автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.08
диссертация на тему: Природа художественной потребности (функциональныйаспект)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Природа художественной потребности (функциональныйаспект)"

ВАЛЬТЕР Галина Михайлівна

PV5 0Л

. ИЗ

’ “ УДК 18:7.01

ПРИРОДА ХУДОЖНЬОЇ ПОТРЕБИ (ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 09.00.08 — естетика

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ — 1998

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник —

Офіційні опоненти

Провідна установа

доктор філософських наук, ЛАНОВЕНКО Олег Петрович; Національний інститут українсько-російських відносин, завідувач відділу гуманітарних відносин доктор філософських наук, старший науковий співробітник ШУЛЬГА Раїса Петрівна;

Інститут філософії ПАН України, відділ філософії культури, етики та естетики кандидат філософських наук ФЕДОРЕНКО Микола Олександрович; Національна музична академія ім.П.І.Чайковського, викладач кафедри суспільних наук Донецький державний університет, кафедра філософії

Захист дисертації відбудеться 26 лютого 1998 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 01.01.39 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, Київ-1, вул.Воло-димирська, 60, ауд.327.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 24 січня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Д.Ю.Кучерюк

/О

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Мистецтво співвідноситься із сенсом буття людини, утвердженням її як родової істоти. В ньому людина прагне не тільки до цілеспрямованого пізнання світу, але й до подолання обмеженості повсякденних відносин, вузькості особистого досвіду, до ідеального світопорядку, виявляючи себе цілісно, втілюючи все багатство своїх сил та здібностей. В мистецтві виявляються найвищі можливості людини, знаходить найбільш повне та вільне вираження її творча сутність. Тому проблема художньої потреби змикається з питанням про сенс буття та свободи людини.

Нині практично немає спеціальної літератури, присвяченої власне проблемі художньої потреби. Ця тема розглядається в наукових працях лише тією мірою, якою її залучення сприяє розв’язанню інших питань естетичної теорії та практики. Тому не буде перебільшенням твердження, що нині проблема художньої потреби є однією з найменш досліджених і водночас важливих в естетиці. Саме пізнання природи художньої потреби може створити ту вісь координат, відносно якої не тільки легше, але й продуктивніше буде дослідження всієї системи категоріальних детермінант загальної теорії мистецтва. Тому головне завдання проведеного дослідження полягає в аналізі сутності та специфіки художньої потреби як однієї з форм цілісного ставлення людини до світу як специфічного прояву її сутнісних сил, творчої активності як потреби у самоздійсненні. Розкрити сутність художньої потреби можливо лише з’ясувавши її особливості та специфічну функцію у смисловому полі культури, визначивши її роль у бутті людини, утвердженні останньої як родової істоти. Адже мистецтво виростає з усезагальної та абсолютної потреби людини у самоздійсненні.

Міра розробленості проблеми. Дослідження природи потреб має давню історичну традицію. Першими зробили свій внесок в пояснення мотивів людської діяльності філософи Стародавньої Греції (Геракліт, Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Епікур). Вони з’ясували природне (натуральне) походження потреб людини. Природа потреб — не тільки вираження внутрішніх, природних процесів, але й результат впливу середовища існування. Потреба (нужда) — джерело життєдіяльності людини. Античні філософи зрозуміли суперечливу сутність потреб як взаємодію об’єктивного та суб’єктивного, пов’язували потреби з душою, а їх реалізацію — з благом та етичними чеснотами, дали класифікацію потреб, поділяючи їх на рослинні, тваринні та справді людські, а також намагалися відрізнити

потребу від нужди, вважаючи першу опосередкованою етичним знанням та поведінкою. Французькі просвітники (К.Гельвецій, П.Голь-бах) установили, що фізичні потреби є спонуканням до праці, через них природа підпорядковує поведінку людини своїм законам. Кант підкреслював неможливість задовольнити потреби людини поза суспільством і постулював їх підпорядкування моральнісному обов’язку. Гегель розглядав потребу як внутрішнє джерело активності суб’єкта, як різновид та прояв історичної необхідності, відзначаючи її суперечливість та зв’язок з почуттями. Для З.Фрейда та його послідовників джерелом потреб є не суспільство та історія, а несвідомі психічні процеси, і задоволення чи незадоволення потреб (їх витіснення) визначає характер соціальної поведінки людини та її культурної творчості. Марксизм у потребах вбачає сферу інтенцій людини, яка переводить об’єктивні соціальні закони в суб’єктивну площину, постаючи як головна детермінанта діяльності людини.

У сучасній літературі проаналізовані біологічні, психологічні, соціально-економічні, матеріальні та духовні потреби людини, потреби в праці, моральнісні. В цьому напрямку досліджувалися й естетичні потреби.

Великий внесок у вивчення проблеми потреб у XX сторіччі зробили такі психологи, як С.Л.Рубінштейн, Д.М.Узнадзе, В.М.Мя-сищев, О.МЛеонтьєв, В.П.Симонов, ДАКікнадзе. Вони виокремили найважливіші властивості потреб: зв’язок з нуждою, якісну та кількісну визначеність, спонукальну роль, предметну спрямованість.

Філософи та соціологи, такі, як Г.Г.Ділігенський, А.Г.Здраво-мислов, М.В.Дьомін, Н.Н.Михайлов, А.И.Самсін, С.В.Соколов,

A.В.Маргуліс, Т.А.Марченко, І.М.Чудинова, А.К.Уледов, підкреслюють історичну зумовленість потреб, класифікують їх за предметами та різновидами діяльності.

Діяльнісний підхід до вивчення природи потреб у сучасній науці є провідним. Але у рамках цього підходу розуміння природи та властивостей потреб має багато в чому дискусійний характер, що стимулює подальші дослідження.

Проблема художньої потреби, а особливо її функціональний аспект, досліджені вкрай недостатньо, це одна з найменш вивчених проблем естетичної теорії. Її найчастіше згадують у зв’язку з дослідженнями художньої діяльності, художньої культури (Л.Н.Коган,

B.П.Іванов, Є.В.Шикунова), естетичної свідомості (М.Н.Афасижев, Т.А.Полякова), естетичного та художнього ставлення (М.В.Корот-ков), різних аспектів природи та функціювання мистецтва (М.С.Ка-

ган, О.П.Лановенко), естетичної діяльності та потреби (А.С.Сисоєва, Д.Н.Приходько), проблем соціокультурної зумовленості мистецтва (В.В.Харитонов). Безпосередньо художню потребу досліджують

A.Ф.Єремєєв та О.М.Семашко (в її соціологічному вимірі), що, безперечно, не є достатнім для характеристики природи цього феномена. Нерозробленість проблеми художньої потреби як самостійної проблеми естетики робить актуальним її подальше дослідження.

Київська філософська школа багато в чому сприяла розробці проблеми художньої потреби тим, що застосувала принцип діяльності до розуміння феномена мистецтва й тим самим показала, що художня потреба є особливою продуктивною формою творчого опанування світу. В теоретичних пошуках українських філософів (А.В.Азархін,

B.Є.Громов, В.П.Іванов, А.С.Канарський, Д.Ю.Кучерюк, О.ПЛано-венко, І.ЯЛисий, В.І.Мазепа, В.П.Михальов, О.І.Фортова) художня діяльність досліджується як один із способів ставлення до світу, зумовлених суспільною сутністю людини, аналізується з точки зору її культурної детермінації, в аспекті специфіки феномена творчості. А культура розглядається як фундаментальний спосіб буття людини у світі, як підгрунтя людської самореалізації. Виходячи із загальнокультурної функції, художня діяльність характеризується як один з фундаментальних сутнісних проявів людини в процесі її соціокультур-ного розвитку.

Проблеми сутності мистецтва, його впливу на суспільство, художньої творчості мають велике значення в європейській теорії XX сторіччя. На сторінках дисертації репрезентовані позиції Г.-Г.Га-дамера, Х.Ортеги-і-Гассета, М.Хайдеггера, Й.Хейзінги, А.Шопенгау-ера. їхні дослідження проблем сучасного мистецтва та його ролі у житті людини, безперечно, є фундаментом для глибокого вивчення такого важливого розділу естетики, як функціювання мистецтва.

Пропоноване дисертаційне дослідження є спробою висвітлення проблеми природи художньої потреби у функціональному аспекті як процесу художньої діяльності, як способу цілісного ставлення людини до світу, її ролі у бутті людини, її самоздійсненні.

Об’єктом дослідження є художнє ставлення людини до дійсності.

Предмет дослідження становить художня потреба як одна із специфічних форм реалізації сутнісних сил людини.

Мета дослідження — з’ясувати специфічну природу художньої потреби та її роль у життєдіяльності людини.

У зв’язку із зазначеною метою перед дослідником постають такі завдання:

З

— простежити еволюцію поняття “потреба” і з’ясувати загальний вектор цієї еволюції;

— розкрити зміст понять “потреба”, “художнє”, “художня потреба”;

— виокремити та осмислити зміст художньої потреби як однієї з головних категорій естетики;

— з’ясувати зовнішні форми прояву художньої потреби через художні почуття, споглядання, уявлення, уявлювання, переживання та співпереживання, розуміння, насолоду, гру;

— проаналізувати можливості художньої потреби як специфічної форми реалізації сутнісних сил людини й тим самим показати, що це потреба у самоздійсненні (самоусвідомленні, самопізнанні, самовдосконаленні, самореалізації).

Методологічні та теоретичні засади дисертації. У своєму дослідженні дисертант звертається до праць тих філософів, соціологів, психологів, естетиків, мистецтвознавців, які розглядають художнє опанування світу та мистецтво з позиції діяльнісного підходу до людини та культури, досліджують родову сутність людини як сукупність сутнісних сил та властивостей, застосовують сутнісний підхід до дослідження естетичного, тлумачать художню діяльність і мистецтво як фундаментальні сутнісні прояви людини в процесі її соціокуль-турного розвитку.

Методологічним принципом дисертації є підхід, згідно з яким художня потреба розглядається як спосіб реалізації цілісного ставлення людини до світу, тобто як одна із специфічних форм прояву сутності людини (сутнісний підхід).

Наукова новизна дослідження, головні моменти якої відповідають поставленим завданням, полягає у розгляді художньої потреби як способу реалізації цілісного ставлення людини до світу. Відповідно до цього на захист виносяться такі положення:

— художня потреба є однією з найважливіших специфічних форм цілісного ставлення людини до світу;

— художня потреба є необхідність художнього світосприйняття, світоопанування та світотворення з метою відтворення цілісності людини;

—Vрепрезентантами художньої потреби є загальна, групова, індивідуальна художні потреби, особливим їхнім аспектом є перспективна художня потреба;

— зовнішні форми реалізації художньої потреби — це художні почуття, художнє споглядання та пов’язані з ним уявлювання, уявлення, переживання в усіх його проявах (емпатії та симпатії), насолода та гра;

— художня потреба — це потреба, задоволення якої диктується всією сутністю реального буття людини, тобто це потреба у самореа-лізації, самоусвідомленні, самопізнанні та самовдосконаленні засобами мистецтва.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження пов’язане з розв’язанням важливих проблем естетики — соціального функціювання мистецтва, художнього сприйняття, ціннісних орієнтацій особистості, з більш продуктивним дослідженням усієї системи категоріальних детермінант загальної теорії мистецтва, з пошуками нових перспектив сутнісного аналізу розвитку та вдосконалення художньої діяльності, критеріїв оцінки її результатів, з формуванням творчого потенціалу особистості.

Головні положення дисертації можуть бути використані при читанні лекційних курсів з естетики, теорії культури, історії мистецтва, а також у методиці соціологічних досліджень духовних потреб, сприйняття мистецтва, ціннісних орієнтацій особистості.

Апробація результатів роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Наукові положення дисертації були також апробовані на теоретичному та методичному семінарах Інституту підвищення кваліфікації при Київському університеті імені Тараса Шевченка. Головні положення роботи репрезентовані у публікаціях та виступах на міжнародних конференціях “Арістотелівські читання” (Маріуполь, 1991, 1993, 1996), міжрегіональній науковій конференції “Гуманізм. Людина. Сучасність” (Дрогобич, 1990).

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертаційна робота містить вступ, три розділи, які включають шість параграфів, а також висновки та список використаної літератури.

ГОЛОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, характеризується міра її наукової розробленості, визначаються мета та завдання дослідження, висуваються положення на захист, зазначаються теоретико-мето-дологічні засади роботи, формулюється її наукова новизна, розкриваються науково-практична значимість та форми апробації дисертації.

У першому розділі “Еволюція поняття ’’потреба" дисертант розкриває головні тенденції еволюції поняття “потреба” від античності до наших днів.

У першому параграфі “Проблема потреб в історико-філо-софському процесі” викладені погляди Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Кондільяка, Гельвеція, Гольбаха, Канта на природу, походження, властивості людських потреб та їхню роль у життєдіяльності людини. Більш докладно аналізуються погляди Гегеля на потребу як діалектичне протиріччя людини із зовнішнім світом, породжуване суперечливим розвитком як самої людини, так і навколишньої дійсності. Гегель вперше пропонує розглянути потреби людини як систему, в якій цілісність потреби зумовлена цілісністю людини та суспільства, вводить у науковий обіг поняття “соціальні потреби”, виокремлює потреби особистості та суспільства. Тому гегелівське вчення про потреби стає методологічним фундаментом подальшого аналізу. Далі стисло викладено внесок З.Фрейда, зроблений у вивчення проблеми потреби. Фрейд уперше підходить до неї з точки зору психіки людини. Його цікавив механізм задоволення потреб людини. Незадоволені потреби витісняються у царину несвідомого, стаючи тим самим у подальшому причиною неврозів. Задоволення чи незадоволення потреб (їх витіснення) визначає характер соціальної поведінки людини та її культурної творчості. В марксистській традиції потреба постає як головна детермінанта діяльності людини. Вона переводить об’єктивні соціальні закони в суб’єктивний план. Через потреби суспільне буття людини визначає її поведінку.

У другому параграфі “Проблема потреб у сучасній науці” продовжується розгляд потреб вітчизняними вченими.

Всі наявні точки зору на сутність потреби класифіковані у цьому параграфі за трьома головними підходами.

Перший підхід, згідно з яким змістовною підвалиною поняття, яке нас цікавить, ё проблема співвідношення природного та соціального у виявленні сутності потреб. Звідси з’являються і розбіжності у тлумаченні потреб, і недиференційованість їх з поняттям “нужда”, яке вживають у цьому підході як синонім поняття “потреба”. Здійснивши необхідний науковий аналіз цих понять, автор дійшов висновку про те, що “нужда” — це збіднена, спрощена потреба, яка має вкрай невідкладний, наказовий характер, детермінована жорсткою необхідністю, в якій порушена діалектика об’єктивного та суб’єктивного. Потреба ж є не зовнішня, а внутрішня необхідність, збагачена особливостями суб’єкта.

Другий методологічний підхід, у рамках якого обговорюється проблема потреб, — це визначення аспектів суб’єкт-об’єктного від-

ношення у пізнанні сутності цього феномена. У філософській літературі є три точки зору, згідно з якими потреба:

— є об’єктивною за змістом та формою;

— є суб’єктивною за формою, але об’єктивною за змістом;

— є діалектичною єдністю об’єктивного та суб’єктивного.

Згідно з третім підходом проблема потреби не розглядається послідовно у широкому та вузькому розумінні цього поняття. У широкому розумінні потреба ототожнюється практично з усією мотиваційною сферою життєдіяльності та духовною сферою культури людини (О.М.Леонтьєв). Безперечно, всі компоненти мотиваційної сфери є взаємопов’язаними й зумовлюють один одного. Але ототожнення поняття потреби у широкому та вузькому розуміннях допустиме й доцільне лишень у тому випадку, коли вся мотиваційна сфера розглядається крізь призму самої потреби.

Прикладом підходу до поняття “потреба” у вузькому розумінні є визначення її через нужду або мотив, що є характерним для психологів (В.М.Мясищев, К.К.Платонов, О.МЛеонтьєв). Мотив — активний спонукальний стан людської психіки. Потреби є ширшими й різнобічнішими, ніж мотиви, позаяк вони розкриваються й реалізуються у багатоманітності мотивів. Останні постають як істотна й завершальна характеристика потреб, тобто, стаючи мотивом, потреба дістає свою повну визначеність.

Проведений аналіз існуючих точок зору на поняття “потреба” приводить автора до таких висновків стосовно природи потреби:

1. Потреба вказує на протиріччя між наявним та необхідним. Протиріччя є підгрунтям потреби, стимулом, спонукою до дії.

2. Розв’язання протиріччя відбувається в процесі діяльності при “зустрічі суб’єкта з об’єктом”. Діалектика об’єктивного та суб’єктивного є сутнісною характеристикою потреби.

3. Духовна потреба є соціальною, конкретною, історичною.

4. Потреби людини є різноманітними й динамічними, вони являють собою систему, в якій цілісність потреби зумовлена цілісністю людини та суспільства.

5. Формування потреб людини неминуче пов’язане з формуванням у неї певних здібностей, які, в свою чергу, й породжують відповідні потреби.

У другому розділі “Художня потреба як категорія естетики” досліджується сутність художньої потреби, визначається її роль у бутті людини, з’ясовуються особливості та специфіка у смисловому полі культури.

У першому параграфі “Діалектика художньої діяльності” розглядається специфіка художнього ставлення людини до світу.

Природа художнього є неоднозначною й суперечливою. З одного боку, воно є продукт реалізації всталеної форми людського ставлення до світу — художнього, а з іншого — художнє є також і певна “межа роблення” речі згідно з різними художніми смаками, ідеалами, переживаннями людей. Художнє відображає один з невід’ємних атрибутів суспільної життєдіяльності, специфічну форму взаємозв’язку людини та світу, всталене ставлення людини до дійсності. Діалектика художнього є такою, що воно постає як ідеал, чиста якість, абстракція досконалого. Творить реальність художнього та відповідні йому форми реалізації такий феномен суспільно-історичної практики, як художнє ставлення. Останнє є невіддільним від тотальності людського як такого. В ньому людина прагне до цілеспрямованого відображення світу відповідно до активного естетичного переживання дійсності.

У художньому ставленні до світу цінність являє собою виявлення найвищих можливостей людини, найбільш повне й вільне вираження її творчої сутності. Звідси першим усезагальним визначенням художнього є відображення потреби людини в творчості, творенні самої себе. У створенні та сприйнятті твору мистецтва людина прагне не тільки до цілеспрямованого відображення світу, але й до подолання обмеженості повсякденних відносин, вузькості особистого досвіду, до ідеального світопорядку, виявляючи себе цілісно як “родова істота”, втілюючи все багатство своїх сил і здібностей.

Формою реалізації художнього як ставлення є художнє опанування людиною реальної дійсності, яке включає два аспекти, два напрямки діяльності: від об’єкта до суб’єкта (створення світу людиною) і від суб’єкта до об’єкта (опанування створеного світу).

Художнє опанування світу відрізняється єдністю всіх способів опанування свіїу (теоретичного та практичного) та їх підпорядкуванням головній меті — саморозвиткові людини, збагаченню її сутності. Воно характеризується специфічною взаємодією, яка виражається у залежності об’єкта від суб’єкта, позаяк об’єкт постає для людини таким, яким його дозволяє “роздивитися” досягнутий рівень культури. Проте у художньому ставленні ми спостерігаємо й своєрідну активність об’єкта, позаяк характер діяльності суб’єкта істотно залежить від особливостей об’єкта. Від нього потрібно те, що набуває життєвої значимості для суб’єкта. Отже, у художньому ставленні суб’єкт та об’єкт позбавляються абсолютної протилежності й перебу-

вають в єдності, між ними встановлюється діалектична тотожність.

Через потребу об’єктивна історична необхідність виявляється у внутрішній детермінації діяльності суб’єкта, набуваючи характеру внутрішньої необхідності. Впродовж тривалого періоду історичного розвитку суб’єктом діяльності було суспільство, тому й носієм художньої потреби, й суб’єктом художньої діяльності (як у продуктивному, так і у споживчому її аспектах) також поставало суспільство, колективний суб’єкт. Мірою історичного й культурного розвитку суспільна художня потреба ввіходить у протиріччя між суспільним цілим та виокремлюваним з нього індивідом. Розв’язується це протиріччя у процесі індивідуалізації художньої потреби, коли змінюються як зміст, так і цільова спрямованість художньої потреби.

Індивідуальна художня потреба існує остільки, оскільки особистості притаманна потреба у самовизначенні, у творчому само-здійсненні. Мистецтво залучає індивіда до суспільства, підносить його на рівень особистості й забезпечує реалізацію ним тотальної людської сутності, орієнтуючи на творчу поведінку, “індивід вивищується до роду” (Ф.Шіллер). За допомоги художньої діяльності індивід здатний усвідомити свою потребу у прилученні до соціального цілого, вона стимулює особистісну самосвідомість і “само-чуття” людини, забезпечує підвищення міри її універсальності й цілісності. Тим самим мистецтво постає як механізм, який забезпечує єдність індивіда та роду. Звідси автор доходить висновку про те, що сутнісне визначення художньої діяльності полягає в тому, що вона є необхідною умовою утворення та буття особистісного рівня соціальності, поєднує в собі соціалізуючий та індивідуалізуючий моменти, є за самою природою своєрідною ідеальною моделлю людської творчості, стимулює творчі здібності людини й сприяє подоланню однобічності за допомоги духовного прилучення до тотальності людської сутності.

У другому параграфі “Поняття художньої потреби” автор досліджує специфіку художньої потреби і здійснює спробу визначення поняття.

Аналіз існуючих точок зору на сутність художньої потреби приводить автора до необхідності здійснити порівняння її з естетичною потребою, оскільки в науці немає ще чіткого визначення поняття “художня потреба”, а багато які дослідники вживають їх як синоніми (А.С.Сисоєва, Д.Н.Приходько) або вважають, що естетична потреба “ввіходить до структури художньої потреби” (М.Н.Афасижев). Розбіжності щодо цього питання пов’язані з тим, що в естетиці ще

немає чіткої диференціації вихідних понять “естетичне” та “художнє”, хоча ця проблема сягає своїм корінням дискусії про естетичне. Дисертант вважає раціональною позицію М.С.Кагана, який запропонував ідею не абсолютного, а відносного поділу на естетичне та художнє, враховуючи їх діалектику в мистецтві, тому їх слід вважати поняттями, що перехрещуються. Ключом до співвідношення естетичного та художнього є принцип діяльнісної сутності людини, оскільки в своїй реалізації родова сутність людини як сукупність її творчих сил та здібностей і є діяльність. Тому сутнісний аналіз як естетичного, так і художнього способів опанування передбачає виявлення певних сутнісних сил, реалізація кожної з яких становить сенс цього способу опанування, його внутрішній сенс.

Естетичне характеризується універсальністю як засадовою ознакою, оскільки в ньому “суспільна якість дістає завершеність у своєму розвитку” (О.І.Фортова). Отже, естетичним способом ми привласнюємо завершеність і тим самим людську досконалість, тобто естетичне виявляє себе в усіх формах діяльності. Розгляд естетичного як особливого способу дійсного самоствердження людини, як необхідного компонента її цілісної сутнісної самореалізації свідчить про приналежність естетичного ставлення до світу, до культури як одного з її механізмів. Усе це притаманне й художньому ставленню. Історично суперечлива форма людського буття не дозволяє кожній людині діяльнісно втілювати свою родову сутність у безпосередніх актах життєдіяльності, тому людське переживання свого буття універсально опосередковується переживанням мистецтва. Звідси випливає висновок, що найбільш адекватно естетичне втілюється при переживанні творів мистецтва, а сама “естетична діяльність як універсально-практична форма людської небайдужості може вирости на грунті мистецтва як на своєму фундаменті” (А.С.Канарський). Через мистецтво естетичне ставлення виявляється найбільш вільно й цілісно.

Таким чином виявляється взаємозв’язок естетичного та художнього як діалектичної єдності. І те, і те є конкретно-історичні форми сукупної культурної практики. І те, і те належить до світу культури. За категорією “естетичне” немає предметно-речового продукту діяльності у вигляді самостійного естетичного об’єкта. Але без нього не може здійснюватися власне людське (культурне) буття. Відособлюється, перетворюється на самостійну естетична діяльність тільки у художній, призначення якої — створення творів мистецтва. Сама ж художня творчість за своєю суттю є естетичною діяльністю, а за призначенням та результатами — художньою.

Аналізуючи поняття художньої потреби, дисертант приходить до необхідності розмежування його з поняттям “потреби у мистецтві”, позаяк остання може бути й не художньою. Автор доходить висновку, що розрізнення цих понять вказує на їхню якісну характеристику. Й хоча художня потреба (на відміну від естетичної) не є універсальною, проте інші потреби людини (пізнавальна, моральнісна, політична, релігійна) знаходять своє задоволення завдяки її задоволенню. Художня потреба викликає до життя художні твори, нові різновиди мистецтва, вона є іманентною розвиткові мистецтва й задовольняється виключно мистецтвом. Потреба ж у мистецтві може бути викликана потребою емоційної компенсації, масового середовища спілкування, розважань, престижу. Маючи інший якісний рівень, вона може призвести до споживацького ставлення, знижуючи критерії художнього, що часто спостерігається в сучасному мистецтві.

Досліджуючи природу художньої потреби, дисертант доходить висновку про те, що вона не є вродженою, не є заданою біологічно. Вона є діалектичний процес, набувається та вдосконалюється разом із соціокультурним становленням особистості, є загальнородовою ознакою людини, проявом її сутнісних сил, здатностей як сприйняття творів мистецтва, так і творчості. Художня потреба набувається, вдосконалюється, вимагає певної кваліфікації, високої міри розвитку індивіда та його художньої освіченості, яка є наслідком високого рівня розвитку почуттів людини (культури почуттів), наслідком розвиненого розуму та серця, прагнення до ідеалів доби.

Художня потреба — складна система, яка має три головних репрезентанти: загальна, групова та індивідуальна потреби. Загальна — це художня потреба суспільства, групова — тієї чи тієї соціальної групи, індивідуальна — потреба особистості. Загальна виражає тенденцію реалізації родової сутності людини. Це потреба у тій частині загальної та художньої культури минулого, яка й за нових умов продовжує бути засобом духовного олюднення дійсності та розвитку сутнісних сил людини.

Групова художня потреба визначається соціальною практикою та духовною культурою соціально-історичних суб’єктів і виражає необхідність у конкретній за ідейним змістом та образною формою художній інформації. Вона відображає та опосередковує всі зміни в об’єкті, які відбуваються під впливом соціальних змін, усвідомлення їхньої об’єктивної значимості на рівні загального інтересу (формування предмета мистецтва), що супроводжується, стимулюється й виражається у вимогах, очікуваннях суспільства. Конкретно це яви-

ще виявляється в ідеології, критиці, естетиці, пропаганді, громадській думці. Вони є суб’єктивними формами існування групової потреби. Історична зміна групових потреб є засадовою стосовно єдиного розвитку різновидів мистецтва, а їхній конкретно-історичний зміст визначає кожного разу міру співвідношення із загальним, загальнолюдським у художніх потребах та художній практиці суспільства. Зазначені вище репрезентанти пов’язуються, замикаються й безпосередньо реалізуються через індивідуальну художню потребу, яка виражає відношення між необхідним та реальним.

Особливим аспектом художньої потреби є перспективна художня потреба, яка охоплює зміст загальної, групової та індивідуальної, оскільки виражає соціальну необхідність зміни дійсності художньою свідомістю, художньою перевіркою соціально-гуманістичної значимості тенденцій розвитку суспільства, культури, особистості. Саме вона перетворює соціальну необхідність на художню, а її задоволення різнобічно впливає на розвиток мистецтва, змінюючи його предметно-змістовні аспекти, виявляючи назрілі тенденції в розвиткові предмета мистецтва.

На підставі проведеного аналізу дисертант доходить висновку про те, що художня потреба є однією із засадових категорій естетики. Вона детермінує й стимулює емоційні, вольові, раціональні та практичні аспекти художнього ставлення. До процесу її реалізації залучається все багатство духовного світу людини. Вона є духовнопрактичною, спрямованою на всебічний духовний розвиток особистості й разом з тим практично-дійовою, вираженою в творчій художній діяльності та сприйнятті мистецтва. Художня потреба є однією із загальнородових ознак людини. Вона набувається та вдосконалюється, вимагає високої міри розвитку індивіда та його художньої освіченості. Художня потреба має два рівні й знаходить задоволення у двох взаємопов’язаних актах: у художньому втіленні та у художній трансляції інформації. Художня потреба є особлива здатність сприйняття, опанування та творення мистецтва (творчість). Це потреба у відновленні цілісності та безпосередності людини. Вона є інтенцією до саморозвитку, саморозкриття, самовдосконалення, самопізнання, самоусвідомлення та самореалізації особистості. Виходячи з викладених вище міркувань, дисертант формулює таке визначення поняття: художня потреба є необхідність художнього сприйняття світу, опанування світу та творення світу шляхом переживання художньої реальності з метою відновлення цілісності буття людини.

У третьому розділі “Художня потреба: функціональний аналіз”

розглядаються прояв і реалізація художньої потреби через шерег таких втілень, як художні почуття, художнє споглядання, уявлювання, уявлення, художнє переживання, художня насолода, гра. Вони й утворюють своєрідні стадії її формування, розвитку та задоволення.

У першому параграфі “Форми втілення художньої потреби” розглядається процес формування, розвитку та задоволення художньої потреби.

З потребами людини безпосередньо пов’язані почуття. У почутті “буття дане безпосередньо”. Безпосередня даність світу є специфіка чуттєвості. Остання являє собою одну із здатностей людини, зорієнтованих на перетворення! та опанування світу. Вона наділена всіма характеристиками діяльності: доцільністю, соціальністю, усві-домленістю тощо. Чуттєвість являє собою сутнісну силу. Будучи конкретним способом взаємодії людини з дійсністю, сутнісні сили у притаманній їм формі відтворюють загальнолюдський зміст у людині. Чуттєвість у специфічній формі реалізується в усіх відносинах людини з дійсністю. Художнє ставлення неможливе без розвиненої чуттєвості, але й людська чуттєвість неможлива без художнього змісту. Художній спосіб сприйняття світу перетворює саме почуття на форму втілення та об’єкт сприйняття краси.

Емоційність, людська чуттєвість в її цілісності та багатоманітності проявів є предметом споглядання, яке являє собою наступну форму втілення художньої потреби.

Споглядання переводить внутрішнє (почуття людини) у зовнішню форму (надає почуттям якості об’єкта ставлення), це своєрідна діяльність людини, пов’язана з духовним, мисленим заглибленням у предмет або самозаглибленням. Споглядання — елемент особливих людських здатностей, за своїм характером воно є продуктом історичного розвитку людини, необхідним компонентом культури.

Згідно з Гегелем, споглядання спрямоване на чуттєві об’єкти, на красу, на художні твори. Його теорія твору мистецтва підпорядкована всезагальній онтологічній мірі, й мистецтво у буквальному розумінні слова — це споглядання світу. Спогляданням він називає й результат діяльності — предмет, створений із специфічною художньою метою. Гегель вказує на відмінність художнього споглядання від безпосереднього чуттєвого споглядання. Сила першого полягає в тому, що воно надає предметові можливість вільно розкрити себе й осягнути духовний зв’язок предмета. Гегель вважає, що споглядання є безпосереднім лише за способом свого прояву, воно опосередковане всією попередньою розумовою діяльністю. Художнє споглядання опосеред-

ковує й специфічну діяльність — діяльність уявлювання, за допомоги якої починається будь-яка художньо-творча діяльність. Уявлювання — сила діяльна, за його допомоги пов’язуються один з одним зразки та уявлення, які перебувають уже в іншому зв’язку, ніж вони були під час споглядання. Однією з доглибних традицій у тлумаченні уявлювання є здатність уявлювання “у творенні немовби іншої природи з матеріалу, який надає дійсна природа” (Кант).

Тим самим Кант сформулював ідею активного уявлювання як діяльності свідомості. Попередній досвід увіходить у художнє уявлювання, його зміст та форму в світлі цільової спрямованості нашої діяльності, тобто уявлювання художника відрізняється від уявлювання композитора, поета тощо. У своєму функціюванні на підсвідомо-свідомому рівні як психічна властивість індивіда уявлювання є природним підгрунтям творчості. Воно і передумова, і умова будь-якої творчості. Багато які сучасні західні філософи намагаються індивідуалізувати уявлювання або зовсім виключити його з характеристики художньої творчості (З.Фрейд, Т.Рібо, В.Вундт, В.Борн).

При осягненні художнього об’єкта споглядання зрощене з уявленням, яке має здатність уявити в єдності зовнішнє та внутрішнє, індивідуальне та субстанційне, одиничне та всезагальне, утримувати в нероздільному опосередкуванні крайності споглядання та мислення, всталено перебувати між ними. Тому дисертант вважає уявлення наступним необхідним моментом реалізації художньої потреби, ще однією формою її втілення. Уявлення є суспільно усвідомленими, збереженими й трансльованими зразками спогляданій. їхня функція полягає в узагальненні останніх. Самі ж по собі уявлення відображають різноманітні вірування, звичаї, мови, міфи, сказання, легенди, традиції, обряди, свята. Первинно мистецтво виникло й розвивалося в їхньому лоні, воно виражало колективні уявлення, поставало як спосіб їх “дешифрування” на доступному, конкретно-чуттєвому рівні, сприяло їх трансляції, засвоєнню та прилученню до них.

Атрибутивною властивістю художнього споглядання є безкорисливість, оскільки художнє споглядання чуже споживацтву та безпосередній користі. Воно відрізняється шановно-дистанційо-ваним ставленням до художнього предмета, духовним інтересом до нього як цілісності, що має певні ідейно-змістовні домінанти.

Таким чином, споглядання, зосереджуючи нас на окремому художньому об’єкті, допомагає проникнути в щонайдоглибніші підвалини буття, найприхованіші таємниці людського серця, боротьби його духу, воно — один з важливих аспектів специфічного процесу пізнання,

розуміння, переживання творів мистецтва. Воно також є спосіб взаємодії людини із світом.

Почуття, споглядання, уявлення збагачені переживанням, яке є наступною формою втілення художньої потреби. Власне процес відчування, споглядання, розвитку уявлень і є процес переживання дійсності, в якій виявляється справжній людській сенс об’єктів, предметів, обставин, явищ та різних видів суспільної діяльності.

За допомоги переживання здійснюється ціннісне опанування світу, визначається внутрішня детермінація поведінки особистості, ототожнення суб’єкта із сенсом свого буття, крізь призму якого він ставиться до навколишньої дійсності та власного існування в ній.

Одним з проявів переживання є співпереживання (емпатія). У процесі емпатії відбувається перетворення “Я”, певна його перебудова, підтягування до оптимальних моральнісно-естетичних можливостей особистості. Через переживання відбувається ставлення людини до своєї життєдіяльності, відокремлення себе від неї, ототожнення індивіда із своїм “Я”. Воно є формою ввіходження суб’єкта в простір і час культури. Переживання тому — безпосередній стан людини, в якому її душа і тіло злиті воєдино й утворюють її “єство”, її “Я”. Людьске переживання свого буття універсально опосередковане переживанням мистецтва, за допомоги якого переживання стає об’єктивною цінністю. Художнє переживання надає людині можливість стримати саму себе в створеном у неї світі, в усіх формоутвореннях культури бачити вираз власних сутнісних сил. Художнє переживання являє собою складний синтез інтелектуальної та емоційної діяльності особистості, поза якою не може відбутися дія мистецтва.

Сукупність різних переживань в єдності з мисленими, мораль-нісними та оцінними моментами становить певний “підсумковий” стан особистості при сприйнятті творів мистецтва. Цей “підсумковий” стан є насолода. Дисертант вважає його останньою формою втілення та реалізації художньої потреби. Насолода виражає загальний, завжди позитивно забарвлений емоційний стан особистості, її цілісну реакцію на художньо значимі явища та предмети дійсності.

Характер та інтенсивність насолоди залежать не тільки від предмета, але й від міри розвитку, спрямованості, сили “напруження” самої художньої потреби. Індикатором постає особистість з усіма якостями, які її характеризують, у тому числі художньою освіченістю.

Насолода (задоволення) — стан організму в момент задоволення потреби, але не діяльність. Прагнення до насолоди — суб’єктивно усвідомлюваний мотив, який опосередковує об’єкт потреби. Остан-

ній стимулює й спрямовує діяльність.

Дослідники відзначають відмінність між насолодою, пов’язаною із створенням твору мистецтва, та насолодою, отримуваною у результаті його сприйняття. Але об’єднує їх єдине психологічне підгрунтя — ігрова діяльність.

Гра поєднує духовні сили людини в активність, необхідну для творчості митця та співтворчості реципієнта. Гра є модель творчості, її передбачення. Насолода від реалізації творчих потенцій та самоствердження особистості у грі поєднуються із задоволенням від свободи уявлювання, розкутості, відсутності утилітарної потреби у вільному русі почуттів та інтелекту, об’єднаних в єдиний духовний процес.

У ході перетворення людська гра досягає свого завершення й стає мистецтвом, яке є неперебутнє справжнє перетворення в істинне, повертання до справжнього буття.

На підставі проведеного аналізу дисертант робить висновок про те, що формами втілення (реалізації) художньої потреби є почуття, емоції, споглядання та уявлювання, уявлення, переживання (емпатія та симпатія), насолода та гра.

У другому параграфі “Роль художньої потреби у само-здійсненні” обгрунтовується, що потреба людини у художньому зумовлена бажанням за допомоги мистецтва дістати своє “єство”, відчути себе родовою істотою.

Задоволення художньої потреби означає включення предмета або явища в систему життєдіяльності суб’єкта в ролі необхідного елемента, який усуває протиріччя. Мистецтво є способом ідеального утвердження, цариною вільно виражених відносин людини. Щоб ці відносини та утвердження стали реальними, необхідне їхнє історичне збагачення, зняття їхньої однобічності та обмеженості, повне “повернення” людині її суспільної сутності. Доки існує відчуження, мистецтво слугуватиме сферою вільного вираження відносин, духовним утвердженням цілісності людини та здобуття “вільно вираженого буття”. А отже, існуватиме й художня потреба як здійснення потреби, задоволення якої диктується всією сутністю реального буття людини. Специфіка характеру художньої потреби полягає в тому, що її задоволення сприяє “самодіяльності” людини, елементами якої є самоусвідомлення, самопізнання, самовдосконалення, самореалізація.

Її головна функція — “життєбудівельна”, її специфіка виявляється у формуванні життєвих установок, ціннісних орієнтацій, світогляді та світосприйнятті людини. Це потреба у самоздійсненні людини.

Тому завершальним етапом аналізу природи художньої потреби в її функціональному аспекті є стисла характеристика перелічених вище форм саморозвитку людини.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження функціонального аспекту природи художньої потреби дисертант дійшов таких висновків:

1. Художня потреба є особлива здатність сприйняття, опанування й творення мистецтва (творчість). Вона є загальнородовою ознакою людини, тобто однією з форм сутнісних сил. Художня потреба є багатобічне ставлення, яке детермінує і стимулює емоційні, вольові, раціональні та практичні аспекти художнього ставлення. До процесу її реалізації залучається все багатство духовного світу людини. Художня потреба є духовно-практичною, спрямованою на всебічний духовний розвиток особистості й разом з тим практично-дійовою, що виражається в творчій художній діяльності та сприйнятті мистецтва. Художня потреба набувається й удосконалюється, вимагає кваліфікації, високої міри розвитку індивіда та його художньої освіченості.

2. Художня потреба — категорія естетики. Як категорія естетики художня потреба має два рівні (споживання та творіння) й знаходить задоволення у двох взаємопов’язаних актах: у художньому втіленні та художній трансляції інформації. Її репрезентантами є загальна, групова та індивідуальна потреби, особливим аспектом, який охоплює зміст попередніх, є перспективна художня потреба.

Як соціальна категорія художня потреба — це потреба у відновленні цілісності й безпосередності людини. Вона є своєрідною детермінантою саморозвитку, самовдосконалення, самопізнання, самоусвідомлення та самореалізації особистості. Соціальна спрямованість постає як одна із сутнісних характеристик художньої потреби. Остання є конкретною та історичною, оскільки характеризує потребу в творах мистецтва певного різновиду та жанру, ідейно-тематичного художнього змісту. Це потреба у певній художній моделі світу, яка сприяє пізнанню й перетворенню цього світу.

3. Художня потреба — атрибут соціокультурного процесу, оскільки вона визначається соціокультурною практикою та духовною культурою конкретних історичних суб’єктів (як митців, так і реципієнтів). Вона є своєрідним механізмом уведення в актуальну сферу культури художніх цінностей минулого, відповідних цій потребі.

4. Художня потреба є необхідність художнього сприйняття світу,

опанування світу та споглядання світу шляхом переживання художньої інформації та органічного переведення її у свою власну, особисту життєдіяльність з метою відтворення цілісності та реалізації сутнісних сил людини.

5. Художня потреба функціює через низку таких втілень, як художні почуття, емоції, споглядання, уявлювання, уявлення, переживання, насолода, гра. Вони й утворюють своєрідні стадії формування, розвитку та задоволення художньої потреби.

6. Специфіка художньої потреби виявляється в тому, що її задоволення сприяє “самодіяльності” людини, яка постає з таких елементів, як самопізнання, самоусвідомлення, самовдосконалення, само-реалізація. Її головна функція — “життєбудівельна”, її специфіка виявляється у формуванні життєвих установок, ціннісних орієнтацій, світогляду та світосприйняття людини. Це потреба, задоволення якої диктується всією сутністю реального буття людини, оскільки вона є потребою в її самоздійсненні.

Головний зміст дисертації викладений у таких публікаціях автора:

1. Вальтер Г.М. Художня потреба і самореалізація особистості // Етика, естетика і теорія культури. — Київ, 1992. — Вип.37. — С.39 — 44 (0,5 др. арк.).

2. Вальтер Г.М. Художественная потребность как одна из форм проявления сущностных сил человека // Вісник Приазовського державного технічного університету. Гуманітарні науки. — Маріуполь, 1997. - Вип.1. - С.331 - 337 (0,5 др. арк.).

3. Вальтер Г.М. Художественная потребность как категория эстетики // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки. — Дніпропетровськ, 1997. — Вип.42 (53). — С.5 — 14 (0,8 др. арк.).

4. Вальтер Г.М. Место художественной потребности в формировании духовных потребностей личности // Гуманізм. Людина. Сучасність: Тези міжрегіональної теоретичної конференції. — Дрогобич, 1990. — С.76 — 77 (0,2 др. арк.).

5. Вальтер Г.М. Искусство как деятельность в эстетике Аристотеля // Античность. Демократия. Гуманизм: Тезисы выступлений участников V Всесоюзной конференции “Аристотелевские чтения”. — Мариуполь, 1991. — С.170 — 174 (0,4 др. арк.).

6. Вальтер Г.М. Проблема потребностей в философии Платона и Аристотеля // Единый космос, единый полис, единый человек: Тезисы выступлений учасников международной конференции по проблемам древнегреческой философии “VI Аристотелевские чтения”. — Мариуполь, 1993. — С.175 — 177 (0,2 др. арк.).

Анотації

Вальтер Г.М. Природа художньої потреби (функціональний аспект). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 — естетика. — Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

Дисертація присвячена дослідженню природи художньої потреби в її функціональному аспекті. Художня потреба розглядається як інтенція до цілісності та художньості людини, реалізації її сутнісних сил. Формами прояву та здійснення художньої потреби є ті феномени людського буття, які дозволяють вийти за межі емпіричного життя людини в світ ідеального, цілісного і чуттєво-безпосереднього буття. Це почуття, споглядання, уявлювання, переживання, насолода, гра. Аналіз цих форм як способів функціювання художньої потреби дозволяє, з одного боку, відокремити художній аспект у цих формах людського буття, а з іншого — поглибити розуміння самої художньої потреби через розгляд її різних втілень як власних необхідних аспектів.

Ключові слова: потреба, естетичне, художнє, художня діяльність, художня потреба, сутнісні сили, самореалізація.

Вальтер Г.М. Природа художественной потребности (функциональный аспект). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 — эстетика. — Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

Диссертация посвящена исследованию природы художественной потребности в ее функциональном аспекте. Художественная потребность рассматривается как интенция к целостности и художественности человека, реализации его сущностных сил. Формами проявления и осуществления художественной потребности являются те феномены человеческого бытия, которые позволяют выйти за границы эмпирической жизни человека в мир идеального, целостного и чувственно-непосредственного бытия. Это чувства, созерцание, представление, переживание, наслаждение, игра. Анализ этих форм как способов функционирования художественной потребности позволяет, с одной стороны, отличить художественный аспект в этих формах человеческого бытия, а с другой — углубить понимание самой художественной потребности через рассмотрение ее разнообразных воплощений как собственных необходимых аспектов.

Ключевые слова: потребность, эстетическое, художественное, художественная деятельность, художественная потребность, сущностные силы, самореализация.

Walter G.M. The nature of artistic need in its functional aspect. — Manuscript.

The theses for the scientific degree of Candidate of philosophy in speciality 09.00.08 — aesthetics. — Kiyv Taras Shevchenko University, Kiyv, 1998.

The theses is devoted to the investigation of the nature of artistic need in its functional aspect. Artistic need is the intention to entirety and self-realisation of man’s being which alow to go beyond the limits of empiric life of man to the world of ideal, etirely and sensual-immediate being. There are feelings, contemplation, presentation, experience, enjoyment and game. The analysis of these forms as the ways of functioning of artistic need allows, on the one side, to distinquish the artistic aspect in these different forms of man’s being, and, on the other side, to give more profound comprehension of the artistic need by self with regard to consideration of its different embodies as own necessary aspects.

Key words: need, aesthetic, artistic, artistic activity, artistic need, essences powers, self-realisation.

Підписано до друку 23.01.98 р. Формат 60x90/16. Ум. друк, арк.1.0, Обл.-вид. арк. 0,8.

Наклад 100. Зам. 17.

Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти 227-12-75, 227-37-86