автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Семантика, структуфа и стилистические функции названий цветов в современном украинском языке (на материале малой прозы В. Стефаника, М. Коцюбинского, М. Хвылевого)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Семантика, структуфа и стилистические функции названий цветов в современном украинском языке (на материале малой прозы В. Стефаника, М. Коцюбинского, М. Хвылевого)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ мови

На правах рукопису

БАБІЙ Ірина Ліісшіїлііша

СЕМАНТИКА, СТРУКТУРА ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ НАЗВ КОЛЬОРІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ .МОЇ?!

(на матеріалі малої прози В.Стефапика,

М.Коцюбинського, М.Хвильового)

40, ОХ*

Спеціальність: 10.02.01 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇИ-19Я7

Дисертацією є рукопис

Робота виконала у відділі стилістики та культуі)и мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник — доктор філологічних наук

H.М.СОЛОГУБ

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук,

професор Т.К.ЧЕРТОРИЗЬКА

кандидат філологічних наук

I.С.ГНАТІОК

Провідна організація — Дрогобицький педагогічний

інститут ім. І.Франка

Захист відбудеться “// “ березня 1997 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої ради (шифр Д.01.94.01.) для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (252001, Київ-І, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано “У"- “ лютого 1997 року.

Учений секретар

спеціалізованої ради . / /

кандидат філологічних наук і '2/'/% Л .М.БЕРЕГОВЕНКО

У мові художньої літератури активно вживаною є лексика на позначення кольору, яка характеризується багатством семантичної наповненості та виконуваних функцій у контексті твору, ідо зумовлюються великими естетичними можливостями цих лексем, їх здатністю створювати різноманітні образи в контексті художнього твору, що дозволяє розширити традиційну символічність слів, усталені переносні значення.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в сучасному українському мовознавстві немає наукових праць, які б містили різнобічний аналіз групи лексем на позначення кольору, зокрема, не здійснено докладний функціонально-стилістичний аналіз назв кольорів у художній мові. Основним у роботі е розгляд семантичної структури колірних лексем та їх стилістичної активності у художньому творі.

Предметом роботи є назви кольорів, їх функції в системі ідекно-ху-дожніх і виражальних засобів української художньої літератури.

За матеріал дослідження правлять тексти малої прози В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового, в якій назви кольорів характеризуються активністю вживання і стилістичною вагомістю. Створено картотеку авторських уживань назв кольорів і укладено словник індивідуальних кольоропозначень.

Мета роботи полягає у дослідженні семантичних, граматичних і структурних особливостей колірної лексики у сучасній українській мові, у виявленні та з’ясуванні стилістичних властивостей назв кольорів у мові художньої прози, в аналізі функціонування та принципів уживання загальномовних та індивідуально-авторських кольоропозначень.

Для реалізації зазначеної мети передбачається розв’язання таких завдань:

— здійснити класифікацію колірної лексики сучасної української

мови з погляду семантики;

— проаналізувати категоріальне вираження назв кольорів у художній

- г -

мові;

— охарактеризувати формально-граматичну структуру назв кольорів у мові художньої прози;

— виявити тропеїстичні особливості колірних лексем;

— охарактеризувати функціонування назв кольорів в індивідуальному стилі В.Стефаннка, М.Коцюбинського, М.Хвильового;

— укласти словник індивідуальних уживань назв кольорів у малій прозі В.Стефаішка, М.Коцюбинського, М.Хвильового.

Теоретичну основу дисертації становили мовознавчі студії українських та зарубіжних вчених, присвячених аналізу лексики на позначення кольору в різних аспектах, на матеріалі різних мов, в яких, зокрема, висвітлюється семантична структура назв кольорів сучасної української мови (Л.Критенко,

А.Кириченко, О.Дзівак), семантичні поля назв кольорів (В.Московіч,

Н.Пелевіна, Р.НіІІ), історія кольоролозначеиь (Н.Бахіліна, М.Малютіпа, М.Суровцева, Л.Грановська, G.Hcrne), використання назв кольорів у художніх творах окремих письменників {Л.Пустовіт, Н.Сологуб, Л.Ставицька, Л.Зубова, Л.Качаєва та ін.). Опрацювало також роботи

О.Потебні, І.Франка, Б.Ларіна, Л.Донецьких і інших дослідників мови про функціонування слова в художньому мовленні, естстігчіїе значення слова, його вживання.

У дисертаційному дослідженні застосовано такі методи: метод естетичного спостереження над словом у художньому тексті; метод компонентного аналізу, що застосований для визначення формально-іраматичної структури кольороназв. При з’ясуванні семантики назв кольорів у художній мові, їх стилістичних функцій залучались описовий, контекстний методи дослідження. В аналізі кольоровживань як ознаки ідіостилю письменників застосовано кількісний підхід. Словник індивідуальних кольоропозначень укладено на основі функціонально-стилістичного методу.

- З -

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що

— вперше в україністиці всебічно оппс\уігься й аналізуються назви кольорів сучасної української мови;

— виявляється їх естетична цінність, досліджуються особливості

функціонування назв кольорів у творах В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового; "

— для аналізу використовуються тексти творів, штучно вилучені у свій час із літературного процесу, зокрема, М.Хвильового;

— на матеріалі дисертації укладено “Словник індивідуальних уживань назв кольорів у малій нрозі В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового”.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження сприятимуть комплексному вивченню лексико-семантичної системи української мови, зокрема, такого її важливого компонента як назви кольорів. Здійснений у роботі опис широких семантико-стилістичних можливостей цих назв, аналіз їх як шгпівного виражального засобу в мові художньої літератури поглибить теорію художнього мовлення.

Практична цінність дисертації визначаєті>ся тим, що зібраний матеріал дасть характеристику колірної лексики сучасної української мови, яка може бути одним із джерел укладання словника назв кольорів української мови. Аналіз кольору як ознаки індивідуального стилю В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового доповнить характеристику їх письменницьких ідіостилів.

Матеріали і результати дослідження можуть бути використані при читанні вузівських курсів “Лексикологія сучасної української мови”, “Стилістика української мови”, “Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, у спецкурсах із стилістики художнього мовлення та лінгвістики тексту', а також курсу історії української літератури.

На захист виносяться такі положення:

1. Лексико-семантична група наїв кольорів є вагомим компонентом сучасної української мови.

2. Відбувається збагачення групи слів із колірною семантикою в результаті урізноманітнення граматичних форм передачі колірної ознаки.

3. Назви кольорів виступають активним ідейно-виражальним та експресивним засобом у мові художньої прози.

4. Назви кольорів — важливий засіб реалізації ідейно-естетичної концепції письменника.

5. Кольорообрази пов’язані з конкретизацією колірної характеристики об’єктів, із вираженням психологічної насиченості кольору.

Апробація. Основні положення дисертації та результати дослідження було викладено па Наукових читаннях, присвячених пам’яті професора І.Ковалика “Актуальні проблеми словотвору української мови” (Тернопіль, 1993); Науково-практичиііі конференції “Мовна освіта в контексті завдань середньої і вищої школи” (Тернопіль, 1995); Третій Всеукраїнській науковій конференції “Нові підходи до філології у вищім школі” (Мелітополь, 1996), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (грудень, 1996). Матеріали з досліджуваної проблеми друкувались у збірнику “Культура слова”, використовувались автором у процесі викладання на філологічному факультеті Тернопільського педагогічного інституту.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, д;;сх розділів, висновків, бібліографії та додатка “Словника індивідуальних уживань назв кольорів у малій прозі В.Стефашіка, М.Коцюбинського. М. Хвильового”.

Зміст роботи.

У вступі обі'руїгговано актуальність і новизну дисертаційної роботи, визначено предмет, мету і завдання, теоретичну і практичну цінність,

методи дослідження. Зроблено огляд наукових праць, що стосуються питань кольористики, у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Перший розділ “Семантика і формально-граматична структура назв кольорів у сучасній українській мові” присвячений з’ясуванню семантики, морфологічного вираження і структури назв кольорів у сучасній українській мові.

Встановлено, що в українській мові кольороназші утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, до якої входять назви основних кольорів і їх відтінків, що вказують на різні ступені вияву колірної ознаки, на інтенсивність колірного тону, змішування кольорів і ін. Ядро цісї системи лексем становлять сім семантично незалежних основних назв, які позначають колір без відтінків (червоний, жовтий, зелений, голубий, синій, бііий, чорний). Периферію складають майже всі існуючі в мові колірні лексеми, які є семантично вмотивовані й об’єднуються навколо основних назв, виникаючи шляхом творення від їх основ (синюватий, біластий, блідо-рожевий та іп.) і творення з інших лексичних категорій, від назв реалій об'єктивної дійсності (калиновий, молочний, кремовий) та ін. Ці мовні одиниці розширюють категорію назв кольорів української мови.

У роботі здійснено семантичну класифікацію назв кольорів у сучасній українській мові і виділено два типи кольороназв:

І. Назви, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища об’єктивної дійсності. Ця численна група охоплює невмотивовані (білий, жовтий, чорний та ін.) і вмотивовані з погляду носіїв сучасної української мови кольоропозначення (малиновий, землистий та ін.); назви, іцо вказують на ступінь вияву колірної ознаки (червонуватий, зеленастий, жовтавий та ін.), складні кольороназви (синьо-жовтий, темно-червоний і ін.). У цей ряд входять лексеми різного граматичного

- б -

оформлення (синій, синь, синьо).

II. Назви, що характеризують забарвлення предмета, не вказуючи на конкретний характер кольору. Такі назви займають окреме місце в семантичній класифікації слів із колірним значенням, оскільки вони чітко не позначають конкретний колір, але, як і назви першого типу, вказують на забарвлення реалій, тому їх також віднесено до кольороназв і об’єднано в такі групи:

а) назви, які визначають ступінь насиченості, інтенсивності кольорів, не називаючи конкретної колірної якості (ясний, світлий, темний, блідий);

б) назви, що вказують на спосіб поєднання кількох невизначених кольорів у певній формі (рябий, зозулястий, картатий, смугастий, квітчастий і ін.);

в) назви для неозначеного кольору, які вказують на загальне забарвлення, не визначаючи його конкретного характеру (кольоровий, барвистий, строкатий, різнобарвний, двобарвний і ін.)',

г) назви, що виражають відтінки забарвлення реалій (соковитий, свіжий, злипялий, яскравий, чистий, брудний і ін.);

д) назви, які вказують на характер забарвлення реалій, зумовлений дією сонця, вітру та ін. (загорілий, засмаглий, смуглявий і ін.);

е) назви, що вказують на суб'єктивну оцінку певного колірного тону

(ніжний, легкий, крикливий, похмурий і ін.).

гі назв

До лекснко-семантичної групи кольорів віднесено теж загальні назви цієї категорії слів, які позначають сукупну колірну ознаку (колір, фарба, барва, краска).

У роботі помічено залучення у мові художньої прози, крім загальномовних кольороназв, нетрадиційних назв барв, які у звичайному вживанні не містять колірної інформації, а в образному мовленні письменників можуть вказувати на забарвлення реалій. Такі назви, крім

номінативної, виконують естетичну функцію (“оксамитно-мигдальний колір лісу”(Хвил.), “весняний колір неба” (Коц.)) чи емоційно-оцінну роль (”Очі ваші, матусько, подібні до весняного неба”, “колір личка нагадує торішню мамалигу ” (Коц.)). Відзначено індивідуально-авторське вживання складних назв кольорів, створених за існуючими в мові моделями (“стенпса срібно-лускової ріки”, “оксамитно-темні ягоди”, “туманово-бузкова маса” (Хвил.), які з’являються у художньому тексті внаслідок вузько індивідуальних вражень письменника і виконують призначену ним естетичну роль тільки в певному контексті твору.

У роботі проаналізовано категоріальне вираження назв кольорів у сучасній українській мові. Відзначено, що колірна ознака в мові оформлюється за допомогою різних граматичних категорій (синій, синь, синьо, синіти, синіючи, посинілий, посинівши). Наголошено, що у формально-граматичному плані ядро категорії назв кольорів сучасної української мови становлять прикметники зі значенням кольору, оскільки прикметник є особливою формою мовних знаків, за допомогою яких закріплюється статична ознака предметів, зокрема, колір.

Простежено функціонування іменників, дієслів і його (}юрм, прислівників з колірною семантикою у прозовій мові і відзначено їх належність до лексико-семантичної групи назв кольорів, хоча, на відміну від прикметника, колірна номінація в усіх інших частинах мови нашаровується на визначення предмета, дії, процесу або стану, ознаки стану або дії і не є їх основною функцією.

У результаті дослідження формально-граматичної структури назв кольорів з’ясовано, що лексико-семантична група назв кольорів сучасної української мови характеризується різноманітною структурою. Насамперед це велика група простих номінацій, які умовно можна поділити на первипні, семантично нейтральні (синій, зелений і ін.) та вторинні, з ускладненою, спеціалізованою семантикою. Такі слова вказують на міру вияву колірної

ознаки, з одного боку, неповну, ослаблену (червонуватий, жовтавий, злегка синій і ін.), з другого , — збільшену, насичену (синіший, найбіліитй, пречорний, білий-білий і ін.). Творенню цих кольоропозначень служать словотворчі та аналітичні засоби, серед яких найпоширенішим є суфікс, що не змінює основного лексичного значення слова, а тільки модифікує його.

Колір часто виражається складними словами, які здатні позначати широку гаму кольорів і їх відтінків. Серед численної категорії кольороназв-композитів виділено кілька основних структурно-семантичних груп, виходячи з аналізу семантики і компонентного складу кольоронайменувань, уживаних у прозовііі мові.

1. Складні назви, що передають відтінки кольору, вказують на ступінь його насиченості. Складовими цих композитів виступають компоненти світло-, темно-, блідо-, блякло-(рідше), тьмяно-, ясно- (“темно-голубе небо” (Хвил.), “килим яспо-зеленого вівса” (Коц.)). Найбільш регулярними у прозовій мові є ряди слів, у яких зіставляються світло-темні відтінки одного кольору. Назви з компонентом блідо-, блякло-позначають мало насичені кольори, названі другим компонентом назви (“блідо-голубе небо”(Хвил.)).

2. Складні назви, що виражають ступінь інтенсивності, яскравості кольору, для передачі якого у сучасній українській мові використовуються компоненти густо-, яскраво-, яро-, інтенсивно-, сліпучо- (“сліпучо-біла блискавка”, “яро-зелена молода березина”, “густо-сині топольки вероніки” (Коц.)). Крім названих, у художній мові ступіпь яскравості кольору може виражати ще компонент брудно-, що вжитий з антонімічним значенням до компонента ясно-(“То ті марні цвіти, що ніколи сонця задосить не мають і все з одного боку брудно-зелені, а з другого ясно-жовті”, “жовто-брудні цвіти” (Стеф.)).

3. Складні слова, що передають колір із додатковим відтінком. Значення таких кольороназв уточнюється основою відносного прикметника (лимонно-жовтий, сніжно-білий, смоляно-чорний та ін.).

4. Складні слова, що містять поєднання основ двох і більше назв кольорів і виражають нромія:ні кольори (чорно-синій, синювато-фіолетовий і ін.), характерною особливістю яких у значеннєвому плані є семантична подвійність: залежно від сполучення з означуваними іменниками, вони можуть позначати два різні кольори (чорно-біле кіно) або називати колір з відтінком (фіолетово-рожеві ліхтарі^. Такі назви позначають переходи, змішування кольорів (“над ними здіймались топольки вероніки, то сіро-блакитні, то густо-сині”, “сіро-зелене ноле” (Коц.)), пов’язаних зі змінами освітлення, пори року.

5. Складні слова — емоціііно-підсилюючі позначення, що супроводжуються кольоровою деталізацією, один компонент яких містить суб’єктивну оцінку (ніжно-рожевий, зловісно-чорний). Неясний, невиразний колір позначають компоненти смутно-, похмуро- (похмуро-чорний), приємний, м’який — компоненти ніжно-, тепло-, легко-(“ніжно-блакитне небо морозного дня” (Хвил.)).

6. Складні слова типу синьоокий,чорнобровий і ін., які передають сталу, повторювану в часі ознаку істоти чи предмета. У прозовій мові таї сі композита характеризують: а) обличчя, очі, волосся та ін. дійових осіб (“чорноброві невістки” (Стеф.), “сіроока ненька” (Коц.)); б) тварин (“білогриві звірі” (Коц.)); в) рідше предмети (“сіролисті айви” (Коц.), “білосніжне мереживо” (Хвил.)); г) абстрактні, неопредметнені поняття (“сіроока жура’' (Хвил.), “синьооке “ай!” (Коц.)), в яких колірна характеристика переосмислена.

У результаті аналізу кольоронозначень у прозовій мові помічено такі синтаксичні засоби передачі колірної ознаки:

— словосполучення різних моделей (червоного кольору, кольору крові,

кольору морської хвилі, “чорне тло темряви”, “землистого кольору обличчя” (Код.));

— порівняльні конструкції (“піна рожева, паче троянда'’ (Коц.), “очі чорні, як вуглі” (Стеф.));

— звороти з підсилювальною часткою аж (“сивий, аж білий, дід”, “бліде, аж жовте, обличчя” (Коц.)). Інколи якість основного кольору уточнюється через зіставлення його з описовим зворотом (“Голубе небо аж сліпить їй очі своєю блакиттю” (Хвнл.));

— описові конструкції (“схід спалахне пожаром світанку”, “тихі клени загрузли в ніжному янтарі свого листя” (Хвнл.)). '

Підсумовується, що лексико-семантична група назв кольорів у сучасній українській мові характеризується семантичним багатством н активністю вживання, зокрема, у прозовій мові, де семантика кольору виражається різними мовними засобами.

У другому розділі “Стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові” подасться функціонально-стилістичний аналіз колірних лексем у мові художньої прози, з’ясовуються стилістичні функції назв кольорів, їх тропеїстичні особливості.

У результаті дослідження кольороназв у такому плані виявлено великі естетичні можливості лексики на позначення кольору, яка часто і легко здатна набувати у прозовій мові переносних значень.

У роботі детально проаналізовано метафоричне взкивашш назв кольорів у прозовій мові, визначено їх стилістичні функції. Помічено вживання стилістично насичених специфічно-індивідуальних метафор з колірним компонентом, які будуються на зорових відчуттях та асоціаціях.

У результаті функціонально-стилістичного аналізу метафор-кольоропозначепь виявлено багатоплановість значеннєвого змісту колірної лексики, її здатність виконувати активну зображальну й оцінну стилістичну роль, передавати авторське осмислення дійсності, збагачувати інформаційні

можливості і засоби мови.

Відзначено, що в мові прозових творів колірні образи часто характеризуються усталеністю значень, додаткових емоційно-змістових прирощень. Поєднуючись з абстрактними іменниками або з поняттями, які не асоціюються з сипім кольором, прикметник синій набуває традиційного в художньому мовленні значення позитивної емоційної оцінки “легкий, приємний, лагідний” (“веселі громади в білих і синіх серпанках” (Коц.)); у прозовій мові це значення часто підсилюють компоненти ніжно-, тепло- у складних кольороназвах (“ніжно-сині простори весняного трнвожнош неба” (Хвил.)). Уяліванпя лексеми синій падає зобраясуваному поетичності, що сприяє емоційному сприйманню колірних метафоричних образів (“літня, синьоблуза ніч”, “синс марево задумливої далини” (Хвил.)).

Помічено, що назви кольорів у прозовій мові можуть набувати додаткових естетичних прирощень, нових смислових відтінків. Лексема синій в описі зовнішності персонажа передає загальну негативну оцінку героя (“Вона бачіиа його побаранілі очі, недобрі сині уста, коротку ногу” (Коц.)), прикметник синій виступає з антонімічним значенням до усталеного метафорігчного образу “рожеві губи”; або, поєднуючись з абстрактними поняттями, лексема синій набуває конотативної колірної семантики — семи “страшний, жахливий” (“синява смерті” (Коц.)).

Встановлено, що метафоризуюча роль колірної лексики розвивається під впливом незвичайної сполучуваності, напр., у сполуках “сині тривожні ночі”, “'синя тривожна радість” (Хвил.) синій стає в один синонімічний ряд з прикметником тривожний. Або: “за вікнами буденний світ стає одразу тагаїм прозоро-синім, глибоким і нереальним, наче приснився”

. (Коц.) прикметник синій у значенні “незвичайний, нереальний”. Відзначено, що кольоровживання такого типу позначені індивідуально-авторським світосприйманням.

Подібні семантико-спіліспічні навантаження у прозовій мові мають лексеми голубий і блакитний, які вживаються без стилістичного розрізнення семантики. Традиційно вони наповнені позитивною емоційно-оцінною семантикою без вказівки га реальний колір у метафоричному вживанні (“голуба невідома даль”, “морський вітер, що голубий, мов запах” (Хвил.)), хоча поширеним явищем с наявність у семантиці цих прикметників позитивного оцінного моменту поряд із вказівкою на конкретний колір. Така двоплановість семантичного змісту проступає у складних кольороназвах, в яких один із компонентів віизус на реальний колір, а другий містить суб'єктивну позитивну оцінку (“ніжно-голубе.”, “тепло-блакитне небо” (Хвил.)). Помічено поширений зв’язок назв синьої гами з лексемою душа з метою передачі психологічного стану персонажів, настрою, налр.: “Наближалась весна. Голубіли душі, а вдалині імпровізувало на рожевих плямах” (Хвил.), “на душі в мене було блакитно” (Коц.), де кольороназви набувають контекстуального синонімічного значення “веселий” завдяки незвичному контекстному оточенню.

У результаті дослід5кення назв на позначення червоного кольору, які становлять великий синонімічним ряд (червоний, рум’яний, малиновий, вишневий, кривавий, вогневий, багряний, червіньковий, кольору зорі і ін.), виявлено затрачений смислового зв’язку колірних лексем з їх традиційною семантикою. На відміну від традиційних значень червоного кольору “веселий, життєрадісніш”, лексема червоний, залишаючись у межах основного значення, в художньому мовленні асоціюється із стражданням, смертю і служить засобом відтворення жахливих, кривавих подій у творі. Яскраво простежується така властивість лексеми червоний (як і синонімів — кривавий, кервавий, окервавлений і ін.) у новелах В.Стефаника. Зокрема, у творі “Виводили з села” ці прикметники передають передчуття героїв трагедії, смерті юнака-жовніра (“Над заходом

- ІЗ -

червона хмара закаменіла. Довкола неї зоря обкинула свої біляві пасма, і подобала та хмара па закервавлену голову якогось святого”, “Всі на нею дивилися. Здавалося їм, що та голова, що тепер буяла у нервовій світлі, та має впасти з пліч — десь далеко па цісарську дорогу”). Індивідуальне значення лексеми кривавий — “трагічний, жахливіш” (“îqmeaea помста” (Хвнл.), “керваві сльози” (Стеф.)).

На основі усталеного асоціативного зв’язку з кров’ю лексема червоний набуває значення “тривожний, страшний, напружений” ( “Червоний туман уставав на заході, і немов криваві примари насувались на місто” ( Коц. ) ).

Відзначено, що назви кольорів у прозовій мові сприяють яскравому художньому зображенню і, поєднуючись із реаліями, яким не властивий червоний колір, здатні підсилювати описувані події, створюючи відповідний настрій (“3 сіней бухав плач жінок, як червона луна” (Стеф.), “Вечорами він (місяць — І.Б.) висів низько на небі, лихий, червоний, неначе упир, що насмоктався крові, і навіть тіні бігли перед його недобрим обличчям, припавши до землі з жаху” (Коц. ) ). Помічено, що у прозовій мові червоний допускає широку лексичну сполученість і є, з одного боку, кольором щастя, життєрадісності, а з другого, — кольором крові, страждань, смерті.

Колірні образи, пов'язані зі сприйманням зеленого кольору, здебільшого побудовані на основі зорового сприйняття дійсності. У народній символіці кольорів зелений є кольором надії, кольором молодої трави, весняного оновлення, тому і в художньому мовленні він с кольором всього молодого, повного надій, щасливого і прекрасного. Метафоричне переосмислення зеленого кольору простежено в новелах М.Хвильового, ягаїй урізноманітнює значення лексеми зелений, сполучаючи її з незвичними для неї реаліями. Оригінальним є розрізнення автором сну щодо кольору (“голубий сон”, “золотий сон”, “зелений сон”). Традиційна метафора “голубий сон” передає загальний зміст “красивий, казковий сон”, у новелах М.Хвильового лексема голубий вступає в антонімічні відношення з лексемою зелений. У

контексті “Мені сняться зелені син — навкруги простори, а на мене

(і

лізуть гадюки. Я їх б’ю, а вони на лице лізуть зелений набуває контекстуальної семи “страшний, важкий, жахливий“. Аналогічно: “він загинув химерно однієї зеленої ночі, а це було взимку“, де прикметник зелений виступає у значенні “страшна, незвичайна, трагічна”. Метафори “зелений сон”, “зелена ніч” с індивідуально-авторськими.

Відзначено, що в художньому мовленні традиційно-символічне звучання має лексема жовтий, однак виявлено, що у прозовій мові ця кольороназва не лише позначає колір сонця, золота, осені (“жовте листя”, “жовта осінь”), а здатна набувати інших смислових прирощень, зокрема, семи “хворобливий, змарнілий, пов’язаний зі смертю” в характеристиках портретів персонажів (“жовте, висохле тіло”, “товариш, сухий, схорований, жовтий” (Коц.)); може викликати негативні враження, малюючи вмираючу осінню природу (“Дощ прибив жовті листя, і воші лежали холодні, мертві”, “на деревах жовті сльози, а біля дерев танок умирання — листя" (Хвил.)). У творах М.Коцюбинського лексема жовтий, виступаючи портретною деталлю, стає засобом негативної оцінки персонажа, викликає неприємне враження про героя (“Лазар скосив жовті білки і, скривлений, дивився услід йому з лихою цікавістю”, “попереду стирчала чужа спина і жовта воскова шия” (Коц.)).

Простежено процес збагачення, оновлення лексико-семантичної структури загальномовних або традиційних метафор на прикладі лексеми золотий, яка у прозовій мові рідко лише вказує на конкретний колір реалій, частіше її семантика наповнена психологічним смислом: на означення загального позитивного емоційно-оцінного змісту (“золото осик”, “золотий стсп” (Хвил.)). Оскільки переносні значення пршсметшіка золотий пов’язані насамперед із сонячним світлом, що повністю походить із середньовічного символізму, тому й у прозовій мові золотий колір асоціюється зі світлом, радістю (“золоті ранки”, “золота пісня”

(Хвил.)), де назва золотий, сполучаючись з абстрактними поняттями, набуває емоційно-експресивного прирощення “приємний, лагідний, щасливий”. Оказіональним метафоричним уживанням є сполучення золотого кольору зі словами журба, сльози (“над ними схиляв свої віти журливий дрік і плакав золотими сльозами” (Коц.)). Індивідуально-авторськими є сполуки “легенький, золотий сум”, “душа поета з золотим усміхом” (Коц.), які засвідчують психологічний смисл лексеми золотий.

Встановлено, що у прозовій мові стилістично активними і вагомими, крім кольорів спектра, є ахроматичні назви кольорів. Відзначено пошнрене вживання прикметника сірий з усталеним нерсносним значенням “нічим не примітний, невиразний, безлиций” у характеристиці персонажів (“Машиністки... журналістки — істки, сірі — може, красиві, може, погані”, “жішса-ліїсар і з звичайним сірим обличчям” (Хвил.)). Оновлення загальномовної змістової наповненості цієї лексеми помічено в новелах М.Хвильового, що мотивується його світобаченням і є рисою ідіостилю. Прозаїк, вводячи в метафоричні контексти прикметник сірий, позначає одноманітність, порожнечу сучасного життя, духовну і моральну ницість, що дивує автора і викликає у читачів протест проти одноманітного, “сірого” життя героїв (“Я забуваю сіреньке життя сіреньких болів і турбот і пізнаю інший солодкий світ”, “небо стояло в сірій сорочці будня” (Хвил.)).

Відзначено застосування прикметника сірий для передачі настрою, душевного стану персонажа чи підсилення його почуттів (“І сіре небо, і жалібна пісня, — усе сприяло такому настроєві” (Хвил.)). У прозовій мові широко представлений ряд індивідуально-авторських метафор з аналізованим означенням, наповнених психологічним смислом (“сіра тінь муки”, “сірий труті міста” (Коц.), “сіроока жура” (Хвил.)).

Помічено позитивну емоційну оцінність метафор, побудованих на сприйманні білого кольору, що мотивується традиційністю загальномовної змістової й емоційної наповненості прикметника білий. У художній мові

ця лексема найчастіше виступає у значенні “чистий, радісний, приємний, урочистий”. Ускладнення метафоричного образу спостерігаємо у словосполученні “білі руки” (“білі, неробучі руки”, “Ярина бачить уже свої білі, випещені руки худими, чорними від праці, бачить красу свою змарнілу” (Коц.)), де помічено додаткове смислове нашарування соціального характеру на колірне значення. Аналогічно в контексті “Коло громадської канцелярії стояли дві куліш. Одна обдерта, чужа на селі, апатична, друга чиста, біла, охоча — наймити і гїізди” (Стеф.) прикметник білий характеризує соціальний стан героїв. Епітети, вжиті в протиставленні, є засобом антитези: обдерта, чуя;а, апатична — чиста, біла, охоча, і свідчить про різні'обставини їх життя.

У прозовій мові поширеним є метафоричне вживання лексеми чорний, яка виступає з усталеним переносним значенням “важкий, безпросвітний, безрадісний” (“Насувається чорноюхмарою час помсти, час розплати” (Хвил.), “То не очі, то така чорна рана в чолі, що жие і гниє” (Стеф.)).

Простежено семантичну багатоплановість прикметника чорний у новелах В.Стефаника, в яких чорний набувас виразного символічного звучання, є уособленням горя, страждань, допомагає автору відтворити трагедії селян. Чорний є потужним засобом експресії (ичорні руки”, “чорні ноги”, “прив’язана чорним волоссям до чорної землі, як камінь”, “Промиєш очі та й течешся на лан такий чорний, що сонце перед тобов меркне”).

Семантика прикметника чорний у його переносному значенні “який приносить велику біду, горе” розкривається в індивідуально-авторських метафорах “чорна жура, що голосила по вуглах хати” (Стеф.), “огонь з чорної хмари людської кривди” (Коц.), які сприяють емоційній наснаженості, яскравому змалюванню психологічно напружених моментів твору.

Простежено функціонування колірних епітетів у творах В.Стефаника, М.Коцюбинського, М.Хвильового. Виявлено, що у прозовій мові епітет зі

значенням кольору як яскравий художньо-зображальний засіб широко застосовується, характеризується дієвістю іі емоційною насиченістю і відзначається пол¡функціональністю. Виділено 6 стилістичних функцій назв кольорів: описову, смислову, ситуаційну, емоційно-експреснвну, оцінну, характеристичну.

Відзначено, що колірні епітети с яскравим словесно-зображальним засобом у відтворенні картин природи, у створенні влучних характеристик персонажів, тобто назви кольорів виконують описову функцію, оскільки мають здатність робити опис рсатій зримим, цілісним, яскравим.

Крім вказівки на колір, назви кольорів здатні давати додаткову інформацію про предмет, свідчити про обставини, умови, спосіб життя персонаяіів, про деякі індивідуальні особливості, риси героїв (означення жовтий у словосполученні “жовтий колір обличчя” інформує про хворобливий стан людини, а “рожевий колір обличчя” — ознака здоров’я), тобто назви кольорів виконують смислову роль.

Помічено, що назви кольорів, сполучаючись із конкретними іменниками— назвами предметів побуту, деталей інтер'єру тощо, виконують

ситуаційну функцію, тобто вони мають властивість характеризувати предмет за його використанням у певних ситуаціях або вказувати на обставини, за яких відбувається подія. У контексті “Найстарший стіжок був чорний, той під ним сивий, менший від цього сивавий, тогідний білий, а цьогорічний жовтий, як віск” (Стеф.) ужиті колірні лексеми, позначаючій колір стіжків, вказують на їх вік.

У сполученні з контекстом колірні епітети набувають емоціино-скспресивного звучання, вони пов’язані із загальним настроєм твору, відповідають йому і здатні його виражати. Письменники добирають такі колірні епітети, які могли б створити необхідне тло для зображуваного, сприяти правильному сприйманню описуваного, викликати певні емоції у читача, тобто колірні епітета виконують емоційно-експресивну функцію.

В загальнонародному мовленні прикметники з колірною семантикою не містять емоційної оцінки, а набувають її під впливом контексту. Такими елементами, які зумовлюють емоційно-експресивне забарвлення кольоропозначень, у прозовій мові виступають компоненти складних слів — єпітетів (брудно-сірий, мертво-зелений, зловісно-чорний і, навпаки, ніжно-рожевий, легко-синій), наявність поряд іншого оцінного прикметника (“страшні, чорні, жахливі очі” (Коц.)) та ін.

Виявлено, що з допомогою епітетів па позначення кольору автор може виражати власне ставлення до персонажів чи давати їх оцінку іншими героями.Найчастіше оцінну роль виконують епітети зі сталим емоційно-експресивним забарвленням: авторська оцінка ніби нашаровується на загальновживане зневажливе (“очі сиві, злинялі, як два замерзлі озерця” (Коц.), або, навпаки, позитивне значення епітета в контексті, симпатію автора до героїв (“Я гладив її милу голову (матері — І.Б.) з нальотом сріблястої сивини” (Хвил.), “він (Доря —І.Б.) теплий, золотистий" (Коц.)).

Помічено характеристичну функцію епітетів, їх здатність вказувати на суттєві риси характеру, освіченість, рівень культури персонажів, передавати їх настрій. Поширеними у прозовій мові с сполуки “темний народ”, “темний мужик”, епітет темний вказує на зовсім некольорові якості, інформує про рівень культури, освіченості людей, виступаючи у значенні “неосвічений, нерозумний”.

У роботі простежено функціонування назв кольорів як компонентів порівняльних конструкцій. Виявлено здатність порівнянь, що пояснюють колірну ознаку реалій, виступати важливим допоміжним засобом характеристики зображуваного. У прозовііі мові чітко простежується їх властивість передавати цілісні, об’ємні кольорові картини в контексті, в якому поєднується пряме і переносне значення назв кольорів (“Осінь горіла на сопці, як сильна рудоволоса жінка в блакитній шовковій

сукні” (Іїоц.)), виступати засобом точного і майже відчутно сприйманого опису емоцій людини (“Сама плачу, а сама почуваю, що мені в грудях так лешо, як, буває в синьому небі летять біленькі хмарки” (Хвил.)).

У прозовій мові колір може набувати властивості ставати ознакою індивідуального стилю письменника. У результаті дослідження помічено, що у кожного автора є свої улюблені кольори, які відображають його світогляд та естетичні позиції, його психологію, символізують невною мірою відповідну епоху, ментальність. Кольористика — потужний засіб характеристики персонажів, їх фізичного та душевного стану, який часто співзвучний із станом природи, що створює широку гаму індивідуально-авторських уживань назв кольорі». Стефаннківське чорнобіле сприймання світу відображається й на виборі фарб. Для В.Стефаиика концептуальним є чорний колір, часто в поєднанні з червоним або у протиставленні з білим. М.Коцюбинський, якого називають “сонцепоклонником”, тяжіє до оптимістичних кольорів, зокрема, до білого, блакитного, золотого та іи., тобто кольорів світлої гами, які часто у контекстах творів набувають різноманітних додаткових прирощень, створюючи об’ємні метафоричні кольорообрази. На фоні цих традиційних кольорів свіжо і незвично сприймається широка гама кольористики М.Хвильового (червіньковий, рожевий, бузковий, лимонно-зелений, колір хакі, синій, голубий, блакитний та ін.). Це кольори шалу революції, сподівань (і псиною мірою тривоги, розчарувань (“синя тривожна радість” та ін.)).

У висновках до роботи підведено підсумки дослідження лексико-семантичної та структурно-граматичної природи назв кольорів у сучасній українській мові та узагальнено їх стилістичні функції у мові малої прози. Зазначено активне вживання назв кольорів і їх великі естетичні можливості у прозовій мові. Відзначено багатоплановість значеннєвого змісту колірних лексем, що зумовлена конкретним смислом контексту і творчою

індивідуальністю письменника.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. “Передо мною стояв світ, новий і чорний...” (колористика у мові В.Стефаиика) // Культура слова. - 1996. - Вии. 48-49. -С.50-54.

2. Колір і деякі мовні засоби його передачі (на матеріалі малої нрози М.Коцюбинського) // Актуальні проблеми словотвору української мови. Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора І.Ковалика.-

Тернопіль, 1993. - С.140-142.

3. Кольороназви в системі лінгвістичного аналізу твору // Нові підходи до філології у вищій школі. Матеріали Третьої всеукраїнської наукової конференції 16-21 вересня 1996 року. -Мелітополь, 1996. -С. 13-14.

4. Роль кольору в розкритті ідеї твору // Мовна освіта в контексті завдань середньої і вищої школи. Матеріали науково-практичної конференції. - Тернопіль, 1995. -С. 110-111.

5. Колірна деталізація в художньому мовленні // Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів. Тези доповідей та повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції 15-16 травня 1996 року. -Харків, 1996. - С.77-78.

6. Кольористичний епітет в оповіданнях М.Хвильового // Тези доповідей звітної наукової конференції викладачів та студентів філологічного факультету Тернопільського педагогічного інституту - Тернопіль, 1992. -С. 32-33.

Бабии И.М. Семантика, структура и стилистические функции названий цветов в современном украинском языке (на материале малой прозы

В.Стефаника, М.Коцюбинского, М.Хвылевого).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических

наук по специальности 10.02.01 — украинский язык, Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1997. На правах рукописи.

В диссертации всесторонне исследуется лексика на обозначение цвета в современном украинском языке. Рассмотрены лексико-семантические, структурно-грамматичеаше и тропеические особенности функционирования названий цветов в языке художественной прозы, обобщены их стилистические функции. Проанализировано функционирование цветообозначенин в индивидуальном стиле В.Стефаиика, М.Коцюбинского, М.Хвылевого.

Babey I.M. Semantics, structure and the stylistic functions of the names of colours in the Modem Ukrainian Language (on the materials of V. Stefianik, M.Kochubinskiy, M. ITviioviy small prose).

Thesis for the degree of candidate of sciences (philology) in speciality 10.02.01 — the Ukrainian language. The Institute of the Ukainian language, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1997. Submitted as a manuscript.

In the thesis the lexical block of the names of colours in the Modern Ukrainian language is widely analysed. Lexical-semantic, structural-grammatical and tropeic peculiarities of the names of colours functioning in the language of the artistic prose are described, their stylistic functions are generated. The function of the names of colours in the personal style of V. Stefanik, M. Kochubinskiy, M. Hviloviy is analysed.

K.'ii040Bi слова: назви кольор1в, кольороназви, KO.iipni лексеми, Konipimii еттет, KO.’iipiia метафора, шдивщуально-авторсысе кольоропозначення.

Пщписано до друку 05.02.97р. Формат 60x84/16.

Ум. друк. арк. 1,0. Обл.-вид. арк. 1,0.

Наклад 100. Зам. 27.

Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти 227-41-23, 227-12-75, 227-37-86