автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Развитие исторического краеведения на Черниговщине в 20 - 30-х гг. XX в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Развитие исторического краеведения на Черниговщине в 20 - 30-х гг. XX в."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 2 / ¡¡ду |г)Пг; ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Ткаченко Володимир Володимирович

РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ЧЕРНІГІВЩИНІ У 20 - 30-х рр. XX ст.

07.00.01 — Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Чернігівському державному педагогічному інституті ім. Т.Г.Шевченка. ' ‘

Науковий керівник — кандидат історичних наук, доцент

Коваленко Олександр Борисович '

Офіційні опоненти — доктор історичних наук, професор

Горбик В’ячеслав Олександрович

кандидат історичних наук, доцент Савченко Григорій Петрович

Провідна організація -— Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.ГрушевськогО НАН Україні!

Захист відбудеться 2/udffftJL 199^~року о */Р годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.17.01 для захисту дисертацій в Інституті історії України НАН України за адресою: 252001, Київ, вул. М.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці І іклі пугу історії України НАН України (вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий Л-і->о.Т£>ґ)СІ^)£ ] 995 р.

- Вчений секретар спеціалізованої вченої ради дохтор історичних наук Шип H.A.

І. Зпгалз.-п грр^’Ст?г?^ст!?я:п т; рспс.'^чй г ч "г іір.?8*тп<йплТ-рОбОТЧ,

■ Вступ. За умов розбудова незахехпої держави і національно-культурного відродження українського народу помітно зростав інтерес до вітчизняної історії. Од”п з пріоритетних напрямків історичних досліджень на сучасному етапі полягає у вивченні минувшини окремих регіонів, міст і сіл України. Дослідження ти популяризація історії “малої Батьківщини” слугують могутнім засобом виховання патріотичних почуттів, д;:<ерепом національної гідності ¿4 самоствердження. Водночас нові історичні факти, встановлені у лекальнда дослідженнях, дгють необхідний г.чхідкпГ, матеріал для історичного синтезу. '

Багаті традиції має історичне краєзнавство на Чернігівщині, однак організаційне оформлення іетерчхо-краєзнапчого руху відбулося тільки на зламі XIX - XX ст. його провідин»«! осередками стали Чернігівська губернська архівна комісія (1296 - 1919 рр.) і Ніжинське істсриісо-філологічнз тозаркстго. (1894 - І 919 рр.). У цей час у регіоні було відкрито низку музеїв, активізувалася робота по вивченню та охороні історико-культурної спадщини. Розпиткові історичних досліджень сприяло проведення у Чернігові XIV Археологічного з’їзду (1908 р.). Розгортали ссою діяльність Церковно-археологічна комісія при єпархіальному древлескоаищі та Чернігівський підвідділ Київського відділу Російського військово-історичного товариства. У січні 1917 р. було створено Чернігівський відділ Товариства захисту і збереження пам’яток мистецтва і старовини, а наприкінці травня того ж таки року — громадськії« Комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва. Таким чином, зусиллями кількох поколінь місцевих дослідників було закладено

надійні підвалини для подальших широкомасштабних ісгорико-

краєзнавчих досліджень. *

Саме це, зрештою, дозволяло піднести краєзнавчий рух у 20-х

рр. XX ст. на якісно новий рівень. Загалом натоді в Україні діяло

близько 10 тисяч різноманітних краєзнавчих осередків, які слушно

називали “органами самопізнання країни” або навіть ''академіями

наук на місцях”. Провідну роль у їхній діяльності відігравали

досвідчені фахівці старого вишколу, які охоче передавали спої

знання наукозій молоді. Впродовж першого післяреволюційного

десятиріччя на хвилі національно-культурного відродження

краєзнавці, як. правило, знаходили спільну мову з місцевими

органами влади. І хоча коштів на потреби освіти, наукі{ і а культури

хронічно бракувало, держава усе ж таки надавала матеріальну

підтримку музейним та архівним установам, навчальним, закладам і

науковим товариства/.!, які наполегливо вивчали- історію рідного . . * і' '

краю, дбали про пам’яткії старовини і мистецтва.

. Ситуація принципово зганилася на гірше на початку 30-х рр. Масові ргярзсії, до яких вдався у боротьбі з будь-якіїмщ проявами опозиції тоталітарний режим, своїм вістрям були спрямовані проти національної інтелігенції, Це знекровило краєзнавчі осередки і значною мірою спричинило занепад краєзнавчого руху загалом. З іншого боку, надання марксистській методології історичного дослідження нормативного статусу призвело до відчутного викривлення історичної ретроспективи. Відтак, краєзнавчі студії були витіснені на узбіччя історіографічного процесу, а доробок місцевих дослідників на довгі десятиріччя був вилучений з наукового обігу.

з

У вітчизняній історіографії досі відсутня спеціальна праця, присвячена складним і суперечливим шляхам розвитку історичного краєзнавства в Україні у 20 - 30-х pp. XX ст. Загальні міркування і окремі спостереження з цього приводу, наведені у колективній монографії “Історичне краєзнавство в Українській PCP” (К., 1989), а також біографії привідних краєзнавців, вміщені у збірнику “Репресоване краєзнавство” (К., 1991), аж ніяк не вичерпують проблеми. Бракує (хіба що за винятком Полтавщини) і грунтовних студій з історії краєзнгвчого руху 20 - 30-х pp. в окремих регіонах України. Увага дослідників насьоґодні зосереджена на локальних сюжетах, а результати їхнього пошуку викладені здебільшого у вигляді статей, заміток, або тез доповідей на наукових конференціях.

Аналіз архівних матеріалів і друкозаних джерел дає підстави стверджувати, що на прикладі Чернігівщини можна з’ясувати практично усі аспекти розвитку історичного краєзнавства в Україні у 20 - 30-х pp. XX ст. Слід також мати на увазі, що у роботі йдеться про історико-краєзнавчий рух. у межах колишньої Чернігівської губернії, яка охоплювала увесь великий історичний регіон України

— Північне Лівобережжя або Чернігово-Сіверщину. Саме ці міркування і спонукали нас обрати тему “Розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20 - 30-х pp. XX ст.” предметом дисертаційного дослідження.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 20 - 30-і pp. XX ст., що становлять окремий етап в розвитку історичного краєзнавства в Україні.

Стан наукової розробки проблеми. Пріоритет у розробці цієї проблеми належить відомим історика»! М.М. Ткаченку,' П.К. Федоренку і В.В. Дубррвському, які ще на зламі 20 - 30-х pp.

узагальнили відомості про розвито:; історичного г.раєзнавств архівної та музейної справи на Чернігівщині. 1

Інформацію про історію створення, колекції та збирапьк роботу Чернігівського, Конотопського, Сосницького і Ноіігоро/ Сіверського музеїв оприлюднили на сторінках збірника “Українськії музей” М.Г. Вайнштсйи, Ю.С. Виноградський та С.А. Галса;. - Пер останнього належить також нарис про діяльність Новгород Сіверського державного історико-культурного заповідник;] створеного у 1929 р. 3 A.B. Верзилов та Я.В. Юрмас присвятили сво повідомлення громадським краєзнавчим об’єднанням, які відіграш

1 Ткаченко М. З нової історіографії Чернігівщини // Чернігів Північне Лівобережжя. — К., 1928. — С. 488 - 500; Федоренко П Нариси з історії вивчення Чернігівщини // Записки Чернігівськон наукового товариства. — Чернігів, 1931. — Т. І. — Праці історично краєзнавчої секції. — С. 5 - 38; Його ж. Чернігівський краєвпіі історичний архів та його фонди // Архівна справа. — 1928. — Кн

7.— С. 22 - 36; Дубровський В. Проблеми історичного вивчення Чернігівщини // Коммунистический путь. — 1924. — №’ 6 - 7. -— С.

100 - 102; Його ж. Музеї на Україні. — Харків, 1929. — С. 37 - 38, 46

- 47; Його ж. Історично-культурні заповідники та пам’ятки України.

— Харків, 1930. — С. 13,25 та ін.

2 Вайнштейн М. Чернігівський державшій музеіі // Український

музей. — К., 1927. — Збірник І. — С. 250'- 251; Його ж. Конотопський округовий музей // Там само. — С. 253 - 255; Виноградський Ю. Сосницький історично-археологічний та етнографічний музей // Там само. —1 С. 252 - 253; Гапеєв С. Новгород-Сісарський музей, організований 1920 р. // Там само. — С. 255 - 256. . .

3 Гапегв С. Новгород-Сіверський заповідник: Провідник. — К., 1931.—С.3-29.

зажливу роль у розгортанні історнко-краєзнавчого руху на Чернігівщині. 1 '

Розгром історико-краєзітчн.4 осередків у другії! полорііні 30-х рр. призвів до пргіпішеніїя досліджень з цігї п робленії на довгі десятиріччя. До вивчення досеіду історико-крйезязсчої роботи її Україні й наукової спадщини краєзнавців фахівці звернулися знову лише на початку 70-х рр. Окремі питання, пов’язані з діяльністю музейних та архівних устапо» Чернігівщини у 20 - 30-х рр., дістали висвітлення у працях А.В.Василенка, ІО.А.Омельченка, Г.А.Скрипник, О.Г.Мітюксва. - Краєзнавчий доробок співробітників Науково-дослідної кафедри при Ніжинському інституті народної освіти стисло проаналізувала Н.8. Комзренко. 3 Заходи краєзнавців

1 Верзклов А. Наукове життя в Чернігові 1914 - 1924 рр. Ц Україна. — 1925. — Кн. 3. — С. 180- 183; Його ж. Наукове життя в Чернігові 1914 - 1925 р. // Україна. — 1925. — Кн. 4. —. С. 182; Юрмас Я. В Чернігівському науковому товаристві // Краеігое знпмя (Чернигов). — 1922. — 28 мая.

2 Васнленко А.С. Літопис слави народної, — К., 1974. — С. !ô -

17, 21, 36; Ом.єльчє'йко ІО.А. Охорона пам’яток і музейне Зудівництво на Україні в певнії роки радянської влади // Українській!

історичний журнал. — 1972. •— № 1. — С. 105, 107; Його ж.

Музейне будівництво на Україні в 1921 - 1945 рр. // Український історичний журнал.— 1975. — N3 3. С 124; Його ж. Історія музейного будівництва Па Україні. 1917 - 1932 pp. — К., 1972. — С. 58, 44; Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. — К., 1989. — С. 129 - 131, 140 - 141, 144, 160 - 161; Мітюксв О.Г. Радянське архівне ЗудівництБО на Україні. 1917 - 1973. —К., 197S. — С. 35, 42 - 43, 52 ->3 та ін.

3 Комарснко Н.В. Установи історичної науки в Українській

>СР. — К., 1973. — С 21, 132 - 134, 146, 159; Її ж. Утворення та

йяліЖістц, історичних кафедр на Україні в 20-х роках //

історіографічні дослідження в Українській PCP. — К.. 1971. — Вип. 4

— С. 31 - 34.

Чернігівщини щодо охорони історико-культурної спадіщ схарактеризовано у студіях С.З. Заремби, С.І. Кота і 0:0. Нестул Вагомий внесок у розробку проблеми належить О.Б. Ковалем який висвітлив діяльність історикр-красзнавчих установ організацій регіону — Чернігівської губернської архівної комі Ніжинського історнкочЬілологічного товариства, Конотопсько Ніжинського, Остсрського, Сосшщького та Чернігівського наукої товариств, а також провідних краєзнавців. 2 Не можна обійти уваг

1 Зарсмба С.З. Пам’яткознавство України: історія і сучаснісг Праці Центру пам’яткознавства.— К., 1992. — Вип. І. — С. 5, 9 -14; Кот С. До матеріалів Зводу пам’яток історії та культурі Пам’ятки України. — 1984. — N8 4. — С. 49 - 50; Ного ж. З ¡січ охорони пам’яток на Чернігівщині (1917 - 1927 рр.) // Українсь» історичний журнал. — 1986. — № 9.-— С. 123- 131; Його ж. Охр; памятников истории и культуры на Черниговщине і» годы Совета власти // Материалы к своду памятников .истории и культу пародоЕ СССР по Украинской ССР; Черниговская область. — 1986. — Вып. 4. — С. 261 - 275;. Нестуля 0.0. Проблеми збережеі історико-культурної спадщини малих і середніх міст в діяльно пам’яткоохороішнх органів довоєнного періоду // Досліджеі історії малих та середніх міст України в контексті дальша розвитку історичного краєзнавства. — Чернігів, 1990. — С. 90- 1 Його ж. Хрипкий віддзвіп “великого перелому” // Краєзнавство. 1993. — № 1. — С. 13 - 18; Його ж. Біля витоків державної сисіч охорони пам’яток культури в Україні (доба Центральної Ра Гетьманщини, Директорії). — Київ - Полтава, 1994. — С. ЗО - 35,

- 57, 70 - 71, 89 - 90 та ін.

2 Коваленко О.Б. Чернігівські архівна комісія (До 80-річч дня заснування) // Український історичний журнал. — 1976. — N'

— С. 121 - 125; Його ж. Становлення радянського історнчт краєзнавства на Чернігівщині // Український історичний журнал. 1983. — № 4. — С. 104 - 112 (у співавтор.); Його ж, Сосииці науково-дослідне товариство // Минуле Соснині та її околиць. Чернігів, 1990. — С. 87 - .88 (у співавтор.). Див. також: Чернігівши

і кандидатську дисертацію В.М. Малиневської, яка хоча ¡í охоплює хронологічно більш ранній період, але являє собою першу спробу комплексного вивчення історико-краєзішчого руху на Чернігівщині наприкінці XIX - на початку XX ст. 1

Таким чшюм, обрана нами проблема підбита в історіографії фрагментарно. Наші попередники лише намітили її основні контури, у загальних рисах висвітлили діяльність деяких краєзнавчих осередків і окремих фахівців. У тоіі же час, поза увагою дослідників залишилася значна частина архівних документів і матеріалі» місцевої преси, багато важливих сюжетів і персонажі». Від гак, поки що відсутнє цілісне уявлення про цей npoucc, floro рушійні сили та динаміку. '

Мета дослідження. Представлена до захисту дисертація мас на меті певиою мірою заповнити цю прогалину в наукопііі літера іурі. На підставі досліджень вітчизняних істориків, архівних матеріалів і друкованих джерел, автор намагається всебічно розглянутії розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20 - 30-х рр. XX ст.

У зв’язху з цим ставились такі завдання:

— з’ясувати основні закономірності і специфічні риси розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині;

Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 339, 412, 511. 587, 764, 897; Репресоване краєзнавство (20 - 30-і роки). — К., 1991. — С. 228 -233, 263- 266, 279 - 283,334- 343, 344 - 346, 347 - 348, 353 - 354.

1 Мал*ь;евская В.М. Развитие исторического краеведения на Черниговщине в конце XIX - начале XX вв.: Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата исторических наук. — К., 1590.

— висвітлити передумови, причини і обставини виникнення

місцевих краєзнавчих центрів, їхню роль у культурному жіпті регіону; .

ч— проаналізувати склад і матеріальне становище історико-краєзнавчих осередків, визначити напрямки і методи їхньої робота;

— схарактеризувати доробок краєзнавців тієї доби і визначити їхній внесок у вивчення історії Чернігівщини та України в цілому.

Основні положення дисертації, що виносяться на захист:

~ — історико-краєзнавчі установи та об’єднання Чернігівщини 20 - 30-х рр. спиралися у своїй діяльності на дослідницьку ірадицію і доробок краєзнавчих центрів дореволюційної доби; .

— у 20 - 30-х рр. на Чернігівщині були репрезентовані практично усі відомі на той час типи державних, шкільних і громадських історико-краєзнавчих осередків;

. — праці провідних краєзнавців Чернігівщини 20 -’30-х рр. Ю.С.

Внноградського, В.В. . Дубровського, А.Г. Єршова. М.Н. Петровського, П.І. Смолічсва, П.К. Федоренка, Б.М Шевеліва, В.А. Шугаєвського. істотно збагатили не тільки регіональну, але й українську історіографію в цілому; •' /.

— підвищенню ефективності краєзнавчих студій їіа

Чернігівщині сприяло співробітництво місцевих наукових осередків з установами ВУАН; .

— вивчаючи та популяризуючи історико-культурну спадщину, краєзнавчі центри Чернігівщини відіграли значну роль у

. національно-культурному відродженні 20-х рр.; .

— незважаючи на розгром краєзнавчого руху в другій половині 30-х рр., нагромаджений натоді досвід організації історико-краєзнавчих досліджень витримав випробування часом.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму. . ' .

* Структура дисертації, що побудована за проблемно-хррнологіЧннм принципом, зумовлена характером дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, заключення та списку

• використаних джерел і літератури. ■

Джерельну базу дисертації складають насамперед архівні матеріали — офіційна документація, епістолярія, меопубліковані рукописи місцевих істориків, —значна частина яких уперше запроваджується у науковий обіг. З метою їх вняелсння були обстежені зібрання 13 архівів, рукописних відділів бібліотек та музеїв Києва, Чернігова, Сум, Ншина,'Прплук, Остра та Сосниці.

Цілий комплекс джерел, що еисзітлюють краєзнавчу діяльність музеїв, архівів, навчальних закладів та наукових їоїіариств Чернігівщини, виявлено у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф. 14, 166). Різноманітні відомості про розвиток історичного краєзнавства у регіоні містять документи, що зберігаються„уї Державному архіві Чернігівської області (Ф. Р - 15. Р-539, Р - 593. Р - 594, Р - 596, Р - 597. Р- 608. Р -651, Р- 675, Р- 5059). Особливий інтерес становлять унікальні фонди Тимчасової комісії для проведення археологічного і архітектурного обстеження історичних пам’яток Чернігова (Ф. Р -1844) та Сосницького наукового товариства (Ф. Р - 5059), які дозволяють скласти цілісне уявлення про повсякденну роботу краєзнавчих осередків тієї доби. Окремі аспекти діяльності ^ краєзнавчих установ та об’єднань Конотопа, Ніжина, Прилук та Остра висвітлюють документи Державного архіву Сумської області (Ф. Р - 4565, Р - 5802, Р- 6434), Ніжинського (Ф. Р - ІЗ, Р - 387, Р -

427, Р - 1136) та Прилуцького ( Ф. Р - 99, Р - 100, Р - 278, Р - 117: філіалів Державного архіву Чернігівської області. Оеіерської краєзнавчого музею (Ф. КП 12764/С - 5712). Цікаві відомості пр наукове життя 'Чернігівщини наявні в особистих фондах місцевії дослідників Ю.С.Виноградського (Чернігівський історичний музе ім. В.В. Тарновського і Сосницькші краєзнавчий музей), С.Г. Баран; Бутовича, В.А. Шугаєвського (Державний архів Чернігівські області), П.І.Смолічева (Науковий архів Інституту археології НА України). Трагічні долі чернігівських краєзнавців, які сіал жертвами репресій з боку тоталітарної держави, ілюструют документи з архіву Чернігівського обласного управління Служб безпеки України. . '

Важливу інформацію про дослідницьку- та наукове організаційну діяльність краєзнавчих осередків Чернігівщин містить місцева і центральна преса 20 - 30-х рр„ а також "Бюлетеї Прилуцького музею”, “Бюлетень Науково-дослідної кафедри істор культури та мови при Ніжинському інституті народної освіти “Записки Ніжинського інституту народної освіти”, “Записк Чернігівського наукового товариства”. Об’єктом історіографічцог •аналізу стали також дослідження чернігівських краєзнавців, ш побачили світ як окремими виданнями, так і на сторінках фахові періодихн. . . '

. Наукова новизтіа роботи визначається насамперед самою темо: “Розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у '20 - 30-х рі XX ст,”, яка досі не. була об’єктом спеціального нивченіп Дисертація містить значний фактичний ;матеріаіі. який дозволь уточнити або переглянути, поширені уявлення про характе історико-краезнавчого руху тієї доби. На прикладі одного з регіоні

України — Чернігівщини у роботі простежуються шляхи розвитку вітчизняного краєзнавства у перше пожовтиеве двадцятиріччя.

Практичне значення дисертації.-на думку автора, полягає у тому, що наведені в ній факти, висновки і спостереження можуть бути використані при подальшій розробці питань історичного краєзнавства, Створенні узагальнюючих праць, навчальних посібників

з історичного краєзнавства, історії музейної та архівної справи. Матеріали дисертації можуть бути застосовані у процесі викладання історії України у середній та вищій школі. Узагальненні! в роботі досвід діяльності краєзнавчих осередків 20 - 30-х рр. заслуговує на критичне використання на сучасному етапі розвитку історичного краєзнавства в Україні.

Наукова апробація дослідження. Дисертацію обговорено на кафедрі історії України Чернігівського державного педагогічного ' інституту ім. Т.ПШевченка та у відділі регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Основні положення дисертації доповідалися г;а обласних та всеукраїнських наукових конференціях з історичного крзєзкавства.

У першому розділі “Внесок державних установ Чернігівщини у розвиток історлко-кргєзнасчих досліджень” розглянуто комплекс питань, що визначають місце комітетів ог.орбіш пам’яток мистецтва і старовини, музеїв та архівів у історико-краєзнадчому русі 20 - 30-х рр.

На підставі декрету Раднаркому України від ! квітня- 1919 р. “Про передачу історичних пам’ятників і предметів мистецтва до відання Народного комісаріату освіти УСРР” при Чернігівському^ губернському і повітових відділах освіти почали створюватися комітЬти охорони пам’яток мистецтва і старовини (КОПМіСи). Вони мали здійснювати реєстрацію, охорону, еивчєнніі та популяризацію

історихо-культур:;ої спадщини.. Вже наприкінці квітня 1919 р. почав діяти Чернігівський губКОПМіС, що складався з п’ятії секцій: археологічної, архітектурної, музейної, архівно-бібліоіечіюї га етнографічної. Через брак кваліфікованих кадрів більш-менш активну діяльність змогли розгорнути тільки деякі повітові КОПМіСи — Прилуцький, Сосницький, Чернігівський, Ніжинський. Вони виявляли, обстежували, брали на облік пам ’ятки старовини, музейні збірки, приватні колекцій архіви і бібліотеки. Внаслідок цієї копіткої роботи у 1919^р. було складено попередній реєстр пам’яток історії й культури на терені Чернігівщини. Співробітники губКОПМіСу здійснювали археологічні розвідки у Чернігові. Прилуцький КОПМіС влітку 1919 р. розповсюдив спеціальну відозву й інструкцію щодо збирання пам’яток фольклору. На засіданнях комітетів заслуховувалися також наукові доповіді іі реферати : історії краю. . . .

Важливими краєзнавчими осередками стали музеї. У 1927 р. у регіоні діяли Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Новгород-Сіверськпй, Сосницький, Остерський, Конотопський музеї, а також

меморіальний музей М.В. Гоголя при Ніжинському інституті

' « * ' - ' . - .

народної освіти. Значні наукові результати дали, зокрема, розкопки давньоруського городища й курганного могильника у с. Шестовиці, які проводила експедиція Чернігівського музею у 1925 — 1927 рр. під керівництвом відомого археолога П.І.Смолічева. Фронтальне археологічне обстеження Середнього Подесення здійснили співробітники Сосницького музею, .який очолював відомий краєзнавець Ю.С. Виноградський. Поселення трипільської культури в с. Євминці, давньоруське городище у с. Старогородці досліджувані: співробітники Остерського музею, яким завідував географ і

Р

краєзнавець А.Г.Розанов. Під керівництвом чернігівських етнографів Б.Л. Луговського та Б.К. Пилипенка на терені краю працювали фольклорно-етнографічні експедиції. Увагу науковців привертало вивчення історії міст і сіл Чернігівщини. З ініціативи директора Прилуцького музею В.І. Маслова у 1927 р. розпочалося складання “Географічного словника Прилуччини”, який включав нариси про населені пункти, річки, озера, урочища та історичні пам’ятки регіону. У музеях зосереджувалися рукописи й особисті речі Т.Г. Шевченка, Л.І. Глібова, М.М. Коцюбинського, М.К. ЗаньковецьКої та інших діячів української культури, "чйіі творчий і життєвий шлях був пов’язаний з Чернігівщиною. При Чернігівському музеї у першій половині 20-х рр. діяло губернське екскурсійне бюро, співробітники якого розробили кілька маршрутів історнко-краєзнавчих екскурсій. Розгорталася і видавнича діяльність музеїв. Низку каталогів та путівників опублікували співроЬітники Чернігівського музею. Значний інтерес становлять два випуски “Бюлетеня Прилуцького музею”, що містять не тільки інформаційні матеріали, але й наукові розвідки:

На музеї покладалися також функції по охороні пам’яток старовини. У 1927 р. Чернігівський, Ніжинський та Прилуцький музеї підготували їх грунтовні реєстри. Того ж таки року Наркомат освіти УСРР оголосив Спаський, Успенський і Троїцький собори у Чернігові історичними пам’ятками всеукраїнського значення. '

Значну роль у розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині відіграли архівні установи. У 1922 р. при губернському відділі народної освіти вже функціонувало архівне управління, яке наступного року перейшло до відання губвиконкому. У 1925 р. у зв’язку з адміністративно-територіальною реформою були створені

Чернігівське, Ніхсинське й Прилуцьке окружні архівні управління. Для зберігання, упорядкування й наукової розробки архівних матеріалів у 1923 р. засновано Чернігівський губернський (з 1926 р.

— крайовий) історичний архів. Архівосховища існували також при Ніжинському та Прилуцькому окружних архівних управліннях.

Спираючись на документальні матеріали, архівісти вивчали історію краю. Про підсумки своїх досліджень вони доповідали, зокрема, на засіданнях семінару, що діяв на базі Чернігівського крайового історичного архіву наприкінці 20-х рр. Керував роботою цього семінару вчений-архівіст П.К. Федоренко, який створив ряд праць з історії Чернігівщини XVII - XVIII ст. та регіональної історіографії. • . ~ . .

У другому розділі “Роль навчальних закладів Черніг івщини > розгортанні історико-краезнавчих досліджень”; проаналізоване діяльність краєзнавчих осередків, що існували протягом 20 - 30-х рр. у вищій та середній школі.

У цей час навчальні заклади значною мірою зосередили свою увагу на дослідженнях в галузі місцевої історії, почали розробляти випробовувати нові форми і методи краєзнавчої роботи. У середині 20-х рр. зросла питома вага краєзнавства у навчальних планах Чернігівського та Ніжинського інститутів народної. освіти. Нг підставі обіжника Наркомату освіти вони мали виконати “нове важливе завдання, збудувавши свою роботу на базі краєзнавства, як новоґо методу освітньої і наукової роботи для безпосередньо« вивчення свого району”. Так, програма з краєзнавства, розроблена 1924 р. у Чернігівському інституті народної освіти, пропонувалг “пронизати елементами краєзнавства програми відповідних науковії? дисциплін”, що сприяло б не тільки “пожвавленню МЄТОДІЕ

викладання, а й залученню студентського загалу до самостійного наукового історико-краєзнавчого пошуку”.

* Ще восени 1922 р. під керівництвом В.В.Дубровського при Чернігівському . інституті народної освіти виник студентський історико-архівний гурток. Він об’єднував близько ЗО студентів та • викладачів і працюваз у тісному зв’язку з місцевим архівом. Гуртківці допомагали упорядковувати документальні матеріали, досліджували :рціально-економічну історію Чернігівщини XVIII ст. У 1924 р. в :кладі гуртка оформилася історико-революційна секція. На його засіданнях виступали місцеві науковці та вчені з інших міст країни,' які приїздили до Чернігова. Гуртківці брали участь в археологічних зозкопках, а під час канікул збирали по селах фольклорно-ггнографічні матеріали. У середині 20-х рр. студентський історико-ірхівний гурток діяв і у Ніжинському інституті народної освіти. Яого члени впорядковували архів вузу, допомагали співробітникам місцевого музею. Активно' залучалися до краєзнавчих пошуків також -.туденти Прилуцького і Остерського педтехнікумів. Представники Чернігівщини брали участь у роботі Всеукраїнського студентського >юро краєзнавства, створеного 1924 р. при Центральному бюро іролетарського студенства. .

Помітну роль у розгортанні історико-кр'аєзнавчих досліджень в ¡егіоні відіграла Науково-дснслідна кафедра історії культури та мови, творена в лютому 1922 р. при Ніжинському інституті народної ісвіти. Протягом 1924 - 1925 рр. кафедра видавала власний Бюлетень” (вип. 1 - 3), а згодом її співробітники публікували свої тудії в “Записках Ніжинського інституту народної освіти” (кн. I-Ш).

Наукові інтереси співробітників кафедри -зосереджувались головним чином довкола питань історії Лівобережної України другої половини XVII - XVIII" ст.Г.А. Максимович і М.М. Ьерсжков продовжували вивчати соціально-економічний розвиток і політичніш устрій Гетьманщини, українсько-російські відносини іієї доби, питання регіональної історіографії. Молоду генерацію істориків гідно репрез'ентував А.Г. Єршов, якому належать грунтовні праці з історії ремісничих цехів і грошового обігу в Україні, історіографії та джерелознавства. У 1926 р. історичну секцію кафедри очолив М.Н. Петровський, згодом член-кореспондент АН УРСР, директор Інституту історії АН України. У Ніжині він створив капітальну працю, присвячену літопису Самовидця й низку розвідок з історії України і, зокрема, Чернігівщини козацької доби. Наприкінці 20-х рр. у зв’язку із зміною політичної ситуації відбувається поступове “осучаснення” дослідницької проблематики. На кафедру прийшли «> -нові співробітники М.Г. Куїс, П.Т Климіша, В.К. Щербаков (згодом віце-президент АН Білорусії, безпідставно репресований у 1939 р.), які вивчали класову боротьбу і революційний рух на Чернігівщині. Співробітники кафедри брали безпосередню участі, в ісюрико-краєзнавчому русі, очолювали Ніжинське товариство краєзнавства та студентський історико-архівний гурток. З метою поширення наукових знань влаштовувалися прилюдні засідання кафедри и публічні лекції тіа краєзнавчі теми. . •

У 20-і рр. досить широка мережа краєзнавчих осередків виникла у загальноосвітніх школах, Вони налагодили, зокрема, контакти з Етнографічною комісією ВУАН, яка надааала великого значення залученню школярів до краєзнавчої роботи. На Прилуччнні у 1930 р. була навіть створена спеціальна комісія з учителів та учнів, яка

керувала збиранням краєзнавчих матеріалів та, підтримувала постійний зв’язок з Етнографічною комісією ВУАН.

У другій половині 30-х рр. шкільні краєзнавчі об’єднання займалися виключно дослідженням природи та продуктипних сил. Паралельно створювались гуртки юних істориків, які головну увагу приділяли проблемам історії революційного руху, класової боротьби, колективізації сільського господарства, які на топ час вважалися найбільш актуальними.

У третьому розділі “Роль громадських історнко-краєзпавчпх об’єднань Чернігівщини у дослідженні історії краю” висвітлено діяльність та доробок наукових товариств регіону, які діяли у 20 -30-х рр.

Провідну роль у розвитку історико-краєзнавчих досліджень у регіоні відіграло Чернігівське наукове товариство, створене і 920 р. з ініціативи наукової та творчої інтелігенції міста. Спочатку воно мало статус філії Українського наукового товариства у Києві, а з 1925 р. почало діяти у системі Всеукраїнської Академії наук, яка затвердила »жовтні того ж таки року його статут. У 1924 р. було відкрито філіал товариства у Сновську (нині м. Щорс).

Протягом 20-х рр. кількість членів товариства, яке “за мету своєї діяльності поставило популяризацію різних галузей наукових знань, особливо по вивченню природи, історії га етнографії Чернігівщини”, досягла 80 осіб. Найактивніше працювали історико-філологічна (з 1929 року історико-краєзнавча), етнографічна та Зібліографічна секції товариства. Його члени проводили ірхеологічиг розкопки, вивчали соціально-економічний розвиток і сультурне життя краю, збирали місцевий фольклор, досліджували там’яткй декоративно-ужиткового мистецтва й народної

архітектури. Тривало упорядкування покажчиків .літератури про Чернігівщину, а також місцевих видань (газет, журналів, а льманахів, книг) радянської доби. Чернігівське наукове товарне іио, крім секційних засідань, влаштовувало загальні збори, на яких з доповідями, повідомленнями й лекціями виступали місцеві дослідники та вчені з Києва і Харкова. Воно створило у Чернігові наукову бібліотеку й заснувало етнографічний музей. 1931 р. побачив світ перший і, на жаль, єдиний том “Записок" товариства, який засвідчив його неабиякий науковий потенціал.

На початку 1921 р. виникло Сосшіцьке науково-дослідне товариство. Його статут затвердили повітовий виконком і ВУАН. Незабаром відділення товариства було створене у Мені. До складу товариства увійшли насамперед працівники Соснпцького краєзнавчого музею, які залучали аматорів до археолої ічних та фольклорно-етнографічних студій. Краєзнавці створили місцеву наукову бібліотеку, яка налічувала кілька тисяч томів, у і ому числі чимало стародруків. На засіданнях товариства виголошувалися доповіді й реферат« з історії краю. . .

У січні 1925 {V. відбулися установчі збори Ніжинського наукового товариства, а у березні того ж таки року ВУАН затвердила його статут. Кістяк товариства становили викладачі Ніжинського інституту народної освіти. Члени історичної секції на чолі з М.Н.Петровським досліджували насамперед минуле Чернігівщини XVII - XVIII ст., етнографічної — питання ономастики, статистично-економічної —- розвиток економіки краю.

У середині 20-х років почало функціонувати Остерське наукове товариство, що об’єднувало близько 50 чол. Його ч лени, зокрема.

роводили розкопки в Острі, селах Євмшіці, Булахопі. Вовчку, 5ирали пам’ятки фольклору.

У 1919 р. було організовано Товариство по дослідженню рнлук та повіту, яке проводило археологічні розкопки, допомагало ісцевим органам влади охороняти пам’ятки історії й культури, літку 1926 р. у цьому місті виник гурток краєзнавців, що поставили збі за мету вивчати історію і природу Прилуччини.

Краєзнавчі осередки певний час діяли у Борзні, Городні, !осинівці, Мрині, с. Софіївці (нині — ІДорського району). У 1927 р. Лосинівці навіть відбулася районна краєзнавча конференція, яка ідбила підсумки роботи аматорів і накреслила подальші шляхи її цосконалення.

У заключенні підведено підсумки дослідження. Комплексний наліз розвитку історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20 - 30-х р. XX ст. як складової частини історичної науки, з одного боку, і ромадського руху — з іншого, дозволяє зробити певні загальнення:

— на початку 20-х рр. на Чернігівщині виникла мережа омітетів охорони пам’яток мистецтва і старовини (КОПМіСів), які іпочаткували вивчення історико-культурної спадщини, музейне та рхівне будівництво, стимулювали зародження нових форм рганізації історико-краєзнавчого руху;

— важливими краєзнавчими осередками стали місцеві музеї, у ких було зосереджено значні наукові, сили. Вони плідно вивчали рхеологічні старожитності регіону, збирали фольклорно-гнографічні матеріали, займалися охороною пам’яток старовини;

— значну роль у розвитку історичного краєзнавства відіграли-

- • я

рхівпі установи. їх співробітники виявили, опрацювали і

запровадили у науковий обіг значну кількість джерел з ¡сто Чернігівщини XVII - XX сг;

— досить широкі можливості для розвитку Ісіорнчік) краєзнавства виникли у вищій та середній школі. Краєзнавство б у запроваджеіга у навчальні плани закладів освіти. На б і Чернігівського та Ніжинського інститутів народної осві сформувалася низка краєзнавчих осередків, а викладачі іі студен поглиблено вивчали багате минуле регіону;

— неабияке значення для розвитку і поширення історичні

знань на Чернігівщині мала діяльність наукових товариств, я об’єднали широке коло фахівців та аматорів старовини і створи, соціально-культурне середовище, необхідне для успішного розвиті історичних досліджень; '

— за таких умов цілком природньо постало шпашія п утворення координаційного центру краєзнавчого руху в рег іоні вигляді наукової асоціації — Чернігівського інституту красліавсп заснованого у 1924 р. Першою акцією цієї асоціації була губернсы краєзнавча конференція, проведена у жовтні 1924 р. На жал реалізувати закладені у статуті ЧІК можливості не поталанило, унікальний досвід організації єдиного в Україні у'масштабах губері координаційного центру краєзнавчого руху не набув поширення;

— краєзнавчі осередки Чернігівщини підтримували тісні зв’язі

з Українським комітетом краєзнавства. Комісією краєзнавств Етнографічною комісією. Комісією Лівобережної України і Всеукраїнським археологічним комітетом ВУАН. Статті ¡і заміть місцевих краєзнавців регулярно з'являлися на сторінках численні видань Всеукраїнської Академії наук. Підсумки цьог співробітництва було підведено у вішаному за редакцією акад. М.<

іушевського збірнику науковії,ч праць “Чернігів і Північне побережжя” (К., 1928), що став помітним явищем в українській оріографії;

— У Другій половині 30-х рр. розвиток історичного краєзнавства Чернігівщині, як і в Україні з цілому, був штучно перерваний аслідок втручання тоталітарної держави у наукове і культурне іття. Громадські краєзнавчі об’єднання були ліквідовані, ипинилося видання історшсо-краєзнавчої літератури, значна ітина фахівців зазнала необгрунтованих репресії!. Усе це вкрай гативно позначилося на рівні й масштабах історико-краєзнавчих сліджень і зумовило занепад краєзнавчого руху.

И Основні положеная пнссртпнійного посліпжсппя пі»обрлжсиі пких працях авторч:

1. Участь студенства в історико-краєзнавчому русі на рнігівщині у 20-х рр. // Питання вітчизняної та зарубіжної історії. Чернігів, 1991. —С. 43-48.

2. Статут. Чернігівського інституту краєзнавства (1924 р.). / іготовка до друку і передмова // Питання вітчизняної та убіжної історії. — Чернігів, 1991. — С. 68 - 72 (у співавтор.).

3. Історичне краєзнавство на Чернігівщині у 20 - 30-х рр. // Рідна ола.— 1991. — № 12,— С. 51 - 56.

4. Три справи і одне життя (П.К. Федоренко) // Репресоване

ієзнавство (20 - 30-і роки), — К., 1991. — С. 228 - 233 (у ваптор.). •

5. Історик і літературознавець (Б.М. Шевелів) // Репресоване ієзнавство (20 - 30-і роки). — К., 1991. — С. 263 - 266 (у іавтор.).

6. Археолог за покликанням (П.І. Смолічеи) II Репресоиі краєзнавство (20 - 30-і роки). — К., 1991. — С. 27і) - 283 співавтор.).

7. Доля історика // Репресоване “відродження". — К.. 1993. С. 198 - 211 (успівавтор.).

8. Чернігівське наукове товариство у контексті національна відродження України 20-х років // Сіверянський лі і опис. - 1995. № 2. — С. 54 - 57 (у співавтор.).

9. Співробітництво Чернігівського інституту народної освіти місцевих архівних установ у історико-краєзнавчих дослідженнях 20 років // Літературний Чернігів. — 1995. — № 7. — С. 92 - 98.

Ткаченко В.В. Развитие исторического краеведения на ерниговщине в 20 - 30-х гг. XX в. Диссертация на соискание !ёной степени кандидата исторических наук по специальности '.00.01 — История Украины. Институт истории Украины НАН краины, Киев, 1995.

Диссертацей является рукопись. В работе комплексно :следована историко-краеведческая деятельность музейных и 'хивных учреждений, учебных заведений и научных обществ ;рниговщины в 20 - 30-х гг. XX в., их место и роль в развитии >аеведческого движения и национально-культурном возрождении <раины. Определены специфические особенности, основные правления- и формы деятельности краеведческих центров ;рннговщины, их вклад в развитие исторической науки.

Tkachenko V.V. The development of historical study of Chernigov *ion in the 20-s - 30-s years of the XX century. The dissertation for a degree Candidate of Historical Sciences - speciality 07.00.01 - Histpry of Ukraine. ;titute of History of Ukraine (National Academy of Sciences), Kiev, 1995.

The dissertation is the manuscript In the paper the intergrated research of .tone and regional study activity of museum and archives establishments, entific societies and educational institutions of Chernigov in the 20-s - 30-s the XX century was carried out. Their place and role in the development of : reginal study movement and national and cultural revival of Ukraine were der research as well: Specific peculiarities, main directions and forms of the emigov regional study centres activity, their contribution to the /elopment of historical science were also determined.

Ключові слова: національно-культурне відродження,

ієзнавствО, регіональна історія, архіви, музеї, наукові товариства.