автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Развитие краеведения на Подолье

Полный текст автореферата диссертации по теме "Развитие краеведения на Подолье"

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

о Ск

дел На правах рукопису

ПРОКОПЧУК ВІКТОР СТЕПАНОВИЧ

РОЗВИТОК КРАЄЗНАВСТВА НА ПОДІЛЛІ 07.00,02 — Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового етулевя кандидата історичних наук

Київ - 1994

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті історії України Академії н.

України,

Науковий керівник — доктор історичних наук,

академік АН України Тронько Петро Тимофійович

Офіційні опоненти: — доктор історичних наук,

член-кореспондент АН України Шевченко Федір Павлович

Провідна організація — Волинський деріжаший університ

дині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 016.31.01 Інституті історії України АН України

Адреса: 252001, Київ-1, вул. М. Грушевського, 4 '

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інстит} історії України ДН України.

— кандидат історичних наук, доцен Баженов Лев Васильович

Захист відбудеться «2іГ»

Іі.1994 року о_і

Автореферат розісланий

Вчений секретар спеціалізованої вченої ра;і доктор історичних наук

Пінчук Ю. А,

Актуальність дослідження. На захист висувається дисертацій: дослідження про розвиток краєзнавства на Поділлі.

Поділля—важливий регіон України з давньою славкою істо-єю. Воно займає південну частину Волино-Подільської височи-

і, землі Південного Побужжя та Подністров’я, і включає в себе часну Вінницьку область, південні райони Хмельницької між ками Дністер і Случ, придністровські райони Чернівецької та :ідну частину Тернопільської областей по ,річку Серет. Дисер-іційне дослідження охоплює, головним чином, нинішні Вінниць-г та Хмельницьку області.

Поділлю притаманні не тільки природно-кліматичні, господарчі, а й історико-політичні особливості. Прикордонне становище :гіону визначило йому роль форпосту в багатовіковій боротьбі татарами, турками. Важке національно-класове гноблення з бої польської шляхти, утиски православ’я і національної куль-гри викликали постійні виступи народних мас. Більше двадцяти жів продовжувалась боротьба селян під проводом Устима Кар-алюка в першій третин? XIX ст.

Поділля — край славетних людей. Просвітники Герасим та елетій Смотрицькі, легендарні полковники І. Богул, Д. Нечай, рой Севастополя матрос П. Кішка, видатні лікарі-вчені М. Пи-)гов, Д. Заболотний, Ф. Яновський, композитори П. Ніщинський, .. Леонтович, В. Заремба, письменники С. Руданський, М. Гвіанець, М. Стельмах та багато інших подолян уславили Бать-вщину своєю працею.

Все це залишило помітний слід на історичному полотні краю, їилювало покоління, було благодатним полем для дослідниць-)ї краєзнавчої діяльності і висунуло багатьох талановитих істо-іків.

Актуальність теми пов'язана з тими змінами, які відбувають-і в Україні, новими завданнями історичної науки. Аналіз свід-іть, що в час крутих поворотів суспільного життя набувають тскорення не тільки соціально-економічні, політичні, а й душні процеси.

В ході реформ 60—70-х рр. XIX ст. передова інтелігенція 5аїни ширше потяглася до джерел власної історії і культури, ;об осягнути минуле для творення майбутнього. На Поділлі в г пору відбувався перехід від випадкових краєзнавчих пошуків

З

окремих ентузіастів до організоваого, більш системного вивчеі ня історії краю.

Пригальмувавши на деякий час дослідницьку діяльність, пс дії визвольних змагань 1917—1920 рр. породили в народі велш надії на краще майбутнє, дали поштовх історико-краєзнавчом руху. Пам’яткоохоронна, музейна, фольклорно-етнографічна, бі( ліотечна, вузівська і шкільна краєзнавча робота отримали істої не прискорення. Виникали краєзнавчі формування — офіційні громадські, друковані органи, з’явилися друком цікаві видави; Краєзнавча справа набула б дальшого розгортання, якби не стг лінські репресії, які паралізували, а згодом і винищили край сили дослідників.1

У повоєнні роки від досліджень героїзму, мужності народу час боротьби з фашизмом поступово відбувався перехід до рі: побічної краєзнавчої діяльності—наукової і практичної. Особлї ве значення мала підготовка багатотомної історії міст і сіл Уі раїни, яка сприяла згуртуванню краєзнавчих сил. Цей проце супроводжувався практичною роботою по створенню нових музеїі вивченню, охороні і пропаганді пам’яток історії та культури, ро: витку вузівського, бібліотечного та шкільного краєзнавства, ві; родженню і примноженню кращих краєзнавчих традицій попере; ніх поколінь дослідників.

Нова хвиля краєзнавчих пошуків, викликана здійсненням рс форм в усіх галузях життя, що розпочалися після 1985 року, також проголошенням незалежності України, наочно підтвердь ла, що затиснуті ідеологічними догмами історики нерідко підп няли свої узагальнення під заздалегідь визначені стереотипи, ві; хід від яких мав би для них катастрофічні наслідки. Історія Уї раїни—держави, що мала свої кордони, столицю, конституцій гімн, герб і прапор, місце в ООН, була своєрідною ілюстраціє) до історії «великої Батьківщини» —ОРСР.

Декларація про державний суверенітет України проголосил курс на національно-культурне відродження українського нарс ду, його історичної свідомості. Акт проголошення незалежності У? раїни і наступний період державотворення стали гарантом неві; воротності цього процесу. Настав час перейти від дозованої праї ди до глибокого і всебічного аналізу трагічних явищ в істор країни, щоб усвідомити уроки минулого, застерегти наступні пс коління від помилок попередників. У привітанні Л. М. Кравчук учасникам п’ятої Всеукраїнської наукової краєзнавчої конфереї

1 Репресоване краєзнавство (20—30-і роки). — Київ, 1991.

і говорилося: «Справа, біля чистих джерел якої ви стоїте, на-ває сьогодні виняткового значення. В знаменний час розбудови залежної Української демократичної держави, активізація іоцєсу відродження історичної пам’яті, національної гідності, .ховного піднесення народу є надзвичайно важлііЕИм і почесним вданням наукових, культурно-освітніх закладів і установ, всіх .тріотичних громадських організацій».1

Республіканська програма розвитку історичних досліджень, іліпшення вивчення і пропаганди історії України, розрахована період до 2000 року, охопивши велике коло проблем (джерело-авча робота, видання і перевидання пам’яток української істо-зграфії, вивчення історії козацтва як однієї з найяскравіших орінок вітчизняної історії, колективізація, голодомор 1932— 33 рр., репресії 30-х — початку 50-х рр., нові аспекти історії їликої Вітчизняної війни, роль і місце церкви ві українській льтурі, національно-визвольного руху на Україні періоду 1917— 20 рр. та інші), вважає виключно важливим напрямом даль-Ж) розвитку історичної науки на Україні локально-історичні слідження, покликані через призму окремого регіону, населе-го пункту, трудового колективу дослідити процеси і явища, рактерні для України в цілому. Звідси й нові завдання перед ликим загоном пошуковців, об’єднаних в березні 1990 року у :еукраїнську спілку краєзнавців,

У зв’язку з активізацією історико-краєзнавчих пошуків важкого значення набуває справа узагальнення досвіду поперед-ків, показ самовідданості і самопожертви покоління краєзнав-в 20—30-х років при відстоюванні наукової правди, вивчення прямів їх діяльності, розмаїття організаційних форм, методів прийомів .роботи.

Тому предметом даного дослідження є розвиток історичного аєзнавства на Поділлі від його зародження до початку 90-х роз XX століття. Широкі хронологічні рамки дають змогу про-ежити процес його становлення, підйоми й спади як цілісний оцес, дослідити причини і наслідки явищ.

Робота над темою висвітлила недостатню наукову розробку ного питання.

Перші спроби узагальнення наслідків краєзнавчих пошуків дільських дослідників були зроблені в другій половині XIX сто-гтя. У першому випуску «Трудов Подольского епархиального горнко-статистического комитета» вміщено огляд роботи, про-деної Скворцовим, Гліщинським до появи історико-статистич-

)Голос Украйш. — 1.991.—№ 210, — С. 3.

5

ного комітету при Подільській духовній семінарії.1 Далі—від і пуску до випуску—«Труди» інформують про становлення самс Комітету, друкують статті про принципи, методи і форми збо матеріалів, опису церков і приходів, населених пунктів, повітії губерній в цілому, формуючи тим самим концепцію подільське краєзнавства, відбиваючи складний, суперечливий процес йс становлення і розвитку.

В «Подольских епархиальных ведомостях», «Трудах» друї ються бібліографічні огляди, матеріали з нагоди ювілеїв, за яі ми проглядається не тільки місцева історія, а й біографії її лі: писців М. Яворівського, М. Симашкевича, Й. Ролле, М. Дорої вича, С. Лобатинського, М. Багинського, М. Грейма, Л. Раков< кого, О. Тарнавського та ін.2

Важливе значення мав підготовлений Ю. Сіцинським пока, чик матеріалів з історії та етнографії, надрукованих у «Подо; ских епархиальных ведомостях», а також праця Вінницької фі. Всенародної бібліотеки України ВУАН «Часописи Поділля В ряді оглядів, описів, статей послідовно простежується істо]: музейної справи. Найбільш виразно розкривається вона в «Г1 дольских епархиальных ведомостях» за 1890 рік, журналі «З? номическая жизнь Подолии» за 1915 рік, звітах Подільсько єпархіального історико-статистичного комітету, а потім—історш< археологічного товариства, що відбивали діяльність цих оргаї зацій та створеного в 1890 р. на їх базі Давньосховнща—Кам’ нецького музею.4

Історії музейної справи віддали належне й сучасники-оргаї затори наукової конференції «Музей і Поділля», що проходи, 18—19 травня 1990 року і присвячувалася 100-річчю заснувані Кам’янець-Подільського музею-заповідника, та відповідної ко

1 Труды комитета для историко-статистического описання Подольск

епархии (Одалі — Трудні). Вкдуск шерізьійі, — Кам.-Под , 1976. -

С. Ї—{ІУ-.

2 Подольские епархиальные ведомости (далі—ПЕВ), —1893.—№ 1

С 13 — 16; ПЕВ,—1896,—№ 43,—С. 888—891; ПЕВ. —1894.—№ —С, 82—84; Труди, Випуск десятий.—Кам.-Под., 1904, —С. 506 527; Труд!и. Випуск одинадцятий — Кам-Под , 1911 —С 404—41 ПЕВ.—1891.—№ 38,—С. 973—978. ' ‘

3 Часописи Поділля.—Віиниця, 1927 — 1928,

4 Прибавление к ПЕВ № 3 за 1890 г. — С. 79—86; Экономическая жизнь Подолии.—1915.—№ 4.—С. 9-18; Отчет Подольского церкс ного историко-археологического общества за 1911 —1912 гг.—Каг Под., 1914; Отчет Подольского церковного -испорико-археологиче кого общества за 1)914 г. — Кам.-Под., 1915,

еренції у Вінниці з «агоди 70-рІ'ччя обласного краєзнавчого ^зею.1

Великий історіографічний внесок на рахунку Вінницького налету виучування Поділля. Систематичним виданням Інформа-йно-методичних збірників він подавав величезну допомогу крає-іавцям2. Розвиток подільського краєзнавства в період його під-ісення (друга половина 20-х років) простежується на сторінках урналу «Краєзнавство» — органу Українського комітету крає-[авства.

Організатори Подільського обласного історико-краєзнавчого івариства С. К. Гуменюк та І. С. Винокур в ряді публікацій >зглянули найважливіші моменти його становлення3.

У працях П. Т. Тронька, Ю. 3. Данилюка, В. О. Савчука,4 «Радянській енциклопедії історії України», збірнику «Истори-•ское краеведение в СССР: вопросы теории и практики», у мо->графії «Історичне краєзнавство в Українській РСР», у мате-алах історико-краєзнавчих конференцій, проведених у Кам’янці-одільському та Вінниці містяться цікаві наукові узагальнення висновки з ряду актуальних проблем краєзнавства. Трагічній орінці краєзнавства, у тому числі й подільського, присвячений ірник нарисів «Репресоване краєзнавство». У змістовній праці , В. Баженова огляд краєзнавства подано поряд з біографіями слідників Поділля.5

1 Тези доповідіей сьомої Вінницької обласної краєзнавчої конференції.

— Вінниця, 1989; Музей і Поділля. Тези доповідей наукової конференції, присвячедаї 100-річчю від дня заснування Кам’янець-Поділь-ського державного історичного музею-заповіДкика.—Кам.-Под., 1990, 2,В. Д, Отамановсьшш. Краєзнавство на Поділлі.—Вінниця, 1926. ' зі. С. Винокур, С. К. Гумешок. Здобутки і завдання історнків-крає-знавців Поділля // Тези доповідей VI Подільської історико-крає-знавчої конференції. Секція історії радянського періоду. — Кам.-Под., 1985. — С. 6—7; Винокур І. С. Розвиток історичного краєзнавства на Поділлі: досвід і проблеми // Всеукраїнська наукова конференція

з історичного краєзнавства. Тезц доповідей і повідомлень.—Київ— Кам.-Под., 1991. — С. 12—13; Гуменюк С. К. З історії краєзнавчого руху на Поіфллі//Там же.—С. ’34—35.

•* Історія міст і сіл УРСР. іВінницькд^ область. — К. 1972,—С. 5—7; Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область.—К., 1971.—С. 5—7; Тронько П. Т. Летопись дружбы и братства (Из опыта создания «Истории городов и сел Украинской ССР: в 26"ти томах). —К.: Наукова думка. 1981; П. Тронько, Ю. Данилюк, В. Савічук. Шляхами народного подвигу (3 досвідну створення літопису міст і сіл Української РСР).—К, й087.

5 Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX— XX ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали.— Кам.-Под., 1993.

Однак* «а наїду думку, весь, цей матеріал надто, розпорошенії в часі, багатоманітності видань, носить нерідко оглядовий вдоаі тер. Відсутнє системне бачення процесу з його закономірностям позитивними й негативними сторонами. Поза увагою залишивс пласт документів, що належав відомим краєзнавцям і V вигля, особових фондів відкладався в архівах.

Тому автор ставить мету і завдання на основі виявлених дж рел та літератури всебічно розглянути розвиток історичної краєзнавства на Поділлі від його зародження до початку 90 років, а саме:

— Вивчити передумову зародження і закономірності розви ку історичного краєзнавства на Поділлі;

— всебічно проаналізувати умови, за яких виникли і дія/ краєзнавчі формування, їх організаційні та методологічні основ вклад у вивчення історії краго;

— з’ясувати роль газет та журналів у згуртуванні краєзна чого активу, активізації його діяльності, популяризації місцев історії, а отже—вихованні у жителів краю патріотичних почутті

— прослідкувати історію створення, основні методи і форі*

діяльності адуз,ейяих закладів—народних кафедр досліджені

місцевої історії;

— осмислити вклад пам’яткоодородцін, організацій, створ них для охорони й пропаганди меморіальної культури минудог напрями їх праці;

— висвітлити й таку донедавна закриту сторінку історії п дільськога краєзнавства, як репресії 20—30-х років XX столітт що прцзв.сди до занепаду, а, зрештою, й цілковитого розгрому і краєзнавчих формувань, так і кращих краєзнавчих сил;

— розкрити значення десятирічного, досвіду написання істор міст і сіл Вінницької та Хмельницької областей у відновленні дальшому розвитку регіонального дослідництва по всіх напр мах—вузі.в.ське,. архівне, музейне, бібліотечне краєзнавство, па* ятко-охоронца діяльність, його, стан у наш час — період наці нальногкультурдого відродження, розбудови незалежної украї ської держави;

— вийти на певні узагальнення і пропо-зіщії щодо вдоскон л.ення різних сторін, краєзнавства...

Наукова новизна „дослідження полягає в наступному:

1. Зроблена перша спроба вивчення розвитку подільсько краєзнавства як процесу — від зародження в. другій полови XIX. століття — до його стану в на.щі дні.

к

2. ’ Введено" в науковий обіг джерела, раніш невідомі дослїд-икам, які допомогли глибоко охарактеризувати не тільки загаль,-у картину, а й концепцію краєзнавства на різних етапах його ззвитку.

3. Вперше повернуті з глибин часу імена багатьох подвижни-ів краєзнавства, дана оцінка їх вкладу в дослідження краю, загальнено досвід роботи, притаманний кільком поколінням польських істориків.

4.. Проаналізовано діяльність краєзнавчих формувань, що ви-;ікли в перші післяреволюційні роки.

5. Показано трагізм краєзнавців 20—30-х років, які віддали ївчешпо краю не тільки розум, сили, досвід, а й нерідко—власне :иття, і цим повернуто із забуття їх імена, віддано, хоч почасти, іни'ну пошани їх пам’яті.

6. Розкрито основні напрями розвитку повоєнного краєзнавства, :ляхи його вдосконалення в другій половині XX сторіччя.

Джерельну базу дослідження склали матеріали 38 фондів архівів, в яких опрацьовано сотні справ. У Центральному деравному архіві вищих органів влади та управління України най-льше інформації по темі дисертації містить 166-й фонд Народно комісаріату освіти. Фонд 23160 — Всеукраїнського револю-йного комітету — дав можливість прослідкувати перші кроки щіонально-культурного будівництва в Україні в 1918—1920 рр.

Документи Центрального державного історичного архіву [)ф. 1388, 1410) розкривають обстановку, в якій зароджувалося і Поділлі офіційне краєзнавство, фонди 301, 442, 707 дають ма-:ріал для аналізу ролі перших часописів у розгортанні краєзнав-іх досліджень.

Автором опрацьовано 14 фондів Державного архіву Вішшць-)ї області (ДАВО). Звідси черпались факти для аналізу діяль->сті губернських, міських, окружних органів влади по етворен-

о музеїв, бібліотек, краєзнавчих товариств, пам’яткоохоронних армувань (ф.ф. 54, 254, 513, 595, 4942). ДАВО зберігає немало юбистих фондів дослідників Брілінга Г. Г., Карнауха Г. П., зржупової А. П., Подольського В. І., Рябого М. В. (ф.ф. 5170, 140, 5257, 5317, 5321). Вклад письменників у вивчення і попу-іризацію історії краю прослідковується у фонді 5967. Форми і зтоди роботи охоронців пам’яток — у матеріалах фонду 5330.

Архіви Хмельницької області (Державний архів Хмельницькі області, його Кам’янець-Подільський філіал та відділ у Хмель-іцькому — колишній обласний партархів) склали джерельну

Вазу для осягнення ролі перших краєзнавчих формувань на П ділі}}. Багато для цього дав особистий фонд Сіцинського Ю. ' (ф. 3333), 12 випусків «Трудов Подольского епархиального і торико-статистнческого комитета» (з 10-го випуску — «Труд Подольского церковного историко-археологического общества» тези доповідай і повідомлень історико.-краєзнавчих «онфере цій, що систематично відбувалися иа базі Вінницького та Ічам' нець-Подільського педінститутів, -наукових конференцій з наго, 500,-річчя Хмельницького, а також періодична преса—«Подольск губернские ведомости», «Подольские епархиальнуе ведомости «Экономическая жнзнь Подол и и».

Матеріали архіву Служби безпеки України, Центрально державного архіву громадських об’єднані, України пролили сві ло на деякі раніш невідомі факти репресій проти подільських і шриків-краєзнавців.

Автор використав монографії, довідники, журнали, збірниз документів та іншу літературу Центральної наукової бібліотеї ім. В. І. Вернадського, де зберігається повний комаплект—ЗО н мерів журналу «Краєзнавство» за 1927—19(30 рр., науково-дові кової бібліотеки центральних державних архівів України, науко бібліотеки Інституту історії України АН України, краєзнавчі відділів Вінницької обласної наукової бібліотеки ім. К. Тіміряз ва, Хмельницької обласної наукової бібліотеки ім. М. Островс кого, бібліотек Кам’янеиь-Подільського музею-заповідника тр де жавного педагогічного інституту, краєзнавчих музеїв Вінині Хмельницького, Кам’яішя-Подільеького.

Дисертаційне дослідження побудоване па принципах наук вості, об’єктивності, комплексного висвітлення проблеми, рішуч відмови від ідеологічних штампів. Для цього використано джер лозиавчий, статистичний, порівняльний, описовий та інші метод

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона, ш самперед, може скласти основу монографічного видання, а уз; гальнєння, висновки і пропозиції—фундамент дальшої поглибл ної (по періодах) розробки проблеми, її матеріали можуть буї використані ПРИ читанці курсу краєзнавства на історичних ф; культетад Вінницького та Кам’янеиь-Подільського педагогічні інститутів, у підготовці навчальних посібників, рефератів, ле: цій і публікацій у пресі з метою патріотичного виховання.

Написані в ході роботи над дисертацією і на її основі краї знавчий нарис про Дунаївці, кілька окремих видань про подоляї фольклорний збірник, книжка оповідань на краєзнавчих матері;

лах використовуються на уроках історії, при вивченні шкільних курсів за вибором, проведенні різних народознавчих заходів.

Пошуки, здійснені автором, склали основу вирішення ряду практичних заходів: створення музеїв, присвоєння імен славетних подолян відповідним закладам, увічнення пам’яті відомих краєзнавців у назвах вулиць, меморіальних дошках.

Апробація дослідження. Дисертація обговорена на засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України АН України.

Основні її положення відбиті в 7 окремих виданнях, 15 публікаціях автора в наукових збірниках та журналах, 75 газетних статтях, виступах на Подільських історико-.краєзнавчих, 5-й та 6-й Всеукраїнських наукових конференціях з питань історичного краєзнавства, тезах доповідей і повідомлень республіканських конференцій «Дунаївці: їх роль та місце в історії Поділля» (з нагоди 590,-річчя міста) та «Культура Поділля: історія і сучасність», проведених 1998 року.

Матеріали наукової роботи стали основою підготовки і проведення на базі закладів освіти Дунаєвецького району Хмельницької області семінару завідуючих рай(міськ)во та завідуючих рай (міськ)методкабінетів з питань народознавства, використовувались на семінарах учителів історії, слухачів курсів Хмельницького обласного інституту вдосконалення учителів.

Автор надав сеоїй роботі такої структурної форми (вступ, гри розділи, висновки, список використаних джерел і літератури), яка б допомогла краще реалізувати мету і намічені завдання.

Основний зміст та висновки дослідження.

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, мета, іавдаїшя і наукова новизна дослідження, характеризується стан лого наукової розробки, джерельна база, дається огляд основ-шх джерел і літератури.

У першому розділі «Зародження краєзнавства на Поділлі» іазначається, що історія Поділля з давнини до середини XIX сто-ііття не обійдена джерелами. Близькість до південних степів ро-Знла край небезпечним, а віддаленість від Києва, непохитність, і якою племена уличів і тиверців відстоювали свою незалежність, іабезпечували їм дещо осібне існування. Звідси й недостатнє знан-ія київськими літописцями подолян, слабке відображення в ран-ііх хроніках різних сторін життя уличів і тиверців.

Фрагментарний характер -.носять історичні свідчення про гак званий литовський період. Польські джерела з історії По-

'ділля й досі залишаються маловивченими. Крім того, вони мають явно тенденційний характер. Більшою за обсягом і глибшок за змістом є документальна база історії Поділля кінця XVIII— першої половини XIX століття. Зв’язано це з ітриєдна.нням По ділля до Росії, важливими політичними, економічними й духов ними процесами, що проходили в краї.

І все ж вивчення історії Поділля з часів Київської Русі носило епізодичний характер і досить стисло відобразилося в літо писах, творах окремих істориків, письменників, подорожуючих Ця база тільки в сукупності з іншими джерелами (археологічними, лінгвістичними, нумізматичними, етнографічними) може даті картину суспільного буття ‘найдавніших подолян.

Планомірного, систематизованого характеру подільське краєзнавство набуло в другій половині XIX століття. Це викликане реформами 60—70-х років, польським повстанням 1863 р., яке стимулювало місцеву адміністрацію на основі історичних досліджень довести, що Поділля — здавна руська земля, а наміри поляків — «...нездійсненна мрія розпашілої уяви», такі собі «дитячі витівки поляків-католиків, що тішать себе надією бути повними панами в нашій чисто руській стороні».1

Перші історико-краєзнавчі дослідження в краї пов’язані здебільшого з діяльністю подільського духовенства та створеного 1865 року за ініціативою прогресивних викладачів Подільської духовної семінарії і службовців єпархіального управління Комітету для історико-статистнчного опису церков та приходів. Його роботу можна розчленувати на кілька етапів:

Перший (1,865—1875)—підготовчий до систематизованого викладу історії єпархії, .населених пунктів, вироблення концепції та публікації в «Подольских епархиальных ведомостях» 61-го історичного нарису.2

Другий (1875—1903). У цей період заснований літературний орган «Труды комитета для историко-статистического описания Подольской епархии», у дев’яти -випусках якого були вміщені грунтовні праці М. Симашкевича, М. Яворівського, М. Доронови-ча, опис церков, приходів та населених пунктів єпархії. У дослідження краю включилися Ю. Й. Сіцннськнй, автор більше 180 наукових праць, В. Б. Антонович, П. М. Батюшков, М. І. Петров,

1 ПЕВ.—1866.—№ о. —С 61.

2 В. М. Віиюкова Подільський Історико-ататистичшш комітет в істо-

рико-географічноліу дослідженні Поділля //'Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля Науковий збірник —Кам -Под., 1992,—С. 20. ' ‘ '

Н. В. Молчановський, И. Й. Ролле, В. І<. Гульдман, М. С. Грушев-ський. 1890 року відкрита перший на Поділлі музей—Давньо-сховище.1

Третій (1903—1920). Функції Комітету розширилися, до його діяльності прилучилося чимало світських дослідників — педагогів, лікарів. У 1903 році Комітет був реорганізований в Подільське церковне історико-археологічне товариство, яке очолив Ю. Сі-цинський.2 Воно видало ще 3 випуски «Трудів» (11-й вмістив опис населених пунктів всіх 62 благочинних округів 12 повітів Подільської губернії і став підсумком багаторічної роботи великої групи ен-гузіастів-краезнавців) .3 У 1906 році «Подольские епархиальньїе ведомости», що вмістили за час свого існування близько 100 іс-горико-статистичних нарисів,4 припинили діяльність. Натомість почали виходити журнал «Православная Подолия» і газета «По-долия». 1916 року побачив світ останній 12-иії том «Трудів».

У краєзнавче дослідження певний вклад внесли губернський статистичний комітет, Товариство подільських лікарів, Товариство подільських природодослідників, організації «Просвіти», викладачі світських навчальних закладів, етнографи, фольклористи — С. Руданський, В. Щейковський, А. Свидницький, А. Димгнський, С. Венгржиновський, К. ІІІироцькнй, П. Ніщинський, А. Копіпін-ський, В. Заремба.

Краєзнавці Поділля і їх твори зазнавали впливу русифікації. Українська мова була витіснена з ділового ужитку, краєзнавців. Нерідко, фетишизувалася благодійницька роль російського царизму в долі Поділля.

Слід відзначити заслуги духовного відомства, Подільської ду-човної семінарії, духовних училищ та їх працівників, а також багатьох священослужителів у справі збирання, систематизації, історико-статистичного опису як краю в цілому, так і повітів, парафій і церков, населених пунктів. У їх діяльності практично відбилися тісні зв’язки між народною і церковною культурою.

Другий розділ «Краєзнавство Поділля в 20—30-х роках XX ст.» складається з двох параграфів. У першому — «Краєзнавчий рух. у

і Кам'япець-Подільськ-ий філіал Державного архіву Хмельницької області (далі — КПФ ДАХО) —Ф Р — 3333, оп 1, спр 34 —Арк 4

- Там же, —Спр. 37,—Арк'9; ПЕВ, —1903,—№ 45— С. 1357—1358.

з Труды Подольского церковного исторшю-археологическсго общества. Выпуски X—XII.■—Кам.-Под., 1904, 1911, 1916; Отчет Подольского церковного историко-археологического общества за 1911—1912- гг.

— Нам.-Под., 1914; Отчет за 1914 г.— Кам.-Под., 1915.

< Л. В. Баженов. Вказ^ праця. — С. 20,.

перші роки Радянської влади» — показано бурхливий розвиток подільського краєзнавства під впливом революційних подій 191,7 року. Прагнення будувати свою незалежну державу, примножувати її національно-культурні багатства тісно пов’язувалися з необхідністю пізнати власну історію.

Важливу роль у збиранні кращих сил дореволюційних істориків Поділля, талановитих молодих науковців відіграв Кам’янець-Подільський державний український університет, очолюваний професором І. І. Огіенком. У його стінах трудились Ю. й. Сі-цинський, І. П. Крип’якевич, Д. І. Дорошенко, П. В. Клименко, П. М. Бучинський, П. Г. Клепатський, В. О. Геринович, М. О. Драй-Хмара, велась активна .видавнича діяльність, вийшло п’ять томів «Записок».1 Університетська бібліотека за короткий час її існування (1918—1920 рр.) зібрала 33253 примірники книг.2

Значну краєзнавчу роботу вела Кам’янець-Подільська художньо-промислова профшкола під керівництвом В. М. Гагенмейстра.

В 20-і роки на Поділлі сформувались нові краєзнавчі осеред-ки-комітети, товариства, гуртки, підпорядковані Всеукраїнській академії наук, Українському комітету краєзнавства, створеному 1925 року. Член ВКК В. О. Геринович очолив Кам’янець-Поділь-ський окружний комітет краєзнавства, активно досліджував і популяризував історію краю на сторінках журналу «Краєзнавство».3 Окружний комітет краєзнавства спирався на 12 районних краєзнавчих організацій, 32 музеї, спеціальних районних уповноважених. Станом на 1 січня 1929 року він об’єднував 18810 дослідників.4 Успішно діяли Вінницьке, Тульчинське, Могилів-По-дільське окружні краєзнавчі товариства, наукове товариство в Шепетівці, бюро краєзнавства в Проскурі'вському педтехнікумі.

Краєзнавча робота концентрувалася в основному по таких напрямах:

— дослідження минулого краю, видання краєзнавчої літератури, її пропаганда;

— розгортання музейної справи;

— вивчення, охорона і збереження пам’яток історії та культури.

1 До ісгтрії видавничої діяльності Кам’янець-Подільського університету Ц Тези доповідей науково-теоретичної конференції «Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження».—Кам -Под , 1992,—С 68.

2 КПФ ДЛХО.--Ф. Р, —52,8, оп„ 1, спр. 100,—Арк. 3.

я Краєзнавство—1928 — № 1 —С 20—25; 1929. — №3—10,—

С. 44—48; "1930.—№ 1^—5. — С. 16—29.

4 Краєзнавство.—1928.—№ 6—10.—С. 91. '

'■ Великий вклад у розвиток краєзнавства внесла Вінницька філія всенародної бібліотеки ВУАН, очолювана В. Д. Отаманов-ським, та Кабінет виучування Поділля, створений при ній. Кабінет став методично-консультативним центром, розробив і поширив примірник статут краєзнавчого товариства, програму збирання відомостей про край, видав серію праць, що склали «Енциклопедію Поділлезнавства».' З участю Кабінету була здійснена велика робота по увічненню пам’яті М. М. Коцюбинського, розгортанню музейної справи, збереженню пам’яток минулого.

Пам’яткоохоронну роботу очолив губкопмис.1 Велась робота по увічненню пам’яті композитора Д1. Леонтовича, академіка Д. Заболотного, письменника С. Руданського, 'врятуванню будинку декабристів у Тульчині, ратуші в Могилеві-Подільському, церкви-усипальниці М. І. Пирогова та - Мурів у Вінниці. 23 березня 1928 року Раднарком України визнав Кам’янецьку фортецю історпко-культурним заповідником.2 '

У травні 1919 року відкрито історико-краєзнавчий музей у Вінниці. Великий вклад в його діяльність вніс Г. В. Брілінг.3

У Кам’янпі-Подільському на початку 20-х років діяло 3' музеї—археологічний, природничий, мистецько-промисловий. Протягом 20-х років музеї неодноразово змінювали приміщення, зазнавали реорганізацій. В 1927 році почав діяти меморіальний музей М. М. Коцюбинського у Вінниці,4 наступного року розпочалася робота по створенню музею в Могилеві-Подільському,5 були відкриті музеї в Бершаді, Гайсині, Краснопільці, Ольгополі. У 1932—1933 рр. на території Вінницької області діяло 7 музеїв, Кам’янець-Подільської’— 8.6

Краєзнавчий рух набрав масового характеру, охоплював різні верстви населення і міг би принести більш 'вагомі результати, якби не жорстокі репресії кінця 20-х — початку 30-х років. Про це йдеться в другому параграфі—«Згортання краєзнавчого руху, "іого причини і .наслідки», де на основі архівних джерел і наявних тублікапій розкрито причини, механізм і наслідки репресій проти

і Памятники истории и культуры Винницкой области, Материалы к св,0]Д',у памятников истории и культуры народов СССР по Украинской СССР Выпуск 8 — К , 1990 —С 12 .

2ЦДАВО Україна. — Ф. Р,—166, оп. 6, спр, 9396,—Арк. 27.

з Там же.—Ои. 12, спр. 832.—Арк. 2.

1 С. I. Кот. Честі своєї не зрадив (В. Д. Отамановсыаий)//Репресоване

краєзнавство. — К., 1991. — С. 137.

з ЦДАВО України. — Ф. Р,—166, оп. 6, спр. 2281;. — Арк. 1.

6 Культурне будівництво в Українській Радянській Соціалістичній Рес. публіці (Статистичний довідник). — К„ 1,940,—С. 13—14.

краєзнавців, демократичних принципів діяльності їх організацій. Широке дослідження героїчного минулого краю не відповідало політиці нівелювання національних начал, курсу на злиття напій

і народностей.

На конкретному документальному матеріалі показано трагізм долі подільських краєзнавців Г. В. Брілінга, В. М Гагенмейстра,

В. О. Гериновича, І. Ч. Зборовського, П. Г. Клепатського, В. Д. Отамановського, Ю. й. Сіпинського, Е. Д. Сташевського, репресованих у ці роки.

Великих втрат було завдано системі освіти, і в першу чергу— вищій школі. Тільки у справі Спілки визволення України до кримінальної відповідальності було притягнуто 160 викладачів і студентів. У 1936 році в справі сфабрикованої Польської організації військової було заарештовано близько 600 подолян, здебільшого учителів та викладачів шкіл, технікумів.1

Були розгромлені музейні кадри, яких зневажливо називали «захисниками старого мотлоху», «гробокопателями», в ході бага-точисельних «ревізій» знищені рідкісні експонати. Паралізовано пам’яткоохоромство, репресіям піддані голова УКОП'К письменник І. Ю. Кулик, інспектор крайової комісії по охороні пам’яток історії та культури Ф. Л. Ернст, археолог М. Я. Рудинський, діяльність яких тісно зв’язана з Поділлям, та інші.

Знищення сотень кращих представників наукової культурно-освітньої інтелігенції краю, заборони і страх на багато років паралізували краєзнавство — могутнє джерело національного духу.

У третьому розділі «Дослідження історії Поділля в 50-х '— на початку 90-х років» всебічно аналізується стан краєзнавства в повоєнні роки і його основні напрями в наш час.

Показано, яких втрат зазнали краєзнавчі заклади в роки війни, з якою обережністю відроджувалося пам’яткоохоронство, дослідництво у вузах, музеях, архівах, роль і значення роботи над історією міст і сіл Вінницької та Хмельницької областей для розвитку краєзнавства. У Хмельницькій області до підготовки тома було залучено близько 5 тисяч чоловік, дві третини яких склали учителі,2 у Вінницькій безпосередню участь в написанні нарисів і довідок брали участь 2 тисячі чоловік.3 Під впливом нієї

1 О. О. Войналович. Фабрикація справи «Польської організації військової» та втрати педагогічних кадрів на Поділлі//Тези доповідей республіканської наукової конференції «Дунаївці: їх роль і місце в іс-рії Поділля».—Дунаївці, 1993.—С. 87,

2 П. Т. Трднько. Ш<аз. праця.—С. 78.

3 Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — С, 6.

оботи в 1963 році був заснований Кам’янець,-Подільський відділ еографічного товариства,1 а 22 лютого 1964 року за ініціативою [ам’янець-Подільського педінституту, Хмельницького обласного раєзнавчого музею, Кам’янець-Подільського історичного музею-аповідника, обласного держархіву створено історико-краєзнавче звариство, яке очолили І. С. Винокур та С. К. Гуменюк.2 У 965 ропі товариство .на базі Кам’янець-,'Подільського педінстн-у'ту започатковано подільські історнко-краєзнавчі конференції. —9 червня 1972 року відбулася перша Вінницька історико-крає-иавча конференція. Чимало авторів нарисів і довідок продовжнії розробку краєзнавчих тем, опублікували монографії, захисти-и дисертації, у тому числі, докторські—І. С. Винокур, В. А. Смо-ій, О. М. Приходнюк, В. І. Тищенко, П. Ф. Щербина, кандидатці—Л. В. Баженов, В. П. Воловик, С. К. Гуменюк, П. С. Гри-зрчук, А. Л. Зінченко, О. М. Завальнюк, А. Ф. Тростогон, >. Г. Щур, всього — більше 200 дисертацій.3

Зросла кількість музеїв. У 1975 році на Хмельниччині налічу-алося 117 громадських і 3 державних музеї, на Вінниччині — 30 і 7 відповідно.4 У 1966 році утворено Українське товариство хорони пам'яток історії та культури, ного обласні та районні рганізації.

Під впливом реформування всіх сторін суспільного життя, роз-аду колишнього СРСР і утворення незалежної Української держави процес краєзнавчого дослідництва набув ще ширшого роз-итку. Це можна сказати як про наукове, так і громадське крає-навство, державні (бібліотеки, музеї, архіви, вузи) і гро-адські установи і організації (гуртки, товариства, організації ТОПІК), що здійснюють краєзнавчі пошуки. З’явилися нові гро-адські формування — організації Всеукраїнської спілки крає-чавців, Українського фонду культури, Просвіти, Меморіалу, які ктивпо включилися в краєзнавчий рух.

Краєзнавці спрямовують свої зусилля на вивчення раніш не-ідомих або слабовнвчених сторінок історії (Поділля за козаць-их часів, національно-визвольні змагання українського народу

1 Л. В, Баженов. Вкав. праця. — С.72.

Гуменюк с. К. З історії краєзнавчого руху на Поділлі // V Всеукраїнська наукова конференція я історичного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень, —Кам.-Под'., 1991.—С. 34.

3 Л. В. Баженов. Історичне краєзнавство Поділля на сучасному етапі // Тези доповідей сьомої Вінницької обласної краєзнавчої конференції. —Вінниця, 1989,—С. 9.

1 Народное хозяйство Украшіской ССР. Юбилейный статистический

ежегодник,—К., 1987,—С. 350. ’

1917—1920 рр., колективізація, репресії 20—30-х — початку 50-г років, голодомор 1932—1933 рр. тощо), на формування національної свідомості, національно-культурне відродження краю.

До історико-краєзнавчих пошуків долучилося нове поколінню краєзнавців, яке, використовуючи арсенал форм і методів попе редників, сміливіше пішло на перегляд деяких сторінок нашої історії, вивчення раніш заборонених явищ і подій. Сплав енергії сміливості, знань молодих пошуковців з досвідом старших забєз печує успіх, підсилює інтерес, втягує ,в ряди краєзнавців нове поповнення, що й забезпечує безупинність і дальший поступаль ний розвиток краєзнавчого руху.

У висновках підбиваються підсумки вивчення проблеми, висловлюється ряд пропозицій, спрямованих на удосконалення бази кадрової підготовки, організаторської роботи, форм іі методії дослідництва в інтересах дальшого розвитку краєзнавства.

Основні положення дисертації автором опубліковані в таки; працях:

1. Дунаївці, Краєзнавчий нарис. — Львів: Каменяр, 1989.— 79 с.

2. Славетні Дунаєвеччини. Краєзнавчі матеріали, бібліографія Дунаївці, 1989.—24 с. (У співавторстві з Олійник С. В.).

3. Дуиаєвеччина в роки Великої Вітчизняної війни. Краєзнавч матеріали. Бібліографічний список.—Дунаївці, 1990.—ЗО с (У співавторстві з Олійник С. (В.).

4. Тернова стежка. Краєзнавчі нариси, оповідання. — Хмель ницький, 1991. — 83 с.

5. З народних глибин. Славетні подоляни.—Хм., 1991.—4,7 с

6. Стелися, зелений кудрявцю. Подільські колядки, щедрівки гаївки.—Хм., 1992. — 124 с. (У співавторстві з Прокоп чук Т. К.).

7. Просвітителі з Поділля.—Дунаївці, 1992.—24 с.

8. Дунаєвеччина в роки першої російської революції 1905— 1907 рр.//Тези доповідей VI Подільської історико-краєзнав чої конференції.—Кам.-Под., 1985.—С. 11 —12.

9. Перекази і легенди про перебування У. Кармалюка на Ду наєвеччині//Тези доповідей наукової конференції «Народ ний герой Устим Кармалюк» (до 200-річчя від дня народ ження).—Кам.-Под., 1987.—С. 55—56.,

10. Відкриття пам'ятника В. П. Затонському в с. Лисець//Тезі доповідей наукової конференції. — Кам.-Под., 1988. -С. 100—102.

11. Герой із Дунаєвеччини//Тези доповідей VIII Подільської

історико-краєзнавчої конференції. — Кам.-Под., 1990.—

С. 85—86. ,

12. Смотрицькі//Тези науково-теоретичної конференції «Місту Хмельницькому — 500». — Хм., 1991.—С. 53—55.

13. Народознавство в закладах освіти Дунаєвеччини//''/ Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень. — Київ.—Кам.,-Под., 1991.—С. 683-685.

14. Дунаєвеччина в роки визвольної війни 1648—1654 рр.//Тези доповідей науково-практичної конференції «Поділля в роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр.» —Дунаївці, 1992.—С. ‘16—18.

15. Народознавство в закладах освіти району//3 народного джерела,—Дунаївці, 1992.—С. 5—9.

16. Данило, Герасим та Мелетій Смотрицькі і українська культура II Науково-практична конференція «Культура України і слов’янський світ». Тези доповідей та повідомлень. Частина II— К, 1992,—С. 74—76.

17. Розвиток краєзнавства на Дунаевеччині//Тези доповідей республіканської наукової конференції «Дунаївці: їх роль

і місце в історії Поділля». — Дунаївці, 1993.—С. 9—12.

18. Влищанівка: час і доля//Там же.—С. 71—75.

19. Сучасний стан освіти на Дунаєвеччині//Там же.—С. 113— 116. (У співавторстві (3 Ситарем А. И.)«

20. Співдружність закладів освіти і культури Дунаєвецького району в національно-культурному відродженні краю//Куль-гура Поділля: історія і сучасність. Матеріали другої науково-практичної конференції, присвяченої 500-річчю м. Хмельницького,—Хм., 1993,—С. 272—274.

21. Краєзнавство в Кам’янець-Подільському державному українському університеті/7 Тези наукової конференції до 100-річчя Волинського єпархіального Давньосховища. 18—20 травня 1993 року.—Житомир, 1993.—С. 26—27.

22. Подільське церковне історнко-археологічне товариство//Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства.—Луцьк, 1993.—С. 79—80.