політиці щодо релігії та духовенства. Всі і заходи, за невеликим винятком, являли собою суцільну низку помилок, рорахунків, перегинів і невдач. Реформуючи країну і суспільство, режим Таракі-іміна віддавав перевагу більше огульній руйнації старого, ніж терплячому, оетапному будівництву об’єктивно назрілого нового;

Становище в країні серйозно погіршилося також жорстокою боротьбою в грівництві партії та держави, масовими репресіями, розгорянням громадянської ійни і втручанням зовнішніх силу внутрішньоафганські справи.

Відразу після приходу НДП А до влада знову на поверхню виплеснулися старі іжфракційні суперечності. При підбурюванніХ.Аміна, з метою “оздоровлення” бстановки в керівництві партії та держави було прийнято рішення послати арчамістських лідерів послами за кордон. У червні-липні 1978 року більшість з их покинула країну. Після їхі іього від’їзду було розкрито змову, яку вони готували мстою насильницького усунення від влади халькістського керівництва. Почалась ззправа над крилом Парчам. У липі іі багатоз його членів було виключено з партії.

Розкол у керівництві партії та масові репресії проти парчамістів призвели д< серйозного послаблення правлячого режиму. Партія виявилася згори дониз деморалізованою.

Не менш суперечливим і складним виявилося й міжнародне становище ДРА Упродовж короткого часу після її проголошення вона дістала широке міжі іародн визнання. Першими це зробили СРСР та його партнери по соціалістичнії співдружності. Вже підкінець травня 1978 року про визнання ДРА заявило близьк 50 держав світу, в тому числі країни Заходу та регіону.

З проголошенням ДРА радянсько-афганські відносини вийшли на якісн новий рівень. Щедра радянська допомога Афганістанові за різними напрямами тех н і к о - ек о и о м і ч н и м, торговим, культурним, науковим, військовим та і н. надавалась на вельми пільгових умовах з термінами погашення кредитів упродов; 10,12,15 і більше років під низькі процентні ставки або ж безкоштовно. В 1971

1979 роках за сприяння Радянського Союзу в цій країні будувалося понад 60 різни об’єктів.

Новий характер радянсько-афганських міждержавних відносин знайшов свс закріплення в Договорі про дружбу, добросусідство і співробітництво між СРСГ ДРА; підписаному 5 грудня 1978 року в Москві в ході офіційного візиту афганські урядової делегації на чолі з Н.М.Т'аракі. .

Сприятливо для ДРА складалися відносини з Чехословаччиною, Німецької Демократичною Республікою, Болгарією, Індією, Лівією, Іраком, Сиріао, Народна Демократичною Республікою Йемен та ін.

Інакше складалися міждержавні відносини ДРА з Пакистаном, Іраном, КН1 Саудівською Аравією, Єгиптом та деякими іншими країнами регіону. Всі вон вороже зустріли переміни, що відбулися в Афганістані, і разом з країнами Заход негайно почали інтері іаціоналізацію внутрішньоафганської кризи.

ДРА не дістала підтримки з боку більшості мусульманських країн-члеї і Організації “Ісламська конференція” (ОІК). Що ж до розвинутих капіталістичні край і Заходу та Японії, то вони, хоча й офіційно визнали ДРА, зайшли неприховаї антикабульську позицію, припинили фінансову і техніко-економічну допомої Афганістанові і почали активно допомагати афганській збройній опозиції. ■

У п’ятому розділі - “Афганська збройна опозиція. Початок і розширені втручання ззовні” - досліджуються питання про структуру, цілі та характер д організацій та угруповань, що виступили зі зброєю в руках проти кабульської режиму, а також початок інтернаціоналізації внутрішньоафганської кризи.

Кістяк сучасної організованої ісламської фундаменталістської опозиції Афганістані почав складатися з середини 60-х років XX ст. (flue, про це докладнії, Слііпкші М.Ф. Народно-демократическая партия Афганистана: чуть к власти. ~ Глава .

Натхненниками й організаторами перших екстремістських угруповань ;онсервативно-клерикального толку були відомі в країні духовні авторитети й особи, існозв’язанізєшпетськоюрелігійно-політичною організацією “Братів-мусульман”. Іісля приходу до влади в Афганістаї іі лівих сил афганські фундаменталісти зробили тавку на збройне повалення “кабульського комуністичного уряду”. їх ударною илою став так званий “авангард джихада” - збройні формування Ісламської партії Афганістану й Ісламського товариства Афганістану. Підготовка бойовиків вказаних 'груповаиь велася ще з 1976 року на території Пакистану при покровительстві, датеріальній та військовій допомозі уряду З.А.Бхутто й пакистанської [іундаменталістської організації “Джаміат-і ісламі”, деяких арабських режимів Та міжнародної організації “Братів-мусульман”. Частина заколотників пройшла іідготовку у таборах палсстинців у Лівії та Іраку.

Афганська збройна опозиція у складі шести найбільших угруповань Ісламської партії Афганістану на чолі з Г.Хекматьяром, Ісламського товариства Афганістану, Руху ісламської революції Афганістану, Національного ісламського фронту Афганістану, Національного фронту порятунку Афганістану та Ісламської іартії Афганістану на чолі з М.ІО .Халесом) організаційно склалася в 1976-1979 юках, тобто ще до введення радянських військ в Афганістан. Трохи пізніше появився ‘Ісламський союз за визволення Афганістану”, очолюваний А.Р.Сайяфом. Всі вони іули де-факто визнані урядом Пакистану й отримали право при його щедрій іідтримці й допомозі мати не тільки свої штаб-квартири в м.Пешаварі, а й їх іідділения, навчальні центри, бази, табори і загони бойовиків у різних містах та >айонах Пакистану.

На плацдарм ’‘війни” проти ДРА було перетворено й Іран. Шиїтське іуховенство цієї країни, прийшовши до влади в лютому 1979 року, негайно зробило тавку на використання афганської еміграції як військово-політичної сили для іеалізації доктрини “експорту ісламської революції”, повалення “атеїстичного іежиму” в Кабулі та створення ііа зразок Ірану “Ісламськоїреспубліки Афганістан”. Іа іранській території дістали притулок різні угруповання афганської збройної

«ІОЗИЦІЇ. ■

Перші озброєні групи афганської опозиції для ведення партизанської війни іроти кабульського режиму було закинуто в Афганістан з пакистанської території у равні 1978 року, тобто через місяць після приходу лівого режиму до влади. Іаприкіпці 1979 року вони діяли в більшості провінцій ДРА. Отже, факти свідчать іро те, що громадянська війна в Афганістані почалась ніяк не з моменту введення іадянських військ у цю країну, як нерідко твердять деякі видання, а значно раніше була зв’язана з внутрішньоафганськими чинниками, і з глобальною ідеологічною :онфронтацією двох світових систем того часу, намірами певних зовнішніх сил ювернути розвиток суто внутріафганських подій в потрібне для ідеологічних та еополітичних інтересів цих країн русло.

У шостому розділі - “Криза режиму Таракі-А міна. Введення радянських війсьі до Афганістану” - висвітлюються драматичні події, що розігралися восени і на почате; зими 1979 року на політичній сцені Афганістану і стали безпосереднім прологом д< подальшої інтернаціоналізації афганської кризи. Саме цей період потребує особливі старанного дослідження, оскільки навколо нього замш іуді роки було і іагромаджено дуж багато різних вигадок, фальсифікацій, підтасовок і дезінформації.

Основною дійовою особою тодішньої афганської драми та її головний режисером зі іачною мірою був Хафізулла Амін. Виношуючи честолюбні замислі щодо захоплення влади, він на початок серпня 1979 року зосередив у своїх рука: ключові партійні та державні пости: члена пояітбюро і секретаря ЦК НДПА прем’єр-міністра, міністра оборони, заступника голови Вищої ради обороні батьківщини (ВРОБ).

Процес узурпації влади Аміном відбувався в умовах вкрай небезпечного дії. долі режиму погіршення внутрішньополітичної обстановки, особливо починаючі з 1979роісу.У цей час збройні антиурядові формування діяли вже в 18 з 26 провінції країни. Державна влада втрачала на місцях одну позицію за другою, відступаючи великі адміністративні центри під прикриття тамтешніх гарнізонів. Почастішал: збройні напади на промислові центри, військові бази, аеродроми, лінії комунікації Сумним фактом внутрішньополітичного становища в Афганістані в дани період стала втеча за кордон, передовсім до Пакистану та Ірану, великих ма населеї шя, переважно сільського і такого, що становило в основному соціальні низ суспільства. На грудень 1979 року за рубіж втекло близько 400 тис. осіб (Collins J.. The Soviet Invasion ofAfghanistan. -P.143).

Аленайтривожнішебуловтому,щоафганськаармія,яказабезпечуваласвог часу перемогу збройного повстання і ліквідацію режиму М*.Дауда, з початку 197 року стала дедалі поміті ііше втрачати здатність бути надійною опорою і ювої владі Загрозливих розмірів у збройних силах країни набули дезертирство і заколоти В такій внутріполітичній ситуації конфронтація всередині халькістськог керівництва, почавшись ще влітку 1978 року, вступила в свою останню, завершалы і стадію. Група халькістських діячів, до якої входили міністр внутрішніх спра М. А.Ватанджар, міністр у справах кордонів і племен ПІД.Маздур’яр, міністр зв’язк

С.М.Гулабзой і начальник служби безпеки А.Сарварі, т.з. “четвірка”, занепокоєн усуненням Таракі від керівництва країною і партією, безсоромними домаганням Аміна влади та погіршенням військово-політичної обстановки в країні, почал енергійно виступати в кабінеті міністрів проти диктаторських, розкольницьких ді останнього, а згодом і схилятися до думки про позбавлення його влади як глав уряду за допомогою сили.

Апогей протиборства між Аміном та його противниками припав на почате осені 1979 року. 1 вересня Таракі вирушив через Москву до Гавани для участі в N Конференції глав держав та урядів країн, що не приєдналися. Його супроводжував повністю проамінівські особи.

За відсутності Таракі в країні боротьба між Аміном і “четвіркою” іде більше агострилася. Тим часом (10 вересня) Таракі по дорозі з Гаванй зробив короткочасну шестигодинну) зупинку в Москві і був прийнятий радянськими керівниками -

ІІ.Брежнсвим та АА.Громико. При обміні думкамиТаракі висловив занепокоєння приводу згубної для революції діяльності Аміна. Ця тема згодом знайшла своє іродовженняна організованій Москвою зустрічіТаракіз Кармалем. . -

Хоча зустріч Таракі з Кармалем відбувалася в дуже вузькому колі і ніхто з ішшх членів афганської делегації на ній не був присутній, Амін, однак, через свою гентуру довідався про неї і негайно розпорядився вжити надзвичайних заходів, які алишили для Таракі мало шансів зберегти за собою владу. З11 вересня, коли Таракі ювернувся до столиці, упродовж чотирьох днів точилися гаряча перепалка і ’ясування стосунків між ним та Аміном. Увечері 14 вересня після невдалого замаху іа Аміна, який вчинила охоронаТаракі, останнього було заарештовано. Почалися і асові репресії. До ранку 15 вересня було заарештовано і вбито багато прихильників "аракі. 16 вересі ія офіційно було оголошено про його увільнення від усіх партійних державі шх постів “за станом здоров ’я” таза “особистим проханням”. Ав закритому іисті ЦК НДПА повідомлялося, іцоТаракі виюгоченоз партії “за організацію замаху іа секретаря ЦК, члена політбюро ЦК НДПА, прем’єр-міністраХафізуллу Аміна, бивство члена ЦК партії Сеїда Дауда Таруна та інші безпринципні дії” (.Закритий ист секретарям партійних організацій під заголовком "Нур Мухаммад Таракі організував іерористичпу змову проти ХафЬулли Аміна, але зазнав провалу ". 1979, 16 вересня. - Мовою дарі ротапринт)). Амін зайняв усі найвищі пости в партії та державі.

Вранці 10 жовтня по кабульському радіо і телебаченню було передано овідомлеиня афганського інформаційного агентстваБахтар про смертьТаракі “в езультаті серйозного захворювання” (Kabul Times. -1979, October 10; Правда.-1979,11 ктября). Насправді ж, як визнали згодом співучасники його вбивства, Таракі був адушений за особистим наказом Аміна 8 жовтня о 23 годині ЗО хвилин (The Truth bout Afghanistan: Documents, Facts, Eye-witness Reports. • Moscow: Novosti Press Agency Publishing louse, 19SO. - p.86-88). Загибель Таракі глибоко вразила передову афганську ромадськість.

Розвиток подій в Афганістані і мотиви подальшої інтернаціоналізації фганської внутріполітичної кризи не можуть бути зрозумілими без врахування ігальної міжнародної обстановки того часу таїїголовного складника - конфронтації вох глобальних соціальних систем. ІІк відомо, зовнішньополітична діяльність обох горін.їх підходи до міжнародних справ були максимально ідеологізовані: світовий апіталізм виходив з політики стримування і відкидання соціалізму, а світ соціалізму з концепції підтримки та заохочення світового революційного процесу. Саме в 1>ому світлі формувалися і виправдувались їхні підходи до вирішення соціальних і олітичних катаклізмів в окремих країнах, регіонах і світі в цілому.

Гостра кризова ситуацій в світі на рубежі 70-80-х років і верховенство силові підходів у політиці Заходу і Сходу справили безпосередній вплив як на оцінь радянською стороною становища, що склалося на той час всередині і навко; Афганістану, так і на прийняття політичного рішеї ііія про введення радянських війсі у цю країну. Його було прийнято І 2 грудня 1979 року у вузькому колі член політбюро ЦК КПРС - Л.І.Брежнєвим, Ю.В.Андроповим, Д.Ф.Установим і

А. А.Громико - на порушення Конституції СРСР, потай не тільки від народу, айв Президії Верховної Ради СРСР, ЦК партії і навіть інших членів політбюро.

Далі у цьому розділі детально, на підставі документів і свідчень очевидц (вітчизняних і афганських) аналізуються події, зв’язані з введенням радянські військ до Афганістану, операцією спецслужб СРСР щодо фізичного відсторонені Х.Аміната приведенням до влади Б.Кармаля.

ВИСНОВКИ

У дисертації на нових концептуально-методологічних засадах досліджеі проблеми виникнення і поглиблення афганської кризи останньої третини XX с феномен приходу до влади лівих радикалів, міжнародні аспекти афганської конфлікту та науково обгрунтовані причини неспроможності і краху режиму Тараї Аміна.

1. Політичні бурі та потрясіння, що відбувалися в Афганістані в друг половині XX ст., були підготовлені розвитком афганського суспільства і стад закономірним наслідком надзвичайно тяжкого соціального неблагополучч безпросвітніх злиднів і безправ’я переважної більшості населення та гостр ‘суспільно-політичноїборотьби між консервативними силами, які прагнули втрима країну на старих, середньовічних рубежах, з одного боку, і національн демократичними колами, ідо виступали за радикальне оновлення країни • суспільного життя. Афганістан був приречений на соціальні зміни.

2. Серед багатоликого опозиційного руху Афганістану напередодні і піс. повалення монархії велику популярність та вплив у колах пояітизованої міськ громадськості, особливо у молодшого та середнього офіцерства армії, мали лі організації та угруповання. Саме вони забезпечили М.Дауду і зв’язаним з ні ліберально-буржуазним колам країни повалення монархії та запроваджені республіканського ладу. Однакцей союз виявився неміцним. Конфлікт між ник призвів до антидаудівського збройного повстання у квітні 1978 р. та приходу і влади лівих радикалів.

3. НДПА, прийшовши до влади у квітні 1978 року, висуиула широку ірограму реформ і перетворень в країні та суспільстві. Серед них передбачалися: іеребудова основ влади та управління, оновлення державного апарату, створення ювої політичної системи суспільства, реорганізація та зміцнення збройних сил, іроведення земельної реформи, впорядкування сімейно-побутових стосунків та /сунення з життя суспільства найбільш архаїчних норм та зйичаїв, ліквідація іеписьмеїшості в країні, вирішення національного питання. Було вжито заходів додо коригування основ зовнішньополітичного курсу ДРА відповідно до нової толітичної та ідеологічної орієнтації кабульського режиму і нової міжнародної постановки, що склалася навколо Афганістану.

4. Однак правління Таракі-Аміна призвело до трагедії для Загатостраждального Афганістану і для самих лідерів. їхньомурежимові, що називав себе “народно-демократичним” і спочатку дістав підтримку широких верств заселення, не вдалося, незважаючи на добрі наміри, здійснити більшість з проголошених ним гасел як через об’єктивні внутрішні тазовнішні чинники, так і з результаті його грубих соціально-політичних та економічних прорахунків і помилок, некомпетентності і поспіху, волюнтаризму і суб’єктивізму.

НД ПА вдавилася неготовою до державі юго будівництва та управліш ія такою :кладною країною, якою був Афганістан. Здійснюючи об’єктивно назрілі реформи і перетворення, вона сліпо дотримувала радянських стереотипів їх здійснення без Зудь-якого врахування специфіки своєї країни, рівня її соціально-економічного і політичного розвитку і менталітету народу. Найбільш згубними для долі країни і суспільства стали бездумна політикаі практика “забігання наперед”, висування явно нереальних завдань з соціалізації афганського суспільства, яке ще не позбулося пережитків феодальних і дофеодальних відносин та родо-племінної організації.

Халькістське керівництво, фанатично осліплене ненавистю до колишніх режимів і до всього того, що за ними традиційно стояло, віддавало перевагу більше руйнуванню цього старого, ніж розбудові об’єктивно назрілого нового.

5. Халькістське керівництво, запозичуючи радянський досвід, поклало в основу державного устрою однопартійну систему. Партійно-номенклатурна еліта привласнила собі верховні повноваження в управлінні країною і суспільством, а партійні органи, створені на всіх рівнях адміністративної системи і в усіх відомствах, 5ули наділені державними функціями. Підміна партійними функціонерами органів державної влади в центрі і на місцях призвела до дезорганізації управління країною. НДПА, утверджуючи всесилля партії і покладаючись тільки на свої сили, позбавила себе підтримки з боку широкої демократичної і патріотично настроєної громадськості країни і таким чином поставила себе в становище самоізоляції.

6. Режим Таракі-Аміна для виправдання своїх волюнтаристських експериментів щодо реформування країни і суспільства висунув так звану “теорію хальківської (народної) революції: На її основі створювана в країні партійно-

тоталітарна система трактувалась як якийсь новий “афганський тип диктатур пролетаріату”, НДПА - як “пролетарська, марксистсько-ленінська партія”, щ одноосібно керує країною “від імені робітничого класу”, а ДРА називалас “пролетарською державою перехідного періоду від феодалізму д Соціалізму” (Основні постулати цієї "теорії" було викладено у книзі "Революційний шлях ". -Диі. Революційний шлях/Автор і ред. Х.А. - Кабул, 16 акраба 1337 (7 листопада 1978). - С. 135-136. Мовою пушту (епкєлабілар)). Чималу роль в цій бутафорській “грі” в комунізм відіграл некомпетентні в афганських справах радянські радники, від партійних до військови:

7. Неспроможність до управління країною і провали у здійсненні рефор та перетворень були значною мірою зв’язані з нечисленністю рядів НДПА, обмеженою соціальною базою і низьким авторитетом у суспільстві, а також міжфракційними і внутрішньокршювими суперечностями та чварами, що роздирап її. Вже на самому старті як правлячої партії вона виявила свою організацій!] слабкість. Упродовж перших двох місяців було завдано нищівного удару по позиці) фракції Парчам у партійному й державному керівництві. Розкол у керівництві пар і та масові репресії проти парчамістів призвели до серйозного послаблені правлячого режиму, який влітку 1979 року почав втрачати не тільки здатиіст ефективно керувати країною і проводити намічені реформи та перетворення, а здатність до самозахисту. 'З весни 1979 року почався відлік другої, не мені драматичної конфронтації в керівництві НДПА і ДРА - цього раз внуїріхалькістської, що завершилася насильницькою смертю лідера партії і держат

Н.М.Таракі. Лівий кабульський режим було поставлено на грань краху.

8. В період, який розглядається, не зміг виконати свою місію в Афганісга

численний радянський радницький апарат, репрезентований на його найвищо V рівні амбіціозними високопоставленими партійно-номенклатурними працівникам зашореними ідеологічними упередженостями і зовсім не обізнаними з історичі іим політичними, соціально-економічними, етнонаціональними, релігійними та іншид. особливостями Афганістану. Незнання країни та її специфіки і неспроможніс" об’єктивно і правильно розібратися в причинно-наслідкових зв’язках та перипетії афганських подій підмінялися ними порадами та діями за аналогією з радянськії досвідом, що, будучи з самого початку абсурдним, призводило на практиці; величезних помилок і провалів. •

Не володів обстановкою і радницький апарат при спецслужбах ДРА. Ві працюючи в безпосередньому оточенні афганських лідерів, виявився неспроможі іи у вересні-жовтні 1979 року зупинити або, принаймні, нейтралізувати трагічні розвиток подій, зв’язаних з вбивством Таракі.

9. Демократична Республіка Афганістан після її офіційного проголошені ЗО квітня 1978 року дістала широке міжнародне визнання як з боку країн східної блоку та їхніх союзників, так і Заходу та регіону. Зовнішня політика нової афганськ держави будувалася на чітко витриманій, антизахідній, антиімперіалістичній'

прорадянській основі. Лівий режим Афганістану дістав підтримку не тільки від країн соціалістичної співдружності, а й багатьох афро-азіатських і латиноамериканських держав. Разом з тим прихід до влади лівих в Афганістані вороже зустріли країни Заходу і консервативні режими регіону, котрі розцінили зміни в Кабулі як “небезпечний прецедент комуністичної експансії” і як “загрозу ісламові га цінностям мусульманського світу” .'Розвинуті капіталістичні країни Заходу та Японія припинили подання ДРА всіх видів допомоги. їхня позиція щодо ДРА стала ще жорсткішою у зв’язку з введенням радянських військ у цю країну. Організація “Ісламськаконферецція” призупинила членство ДРА у своїх рядах, що означало ізоляцію Афганістану в мусульманському світі. .

10. Кістяк організованої ісламської фундаменталістської опозиції почав складатися в Афганістані з середини 60-х років XX ст. З середини 70-х років на території Пакистаї іу за сприяння та військової підтримки офіційних кіл цієї країни Зуло підготовлено загони афганських бойовиків, названі “авангардом джихада”, зони призначалися дня боротьби проти республіканського режиму М.Дауда. У травні 1978 року вони увійшли до Афганістану і розгорнули партизанську війну проти “комуністичного кабульського уряду”.

Афганська збройна опозиція за своєю структурою не була однорідною. Вона іе мала єдиної програми щодо майбутнього державного устрою країни. Одні з її зрганізацій виступали за створення в Афганістані теократичної форми правління іа зразок І сламської Республіки Іран, другі рахували за створення світської держави з сильним впливом релігії, треті не виключали в тому чи іншому вигляді повернення з країну екс-монарха. Ця строкатість політичних гасел з самого початку зумовила Роз’єднаність антиурядових сил та їх ворожість одна до одної.

11. Ініціаторами ііггфнаціоналізаціїафганськоїкризи під прапором боротьби іроти “червоного” режиму в Кабулі стали правлячі кода США (конкретно . адміністрація Дж.Картера), Пакистану, Ірану, Єгипту та деяких країн Перської іатоки, передовсім Саудівської Аравії. До них приєднався і Китай. Афганська ібройна опозиція була виплекана, навчена, озброєї іа і утримувалась на гроші Заходу га консервативних режимів регіону. Без їхньої всебічної військової, матеріальної, фінансової та психологічної допомоги вона навряд чи змогла б так швидко поставити ‘на конвейєр” підготовку своїх бойовиків, довівши їх чисельність на грудень 1979

5оку до 40 тис. осіб, і за короткий час поширити партизанську війну на значну истину території країни.

12. Проти кабульського режиму було розгорнуто силами Заходу і регіону :правжню психологічну “війну”. До неї було підключено багато інформаційних ігентств і служб, наукових центрів, друкованих видань і електронних засобів. У сраїні у величезних кількостях поширювались мовамиїї народів антиурядові газети, курнали, листівки, плакати тощо. Антиурядова пропаганда мала величезний

дестабілізуючий вплив па становище в країні. З самого початку досліджуваних афганських подій кабульські ліві власті, а згодом і Радянський Союз не змогли ефективно протистояти цій пропаганді і виграти врешті-решт битву за уми афганців.

. 13. Рішення про введення радянських військ до Афганістану в 1979 році, прийняте верхівкою радянського керівництва, було протиправним і антиконституційним актом. Його засудив З’їзд народних депутатів СРСР у грудні 1989 року. Але навряд чи буде справедливо зводити все до особистої відповідальності чотирьох найвищих урядових осіб СРСР і до вад у тодішньому механізмі прийняття рішень. Винні в цьому, безумовно, і ті відомства (так званий “другий ешелон”), які, драматизуючи становище и Афганістані і навколо нього, своїми некваліфікованими оцінками й висновками підштовхували найвище керівництво країни до прийняття фатального рішення. Таким відомством, думка якого вважалася вагомішою ві;і інших, був Комітет державної безпеки СРСР.

Найвище радянське керівництво, взявши на себе фізичне усунення небажаного правителя сусідньої держави (Х.Аміна), порушило елементарні норми міжнародного права і моралі. На жаль, цей аспект грубого, силового втручання радянської країни у внутрішні справи іншої держави не знайшов ніякої правової оцінки в документах З’їзду народних депутатів СРСР, що відбувся у грудні 1989 року (Постановление Съезда народных депутатов СССР "О политической оценке решения о вводі советских войск в Афганистан в декабре 1979г. '47Правда, 1989. -28 декабря).

14. Введення радянських військ до Афганістану засудила переважна більшість світового співтовариства, що сильно вдарило по авторитету Радянського Союзу на міжнародній арені. Афганське питання стало на довгі роки чинником напруженост і в регіоні та світі.

15. Радянська воєнна акція в Афганістані мала для цієї країни багатоплаї іон і і досить суперечливі наслідки. З одного боку, радянська військова присутність об’єктивно створювала сприятливі умови для зміцнення позицій нового кабульського режиму, який уособлювала об’єднана НДПА, в боротьбі проти збройної опозиції та втручання ззовні і сприяла відновленню боєздатності афганських збройних сил та перетворенню їх на надійну опору державної влади. З другого боку, введення радянських військ не тільки не полегшило, а й, навпаки, ще більше ускладнило розв’язання головного завдання - стабілізації обстановки в самому Афганістані навколо нього. Радянська військова присутність образила національні почути афганців, чим відразу ж скористалися внутрішні та зовнішні антирадянські сили Почалась ескалація збройного втручання ззовні в афганські справи як з боку Заходу так і з боку консервативних мусульманських режимів регіону.

16. Відповідальність за трагедію Афганістану, якарозтяглась на десятиріччі!

і призвела до втрати афганською державою територіальної цілісності і вже коштувала її народові величезних людських та матеріальних втрат, лежить як ні лівому кабульському режимові та афганській збройній опозиції, так і на Радянськом)

29

"огозі, країнах Заходу, Китаї та консервативних режимах регіону, які зробили Іфганістан полігоном, а афганський народ заложником ідеологічної конфронтації івох світових систем і своїх корисливих геополітичних інтересів.

зо

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Монографії

1. Народно-демократическая партия Афганистана у власти. Время Тараки-Амина (Т978-1979 гг.). - Симферополь: Издательство Симфероп'ольскогс государственного университета, 1999. - 359 с.

2. Афганистан: страна, люди, общество. - Симферополь: Издательстве . Международного Таврического эколого-по литологического университета, 1995

-120 с.

3. Вооружеііньїе силы Афганистана в 1919-1977 гг. // История вооруженных сш Афганистана. 1747-1977 / Ю.В.Ганковский, А.И.Полищук, М.Ф.Слинкин

В.В.Л уков I Под ред. Ю .В.Ганковского. - М.: Наука, 1985. - Глава 4, с.86-169 глава 5, с. 170-178; послесловие, с. 179-191,200-204.

4. Внешняя политика и м еждународные связи Демократической Республикі Афганистан. - Кабул: Госиздат, 1984. - 53 с. - Мовою дарі (сийасат-є харєджі в; равабат-с бєйолмєллалі-йє джомхури-йє дємократік-є Афганєстан); (опубліковаї і; підпсевдонімом “Рустам”).

5. The Foreign Policy and International Relations of the DRA. By Rustam. - Kabul

Government Printing Press, 1984. - 74 p. .

6. Народно-демократическая партия Афганистана - организатор апрельскоі национально-демократической революции // Краткая история Народно демократической партии Афганистана. Часть первая (до победы Апрельскоі революции) / Ширяев Б.А., Слинкин М.Ф., Гульджонов М. и др. - Кабул: Б.и. 1367 (1988). - Глава 5, с.96-128. - Мовою дарі (таріх-є мохтасар-є хєзб-і дємократік-ехалк-є Афганєстан).

. Статті .

7. Перепевы антикоммунизма и антисоветизма в идеологической обработке личі гоп состава королевской афганской армии // Специальный бюллетень Институт; востоковедения Академии наук СССР. № 1 (152). - М.: Наука, І974.-С.72-81 (опублікована підпсевдонімом “С.Михайлов”).

8. Вооруженные силы Афганистана // Специальный бюллетень Институт востоковедения Академии наук СССР. № 1 (152). - М.: Наука, 1974. - С.214-215

9. Отражение буржуазных политико-идеологических концепций и взглядов афганской армейской пропаганде // Бюллетень Института востоковедени Академии наук СССР “Влияние милитаризма и гонки вооружений в развиты странах на оборонную политику и состояние вооруженных сил в государства зарубежного Востоха”.-М.: Наука, 1975. - С. 152-162.

10. Создание современной армии в Афганистане // Специальный бюллетень Института востоковедения Академии наук СССР. N211 (196).-М.: Наука, 1978.

- С.71 -126 (у співавторстві з А.Бароиіним).

1.0 политической деятельности консервативных клерикальных кругов Афганистана в 60-70-х годах // Специальный бюллетень Института востоковедения Академии наук СССР. № 2 (209). - М.: Наука, 1980. - С. 115-133.

2. Вооруженные силы Афганистана //Демократическая Республика Афганистан. -М.: Наука, 198І.-С.57-59.

3. Афганская революция защищается II Вестник Московского университета. Серия

13. Востоковедение. - 1983.'№4.-С.17-31.

4. Политизация афганской армии в предреволюционные годы // Специальный бюллет ень Института востоковедения Академии наук СССР. №6. - М.: Наука, 1987.-С. 183-208.

5. “Аргументы” противников национального примирения // Бюллетень “Афганистан: пути национального примирения”. № 5. - Кабул: Институт общественных наук ЦК НДПА, 1988. - С.41 -46.

6. Леводемократические организации в Афганистане: зарождение и деятельность //Специальный бюллетень Института востоковедения Академии Наук СССР. №

2 (263). - М.: Наука, 1990.-С.83-157.

7. Кто был и есть кто в Афганистане // Востоковедный сборник. Выпуск первый. -Симферополь: Издательство Таврического экологического института, 1997. -

С.27-69.

8. Афганистан, год 1980: становление режима Б.Кармаля//Востоковедный сборник. Выпуск второй. - Симферополь: Редакционно-издательский отдел Таврического экологического института, 1998. - С. 17-60.

). Афганистан: тревожные лето и осень 1979г. // Культура народов Причерноморья. №4.-Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1998. -С. 138-152.

). Как снимали Б.Кармаля: глазами очевидца,// Культура народов Причерноморья. № 7 (март). - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1999. - С.57-61.

I. Мятеж генерала Ш.Н.Таная в'Афганистане в марте 1990г. // Культура народов Причерноморья. № 8 (апрель). - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1999.-С.63-69. ’

I. Хальк и Парчам: истоки межфракционных противоречий и расколов // Культура народов Причерноморья. № 9 (май). - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1999.-С.69-77.

і.Государственный переворот 1973 г. в Афганистане// Культура народов Причерноморья. № 10 (июнь). - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1999. - С.55-60.

Депоновані монографії ■

24. Народно-демократическая партия Афганистана: путь к власти. - Симферополі

Симфероп. гос. ун-т, 1993. - 744 с. - Библиогр.: 380 назв. - Рус. - Деп. в УкрНДІШ № 2327 Ук-93 від 18 листопада 1993. - Реф. в ІНЮН РАН № 20 Р - 94 від 1 січня 1994. .

25. Народно-демократическая партия Афганистана у власти. Время Тараки- Амин (1978-1979 гг.). - Симферополь: Симфероп. гос. ун-т, 1996. - Деп. в ІНІОН РАІ № 51629 від 11 червня 1996.-395 с.

Тези доповідей

26. Аппарат и основные направления идеологической под готовки афганской армії (выступление нанаучной конференции “Социальная и политическая роль арми развивающихся стран Азии и Африки”, состоявшейся в Институт востоковедения Академии наук СССР 14 мая 1973 г.) // Бюллетень Институт востоковедения Академии наук СССР. - М.: Наука, 1973. - С.79-82.

27. Абдуррашид Дустом и Национальное исламское движение Афганистана У/Труд международной научной конференции. - Симферополь, 1998. - С. 118-119.

АНОТАЦІЇ

Слінкін М.Ф. Прихід до влади і криза лівого режиму Таракі-Аміиа в Афганістані. - Рукопис. .

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня іс*горія. - Інститут сходознавства ім. А.Кримського НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню передумов виникнення афганської кризи та діяльності лівого кабульського режиму на початковому етапі його перебування при владі. Автор на основі багатьох оригінальних афганських і зарубіжних документів та матеріалів глибоко проаналізував вплив лівого фактора на суспільно-політичну боротьбу в Афганістані в 60-70-х роках XX ст. і показав спрямованість, зміст, результати та наслідки реформ і перетворень, які проводилися в даний час у різних сферах. Особливу увагу було приділено з’ясуванню причин, які призвели до провалу цих реформ і перетворень, подальшого поглиблення афганської кризи та початку громадянської війни.

В роботі розглядаються зовнішньополітичний курс лівого режиму в Кабулі га міжнародне становище ДРА, наводиться характеристика афганської збройної зпозиції, показується її залежність від зовнішніх сил і розкриваються джерела та наслідки інтернаціоналізації внутріїнньоафганського конфлікту.

Автор детально аналізує події, зв’язані з введенням радянських військ до Афганістану та операцією спецслужб СРСР щодо фізичного усунення Х.Аміна. Дається оції пса діяльності радянського радницького апарату в досліджуваний період,

В дисертаційній роботі, що є першим у вітчизняній та зарубіжній афганістиці спеціальним комплексним дослідженням історії виникнення та перебування при владі лівого режиму, дано характеристики, узагальнення та висновки, які становитимуть іі ітерес для спеціалістів-сходознавців, а також можуть допомогти відповідним державним відомствам у визначенні та виробленні основ зовнішньополітичного курсу наафганському напрямі. ■

Ключові слова: “демократичний експеримент”, лівий кабульський режим, зднопартійна система, реформи, афганська криза, афганська збройна опозиція, інтернаціоналізація кризи, міжфракційні та внутрішньокрилові суперечності, аркерела і наслідки.

Слинкин М.Ф. Приход к власти и кризис левого режима Тараки-Амина в Афганистане.-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Институт востоковедения им. А.Крымского НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию предпосылок возникновенш афганского кризиса и деятельности левого кабульского режима на начальном этап* его пребывания у власти. В ней на основе многих оригинальных афганских \ зарубежных документов и материалов показаны основные тенденции социально экономического, политического, идеологического и культурного развитш Афганистана в 60-70-х годах XX в., всесторонне исследованы идейные 1 политические взгляды и позиции различных оргат изаций и группировок афгансксн антиправительствен! юй оппозиции и глубоко проанализировано воздействие левоп фактора на общественно-политическую борьбу в стране в указанные годы.

В работе излагается авторское понимание феномена прихода к власти а Кабул< в 1978 году левого режима и раскрываются направленность, содержание, итоги I последствия проводившихся им реформ и преобразований в различных сферах экономике, политике, системе власти и управления, правовой системе, культуре вопросах быта, социально-национальных отношениях и т.д. Аргументирование обосновываются причины провалов и неудач левого режима при осуществленш намеченных реформ и преобразований, показываются перипетии остро! межфракционной и внутрикрыльевой борьбы и расколов в партийном 1 государственном руководстве Демократической Республики Афганистан.

. В диссертации на богатом документальном и фактическом материал) убедительно раскрывается идейная и политическая несостоятельность Народно демократической партии Афганистана, как правящей партии, и партийно государственного руководства ДРА на начальном этапе его деятельности.

Особое внимание уделяется характеристике организованной афганско! вооруженной оппозиции, ее программных лозунгов и деятельности, связей I внешними силами - противниками левого кабульского режима и зависимости о них, а также выявлению побудительных мотивов, которые привели 1 интернационализации афганского кризиса и значительному ужесточении гражданской войны в стране.

Автор детально анализирует события, связанные с вводом советских вой о в Афганистан и операцией спецслужб СССР по физическому устранению X. Ами на. Дается оценка деятельности советского советнического аппарата в исследуемьи период. ,

В диссертационной работе, являющейся первым в отечественной I зарубежной афганистике специальным комплексным исследованием исторш возникновения и пребывания у власти левого режима, изложены характеристики 1 научно обоснованные оценки и выводы, которые представят интерес как дл) специалистов-востоковедов и всех тех, кто занимается изучением афганско! проблематики, так и для государственных практических ведомств при выработке 1 осуществлении ими внешнеполитического курса 11а афга! юком направла ши.

Ключевые слова: “демократический эксперимент”, левый кабульский режим, днопартийная система, реформы, афганский кризис, афганская вооруженная итозиция, интернационализация кризиса, межфракционные и внутрикрыльевые [ротиворечия, истоки и последствия. ■ .

Slinkin M.F. Advert to Power and Crisis of Taraki-Amin’s Left Regime in Af-lianistan. - Manuscript.

Thesis for a doctor’s degree for speciality 07.00.02 - universal history. - A.Krymsky istitute for Oriental Studies of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to the investigation of the origin of preconditions for le Afghan crisis and Kabul left regime’s activities during the first stage of its being in ower. The author on the basis of a great deal of original Afghan and foreign documents nd materials deeply analyzes the influence of the left factor over social and political truggle in Afghanistan in the sixties-seventies of 20* century and also shows trends, ontents, results and consequences of reforms and reorganizations carried out within afore-aid times in the country in various spheres. The great attention in the work is given to the xamination of the causes that led the above mentioned reforms to a complete failure and tarted the civil war and further deepening of the Afghan crisis.

The work examines the foreign policy of the left regimes in Kabul and interna-onal relations of the DRA, presents detailed characteristics of the Afghan armed oppo-ition, shows its dependence on outside powers and throws light on sources and conse-uences of the internationalization of the Afghan internal conflict.

The author considers and carefully analyzes the events connected with the intro-uction of Soviet troops into Afghanistan and an operation for elimination of Amin that 'as carried out by the USSR special services and also estimates the work and activities f the Soviet advisers’ staff in Afghanistan at that time.

In the dissertation work which is the first in home and foreign Afghan studies aecial and complex investigation of the history of emergence of the left regime and its eing in power there are expounded characteristics, views and general conclusions that lay be of interest to orientalists and also give help to a certain state departments in etermining and working-out basis of foreign policy in the Afghan direction.

Key words: “democratic experiment”, left Kabul regime, one-party system, re->rms, Afghan crisis, Afghan armed opposition, internationalization of the crisis, inter-ictions and inner-wing contradictions, sources and consequences.