автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Развитие украинского областного (монастырско- церковного) летописания ХVI-ХVIII веков: тематика, проблематика, стили

Полный текст автореферата диссертации по теме "Развитие украинского областного (монастырско- церковного) летописания ХVI-ХVIII веков: тематика, проблематика, стили"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК. УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т. Г.ШЕВЧЕНКА ,

ОП . ■

На правах рукопису

ЮИШШК ШОП ПАВЛОВИЧ

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО КРАЙОВОГО /ЫЗНАСТИРСЫЮ-ЦЕРЮБШБО/ ЛІТОПИСАННЯ ХУ1-ХУШ. СТ.: ТЕМАТИКА, ПРОБЛЕМАТИКА. СТИЛІ

Спеціальність 10.01.02. - Українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ - 1997

Дисертацією в рукопис

Робота виконала у відділі давньої української література Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН УкраїіШ ’ •

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор О.Б.Мишанач Офіційні опоненти: доктор філологічній наук П.ЇЇ.Охріменко доктор філологічних наук Б.С.Краса ; . доктор історичних наук ВЛ.Сергійчух

Провідна арі ¿нізація - Київоький педагогічний університет

ім.М.П.Драгомаиова

Захист відбудеться "Я 6» \мраА-(-(Л^ 1997 р. на засіданні ,

Спвціаліг званої вченої Ради Д.01.24.02 при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України /252601, Київ-1, вул.М.Грушевського»4/ Б дисертаціє» можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Йевчвяка ' .

Автореферат розіслано^ 1997 р,

Вчений секретар Спеціалізованої вченої Ради

Українське монастирська літописання започаткувалося в XI ст. Заново відродилося й розвивалося разом з церковним у ХУ1-ХХ ст. Воно об'єднує лам"ятка православної, греко-і ржо католицької, вірменської конфесій. Різні за мовою, віровченням, а подеколи і ідеологічним спрямуванням, літописи єдині в змалюванні основної тема

- боротьби добра зі злом, трансформованої .на зображення дій лвдей, їх морального рівня у складних, трагічних політичних, соціальних, національних обставинах в Україні тієї доба. Завдяки активній суспільно-громадянській позиції духівництва, Йото провідній ролі в культурному, освітньому, господарсько-економічному жатті Україна, ці пам'ятки, написані із засад естетики, ідеології Гуманізму, Реформації, класицизму, Бароко, Просвітництва, національно-визвольного та державотворчого руху, мають етапне значення у розвитку давнього письменства, жанру літописання та вихованні національної самосвідомості українців.

Відтворюючи історичний розвиток подій в Україні, вчинки, дії козацької, церковної еліти, низів суспільства, завойовницькі походи сусідніх держав, монастирсько-церковні літописці порулують тема, проблеми* ідеї зі світського та духовного життя на ідеологічному, воїнському» пастирському, буденному господарсько«^ та куль-турнбму рівнях. Вона белетризують літописні розповіді використанням найрізноманітніших засобів поетики, риторики, створила«,власний, ;.онастарсько-церковний епос, суголосний за своїм спрямуванням і духовно-ідейно» наснаженістю літописному козацькому епосові, їх твори є предтечами національної романтичної та реалістичної літератур .XIX сі'. \ .

У дисертації .автор звертається до аналізу пам'яток ХУІ ст. -Короткого Волинського, Суараоїьсьхого, Баркулабівсьного, частково Путнянсьюис літописів; до аналізу пам'яток ХУП ст. - літописів IV-стлнського, Мгароького, ДОехигірського, Крехівського, Добромильсь-ського, Підгороцького, Львівського кармелітського монастирів, Ка-и’янецької хроніки, літописних генеалогічних оповідань.Захарії КЬІіистенського, Петра Могили, "Літопису йодій у південній Русі"

Яна Юзефовача, повісті "Про яеремоіу над турками" зі Супрасльсь-кого літопису, діаріуиів Афанасія Филиповича, Димитрія Туптала, його “Літописця келійного", написаного на зламі ХУЇЇ-ХУШ ст,; до аналізу літописів ХУШ ст«: Мотронинського, Саганівського, Лаврів-ського, Винницького ка~уцинського монастирів, Гукливського, Варла-ама Ясинсьюго» Еоасафа Кроковського, хронік Кврестурської, Щебре-шинської церква та хроніки м.Самбора, "Історії про Києво-Печерську

лавру", різних коротких літописиих записок, нотаток, зібраних і ввданих А.Петрушевичем, І.Сванцщьким, І.Панькевичем, які охоплюють події ХУІ-ХУШ ст. у Галичині, Закарпатті, Підляшші, Поділлі та "Літописних заміток з Новоросії". .

АКТУАЛЬНІСТЬ ДИСЕРТАЦІЇ полягає в потребі дослідження українського літописання ХУї-ХУШ ст. як багатогранного і цілісного творчого процесу з власними внутрішніми законами розвитку,

' МЕТА ДИСЕРТАЦІЇ - з’ясувати історію та закономірності розвитку крайового монастирсько-церковного літопиоання ХУЇ-ХУШ ст., його жанрових різновидів. Досягнення цієї мети потребує виконання конкретних завдань: .

-простежити особливості розвитку крайового літописання в усій Вкраїні, розкрити зумовленість процесу утвердження ренесансних ідей холом національного Відродження, просвітницьким рухом;

—розкати історичні, літературні та просвітницькі засади його розвитку;

-дослідити особливості тематики, проблематики монастирсько-церковних літописів, їх жанрових різновидів, зв'язок творів з філософсько-естетичними традиціями і новаціями свого часу, конкретними суспільно-політичними та культурними потребами України; \

. *-проаналізувати образні системи творів, вияснити особливості

їх формування та взаємозв'язку із суспільно-духовними, ідейними і становими світоглядно-естетичними особливостями;

-проаналізувати розвиток та особливості національної самосвідомості, її чинників і зв'язків а літописним процесом; .

-проаналізувати специфік та закономірності структури літописного стилю, ,’іого еволюцію та універсальність;

-визначити взаємозв'язок між суспільно-політичним, економічним, . військовим розвитком України та авторами творів і поетикою пам’,яток;

-простежити розвиток національної ренесансної, барокової, класицистичної, просвітницької естетики в літописанні; .

-визначити ойЧктмвно-іиаяентні основи світогляду літописців як' чинників суспільних і художніх ідой творів.

М2ТОДОЛОГІЧЙОЮ ОСЮВОЮ дисертації е принцип історизму; літо- • писні пам'ятка досліджуються як твора конкретної історичної доби у зв^язку з властивими їй світогладкими, соціальними, економічними, художніми засадами. У Праці лосднші такі підходи, які

■ випливають з природи самого дослідження: ідгльтурно-ї сторичний, гчрменевтичний, структурний, порівняльно-аналітичьий, інтуїтисний.

, ^ ■ ■ ■ : . -.4і_ ■ ' ■ .

МАТЕРІАЛОМ ДІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ послужили літописні твори ХУЇ-ХУШ ст. та їх редакції, написані книжною україяськоп, польською, латинсько», російською мовами, окремі переклади сучасною українською мово», рукописи, стародруки, публікації ХУШ-ХХ ст., що дало можливість охопити широкий контекст їх фун:сціювашія, поетику жанрів та сюжетів, прреході* окремих спжетів, частин або цілих творів з одного в ійший, що сприяє вивченню найбільш актуальних в той час тем, проблем, образів ях неперехідних естетичних, світоглядних та ідейно-політичних вартостей. '

ЮВИЗНА ДОСЛІДИШ полягає в специфіці поставлених завдань та їх вирішенні у тому взаємозв'язку, який усталився в науці про літературу, да кожне явище, предмет і постать мають власний розвиток та вплив на інші. Основним предметом дослідження вперту постає комплексний аналіз цілого зводу творів як повноправних па-■ м’яток літературного процесу даної, доби; творчість авторів, які творили національна письменство в різних краях України, впливали на подальший ííoro розвиток, сприяла'духовному єднанню надії, що перебувала у політичній залежності від різних чужинницьких володарів» . -

Вихідним положенням дпсертації є пошуки пояснень цілісного політичного, економічного, філософського та художнього світобачень і світовережаваїіь, притаманних літописцям як ідеологам і носіям станової культури, причин і засобів руйнування цієї розмежовано-сті та шляхів пошуків основ для національної єднооті ї творешія Есестанової літератури. • •

ПРАКТИЧНА ЦІННІСТЬ результатів дослідження полягає в тому, що вони кояуті стага підгрунтя*,? давнішого відтворення історичного літературного процесу ХУЇ-ХУШ ст., особливостей його розвитку в різних краях Україну, подальшого вивчення взаємозв'язків і вза-єшзалеяностей мій літературо» всеукраїнською та літературою крайовою, уточнення агарських персоналій та відношення до української надіоііачьяо-яерзйвгікцькох ідеології інонаціональної інтелігентнії та їх нісця s українському письменстві. Матеріал дослідженая изм» служити поштовхом для оирадавання корпусу пем”яток про гайдамацький та «пршаівськйй рухи, визначення взаємин між національною та тшльшз, російсько» мовама, культурами, ідеологіям в добу їх експансії в Україну, міра їх впливу на свідомість людей різни станів! для визначення причин і шляхів впливу пам’яток на шве письменство, входження в нього та подальший розвиток . -5* • ■ '

до середини XX от,

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Дисертація обговорена і схвалена на засі~, дачні відділу давньої література Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Окремі її положення доповідалися на чотирьох Наукових конференціях, зокрема на Ш конгресі Міжнародної асоціації україністів /Харків, 26-29 серпня 1996 р./.

За темою дисертації Надрукозано монографію і ,9 наукових статей. •

СТРУКТУРА РОБОТИ. Дисертація складається зі вступу, двох частин і висновків. . '

Додається список дхерел опрацьованих і тематичних творів.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ТА її ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ У всотуй і викладені ті історико-літературні проблеми, які окреслюють тжі дослідження. Дисертант, віддаючи належну шану публікаторам, історикам, літературознавцям, зосереджується на визначенні жанрових видів монастирсько-церковного, світського крайового літописання, компіляцій козацького літописання ХУШ ст. як набутку літературного процесу, ХУ1-ХУШ ст., який через об'-єктивні і суб'єктивні культурні та соціально-політичні умови в Україні у Х1Х-2Х ст. залишився не лише поза активним літературним процесом, а й поза літературознавчою наукою. Адже в ХУП-ХУШ ст. в українській літературі мав мігце своєрідний "вибух" розвитку крайового світського, шнастирсько-церковного, родинного літописання та компіляцій козацького літописання. Основними творцями жанрових виді» були різночинне духізіїпцтво та різнорангога козацька старшина й канцеляристи, котрі у своїй творчості та ідеології стояли на спіч льних засадах. З певними становими* відмінностями в підходах до тематики і проблематики творів вони зосереджуються на макпималько-щ різнобічному відтворенні особливостей життя нації та боротьби за визволення України і захисту її державності. Основними станами» що формували національно-визвольну та державотворчу політику, зоб-ра-пусться козацтво і духівництво, а узагальнені образи козака й мо* наха є центральними в цій творчій спадщині, ...

У творах світських І духовних авторів відчутний ?зає«озв"я-зок і взасдавдлив у їхній творчості ва ідейно-тематичному, проб-лешбі/у .та стильовому рівнях, що підкреслює актуальність появи творів, їх цілеспрямовану орієнтації) на відображення спільної для „ двох станів ідеології та наявність лотугної національної літопис' ■ : " .. .

неї школи. Току автер дисертації вважас за доцільне зосередитися на детальному аналізі тематики й проблематики монастирсько-церков-вного літописання.

Частина перша. ТЕМАТИКА'І ПРОиЛЕМАТИКА ШНАСТИРСЬЮ-

■ . ЦЕЯКОШОГО ЛІТОПИСАННЯ ХУІ.-ХУШ СТ.

У першому підрозділі "Місце творчого духівництва ц суспільному житті України ХУ1-Х7Ш г.". влходлчи з літописного матеріалу, узагальнюється розуміння та бачення духівництвом вчасного місця й ролі, значення його творів у суспільному житті країни. Враховуючі. складну су сп і льно -ііол і тичну обстановку в Україні, духів.-..

' ництво надає перевагу світській.;, а не конфесійним, проблемам, розуміючи, ц>о від їх вирішоная залежить доля ЮШГОЇ людини, а че-.. рез неї і доля церкви. Таким підходом літописці засвідчують, що монастир, церква в невід' ємними складовими частинами громади, нації, держави з усталеними традиційними функціями діяльності. Вони підкреслюють бажання і надалі відігравати провідну роль у розвитку ідеології, впливати ьа державотворче спрямування чристокра-тії, козацтва, духівництва, поспільства. Особливо виразно окреслилася- мата уклада-хи літописи з часу відновлення Київської православної митрополії в 1620 р., коли утворився церковно-козацький блок, очолений митрополитом йовом Борецьким і гетьманом Петром Конапевачем-Сагрідачним. Вироблена ними національна державотворча ідеологія, спрямована на конкретні історичні потреби, стала засадиичсю в ідейному спрямуванні як православних, так і грекака- . толицьких літописців. Вона продовжувала традиції монастирського літописання княжої добй, протистояла пропольській орієнтації рипімо католицьких і вірменських літописців- промосковській орієнтації окремих єрархів і частини козацької старшини та хроністів. .

Залежно вія рівня освіти, світогляду літописців, місця монастиря, церкги в суспільному» культурно^ житті нації, літописці конкретизують свої завдання, дбавть про підтримку сила впливу їх позиції, слова, вчення не оточення. Висока залолітвзованість церковної єрархії, літописців, доповнена вданим використанням гуманістично-раціоналістичного вчення Відродження, Реформації, Класицизму, Просвітництва', художньої емоційності та конграскост; Бароко, дозволила письменникам порушувати & розвивати найактуальніші теми Й проблеми, спрямовувати їх на удосконалення виховної ролі творів, '. .. .

Розроблена літописцями модель відбудованої незалежної Україн-: ' 7 - ■'' ’

■ сы:сн держави на ідейному рівні складалася з конкретних чинників, необхідних для козацтва і духівництва як основних державотворчих станів. Літописці відотокють дуі’ку, що духівництво повинне забезпечувати виховання високої національної самосвідомості, активної громадянської позиції та господарської діяльності всіх станів.

Для цього автори Короткого Волинського літопису. Короткої істо- . ріг про Києво-Печерську лавру акцентують увагу на ролі й місці церква в розбудові княжої України, організації національного духовного киття в Литовську добу. АфанасіЙ филшіовач у своєму діа-ріуші підкреслює провідну роль православного ерарха в обороні віра, а через неї - нації. Димитрій Тупкало в діаріуші, "Літописці келійному" обгрунтовує потребу ерархам морально сакоудосконалю-ватися, викривати вади свійської еліти, надавати творам виразних морально-етичних ознак. Таким чином, Тултало, як єрарх-богослов і літописець, бачить своє завдання у вихованні національно свідомої , морально стійкої творчої особистості, що розуміє власну відповідальність за виховний процес у країні.

Автори літописів Мотронинсікого, Сатанівського мнастирів еотетизуюгь економічне збагачення обителей, людей як запоруку їх могутності та незалежності, впливу на суспільний процес. Літописці Лаврівського, Саталівського монастирів свою історичну місію вбачають у просвітницькій діяльності монастирів, спрямованій на забезпечення потреб нації у боротьбі э ворогами. Виховну роль церкви як національного осередь в чужинецькому оточенні зображують автори хронік з Кереотура та Щебрешина. Співцкми слави й героїзму козацтва виступають автори літописів Крехівського, Добро-мильського, Кежигірського, Тувинського, Мгарськаго монастирів, Кам'яяецької хроніки, повісті "Про перемогу над турками" із Суп-расльського літокису. Зображення особливостей життя свого краю як невід1ємної частини загальнонаціонального оргаиізцу з усіма його бідаии і радощами притаманне Баркулабівському, іукливсько-:лу, малим галицьким і закарпатським літописцям, літописним запискам. У сукупності літописці підкреслюють повчально-виховне спря.-,; мувшшя своїх творів, адресованих як сучасникам авторів, так і "доія пам’-яті** нададхам. Вони прагнуть творами внести свою лепту в розвиток іуманізму, подолання людської й суспільної жорстокості, духовно облагороджувати лвдішу, стана, націю. Культивуючи непримиренність до польських, татарських, турецьких, юсковсь*. ких завойовників, підкреслюють рицарство і патріотизм козацтва , як основної опори у визволенні та збереженні України. Другою

8 ' . • .

: опорою вбачають економічно багатих людей, третьою - морально і духовно досконалих.

Автори риг/о католицьких монастирських /Винницького капуцин-ського, Львівського кармелітського/, Я.Юзефовича літописів, мєму* ару грекокатолицького літописця Гната Силкповича, як і православного Федора Фллиповича, упереджено зображують жорстокість козгщ-тва, гайдамаків, виходячи з християнських або пропольських орієнтацій. Галицькі літописці пвертать увагу на внутрішні протиріччя сере.'ї козацтва. *

Оскільки монастир вважається "винницею Христовою” /Афанааій <Шкаомч/, а літописець - хроністом добрих справ духівництва і світських» то українські релігійні діячі зробила воа, що могли, ■аби монахл ХУ1-ХУШ ст, не буди пасивними спостерігачами, а були активними творцями національної ідеології- політики, економіка,' культури, літератури: в цьої^ полягає їх історична роль. Написані ними твори, ¡до відображають складні перипетії суспільного, національного, економічного, духовного життя, мають виразні ознаки реалістичності. . .

. Бурхливе Й трагічне життя України сповна відбивалося на жатті монастирів і літописців, що зумовлювало авторів пояснювати причини написання творів. У підрозділі "Обгрунтування потреби створення літописів" дисертантом здійснена спроба узагальнити наявний мат^ріаг. ІЬстра міжконфеоійна боротьбг в Україні нілри-кінці ХУ1-ХУШ ст., боротьба нації за соціальне та національне ван зволейкя, внутрішні мілс-созацькі чвари, аавоюваніл держава та її втрата, посилення колоніального тиску з боку Польщі, Московії, Австрії, зумовлювала церковну інтелігенцію обдумувати минуле й сучасча життя, описувати його і адресувати нащадкам "для пам'яті", щоб допомогти їй уникнути ромглок предків. Літописці свідомо керуються просвітницько-повчальними мотивами, тому прагнуть надавати свсїй творам переконливого- забарвлення за допомогою творчого використання станових культурних традицій, вчення риторик,. • про тематад^,. проблематику й стилістику історичної, белетристика, до якої наложать літописна різножанрова література., .

Представника крайового пазового чернецтва вбачають свою місію у відтворенні особливостей військових справ козацтва, в розбудові монастирів, церков* в описі господарської, освітньої діяльності обителей. Рядові священники, дяка, паламарі прагнуть ес-тетизуватн сільську фізичну працю, її залежність від кліматичних умов, розповідаючи про гірку долю ладани, проти яко! спрямовані

мори, голодн, війки, розбої, котрі зображуються Божою карою за гріхи людей» Визначні єрархи, ігумени монастирів зосереджуються на відтворенні загальнонаціональних політичних, культурних, господарських спрал, діяльності конкретних історичних постатей з метоп увічнити їх внесок у національно-визвольний рух, розвиток релігії, іфкьтури, економіки, підкреслити співпраі^а церковної еліта з козацькою, державкою, спрямованою на подолання проблем, труднощів, вад. Так у сукупності створюються панорамні зображення особ.*. ливостей життя надії на всьому етнічному терені від Попраду до Дону. .

Літописці підкреслюють непромшуще значення сили слова в уві' чиенні справ,лвдіши в творі. Один із авторів Ііідгорецько-Пліснесь* кого монастирського літопису єрей Василь переконаний, до "яко всі умираєм і аки вода розливається по реченію разумної Текунтянини, всякое ке писаніе умирати не обиче' . Такої ж д^мки про потребу складати літописи годівськяй царох '[’.Гаванський*', автор хронічки Шебрешкиської церкви на Підляші І.-КДиновецькяіг. Г.Силипович дотримується переконання, що "іСіОрія вимагає ретельного Й правда-всго" відображення подій, "неупередженості та сирості, уникання фашпивства,., викладу дійсно різнобічного й докладного, стислого, а де е потреба, їо і обширного"4. Цей літописець як письменник обгрунтовує право літератора створювати по історичну, а художню правду в творах на історичну тематику. Суб’єктивізм, тенденційність літописців якраз і виступають джерелами художньої правди, де автори намагаються "з писарського нахилу "/і.Шшіткозський/ стисло, . "для власної пам"яті" і "пам"яті нащадків* відтворити своє бачення та розуміння описуваного. Свідчення Г.Фздиповича дозволяє зробити висновок, що літописці відрізняли свої твори від чистої історії і розуміли їх як жанр історичної белетристики. : .

Диштрій Туптало, прагнучи допомогти утвердженню високого християнського гуманізму в свідомості світських і духовних осіб, Еіачае завдання літописця-богослова в створенні повчальних творів

1. Франко Іван. Летопись Подгорецкого монастиря//Зібр. творів: У

50 т.~ К. ,19В0.тТ.28.-С.329. . , ’ ■' >

2. Крий'якевич 1.П. Літописи ХУ1-ХУШ сг. в ІЬлачині//Історичні дазрела та тх використання. Вип.І,- К..1964.-С.??,

3. Гербачевскяй Феодор. Русские древности ц памятники православия

в Холмско-Поддяшской Русн.*-Варшава,1892.-С.42. .

4. Шпитковський Іван. Мемуар Ітнатія $илипсвича//ЗБТ0.-Льв і в,

1922.-Т.133.-С.85, • .

• ■ ■ їо ■ ■ ' ,

з біблійно-християнської та християисько-світської історії з виразним морально-етичним спрямуванням: "Під.назво» і образом літоч. пксця бажав би якість корисні моральні повчання писати, щоб читача не тільки історіями звеселяти, але г моральності повчати. Це і є мій задум"V '

Деякі літописці, уникаючи побутової, мілітарної, церковної тематики, інколи зосереджуються на суто прагматичних. Вони з гордістю описують шляхи зростання багатств монастирів, боротьбу з конкурентами за землі, хутори, млини, греблі. Світогляд діяльного монаха зі свідомістю та підприємливістю буржуа притаманний ігуменам Сатанівського, Лаврівського, Мзтронинського монастирів. Тому-їх літописи с своєрідними увічненням діяльних архимаддрятів.

Усвідомлене переконання, що монах-срарх і гетьман чи козацька старшина е виразниками і носіями національної ідеології, відповідальними за долю держави, моральний та'економічний стани суспільства примушує їх постійно й творчо дбати про відтворення своїх діянь у літописній літературі. Ш закономірність, успадкована з княжої доби, з ХУ1 ст. поширилися на всі стали українців і становить вагомий набуток національної класицистичної літератури. Тому образи монаха і козака, персоніфіковані в різних творах у конкретних історичних діячів, стали центральними в цьому жанрі літописання. Бони відображають історпчні закономірності розвитку української політичної, богословської, літературної думки. Закладена в творах тематично-проблемна актуальність зумовлювала іі стимулювала потребу розвитку літописання як всестанового яанру.

Однісю з центральних тем в монастирсько-церковному літописанні є опис будівництва юнастивів. -песков і їх господарськог діяльності. Писькешшкц-літописці з першої половини Ш ст. активно започаткували естетизацію буденного життя, тісного зв'язку рі-. вня розвитку духовної діяльності з господарського піднесення до . рівня воїнської та духовно-релігійної тематики теми матеріальної праці. Відштовхуючись від конкретних національно-суспільних потреб України, раціоналістичної естетики Гуманізму, Класицизму, Просвітництва,- дисьмзнники-монахи поступово створюють ідеологію буржуазного світогляду, піднімають до рівня образу воїна-рицаря та образу рицаря-паотиря образ ченця-господарника і через нього обгрунтовують потребу повали до викохуваного власного міцного землевласника, промисловці, купця, стверджуюча право рівності в такій діяльності між світськими особами та монастирями. Тому образ 1. Туптало Дшятрій. Діаріуга грішного ієромонаха.-і!.,1781.-0.80.

підприємливого архішандрита зображується в літописах центральним. Від міри його авторитету, зв'язків з високими й багатдай державцями, володарями, місцевими магнатами залежать доля, статус оби-такі. Звідси виплаває причина культивування поваги до ктиторів. Повага до господарювання, Еиробничо-торговельної діяльності зумовлює розуміння духівництвом потреби шанувати людину фізичної праці. Так літописці утверджували в жанрі образ простої лодини, ремісника, купця, землероба і тим самим прискорювали процес демократизації елітарного жанру, утвердження нового філософського світогляду , згідно, з яким людина оцінюється не стільки за своїм походженням, скільки за результатами конкретної праці, кудрістю, діловитістю, благородністю та гуманністю.

Раціоналістичні переконання авторів поєднуються з національно-патріотичними. Зображенням будівництва, ремонтів монастирів, церков як справ громада письменники сприяли зміцненп переконання, що духівництво здатне залучити до цієї діяльності всіх віруючих і цим також сприяти об'єднанню нації, надаючи цьому рухові потрібного для України спрямування; на зміцнення в народі християнського та світського благочестя. Створювані літописцям образи монастирів, храмів, народних толок, ктиторів, ігуменів, майстрів -будівельників, художників овіяні романтичністю, підкресленою красо». Монастир, церква виступають символам духовної і національної єдності, навчальними центрами, які розробляють і практично розвивають шляхи завоювання економічної та духовної незалежності. Культивування в творах багатства, свободи і краси як результатів триєдиної діяльності духівництва має дещо секуляризоване національно-патріотичне спрямування. В такий спосіб літописці відгукувалися на конкретні потреби тодішнь9Го українського суспільства. Адаптуючись згідно потреб, православна і -греко-католицька церкви не ігнорували жодними необхідними для справи методами діяльності, щоби сприяти визвольному рухові, утвердженню ідеології та практики національного Відродження.

Із змісту творів монастирі достають передовими ідеологічно-економічними національними осередками, своєрідними лабораторіями, в яких'випробовувалася на міцність теорія і практика буржуазного суспільства, заснована на тодішніх досягненнях науки і культури. Літописи Тувинського, Мгарського, Києво-Печерського, Лідгорець-кого, Сатанівського, Ловрівського мої тирів відбили процес зародження, формування філософії та естетики нового реалістичного на пряму національної літератури в літописанні ХЛі-ХУШ ст., що вира-

жався в творчому підході письменників до самобутніх особливостей українського суспільства в ту добу і грунтувався на розумінні необхідності поєднання духовних проблем з економічним і військовими як рівновартісними і єдинопразильнимл у дерясаворозбудо'вному процесі. '

Монастирсько-церковні літописці, особливо сільські та містечкові, які переважно описують господарську діяльність, значну увагу надають розповідям про ітоиродні явища, стихійні біли та їх наслідки як основні буденні житейські проблема селянського стану. Тенденція реалістичності в естетизації буденного життя, побуту низових станів зумовлює літописців дотримуватися вимог жанру писати тільки про найзначніті події. Для них, як землеробів і сільських інтелігентів, відтворення ходу річного календаря було виробничою прогнозуючою потребою, і філософією життєвої цудрос-. ті., і естетичнім осмисленням особливостей власного буття, і повчальною наукою нащадкам. Несприятливі умови одностайно тлумачились як "воля", "кара Божа” за лвдські гріхи. Страх перед силою природи й Бога, їх таїноо особливо посилюється з появою на небі •

.комет, місячних і сонячних затемнень, які тлумачаться вісниками воликах бід, воєн, голодів, епідемій.

Серед різних бід, які постійно підстерігають людей, найбільше розповідається про епідемії, голоди і напади сарани. Сюжетні оповіді про них відтворюють жахливий результат їх появи; каса за-гиблгх людей, худоби,'високі ціни на продукти харчуванні, переселення лодей в інші краї, особливо з Полісся на."Низ". Акцентування увага яр трагічних умовах, в,яких доводиться жити селянам, вирощувати врожаї, годувати народ, в тому числі й своїх кривдників, покликане героїзувати працю та їх побут, переконувати суспільство, що селянське життя таке ж героїчно і важливе, як і воїнське та духівництва. • - ' .

Фактично крайові містечково-сільські церковні літописці, хронічки, записки становлять значний пласт жанрової демократичної . література, яка утвердила її головними героями селянина та природу, постійну боротьбу землероба з нею за власне виживання та виконання свого громадянсько-християнського обов'язку: нагодувати людей. Еергвами природних умов зображені селяни в Баркулабівсько-му, іукливському літописах, численних літописних'записках. Якщо .поліщуки змушені рятуватися в степових селах України, чим викликають до себе щире співчуття та співпереживання, то закарпатські

горяни за жодних умов на покидають рідні місця, заслуговуючи на . 13 -

на повагу, захоплення і.допомогу. '

Автор дисертації також аналізує тсьту це-оковного життя.розкриваючи її як одну з потужних основ белетризації жанру, яка надає йому публіцистично-ідеологічного спрямування. ЛІТОПИСЦІ, виходячи із засап активної політичної, конфесійної, культурно-просвітницької діяльності духівництва, намагаються в описах внутрішнього життя церкви, монастирів довести визначальну роль єра-рхів і монахів у суспільно-національному русі, підкреслити, що віщий клір своєю працею здійснює значний внесок у розвиток державотворчих ідей в Україні, виконує в ньому, поруч із козацькою . старшиною, провідну роль. Літописці описують їх як спадкоємців . засновників Києво-Печерського монастиря святих Антонія та Феодо-, сія, тому справжніми авторитетами національного духовного і політичного розвитку зображені Ілатіі; ІІотій, «ельямин І^тськиіі, ■ Ісайя Копинський, Захарія Копистенський, Петро Могла, Йосип Зів— любоввч-Тукаїьський, Серед Монастирів твердинями національного . •духовного ■ розвитку показані Києво-Печерська лавра, Межигірський, 1>стинський православні монастирі; Лаврівський, Сатанівський і Супрасльський грекокатолицькі. До рівня загальновизнаних авторитетів підносяться образи ігуменів монастирів як основних сподви-, жників і гарантів функціювання обителей. . .

Найпоширенішою в монастирсько-церковноцу літописанні є тема завоювання України уулиннями.її розкриттям письменники аргументовано акцентують на патріотичних і активних громадянських засадах, якими керуються у власній діяльності. Вона засвідчує нерозривний зв'язок церков з долав та національно-визвольним рухом свого народу, підкреслює політичну й гуманістичну заангажова-?.. ність духівництва, його прагнення також відігравати провідну роль у розвитку та ідеологічному обгрунтуванні цього процесу.

Тому образи монахів як діяльних богословів і політиків створені переконливо і повчально. У них реалістично відтворений великий внесок духівництва у відбудову і захист української державності р ХУ1-ХУИ1 ст. •

Розкриття теми у літописах відбувається двома шляхами: з одного боку автори насичено відтворюють страшне лихоліття, яке . переживала Україно через постійні цілеспрямовані руйнівні напади татарів, через перенесення на наші терени міждержавних воєн Польщі, Шоковії, Туреччини з метою .і остаточного знишешія і підкорення; через зображення розвитку національно-визвольного руху козацтва, гайдамаків проти них і як реалії на цей вязволь-

' ■ и ' _ ' '

ний процес створення антиукраїнських мілітарних об'єднань з дп-' них монархій. З іншого беку, зттьовувчи постійний високий рівень застосування нападникат/я і завойовниками різних жорстокос* той проти українців, духівництво утверджувало переконання про святий обов'язок кожного краянина не менз вперто і люто захищатися, визволяти країну від цих ворогів. Даним спрямуванням твори виконували актуальну патріотичну й лросвітницько-проповідницьку місію в згуртуванні нації для боротьби за сроє визволення, у вихованні народу в дусі свободолюбства, національної гідності, освяченої правом на еолю, створювали документадьно-худояню історію України свого часу.

Літописні оповідання систематично відтворювали жахливі й цілеспрямовані напади на Україну татарів упродовж ХУ-ХУШ ст., їх маріонеткову політику, скеровувану Г/осковією, Польщею, Туреччиною. Бони описували розгортання національно-визвольних війн козацтва проти сусідніх держав-загарбннць,. шляхи формування проукраїнських і антиукраїнських /антягтольських, антикосяовсь-• ких, ая ти Турецьких/ військово-політичних блоків і місце та роль у них козацтва.

У переваленій більшості літописці описують батальні події стисло, дотримуючись теоретичних порад класичної риторики чи поетики. Створювані ними обрззи-коди битв, походів, нападів охоплюють взсвь спектр трагічних подій, служать сюжетом,для пода-дальшого усного чи писемного їх відтворення, змалювання рецкпі- • єнтом. В оповіданнях на батальну Тематику головними образами дійових осіб зи^пають трагічний алегоричний образ України, оптимістичні персоніфіковані образи рицаря-козака як захисника та її. визволителя і ченця - натхненника і літописця національно-визвольної боротьби. Образи завойовників і псевдоспільників /татарів, пслякіа, шековатів, турків/ об' єднані між собою виразним . окресленням їх ненависті до України, козацтва, українців, кекен з яких по-своєму прагнув завоювати Україну руками її синів, сі- , ючн поміж ними міжусобні ЧЕари, протистояння, перетягаючи козацт-тбо на свій, бік,аби такш чином сплановано його нищити, заради власних вигод, для чого переносили театри міждержавних воєн на українські терени. ,. . '

Динамічним змалюванням батальних картин монастирсько-церко* вні літописці всередині канру створюють обдирний пласт літописного козацького епосу, яким доповнюють творя світського крайового, оригінального та компілятивного козацького літописання.

. Кпзапт.уо-'їелякські повстання та війни проти завойовників . православні і грепокатолицькі літописці повністю підтримують і в сукупності створюють мажорний образ повсталої України та їх рицарства. Образи гетьманів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Ви-гсвського, П.Дорошенка, І.CewoЯловича, 1.Мазепи представлені як образа національних "вождів" і борців проти чужоземного пануван-. ня, виразників державотворчих інтересів, володарів. Не заглиблю--’вчись у внутрішньогюзацькі суперечності, політичні орієнтації кожного гетьмана, літописці представляють їх з позицій власного розуміння загальнонаціональної ідеї та політики.' Току вони з недовірою ставляться до блокування козаків з татарами, московитами, поляками, турками ах до угоди І,Мазепи зі шведами, в яках бачать ' не спільників, а руїнників України, і, навпаки, в шведах відзначають неворожість,‘прихильність до місцевих людей, повагу до їх боротьби за незалежність. Також автори реалістично акцентують на маріонетково^ стані Вкраїни після Мазепи в політиці псковської імперії, яка зуміла через послідовне впровадження тут внутріш- . ньої розкольницької політика, знищити козацьку державність, а за не» таким же методом і Польщу, свою спільниця.

До невизвольних повстань всі літописці ставляться упереджено. Про гайдамацький рух православні мовчать. Вшив офіційної пропольсько-шгн&гської ідеології відбився на зображенні козаків як цинічндх і жорстоких бунтівників і свавільників Ф.Фіілшіовичем у Баркулабівс^кому літописі. Такими к ркоами змальовані гайдамаки у Винницькому літописі, польські.конфедерати - в малих галицьких і закарпатських літописцях, записках, що підкреслює ідеологі чно-етнічне протистояння.

Белетризація тематичних оповідань досягається використанням образів-кодів боїв, повстань, батальних рартші, створенню епічн-них образів гетьманів, заступниць і натхненниць перемог - Мате-рі-Батькіщини і Матері Божої; використанням переказів, чуток, легенд. Аби надати зображуваної^ динамічної оптимістичної патетики, літописці переважно зупиняються на визначних переможних битвах. Детальніше описано роль козацтва у }'отиноькіі’, війні С .1621 pv, а в Національно-Визвольній війнГ - битви 164Э-1649 ррГпро решту етапних боїв говорять стисло або опускають їх,'компенсуючи . пропуски описами локальних битв, воєн. Із занападом козацтва все настирливіше зображується загарбницька мілітарна політика Мостовії, обраа якої змальовується антитетичним образові України.

Основною ознакою літературності літописичх творів є розроб-

■ : ■ •. 16 ' • ; . ' ■. '

лена тепла обпазу лтаини. тому літописці використовують раціоналістично-емоційний підхід до постатей героїв оповідань, підгрунтям якого є практично опанована естетика та ідеологія Гуманізму, Реформації, Класицизму, Бароко, Просвітництва, гао в їх свідомості та морально-патріотичному світогляді виражалися синтетично. Автори зупиняються на Таких історичних і простих постатях, образи яких мають велику виховну і повчальну спрямованість. Для їх посилення вибірково описують такі дії, вччнки героїв, які виразно ілюструють позитивні чи негатиєні риои характеру персонажа, усталену в паг/'яті людей душу про нього, повчальність його поведінки. Літописці традиційно дотримуються епічного підходу до образу лвдини. Він виконує функцію характеристики, морально-етичного рівня особи через оцінку її вчинків, діянь згідно з традиційним кодексом християнських і рицарських чеснот. Такий підхід знімав потребу пкськегопікові-літолисцеві характеризувати внутрішній світ героя, детально описувати обстановку, спонуки його діяльності, сприяв збереженню просторово-часової хронологічної діяльності та динаміки як наріжної естетичної категорії жанру. . ; . .

У підході до вибору героїв оповідей;автори обов'язково керуються політично-ідеологічними і перейшло становим засадами, хоча, відштовхуючись від потреб загальної гуманізації, демократизації суспільства, очищення віровчення, церков від псевдонауки, дискредитованих пастирів, економічно-господарських, просвітницьких потреб монастирів, власних побутово-службових, надають значної увага кги^раи, серед яких немало іновірців, а в добу зале-': паду моральності старшинсько-шляхетської верхівки культивують образ селянина, ремісника як ідеальних носіїв її. '

Згідно з вченням Арістотеля, Феофана Прокоповича. літописці дотримуються єрархічності у виборі героїв творів; хоча й не уникають певного суб’єктивізм, власного розуміння та сприймання їх ролі в суспільному розвиткові відповідно до виюг і потреб свого часу, Вкраїни, конфесії, монастиря, церкви. При цьому ьк-цонтують на. важливих закономірностях у виборі героя: він лови-нен бути або вирізним носієм ідей слави, рицарства, влади, мудрості, працьовитості, християнського благочестя, живим втіленням цих якостей, символом, або к вїілювати діаметрально протклаині лвдські риои. Дані жанрові вимоги диктуються ідеологічною природою літописів, тоцу, враховуюча її, автора змушені дбати про раціонально-емоційне сприйняття змісту читачем, щб сприяло розум' ' 17. ■ ■' "

йому Ё доречному олітературненг.ю пам'яток.

. Історичний персонаж у цьощ творчому процесі "становить не лише певний психологічний тип, а й певну фабулу, оскільки має . власну певну історію. Асоціативний зв’язок "ім*я"-нфабула-істо-. рія", власна, робить традиційний образ кодом цієї фабули"- ; розшифровувати його надасться право читачеві, оповідачеві, tío літописець н же "для нам’'яті", розраховуюча на їх ерудицію.

Оскільки монастирсько-церковні літописи стоять на меаі богословської та світської літератур, то ї них бачимо синтетичне • поєднання конфесійна* і лирськкх засад з помітною зацікавленістю світськими фактами, tío автора розуміли, що від рівня розвитку парафіян залежить доля релігії, церкви, віровчення та куль- , турного розвою нації. Дотримуючись етикетної літописної традиції, авторі, в першу чергу, звертають увагу «а образи святах, якцо таких має обитель /"Коротка історія про Києво-Печерську лаьру"/ Мх’арський літопис/. Ідеалами християнської досконалості, людської мудрості, державницької політичної та національної зрілості зображені свлті Антоній -і Феодосії - засновники Києво-Печєрс.ького мзнаст'.їря. Кайзищо» міро» досконалості й свтгості . над і лей і лише Бог і Мати Божа. їх послідовники на Україні - нерва фатакга печорських ченців - досягли власного рівня святості зацдкка високій духовній досконалості. У своїй історичній долі . літописці за вагомі ста богословсько-прссвітнацької діяльності такими послідовні!::»/.; Аптгнія, Феодосія зображують празославних єрархів Йова Княгшіицького, Иова Заліза, Йова Борецького, Петра Мог.’лу , Сильвестра Косова, йоеша Нелюбовича-Тукальського, Захарі» Копистенського, і caí:» Копинського4 а в грекокатоликів - Іиа— тія Потія, Вальямвна ^утського, великомучеників Антонія Ірековича і Еосафата кунцевича, надзвичайно діяльних в господарюванні архи-мавдратів монастирів. До даних "радарів Христових" за результатами пастирської,творчої^діяльності претендують також автообрази Афанасіл Пилиповича і Диштрія І’уптала, створених у діаріушах.

Круту основну групу історичних героїв становлять українські володарі й державці: великі київські князі, їх нащадки - князі Х1У-0ОТ ст., особливо Острозькі, Святополк-Четвартинські, Кисіль і Лико, гетьмани. Мірою уваги до цах героїв була їх конкретна національно-державотворча політична діяльність і співпраця з церквою. Чим більше вони дослухалися де порад церковних.єрархів-1. Червінська О.В. Традиційний історичний персонаж і його функції у художньому ТБорі//Лоетика.-К. ,1992,- 'і.154.

' ' 13: ' - •

патріотів у своїй діяльності і були иодрітимл ктигорами, гецона-тами монастирів, церков,-тем більшою була їхня популярність у літописах» У підході до оцінки державців інших країн, до складу \ яких входини частини території України, ставляться ті ж вимоги;

1 нг пєршог.'у місці - ї:: заслуги в боротьбі з магометанством чи спільними супротивниками. Окрім цьогопольських королів цінують за їх ставлення до греко-католицької.церкви, покровительство окремим обителям і храмам, московських цар і я - за їх щедрість у ід-тркмці української православної церкви, за шляв на церковну політику, неприхильне ставлення до грекокатоликів, молдавських володарів - за матеріальну допомогу православним у Галичині, а австрійських цісарів - за матеріальну допомогу закарпатськім голодуючим селам, прихильгз стааіення до греко-і римокатоликів. Польські воєводи* гетьмани, князі поціновуються цілком негативно як військові діячі-завойовчики України і позитивно - як кти-тори чи меценати. До кримських ханів, турецькій султанів однозначно негативне ставлення як до володарів ворожих християнству держав, хоча в мілітарно-політичних вззе?/’"'ах з ними козацтва подеколи відчувається розуміння дипломатичної політики гетьманів.

Серед негативних персонажів українських історичних діячів зображуються національні зрадники, гонителі духівництва, кати ■ свого народу Я.Вишневецький, С.Чарнецький, скомпрометовані сра-рхи /широпслит Онискфор Дівочка, ігумен Густ»:нс? -ого монастиря Василь, уніатські душпастирі в творах православних/, монаха, попи, У їх образа;: яскраво підкреслена природа барокового, характе- . ру- та стилю поведінки. ' •

. Демократизація жанру досягається завдяки введеншо в літописи узагальнюючих, персоніфікованих чи деперсоніфікозаних образів рядового козацтва, сетян, ремісників, крамарів, міщан. Особлива шана надається козацтву як рицарям шаблі в борот- 'і з ворогами України та християнства і людям фізичної праці - селянам і ремісникам. Співчуття де їх гіркої долі, зчеплення х.гордість за їх-талант, працьовитість, моральну досконалість виступає лровідіпм мотивом у підході до теми. Димитрій Туп дло У "ЛІТОІЇИСЦІ КОЛІ2-ноаду" протиставляє селянина усій суспільній верхівці за його тральну чистоту, чим підкреслено розвінчує моральну і владну ницість царя Петра І, його тиранство, як і всієї царської во: ібіси. Власне, рядові козак і селянин вванаються еталонами національного характеру, патріотизму, практичної мудрості» Письменники не оминають таке ганебне явище в цих станах, як'схильність до

’ ' ' 19 ; ' "

бунтарства, Анархізму їх люмпенізованої частини, не завжди уюти-Еовгкях с о ц і ал ьн о - е ко н о м і ч н и ми причинами, а, швидше, розбійницьким. Через ні образи, як і через образи деркавців, автори розвивають ідею про потребу згуртування наці!, вироблення навиків взаємної терпимості як основи і чинників перемоги в боротьбі з ворогами України. . , . .

Значна роль в організації національно-визвольного та деркач-вотворчогс процесу належить інтелігенції, образи якої персоніфікуються в діячах церков, зокрема монахів і різночинців-дітопис-ців. Уявлення про образ літописця дають зміст, тематика, проблематика творів та ідеї, закладені в них. Він постає носієм національної державотворчої ідеології, отже, основну увагу зосереджує на патріотично-військових, конфесійних, господарських і культурологічних питаннях. Образ літописця відноситься до когорти головних образів історичних діячів свого часу, ’

7 монастирсько-церковному літописанні ХУ1-ХУШ от. широко пору кувалася птобдегга національної•самосвідомості'натоят.котра допомагала літописцям, через відтворення історичної долі краю, церкви, України, свого монастиря ча храму, конкретного роду, краси довколишньої природи, рідної шви, величі героїзрт коза-цтЕа, його жертовності в боротьбі з ворогами^ виховувати в людей переконання власної національної гідності, ненависті до'завойовників і зрадників. У тхорах літописці акі.знтують, що праця і творчість духівництва безпосередньо спрямовані на розпиток національно; культури як носія,виразника неповторної самобутності свого народу. Вони розвивають крайовий патріотизм як складовий загальноукраїнського патріотизму на прикладах діяльності володарів і єрархів України, козацтва та народної прир'язалості до всього свого. ' ’ . .

У дисертації на матеріалі крайового шнастирсько-церковного літописання також аналізуються проблеми впутріинього життя дер-ксв та монастирів, воїнських справ козацтва та сусідніх держав,, слави і неслави, ганьби, етнічної самссвідомссті, виховання патріотизму та ін.

Класицистично-барокова свідомість і естетика літописців сприяють вчасно і по-новому розглядати пшблемт волі.:Літописці розрізняють волю як силу духу особа, стану, нації в досяганні особистої та державної свободи та волі як свободи соціальної в здобуванні цих благ. У цих значеннях вона має івдивідуяльйо-колв

• • 20 . . ■ ■ .. .

ктивне вираження, тому кінцевий результат залежать від міри згуртованості особистостей в громаді-, стані, надії. У сзітському литті літописці акцентують на силі полі українців у визволенні нації, в розбудові та обороні держави , у відстоюванні соціальних прав. Головним носієм її кращих рис зображене козацтво в пору національно-визвольних рухів, у боротьбі з мусульманським завойовника-ш. Козаки діють за правилом "мета виправдовує засоби" і заслуговують у цьому випадкові на схвальність.ІІід чяс міжусобних чвар, непотрібних повстань козаків, селян, анархічних рокошів шляхти . така воля засуджується як нерозумна"вседозволеність. Тому літопис сці розрізняють волю прогресивну, творчо-їрозйудозну, котру під--тримують, і руйнівну, анархічну, яку засуджують, руйнівною зображають завойовницькі дії всіх агресорів проти України, що сіяли тут жоротокіоть і хаос. Цим реаліям протиставлена сила волі духівництва, яка виражається в духовному самоудосконвленні та спод-вижницькій просвітницькій праці, спрямованій на удосконалення особи та суспільства, їх гуманізацію. Прикладом корисної ії творці чо-розбудовної сили волі православних і греко-католиків була їх праця і діяльність у. наполегливому відстоюванні власних віровчень, розвитку монастирів як важливих господарсько-духовних осередків, розвитку літератури, включаючи Д літописання, що спрямовані на задоволення національних потреб, підвищення культурного 'та соціального рівня народу,. Письменники переконані,.що сила духу, воля до розбудови націонаїьно-дерішзницького життя світської та духовної еліт, оперті на силу волі ’низів у побутовому житті, є єдиним лляхом завоювання та утвердження самостійної духов. но багатої держави. Без такого синтезу нація, як показує зміст -творів, була; приречена на поразку в змаганнях із сусіди іг-от ко нархіями. ■ •

Дана проблема наочно розвиває основну причину нещасть Украї-. ' на - роздвоєність їх світогляду і практики, проти чого застерігала літописці* Вся біда нації, писав Афанасій Филипович, У тому, що."не рядом стоїш", тому "гнів'справедливий Бозський і суд Єго страшний в лівиду првшол"1. . ' ■ ' . .

- Одним з найважливіших духовно-світоглядних чинників, який сприяв розвиткові ааяру літописання та його белетризації, була проблема ідеалів, розроблювана на тематично поглиблених націє- і

1.Филипович Афанасій, Діаріуст Берестейського ігумена/^Русская историческая библиотека, Ї878.-Т.4.-С.104 ‘

'державотворчих засадах. Бона відбила "літературний смак" та "ідеологію часу"1, згідно якої "свободолюбство, героїзм, моральна до сконалість"2 були таки важелями, які автори літописів вважали наріжними у національно-визвольному русі й сприятливими для духівництва у виробленні спільної для всіх станів ідеології, втілюваної у світській та богословській літературі^,.

Основний обр&з-ідеал Україна, державної в минулому, часто' православної в княжу добу, залежної тепер, багатої на святих по-дейдкиків тоді і з''єрегизованої тепер, був найдієвішім у формуванні визвольної ідеології, над якою працювала Йов Борецький, За-харія Кмшстеисьхий, Петро Когіма, Йосип Нєлюбович-Тукальський, Сильвестр Косів, Дтаитрій Тупгало, Афанасій Филипович, Ісайя Ко-пинський, Варяаазл Ясинський у співдружності з козацькими ідеологами sa rev^ыачування II.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Вигов- / ського, ІІ.Доропенка, І.Мазепи. Гасло-ідеал вільної державної України вони не знішли до кінця ХУШ ст., "розшифровуючи" Його на становою, конфесійному та крайовому рівнях. Опорою нього гасла був культ ксзака-ридеря та люнаха-^рицаря Христового”, воїна за мудру й морально чисту людську душу. Через ідеалізацію козацтва, духівництва, їх шляхетності літописці вчасно підняли на загальнокультурний рівень проблему ідеалізації простої лвдщщ, досконалої своєю фізичною працею та духовним рівнем. Це .сприяло виробленню основ єдності нації на правової^ та іультурно-моральноіцу рівнях, усвідомленню. що Запорізька Січ і Київ зі своїш православними святинями є центрами і символами Україна, символами її державності та національного .духу. Образ ідеальної вільної Вкраїни територіально охоплює всі етнічні краї від Попраду до Дону та до Чорного й Азовського шрів. ,

Складовими образу-ідеалу вільної1 державної України.е ідеал волі, покликаний допомогти з мобілізувати всі фізичні та духовні сили нації для досягненій цібї мати; ідеал віто, ягай виражає віру людей в свої можливості, в потребу і здатність бути справжніми вільними і державними українцями, а не бидлом; віри релігійної^ покликаної допомогти лщені утвердитися в благородних на-

1. Чижевський Дмитро. Історія української літератури.-Тернопіль,

1994.-С.288. І ' - . ■

2. Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины.-М.,1981.

—С.49. ■■ • . • ; ,

3. Драгоманов М.П. Україна в її словесности//Розвідкй Михайла

Драгоманова про українську народню словесність і письменство.

~ У Львові, І899.-Т.1.-С.20-2І, ' ”.

22.

ціонаяьнпх і духовних потребах, надати своїй особистості моральної шляхетності, яка виокремлює українців з-покік корстоких і аморальних у відношенні до них сусідніх народів, підтвердити, до сам Бог і Мати Божа опікуються їх визвольники змаганнями У сукупності ці ідоали створюють універсальніш тлаал луху нації, який виражений культивуванням в усіх творах рас національного характеру українців; свободолюбства, героїзму, моральної досконалості. Вони протиставлені проявам протилежних рис: сагост} лому індивідуалізму, інфантильності, отаманщині, схильності до пристосуванства, зрада. 7 боротьбі цих ознак характеру - основа трагедії нації, природна бароковість,-яку тонко використовували письменники як самобутню ознаку їх літературного, сталю.

Проблема етнічної самосвіїтомсті. порушувана в монастирсько -церковному літописанні, грунтується на різнобічному культивуванні азторамя окремісшості українців як нації, протиставлянні себе чужинцям, самооцінці духовних, культурних, моральних, побутових якостей. З нею пов"язаиа пгоблсма тпактуваяня гетюя твору. Образи літописів змістовно відтворюють їх -:к особистостей і активних громадян, творців та ідеологів, вихователів-просвітників. Батаякя повстань позитивно оцінюються тільки тоді, коли вона відстоюють загаяьнонаціон&’іьпі інтерзси, /.аналогічний підхід авто--: рів і до образів гетьманів. А стосовно образів чужих монархів, то, попри дотримання законів етикетності, міра хг оцінки затешіть від того, яку користь чи икоду приноеіми вони Україні, християнському світові. . .

Підхід літогіисців’до образів духівництва, козаків, соляа, міщан, ремісників грунтуєтеся на поцінуванні та естетизації резу* льтатів їх праці. Дана проблема вбирає в себе проблемі образів особистостей, появи дієезго підприємця, виробничника, особливо с—, ті послідовного історизму, які відбивалися на ха- --ктерах героїв. Національні історичні постаті зображуються на тлі діяльності, чужих державців, що допомагало увиразнися їх оцінку-та повчальні-ність образів. Використані в творах спроби аналізу, людських-доль

- це ще один засіб белетризації літопис іго жанру та його секуляризації, притаманних літературиону процесові ХУ1-ХЗШ ст.

З даними проблемами, доводить дисертант, тісно пов"язана , проблема виховання національного патріотизму.

Автор дисертаційного дослідження доводить, що новаторськая в жанрі літописання виступає,розроблена крайовими хроніста'« проблема ппаці та майнового збагачення, яка випливає з хлтойсь-

' ' ' 23 • '

них потреб суспільства і особи. Літописці підходять до неї з переконання, що все, чим вони займаються, твориться на славу Божу, духовне й матеріальне збагачення лвдини, церкви. Топтало стверджує, що вчений-богослов власного творчістю повинен добиватися "трьох вин”: уміння керувати собою, пізнати, Бога та навчити цих .благ інших1, Афанасій Фшшпович вбачає місі® православного духів-.ництва в обороні, віри, Копистенський, Ко пинський, Могила - в ео-;верзенаі в лоно рідного народу, рідно! віра зденаціоналізованої 'аристократії- і прилученні її до національного державотворчого процесу, а тато* у розширенні просвітницької діяльності духівництва, В удосконаленні пастирської, місіонерської та просвітницької діяльності духівгшцтва, спрямованої на підняття культурного Е християнського рівня народу, вбачають своє покликання греко-і .римокілолицькі ерархи й монахи,- " ■

Естетизація виробничої та господарської діяльна оті монастирів, фізичної праці лвдини - друге наріжне крило практичного втілення класицистично-просвітницької раціоналістичної філософії, культивовано ї літопиошмі у'своїх Творах. З нею пов'‘язаний культ у літописах монастирів,' ігуисшів, козацьких старпыи, селян, міщан як господарників, а їх поцінування відбиває рівень і користь .від налагодженого виробництва, міря прибутків і щадросіі до церкви. Такий підхід диктувався вотребою витіснити з України річнлх зайд, запанувати самим у її економіці, щоб належ:¡о підвищити рі- ‘ вень кпття свого народу, забезпечувати ушви для функціонування держави. Дух конкурентної боротьба Монастирі намагаються витримувати належним чином завдяки умілому власному господарюванню. ТоМУ літописці свідомо естетиаують процес жорсткої боротьби за збагачення, грошові прибутки, майно, як ознак поваги, слави, достатку і гарантів виконання ними духовної й громадянської місії.

. З попередньою проблемою тісно повязана наступна. Ял громадяни України, літописці в проблемі зв*яэку люпини а суспільством підіфеслено виокремлюють корінний народ від зайшлих і сусідів, наголошують на власному кровному зв’язку з ним, його життєвими радощами, трагедіями, потребами. Зміст їхніх творів відбиває прагнення авторів переконати себе і овій народ у потребі усвідомлення кожним українцем власного обов'язку перед Батьківщиною, необхідністю віддавати їй сили, знання, пралю, по-рицарськи служити, обороняючи від ворогів. Авторські симлатії до класицистичної мо-іТуптало Димитрій, Літописець келійний//ВР ННБ ім.В.І.Вернадсько-ГО.-Ф.30.-ЙЭ5.-С.4. ■ .

- ' . 24 '

ралі, естетики, філософії* згідно яких лкдана спочатку повинна дбати про благо країни, стану, а згодом і про власне, у монастирсько-церковному літописанні зазнають самобутнього розуміння: во- . на одночасно повинна дбати і про дЕржаву, і про себе. Такий підхід відповідав тодішньому розумінню українцями рівноправності між собою, перед державою, .Батьківщиною, Богом, якам керувалися в своїх діях .запорізькі козаки та низові верстви суспільства.

; 3 попереднім проблемами тісно пов’язанч птоблема детаавко-

сті Укдаїии.яку автори порушують ке в.усіх тзорах. Вона притаманна літописам, створеним церковниміг ерархами( і зводиться до ви- .', сновку, шо генетична та історична пам'ять про державу княжої Ук-раїни-Ityci була постійним джерелом тля пошуків шляхів її відбудови в ХУ1-ХУП ст.. Ця пам'ять керувала.вчинками патріотичної аристократії, козацтва. На побутовому рівні народ дотримувався ’ переконання, що він жив і живе в своїй державі, яка тимчасово входить у різні блоки для боротьби із спільними супротивниками. Таку впевненість низам надавала наявність потужної власної аряс-

• тократії, її війоьк, які служили адміністративною та мілітарною обороною й опорою на рідній землі. Великий внесок князівсько-боярської аристократії, козацтва в боротьбу з татарсько-турэцьгедаи ■та ікпили агресорами давав.додаткові підстави на забезпечення ‘ права для самостійного життя. Коли цьому праву і розумінню стала явно-загрожувати Польща, то з перемогою Національно-Визвольної . війн;, під орудою Б.Хмельницького, перемогла і спільна церковно-козацька ідеологія початку ХУІІ ст. , згідно яісої українці повер- .. нули собі тз, "що нам предки залишили"/йов Борецький/.

‘ . На поглиблене переконання дослідника;- белетризація літопис-;; них оповідань їісно пов'язана, з пгюбломоп кататсису. як/ вміло і тонко використовують письменники динаїлічно-зпущєнкм змістом епічної розповіді' про найсуттєвіша,- найкраще, няййолшіеє і наіінепрк--< ємніше. Своїм сїилем автори прагнуть викликати в читачів внутріш-: не очищення від злого, дешевого, негідного. В її основі лежить

; тебретично обгрунтування Арістотоля про катарсис трагедії та по*

' требу в історіях розповідати про найголозніші і наважливіші сус-

, пільні події, про водії з життя історичних постатей з штов їх ; наслідуваная. . Тому, розповіді в цих літописах про світську Я цер-

ковну історії, що оповиті авторськими трактуваннями, спрямовувала ся у виховне й поБчальгэ русло з кетою сприяти перемозі добра над злом, розуц? над дурісто, України над'II ворогами; боли служили засобом очгдєжід данини від вад, поганих звичок, розчарувань і .байдужості» • 25. • ■ • ■ ■ •

; Очевидно, літописці вважали, що катарсис можна викликати за допомогою такого компонування оповіді, яке б найповніше розкрило трагічний хід боїв, батаяышх сцен, які вони часто чергують з оповідями про юри, природні катаклізмц, небесні знамення, напади сарани, пожежі. Це допомагало письменникам досягати високої психологічної напруги списів, які переконували читача, що не тіліки сама людина карає себе нерозумними діями, вчинками, але і. Бог карає її за ці провини, Петро Могила повчає читачів, що молитво о до Бога людяна очищується від скверни, і очистившись, зміцнює віру в себе, в Бога як її заступника і охоронгя /родовідна

О.Проскуря-Сущенського/. А підсилаючи молитовне очищення постом, сповіддю, людина досягає впевненості й оптимізму, одержує можливість бути корисною. Власне цього і: добивається богословська та літописна литература ХУ1-ХУІД ст.

. Вищим ступенем белетризації є проблема художнього часу і простото . яка розв'язується в монастирсько-церковних літописах на основі нової гу ман і с тлчно-клас идя с тичко-про с в і тн иць ко ї філософії та естетики, і є мірою людського розвитку, прогресу, бо в їх за' садах ле іть розуміння авторами руху як джерела досягання лвди-ною земна і позаземних благ. .

. Літописці створили образ лвдини буржуазного національного світогляду та практики, яка розуміє, що марнувати час - і гріх, і некорисно. Лінійний хронологічний час, відображений у творах, сприяв посиленню оптимістичної віри лвдини в себе як творця власної долі та добробуту, тому спонукав до активної пізнавальної діяльності, Звідси походить естетизація та фетишизація часу в літописах. Автори підкреслено доводять, що яе самоізоляція, а вихід на загальнонаціональні, мікнародкі рівні вважаються корисними для людини, стану, шнастиря. Все це.потрібно і Всесвітові, який представляють Бог, небесні сили, віра. У цьому переконанні проблема часу зливається з проблемо» простору. ?ух лвдини через її працю, службу, військові походи, навчання, поїздки - необхідний і вартісний, tío її зеші шляхи - початкові, і, згідно іа заслугами, поведуть або до раю, або до пекла. Тому часопростір коаного твору має початкову конкретну межу, але він безмежний у кг.Сутньому.

У просторі власної діяльності ладина нерозривно пов'-язала з природою рідногг краю, місцевими умовами, іншими лвдьда, конкретною працею, які приносять їй певні плода. Тему окреслення меж маєтків, володінь, країв, держав підсилюють господарський погляд ;

. '26- ■ ■:

; на економічно-територіальні потреби, наповнюють їх юридичним змістом. Раціоналістично розуміння літописцями взаємопов'язаності лвдських доль виражається у локальної^, національному і міжнародному їх відтвореннях роз-риттям' індивідуальних особливості, потреб і шляхів досягання мети, завдяки чому часопростір конкретизується людським вчинками, діями, а герої оповідей вмотивова-' по поділяються на доброчинців і злочинці:), спільників і ворогів.

У поділі лкщей на неприятелів і ворогів до уваги беруться національні, економічні та релігійні потреби, причини, наслідки, що засвідчують про сформованість нації та її держави, для яких "простір і час, цебто, територія та історія рішають головно про те"1, чи вони мають майбутнє. Таким чином, у ХУ1-ХУШ ст. літописці розробляли не просто проблеми худояііього часу і простору, а розробляли проблема художнього відтворення національних історії та території, виражених конкретними діями, вчинками, помислами предків і авторських сучасників з усіх суспільних станів та з усіх країв України. А рух у часі й просторі героїв оповідань допомагав письменникам вибирати для зображення потрібні мікросюже-ти, замінювати визначені географічні назви образами-символами храмів, монастирів, гір, міст, сіл, країв. Створений образ "часо-простору" або "хронотопу", за вченням М.Бахтіна, представляє нерозривність цих форм через об’-єднуючу роль образу лвдини. Олюднені та визначені видом лкщської праці маєтки, замки, монастирі, церкви, хати, фільварки, майстерні виступають образами-символами, що об’єднують 'людей різних поколінь впродовж сторіч у єдиний організм, виховують їх як народ, націю і спрямовують їхню діяльність для потреб краю, України,

Через дані проблеми та проблеми образів героїв творів, образу літописця,.проблему мови літописів дослідник виходять на. проблему жанру, котра грунтується на тематиці творів. У покрай-,; ніх записах ка церковних книжках, у локальних літописних записках переважно відтьорені військові події, природно-погодні яви-да, місцеві церковні справи на засадах документальності. Белетризація творів досягається використанням "телеграфного стшш", психологізації записів пейзажними елементами, легевдачя, переказами. Переважно побутовий матеріал притаманний І^клавському літописові, в яуощ естетизуються ціни, господарські справи, співчуття до . :.',і знедолених селян. Естетизація документа як носія законності, авторитету. чогось нового, поштовху до розгортання чи згортання

1. Бочковоький 0.!. Наука про націю та її життя.-Нш-Яорк, 1958.

-то . ■ п .

певної діяльності, обов*'язковості повдягана а тими хвилюваннями, • "оздумами, джерелом яких він виступає. • ■

Термінологічне визначення жанру в літописців досить строкате: літописи, хроніки, хронічки, синопсиси, історії, записки, літописці, спогади, новини, відомості, реєстри, реєстрики, діаріу-ші, родовідні, які відбивають авторське розуміння жанру та тематику описуваного матеріалу. Тому цей жанр - синкретичний, до складу якого входять найпростіші форми літописів - короткі історичні записки про війни, стихійні лиха, господарські справи^,генеалогії, хронологічні списки володарів, хронологічні огляди подій в якомусь районі, а також діарії /щоденні записки або заїж- ' си з пам"яті/. Діаріуші є також другим видом мемуарної прози. / Через поєднання світської та церковної тематики, через велику увагу до монастирських і церковних справ ці літописи творять і доповнюють літописний козацький епос, одночасно створюючи і власний літописний монастирський та церковний епоси. . '•

Тематично-проблемний аналіз монаотирсько^церксвного крайового літописання доводить, що пам’ятка ханру в залежності від її змісту була твором, в якому автор намагався не просто відтворити історію крг», зберегти для нащадків суспільний, соціально-національний колорит свого часу, а узагальнити в причинно-наслідково-му виракенні своєрідність вла юї історичної долі, посприяти наступникам уникати помилок попередників, збагатитися корисним їхнім досвідом. На даному рівні літописці обгрунтовано доводять,, що кожна людина, нація в боротьбі за самостійне й. заможне життя.ні-коли не повинні впадати в крайнощі, а постійно й вміло облагороджувати матеріальні, соціальні потреби, щкяхи і засоби їх здобування духовністю та прагненнями станової» національної і"релігій" ної єдності. Вони доводять, що почуття терпеливості, самоповаги, віри в себе, настирливості в досяганні мети - ца ті засоби, які Тарантують успіх. Цим самим духівництво практично доводило свою кровну єдність в власним народом, а через красне письменство хотіло підняти націю до розуміння висот житейської філософії, враховуючи її ментальну особливість. . .

Монастирсько-церковне літописання збагатило давню літературу новими темами Й проблемами, що відтворювали особливості життя всіх верств нації, чгч посприяли її демократизації, прилученню до творчого пре зсу вихідців з низових станів з усіх країв . У цьому його непромокальна ібторична заслуга. Воно £ підготувало міцний грунт для реалістичної та романтичної література хЬс ст.

' ; ■ ' ' 28 - ' ' ■ '

Частина друга. ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ-‘КРАЙОВИХ МЗНАСТИРСЬЮ -ЦЕРКОВНИХ І СВІТСЬКИХ ЛІТОПИСІВ, ¿ЮЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСНИХ ЮМПШЦіа ХУЕЬСТ.

У цій частині дисертації простежується, як літописці створюють дві універсальні моделі образу ідеальної людини. Для світської лісдини - образ духовно багатого і благородного, національно-свідомого діяльного козака, а для духівництва - по-світсь-ки активного, націенально-свідомого, духовно-творчого монаха-ппосвітнчка. В обох типах поєднані основні види станової діяльності: воїна і пастиря як господарників і політиків. Дані моделі ідеальних образів є жанровим каноном, який виражає гармонію душі і тіла, розуму і серця людини, , ' •

Такий підхід літописців до власних творчих завдань зумовлює використовувати риси рісних стилів, різної свідомості, естетики, цо надає творам ознак просвітницького бароко /А.Еалицька/, просвітницького класицизму /Д.Налпгайко/, ренесансно-бароково-класицибтичного•реалізцу, романтичності, літописної^) героїчного епосу, а пам’.'яткам кінця ХУШ ст. і сентименталізму, що засвідчує наявність окремого літописного стилю /Д.Лихачов, 0.Кухарів няшко, В.ІІередрієяко/, якай грунтується на вченні античних теоретиків, Феофана Прокоповича, Порфпрія Крайського та інаих київських риторів ХУП-ХУШ ст. Твердження О.Щтаха, цо стиль є вираженням духу і потреб часу, нації та особи, і що за допомогою нього досягається єдність і цілісність цього вираження1 - досить плідний дрія аналізу стильових особливостей літопиоів, оскільки він є індивідуальним впраяенням художньої цілісності Твору2, яка вті-лпеться чзрєз авторські розповіді, котрі дають чітке уявлення про автообраз оповідача як нооіл політичних, духовних, естетичних переконань, смаків. Підбір матеріалу для "уьіковічноння" поєднання яанрової традиційності з певними авторськими новаціями в статі дозволяють вказувати й на джерела, яг.імй він користувався, бо в той чає автор і оповідач у художньому творі ще не диференціювалися3. Любов до простоти; прозорості думки, унормованості, на

1.' Соколов А.И. Теория стиля.-М. ,1968.-0.18.. .

2. Їфхгір-Онпшко О.С. Індивідуальний стиль письменника: генезис,

структура, тшологія.-ГС. ,1^85.-0.22. \ ' '

3. Ігнатенко М.А. Художнє мислення в історичному розвитку: До

постановки питання//Сучасна наука про літературу.-К. ,1985,-С.233. ■ ’ ‘ ‘ '

• • - «Ж

йточніших висловів, динаміка руху1, доречної новизни, віри в перспективу - також є наріжними ознаками літописного стилю. .

Стиль тісно пов'язаний з ідеологічними потребам: та літературними пошуками ХУ1-2УШ от. /О.Єфреуов, А.їїамрай, О.Білецький, ' Д.Лихачов/. Звідси витікає прив" яз шість літописців до "монументальності та ідеальності" /Д.Наливайко/. Цивільні к козацькі літописці надають перевагу світській тематиці й проблематиці, а церковні - поєднаєш конфесійних і світських, завдяки чому тво-рішися дьа літописні епоси,- Всі ці особливості свідчать про поєднання в літописах багатьох сучасних авторам стильових прийомів і ознак. З монументального стилю запозичуються прийоми опи- , сів державницької ідеології, воїнської героїки, простота викладу, афористичність мова; з орпамєіг тьного - описи динаміки руху, змінність тем, ідей, використання символічних образів, кар-, тин; з ркесаноно-гумалістичного - зображення різностанової людини як особистості, культивування національно-визвольного руху, раціоналізму, громадянської активності, оатимізцу, працелюбства, любові до краса. Ці засади увиразнили розкриття внутрішньої роздвоєності лвдини, суспільства, національного характеру, утверди« ли духівництво на позиціях активного громадянства, патріотизму, а літописців і як письменників, а не просто істориків-хропістів. Зі стилю ба^ко творчо засвоюється поєднання світської та духовної тематики, проблематика, моралі, етики, підкреслення лвдсь- . ких протиріч, емоційності, контрасності, поєднання протилежностей, використання білінгвізм; документальність тут ке вступає в суперечність із легендарністю, об'єктивність - із суб'єктивні стю, літописці не уникають лровіцеїщійності, романтизації оповідей, в результаті чого їхні твори набувають виразних рис художньої белетристика. , ...

Класицистичний стиль простежується у прив'язаності літописців до елітарності, залоліїизоврлості, раціоналізм, увага до національної "античності" - княжої доба, громадянських чеснот і заслуг низових станів, рицарських ідеалів, патріотизму, до культивування лвдини справи і відашості національній іде: дерааво-ТЕорокня, прошнархічної орієнтації,, ісанонізації простоти "історичного стилю" /ф.Прокопобич» П.Крайський, С.-Х.Лвбошірськпй/. •

У літописах, як і в інших жанрах художньої тодішньої літератури, кяасидистячні та барокові стилістичні і ідеологічні засади побіг. Чижевськнй Дмитро. Історія української літератури.-С.28,29.

ЗО •

днуються, що створює національну самобутність пам"яток.

Від стилю просвітництва літописці запозичують повчальне спрямування творів, естетизацію фізичф працюючої лвдини, буденних справ, культивування об-азу господарника, соціальних і політичних проблем, раціоналізму, індивідуалізму, просвітництва, світського прогресу, облагородженого високою духовністю, буржуазним світоглядом, та практицизму і активності.

У літописних щоденниках, в яких- відтворені поїздки гетьманів І.Скоропадського та Д.Апостола до Москви, відчувається вплив стилю рококо, який виражений в картинах, де змальовується приємна розважальність еліти, залюбленість героїв оповідей і авторів у парадний блиск краси, веселощів. •

Увага до кохання, домашньої побутової ідилії та розваг, культивування приватної буденної тематики, почуттєвості, заможного життя дідичів і їх демократичності, просвітницької діяльності, релігійності, станової цнотливості та байдужості до.неї, лисові до краси /твори 11.Апостола, С.Іашкевича, 1 .Острозько го-Лохькць-кого/ дозволяють говорити про прояви сентименталізму в пам'ятках кінця ХУШ ст. ’

Культивування минулої історії, образів історичних діячів, порівняння їх з біблійними, античними героями, різнобічне возвеличення образу-сккволу-ідеї України, протиставлення героям анти-героїв /Б4Хмельницькому - Я.Бишневецького, 1.Мазепі - ІІптра і/, утвердження козацького та чернечого станів, їх жертовності в своїй діяльності як основних засад суспільного та культурного руху, для чого використовуються літературні засоби обгрунтування думок, висновків, їх ідеалізація - все це свідчить про постійну певну романтизацію літописних оповідань.

Епічна оповідь літописного 'стилю, увиразнює громадянську по>-. зицію як об'єктивний чинник свідомості письменників. Просвітницькі основи сприяють поширенню побутовіпму, естетлчніїх і морально-етичних поцінува<іьних критеріїв, а барокові - реанімації вірувань; класицистично-просвітницький раціоналізм зумовлює естетизацію статистики як міра праці лвдиви, серйозного ставлення до обо-в’'язків, фактів виміру впливу на добробут дядини, держави епідемій, морів, кліматичних кятаклізмів, воєн. Синтез усіх стильових ознак підкреслює природну емоційну наснаженість літописних оповідань, які відтворюють найвагоміше з життя нації, стану, гвомзди,

. лвдини. ■ ,

. Образна канва у літописах — поліфонічна. її складають обпа-

■ ’ 31 • -

аи-типи найвідоміших історичних діячів: К.І. і В.-К.Остроаьких,

1.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Впговського, П.Дорошенка, .

1.Мазепи, Д.Апостола, Іпатія Потія, Петра Могили, Ісайї Кіліинеь-кого, Носиш Нелюбовича-Тукальського, П.Ордика, С'.Палія. Образ Я.Вишневецького виражає тип національного зрадника, а А.Кисіля -тип особи, яка представляє крах ідеології сарматизму, а К.Розу-мовського - особи, що представляє крах ідеології хозарнзму.

Обтздзи по би становлять образи станів, явищ, речей, будіЕ&ль, подій, найхарактерніших для свого часу: козака, ченця, державця, старшини, найманця, селянина, монастиря, церкви, театру, кнішки, газети, шина, броварні, мануфактури, фільварка, війни, геноциду, ясиру, повстання, голоду, мору, сарани і т.ін. 86існі обпади козацтва, монастиря є носіями ідей звободи духу, оборони лккей, віри, дергкави. З образом урожаю/неврожаю/ пов'язані у військовій тематиці образи битв, походів, нападів та їх результатів - "козацьких хлібів", а в церковному - духовних досягнень, 3 образами мору, сарани асоціюються напади татаріб, турків, рзпрзсивні заходи польської шляхти, московського царизму. Узагальнюючий образ пгалі. спря:.аваний на зедоволенкя життєвих потреб ладшш, -часто . супроводжуються образом крові як символом втрат і натасху. Ці образи виступають своєрідними образними кліше /В.Крекотень/, які переходять з твору в твір, а поєднанні зі "стилістичними тотам-пами"/в.Пербти/ надають творам сталої естетичної вартості.-У літописному "життєвому театрі" час виступає і метафорою, і образом, які вимірюють якості людини, тому монастирські літописці намагаються розповідати про вічне і плинне, а світські - переважно про плинне,'для чого й виробили сарматський та хозарський міфа-ідео-логеми. - . ” • .

У розповідях'про битви, перемоги, поразки, голоди, мори, напади сарани,письменники використовують "ваблонові вислови", "сло-'веоні <?юготли"/Т.Сушанький/. котрі одночасно є образаш-кодами, образаш-кліше. Для підкреслення естетичної вартості традиційних стильових ознак також використовуються "стереотипні <Еотжи"/Т.Пу-шицький/ - однакові початкові конструкції речень, епізодів, абзаців в оповіданнях про походи, облоги, напади, Божі допомоги, зміни володарів. За "стилістичним штампом* описуються явица пркродй, елементи пейзажу, бе ільні картини. Вони мають традиційні "шаблонові підхідки" /Т.Суиицький/ на позначення конкретного часу літописних оповідань: "вліті",'"року...","тогоя року", "на Різдво".*.

Найпоширенішим жанром оповіді в Літописі є літописне оповідання. КЬлп автор розповідає про декілька подій одного року, то він. вдається до стількох же схжетних оповідані, з одним або кількома головними героями. Сповідання часто цотирюиться введенням у їх композицію легевд, документів, переказів, чуток, молитов, притч з метою більш виразного їх олітературяення, ускладнення ролі діади оповідачів - автора і героя, де перший веде розповідь постійно, а другий "розмовляє" вчинками, а в діалогах висловлює думка, які розкривають ідею чи проблему твору. Уникаючи полілогів, суть розмов письменники передають описово, використовуючи окремі характерні репліки, щоб не збивати динамічний ритм оповідань, Пайстрокатіаик за жанровими ознаками є "Діаріуш" Афанасія Фшшіовича /А. Коршунов/. ■

. Крайовим літописцям ХУ1-ХУИ ст. притаманні відшво від традиційної етякетнооті літописців княжої доби, нехтування офіційними титулами володарів, єрірхів, уникання панегірично-некрологічного їх звеличення, хоча стосовно церковних єрархів окремі автори з-поміж духівництва все-таки надають перевагу традиційності. підкреслюючи нею окремішність української православної церкви, твореної ними самобутньої культури, прихильність до особистах покровителів та приятелів. У цьому руслі вони створюють пишні барокові титули своїх ктитортв, меценатів, окремих єрархів. А з доби Петра 1 примусово змушені дотримуватися громідкої царської титулатури і автори діаріутіа, щоденників з Генеральної гетьманської канцелярії» .

Монументальність та епічність розповіді підкреслюється використанням художнього простору і часу. Лінеарність розповіді доводить, що в житті українців на краще нічого не змінилося, хоч їх супротивники постійно змінюються. Динамізм і трагізм розповідей підкреслюється переважним описом воєн, боїв, повстань, які • відбуваються на обширно^ національному і чужинецькому просторах, на суші й на морях, у постійних поїздках, походах героїв, що засвідчує великий запас творчої енергії народу, використовуваної погано. Літописний "часопростір" створює два антитетичні образи України та її недолі. Пертий підкреслює біду держави через незгуртованість народу, а другий - кару за цей "гріх", завдяки чому Україна постає земним чистилищем для свого народу з надією на краде майбутнє та привабливим земним раєм для завойовників. Літописний хронотоп виступає метафорол історичного шляху нації, "визначає художню єдність" творів літописного жанру в їх "відно-

зз-:-

шенні до реальної дійсності.., включає в себе подінувальний да- . мент, який мояе бути виділений з цілого художнього хронотопу лише t) абстрактнотлу аналізі"5-. Завдяки об*-єктивно-суб’ єктивній яе-баґадужості письменників до долі України, їхнім пошукам відповідей на головне питання - свободи і держава - вони зуміли через ідейно-художній- аналіз минулого й сучасного життя підказувати вихід на майбутнє: через єдність нації у визвольній боротьбі з основними своїми супротивниками - московитами та поляками. "Ча-сопростір" історичної України породжує символічні образи: військової канцелярії, маєтку, замку, монастиря, церкви, хати, мануфа-■ ктура як тих оберегів, які притягують різні покоління лвдей до єдності. Ці локальні образи-герени вливаються в масштабиіші -села, міста, краю, Запорізької Січі, а вони - в «даний образ -України, бо всі "часово-просторові визначення в мистецтві та літературі невіддільні один від одного й завади емоційно-ціннісно забарвлені"2. Як пасав дослідник, "проникнення в істину за допо-гаї-ою символу - виходить з основного бансання наблизитися до пізнанні аовніинього світу"3, а через кього-і внутрішнього світу людина-, стану, нації, * ■ .

Синкретичне художнє мислення4 літояисців-аросвітників,' кла-сицистів і барскістів зк.ушує їх бути дбайливими у доборі образотворчих засобів. Повага письменників до історичних постатей проявляється на підкресленні їхньої мудрості, природних здібностей, істини стосовно їх конкретного Ейеску в розвиток суспільства®. Оскільки твори пишуться в розрахунку на вічність, то автори рахуються з жанровою специфіко», .серйозністю змісту, а в доборі тропів, стилістичних фігур спостерігається розумна ощадливість. Бо, як повчав Прокопович, "мова істориків не повинна бути негарною і вульгарною, тим більше треба уникати плекання її витонченості так, щоб читач уважав, що вона /історія/ народжена самою спра~. вою, а не походить від мистецтва. Адже ж всяко захоплення змен-ідуе .достовірність розповіді"6. Прокопович.і літописці дотримува-

1. Бахтин М. Вопросы литературы я эстетики,-М.,1975.-С.391,

2. Там саме.-С.ЗУІ.

3. Розснбэрг.А. До шукань стилю//Критика, 1928,-H.-C. 124.

4. Смирнов A.A. Литературная теория русского классицизма.-М., '

1S84.-C.31. -

5. Білецькай 0.1. Літературні стилі ХУЛ і НИ ст.//3ібр, праць:

■ У 5 т.-К. Д966.-Т.5.-С.399.

6. Прокопович Феофан. Про риторичне шстецтво//Зібр. творів: У З т,- К..1979.-Т.1.-С.ЗЫ.

лись повчання Діонісія Галіпарнаського, що "міра корисна в усьому". • .

'. Через широку розгалуженість сюжерг літописів автори використовують різні стилістичні прийоми, ало, щоб уникати багатослівності, дотримуються поради Квінтіліана про необхідність зберігати порядок і зв’язок між подіями.

- У доборі образотворчих засобів літописці орієнтуються на тих читачів, яким вони адресовані. Лексичний репертуар літописів відбиває процес секуляризації жачру в ХУ1--ХУШ ст., хоча в пам'ятках бачимо переплетіння розмовної.з цорковнослов1 яііиькою мовою, розмовної з книжною українською мовою, книжної української мови з елементами російської /І.Еілодід/. Літописна лексика насичена професіонал ізмами автохтонного та чужомовного походжень: запозичені слова з польської, російської, латинської, грецької, німецької , татарської, турецької мов на позначення суспільнії)., політичних, військових, станових, побутових понять, речей, термінів. Особливо полюбляють варваризми військові канцеляристи.

. Враховуючи ту особливість, що читач під час опрацювання лі-тониса став ніби співавтором, літописці уважно й прискіпливо підходять до добору образотворчих засобів. У цій ділянці творчої праці вони одночасно постають істориками-дослідниками та белетристами. Белетризація оповідань традиційно здійснюється диференційовано: більші за обсягом твори - більше белетризовані, менші -меігае. Основною мірою белетризації виступає правдивість зображуваного, яка має самодостатню естетичну вартість: У доборі тропів, фігур домінує логічний контроль власних і героєвих емоцій, щоб не-допустити свавілля /0.Потебня/, уникнути порушень історичної та художньої правди. Окрім цих засад, панує певна єрархічність у використанні тропів і фігур. НаЛвжкваніаими е різні види епітетів, далі - метафори, гиетонімії, синеідохи, порізняння, перифрази, градації,.тавтології,.синоніми, протиставлення, повтори, гіперболи, символи, різні вади фразеологізмів.

Серед епітетіс найчастіше використовуються логічні, які підкреслюють загальні властивості предметів, явищ, подій, рпе характеру чи вчинків персонажів. Вони складають групи на означення воїнських справ /"товариш войоьковий"/, титулів /"гетьман козацький"/ господарської діяльності /"пашня цьогорічна"/, рис характеру, занять людини /"человік лукавий","рицарський"/, церковних справ-/"піст великий"/, природних явищ /"зиі.а легкая"/. Художні епі-гв-тети, я.с правило, досить змістовні та експресивні: "смерть икаре-

- . 35

дна","серце сміле". Інколи їх розгортають у ділі словосполучен-, ня задля поглибленої характеристики явища, особи: "Україна власно предковічна отчизна ната". Улюбленими епітетами є "веллкий",' "олавш.й", "сильний", зг. допомогою яких літописці 'підкреслюють велич козацьких і церковних справ, героїв. Зміст словосполучення з цими епітетами деколи посилюється синонімічними прикладкаш "вельми","барзо","весма": "Ботом весна була барзо сухая" /Львівський літопис/. ■ , ‘

• Монастирсько-церковні літописці дещо менше використовують епітети, ніж світські, вони щедріше користуються ними в описах природних явищ, церковних і господарських справ, а скупіше -воїнсько-політичних. Вони надать перевагу лаконічності і точності постійних епітетів. Художні епітети, поруч із великим пластом логічних, надають текстові пафосної експресії в описах-ха-рактериотиках подій, героїв,'наслідків дій людей, природи. .

За допомогою метайори літописці економно досягають 'художності в оповіданнях, бо її "постійно супроводжує специфічне йоле зачарованості, "силові лінії" якого форкають "диво" в галузі мови науки”1, бо вона замінює ксякі невиразні складні думка2.

За допсі.-си за метафори автор об"єднує думк» попередніх літопис:-' ців, героїв оповідань і власні. Так утворюється метафоричний узагальнюючий образ події: Лділшш войну под Кушйкалзі", "дим . шкаредний і смрадливий виходил на наших". Як епітети, таж-і метафори літописцями-більше використовуються для зманювання внутрішніх справ, природпих явищ. Окріщ авторських чи запозичених метафор у жанрі значний пласт становлять метеїТтта-іатшпч на ' кшталт "стота обоз", "а тепер ідет война",'’подкало несчястіє",

"здонов великих гвалт", за допомогою яких передається напруга • військових протистЬянь, політичних ког.яромісів. Мзгайори-обра-зи використовуються б картинах з великим емоційво-психологіч-' ним змістом /переважно у висновках/: ’’кров'ю ріки плинули" після бою козаків з поляками /Хмільницький літопис/, "турчин дань брат синами і дочерми". ' . ' - ■ у

На означення церковних, господарських справ і природних явищ світські й духовні літописці використовують майже одні й ті ж метафори-штампи: "земля тряслася","припла великая саранча", ' "помста Божая над нг ■ пала”, "на Бога, помсту і оборону положила шо.засвідчу^ і.адиційність вчення про поетику жанру, яким вони

1. КУлиев Г.Г. Метафора и каучное познание.-Баку,1987.-С.118-119

2. Потебпя 0.0. Естетика і поетика слова.-К.Д9&5.-С. 131-132.

’ 35 '

юристувалися, та спільні ознаки світбгляцу.

В описі козацьких справ богослови користуються метафорами і і' змістовним наповненням любові до своїх, ненависті до чужих і х жорстокостей: "Осман кров"ю нацьковував козаків, сеоз, сло-іів", "голоси спрямовані на захист вітчизни", "ляхи з козаками юйну подняли", "неправда людськая все покрила".

Індивідуальний підхід літописця до образів, метафзр розкри-іае особливості його стилю, спрямовані на розкриття внутрішнього ¡віту героя. Метафора в епічному зображенні героїв привідкриває :х душу, психологічно наснакуе текст. '

Метонімії покликані виділяти б зображуваному найбільш характерні риса та наглядно їх відтворювати в описах битв і їх нас-іідків та церковних клопотів. Вони сприяють створенню образ ів-тодів. обтезів-скуволів подій, битв, катастроф, станів, подій: ’Дрвгипольщииа", "Лажшсин взят", "сєде на престол". Ро.згорнуті метонімії утворюють образи-картини: "Україну повогвали, села ви-5рали", "протестацій не принято ніяик наших".

Біографічне спрямування літописів, практикасзобраяувати іії станів, націй через образи їх володарів, "вождів" зумовлюють активне розкриття поетики синекдохи, котра підкреслює лідерство, авторитет, суспільну вагомість цих образів. "Меншиков Батурин ¡палат і вирубал". А уникання прямих назв, заміна їх описовими, зумовлюють використання перифразу, який значно поглиблює процес 5елетризації оповіді: "воїнським ремеслом забавлялися тії пса" 'турки/, "оборонною рукою ушол"/відбиваючись/, "жона Дорошенка їврез плот гасає, в гречку скакає" /зраджує чоловікові/. Часто де перифразу звертаються у тих випадках, коли треба підкреслити «звичайний поворот у долі ладина, найхарактерніші рипи лвдських іанять або зміну їх на.незвичні, зате доленосні, для героїв опо-зідей,а також увиразнити велику силу духу, волі, ненависть, гли-іоко обурення. Вони є проявами емоційно-психологічного суб*єхти-зізму автора. . .

До гіпет>боли літописці звертаються в описах найвищої міри іїсдської напруги в боях, результатів боїв та валлкого значення иш їх успішного завершення особистого героїзму, мудрості полководця, природних іСатаїоіізмів /москалі піді Львовом "священников у церквах пекли"/. Гіперболи надають художній правді твору глибокої вмотивованості. . : .

Літота використовується рідко: . описах розмірів /"Малень-ш ком.гка”/, причин /"маленька причина"/; інколи вона виражає

■ 37 ■

народне іронічне прізвисько історичних діячів, якою підкреслюєть-''і.їх політична незрілість, нерацарсьні метода в досяганні власної мети: "Васюта Золотаренко", ніжинський полковник,- геты.:ан "Юрась Хмольниченко". , ‘ ,

Порівняння в літописах увиразнюють зображуване, підкреслю- . ють авторське ставлення до нього. Літописці часто звертаються до розгорнутих порівнянь, за допомогою яких розкривають характерні ознаки особи, події, факту. У світській тематиці порівняння полі-’ тично загострені, в церковній - духовно змістовні, підкреслюють -винятковість описуваного, здивування: падав "великий град, як курячі яйця", "зірка, як мітла", "князь Роман Литвою і половцями, як бидлом орав"; схвальність економічного збагачення козацької старшини: "Палій, как би удільной какой господин"; гіркоту розча-’ рувагіь, яка межує зі злістю: "за Орликом пам"ять згасла, яко із-мішшка клятвопреступного". У побутовому жатті літописці порівняннями підкреслюють винятковість осіб, явищ, речей: Одшщой - "ось моє наше чудо". Підхід до використання порівнянь літописцями - об? єктивно-суб’СКТИВНйЙ, - - ,

Грдггянг? у літописах покликана психологічно наснажувати текст відчуттями, які би будили в читача почуття протесту, Ненависті до ворога, несправедливості. Автори нанизують нею перевалено вирази із зростаючим значеі ям /від нижчого до вищого/ як засобом посилення емоційності в творі:"уніат" православних "злуїщи", "обдирач,. нищид, внівеч оборочал, набожне сумління заборонял, прикросте і злости виратал і преслядовал" /Афанасій Филшіович/.. Ними такок підкреслюються жорстокості, дискредитації козацьких /українських/ супротивників, тоод фігура виступає важливим ідеологічно-стилістичним засобом надавання зображуваному подінувального характеру. ’•■'■>

Для підвищення емоційно-психологічного наснаження змісту твору письменники використовують повтори' на рівні окремих сполучників; слів, словосполучень, чим привертається увага читача до їх ролі в тексті. Значно більшою популярністю користується тавтологія задля підкреслення мовленого, увиразнення емоційності та ритмічності мови. Тавтологічні вислови часто бувають фольклорного походження: "ярш неволі", "задноє зацноаду, достойное достойної^", "увойаол ' угеком"... . ' _

Для варіюв ;ня ритмом оповіді літописці доречно використовують полісиндетон та асиндетон, а для виділення дат подій - ачайо-Ш,- Епійоса підкреслює результати, наслідки зображуваних подій,

' ' ' 38 ' ' ' V ■ ' '

явищ. Дієслова минулого часу, які переважно виступають фігурою, надають повчальної доконаності описуваним подіям: "Року 1580... Того ке року Замойський Веліже і Усвят взял. Луки Великії найі взяли. Того же року Торопець спалили4! Нівель взяли, потом Озе-рища, Порфу і Заволочьє взяли./Острозький літопис/. Поєднання в одному оповіданні тих самих анафор і епіфор зумовлює напружену динаміку розгортання подій, їх стрімку змінність і визначні заслуги, здібності організатора.

За допомогою барокової антитези автор ділить героїв на два протилежні табори, підкреслює нею непостійність у людській свідомості, вчинках, складність взаємин між лодьми, державами, володарем і масами, ідеалами та буденністю, суспільним раціоналізмом та індивідуалізмом.. В одному підході письменники ширше протиставляють між собою події,,факти, особи через сюжетно-композиційні прийоми: в оповіданнях про супротивників змінюються речення або його частини, за допомогою яких поглиблюється розуміння протистояння: "Тогдаж писал Хмельницькій до короля, жалуючися на гетьмана Калиновського, что препятствовал дорогу сину его,.ідучему жени*^ тися, і скелі де что худое ділалось между ними, яко весельними людьми, просил за то опрощенія. Тогож года били королевськіє комісари у Хмельницького, жалуясь на Гладкого, полковника Миргородського, готорску Хмельницькій голову отсікти веліл, угожаючи і микаючи ляхов" /"Короткий опис Малоросії"/. Широко практикується почергова зміна оповідань про супротивних героїв, що дозволяє авторам літописів дещо більше розповісти про них, події, в яких вони беруть участь, наснаживши текст емоціями. ‘

Другий підхід випливає з пертого. У змалюванні протиборства супротивників літописці поглиблюють свою думку окремими вагомими прикладами, які виразніше загострюють ці протистояння. Особливо користуються яими для підкреслення зазіхань сусідів на Україну, лвдсько життя, майно і мо сковити "готовизйоп доїли-видоїли добре Малоросію", "На Сулак 10000 козаковішло - оттуду ледво третяя _ Доля возвратилася - вимерли’’ /Лизогубівський літопис/. Захарія КопистенськиЯ часто розгортає протиставлення в повчальні картини: й церковних книжок "иезбожний побожности научається, вшетеч-ник чистоти, П'’’ЯНИЦЯ тверозостя, смілости боязливий, сталости ослабілий, пишний покора, лвтомий щодробливостя, богатий даванья, убогій ¿лагодареній і вдячностя, бідуючий терпеливости, немилосердний ‘"злости, оіфутиий ласковости, вдямца і потвсрда правди, драпіжник й вирванеє й своє власиоє роздават:/'. .•

■ 39

; Щоб підкреслити власне ставлення до зображуваного, літопй-''.ці поцеколи використовують оксиморон, іронію, сарказм, самопіж-. н'женпя. кяламбур. а ширше - питошчні Фігури. ■

ГІисьменники-літописці досить уважні до культури мови, смислового та образного навантажень слова, дбають про стислу вираз**. .

ність змісту, вміло добираючи синонім. антоніми: під впливом власних емоцій в характеристиці ворогів інколи використовують вульгаризми: турецький султан "здох" /Острозький літопис/, татари

- "мерзость" /Київський'літопис/.

У світських творах образотворчі та стилістичні засоби пере^.' важно уснорозмовного та фольклорного походжень, що зближує пам'ятки з усним героїчним епосом у процесі творення козацького , мо<*‘.

. пастирського, церковного літописних епосів. Ці взаємини досить виразні у вживанні фразеологізмів, прислів'їв, приказок, які надають висловлюваній авторами думці афористичності, образам - художньої узагальненості, думці - поглибленості /м.Грицай, О.Миша-нич/. Але, як письменники синтезу та аполітичності, ними надають ,

стилеві й "мальовничості" /Д.Чияевський/. ■

• Фразеологічним мовним пластом автори підкреслюють войовничість, рицрськість козацтва /"козакувати", "золота свобода"/, прокляття /"нога би їх не вийшла"/, зраду /"з руського покоління лях"/, репресії чи обмеження >зацьких реєстрів /"мужиковати"/, ненависть до чужинців/"антихрист"/, підкуп /"замазати очі"/..,

У церковному житті підкреслюється ганебна практика випрошування в московських царів допомоги на церкву /"іти по ялмужну"/, недотримання християнської моралі духівництвом /"в духовній справі блудити"/. Особливо уважний до фразеологізмів Димитрііі Туптало, "Діаріуш" якого є своєрідною енциклопедією народної, книжної та авторської мудрості. .

Ппислів"я літописці використовують з повчальною метою для ’піднесення величі козацтва /"Отож, турці, ваша пиха наробила вам лиха”/, зображення складних і суперечливих взаємин з поляками /"Нікгди, поки світ стоїть, ляхам не треба вірити"/ та московитами /"Купила нині Москва собі лихо за свої дєнгі"/, а також різних непростих випадків з життя дідичів /"Отягчу руки златом, уияхчу сердце мздою, хотя би он бм і свят, потягнет за млою"/.' Монастирсько-цврковн* літописці спрямовують прислів’я на розкриття моральних і .аємин між людьми, людиною й суспільством та на . потребу оптимістичної віри в себе і Божу допомогу в добрих справах /"Той не дасть, хто нічого не має", "Задумі за морем, а

АО

смерть за плечима", "Що іншому даєш, їв завади будеш у себе ма-ти"/димитрій Топтало/. Через зміст прислів'їв автори літописів приєднуються до аналогічних думок про-справи, події, вчинки попередніх книжників, народу. ■

Більше уваги літописці надають приказкам, які, поряд з прислів'ями, поглиблюють морально-повчально спрямування творів, Вони використовують приказки і лля розкриття в літописах суперечливого життя людей, військових справ козецтва /"Не раз крила осмалили”, "Вас в п'ясті міти будемо"/. Літописці-моралісти Афа-насій Филипович, Димитрій Тултало, Іван Острозький-Лохвицький використовують їх для повчання про необхідність кожній людині удосконалювати свій духовний рівень, облагороджувати ним вчинки, позиції, дії. Приказки в їх творах набирають ознак образних експресивних повчань: "їитіс скончал і сажень землі тілу своєму только всего занял, да і то в глубині", "Посреді скорпі-ев живу я" /І.Острозький-Лохвицький/; "Кожному свій вік не до вподоби", "За нашими живемо навиками", "Любов все терпить і всі гріхи покриває", "Гідним - гідне!"/Димитрій Туптало/.

Фразеологізми, прислів^я, приказки сприяли белетризації літописного стилю, поглиблювали лаконічність викладу матеріалу, описів та оцінок зображуваного, подеколи ускладнювали образну структуру творів. їх використання спрямоване на підкреслення гуманістично-патріотичного підходу авторів до героїв оповідань, просвітницької повчальності творів. Відбиваючи вікову мудрість народу, книжників, літописці самі вдаються до творення власних афоризмів, які стають набутком загальнонаціональної культури. У першу чергу це стосується Михайла Гунашевсьхого| автора Львівського літопису, Афанасія Филиповича, Димитрія Туптала в їх діарі-ушах, Івана Острозького-Лохвивдкого в його “Описанії житія". Гх літописний стиль засвідчує, що ці автори надавали перевагу художньому підходові до історичного літописного жанру і писали свої твори як пиоьменники-літолисіїі, поступово торуючи шлях до виокремлення історії в окрему галузь науки із синкретичної національної белетристики.

’ Еароково-класицистичио-просвітницький підхід до яанру, творча праця над його белетризацією в кожному творові - неоднакові. Кожна пам'ятка також різна за мірою використання художніх ознак. Вона відбиває історичні реалії поширеності освіти, потреби в' краснс'7 письменстві та потягу до нього різних суспільних верств у свою добу. Хронологічно їх еб’-єднує спільна переконання, що жи-' 41

тгя кожної людини і кожного покоління варті художнього осмислє—, ння та відображення. Тому поруч із зображенням суворого й героїчного життя козацтва, церковників, їх господарських клопотів : письменники створюють такі досконалі художні перлини, як легенди, описи забобонних вірувань, переконань, перекази про мори, сарану, бурі, нетипових героїв - шукачів пригод /князів Сангуш-ка, ¡борецького в Острозькому літописі/, передсмертні візії державців /Замойського/, сни /Туптало/, авантюрно-пригодницькі колізії з власної діяльності /АфанасіЙ Фшіиювич/, побутові замальовки з життя селян, дідичів /І.Острозький-Лохвицький/, комедійні політичні "ігрк" польських і московських можновладців у добу Смути, натуралістичні картини жорстокості козацтва /ф.Пилипович/, гайдамаків /автор Винницького літопису/, конфедератів /галицькі літописці/, спроби портретів власних ідеалів, друзів: князів К.1. та В.-К.0строзьких, гетьмана Б.Хмельницького, приятеля І.Острозького-Лохвицького І.Приходька, які не тільки відбивать рівень художньої естетики в жанрі їх часу, але й не втратили своєї вартості й сьогодні. Ці літературні пам'ятки, поруч із пейзажними замальовками, образною системою, тропагл, стилістичними фігуратаї, документами, ідеііно-публіцис-тичіюи, тематично-проблемною тенденційністю, складають композиційно-словесний кістяк літописного стилю, етили істораісо-літературного жанру з ознаками літературної'белетристики на історичну тематику, а точніше: літописного козацького та літописного монастирського 2 церковного епосів. .

йиттсствердна спрямованість літописів зумовлює авторами ігнорування таких барокових тем,-як "суєта", "пам"ятай про смерть", "життя є сном", які були невластивими динаміці -та колізіям національного життя в ХУ1-ХУИ ст., зате різнобічно розкрили епічну тематику на суспільно-громадському, воїнському, побутовому, філософському та культурное рівнях. Письменники широко обгрунтували тезу, що краса життя полягає в.його дієво-' сті, а діяльність є красою, вираженою природою людини. Такими к діяльними у творах постають і самі літописці як творці духовної краса нації, як її опори в жорстоких історичних випробуваннях. ■ /. '

Суспільні та с"'б’‘єктивні зміни впливали на зміни стилю консервативне о жанру, але без спроб руйнування, а, навпаки, ■удосконалення через розширення тематичних, проблемних рамок, образної системи, включення в нього набутків сучасних стилів.

-42 ’

Синкретизм літописів зберігся завдяки^'об'єднанню письменниками окремих вахяшзих для них і жанру засщ ї^мпнізму, Класицизму, Бароко, Просвітництва в один класишс^ичію-барокпво-просчітниць-кий напрям, а відпоьідно і стиль зі своєю шкалою естетичних цінностей, згідно з якими краса, користь і самодостатність людини вимірюються комплексом її релігійних і культурних опор: лвдина .повинна бути, на переконання літописців, особистістю, здатного ‘аналізувати особливості довколишнього життя в минулому і сучасному проявах, аби знайти своє місде в ньому тепер і в майбутньому, !бути суспільно, соціально та національна активною, благородною особистістю. А такі завдання Підвладні епічному жанрові, тому козацький та монастирсько-церковний епоси були породжені назрілими 'об’єктивними становими і національними потребами і зобразили їх 'відповідно до змінюваних філософсько-естетичних вимог тодішніх станів і нації».

Стилістика крайових світських і цбрковних літописів, компіляцій козацьких лгтопиоів співмірна зі стилістикою основних українських великих літописів козацької тематики, що се.ідчить про взаємозв'язки і взаємовпливи, поступальний розвиток жанрів, що відповідав об'єднуючим культурно-світоглядним тенденціям надії, постійно роз’єднуваної чужими державними кордонами.

: висновки .

Крайове.світське і монастирсько-церковне .;ітописання зало-/ чатковане ще в княжу добу, але з кінця ХУ1 от., у зв'язку з розгортанням національно-визвольного руху, реформаторсько-контрре-форматотіськкх заходів на Україні, набуло дійсно широкого розвитку в усіх станах нації й на.всьому українському етнічному обширі.

Полігематичність і поліпроблемнїсть цих літописів, які в виразниками духовно-патріотичних і ментальних засад усіх верств надії, вимагали різноманітних стильових прийомів, що визначалися жанровими видами творів: від літописних заміток, записок на церковних книжках, родинних хронічок, реєстриків можновладців до великих фундаментальних епічних полотен. Завдяки такому всеохоп-ному спрямуванню це літописання сприяю самобутньому розвиткові літературного процесу в усіх краях і закутках України. Воно відбило різні рівні свідомості лодей та традиційний потяг українця до краси і користі слова, його змісту як духовного оберегу нації. Літописці прагнули активно впливати на формування громадянських і особистгсних позиці# краян, їх національної самосвідомості через ідеали і вчинки найавторитетніших у суспільному житті-станів

- козацтва та духівництва. Ці твори виступали і тлом жанру загальнонаціонального літописання і його наслідком /г.к козацькі компіляції ХУШ сг./, «о підтверджує їегу про !х ідеологічно-тенденційне спрямування, постійну актуальність для нації,.яка жеребу-,' вас в колоніальній залежності і бореться прог.і неї. Тому теми розбудови держави, війська, церковно-духовного, господарського життя, відображені в багатьох поколіннях героїв творів, засвід- . чупть, що літописці укладали їх з метоп підтримки творчого процесу в народних верствах, спрямування їх зусиль на протиставлення власних потуг руїнницьким силам сусідніх держав, виховання в українців свідомих патріотичних переконань, протилежних політиці полонізації та російщення, онімечення та мадяризації, 'побусур-манення та покатоличення. В умовах окупаційних режимів автори змушені були звертатися й до оамоцензури, але через описи стану національних, церковних справ, діянь герої» і зрадників, свого побутово-господарського життя, вселяли надів на покращення та віру в свободу України. .

Перебування великого набутку даної літератури за межами на- _ /укових і_естетичнйх інтересів дослідників, письменників ХІХ-аХсг. зумовило вибір теми дисертації з метоп аналізу цього пласту . творчої спадщини, належного поцінування та сприяння їхньому від' 44 -

• І . вродженню. У результаті дослідає.шя крабових монастирсько-церков-'

них, світській, літописних компіляцій .ХУІ11 ст. дисертант прийшов ;до висновку, що в національному письменстві ЛП-т с.т. розвива-' ‘вся потужний пласт самобутньої класищістично-бароково-просвітнк-цької літописної прози низового,-середнього і високого стилів, їх творцяніи булл священники, монахи, соип.ки, хорунжі, єрархи, і канцеляриста полковта і гетьманської Генеральної канцелярій, які : з своїх творах охудохнено відобразили станову, загальнонаціональ-1 ну державотворчу, церковну ідеологію, спрямовану на об’ єднання ■нації довколо них. Опираючись на традиції та ідейне спрямування літописання з княхої доби, автори переносять основні їх державотворчі найутки у свій час, піднявша на пит ідею дер/кавності Ук! раїни як потребу її відбудови всім народом під проводом козацтва і духівництва. Цією ідейно» спрямованістю, культивуванням старо-житних національних духовних, воїнських’, політичних, етілчних скарбів воле сприяли вироблЬннг б різних станах протидії колонізаторським ніватяційним процесам, там забезпечили досить дійову . національно-духовну згуртованість на всьому обширі розселення '

українців. Аби закріплювати ці націо-і державотворчі досягнення, літописці звернулися до культивування! раціоналістичного прагматизму свого часу, освіченості, духовної чистоти, воїнсько-рицарських чеснот як тих засад, які спроможні протистояти загарбницькій агресивності польської, московської, турецької монархій, їхнім . ідеологіям. У цьому спрямуванні літописці творчо використовували теорію, досвід і практику ренесансної, югесицвстичко-просвітни-

■ цьксї філософії, естетики, етики як вітчизняної, так і європей- ' ської. -

Монастирсько-церковне та світське крайове літописання в су- • купності складають досить цікавий літературрий пласт пам'яток, які охоплюють всю Україну. Вони відтворюють складну й суперечливу мозаїку.політичних, релігійних, філософських, естетичних поглядів і переконань різних станів і конфесій, політичних угруповань, Але завдяки такій розмаїтості маємо нагоду об’єктивно проаналізувати причини Й шляхи досягнень і втрат предків у державо-будівному процесі, спрямовувати висновки в сьогоднішню та майбутню еьохи. Тому включення в активний науково-культурний процес творів римокатолицьких, вірменських, створених на Україні, в багатьох випадках зденаціоналізованими автохтонами, видається актуальним і важливим. '

У цьому підході досить перекоил-івим літературним факт.*, е . . /,5 ' ■ . *

¡твори Й,Єрлича, Я.Юзефовича, козацькі.компіляції, які становлять, значний пласт літописної белетристики. У сукупносіі всі аналізовані твори різнобічно доповнюють, конкретизують, увиразнюють фундаментальні козацькі літописи СамоЕидця, Г.Гр&о*'янки, С.Велич- ■ ка, 'Історіє русів". Вони, поруч з яскравими ознаками класицистичної белетристики, одночасно е й пам'ятками історії шви, ре- . ілігії, церков, філософії, культури, політичної, юридичної думок, власне історії. Іому потребують уваги до себе науковців упіх гуманітарних галузей. ■

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЙАДЕНІ В ТАКИХ

• ПУБЛІКАЦІЯХ ’ '

1.Крайове та козацьке компілятивне літописання як історико-літературне явище.-К. ,1997.-160с'.

2.Історія національного письменства МУШсторіч: Методичні матеріали для студентів філологічного факультету.-Переяслав-Хмельнлцький, 1991.-0.15,31-32,43-44. '

3.До проблеми започаткувати дослідження стилю барокко в українському літературознавстві//Українсько барокко: Матеріали 1 конгресу Міжнародної асоціації україністів /Київ, 27 серпня-3 вересня 1990 р./.-К.,1993.-0.121-125.

4. Монастирсько-церковне літописання ХУП-ХУШ от. як іоторико-лі-тературне явище національного пиоьменства//Літературознавотво: 36. праць III Міжнародного конгресу україністів /Харків, 26-29 серпня 1996 р./.-К.,1996,-0.260-269.

5.Монастирсько-церковне літописання ХУЙ-ХУШ століть: Проблемати-

ка//Розбудова держави, 1996і-Й12.-С.22-25; 1997.-Й1-С.33-38; »2.-0.25-30.- . и .

€.Українське крайове літописання: державницькі ідеї /дискусія// Олово і час, 1996.-М1-12.-С. 62-68.

7.0браз Б.Хмельницького в крайовому літописанні ХУП-ХУШ ст. та козацьких компіляціях ХУ1 ст,//матеріали науково-практичної конференції до 400-річчя від Дня народження...Б.Хмельницького /7-8 грудня 1995 р./.-К. ,1997.-0.46^51.

8.1ІТОПИСНИЙ кнйжний епоо - белетристика самобутнього національного класицизму//Слово і чао, 1997.-ЖЗ

9. Деякі проблеми художнього світу монастирсько-церковних літописів ХУ1-ХУШ ст.//Актуальні проблеми сучасної філології: Філологічні студії.-Рівне, 1997.-Т.З.-С.З-20.

Корпанюк М. Л. Развитие украинского областного /шнаотирско-церковного/летописания ХУ1-ХУШ веков: тематика, проблематика,стили. .

Диссертация на соискалие ученой степени доктора филологичес- ' ких наук по специальности 10.01.01. - Украинская литература. Институт литературы им.Т.Г,Шевченко НАН Украины.

Б диссертации исследуются особенности развития областного, в частности монастърско-церковного, летописания на Украине в ХУ1-ХУИ вв., рассматривается тематика, .проблематика, стили как основы беллетризации жагра. Анализируются жанровые особености летописей, образная система, идеи, а также особенности их связей с философско-эстетическими телят: Гуманизма, Возрождения, Реформации, Классицизма, Барокко, Просветительства, национальным духовным и освободительным движением. Прослеживается их отражение в этих произведениях. Делается обобщающий вывод о бзспрерывности общенационального литературного движения на всей территории Украины, о взаимосвязях между "малыми" произведениями с общенациональными "большим!" на идеологическом, тематическом, проблематическом и стилистически1 уровнях, о создании в них национального летописного казачьего , монастырского и церковного зпосов.______

H.P.Korpnnyuk. Development of the Okralnn Regional (Honaetlk-Cfittrch) Chronicale of lb« XY1 th-XYIIIth centuries! Subjecte. Probieae. Style». Dissertation far doctor of rhilology degree. Field of epeeialitation 10.01.01. - Ukrainian literature. Sbercbcnko Institute of literature of the NAS of Ukraine. ' • .

In the dieaertation the peculiarltee of the derclopisent.of the regional, particularly uonaetic-ctmrch, ehroaiaula ia Ukraine in tbe XTItb-XYIIIth eentaries bare been.investigated, their eabj«ct», problenp and etylea bave been considered as tbe baaea for genre dtnelopneotj genre feature of tbe chronical*, their figurative eyetea and Ideas hare been analised as veil the peculiariti.ee it tbeir relation* both vttb pbiloeo-‘fical-aestbetical conceptions of the Bnaonlaa, Renaissance, Reforsation, Claasicisa, Earocco, Ел1 ightennent, end vitli the uoveaent for national, and spiritual liberation. The reflection of tbeао ideas io tbe vorks has been drawn the general oonolueion eboot the contiauity of tbe national literary novesient all over tbe territory of Ukraine) obaat tbe intercoa-ounnicatioo between "«aa11* works and national "big* one* an tbe ideological, problematic eni »tyliatlc letrele) about creating in the cbronicala national analiatio Coesaok. aaaastlc and chrach epos.___________________

Kmn'tnnt плппя: 1!онастирсько-церковне, свгтське крайове л1~ топдеання ХУ1-ХУШ ст. .тематика,проблематика,образна сиатема,стил{.