автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Смысл истории: личностное измерение.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Смысл истории: личностное измерение."

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ їм. Г.СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

СЕНС ІСТОРІЇ: ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР

Спеціальність 09. 00. 03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

На правах рукопису УДК 101.1:316:930.1

11 огв и'.і

ВАСИЛЕНКО ОКСАНА ЮРІЇВНА

и

Київ - 1999

Дисертацією с рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Волинського державного університету ім. Лесі Українки

Науковий керівник: кандидат філософських наук

Ковдратик Леонід Йосипович, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, доцент кафедри соціології

Надольний Іван Федотович,

Українська Академія державного управління при Президентові України, професор кафедри філософії і методології державного управління, декан заочного факультету

кандидат філософських наук Єсипенко Дмитро Миколайович, директор Українського Центру духовної культури товариства «Знання»

Офіційні опоненти: доктор філософських наук

Провідна установа Центр гуманітарної освіти ПАН України

Захист відбудеться 21 січня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії ім. Г.Сковороди НАН України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительска, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 20 грудня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради

Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Сьогодні, коли українське суспільство здійснює перехід від одного якісного стану суспільно-економічної та ідеологічної системи до іншого, спостерігається зростання інтересу до світоглядно-філософського осмислення минулого, сучасного та майбутнього. Причому таке осягнення характерне не лише для «академічної» науки, а стає умовою усвідомленого включення особи в історичний процес.

Все це в сукупності й послужило основою дисертаційної роботи.

Актуальність теми дослідження. Значна розмаїтість локально-часових та просторових проявів історії, розбіжність у поглядах на історичний процес відображаються у свідомості особи як співвідношення загального та особливого, що й визначило проблематику дослідження. Розвиток суспільства та його духовної ситуації змушують особу ставити питання про сенс життя та історії, формулювати їх стосовно повсякденності та можливості «виходу» за межі повсякденності у духовній культурі. Ці та інші питання приводять до вияснення основної проблеми: що означає для людини творення сенсу життя в історичному плані? Саме у такій постановці проявилася серйозна спроба поставити і вирішити питання про взаємодію особи і світу історії, при якому остання почала розумітися не лише як об’єкт пізнавальної діяльності, а як складова частина особливого буття людини - історичного буття. Адже хід історичного розвитку призводить до наростаючої суверенності особистого існування та поглиблення її ролі у загальному способі людського буття.

Нестабільність та незапрограмованість дій особи в кінцевому результаті сприяє розхитуванню традиційної історико-філософської системи. Саме через це ми вважаємо, що настав час більш глибокого вивчення не тільки основних проблем людського існування, але й об’єктивного вивчення сутності людини та її виміру історії. Відзначимо, що ні об’єктивістське, ні суб’єктивістське розуміння цього процесу не можуть бути остаточними. Щоб зрозуміти сутність проблеми у всій її глибині, її необхідно перекласти, найперше, на основу сучасного філософсько-історичного розуміння, тобто визначити її здорове зерно, відокремивши від політично-історичного нашарування, яке в наш час заважає здійсненню наукового аналізу проблеми.

Ось чому дослідження основних питань особистісного розуміння сенсу історії має значення не лише для наукового вирішення проблем історичного розвитку на сучасному етапі в Україні, але й багато в чому допоможе зрозуміти подальшу логіку розвитку країни, суспільно-політичного і культурного життя. Особливо це стосується періоду, коли людство наблизилося до завершення XX ст.

Зрозуміло, що за рівнем розвитку соціально-економічної, культурно-

громадської, релігійної та інших сфер українське суспільство відрізняється від початку XX ст. І все ж багато питань особистісного бачення історії залишаються актуальними. Тому, не зважаючи на значну історичну дистанцію і на те, як вирішувалася ця проблема з позицій «позитивного» чи «негативного» її розуміння, вона продовжує впливати на суспільство та особу, бо це - наш історичний досвід, який було би нерозумно не вивчити та не використати.

Таким чином, одне із найважливіших завдань особистісного розуміння сенсу історії полягає в тому, що самій особі необхідно сформувати і закріпити систему особистих знань із минулого, переконань, істинних для пояснення хоча би частини соціально-історичних процесів. Від цих ідей та переконань буде залежати не лише прийняття особою рішень, але й її поведінка, все її життя. Завдання ж полягають у тому, щоб ці переконання дійсно були вироблені людиною і належали їй самій. А це можливо лише за умови самостійних її пошуків, коли вони формуються самою особою, примушують її діяти. Адже лише в особі здійснюється таємничий процес народження думки, волі, переживання тощо, і все це в єдності й сприяє визначенню сенсу не лише життя, а й історії.

Ступінь наукової розробки проблеми. Питання сенсу історії займає значне місце у європейській філософсько-історичній думці. Ця проблема була поставлена Сократом, Платоном, Аристотелем та іншими мислителями. Сформульоване Сократом положення про діалектичну природу мислення як спільного осягнення істини в процесі співставлення різних понять і вчення про перехід неясних уявлень до розчленованих, зрозумілих і чітких уже можна вважати за одну із перших спроб розуміння не лише сенсу життя людини, а й історії. Платон вбачав сенс діалектичних понять і категорій у пошуках принципу всіх речей та процесів; для досягнення такої мети думка людини повинна розвиватися відповідно до об’єктивної логіки пізнання абсолютної ідеї. Аристотель більш детально здійснив аналіз принципів побудови суджень, умовиводів, доказів, ролі індукції та дедукції в досягненні істини. Саме йому належала важлива для визначення основних проблем сенсу взагалі розробка вчення про категорії як організуючі форми пізнання та їх діалектичний взаємозв’язок.

Проте до Нового часу проблема сенсу історії була пов’язана з релігійними питаннями і не займала особливого місця в загальній системі філософсько-історичного знання. Вона розглядалась у контексті натурфілософських та логічних побудов. Але вже Ф.Бекон вченням про індуктивний емпіричний підхід привернув увагу до сенсу людського життя на основі принципів механіки. Р. Декарт цю ж проблему розробляв із позицій раціоналізму.

На противагу механістичному розумінню сенсу історії та

з

метафізичному трактуванню способів його пізнання, в німецькій класичній філософії почав формуватися діалектичний принцип. Найвагомішу роль тут відіграв Г.Гегель, розробивши діалектичні принципи сходження від абстрактного до конкретного як цілісної системи понять, що дозволило осягнути сутність історичного процесу в його найзагальніших характеристиках.

Раціоналістичні принципи сенсу історії розроблялися і в марксистській теорії при дослідженні основних закономірностей історичного процесу, співвідносячись зі складною ієрархією конкретних способів та прийомів діяльності особи. При цьому вся система знань базувалася на світоглядній інтерпретації всіх суспільних процесів.

Поряд із цим своєрідне розгортання іншого бачення сенсу історії було поставлено М.Бердяєвим, С.К’єркегором, Ф.Ніцше, а пізніше К.-О.Апелем, Г.Маркузе, Е.Фроммом, М.Хайдеггером, К.Ясперсом, М.Грушевським, Д.Чижевським та іншими представниками європейської думки.

У певній злитості теми, при якій важко чекати конкретних результатів через відсутність єдиних методологічних принципів, боротьбу різних філософсько-історичних шкіл тощо, останні дослідження особистісного виміру сенсу історії дозволяють звернутися до механізму вирішення основних проблем його сутності (Р.Арон, А.Камю, Р.Дж.Коллінгвуд, Х.Ортега-і-Гасет, Ж.-П.Сартр, П.Сорокін, А.Дж.Тойнбі, Є.Трьольч, В.Франкл та ін.).

В українській суспільній думці початку XX ст. були також здійснені серйозні спроби формулювання загальних принципів сенсу історії. Вони знайшли достатню кількість як прихильників, так і супротивників, які почали звертатися до різних моментів розуміння історії, намагаючись зберегти «абсолютні» позиції з посиленням соціально-політичного впливу. Найбільш яскраво це було продемонстровано М.Грушевським, В.Липинським, Д.Донцовим, В.Винниченком та їх послідовниками.

У філософському плані проблема сенсу історії в різних його аспектах в Україні почала розвиватися через пояснення екзистенційного виміру (В.П.Іванов, В.Г.Табачковський, В.І.Шинкарук та ін.). Проблему сенсу життя особи з елементами сприймання історії розробляють Г.І.Горак, В.В.Кізі ма, В.М.Князєв, С.В.Кримський, В.І.Куценко, В.В.Лях, І.Ф.Надольний, Є.О.Осічнюк, О.І.Яценко,Т.І.Яіцук та інші.

Дослідниками України аналізуються різноманітні виміри людського відчуження, антропологічні кризи, антропологічний зміст феноменів негативності тощо, тобто усього того, що впливає на особистісний вимір сенсу історії (Д.М.Єсипенко, Ф.М.Канак, Г.І.Шалашенко, В.І.Шинкарук та ін.). При цьому характеристики основних проблем особистісного

виміру сенсу історії через комунікативні форми досліджуються Є.К.Бистрицьким, О.В.Білим, С.В.Пролеєвим, Л.А.Ситниченко та ін. Аналіз сутності соціальності як комунікативності розроблений у працях В.П.Андрущенка, І.В.Бойченка, В.Г.Кременя, М.І.Михальченка, М.М.Мокляка, І.Ф.Надольного та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Представлена дисертація здійснювалася в руслі досліджень, що проводилися і проводяться у Відділі соціальної філософії Інституту філософії ім.Г.Сковороди НАН України і дає можливість більш глибокого висвітлення окремих аспектів планової теми «Духовність як цивілізаційний феномен (філософсько-історичний аналіз)», над якою працюють науковці Інституту філософії.

Мета і основні задачі дослідження пов’язані зі з’ясуванням специфіки формування та розвитку особистісного виміру сенсу історії людиною XX ст., визначення в цьому процесі ролі основних суспільних факторів, особливостей взаємовпливу на нього конкретно-історичних змін.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- проаналізувати особливості особистісного виміру сенсу історії людиною XX ст.;

- з’ясувати вплив суспільних факторів на особистісний вимір сенсу історії та визначити їх характер;

- дослідити зміни особистісного виміру сенсу історії та характер відображення впливу історичного процесу на особу;

- з’ясувати специфіку формування особистісного виміру сенсу історії в контексті не лише офіційної філософсько-історичної думки, але й впливу традицій;

- вивчити питання співвідношення змін суспільного життя на його відображення у свідомості особи як певний рефлекс якісних змін у суспільстві;

- дослідити процес оформлення основних вимірів особистісного розуміння сенсу історії у філософсько-історичних положеннях, які впливають на особу;

- з’ясувати форми особистісного виміру сенсу історії в сучасному українському суспільстві.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є філософсько-історичні концепції європейської філософсько-історичної думки середини XIX - XX ст., зокрема, праці М.Бердяєва, А.ДжТойнбі, В.Франкла, Е.Фромма, М.Хайдеггера, М.ІІІелера, О.Шпенглера, К.Ясперса та ін. Спираючись на їх дослідження, дисертант розглядає сенс історії через особистісний вимір як результат людського буття.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму,

конкретно-історичного підходу до явищ суспільного життя, принцип об’єктивності та системності, науковості, порівняльності, які дають можливість показати формування особистісного виміру сенсу історії.

Для розв'язання окремих завдань у дослідженні використано порівняльно-історичний та хронологічний методи, а також метод комплексного підходу до вивчення історичних явищ.

Методи дослідження. При написанні роботи використовувалися діалектичні принципи порівняння різних уявлень, понять, взаємозв’язок загального, особливого та одиничного, методи різних суспільних наук.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що здійснена одна з спроб у вітчизняній науковій літературі розкрити особистісні виміри сенсу історії як відображення різних рівнів людського буття. На цій основі відбувається систематизація його розуміння, що знаходить своє відображення у понятті «особистісний вимір сенсу історії».

Наукова новизна полягає не лише у визначенні вказаного поняття, але й в інших положеннях, які виносяться на захист:

- обґрунтовано, що особистісний вимір сенсу історії виступає основним поняттям тієї екзистенційної сутності, яка переживається людиною в різних соціальних процесах;

- показано, що необхідним виступає більш чітке розрізнення внутрішнього і зовнішнього вимірів особистісного сенсу історії. Внутрішній різновид є предметом її соціально-психологічного бачення, а зовнішній - пов’язаний із філософсько-історичним виміром людського буття. Це дозволяє особі ставити й вирішувати різні конкретні можливості в її буденній свідомості;

- доведено, що філософсько-історичний аспект особистісного виміру сенсу історії примушує людину розглядати минуле і сучасне в різних його вимірах, але в центрі їх знаходяться проблеми комунікації в усіх її особливостях;

- визначено, що особистісний вимір сенсу історії проявляється, з одного боку, в екзистенційно-особистому вимірі (буденному), а з іншого - в екзистенційно-комунікативному. Тому вони поєднані, становлять певну біполярність особистого життя і мають в собі безмежну кількість причин та наслідків;

- внутрішнє розуміння особистісного виміру сенсу історії характеризується як співвідносність із комунікативністю, з бажанням особи вийти за встановлені суспільством межі екзистенції, що, в свою чергу, приводить до постійного незадоволення попереднім розумінням історії та свого «Я» в ній. Теоретичною основою такого стану особи виступають архетипи національної свідомості та культури. Вони постійно проникають в особисте життя людини та об’єктивуються в часово-просторових формах історичного процесу;

- особистісний вимір сенсу історії проявляється як на рівні її «повсякденного» розуміння, так і на основі загальнолюдських уявлень. Ідеалізація минулого, критичне ставлення до свого часу та мрії про майбутнє в цій ситуації постійно переплітаються.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що проведене дослідження дало можливість відтворити відносно цілісну картину особистісного виміру сенсу історії людиною XX ст., з’ясувати основні особливості цього процесу. Це, в свою чергу, виступає важливою рисою аналізу українського суспільства та його свідомості, зокрема її філософсько-історичного аспекту. Окрім того, положення та висновки дисертації можуть сприяти більш глибокому вивченню причин та можливих наслідків майбутніх соціальних подій.

Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових та науково-популярних публікацій. Основні положення дисертації автор використала при участі в розробці курсів з філософії, історії філософії, соціальної філософії, філософії історії, історії української філософії у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки. Окрім того, матеріали дисертації можуть бути використані у популярних лекціях, засобах масової інформації тощо.

Особистий внесок здобувана полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей та положень досліджуваної проблеми, в розкритті особливостей особистісного виміру сенсу історії в різних суспільних ситуаціях.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дослідження були викладені автором на Хиі Науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ ім. Лесі Українки (Луцьк, 1996 р.); на Науковій конференції з нагоди святкування 130-річчя від дня народження М.С.Грушевського (Луцьк, 1996 р.); наТретіхта Четвертих Міжнародних читаннях пам’яті В’ячеслава Липинського (Луцьк - Люблін, 1996 р.); на конференції Українсько-польського Форуму молоді ім. В.Липинського «Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Європі» (Луцьк - Люблін, 1997 р.); на Міжнародній конференції «Суспільствознавчі науки і відродження нації» (Луцьк, 1997 р.); на IV філософсько-методологічних читаннях «Людський інтелект в дзеркалі філософської методології» (Львів, 1997 р.); на Регіональній культурно-практичній конференції «Волинь в житті та творчості письменників» (Луцьк, 1998 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження відображені в 6 публікаціях, з них 4 статті - у наукових фахових виданнях, і тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження побудовані на тому, що філософсько-історичний аналіз, розчленування предмету на складові вплинули на визначення структури роботи, яка складається

зі Вступу, трьох розділів, Висновків та Списку використаної літератури.

Обсяг дисертації становить 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризуються ступінь її наукової розробленості, визначаються предмет, мета і основні завдання, вказуються теоретико-методологічні основи роботи, розкривається її новизна та положення, що виносяться на захист, а також її теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі «Особистісне розуміння сенсу історії: світоглядно-методологічні основи» окреслюються основні філософсько-історичні поняття, аналізується наукова література та дослідження проблеми теоретичних питань особистісного існування в різних параметрах.

У першому підрозділі «Людське існування як проблема історії філософії» здійснена спроба у світлі сучасної історико-філософської науки подати об’єктивну характеристику вирішення проблеми сенсу історії на рівні особи за досить короткий, але насичений час - від середини XIX - до кінця XX ст.

Наголошуючи, що основною проблемою дослідження виступає екзистенція, дисертант розглядає поняття «людське існування» та його сенс на базі детального аналізу основної наукової літератури, пов’язуючи його із загальними характеристиками проблеми історичних цінностей особи.

На цій основі здійснено аналіз наукової літератури, визначені основні етапи, які приводять до розуміння особистісного виміру сенсу історії: ознайомлення, осмислення, емоційне переживання соціальної значущості історично орієнтованих знань, реалізація їх у конкретній історичній ситуації життя особи.

Дисертант доводить, що особистість «розгортає» проблему сенсу історії у формі вільного усвідомлення та тлумачення минулого на основі посилення екзистенційного початку. Для цього широко використовуються факти не лише особливостей національного бачення історичного процесу, але й характеризуються форми світової культури, де актуалізуються особистісні початки інших людей.

Хоча елементи формулювання питання про сенс історії знаходимо ще у Сократа, Платона, Аристотеля, лише з Нового часу історія починає розглядатися не як вияв божественного розуму, а як результат становлення суспільних відносин (Т.Гоббс, Дж. Локк, Ж.Кондорс’є, Ж.-Ж.Руссо, А.Тюргота ін.). Формування новоєвропейської історії

як науки привело до чіткого визначення предмету дослідження: особа в цілісному історичному процесі, закономірності його розвитку, пов’язані передусім із питанням особистої свободи.

У німецькій класичній філософії був запропонований новий ракурс розгляду сенсу історії. У працях (.Канта історія характеризувалась як єдиний закономірний процес, який вимірюється індивідами, і пов’язується з питанням самореалізації людини. Кантівське розуміння сенсу історії стало відправним пунктом для розвитку цієї проблеми у творах І.Фіхте, Ф.Шеллінга. Тут було поставлене питання про можливості поєднання загальних поглядів на історію людства з її індивідуальними вимірами.

Іншу позицію займав Г.Гегель, який розумів сутність історії як прогрес духу в усвідомленні та розкритті свободи, розглядаючи рух всесвітньої історії та її сенсу як цілісності, які приведуть людство до набуття нових якостей свободи.

Новим підходом до проблеми історії та розуміння її сенсу можна вважати дилему «або - або», поставлену С.К’єркегором. Це означало вибір особою самої себе, шляхів власного розвитку, становлення та самовдосконалення. С.К’єркегор, полемізуючи з Г.Гегелем, на перше місце поставив не всесвітні проблеми, а становлення особи, в тому числі й у історичному процесі.

Українські та російські вчені І.Я.Франко, М.С.Грушевський,

О.С.Лаппо-Данилевський, П.М.Мілюков, М.П.Павлов-Сильванський та інші були прихильниками наукового пояснення минулого через еволюцію індивіда, наголошуючи на вільній творчості особистості як органічного елементу історичного процесу.

У дослідженні питання про сен с історії значну роль відіграли погляди Б.Кроче, Р.Дж.Коллінгвуда, А.Дж.Тойнбі, В.Франкла, О.Шпенглера, К.Ясперса та інших представників західної філософії. У їх творах наголошувалося на тому, що сенс історії, як і сенс життя, не дається людині як дещо готове й наперед задане, а пошук сенсу потребує від неї значних духовних зусиль, стаючи в кінцевому рахунку потребою. Намагаючись осягнути сенс власного життя, особа формулює і власне розуміння історичного процесу.

У другому підрозділі «Співвідношення раціонального, ірраціонального та трансцендентного у розумінні сенсу історії» дисертант наголошує на тому, що основні питання раціонального, ірраціонального та трансцендентного сприймання особою історії постають як логічний пошук, зокрема, як пошук сенсу особистого життя, його значимості відносно розуміння загального світопорядку. Можна сказати, що взаємодоповнюваність раціонального, ірраціонального та трансцендентного утворює єдину «живу» основу, де особа намагається зрозуміти своє буття як певну цілісність, яка

піддається історичному пізнанню.

Пізнання особливостей історичного розвитку і розуміння його сенсу особою здійснюється не лише раціональним шляхом. Іноді в конкретних ситуаціях моменти ірраціонального та трансцендентного осягнення історії можуть дати в плані розуміння набагато більше, ніж чиста раціональність. Свідченням цього є, наприклад, сильний вплив традиції, в тому числі й історичного пізнання, коли людина слідує їй не стільки в силу раціонального її розуміння, скільки «за інерцією», за певним стереотипом мислення.

Сенс історії може відкриватися в акті безпосереднього включення, вживання в образ історії, переживання його особою, яка здійснює дослідження минулого (Р.Дж.Коллінгвуд, Б.Кроче), здійснюватися через «прислуховування» до поклику екзистенції і дію відповідно до нього (Ж.-П.Сартр).

Ірраціональний спосіб осмислення історичного процесу набув цікавого розгортання у концепції аритмології (П.Флоренський, М.Бугаєв). З точки зору аритмології, в суспільстві діють і поєднуються тенденції аналітичності та аритмології (причинність і ціледоцільність, еволюція і революція).

Так само і трансцендентне сприймання сенсу історії, зокрема віра у її божественне призначення та розвиток згідно наперед встановленому Богом плану, теж багато важить для особистісного розуміння сенсу історії, насамперед для людини віруючої.

Теорії раціонального, ірраціонального та трансцендентного осягнення історії, як правило, існують паралельно, доповнюючи одна одну. Саме їх взаємодія, а не абсолютизація одного з даних способів історичного пізнання повинна стати основою для створення цілісної картини історичного буття.

Дисертант робить висновок, що раціоналізм, ірраціоналізм та трансцендентування стали своєрідним способом практичного оволодіння минулим, способом відображення буття людини на рівні соціальної дійсності. Особа, виступаючи своєрідним посередником між минулим і майбутнім, поєднує вищевказані методи дослідження історії для отримання якомога повнішої і яскравішої картини історії.

У другому розділі «Сенс історії та його розуміння людиною XX ст.» здійснюється спроба проаналізувати специфіку формування особистісного виміру сенсу історії, виходячи із особливостей суспільного розвитку.

У першому підрозділі «Особистісне розуміння сенсу історії в контексті тоталітарних режимів» автор показує, що на початку XX ст. у соціально-політичних, ідеологічних та економічних вибухах після першої світової війни склалися передумови для визрівання та розвитку тоталітарних

режимів. Крах світових імперій призвів не лише до розгубленості в суспільстві, а й вплинув на особистісне розуміння сенсу історичних процесів. Це відобразилося у різних формах суспільної та особистої свідомості, коли в умовах тоталітаризму відбувалося руйнування духовності і формувався, за словами В.Франкла, «моральний вакуум», створений політико-ідеологічними стереотипами, розвивалося відчуття нестійкості та втрати сенсу. В свою чергу, це приводило не лише до формування зовнішніх характеристик історії, але й розвивало відчуття «сильної руки», інфантильності та політичної міфотворчості.

У другому підрозділі «Суспільні кризові ситуації та сприймання їх сенсу особою» дисертант доводить, що у XX ст. феномен особистісного виміру сенсу історії розглядається передусім крізь призму різноманітних кризових ситуацій. Звернення до їх аналізу через особистісне розуміння не було випадковим. Автор виходить із позиції, що всі історичні події розвиваються і проявляються через людину і завдяки їй. Вона - творча, духовна та історична сила. Саме інтерес до проблеми людини, сприймання нею кризових ситуацій та їх сенсу обумовлений потребою конкретного індивіда постійно вирішувати власні життєві проблеми, які постійно виникали в контексті його повсякденного існування. З цих позицій дисертант аналізує різні підходи до феномену особистісного виміру історії, зокрема, у творчості М.Бердяєва, М.Мамардашвілі, Х.Ортеги-і-Гасета, К.Поппера, П.Сорокіна, С.Франка, Е.Фромма, К.Ясперса та інших, відзначаючи їх наголос на необхідності збереження людської індивідуальності.

В роботі наголошується, що особистісний вимір кризових ситуацій став певним логічним компонентом життя людини. Проявляючись у соціально-економічному та політичному житті, кризові ситуації почали своєрідно відбиватися і на духовній ситуації особи, яка активно реагувала вже на перші симптоми цього неблагополуччя.

Дисертант підкреслює, що у кризових ситуаціях відчуття «надламаності» світу, невпевненість у майбутньому посилюють інтерес особи до історії, спонукають її до пошуків шляхів виходу з кризи. Адже будь-яка суспільна кризова ситуація, чи то революція, війна, чи економічний занепад або нестабільність політичної системи перш за все викликають питання: як це відобразиться на житті конкретної людини. Це пов’язано з тим, що криза веде за собою і злам традиційної системи цінностей, а це досить болісний процес. Саме в такій ситуації питання про сенс історії (зокрема, про сенс тих подій, які відбуваються в суспільстві) набуває для людини особливої актуальності.

У третьому підрозділі «Сенс історії як елемент особистісного відображення історичного процесу» подана характеристика суперечливих шляхів постійного пошуку сенсу історії,

загальнолюдського та особистого розуміння історичних цінностей у контексті суспільної думки XX ст., а також аналіз основних поглядів представників різних філософсько-історичних шкіл цього періоду (М.ірибаджакова, В.Межуєва, К.Поппера, П.Сорокіна, А.Дж.Тойнбі, В.Франкла, К.Ясперса та ін.).

Розглядаючи різні підходи до особистісного виміру сенсу історії в системі сучасного філософсько-історичного знання, дисертант окреслює власний підхід, наголошуючи, що пошуки сенсу історії -це процес, в якому відбувається розкриття людини у всій повноті і складності її буття. Пошуки сенсу історії є постійними, і тому неупереджений розгляд минулого, побудова альтернативних шляхів розвитку майбутнього, мінливість подій сучасності сприяють полемічному діалогу з іншими людьми та культурами. Сприймання сенсу історії особою ставить перед нею й питання відповідальності за історію, і в цьому є елемент ризику, пов’язаний із вирішенням особою питань історичного розвитку. Проте головним все ж виступає бажання особи по-своєму осмислити сенс історії.

Крім того, особистісний вимір сенсу історії пов’язаний і з нефілософським його розумінням, яке виступає наслідком заглиблення особи в історичний процес, обумовлюється суперечностями, суб’єктивним баченням відносно цілісних соціальних подій. При цьому відбувається і психологічне відокремлення особи від інших людей та здійснюється глибока екзистенція, в якій співіснує бажання вийти за межі власного розуміння історії та бажання залишитися на цій же межі.

Виходячи з цих позицій, дисертант показує, що особистісний вимір сенсу історії виступає предметом філософсько-психологічної екзистенції та доводить, що в людині центральним виступає не лише сенс власного буття, але й власний вимір історичного процесу.

У третьому розділі «Контекст сенсу історії у філософії історії»

дисертант розглядає особистісний вимір сенсу історії в ракурсі історико-філософських досліджень другої половини XX ст.

У першому підрозділі «Особистісне розуміння сенсу історії як специфічна форма соціального передбачення» наголошується на тому, що людина «створює» власний історичний світ, який піддається не лише пізнанню, а й змінам, реконструюванню. В процесі набуття історичних знань та знаходження відносної подібності, повторюваності історичних подій особа починає розглядати історичне пізнання як один із способів передбачення майбутнього. Адже доля людства, в тому числі й окремої особи, вирішується у відносно конкретній миттєвості, в рідкісні, а тому надзвичайно важливі для неї періоди. Саме в них з’являються реальні можливості для дії, даючи суспільству і особі шанс на зміну історичної реальності на краще.

Таким чином, соціальне передбачення можливе шляхом звернення людини до історії, до тісної взаємодії індивіда і соціума. Історичний процес постає у свідомості людини як наслідування та збереження основних тенденцій розвитку, і беручи з досвіду минулого все найкраще і в той же час осмислюючи прорахунки, помилки та негативні явища, які у ньому відбувалися, особа здатна створити відносно цілісну картину майбутнього.

У другому підрозділі «Мікроісторія та її сприймання особою» досліджуються основні особливості ставлення особи до мікроісторії в її розумінні. Особа постійно входить в історичний світ, і його таємниці відображаються, насамперед, в ній самій: світ олюднений і його неможливо осягати поза людиною та її буттям, де крім емпіричної реальності та різних сфер ідеального знаходиться і її внутрішній світ, який також виступає своєрідною реальністю, про що свідчить наявність у ньому духовного, яке перебуває у відповідності з формами та відносинами матеріального.

Як неповторною є будь-яка ситуація чи людина, так і неповторним виступає розуміння сенсу історії: кожний день, навіть кожна мить життя особи вимагає нового розуміння сенсу, бо він є особливим для кожного з нас. Сенс та його вимір змінюються від ситуації до ситуації, від особи до особи, а тому немає такої ситуації, де б його не було, так само немає такої людини, яка б не мала роздумів щодо сенсу власного існування.

Основуючись на цих міркуваннях, дисертант показує, що особистісний. вимір мікроісторії пов’язаний із філософськими питаннями екзистенції, і вона виступає його фундаментальною ознакою.

У третьому підрозділі «Макроісторія та її осмислення людиною» автор вказує, що неможливо підійти до розуміння сенсу історії поза її конкретним соціальним контекстом, а тому можна стверджувати, що сенсоісторичне дослідження завжди замикається на певному соціальному розумінні минулого, тобто на «макроісторії», що пов’язане з розкриттям об’єктивних та суб’єктивних її передумов. В такій ситуації сильний вплив мають колективні уявлення, символічне бачення та закріплені соціально-психологічні стереотипи, які визнаються частиною суспільства. А так як сам історичний процес проявляється не в односпрямованості та рівноприскореній еволюції, то він становить собою нерівномірні зміщення у часі.

Ця проблематика своєрідно відбилася в концепції макроісторії, в якій була здійснена суттєва спроба уникнути моністичних поглядів при вивченні минулого, в якому діяла і проявлялась незліченна кількість людей, дій різних сил і де кожна подія, здійснюючи безпосередній вплив на особу, могла бути названа визначальною. Це сприяло популярності концепції макроісторії серед інших напрямків,

які у більшості випадків були пов’язані з політичними сферами, де сутність історичного процесу зводилася до спрощеної причинно-наслідкової схеми. Цим можна пояснити вагомий вплив концепції макроісторії на значну кількість історіографічних досліджень другої половини XX ст.

У «Висновках» оцінюється стан вивчення проблеми особистісного виміру сенсу історії та узагальнюються основні підсумки дисертаційного дослідження. Найважливішими з них є такі:

• особистісний вимір сенсу історії так чи інакше пов’язаний із сенсом життя особи і проявляється не лише в теоретичних положеннях, але й на різних рівнях буденної свідомості, будучи одночасно осмисленим на різних рівнях розвитку суспільства;

• основними аспектами особистісного виміру сенсу історії є:

1. Діалектичне тлумачення як відображення взаємозв’язку конкретного, історичного, соціокультурного тощо з основними характеристиками суспільної свідомості.

2. Своєрідна «співучасть» особистісного розуміння з філософсько-історичними категоріями, усвідомлення сутності історичного процесу з різних позицій.

3. Підвищення інтересу особи до сенсу історії у періоди соціально-економічних та інших змін.

• Особистісний вимір сенсу історії не може бути завершений у якійсь певній формі, тому перспективи подальшого його дослідження дисертант пов’язує з намаганнями особи вийти за рамки суспільства.

• Дисертант відзначає необхідність подальшого дослідження особистісного виміру сенсу історії і намагається здійснити його типологію.

Окрім того, філософсько-історичний досвід в кінці XX ст. показав, що найоптимальнішим шляхом утворення відкритого суспільства виступає реалізація загальноцивілізаційних цінностей через своєрідні форми та структури, історико-культурні традиції конкретної особи тощо. Лише в цьому випадку можливе подолання уніфікації. Причому тенденції до збереження та розвитку національної культурної-історичної традиції досить чітко проявляється в історії.

Підсумовуючи результати дослідження, дисертант наголошує, що справа не у тому, щоб абсолютизувати унікальні виміри особистісного розуміння сенсу історії чи протиставити їх. Суть проблеми полягає в тому, що кожний представник нації намагається реалізувати ЇЇ духовність через людські цінності і тим самим стверджує себе, здійснюючи власний підхід до всесвітньої історії.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях у фахових виданнях:

1. Василенко О.Ю. Історико-філософський аспект європейського та українського романтизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки,- Луцьк, 1996,- Вип. 1.- Серія: Філософія. Соціологія. Культура.- С.114 —117.

2. Василенко О. Особистісний вимір сенсу історії // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки, філософські науки.- 1997,- N2 9,- С.72-74.

3. Василенко О. Співвідношення раціонального та ірраціонального у розумінні сенсу історії // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки.Філософські науки,- 1998.-№ 10.- С.55-59.

4. Василенко О. Історико-філософський аспект сенсу влади // Мультиверсум. Філософський альманах: 36. наук праць / Відп. ред. В.В.Лях,- Вип. 8.- К.: Укр. Центр духов, культури, 1999.- С.73-85.

5. Василенко О. Історіософська концепція М.Грушевського // Наук, конф. з нагоди святкування 130-річчя від дня народження М.С.Грушевського,- Луцьк, 1996.

6. Василенко О. Проблема смислу історії у філософії В.Липин-ського// Консерватизм і державотворення у Центрально-Східній Європі. Українсько-польський Форум молоді ім. В.Липинського. Програма «Молодь Єврорегіону «Буг». Центр наукових досліджень Польщі.-Луцьк - Люблін, 1997.-С.12-13.

7. Василенко О. Екуменічна теорія історичного процесу // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історія.-1997.- № 3.- С.91-93.

8. Василенко О.Ю. філософсько-психологічні проблеми людського існування та відображення їх особою// Педагогічний пошук. Науково-методичний вісник.-1998.-№ 2-3.-С.58-62.

Анотація

Василенко О. Ю. Сенс історії: особистісний вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 03. - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут філософії ім.Г.Сковороди НАН України.- Київ, 2000.

Дисертація присвячена аналізові феномену особистісного виміру сенсу історії. Дається характеристика різних проявів особистісного виміру сенсу історії. На основі філософсько-історичного аналізу автор розглядає процес формування поглядів на сенс історії і показує тенденції та особливості його сприймання.

Виділяються і порівнюються основні позиції особистісного сприймання сенсу історії людиною XX ст. З’ясовано вплив суспільних факторів на особистісний вимір сенсу історії, показано специфіку бачення сенсу історії в кризових ситуаціях людського буття. Розкривається роль стереотипів історичного мислення при характеристиці феноменів історичного процесу.

Ключові слова: особа, сенс життя, сенс історії, особистість, особистісний вимір сенсу історії, екзистенція, тоталітаризм, людське існування, мікроісторія, макроісторія, особистісне відображення історії.

Аннотация

Василенко О.Ю. Смысл истории: личностное измерение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 03. - социальная философия и философия истории. - Институт философии им.Г.Сковороды НАН Украины,- Киев, 2000.

Диссертация посвящена анализу феномена личностного измерения смысла истории. Дается характеристика различных проявлений личностного измерения смысла истории. На основе философско-исторического анализа автор рассматривает процесс формирования взглядов на смысл истории и показывает тенденции и особенности его восприятия.

Выделяются и сравниваются основные позиции личностного восприятия смысла истории человеком XX века. Выяснено влияние общественных факторов на личностное измерение смысла истории, показано специфику видения смысла истории в кризисных ситуациях человеческого бытия. Раскрывается роль стереотипов исторического мышления при характеристике феноменов исторического процесса.

Ключевые слова: индивид, смысл жизни, смысл истории, личность, личностное измерение смысла истории, экзистенция, человечское существование, тоталитаризм, микроистория, макроистория, личностное отображение истории.

Annotation

Vasylenko О.U. The sense of history: personality measurement. - Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 09.00. 03 - social philosophy and philosophy of history. G.Skovoroda Institute of philosophy of National Academy of Sciense of Ukraine, Kyiv, 2000.

Personality measurement of the sense of history. The analysis of the views of reprsentatives of the philosophical-historical thought on the sense

of history is given, the connection between perception by man of life sense and history sense is traced. On the base of the philosophical-historical analysis the author distinguishes the process of formation the views on the sense of history and shows different tendencies and peculiarities of its perception. The modern philosophical-historical thought supplied the problem of man and sense of history in narrow connection with its ordinary life, which envelops all the spheres of human life-activity. Therefore in the centre of philosophical reflections a man is stage, attempting to realize its existence, including its existence in history. An individual assimilates elements of history by means of traditions, language, education, social intercourse, and also through its official exsplanation and personal relations, that is by help of life experience. The perception of the sense of history by man depends also on the level of the social-political, economic, cultural development of society. A considerable role for personality measurement of the sense of history pays the unity of rational, irrational and transcendental. The given history sense of understanding methods do not exist isolated one from another, and are in permanent intercommunication, supplementing and enriching one another. It is their combination that allows man to bring the picture of history to light in all the dynamics of its evolution.

A candidate for a degree emphasizes and compares the basic positions of personality perception of the sense of history by man of the XX century. The influence of social factors on the personality measurement of the sense of history is cleared up, the specific character of history sense vision in crisis situations of human being and in dominating times of totalitarian remiges is shown. The peculiarity of personality measurement of the sense of history in the epoch of totalitarian remiges is influenced by alienation on the vision of history. Personality «dissolves» in impersonal history laws, losing its subjectivity, and its wants submitting its interests and to needs of society. Appeal of a man to question of the sense of history in time of crisis situations of socials development is associated above all with the reinforcement of sense, that a life of a man is not protected that death is possible even for all mankind. The crisis situations, which at the end of the XX century began permanent in social life, turned into integral component of a life a separate man, influencing on changing of orientations and moral norms. Personality, being the not only material, but also creative force attempts to find the reasons of crisis situations and the ways out from them.

In the dissertation the description of diverse displays of personality measurement of the sense of history is given. The role of the stereotypes of historical thinking is revealed, analysing the characteristic features of phenomena of the historical process. A candidate for a degree emphasizes the role of personality perception of the sense of history for social forecasting. Man’s existence in society makes him feel the connection with the past, experience the present and foresee the basic future elements, that is reflected

in his personality history perception and its comprehension.

The author investigates micro- and macrohistorical levels of understanding of the sense of history by man. Microhistory pays attention to concrete man participation in historical process on all levels. First of all man in history singles those phenomena, which are the most interesting from his point of view. At the same time the existence each personality of some peculiar for mankind allows it to exaluate oneself, that essentially enriches the historical picture. Macrohistorical approach is directed on avoiding the monistic view on history, on considering all the of factors and egularities of historical development in their interconnection, that allows to consider history as a social-cultural process.

Key words: personality, sense of life, sense of history, personality measurement of the sense of history, existention, totalitarianism, human existence, microhistory, macrohistory, personality history reflection.

Папір офсетний. Друк цифровий.Умовн. друк. арк. 1.6 Тираж 100. Зам. 204.

Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського державного університету імені Лесі Українки м.Луцьк, пр. Волі, 13