автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.01
диссертация на тему: Садово-парковое искусство как выразитель сменяющихся культур

Полный текст автореферата диссертации по теме "Садово-парковое искусство как выразитель сменяющихся культур"

ХАРКІВСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ

\

Спеціалізована вчена рада Д.64.807.01

На правах рукопису

СОЛОВЙОВА Ольга Семенівна

УДК 712.01

САДОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО ЯК ВИРАЗНИК КУЛЬТУР, ЩО ЗМІНЮЮТЬСЯ (питання семантичної та просторової

ієрархії)

17.00.01. Теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії міського господарства.

Науковий

керівник кандидат архітектури, доцент

Шубович Світлана Олександрівна, Харківська державна академія міського господарства.

Офіційні опоненти:

Доктор архітектури, професор КРАВЕЦЬ ^

Володимир Йосипович Харківський державний технічний університет будівництва і архітектури Кандидат мистецтвознавтва, професор ЖИТНИЦЬКИЙ Анатолій Зиновійович Харківський державний інститут культури

Провідна установа: Харківський державний університет

Захист відбудеться 4 4 Т1998 р. о ^ ^ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.807.01 Харківського державного інституту культури за адресою: м. Харків, 310003, Бурсацький узвіз, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного інституту культури: м.Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий 'IV МИІИ-Ц 1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавстЕ професор /О ,-Є.О. Бортник

ВСТУП

Постановка і актуальність питання

Найвищий продукт садово-паркового мистецтва - палацово-паркові ансамблі минулого - вражають нас і нині не тільки геометричним втіленням в природу, але й філософським ставленням до неї. Вони передають світосприймання, характерне для своєї епохи. Вони - феномени загальної культури, індикатори тих цінностей, які накопичувала світова культура впродовж віків. Палацово-паркові ансамблі входять у цій якості в ємку систему загальнокультурних цінностей, зосереджену на теріторіях, які виходять далеко за межі парків. Коли О.Шпенглер в “Заході Європи” виділяв центри цивілізації - місто Олександра, місто Лютера - він мав на увазі події й культури, не обмежені діяльністю міст-центрів. Так само розглядав М.Анциферов стародавні й сучасні цивілізації, які здавна групувались навколо міст-столиць. Сучасні вчені відзначають, що роль історичних ареалів ще більш підсилилась в наш час. Засоби масової інформації ввели в коло сприйняття людини “місця, де не ступала її нога”1, але які стали частиною її інтересів і вплинули на її оцінки найближчого оточення. Наприклад, Сміт вважає такими місцями Акрополь, Венецію, Париж і схожі з ними культурні центри. Природньо, не менше значення для людини мають рідні місця, з якими пов’язана її культура і коло інтересів, які вона може задавольнити своєю безпосередньою присутністю. Так, Царське Село пов’язане не тільки з його утворювачами - В.Неєловим, Ч.Камероном, В.Растреллі, - але і з О.Пушкіним, А.Ахматовою, М.Махаєвим, тобто зі “згустками” загальної культури, яку не поділено на окремі види мистецтва. Унікальні парки України - Олесандрія, Софіївка, Стрийський парк-також відсилають до ємноі культури, пов’язаної з цими місцями.

Сьогодні роль паркових утворень підсилилась й ускладнилась. Вони структурно інтегруються в більш значні системи. На цю інтеграцію вплинули, перш за все, предметні фактори, такі, наприклад, як функціонально-сануюче значення заміських лісів і водних систем. Підсилився й естетичний вплив, саме в сукупності з усіма компонентами, в тому числі, з палацово-парковими ансамблями й унікальними парками. Кожен з них все більше

1 SmithN. Mans environme’nt.-Afchitectural Association joumal.Arena.Vol.83,1913, June, 1967.

працює як складова частина великої системи, що займає значні території.

Таке включення локальних вузлів в більш значні системи відбувалось, хай і в меншій мірі, в стародавні часи. Відомою є роль сада Академа в регіональному ансамблі від Елевсіна до Афін. Ще більш відомі парки Версаля, Сен-Клу, Со, Петергофа й Оранієнбаума в містобудівних системах Парижа й Петербурга. Але сьогодні взаємодія окремих парків й палацово-паркових ансамблів з зеленими заміськими й міськими масивами набуває структурного характеру. Бо розвиток великих міст, їх виходи за адміністративні межі, їх повсюдне перетворення в системи розселення ставить питання про включення в них заміських паркових структур. І якщо в Римі, Парижі, Петербурзі не стояло в минулому питання про структурну єдність з ними Тіволі, Версаля й Петершфа, то сьогодні воно стало необхідним. Цю необхідність продиктовано, у першу чергу, соціальними й транспортними факторами. Те, що раніш не створювало проблем - каретний виїзд Доміциана й Людовіка в Альбані та Версалі - сьогодні потребує організації транспортної інфраструктури, єдиної для міста й заміських територій. А це, природньо, припускає й необхідність єдиних містобудівних структур, в тому числі, структур озеленення.

Єдині структури озеленення стали ще більшою необхідністю в групових системах розселення, коли міста, що входять до їх складу, розчленовуваються зеленими масивами - місцем приміського відпочинку. Наприклад, це закладено у проектах Великого Парижа, де формується єдина структура від столиці до Гавра, голандської конурбації - від Дортрехта до Роттердама, Великого Петербурга - з його розвитком вздовж берегів Фінської затоки. В сучасній практиці ті ж принципи закладені в проектах Великої Москви - вздовж русел Москви, Клязьми й Сестри - до Оки, Великого Мінська - від Немана на південь, включаючи зелений диаметр вздовж Свіслочі. Аналогічні регіональні системи озеленення передбачені для великих міст України: для Києва -вздовж русла Дніпра, для Харкова - від верхів’я Уд до впадіння Мжи в Сіверський Донець.

Коли проектуються такі грандіозні системи, існує небезпека масштабного відриву від їх кінцевої структурної інстанції - від просторів, масштабних людині у парках та інтер’єрах палаців. Проекти приміських зон розроблюються “великими мазками”, в яких особистий масштаб людини, так званий “особистий кокон”, далеко не завжди знаходить відображення. Між тим, людина -

з

споживач проекту - діє у реальному середовищі й не розподіляє свої враження, здобуті, як на великих просторах регіонів, так і на малому майданчику парку, де можна присісти й “общупати” поглядом деталь, домірну до нього. Тим більш, масштабні градації проявляються не тільки у парках, але й у великих лісах, де нерозчленовані зелені масиви й відкриті простори, що межують з ними, чергуються з узліссями і галявинами, масштабними до людини. Тут закладена й чітко простежується масштабна просторова ієрархія. Вона обумовила ставлення людини до різних з масштабу просторів. Людина набула генетичної здібності масштабних порівнянь, того, що названо в науці співвідношенням “макрокосм-мікрокосм”.

Природньо, проектування “зелених” систем має прогнозувати цю здатність реальної людини. Тому є сенс прослідкувати ієрархічну побудову великомасштабних “зелених” систем, котрі поєднують великі регіональні простори й вичленовані простори парків й палаців. В цих, більш розгалужених системах, ніж в локально досліджених ансамблях, ще вагоміше звучать фундаментальні основи масштабної ієрархії - такі, як концепції

О.Лосєва про єдність зовнішніх й внутрішніх начал; К.Лінча про перехід від контактного відчуття до дальнього, від дальніх до символічних передач; М.Бахтіна - про зміст символа..., який співвідноситься з ідеєю “світової цілокупності”; Корбюзьє - про “олюдинення” в Модулорі світу.

Зовнішнє виглядає в простій трактовці як просторова умова сприйняття об’єкта. Так, О.Лосєв вказував на єдність й боротьбу протилежностей, коли все зовнішнє ми починаємо відчувати своїми фізичними органами чуття. Вітрувій же наголошував, що той самий об’єкт інакше сприймається поблизу та здалеку, при погляді зверху й знизу. Тобто, в більш складному - філософському

- плані відношення “зовнішнє - внутрішнє” відображує сприйняття людиною світу.

В наш час процеси урбанізації набули ще більш інтенсивного характеру, ще більше підсилились темпи життєдіяльності, й виробничі інтереси нерідко відкидають на другий план питання збереження природного начала. Відповідно збільшились масштабні градації між відкритими й локалізованими просторами, необхідними для різних видів людської діяльності. Підсилилась і необхідність створення для людини “особистих”, масштабних до неї просторів, де б вона могла відійти від високих швидкостей пересування, від стресових ситуацій, від напруги масових видів

ДІЯЛЬНОСТІ.

Палацово-паркові ансамблі, як еталони паркового мистецтва, відіграють в цьому значну роль.

Слід підкреслити роль садово-паркового мистецтва у відродженні украінськоі культури. Так, у межах дисертаційної теми, акцентуються його звуязки з світовою культурою; важливість яких зазначають, наприклад, Г.Згурський і В.Шейко.

Вивченість питання

У вивченості питання, в межах теми, можна виділити ряд аспектів:

а.Філософсько-культурологічний погляд на природу (Анаксімен, Фалес, Піко делла Мірандола, Сен-Сімон, Р.Декарт, М.Матьє, Р.Штайнер, О.Лосєв, В.Межуєв та інші).

Автори підкреслюють одухотвореність природи як основи світобудови, розкривають її міфологічні інтерпретації, відмічають фізичні субстанції, виділяють культуру як відправну основу у відносинах з природою в різні епохи, а також вказують на феномен, який пов’язує ці епохи.

б.Засоби впливу природи на людину та їх використання в мистецтві й архітектурі.

В ряді досліджень виділяються географо-кліматичні, екологічні й топографічні фактори та відмічається, що урахування кожного з них дозволяє виявити те ціле, яким є природа, та в яке повинна увійти архітектура як в кінцеву інстанцію (А.Іконніков,

І.Жолтовський, К.Лінч, Ле Корбюзьє, Ф.Райт, Дж.Саймондс, К.Танге, О.Мікуліна, Г.Петришин).

В інших дослідженнях акцентуються культурологічні й естетичні аспекти. Відмічається, що різні стосунки з предметними формами природи впливають на естетичний задум і є, в свою чергу, функцією певних культур (О.Лосєв, Б.Михайлов, А.Вознесенський, А.Тарковський, А.Кантор та інші).

Слід відмітити ствердження О.Лосєва, що елліни ставили знак рівняння між природою й мистецтвом.

в.Техніка реалізації естетичного потенціалу природи.

В даних дослідженнях виділяються просторово-часові параметри ландшафту, з огляду на які, і сполучаючи їх в певній послідовності, досягаються певні естетичні результати в садовопарковому мистецтві та архітектурі взагалі (Дж.Саймондс,

А.Вергунов, Ю.Курбатов, Л.Залесська, В.Антонов, К.Танге).

Ряд дослідників пропонують кількісні критерії (І.Родичкін) й виділяють масштабні ознаки (Л.Берг).

г. Принцип ієрархії в природі та садово-парковому мистецтві.

Ці дослідження можна розділити на такі, що апелюють до загальної теорії систем, на такі, що мають загальномістобудівний характер, та такі, що стосуються природи.

В перших дослідженнях акцентуються загальносистемні положення про матеріалізацію систем в структурах, що мають ієрархічну будову. Відмічається взаємодія ієрархічних рівней; підкреслюється, що властивості будь-якого підрозділу розкриваються лише з огляду на його роль в підрозділі більш високого порядку (Л.Авдотьїн, Л.Берталанфі, Н.Вінер, Г.Лаврик, У.Ешбі).

В других - відмічається ієрархічний принцип формування містобудівних структур взагалі, в які включаються й природні компоненти (Г.Аксельрод, Ф.Генісаретський, В.Антонов,

І.Алфьоров, Ю.Бочаров, І.Фомін, М.Емері, Д.Енгель).

В третіх дослідженях, як, наприклад, у Л.Берга, ландшафт диференціюється, за ієрархічними ознаками, на багатоступінчасті структури - від великих географічних зон - до урочищ та фацій.

Ці дослідження дають ємну й плодотворну основу для нових досліджень в цій сфері. Але принцип ієрархії в даних працях досліджений, як правило, поза зв’язком з його філософським та культурологічним змістом або ці дослідження не мають відношення до садово-паркового мистецтва.

Проблема, ціль та задачи дослідження

Таким чином, проблема криється в складності масштабно-просторового співчленування паркових і палацово-паркових структур та опосередування таких співчленувань в естетичній культурі різних епох. Така складність особливо виявляється, коли парки та палацово-паркові ансамблі вводяться в лісопаркові регіональні системи.

Згідно з цим, ціль даної праці - виявити закономірності ієрархічної побудови палацово-паркових структур, як функції соціума й культури різних епох.

Ціль дослідження розподіляється на ряд задач:

а.Розкрити теоретичні основи впливу природи в цілому і паркових структур, як її частини, на сприйняття людиною певних

культур;

б.Розкрити взаємозв’язок ієрархічних структур палацово-паркових ансамблів і парків з культурним кредо певних епох;

«.Розкрити особливості ієрархічних побудов палацово-паркових ансамблів та парків, коли вони вводяться в регіональні системи озеленення, що є відбитком особливостей сучасної культури;

г.Виявити універсальні закономірності просторової ієрархії парків та їх взаємозв’язків з культурою різних епох.

Методологія та методика дослідження

За методологічну основу дослідження прийнято таке: просторова ієрархія палацово-паркових ансамблів і регіональних “зелених” структур виходить за межі формальної композиції. Метафорична оцінка ієрархічних побудов відображає й соціально-філософські ідеї, й певні архетипи.

Згідно до цього, методика дослідження грунтується на співставленні соціальних умов, історичної та національної психології суспільства, творів інших видів мистецтва та палацово-паркових ансамблів. Для цього залучаються:

а.Бібліографічний матеріал;

б.Наукові дослідження в наведених вище сферах;

в.Конкретні витвори мистецтва та архітектури, втілені в ансамблях, які досліджуються, або які є характерними для тих періодів, коли вони створювались.

Зважаючи на складність поставленої проблеми, прийнято таку методологічну послідовність: перехід від аналізу локальних ансамблів до аналізу регіональних “зелених” структур, в які палацово-паркові ансамблі входять як невід’ємна частина. Останнє виглядає особливо важливим, оскільки дозволяє яскравіше простежити загальнокультурний аспект просторової ієрархії: як саме різні епохи впливали на ставлення людини до світу.

Предмет та об’єкти дослідження

Предмет дослідження - взаємодія і взаємозалежність ієрархічних побудов палацово-паркових ансамблів та культури відповідних епох.

Об’єкти дослідження - наукові роботи з вищезгаданих розділів і конкретні палацово-паркові ансамблі: лісопаркові та паркові системи Паризького, Петербурзького і Харківського регіонів з детальним аналізом окремих їх комплексів - Версаля, Петергофа, парка ім. Т.Шевченка та комплекса Бермінводи. Досліджуються також локальні палацово-паркові комплекси -Єкатеринінський, Софіївка, Стрийський парк, парк Кацурата сади Боболі.

Вибір ансамблів і регіональних структур з різних географічних регіонів та епох продиктований необхідністю простежити не тільки специфічні їх умови, але й універсальні ієрархічні закономірності, властиві палацово-парковим ансамблям взагалі.

Межі дослідження

Загальнокультурні аспекти формування палацово-паркових структур і витворів мистецтва та архітектури розглядаються в межах їх впливу на задану проблему - взаємодії ієрархічних просторових побудов та соціально-культурних тенденцій розглянутих епох. Так, до аналізу парків залучено матеріали з соціальних умов, філософські концепції, витвори мистецтва й літератури у зазначених вище рамках.

На захист виноситься:

а. Принцип ІЄРАРХІЧНОЇ ПОБУДОВИ палацово-паркових структур як функції сприйняття людиною світу, її філософського ставлення до нього, включаючи генетичні передумови (архетипи);

б.Значимість ЄДНОСТІ ЗОВНІШНІХ І ВНУТРІШНІХ ПРОСТОРІВ палацово-паркових ансамблів як основи їх ієрархічної побудови з урахуванням культури епохи;

в.МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД до дослідження -апеляція до різних наук і мистецтв, їх співставлення з теорією і практикою садово-паркового мистецтва;

г.ПРАКТИЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ заявленої проблеми в період територіальної експансії міст, ускладнення задач садово-паркового мистецтва і масштабних градацій у масштабних відносинах людини і оточення.

Структура дослідження

Дисертація складається з двох томів. Перший том має такий зміст:

ВСТУП.

Розділі.ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕНЯ ПАРКОВИХ СТРУКТУР.

1.1 .Філософсько-культурологічний погляд на природу. 1.2.3асоби впливу природи на людину та їх використання в

різні епохи.

1.3.Техніка реалізації естетичного потенціалу природи.

1.4.Принцип ієрархії в природі і садово-парковому мистецтві. Висновки по розділу 1.

Розділ2 .МИСТЕЦТВО ЛОКАЛЬНИХ ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИХ АНСАМБЛІВ.

2.1.Парк Софіївка. Умань.

2.2.Стрийський парк. Львів.

2.3 .Палацово-парковий ансамбль Пушкін.

2.4.Парк Кацура. Кіото.

2.5.сади Боболі. Флоренція.

Висновки по розділу 2.

розділЗ .МИСТЕЦТВО ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИХ АНСАМБЛІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ РЕГІОНАЛЬНИХ ' СИСТЕМ ОЗЕЛЕНЕННЯ.

3.1 .Паризький регіон.

3.2.Петербурзький регіон.

3.3.Харківський регіон.

Висновки по розділу 3.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ.

Список використаної літератури.

Другий том містить “Додатки” з схемами, малюнками, та фотографіями.

Дисертація налічує 167 сторінок основного тексту, 7 сторінок списка використаної літератури та 100 сторінок “Додатків”.

Новизна дослідження

Видаються новими такі положення й висновки дисертації:

1.Архітектурно-просторова ієрархія розглянута з точки зору відображення нею певних культур. Принцип і прийоми членування

просторів та їх часових співчленувань вивчені у взаємозв’язку з соціальними умовами, філософією і психологією різних епох і співставлені з витворами мистецтв.

2.Палацово-паркові ансамблі й парки розглянуті не тільки в їх межах, але і як складові частини регіональних структур озеленення.

З .Розкриті ті конкретні засоби, за допомогою яких досягалась єдність різних структурних рівней та ті загальнокультурні й соціальні тенденції, які вплинули на те чи інше ставлення до зовнішнього середовища.

4.Виявлена залежність характеру співчленувань зовнішніх і внутрішніх просторів від соціальних метафор різних епох та генетичних уявлень, втілених в ряді міфологем.

Розділ 1. “ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРКОВИХ СТРУКТУР ”

Перша глава містить чотири підрозділи.

Напочатку простежено вивченість питання про першооснову природного начала від Стародавнього Єгипту до нашого часу. Проаналізовано історико-культурні періоди, коли філософське поняття природи мало пріоритетне значення. Так, відзначені міфологічність і одухотвореність природи в Єгипті, сприйняті Стародавньою Грецією. Підкреслені різні уявлення людей про природу. У греків вона - живий Космос, невід’ємний від самої людини, у людей Відродження - світовий розум. В цих дослідженнях акцентовані трактовки природи, пов’язані з рівнем її пізнання і соціальними тенденціями епохи.

Розглянуті також точки зору вчених про засоби впливу природи на людину і використання їх в мистецтві та архітектурі, в тому числі - в садово-парковому мистецтві. Акцентовані погляди на емоційно-естетичні аспекти цього впливу. Відзначено, що дослідники виділяють, як такі, просторові параметри різних масштабів, співвідношення світла і тіні та їх інтенсивності.

Досліджуються погляди на техніку реалізації естетичного потенціалу природи, на просторово-часові і масштабні характеристики ландшафту.

Наприкінці подані концепції ієрархічного принципу формування структур, які особливо вражають в природі, та багатоступінчатість зв’язків таких структур для людини, що їх

сприймає. Розглянуто погляди вчених по загальній теорії систем, де принцип ієрархічної будови має засновуючий характер. Вивчено також ієрархічні концепції в архітектурі, в тому числі, в садовопарковому мистецтві, і погляди на міфологічні та філософські витоки таких концепцій.

Розділ 2. “МИСТЕЦТВО ЛОКАЛЬНИХ ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИХ АНСАМБЛІВ ”

Другий розділ містить п’ять підрозділів. В них досліджуються окремі палацово-паркові ансамблі: парк Софіівка в Умані, Стрийський парк у Львові, Єкатеринінський ансамбль у Пушкіні, парк Кацура у Кіото і сади Боболі у Флоренції. Розглянута їх просторова ієрархія з точки зору загальнокультурних і соціо-культурних умов епохи.

На прикладі парку Софієвка досліджено співвідносиш! як зовнішніх культурних тенденцій, так і специфічних українських культурних рис. їх синтез відобразився у своєрідній специфіці ансамблю. Перш за все в ньому відбилась романтика та природність, притаманна українському народному мистецтву. В цьому руслі творили українські митці: Т.Шевченко, Д.Левицький,

В.Бровиковський, І.Сошенко, Д.Бортянський та інші. Так, природною романтикою насичена нижня частина парку. Їй протиставлений експресивний фрагмент - долина Гігантів, де відобразились і барочні тенденції, які привніс володар парку Потоцький. Ця долина несе архетипічну семантику “Порогу” -границі між попереднім “шляхом” і виходом до світлого верхнього озера, тієї “Цінності”, заради якої пройдено “Шлях”, і яка збагатила того, хто йде. Ідея подібного “Порогу” співставлена з такою ж ідеєю в інших видах мистецтва - від творів Гомера, Данте і С.Ботічеллі до творів А.Пушкіна і М.Коцюбинського. Цей порівняльний аналіз надав структурно-семантичну основу для дослідження наступних об”єктів.

Палацово-парковий ансамбль у Кіото аналізується з оглядом на східні філософії - сінтоїзм та будизм, з їх трактовкою природи; Єкатеринінський ансамбль - з соціальним переломом, який відобразився у переході від космогонічних уявлень, властивих культурі барокко, до руссоїзму кінця XVIII сторіччя і т.д.

Такий аналіз локальних ансамблів є передумовою його розповсюдження на складні регіональньні структури озеленення за принципом переходу від простого до складного.

Розділ 3. “МИСТЕЦТВО ПАЛАЦОВО-ПАРКОВИХ АНСАМБЛІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОЗЕЛЕНЕННЯ”

Третій розділ містить три підрозділи. В них досліджуються закономірності просторової ієрархічної побудови регіональних структур озелененная та засоби композиційного включення в них палацово-паркових ансамблів. Розглянуто Паризький, Петербурзький та Харківський регіони. Акцентується, що ієрархічні побудови й прийоми їх структурних зв’язків виходять з соціально-культурних тенденцій кожної епохи: імперських ідей Петра - в Петербурзі, Людовика XIV - в Парижі. Так, перехід від Версальського парку до більш пізнього парку поблизу Малого Тріанона разглянуто, зважаючи на загальнокультурні трансформації за Людовика XIV і Марії-Антуанетти. У зв’язку з цим, обгрунтовано перехід від геометричних побудов і гіпертрофованих масштабів до мальовничого парку Малого Тріанона і локально вичлененим просторам. Створення цих систем пов’язано з різким збільшенням масштабів, з відривом просторів, що формуються, від людини-індивіда. Показано, як регіональні системи формувались вздовж домінуючих вісей ландшафту й превалюючих шляхів руху: Паризька - по долині Сени, в напрявку Гавра (цю вісь повторювала вісь Версаля), Петербурзька - вздовж Фінської затоки (на цю вісь виходили Петергоф та Оранієнбаум). В Харківському регіоні структурні вісі відповідали природним -річищам Мжі та Уд. І тут міські комплекси (Олексіївський, парк Шевченка) своїми головними вісями дублювали регіональні.

Розглянуто взаємозв’язки просторових структур різних рівней ієрархії окремих палацово-паркових ансамблів і комплексів з зовнішніми просторами, та виявлено характер просторових зв’язків, який відповідає соціальному замовленню епохи.

ВИСНОВКИ

Оскільки основне питання дослідження - виявити філософсько-культурологічну основу просторової ієрархії садовопаркового мистецтва, у вивченості питання стверджується таке:

1 .Природне начало у всі віки сприймалося людьми не просто як матеріал для утилітарних потреб і навіть не тільки як об’єкт естетики, матеріалізований в геометричних формах. Природа сприймалась як деяка таємність; вона була одухотвореною і немов випромінювала цю одухотвореність в свідомість людини. Цей принцип “еманації духовного” проходить від міфології та релігії в філософію та мистецтво - від Парменіда й Аристотеля до Ж.-Ж. Руссо й Р.Штайнера, від Ліссіпа й П.П.Рубенса до Ф.Фелліні й А. Тарковського. Відповідно до цього, природні форми і певні філософські ідеї формували ставлення людини до світу. Ось чому кожну паркову структуру і кожний палацово-парковий ансамбль доцільно розглядати з точки зору світогляду, притаманного своєму часові.

2.ЦІ світогляд, філософія, одухотвореність, загальнокультурна домінанта кожної епохи передавались в садово-парковому мистецтві конкретними засобами. Більшість дослідників відзначають, що такими засобами є параметри вичленених просторів, співвідношення просторів і світла різних масштабів та інтенсивності. .

3.Найбільший вплив відбувається при зіткненні масштабів і інтенсивності світла зовнішнього і внутрішнього середовища. Ця констатація - найбільша ефективність при зіткненні діянь ззовні і внутрішньо - неминучо приводить до принципу ієрархічності; до диференціації середовища на різні масштабні рівні. Як диполярні масштабні рівні виступають, з одного боку, - людина з властвим їй внутрішнім світом, й, відповідно - її масштабом, з іншого - всесвіт в цілому і, відповідно, - зовнішні простори. Ці відносини лягли в основу практично всіх міфологій, теологій та філософських концепцій - від первісних і давньогрецьких міфів до Філолая, Платона, Плотіна, Піко делла Мірандоли та інших. Ієрархічний принцип закладено у структурах загальної теорії систем - у Л.Берталанфі, Н.Вінера, Р.Ешбі та інших, інтерпретовано в різній мірі Л.Авдотьїним, В.Антоновим, Г.Лавриком, Х.Александером, Д.Енгелем, І.Фоміним, та іншими; в містобудівній сфері і садовопарковому мистецтві (без системних побудов) - А.Вергуновим,

І.Косаревським, ІО.Курбатовим, І.Родичкіним та іншими.

Конкретний аналіз локачьних палацово-паркових ансамблів з позицій просторової ієрархії дозволяє стверджувати, що:

1.На першому ієрархічному рівні виступає відношення ансамбля в цілому до зовнішнього світу, згідно з соціально-культурологічними тенденціями і національно-географічними особливостями. Це відношення проявлялось або в протиставленні ансамбля навколишньому світові (Софіївка, Стрийський парк, сади Боболі), або в прагненні увійти в гармонію з ним (Царскосельський ансамбль, Кацура). В першому випадку антагонізм відображав розчарування в навколишній суєті (Софіївка), прагнення до ізоляції від міського життя (Стрийський парк, сади Боболі). В другому випадку панувала філософія єднання людини зі світом і простори м’яко проникали в парки (Кацура). При пануванні космогонічного (державного) начала ідея грандіозності, величі переносилась із імперської столиці в приміський сателліт (Єкатеринінський ансамбль).

2.Характерним є введення в кожний ансамбль водного компоненту, як метафори природніх водних просторів, частини нескінченного зовнішнього світу. Тут діє генетичний архетип, відображений в міфах всіх часів і народів - світовий океан як образ Всесвіту. Тут також задіяні дві тенденції культурологічного порядку. В одних випадках є прагнення м’яко “увійти” формою акваторії в природне начало (Софіївка, Кацура, Царскосельський ставок післякамеронового періоду, долинна частина Стрийського парку). В інших випадках акваторія підпорядкована вольовому людському началу, який протиріче природним формам (басейн та фонтан в садах Боболі, початковий ставок та басейни біля палацу в Цаскосельському ансамблі).

3.Ще одна особливість проявляється на третьому ієрархічному рівні. Взаємозв’язок акваторій з крупними просторами в одних випадках затруднений (сади Боболі, Софіївка), в інших - вільний від перешкод (Стрийський парк, Єкатеринінський Старий сад), або перешкоди скоріш є орієнтирами, які сприяють м’якому шляху до очищення, відповідно до канонів сінтоїзму (Кацура). Перше відображає трагізм епохи (сади Боболі) і трагедію власника (Софіївка). Ці риси матеріалізовані в значному порозі - долині Гігантів (в Софіївці) та “відриві” басейну від палаццо - в садах Боболі. Друге - гармонію людини й природи.

4.На четвертому структурному рівні, в залежності від вищезгаданих умов, по-різному вирішуються структурні зв’язки

між найбільш значними вузлами. В одних випадках масштаби майданчиків на підходах до цих вузлів відрізняються нюансно, ритм переходів - гармонійний, і немає протиріч між спокійним рухом і спокійним переходом до домінуючого простору (долинна частина Стрийського парку, Кацура, Новий сад Царскосельського ансамблю). В інших випадках відчленовані простори є масштабно контрастними, ритм змін частішає (сади Боболі), панують космогонічні протиставлення й грандіозні простори, непорівнянні з людиною (Єкатеринінський ансамбль растреллієвського періоду).

5.Просторові переходи між ієрархічними рівнями відображають архетипи, які впливають на естетичні оцінки. Особливо яскраво проявляються архетипи, втілені в міфологемах “Путь”, “Поріг”, “Жертва”, “Цінність”. Вони мають універсальний характер для різних видів мистецтв і матеріалізуються в парках в чергуванні просторових стискувань та розкриттів на шляху до кульмінації. їх сполучення відбиває різні соціальні метафори.

Аналіз регіональних систем озеленення дозволяє відмітити нові закономірності, пов’язані з введенням палацово-паркових ансамблів в регіональні структури і стверджувати таке:

1 .Створення регіональних систем озеленення як структурного цілого пов’язано з певними імперськими ідеями (Великий Париж XVII ст., Великий Петербург XVIII ст.), чи з актуальними соціальними тенденціями - екологічною необхідністю і різким збільшенням масштабів та інтенсивності рекреаційних процесів, транспортними умовами (Великий Париж і Великий Петербург XX ст., Харківський регіон).

2.Такі регіональні системи формуються вздовж домінуючих ландшафтних вісей і згідно з пріоритетами функціональних зв’язків. Так, Паризька регіональна система формувалась по долині Сени у напрямку порту - Гавра, і структурні вісі сателлітів - як старих (наприклад, Версаля), так і нових (Гавра та Понтуаза) -вписувались в цю широтну вісь. Аналогічно, регіональна система Петербурга формувалась вздовж вісі Фінської затоки, яка продовжувалась в межах міста, вздовж Неви до Охти. Відповідним чином на цю вісь виходили заміські резиденції (Петергоф, Оранієнбаум, Сенатська площа, Марсове поле з Михайлівським парком, Літній сад), а поперечні - виводили до “великої-” води. У ландшафті Харківського регіону сформувались структурні вісі по річищах рік Мжа і Уди, які впадають у Сіверський Донець. У межах Харкова ці вісі дублювались вісями ріки Лопань, а вісь Сіверського Донця - віссю ріки Харків. Ці вісі у поперечному напрямку були зв’язані вісями долин, вздовж яких візуально розкривались облісені

заміські пагорби. Так само у Харкові громадські комплекси з парками вписались у таку ж структурну закономірність. Вони мали подовжні вісі, які повторювали зовнішні вісі, забезпечуючи візуальні розкриття на природні домінанти вздовж зовнішніх вісей (комплекси з парками біля Олексіївської балки та у парку Шевченка). Аналогічно формувались структури заміських рекреаційних комплексів (санаторій Бермінводи).

3.Розташування палаців та громадських комплексів відповідало, у кожному випадку, ідеї виходу на регіональну домінанту. Але ці ідеї по-різному втілювались, згідно до соціальних умов і філософії різних епох. Так, Великий Версальський палац створював стіну-екран, від якого розвивався вздовж поперечної вісі простір, який іде у безмежжя. Прибудови Мансара з боку парку не змогли ліквідувати розрив між майданами, які прилягають з боку Парижа, та новим космогонічним “виплеском” у світ. Така ж глобальна імперська ідея була закладена у Петергофі. Тут стіна палацу таким же чином відкидала простір до моря, у світ, вздовж направленого до моря каналу. І таким же чином палац створював перешкоди, відчуття напруги при прориві від грандіозної еспланади з боку міста до вузького каналу перед виходом до моря. При проектуванні комплексу з парками у Харкові, була прийнята інша ідея, аналогічна до закладеної в Камероновій галереї, у дусі Ж.-Ж.Руссо. Це - ідея м’якого проникнення у пануюче природне начало. Згідно з цим, громадські комплекси не відокремлювали, а фланкували візуальні розкриття на природу.

Таким чином, принцип ієрархічноі побудови палацово-паркових ансамблів не тільки зберігся, але і поглибився при переходах до регіональних систем. Розташування палаців та комплексів і їх просторова структура є функцією загальнокультурних тенденцій різних епох.

З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНО ТАКІ ПРАЦІ АВТОРА:

1.Соловйова О.С. Інженерно-комунальна інфраструктура в образній побудові міського середовища //Підвищення ефективності і надійності систем міського господарства. - Київ: Віпол.- 1994. -с. 70-73.

2. Соловйова О. С. Цілісність міського середовища як єдність, що формується інженерно-функціональними й образно-естетичними аспектами //Респ. міжвід. зб. “Комунальне господарство міст”. - вип.4. - Київ: Техніка. - 1995.

3.Соловйова О.С. Роль ландшафту у формуванні міста//Респ. міжвід. зб. “Комунальне господарство міст". - вип.5. - Київ: Техніка. - 1996. - с. 69-70.

4.Соловйова О.С. Ієрархічне начало в садово-паркових ансамблях//Тези доповіді наXXVIII науково-технічній конференції ХДАМГ. - Харків: 1996. - с. 75-76.

5.Соловйова О.С. Парки і палацово-паркові ансамблі. Курс “Ландшафтна архітектура" (для студентів 4-5 курсів). Навчальний посібник. - Харків: ХДАМГ. -1996. -114 с.

6.Соловйова О.С. Методичні вказівки з розробки міста на 60 тис. жителів (длястудентів 4 курсу).-Харків:ХДАМГ.-1996.-14с.

7.Соловйова О.С. Методичні вказівки і програма з курсу “Архітектура СРСР 1917-1932 рр. ” (для студентів 4 курсу). -Харків: ХДАМ. -1996. -10 с.

8.Соловйова О.С. Методичні вказівки і програма з курсу “Архітектура СРСР 1934-1954рр. ’’-Харків:ХДАМГ.-1996.-11 с.

9.Соловйова О.С. Методичні вказівки і програма з курсу “Архітектура СРСР 1955-1990рр. "-Харків: ХДАМГ.-1996.- 10с.

10.Соловйова О.С. Образна і структурна основа лісопаркової і паркової систем Петербурзького регіону // Респ. міжвід. зб. “Комунальне господарство Міст", -вип.6. - Київ: Техніка. -1996. -с. 118-119.

11.Соловйова О.С. Роль соціально-філософського фактору в архітектурі //Респ. міжвід. зб. “Комунальне господарство міст

— вип.6. - Київ: Техніка. - 1996. - с.117.

12.Соловйова О.С. Лісопарки - парки - палацово-паркові ансамблі (питання просторової ієрархії). Курс “Ландшафтна архітектура " (для студентів 4-5 курсів). Навчальний посібник. -Харків: ХДАМГ. - 1997. -189 с.

1 З.Соловйова О.С. Стрийський парк. Різна ідеологія - різна архітектура //Труди міжнарод. конф. “Архітектура як відображення ідеології”. - Львів: ЛПУ. -1998.

14.Соловйова О.С. Принцип ієрархічності в дипломному проектуванні //Зб. Науков. Праць “Удосконалення організації дипломного проектування”. - Харків: УІПА. -1997. Прийнято до публікації.

15.Соловйова О.С. Дипломне архітектурне проектування як методика освоєння простору. Там же. Прийнято до публікації.

16.Соловйова О.С. Світова ієрархія Відродження і садово-паркове мистецтво. //Зб. Наукових праць “Схід-Захід. Архітектурні школи нового і новітнього часу”. - М.: 1997. Прийнято до публікації.

Соловйова О.С. Садово-паркове мистецтво як виразник культур, що змінюються. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 - Теорія та історія культури. - Харківська державний інститут Культури, Харків, 1997.

В дисертації досліджені культурологічні основи просторових побудов палацово-паркових ансамблів. Розкриті соціально-культурні тенденції, які привели до включення локальних паркових структур в розгалужені регіональні зелені системи.

Проаналізовані наукові концепції різних сфер знань - від природознавчих й філософських до мистецтвознавчих та архітектурних. Виявлена на цій основі недостатньо вивчена проблема - складність взаємозв’язків культурної основи та просторових побудов палацово-паркових ансамблів.

Актуальність і новизна дослідження міститься в двох положеннях. По-перше, вивчені й розкриті взаємозв’язкі культури та палацово-паркових просторів; по-друге, збільшене масштабне охоплення - простежується просторова ієрархія парків від локальних ансамблів до регіональних структур.

Для цього вивчені: на першому етапі - локальні палацово-паркові ансамблі - Стрийський парк, парк Софіївка, Єкатеринінський ансамбль, парк Кацура, сади Боболі; а на другому етапі - “зелені” структури Паризького, Петербурзького і Харківського регіонів.

Висновки містять виявлені закономірності ієрархічних побудов “зелених” структур і їх залежність від дії соціально-культурних факторів.

Ключові слова: культурологічний аналіз, ієрархічна побудова, масштабно-просторові зчленування, регіональні системи, палацово-паркові ансамблі.

Соловьева О.С. Садово-парковое искусство как выразитель сменяющихся культур. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 - Теория и история культуры. - Харьковский государственный институт культуры, Харьков, 1997.

Исследованы культурологические основы пространственных построений дворцово-парковых ансамблей. Раскрыты социальнокультурные тенденции, которые привели к включению парков в разветвленные региональные “зеленые” системы.

Проанализированы научные концепции разных сфер знаний -от естественных и философских до искусствоведческих и архитектурных. Выявлена на этой основе недостаточно изученная проблема - сложность взаимосвязей культурной базы и пространственных построений дворцово-парковых ансамблей.

Актуальность и новизна исследования заключаются в двух положниях. Во-первых, изучены и раскрыты взаимосвязи культуры и дворцово-парковых пространств; во-вторых, увеличен масштабный охват - прослеживается пространственная иерархия парков от локальных ансамблей до региональных структур.

Для этого изучены: на первом этапе локальные дворцовопарковые ансамбли - Стрыйский парк, парк Софиевка, Екатерининский ансамбль, парк Кацура, сады Боболи; а на втором этапе - “зеленые” структуры Парижского, Петербургского и Харьковского регионов.

Выводы содержат выявленные закономерности иерархических построений “зеленых” структур, и их зависимость от воздействия социально-культурных факторов.

Ключевые слова: культурологический анализ, иерархическое построение, масштабно-пространственные сочленения, региональные системы, дворцово-парковые ансамбли.

Solovyova O.S. Garden-park art as the expression of superseding cultures.-Manuscript.

Thesis for a master of art by speciality 17.00.01 - theory and histoiy of culture.- Kharkov institute of culture, 1997.

The culture principles of palace-park ensembles space structures have been investigated. The socio-cultural tendencies, that brought to the inclusion of parks into ramifide regional “green” systems have been revealed.

The scientific conceptions of various spheres of knowledge, starting from natural science and philosophy to art and architecture have been analyzed. On this basis an insufficiently studied problem was revealed, the problem of complexity of the interrelation of cultural basis and palace-park ensembles space structures.

Topicality and novelty of the research lies in two theses. First, the interrelations of culture and palace-park spaces have been studied and revealed; second, the scale coverage have been enlarged, that is, the space hierarchy of parks from local ensembles to regional structures is traced.

For this on the first stage the local palace-park ensembles: the Striysky park, Sophievka park, Ekaterininsky ensemble, Katsura park,

Boboli gardens, and on the second the “green” structures of Paris, Petersburg and Kharkov park regions have been investigated.

Hence it follows, that regularities of hierarchy constructions of “green” structures and their dependence on the socio-cultural factors are revealed.

Key words: cultural analysis, hierarchy construction, scale-spatial joint, regional systems, palace-park ensembles.

Соловйова Ольга Семенівна

« САДОВО-ПАРКОВЕ МИСГЕЦГВО -ЯК ВИРАЗНИК КУЛЬТУР, ЩО ЗМІНЮЮТЬСЯ (ПИТАННЯ СЕМАНТИЧНОЇ ТА ПРОСТОЮВОЇ ІЄРАРХІЇ)»

Автореферат дисертації

Відповідальний випусковий В.Л.Антонов

Підписано до друку05.03.1998. Формат паперу 60x84 1/16 Друкофсегший. Обсяг 1,0 обд-вад. арк. Зам№ 62 4 Тираж 100 прим. Безкоштовно.

ХДАМГ, 310002, Харків, вул Революції 12 Сектор оперативної поліграфії ЮЦ ХДАМГ