автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Семантико-словообразовательная характеристика оценочных названий лица в украинском языке

Полный текст автореферата диссертации по теме "Семантико-словообразовательная характеристика оценочных названий лица в украинском языке"

О Спеціалізована вчена рада Д.04.04.12

На правах рукопису

ВІЛЬЧИНСЬКА ТЕТЯН А ПИЛИПІВНА

СЕМАНТИКО-СЛОВОТВІРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОЦІННИХ НАЗВ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

ІЄ.&- 01

10.02.01 —українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня капдидата філологічних наук

Спеціалізована вчена рада Д.04.04.12

На правах рукопису

ВІЛЬЧИНСЬКАТЕТЯНА ПИЛИПІВНА

СЕМАНТИКО-СЛОВОТВІРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОЦІННИХ НАЗВ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.0201 — українська мова

Автореферат дисертації на здобуття паукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українського та загального

мовознавства Тернопільського державного педагогічного інституту

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Л.М.Невідомська

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Л. О.Пустовіт,

■ кандидат філологічних наук, доцент

Н.М.Захлюпна.

Провідна організація: Прикарпатський державний університе ім.В.Стефаника. ,

Захист відбудеться 1996 р. о /^^год. на засідаш

спеціалізов аної вченої ради Д 0404.12 у Львівському державному університе1 ім.І. франка (290601, м.Львів, вул.УніверситетськаД).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівської державного університету ім.І.Франка.

Автореферат розіслано р.

Вчений секретар ^УИ£п р З.М.Терлак

Актуальність теми дослідження. Розвиток сучасної лінгвістики характеризується посиленим інтересом до семантичних та словотвірних особливостей лексичних одиниць. Так, з’явилось чимало праць, що стосуються теоретичних засад вивчення семантики слова (Л.А.Лисиченко, І.ф.Савченко, Д.М.Шмельов), та монографій, присвячених проблемам словотворення у мові (І.І.Ковалик, О.А.Земська, І.С.Улуханов). Однак, незважаючи на це, проблеми системних відношень умежахлексико-семантичного поля(ЛСП), семантичої структури слова, змін у ній, способів словотворення (зокрема, семантичного), які недостатньо досліджувалися на матеріалі української мови, залишаються актуальними.

По-різному трактується у мовознавчій літературі й поняття коннотації (В.М.Телія, І.В.Кононенко, О.М.Вольф), а з проблемою оцінності пов’язана ціла низка питань, що стосуються лінгвістичного статусу коннотативного компонента, способів реалізації мовної оцінки, чинників, які впливають на зміну оцінного знака та ін. (В.К.Харченко, Г.О.Золотова). Все це зумовлює актуальність вибору теми даного дослідження.

Необхідно зазначити й те, що в україністиці немає окремих спеціальних праць, в яких би у повному обсязі розглядалося словотворення оцінних назв осіб (НО). У цьому аспекті увагу вчених привертали лише окремі й часткові питання (І.І.Ковалик, О.В.Кровицька, Г.М.Сагач).

Об’єктом дослідження стали оцінні НО у сучасній українській мові. Оцінність цих лексем входить до складу їх семантичної структури як коннотативний елемент. Вказані найменування — категорія багатопланова і розчленована, що дозволяє виділити в ній дві семантичні групи — назви на позначення зовнішніх особливостей і внутрішігіх властивостей людини, які й знаходяться в центрі лінгвістичного аналізу. Ці назви об’єднуються у семантичну мікросистему, яка охоплює значну кількість лексем. Структурно-функціональні параметри згаданого ЛСП помітно вирізняють його з-поміж інших у номінативній системі української мови. Крім того, це ЛСП цікаве не лише у семантичному плані, воно становить собою окремий словотвірний розряд атрибутивних назв, який відзначається різноманітністю похідних. Варто зазначити, що система оцінних НО на позначення зовнішніх ознак, фізичних вад, рис характеру, поведінки людини в сучасній українській мові представлена іменниками та субстантивованими прикметниками.

Предметом нашого дослідження стали семантико-словотвірні особливості іменників — оцінних найменувань. Назви, утворені шляхом субстантивації, нами не розглядаються.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб дослідити особливості

З

оцінних НО, виражених іменниками, на семантичному та словотвірному рівнях. Вказана мета передбачає виконання таких завдань:

1) викласти положення і визначити поняття, що складають теоретичну базудослідження (обгрунтувати розуміння оцінності, розглянути різні підходи до класифікації оцінних назв, вмотивувати використання поняття ЛСП у стосунку до оцінних НО, окреслити основні дериватологічні поняття, які будуть використовуватись у роботі);

2) виявити особливості структурної організації українських оцінних НО у межах ЛСП та з урахуванням компонента оцінності виділити основні семантичні групи та підгрупи цих назв, визначити об’єктивні критерії, на які спирається класифікація оцінних назв;

3) подати семантичну характеристику ощнних іменників (розкрити загальні та специфічні ознаки змістової структури досліджуваних лексичних одиниць в єдності і взаємозумовленості їх парадигматичних відношень, з’ясувати природу емоційно-оцінного забарвлення лексем);

4) розглянути основні способи творення, словотвірні типи оцінних НО і встановити їх активність та продуктивність у сучасній українській мові, визначити дериваційну базу похідних оцінних іменників, звернути увагу на типові моделі метафоризації і метонімізації', за якими утворилася помітна частина досліджуваних лексем. .

Мета і завдання зумовили вибір методів дослідження. У роботі . використовуються такі методи: описовий (при аналізі лексико-ссмантичних підгруп, словотвірних типів), частково історико-порівняльний (для виявлення динаміки семантичних процесів, яка простежується при зіставленні різних часових зрізів сучасної українськоїмови) та деякою мірою прийоми кількісного аналізу (при встановленні поширеності різнихгруп оцінної лексики, активності та продуктивності словотвірних типів).

Наукова новизна реферованої роботи полягає у тому, що в ній уперше достатньо повно і всебічно досліджено групу оцінних назв осіб, які розгляд аютьсяв межах одного ЛСП. Детально опрацьована та проаналізована семантична і словотвірна структура даних назв у сучасній українській мові, простежена їх специфіка як засобів мовного вираження оцінності.

Науково-практичне значення дисертації. Теоретична значимість роботи полягає у тому, що в ній на матеріалі української мови висвітлюються окремі проблеми семантичної природи категорії оцінності, її місця і статусу в змістовій структурі слова, питання системної організації оцінної лексики та її класифікації.

Зібраний матеріал татеоретичніузагальненняможуть бути використані

у лексикографічній практиці. Крім того, їх можна застосовувати у вузі, для поглибленого вивчення окремих питань семантики та словотвору нри викладанні сучасної української літературної мови, а також у новихспецкурсах і спецсемінарах.

Джерела дослідження. У роботі опрацьовано мовний матеріал, що являс собою лексичну картотеку, яка містить понад 3000 одиниць. її складають в основному оцінні лексеми, зафіксовані в українських словниках, у яких найповніше представлене лексичне багатство сучасної української мови: одинадцятитомному «Словнику української мови» (СУМ) та «Словарі українськоїмови»(СГ), упорядкованому Б.Грінченком. Частина досліджуваної лексики виявлена у текстах творів відомих українських письменників.

Оцінні іменники зі значенням особи поширені і в українських діалектах, що засвідчують такі лексикографічні праці, як: «Словник поліських говорів» П.С.Лисснка, «Словник бойківських говірок. У 2ч.»М.Й.Онишкевича. Однак у повному обсязі діалектні оцінні НО не розглядалися у роботі, оскільки їх всебічний і детальний аналіз вимагає окремого і грунтовного дослідження.

Апробація роботи. Результати дослідження викладені у дев’яти публікаціях і були предметом обговорення на звітній науковій конференції викладачів та студентів філологічного факультету (Тернопіль, 1992) таінших міжвузівських і всеукраїнських конференціях, наукових читаннях: «Сучасні. аспекти дослідження граматики української мови і лінгвометодичні основи викладання шкільного курсу» (Полтава, 1992), «Проблеми контрастивної лінгвістики (Кіровоград, 1993), «Актуальні проблеми словотвору української мови» (Тернопіль, 1993), «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківск, 1993), «Словотвір як вияв динаміки мови» (Львів, 1994), «Сатира і гумор в українській літературній традиції» (Чернівці, 1994), «Маркіян Шашкевич в історії української культури» (Тернопіль, 1995), «Актуальні проблеми українського словотвору» (Івано-Франківськ, 1995).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Зміст роботи.

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, його мета і завдання, розкривається наукова новизна роботи та її науково-практичне значення, а також окреслюється джерельна база.

У першому розділі «Лексико-семантичнахарактеристика оцінних назв осіб у сучасній українській мові» виявлено лексико-семантичні особливості досліджуваних іменників; аналіз згаданих НО спирається на розкриття

загальних і специфічних ознак їх змістової структури, природи емоційно-оцінного компонента цісї структури. При цьому обгрунтовується можливість розгляду оцінних НО як елементів лексико-семантичного поля та визначаються об’єктивні критерії їх класифікації.

Розділ складається з п’яти параграфів. У перших трьох викладено теоретичні засади дослідження.

У параграфі «Особливості семантики оцінних лексем» розглядаються питання про емоційно-експресивні елементи, їх місце, статус у семантичній структурі слова. Йдеться про два діаметрально протилежні підходи до цієї проблеми, відповідно до яких емоційно-експресивні елементи або вважають складниками семантичної структури лексичних одиниць (Л.А.Лисиченко, Е.В.Кузнецова, Д.М.Шмельов), або виводять поза її межі (В.А.Звєгінцев, Є.Р.Курилович).

У дисертаційному дослідженні структура значень оцінних лексем трактується як двочленна. Вона містить денотативний (сигніфікативний) і коннотативний (прагматичний) компоненти. Оцінність цих лексем входить до складу їх семантичної структури як коннототативий елемент і є одним із виявів прагматичного аспекту семантики.

Проблема систематизації досліджуваних одиниць висвітлюється у наступному параграфі «Класифікація оцінних назв осіб». Тут розлядаються критерії, на які спираються дослідники (О.С.Ахманова, М.М.Кожина, Г.Я.Солганік), класифікуючи оцінну лексику, а також умотивовується та систематизація досліджуваного мовного матеріалу, що запропонована в роботі.

З огляду па лексико-семантичну специфіку оцінних НО у дослідженні розрізняються такі їх групи: 1) актуально оцінні лексеми (оцінно-марковані: вульг. паплюга, фам. дилда, зневажл. брехач) та 2) потенційно оцінні (нейтрально-оцінні або модально-оцінні позитивного чи негативного спрямування: каліка, вусань, брюнетка). Оцінно-марковані назви поділяються на власне оцінні (здебільшого однозначні), наприклад: зневажл. агакало, розм. безпутник, жарт, галушник та емотивно-оцінні (оцінність у даному випадку реалізується найчастіше в структурі полісемічного слова): лопух «2. перен., фам. Про некмітливу людину» (СУМ, IV, 547).

У третьому параграфі «Лексико-семантичне поле оцінних найменувань» підкреслюєтьсяважливіеть дослідження лексики шляхомрозподілуїїодиниць за семантичними полями (Ж.П.Соколовська,Л.А.Новіков, Ю.М.Караулов).

У роботі оцінні НО інтерпретуються як елементи одного лексико-семантичного поля, в яке вони об’єднуються на основі спільної категоріальної

семи «особа», що супроводжується оцінністю. Як елементи поля, оцінні НО характеризуються спільними формальними ознаками, тотожними синтаксичними функціями, близькістю стилістичного використання і т.п.

Важливо зазначити, що умежахзгаданого ЛСПназвиосіб об’єднуються у субполя з опорою на конкретні диференційні семи негативної та позитивної оцінки. Характеристика негативнооцішшх і позитишюоцінних лексем з огляду на специфіку кожного субполя подається у роботі в окремих параграфах.

У четвертому параграфі «Негативнооцінні назви» простежуються основні семантичні особливості назв, що складають окреме субполе, яке об’єднує 90% від загальної кількості лексичних одиниць, що входять до складу досліджуваного ЛСП. Розрізняються такі назви передусім інтенсивністю вираження пегативнооцішюї експресії, що дозволяє розмежовувати власне оцінні (розм. дурносміх, розм. обсуда, розм. хитрик) і емотивно-оцінні лексеми (цуценя «2. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос» (СУМ, XI, 252), штуриак «2. перен. Дурень, бовдур» (СУМ, XI, 551).

У зв’язку з тим, що у досліджуваних лексемах оцінка є виразним компонентом семантики, вони відносно легко класифікуються на: 1) НО на позначення зовнішніх ознак і фізичних вад та 2) НО, що відбивають риси характеру, поведінку і т.ін. людини. Кожна зі згаданих груп містить різну кількість підгруп. .

Так, у межах першої групи НО, які характеризують зовнішній вигляд людини та вади фізичного характеру, окреслюються такі підгрупи: 1) назви на позначення росту людини: фам. дилда, гігант, фам. курдупелька, шпінгалет;

2) назви повної та худої людини: розм. гладуха, розм. пухтій, розм. худяк, тараня; 3) лексеми з вказівкою на особливості окремих частин тіла: розм. головко, фам. кирпань, розм. вирлач та інші подібні підгрупи.

Група назв осіб, що відбивають риси характеру, поведінку людини, у порівнянні з попередньою, характеризується помітнішою різноманітністю семантики об’єднаних у ній лексичних одиниць. Значною кількістю лексем представлені такі підгрупи, як: 1) назви на позначення злої, жорстокої людини: розм. живодер, зневажл. кровожер, лайл. бузувір, шуліка; 2) найменування дурної, нерозумної людини: розм. дурисвіт, розм. недоумок, осел, баран; 3) назви, що стосуються лінивої особи: розм. лінюх, розм. нероба, зневажл. дармоїдка, зневажл. лоботряс та інші подібні підгрупи.

Зіставлення семантики оцінних одиниць, чафіскованих у «Словнику української мови» (СУМ) та «Словарі українськоїмови» (СГ), переконує, що вона здебільшого зберігається без відчутних змін протягом тривалого часу (розм. лопотун, розм. моргун, розм. пройда, зневажл. посіпака) і лише деякі

з них змінюють свою семантику. При цьому простежуються ускладнення, спрощення та переінтеграція ЛСВ. Із ускладненням семантичної структури лексем пов’язана поява багатьох оцінних найменувань, значення яких становлять собою ЛСВ полісемічних іменників, у СГ згадані іменники тлумачаться як однозначні (вишкварка, жук, кобила). Внаслідок спрощення слово складнішої структури втрачас частину значень (халява — у СУМ(і) зафіксовано два значення, а в СГ — чотири, аналогічно лежень — одне значення і п’ять). Переінтеграція відбиває переоцінку важливості певних ознак, яка відбулася у суспільстві, і полягас в тому, що місце прямого значення займає одне із вторинних (переносних) [собачник, бовдур].

Поряд із цим у дослідженні розглядається семантична структура багатозначних оцінних лексем і в дещо іншому аспекті, який передбачає встановлення у ній залежності, зв’язків між окремими ЛСВ і визначення основних типів полісемії. Виявлено лексеми з радіальним типом полісемії (безбожник, торгаш), ланцюжковим (бовдур, недовірок) і радіально-ланцюжковим (нечисть, ганчірка).

У межах ЛСП оцінних НО міжслівні парадигматичні відношення виявляють себе у синонімічних рядах, антонімічних парах.

Встановлено, що лексеми, які належать до однієї семантичної підгрупи, часто перебувають у синонімічних зв’язках. Це дозволило простежити різні синонімічні ряди, наприклад, на позначення балакучої, ненажерливої, скупої,запальної, нещасної людини. Так, у межах синонімічного ряду на позначення балакучої людини розглядаються такі лексеми: розм. говорун, розм. пустодзвін, розм. белькотун, зневажл. патякало, а також на рівні окремих ЛСВ: зневажл. шарманка, сорока, зневажл, брязкало та ін.

Аналіз взаємодіїміжмікросистемамиполісемічногословаісинонімічного ряду в сучасній українській мові у сфері оцінно-маркованої лексики показує, що характер синонімічних зв’язків слова може бути однією з тих ознак, що відрізяють окремі ЛСВ.

Простежується в роботі також антонімія як вияв міжслівних парадигматичних відношень. Виявлено різнокореневі і спільнокореневі антоніми (розм. говорун і розм. мовчазник, розм. крикун і розм. шепотун; нещасливець і щасливець). Спостерігається зв’язок анотонімії з синонімією, коли компоненти синонімічного ряду перетинаються з елементами антонімічної пари. Встановлено, що на формування як синонімічних, так і антонімічних відношень слів впливають компоненти їх оцінності.

У п’ятому параграфі «Позитивнооцінні назви» розглядаються найменування, які характеризують людину з позитивного боку. Це субполе

порівняно невелике і містить усього десять відсотків від загальної кількості досліджуваних лексем. Таке кількісне слівівдношешія негативно- і позитивнооцінної лексики зумовлене певними позамовними та внутрішньомовними чинниками.

Особливістю позитивнооцінного субполя НО с те, ідо, окрім слів з оцінністю в прямому номінативному значенні (скромник, хлібосол, жартівник) чи в переносному (картина «2. перен., розм. Про того, ...хто своїм виглядом викликає захоплення» (СУМ, IV, 110), виявлено чимало одиниць, в яких коннотація досягається за допомогою афіксів (змеш.-пестл. безталанночка, пестл. кучерявчик).

У межах цього субполя також наявні позитивнооцінні НОна позначення зовнішніх і внутрішніх ознак людини, однак з огляду на його кількісну обмеженість відповідні семантичні групи окремо не розглядаються. При цьому вичленовуються лише окремі підгрупи: 1) назви на позначення бідної, знедоленої людини, які викликають експресію, співчуття, жаль: бездолець, розм. горопаха, розм. горювальник, розм. сіромаха; 2) номінати, які характеризують добру людину: доброзичливець, розм. добряга, розм. добряк;

3) найменування веселої, дотепної особи: весальчак, дотепниця, розм. чудій та інші подібні підгрупи.

Стосовно позитивноодінних назв простежуються ті ж самі процеси, що й у розвитку семантичної структури негативнооцінних лексем: ускладнення (радість, утіха, рай), спрощення (розм. ляля), переінтеграція ЛСВ (козак). Виявлено окремівипадки дифузій (слів з кількома оцінними значеннями, між якими не встановлена виразна семантична залежність), напр.: тімаха «1. Майстер якоїсь справи // Спритна, брава людина; молодець. 2. Нетяга, бідолаха» (СУМ, X, 142). Позитивнооцінним НО властива також синонімія (бідняга, розм. бідолаха, сердега, розм. неборак, розм. горопаха, розм. сіромаха і такі інші) та антонімія (розм. тихоня — забіяка).

З огляду на те, що дериватологічний аспект дослідження ЛСП розширює можливості повнішого і глибшого виявлення системних зв’язків у мові, у другому розділі роботи «Словотвірні особливості оцінних назв осіб» здійснюється аналіз дериваційної структури та семантики похідних оцінних НО, виявляютьсяїхспособитворення всучасній українській мові з урахуванням загальних закономірностей словотвору, властивих дериваційній системі в цілому, а також окремих специфічних рис, які пов’язані з природою оцінної лексики.

У цьому плані важливим єрозмежування похідних оцінних назв, здатних виражати первинну чи вторинну оцінність. Похідні з нервинною оцінністю

мотивуються твірними з нейтральною семантикою (розм. говорун, нлакса, коза), особливістю дериватів із вторинною оцінністю є те, що остання була закладена ще в семантиці мотивуючої лексеми (вульг. мордань, зневажл. торохтій, зневажл. плюгавиця).

Встановлено, що утворюються оцінні НО трьома основними способами: афіксацією, словоскладанням і семантичним, які розглядаються у трьох параграфах другого розділу. Найбільш поширеним афіксальним способом творення досліджуваних оцінних НО виступає суфіксація. За допомогою властивих для них суфіксів утворюються іменники чоловічого, жіночого і спільного родів, деривато логічний аналіз яких здійснюється в межах указаних трьох груп, що розглядаються в першому параграфі «Суфіксальний спосіб словотворення». Серед виявлених одиниць кількісно переважають іменники чоловічого роду.

Суфіксальний спосіб представлений різноманітними продуктивними і непродуктивними словотвірними типами (СТ). Типізація словотвірних семантико-структурних відношень здійснюється з опорою на: 1) спільність словотвірного значення (СЗ) похідних слів; 2) характер твірної основи та 3) тотожність афікса.

Серед похідних чоловічого роду виявлено різні СТ оцінних назв:а) віддієслівного творення зі СЗ «особа — посій процесуальної ознаки» (розм. ворохобник, зневажл. оббріхувач, зневажл. обгідало);б) відприкметникового творення зі СЗ «особа — носій атрибутивної ознаки» (розм. хитрик, розм. лінивець, розм. смугляк);в) відімешгакового, що характеризується СЗ «особа

— носій предметної ознаки» (розм. горбач, розм. губань, розм. бабник).

Оцінні іменники чоловічого роду, мотивовані дієсловами, прикметниками, іменниками, охоплюються СГ з такими суфіксами: —ик: розм. огидник, розм. похабник; -ець (-лець): розм. ошуканець, зневажл. иерероджепець; -щик (-чик): обманщик, розм. вигадчик; -ак(-як): розм. куцак, розм. смугляк; -ар: розм. чубар, злидар; -ач: розм. вусач, розм. бородач; -ань: розм. патлань, розм. кудлань та ін. Трапляються похідні чоловічого роду, утворені способом нульової суфіксації (роз. фіскал, розм. талант).

Якщоупершомурозділіне акцентувалась увага на лексемах, що називають осіб жіночої статі, бо в плані вираження оцінної семантики вони не виявляють якихось суттєвих особливостей, то у цьому розділі, навпаки, з огляду на характерні риси словотвірної структури оцінних імеників жіночого роду вони розглядаються окремо.

Виявлені згадані назви мотивуються в основному співвідносними

іменниками чоловічого роду і представлені СТ з такими суфіксами:-иц-я (-ниц-я, -щиц-я, -чиц-я): дбайливиця, розм.каламутниця; -к-а: розм. грамотійка, чудачка; -ух-а: розм. брехуха, зневажл. лизуха та ін.

Звергається увага і на назви осіб жіночої статі, мотивовані дієслівною (розм. пащекуха) чи прикметниковою (розм. круглявка) основами.

Словотвірний аналіз іменників спільного роду дозволяє виділити серед них похідні з матеріально вираженою суфіксацією і нульовою. Перші представлені СТ із суфіксами: -ак-а: розм. верещака, зневажл. зівака; -л-о: розм. гарикало, розм. швендяло; -аг-а: розм. скромняга, фам. симпатяга; -уг-а: розм. хапуга, зневажл. волоцюга і т.под. Другі — дериватами на зразок: зневажл. нюня, розм. підлабуза, розм. понура, розм. швендя та ін.

У переважній більшості оцінні НО спільного роду — це або девербативи зі СЗ «носій процесуальної ознаки» (розм. рева, зневажл. задавака), або деад’ективи зі СЗ «носій атрибутивної ознаки» (розм. добряга, розм. незграба).

В окремих випадках для похідих іменників усіх родів властиве явище множинної мотивації, суть якого полягає в тому, що оцінні утворення одночасно співвідносяться з твірними, які належать до різних частин мови, напр., розм. каверзник—каверзувати і каверза,розм.черевань—черево і череватий і ін.

Виявлені СТ похідних оцінних іменників трьох родів охоплюють різну кількість дериватів. Окремі СТ представлені словотвірними рядами, які містять понад тридцять-сорок утворень, напр., із суфіксами -ник, -ун, деякі, навпаки, представлені лише кількома похідними. Варто звернути увагу па те, що у сфері оцінних НО не виявлено помітноїтенденці до кількісного поповнення новими похідними тих словотвірних рядів, які охоплюються виділеними СТ. Сказане стосується навіть і тих, за зразком яких виникла значна кількість дериватів. Це дозволяє стверджувати, що в сучасній українській мові більшість із виділених СТ суфіксального творення оцінних НО є малопродуктивними або непродуктивними.

У досліджуваному матеріалі оцінні НО, утворені іншими різновидами афіксації, представлені поодинокими похідними. Виявлено окремі випадки префіксації (недруг, напівтруп, надлюдина), яка поєднується також із матеріально вираженою (безщаснпця, бездолець) та нульовою суфіксацією (розм. нероба, розм. неук).

У другому параграфі «Характеристика назв осіб, утворених словоскладанням» розглядаються похідні, які мотивуються кількома (частіше двома) твірними. Встановлено, що словоскладання (як і суфіксація) належить до основних способів творення оцінних НО.

Найбільшу кількість серед складних іменників — оцінних НО —

И

становлять деривати, співвідносні зі словосполученнями підрядного типу, об’єднання компонентів у яких відбувається здебільшого за допомогою сполучних голосних. Такі похідні у свою чергу поділяються на складання з матеріально вираженою та нульовою суфіксацією. У роботі кожен із виявлених різновидів розглядається окремо, наприклад: користолюбець, добродійник, окозамилювач та лиходій, грошолюб, зневажл. блюдолиз. Переважну більшість становлять назви з другим дієслівним компонентом. Складних слів, мотивованих атрибутивною синтагмою, виявлено менше: розм. чорнобривець, ірон,. великорозумник, розм. кривоніс, біловус та под. Рідше трапляються складні слова, співвідносні із синтаксичною конструкцією — залежний прислівник і дієслово: марновір, розм. тихохід. Окремо розглядаються складні іменники, утворені поєднанням дієслова у другій особі однини наказового способу з іменником: розм. закрутиголова, розм. паливода, голиборода і йод.

При аналізі семантико-словотвірних відношень у межах ЛСП виразно простежується явище словотвірної синонімії, яке пов’язане із синонімією лексичною. Виявляються випадки синонімів різнокореневих і спільно кореневих, утворених одним способом (пліткар і обмовник, відлюдько і розм. безлюдько) або різними (розм. лінюх і розм. нероба, Неслух і неслухнянець).

Третій параграф «Лексико-семантичний спосіб словотворення оцінних назв осіб та його особливості» присвячений проблемі семантичного словотворення досліджуваних назв. Незважаючи на постійний інтерес до питань цього явища, воно мовознавцями (В.О.Горпинич, З.А.Потіха, І.С.Торопцев,М.М.Шанський) інтерпретується по-різному. У дисертаційній роботі семантичні процеси, внаслідок яких з’являються слова з новим значенням, трактуються як один із способів словотвору, який доцільно розглядати у межах дериватології. Особливістю його, на відміну від інших способів, є те, що в даному випадку відбувається зміна семантики твірного шляхом її переосмислення, в основі якого досить часто лежить метафоричне чи метонімічне перенесення назви з одного явища чи поняття на інше. Саме ці види перенесення розглядаються у згаданому параграфі.

Спочатку аналізуються оцінні іменики НО, утворені за метафоричними моделями: назва предмета —*.назва людини: розм. товкачі «Нерозумна людина; дурень» (СУМ, X, 163); назва рослини—►назва людини: зневажл. нечериця2 «Стара, зморщена або товста й присадкувата людина» (СУМ, VI,

1.Цифрова позначка вказус на послідовність розташування ЛСВ у СУМ(і), а ремарка наводиться та, що відноситься до НО.

12

512); назва тварини (окремо розглядаються похідні від назв птахів, плазунів, риб, комах)—-назва людини: розм. єхидна3 «Про лиху, злу, хитру, лукаву, в’їдливу людину» (СУМ, II, 499); функція предмета —*• назва людини: зневажл. шарманка2 «Той або та, хто багато надокучливо говорить чи грає» (СУМ, III, 414) та ін.

Метонімічні перенесення представлені такими моделями: власна назва —*• назва людини: ірон. донжуан, геркулес; ознака —>- носій ознаки: таладг, «Людина з видатними природними здібностями» (СУМ, X, 27), розм. пелех2 «Людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям» (СУМ, VI, 114).

Проведені спостереження дозволяють стверджувати, що більшість досліджуваних іменників, утворених лексико-семантичним способом, належить до негативнооцінних назв.

У висновках викладені основні результати дослідження оцінних назв осіб у сучасній українській мові. Встановлено, що досліджувана група оцінної лексики охоплює понад 3000 одиниць. Отже, мікросистема оцінних назв осіб

— це кількісно помітний розряд лексики, у якому оцінність є одним із виявів прагматичного аспекту семантики.

Враховуючи трьоелементну структуру оцінки (-0+), оцінні НО об’єднуютьсяудві групи: нейтрально-оцінні (потенційно оцінні) та негативно-і позитивнооцінні (актуально оцінні або оцінно-марковані), а на основі розрізнення двохвидівмодальності(денотативно-оцінноїта емотивно-оцінної) поділяються на власне оцінні й емотивно-оцінні.

Семантичні особливості оцінних НО в українській мові розглядаються на рівні ЛСП, в яке вони об’єднуються завдяки спільній категоріальній семі «особа плюс оцінне відношення». У межах даного по ля на основі розрізнення диференційних сем позитивної та негативної оцінки виділяються субполя позитивно- і негативнооцінних назв.

При дослідженні встановлено, що ці два субполя мають спільні і відмінні риси. До відмінних ознак належать характер закладеної в лексемах оцінки, сфера їх уживання, кількісне співвідношення (негативнооцінні назви становлять 90% від загальної кількості, решта припадає на позитивнооцінні). Спільними є такі моменти, як певна стійкість і однотипність системної організації оцінних назв двох субполів у межах ЛСП, можливість певним чином класифікувати та інтерпретуватиїхнарівніпарадигматичних відношень.

І негативнооцінні, і позитивнооцінні НО розподіляються у межах двох семантичних груп — 1) на позначення зовнішніх ознак і 2) внутрішніх властивостей людини, кожна з яких членується на підгрупи. Засвідчено двадцять чотири підгрупи негативнооцінних одиниць (із них одинадцять

використовується для називання зовнішніх особливостей людини і тринадцять

— на позначення внутрішніх властивостей) та дванадцять підгруп позитивнооцінних лексем.

Зіставлення даних різних часовихзрізів сучасноїукраїнськоїмови дозволяє стверджувати, що більшість оцінних назв осіб не змінила своєї семантики. Разом з тим у семантичній структурі деяких слів спостерігаються певні зміни, а саме: ускладнення, спрощення або ж в ній може відбуватися переінтеграція ЛСВ.У роботі простежуються також різні типи полісемії — радіальна, ланцюжкова та радіально-ланцюжкова.

У ході дослідження виявлено слова з кількома оцінними значеннями, між якими не простежується виразна семантична залежність (так звані, дифузії).

Дослідження синонімічних зв’язків оцінних НО показало, що назви осіб, які позначають поняття, суспільно усвідомлені як негативні, перебувають здебільшого у синонімічних зв’язках зі словами зниженого плану і навпаки. Сгоеовно антонімічних відношень можна зазначити, що вони існують не тільки між окремими словами, а й між групами синонімів у всій їх сукупності.

Оцінні НО на позначення зовнішніх ознак і внутрішніх якостей людини в сучасній українській мові—це окремий словотвірний розряд, співвідносний з іншими супідрядними розрядами в межах загальної словотвірної категорії особи. . '

Утворюються такі назви трьома основними способами словотворення: афіксацією, словоскладанням і семантичним, внаслідок яких з’являються похідні з первинною і вторинною оцінністю.

Серед дериватів, утворених афіксальним способом, переважають НО, утворені суфіксацією, яка відзначається помітним багатством СТ із різним ступенем продуктивності.

Встановлено, що суфіксальні іменники—оцінні назви осіб—чоловічого та спільного родів найчастіше мотивуються дієслівними та прикметниковими основами. Похідні жіночого роду — це переважно десубстантиви. Виявлені також випадки множинної мотивації, при якій деривати одночасно співвідносяться з твірним дієсловом і прикметником або з дієсловом та іменником.

Суфіксальні СГ оцінних НО належать в основному до непродуктивних та малопродуктивних і рідше продуктивних словотвірних типів у сучасній українській мові. Іменники чоловічого роду представлені двадцятьма СТ, з яких активність проявляють СГ із суфіксами -ник, -ець, -щик(-чик); іменники жіночого роду—шістьма СГ, найактивніші з якиххарактеризуються суфіксами

-иц-я, -к-а, -ух-а; іменники спільного роду — чотирнадцятьма СТ, сім з яких представлені поодинокими дериватами, натомість помітну кількість становлять похідні з нульовою суфіксацією.

Оцінних НО, утворених префіксальним та префіксально-суфіксальним способом, виявлено порівняно небагато.

Поширеними у сфері оцінних НО є похідні іменники, утворені словоскладанням, яке поєднується з матеріально вираженою чи нульовою суфіксацією. Такі похідні переважно мотивуються словосполученнями з підрядним типом зв’язку.

У сучасній українській мові пласт оцінної лексики на позначення особи поповнюється також дериватами, що виникають шляхом семантичного перенесення, яке інтерпретується як лексико-семантичний спосіб. Таким способом утворюються емотивно-оцінні назви осіб із первинною оцінністю, серед яких переважають ті, що виникли на основі метафоричних іметонімічних перенесень. Засвідчено сім метафоричних і дві метонімічні моделі.

Виявлено, що в мікросистемі оцінних НО простежуються в основному загальні тенденціїі закономірності функціонування та формування лексичної та дериваційної систем української мови.

Основний зміст днсертації викладено у таких публікаціях:

1. Використання словотвірного багатства рідної мови у школі// Сучасні аспекти дослідження граматики української мови і лінгвометодичні основи викладання шкільного курсу: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Полтава, 1992. — С. 92-93.

2. Лексико-семантична характеристика оцінних особових іменників у сучасній українській мові // Матеріали наукової конференції «Словотвір як вияв динаміки мови». — Львів, 1994. — Ч. І. — С. 37-38.

3. Лексико-семантичні та словотвірні особливості оцінних назв осіб у сучасній українській мові // Матеріали міжнародної наукової конференції «Семантика мови і тексту». — Івано-Франківськ, 1993. — Ч. І. — С. 44-45.

4. Назви на означення зовнішньої прикмети людини // Тези доповідей звітної наукової конференції викладачів та студентів філологічного факультету.

— Тернопіль, 1992. — С. 5-6.

5. Назви осіб в оригінальних творах М.ПІашкевича, Я.Головацького,

І.Вагилевича, вміщених у «Русалці Дністровій» // Шашкевичіана. Маркіян Шашкевич в історії української культури: Збірник статей. — Тернопіль, 1995.

— С. 60-62.

6. Словотвірнахарактеристикаоціннихіменників спільного родувсучасній українській мові // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріали наукових читань, присвяченнихпам’ятіпрофесораІванаКовалика.

— Теропіль, 1993. — С. 30-32.

7. Словотвірні особливості іменників—назв осіб заоцінною характеристикою в українській та польській мовах // Проблеми контрастивної лінгвістики: Тези міжвузівської науковоїконференції.— Кіровоград, 1993. — С.39-40.

8. Стилістичне навантаження оцінних назв осіб в «Енеїді» І.Котлярев-ського // Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — Чернівці, 1994. — С. 28-210.

ANNOTATION

T.F.Vilchynskaya. Semantic-word building characteristic of the estimating names of aperson in Ukrainian language. The thesis is written to get scientific degree ogthe Candidate of Philology Science in speciality 10.02.01 the Ukrainianlanguage.

Manuscript. LvivFranko State University. Lviv, 1996.

The investigation is dedicated to the actual problems of studying of the estimating names of a person in modem Ukrainian. Lexical-semantic field of the estimating names and their structural-notional and derivative peculiarities are parsed on the basis of extensive material.

Key words: estimating names of a person, semantics, wordbuilding.

АННОТАЦИЯ

Вильчинская Т.ф. Семантико-словообразовательная характеристика оценочных названий лица в украинском языке. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01.

— украинский язык. Рукопись. Львовский государственный университет им.И. Франко. Львов, 1996.

Исследование посвящено актуальной проблеме изучения оценочных названий лица в современном украинском языке. На обширном материале в работе анализируется лексико-семантическое полеоценочныхнаименований, прослеживаются их структурно-смысловые и дериватологические особенности.

Ключові слова: оцінні назви осіб, семантика, словотвір.