автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Ранний палеолит юго-западной Украины

Полный текст автореферата диссертации по теме "Ранний палеолит юго-западной Украины"

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ . ' ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

На правах рукопису

Колесник Олександр Вікторович

УДК 930.26

РАННІЙ ПАЛЕОЛІТ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ

історичні науки Спеціальність 07.00.06 — археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук

Київ — 1993

Робота виконана у секторі археології кам’яного віку Інституту археології ЛН України.

Науковий керівник доктор історичних наук Ю. Г. Колосов

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук В. М. Гладилін кандидат історичних наук В. М. Степанчук

Провідна установа •— Інститут українознавства ім. І. Крігі'якевича АН України, м. Львів.

Захист відбудеться «_ _ 1994 р. в іЧ____________

годині на засіданні спеціалізованної вченої ради по Захисту дисертацій па здобуття наукового ступеня доктора наук при Інституті археології АН України.

252025, м. Київ, вул. Володимирська, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту археології АІІ України.

Автореферат разослано «___________»

Ц'Ъи Л._________________ 1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат Історичних наук

В. О. Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Закономірний процес накопичення знань розширює джерелознавчу базу вивчення палеоліту України, наповнює археологічну палітру новими фарбами. Особливо наочно цей процес простежується у вивченні раннього палеоліту країни. За минуле десятиріччя предметом дисертаційного осмислення стали пам’ятки раннього палеоліту Закарпаття (Солдатенко, 1982), Придністровського Поділля (Ситник, 1985), Криму (Степанчук, 1991; Чабай, 1991), українського Полісся (Кухарчук, 1993). Ці дослідження на практиці реалізують регіональний підхід у вивченні стародавніх етапів історії України і є важливою складовою частиною сучасного українського палеолітознавства. Регіональна тактика досліджень добре зарекомендувала себе і в інших галузях археології.

Південно-Східна Україна (Донбас) разом із Північно-Східним Приазов’ям знаходяться на межі двох великих регіонів палеолітичної культури — європейського та кавказько-передньоазіатського.

Внаслідок свого географічного положення пам’ятки регіону мають особливе значення для дослідження проблем походження палеолітичних культур Східної Європи. Саме під таким кутом зору розвивалась традиція вивчення донецьких пам’яток.

Детальне вивчення раннього палеоліту означенного регіону є закономірним етапом в процесі пізнання стародавнього минулого країни. Без донецьких пам’яток картина етно-культурного розвитку України у палеоліті буде неповною. Цим пояснюється актуальність вибраної теми.

Метою роботи є розробка регіональної культуро-хронострати графічної колонки і поєднання її із загальною схемою розвитку раннього палеоліту України, виявлення специфіки ашельських та мустьєрських пам’яток Донбасу та визначення їх місця в палеоліті.

Завдання дослідження — створення повного зводу пам’яток Донбасу за літературними даними та результатами досліджень. Для досягнення цієї мети проведене детальне стратиграфічне визначення пам’яток, детальна техніко-типологічна, характеристика, визначення господарчої специфіки пам’яток, їх культурної приналежності, генетичної основи та періодизаційного статусу.

Новизна роботи. Основна частина аналітичного розділу робо ти присвячена публікації кількох нових комплексів раннього пале оліту. Пропонується і обгрунтовується двочленна схема періоди зації мустьє Руської рівнини. Формулюється підсумкова хроно стратиграфічна колонка раннього палеоліту регіону. Визначають ся локальні особливості пам’яток регіону. Робиться висновок прі уривчастість розвитку місцевої культури на межі раннього та пі знього палеоліту.

Джерела. На сьогодня в Південно-Східній Україні виявлеік і вивчено 46 пам’яток раннього палеоліту, десять із яких далі статистично значні колекції. Інші репрезентовано поодиноким! Еиробамн. Особливості геологічної історії регіону обумовили по гану збереженність культурних залишків раннього палеоліту Практично всі матеріали певиою мірою перевідкладені. Фуаніс тичні залишки збереглися лише на двох пам’ятках. Планіграфіч ний кснтекст має невелика ділянка культурного шару в Кур дюмівні. .

Прн написанні роботи використовувались вітчизняні та зарубіжні літературні дані (180 найменувань).

Практичне значення роботи. Робота розрахована на спеціалістів з раннього палеоліту Східної Європи. Сумарні дані можуть увійти в загальні і регіональні зводи пам’яток. Висновки та інтерпретації можуть використовуватись прн роботі над вузівськими лекціями, написанні загальних робіт з пілеоліту України, атрибуції музейних колекцій та в інших наукових та науково-популяризаторських цілях.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені V ряді статей і публікацій автора, у виступах на конференціях в Києві (1992), Ленінграді (1986), Донецьку (1989). Дисертація обговорювалась на засіданні секції археології кам’яного віку ІА АН України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, заключення, списку літератури та альбому ілюстрацій (96 таблиць). Обсяг тексту — 239 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

'У Вступі розкривається актуальність та новизна теми, подаються загальні постановці питання.

Перший розділ присвячено історії вивчення раннього палеоліту Південно-Східної України, яка має глибокі коріння. _

Ще в 1901 р. новочеркаський археолог А. А. Міллер дослідив печеру у третинних вапняках в теперішньому м. Новоазовську Донецької області у зв’язку із можливими залишками життєдіяльності людини кам’яного віку.

Факт глибокої давнини заселення краю було доведено уже в радянський час. В 1924 р. П. П. Єфименко, як член Всеукраїнської археологічної комісії, здійснює поїздку по Східній Україні і знаходить мусьтєрські кварцити п гирлі р. Деркул на Луганщині (Ефименко, 1935). Ці знахідки були оцінені дослідниками як класичні мустьєрські і увійшли в усі узагальнюючі праці з палеоліту (Ефименко, 1938; 1953). Пізніше, у 30-ті роки, датування дер-кульського місцезнаходження мустьєрським часом мало деяку полемічну загостренність у зв’язку з роботами С. М. Замятніна. В 1933 р. С. М. Замятніп ознайомився з місцезнаходженням і кваліфікував його як кварцитову мпіістершо за аналогією з сусідніми, неолітичними майстернями (Зямятшш. 1953). Днскусіґшість в інтерпретації пам'ятки викликало її повторне дослідження В. М. Гла-диліним в 1963 р., що загалом підтвердило мустьєрськин вік кварцитів (Гладилин, 1965).

Поїздка П. П. Єфнменка в 1924 р. по Україні стимулювала інтерес до стародавніх пам’яток серед місцевих археологів. В 1925 р. луганський краєзнавець А. С. Альбрехт виявив серію пе-ревідкладених мустьєрських знарядь в ур. Красний Яр на Сіверсь-кому Дінці. Але ці знахідки тривалий час залишались в затінку, до приїзду С. М. Замятніна в 1933 р. Після візиту С. М. Замятніна

А. С. Локтюшев, засновник Луганського краєзнавчого музею, продовжує. збори в ур. Красний Яр і в 1940 р. публікує матеріали в окремій статті.

Найзначнішою віхою в історії вивчення палеоліту Донбасу і Прназов’я стали роботи В. М Євсєєва у басейні р. Криикн. В 1935 р. неодноразові екскурсії співробітника Сталінського музею краєзнавства В. М. Євсєєва до нього району закінчились відкриттям Амвросіївського пізньопалеолітичного комплексу і аніельсь-кого рубила. Це була перша достовірна апіельська знахідка в Україні, яка була введена V науковий обіг С. М. Замятніним (1951," 1955). ' ‘ ‘

Друга світова війна надовго перервала археологічне вивчення регіону. Роботи було відновлено лише на початку 50-х років.

В цей час були надруковані дві статті С. Н. Замятніна, в яких обгрунтовується виділення Донбасу і Приазов’я в локальну зону палеоліту (Замятнин, 1951; 1953). В 1951 —1953 рр. П. І. Борис-ковський під час розвідок по Кринці виявив кілька нових мустьєрських місцезнаходжень (Борисковскнй, 1953).

Якщо всі попередні відкриття мали, в основному, епізодичний характер, то систематичне вивчення слідів палеоліту починається в 60-х роках. З кінця 50-х років плодотворну польову практику у Донбасі проводила викладач Донецького педінституту (з 1964 р.

— Держуніверситет) Д. С. Цвейбель. Початок 60-х років був озна-

мепований серією блискучих відкриттів палеоліту в Донбасі і су сідньому Північно-Східному Прпазов’ї. Важливішими палеолітич ними пам’ятками стають донецькі Аитонівські стоянки (Гладилш: 1976), стоянки і місцезнаходження поблизу хут. Рожок, Хрящ: Михайлівна в Приазов’ї і на Донці (Праслов, 1965). В 1965 р була відкрита нова мустьєрська стоянка на Донеччині — Білокузь минівка (Цвейбель, 1971). Це місцезнаходження досліджувалос дещо пізніше — у 1968—1970 рр. Осмислення матеріалів розкопо: вилилось у створення регіонального зводу Північно-Східного При азов’я та Нижнього Полония (Праслов, 1968) та виділення анто півської ранньопалеолітичної культури (Гладилин, 1974; 1975) Пам’ятки Донбасу і Приазов’я посідають важливе місце у вивчен ні раннього палеоліту України (Гладилін, 1971; 1985) і Русько рівнини (Праслов, 1984).

З кінця 70-х років традиція вивчення раннього палеоліту Піп деино-Східної України була продовжена автором дисертації, щ< пройшов польову школу в експедиціях М. Д. Праслова і В. М. Гла диліна. В результаті численних розвідок зібрана деяка кількісті нового матеріалу, спроба осмислення якого здійснюється у запро понова ній дисертації.

В другому розділі подана характеристика природно-кліматич них умов Південно-Східної України в середньому і пізньому пдей стоцені та методика досліджень.

Особливості геологічної історії регіону обумовили наявністі тут двох великих фізико-географічних районів — Донецького кря >ку і Поназов’я. Територія Кряжу і його відрогів насичена вихо дами крейдяних відкладень, що містять першосортний склоиодіб ний кремінь. У Приазов’ї знаходяться родовища більш стародав нього кремню. _

Величезна кількість крем’яної сировини обумовила одну_ і: особливостей донецько-приазовського палеоліту і кам’яного вію в цілому, про іцо свідчить наявність великої кількості пам’яток і: залишками кремнєобробки.

Сприятливим був і гідрологічний режим Південно-Східно України у пізньому плеістонені. Сучасна балочно-річкова мереж.' в цілому вже сформувалась.

В середньому і пізньому плеістоцепі ландшафти зазнали істот ної перебудови, пов’язаної зі змінами природно-кліматичних обста вин (Геоасименко, Педашок, 1991). За основу для реконструкці ландшафтів правлять численні палеографічні розробки, в том\ числі і регіональні (Веклич, 1968; Геоасименко, 1993). М. Ф. Век лич (Палеографические этапы..., 1984) виділяє такі етапи середньо го і пізнього плейстоцену:

причорноморський лес; дофіновський грунт; бузький лес; вітачевськпй грунт; удайський лес; прилуцький грунт;

тясмшіськнй лес; ^ , середній

кайдацький грунт ксі | плейстоцен

Згідно останніх даних (Герасименко, 1993), капдацьке груц-эутворення в регіоні відбувалося в умовах відносно теплого і во-огого клімату. Розвиваються лісові і лісостепові ландшафти. У ругій половині прилуцького часу відбувається перехід від лісо-их і лісостепових ландшафтів до степових.

В удайський час установлюється континентальний клімат, сте-ові протори переважають. Етап кліматичного оптимуму спостері-ається на початку вітачевського міжсгадіалу. Далі спостері-ається контішенталізація клімату, утворюються грунти напівиу-гельного і пустельного типу. Найбільш суворі умови створюються бузький час. Скрізь розповсюджується засухостійка трав’яниста ослшшість.

Степові і лісостепові ландшафти населяли різноманітні тва-іши, що складають верхньопалеолітичшій фауністичний комплекс, а літературними даними вдалося прослідкувати динаміку змін вдового складу об’єктів полювання у пізньому плейстоцені Пів-гнного Сходу Руської рівнини. В прилуцьких відкладах зафіксо-апо рештки шерстистого носорога, бізона, оленя (?), в уланських -рештки бізона (багато), гігантського оленя, коня, осла, вовка; вітачевських — рештки бізона; в причорноморських — рештки ізона (багато), коня, благородного оленя, лисиці. У дофінівських причорноморських відкладах рештки бізона кількісно перева-ають. Це свідчить про створення умов спеціалізовапного полівіння на бізонів у степовій смузі України і Росії на межі мустьє верхнього палеоліту. Робиться висновок про сприятливі в цілому мови розвитку людини і його матеріальної культури в середньому пізньому плейстоцені у регіоні.

Стратиграфічне вивчення пам’яток проведено Н. П. Гераси-епко і М. Ф. Векличем (Герасименко, Колесник, 1989; 1992). алеонтологічні визначення зроблено А. К. Каспаровпм. Для Бі-жузьминівки виконані спорово-пилкові аналізи (Герасименко, 393). ;

У розділі з методики аналізуються існуючі класифікації, обу-эвлюються методичні принципи групування матеріалу. Характе-

ре

сії

ь?

VI

ції

рі

верхній

плейстоцен

рпстика колекцій раннього палеоліту Південно-Східної України виконано за схемою Ф. Борда.

У третьому розділі характеризуються ашельські знахідки. Сьогодні у Донбасі відомо 6 ашельських місцезнаходжень, репрезентованих, в основному, поодинокими виробами. До їх числа відноситься кілька різиотигювих біфасів (Амвросіївка, Ізюм, Макіївка, Артемівськ), скребло із Корнєєва Яра у Подонцов’ї. Скребло — єдина знахідка, іцо зафіксована в стратиграфічному стані. Вироб знаіідено в делювії початкового етапу утворення кайдакського грунту і супроводжується знахідкою двох отщепів і уламком кістки тварини (Колесник, 1986).

Визначення віку біфасів базується на техніко-типологічних критеріях. За типологічними критеріями датується і невелика серія (147 шт.) із алювіальних відкладів Кривого Торця у м. Друж-ківка. Серед виробів з вторинною обробкою переважають масивні иодовжні-одинарні скребла з прямим і випуклим лезом.

Виділяються лимас, конвергентні скребла. Коефіцієнт масивності сколів дуже високий — 35,3%. Цей показник цілком узгоджується з IV групою пам’яток, виділених А. К- Анисюткіннм (Ани-сюткин, 1968 і порівнюється з показниками масивності ашельсь-кого алювіального комплексу із хут. Хрящі. Індекс підправки — 33%, тонкого фасетування — 12,9%, індекс пластин — 4,7%. Особливий типологічний акцент комплексу із Дружківки надають невелике рубило і уламок великого тонкого листоподібного біфасу, схожого на біфас із Артемівська.

Характеристика ашельського періоду Павдешю-Східної України намічається, як видно, поки що лише слабким пунктиром. Це властиво не тільки для Донбасу, але і в цілому для Руської рівнини і Криму. Ці регіони значно поступаються Кавказу і Закарпаттю по кількості пам’яток ашельської епохи. _

На фоні ашельських пам’яток Руської рівнини різко виділяється донецьке зібрання крем’яних біфасів, що є_складовою частиною широкої смуги знахідок ручних рубил, що тягнеться від Донбасу і Приазов’я до центру Руської рівнини і далі на захід до Рейну, що в цілому співпадає з розповсюдженням так званих схід-номикокських мустьєрських пам’яток. Таке поєднання, як видно, не випадкове.

Проаналізувавши колекцію біфасів Руської рівнини, на основі донецьких зразків ми виділяємо специфічну різновидність — біфаси підромбовидних контурів. ■

Цей тип представлено зразками із Артемівська (Колесник, 1990), Ізюму (Гладилин, 1985), Кочурова (Праслов, 1984), Буглі-ва (Ситник, 1991). Останній має геологічну дату — міндель-рис.

Ашельські матеріали добре узгоджуються з уявленням про

іереважне, якщо не внключйе заселення Руської рівнини із заходу ? ангельський час (Гладилин, 1985; Праслов, 1984).

Четвертий розділ — основний — містить опис опорних мустьер-:ьких пам’яток і техніко-типологічпу характеристику колекцій, до шел а опорних пам’яток відносяться Антонівка І і 11, Курдюмівка, Ззарянівка, Білокузьмипівка, Званівка, Деркул, Чугннка і Тітовка.

Характеристика матеріалів Антонівка 1 і II подано за літерл-'урними даними (Гладилин, 19С6, 1967, 137], 197-.', 1Э7С). Завдяки юзкопам В. М. Гладнліна була встановлена зворотна стратиграфія іам’яток: найбільш давня Антонівка І перекриває більш молоду \нтонівку II. Пам'ятки датуються у межах р;гс-июрму — раннього норму. Техніка первинного розщеплення базувалась переважно іа дископодібних та різних варіантах протопризматпчппх нуклеу-іів. Індекс пластин в Антонівці І — менше 10%, в Антонівці II — 15%. Фасетаж коливається у діапазоні ЗО—40%. Коефіцієнт масив-юсті Антонівки І — 28, Антонівки II — 20. При вторинній обробці іикористовувалась характерна мустьєрська лускова, лусково-схід-іаста та субпаралельиа ретуш, розповсюдження прийом стоишен-ія. Велика питома вага знарядь з двобічною обробкою.

В монографії 1976 р. (Гладилин, 1976) антспівські зібрання Зулн описані за допомогою оригінальної багатоступпевої класігфі-;ації. Нами проведена спроба описати індустрії за схемою Ф. Бор-іа. При цьому особливості типологічного складу Антонівки дещо іівелюються на загальному шараптському фоні інвентаря. За су-юю формальних показників Аптоиіпка .має бути включена до групі пам’яток кіноідальпого типу. Основу кам’яних виробів обох іам’яток складають різноманітні скребла з двобічною та частково-івобічною обробкою. Вістрів мало. Добре виражена верхпьопалсо-іітична група виробів.

КУРДЮМІВКА. Пам’ятка відкрита у 1987 р., досліджувалась у 989—1992 рр. (Колесник, 1992). Знаходиться біля с. Курдюмівка Ізержинської м/р Донецької обл., має кілька рівнів залягання іустьєрськнх виробів. У лесі збереглися залишки дуже поруйнованої кремиєобробної майстерні. Поодинокі вироби залягають у йтачевському грунті. Основна колекція походить з алювіальпо-де-повіальної лінзи, яка врізалась в прилуцький грунт та заповипла-я удайським лесом. Під лесовою лінзою в прилуцькому грунті береглась ділянка культурного шару у первісному заляганні, що іістив у собі продукти розщеплення кількох шматків та жовен :ремшо. Поодинокі перєвідкладеиі крем’яні вироби знайдено та-:ож в алювії прилуцького грунту. .Стратиграфічний та техніко-ипологічний аналіз дозволяє ототожпувати знахідки із прнлуць-:ого грунту із знахідками з уланського лесу та датувати, відпо-іїдно, основний комплекс рис-вюрмом. Висота одержаного розрізу пльиіе 11 м. Залишки розчищені на площі близько 60 :л2. Стратн-

і-рафічій визначення Виконані Н. ГІ. Герасименко та М. Ф. Век-личем.

Колекція з удайської лінзи нараховує близько двох тисяч виробів. Кремені «свіжі» на вигляд, без патини, або з невеликим нальотом. Знайдено також кістки тварин (бізон, шерстистий носоріг, баран?). Характер залягання свідчить про швидкий розмив культурного шару і моментальну акумуляцію продуктів зруйнованого шару у руслі промоїни.

Вивчення нуклеусів, сколів та виробів з них, що підбираються, дало змогу дійти висновку, що комплекс зберігся повністю, без технологічних купюр. У цьому випадку маємо повний цикл розщеплення кременю. Техніка первинного розщеплення базується на пласких протопризматичних та дископодібних нуклеусах, яких майже порівну. Нуклеуси з полюсними площинами загалом аморфних обрисів, грубого вигляду. Не дивлячись на це, в колекції присутня серія великих та середніх пластин. Індекс пластин — 23%. Коефіцієнт масивності — 20,6. Індекс фасетування: загальний — 60%, тонкого фасетування — 40,0%.

Набір знарядь є типово мустьєрським відщеповим, складається з різноманітних скребел та вістрів. Скребла репрезентовані як звичайними типами, так і специфічними, до яких належать масивні зубчасті скребла із сплощеним черевцем скола-заготовки. Вістря відрізняються витонченністю, витягнутими пропорціями. Двобічних знарядь немає.

За формальними показниками, курдюмівська індустрія відноситься до варіанту мустьє звичайне. Типова атрибуція поки що не зрозуміла. Грацильність гостроконечників та багатьох скребел, високий показник пластинчатості, а також низький коефіцієнт масивності демонструють стадіальну прогресивність цієї ранньо-мустьєрської індустрії.

ОЗАРЯНІВКА 2— мустьєрське місцезнаходження поблизу од-ноіменного селища Дзержинської м/р Донецької області. Виявлено та обстежувалося у 1992—1993 рр. Пам’ятка знаходилась на похилій площині мису, але під час наступних фаз ерозії була зруйнована. Продукти руйнації шару перемістилися униз по схилу невеликого ярку. Тут вони і були зафіксовані за допомогою шурфів. Загал кременю залягає під дерном у ранньоголоценовому грунті, що фіксує останню фазу ерозії. Виходячи з даних шурфу, у таль-везі ярку, руйнація почалася у вітачевський час (визначення Н. П. Герасименко). Отже, вік пам’ятки — не молодше брьорупу.

Колекція кременю нараховує близько 500 предметів. Індустрія макролітична. Нуклеуси дископодібні та полюсні, з широкими пластинчатими негативами. Великому розміру нуклеусів відповідає розмір сколів. Індекс пластин в цілому невисокий — 9,2%. Коефіцієнт масивності сколів високий — 33,7. Індекс підправки

плоідш загальний — 46,5%, індекс тонкого фасетування :— 24%.

Знаряддя відрізняються великими розмірами та масивністю.

В арсеналі засобів вторинної обробки — мустьєрська розповсюджена лускова та лусково-східчаста ретуш. Виразну серію утворюють :кребла — повздовжені ординарні із закругленими кінцями та поперечні. Своєю ефектністю вирізняються частково-двобічний масивний гостроконечник та повздопжені подвійні скребла, велике двобічне знаряддя на масивному первинному підщепі, зубчасте.

При подальшому дослідженні цього місцезнаходження пошук культурних аналогій, вірогідно, буде провадитися шляхом деталізації ознак схожості із так званими східномікокськими пам’ятками.

БІЛОКУЗЬМИНІВКА— відкрита у 1965 р., розкопувалася у 1968—1970 рр. Д. С. Цвейбель та автором у 1986 р. Розташована біля Білокузьминівка Костянтшіівського району Донецької області. Досліджена площа складає 130 м5, зібрана колекція нараховує 9 тисяч оброблених кременів. П’ятиметрові відклади розпадаються на ранньобузькі, вітачевські, прилуцькі, кайдацькі та дніпровські (визначення Н. П. Герасименко). Археологічний матеріал залягає від бузьких до кайдацьких відкладів включно. Проте ступінь збереження його є різним. Кремені з бузького суглинку не є відсортованими, але збереженність їх погана. Вироби з вітачевських відкладів патиновані та обточені, вони — відсортовані. Знахідки з нижніх грунтів збереглися краще. За стратиграфічними та техні-ко-тішологічшшн критеріями всю колекцію можливо розділити на три комплекси. Перший, найбільш ранній, пов’язаний з прилуцьким грунтом. Нечисленні знахідки в кандацькому грунті, в тому числі й чудовий зразок великого асиметричного гостроконечника типу новосвєтського, очевидно, не мають самостійного стратиграфічного значення, швидше за все вони опустилися у мерзлотні тріщини з верхніх відкладів.

Колекція з прилуцького грунту нараховує близько 200 креме-, нів, у тому числі — 10 знарядь з вторинною обробкою. Це сегмен-топодібне двобічне скребло, овальне двобічне знаряддя, асиметричний гостроконечник, зубчасті знаряддя, масивні поперечні скребла.

У делювії вітачевських короткопрофільованих грунтів зібрана колекція, що складається з 500 крем’яних виробів. Серед нуклеусів переважають протопризматичні двоплощинні пласкі ядрища з полюсними площинами. Негативи зняття є правильними, паралельними. Індекс пластин — 20%. Коефіцієнт масивності — 26,4. Індекс підправки площин загальний —: 40%; індекс топкого фасетування — 22,0%.

Набір знарядь складається із зубчастих, специфічних та звичайних скребел, обушкових ножів, усічених виробів, гостроконеч-

никїв. Звертають на себе увагу масивний ніж костенкївського типу та скребла з потоншеним корпусом.

Комплекс з бузького лесоподібного суглинку (близько 8000 кременів) характеризують близькі до вітачевських, але більш прогресивні показники.

З-поміж нуклеусів із зрозумілою типологічною атрибуцією переважають пласкі протопризматнчпі дво- і одноплощинні та різні їх модифікації — трьохплощиниі, чотирьохилощинні, повздовжио-поперечні, тнпу Джрабер (Цвсіїбель, Колесннк, 1987). Дископодібні нуклеуси займають підлегле становище. Показником відносно пізньої дати бузького комплексу в мустьє є об’ємні нуклеуси з коловими площинами, декілька атипічних торцевих нуклеусів. Індекс пластин для колекції 1988—1970 pp. — 23,3%, для колекції 1986 р.

— 22,7%, загальний індекс підправки площин сколів — 47,8; індекс тонкого фасетування — 44,2%.

Вторинна обробка досить своєрідна. Застосовувалася різноманітна ретуш, переважно крайова, усічення, фрагментація, яд-рищне потоншення, різцевий скол, оббивка.

Різноманітні знаряддя з ядрищним потоншенням складають типологічне ядро. Виділяються дві тенденції формування знарядь з ядрищною обробкою. Перша з ннх заснована на крановому пов-здовжному, підживленні й веде до утворення «ножів костенківсь- . кого типу». Друга спрямована на потоншенні ребра жорсткості знарядь на спинці й закінчується виготовленням різних скребел з потоншешшм корпусом. Різкої грані між ними немає.

Скребла розпадаються на повздовжні з одним або двома лезами, поперечні, кутові, конвергентні, чопероподібиі.

Найбільш різноманітними є обушкові ножі. Різновиди ножів, при цьому, є добре стандартизованими.

Великою кількістю знарядь подана пізньопалеолітична група. . Виділяються атипові різцеподібні вироби, декілька скребків, долота, проколки, специфічні різцеподібні скребки з високими вузькими лезами.

Більшість зубчастих знарядь мають регулярну великофасеткову обробку і конструктивно є близькими до скребел. Специфічні зубчасті типи утворюють тейякські вістря, дзьобовидиі різчики. Статистично вираженими є знаряддя з виїмками, у тому числі на пластинчастих заготовках.

Установлюється спадкоємність між вітачсвськими та бузькими комплексами Білокузьминівки. Комплекси співпадають за всіма техніко-типологічниші параметрами. Разом з тим, бузький комплекс демонструє більш прогресивну організацію. Техніка розщеплення базується переважно на протопризматичних ядрищах. Виростає індекс пластин, простішою стає ретушна обробка, зші-

кають гостроконечники, розширюється пізньопалеолітична група виробів. 1 '

Аналізується явище зубчастості та різні (функціональний, типологічний) підходи до нього. Розрізнюються теняксько-зубчасті індустрії, які виростають з глибин аиіельської доби, та пам’ятки зубчастого мустьє, п основі яких лежить розвинута мустьєрська техніка первшшого розщеплення (Коробков ]. І.). Білокузь.чинів-ка відноситься до найбільш прогрсспішого варіанту зубчастого мустьє на пластинчастій основі. Це співпадає з її датою" в межах пізнього мустьє.

ЗВАНІВІ<А— мустьєрська кремнєобробна майстерня на лівому березі р. Бахмутки поблизу ст. Званівки Артемівського р-ну Донецької обл. Відома з 1969 р. Стаціонарні розкопки проводилися у 1977—1978 рр., 1980—-1981 рр. Досліджена площа — близько 190 м2. Знахідки пов’язані з лесоподібішм заповненням стародавнього яру. Н. ГІ. Герасименко датує ці відклади уланським часом; зверху вони перекриті вітачевськн.м грунтом. Колекція нараховує близько 1 тис. крем’яних виробів. Переважна більшість їх є залишками розщеплення кременю. Діагностичним є велика кількість нуклеусів та жовен зі слідами кількох пробних відколків. Вони складають 6% усіх знахідок. Відновлюється повний цикл первинного розщеплення кременю. Розщеплення базувалося на стандартних пласких протопризматичннх та дископодібних муттьєрських нуклеусах. З-поміж дисків багато двобічних. Дископодібні нуклеуси переважають. Залишкових форм немає. Пропорція примітивних та пластинчастих знятів співпадає із співвідношенням радіальних та протопризматичннх нуклеусів; пластини складають менше третини визначених відколків-заготовок. Більш дрібна індексація не наводиться, позаяк вона, очевидно, викривлена характером технологічних процесів.

Набір знарядь невеликий. Вирізняються гостроконечник з потоншенною основою, декілька поперечних скребел, ножі з обушками, зубчасті. Знаряддя в цілому належать до групи однобічних. Близьких аналогій Званівка не має.

КРАСНИЙ ЯР — характеризується за літературними даними. Перші знахідки були зроблені тут ще у 1925 р. (Локтюшев, 1940) . Крем’яні вироби та залишки фауни знайдені на пісково-гравійній обмілині Сіверського Дінця у перевідкладеному стані. З крем’яних зібрань опубліковані знаряддя з двобічною обробкою, скербла, гостроконечники.

Пам’ятки деркульської групи містять три невеликих, але досить виразних місцезнаходження. Назва групи походить від пункту збирання оброблених кварцитів у гирлі р. Дер-кул, якии було відкрито у 1924 р. (Ефименко, 1935; Гладилин, 1965). Звідси походять дископодібний нуклеус, скребла, атиповий

гостроконечник та іній. В І970—80-ті роки в басейні р. Деркул було відкрито ще два аналогічних місцезнаходження, які підтверджують феномен кварцитового мустьє. Перше з них — поблизу с. Чупшка Станично-Луганського р-ну Луганської обл. — є майстернею і розташовано на виходах кварциту бучацького ярусу палеогену. Зібрано 350 кварцитів. В майстерні дробилися плити кварциту. З великих уламків та відщепів виготовлялися звичайні ранньопалеолітичні типи нуклеусів — плоскі протопризматичні, атиповий черепахоподібний, дископодібний. 3-номіж знарядь — скребла, атипові гостроконечники, широкі пластини левалуазького типу. Друге місцезнаходження виявлено поблизу с. Титівка Ростовської області на українському березі Деркула. Нечисленна колекція складається з великих дископодібних нуклеусів, різних скребел, обушкових ножів.

Всі три місцезнаходження є близькими поміж собою як за технікою первинного розщеплення, так і за характером виробів з вторинною обробкою. Ці серії цілком коректно уміщаються в межах техніко-типологічної номенклатури раннього палеоліту і об’єднуються в одну культурно-хронологічну групу. Однорідність комплексів та їх техніко-типологічні показники контрастують з кварцитовими серіями, що походять з неолітичних майстерень та поселень доби бронзи в середній течії Дінця. Палеолітичні пам’ятки, аналогічні деркульським, вивчались О. Ю. Матюхіним (1987) у гирлі р. Калитвенки в Ростовській області Росії.

Окрім вказаних пам’яток у регіоні відкрито ціла низка (ЗО) місцезнаходжень, з яких походять невеликі колекції виробів, позбавлені стратиграфічного контексту. Вони дисперсно розподіляються у Донбасі та Приазов’ї, утворюючи кілька слабо виражених скупчень. З-поміж виробів є як звичайні, широко розповсюджені інструменти, так і специфічні форми, які можна пов’язати з певними культурними традиціями. Поодинокі місцезнаходження групуються в басейнах річок.

П’ятий розділ присвячено висновкам. У ньому визначається місце ашельських та мустьєрських пам’яток Південно-Східної України у системі пам’яток палеоліту Східної Європи, аналізується хронологія і періодизація раннього палеоліту регіону, господарська специфіка пам’яток та їх локальні відмінності, походження і доля ранньопалеолітичного населення Донбасу та Приазов’я.

Перевагою пам’яток лесовпх рівнин та відкритих ландшафтів у порівнянні зі стоянками у природних сховищах є той факт, що до них можна застосувати метод датування на основі атрибутації лесів та викопних грунтів, який є добре розробленим для субаер-альних відкладів (Веклич, 1968). Південь Руської рівнини входить у зону розповсюдження лесової формації з ритмічною будовою. Сучасні уявлення лро палеографічну етапність плеістоцену Украї-

пи сформульовані у працях М. Ф. Веклича та його наступників. Регіональна стратиграфічна колонка раннього палеоліту розроблена Н. П. Герасименко на основі наших археологічних розрізів.

Найдавнішими в Донбасі сьогодня можна кваліфікувати знахідки з Корніїва Яра. Вони залягають у кайдацьких відкладах і відносяться до фінальноашельськнх пам’яток Європи.

Мустьєрська культура повсюдно розповсюджується у досліджуваному регіоні у рис-вюрмі. Найбільш ранню мустьєрську дату мають знахідки з прилуцького алювію Курдюмівки та з прилуцького грунту, що лежить вище, а також крем’яні вироби з прилуцьких відкладів Білокузьминівки. Вірогідно, що цим же часом датується і Антонівка І. В синхронних грунтових відкладах залягають ранньомустьєрські індустрії у Закарпатті, Приазов’ї та По-полжжі. Очевидно, добрерупськнм часом Суданські та калінінські) датуються Антонівка II, лесовнй комплекс Курдюмівки, Званівсь-ка майстерня. Стратиграфічним аналогом, вірогідно, є Рожок І у Приазов’ї (Праслов, 1968). -

До брьорупу віднесено один із комплексів Білокузьминівки, поодинокі знахідки з Курдюмівки. Післябрьорупську, бузьку дату мають перевідкладепнй комплекс Курдюмівки та головний комплекс Білокузьминівки. В ранньобузьких відкладах залягає найбільша кількість мустьєрських культурних шарів у Середньому Подністров’ї (Черныш, 1965; Иванова, 1969). Пізньомустьєрські, перехідні до пізнього палеоліту культурні шапч залягають тут в пізньобузьких суглинках. У Південно-Східній Україні ці відклади поки що є археологічно німими, стерильними. Таким чином, мусть-єпські пам’ятки регіону залягають у відкладах від серелньо-пізньо-прнлуцьких до ранньобузьких. Верхньопалеолітпчні пам’ятки впев-ненпо віднесено до пізиьодофінівського часу. Переважна їх кількість залягає в причорноморському лесі. Як бачимо, між мустьєр-ськими та пізньопалеолітичнимн пам’ятками ніби-то існує добос виражений хіату^с. який співпалає з пізиьобузьким — раппьодофі-нівським часом. Дослідники пізнього палеоліту степової частини Східної Європи давно зауважили, що перехідні та ранні верхньо-палоолітнчні пам’ятки на цій території відсутні (В. Н. Стаико. О. О. Кротова, М. В. Анікович та ін.), а культури мають схожий в своїй основі характер (П. І. Борисковськнн, М. Д. Гвоздовер, М. Д. Праслов та ін.).

Обгрунтовується виділення двох періодів мустьє в межах Руської рівнини, в тому числі і Південно-Східної України. Судячи з динаміки розвитку різних мустьєрських традицій, пожвавлення культурних ппоцесів відбувається паралельно та вслід за оптимі-зацією природно-кліматичних умов у прилуцький та вітачевськип час. Тому можна говорити про ранні та пізні (прилуцько-удайські та вітачевські-ранньобузькі) мустьєрські пам’ятки.

Однією із специфічних рис раппьогб палеоліту регіону є наявність виразних пам’яток каменеобробкн (Званівка, ранній та пізній комплекси Курдюмівки, Колпаково, Чугинка та іп.). Окрім них, вирізняються також стоянки-майстериі та місця короткочасо-вих зупинок, які асоціюються з деякою частиною місцезнаходжень поодиноких знарядь, у тому числі тих, що розташовані на водо-розділах.

У розділі про локальні особливості пам’яток раннього палеоліту Південно-Східної України, у відповідності з методикою

В. М. Гладиліпа виділяються кілька локальних варіантів. Найбільш численною є група пам’яток, які об’єднуються у межах варіанту мустьє двобічне. До неї входять Антонівка І та II, Олек-сандрівка, Озарянівка, Красний Яр (?) та низка поодиноких знарядь у Приазов’ї та Подонцов’ї. Через малочисельність багатьох серій залишається незрозумілим їх місце в межах мустьє двобічного. Найбільш повне зібрання вписується в коло так званих «схід-иомікокських пам’яток», для яких характерним є наявність значного відсотка двобічних форм.

Однобічна індустрія кілі,кісно переважав у ранньому палеоліті регіону. Фаціальна та типова належність Курдюмівки та Зиа-нівки в межах варіанту мустьє звичайного остаточно не визначена. Курдюмівка близька до верхнього шару стоянки Кабазі II в Криму. Білокузьмпиівка, безперечно, має бути віднесена до зубчастого мустьє (Гладнлин, 1976), варіантність якого, як уявляється, має шипокі межі. Вона відрізняється як від пам’яток Хостинської групи Кавказу (Векилова, 1967; Любни, Щелшгский, 1967), так і від пам’яток стіпківського типу на Середньому Дністрі (Апнсіот-кин, 1969, 1971). '

Наведені дані показують, що ранньопалеолітичні пам’ятки регіону не утворюють якогось єдиного культурного масиву. Спостерігається характерна культурна міксерізація, що утворилася у результаті багаточисельннх нашарувань культурних традицій.

Варіанти мустьє мають різне походження. Найбільш вірогідно відновлюється генетичне коріння мустьє двобічного. Східно-європейські пам’ятки мустьс двобічного традиційно порівнюються з близькими пам’ятками Центральної Європи, з якими, очевидно, пов’язані спільністю походження. У межах такого тлумачення можливе деяке коректування. Скупчення так званих «східномікокських пам’яток» в Південно-Східній Україні ппактично накладаються на місцезнаходження пізньоашельських бісЬасів. Цілком імовірно, то окремі різновиди східного мікоку сформувалися на місцевій генетичній основі. Аналогічним чином кримська аккайська двобічна мустьєрська індустрія виростає з пізньоашельських пам’яток бодрацького типу (Колосов, 1986). Виходячи з такого розуміння

еволюційних процесів, так званий «східний мікок» є утворенням, яке потребує подальшої диференциації (Кухарчук, 1993).

Вирішення питання про походження різноманітних однобічних індустрій регіону є більш проблематичним. Внсловлюваєтьея думка, що всі вони походять з дуже раннього пласту ашельських пам’яток типу Хрящі та Михаіілівка, що фіксують паідавнішу хвилю заселення Руської рівніш». Своєрідність індустрій можливо пояснити великою «еволюційною відстанню» між ними. Цілком ймовірними є порівняння у генетичному плані скребел з потопшен-ним корпусом з великим фінально-ашельськнм скреблом з Корніїва Яру.

Доля ранньопалеолітичного населення Південно-Східної України, як вже зазначалося, не є зовсім зрозумілого. Складається враження про «загасання» мустьєрської культури у регіоні. Продовження мустьєрських традицій у місцевому верхньому палеоліті нам пока не відоме.

У Заключеині підсумовуються проведені дослідження, робляться висновки про близькість схеми розвитку раннього палеоліту регіону з середнім палеолітом Німеччини (Возіпзкі, 1967).

, Основні положений дисертації, опубліковані в роботах:

1. Новые данные по палеолиту в Донецкой области (в соавторстве с С. Н. Татариновым) //АО 1976 г. — М., 1077. — С. 308.

2 Мустьсрская стоянка Звановка (и соавторстве с Л. II. Приваловым) // ЛО 1978 г.'— М., 1979. — С. 340.

3. Кремнеобрабатывающие мастерские раннего палеолита // Тезисы областного семинара. — Донецк, 1985. — С. 6—8.

4. Рапнепалеолитическне находкч из Корнеепа Я'іа (Донбасс)//СА, 1986.

№ 1. — С. 342—344. ’

5. Разведки на юге Донецкой н Ворошиловградской областей//АО 1985 г. — М., 1937. - С. 345.

6. Техника первичного расщепления мустьерской стоянки Белокузьмнмовка в Донбассе (в соавторстве с Д. С. ЦвеЛбель) // СА, 1987 г., № 1. — С. 5—20.

7. История изучения раннего палеолита Донбасса и Приазовья // Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. Тезисы докладов областного научно-практического семинара. Донецк, 1987. — С. 7—9.

8. Поисковый критерий памятников раннего палеолита в Донбассе//Актуальные проблемы псторико-археологпчсскпх исследований. Кл Наукова лучка, 1987, — С. 76.

9. Раскопки стоянки Белокузьмиповка // АО 1976 г. — М., 1988. —

С. 285—280. _ __ _

10. Разведки в Константниовском районе Донецкой области//Тезисы областного семчпарп. Доченк, 1988. — С. 17.

11. Мустьерская кремпеобоабатываюшая мастепская Звановка в Донбассе ЦСА. 1989, № 1. — С, 117—1.24.

12. Геологический возраст мустье северо-западного Донбасса (в соавторстве с II. П. Герасименко) //Доклады АН УССР, Сер. Б. 1989, Л”» И. — С. 3—6.

13. Памятники раннего палеолита Донбасса//Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. Тезисы областного научно-практического семинара. Донецк, 1989. — С. 5—8.

14. Карта памятников кремнеобработки и кремнедобычи Донецкой обласп (в соавторстве с С. М. Дегерменджи) // Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. Тезисы областного научно-практического семинара. Донецк, 1989. — С. 18—21.

15. Новая ашельская находка в Донбассе//Проблемы исследования памятников археологии Северского Донца. Тезисы областного научно-практическогс семинара. Луганск, 1990. — С. 26—27.

16. К вопросу о древнейших кремнеобрабатывающих мастерских//Каменный век на территории Украины. К.: Наукова думка, 1990. — С. 118—123.

17. Археологическое и стратиграфическое изучение стоянки Белокузьми-новка в 1986 г. (в соавторстве с Н. П. Герасименко)//РА, 1992, № 3. —

С. 127—135.

18. Вторичная обработка камня на стоянке Белокузьминовка в Донбассс (в соавторстве с Д. С. Цвейбель) //РА, 1992, № 4. — С. 119—130.

19. Курдюмовка — памятник раннего палеолита Донбасса//История и археология Слободской Украины. Харьков, 1992. — С. 124,

20. Находки раннего палеолита //Археологический альманах, вып. 1. Каталог случайных находок из археологических собраний Донецкой области. Донецк: Донеччина, 1993, — С. 2—5,

Под. в печ. 10 12 93 г.

Формат бум. 60x80 1/16. Выс. печ. Печ. л. 1.

____________Заказ 11737. Тираж 150._______________

Донецкая городская типография.