автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Проблема нормализации украинского литературногоязыка в эпистолярии второй половины XIX -начала XX века.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема нормализации украинского литературногоязыка в эпистолярии второй половины XIX -начала XX века."

ПРИКАРПАТСЬКИМ УНІВЕРСИТЕТ

- р Г ' ім. ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

їй '

2 0 ^ <-ді3

ЛУШПИНСЬКА ЛШГЯ ПАВЛІВНА

УДК 811.161.2’06

ПРОБЛЕМА НОРМАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ЕПІСТОЛЯРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХЕХ - ПОЧАТКУ

XX СТОЛІТТЯ

10,02.01 - українська мова

А ПТАПМІкАПаТ

л т.л* а «/|/«

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українського та загального мовознавств Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимир Гнатюка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор Бучко Дмитро Григоровнч, Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, завідувач кафедри українського та загального мовознавства

Офіційні опоненти; доктор філологічних наук, професор Полюга Лев Михайлович, Інстіпуг українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, м. Львів, провідний науковий співробітник

кандидат філологічних наук, доцент Лесюк Микола Петрович, Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, доцент кафедри української мови

Провідна установа

Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра історії та культури української мови, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “/У” 2000 р. о /3 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради^ <ifeft.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатськог університету ім. Василя Стефаника

Автореферат розісланий р.

= • у"'

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, , .

доцент Д4і МІЗ ІС’Ц Н. Я. Тишківська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Піднесення епістолярної культури спостерігалося в Україні в XIX - на початку XX ст. Воно було спричинене складними суспільно-політичними обставинами, зокрема пануванням суво-зої цензури на друковану продукцію, відсутністю достатньої кількості яеціальної української періодики. Тому саме листування в той час віді-равало важливу комунікативну роль і значною мірою сприяло духов-юму зближенню багатьох діячів української культури, поширенню се-!ед них прогресивних ідей. Епістолярій також певним чином впливав і іа мовотворчий процес. Саме тому листування стає цінним джерелом іивчення історії української мови та українознавства в цілому. Епісто-іярій дає змогу детальніше з’ясувати погляди багатьох культурних дія-іів, серед них і мовознавців, на перспективи мовного розвитку в Україні досліджуваний період, їх підходи до нормалізації нової української лі-ературної мови. Вчені неодноразово вказували на необхідність скру-іульозного збирання, ґрунтовного опрацювання і, зрозуміло, видання іпістолярію діячів культури. Так, П.Куліш у листі до М.Павлика від 28 іистопада 1892 р. зазначав: “От би хто зробив хороше діло: той, хто юзбирав би мої листи не ради мого я, а задля того, про що се ж писа-ю”1.

Листи XIX - початку XX ст. відзначаються широтою і різноманітні-тю тематики. У багатьох із них висвітлюється мовознавча проблема-ика, яка уже привертала увагу дослідників. Її певною мірою розкрива-іи М. Возняк, В. Сімович, К. Студинський, М. Мушинка та ін. Зокрема, у гомографії В. Статєєвої “Українські письменники про проблеми літера-урної мови та мовознавства кінця XIX - початку XX ст." (1997 р.) для арактеристики світогляду М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Грін-енка використовуються матеріали їх листування.

Однак спеціального дослідження, в якому були б розглянуті мовні роблеми, що піднімалися в листах значної кількості українських і зарубіжних учених XIX - початку XX століття, немає, хоча воно є актуальнім і необхідним. У цей період в епістолярії обговорювалося коло сус-¡ільно важливих мовознавчих питань, які також висвітлювалися в нау-ових розвідках, на сторінках періодичних видань того часу. На відміну ід цих публікацій, досліджувані листи відзначаються тим, що помітна < частина містить лінгвальний матеріал, який інтерпретується автора-іи з погляду нормативного чи ненормативного вживання лексики, зву-

Вибрані листи Пантелеймона Кулішя укра&гсьсою мовою лисаггі.-США, Нью-Йорк, Торонто, 1984. -С. 7.

і

кових, граматичних форм української мови. Окремі з наявних в епіс лярії зауважень, пропозицій не втратили своєї ваги і в наші дні зв’язку з тенденцією утвердити ті норми слово- та формовживання, виявляють самобутність української мови. Ось чому з’ясування того, у листуванні досліджуваного періоду ставились і розв’язувались лише проблеми теоретичного, здебільшого дискусійного характеру, висвітлювались певні засади, особливості нормувальної практи сприятиме повнішому і всебічному розкриттю специфічних рис мо творення, участі в ньому відомих представників української культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. ма дисертації пов'язана з дослідженнями, які проводяться на кафе українського і загального мовознавства Тернопільського держави педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка в межах прогрг вивчення історії нової української мови.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб з’ясувати кс мовознавчих питань, відображених в епістолярії українських культ них і громадських діячів другої половини XIX - початку XX ст., дослі, ти, як автори листів розв'язували актуальні для свого часу проблє літературного вживання української мови та її нормалізації.

Ця мета зумовлює такі часткові завдання дисертаційного до< дження:

1) встановити, як у листах висвітлювались питання походж ня, самобутності української мови, а також джерельної 6і нової української літературної мови та перспектив її розвитку

2) розглянути і систематизувати виявлені у листах праш рекомендації, які стосуються функціонування одиниць звуко го, лексичного, морфемного, морфологічного, синтаксичн рівнів мовної системи, культури слововживання в українсь літературній мові досліджуваного періоду;

3) з'ясувати, як в епістолярії обговорювалися питання вста влення єдиної правописної системи української мови.

У роботі застосовані методи, в основі яких лежить системь підхід до опрацювання матеріалу. Тема дослідження зумовлює ви описового методу як головного. Використані також порівняль історичний та зіставний методи.

Об'єктом дослідження став епістолярій тих діячів культури, яі другій половині XIX- початку XX ст. активно звертались у ньому до г

з

гвістичної проблематики, пов'язаної з розвитком і функціонуванням нової української літературної мови.

Джерельна база дисертаційного дослідження. Аналізовані листи почерпнуті з їх збірників, які публікувалися в другій половині XIX -XX ст. і були укладені такими авторами, як М.Возняк, К.Студинський, М.Мушинка, А.Пашук та ін. Окрім того, використовувались епістолярні матеріали, вміщені в періодичних виданнях досліджуваного періоду, а саме: в “Літературно-науковому віснику”, “Київській старині”. "Україні”, “Записках НТШ”, "Зорі”, “Ділі” та ін. Частина листів, зокрема письменників, виявлена у відповідних виданнях їх творчої спадщини, а також у Центральному державному історичному архіві України у Львові та Відділі рукописів Львівської державної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що аналіз епістолярної спадщини широкого кола українських та окремих зарубіжних діячів культури другої половини XIX - початку XX ст. дав змогу достатньо повно і вичерпно висвітлити їх погляди на шляхи розвитку нової української літературної мови як вищої форми вияву самобутньої національної мови українського народу. У дисертаційній роботі з’ясовано такі моменти участі відомих мовознавців, письменників у нормалізації української літературної мови досліджуваного періоду, в /твердженні її єдності, які ще не розглядались у лінгвістичних працях. Виявлення теоретичних і особливо практичних мовознавчих питань, які ставились і обговорювались у листах, помітно доповнює і розширює пінгвістичну інтерпретацію проблем історії української літературної мо-зи.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження. Зроблені на зснові опрацьованого матеріалу висновки поглиблюють розгляд ряду іроблем сучасної мовознавчої науки, зокрема таких, як питання про джерела розвитку нової української літературної мови, особливості її функціонування та унормування в другій половині XIX - на початку XX ст.

Практичне значення. Одержані результати можуть використовуватись у практиці вузівського викладання, зокрема в курсі “Історії уланської літературної мови”; для розроблення відповідних спецкурсів і ;пецсемінарів; а також при написанні підручників з історії українського мовознавства. Окрім того, у текстах досліджених листів виявлено та узагальнено ряд конкретних рекомендацій, спрямованих на створення 5ДИНИХ норм, підвищення культури мововжитку, частина з яких не

втратила своєї ваги і може бути використана у процесах кодифікац української літературної мови на сучасному етапі її розвитку.

Апообаиія результатів дисертації Основні положення дисерта ційної роботи були викладені в доповідях та повідомленнях на загаль ноукраїнських наукових конференціях, присвячених пам’яті В.Сімович: (Львів, 1992), І.Ковалика (Тернопіль, 1993), І.Верхратського (Тернопіль 1996), на підсумкових наукових конференціях професорсько викладацького складу Тернопільського державного педагогічного уні верситету ім. Володимира Гнатюка та ін.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 праць. : них-8 статей.

Структура дисертації. Дисертаційне дос-лідження складаєтьс зі вступу, двох розділів основної частини, висновків, списку використг них джерел та додатку, в якому подається список аналізованих листіе систематизованих за їх авторами. Повний обсяг роботи - 190 сторіно У списку використаних джерел налічується 312 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступ! обґрунтовано актуальність теми дослідження, з’ясовг но стан її вивчення, визначено мету, завдання роботи, методи досл дження, охарактеризовано джерела фактичного матеріалу, розкрит наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення.

У першому розділі “Проблеми розвитку та функціональне розбудови української мови в листах другої половини XIX - поча тку XX століття” розглянуто, як у листах висвітлювалися проблеми пс ходження та самобутності української мови, а також особливості стг новлення нової української літературної мови, визначалася її джерелі на база.

Дослідження епістолярію виявило, що українські та зарубіжк культурні діячі зверталися до проблеми самостійності української мові/ її функціональної повноцінності. При цьому автори листів обговорювг ли деякі моменти походження української мови. Зокрема, А. Кримськи у листах до Б.Грінченка від 17 вересня 1895 р. та П.Житецького від ' січня 1896 р. спростував необґрунтованість поглядів П.Лавровського т

О.Соболевського, які спиралися на хибну гіпотезу російського історик М.Погодіна, за якою до 1240-го року корінним населенням Київщин були великороси. Право української мови на самостійність відстоюва М.Максимович у “Новых письмах к М.Погодіну", І.Срезневський у лисп до професора І.Снєгірьова, М.Костомаров у листі до Аксакова від 186

року, М.Старицький у листах до Л.Мордовцева від 1 квітня 1882 р. і від 8 березня 1892 р.

Обстоюючи самостійність рідної мови, українські діячі вказували і на необхідність її широкого суспільного використання (листи П.Куліша до О.Кониського від ЗО листопада 1861 р., О.Барвінського від 3 березня 1871 р., М.Старицького до П.Зеленого від 18 лютого 1883 р.).

Особливо помітну увагу приділяли автори листів проблемі викладання у школах рідною мовою (Д.Танячкевич до М.Драгоманова від 27 грудня 1876 р., О.Кониський до О.Барвінського від 12 грудня 1892 р.,

(Л Сапоіиг*и/мм пп М Паипвгш/лгл оіп £ гпипия ІЙО'З л С Сілгміоіг ^

іп іЦ'*' »»і.* «»-* у иі/Ц Н’’ у ~}ігі

тель, літературознавець - до К.Студинського у листі, датованому березнем 1908 р.). При цьому наголошувалось, що освіта здійснювалася чужою для українців мовою: російською - у Східній Україні, польською, німецькою, румунською, угорською мовами - у Західній. Такий стан шкільної справи для українських культурних діячів був неприйнятний, бо “освіта народу на його рідній мові - то головна засада, [...] нарід наш мусить піднятись у розвитку до інших освічених народів, остаючись тим часом народом українським” (лист П.Грабовського до

В.Лукича від 10 серпня 1893 р.)2.

Висвітлення та обговорення цих та інших важливих мовознавчих і суспільних проблем в епістолярії значною мірою сприяло тому, що в свідомості української інтелігенції поглиблювалося та утверджувалося сприйняття української мови як самобутньої поліфункціональної комунікативної системи.

Досліджуваний матеріал дає змогу детальніше виявити певні особливості становлення української літературної мови, її стосунки з іншими слов’янськими мовами, особливо з тими, шляхи формування яких безпосередньо перетиналися з розвитком української літературної мови. Так, автори листів розкривали зв'язок української книжної мови з церковнослов’янською та російською. Зокрема, І.Нечуй-Левицький у листі до Г.Барвінок від 24 квітня 1904 р. писав: “Ломоносов забрав з Києва книжний науковий язик, над виробкою якого працювали років з двісті ще од часів Іоанна Вишенського, котрого на народну українську мову вже був покладений чималий шар наукової мови, виробленої з церковнослов’янської. Цю чужу працю Ломоносов забрав собі готовісіньку

2 Грабовський П. Зібрання творів у трьох томах. - К.: АН УГСР, 1960. - Т.З. - С. 198.

3 Іїечуй-Левнцьшй І. Зібрання творів у десяти томах. - К.: Наукова думка, 1968. -Т. 10. - С. 411-412.

В епістолярії простежується з'ясування певних тенденцій формування нової української літературної мови на народній основі. У цьому процесі активну роль відіграли видатні українські майстри художнього слова, які свою позицію, свої погляди на мову висвітлювали і в листах, зокрема, Г.Квітка-Основ’яненко до М.Максимовича від 3 жовтня 1839 року. На необхідності вживання рідної мови українцями наголошував і Т. Шевченко (листи до брата Микити від 15 листопада 1839 р. І від 2 березня 1840 р.). Поет вважав, що для створення нової української літературної мови важливі як народні елементи, так і старокнижні та ін шомовні (лист до А.Козачковського від 14 квітня 1854 р.). Він досконало володів мовою, відчуттям стилю і вимагав цього від інших (листи до

А.Лизогуба від 1 лютого 1848 р., Я.Кухаренка від 17 січня 1859 р. та ін.). Саме Шевченкова творчість спрямувала розвиток української мові1 в тому напрямку, який у майбутньому забезпечив її широке літературне функціонування.

У частині листів адресанти зверталися до питань становлення нової української літературної мови в Галичині, де розгортання мовотворчих процесів відзначалося, як відомо, певними особливостями. Одна зі спроб утвердити тут літературну мову призвела до появи горезвісного "язичія”, яке більшість українських діячів критикувала, зокрема і в листах. Поряд із цим у листуванні виявлено і протилежні погляди, насамперед представників реакційної москвофільської течії. Батьком “москвофільства” в Галичині був Д.Зубрицький, думки якого про літературну мову виразно простежуються в епістолярії (лист до Г.Раковського від 2 квітня 1852 р., до В.Ґанки від 27 грудня 1853 р. та ін.). Перенесення російської літературної мови на галицький ґрунт шкодило розвиткові української культури. Проте згодом і в Галичині поступово утверджується українська літературна мова на народній основі.

У листах згаданого періоду поряд з іншими лінгвістичними проблемами помітне місце посідає питання про збагачення української літературної мови, сформованої на народнорозмовній основі. Більшість письменників розуміла, що народнорозмовна мова, якою б багатою вона не була, не здатна повністю задовольнити усі функціональні потреби літературного вжитку (лист П.Грабовського до І.Франка від листопада 1891 р., МДрагоманова до О.Борковського від 1897 р.). Проте були й такі автори, які ототожнювали народність із простонародністю (див. листи І.Нечуя-Левицького до І.Луценка від 17 липня 1894 р., П.Стебницького від 7 лютого 1905 р., Панаса Мир-

ного від 25 грудня 1905 р., М. Дмитріева - видавця журналу “Рідний край” - до К. Студинського від 1905 року, а також “Листи із Парижу’’ Марка Вовчка).

Неоднаковим було також ставлення до вживання неологізмів. Окремі письменники та вчені - І.Верхратський, Б.Грінченко, І.Нечуй-Лввицький, Олена Пчілка, 8. Сімович, а найбільше М.Старицький (у листах до Д.Мордовцева від 20 березня 1882 р. та від 1 квітня 1882 р., І.Франка від червня 1902 р.) - виправдовували використання нових “кованих” слів і самі їх створювали. Дехто з них - І.Нечуй-Лееицький і Панас Мирний — запроваджували неологізми з пуристичних мотивів, відкидаючи іншомовні слова. Як свідчить епістолярій, словотворча діяльність українських письменників викликала осуд деяких учених, зокрема М.Костомарова та В.Горленка - співробітника “Київської старини”. Останній у листі до Панаса Мирного від 1 липня 1900 р. охарактеризував школу М.Старицького (сюди серед інших входили Олена Пчілка та Леся Українка) як “убійственную”, “фальшивую”. Проти неологізмів висловлювались і А.Кримський (лист до Б.Грінченка від 20 липня 1892 р.), І.Огієнко (лист до О.Барвінського від 12 серпня 1923 р.). Вони вважали, що все потрібне для розвитку літературної мови можна брати з діалектів.

Помітне місце з листуванні відводиться ще одному джерелу української літературної мови - запозиченням. Так, І.Верхратський, П.Куліш, М.Левицький, Є.Тимченко, І.Франкота інші трактували перехід окремих слів з однієї мови в іншу як закономірний процес. Частина українських письменників - Панас Мирний, М.Старицький, І.Нечуй-Левицький - у цьому питанні схилялась до пуризму. Вони були переконані в повній функціональній вистачальності основного джерела літературної мови - української народної мови.

У другому розділі “Висвітлення в епістолярії другої половини XIX - початку XX століття проблем нормування нової української літературної мови” показано, як у листах досліджуваного періоду обговорювалися питання варіантності української літературної мови, формування її єдиних фонетичних, лексичних, граматичних, а також правописних норм.

У листуванні виявлено гострі суперечки щодо діалектної основи літературної мови. Так, багато представників української інтелігенції в

Гуіпміи Х/ипяїиі /П ІЛ/піи» V “Р.л^лпипидм ГЗЗЛИЧЗМЗДЛГЬ”

М. Костомаров у листі до О. Кониського від 1863 року, І.Нечуй-Левицький у листі до І. Шрага від 13 червня 1915 р., до

М. Лободовського від 13 квітня 1907 р. та ін.) заперечували доцільністі використання при виробленні єдиних норм тих елементів, які характе ризували у свій мас західноукраїнський варіант літературної мови. Ні противагу цьому, окремі галицькі вчені, зокрема І.Кокорудз, вважала що лише в Галичині е суспільні умови, які сприяють розвиткові літера турної мови.

У другій половині XIX - на початку XX ст. письменники, мовознаЕ ці та інші діячі української культури щораз активніше виступали за пс долання варіантності української літературної мови, що виразно зе свідчують досліджувані листи. Це завдання в той час було важко здійс нити з багатьох причин, особливо через багатовікове міждержавн роз’єднання України та політику денаціоналізації українців у кожній з частин, що відчутно сповільнювало розвиток нової української літерг турної мови. Зрештою, її єдності сприяло відповідне спрямування MOE но-літературної практики, особливості якої висвітлювались і в аналізе ваному епістолярії, де значна увага приділялася нормалізації нов< української літературної мови. При цьому простежувалася виразна ор єнтація передовсім на наддніпрянські мовні норми, до яких привертал увагу Б. Грінченко, П. Куліш, а також І.Нечуй-Левицький (лист д П. Стебницького від 7 лютого 1905 р.), М. Костомаров (лист д

О. Кониського, датований 1863 роком). Останній адресант зауважуваї “А шчо про Червону Русь пишете, так вона не единимг. правописом одрізнялася одь нась, але и мовою; нехай вона до нась прихилюєті ся, а не ми до неи”4 Інші діячі - Олена Пчілка, В.Мова, І.Верхратськиї

С.Смаль-Стоцький, А.Кримський (лист до Б.Грінченка від 23 лютог

1892 р. та від 29 серпня 1892 p.), М.Коцюбинський (лист до В.Гнатюі* від 22 листопада 1899 p.), І.Франко (лист до С.Єфремова від 28 жов-ня 1901 р.) - пропонували поєднати наддніпрянські мовні риси з пеі ними західноукраїнськими. Так, А.Кримський, листуючись Б.Грінченком, зазначав: “Мені думалось і думається, що примусюват галичан жертвувати рідною (і що найголовніше: простонародною-такі мовою задля української - це буде несправедливість1’5.

Отже, в епістолярії простежуються різні, подекуди протилежні ПІ гляди авторів на проблеми, розв’язання яких стосувалися визначалі них напрямків поступального розвитку нової української літератури мови, а також основних джерел збагачення мовної системи, необхи них для її широкого суспільного вживання.

4 Возняк М. Листування Костомарова з Кониським //Україна. - 1925. - Кн. 3. - С. 74.

5 Кримський А. Творив п’яти томах. -К.: Наукова думка, 1973. -Т. 5.-Кн.!. -С. 87.

Характерною рисою листів другої половини XIX - початку XX ст. є те, що в них міститься значна кількість практичних пропозицій нормувального характеру. Виявлено фонетичні, лексичні, морфемно-словотвірні, граматичні та інші рекомендації, які засвідчували певні тенденції нормалізації української літературної мови. В основному вони, зводяться до того, що замість одних звуків, лексем, словоформ, конструкцій, які вважалися неправильними, не зовсім відповідними, пропонувалися інші, що визнавалися правильними, відповіднішими у певному контексті їх уживання. Найбільше подібних замін - це виправлення, пов’язані з явищами морфемного та словотвірного рівнів, зі звуковим складом слів та їх уживанням. Менш поширені рекомендації синтаксичного та морфологічного характеру, а також ті, що стосуються милозвучності мови.

Різноманітними є пропозиції щодо звукового складу власне українських та запозичених слів. Указані поради, як про це свідчить епістолярій, викликали гострі суперечки. Це спостерігалося при обговоренні особливостей звука І, що походить із £ та е, при розгляді написання слів на зразок цвіт, світ без ь, а також окремих займенникових форм та іншомовних слів. Так, наддніпрянські автори (В.Самійленко, Б.Грінченко), а також дехто з галичан (І.Франко) у листах заперечували написання букви ї після літер, що позначають зубні приголосні. Зокрема, В.Самійленко у листі до В.Лукича від 12 січня 1889 р. зауважував: “{...] я пишу трохи інакше, наприклад, не вживаю ї, а тільки Г'6. Однак більшість західноукраїнських учених, а також і наддніпрянець А.Кримський виступали за вживання літери ї, вважаючи, що це відбиває звукову ознаку, характерну для української вимови. Показовим у цьому плані є лист С.Смаль-Стоцького до К.Студинського від 26 жовтня 1924 р.: “І чому ми пишемо ті, ді на означення ті і тї, ді і дї, коли наша мова д ійсно розріжняє ті і ті', ді і дї? Чому ми маємо мавпувати Москалїв, у яких і завсїди мягчить по-передущу шелеспвку, задержуючи тілько один знак, коли тимчасом у нас не є так як у Москалїв і ми відріжняємо два звуки, яким повинні-б відповідати два знаки? Як то тяжко вирвати ся нам з московських кайданів!”7. Зрозуміло, що ці дискусії не могли не впливати на встановлення відповідної правописної норми. В сучасному правописі у розглянутих випадках кодифікованим є написання тільки і, що узго-

6 Самійленх» В. Творив двох томах — К.: Дсрклйввдав УРСР, 1958. - Т. 2. ~ С. 437,

7 Центральний державний історичний архів. —Ф. 362. -Оп. І.-Спр. 388. - Арк. 28.

джується з пропозицією, яка переважала у листах із Наддніпрянщини.

Епістолярій певною мірою сприяв утвердженню ще однієї орфографічної норми - написання слів на зразок сміх, цвіт, слід без ь. Зокрема, І.Фраико в листі до О.Борковського від 2 серпня 1389 р. зазна чав: “[...] немудрим видається мені надуживання того ь там, де воно е тільки провінціальним говором (сьвіт, зьвізда, сьпівати - говорять тільки в деяких частях Галичини, а не говорять на Покутті, над Збручем і в цілій майже Україні!)”8.

Особливі суперечки в листах викликало вживання займенникг цей (ця,це). Східноукраїнські діячі здебільшого вважали, що форма цс>>, ця, цього самостійніша, ніж чернігівська сой, ся, сьсго (див. лист

І.Нєчуя-Левицького до М,Коцюбинського від 21 квітня 1903 р.). Однак галицькі автори були переконані, що потрібно вживати сей, ся, се.

На нашу думку, саме листування могло вплинути на внормуванн5 правопису префікса і прийменника з-. Так, І.Нечуй-Левицький рекомен дував вживати в українській мові два префікси і прийменники: с-, рос перед к, п, т, ф, х, с та з- перед іншими приголосними: зводини сплічитись (лист до М.Комарова від 10 грудня 1894 р.), рот ростули вся, згадувала (лист до ¡.Белея від 24 березня 1890 р,). Це ж пропо нував і О.Огоновський у листі до О.Барвінського від 29 листопад; 1885 р.

Розглядалися також буквосполучення -ться, -шея (П.Куліш у листі до В.Баронського від б травня 1871 р. зауважував: ' Печатайте -ться: такь справди лучче”9). Водночас багато адресантів схилялися де фонетичного принципу правопису (І.Нечуй-Левицький у листі де П.Стебницького від 2 січня 1908 р., до М.Коцюбинського від 10 квітню 1906 р.). Зокрема, М.Старицький у листі до Ц.Білиловського від 20 тра еня 1898 р. зазначав: “Я пишу так: “Мені хочетця’, а він переписує -“хочеться”. Се не гаразд: коли фонетика, - то фонетика!"10.

Виявлено, що в епістолярії міститься і цілий ряд ІНШИХ ПОДІбНИ) пропозицій. Це дає змогу зробити висновок, що саме листування відчу тно сприяло встановленню певних правописних норм фонетичного рі вня української літературної мови.

Помітний пласт аналізованих виправлень стосується особливос

' Франте І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах.-ЇС: Наукова думка. 1986. - Т. 49. -С. 215,

' Пс-рсписка Кчтіша сь Волол»миромь Барвичсісимь вь гтервон половинь 1871 гола//Київська Старина, -Ї893.-Т. ІЗ. -С.93 '

,г> Старицький М. Твори у восьми томах. - Дніпро, 1965, - Т. 8. - С. 595.

тей слововживання. Більшість авторів дбала про чистоту української мови і з цього погляду пропонувала, замість одних лексем, частіше запозичених, вживати інші. Так, І.Нечуй-Левицький виправляв: чистим українським язиком на чистою українською мовою (лист до М.Грушевського), мішає робити - заважає, пособи - поможи (лист до Б.Грінченка), замість движонием, личность, переводити відповідно рекомендував: рухом, особість, перекладати (лист до

H.Кобринської). М.Старицький у листі до П.Мирного від 6 квітня 1898 р. пропонував замінити "московсько-купецьке” слово кутити на гуляти, бенкетувати. Звертались до цієї проблеми також О.Кониський (лист до О.Барвінського від 25 січня 1886 р.), В.Самійленко (лист до Б.Грінченка від 27 липня 1583 р.), А.Кримський (лист до Б.Грінченка від 9 грудня

1893 р.), В.Щурат (лист до К.Студинського від 10 липня 1922 р.).

Отже, в епістолярії простежувалося намагання очистити українську мову від росіїзміз та інших не завжди потрібних запозичень, які руйнували лексичну самобутність української мови. Зазначимо, що українські культурні та громадські діячі не лише виступали проти зайвих лексичних запозичень, а й звертали увагу на слововживання поза стосунком до цієї проблеми. Так, І.Нечуй-Левицький у листі до М.Грушевського від 31 травня 1904 р. пропонував вживати не готовий оддати, а ладен, а замість він почав опасуватися - вагатися, на нижчій губі - на спідній губі. Аналогічні рекомендації містяться й у листах цього письменника до різних адресатів, а також в епістолярії інших авторів, наприклад, у листі А.Кримського до Б.Грінченка від 9 грудня 1893 р., М.Старицького до П.Мирного від 6 квітня 1898 р. та інші. Окрім того, українські письменники, мовознавці дбали про збагачення лексичного складу української мови. Про це свідчать листи

I.Нечуя-Левицького до В.Лукича, М.Грушевського, Б.Грінченка. У листі до Є.Трегубова від 16 листопада 1913 р. адресант писав: “В Словарі Грінченка зовсім немає слів: (стинуть): чахнуть, вичахнуть, прочахнуть, як кажуть про натоплену піч для хліба: “випліскуй швидше хліб та сажай, бо піч чахне”. Гладь сорочку, бо залізко вичахне ’11.

Частина виправлень стосується одиниць морфемної та словотвірної підсистем. Автори пропонували заміну одних українських формотворчих чи словотворчих морфем іншими. Зокрема, у листі до

О.Барвінського від 25 січня 1886 р. О.Кониський писав: "Я почеркнув ті слова, котрі з мого погляду ліпше вживати. А то часом виходить вель-

Неч>й-Левицький І. Зібрання творів у десяти томах. - К.: Наукова ¿іумка, 1968. - Т.Ю. - С. 491

ми не добре: обопільний - спільний, ранше - ранійш. випадок -припадок, повод - привод, духової - духовної”12. Звертали увагу на подібні випадки й Б.Пюрко у листі до О.Міклошича від 4 жовтня 1875 р.,

A.Кримський у листі до Б.Грінченка від 9 грудня 1893 р., М.Старицький у листі до В.Лукича від 20-22 січня 1894 р. Більшість із таких рекомендацій подав І.Нечуй-Левицький. У листі до І.Белея від 24 березня 1889 р. автор вважав за доцільне вживати осьміхнулись, а не всміхнулись, розвитку, а не розвиття, спустошення, а не запустіння тощо. Звертаючись до М.Грушевського (лист від 31 травня 1904 р.), адресант, замість окровавляніі свіжина, пропонував покрівавляні, свіжість.

Активно обговорювалось у листуванні питання нормування відмінкового закінчення іменників середнього роду на зразок теля, життя (лист В.Самійленка до І.Франка від 1889 року, до В.Лукича від 12 січня 1889 р.; А.Кримського до В.Лукича від 2 квітня 1891 р.; П.Грабовського до І.Франка від липня 1891 р.). При цьому зверталась увага на подовження приголосних, характерне для указаних форм. Так, у листі до

B.Лукича В.Самійленко зазначав, що “в кожнім разі подвійні н і т повинні бути заховані, наприклад, знання, життя. У нас тільки так говорять у народі, а позаяк се не е ні полонізмом, ні росіянізмом, то чому б так і не писати”13 Висвітлені в епістолярії також проблеми написання дієслів із інфінітивним суфіксом -ти або -ть (лист І.Нечуя-Левицького до М.Лободовського від 13 квітня 1907 р.) та елементом -ся.

Досить часто виправлення були спрямовані на те, щоб змінити структуру слів, здебільшого деформовану під впливом російської мови, на таку, що є властивою українській мові. Зокрема, у листі до М.Грушевського І.Нечуй-Левицький пропонував вживати не женський, жизнь, слідила, а жіночий, життя, слідкувала. О.Кониський у листі до О.Барвінського від 25 січня 1886 р. зазначав, що потрібно замінити зв’язь на звязок, взгляд на погляд. Подібні пропозиції висловлював й А.Кримський у листі до Б.Грінченка від 18 липня 1898 р.

Важливо наголосити, що більшість із пропонованих у листуванні морфемно-словотвірних рекомендацій закріплена нормами сучасної української літературної мови.

Про милозвучність української мови йдеться лише в кількох листах (П.Куліша до В.Барвінського від 9 березня 1871 р. та В.Сімовича до

О Гиатілі/а оігт £ гтм/пі_»о 4 0*0^ п \ П ІА»пімі пилап-

•-».« пиі і «л і у,/. > «г\, і і. иш і ігс^ао.

12 Львівська наукова бібліотека АН України ім. В.Стефаника Відділ рукописів. - № Барв. 1434. - П. 98.

13 СаміЙленко В. Твори у двох томах. - К.: Держлітввдав УРСР, 1958. - Т. 2. - С. 107.

ось якого правила: Колы од иде слидомъ за голосною, то печатайте від, а колы же за неголосною, то -од. Жинка вид чоловика, а чоло-викъ од жинкы. Колы слидомъ за від иде слово зъ литерою в, тоди печатайте од, хочбы заднє слово кинчылось и голосною литерою. Хлопя од вивци видбигло”1*

Серед синтаксичних та морфологічних пропозицій увагу привертають ті, які виявляються в листах А.Кримського до Б.Грінченка від 9 грудня 1893 р. та І.Нечуя-Левицького до І.Белея від 24 березня 1899 р. При цьому автори пропонували, наприклад, замість словосполучень що пам’ятаєте об мені, вживати що пам’ятаєте за мене, об чім инчім замінити на про що інше, а глузує над ним на глузує з його.

Крім того, листування дало змогу виявити вплив Наддніпрянщини та Галичини на розвиток українського правопису. Найхарактернішою ознакою процесу його становлення було протистояння етимологічних та фонетичних засад, які згодом стали провідними. За “фонетику’’ виступали Л.Боровиковський, і.Вагилевич, М.Гатцук, Я.Головацький, Ф.Ґартнер, М.Драгоманов, Є.Желехівський, П.Куліш,

О.Павловський, С.Смаль-Стоцький, М.Шашкевич та інші. Значно зашкодило фонетизації українського правопису запровадження "мак-симовичівки“ (етимологічного правопису М. Максимовича) та “єрижки”. Саме правопис М.Максимовича зазнав гострої критики в епістолярії (лист П.Гулака-Артемовського до М.Максимовича, датований травнем 1827 р., І.Нечуя-Левицького до П.Стебницького від 2 січня 1906 р.). Встановлено, що в листуванні правописні проблеми обговорювались не так широко, як у тогочасних мовознавчих статтях.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження епістолярію другої половини ХіХ - початку XX ст.:

1. У листах зазначеного періоду висвітлювався ряд важливих лінгвістичних питань, що стосуються розв’язання проблем походження, самобутності української мови, обговорювалися особливості її суспільного функціонування, з'ясовувалися шляхи, перспективи розвитку нової української літературної мови, зближення Ті варіантів, що формувалися на різній джерельній базі. У цьому плані епістолярій є близьким до тогочасних наукових розвідок, публіцистичних статей, присвячених окресленій

н Переписка Куліша съ Вододимиромъ Барвиискимь въ первой половинії 1871 года //Київська Старина. -1898.-Т. 13.-С. 94.

проблематиці. Встановлено, що в листах вона репрезентована меншою мірою, ніж у цих працях.

2. Найхарактернішою рисою досліджуваного епістолярію є те, що у ньому відображені факти нормувальної практики. Він містить значну кількість конкретних рекомендацій щодо функціонування одиниць різних рівнів мовної системи. Це засвідчує особливу цінність листів як історичного джерела, що виявляє важливі моменти становлення й утвердження єдиних норм нової української літературної мови.

3. Найпомітнішою є насиченість епістолярію пропозиціями, що стосуються звукової, морфемної, словотвірної будови слів, а також їх правильного вживання. Менша кількість синтаксичних та морфологічних рекомендацій. Інтерпретація мовних явищ із погляду доцільності чи недоцільності використання певних форм, конструкцій, лексем е подекуди дискусійною, що відбиває різні підходи авторів листів до нормалізації. Не всі з наявних у листах пропозицій знайшли відбиття у кодифікованих нормах сучасної української літературної мови. Деякі з них виглядають недостатньо обґрунтованими чи вмотивованими. Проте більшість із рекомендованих авторами виправлень були спрямовані на утвердження такого формо- та слововживання, яке виявляло структурну, семантичну специфіку української мови.

4. У листуванні обговорювались актуальні для досліджуваного періоду питання українського правопису, що сприяло поширенню та усталенню його фонетичних засад. Правописні проблеми висвітлені тут не так широко, як в інших тогочасних джерелах.

Вивчення епістолярію засвідчує пильну увагу відомих українських мовознавців, письменників, інших діячів культури до формування української літературної мови, її єдиних норм. Саме він дозволяє простежити, як діяльність широкого кола українських інтелігентів сприяла поступальному розгортанню цих мовотворчих процесів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Про джерела української літературної мови (на епістолярії другої половини ХіХ - початку XX ст,} ¡1 Функціонально - комунікативні вияви граматичних одиниць. 36. наук, праць Донецького державного університету. - К., 1997. - С. 132-139.

2. Питання про походження української мови в мовознавчих працях XIX - XX ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: мовознавство.- Тернопіль, 1998. -С. 23-25.

3. Процес утворення єдиної української літературної мови (на матеріалі епістолярію другої половини XIX - початку XX ст.) II Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: мовознавство. - Тернопіль, 1999.-С. 38-48.

4. І.С.Нечуй-Левицький і проблеми унормування української літературної мови на рі&ні словозміни і словотвору II Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. - Тернопіль, 1993. - С. 109-112.

5. Мовні питання в епістолярії В.Самійленка // Шашкевичіана. Маркіян Шашкевич в історії української культури. - Тернопіль, 1995.-С. 94-97.

6. П.Куліш - це велике джерело пізнання української мови //

Освітянин. - Тернопіль, 1996. - N2 4,- С. 22-23.

7. Орфографічні рекомендації в листах П.О.Купіша // Націо-

нальна наукова конференція, присвячена 150-річчю від дня народження видатного українського вченого - природодослідника Івана Верхратського: Матеріали конференції. - Тернопіль, 1996. -С. 45.

8. Епістолярій другої половини XIX - початку XX ст. про самостійність та функціональну розбудову української мови II

Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспек-

тиви розвитку. Науковий щорічник. - Тернопіль, 1999. - С. 97100.

9. Погляди С.Смаль-Стоцького, М.Пачовського, В.Сімовича на

західноукраїнську літературну мову II Розвиток мовознавства в Західній Україні в 20-30-их роках XX ст.: Тези доповідей. -Львів, 1992,- С, 32-33. '

10. Лінгвістичні питання в листах І.С.Нечуя-Левицького II Тези доповідей звітної наукової конференції викладачів та студентів філологічного факультету. - Тернопіль, 1992. - С. 54-56.

Лушпинська П.П. Проблема нормалізації української літературної мови в епістолярії другої половини XIX - початку XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Прикарпатський університет ім. Василя Ствфаника, Івано-Франківськ, 2000.

У дисертації досліджено епістолярій другої половини XIX - початку XX століття. З’ясовано, як у ньому розв’язувалися актуальні для свого часу мовознавчі проблеми походження та самобутності української мови, її суспільного функціонування. Виявлено й проаналізовано наявний у листах лінгвальний матеріал, який стосувався нормувальної практики цього періоду. Встановлено, що в листах українські культурні та громадські діячі активно обговорювали перспективи розвитку та джерела збагачення нової української літературної мови, особливості формування й утвердження її єдиних норм, що помітно впливало на поступальне розгортання мовних процесів в Україні.

Ключові слова: епістолярій, лист, українська літературна мова, нормалізація.

Лушпинская П.П. Проблема нормализации украинского литературного языка в эпистолярии второй половины XIX - начала XX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10,02.01 - украинский язык. - Прикарпатский университет им. Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2000.

В диссертации исследован эпистолярий второй половины XIX -начала XX в. Изучено, как решались актуальные для своего времени языковые проблемы происхождения и самобытности украинского языка, его общественного функционирования. Определен и проанализирован имеющийся в письмах лингвальный материал, который касался нормированой практики этого периода. Установлено, что в письмах украинских культурных и общественных деятелей активно обсуждались перспективы развития и источники обогащения нового украинского литературного языка, особенности формирования и утверждения его единых норм, что заметно оказывало воздействие на динамику развития языковых процессов на Украине.

Ключевые слова: эпистолярий, письмо, украинский литературный язык, нормализация.

Lushpynska L.P. Problem of Normalization of the Ukrainian literary language In the Episties of the second half of the 1S*" century - the beginning of the 20th century. - Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree. Speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Precarpathian University named after Vasil’ Stefanyk. - Ivano-Frankivs’k, 2000.

The dissertation is concerned with the study of the epistles of the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It is stated how the vital for the time linguistic problems of origin and distinctiveness of the Ukrainian language and its social functioning were solved in the letters.

Lingual data concerning the practice of normalization in this period are revealed and analyzed.

It is stated that Ukrainian men of culture and public figures discussed in their letters the prospects of development and sources of enrichment of the Ukrainian literary language, peculiarities of formation and confirmation of its unified norms. This discussion noticeably influenced progressive development of linguistic process in Ukraine.

Maintaining the independence of the native language, Ukrainian writers and linguists pointed to the necessity of its wide social use. They gave considerable attention to the problems of teaching in the native language at schools.

The episles deal with elucidation of certain tendencies in formation of the new Ukrainian literary language on the national basis, its enrichment by neologisms and borrowings. The analysis of correspondence showed that the opinions of these sources of the literary language enrichment were conflicting.

Arguments about dialect basis of the Ukrainian national language are revealed by the analysis. Many intellectuals in Eastern Ukraine - P.Kulish, M.Kostomarov, l.Netchuy-Levytskv - denied expediency of use of those lexical, grammatical and other norms, which were peculiar to the West-Ukrainian variant of the literary language while forming the unified norms.

In the second haif of the 19th century - the beginning of the 20ih century writers and linguists stood up for overcoming variants of the Ukrainian literary language. It is proved by the analysis of their letters.

The characteristic feature of the epistles is the great number of practical suggestions concerning peculiarities of functioning units of different linguistic levels.

Phonetic, lexical, morphemic, word-buiding, grammatical and other recommendations which showed certain tendencies in standardization of the Ukrainian literary language are revealed. The majority of such changes consider correction, connected with phenomena of morphemic and word-buildin level phonetic structure of words and their usage. Suggestions of syntactic and morphological character, proposals concerning euphony of the language are less numerous.

It is clear that not all corrections suggested by the authors of the letters were reflected in use of words and forms of the modern Ukrainian literary language.

But most of them were directed to confirmation of the forms which revealed peculiarities of phonetic, lexical and grammatical structure of the language.

Key words: epistle, letter, the Ukrainian literary language, standardization.