автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Репрезентация украинской ментальности в социокультурных синтезах

Полный текст автореферата диссертации по теме "Репрезентация украинской ментальности в социокультурных синтезах"

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Ш. В.Н. КАРАЗІНА

оа

г-зм

Сошиіков Андрій Олександрович

УДК 130.2

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ У СОЦЮКУЛЬТУРНИХ СИНТЕЗАХ.

Спеціальність 09.00.04 - "Філософська антропологія,

філософія культури"

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Харків — 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

Култаєва Марія Дмитрівна,

доктор філософських наук, професор кафедри філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

Бичко Ада Корніївна,

доктор філософських наук, професор, зав. кафедрою суспільних наук Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого

Корабльова Надія Степанівна,

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, відділ філософської антропології, м. Київ.

Захист відбудеться " @6

_ 2000р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4,

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий “£Г" 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

СтаровойтВ.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Звернення до проблеми ментальності збуває особливої актуальності у часи радикальних соціальних трансформацій, "аме такі часи зараз переживає Україна. Зрушення, що відбуваються у іостсоціалістичному суспільстві, несуть в собі як конструктивні, так і де-труктивні можливості. їх усвідомлення, відкриття нових соціальних перспектив, фектавна соціальна політика потребують теоретичного аналізу проблеми іенгальності і насамперед ії репрезентації у соціальних формотвореннях. Це не ільки сприятиме остаточному подоланню застарілих стереотипів духовного китгя і соціальної поведінки, але й послужить імпульсом для активізації процесів юзбудови української державності, формуванню громадянської національної івідомості.

Збереження та відтворення національної самобутності українського народу ік соціальне завдання постає у контексті глобалізації сучасного політичного китгя, поступового входження України до європейського соціокультурного іростору. Це додатково актуалізує тему дисертаційного дослідження. Адже іюгалення залученості ментальності до глибинних структур соціально-тсретворюючої практики дає змогу адекватно оцінювати досвід інших країн, іапобігати утопічних соціальних експериментів. Світове співтовариство як чультикультурна спільнота висуває на передній план проблему філософсько-штропологічного осмислення так званого “динамічного хаосу”, куди органічно їходить гра меіггальностей, різних за рівнем та змістом. Виявлення репрезентацій ментальностей у соціокультурних синтезах є важливою передумовою осягнення глибипної детермінації еволюції понадскладних систем, в тому числі і цивілізаційного рівня.

Аналіз української ментальності у запропонованому тематичному аспекті є важливим і актуальним для здійснення стратегем національно-патріотичного виховання , використання можливостей системи народної освіти. Характеризуючи актуальність дослідження, особливо слід зупинитися на його значенні у контексті першочергових завдань філософської науки, зокрема філософської антропології та філософії культури. Взаємодія ментальних смислів філософії та ідеології у ситуації ідеологічного та світоглядного плюралізму сьогодні має бути пріоритетним дослідженням, від якого не в останню чергу залежить доля нації.

Тема дисертації має безпосереднє відношення до окресленої проблематики і відкриває актуальні аспекти соціальної антропології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до комплексної цільової програми № 0194 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, пов'язана з загальним напрямком філософських досліджень соціокультурішх синтезів, що проводяться кафедрою філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Стан наукової розробленості проблеми. Дослідження проблеми передбачає використання численних етнографічних та історичних джерел, які виступають у ролі текстологічної основи дисертації. Серед них особливе місце займають роботи таких вітчизняних та зарубіжних істориків та етнографів: В. Алексеева, Ю.Бромлея, Л. Гумільова, Н. Кравченка, М. Міщенка, І. Чернякова, М. Чмихова, Ю. Шилова та інших.

Принципове значення для даного дослідження мав порівняльно-історичний аналіз: з одного боку, він дав змогу простежити розгортання змістового обсяху поняття ментальність у різних школах та напрямках, а з іншого - введення цього поняття до вжитку в описах соціокультурних синтезів. Цим обумовлено залучення до дисертації джерел, пов’язаних з “Новою історичною школою” та “Школою Аналів”, а також довідкової літератури, зокрема, енциклопедичних словників різних років видань. Особлива увага у даному дослідженні приділена роботам, присвяченим визначенню історичного і психологічного підірунтя української ментальності. Це обумовило введення у дослідження історико-культурних та історико-наукових праць, в яких йдеться про різні прояви української ментальності. Це праці В. Антоновича, Д. Баталія, Г. Ващенко, М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, О. Єфименко, М. Костомарова, О Кульчицького, Ю. Липи, В. Лилинського, І. Огієнко, Д. Чижевського, М Шлемкевича, В. Яніва та інших.

Дослідження продовжує розробку проблем української ментальності 5 сучасній вітчизняній філософії, започатковану працями А. Бичко, І. Бичко, В Горського, Р. Додонова, О. Киричука, С. Кримського, В. Малахова, М. Мокляка

О. Нельги, Ю. Римаренка, В. Храмової, В. Шинкарука та інших.

Зв’язок теми дослідження з проблематикою соціальної антропологі обумовив звернення до праць вітчизняних та зарубіжних філософів, які в той чі інший спосіб торкалися визначення культурних, соціальних та політичний

з

іерспектив України з залученням соціально-психологічних чинників. Тут треба іасамперед назвати роботи Є. Бистрицького, Б. Гаврилішина, В. Головахи, О. їілого, О. Дергачова, О. Забужко, Н. Корабльової, та інших. Важливі імпульси цодо репрезентації ментальності в світоглядній культурі були одержані з праць

2. Ацдроса, І.Бойко, В. Жадько, В. Іванова, М. Поповича, В. Табачковського,

3. Шкоди, В. Корженко, І. Цехмістра та інших. Розгляд репрезентації ментальності у соціокультуриих синтезах обумовив звернення до політологічної, соціологічної та педагогічної літератури, до висвітлення проявів ментальності в формотвореннях соціального бутгя. В дисертації були використані евристичні ідеї ї>. Боаса, О. Больнова, П. Бурд’є, М. Вебера, Т. Гейгера , Е. Еріксона, Н. Лумана,

В. Маліновського, М. Оссовської та ііппих.

Об’єктом дослідження є українська ментальність.

Предметом дослідження є репрезентація української ментальності у соціокультурних синтезах.

Мета і завдання дослідження полягає у виявленні основних тенденцій репрезентації української ментальності у соціокультурних синтезах на основі систематичного соціально-філософського аналізу істерико - етнічних підвалин українського соціогенезу, філософії та політичної культури.

Дана мета досягається через розв'язання низки наступних завдань:

- розкрити евристичний потенціал поняття ментальність як соціально -антропологічної категорії;

- виявити основні тенденції репрезентації української ментальності у історичному вимірі;

- описати можливості репрезентації ментальності у філософії та політичній культурі, а також актуальні реалізації цих можливостей;

- показати функціональні можливості української ментальності у ситуації ідеологічного та світоглядного плюралізму;

- з'ясувати значення використання смислових інтенцій української ментальності у політичному вихованні за умов постготалітарних соціальних трансформацій.

Методологічна база дослідження обумовлена його метою та завданнями. При здійсненні завдань дослідження дисертант застосовував культурно -історичний, феноменологічний та герменевтичний методи. Фундаментальне значення для даного дослідження мали принципи єдності історичного та логічного, загального взаємозв'язку соціальних явищ та їх когерентності. Експлікація проявів української ментальності у соціокультурних синтезах

здійснювалися у цілому при використанні на засадах комплементарності таких способів її філософської інтерпретації, як змістовно - герменевтичний, соціально-критичний та структурно-функціональний, а також системної теорії Н.Лумана (положення про автопоезіс та імунний механізм соціальних систем)

Наукова новизиа дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не знайшла вичерпного висвітлення у вітчизняній філософській літературі. Вона полягає у розкритті нових аспектів евристичного значення поняття ментальності у статусі соціально-антропологічної категорії, у виявленні актуальних і потенціальних способів її репрезентації у соціокультурних синтезах. Це новий напрям у дослідженні проблем ментальності. В результаті здійснення системного аналізу з використанням описаних вище методів, автор подає результати дослідження, які становлять наукову новизну та виносяться на захист:

- показано, що ментальність може бути репрезентована через відношення “упредметнення - розпредметнення” і потребує, таким чином, процедури соціокультурного кодування та розцшфровки;

- на підставі порівняльно-історичного аналізу (репрезентації української, російської, польської та німецької ментальності) розроблено положення про продуктивність її залучення до моделей соціального прогнозування, в основу яких доцільно покласти ступінь самоідентифікації нації та горизонти соціальних сподівань і очікувань;

- доведено, що універсальним способом репрезентації ментальності у соціокультурних синтезах є актуалізація так званих збережених смислів, яка здійснюється особливо інтенсивно за умов скрутних історичних обставин та кризових станів, вмикаючи у дію механізм національного самозбереження, його імунну систему;

- показано, що українська ментальність на рівні соціальних практик у різних соціокультурних синтезах здійснює селекцію соціальних заходів та орієнтирів, вибраковуючи насилля, так звані “силові методи”, різного роду каталізатори та прискорення, що перевищують внутрішні ресурси соціуму;

- стверджується можливість побудови інтегративної моделі надскладних соціальних систем, де внаслідок посилення комунікативних процесів підтримується саме ментальними смислами стан хиткої рівноваги. Показано, що спільним ірунтом комунікативного дискурсу європейських ментальних репрезентацій є смислові інгенції свободи, людської гідності, особистості та індивідуальності. У межах цієї інтерпретаційної схеми українська ментальність зберігає свою самобутність;

- доведено, що ментальність може бути репрезентована на мікро-, мезо-

і макрорівні соціальїшх .систем, різних за показниками своєї комплексності. Цілісність такої репрезентації забезпечується українського ідеєю, що здійснює зоє всходження від абстрактного до конкретного;

- встановлено, що ментальні смисли, репрезентовані у ідеологічно ак-двних соціокультурних синтезах, набувають сили історичної ініціативи, прямовуючи націю на розвиток соціальної та культурної творчості

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в демон-грації можливостей функціонального використання ментальності у різних оціальних практиках, у політичній творчості. Це сприятиме гальмуванню оціальної міфотворчості, яку провокують непроявлені збережені смисли. )держані результати дозволяють розглядати процес національного відродження к парадоксальну спадкоємність соціального та культурного новаторства, 'еоретичні висновки роботи можуть бути використані при розробці програм оціального розвитку країни, трансформації системи освіта. Розробки та матеріал ослідження можуть бути використані при читанні курсів лекцій з філософії, тики, українознавства, у виховній роботі з молоддю.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на якій она і була виконана. Результати дослідження було висвітлено в доповідях на гіжнародних та регіональних конференціях: "Ідея справедливості на схилі XX толітгя” (вересень 1999 р.), "Ландшафти хуманітарного знання: пошук спільних рієнтирів" (жовтень 1999 р.), "Освіта і доля нації" (грудень 1999 р.).

Публікації. Результати наукового дослідження опубліковані у 4 статтях у іаукових фахових журналах України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру оботи, яка складається зі вступу, двох розділів, кожний з котрих містить чотири [ідрозділи, висновку та списку використаної літератури з 462 найменувань, 'обота містить 166 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність, з'ясовується стан наукової розробки проблеми, формується загальна мета та кошфетні завдання дослідження, визначається наукова новизна і положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - 'Тенеза української ментальності та проблеми її опису" розглядається теоретичні та методологічні проблеми філософсько-антропологічної інтерпретації та реінтерпритації ментальних смислів і ментальності у цілому.

У першому підрозділі "Ментальність та її смислове поле. До проблеми категоріального визначення" простежується історія становлення поняття ментальність у філософській, етнокультурній та історико-культурній рефлексії з метою розгортання його смислового обсягу. Зокрема відзначається, що смислове навантаження категорії ментальність припускає різні іптерпретаційні можливості, що обумовлено відсутністю єдиної позиції щодо центральної проблеми історичної антропології, проблеми людини і історії. В наслідок цього, ментальність тут постає відтворенням "бродіння" сукупності аморфних елементів внутрішнього світу людини, свідомого і несвідомого, логічного та емоційного, переконань, волі, вірувань, настанов, моделей та стереотипів поведінки, настроїв, котрі були спільними для носіїв цієї ментальності. Розмитість дефініцій ментальності, їх описовий характер, позбавили термін чіткості. Але це не позначилось на його евристичних можливостях. Адже "білі плями" у проблематиці духовного життя суспільства набували контурів саме завдяки посиланню на ментальність.

Де дозволяє виділити рівні ментальності. Так, на мікрорівні ментальністі репрезентується через особистість, на мезорівні - через народ, на макрорівні < виразом структурно ускладненої ментальності систем з підвшценок комплексністю. Прикладом останніх можуть служити європейська, американська східна ментальності. У функціональному плані на рівні систем ментальність, нг нашу думку, є впливовим компонентом у імунному механізмі системи Ментальність здійснює своєрідну селекцію зовнішніх імпульсів, розкриваючі соціальну систему для входження тільки тих, що не несуть небезпеки ї руйнування або знищення. На нижчих структурних рівнях, по мірі їх наближена до бутгєвих коренів, спостерігається центробіжна тенденція різни: ментальностей, на макрорівні - їх доцентровий рух. Отже, полісемантизм термін; ментальність належить до багатовимірності позначуваного ним феномену.

В дисертації показані теоретичні можливості загально філософського конкретно-наукового підходів у дослідженні ментальності.

У другому підрозділі "Етнопсихологічний конструкт ментальності" на ;торичному та культурологічному матеріалі відтворюється генеза української ;ентальності. Її відтворення бере початок від так званих ’’вільних” портретів аціонального характеру українців (XVII - XVIII ст.) до розбудови порівняльного гетоду (М.В. Каразін), визначення рис самостійності української культури і гадини, що виступає творцем і творінням такої культури (І.Воронов, Срезпевський. А.Метлинський та інші). В дисертації показано методологічне начення праць МЛСостомарова, які окреслюють напрямок у розробці культурно-нтропологічної і соціально-антропологічної проблематики ментальності, який шідно розроблявся П. Чубинським, В. Антоновичем. Відштовхуючись від цих юсліджень і спираючись на дослідження українських філософів, істориків та юціологів кінця XIX та XX століття дисертант відтворює етнопсихологічний сонструкт української ментальності, в основі якого лежать риси, що демонструють інваріантність у різних соціокультурних модифікаціях. Це дає імогу використовувати їх як критерії національної ідентичності. Це сордоцентричність, атеїзм, індивідуалізм, домінування емоційного над національним, моралізація та естетизація власного буття. Незважаючи на зміни /країнської ментальності, її еволюцію під впливом культурно-історичних, юціально-політичних та геополітичних чинників, цей етнопсихологічний гонструкт хоча і підлягає процедурі кодування, але досить легко відтворюється і

ШОВЛЮЄТЬСЯ,

У третьому підрозділі "Етноісторичне підґрунтя української ментальності" па історичному матеріалі здійснюється антропологічна інтерпретація української етногенези, показана роль міжкультурної комунікації у формування та еволюції української ментальності, яка завжди була відкритою для культурного спілкування. Позитивним моментом такої відкритості є синтетичний характер української культури, негативним, посиленим соціально-політичною ситуацією підлеглості, слід вважати комплекс меншовартості, який нерідко компенсується різними проявами локального патріотизму.

У четвертому підрозділі "Еволюція української ментальності у соціокультурних контекстах" показано, що українська ментальність нерозривно пов'язана з історичними умовами розвитку нації й відображає зміну народних світовідчувань. І все ж можна визначити ті сталі особливості народної самосвідомості, які і складають певну систему, культурну матрицю української ментальності.

З давніх часів панування землеробської культури було пов’язане з культом "доброї матері" - землі. Жіноче "оберігаюче" начало отримало "друге дихання" в часи козацтва, коли на руках жінок опинилося не тільки господарство, але, нерідко й охорона. Тому навіки залишилося в української ментальності одна з

вічних цінностей - жіноче начало, що трансформується у принцип "антсізму”. З XVI сто-

літгя українська ментальність спрямована на загальноєвропейські цінності, пов'язані з концепціями Просвітництва і відтворенні в ідеалах "людини Всесвіту", що нерозривно пов'язані з козацтвом та боротьбою за утвердження власної державності. Послідовне знищення національної самостійності України, вбирання інтелектуального потенціалу державами-поневолювачами, сприяло виробленню орієнтації на народну творчість. У цьому контексті знаходить прояв така помітна риса української ментальності, як поетичність, внутрішнім змістом якої є індивідуалізм. Останній знаходить прояв у поведінці, яка характеризується гострим неприйняттям деспотизму, абсолютної монархічної влади, ідеєю рівності, повагою до кожного індивідуального буття. Така позиція формує певну поліфонічність української ментальності, діалогічність у культурному і побутовому спілкуванні та заглиблення у внутрішню людину, світ почуттів, переживань підсвідомих, вірніше, надсвідомих. При цьому вячленується екзистенціальне світовідчування. "Внутрішня людина" була пов'язана з сьогоденними переживаннями і не орієнтована па політичні, державні справи, тим більше, що ця державність була століттями ворожа щодо неї, чужа їй. Ця концепція підтримується і тим, що українська ментальність орієнтована на складне переплетення цінностей межового, між окцидентальним (західним) та орієнтальним (східним) світом. При цьому поетично-мистецьке опредметування ментальності направлено на гостроемоційне переживання сьогоденного життя, пріоритет "серця" над "головою", що й виражено в такій рисі, як кордоцентризм.

Аналіз особливостей взаємозв'язку людини з природою на терені України дозволяє стверджувати, що специфіка української ментальності, особливості національної психології українців та глибинні основи сформованого віками кордоцентричного світогляду народу перебувають у тісному зв'язку із специфічними особливостями українського ландшафту, природного довкілля існування населення даної території. Для українця - це, насамперед органічнг єдність з природним середовищем, заглибленість у природу, нерозривність мікро-та макрокосму. Швидка зміна довколишнього природного середовища призводип до втрати грунту під ногами етносу, знищення мікрокосму людини, природам) зв'язків і, врешті-решт, втрати почутга Батьківщини. Ментальність народу зазна< різких негативних впливів, що призводить в тому числі й до формування нових здебільшого песимістичних психоповедінкових настанов. Як правило, воні впливають на вироблення негативного автоуявлеїшя, втрати відчута гармонійності буття, виникнення психологічного дискомфорту. Негативні значення для українців мало руйнування природного довкілля, апогеєм якої бул. Чорнобильська катастрофа. Масові фобії, що виникли після аварії, і є реальністн

снування українців сьогодні, свідчать про втрату гармонії мікро - та макрокосму >собистості, формування песимістичних психологічних настанов значної частини іаселення.

На основі гіперболізації кордоцентрнчності формується ідилічне уявлення тро українця як сентиментальну, м'яку людину. Часто ця характеристика ліриймається як беззаперечна. Проте вона має, свій початок у міфі про Україну, що розвивається, зокрема на грунті гердерівської моделі слов'янської історії. Так Гердер висловлює ідею про притаманну слов'янам м'якість та ідилічність. Проте в польській культурі формується уявлення про Україну як глибинне порогове явище, що ’’існує між світом цивілізації і чистої (втім, якоїсь і моторошної) природи". В ній "нормальні закони людського буття не діють". Це країна "крабових емоцій, анархії козаччини, що плине молоком, медом і кров’ю”. Ця зловісність, непередбачуваність роздвоєної душі українця на жіноче (зло) і чоловіче вольове (добро) начало витворює стереотип некерованого, дикого українця, людини миттєвого настрою. У подальшому селянська сентиментальність, ліризм, що виливається, зокрема, й у витворенні примітивних геніальних форм у поєднанні з жорстокістю та нераціональністю козацького вольового начала обумовлює психічну і світоглядну роздвоєність української ментальності.

Роздвоєність української душі культивована історією її народу, в подальшому розвивається у проблему "малоруського двоєдушія" (термін М. Гоголя). Вона існує поряд і як певний наслідок історії виживання українців протягом тривалого часу боротьби за право життя на своїй території. Проблема фізичного виживання обертається складними духовними проблемами, необхідністю вироблення стратегії культурного та духовного виживання. У таких екстремальних ситуаціях, які ми розглядаємо як ускладнені соціальні контексти, на поверхню виступає анархічне начало. Ця некерованість протягом віків формувала здатність до хоч би й стихійного, спонтанного, та все ж протесту і непокори пригноблювачам. З іншого боку, орієнтація у дії па "тут і зразу" формує нездатність до постійного вольового та розумового зусилля. Вона оцінюється як одна з головних ваг українського характеру. Особливо тяжким нещастям обертається ця неготовність до продумування життєвої проблеми до кінця та до цілеспрямованої реалізації задуманого, коли приходить час українським ватажкам очолити вирішальні для долі народу події. Тривалий час позаісторичного існування, цілеспрямованого нищення інтелектуального потенціалу українського народу призвели і до формування нездатності сприйняття нових форм мислення та практичного діяння. Сьогодні це перетворилося на справжню проблему для українського суспільства. Велика кількість українських проблем сьогодення обумовлена неготовністю масової свідомості до сприйняття і переходу до нових

ідей (зокрема, ідеї ринкового суспільства як масової), живучістю старих стереотипів мислення, зумовлених психологічною настановою на усталені, "нерозковані", несамостійні форми існування.

Суттєвим контекстом розгортання українського характеру є специфіка геополітичної ситуації, яка притаманна Україні. Вона виступає також вирішальним чинником при формуванні найглибших суперечностей національного характеру. Ця специфіка полягає у віковічному існуванні на межі ворожого степу, що несло з собою постійну випадковість, загрозу смерті, ризик, здатність до перенесення значних труднощів і тривалих бід. Це в свою чергу призвело до формування двох типів психоповедінкової реакції, притаманної українському характерові: "vita maxima et lieroica" або авантюрно-козацького, та "vita minima" тобто потаємного існування, що супроводжувалося "відступом у себе", уникненням, свідомим чи несвідомим, широких контактів зі світом. Такі реакції спричинялися до формування певних ментальних типів і відповідних вольових проявів. Специфіка геополітичної ситуації в Україні, таким чином, відіграла особливу роль в історичному становленні української психіки. Екзистеїщійно - межовий стан стимулювали вольовий максималізм і агресивність як інстиктнвнші засіб до збереження своєї національної самобутності. Особливості історії українців зумовили специфічний і історично зумовлений неспокій української душі. Цей цеспокій і рухливість, пов'язаііі із прагненням до переливу в усе нові й нові форми, ще й посилені артистизмом українського характеру, мають як дуже позитивні, так і максимально негативні наслідки: нестабільність, тенденція до взаємної боротьби, руйнування власних і чужих життєвих форм.

З іншого боку, під тиском постійних впливів з боку Західної Європи та Росії, "серединності” положення України, формувалося культуромофологічне підгрунтя української ментальності, що відобразилось в толерантності українського характеру, терпимості як культурної, так і релігійної, в тому числі і до особистих переконань та систем цінностей. Віковічна етнічна різнорідність населення України, можливо, є одним із найважливіших чинників витворення унікальної, своєрідної духовної єдності українського народу та його неповторного світосприйняття.

Водночас периферійність України щодо культурної Європи обумовила специфіку засвоєння ідей європейського духу. Вони або відхилялись, як щосі чужорідне, або трансформувались. Така селекція здійснювалась під контролем ментальності. Так, західний персоналізм та акгивізм, із настанови експансі людини у зовнішній світ, трансформується у активізацію емоційногс світосприйняття та інтенсифікацію внутрішнього життя. Це знаходит; відображення як у культурі, гак і в політико-економічному житті українців.

Багатовікова легкість у поєднанні з інтровертизмом психічного типу начною мірою підірвали здатність українського народу до волевиявлення, ;формували комплекс меншовартості і відповідний психоповедінковий стереотип, сарактерний для населення колоніальних країн. Вирішальний вплив на прояви української ментальності наклали триста років колоніальної залежності українців. Заме цей період і сьогодні впливає на процес становлення самостійної незалежної України. Роки колоніальної залежності негативно вплинули не лише на розвиток культури, суспільні відношення, але значною мірою обумовили і зміни в національному характері українців. Звідси мотиви меншовартості, притаманні українському характерові. Так люди характеризують себе в негативних термінах, і це створює психологічні бар'єри для можливої позитивної дії та віри і здатності покладатися на власні сили. Саме цей комплекс меншовартості, на сьогодні є головним наслідком століть колоніальної неволі, який ще дас знати про себе у "збережених смислах".

Найпоширенішою проекцією образу українця з боку російської ідеологічної та психологічної "колективної тіні" є образи "простодушной, поющей, шароварной Малороссии", "хитрого малороса", простакуватого, неосвіченого, але зрадливого і шахраюватого "хохла в шароварах і з галушками". З польського боку витворювався і утвердив ся образ українця як "зарізякн", жорстокого неотесаного варвара, гвалтівника, бандита, схильного понад усе до анархії та не здатного сприймати цивілізаційні впливи більш розвинених західноєвропейських культур. Подані у контексті ідеологічних гранднаративів та психологічних настанов, такі авто -уявлення підтримують комплекс меншовартості українців, який на сьогодні є чи не найсерйознішою і найболючішою проблемою суспільства. За часи радянської історії цей негативний self-image набув крайніх форм, що стало, зокрема, основою повного несприйняггя власної культури та своєї етнічності значною частішою населення України. В дисертації відзначається, що не лише духовні, а насамперед фізичні наслідки сталінського геноциду зумовили глибокий психологічний регрес, проявами якого і сьогодні пояснюється широкий спектр суспільних явищ та особливості поведінки населення України: безініціативність, нерішучість, нездатність до індивідуальної відповідальності і вольового зусилля, ірраціональний страх та різноманітні фобії, недовірливість, пасивність і байдужість до всього, колективна депресія, зневіра у майбутньому, звичка покладатись на інших (як правило, на державу, яка має "дати, забезпечити, гарантувати"). Така безініціативність, залежність людей від держави не є явищем, притаманним лише українцям. Подібні прояви характерні для будь-якої спільноти, яка довго перебувала включеною у відносини тоталітарної системи, коли саме природним вважається притуплення індивідуальної ініціативи як небезпечного відхилення від загальнообов'язкових норм та принципів поведінки. І

’ 12 в психології цілих поколінь укорінюються як поведінкові норми залежність і безініціативність, інфантилізм, нездатність до вирішення принципових питань навіть особистого життя. Під впливом чужої моралі відбувається і ерозія духовних цінностей, розпад архетипів етносу, що передаються від покоління до покоління як генетична пам'ять і досвід попередніх поколінь.

Навіть у випадку, коли культурні цінпості зберігаються попри все духовною елітою народу, вони глибоко "приховуються" навіть від самих себе з метою власного фізичного та соціального самозбереження. Виникає явище, за яким закріплюється назва "внутрішньої еміграції". Для української культури воно мало чи не менш негативні наслідки, ніж її фізичне "обезлюднення" внаслідок еміграції найбільш талановитих, свідомих і активних її представників у роки більшовицького режиму та у пострадянський період.

Витворення повноцінної національної культури є необхідним засобом і умовою подолання негативних для нації наслідків фізичної та духовної агресії колоніальних режимів. Процес відродження стане можливим лише тоді, коли відбудеться державна легалізація та реабілітація природних для українського народу, морально-соціальних та психологічних координат: індивідуалізму та почуття власника, самодостатньої цінності людської особистості, особистої відповідальності кожного за майбутнє нації, відродження національної гідності, демократизму держави, витворення громадського суспільства та терені України тощо.

У дисертації робиться висновок, що українська ментальність набуває нових рис, трансформується. Її декодування ускладнюється тим, що актуальна і потенціальна репрезентації накладаються одна на одну в залежності від домінуючих смислів соціокультурних контекстів, які також постають у синтетичній формі. Ментальні властивості, взяті у певних комбінаціях, сприяють функціонуванню наявної соціальної системи. В цьому випадку вони виконують функції так званої "соціальної імунної системи" спільності або суспільства. Вони також можуть своїми "збереженими смислами" розрахувати системні зв'язки, якщо останні, діючі як контексти, виконують функції репресивних наративів.

У другому розділі "Українська ментальність і можливості прояву та функціональний потенціал" розглядаються ментальні смислові репрезентації та їх функціювання у духовній культурі суспільства.

У першому підрозділі "Ментальність у контексті проблем

самоіденгифікацій народу" розглядається прояви ментальних смислів у історичній свідомості соціумів. Показано, що ідеально-типовий конструкт ментальності зазнає змін і перетворень, виступаючи у конкретних соціокультурних синтезах. Доводиться, що самоідентифікація українського народу відбувається шляхом провідних ментальних смислів, які адаптуються до тенденцій сучасного

успіпьного розвитку. Демократизм української ментальності сприяє центифікації українства на макрорівні з європейськім соціумом. Така ментальна іиса українства як роз'єднаність ускладнює процеси його самоідентифікації. Зднак слід зауважити, що у процесі державотворення українські ментальні ;мисли активно сприяють консолідації тих регіонів країни, якім притаманні риси дультикультурних спільнот, які починають усвідомлювати своє українство.

У другому підрозділі "Ментальність і духовне виробництво" розглядається роль ментальності у динаміці духовного життя суспільства. Ця роль обумовлена гам, що ментальність включена до механізму формування діалектичного взаємозв‘язку між матеріальною та духовною культурою. У духовному виробництві, де створюються соціокультурні синтези у формі наукової творчості, мистецтва, соціально-педагогічної практики, політичної культури тощо, ментальність бере на себе функції своєрідного регулятора. Вона активізує соціальну пам'ять народу, мобілізує його творчій потенціал на національне відродження і оновлення. Але така активізація конструктивних ментальних смислів можлива лише при наявності демократичної ідеї. Відмічається, що ментальні смисли в певних ситуаціях, наприклад у кризових станах, можуть гальмувати процес духовного виробнивдва. Наприклад, комплекс української меншовартості, у часи посттогалітарних трансформацій знаходить прояв у применшенні досягнень вітчизняної науки, освіти, культури.

У третьому підрозділі "Ментальне покликання української філософії" розкриваються можливості впливу на ментальні трансформації з боку теоретичного світогляду. Одночасно розкривається, що філософія як соціокультурний синтез також містить у собі перетворені ментальні смисли. На підставі аналізу української філософської традиції показано, що вона є не тільки історією ідей, що вплетені в культурну традицію, а дає багатий матеріал для дослідження процесів у яких ментальні впливи конденсуються у покликання. Моральні імперативи української філософії протягом усієї її історії ніколи не були даниною певної ідеологічній моді, органічно входили до концептуальних побудов філософської науки поруч з моральними імперативами, особливо після чорнобильської трагедії', на передній план висуваються екологічні імперативи, пронизані ментальним смислом антеїзми. Екологічний імператив української філософської думки не носить кон'юнктурного характеру. Для визначення ментальної специфіки української філософії це є дуже суттєвим моментом. Адже у світовому співтоваристві Чорнобиль став символом глобальної екологічної катастрофи, за допомогою якого описується реалії постсоціалістичного суспільства. У сучасній українській філософії екологічний імператив органічно поєднується з моральним, вписуючись у контекст етики відповідальності, яка з одного боку посилює низку метальних смислів, пов'язаних з гуманністю,

відкритістю, демократичністю, а з іншого - сприяє подоланню анархізму, недисциплінованості. Ідеї свободи і демократизму, духовні пошуки, притаманні сучасній українській філософській думці, демонструють не тільки спадкоємність філософської традиції, але й дозволяють простежити можливості впливу на ментальні характеристики етносу. Гуманізація нації, орієнтація її на духовно-соціальний розвиток - в цьому знаходить прояв покликання сучасної української філософії, насамперед її київської та харківської шкіл.

У четвертому підрозділі "Ментальність та політична культура в постсоціалістичній Україні" аналізуються можливості прояву ментальності у сфері політики. В дисертації політична культура розглядається як складний соціокультурний синтез, де ментальність має широкий спектр проявів - від самоусунення на користь домінуючої ідеології до активного втручання у ідеологічні схеми, визначення поведінки, політичної позиції.

Соціально-економічною основою, в якій закодовано істотні ознаки українського соцекогенезу, є вільне та економічно незалежне селянство, а також історичний феномен козацтва. Майнова диференціація, тенденції приватизації, прагнення до добробуту і побутового благоустрою характеризують соціальну мобільність та сталі життя на Україні протягом усієї дорадянської історії.

Отже, специфіка українського соцекогенезу розкривається через політико-правовяй статус особистості, через фундаментальні права людини. Українська ментальність сприяє закріпленню означених тенденцій. І навпаки, виконуючи функції імунної системи українського народу, його ментальність протистоїть політиці зрівняльної колективізації. Трагедія українського села у 30-х роках має буттєво-екзистенціальний вимір. Індивідуалістична приватновласницька свідомість висунула на передній план гуманістичні риси: працьовитість та милосердя до старих, малих, хворих та знедолених. Соціальна справедливість як ментальна риса постає у даному контексті як важлива передумова розвитку правосвідомості. Поруч з цим ментальні смисли несуть певне функціональне навантаження у геополітичних рефлексіях. Так, обмеження земельного простору в Україні (дорівняно з Росією) стало важливим антропологічним чинником, що здатний стимулювати процеси інтенсифікації господарювання, підприємництва. В свою чергу, це впливає на гео політичну ситуацію, яка набуває екзистенціально-культурного виміру.

Наявність у постготалітарній політичній культурі такої ментальної риси, як антеїзм, дає змогу чітко відокремити свій культурний та геополітичний простір від чужого. Ментальний код дає змогу підключатись до ускладнених макросистем, наприклад, входити у європейський простір з усіма належними до цього зовнішньополітичними процедурами. Безперечно, така перспектива є досить віддаленою, але вона вже здійснюється у всіх сферах суспільного життя.

Характеризуючи цементуючу силу антеїзму, не слід однак її переоцінювати. і.дже з іншого боку, антеїзм може провокувати роздроблення цілого, ідокремлення регіонів та регіональних угруповань. Об'єктивні умови для юзгортання такої тенденції також існують в Україні. Так, її різні регіони іідрізняються умовами свого історичного розвитку, а також модифікаціями іеятальності. Наприклад, у західних регіонах українська ментальність має юльські та австро-угорські напластування, у центральних і східних - російські, на іівдні - турецькі, грецькі, єврейські.

На локально-регіональному рівні ментальність дуже впливає на політику, 5локуючи або підкріплюючи певні рішення. Репрезентація ментальності у тосттоталітарнш політичній культурі мас суперечливий характер. Зняття ментальних суперечностей між регіонами, що відрізняються за змістом та обсягом :воєї соціальної пам'яті, здійснюється через державну мову, у якій здійснюється упредметнення суттєвих ментальних смислів. Мовна політика одночасно є проявом ментального плану духовної .культури нації і можливістю впливу на різні ментальні модифікації. Розглядаючи такий вплив з боку мовної політики як можливість, в дисертації показано, що мова вербалізує ментальні смисли та настанови, здійснюючи їх ретрансляцію у повсякдешіість.

Однак в такій ускладненій комунікації ментальні настанови можуть передаватись не тільки через державну мову, а й через інші мови, а також невербальними засобами: життєвою позицією, політичною поведінкою тощо. Ментальність впливає на обговорення політичних документів, рішень, на викриття різного роду злочинів.

Розглядаючії політичну культуру як соціокультурний синтез, слід відмітити, що и творцем та носієм виступає так зване "культурне громадянство". Основною характеристикою такої спільноти виступають національно обумовлені способи сприйняття й інтерпретації реального світу. Таким чином, “культурне громадянство”, яке у мультикультурному суспільстві є необхідно інтегрованим у цілісність через смислові синтези національної свідомості, здійснює селекцію, трансформацію та адаптацію політичної інформації у широкому розумінні слова відповідно до потреб власного існувапня.

В українському політичному вихованні - тут йдеться саме про його теоретичний рівень, а не про практичні заходи різних партій і угрупувань -цікавими з позицій репрезентації етноментальності слід вважати моделі, в основі яких покладено погляди А.Макаренка, Д. Донцова, В.Сухомлинського. Формування громадянина за моделлю Макаренка є спробою формувати особистість так званого "нового типу" всупереч етноментальним настановам, які відкидаються як застарілі. Взагалі риторика модернізації спрямована проти традиції, прагне об'явити сьогодення початком нової історії тощо. Хоча за

ідеологічним змістом концепції Макаренка і Донцова є діаметрально протилежними - перший концептуально обґрунтовував комуністичне виховання, другий - націоналістичне - вони збігаються у баченні засобів ефективної, на їх думку, політичної соціалізації.

Концепція національного виховання Донцова, хоча і є авторитарною, але відрізняється від концепції Макаренка претензією на виховання національної еліти, позбавленої тих рис етноментальності, які Донцову здавалися непридатними для героїчної та фанатичної політичної еліти - українську добросердечність, співчуття, м'якість. Фактично Донцов, як і Макаренко, розробляючи свої позбавлені ментальних збережених смислів моделі політичного виховання рухаються у межах концептуальної схеми проекту "Модерн", плекаючи надію на реалізацію утопії нової людини, нації тощо. У дослідженнях представників української діаспори, модель національного виховання , запропонована Донцовим, критикувалася саме за відсутність ментального підґрунтя, без якого концептуальні побудови політичного виховання лишаються життєвих коренів, перетворюючись на низку директив. Таким позиціям протиставляється демократизм як соціокультурний синтез - життєва форма соціально-політичної організації буття з ментальною репрезентацією.

Наявність ментальності у соціокультурних синтезах не означає повернення до того ж самого у ході історичного розвитку, заперечення національного розвитку який за роки так званої перебудови став ототожнюватись виключно з відродженням, з утопічною перспективою реалізації втрачених можливостей.

Політичне виховання має прислуховуватись до метальних смислів, особливо коли йдеться про перспективи національного розвитку. Адже останні залежать від людського потенціалу, який здатний активізувати та посилити збережені ментальні смисли, що сприяють процесу формування демократичної і політичної культури.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовані основні теоретичні результати дисертаційної роботи.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Підґрунтя формування української світоглядної ментальності // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди . Серія 1. Політичні, соціологічні та філософські науки. -1997. - № 1.

С.13-18.

2. Ментальність - як об'єкт наукового дослідження //Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія Е>ілософія.-1998. - С. 115-116.

3. Змістове наповнення поняття "ментальність" //Науковий, вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія Філософія. -1999. - № 7. - С.52-56.

4. До визначення евристичних можливостей особливостей /країн ської ментальності // Науковий вісник Харківського державного іедагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія Філософія. -1999: - № 8. - С. 108-111.

АНОТАЦІЇ

Сошніков А.О. Репрезентація української ментальності у соціокультурнкх синтезах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія та філософія культури. Харківський національний університет їм. В. Н. Каразіна, Харків, 2000.

У дисертації досліджуються актуальні і потенціальні репрезентації української ментальності у соціокультурних синтезах. Визначена залежність рівней репрезентацій ментальних смислів від комплексності соціальних систем. Аналізується етнопсихологічне та етноі сторичне підгрунтя української ментальності, демонструється амбівалентність її основних рис, визначається їх творчий потенціал у соціальних перетвореннях. Простежуються способи репрезентації української ментальності в європейській культурі. Розкривається творчий потенціал збережених і відтворених ментальних смислів та настанов у таких соціокультурних синтезах, як українська філософія та політична культура.

Ключові слова: ментальність, репрезентація, соціокультурні синтези, українська ідея, ментальні смисли, ментальні настанови.

Sosbnikov А.А. The Representation of Ukrainian Mentality in Social Culture Syntheses. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree by speciality 09.00.04. -philosophial anthropology, philosophy of culture. Kharkiv National University after V. Karasin, Kharkiv, 2000.

The thesis is devoted to recearching of actual and potential representation of Ukrainian mentality in social cultural syntheses. In thesis is showed dependence of level representations of mental senses from complex of social senses, is analysed etnic psychological and etnic historical basis of Ukrainian mentality, is demonstrated ambivalancy of its main features in social transformations. There are observed ways of

representation of Ukrainian mentality in European culture. In thesis is exposed creative potency of the preserved and reproduced senses and derectives in such social cultural syntheses as Ukrainian philosophy and political culture.

Key words: mentality, representation, social cultural syntheses, Ukrainian idea, mental senses, mental directives.

Сошников А. А. Репрезентация украинской ментальности в социокультурных синтезах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - "Философская антропология, философия культуры". Харьковский национальный университет, Харьков, 2000.

В диссертации показана история становления понятия ментальности в философской, этнокультурной, историко-культурной рефлексии с целью раскрытия его смыслового объема. В частности отмечается, что смысловая нагрузка категории ментальность допускает различные итерпритационные возможности, что обусловлено отсутствием единой позиции, касающейся центральной проблемы исторической антропологии - проблемы человека и истории. Размытость дефиниций ментальности, их описательный характер, лишили термин четкости. Однако это не обозначилось на его эвристических возможностях. Ведь "белые пятна" в проблематике духовной жизни общества обрели контуры именно благодаря ссылкам нг ментальность. Ментальность это и умонастроение, и мыслительная установка, в коллективное представление, и представление вообще, и образ мышления. Однакс ближе всего содержание термина ментальность передается как виденье мира или более узко "способ думанья". Это позволяет выделить уровни ментальности. Так. на микроуровне происходит репрезентация ментальности через личность, на мезо-уровне - через народ, на макроуровне ментальность есть выражением структурно усложненной системы с повышенною комплексностью. Примером последних могут служить европейская, американская, восточная ментальность.

В диссертации исследуются актуальные и потенциальные репрезентации украинской ментальности в социокультурных синтезах. Обозначена зависимосп уровней репрезентации ментальных смыслов от комплексности социальных систем. Анализируются этнопсихологическая и этноисторическая почва украинское ментальности, демонстрируется амбивалентность её основных черт, обозначаете; их творческий потенциал в социальных перестройках. Украинская ментальносп неразрывно связана с историческим развитием нации и отображает смену народ ных миропереживаний. И все-таки можно обозначить устойчивые особенности народного самосознания, которые и составляют определенную систему, культур ную матрицу украинской ментальности. Прежде всего к ним относятся антеизм индивидуализм и экзистенциально-кордоцетрическое мировоззрение.

Прослеживаются способы репрезентации украинской ментальности в евро-[ейской культуре. В частности украинская ментальность имеет свои способы ре-фсзентации в европейской культуре именно через вхождение в интерпретацион-ше схемы европейской ментальности, например ментальности западной (евро-1мериканской цивилизации). Раскрывается творческий потенциал сохраненных и >бновленных ментальных смыслов и установок в таких социокультурных синтезах сак украинская философия и политическая культура.

Украинские ментальные смыслы способствуют консолидации тех регионов лраны, которым присуши черты мультикультурных обществ. Динамичной формой репрезентации украинской ментальности следует считать украинскую идею, которая формируется в различных социокультурных синтезах и кристаллизуется в философии и политической культуре. Восхождение национальной идеи от абстрактного к конкретному происходит прежде всего, благодаря политическому воспитанию. Метальные смыслы в социокультурных синтезах, таких как теоретическое сознание, политическая культура трансформируется по логике сложнейших социальных систем, сохраняя, однако нетронутым своё ментальное ядро, благодаря которому стает возможным, с одной стороны, сохранение национальной самобытности, а с другой - полноправное функционирование в макросистемах людской цивилизации.

Ментальное закрепление украинского хронотипа сохраняется в социокультурных синтезах, сводя на нет те социальные практики, которые предусматривают значительное ускорение социального времени, требует внезапной замены устойчивых социальных ритмов. Ментальные смыслы, репрезентованые в украинском общественном сознании подталкивают социум к развитию духовности, к гармоничному согласию социальных субъектов.

Ключевые слова: ментальность, репрезентация, социокультурные синтезы, украинская идея, ментальные смыслы, ментальные установки.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ У СОЩОКУЛЬТУРНИХ СИНТЕЗАХ.

Спеціальність 09.00.04 - "Філософська антропологія,

філософія культури"

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуті* наукового ступеня кандидата філософських наук

Відповідальний за випуск д. філос. н., проф. Култаєва М. Д Д/

Підписано до друку * .Л&сХ>/х Формат 60x84 1/16

Папір офсетний. Друк офсетний. Обсяг 0,9 ум.-друк. арк.

Тираж 100 прим. Зам Л» 147

Друкарня ХФ Книжкової палати України, 310001, м. Харків, вул. Артема, №1.