автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.01
диссертация на тему: Русская классика в театрах Украины 70-80 годов (проблема режиссерской интерпритации)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Русская классика в театрах Украины 70-80 годов (проблема режиссерской интерпритации)"

1пститут шстецтвознавотЕа, фольклористики та отнолог!ï Im. М.Т.Рильського АН Украпш

ОД На правах рулоиису

СТЕПАНОВА Галина Павлина

Р0С1ЙСШ K1ACIIKA В ТЕАТРАХ УКРЛШМ 70-80 РОКIB

/ПРОБЛЕМА РЬЗИСЕРСЬКО!- ШТЕРПРЕТАЦП/

17.00 01 - тоатральнэ ».истицта о

Автореферат

дисертацП на здобуття наунового стук-еня кандэдата млстсцтвознавстЕа

Kuïb - 1994 i

Дисертац1сю с рукопио

Роботу виконано в 1нститут1 мистецтвознавства, фольклористики та етнологН 1м. М.Т.Рильського АН УкраТни

Науковий кер!вник: доктор мистецтвознавства, професор СТАН1ШЕБСЬКИЙ Ю.О.

0ф1ц1йн1 опоненти: доктор ф!лолог1чних наук, професор К0Р30ВЮ.1.

кандидат мистецтвознавства ГАЙДАБУРА В.М.

Пров1дна орган!эац!я: Ки1вський державний 1нститут театрального мистецтва 1м. I.К.Карпенка-Карого^

Захист в1дбудеться ' " ^ у 1994 р0Ку 0 /' на

зас!данн1 споц1ал1зовано1 ради при 1нститут1 мистецтвознавства, фольклористики та етнологН 1м. М.Т.Рильського ДН УкpaYни /252001 КиУв, вул. Грушевського, 4/

3 дисертац1ею можна ознайомитись у б1бл!отец1 1МФЕ 1м. М.Т.Рильсь АН Укра1'ни /

Автореферат роз!слано ^ ' - Л,' 1994 року

Вчений секретер

спец1ал!зовано* ради, <7^/1

кандидат мистецтвознавства - — Л Л. БАРАБАН

Проблема рокпсерзькси !нтерпретац!1 класякн >диа э найб1лыа гаяшттис I гострях для сучасного театру. Рос!Нська класякз поз -м!ннз посыпала визначне шецо у репертуар! тоатр!н Украпп дпад-цятого стзл1ття, але особляго у 70-т!-30-т1 рокя. У дяссрта;!! досл1дгусться трактулання граг,:атячнях тлор!э нарядам Ьиях 1 найзопуллрн1ич:с рэс1Дськях пясьиешьткЬч тоатрамн республ!кп соме цього рвэ.лдят/р1ччя /хп е "екскурся" як у м-ш.ул<; - для :п-р!шя1шя, так I у сьогопенил - для зиготгя поропоктгая/. Автор но н.т'агавоя датя вгче-рацо-по?«/ к"1рг:;:;/ гс1х постановок роо1Й-ськоТ драма ту ргП на сценпх неиих театр!1.!, а зупяляеся, перопак-но, на влстапах, як! дозволяли п!д11ят:: наЛс)Iдыи езяляв! 1 характер^ ироблег.п сучасного прочнтання класикя.

Ш1аЛ2й51Л22Ш?а - вязначятч осно:;1а тендончИЕ сцен!чноУ !нтерпретацп' класикя на Украхи!, простеглти, як/1 чя завздя/ театр ставав посорэдником г.ая ген!алът".'я пясьг-еинякоми иянулого 1- uacin.ni сучаснякамя.

Питания сучасно! !нторпротзцП класикя заехт було актуаль-ним для :.!ятд1в театру. Але особляшР потггдо ^талу "на ес1 ча-сп" /у особленнямякого е класяка/ Еинякас у скрути! чае и змии 1деал1п: коля стар1 порушен!, а н")1П це не Епзначялись. У цьому вбачагм акдальи'суь^цШса!'° Е наи час.

иаукопаЛ252зналцеерта^и полягас у прагаенн! эсмисляти тендони!!' розвитну сучасного украпюькогэ театру в аспект! "кла-сяка I сучасн!сть"/що но було у нас об"сктогт спе^ального еявчон-ня/ та спроба поставятп пчшукя украгнськ-.ис митг;1в У галуз! !н-терпрэтацП клаепки в контекст загалыюго театрального процесу.

Спостереяення I виствки, наводон1 у 1Пй, мо:?уть бути вико-ристан!,як викладачами театралышк вуз1в у свогх левд!ях, так ! практиками театр!в /перш за все - реягасерамя/ при постановках класпчноУ драматург!!'. Спод1ваемось такгя, що ця робота може 5утя огг/бл!коЕана або як окрема монограсЕля, або як частяна узагаль-1ЮЮЧ01 "Класика в театрах УкраТни", оск!льки автор мае достатньо ,атер!алу по сцен!чному вт1ленню заруб!кно1 класики ! прашое над зучаенчм трактуваннш украУнсько! класики.

Робота обгоЕорювалась на зас!данн! З1дд!лу театрознавства 1М5Е !м.М.Ряльського АН Укра'ши, у первому

вар1ант! проходила Вчену ралу 1нституту. Деяк1 П аспекта були використан! у Д1пои1д1 на конференчП шлодпх вчених, що проходила в 1МФЕ, а основн! положения дпсертацП знайшли свое воображения у публ!кац1ях, зазначених у к1нц1 реферату.

Структура дисергац 1!. Праця складаегься 1з ватупу, чотирьох р->зд1л!в, висновк1в та б1бл1огра;,П.

-?.5йХИ1 обгрунтовуетъся тема дисертацИ, П актуальн!сть, визначасться иста I заедания досл1дкення. Кр1м того^ндаеться короткий 1сторичний анал!з етап!в сучасно! 1нтерпретац1! класики в УкраШ.

Проблема сучасно! 1нтерпрэтад1У класики по-справжньому вини-кла линю з розвитком реклсури в Н тепер!шньому значенн!. Адже справд! новатэрське прочптання класики полягае не в б1яьш чи моно орщЧнальному трактуванн! окремого образу, а в ч!тк!М 1дей-нМ1 познцП вистави в ц1лэ1ду, мэкляв1й лише при зр1л1й режисур!. 1Ьму на питания: маке 1стор*я, що винпкла в 1нлу епоху, бути поставлена повн1стю в дус1 Н автора?", один !з найвизначн1вшх реформатор!в театру нового часу Б.Брехт з ус!ею категэричн1стю в1дпое!в: "Ш. Рекчсер обнрае такт« зас!б прэчитання, який ноже бути ц!кавий й:>го часов

Проблема репертуару була 1 лишаеться найб!льш актуальною 1 важливоо для театру вс1х час!в. В1дразу п1сля революцП ця проблема в1дчувалась, звичайнэ, найгостр!ше. Тод! на допомогу новоутвэпоним театрам прлйшла невичерпна скарбниця св1тэво! кла-сично'1 драматург!!. Зрозумоо, що у двадцят1 роки п1дх1д дэ класики був даже конкретний. Режисери, обираючи п"есу для постановки, шукали в н!й теш I образа, сп!взвучн1 пзд!ям, як1 вдувались в кра!ш«а той час. Це були твори, в яких розв1нчувалась влада монарх!!, а народ поставав головное силою зпохи. В цей пер!од особливо популярн! тиранобс)рч1 трагедП або сатиричн! комедП з яскраво виявленим соц1адьним конфл!ктом.

3 к1нця двадцятих рок!в проблема оучасного репертуару вже не стояла так гоотро. ФункцП злободенност1 назавжди переходять до ново! драматурги, що почала ^"являтися. Вэаемов I дноимшя з клаоикою стають б1льш складнями, а розум!ння сучасност1 -

Гврехт Б. Театр. Т.5/2, М., 1965, с.271.

Otra,и глибокш. Зм1нився 1 сам п!дх1д до iio'í. Яка о в 20-тi роки головною умонога'для постановки класичног п"сси бут П" розолю-ц!йн1сть, пасов!сть, актуалыйсть /причог.ту, всо цо слрнй.-алось дещо буквально: щоб показатч народ руи1йнэв силою lcTopiY,¡ia сцону неодмйшо виводиеся натовп людей/, то в 20-т1 роки тсатрн navarato-ться не tíлькн в'*явяяти класову суть лалипч, a ¿i ослгнутч YY пси-холог!ю. Це виклзкало необх!дн1сть переключения уяагя рокнсврн з тбудэви масовях са.он на роботу безиосоуедиьо з актором, що став головням героем виставп. Це зумовчлэ б!лыи вимоглив'.: стаплоння до вибзру класичних tbopíe 1 б1льш довериену 'íx постановку.

Шсля Велико? В1тччзнякоУ пШш утнсрдилась t стала пров1днои в мистедтв! тема uhih.ocTÍ kosjhoY окрспУ лодннл, YY духовно! вели-4i 1 морально! красп. У класи;! тоатри иукаоть лори ги все загаль-коладськ! 1 деУ, п1дкрссюоать YY гутанtам t таттествердгт.очиЛ пас{оо. ¡Идбуваеться ptiayva "лереоц1нка uíhhoctcíí". Популярными стають зпсьменники, твори яких присвячен! порсдус1м моральном питаниям. За»пик до ладяност! ii добротч особливо активно поччнае лунатп з театр! з друго! половили 50-х ookíb: спрэиюнп;":, оуто класовий п1дх1д, з1дЕерта тендо!гд1йн1сть змЬгаэться об"скт:'ви1ста i |]Ллосо£ськоз ?лпбнною. Лишаючись пров1пною, ця гуман1стична тематика з другоу юлоечнч 60-х рок!в одер'-^е ново забарвлеши, злчваочись 1з ак-гчвнчм зпаереченням всього, ио ц!Л лодяност! заваяас: морального ¡пустошення, байдуяост!, горстокост!, цшйзму.

В театрах кра'Уни цього пер!оду одна за одною з"являаться видат-ií виставп, зд1Сснэн! за класичнго.га п"еса-.га такими режисерамч, як '.Товстоногов, А.Е*,рос, й.Любимов, А.ХоЩЛц. Для Ух вистав /таких >1зних за своУми худош1мч прийомаг.ти!/ будя Еяастчв!: акцент на !th4hüi проблематчч! /1з зрослоо вчм>глив1стю до repo'íb t анал!з! ричин, цо прязводять Ух до моральна komiipomícíb ti загибел1/, пе-егляд канон1чнйх жанрiв драматургiY /у поеднанк! траг!чного t коечного елемент1в - як характерноY ознакл сучасного театру/, пошуки скравт'х виракальних засоб!в/цо виявились у прагненн! до узагальнень, етафоричност! та образн!й символ!ц1/, руйнування ихрестомат1йного лянцю " старих сцен!чних традиц!й /ю в тратили будь-який зв"язок з днем сьогодн!шн1м i перетворялись на штампи, як! гальмутль роз-иток мистецтва/.

Розмова про класику на сучаснШ сцен1 - це, по сут! , розмова ро творчу зрШсть 1 силу таланту YY майстр!в. I в першу чергу - ре-.

ишсор!в. Адко усп1х трактування п"еси визначае насамперед вираэиа концопц1я П постаиовника. Репсисер мае оути но л:шо глибоко осв1-чоноа лэдшюв, знати епоху, про яку вдеться у драм! , але ¡1 тонко в1дчуватл у н!й мэтиея, близьк! сучасност!, ум1ти знаходити "бо-лич! точки". Давно стало акс!омою, що "кокннй класичний спектакль цо сучаснпл спектакль"1, щэ 1;ого но моина в1донрог.ншвати в!д су-часного театрального киття, цо в1н повинен говорити глядачев! про то, то Кого хвплае сапе сьогодн1. Класика давно перестала бути ка-мерноо темою сучасного театру. Кращ1 постановки класпчно'1 драматурги р!шуче зруйнували штучну молу, що в!докремлювада IX в1д вистав за п"есам:1 нин1ш!х автор1в. Б1лъшо того, стало очевидно, що тв!р клаепка моге дати 1 митцям театру, 1 гяядачам значно <51ль-шэ по1Дтовх1в для глнбоких роздум!в про сучасн!сть, н!к посеродня п"еса на, здавалэся.б, злободекну тег.у. I так само,як немождлве 1снуватш театру у в1дрив1 в1д ппття, так само неможливе справдх новатэрське трактування клаонки боз урахування проблем, як1 хви-лвдть ладой сьогодн!.

1нтерпрета[;1я класики - в1дпов1дальна 1 складла частина всьо> го сучасного театрального процесу. Значно вир1с 1нтерос д:> не! 1 в театрах Украши 70-30-х рок1в. 1з росН1ських драматург1в у це . двадцятил1гтя кайб1яьи "рапертуарнх" О.Островський, Л.Толстой, АЛехэв, М.Горький. Сцен1чнэ:ду вт!пению IX п"сС 1 присвячен! основн! розд!лл диоертац11. Така систа'.тетизац1я матер!алу дае мо-клив1сть з"яоувати ступ!нь осягнення творчост! драматург!в театрами республ!ки 1 побачпти, в як ому з них б!льие точок з1ткион-ня 1з сьогоденням. '

Сучасне трактування класики - це глибоке п1знання авторсько-го задуму, збагаченэ нашим сьогодашнш знаниям 1сторичного роп-витку людства. Толу головним критер!ем, з якш д-оертант п!дходит до оценки вистав е сучаср1сть розкритгя 1дейного зм1сту п"еси. Де нешнуче впеувае на перший план постать рекисера - постановника, який фактично стае автором спектаклю. I головним об"ектом доелгд-ження у робот! мае бути нав!ть не режисерська майстарн1сть /якиш: прийомами в!н корисоуеться/, а ргписорська творч1сть /що чового хот!в в!н сказати своею виставо» глядачев!/. Хоча нев!дворотш>о за питаниям "що" йде 1 питания "як"... 1~Товстоногов Г. О профессии режиссера. М., 1967, с.104.

Розд!л.перший - "Островський продовпульоя сьогодн!"- присвя-чеппЧ сцен!чному вт!ленню teopIb драматурга театрами УкраТни остан-нього двадцятир!ччя. Особлзгоу увагу автор зосеред>зус на тих виста-вах, здП'юнених до 150-р!ччя пясьменника, що дають поял:!в!сть по-бачити досягнення 1 невдач!, найб1льш типов! для сучасного тракту-вання Островського.

Сьогодн! здаетьоя просто неймов!рноа короткэзор1сть сучасно? драматургу критики, яка но лкие не зум!ла налегаю оц!нити йхза! -иайб!лыи дэвех^шен! 1 глибок! твори 0.Островського, ало ! ввакала 'fx св!доцтвом iioro письмэнницького банкругства. В mix немас ч!ткого протлставлення ! однозначност! bkchoekIb, характорних для pamilx п"ес драматурга, 1, мабуть, i'x не впстачало о'агатьом ¡¡ого критикам. Але час - найкра'дт1лисуддя", 1 показово, що манко ес! ранн! комедП, як1 принесли славу Островсько.'.^у за гштгя як "сп!ецю купоцьког Ро-ci'i", зараз перебувають у забутт!, а твори, як! були п!ддап! су-часникапи анафем!, не схэдять з! сцен тсатр!в б!лыле н!ж через сто ' рок in п!оля i'x написания. I це прирэдно, адта само в них найпов-н!ше ETi лились загальнолюл.ськ!, гу ма всТда, :.п па л ь и о-о т :г.; t i витокн iioro драматург!*', наИб!лъш блчзьк! ! зп!взвучи! пашому часов!;

Мабуть, ес! д1сл!дн'!1п творчост! Островського сходиться на тому, що "На конного мудреця довол! простоти" наИб!льш пол^нчно го-стра, найб!льш "щедринська", п;|йб!лъш викуивальна йогэ комед!я. Це 1 обумэвило П виклгачну поцулярн1сть. У Ки?всы<огду театр! !м. Лес! УкраТнки гона була поставлена Б.Ер!н:м / I960 р./ як своер!дни11 "те-' атр у театр1", адже вс! iioro "fliiioai особи" намагаються виглядати не тш, чкм с насправд!, вс! вони в певног.у розум!нн! - комед!ан-тп. I досв!дчен! актори д!йсио продемонстрували цей "парад масок" винах1длчво, соковито ! яскраво. Можлино лише занадто беззлобно-гумористично. Проте"ах!ллесоЕОкз п"ятою"Еистави став образ Глумова, тому що В.СМгач за cboimu психз-ф!зичниш данш/м не в!дпов!дав ц!й poni. А оск!льки у трактуванн! цього образу був в!дсутн!й драматизм раздвоения особпстост!, у вястав! не в!дбулась розмова про мора льне гтадшня героя, про делю розуму ! його справкне призначзн-ня, про самозрадництво. 1 ц!ну компром!с!в - тобто про те, заради чого варто, перш за все, в!дрэджувати цю гн!вну 1 веселу, мудру 1 дую видовищну комед!» 1 сьогодн1. Вистава виявияась замкнутою в умовно-часову рамку, доь!вши тим самигл , що "театр епохи Остров-

ського" 1 "театр Островського" - поняття не тотоян!.

Лнал!зуючи ряд влетав, кисертант приходить до висновку, що майке ес! щаслив! ф!налико?лед!й Островського /особливо - п!зн1х/ мають Еппадковий, необов"язковий характер 1 вважае, що це но ст!льки насл1док пол!тично1 обмекеност! драматурга, ск1льки поступка цензур!, про цо е!н ш:сав ще у 1862 р.: "страх заборони сл!д вЕаяати головною причиною безбарвност! нашого репертуару"*. При сучасному трактугшш! його п"ес необх!дно враховувати ! ц1 супутн! с[актори. Це но означае, що сл!д "перекроювати" ф!нали, але до н:к треба ставитесь 1з деякою часткою 1рэн11, що таеглно присутня 1 в авторськ1й позицП. Сучасний режисер зобов"язаний рэзшфрувати 1 донести до глядача не лише те, що лежать на по-верхн!, але 1 те, що за р1знпми м!ркуваннями було в!днесено на другпй план, заЕуал^овано, а 1нод1 д!йсю не до к!нця - через складн!сть пол!тичнлх умов 1 певну !деолог1чну пом!риован1сть -викрито автором .¿Що ж до останл!х комед1й Островського, то вони наст!льки сумн!, що тсатри иають вс1 п1дстави тлумачити ¥х як дра-ми, мелэдрами 1 нав1ть трагедИ. I якщо при пэстановц1 сатирич-них коыед1й рекисери /сл!дом за драматургов нрагнуть до "сум-л!нного вшфиття пороку", то в цих п"есах х'х приваблюе вт!лення позитивного 1деапу."Остания кертва" була 1нтерпретована/1973 р./ у 1ьв!вськоаду театр! При/КВО як драма зневаженого кохання. Це ! визначило своср!дну камерн!сть спектакли. Головну увагу поста-новника А. Ротенштейна було спрямовано на ретольну розробку ха-рактер!в, глибину розкриття психолог!I та досл!диення руш!йних мотив1в вчинк!в учасник!в драми. I заверщувалась ця вистава за-гибеллга колишньо: !1Уг!но1 - дов!рливо1, щирох, емоц!йно1. Адке та Юл1я Павл!вна /З.Дехтярьова/, що з"являлась наприк!нц! спектаклю - лише примара, бл!да т!нь: автоматичн! ! спов!льнен! II рухи, в!дчужений ! божев!льниЯ погляд, застигле, мов г!псова маска, обличчя.Набуть, цим сомнамбул!чним станом 1 пояснюеться И згода на шлгоб з Прибитковим. Для не! це не вих!д, а кест в1дчаю, в!рн!ше - ц1лковито! байдужост1. Ф1нал був задуманий ре- ' жисером 1 вт!лений актрисою так, чо не лишалось н!яких п!дстав для оптим!стичних прогноз!в.

I Островский А.Н. П.с.с., т.ХП, с.15.

Ц:яком прпрэдно, що в юв1лейюг.7 роц! театри роспубл!ки авер-нулись' I до постановки кращо? п"еси Островського останнього по-р!оду /та, мабуть, i но лише осташхього/ - дивовикно! "Бсзпри-даннчц!". Головка тома n"cci: характерна для вс!х п!зн1х твор!в драматурга - це доля híiikh, i"í траг!чна зале:гл 1 сть в!д"власть Inyuuixl' Однак само в "Безприданшщ!" зона валена напб!льи гостро: д!я розгортаеться вкраП д'шам!чно, KOinT.nixT наЛнспримнримшнй, (¡[днал в1двсрто бозвнх1дн:ш. Показово, що сам автор п1дкресл-га до, т!льки "Ьсзиридашггп" назваЕ1ли "драг-оз".

Мабуть, на:!б1льие супорочок у театральна колах рес.1убл!ки 70-х pokíb Енклинав спектакль М.Рсзниковнча, здИхноннЛ у Kh'íb-ському театр! !м. Лес! Укрсникп. Счснографхчно рЬмшш Д.Бо-ровського настроювал; на трагод!а: у ньо-у з!дчувалась лорозв"яз-híctl прог::р!ч. Але воно вступало в днсонанс з там, цо вдувалось у вистав!. Папб1лыи '^кавтт:: i носпод!сап;г:н /з точки зору акторського вт! лспня/ здавались у ni:; Кнуров i Карандтлсв. М.Руш-KOBCbKHÍi /идучи за роглссрт.т i всупероч автору/ 1доал!зував сво-го героя, иайсторно перодаэчн дра:-7 самтгиьо! .сэд.шп, щэ все жнття була рабом кашталу, не знаючи справглього кохання, 1 лише на схил1 в1ку зустр1ла юне, "eí.ipue" створ!шш, заради якого ладна, здасться, на все. Г.Киико тек натхнснно грав не др1бного, CMiiüiioro чолов!чка, а драму маленькох лидинп, що потрапила у внставу iiitín з mntcTcü Гоголя чн Достоевсыюго.

Цен б!дннИ чиновник намагався вЦстоавати свою нсзалокн!сть, боротись за CBoY життев! права ! обрахену л:одсы<у ri;yiicTL з! стовпамл сусп!льстЕа, i цнм викллкав до себе спрапкне сп1вчуття. Головно я було у тому, що в!н по-хлопчачому обоишвав свою на-речецу i з ycix сил намагався i'i зрозум!ти.

Але парадокс по лягав у тому, що само при ц!й 4Íti<octí акторського вшеонашш особливо була очевидною невизначен!сть заду-му постановите. Адке норуч з такими "покупцяшх" невиправдано самотньоо i приреченою з самого початку вистави виглядала Лариса А.Роговцево1. А оск!льки для зображення Паратова О.Парра вико-ристав лише одну фарбу- !нтенсивно чорну, це зробило неперекон-ливш.1 безмекне кохання, а пот!м i величезпу драму repoi'Hi. Отже, через неточн!сть рекиоерсько!' познцП, що спричинила до сп!рних . завдань ! суперочливих р!'лень, дя "морально-сусп!льна" /за ви-' значеш™ автора/ драма сприймалась як мелодрама: типова викри-

ваяыш ¡стор!я перетворилась на онрешй випадэк !з киття "спо-кушено'1 1 покинуто 1" екзальтовано!' пров!нц1алки.

Ллз якщо ця вистава могла бути прикладом режисерського "самоуправства", намагання будь ио сказатн "нове слово" /нав!ть коли воно порушувало лог!чну структуру п"еси/. то "Без вини вчн-н!" Полтавського театру !м. М. Гоголя /1974/ та Ктивського театру 1м. Лос! Украхнки /1991/ були св!дченням рекисерсько! пасивно-ст! I безпорадност!, неба~ашы I невм!ння побаччти класичнлй тв!р "св1к:1.м:1 1 нин!шн!ми оч'гла". Ц! впетави не мають н! е!дчут-ного року иародгення, н! певного адресату. Ща а до конкретно'1 роботи постановника, то тут доводиться говорит:! не про "висок! матер!У" /орнг!нальн1сть трактування 1 т.п./, а про в!дсутн!сть необх!дпо1 рекпееротч про{ес!йяо1 куль тури, елементарних знань стилю та спохи, ,як1 поеинн! були знайти, але не знайшли свое сцен!чне Ет!лення у спектакл!.

Б1льщу рекисерську самост1йн!сть виявив Б.Ер1н у постанов-ц! "Шзня яобов" Кихес^кого театру хм. Лес! УкраУнки 1982 р. Навд!кав!иою у ц!й Еистав!, на нашу дамку, е спроба перегляду щасливого ф!налу.В штерпретацП постановника вшикае шби два його вар!анти: песпм!стичний 1 оптш!стичний /це в!дбуваеться без зм!н тексту п"еси - на одних 1нтонац!ях/. I саме це сп!встав-лешш робить особливо наочним примарн!сть безхмарнох розв"язки. Адке безрад!сною наяву виявилась "матер!ал!зац!я" мр!й герохн!. Завершения к ц!ег Еистави не одн1ев, а багаты.та крашгами не суперечить духу Островського, а ц!лком виправдано 1 сучасно.

Гозд!л другий - "За Толстим чи всупереч йому" - присвяча-ний анал!зу вистав за найпопулярн!шими драматичними творами великого прозаУка, що були в репертуар! театр!в республ1ки у 70-т! роки. Власне, у ньогду детально розглядаються дв! вистави, як! мояуть бути прикладом протилежних режисерських п!дход!в до класики.

Ввакаючи, що театр повинен бути проев1тницьким зактадом -для найширших мао народу, Л.Толстой отвердевав, що його репертуар повинен складатись 1з таор!в, написание загальнодос тупною мовою з яскраво виявленим повчальнпм зм!стом. Для народного театру призначалась 1 його "Влада темряви". Але, задумана як в1дверто морал!стична драма !з селянського киття, п"еса ця см!-тво переступила установлен! 1й самим автором рамки, х в!дразу

я була розц1нена як глибока соц!апы10-пс:1холог!чиа драма.

Творц!в вистави "Влада темряви" KиYвoькoгo театр! 1м. Лес! Укра'ппта /реклеер Б.Ер!н, 1974 р./ ця п"еса привабила не' лиШО свогм виразним демократизмом, але I гостро поставлено«) моральною проблематикою.

Швтемрява в т!сн1й хат! з низькоо стелею, яка н!би давить на ¡1 мошканч1Е. не даючн простору ?хн!м думкам !-зводячи почут-тя до ниц;« твартшних 1нст;шкт1в. I раитом над нею - крут! сходи, що велуть до сонця, до чистого блаклтного ноба, шее про-св!чуе кр!зь д!рявий дах. В чьо1.у образного худжньому р!-шенн! /1.Сумбатаив!л1/ яскраво вт,лвлоний консШкт м!ж влад!И темряви, що засмоктуе 1 спотворюе своТх кортн, ! прнрэдпим пра-гненням л!од:ши до морального удосконалоннл 1 прапди.

Тома пробудяення сов!ст! у центр! кигеськоТ вистови. Про те, що постановит прагнув цз довести образом Микяти, св!дчить ма;Ь:е гра|1чио ч1ткий мадвнок г.г!зансцон. Ало в-.'лонавоць надто иоверхово п1д!Г:шов до цього образу. В ¡1ого гр! надм!рш1Й темперамент, 1нод1 нав!ть 1стер1я п!дм!няли Ецутр^ин-' ь лог!ку розвитку образу. Л.Бакштаеа не пероконував у вистракданност! ршення сеого героя, а шу ¡¡ого каяття у ф!иал! здавалось не-в'шравдашг.1. А слравхньою героТнео впетави була Онис!я, з та-к:?.т велнчозним драматизмом Ет1ллла II 1.Еун1на. Актриса показувала, як катзргле безиросв1тне клття перотворюс зЕичайну с!льську ж!н-ку на злочинницю.. Спочатку нею керуе не корислив!сть, а безви-х!дь ситуагий. I наЕа:«уеться вона на, страший злоч:ш заради того, ¡изб назавкди з"еднатись-з коханнм, у якому все П щастя. Психолог!чно переконлпво на протяз! вс!е'1 вистапи розкривала актриса муки сов!ст! своеТ. героУн!. Але в останн!х сценах в!д-буЕався певний злам образу, зд!йсненого актрисою. Отке, най-б1лыа вразливнм ;.;!сцем ц!еТ вистави був ф!нал, перш за все, через недостатньо ясне завдання ретасера. Взагал!, у цьому спектакл1 бачимо яскравий приклад того, ян 1нколи постановили /автор тадановитого задуму/ вступав у конфд!кт з реишсером/ що повинен вт!лити його в кпття у робот! з акторами/, хоча цей. решеер - пэстаиовник - одип митець.

Сучасне прочитаннл Толстого полягае, перш за все, у глибо-кому розкритт! "д!алектики душ!" його героУв, в прагненн! пока-

зати H в yclx протир!ччдх, м!нливоот!, пяшгност!. У вистав! "Кивий труп" Харк!вського театру !м. Шавченка, поставлен!й О.Л1ткому 1974 р., в!дчувався цой потяг. Найб!яьше в!н давав себе знати в тих образах, якях за старою традоц!ею в!дносили до табору "антлпод1в" Протасова: Карен1н!й, Обрезков!, Л!з! i BiKTopi. Bel вони - жив! люди э! складними долями, характерами, св!тоглядом.

I все к, ycnlx /чи неусп!х/ виотави, його !дейна спрямо-ван!сть найб1дьше залежать в!д того, як театр в!дпов1дае на эапитання: "Хто такий Федя Протасов, 1 чоцу ця !нтел!гентна, добра, чуйна людина стала зайвога, непотр!бною не лише у c!m"ï, але i в сусп!льств1?" Образ цей наст!льки суперечшший 1 не-звичний, що дае мояишв1сть дляр!знок1ан!тнихтрактувань, неспо-д!ваних ракурс!в, суго особистого ставленая. I кращ! висиви "Кивого трупа" завади були пов"язан! з 1менаг.т видатних акто-р!в, кожняй з яких прагнув внести иось свое, глибоко !ндив1-дуальна у характер героя, по-своему визначити драматизм його становища.

Харк1вська вистава була задумана рекисером як трагед!я поетично! особистост!, що стикнулася !з прозою киття. Про це-св1дчив "виразштй" пролог: н!би боюччеь, що у глядача моке окпастись помилкове Уявпення про героя на п!дстав! суперечли-вих репл!к про нього пероопаж!в 1з nepmoï картини /а те не в цьоаду полягала мудр!сть задуаду Л.Толстого?/, глядачев! в!д-разу давали зрозум1ти, що в!н - вяще цпх эц!нок, особист!сть творча, неперес!чна. Аде I це "не врятувало" його незаплано-ваного викриття. Адже само сцена у циган пероконувала глядач!в ' у тому, що Федя просто душевно хворий - лише цим можна пояс-нити його захопяення видовищем фальшивого i вульгарного маскараду, яке в його запаленоаду мозиу трансфоргдуеться у "степ, десятий в!к".

Прогаоов Л.Та^абаринова надто замкнений у своему м1кроев! т1, щоб страядати в!д ооц1аяьно! несправедливоеtí, а тим б!пьше - п!днестись до протесту. Не в!дчувалось у ньому н! докор!в сумл!ння, HÎ неотерпного сорогу, бо в!н "не в!дае, що KoïTb". У спектакл! не було-динам!ки цього образу: в!н з прологу був заявлений як "не в!д ов!ту цього", Í на протяз! bcIsï

вистапл так 1 ходив (з широко в1дкрнтимл очлт.'.а, да но здатн! ба-чпти реалыпсть.

За своею суттю харк!лська влстава була майг.е архаТчна, а прагнення ю зэЕн1ишьо'1 оряг1иалыгост1 порэдхуаало страшонну еклектику: складалось вратешш, що ес! компоненти но ллзе 1з р1з1шх вистав, ало 1 з р1зн:?:с твэрчлх иапряш<1в. дудэкнс I г.^у— зичне оформления було претензШга, надуман™ I погано сполуча-лось 1з т!ев нсихопэг1чпо!э /1ш<оял нав1ть доцэ натурал1стнчиоа/ манерою акторського виконання, що була пров1днога у вистав!. Але, як мовиться/'негативний досв!д - тем д1св!д". I в1н те раз /хай 1 в!д зворотнього/ п!дтверднв, що справяня перемога в 1нтерпре-тацП класики моялива лише ири гяибанному пронянненн! у дух 1 стиль теору, в !дею, ио волод!ла автором, а не всупсреч Ум.

- "Ка шляху до Чехова" - ^ой^аЬои иоказати, як складно, але ноухильно творч!сть драматурга утвордяуеться на укрл'1нськ1п сцен!, якц! вистави ночипаать вписуватнсь у за-гальнлй контекст "театру Чехова". Алал!з спектакл!в ведеться шляхом лор1внянь 1 сп!пставлень з 1сиуючи?.ш традяц1ями ренотоерських 1 акторських трактувань чехояськнх твор!в.

Значения Чехова для сучасного театру важко переоц!нити. 3 коншм роком в!н не в!ддаляеться в!д нас, а набликаеться, стаючи все нообх1дн!шии, дорокчим, зрозум!л!шш. А його п"еси з такими просит назвами лишаються об"ектом суперечок м1н найавторитет-ншими теоретиками й практиками театру: кжл жо був у них автор -оптим!стом чи песим!стом, л!риком чи сатириком, доброзичливим адвокатом чи неяадним прокурором сео!х геро'Ув.

Новаторство Чехова /! цим в1н особливо близький нашому чяоо-в 1/ поллгае у тоцг, що поряд 1з пэвним запереченням !снуючях умов ясиття, драматург б!ль"1 мукньо I гостро, н!ж його поперодники, поруцувэв пптання про особисту в1длов1дальн1сть кожноТ окремо? людини за вое, щэ в!дбувасться навколо не'/. В!н не лише з великою любо в"ю, але ! з великое е:погллв1ст;о стэелеся до своУх геро'Ув, безжально п1дкрсслкпчл очевидцу нсв!дпов!дн!сть м!ж Ух п1днесени-•;:л мр1:г.-л 1 т:;м тьмяним способом шитя, якяй вони ведуть.

¡.'оральна глухота персонаж! в стае головною темою чеховсьнях влетав семидесятых рок!в. I якщо у св!й час знадобилось багато зу-зиль, щоб поверну тл чеховськлх мр!Шшк!в !з надхмарнпх вис от

на гр!шиу землю, вернут:; !доал!зованим традчц!ею героям IX пер-в1сний внгляд, то тепор нам!тилась 1ниа крайн!сть: Ух почали зо-бра>кувати без наймениого сп!вчуття, п!дкреслепо глузливо. Таерез!-сть обернулась корсток!стга, траг!чне. - фарсом.

Прикладом такого "заперечливого" Чехова в УкраУн! був спектакль ,,Льв!вського театру 1м. М.ЗаньковецькоУ "Чайка", поставлений В.Опанасенксму 1970 р. "Холодно... Пусто... Страшно..." /як у п"ес! Треилсва/ у св!т!, заселено!«у персонакамл ц!еУ вистави. Аб-сурдн!сть, анормальн1сть Ух !снування возведена у норму. IIIкому тут немае д!ла до !ниих, вс! зайнят! лише собою. Змушен! аити по-руч, вони розд!лен! ст!ною бапдатост!. 1х самотн!сть - це розпла-та за самозакохан!сть 1 егоУзм. Кокнтш вважае себе центром весов^, страгщае через свою маленьку невдачу 1 не пом1чае трагед!У, що в1дбуваеться прряд'. Зв!дси взасмна драт1влив!сть 1 постИ'ша го-товн!сть до СЕарок, як! пер!одично спалахують, п!дриваючи це сон-не царство. ^т"вс! протп вс!х". А товд непае правше - вс1 еину-ват!. I вс! беззастерекко'засуджен1. Ця рекисерська концопц!я не виклшсала сумн!ву. Бона бу-ла накреслена ч!тко 1 вт!лена посл!доено Траг!чна !рон!я пронизувала виставу. Безглузд!сть !снуЕання цих персоиая1в, не осв!тлених справжньоа, високоа метою, очевидна. Внутр!шня спустоиен!сть - головна як!сть, але ! йар.а цих людей. I вс! образи вистави були дан! лише як вар!ацГ1 ц!еУ основно! теми. Лье!еськ! актори, в основному, дов!рились задуму постановника, 1 спектакль вийшов худокньо цШсний 1 лог!чно завершений. Аде очевидно й !нше: цо во! персонаж! вистави булл значно др!бн1ш! 1 одаозначн!ш! ,за своУх впрототш!в". Бонн перетворились майке на антипод!в чеховських героУв, як! завяли /при во!х своУх недооко-налоотях/. будухь дорог! нам тактовн!сто, витончен!стю, поетичним ладом душ!. Позбавивпи Ух цих чудових якостей, театр н!би в!дмо-вив Ум у автороькоаду сп!вчутт!, без якого неможливий д!йоно чехов-оький спектакль. Адаэ зневанливе сгавлвння до героУв, як I Ух 1деал!зац!я, несум!сне з оамою сутто чеховськоУ драматурги. Якос; Антон Павлович занотував: "Яка насодода поваяати людей!"1 Самэ ц!е? насолоди позбавяяяи овоУх глядач!в вистави "корстокого" Чехо: Мозша сказати, що цей нацрямок вичерпав себе, в основному, у 70-т роки. /Хоча його "рецидави" зуогр!чаютьоя 1нколи 1 зараз/. Кращ!

I Цитуеться за кн.: Ермилов В. Драматургия Чехова. М., 1948, с.10

вистави останн1х десятил!ть св!дчать про те, що театри все ближ-че п!дходять до чеховсько¥ об"ективност!.

Двадцятир!ччя в!ддаляе "Дядю Ваню" у постановц! С.Данченка в!д вистави М.Романова. Цей насичений решсерськими пощуками чао не Mir не позначитисв на трактуеa ¡mi чеховсько? п"сси. I, д!йсно, важко соб! уявнти б!льш несхожих П !нтерпретац!й". "Дядя Ваня" у КиУвському театр! !м. Лес! Украинки I960 року був, безумовно, моноспектаклем, 1 постановник створював його за законами дочехов-cbKo'i - доцентрово! - драматург!?, де д!я оберталась навколо головного героя, a Bci !нш! персонаж! були не так! важлив!. У виота-в! Ки'1вського театру !м. Iв.Франка 1980 року д!ють в!дцентров1 сили, 1 тому /у повн1й в!дпов!дност! до новаторсыгах принцип!в драматург!! Чехова/ в н!й немае власне головного героя. Вс! вони розкрпЕаються у Езаемод1ях, сп!ЕСтавленн1, д!алогах 1 недомовле-ностях. I якщо необх!дно когось у н!й вид!лпти, то це, перш за все, "дует - дуель" Астрова-i Войницького, як! надзвичакно р!зня-ться, але 1 суттево доповнюють один одного.

1ван Петрович Б.Ступки найленше схожий на милого, доброго глрпЪгака, що усв!дог.гав поразку ! примирнвся з цим, якого грав М.Романов; в!н р!зкий, !мпульсивний, дошкулъний 1 постШю "mi-бухонебезпечпий". Д/мка про даремно страчене життя постШо саднить його мозок, прпмуоупчи кидатися, мов у кл!тц!, по цьому во-тичезному будинку-лаб!ринту, що збер1г прикмети життя, але втратив йэго тепло /художник Д.Л!дер/. Антитезою рефлексуючого i озлоб-лэного Войницького у ц1й вистав1 був Астров ВЛвченка. Bin над- . звичайно розумний, !рон!чний, спостережлявий ! гранично стримашш, його прозршня 1 бунт вже позаду, тому ""-молодший.за Войнтцько-го, в!н здаетвоя набагато мудр!шим. Зв!дси ! його тершписть у стосунках !з "обоюдогострим" старшл приятелем,! поблажлив1сть до 1шшх.

Але.мабуть, диктат часу ще в!дчутн!ше в!дбився на !нторпро-тац!1' останньо! чеховсько1 п"ссп - "Вишневого саду", жанр яког особливо важко п!ддаеться однозначного визначенню. Для И поста-ноеник!в завжди головним було питания в!дносин "старих" 1 "нових" господар!в, перш за все - Раневсько! i Лопгх!ка. Адге в 1д цього зале жить ! жанр вистави, ! характер конфл!кту, i мотива повед!н-ки repoi'B. 1,власне, i'x майбутне. По-своему налагались в!даов!стн на нього творц! "Вишневого саду" Ки'1еського театру ¡м. Лес! 7к;л-

Тнки /1980, реер I.Молостова/. На сцен! - казковий прнмарний сад-маеток /художник Д.Л1дер/, де пануе вишневпл цв!т. Ало цв!т не весняшш, рад!сшш, а опадагачий, неначе пр::моро;::енпи. Бираз-ний символ: усе життя господар!в маетку н!бн пронизана, насичоне цим цв!том, через нього вони спршшають навколишне, не пом!чаючи, що сам! ею лшгалися безиритулышми, без даху над голоеою. Тому й побутов! реч! знахэдяться у цьому нап!в!пюзорногду простор!, а с!мейн! портрета у стровинних рамах зависають на прозорих ст!нах, мов у пов!тр!. Атмосфера цього маетка-саду не моке не впливати на його мешканц!в. Персонал! вистави вим!ршться, власне, ставлон-ням до дивного саду, в!дчуттям поэтичноУ краен. I тому II еп1-центром стае Раневська, найб!льш "хвора" Цим садом. У виконанн! А.РоговцевоУ вона чар1вна, витончена, розумна, щира, безкорислива, дел!катна... Проте вс! ц! еп!тети мало щс змовдть пояснити у по-вед!нц! героТн! РоговцевоТ, якщо не сказати головного: П розти-нають два основних почутгя - безможна в!дцан!сть садов!, що е для неТ уособленням мпнулоТ чистоти, молодост!, батьк1вщини, 1 глибоке вкстравдане кохашм до "т!е1 дикоТ людини" у Парик!. Обидв! сторо-ни II буття однаково сильн! ! безрад!сн1. Вона не моке !снувати бе жодноТ з них. Драматизм ц!еТ' РаневськоТ у пост!Гш!й роздвоеност!

м!к тепер!шн1м ! шшулим. Н 1снування у вистав! м!ж деомэ катастрофами. За зовн!шньою безтурботн1стю - передчуття иемпнучоТ б!ди.

Але якщо героТ'ня РоговцевоТ н!би !снуе у двох бт.ирах, розь-п"ята протиявшшми почутгями, то Лопах!н Л.Бакшгаева - натура напрочуд цШсна, одн!е£ полум"яноТ пристраст!. Непозбутне, само-в!дпане, безмекне його кохання до РаневськоТ. Мабуть, заради того, щоб наблизитися до неТ, в!н ! прагнув розбагат!ти.ПротеЦ зараз розгублюеться п!д поглядом ж!нки, яка так ! лишилася його не-зд!йсненою мр!ею. Уважним ! люблячим поглядом Лоиах!н-Еакщтаев весь час стекать за Любов"ю Андр!Т'вною, 1, як людина розумна, ба-чить, що в!дбуваеться в ТТ серц!. Куп!вля вишнового саду - зов-с!м не тр!умф для героя А.Бакитаева. Для нього, як I для поикан-ц!в сада, це - остаточний крах !люз!й, над!и: ад;;;е тепер Раневська обов"язково !, мабуть, назавкди повернеться в Парим:. Енч-щешш саду 1 для нього означае - рубати из живому: надто багато пов"язано з цим садом. Тоцу такою траг1ЧНоа вчглада б його "зорлна

година", а у славнозвхсноцу монолоз1 - не радеть перемоги, а 61 ль втратя. I завер-дувалась ця вистава звуками смерт! - ударами сокнрп, п!д як! згасае св1тло 1 настае темрява. Звичайно, це ми-нуле. А мож - но т1льки? I, мояе, тому, "розстаючись з ним", не дуто хот!лось счгятись.

Твори Чехова не раз ставали камертоном яиття'для його сп!вв!т-чязн-пив I нащадк!Е. Очевидно було одне: Чехов випередив свою епо-ху. Тому рекчеери-юватори завкди бачпли у ньому сучаоника, нама-галчеь через нього втштт !деали свого часу .Чехов заввди чинив оп!р занЕ!й тендснц!йност1, однэзначност!, прагнучи до найповн!-шого ! найправдив1июгз зобращения жнття. Тому справянього усп!ху в 1нтерпретац11 його п"ес досягали лише т1 театри, як1 прагнули в!добразити IX багатом1рн1сть 1 пол1фон1чн1сть I незм!нно зазна-вали поразки т!, хто налагались п!дм!нитп IX одаозвучн1стя 1 пря-молШйнЬта. Крана чеховсый Еистави заснован1 на максимальны дов1р! до автора, 1 виявилось, що чим блнжче до нього,, тим сучас-н1ие.

Театри Укра'шп зробили пери! кроки на цьочу складному шляху...

_Розд!д_четвертта - "На сценг - М.Горький" - це анал!з вистав за творами драматурга у театрах республ!ки 70-80-х рок!в. Найб!льп доняадно досл!джухда>ся гатерпретацП тих п"ес, як! не втратили свое! актуальност! !■ сьогодн1.

1.1.Горький завжди був чи не найпопулярн!шим ! найб!льш "освоении" рос1йським класиком в 7кра1н!. Проте театр останн!х десяти-л!ть, в!ддаючи данину бойовитост! його твор!в, побачив ! акценту-вав у них драматурга-психолога, надаючи перевагу п"есам, присвя-ченим морально-ф!лософськ!й проблематиц!, п!дкреслшчи моральний аспект соц!альних конфл!кт!в. Ран!ше театри прагнули доЛсторич-но! в!рог!дност1, п!знання сусп!льних тип!в 1 явищ горьковських п"ес, тепер намагаються п!дкреслити те, що наблнгле Тх, робить актуарниш ! хвилюючими для сучасного гяядача.

6 у драматург!! Горького п"еса, у трактуванн! яко! особливо в!дчуваеться "коректура часом", те, я^в!н прщушуе зм!нювати акцента, по-1ншому в!дчувати конфл!кти, по-новоцу розутл1тл образи. Це "Зикови" - одна з найб!льш ф!лософськи м!стких 1 багатоплано-вих у спадщин! письменника. Тема самотност!, поиуку виходу з морального глухого кута стае в центр! впетави Одеського театру 1м. Гванова /регаер Е.МитнщькнЯ , 1977 р./. На сцен! - герметично

замкнута прим!щення: чи то тюрвмиа амвра, чи тэКаг.шппш мшок. I ньому в пощуках виходу борсаються самотн! 1 гллбоко нещасн! люди: вс1 трое Зикових. Спектакль починаеться з уов!домлення ними тя>жо !отини - киття зайшло у безвих1дь, втратило зм1ст 1 ц!ну. Це в1д-чуття безцтност! ¡сцування наст!льки вакке, що вони не мощгть опок1йно сп!в!снувати, не ранячи одне одного /особливо наочно це виявляеться у стосунках Антипа 1 Михаила/. 3 ус!х сил вонн будуть намагатися знайти вих!д, змшити свое 1снувашш. Анал!зу причин 1'х поразки на цьогду шляху 1 присвячений насамперед спектакль.

Сучасних митц1в найб1льше приваблюють т! п"сси драматурга, I яких руйнування старого св!ту показано через руйнування особисто-ст!,' а персонаж! в!дзначаються складниш, супорочливими характере ми, що потребують заглиблення в ¥х психэлогт. I могша сказати, я йдучи за запов1тами ппсьмсшпша, у центр! б!льаост! влетав остан-в!х рок1в знаходпться "людина з ус!еа р!зношн!тн1стл II прагнеш д!янь, людина в процес! И зростання або руйнування" .

Сада "руйнування" людини стае головной темою "0сташ1!х", по( влених рокпсором В.Ясногородським у Севастопольскому театр! ш. Дуначарського /1973 р./. Це вистава-про те, як звпча::н! на вчгля, люди стають катами, недэшодками, садистами. Досл!джуеться пстп-лог1я перотвороння - з одного боку, на вбивць, з 1шого - на IX жертв. Пзн! стад1'1 дсградац!!', "переродг.-.егаш" показан! у вистов Звпчайно. 1вапа тракту ють як ватакка "останн!х", вс! !нш! - лиые на п!дступах до цього анти!деалу. У цьоцу спектакл! само найстар ший КоломНщев !ще "на швдороз!" до морально? безодн!. Певна р! 1ван Н.Наруфова - самодур, боягуз ! розпуснчк. А що кои!к, який претендуе "на роль героя". Актор буду с образ на мен! ком1чного Г: удавано-драматичного,! можна сказати, що жанр влставц ~"траг!чт балаган" - найвиразнте вт!лений у стил! життя, манер! повед1нки само цього "героя".

Але якщо слукба в пол!цп для 1вана - певний компром!с, бе-зуновне пад1ння /вш убивця, що каеться/, а для Лящй - просто рс бота як робота /це профес1ональний убивця/, то для Олександра -це ще покликашш /"едина установа", де в1н моке сдужптц ! "буде на шсц!"/- Старший спн Колом]одевих одночасио кат I холуй, сад:

ГТорький 1.1. Собр. соч. в ЬО-ти т. 1.1., 1951, т.27, с.153.

1 прислужник, 1 саме через цей образ театр найб!лыл пословно ьдкривае антигуманну пол!тику "в!д страху до залякування? або те, що сформулював од:ш з героУп Горького: "Пол1 тика боя1уз!в завжди пол!тика н:орстокост1". ■ ■

7 протиставленн1 цим висх1днпм в6иецям знахэдиться у вистав! заг!н хх найбликчих безсловесних жертв на чол! з Софхсю. На другой летать печать приреченост1, загнаност! - цо бунт слабних. I театр далекий в1д замидування в 1'х зображенн!, шдкреслюгачи, що своУм "непротивлениям" вони сприялл становлению 1 п1днесенн;о перших. За задумом творц!в • спектаклю» провина за скал!чен! душ! старших 1 дол1 молодших д!тей майже однаковога мхрога лекить ! на аморальному 1ван1, що зробив перший крок по похил!й плоизтн1, 1 на !нертн!й Соф!I, ! на безхарактерному Яков!, як! потурали цьому: перша - мовчашшм, другий - грошовями позиками. Так, переводячи поглядз1вана на старших д!тей - Над!в ! особливо Олоксандра, -театр показус шлях до кпщево! морально? деградац!? ! падЬшя; переводячи погляд з Якова ! Соф1х на молодших - В1ру 1 Петра, -дорогу до буквального ф!зичного Еиродження 1 аагпбел1. Тобто 1 жорстоке насилля, ! сл!пе п1дкорення ведуть до руйнування людськпу особистост!.

'Чдейне, духовне самовизначення людей ш крутому поворот! 1 с тор! х - ось процес, якнй найб!льше ц!кавить М.Горького-драматурга ! найбтше впливае на розвиток кол!з!й в його п"есэх, ча характер IX дп"1. Це дуке точне визначення Б.Еял!кэ, мабуть, най-краще пояснюе суть того, що в!дбуваеться У' драм! "бгор Буличов тп !нш!". У н!й процес перегляду духовних ц!нностей показаний об"ем-, но ! вт!лений у геро? майжо шексп!р!вського масштабу. Справд!, :арактер Буличова нав!ть серед м!стких ! складних горьк1вських об-раз!в в!дзначаеться особливою контрастн!стю та суперечлив!сто. На протяз! десятил!ть на сцен! утвердилися дв! осноен! традхих у виконанн! рол! Еуличова - умовно качучи - оптим!стична, де пров!д-ною стае "тема життя", ! 'песим!.стична, де перемагае "тема смерт!". Лог!чним продовженням оптпм!стично1 традицхх стала постановка Дн!-пропетровського театру !м. М.Горького /режиаер ЮЛИколаев, 1975/. Це спектакль не про т!лесну загнбель, а про духовне в!дродження героя.

I Еялик Б. М.Горький - драматург. М., 1977, с.72.

ОЛ^дяков показуе людлну, що на пороз! с:.терт1 з успею очевидшстэ зртзуи!ла справкне значения под!:: I змогла народ пм, як назаводи п!ти, не етпо в1дштэвхнути в!д себе млпуло, вт1лонз в "пшга", а й застерзгти в1д помплок улобяену дочку, давал Уи се1й досе1д 1 свое лрозр!пня.

Впходичл з аналогичного прэтлборства "л.одеького" та "хлжа-цького", часто назиЕаать "Бул"чое:п у сп1дллд1" героУнэ ш:юУ п"е-си Горького-Вассу Еолсзпову.

У 1970 р. здШсшш постановку "Васси ЗзлсзтюУ" Севастополь ськтш театр 1м. Лумачарського /реаисор I.!.Серебро/. Совастопольц! примуспли згадати ремарку автора про пег: "Рок1е 42, здасться молодкою". Цо "о.молодкоиня" зпуелт ес1х по—новому погляпути на та, що в1цбуваеться, I пояснити юго. Васса О.ПаеЕСЬкоУ - гЛнка у роз кв 1 т1 сил: розумна, горда, незаленна, цо становлгь Ух привабли-в!сть. Уявцй цШсшсть при надзвичашШ! внутршпй роздвоеност1 в цьовд зерно образу, створеного актрисою . Потаи Еелсзиова гн!тп . ться 1 своею д1яльн1стга, 1 своУм оточенням. I дедал! частое закр даються сушпви. Ця корстока боротьба 1з собою не моке продоввдв тись безк1ночно, вся вона, наче стиснута прукипа, номинуче повинна розкру титись, тр^нцн. Тому УУ раптова "милостива" смерть у фшалх здаеться не випадковоа, а закономерною.

Але якщо у севастопольскому спектакл! акцентувався душевни!) злам героУш, П внутр1шня "дискомфорта!сть", то у Елстав1 КпУв-ського театру хм. 1в.Франка /рекисер В.0глобл1н, 1931/ - УУ самот ' н 1 сть, в!доутн1сть гармошУ 13 зовь1шн1м св1том. Васса - Ю.Ткачои ко чужа вс1м нав!ть у своУй схм'Ч, серед бллзьких. £рама ц!с1 Не-лезково'У у тому, що вона опшнлась м!ж двома таборами, як! Езаег.п-заперечують один одного.

Тема здр!бнення особистост1, а ще точн!ше розклад УУ п!д вп; вом отрут !ндив!дуал!згф' буда одн!ею з пров!дних у ннстав! КиУв-ського театру 1м. Лео} УкраУнки "Варвари", поставлены у 1973 р. Пол1фон!чн!сть ц!еУ п"еси давала моклив1сть р!зних трактувань, Протехеатри, як правило, у центр! постановок ставили Монахову, ро-блячи II своерщгам еталоном людяност!, оцшоючи через неУ ! с т линять або фальшив !сть оточення.

Спектакль Е.Митшщького продовкуе традиц^о, започатковану В,) да було р!щуче вхдкинуто !деал1зац!ю цгеУ героУн!, але доводить I

почато Г. Товстоногов™ до останньо!" крапки. Образи кшвсько1 вистави н!би "договорюють" те, що нам!чспе у лсн!нградськ!й, де стад1я зачерств1ння, озлобления repo'ÍB б!лып раннл. Якщо у лен!н-градц!в головням эб"ектом заперечення були пров!нц!йн1 "дикуни",

I сама на Тхньоаду фон!, у ххньому середовищ1 в!дбувалось незворо-тне переродяення столичних 1нтел1гент1в, то у киян основний пищаний удар спрямоЕаний проти заУждн^.их "пан!в inseiiopiB". I вся впстава побудэвана як спростування принципу Черкуна: "Знания ц1шпи1 за моралыпсть", а сам 1н::енер показаний як людтща, що присвятила киття x:;6híü !де'1 - вибитись у "сильн! cbí ту цього". "Яиттева програма" героя Л.Бакштаева м!ститься у словах про те, що йоиу "дуже потр1бно порахуватись хз людьми за минуло" - за образи 1 принижения. Bíh спов1дуе нщшеанську мораль надлгадшщ з

II культом сили, вватае себе новшл Ат1ллои - завойовником рша i поводить себе в1дпов1дао: в1дгородяуеться в!д ycix новчдимим бар"ером, в!дчуваючи себе наче па п"бдестал1, милукгась собою

1 культивуючи HopcTOKicTb i черств!сть, остаточно вбивае з соб! найменш! "благ!" поривання, залишки чуйност! й гуманност}.

Значно прчвшпшим i доброзичлившпм виглядав у влетав? 1н-ший "покоритель" Всрхополля - "гурман i лев" Циганов у рдаоианп! Ю.Мапуги. ¿loro "дядя (Jopa" - талановитий |ншнер, разумник, тонкий знавець я!нок i вин. I здавалося б, ц!лковита протилега^сть своему приятелю i колез1 - заб!яц! i в!длюднику. Якщо Чернун порео-ц!нив cBOi сяли i моюивост!, бакаючи зм!нити аиття cojpaa, то Циганов знае co6i справшш ц!ну i не замахуеться на цемокливе.

Проте театр ствердгкував^що ni Черкун з його в!двертим пре-зирством до навколишн!х, hí Циганов з його прихованою байдук!стп до них не може бути нос!ем позитивного !деалу, творцегл майбут-яього. А разом вони створюгать завершений образ слепого ! нелэд-зькогэ прогресу, який не мояз вивести лгадство з тупика, а cié де 6im>uie зло i загибель.

Тема !нтел!генц!'1 i i"í рол! у .розумшй пе^ебудоз! ~лт?я за-эзди лишалась чи не найвизначн!шою i хеилюэчою'для Горького. Зона знайшла свое яскраве i посл!довне вт!лення в штерпретацГ! ,'Дивак!в,*ЬоставленихВ.Оглобл!нт!1л - вперше украУнською мовзо -зпочатку у Харк1вському театр! i м. Шевченка /1967/, a iiotím у /1икола1ВСько?лу театр! !м. Чкалова /1974/. Власне, це була одна 1ктерпретац!я, то:^ що позиц1я рэтглсера в обох впстав&х лн^зласл

незмпшога. Дсдо модифпг/вались, одсрч/ьали додатково забарЕлення деяк! образи через нзвих Еиконавц1в. Напб1льшо;о г.прэи цо стосустьс образу головного героя. Обтщва актори /! Л.Тарабарипов у Харков1, I П.Морозенко у Николаев!/ п!дкресл1сшалп у героТ обдароваихсть художкын натури, те безумовно- позтшшне, що вид1ляе Гюго серед "ко лиши 1х лэдей". Якио виходити з притамашю1 героям обох ви-став дитячост1 /як 1"х основно! риси/, то не будо ноликов натя;::-кою коротко охарактеризует:-! периого як "шп!ечолое!к - шппеди-тя", а другого - як "напгвпоот - нап!пдитя".

Л.Тарабаринов акцентуе не лише безумоЕнкй артистизм, а й повн! "богемн!сть" у своего письмешш1;ов!,що ¿виявляеться у Лого !мпулъ-сииност1, легковашгаст!, неил!нн1 керувати своТ'ми омоц!ямп, не-баканн1 думати про шших I насл!дки власних д1янь. Актор п1дкре-слюе не лише його безсилля 1 розгублен}сть перед життевими труд-нощами, а й перех!д в1д неусв1дэмленого удавакня до св!домих хи-трощ!в з ыэтою саг.юзахисту й особистого спокоо.

. Герой П.Морозенка не лише "доросла дптина", а й тонка, враз-, лива, талановита особист!см>. 7 цього прозахка поетячний лад душ! тому е1н тягнеться до есього шднесеного 1 прекрасного.

Таким чином, позщ1я микола'Увського спектакли здаеться дещо м"якшою по в!дношонню до головного героя, 1 все к при суб"ективн!: чар1вносг! обох Мастакових /особливо останнього/ викликала сум-н!в корисн!сть Ух письменнчцькоТ' д!яльност1, що зобраяс/тала про-менисте майбутне серед мерзенност! тепер!инього, бо, як отвердевав М.Горький: "Не г,гоне бути красивого життя, коли наЕКоло нас так багато убогих 1 раб1в"1.

Зараз театри перекивають паузу у взаеминах з Горькш. I треб думати, що вашшй час "переоц1нки ц!нностей" суттево позначиться на переосмислзнн! вс!е'1 творчост1 цього складного писылениика, що стояв на траг!чному злам! двох епох, в !м"я т1еУ глибоко! пра-вди жиля, яка все-таки переважае в кращих його творах.

У виснорках!- п!дводяться п1дсумки дослвдкешш та узагальню-ються.основ1и його насл!дки.

Зокрома, на п!дстаЕ! вивченого у дисертац!!' материалу автор розкрчвае осиовн! тенденцИ суча с но У штерпретацп клазшш, що ви-значилнсь у 70-80-т! роки.

I Горький ГЛ. Собр. соч., т.23, с.353.

Иасашерод, цо зверношш до тих твор!в, як! порушують загадь— нолюдськ! питания, t акцентування в них морально-егичних проблем. У виставах перевакае боротьба св!тогляд1в, pisrntx киттевих нрян-mmin, 1дсал1в. Причоцу творц!в вистави, як правило, ц!катггь ие розультат, а сам процес становления або пад!ння особистост!, ана-1из причин, що призводять XI до моралытх компром!с!в або загнбел!.

3 цим пов"язаний ! п!дх!д до персонаже класнчн01 драматурги як до етвих людей, а не хрестоматШю вивченнх лхтератургшх образ is, вкрчтих toecthm шаром сценГчних траджйй. У свотх трак-туваннях актори i рекисери внходять переваяно 1з текстов п"ео, а па з коментар!в до них, хз вчинк!в ropoi'b, а не з ix саиохаракте -ристпк. Це, з одного боку, тягне за собою б!льш тверезе i вимог-ливе ставлення до t:ix персонам, як! завздн ВЕакались пэзитдшгали i нав!ть !деал!зу вались, а з !ншого - б1льш вдумлпве i терпимо д<

t'ix, хто pantma беззастерегшо висм!ювався або заперечупався.^^д-си н!бято вит!кзс i зблтгаення ком!чного i траг1чного канр!в у lm-

ставах, поревапно з переводом комедП у б!льы "високий" жанр -

драму або в один 1з жанр!в - кентавр1в: траг1комед!ю, Tparirpo-

теск, траг!(^арс.

I, нарешт!, прагнення зрозу1л!ти кожний TBip у контекст! acici творчост1 письмешшка, а його - у т!сноаду взаемозв"язку з icTOpicio св1тово1 л!тератури.

Оск!льки ж сучасн!сть трактування залежить вхд концепцИ' ра-ншсера-постановника, ми без вагань можемо вид!лити три основннх роотсерських шдходи у ставленн! до класики. Справд! новаторськил i творчий, заснований на заглибленому p03KpiiTii задуну драма jyp-га, з урахуванням сусп!льпого й ¡сторичного досв1ду нин!цшього покол!нпя людей.! посл!довшпл вт!ленням *де? яскравнми худоян1ш1 засобами. Два 1нш! являють собою крайн!, а тог.у однаково noBipni no3iri'i. Один 1з них - це намагання будь-що поставит п"ссу всу-переч !снуючпм традиц1ям, коли порушусться нав!ть лог!иа из и г.--ти пороонах!», а новаторство мавсамодостатн!й,формалыгай характер. 1нший являе собою музейний, реставраторський п!дх!д до спаяли.! класшав, через що у театр! не вшшкае шякого контакту и!к сцоно > i залом.

Постановка класичнох п"еси - це !спит для театру на його ху~ докню та 1дейну зр!л!сть. Бона завжди лишастьсн школою мипстор-ноет! для його мгтц!в. Саме при вт!ленн1 класики даРиИлш о'т/лиу. ми стають ! i'x здобутки, ! i'x прорахунки. Юшспка г-.^уиулп

нашит театрами т! ж проблема /пои"язан! в першу чергу з! станом рзг/лсурп 1 акторського мистецтва/, що I сучасна драматург1я - мож-ливо, лише загострпвши.! сфокусуваввп Ух.-

Б1льшэ двох досятил!ть тотду Г.Товстоногов писав: "Ми хочемо, щоб кпасика, в1добраяашя минуле, до помчт-ала тати сьогодн! 1 бу-дуватя майбутне" . I класика виконуе ц{ <рункц11. Шд впливом часу 1 под!й зм!нгавався п!дх!д до класикн I ьияелялась и акту а лысеть, спроможн 1сть завзди в!дпов!дати вимогам сьогодоння. За ц! деся-тил!ття.були р1зн! трактування класичнях п"ес. Ново вчпикало 1з заперочення старого - так народздвалась чергова традиц!я. Але нер1дко вона канон 1зува лас;?, перетворюючись на штамп !, вичерпа-вши себе, вимагала нових пошук!в i нових в!дкритт!в. Наше став-лення до кдасичноУ драматурги збагатилось творчини пошуками макстргв сценп, фундамептаяыгами л!терггуро- 1.театрознавчпм11 про-деми. I зараз украУнський театр на шляху до б!льш глибокого/у пс р1внянн! з попаредн!м/ осягнення ц!еУ опадщини. Класика - но мануле, вона сучасна ! налекить майбутньоцу. I чпм багатший наш -млтц!в театру 1 глядач!в - внутр!шн!й св1т, вищий !нтелектуальнпй р!вонь 1 иирший св1тогляд, тим повн!шим 1 насичен!шш буде цей диалог !з класикоа,

Основш положения, дисертац!У воображен! у публ1кац!ях:

—Етапи сучасноУ !нтерпротац1У класики /Театральна культура. К., 1903/ - 1.а.а.

—Сучаоний актор укоасичноцу репертуар! /актори УкраУки в п"есах М.Горького/. /УкраУнське акторське мистецтво: традиц!У 1 'сучасн1сть. К., 1986/ - 2 а.а.

—Заруб1жна класика на сцен! сучасного украУнського театру. /Режисура украУнського театру: традиц!У ! сучасн!сть. К., 1990/ -3 а.а.

-Цей в!чно новий старий сад /Прем"ера в театр! !м. Лес! Ук-раУнки/ - "Культура ! життя", ,1931, 7 серпня - 0,5 а.а. .

—Випробування-Достоевським - "Культура 1 життя", 1983, Зо сГчня - 0,5 а.а.