автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.06
диссертация на тему: Проблема толерантности в христианской этике

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема толерантности в христианской этике"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Р г В од

■- і! На правах рукопису

УДК 21:172.3

ПІСОЦЬКИЙ Вадим Петрович

ПРОБЛЕМА ТОЛЕРАНТНОСТІ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЕТИЦІ

Спеціальність 09.00.- релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Науковий керівник— доктор філософських наук, професор Закович Микола Михайлович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри культурології

Офіційні опоненти — доктор філософських наук, професор Бондаренко Віктор Дмитрович, Голова Держкомрелігії України

— кандидат філософських наук . Бабій Михайло Юхимович, Інститут

' філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа — Полтавський державний педагогічний інститут імені В.Г.Короленка, кафедра філософії

Захист відбудеться ^2-00 1998 року о годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ, вул.Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ, вул.Трьохсвятительська, 4) -

Автореферет розісланий 1998 року

Голова спеціалізованої вченої ради

Колодний А.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема толерантності складна і багатогранна. Особливої гостроти вона набуває в критичні періоди історії людства, адже ці періоди завжди супроводжуються переосмисленням світоглядних цінностей, зміною соціальних і релігійних стереотипів, руйнуванням територіальних, економічних та міжкультурних бар’єрів, які розділяють людей і визначають характер суспільних конфліктів. У такі часи істотно зростає актуальність пошуку мирних шляхів справедливого узгодження суперечливих інтересів, стають невідкладними проблеми виховання ідеалу та практичної реалізації норм і принципів толерантності.

У наш перехідний період ці завдання постали перед українським суспільством, державою, церквами. Загальне занепокоєння викликає проблема християнської толерантності, ка якій негативно позначаються історичні, майнові, догматичні, етичні суперечності між традиційними християнськими церквами, традиційними і нетрадиційними релігіями, громадами віруючих, місцевими та іноземними місіями тощо. Це виливається в ескалацію конфліктів на релігійному і політичному грунті, у нетерпимість, екстремізм та фанатизм і відповідно актуалізує потребу розв’язання цієї проблеми насамперед у морально-практичній сфері. Для вияву основних каналів і засобів впливу толерантності на суспільну та індивідуальну моральну свідомість потрібен об’єктивний аналіз витоків і традицій християнської толерантності з урахуванням динаміки історичних процесів, її впливу на перебіг внутріцержовних, суспільно-політичних і духовно-культурних процесів сьогодення.

Останнім часом дослідження проблеми толерантності в Україні та за її межами набуло значного поширення, проте багатоаспектнісгь толерантності, її внутрішня суперечливість, безпосередня залежність від суспільно-політичного і духовного життя потребує інтегративного підходу, комплексного аналізу й об’єктивної оцінки цього явища. Це й спонукало автора до дослідження даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дослідження є складовим аспектом планової теми “Проблеми світоглядного виховання в сучасних умовах”, над якою працює під керівництвом проф. Заковича М.М. кафедра культурології Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення релігієзнавчого, історико-філософського, аналізу толерантності як умови

міжконфесійного діалогу, норми спілкування, моральної якості особистості (доброчесності у християнстві).

Розробляючи основну ідею, автор поставив такі завдання:

— виявити закономірності еволюції ідеї християнської толерантності;

—дослідити зв’язок толерантності з духовним і моральним становленням

людини, суспільства;

— з’ясувати сутність християнської толерантності, її характер;

— дослідити фактори, що впливають на вияв і характер християнської терпимості;

— з’ясувати морально-практичну значимість і дієвість християнської толерантності в умовах соціохультурн ого й релігійного плюралізму.

Теопетико-мегго до логічна основа дослідження, джерельна база. В основу комплексного дослідження феномена толерантності покладені сучасні досягнення в галузі методології гуманітарного знання, зокрема релігієзнавчої, філософської, історичної, етичної наук, а також соціальної психології, конфліктології.

Автор, ґрунтуючись на принципах історизму, аконфесійності світоглядного плюралізму й гуманізму, проводив розробку проблеми з урахуванням діалектичного взаємозв’язку толерантності з соціально-політичними і релігійними процесами конкретного суспільства, історичного періоду. Логіко-концептуальний аналіз явища релігійної та громадянської толерантності має систематизуючий і узагальнювальний характер.

Керуючись цими методологічними положеннями, дисертант використав теоретичний і фактологічний матеріал досліджень сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема М.Бабія, В.Бондаренка, А.Гусейнова, В.Шердакова, ПЛроцького, П.Рікера, М.Фрітцханда, О.Хьоффе та інших, а також теологів П.Бетхема, О.Клемана, Й.Б.Меца, К.Ранера та інших, матеріали міжнародних і всеукраїнських конференцій, “круглих столів”, семінарів, де розглядались проблеми толерантності. Аналізуючи концепцію християнської терпимості, дисертант звертався до текстів Святого Письма, апокрифів, праць християнських апологетів, філософів минулих століть: Авгусгина Блаженного, Ф.Аквінського, І.Канта, Н.Кузанського, Дж.Локка, Д.С.Мілля, С.Оріховського, Е.Роттердамського, Д.Юма та інших.

Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні того, що християнська толерантність, виходячи за суто конфесійні рамки узгодження спірних питань та вироблення взаємоприйнятних способів співіснування християнських церков, за певних умов може бути смисло- і культуро-породжуючою силою, забезпечивши сприятливі можливості для гуманізації і

з

демократизації суспільства, самореалізації особистості/

Автор обґрунтував ряд принципових положень, яким притаманна теоретична новизна: :

— еволюція християнської толерантності проходить ряд етапів: додержавшій (харизматичний), державний і післядержавний. Етична концепція християнської терпимості як апології любові й ненасильства виникає на перших етапах становлення християнської релігії і слугує захисним засобом.проти релігійної дискримінації християн. Далі вона видозмінюється, підкоряючись вже інтересам християнської церкви, і стає ідеологічним засобом впливу на свідомість і поведінку людей. Історія розвитку й становлення ідеї толерантності показує, що тільки за умови виходу за межі власне релігійної проблематики вона набуває загальнолюдської значимості;

— зв’язок толерантності з духовним і моральним становленням людини

виявляється в свободі віровизнання, свободі совісті, свободі в релігії і свободі релігії; ..

— сутність християнської терпимості в умовах гетерогенності християнства і з огляду на ситуацію людини в ньому має внутрішньо суб’єктивне розмежування, суперечливий характер, що зумовлює протилежні етичні оцінки та інтерпретації її принципових положень;

— поняттями, що амбівалентно впливають на повноцінний вияв і функціонування толерантності, в християнській етиці є свобода, відповідальність, самообмеження, гідність людини, рівність і справедливість;

— в умовах соціокультурного й релігійного плюралізму християнська толерантність загалом носить конструктивний характер. Залишаючись разом з громадянською толерантністю відповідальною за неухильне забезпечення принципів свободи й справедливості, припинення міжконфесійних конфліктів і нормалізацію міжцерковних стосунків в Україні, вона здатна активізувати свій вплив на екуменічний рух, миротворчі процеси, благодійницьку діяльність, а відтак знайти собі підтримку в широких громадських і релігійних колах.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні уявлень про природу й становлення явища релігійної й громадянської толерантності. Встановлені певні тенденції розвитку християнської толерантності, визначено її основні принципи, ідеальні типи. Проведений теоретичний аналіз протилежних форм толерантності — пасивної форми терпимості (слабка форма) й апології любові та ненасильства (сильна форма), принципової (абсолютної) й прагматичної (відносної)толерантності, з’ясована їх моральна цінність. Одержані автором результати дають можливість окреслити подальші напрямки дослідження феномена толерантності.

Практична значимість роботи полягає в тому, що результати комплексного аналізу, не обмеженого вузькими рамками теології чи прагматичних підходів, можуть знайти своє застосування в ході суспільного й релігійного діалогу, морально-світоглядному вихованні толерантності як риси характеру і позиції особистості. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані для подальших релігієзнавчих досліджень явищ релігійного пацифізму, екуменічних процесів, міжконфесійних конфліктів, які пов’язані з проблемою толерантності. Дисертаційний текст може бути також використаний при підготовці лекційних курсів з релігієзнавства, філософії, етики, соціології, психології, педагогіки.

Апробація дослідження. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднено в доповідях і повідомленнях на 3-й Міжнародній науково-практичній конференції “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (м. Острог, 1997), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціалізація особистості як проблема національної освіти” (м. Ніжин, 1993), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Г.С.Сковорода — видатний український філософ і просвітитель” (м.Переяслав-Хмельницький, 1994), ХЬУІ конференції “Проблеми розвитку психолого-педагогічної науки у науково-технічній творчості молоді" Київського державного педагогічного інституту ім.О.М.Горького (Київ, 1990), вузівських наукових конференціях Ніжинського державного педагогічного інсгитуіуім.М.В.Гоголя(м.Ніжин, 1996, 1997).

Результати досліджень відображено в 4 статтях, видрукуваних у наукових збірниках, трьох тезах опублікованих матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, логіка розміщення яких відповідає розв’язанню основних дослідницьких завдань, а також висновків і списку літератури. У першому розд ілі подано огляд наукової літератури з даної проблеми. У другому розділі з’ясовано сутність толерантності, проведено її релігійно-психологічний, філософсько-антропологічний аналіз та визначено три основні аспекти проблеми толерантності у християнстві. Блок питань з історії становлення ідеї толерантності, її тенденцій і перспектив у сучасному світі знайшов своє відображення в третьому розділі дисертаційного дослідження. Основні положення євангельської концепції терпимості та їх сучасне прочитання висвітлені в четвертому розділі. Дослідження завершують коротко сформульовані висновки й список літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується стан дослідженості проблеми, визначаються мета й основні завдання дослідження, його наукова новизна, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі - “Аналіз наукової літератури з проблеми толерантності” - проведено огляд релігієзнавчих джерел з проблеми толерантності. Західна традиція наукового дослідження толерантності започаткована в працях Т.Гоббса, І.Канта, Дж.Локка, Д.С.Мілля, Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, Д.Юма та інших філософів Нового часу. Ці мислителі застосували критичний підхід до вивчення толерантності, що об’єктивно сприяло секуляризації її змісту, утвердженню морально-правового статусу толерантності в буржуазному суспільстві. До цього періоду толерантність розумілася переважно в контексті проблем віротерпимості та свобода релігій. Її обґрунтування мало теологічний, апологетичний характер або ж проводилось у межах теорії індивідуального гуманізму. У зв’язку з соціальними й релігійними конфліктами епохи Реформації ці трад иції виявили різке протистояння, але жодна з них не могла вже принципово вплинути на покращення ситуації, бо церковно-офіційна концепція толерантності гальмувала суспільні реформи, а ідеї ренесансного гуманізму, незважаючи на їх прогресивність, мали досить обмежене коло прихильників й орієнтувались на індивідуальну мораль.

Новим капіталістичним відносинам найкращим чином відповідала ідея громадянської толерантності, яка ґрунтувалась на ліберально-демократичних засадах, логіці інструментального розуму й автономії моралі. Далі цю ідею розвивали М.Вебер, К.Поппер, Д.Роулс, Р.Рорті, М.Фрітцханд, О.Хьоффе, та інші.

М.Вебер займався соціологічним та історичним аспектами релігійної толерантності. Його концепція “етики відповідальності” й “етики переконань” має методологічне значення для вивчення відносної та принципової толерантності.

К.Поппер і Д.Роулс підходили до толерантності з позиції неолібералізму й убачали в ній умову справедливого демократичного і плюралістичного суспільства. К. Поплер довів, що повнота толерантності в суспільстві залежить від міри його відкритості. Д.Роулс проблему толерантності розробляв у руслі теорії справедливості. Він вважав, що в умовах сучасного індустріального суспільства її роль — пом’якшувати групові суперечності й стабілізувати вже існуючі відносини. Відповідно і Р.Рорті пов’язував з толерантністю справедливість як більшу лояльність.

Історико-матеріалістичний аналіз явища толерантності провів М.Фрітцханд. Виходячи з теорії марксизму, він визначив місце та роль терпимості у класово й соціально неоднорідному суспільстві, рішуче виступив проти її абсолютизації, оцінку толерантності проводив залежно від її фактичного змісту і спрямованості.

Питанню легітимізації плюралізму й толерантності в сучасному світі присвячена праця О.Хьоффе, де він розглянув толерантність як суспільно-політичне, правове, етичне явище, без якого немислиме сучасне розуміння свободи, справедливості, плюралізму, правової держави, світової цивілізації, проаналізував труднощі толерантності на прикладі свободи релігії.

П.Рікер провів герменевтичний аналіз феномена релігійної й громадянської толерантності, її ролі в сучасній політиці, ідеології, культурі. Він підкреслював, що універсальне розповсюдження принципів толерантності

— це показник суспільного прогресу, демократії.

Релігійний плюралізм і толерантність, що випливає з нього, властиві й сучасній західній філософії та історії релігії. На це звертають увагу Р.Белла, П.Бетхем, Б.Губман, Й.Григулевич, К.Дюрем, Ю.Кімельов, М.Мчедлов,

A.Тойнбі, Д.Угринович, Ю.Шрейдер та ін.

У світлі постмодерністської екуменічної парадигми осмислюється толерантність прогресивними християнськими мислителями і діячами церкви, зокрема Іваном-Павлом II, О.Клеманом, Ж.Марітеном, О.Менем, Й.Б.Мецем, Ю.Мольтманом, К.Ранером, Г.Федотовим, Г.Флоровським та іншими. Після II Ватиканського собору, завдяки наполегливій роботі з реалізації принципових положень сучасної толерантності, стає можливим діалог Східної і Західної церков, віруючих і невіруючих, який поступово долає багатовікові нашарування взаємних образ і недовіри й створює умови для основоположної людської солідарності, збереження миру. Та все ж, віддаючи належне обнадійливим тенденціям у християнстві, слід критично оцінювати такі його нетолерантні напрямки, як клерикалізм і фундаменталізм. Цей факт підтверджують дослідження В.Бондаренка, О.Попова, О.Радугіна,

B.Шердакова, П.Яроцького та ін.

Важливим етапом у теоретичному осмисленні феномена толерантності став XIX Всесвітній філософський конгрес, що проходив у Москві (1993 рік), в декларації якого проголошено, що толерантність і ненасилля є імперативами нашого часу.

Толерантність як внутрішня проблема людської особистості знаходить свій вияв у рамках філософії екзистенціалізму — постхристиянсьхої спроби осмислити людину як особливий феномен — істоту, що заперечує Бога, але

має в ньому потребу. До неї звертаються М.Бердяєв, М.Бубер, Ж.П.Сартр,

С.Франк, К.Ясперс та ін. У їх роботах проблема терпимості — це ставлення до іншого, коли інше сприймається не як об’єкт, а як самісгь.

Значний внесок у розробку морально-психологічної проблематики терпимості внесли представники гуманістичної психології, зокрема А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл, Е.Фромм, які досліджували феномен толерантного спілкування з людиною як із значущим іншим. Ці вчені наголошували на конструктивних началах у природі тодшш, її унікальності та ідентичності, культивували свободу і відповідальність, відкритість у взаєминах, надавали особливого значення створенню смислової толерантності.

Екзистенціальну проблематику толерантності вивчає вітчизняний філософ Ю.Іщенко. Він проаналізував вплив різних систем мислення, зокрема й релігійного, на успішність тематизації та вияву терпимості в індивідуальній і колективній свідомості й поведінці людей. Розв’язання проблеми толерантності дослідник пов’язував із можливістю філософсько-світоглядного самовизначення, займався з’ясуванням психологічних особливостей визначення меж толерантності.

Культурно-психологічні аспекти толерантності як проблеми спілкування і діалогу вивчали С.Аверінцев, Г.Батшцев, М.Бахтін, В.Малахов. У їх роботах окреслена парадигма толерантного спілкування індивідів у сучасній культурі.

Проблеми, які пов’язані з віротерпимістю, екуменічним рухом, міжцерковними контактами, міжрелігійними і міжконфесійними конфліктами, рілігієзнавчою освітою на Україні досліджуються в працях В.Бондаренха,

В.Єленського, МЗаковича, А.Колодного, М.Мариновича, П.Яроцького та ін. У їх контексті автори аналізують також проблеми релігійної та громадянської толерантності, її історичні, державно-правові, світоглядні, освітянські, морально-практичні аспекти. Теоретичні та практичні питання толерантності в руслі філософсько-антропологічного підходу вивчає М.Бабій. Він аналізує терпимість у контексті релігієзнавчої експлікації категорії свободи совісті як поняття, що в предметному полі церковно-державних та міжконфесійних взаємин виявляє себе у віротерпимості, свобод і релігії, свобода віросповідання і віровизнання, і простежує взаємозв’язок цих понять. Заслуговують на увагу його розвідки етнічного коріння толерантності в глибинах історії українського народу, які дозволяють усвідомити причини культурного й релігійного плюралізму сучасного українського соціуму.

Дане дослідження слід розглядати як спробу осмислення феномена християнської терпимості в контексті нової, гуманістичної філософії толерантності.

У другому розділі - "Сутність і проблематика толерантності" -проаналізовано релігієзнавчий, філософсько-антропологічний, етико-психологічний зміст поняття “толерантність”. Взята в єдності всіх своїх сторін і функцій, толерантність являє собою один із провідних елементів моральної культури людства, виступає важливою умовою виживання і подальшого розвитку світової цивілізації, гарантує свободу й автономність особистості, право на захист людської гідності, повагу до іншого світогляду та способу життя. Толерантність - це багаторівневе комунікативне явище, яке уможливлює людське співжиття, сприяє взаєморозумінню, довірі, активізує міжгрупову й міжоСобистісну взаємодію.

Теоретичний і фактологічний аналіз підтверджує особливу аксіологічну значимість толерантності як морально-правової регуляції поведінки людей. Це обумовлено її взаємозв’язком із особистою духовною свободою, соціальною справедливістю, рівністю, почуттям власної гідності - основними демократичними й гуманістичними цінностями сучасної культури.

Морально-етичний бік толерантності відображає особистіша якість терпимості. Виявлено, що розвиток цієї моральної якості особистості проходить від почуття, яке поступово набуває соціально-гуманістичного звучання (жалість, співчуття, милосердя, солідарність, повага, любов), до стійкого переконання, згідно з яким кожна людина заслуговує на те, щоб бути почутою, зрозумілою і прийнятою іншими як беззаперечна самоціннісгь навіть тоді, коли її погляди, інтереси, спосіб життя відрізняються від традиційних. Цей принцип повинен діяти доти, доки взаємно забезпечуються особисті права, свобода й гідність.

Показано, що дієвість і активність толерантної поведінки визначається ступенем інтеріоризації, тобто формуванням внутрішнього змісту даної вимоги, цінності у свідомості суб’єкта. У такому випадку, коли ці мотиви внаслідок інтеріоризації починають виконувати функцію смислотворення, спонукають до конкретної дїї і стають реально діючими, можна говорити про те, що толерантність тематизувалась в індивідуальній свідомості, набула особистішого змісту, стала якістю особистості (доброчесністю у християнстві). Якщо цього не відбулося, толерантність не сприймається як актуальна потреба, переважають егоїстичні мотиви, індиферентне ставлення до інших. Залежно від мотивації і стійкості переконань толерантність поділяється на пасивну (слабку) і активну (сильну) форми.

У дослідженні показано, що мета, характер християнської терпимості, а також форми її існування підлягають історичним законам розвитку суспільства і залежать від соціальної основи, панівних ідеологічних (світських та

церковних) доктрин, які впливають на усвідомлення, принципове самовизначення і практичну реалізацію індивідом моральних норм і принципів толерантності.

Виявлено, що на проблему мотивації толерантної поведінки віруючЬго впливають такі суперечності:

- незбіг сенсів існування у двох світах, який розв’язується в християнстві добровільним актом відмови від цього світу й орієнтацією на'потойбічний. Вимога терпимості, як умова спасіння, постає іззовні, вона категорична і не повинна викликати жодних сумнівів щодо її виконання, але світ реальних стосунків не дає змоги повного мірою втілити дану вимогу в життя, внаслідок чого виникають почуття провини, самокатування тощо. Авторитарним тенденціям підлягає навіть наріжний принцип християнської любові до ближнього;

- суперечність між гріховною натурою людини й доброчесністю терпимості. Біблійне засудження природного начала людини негативно впливає на якість толерантності. Ставлення до людини будується не на основі поваги до її людської гідності, а на основі рівності усіх перед Богом як грішників, зіпсованих ще прабатьківським гріхом, що посилює мотиви жалю, співчуття, поблажливості, які характерні для слабкої форми терпимості;

- вимога покірливості, з якою пов'язана терпимість, суперечить особистій свободі, автономності особистості, а саме вони є необхідними умовами тематизації сильної форми толерантності;

- значні труднощі, які пов’язані з ієрархічним, авторитарним характером ортодоксального християнства, призводять до того, що терпимість у свідомості віруючого може нетематизуватись, а залишитись на рівні сухого догмату, що вимагає обов’язкового виконання без належного усвідомлення дійсних зв’язків і ситуацій, де ця якість повинна виявлятись. За цих умов терпимість може стати принципом релігійного фанатика або звестись до байдужості, релігійного індиферентизму, квієтизму;

- при вивченні історії релігійної толерантності простежується також суперечність між активним характером секуляризованої’толерантності в боротьбі за справедливість та людську гідність і покірливим характером християнської терпимості.

На рівні індивідуальної свідомості віруючого проблема толерантності буде виникати ¿наслідок загострення будь-якого з названих протиріч.

У наступних розділах проводиться більш глибокий і детальний аналіз названих суперечностей, метою якого є пошук оптимальних шляхів розв'язання проблеми християнської толерантності.

Наукове дослідження толерантності в релігійній сфері підтверджує її конвенціональну (узгоджувальну) цінність, яка має суспільно обумовлений характер. Виходячи з функцій релігії, толерантність аналізується як: 1) філософсько-світоглядна (світоглядна функція); 2) морально-практична (регулятивна й комунікативна функції); 3) соціокультурна (інтегративна функція) проблеми.

1) Філософсько-світоглядна проблема толерантності в християнстві пов’язана з амбівалентною оцінкою сутнісних сил людини і принциповою недовірою до її здатності самій осягнути й пояснити світ, знайти в ньому своє місце, дати об’єктивну оцінку собі та іншим.

Реальне бачення цієї проблеми пов’язане з можливістю такого самовизначення особистості в системі світоглядних орієнтацій, сенсів, яке дозволило б здійснювати їй саморефлексію, зробити свідомий і самостійний вибір тієї філософської або релігійної системи, яка відповідає її внутрішнім запитам. Толерантність буде виявлятись у повазі до такого вибору.

2) Морально-практична проблема пов’язана з недопустимістю такої поведінки, яка б порушувала свободу й права інших, невиправдано обмежувала б їх, займала б стосовно інших зверхню, патерналістську позицію. Отже, актуалізується проблема активної толерантності, яка потребує особливої форми міжлюдських відносин - діалогу. Саме діалог, як практична форма реалізації толерантних відносин, робить реальним подолання основної суперечності нашого часу - між загальнолюдськими й груповими (сектантськими) інтересами.

Розв’язання цієї проблеми лежить у площині морально- практичного дотримання норм толерантної поведінки в спілкуванні рівноправних й автономних партнерів, суб’єктів взаємодії.

3) Соціокультурна проблема взаємодії та взаємопроникнення різних культур. Християнство стикається з іншими культурними традиціями, зазнає їх впливу, активно пропагує й відстоює свої цінності, ідеали й бачить в них основу подальшого розвитку світової культури, цивілізації. Але духовний потенціал терпимості не слід беззастережно пов’язувати з релігійною вірою. Християнські цінності гармонії, добротолюбсгва, викорінення зла в людській душі і в людських вчинках, ненасильства, терпимості, любові, яка являє всю сутність духовного життя християнина, ні в якому разі не можна абсолютизувати, сприймати некритично, тим більше нав’язувати комусь проти його волі.

У третьому розділі - “Історія розвитку ідеї толерантності” - автором в історичній ретроспективі простежується процес становлення ідеї толерантності

в суспільній свідомості. Зроблено аналіз ранньохристиянської ідеї терпимості, офіційної доктрини толерантності на державному етапі історії християнської церкви (толерантність епохи середньовіччя, Відродження і Реформації), секуляризованої й релігійної толерантності Нового часу на західноєвропейському й українському ґрунті. Серед передумов гуманізації й демократизації терпимості виділяються особистіші — сукупність кількох взаємопов’язаних елементів (незалежність і автономність від зовнішнього авторитету, прагнення самопізнання й самореалізації, діалогічність свідомості як результат смислової цілісності особистості тощо) і соціально-політичні (дотримання свободи совісті як запоруки самотрансляції і самореалізації індивідів і соціальних груп, демократичні форми правління, основоположна людська солідарність тощо).

Встановлено, що розвиток історичних форм терпимості починається в доволі локалізованих межах, долаючи байдужість та відстороненість політеїстичних релігій, підіймаючись до любові-агапераннього християнства, сприймаючи антисхоластичну й антидогматичну спрямованість ідей Відродження, гартуючись у боротьбі за свободу релігій і віросповідань епохи Реформації. Толеранпгість лібералізується, раціоналізується і прагматазується в період Нового часу, приймаючи секуляризовану громадянську форму. Зараз прогресивне розуміння толерантності пов’язується з її конкретно-гуманістичним змістом і реалізацією у формах милосердя, ненасилля, миротворчості, пацифізму, діалогу.

Показана зміна моральних парадигм християнської толерантності, що відбувалася залежно від становища церкви у державних структурах. Християнство, переживши в своїй ранній історії період гоніння, відчувши на собі брак терпимості з боку влади, на державному етапі свого існування в особі християнських церков виступило реакційною силою, всіляко придушуючи інакомислячих та інаковіруючих. Сьогодні більшість християнських церков Європи переживають складний етап, на якому з реалістичних позицій осмислюються питання єдності та істинності християнських церков, релігійного плюралізму, на найвищому ієрархічному рівні ставиться питання про виховання в лоні християнської церкви терпимості не тільки до інших конфесій і віросповідань, але й до різних світоглядних та релігійних традицій і переконань.

Кризова ситуація стану релігійної толерантності спостерігається в Україні, де після тривалої штучної ізоляції на політично-релігійній арені країни з боку найбільш нетерпимих віруючих лунають заклики до політичного та ідеологічного реваншу, відновлення історичної справедливості, матеріальних

відшходуваяь. Непоодинокі випадки насильства, утисків інтересів вірних інших конфесій. Проведений аналіз показує, що конфлікти між православними й греко-католиками, православними різних патріархатів, традиційних релігій і неорелігій можна вирішувати лише на основі толерантності, яка передбачає відмову від упередженості й зверхності, вимагає неухильного дотримання цілого комплексу юридичних і морально-практичних засобів. На цьому етапі зростає роль прагматичної (інструментальної) толерантності як засобу розв’язання конфліктів і досягнення громадянської згоди.

Четвертий розділ - "Євангельська концепція терпимості та її сучасне прочитання" - розкриває морально-етичний, нормативний бік цієї проблеми. Досліджена моральна природа терпимості в концепціях християнської, секуляризованої (ліберальної), гуманістичної етики, етики ненасильства.

Виділено такі різновиди терпимості:

а) терпимість-покора; властива для свідомості, яка перебуває під впливом категоричних заповідей і страху перед покаранням "вічними муками";

б) терпимість-любов, яка властива для особи, що долає свій природжений егоїзм і жадобу самоутвердитись за рахунок іншого і проймається співчуттям, жалем до свого ближнього, навіть до ворога, мужньо перетерплюючи з ним недосконалість цього світу, дістаючи для цього сили й підтримку у всеобіймаючій Божественній любові;

в) індиферентизм (квієтизм) у християнстві розглядається як збочення, індиферентно-суб’єктивний анархізм, але це цілком закономірний результат зовнішнього диктату, ієрархічності церковних відносин, внутрішнього збайдужіння, безвілля. Його найбільш суттєві ознаки—пасивність і містична споглядальність.

Доведено, що гетерогенність релігійної свідомості амбівалентно впливає на моральний зміст терпимості, яка може набувати двох форм: абсолютної і відносної, що докорінно відрізняються у розв’язанні проблеми добра і зла, специфіка якої полягає в обмеженні толерантності.

Досліджено морально-практичні колізії між абсолютною й відносною толерантністю в питанні застосування засобів впливу на іншу людину, які розглядаються в категоріях насильства і ненасильства. На основі морально-етичного аналізу проблеми допустимого і належного в толерантності встановлено:

- щоб забезпечувалась головна умова толерантності - повага до людської гідності і особистої свободи усіх учасників комунікації, в разі грубого порушення цієї умови допустиме застосування силових заходів впливу на супротивника. Силовий тиск в даному разі сприймається як вимушене зло і

застосовується лише в межах необхідної оборони у тих випадках, коли інші шляхи виявилися безрезультатними, а невтручання загрожує перерости в пасивну терпимість, яка стає співпричетною моральному злу;

- терпимість до іншого способу мислення й іншого способу життя має своєю протилежністю аксіологічний релятивізм, правовий нігілізм, індиферентизм і квієтизм. Саме тому вона не може бути безмежною;

- оскільки справжня толерантність небезстороння (у відношенні до гарантованосгі прав особистості і суспільства), то вона дозволяє уникнути небезпеки індиферентизму і морального релятивізму, адже вона не тільки не санкціонує те, що спрямоване проти цих прав, але й турбується про їх охорону усіма засобами;

- особливу роль відіграє раціональний елемент у структурі толерантності. Раціональна концепція толерантності - це фундамент, на якому грунтуються права й обов’язки людини. Вона передбачає високий рівень самосвідомості й особистої відповідальності, а її виправдання полягає в дотриманні розумної міри між індивідуальною свободою і соціальною справедливістю. Завдяки цьому толерантність стає необхідною умовою спільного співжиття людей.

Показано, що тією мірою, якою групові цінності ототожнюються з моральними й люди схильні розглядати боротьбу за їх досягнення як сенс своєї діяльності, боротьба між протидіючими сторонами має тенденцію переходити ту межу, яка відділяє цивілізоване протиборство позицій, суспільних і релігійних альтернатив, що базуються на дотриманні принципу толерантності, від зіткнення людей, які розведені між собою диявольською лінією, що відділяє сили "добра" від сил "зла".

Християнська етика задає тільки орієнтир для терпимої поведінки кожного віруючого. Те, як він буде сприйнятий і реалізований, залежатиме від факторів, які впливають на формування індивідуальної і суспільної моральної свідомості.

Суб’єкт, який дає оцінку допустимості здійснення тих чи інших дій, виходить не тільки з того, як на певний час склалися обставини, об’єктивні умови. До визначення об’єктивних умов неминуче додається суб’єктивний момент, а саме здатність і зацікавленість людини в пізнанні мотивів своєї й чужої поведінки. Якщо цього моменту не виникає, не може виникнути і моральнісне толерантне ставлення до себе й до іншого, натомість людина залишається байдужою виконавицею чужої волі або зовнішнього щодо неї авторитету, свідомо чи неусвідомлено сприяючи руйнівним силам екстремізму й фанатизму. .

З’ясовано особливості впливу євангельської концепції терпимості на сучасний стан суспільних, релігійних, моральних відносин. Не обмежені

вузькоконфесійними рамками інтернаціональність, любов до добра, відмова від морального суду, гуманне ставлення до людини, культура самообмеження сприяють усвідомленню моральної значущості толерантності в умовах глобальних суспільйо-історичних процесів, що визначають картину сьогоднішнього світу,—демократизації, егалітаризації, гуманізації, боротьби за свободу й справедливість. Монотеїстичнісгь, метафізичність, ортодоксальність, догматизм, які особливо характерні для консервативних напрямків християнства — клерикалізму і фундаменталізму, суттєво знижують гуманістичний потенціал християнської терпимосгі-любові.

Найповніше ідеал євангельської терпимості втілюється в сучасній етиці ненасильстаа.

Завершують дослідження коротко сформульовані висновки.

Толерантність як важлива виховна ідея здатна позитивно вплинути на зменшення рівня релігійного екстремізму і політичного тероризму, які є крайньою формою прояву фанатизму - соціального, національного й релігійного.

Християнська толерантність на сьогодні є важливим гарантом стабілізації нашого суспільства і встановлення миру між конфесіями. Одним з головних шляхів до толерантності християнських церков є екуменістичний рух, який, враховуючи об’єктивне існування релігійного плюралізму, веде богословський діалог, намагається сприяти взаємному порозумінню і християнській єдності.

Незважаючи на всі застереження і розуміння амбівалентності цього феномену в сучасному динамічному і плюралістичному світі, гуманістична толерантність стає загальнолюдським дороговказом, піднімаючись над груповими, сектантськими, класовими, національними, а іноді й державними інтересами, бо вона — умова виживання людського роду.

Список опублікованих праць

1. Пісоцькнй В.П. Еволюція толерантності: від язичництва до християнства II Наукові записки Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. В. Гоголя.-Ніжин, 1996. — Т.ХУІ. — Вип.1. — С.107-112.

2. П¡соцький ВЛ. Три аспекти проблеми толерантності у християнстві II Наукові записки Ніжинського державного педагогічного’інституту ім.М.В.Гоголя. - Ніжин, 1996. — Т.ХУІІ, книга І. — С.75-82.

3. Пісоцький В.П. Толерантність і виживання людства // Людина і світ. —

1997. 10. - С.33-36.

4. Пісоцький В.П. Толерантність як засіб вирішення міжконфесійних конфліктів // Українське релігієзнавство. - 1997. - № 6. - С.20-25.

15

АНОТАЦІЯ

Пісоцький В.П. Проблема толерантності в християнській етиці. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук (спеціальність 09.00.11 — релігієзнавство). Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди Національної Академії наук України. Київ, 1998.

У роботі проведений філософсько-антропологічний, релігісзнавчий аналіз проблеми толерантності в християнській етиці як однієї з найважливіших проблем сучасного християнства. Визначенарелігійно-філософськаконцепція християнської терпимості, проведений аналіз філософсько-світоглядної, морально-практичної і культурологічної проблематики толерантності в сучасному християнстві, розглянуті питання про межі толерантності, про зв’язок толерантності з ненасильством, миротворчими процесами. У дослідженні обґрунтовується гіпотеза зростання ролі толерантності в суспільно-політичних процесах. Зокрема стверджується, що далеко не вичерпаний потенціал релігійноїтолерантності здатний об’єктивно впливати як на внутріцерковні, так і позацерховш відносини, вносячи свій позитивний внесок в загальний процес гуманізації світу.

Ключові слова: толерантність, християнська етика, етика ненасильства, міжконфесійні конфлікти, релігійний плюралізм, діалог.

АННОТАЦИЯ

Песоцкип В. П. Проблема толерантности в христианской этике. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук (специальность 09.00.11 _ религиеведение). Институт философии им.Г.С.Сковороды Национальной Академии наук Украины. Киев, 1998. В работе осуществлен философско-антропологический, религиеведческий анализ проблемы толерантности в христианской этике как одной из важнейших проблем современного христианства. Определена религиозно- философская концепция христианской терпимости, проведен анализ философско-мировоззренческой, морально-практической и культурологической проблематики толерантности в современном христианстве, рассмотрены вопросы о границах толерантности, о связи толерантности с ненасилием, миротворческими процессами. В исследовании обосновывается гипотеза возрастания роли толерантности в общественно-политических процессах. В

частности, утверждается, что далеко не исчерпанный потенциал религиозной толерантности способен объективно влиять как на внутрицерковные, так и внецерковные отношения, внося свой положительный вклад в общий процесс гуманизации мира.

Ключевые слова: толерантность, христианская этика, этика ненасилия, межконфессиональные конфликты, религиозный плюрализм, диалог.

SUMMARY

Pisotsky V.P. The Problem of Tolerance in the Christian Ethics. Manuscript.

Dissertation for a Candidate’s degree in the speciality 09.00.11 -the science of religion. The H.S.Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences. Kyiv: 1998.

A philosophical and anthropological as well as religious analysis of the problem of tolerance in the Christian ethics has been carried out. The problem is one of the most important problems of the present day Christianity. The religious and philosophical conception of Christian tolerance has been defined and an analysis of the Weltanschauung, moral-practical and cultural problems of tolerance in the present day Christianity has also been carried out. The questions of the limits of tolerance and its relation to non-violence and peace-making processes are put under consideration. The hypothesis on the increase of the role of tolerance in social and political processes is substantiated. Specifically, it is asserted that the far from being exhausted potential of religious tolerance is able to objectively influence both the intrachurch and extrachurch relations, which makes a positive contribution into the general process of humanization of the present day world.

The key words: tolerance, Christian ethics, the ethics of non-violence, interconfessional conflicts, religions pluralism, a dialogue.