автореферат диссертации по социологии, специальность ВАК РФ 22.00.01
диссертация на тему: Проблема теоретического синтеза в современной социологии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема теоретического синтеза в современной социологии"

НАЦЮНАЛЬИА АКАДЕМ1Я НАУК УКРАТНИ

р г б 04 ¡нститут соцгалопУ

1 * ' 1 • ' " I !'.. „:

На призах рукспису

ЛУПАЦ1Й Володимир Стефанович

проблема теоретичного синтезу в сучаснш соцюлопт

Спец!альн!сть 22.00.01 - теор!я та ¡стор1я соцюлогп

АВТОРЕФЕРАТ дмсертеци на здобуття пчснсго ступени кандидата соц!олоп'чних наук

КиТз - 1996

Дисертацкю с рукопис

Роботу виконано в 1нституп соцюлогЦ HAH УкраТни

Науковий кертник - доктор ф|'лософських наук

Танчер В.В.

, Оф1ц1йн! опоненти - доктор фмософських наук

Кузнецов B.I. - кандидат соцюлопчних наук &евзенко Л.Д.

Пров1дна орга^1зац1я - кафедра icropiT та TPOpif

соцЬлоп? КиТвського

уншерситету ¡м.Т.Г.Шезченко

Эахист дисертац!? Ыдбудет»>ся "_i£_" К&УИИА 1996 р, о - на зааданж спец!ал1зованаТ вменоТ ради Oi.Of.OLm

захисту дисертацт на здобупя паукового ступени доктора наук при iHCTKryTi соцюлогн HAH УкраТни за адресою: 252021, м.КиТв, рул. {иоаковична, N12,

3 дисертац!ею можца ознайомитися в 6i6nioTeui Ыституту соц]рлоп'| HAH УкраТни.

. Автореферат розкланнй "]£_" 1996 р.

Вчений секретар спец1ал1зовано) вчецо7 ради, кандидат ф1лософських наук

/

Т.,- Вишняк 0.|,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальнють теми досяшження. Сучасний етап в розвитку захщноТ соцюлогм свщчить, що полем1чне теоретизування, яке домжувало в соцюлопчнш теорп, у 60-70 роки вичерпало свш конструктивний потенц|'ал. Натом!сть, на одне з центральних мкць вийшла ¡дея теоретичного синтезу. Вона'виявляс себе одночасно як проблема сощолопчно! теори ! як тенденция в теоретичжй практик захщних соцюлопв.

Синтетичне теоретизування стае дедал1 бшыи поширеним явищем в сучасному соцюлопчному дискура, який став б)'льш плюрал1стичним за своТм характером, та не може бути редукованим до оджеТ домжуючо! соцюлопчнен концепцп чи доктрини. В умовах сучасного розмаТття соцюлопчних теорт теоретичний синтез починае в!д!гравати роль передумови усшху для будь яко? спроби вибудувати нову теорию.

Таким чином, можна сказти, що ¡дея теоретичного синтезу в соцюлогп оргажчно випливае ¡з контексту духовно! ситуацн сучасносп, яку Дж.Рггцер визначив як час, коли руйнуються усталеи1 теоретичж та концептуальж розмежування, а стар! ярлики, що домжували у соцюлопчжй теори, втрачають свое зм1стовне значения.

3 ¡ншого боку, синтетичне теоретизування набувае широкого визнання в рамках загально! тенденци, характерно! для сучасного пер!оду, котру значна частина дооидник!в визначають як повериення "велико! теори" в сощйльних науках, або як реабт!тац!ю "теоретичного" в дискурс! соцюлопв.

В XX стол(тт1 зм1на стаалення до фундаментально! теорп пройшла через декмька стадШ. Напочатку - перюд теоретичного убозтва з дом'|нуванням вузького емтризму I звинувачень соцюлопчно! теори у метафЬичности. Дал>, час кризи теорп в!дзначенИй зв!льненням Ыд впливу новЬжх, поляризованих, оиключаючих одна одну теор!Й. Починаючи з к!нця 70-х рокт для эах1дно! соц!олоНчноТ сЫльиоти стае характерного Ыдраза до ешризму I полемЬування. Натом^ь, на перший план висуваеться потяг до теоретичного синтезу \ починають прокладати соб1 дорогу тенденци до позднання парадигм.

Найбмьш вичерпно цей иастр|'й оисловив американський социолог Дж.Рпцер, який висунуа положения про

мультипарадигмальний статус соцюлогм. Його теза отримала конкрет^е вттення в джльноап тих сучасних теоретиюв, котр! прагнуть зупииити "вжну ишл", розвивати синтетичну теорию, включаючи \ окрем1 теорп.

Перш за все, в контексп сучасного потягу до синтезу зазнали ре!нтерпретацн соцюлопчж концепт? М.Вебера та Т.Парсонса. Наприклад, широко в1домою стала оцжка М.Вебера як соц1ального мислителя "синтетичного" типу, який принаймж ставив (нав^ь якщо \ не завжди виршував) питания про зв'язок там, де сучасна йому та подальша теоретична св1дом1сть вбачала лише протир!ччя, яю не мають виршення.

3 ¡ншого боку, Дж.Александер та ¡нил представники неофункц1онал'|Зму показали в своТх роботах, що прагнення до синтезу, поеднання взаемопереваг та взаеморозумжня р1зних мов соцюлоги складало пров1дну ¡дею Т.Парсонса. Бтьше того, спроба Т.Парсонса синтезувати соцюлопчний номЫал1зм М.Вебера, соцюлопчний реал1зм Э.Дюркгейма та ¡деТ В.Парею ряд досл'щниюв схильн'| розглядати як приклад класичного синтезу в соцюлопчному конструюванж.

Кр1м того, спрямування до теоретичного синтезу виразно виявиляе себе в прагненж багатьох соцюлоп'в ¡нтегрувати м1кро 1 макро теоретичж тдходи. Мова йде, з одного боку, про -1нтеграц1ю мтро (наприклад, символтний ¡нтераицюжзм) 1 макро (наприклад, структурний функцюналЬм) теорт. 3 ¡ншого боку, розвиваються теорн, як) займаються ¡нтегруванням м'жро та макро ртнм софального аналЬу (на мкро р{вн) -. психолопчж характеристики, д1я, поведшка, намори, мкрооб'ективжсть I суб'ективжсть, на макро ртж - структурний контекст, система, населения, софальж позицм, макрооб'ективжсть 1 суб'ективжсть, структурш властивост'| соц!альних систем, суспшьство, культура).

Сучасн! спостер1гач|' зазначають, що скр|'зь в центрах св|'тово! соцюлоги нормою е синтезування, а не полемтне теоретизування. 1дея теоретичного синтезу займае центральне мкце в наукових роботах останнього часу таких в!домих теоретик'ш сучасноТ соцюлоги як Дж.Александер, Е.Пдденс, Дж.Тьорнер, Ю.Хабермас та ¡нон. Творч1сть цих азтор1в е прикладом сучасних спроб подолання делких класичних дилем соцюлопчного мислення: мок ¡ндишдом та суешльстсом, структурою та дкю, матершизмом та ¡де&л1змом, субъективизмом та объективизмом.

к

Загальновизнаною е теза про багатовимфжсть як про. едино прийнятну позифю та перспективу, в рамках якоТ можливо об'ективно прожтерпретувати весь пере/нк конкуруючих соцюлопчних теорж, не залишаючи без уваги Тх ¡ндивщуальж спрямування.

Отже, саме ¡дея теоретичного синтезу та багатовимфНих шдходт в значн!й м1р"| визначають характер сучасного соцюлопчного дискурсу, що робить актуальним спец^альний анал13 зазначених проблем.

Стан та р1вень науковоТ розробки проблеми. В1тчизняна соцюлопчна наука довгий час розвивалась у в|'др,ш1 вщ захщноГ теоретичноТ соц^лопТ, тому ¡дея синтетичного теоретизування як самостшна проблема почала привертати увагу соцюлопв краТн СНД тЫьки в осганж роки. Проблеми розвитку синтетичного теоретизування та ¡нтегративних пошуюв в сучасжи зах!джй соцЬпогП анал1-зувались в дослщженнях Ю.М.Давидова, В.В.Танчера, А.Д.Ковальоза, П.В.Федорченко.

В УкраТш роботи та ¡деТ захщних теоретиюв, як! сконцентрували своТ зусилля на, розробц! нових теоретичних напрямюв та методологи синтетичного теоретизування, стали ь'|дом! завдяки науковим досл1Дженням, яю були виконаж Н.В.Костенко, С.О.Макеевим, В.Л.Оссовським, А.О.Ручка, В.В.Танчером.

Кр1м того, в окремих роботах з ¡сторп соц'юлоп'чноУ думки (Ю.В.Давидоз, А.Д.Ковальова, А.Ю. Согомонова) дослщжуються синтстичн! витокй в теоретичних шдходах таких класиюв соцюлоги як Т.Парсонс, М.Вебер, П.Сорою'н.

У науковж лператур! також знайшли свое в!дображення проблеми I дискусм, що передували сучасним розробкам, ор|ентованим на новий синтез в соцюлопчжй теорм. Це, перш за все, роботи В.Е.Кемерова, в яких дослщжувалась ¡дея Дж.Р1тцера про мультипарадигмальний статус соцюлоги, а також добре вдом! дебати про лошук ново! парадигми й соцюлопчжй те-эрм.

Проте в УкраТж синтетичне теоретизування та концептуальна ¡нтеграцт ще не стали основою при розробц! нових соцюлопчних концепцж, а ¡стор1я соцюлопчного теоретизування ще ттьки чекае ноаих режтерпретацж, як| були б виконаж з бмьш синтетичних позиций сучасного розумжня ссц!ально7 теорп.

Объект \ предмет, мата } завяання дослщження. •

«Г

Объектом дисертацмного дослщження е соцюлоНчж концепц'7 класикш соцюлогн (О.Конт, М.Вебер, Т.Парсонс) та сучасних соцюлопв (Р.Мюнх, Дж.Александер, Е.Пдденс та ¡н.)-

. Предметом дисертац'|йнога дослщження е проблеми теоретичного синтезу в сацюлог'шних концепциях вищеназваних

СОЦЮЛОПВ.

Метою дисертацжнога доондження е з'ясування генезису та форм теоретичного синтезу, як'| ¡сторично кристалЬувались в класичжй соцюлогн та мають м1сце в сучасному соцюлопчному дискура. Для реал1заци ц!сТ мети автор ставить перед собою таю завдання:

- "проаналЬувати зразки синтетичного теоретизування, яю виникали на р'|зних ¡сторичних етапах теоретичного конструювання в соцюлогн. При цьому увага концентруеться на соцюлопчних концепцых О.Конта, М.Ребера, т.Парсонса, як! виходили з несхожих методолопчних засад » творч1ст& котрих представляе р1зж етапи в ¡стори соцюлопчно! думки;

простежити залежжсть ново! хвил! синтетичного теоретизування вщ духовно! ситуацп сучасносп (практика постмодержзму I процеси формування поспндустр1ально1 цив!л!заци) та метатеоретичних зрушень в розвитку соцюлопчно! теорм;

- розглянути процесс розвитку соцюлопчно! теорп на еташ переходу в'|д "вжни шюл" до поширення тенденцж синтезу та ¡нтеграцп соцюлопчного знания;

- проаналЬувати на приклад'1 робк Дж.Александера форми метатеоретичного обгрунтування 1деТ синтезу в соцюлогн. Це, перш за все, форми ¡нтеграц!! м!кро- ! макро- теоретизування та розбудова засад багатовимфного анал'|зу в соцюлогн.

Методолопчна та теоретична основа дисертаии. У своТх теоретичних основах дисертацш побудована на засадах мЬкдисципл1нарного тдходу до вивчення доЫджувано! проблеми в працях в!тчизняних та зарубжних фтософш, соцюлопв пол^олопв. Автор виходить э переконання, що т1льки поеднання широкого спектру софально-фмософських Ыдходш та сучасних методт м!ждисц!пл!царного анал!зу дозволить виробити коректне | об'ективне розумЫня соцюлопчних ¡дей та концепц!й, яю складають соцюлоп'чну спадщину, або утворюють ядро сучасного теоретизування в соцюлоН!.

В дисертаци автор спирався на висновки теоретичного та методолопчного характеру, яю м!стяться в роботах Дж.Александера, Дж.Р!тцера, П.Штомпки та ¡нших. Кр!м того, автор спирався на щеТ та соц!ально-ф!лософськ! концепци соцюлопв, котр! вже ввшшли в ¡стор1ю теоретичноТ соцюлогм. Це перш за все доондження в сфер|- ф^лософн ! методологм науки Т.Куна, П.Фейерабенда, С.Тулмша, та софально-фтософсью концепци М.Фуко, Ю.Хабермаса, Ф.Лютара.

• Джерелами дисертаци стали роботи класиюв социологи О.Конта, В.Парето, М.Вебера, Т.Парсонса, П.Сороюна, а також роботи пров1дних захщних теоретиюв ! досумдниюв ¡стори соцюлогм, як1 вивчають практику синтетичного теоретизування в сучаснт соцюлогм та обгрунтовують метатеоретичн! засади нових напрямюв в теоретичнш соцюлогм.

Наукова новизна досл1дження. В дисертац!йн!й робот! здтснена теоретична реконструкцт процесу формузання та еволюцм такого напрямку в соцюлогм як ,"нов1 теоретичн! синтези".

Автором дисертацжного досл!дження були отриман! результати, як! претендують на новизну 1 виносяться на захист:

- 'показано, що синтетичне теоретизування та концептуальна ¡нтеграцт являються ¡манентним елементом класичних теорж I в!д!грають значно вагом!шу роль в соцюлопчному дискурс! майстр.ш соцюлопчноТ класики (О.Конт, М.Вебер, Т.Парсонс), жж це традицтно вважаеться в сучаснш ¡сторико-соцюлопчнш л!тератур1;

- встановлено, що перетворення синтетичного теоретизування на домтуючу форму розвитку соцюлопчноТ теорм пов'язане не тмьки з "внутршньо-Ытелектуальними" факторами дкциплжи. Вир!шальне значения при цьому мае змжа основних макрохарактеристик в модерному суспмьств!, та "зовжшньо-¡нтелектуальн!" зрушення в сум!жних з соцюлопею областях' гумажтарного знания;

- робиться висновок, що в!дродження стилю загального теоретизування (реабЫтафя "теоретичного" в дискурс! соцюлопв) е необх!дною умовою для утвердження синтетичного теоретизування та методолопчноТ ¡нтеграцм в практик в!тчизняноТ соцюлопчноТ науки;

- висувасться ппотеза, що "пльки завдяки методолопчному обгрунт"занню ¡деТ теоретичного синтезу в роботах майстрш захщно! теоретично! соцюлогм (Дж.Александера, Е.Пдденса, та Дж.Ркцера) сучасж спроби теоретичного синтезу в соцюлогм набули розголосу i отримали статус нового теоретичного напрямку;

- встановлено, на приклад! ¡сторн социологи, що розробка проблем теоретичного синтезу на методолопчному piem, ще не гарантуе, реалЬаци ¡де! теоретичного синтезу на piem конкретно! сусшльно! теорп;

робиться висновок (на приклад1 дослщжень Дж.Александера), що визнання широким загалом соцюлопв концептуального протистояння структури та дм, мжро- i макро- як прояву теоретично! однобокости не може автоматично запоб1гти вщтворенню i поширенню зазначених дихотомж в практищ соцюлопчного теоретизування. Виршальний вплив на мехажзм вщтворення теоретичних дихотомж та концептуального протистояння мають позатеоретичж чинники.

Теоретичне i практичне значения дослщження.

Результати даного досл1дження сприятимуть поглибленню розумжня нових тенденцж в роэвитку соцюлопчного теоретизування. Вивчення генезису та форм синтетичного теоретизування може сприяти подоланню традицжних дихотомж пщ час соцюлопчного конструювання.

Результати отримаж Ыд час дооидження можуть бути використаж в процеа викладання icropi! та теори соцюлогм.

Апробашя роботи.

Результати доовдження допов!дались i обговорювались на теоретичних семжарах в1дд1лу "Icrop'm та теорт вкчизняно! та заруб1жно! соцюлопчно! думки" 1нституту соцюлогм HAH Укражи i на м1жнароджй конференцм в 1994 р. в M.Kne.Bi - "Проблеми розвитку соцюлогм на сучасному етагп".

Структура та обсяг'роботи.

Дисертацж мае обсяг 1 сторжок. Складаегься з вступу, двох роздЫв, кожен ¡з яких мае по три параграфи, заключения i перел1ку використано! лператури, що м!стить 85 назв.

ОСНОВНИЙ 3MICT ДИСЕРТАЦИ.

У в ступ! обгрунтовуеться актуальжсть I новизна теми досл!дження, визначаеться стуш'нь 17 розробки, характеризуются теоретико-методолопчж основи, формулгаються мета 1 завдання, обгрунтовуеться наукова новизна та р1вень апробаци и результат.

В першому роздЫ. який мае назву "Проблема синтезу в ¡сторичжй ретроспектив!" зд1йснюеться спроба вияоити \ описати тенденци теоретичного синтезу на р!зних етапах ¡сторичного розвитку соцюлопчно! теори. Досягненнга зазначено! мети присвячеж ВС1 три параграфи першого розд!лу.

В першому параграсЫ ""Позитивний синтез" наукоаого знания в соцюлоги О.Конта" автором дисертацн зроблена спроба рештерпретацн метатеоретичного обгрунтувания соцюлоги, яке здтснив свого часу О.Конт. На думку автора редукц!я всього зм!стовного багатства теоретично! спадщини О.Конта до позитив!стських витоюв його концепцм не зовам корректна I виправдана. Не можна закривати оч! на те,.що О.Конт виступив з грандюзним проектом "позитивного синтезу" наукового знания, який, як в!н вважав, дасть мщну теоретичну основу для реформи науки 1 сустльного устрою.

Соцюлопчна концепц!я О.Конта пщводить теоретичний тдсумок соц!ально-ф!лософського розвитку в!д Юма ! Смгга до Русо ! Сен-Смона. В його соцюлоги синтезуються поняття ! методолопчж п!дходи психолог!!, пол!теконом!!, етики ! ф!лософм ¡сторн його часу.

Синтетичний характер мае у Конта й процес теоретично! само!дентиф!каци. Вт розглядае свою концепц!ю як результат поеднання двох одноб'|чних 1 по суп доповнюючих одна одну систем Декарта ! Бекона. Одна надавала надто виключного значения ¡нтелектуальним, а ¡нша - соц1альним потребам.

За задумом Конта для, того щоб досягти позитиного синтезу потр1бно було подолати величезну теоретичну перешкоду: розвинути "поняття про природжй закон" ! розповсюдити його на сощальн! та моральн! пвища, тобто створити соцюлопю.

Створюючи соцюлопю в рамках ново! позитивно! фтософп, О.Конт комб!нуе теори, як! стосуються людини ! зовжшнього св1ту, що в!д часу Ар!стотеля ! Платона виглядали як непримиренж, розглядаючи для тих ! ¡нших належний вплив 1 не порушуючи гармони м!ж ними.

1дея синтезу як загальна свпоглядна установка в соцюлопчжй теорп Кгнта проявляеться також в тому, що вш пробуе примирити дв1 однаково наспйж, але удавано незгоджуваж, потреби -"потребу в позитивное^ 1 едносп". !накше кажучи, в1н намагаеться щоб створювана ним система мала одночасно всеохоплюючий характер попереджх теологи та метафЬики, а також достовфжстю точно? науки.

Викладення свое! соцюлоги Конт починае з констатацп того, що ¡деТ порядку ! прогресу в принцип! не можуть \ не повинж протиставлятися, так як сучасна цивЫзацЫ зробила з них дв1 умови, однаково необх1дж для всяко'/ по/птичноТ системи.

"Пльки позитивна ф!лософ!я, на думку Конта, охопить ва сторони сучасноТ цив!л!зацГ|' ! припинить антагожзм, який ¡снуе м1ж двома класами соц1альних потреб - сощальним прогресом [ Соцшльним порядком.

В соц'юлоги О.Конта цим двом поняттям вщповщае розпод1л природжх ' закожв на статистичж та динам^ж, яким тдпорядковаж ва сощальж явища.

АналЬ синтетичних тенденций в соцюлопчжй концепци О.Конта дозволив дисертанту висунути ппотезу про • те, що традицшний подм контшськоТ соцюлогн на дв'| науки - соц1альну статику 1 сощальну динамту - призводить до дещо спрощеного розумтня спадщини французькрго соцюлога ) суперечить загальному духу позитив1стського синтезу.

Сам О.Конт вказуе, що статичне досл1дження, вивчаючи взаемод1ю м1ж вама частинами сощальноТ системи, служить в той же час основою для вивчення соц!ального розвитку, тобто сощальноТ динамти. В свою чергу, ттьки в ход1 розвитку людства виявив себе зв'язок м1ж р!зними частинами сусптьного оргажзму.

Виконана в дисертацП спроба рештерпретацн соцюлопчноТ концепцм французького соцюлога зовам не вичерпуе проблему "позитивного синтезу" у Конта, а ттьки акцентуе увагу на тому, що прагнення до синтезу пронизуе всю творчкть французького соцюлога. В його основ! лежить глибоке переконання в тому, що соцюлопя - наука, що потребуе розвитку лопчного методу, який зобов'язуе "вивчати ц'ше ран"|ше його частин". Пам'ягаючи про любов Конта до створення лозунпв, соцшльний пафос його теоретично! творчост! можна виразити оджею фразою: "все

/О

примирити иному не шкодячи , що ствзвучно до сучасно! постановки проблеми теоретичного синтезу в соцюлопчному знанж.

В другому параграф! - "1дея синтезу в розумточш соцюлот М.Вебера" продовжуеться досл1дження та ¡мплжафя зразюв синтетичного теоретизування в роботах жмецького соцюлога М.Вебера. [

Спроби бтьш цЫсно зважено п!д|йти до традицжних проблем розум!ючоТ соцюлогн Вебера поставили в центр дискусж. проблему взаемного в!дношення м1ж такими понятжними парами як "вщнесення до цжностГ ! "свобода в1д цжносп", "розумжня та пояснения", "шанс та ¡деальний тип". Однак, на думку багатьох дооидникт, найбмьшим був внесок Вебера в його спроби не завжди вдалж та посл1Довнш, встановити зв'язок м1ж мжро- та макро- вим^рами в соцюлопчному теоретизуваннк

"Сощальний порядок", зпдно Веберу, визначаеться структурами в Тх специф!чно ¡сторичних формах, починаючи з рел!пйних систем, пол1тичних и правових ¡нституцж \ заюнчуючи способами виробництва I мкькими асоц!ац|ями. Проте, вж жколи не твердив, що такий системиий погляд виключае ¡ндивидт. Його теоретизування рухаеться М1Ж макроанализом ¡деацюкальних комплексе ! ¡нституцюнальнйх систем, а також мкроаналЬом того, як ¡ндтщи всередиж таких ¡нституцж ¡нтерпретують ! дощ'льно д!ють. В цьому сена можна сказати, що вебер1вське теоретизування N.¡стило в соб1 деяку дуальжсть подолати яку вж часто I сам був невзмози

Соцюлопя, на думку Вебера, - це наука, яка пробуе робити ¡нтерпретацшне розумжня соц!альноТ дтльносп для того, щоб вщ нього прийти до причинного пояснения його проттання ! наслщюв. 3 другого боку, для розумжня якоТ-небудь ди треба ¡дентифтувати конкретний мотив чи комплекс мотивш, вщтворюваних у внутр'ниньому досв!д| 1 яким ми можемо приписати вказану поведжку з певним ступеней точности

Сптставлення цих двох вище згаданих позиц!й дозволяе зрозумии, як1 два пункти Вебер робив центральними та взаемозв'язаними в своТх доеддженнях. По-перше, суб'ективна мотивация визначаеться як центральна для поведжки. По-друге, через цю центральжсть соцюлопя повинна залучити мтроаналЬ пролкання конкретно! ¡нднв!дуальноТ взаемодп. Оск!льки мотиви.

//

виявлеж через м'жроаналЬ, являються ' типовими або однор1д( чми, то мтроаналЬ висвклюе, чому ¡ндив!дуальна д1я с виршальною для вщтвбрення ¡деацюнальних структур, а не для створення Гх наново.

Вебер присвятив б1льшу частину сЬоеТ творчоТ енёрги ¡сторичному 1 пор1вняльному анал1зу софальних передумов ¡ндив1дуальносп як феномену, а також доведению того, що сощальне в1дтворення все бтьше стало зосереджуватися, на автономному ¡ндивщов!. Анал1зуючи перех'/д в'/д традицжного . сустльства до пщприемницького кашталЬму вш довш I показав, яким чином колективж структури, таю як релИя, право \ ам'я впливають на здатжсть акторт здобувати ¡ндивщуальжсть.

Вш показав, що ¡ндив!дуальна автономт не с ж онтолопчною данжстю, ж продуктом матер]альних санкций чи заохочень, ¡, скор1ше, залежить в1д соц1ально обумовлених пёрцепцш бачення себе \ В1д софально структурованоТ мотивацп. Той факт, що редукцюжстська мжро- соц'юлопя може бути запропонована сучасжй сощальжй теор'и, як показуе веберовський анауиз, е свечениям тисячолЬньо! софально! реконструкци ¡ндив!да. Якщо сучасний ¡ндив1д д'шсно здатний протистояти сощальному тиску, то вльки завдяки внутр1шнж силь яка дана йому ¡сторично I соц1ально.

Таким чином, Вебер ч1тко артикулював теоретичну пози^ю про зв'язок мтро-макро, в рамках яко! визнаеться, що соц1альне середовище спираеться в своему в'щтворенж на соц1алЬовану ¡ндивщуальну д1ю. В1н пшов ще дал1, коли став схилятися до вибору позицм, що соц1алЬоваж ¡ндив1ди в1дтворюють сустльство заново через Тх контингентж ди.

3 соцюлопчноТ точки зору, зосередження на вмпадковоап проявляеться у Вебера через увагу до рол1 л1дерства в пол1тиф ! харизматичноТ ¡нноваци в релИТ. Кожен з цих поглядт передбачае - випадков!сть, лщерство I харизму, яю е не просто емшричним визнанням мжрортня, але й визнанням його в1дносноТ аатономи.

В той же час в дисертацм ыдмнаеться фрагментарн|'сть прояаш м-1кроанал!зу в вебер'тських роботах. У Вебера можна знайти дуже небагато прикладш, що мають вщношення до аналЬу ¡ндив1дуальноТ сощал!зацм, динамжи амейноТ взаемодп, емоцжноТ 1 морально! основи сощальних рух'т.

Пояснения вказаного парадоксу бачиться у тому, що пол!тичж причини ( рецидиви л1берального утил1таризму Вебера протидшли його ¡нт'ерпретативному розумжню дп I часто приводили його до матер!ал!стичних, об'ектив!стських ¡нструментальних припущень щодо дт.

Фактично в аналЫ Вебером процест рацюналЬаци сучасне сусЫльство XX столктя постае як структурована "зал1зна кл1тка", яка продукуе прихильжсть до сощальних правил незалежно в(Д соц1альних мотив1в 1 вщ ¡ндив1дуальних схильностей людини. 1ншими словами, вебершська соцюлопя в питанж зв'язку мкро-макро, не дивлячись на критику социологи Маркса, фактично визнавала те, що автономж ¡ндивщи погоджуються з сустльством тому, що вони вимушеж робити це тд тиском зовжшжх сил.

Таким чином, робиться висновок,. що Вебер в резуальтат! творчоТ еволюцп прийшов до позицн, яка по суп 'заперечуе сам зв'язок мЬк м'тро- 1 макро-; зв'язок, якому вт присвятив впродовж свое! досл!дницько! кар'ери щлу низку роб1т.

У третьому роздт! - "Програма теоретичного синтезу Т.Парсонса" розглядается соцюлопчна концепцт американського соцюлога, яка на думку багатьох дослщниюв демонструе один ¡з класичних зразюа синтезу та ¡нтеграцн в ¡стори соцюлогп. Висунення Т.Парсонса на роль теоретика1 який володк найб!льшим потенщалом синтезу ¡. об'еднання протилежних концепцШ, в1дбулося лльки теля фази тотально! критики, яюй т'ддавався структурний функцюналЬм Парсонса в 60-70-х роках.

В дисертацм програма теоретичного синтезу Т.Парсонса розглядаеться на приклад! тих ¡нтерпретацш, яю зд!йснили в своТх роботах Дж.Александер ! Р.Мюнх.

Анализу теоретичного синтезу Парсонса передуе розгляд ¡деолопчних та софальннх амб!ц1Й його першо! велико! роботи -"Структура социально! ди". Вщнооити \ переформулювати л1беральну ¡деолопга - таким був той великий моральний наказ, пщкоряючись котрому з'явилася на сс!т його нова теорт.

Ядро!1 ц!с1 альтернативно! теорп с те, що Парсонс описав як "одинкцкэ дм". Оставил явлле собою мпотетичннм носж д!яльност! п ппотетичжм ситузцн, модель, що злчлючас £5 ссб\ дтльтсть, Ц|л), обстапини, л-чсоби ¡' норми.

Обмах-.п.иня вол-омтпризму колектив!стською верас-о утил1тг*ристс!>'со7 тсорн, 1пдио з Пгрсгчссм, пр*,толо до пор:.н

"утилЬаристськоТ дилеми". Суть ц!еТ дилеми в тому, що якщо утил!тар: зм прагне зберегти суб'ективжсть 1 свободу, то в'ш повинен зберегти" ! ¡ндивщуальний характер. Якщо ж вж' хоче пояснити соц!альний порядок в б1льш позитив!стському дус!, то вж повинен обмежити фактор д'юльност! I звериутися до необхщних елемент людськоТ взаемоди, будь то спадков|'сть (бюлопчн! ¡нстинкти) або оточуюче середовище (матер1альн! умови).

Парсонс пробуваа включити в свою модель елементи вах недосконалих напрямкт, що йому передували. Сконцентроважсть !деал!стичн!<х напрямюв на нормах, якщо це колектив!стська традиц!я, ! на зусиллях, якщо !ндив!дуал!стична. Сфокусоважсть матер!ал!стичних напрямюв на обставинах, якщо це традиц!я коЛектив!стська, \ на засобах, якщо ¿она !ндив!дуал!стична. Модель "одиниц! дн" Парсонса включае в себе во ц! акценти, не пристаючи до жодноТ з Точок зору.

Так, якщо нетрадицжну д1ю розум!ти як таку, що мае значения, тод'| моральн! I нормативж елементи можуть сам! бути розглянут! як оргажзацжн! структури або "системи". 3 ¡ншого боку, ц! суб'ективн! системи д!ють "п!д ! над" будь-яким окремим ¡ндив!дом, стаорюючи над!ндив!дуальн! стандарти, зпдно з якими можна оцжити ре/альжеть. Дал!, так! системи мають ¡нтимний зв'язок з людськими аусиллями, ¡нтерпретащоо ! суб'сктивн!стю, так як "структура", яку вони вллюють, може бути реал'оована т!льки через людську д!яльн!сть ! переслГдування !ндив!дуальних ц!лей.

За такого багатовим!рного трактування "волюнтаристськоТ теори ди" зн!маеться иепримиренн!сть альтернатив "суб'ектив!зм-об'ектив!зм" I "волюнтаризм-детерм!н!зм", а також "номжалЬм-реашзм".

Таким чином, Парсонсу вдалося показати, що сощальн! рухи, що представляли небезпеку для л!берал!зму, мали пщ собою теоретичн! засади. Парсонс зв'язав цю л!беральну кризу з "теоретичною лог!кою" л!берально7 теорп XIX стол!ття ! спробував розробити свою теоретичну альтернативу Тй.

В робот! зазначаеться, що значна роль в здженежй Парсонсом теоретичжй ^ революцп в!дводилася класикам. М.Веберу, Е.Дюркгейму, В.Парето та !ншим.

Кр1м неофункцюнал!стсько! розглядаеться кантшнська ¡нтерпретацш поглядт Парсонса, яку розвинув жмецький социолог Р.Мюнх, На думку останнього, кант!еська ф!лософ1я забезпечус нас засовами сприйняття парсонсГвсько! соцюлогн, починаючи з парсонавського прочитання Дюркгейма ( Вебера, через ¡нкорпорац!» Фрейда, до систематично! повноти зр'|ло7 теорм. 1ншими словами, Кант е предтечею Дюркгейма ! Вебера, як! були разом з Парето I Маршалом прочитан! в "Структур)' соц|'ально! дн" як фундатори неутил!таристсько!, волюнтаристськоТ теорм д!7.

3 1ншого боку, заслуга Парсонса в тому 1 полягала, що в!н на. Ыдмту в'|д багатьох сучасних теоретик! в, зайнятих редукцюн!стською ¡нтерпретацкю теоретично! спадщини класик!в, ЗМ1Г добути елементи теор'н взаемопроникнення ¡з роб!т Дюркгейма, Вебера ! Фрейда 1 закласти основу теорм взаемопроникнення в "Структур! соц!ально! ди".

Неофункц!онал!сти провели пл!дний анал!з синтетичних установок I ор!снтац!й на теоретичну !нтеграц!ю в соцюлогн Т.Парсонса. Водночас такий анализ не можна абсолютизувати, оск!льки в концепци Парсонса наявна невизначежсть як у багатьох постулатах, так I в критиф теор'ж, як! вона хот!ла переробити.

В будь-якому з питань, за думкою вщомого соц!ального теоретика Александера, точка зору Парсонса допускала подв!йне тлумачення.

Серед недолжш синтетично! модел'| ' американського социолога - абстрактний характер теоретичного п!дприсмства Парсонса. 1накше, в!н залишив в!дкритим питания про характер реального свггу при фактично детшнзованих термЫах. Це взяття в дужки конкретного I ¡сторичного привело до колосально! фрустраци багатьох його посл!довниюв.

П('дсумовуючи анализ можна зробити висновок - звернення до !дей Парсонса на новому етат пошуюв теоретичного синтезу пов'язано з тим, що вЫ захоплював сво!х посл!довник1в не ст!льки конкретними результатами його соцюлопчного синтезу, ск!льки самим задумом ! програмою теоретично! ¡нтеграцн в соцюлопчн!й теорп. Спроби _зм1Стовного зджснення дано! программ на конкретному матер!ал1 були менше вражаючими I дали привщ для критики соц!ально! теор!! Парсонса.

Детальний анал!з проблем теоретичного синтезу та жтеграцп в першому роздал! дисертацн заклав добрий метатеоретичний фундамент для подальшого анал1зу у другому роздш "Феномену нового синтезу в сучасному соцюлопчному дискурсГ.

'В першому параграф!, який мае назву "Синтетичне теоретизування та загальна соцюлопчна теор!я", анал!зуеться духовна ситуац1я та сучасний теоретичний контекст, в якому знаходиться проблему, що стала темою дисертацм.

Соцюлопчна теор1я в й ¡сторичнп ретроспектив! мала дивно неоднозначну репутацию. В перюд виникнення соцюлогн як науковоТ _ дисциплши, соц'юлопчне теоретизування характеризувалось тотальною критикою будь-яких прояв!в ф!лософсько! метаф!зики.

3 ходом розвитку кГльюсних методов в соцюлопчжй . дисциплш!, як! зджснили револющю, ! шд впливом зростаючого ¡нтересу до вивчення окремих со^альних проблем - ЫмЧ, школи, ¡мм!грац11 ! т.д. - увага до "велико! теорн" з боку соцюлопчно! стльноти була послаблена. Така теор!я шддавалась не завжди справедливим нападам.

П!слявоенне десятил!ття стало перюдом "ортодоксального консенсусу" в соцюлогн. Соцюлопчне теоретизування було реаб!л!товано, але не спльки.за рахунок згоди та порозумшня м!ж соц|'ологами, сюльки за рахунок неявного диктату ¡нтелектуально! проблематики з боку прихильник'|в структурного функц!онал!зму Т.Парсонса.

За коротким пер!одом домшування функц!онал!зму в ¡сгори соцюлопчноТ теорп настав перюд розбрату I подал ьш о! фрагментац!Т в соц!олог!Т. Для гранд-теор^ це обернулось зростанням недов!ри до всякого теоретизування, яке пов'язано з якою-небудь конкретною сферою сощальних досл!джень. В той же час, жоден з нових теоретичних напрямюв, який виникав на засадах критики структурного функц!онал!зму Парсонса, виявився неспроможним охопити всю реальжсть ! запропонувати едино прийнятну теоретичну стратепю.

В дкертацп зазаначаеться, що сучасж спроби розвинути синтетичне теоретизування \ ¡нтеграц!йж стратеги виникають в контекст! б|льш широкого процесу, що спостер!ггсться в остаижй час, - в!дродження ¡нтересу до велико! теори ! запзльного теоретизування.

В результат! постпозитив^стськоТ критики традицтних уявлень про роль 1 м!сце социально! теори в соцюлоги стався вибух р!зноман!тних способш соцюлопчного теоретизування.

Перш за все, жтерес до велико! теори лептимуе себе шляхом звернення до класичноТ традицм, яка адаптуеться до сучасних умов 1 створюе загальн! рамки теоретизування для сучасних соцюлоп'в. Широке розпоасюдження отримали спроби ре'ттерпретацн теоретичного спадку класиюв. Режтерпретащя ¡стор)Т соцюлоги дозволяе . сучасним теоретикам розгортати широкий метатеоретичний анал!з, в результат! якого Тм вдаеться виявити крайнощ! ! антиномм, що викристал!зувались в поперёдн! пер!оди розвитку соцюлоги.

3 ¡ншого боку, усв!домлення- неможливост! поясни'ти сучасн! процеси трансформаци соц!альноТ онтологм в рамках класичних соцюлопчних теор!й стимулюе ! лептимуе спроби багатьох теоретиюв розвивати нов! зразки соцюлопчного конструювання (етнометодолопя, соцюбюлопя, концепцм _ Ю.Хабермаса, П.Бурдье, А.Пдденса та ¡н.)

Найб1лыи радикальн! спроби були зд!йснен! соц!альними теоретиками, ям висунули задачу концептуал!зац!7 постмодерност!, Основну проблему, яке виникла перед соц!Ъло1ами в- /од! спроб концептуал!зуаати змши, що в!дбуваються в св!т!, ¡, в!дпов1дно, переглянути звичж уявлення ! категор!Т соцюлопчного мислення, можна представити в вигляд! дилеми: • постмодержстська соцюлопя чи соцюлопя постмодерн!зма?

В!дтак крайнощ! ! одноб!чност! постмодержстськоТ соцюлоги ! привели багатьох соц!олог!в, що намагаютьс^ самовизначитися в .ситуацн постмодерн!зму, до висновку про те, що майбутне соцюлоги не ст!льки в постмодержстськж соцюлоги, ск!льки в побудов! власне соцюлоги постмодержзму.

По'стмодержстськ'! в!яння, яю широко захопипи культуролопю, ф|'лософ|'ю, соцюлопю- та ¡нш! соц|альж науки, сам! повинн! бути усв1домлен! як форми виявлення глибинних соц!альних трансформац!й, характерних для сучасносп. Таким чином, со'ц!ололя постмодерн!зма ще т!льки повинна досл!дити ¡стинний рефрен концепц!й постмодержзма в софальних науках.

Отже, в сучасжй соцюлоги все б!льше визнання отримуе точка зору, що наголошуе на виключжй важливосп

теоретизування, безв!дносно до певних емтричних проблем чи окремих предметних областей. Продовжуються дискуси про фундаментальж проблеми соцюлопчного шзнання I робляться рЬномажтж спроби обгрунтувати саму ¡дею загальноТ теори в соцюлогп. В цьому комтекстг сучасж спроби, спрямоваж на синтез продуктивних ¡дей ^ пщход!в, на ¡нтегращю теоретичних дихотомм, розвиваються п1д впливом вщродженого ¡нтересу до велико! теорИ ¡, в той же час, сам1 стимулюють це вщродження.

В другому параграф!, який мае назву ""Вщ вжни шюл" До 1нтеграцп соцюлопчного знания" анал1зуються передумови та причини, яю вПлинули ! сприяли розколу на мжро- та макро-теоретизування в соцюлогн.

Розглядаються передумови, що призвели до сучасного зрушення в б!к ¡нтегративного, синтетичного типу теоретизування.

Для анал'|зу факторш, яю сприяли перетворенню синтетичного теоретизування в домЫ.уючу форму розвитку соцюлопчноТ теорп, використовуеться схема Р1тцера:

а) "зовжшньо-софальж", тобто як змжи макрохарактеристик сусптьства впливають на розвиток соцюлопчного теоретизування;

б) "зовжшньо-Ытелектуальж", тобто зрушення в ¡нших, сумЫних областях гуманггарних дослщжень, як1 прямо чи убЫно мали вплив на розвиток теорп в соцюлопчжй наущ;

в) "внутршньо-штелектуальж", тобто т1, що торкаються розвитку метатеоретичного ¡нструментар!ю для аналЬу соцюлопчних теорж.

Особливо аналЬуеться перюд, коли шд впливом постпозитиветських ¡дей в соцюлогп розгортися дискусн про мультипарадигмальний статус дисциплжи. Говориться п^о значения роботи Дж. РЬцера "Соцюлопя: мультипарадигмальна наука", яка виявила парадигмальну стльжсть методолопчних установок окремих теоретичних пщходт по суп виробила дослщницьку техжку, яка дозволяе виявити теоретико-методолопчж передумови для синтезу зовжшньо протиставлених теоретичних концепцж в соцюлогн.

В дисертаци показано, що хоча мжро- ! макро- тема ввжшла в соцюлопчне теоретизування як ясне I твердо усталене питания ттьки в останне десятилтя, його перед!стор1ю можна прослщкувати вщ ранньоТ середньов1чноТ думки до тслявоенних

метаметодолопчних дебалв в науц!, етстемологи та полЬичжй ф!лософп'.

Зб1гання м1кро- i макро- теми з етстемолопчними, онтолопчними | пол1тичними вщмжностями i нездатжсть розглянути вказану дихотом|'ю анажтично, робило неможливим досягення зв'язку м1ж мжро- i макро-, та приржало до краху будь-ям спроби до примирения.

Соцюлоги-теоретики вщокремили питания онтологи в|'д 'питань ешстемолопТ i переформулювали обидва види питань в б1льш точних соцюлопчних термжах. Для соцюлопчноТ Teopii' ел1стемолопя стае "проблемою джльност!": чи е свщомий актор рацюнальним або ¡нтерпретуючим? Проблема "порядку" в соцюлоги торкаеться первинного джерела сощальних стандарте. Вона не мае вщношення до онтолопчного питания, чи е ц'| стандарти, яких ¡ндивщи можуть дотримуватись, а-можуть i не дотримуватись, реальними.

Хоча виникнення соцюлогыно? Teopii ¡з фтософи зробило питания про вщношення макро-мжро ршня ¿иачно б|'льш складним, сучасний рух вщ утиску оджею теорию ¡нших до зв'язку м|'ж ними розвиваеться, враховуючи досв|д перших великих спроб (Вебер, Парсонс) в мжро-макро синтезу. Однак м1ж першими спробами синтезу у Вебера та Парсонса i нижшжм спрямуванням до ¡нтеграцм в соцюлопчнж Teopii прол1г перюд розбрату i невизначеносл.

Звернення до . шслявоенного перюду показуе, що в!н характеризувався вщродженням, здавалося б залишених а минулому, ф1лософських дебалв, як'| поляризували питания MiKpo- i макро- зв'язку знову. Полпичж i пояснювальж' питания були ще раз ототожнеж, при цьому можлив!сть бтьш синтетичних форм теоретизування заперечуеалась, i метаметодолопчж протирнчя знову стали домжувати а соцюлопчнж Teopii. В перюд з початку 1960-х до початку 1980-х соцюлоп'чне теоретизування розмило за'язки, як'| Парсонс старанно вибудував М1ж MiKpo- i макро- аналЬом. Розвиток соцюлопчноТ Teopii в пюлявоеиний1 пер'юд а форм! Teopii конфликту, етнометодологн, гермекейтИ^И* i' марксизму эдшснювався на хвил1 критики Парсойса. Але Mipbfo того як вказаж Teopii отримували визнання ё а^асдёмн'ййх колах г у соцюлопв-практикт, вони також стикались з низкою фундаментальних проблем. Парадокс в тому, спо хоча. ui Teopii

/У

закидали Парсонсу однобижсть, !х творч1сть виявилась не менш одноб1чною I не привела до бтьш синтетично! теори.

За словами Дж.Александера, соцюлопчна теорт сьогодж вже не займаеться тим, щоб скинути Парсонса з трону. Бона постпарсонавська, а не а.нтипарсонавська.

1ншими словами, можна сказати, що з середини 80-х рокш почалась нова фаза соцюлопчного теоретизування. Нове поколжня теоретикт приходить до переконання, що ж мжро-, ж макротеор1я, якщо розглядати кожну окремо, не можуть бути визнаж задовтьними.

3 одного боку, прагнення до синтезу I теоретично! ¡нтеграци пробивас соб'| дорогу "зсередини" кожно! соцюлопчно! теорп, що ввжшла в число пануючих.

3 ¡ншого боку, ряд пров1дних теоретиюв, таких як Р1тцер, Александер, Пдденс та ¡нал, свщомо розробляють ¡нтеграцжж походи I прагнуть розвинути метатеоре'тичне обгрунтування процес'т домжування синтезу над процесами протистояння феодального вщособлення в сучаснж соцюлопчжй теорн.

Попри те, сучасж спроби розвинути бтьш синтетичну теор1ю не пов'язаж з романтичними спробами, характерними для минулих перюдт, створити едину I всеохоплюючу синтетичну теор!ю. Скорш, на думку Р1тцера, мова йде про "нов1 синтези", жж про "новий синтез".

В третьому 1 останньому параграф-! цього роздту -"Багатовим1рний пщхщ Дж.Александера як метатеоретичне обгрунтування тенденцм нового синтезу" - аналЬуються нов1 тенденци в соцюлопчному теоретизуванж на приклад! вщомого американського досл'щника та ¡деолога синтетично,о теоретизування.

В цьому параграф!, перш за все, вид!ляються аспекти, яю розкривають специф!ку синтетичного теоретизування Дж.Александера.

По-перше, Дж.Александер в сво!х чисельних- теоретичних дослщженнях не обмежуеться ¡нтеграц1ею окремих дихотомт ! антиномш, якими багата ¡нтелектуальна !стор!я соцюлопчно! дисциплжи. В!н конструюе теоретично ускладнену модель соцюлопчного синтезу, яку в!н визначае як баготовим!рну модель теоретичного синтезу в соцюлогн.

По-друге, Дж.Александер не ттьки фокусуе своТ зусилля на роэробф синтетичних зразюв теоретизування в соцюлоги, але \ розробляе метатеоретичне обгрунтування сучасних тенденцж нового синтезу в соцюлоги.

По-трете, специфжа синтетичного теоретизування Дж.Александера заключаеться у тому, що воно розвиваеться в рамках такого нового . теоретичного напрямку як неофункц!онал!зм. Неофункцюнал!зм Александера засновуеться на конвергенцн переосмислених принцишв структурного функцюнал!зму з сучасними доондницькими програмами в соц1ологИ.

По-четверте, синтез Александера будуеться, кр!м того, на основ! використання першого I другого етап!в п!слявоенно! соцюлоги, тобто в!н вщстоюе нерозривний зв'язок м!ж класикою 1 сучасними теоретичними пошуками.

Анал1зуеться три етапи творчоТ еволюцн багатовим!рного походу Александера:

1) звернення до класикш ! вироблення основи для б!льш синтетично! колективштсько! теори (вид!ляе п'ять теоретичних позицж в класичжй соц!ологи);

2) синтез м!кро-макро;

3) в!дношення м!ж випадков1стю (!ндив!дуальною д!ею) I ¡деальними та матер!альними структурами.

В дисертаци розглядаеться метатеоретичний ¡нструментарж, що використовуеться американським соцюлогом.

Дж.Александер багато уваги прид!ляе обгрунтуванню дискурсивно! природи соцюлопчно! теорм I викриттю пресулпозицюнального р!вня будь-яких теоретичних побудов в соцюлоги.

Кр1м того, Дж.Александер- обгрунтував значения неемтричних суджень в сусшльних науках, припустивши, що в парадигм! комбЫуються загальн! ф!лософськ! судження з низкою б!льш конкретних дослщницьких програм. Оск!льки перцепц!я опосередковуеться дискурсивними установками, що беруть початок з традицж, науков! визначення соцюлоги роэташовуються о межах в!дносно стандартизованих парадигм.

Розр!зняючи проблеми д|У ! порядку, в!н визначив чотири фундаментальж загальн! ор!ентацн в теоретичн!й соцюлоги. Бтышсть фундаментапьних припущень, як! властна! будь-якж

науковж теорн, торкаються характеру дп та порядку. Кожна теорш сусптьства, що припускае розумжня людини як актора, передбачае в1дпов1дь на питания: "Що е д1я?" Кожна теорж вм1щуе неявне розумжня мотивацн. Чи е вона дощльною ! рацюнальною, чи займаеться вона перш за все об'ективним передбаченням, або - вона нерацюнальна I субъективна, ор1ентуеться на значим!сть моральних вщносин та альтруТзму.

В дисертаци досл1джуеться методолопя вкконаного Дж.Александером портняльного анал!зу шдходу ¡нструменталктт • I нормативных мислител'т до соц'тльноТ структури. При цьому з"ясувалося, що вказуючи на сильж I слабю сторони кожного з пщходт, Дж.Александер готуе метатеоретичне тдгрунтя для свого багатовимфного походу до теоретизування про сощальну структуру.

В результат-! виконаного анал'|зу Дж.Александер робить' висновок про те, що подальший прогрес в структурному аналЫ залежить вщ усшшноТ ¡нтеграци ¡нструментального та нормативного Ыдходу.

Досл1джуеться специф1ка анал1зу Александером досягнень в ¡стори соцюлопчного теоретизування при концептуал'|заци сощальноТ структури. Вказуеться на те, що не ¡снуе необх1дного ¡сторичного прогресу в 6\к бтьш багатовимфних форм теоретизування.

В результат! своТх метатеоретичних шукань Александер констатуе неоднозначность закономфностей розвитку соцюлопчноТ теорм. 1рожя полягас в тому, що социально-структурна теорш продовжуе бути пов'язаною з питаниями, яю пщняла ¡ндив1дуал1стична теор!я. Структурний анал!з повинен тик розвиватись, щоб його зосереджёння на примус! переформулювало умови волюнтаризму, а не викоренило його повжстю. Це передбачае два р1зних завдання. Перше - зовжшж зв'язки I вщносиии повинж бути символьно визначеж точно "так, як \ матершльно, осюльки таким шляхом актор може бути розглянутий як той, хто продукуе сощальний порядок, а не просто як вщповщаючий на нього. Друге - концептуалЬацЫ ц1еТ символки I матер1альних структур повинна бути ¡сторично специфшна I однаково важлива. Вона повинна розглядатися так, щоб визнавати перманентну можлив!сть 7х фундаментальних перевизначень. У висновку Александер приходить до заключения,

що сема так! завдання повинна ставити досл!дницька програма структурного аналГзу а його багатовим(рн(й i синтетична форм1 на найближч! роки.

В ■ заключена . формулюються п1дсумки проведеного дослиження, окреслюються можлив!' напрямки використання вггчизняним сусшльствознавством надбань зах?дних сощологш-теоретиюв i пропонуеться загальна оц!нка зах!дио! теоретично! •

СОЦЮЛОГИ.

ОсновниЙ змкгг дисертащТ буе отображений а таких публ1Кац|'ях:

1.'Проблема теоретичного синтезу а сучесн1й соцюлогм".//Проблеми розвитку соц(олоп7 на сучасному етат': материи м!жнародноТ науково-практичноТ конференцй. - КиТв. Ыститут соцюлоги HAH УкраТни.1994. с.43-44.

2. "Позитив1стський синтез О.Конта".//Ф!лософська та соцюлопчна думка.1995. - №9-10. с.146-151.

3. "Теор1я ел!т В.Парето".// Фшософська та соцюлопчна думка 1992. - №11. с.47-57.

4. Значение классических социологических концепций для развития социологической теории. // Изменяющийся Мир я проблемы гуманитарного образования в высшей5 шкЪМ. ТезйсЬг украинской . научно-практической конференций ёбтуск II. Социология, политологи, история. - Бердянск 1*992. - с.15-17.

Ji

ЛупацШ B.C. Проблема теоретичного синтезу в сучаснж соцюлопТ.

Дисертащя на здобуття наукового ступеня кандидата соцюлопчних наук по специальное^ 22,00.01 - теорм та icTopifl соцюлоги.

В дисертацГТ досл!джуються зразки синтетичного теоретизування, як! виникали на рЬних ¡сторичних етапах теоретичного конструювання в соцюлопТ. Головна увага концентруеться на соцюлопчних концепцЫх О.Конта, М.Вебера, Т.Парсонса. Анал1зуеться залежжсть новоТ хвил! синтетичного теоретизування в!д духовно? ситуацп сучасност! (практика постмодержзму I процеси формування поспндустр!альноТ циву^зацп) та метатеоретичних зрушень в розвитку соцюлопчноТ тбори. Розглядасться процесс розвитку соцюлопТ на eTani переходу В1Д "вшни шк!л" до поширення тенденцж синтезу та жтеграцп соцюлопчного знания. На приклад! po6iT Дж.Александера досл!джуються форми метатеоретичного обгрунтування 1деТ синтезу в соцюлопТ - синтез м!кро- I макро- теоретизування, ъа розбудова засад багатовим!рного анал!зу в соцюлоги.

Lupatsy V.S. The Question of Theoretical Synthesis in Modern Sociology.

The dissertation for the degree of candidate of science in sociology; speciality code 22.00.01 - Theory and history of sociology.

The dissertation is an analysis of some patterns of synthetic theorising, which have appeared at different historical phases of the sociological theory building. The sociological conceptions of A.Conte, m.Weber and T.Parsons are at the centre of the study: The work also makes tin attempt to grasp the dependence of the new trend in synthetic theorising on contemporary intellectual environment (see, the practice of postmodernism and the formation of postindustrial society) and on the metatheoretical moves in sociological theory alike. The development of sociology, from the "war of sociological schools" to the strengthening of synthetic tendencies and integration in the ' sociological science is concerned as much. G.Alexander's metatheoretical grounding of the idea of theoretical synthesis' in sociology (synthesis of the micro- and macrotheoretical levofa and working up of the basis for multidimensional analysis in sociology) is analysed.

Ключов! слова: синтетичне теоретизування, багатовим!рний анал1з, ¡нтеграцт мжро-, та макро- в соцюлопТ.

2Ц